#південь України

[nelligekata]

Ще кілька пазлів до загальної картини зради.

В інтерв’ю 5 каналу очевидець подій 24 лютого в Запорізькій області, учасник АТО полковник Панченко повідомив, що:

1. Зброю в Запорізькому ГУ НП бажаючим захищати область не видали, бо генерал розпорядився її вивезти.

2. В ГУ НГ зброю спочатку видали, а потім наказали здати на склад.

3. Ворогу дістались 300 нових автомобілів Mitsubishi Outlander, Duster, які залишились на окупованій території, бо не було наказу їх вивезти.

Але найзагадковішими є події в Мелітополі. Танки, які рухались з Чонгару (а нам розказували, що все на перешийку було знищено авіацією), заглохли перед Мелітополем через нестачу пального. Але місцева влада Мелітополя подбала про дозаправку танків. Та чомусь дозаправлені танки не залишились обороняти Мелітополь, а за наказом рушили до Запоріжжя.

► І тут пригадала слова Муженка, який сказав, що його ледь не вхопив правець, коли він в Генштабі 24 лютого почув, що треба відступити за Дніпро. З огляду на ці слова всі дії стають логічними.

Також Панченко сказав, що 25 бригада покинула аеродром ще вночі 24 лютого, залишивши на аеродромі БК, автомати, ПЗРК Ігли, кулемети. Все це також під вечір вивезли в Запоріжжя.

Тобто Мелітополь ніхто не планував захищати. А чому? Панченко повідомив, що захист Мелітополя не був проблемою, оскільки він весь оточений каналами. Сама природа подбала про захист ключового українського міста, а от військово-політичне керівництво навіть не намагалось допомогти природі захистити місто.

Простим українцям було авторитетно заявлено, що дарування ворогу п’ятої частини нашої території – це така військова хитрість хваленого стратега під назвою розтягування тилів ворога. Ті тили ворог успішно розтягує вже третій рік, зминаючи на своєму шляху фортеці, вибудувані на тілах українців. Адже ця війна має ще одну хитрість – оборонятись без зведення укріплень. А чи не успішнішою була б стратегія, якщо б фортецею став Чонгар? Можливо, тоді б не було потреби у фортеці Лисичанськ, Сіверодонецьк, Бахмут і Авдіївка?

Тоді б з великою вірогідністю можна було уникнути трагедії Маріуполя і не потрібно було б розміновувати тілами українців та леопардами мінні загородження, прориваючись до окупованого Мелітополя, який ніхто навіть не намагався захистити, маючи танки, ПЗРК та авіацію і на додачу оточення каналами.

А от експерт Національного інституту стратегічних досліджень Олексій Їжак вважає такі дії не блискучою стратегією, а зрадою, бо на його думку здача без опору всього Півдня – це завелика жертва.

[demiurgeua]

На Херсонщині воїни ЗСУ ефектно знищили склад боєприпасів рашистських окупантів

At the temporary occupied part of the Kherson region, warriors of the Armed Forces of Ukraine spectacularly destroyed the ammunition warehouse of the russian nazis. Втрати РФ в Україні – ЗСУ відмінусували склад БК окупантів у Херсонській області — УНІАН https://www.unian.ua/war/vtrati-rf-v-ukrajini-zsu-vidminusuvali-sklad-bk-okupantiv-u-hersonskiy-oblasti-12358380.html Російсько-українська війна…

[nzarlissa]

За́єць (лат. Lepus) — сузір'я південної півкулі неба, розміщене на південь від Оріона. Містить 51 зорю, видиму неозброєним оком. Спостерігається на території України, на півдні видиме найкраще.

Сузір'я Зайця відоме з стародавніх часів, включене до каталогу зоряного неба Альмагест давньогрецького астронома Клавдія Птолемея. Проте точне походження назви невідоме. Існує непідтверджена версія, що Заєць є здобиччю мисливця Оріона.

[romaniawars]

Комуністичне повстання в Бендерах 27 травня 1919 рік.

В травні 1919 року відбулась спроба комуністів, захопити владу в Бендерах або в Тигіні румунська назва міста , та поширити комуністичну владу на іншу територію Румунії. Комуністи досить довго готували це злочинне повстання.

У 1919 році повним ходом йшла громадянська війна на території Росії між комуністами і білими, а також між національно-визвольними рухами, які воювали проти комуністичної окупації. Радянські війська зажадали від Румунії велику частину земель.

17 квітня 1919 радянські війська, переслідуючи армію французького генерала д'Ансельма, зайняли Тирасполь. Того ж дня румунські війська відступили до Тігіни та підірвали міст через Дністер між Тигінею та Парканами. Починаючи з 26 квітня 1919 р. вся відповідальність за оборону лінії Дністра лягла на піхотні дивізії, а прикордонну варту було вирішено замінити оперативними військами. Ця заміна була проведена між 10 і 15 травня 1919 року.

Після відступу оборону Дністровського кордону між Хотином і Тигиною було доручено 1-й кавалерійській дивізії, а також 9-й і 10-й піхотним дивізіям 5 армійського корпусу (останню згодом замінено 4-ю піхотною дивізією). ).Враховуючи те, що Королівство Румунія не мало військових сил, достатніх для закриття захисного кордону, який встановлювався навколо Радянської держави, для підтримки було направлено дві союзні дивізії. На південь від Тігіни до моря оборону взяли на себе 16-та і 30-та французькі колоніальні дивізії. Лінія розмежування між секторами проходила через міста Теліта та Поганешть. Французькі війська вже були втомлені від початку експедиції на південь Росії, суть якої вони не розуміли, враховуючи, що їх національна територія вже була врято��ана. Врятувавши життя після 4 років боїв на фронтах Європи, французькі солдати не бажали гинути в російських степах.

Прийшовши на допомогу Радянській Угорщині, нарком закордонних справ Георгі Цицерін разом із більшовицьким лідером України Крістіаном Раковським 1 травня 1919 р. надіслали уряду Румунії ультиматум, закликавши його евакуювати Бессарабію до 3 травня. . Другий ультиматум закликав його евакуювати Буковину протягом двох днів з 2 травня . Зосередившись на Дністрі, війська Червоної Армії почали поступові наступи. Майже щодня загони радянської армії форсували новий кордон, перетинаючи річку на човнах, атакували румунські пости, вбивали та брали в полон солдат, щоб переправити через річку. В інших випадках цілі загони займали села, поки румунські війська не відкинули їх.

Розвиток військової ситуації в Європі в травні 1919 р. внаслідок загострення угорської проблеми вимагав від командування союзників передислокації французьких і грецьких військ з Бессарабії, що було складно, зважаючи на те, що румунський генеральний штаб не мав достатньо військ.

Населення міста Тигина за переписом 1897 року, коли місцевість належала до Бессарабського губернаторства, налічувало лише 7,3% жителів молдавського походження, яких переважало населення, яке влада класифікувала як російськомовне. Ситуація, зафіксована в 1918 р., виглядала так: із загальної кількості 31 797 жителів 17 124 були росіянами, 10 632 євреями, 2 338 румунами, 306 німцями, 112 болгарами та 4 турками. У перші місяці 1919 р. економічна ситуація стала серйозною, а невдоволення цивільного населення було загальним. Крім того, з виведенням союзницьких експедиційних сил до південної Бессарабії, на додаток до союзницьких військ, деякі з яких втратили дисципліну, територію заповнили колони охоплених панікою цивільних біженців з півдня Росії.

