warsc-commynistsupa

[warsc-commynistsupa]

Втрати авіації СРСР в боях з УПА.

Найчастіше авіацію проти загонів УПА використовувалася протягом 1944-1945 рр., тобто ко��и діяли великі повстанські загони.

Авіація використовувалася і з розвідувальною метою, і безпосередньо зі збройною, а також пропагандистською. Тобто коли виявлявся відділ, то могли повідомити наземні підрозділи, щоб взяти в кільце і знищити. Залучали авіацію для розкидування листівок пропагандистського характеру – із закликами виходити з підпілля. А також авіацію використовували для скидання бомб або вівся обстріл з кулеметів.

Згідно із наявними документами, вперше радянські силовики використали авіацію проти УПА 31 березня 1944 року. 127-ий прикордонний полк військ з охорони тилу 2-го Білоруського фронту за підтримки групи літаків 661-го бомбардувального полку під час прочісування лісу у районі озера Безіменне Маневицького району Волинської області виявив табір повстанців. У результаті бою загинули четверо українських бійців, двох затримано.

У період з 1944 по 1946 рік на теренах Західної України бійцями УПА було знищено понад два десятки радянських літаків. Щонайменше бійці УПА знищили 23 комуністичних літака, це тільки ті дані де було підверджено втрату літаків, але цифри втрат літаків можуть бути набагато більші. Найчастіше повстанці знищували літаки на землі – пробивали баки з пальним і підпалювали.

2 травня 1944 року. У двох кілометрах від села Тутовичі Сарненського району Рівненської області У-2 (По-2) здійснив вимушену посадку. Вночі невідомі спалили його.

8 травня 1944 року. Біля селі Синельникова (так у документі, очевидно, назва перекручена) Кам’янець-Подільської області повстанці збили літак У-2 (По-2), який пілотував лейтенант Гладков (був поранений та відправлений у лікарню).

28 травня 1944 року. На території Корецького району Рівненської області, біля села Бабино, зробив вимушену посадку радянський літак-винищувач. Того ж дня до нього підійшли повстанці, які вбили пілота і спалили літак.

31 травня 1944 року. У районі Славути Кам’янець-Подільської області повстанці збили літак У-2 (По-2).

12 липня 1944 року. У районі села Красноволя Волинської області повстанці збили поштовий літак, він та кореспонденція згоріли, пілот залишився ��еушкодженим

6 серпня 1944 року. У районі села Новосілки Яворівського району Львівської області повстанці збили літак У-2 (По-2), у якому перебували два капітани ЧА (обидва загинули)

12 серпня 1944 року. Біля міста Рава-Руська (у районі села Майдан) Львівської області повстанці знищили радянський літак, який зробив вимушену посадку посеред поля. Старшого лейтенанта Михайла Лиховида і механіка Абрама Краснянського вбили, а механік Семен Фонкевич пропав безвісти. Згодом цю історію підхопила радянська пропаганда, додаючи до неї нові і нові деталі.

29 серпня 1944 року. За 12 км від Дрогобича група УПА кулеметним вогнем збила літак У-2 (По-2) 8-ої повітряної армії. Загинули підполковник Микола Поляков і пілот.

12-19 вересня 1944 року. В Чорному лісі – Болохівські ліси – Перегінські ліси Станіславської області було збито літак, а пілота Олександра Придачина захоплено в полон.

5 жовтня 1944 року. Об 11.30 лейтенант Кузьма Петров та інженер молодший лейтенант Колесов літаком У-2 (По-2) вилетіли із аеродрому Гординя за маршрутом Гординя-Рудки-Комарно-Грушів. Мета польоту – виявлення групи УПА (600 осіб) у районі Комарно. Однак літак не повернувся, тому старший оперуповноважений ОКРО НКО СМЕРШ капітан Міхєєв припускав, що його могли збити повстанці.

21-28 жовтня 1944 року. Біля Войнилова Станіславської області повстанці збили літак. Це сталося під час рейду сотні «Гамалії», метою якого було звільнити 80 осіб, утримуваних НКВС у костелі Войнилова.

3 грудня 1944 року. Підпільники спалили літак, який зробив вимушену посадку у районі села Загір’я Заложцівського району Тернопільської області.

13 грудня 1944 року. У селі Витків Львівської області підпільники збили і спалили один літак.

24 січня 1945 року. Біля села Селище Камінь-Каширського району у повітрі загорівся та здійснив вимушену посадку літак-винищувач «Як-3»; він був спалений, його пілот захоплений повстанцями.

8 лютого 1945 року. Повстанці спалили літак, який здійснив вимушену посадку у районі Бакоржин Рівненської області.

14 березня 1945 року. В районі села Добринів Рогатинського району повстанці підбили літак У-2 (По-2) військової частини 54-ої авіаційної дивізії. Пілота забрали, сам літак силовики знайшли, він мав кілька пробоїн. Відділ, який здійснив цю акцію, встановити не вдалося.

29 квітня 1945 року. Відділ УПА (чисельністю 30-40 осіб) недалеко від села Радванці Пустомитівського району Львівської області помітив літак У-2 (По-2) (належав військовій частині №29702, 8-ВА 4-го Українського фронту), біля якого перебував старший сержант Федір Мироненко (працівник штабу) та разом із ним прилетів гвардії майор Олексій Старченко. Мироненка було вбито, а літак підпалено.

22 червня 1945 року. Підпільниками був підбитий і спалений після вимушеної посадки літак У-2 (По-2) біля села Войнилів Станіславської області.

27 вересня 1945 року. У селі Городилів Золочівського району Львівської області спалений літак і вбитий вартовий молодший сержант Журавель.