Всередині колишнього губернаторства через комуністичні організації та агентів злочинців та провокаторів комуністичні злочинці намагалася спровокувати повстання бессарабців проти румунського уряду, щоб просувати свою позицію та забезпечити раціональну основу для можливого втручання Червоної армії. Чим драматичнішими були б ці повстання, тим більше західні країни могли поставити під сумнів румунський характер Бессарабії та підтримати можливу радянську інтервенцію.

Місто Тигіна було територією з переважно національним населенням, а бессарабськими меншинами – росіянами, українцями, євреями, болгарами тощо. – мали досить сильні русофільські почуття. Вплив комуністичної пропаганди в Бессарабії в цьому контексті був зумовлений не стільки діяльністю місцевих організацій комуністичної партії, скільки передусім можливістю захоплення цих територій радянськими окупантами.

22 квітня 1919 року таємний більшовицький з'їзд у Кишиневі прийняв рішення направити до Києва делегацію з метою отримання коштів на озброєння. На цьому ж з'їзді було складено маніфест, в якому проголошувалося про кінець румунського панування в Бессарабії, а робітників і селян закликали до боротьби проти влади (згодом цей маніфест розповсюдили по всій провінції). Повстання мало розпочатися в травні 1919 року, тому в Україні було сформовано кілька бессарабських полків, а вздовж кордону мобілізовано колишніх солдатів і офіцерів. Їхнє центральне командування було в Тирасполі, біля Тигіні. Було багато дезертирства та інших труднощів на цьому шляху, і більшовицький комітет у Кишиневі вирішив просити військовий комітет в Одесі про відстрочку на липень 1919 р. Враховуючи, що наступ армії мав відбутися в липні через р. Тиса до Західної Румунії під час румуно-угорської війни, відстрочку було скасовано в останній момент.

Залежність від залізниці можливого радянського вторгнення через Дністер вимагала зосередження військ у центрах ближче до річки, а Роздільна стояла перед залізничним переїздом від Тигині. Можлива окупація Тігіні мала б значний результат, відкривши шлях до окупації Кишинева та просування до Ясс і Галацу. Однак, згідно з проектом оперативного наказу, підготовленого в квітні 1919 року для радянської 3-ї армії в Україні, просування до Тігіні (разом з іншими подібними операціями в Кріулень, Григоріополь, Чобурчіу та Четатя-Алба) мало бути лише демонстративним рухом, щоб прикрити фактичну переправу через Дністер з головними частинами в Дубасарах і створення корисного плацдарму для подальшого використання . Тому не випадково ця друга акція, подібна до хотинської, мала відбутися також у місті, розташованому на Дністрі, оскільки потенційну підтримку з-за річки було набагато легше забезпечити.

На початку травня румунській армії довелося знову вдатися до артилерії, щоб відбити подальше вторгнення банд через Дністер у Атачі (сьогодні Отачі) і Каларашевку. Хоча акції відторгнення були успішними, румунський апарат безпеки залишався у стані підвищеної готовності, очікуючи нових дій з боку більшовицьких формувань, створених ліворуч від Дністра .

За наявними відомостями, французький контингент у Тигіні був пройнятий більшовицькими ідеями,багато французьких солдатів піддалось злочинній пропаганді більшовиків. Сподіваючись, що французькі війська в місті побратаються з радянськими нападниками, щоб останні за допомогою місцевого населення (заздалегідь підготовленого через шпигунів) зайняли Тигіну, радянське командування вирішило наступати в цьому місці. Атака, яка мала бути здійснена проти укріплених позицій французьких військ у місті, мала на меті звільнити деяких солдатів, ув’язнених через звинувачення в симпатіях до більшовиків.

Незважаючи на ретельну підготовку, яку очікували бессарабські центральні комуністичні орагнізації, наступ на Тигіню було розпочато передчасно. У ніч з 26 на 27 травня 1919 року радянська артилерія почала бомбардувати місто. О 3.30 ранку, діючи зненацька і скориставшись недбалістю французів, великі більшовицькі формування складалися з кількох сотень радянських солдатів (за даними Джонатана Д. Смелі, лише 150 солдатів). 3-ї бригади 5-ї дивізії 3-ї Української армії з кулеметами переправилися через річку на човнах і увірвалися в місто. Того ж дня з літака, що прилітав з-над Дністра, на місцевість були також кинуті маніфести, надруковані французькою мовою, в яких більшовики закликали французів з радянськими окупантами.

За підтримки деяких членів місцевої підпільної комуністичної організації окупанти захопили вокзал, пошту і телеграф. Вони також атакували румунських солдатів на вулицях, а також румунський кулеметний пост, який просувався на кілька кілометрів углиб міста. Водночас значна частина місцевих залізничників, вчасно повідомлена про майбутній напад, залишила роботу, створюючи труднощі для залізничного руху. Жоден із п'яти місцевих лідерів повстання не мав румунського національності, а двоє з п'яти були відомими та впливовими комуністичними лідерами, а саме Павло Добродєєв - один із засновників Молдавської Автономної Республіки та Григорій Іванович Борисов - лідер комуністичної організації в Тигіні , делегат ІІ з’їзду РУМКЕРОДу, член Тимчасового ��ряду Бессарабії, а згодом перший президент Молдавської Ради Народних Комісарів.

Реакція Франції була досить слабкою, але після початкової несподіванки румунська армія швидко відреагувала . Таким чином, увечері до міста прибули додаткові румунські війська чисельністю полку. Атаку більшовиків і їх союзників було зупинено, і наступного дня о 7 годині ранку сили розміром у півтора батальйони алжирських колоніальних військ вийшли з цитаделі Тігіна та відкинули загарбників через Дністер.

При відступі радянських окупантів та місцевих комуністів, французькі війська зайняли позицію нейтралітету і не дозволили румунським солдатам знищити втікаючих злочинців. Було знищено 400 радянських окупанти і місцевих комуністів, які брали участь в боях, близько 150 потрапили у полон які були страчені румунськими військами.

Також варто сказати, що через рік у 1920 році в Румунії також відбулась важлива подія, і не обійшлось без впливу комуністів та соціалістів, а саме загальний страйк.

Загальний страйк у Румунії 1920 року був великим загальнонаціональним страйком у Королівстві Румунія, який тривав з 20 по 28 жовтня і в якому взяли участь більшість з понад 400 000 промислових робітників з усієї країни. Вимоги робітників включали визнання робітничих фабрично-заводських комітетів, демілітаризацію промислових підприємств, скасування облогового стану, ліквідацію цензури та прийняття нового законодавства. Страйк був жорстоко придушений урядом за допомогою румунської армії, а лідери робітників були засуджені до в'язниці.

[warsc-commynistsupa]

Операції УПА проти комуністичних окупантів.

Українська повстанська армія, яка була утворена в жовтні 1942 року. Для боротьби з окупантами України. З 1944 року сили УПА розпочали боротьбу проти комуністичних окупантів. Сили УПА діяли в Західній та Центральній частині України. УПА поділялась на відділи УПА Захід, УПА Північ, УПА Південь. Головнокомандувачем УПА був Роман Шухевич. Також УПА як повстанська армія мала свою розвідку та спец служби СБ ОУН, які мали виявляти ворожих комуністичних агентів. Окрім радянських окупантів, повстанці вели боротьбу також і проти польських окупантів, котрі захопили владу в Польщі з 1944 року. Зараз розглянемо основні битви УПА проти комуністичних окупантів.

11 листопада 1944 р. підрозділ 205 батальйону 16 бригади Внутрішніх Військ НКВС чисельністю 97 бійців під командування заступника командира батальйону капітана Стулова повертався із операції.

Біля с.Залав'я Рокитнівського району Рівненської області підрозділ ВВ НКВС в 14.00 вийшов на лісову галявину і в момент переходу містка були раптово обстріляний підрозділами УПА - відділом Володимира Кобриновича - «Сівача» відділом «Моряка» та сотнею «Кантового» із загону «Прилуцький», під під загальним командуванням Никона Семенюка - «Стального».

Внаслідок нападу за радянськими даними було убито 26 бійців , в тому числі капітан Стулова й З офіцери , 1 зник безвісти й було поранено 10 солдатів. Підрозділ ВВ НКВС витративши майже ��есь боєзапас відійшов. Повстанський звіт по іншому оціював радянські сили і втрати - за повстанськими звітами сили ВВ НКВС складали 130 солдатів і внаслідок бою загинуло 117 радянських бійців , при власних втратах 4 загиблі бійці УПА.

В наказу УПА про відзначення учасників вдалої засітки зазаначалося :

НАКАЗ

Дня 11 XI 1944 р. загін УПА під командуванням к-ра Стального звів бій з гарнізоном військ НКВД м. Рокітна, котрого гарнізон виїхав був того дня грабувати населення с. Залав'я Рокітянського району. В результаті бою ворожий гарнізон був знищений. На полі бою ворог залишив 117, в тому 11 офіцерів. Здобуто зброю і амуніцію.

Майстерним керуванням бою відзначився к-р загону Стальний. Вмілим командуванням відділами і особистою відвагою під час бою відзначилисяк-ри Сівач і Негус Вояцьку мужність проявили козаки загону, а особливо відзначилися особистою відвагою козаки: Дранко, Гайдамака, Стрибунець.

За проявлену військову майстерність і відвагу висловлюю к-рові загону Стальному, к-рам відділів Сівачові і Негусові, козакам загону, а зокрема Дранці, Гайдамаці і Стрибунцеві признання.

Бій під селом Залав'я доказав, що український повстанець здібний перемагати сильніше озброєного і більше чисельного ворога. Запорукою побіди являються факти, що український повстанець воює за святу справу, справу визволення свог о народу від імперіялістичних загарбників.

Військовий чин загону к-ра Стального і вищезгаданих к-рів та козаків, зокрема, повинен бути взором наслідування для інших наших повстанців.

Нехай ворог кидає проти нас дальші свіжі банди посіпак, український народ руками своїх повстанців змете їх з лиця своєї землі і ворожою кров'ю запише в історію своє право до незалежності.

10 грудня 1944 р. підрозділами УПА під командуванням Юліана Матвіїва - "Недобитого" було здійснено вдалий напад на радянський гарнізон м.Яремче. В ході бою було ліквідовано 60 комуністів, які служили в МВС. Також було 30 окупантів поранено.

5 січня 1946 р. повстанський підрозділ під командуванням Дмитра Гуцула - "Сави" біля с.Буряківка Заліщицького р-ну Тернопільської обл. знищив опергрупу Товстенського райвідділу НКВС , було ворог втратив 25 осіб вбитими , в тому числі начальника райвідділу НКВС - майора Слєпцова.

У доповідній Тернопільського обкому партії повідомлялося :

5 января 1946 г. оперативная группа Товстенского райотдела НКВД Тернопольской обл. в 8 часов утра выехала в села : Кошиловцы , Слободка и Бурякивка, с задачей оперативных мероприятий и проведения предвыборных собраний.

Оперативную группу возглавалял начальник Товстенского райотдела НКВД майор тов.Слепцов. В группу входили : 2 оперативных работника Товстенского райотдела НКВД , 5 работников милиции , 6 бойцов истребительного батальйона , 10 бойцов подразделений войск НКВД , а также с ними выехал нарсудья этого района тов.Цымбаленко для проведения собраний в селах Бурякивка и Слободка.

Опергруппа была вооружена тремя ручными пулеметами , автоматами и винтовками.

В с.Бурякивка было проведено предвыборное собрание , на котором присутствовало население свего села. После собрания всю группу пригласили на обед , затем «тепло» их провожали.

В 2 часа дня группа выехала из с.Бурякивка , отьехав от села не более 200 метров , спустилась тремя подводами , на которых ехала вся группа , в глубокий овраг и тут же попала в засаду , сначала была забросана гранатами , а потом был открыт огонь из 2 ручных пулеметов. Наша группа держала бой с 2 до 5 часов дня. Но так как пути отхода были только по дороге , которую бандиты спереди и сзади перекрыли огнем из ручных пулеметов , а также вследствии растеряности нашей группы , бандитами убиты 23 товарища этой группы.

Все погибшие бандитами были раздеты.

О случившемся стало известно только утром 6 января 1946 г. через агента НКГБ , посланная немедленно усиленна опергруппа в селе бандитов не обнаружила.

Следствием установлено :

А) когда проходило собрание и обед в доме бандита Мельника Василия Ивановича и Церковного Антона Михайловича, жителей с.Бурякивка – были бандиты и обсуждали методы нападения на нашу группу. начальник райотдела НКВД майор Слепцов будучи в с.Бурякивка с агентурой этого села не связался , зная о том что дорога из с. Бурякивка в с.Слободку проходит через глубокий овраг никакой разведки не выслал , три подводы ехали на очень близком расстоянии одна от другой.

Будучи уверенным что село спокойное майором Слепцовым допущена исключительная беспечность.

Б) засадой руководил бандит по кличке «Савва» житель села Кошиловцы. В засаде было 18-20 бандитов. Среди них – Рудый П.И , Мельник В.И , Дудка Ф.М , Засоцкий В.М , Дмитрик А.В , Ратылюк Т.К , Ушкарь И.М , Мошлюк В.П , Засоцкий М.В из сел Кошиловцы , Слободка и Бурякивка , все 1927 года рождения.

Приняты следующие ответные репресии : изьят�� семей бандитов и нелегалов 12 , бандпособников – 10.

Арестовано проходивших на учете в НКВД и НКГБ и другого антисоветского элемента – 120 человек.

Выброшена спецгруппа НКВД которая ведет розыск банды совершившей нападение.

Прошу разрешения на выселение всех жителей с.Бурякивка (40 дворов) и расселить их в северных районах обл. – Дедеркальском , Вишневецком , Почаевском – что даст морально-политический эффект как ответная мера на совершонное банд проявление.

Секретарь Тернопольского Обкома КПБ(У) И.Компанец

У боях 26-27.02.1946 року сотня "Ударник-5" під командуванням Степана Стебельського - "Хріна" захопила в полон ряд бійців 34-го піхотного полку 8-ї піхотної дивізії Війська Польського (ВП). Вони були учасниками знищення українського села Завадка Морохівська та масового вбивства понад 70 українців 25.01.1946 року. Комуністична влада Польщі, яка була маріонеткою СРСР з 1944 року вела бойові дії проти УПА і мирного українського населення.

Зокрема серед полонених були рядовий Владислав Павловський, старший сержант Францишек Кутило та старший лейтенант Броніслава Кузьма. Полонені дали цінні свідчення, щодо організаторів та ��иконавців знищення Завадки Морохівської.

Зі звіту сотні "Ударник - 5" :

Дня 26 лютого 1946 р. о год. 2:00 вд. висадив при помочі мін двірець залізничний та хату, в якій кватирували недобитки 34 полку піхоти в с. Мокре. Поляків було там 30 вояків.

Тому що сніг сильно скрипів, поляки почули, як наближався вд. і відчинили вогонь, але протягом 5 хв. їх розігнано. В часі бою зловлено одного вояка ВП, шо брав участь в мордах в с. Завадка Морохівська та арештував батька станичного у с. Чашин.

Дня 27 лютого 1946 р. о год. 14:00 їхало ВП в силі около 100 вояків підводами до Буківська через с. Волиця, шоби на слідуючий день виселювати с. Прибишів.

Вд. підсунувся яром, а два рої зійшли поміж хати та, мимо того, що ворог відбивався, вони зловили 7 поляків: 1 підпоручника 34 полку піхоти 8 дивізії, (к-р мінометів, шо мордував українців у с. Карликів, сам розстріляв 7 хлопців в с. Вислок Великий, а у с. Завадка Морохівська різав дитину багнетом, показуючи як його стрільці мають робити.

Сам комуніст, довго був у Сталінграді), 1 хорунжого, що при переселюванні с. Сянічок і с. ��агутинь бив людей, 1 стрільця, що сам признався до вбивства 9 жінок і дітей в с. Завадці Морохівській. Їх передано СБ. А решту 2 капралів та 1 стрільця, по поясненні їм цілі нашої боротьби та врученні пропагандивного матеріалу,відпущено.

(Літопис УПА, Т. 33, С. 278)

Свідчення полонених бійців Війська Польського (радянський переклад)

№ 1. Показание Владислава Павловского:

Владислав Павловский, рождения 1925 года, 3 мая, уроженец деревни Бузани, района Врокловка, сын Станислава и Клементины, поляк, римско-католического вероисповедания, окончил начальную школу, в настоящее время служит в 34-м пехотном полку в Саноке, сообщил:

22 января 1946 года наш второй батальон получил приказ полковника Плуто подготовиться к рейду на следующие села: Морочив, Мокре и Завадка Морочивска. Нам разрешалось забрать у украинцев все, что они имеют — обувь одежду и все то, что может быть у них найдено.На следующий день мы получили другой приказ идти на село Завадка Морочивска для того, чтобы сжечь его.

В селе Мокре был расквартирован другой батальон который являлся нашей резервной силой. Нашему батальону оказывали помошь около 20 специальных агентов УБ из Санока.

Основная задача была выполнена четвертой и пятой ротами, которым была дана особая инструкция перед отправкой в село. Но я не в состоянии сообщить о характере этих инструкций. Моя шестая рота, так же как и рота тяжелой артиллерии (СКМ), заняла позиции вокруг села с целью прикрытия этих рот, которые были заняты в операции. Поэтому я не принимал участия в том, что происходило в селе.

№ 2. Показание старшего сержанта Франтишека Кутило

Старший сержант Франтишек Кутило, родился 15 мая 1918 года в Катьене, района Леско, сын Теофила и Софии, уроженец Курдзиел, поляк, римско—католического вероисповедания, окончил 6 классов средней школы; в настоящее время старший сержант Пятой роты, 34-го пехотного полка, 8—й дивизии в Саноке‚— показал:

С сентября 1945 года я лично принимал участие в основных террористических операциях, имеющих целью заставить украинское население подчиниться репатриицнонным приказам в следующих селах: Дубривка Руска, Сяничок, Захутин, Просик, Стороци - Велики, Стороци Малы, Завадка Морочивска и наконец Волиця, где я был взят в плен Украинским подпольным движением.

Большая часть террористических операций против украинцев проводилась под командованием лейтенанта Левицкого и его заместителя Могульского. Часто эти налеты совершались пятым батальоном, и в частности, на окрестности города Букивского; после каждого такого налета солдаты продавали свою добычу и устраивали пьяные оргии.

Во время нашей стоянки в Дукле наш третий батальон принимал участие в насильственной репатриации украинцев из села Тзока и Тулава. Все жители этих деревень силой были изгнаны из своих жилищ, а все их имущество у них было отобрано. Лейтенант Левицкий, который возглавлял репатриацию украинцев, награбил себе целое состояние.

25 января во время операции в Завадка Морочивска наш батальон как резерв оставался в Мокре и предназначался для поддержки Второму батальону, который пошел на Завадку Морочивску, Поэтому я не участвовал в убийстве жителей села Завадка Морочивска.

№ 3. Показания старшего лейтенанта Бронислава Кузьмы:

Старший лейтенант Бронислав Кузьма, родился 13 октября 1917 года в Ленинграде, сын Игната и Адельфины, уроженец Котелов, римско-католического вероисповедания, белорус, в настоящее время командир Первой роты 2-го батальона 34-го пехотного полка 8-й дивизии в Саноке,— показал:

Командир нашего 34-го пехотного полка советский офицер, полковник Плуто. Командир 2 го батальона, к которому принадлежит моя 1-я рота,— тоже советский офицер, капитан Гутовский. Вместе со своим батальоном я принимал участие во многих операциях выселения украинцев из сел, в частности, села Прибишев.

У нас был категорический приказ изгнать всех украинцев и конфисковать их имущество, которое мы должны были доставить на квартиру нашего капитана в бараках. Я часто слышал, что бендеровцы насчитывают в своих рядах несколько тысяч и что не так давно с Украины пришла группа численностью в 6000 человек. Я знал, что они борются за независимость Украины и против Советов.

Мы имели особый приказ убивать бендеровцев, где бы мы их не встречали.23 или 24 января мы получили приказ отправиться на села Морочив, Мокре и Завадка Морочивска. Капитан Гутовский приказал искать оружие, но одновременно конфисковать сапоги и все то, что может быть взято. Мы проделали это в селах Морочив и Мокре.

Затем мы двинулись на Завадку Морочивску. По дороге мы увидели одного бендеровца, который только показался из леса. Куезинский из четвертой роты и два других солдата выстрелили и ранили его, он сразу же упал.

Капрал Онезевский из четвертой роты и два других солдата подбежали к раненому. Витольд Осмьянчук из Белостока приколол его штыком и раздробил ему голову. Другие также избивали его до тех пор, пока он не умер. Затем они сняли его сапоги, шинель и взяли деньги, сколько не ��наю.

Позже мы двинулись на Завадку Морочивску. Следуя приказам Гутовского, они проделывали там то же, что и в других селах. Но неожиданно нас атаковали бендеровцы и началась перестрелка. Тринадцать наших было убито, восемь ранено, и мы потеряли свои подводы с аммуницией.

На следующий день полковник Плуто издал приказ Второму батальону сжечь Завадку Морочивску, в то время как Третий батальон, как резерв, был направлен в село Мокре. По приказу полковника Плуто командиру З-го батальона капитану Козура было поручено руководство операцией в Завадка Морочивска, не смотря на то, что его батальон находился в Мокре Капитан Гутовский, наш батальонный командир, был в то время с 3-м батальоном.

Четвертая, пятая и Шестая роты были посланы в центр села, где они жгли дома и убивали всех, кого находили там. Рота тяжелой артиллерии заняла позиции с обстрелом околицы села с тем, чтобы никто не мог убежать.

Я и моя рота жгли центральную часть села, убивали украинцев. Лично я проколол насмерть украинца примерно 40 лет, Я распорол ему живот и потом проколол его еще несколько раз. Он был единственным, кого я убил тогда.

Но были среди нас и те, кто наслаждался этой резней. Они убивали детей, выкалывали им глаза или вырезывали у женщин груди. Среди подобных садистов были: сержант Станислав Куко, 27 лет, из моей роты; сержант Мичневич, 29 лет‚ из шестой роты и капрал Романовский из шестой роты.

В массовом убийстве населения Завадка Морочивска, кроме меня, принимали участие: лейтенант Конус, 35 лет, старший лейтенант Киселев, 29 лет, дежурный офицер Островский, 40 лет‚ лейтенант Перлеки, 24 лет, старший лейтенант Богданович. На следующий день после сожжения села и убийства большей части населения, наш второй батальон получил высокую похвалу полковника Плуто за хорошо исполненную операцию.

12 лютого 1945 р. відбувся успішний бій , підрозділом УПА - сотнею "Левадного" під загальним командуванням Федора Воробця - "Верещаки" поблизу с.Топча Корецького р-ну Рівненської було розбито групу Корецького райвідділу НКВС - противник втратив 12 вбитих, 19 осіб було захоплено повстанцями в полон.

В подальшому полонені були публічно повішені.

Із протоколу допиту Федора Воробця - "Верещаки" від 23.03.1946 р.

...Наиболее серьезными фактами бандитских проявлений на

обслуживаемой мною территории являются: убийство командующего фронтом — генерала Ватутина в Острогском районе Ровенской области в апреле месяце 1944 года‚ убийство группы советских офицеров, в том числе майора, капитана и других в количестве 12 человек, в Клесовском районе Ровенской области в февра��е 1945 г., убийство 10 военнослужащих НКВД и ��овешение 17—ти участников истреббатальонов в феврале 1945 г., уничтожение группы работников НКВД и ответственных советско-партийных работников, в количестве 20-ти человек, весной 1945 г. в Костопольском районе, Ровенской области, не говоря уже о массовых боестолкновениях и уничтожении мелких групп и одиночек, о проведенных диверсионнно-террористических актах на железнодорожном транспорте и на шоссейных дорогах.

ГДА СБУ— Ф. 5. — Спр. 48139. — Арк. 137- 140 ,

ПОЛИТДОНЕСЕНИЕ о деятельности бандеровских и бульбовских банд на территории Ровенской области по состоянию на 20 апреля 1945 г.

...истребительный отряд, численностью в 39 человек, проводил боевую операцию в с. Тонча. Днем в 3 ч. истребительный батальон был окружен бандой численностью до 100 человек пехоты и 50 человек кавалерии и из 39 человек, 21 были захвачены бандитами, в числе которых был оперуполномоченный, возглавляющий операцию.

С 11 по 20 февраля 1945 г. бандиты учинили жестокую расправу над захваченными истребителями путем повешения их по месту жительства их родных. Повешение бандитами производилось за ноги, а перед повешением учиняли дикую казнь, отрезая уши, языки, уродовали телесные поверхности и наносили огнестрельные ранения в грудь и в голову. На каждом повешенном были приклеены приговоры бандитского суда.

В кінці березня 1946 р. відбувся ряд найуспішніших боїв УПА проти польських комуністичних сил на Закерзонні.

20 березня 1946 р. сотнями "Ударник-5" під командуванням Степана Стебельського -"Хріна" та сотнею "Булава" під командуванням Володимира Гошки - " Мирона" було здійснено напад 38-му польську пограничну заставу ВОП (ВОП - "Войско Оборони Погранічя"- польські прикордонники) в с.Яселі Сяніцького повіту .

Після мінометного обстрілу , прикордона застава була взята штурмом, було вбито 24 польських солдати , а 79 захоплено в полон. В подальшому 20 полонених було відпущено а решту польських вояків - котрі брали участь у вбивствах і знущаннях з українського населення - розстріляно.

Після розгрому застави ВОПу в с.Яселі, сусідні польські підрозділи, будучи відрізаними від основних сил, втекли разом із міліцією та цивільною польською адміністрацією із сіл Воля Міхова, Команьча, Радошці до с.Лупкова поблизу польсько-чехословацького кордону.

Для допомоги блокованим польським прикордонникам був висланий підрозділ 3-го батальйону 34 полку Війська Польського чисельністю 170 бійців під командуванням радянського майора Фролова. 26 березня 1946 р. в селах Височани та Кожушне сотнями "Хріна" та "Мирона" ця груп�� була розбита, внаслідок бою було вбито 40 польських солдатів та 37 солдатів потрапило в полон до УПА. Майор Фролов, щоб не потрапити в полон покінчив життя самогубством.

Того ж дня польські підрозділи, що скупчилися в с.Лупків, під натиском повстанців, змушені були відступити на територію Чехословаччини. Втеча польських частин від бандерівців на територію Чехословаччини мала широкий резонанс в пресі.

Всьго цьому районі в боях проти УПА в кінці березня 1946 р. , згідно даних головного уповноваженого УРСР по справах переселення Ромащенка, Військо Польське втратило понад 200 вбитих та у відповідь спалило 15 українських сіл.

...В районе активизировались бандеровские банды. В ряде сел гмин Щавне, Рыманув, Мжиглуд производят мобилизацию украинского населения в банды. Здесь же разгромлены три польских пограничных заставы на Чехословацкой границе, а также войско, охранявшее железную дорогу. На ветке Загуж—Каманча взорвано и сожжено 12 железнодорожных мостов. Взорвана станция Каманча и здание гмины. Во многих местах взорвано железнодорожное полотно, срезаны телеграфные столбы. Польское Войско в ответные действия против бандеровцев сожгло более 15 украинских сел, а также приняло целый ряд других мер. Борьба ведется на уничтожение банды. В боях с бандеровцами Войско Польское потеряло до 200 солдат и офицеров, большое количество вооружения и боеприпасов.

25.03.1945 р. українських повстанці ліквідували одного із керівників знищеня польськими підрозділами с.Сагринь та інших українських сіл на Холмщині навесні 1944 р.- командира 1-го батальйону Хлопського Станіслава Басая - "Рися", який особливо відзначився в терорі проти українського населення.

Станіслав Басай - "Рись" був захоплений в полон вояками куреня "Вовки" під командуванням Мар`яна Лукасевича - "Ягоди" в с.Крилів Грубешівського повіту , під час нападу на відділ польської міліції обивательської (МО).

Того ж дня Стaніслав Басай - "Рись" був розстріляний разом ще із 17 міліціонерами і 25 цивільними озброєними поляками , що брали участь в убивствах українців на Холмщині.

Із хроніки відділу "Вовків" :

'...Коли розвиднілось, пробоєва чота в совітських уніформах входить до містечка. Міліцію рішено взяти підступом. Одного нашого стрільця Манька, знаного вже віддавна поляками в Крилові, як завзятого ворога поляків, ведуть стрільці закованого в кайдани на чолі стрілецького ряду.

Поляки вибігають з хат і вдоволені тим, що стр. Манько "сотенни попадл сен", не замічують нашого підступу. З вікон ус��іхаються молоді польки. За стрільцями біжить зграя дітвори. Недалеко від станиці МО перед повстанців виходить один узброєний міліціянт-стійковий. Чот. Сушко, який грає ролю совітського капітана, наказує йому, щоби завів на станицю. Він радо погоджується.

Підійшовши під станицю, починають стукати в двері, щоб відчинили. По кільканадцятьох хвилинах, зібрані міліціянти запрошують стрільців до середини. Дві маленькі групи в совітських уніформах, які відлучилися в середині міста, зробили недалеко від станиці заставу. Шиковні поляки спокійно переходять попри хлопців. Польки кокетливо усміхаються до стрільців та пробують нав'язати з нами розмову. Інші запрошують на снідання. На станиці є лише 8 міліціянтів, решта находиться в приватних помешканнях.

Арештованого стрільця Манька стрільці передають міліції та наказують замкнути до пивниці. Поляки дуже вдоволені, кричать та хочуть його бити. Але їм наші не дозволяють. Заступникові команданта міліції (командант від'їхав до Грубешова) наказують, щоб негайно замовив 15 фірманок та снідання.

Міліціянти починають сходитися на станицю. Вже їх є около 25. За тими, які ще не прийшли, пошукують наші "совіти". Деякі стрільці ідуть на снідання. Готові фірмани під'їжджають під станицю. В цей час стрільці, які стояли навкруги міліції, майже всі разом крикнули "руки вверх!" та спрямували до них автомати.

Всіх поляків пов'язано і положено на підлозі.

Інші стрільці приводять "Басая", відомого поляка-терориста, який палив села на Холмщині, та трьох з його охорони. Важніших пов'язаних поляків відводимо на підводи, всіх інших розстрілюємо. Один міліціянт, якого щойно привели, кидається на чот. Сушка та хоче вирвати від нього автомата. В цей час стрілець Ґонта вбиває його зі свого автомата й одночасно ранить в руки чот. Сушка. Усіх поляків розстріляно....."

28 березня 1945 р. розпочалася збройна акція куреня “Месники” на відділи польської міліції.

Операція становить зразковий приклад планування і виконання партизанських операцій. В одну ніч відділи куреня "Месники" силою 8 чот знищили 8 польських відділків Міліції обивательської (МО, Громадянської міліції).

Ворог поніс значні втрати, так наприклад , в с. Брусно-Нове вбито 16 міліціонерів , в с. Залісся - 16 , в с. Соплях -4 , в с. Лівча - 32 , в с.Горинець - 13 , повстанцями було захоплено значну кількість зброї.

29 і 30 березня знищено дві наступні відділи МО, а 5 і 12 квітня - ще два. Дод��тково проведено ще відплатну акцію на Вязівницю 17 квітня, внаслідок чого майже вся територія Любачівського і велика частина Ярославського повітів були звільнені від польської влади.

Внаслідок цієї добре запланованої (план опрацював ком. Іван Шпонтак-“Залізняк” у порозумінні з провідником Равської округи '“Остапом”) та рішуче проведеної акції, на території Любачівського повіту постала якісно нова ситуація.

Насамперед значно вшух польський терор. Другою важливою рисою була зміна ставлення польського резистансу, керованого спадкоємницею АК, організацією “Вольнощ і Незавіслощ” (ВіН), до українського питання і започаткування переговорів з УПА.

Звільнення українським підпіллям великої території (постання упівської республіки), зменшення, а в деяких районах повне затримання, припинення примусового виселення українців, встановлене перемир'я між українським і польським підпіллям і колапс польської адміністрації спричинили повну зневіру радянських представників у спроможності польської адміністрації, міліції та відділів Внутрішніх військ НКВС справитися зі своїми завданнями.

За словами чільного енкаведиста УРСР Кальненка, “обставини, які склалися в Польщі, вимагають провести великі операції для розгрому бандформувань, тому що польська влада не є в стані ліквідувати ці банди".

9 квітня 1944 р. в с.Обгів (тепер с.Соснівка) Дубенського р-ну Рівненської обл. відбувся великий бій підрозділів УПА- Південь у складі куреня "Довбенка" проти частин 17 бригади Внутрішніх військ НКВС, в ході бою підрозділи НКВС були розбиті та з великими втратами (за радянськими даними - 41 вбитий, за повстанськими- 60) змушені були відступити.

У повстанському повідомленні про бій зазначалося :

Відділ командира Довбенка заквартирував у с. Обгові, вечором напередодні Вербної неділі 8.ІV.44 р. багато людей пішло до церкви, а частина спала спокійним сном. Не спали тільки вартові, які пильно стежили, щоб більшовицькі грабіжники не вдерлись до села. Біля 4 год. ранку застава, яка знаходилась коло церкви, підпустила на близьку віддаль більшовицьких енкаведистів.

Почалась стрільба. Всі зірвались на ноги. Більшовики, вдершись в село, запалили кілька будинків і почали захоплювати хату за хатою. Наш відділ пішов в атаку. Під силою міткого вогню ворог був вимушений відступити на край села. Сконцентрувавши свої сили в мурованому будинку і в кузні, голодні розбійники вперто відстрілювались. Занявши вигідне оборонне становище, ворог почував себе, як у фортеці. Але повстанці не мирились із таким становищем. Потрібно було за всяку ціну вибити ворога з мурів, а потім знищити.

Друг Довбенко дав команду: “Штурмом взяти будинки. Вперед!” - і сам за хвилину опинився під хатою. За ним нестримною лавою ринули всі. Довго більшовики не здавались. Коли від запальних куль загорівся будинок, енкаведисти як перепякані миші, висипались на голий беріг. Заграли наші скоростріли. Беріг вкрився трупами енкаведистів. В дикій паніці, в повному безпорядку ворог тікав геть, а командир, переслідуючи його по п'ятах, гукав: “Вперед!”

Через короткий час повстанці із заслуженою гордістю переможців ходили селом і підбирали трофеї, здобуті у ворога. В цім бою ми здобули 7 скорострілів, 10 фінок, 37 крісів і багато амуніції. Вечором з південної сторони села інша група ворога розпочала з нашим відділом бій. Одна чота бійців із Східних українських земель на чолі з командиром Орленком, наступаючи на ворога, почала бойову пісню: “Попід лісом, темним бором...”

Бадьорі слова бойової пісні, зливаючись із клекотом скорострілів, творили чудну симфонію бою, яка нагонила тваринний страх на сталінських розбійників. “Доблесні і непереможні" почали тікати. Іто так летіли, що навіть не встигли зняти своі застави. Ринувши в наступ, наші бійці очищували село від червоної нечисті.

Наш стрілець, бойовий житомирець, наткнувся на більшовицького кулеметчика із застави. - Кто идет? - Запитав той. - Свой! - преспокійно-байдужим тоном відповідає др. Холодний. Один спритний скачок - і смільчак повалив енкаведиста, схватив кулемет і направив із нього вогонь по бандитах.

Більшовики, залишивши 20 трупів, розбіглись в різні сторони лісу. Результат бою за цей день: 60 енкаведистів убитих і багато більше ранених, яких ворог забрав з собою. Повстанці мали 5 убитих і 4 ранених. Тіла героїв поховано на кладовищі в с. Ступні.

1 квітня 1947 р. сотня "Ударник-3" під командуванням Василя Шишканинця - "Біра" здійснила вдалу засітку на дорозі Тісна - Балигород , на тому самому місці де напередодні, 28 березня 1947 р. в засітці УПА був ліквідований заступ��ик міністра оборони Польщі генерал Кароль Сверчевський.

В засідку потрапила спецгрупа ВОП (ВОП - Войско оборони погранічя, - польські прикордонники) з Тісної, яка 23 січня 1947 p. знищила повстанський шпиталь на горі Хрещатій. За різними даними ворог втратив від 25 до 30 загиблих та 6 польських бійців потрапило в полон.

Повстанські донесення повідомляли :

...1.4.47. вд к-ра Б. зробив засідку на спецгрупу ВП з Тісної, яка переїжджала автом з Тісної до Балигорода. Поляки, по засідці на ген.Свєрчевского, переходили стрибками з Тісної до місця засідки. Вкінці всіли до авта і переїхали ок. 100 м. та попали під вогонь наших кулеметів. Деякі з бандитів вспіли ще вискочити з авта та відстрілюватись, але їх знищили в наступі наші стрільці. Двох старшин, бачучи безвихідне положення, розірвало себе гранатами.

На місці засідки полягло 25 бандитів. 6-ох здалось в полон, а 1 ранений втік до с. Бистрого, де помер в хаті українських виселенців. Серед вбитих було 7 старшин (поручники), та 4-ох підстаршин. З нашої сторони впав чотовий.

Здобуто 5 кулеметів, 20 дисків, 6 пістоль, 8 автоматів і 11 крісів, амуніцію, 22 кожушки, 8 шинель і інші речі. Серед вбитих був також комендант МО з Тісної Дупляк Ян (капраль). Всі побиті належали до спецгрупи капітана Антошляка, яка під час зими була дуже активною.

...1.4.47. відділ УПА під командуванням к-ра "Біра” зробив засідку на 32-ох польських бандитів з ВОП, які переїжджали автом з Тісної до Балигорода. Знищено 26 бандитів, 6-ох зловлено в полон. Серед вбитих було 7 старшин, та комендант МО з Тісної Фалішевскі. Здобуто 5 кулеметів, 20 дисок, 7 пістоль, 9 автоматів, кріси, амуніцію, 22 кожушки, 8 плащів і інші речі. З нашої сторони впав чотовий “Яр”.

[traveler-from-ukraine]

Софія. Болгарія

Національний історичний музей

Перебуваючи в Софії, я мав нагоду відвідати історичний музей Болгарії. Він розташований на території колишньої резиденції Бояна, де поруч з музеєм знаходиться резиденція президента, віце-президента, премʼєр міністра і голови Народних зборів. Тому вся прилегла територія знаходиться під посиленою охороною. Це трохи спантеличує коли вперше туди потрапляєш.

Одразу після входу, ви потрапляєте в простору паркову зону, охайно оздоблену ландшафтним дизайном (перше фото). Парк оточує будівлю музею з усіх сторін. Звідси відкривається неймовірний краєвид на гору Вітоша.

За будівлею музею, знаходиться комплекс фонтанів, оздоблений також ландшафтним дизайном. Крім того там працює ресторан.

В середині, будівля музею, вражає не менше.

Крім самої будівлі, музей, звичайно, вражає експонатами. Всі вони є частиною історії Болгарської держави, і виставлені таким чином, що можна прослідкувати всю історію цієї країни і історію земель, на яких вона постала, ще до того як вона виникла. Ось як, наприклад, грецькі монети античних часів.

Також тут можна побачити і посуд, в тому числі виготовлений із срібла та золота.

Мабуть найціннішим експонатом є золотий скарб, знайдений біля поселення Панагюриште (південь Болгарії), що датується IV—III до н. е. Це золоті елементи посуду надзвичайної роботи.

Більшість експонатів, була зібрана на території усієї сучасної Болгарії, але не тільки. Є тут і експонати знайдені на території сучасної України та інших держав.

Є тут звичайно і стенди, на яких можна відслідкувати історію надбань, якими пишаються болгари. Є стенд присвячений зародженню писемності в Болгарії, а саме історію створення кирилиці. Деякі книги, представлені тут, настільки давні, що написані ще грецькою.

Є також окремий поверх, присвячений ще одній гордості Болгарії — обробці квітів троянд. Тут можна побачити як розвивались технології обробки та як саме використовувались і використовуються готові продукти. Виявляється, що це не тільки про парфуми.

📍Національний історичний музей

Підтримати ЗСУ

[grinart09]

Талановитий український анімаліст Роман Гринкевич завершив роботу під назвою «Маки». Картина стала рефлексією автора на терористичний акт росіян – підрив дамби Каховської ГЕС. Роман Гринкевич зобразив мертву дику тварину – кролика. Вірогідно він загинув через екоцид, який на нашій території влаштував ворог. Через одну тварину анімаліст хоче привернути увагу до екологічної катастрофи. По суті, підрив ГЕС вплине на південь України на багато років наперед. І далеко не всі тварини доживуть до того моменту, коли довкілля нормалізується в Херсонській та Миколаївській областях.

[shahananasrin-blog]

[ad_1] Вже сьогодні зранку є багато цілей у повітряному просторі України.Вчора було багато повітряних тривог / фото ua.depositphotos.comУ зв'язку з активними бойовими діями на півдні і сході збільшилася кількість повітряних тривог в Україні. Про це сказав речник Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат в ефірі телемарафону."Вчора було багато повітряних тривог. І південь, і схід нашої держави був атакований. Пов'язане це з тим, що йдуть інтенсивні бойові дії на землі. Відповідно росіяни піднімають авіацію - штурмову і винищувачі, які працюють постійно в небі", - зазначив він.За його словами, вже сьогодні, як і вчора, висока авіаційна активність. "Вже попрокидалися москалі, багато повітряних цілей спостерігається у повітряному просторі. Тут і два А- 50, три  Іл-22, до шести безпілотників, є винищувачі. Велика авіаційна активність останнім часом", - сказав Ігнат.При цьому він додав, що особливо високою вона була вчора на Східному напрямку, на Харківському напрямку, де застосовувались ворогом різні типи ракет. Читайте також:Війна в Україні - новиниЯк повідомляв УНІАН, командувач Повітряних сил генерал-лейтенант Микола Олещук повідомив про збиття сьогодні зранку російського гелікоптера Ка-52 на Бахмутському напрямку.Раніше у Повітряних силах розповіли, що під час останніх ракетних ударів РФ по Україні ворожі ракети маневрували в українському небі: летіли на захід, а потім різко змінювали курс і "намотували" кола над регіонами. З ударними дронами типу "Шахед" відбувається приблизно те ж саме.Вас також можуть зацікавити новини: [ad_2]

[sorrynoroomsavailable]

Херсонський модернізм: назад в майбутнє Юлія Манукян, Сергій Дяченко, Резиденція Вибачте Номерів Намає, 8 вересня, 2022, Double room, готель Інтурист-Закарпаття

На жаль, Південь України донедавна залишався у тіні дослідження, дискусій та гідної промоції. Artist talk команди проєкту має на меті певною мірою виправити цю ситуацію і довести, що Херсон – частина європейської культури і наш зв'язок з нею простежується перш за все через архітектурну спадщину. Зокрема, через архітектуру модернізму, адже вона була стрибком у майбутнє, стрибком за межі будь-яких «скрєп». Забуті пам’ятки модернізму та постмодернізму у Херсоні це наочно доводять, навіть наше периферійне місто має свої маленькі «шедеври» – кроки цього культурного поступу у майбутнє, які ми маємо знати, розуміти та наслідувати. Цю «книгу» дедалі важче читати, адже багато спотворено або зруйновано. Але завдяки проєкту у нас з'явилася можливість перечитати до її перші сторінки, відновити прогалини в «модерністському» минулому міста і подивитися на неї очима сучасних митців. Учасники-/ці разом з менторами обрали 12 об’єктів, дослідили їх та запропонували ідеї візуального та інформаційного «оживлення» цих об’єктів, аби зробити їх видимими на мапі міста. Наразі ця розмова є ще більш актуальною, – росія відчайдушно намагається вирвати Херсон з українського, а значить, і з європейського контексту. Але це вже не можливо. І наш розмова – саме про це.

Резиденція Юлії Манукян та Сергія Дяченко стала можливою завдяки підтримці: The beaux-arts Academy in Paris European Cultural Foundation Дім Європи

(eng)

Kherson modernism: back to the future Yulia Manukyan, Serhii Dyachenko Residence Sorry, No Rooms Available September 8, 2022, Double room, Hotel Intourist-Zakarpattia

Unfortunately, the South of Ukraine remained in the shadow of research, discussions and worthy promotion until recently. Artist talk of the project team aims to correct this situation to some extent and prove that Kherson is a part of European culture and our connection with it can be traced primarily through architectural heritage. In particular, through the architecture of modernism, because it was a leap into the future, a leap beyond any “fasteners”. The forgotten monuments of modernism and postmodernism in Kherson clearly prove this, even our peripheral city has its own small “masterpieces” - steps of this cultural progress into the future, which we should know, understand and imitate. This “book” is increasingly difficult to read, because much has been distorted or destroyed. But thanks to the project, we had the opportunity to reread its first pages, to restore the gaps in the city’s “modernist” past and to look at it through the eyes of contemporary artists. Together with their mentors, the participants chose 12 objects, researched them and proposed ideas for visual and informational “revitalization” of these objects in order to make them visible on the city map. Currently, this conversation is even more relevant, as Russia is desperately trying to tear Kherson out of the Ukrainian, and therefore from the European context. But this is no longer possible. And this is exactly what we are talking about.

Lecture documentation: photo credit Petro Ryaska

The residence of Yulia Manukyan and Serhiy Dyachenko was made possible thanks to the support of: The beaux-arts Academy in Paris European Cultural Foundation House of Europe

[objectivnewskharkov]

Військовий оглядач групи "Інформаційний спротив" Костянтин Машовець повідомив про ситуацію на основному фронті українського контрнаступу станом на 24 липня - https://www.objectiv.tv/uk/objectively/2023/07/24/mashovets-pro-pivden-ukrayini-stupin-natyagu-kanata-zrostaye-mapi/

[ua2daynews]

ППО збили 21 крилату ракету з 23, якими рф атакувала Україну, — Головнокомандувач ЗСУ

Генерал Валерій Залужний розповів про ракетну атаку на українські міста в ніч на 28 квітня. Уранці 28 квітня РФ розпочала черговий масований ракетний обстріл України. Головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний повідомив, що атака відбулася близько 4:00 із району Каспійського моря. Цілі знищені в зонах відповідальності ПК «Центр», ПК «Схід» і ПК «Південь». «Підрозділами зенітних ракетних…

[demiurgeua]

Інтерв’ю командувача Оперативного командування «Південь» ЗСУ британському телеканалу Sky News

Інтерв’ю командувача Оперативного командування «Південь» ЗСУ британському телеканалу Sky News

В плани українських військ входить звільнення всіх окупованих територій, включно з Кримом. Про це генерал-майор, командувач Оперативного командування «Південь» Сухопутних військ Збройних Сил України, Андрій Ковальчук британському телеканалу Sky News. Коли Україна звільнить всі свої території з Кримом – прогноз генерала Ковальчука |…

[juls-tsim]

Сьогодні мені наснилось, що я повернулась в Україну. При чому повернулась якось... спонтанно, навіть не взявши всі свої речі з Німеччини.

Я зазвичай свої ��ни погано пам'ятаю, і тут пам'ятаю тільки загалом відчуття неймовірного смутку. За батьками, за рідною домівкою, за кращою подругою.

Розумію, що повертатись зараз не можна. Розумію, що в Україні я лишилась без роботи і, в будь якому разі, своїм батьками я зможу краще допомогти із-за кордону. Розумію, що взагалі зараз повертатись на Південь України - це доволі безглуздо тк трапитись може все що завгодно.

Мозок розуміє, а серце так нестримно тягнеться до дому. Інколи здається,що мені фізично боляче.

ЙОБАНА БЛЯТЬ РУСНЯ Я ХОЧУ ДО МАМИ

[eu-ukraine]

Російські окупанти на півдні затиснуті між силами оборони України та правим берегом

На півдні України підрозділи російських окупаційних військ затиснуті між українськими силами оборони та правим берегом. Загарбникам запропонували здатися. Про це в ефірі телемарафону повідомила керівник об'єднаного прес-центру Сил оборони Південь Нат... Читати далі »

[etnosvit]

[traveler-from-ukraine]

Мілет. Туреччина

Перша будівля, що привертає увагу одразу після входу на територію стародавнього міста, це величний амфітеатр. Він найбільший із тих, що я бачив до нього. Спочатку театр був менший за розмірами. В II ст. його перебудували і розширили, збільшивши кількість місць до 15 тисяч.

Театр дуже добре зберігся. В гарному стані величні арки на вході.

Добре збереглись і фрагменти сцени.

В часи Візантійської імперії, поверх театру була збудована фортеця, а руїни театру були використані як фундамент. Залишки стін фортеці і зараз можна побачити.

Колись театр знаходився поруч з морем. Із його верхніх рядів можна було побачити всі 4 порти міста, що в античні часи було портовим і знаходилось на березі Латмійської затоки. По суті затока була гирлом річки Меандр (нині Великий Мендерес). З часом води річки поступово замулювались і затока перетворилась на мальовничу і плодородню долину. Місто Мілет і поліси, що були поруч: Міунт, Прієна та ін., опинились посеред суходолу. Зараз відстань звідси до Егейського моря по прямої складає приблизно 8-10 км.

Історія міста Мілет дуже давня і багата на події. Перше поселення схоже на місто датується істориками IV тисячоліттям до н. е., тобто більше ніж 6000 років тому.

Місто було дуже багате і розвинене. Через це було дуже впливовим центром не тільки в цих місцях, а і за їх межами. Вплив розповсюджувався навіть на поселення на території сучасної України. Тут можна ознайомитись з історією міста більш детально. Однак я наведу цитату цікавих фактів звідти, що повʼязані з територією нашої країни:

От не повний перелік міст, які заснували вихідці з Мілету у нас: – Борисфен , Борисфеніда, — найдавніша грецька колонія в Північному Причорномор’ї на острові Березань (при впадінні Дніпра-Борисфена в Чорне море, поблизу м. Очакова). – Пантікапей зараз Керч. – Мірмекій — на березі Керченської протоки на схід від Пантікапею. – Тірітака — засноване на південь від Пантікапею, розташована у Камиш-Бурун (Аршинцево) — південний район сучасної Керчі. – Ніконій — на східному березі Дністровського лиману у межах сучасного села Роксолани (Овідіопольський район Одеської області). – Керкінітида тепер Євпаторія. – Калос Лімен – на території сучасного селища Чорноморське. – Ольвія у дельті Гіпаніса (Бугу) та Борисфена (Дніпра). – Тіра зараз під стінами Акерманської фортеці у Білгород-Дністровському – Феодосія і Мелітополь – це і є Феодосія та Мелітополь.

Після того як море відійшло від міста, поступово воно почало занепадати. З часом більша частина населення покинула ці місця і місто перестало існувати.

Зараз на території міста знаходиться історичний музей. Однак догляд за територією музею бажає кращого: багато памʼяток і руїн поросли бурʼяном, а місцеві жителі випасають кіз на його території. Та попри це, руїни міста всеодно вражають своєю величчю. Як наприклад стоя(колонада) в агорі(центрі) міста.

Частина будівель зараз знаходиться в воді, ось як наприклад, римський монумент в воєнній гавані міста.

Так виглядають вулиці міста.

А це вже фрагменти будівлі, що знаходиться на цій вулиці.

📍Мілет

Підтримати ЗСУ