14 жовтня 1945 року. Помічник начальника адміністративно-господарського відділу авіакорпусу старшина Шмідський і пілот 40-ої авіаескадрильї старшина Труфанов здійснили вимушену посадку літака У-2 (По-2) у районі села Хітар Славського району Дрогобицької області. Старшина Шмідський віз 40 тисяч рублів і 832 тисячі чеських крон для видачі зарплати військовослужбовцям у Мукачево. Після посадки Труфанов і Шмідський, взявши із собою гроші, пішли у село, але через 30 хвилин повернулись до літака у супроводі двох учительок. За 40-50 метрів від літака вони були обстріляні зі всіх боків бійцями УПА. Старшина Шмідський потрапив у полон, а Труфанов зумів втекти і повідомив про те, що трапилося. Після цього була направлена рота військовослужбовців, яка виявила спалений літак.

2 листопада 1945 року. Три повстанці, які поверталися із села Загвіздя Станіславської області, натрапили на літак-розвідник, що мав летіти до Станіслава. Однак пілоти забрали з нього всі важливі речі та пішли пішки. Повстанці, пробивши бак з пальним, спалили літак.

12 травня 1946 року. Стрільці підвідділу 473 «Грузина» обстріляли літак, який впав на Закарпатті у селі Верецьке. Втрати – один убитий, один поранений.

Ще один відомий випадок знищення радянського літака бійцями УПА стався 23 березня 1945 року біля села Словіта Глинянського району, що в 40 кілометрах від Львова. Транспортний літак Бостон-20 повертався з Кіровограда. На борту знаходилося шестеро осіб: пілот майор Віктор Тарасов, штурман Михайло Жариков, стрілець-радист Василь Трифонов, диспетчер Георгій Павлов, авіамеханік Михайло Рухлєв та підполковник Дмитро Ситарчик, який на той момент вже був комісований. Всі шестеро комуністів, були знищені.

[warsc-commynistsupa]

Продовження бойових дій УПА

12.01.1945 р. підрозділ УПА чисельністю до 200 бійців здійснив резонансний напад на районний центр м.Городницю Житомирської області, де були спалені приміщення райкому партії, райвідділів НКВД і НКГБ.

Акцію в місті місцева оунівська мережа розпочала планувати в 1944 році. В середині листопада 1944 року члени оунівської мережі Людвипільського району Рівненської області здійснили напад на склад і магазин райспоживспілки у Городниці. Уже під час обговорення результатів цієї диверсії в будинку голови сільської ради с. Більчаки і члена запілля ОУН(Б) Охріма Яремчука один із місцевих упівців, уродженець цього ж села Микола Наумович Шекель, висловив думку про можливість і потребу масштабнішого нападу на цей райцентр.

Метою нападу , окрім здобуття зброї, продуктів харчування і завдання збитків радянській владі, полягала у засвідченні активної присутності українських націоналістів на Житомирщині.

Впевненість оунівської мережі Людвипільського району в можливості подібного роду акції мала декілька підстав, адже оунівці підтримували зв’язок із начальником Городницького райвідділу НКГБ капітаном Іваном Сєдим. Детальний опис цієї взаємодії, вже, напевно, залишиться нез’ясованим. За свідченнями самих оунівців капітан І. Сєдий надавав їм інформацію про пересування і наявність військових підрозділів у Городниці, сприяв викраденню декількох корів і коней та, навіть, допоміг отримати 6 гвинтівок.

Житель Городниці поляк Казимир Целецький, який понад рік переховувався від мобілізації до Червоної армії, на початку 1945 року встановив зв’язок із підпіллям ОУН(б) Людвипільського району. Його дружина полька Розалія Целецька і місцева мешканка Зоя Шекель були інформаторами оунівців. На початку 1945 року вони повідомили Миколі Наумовичу Шекелю, що військових підрозділів у містечку немає, і з’ясували, де мешкають начальник райвідділу НКВД Лобанов ��а райвоєнком Філімонов.

Напад на Городницю здійснила сотня "Чорні гайдамаки" під командуванням "Карпенка", він, нібито, походив із східних областей України, так само багато «східняків» було у самій сотні. Особовий склад цього формування нараховував близько 120–130 упівців, з яких було 5 вершників-розвідників. На озброєнні сотні «Чорних Гайдамаків» перебувало 8–9 німецьких ручних кулеметів, 2 ручних кулемети Дегтярьова, 80–90 автоматів ППШ, 15 гвинтівок; була також санітарна підвода.

При підході до містечка командир підрозділу відправив одного упівця разом із Казимиром Целецьким і Миколою Шекелем верхи на конях здійснити розвідку в містечку. Вони прибули до Розалії Целецької, щоб з’ясувати у неї все необхідне. Отримавши ще раз запевнення у відсутності військових частин біля райцентру, вони повернулися до сотні, яка розташувалась на підступах Городниці.

Всього під час нападу з радянського боку втрати склали 6 осіб , спалені приміщення райкому партії, райвідділів НКВД і НКГБ.

Із камери попереднього утримання затриманих Городницького райвідділу НКВД упівці звільнили 11 осіб, 5 чоловікам видали зброю і забрали із собою. Із захопленого райвідділу НКВД забрали 15 гвинтівок, 2 ручних кулемети, 5 автоматів і 500 штук патронів. Також була спалена вся наявна документація, забрана друкарська машинка. Зброя була забрана і з приміщення Городницького військкомату: 9 гвинтівок, 3 автомати, 1 ручний кулемет.

Наступного дня, 13 січня, сотник «Карпенко» викликав до себе на постій підрайонного військового коменданта І. Мельника («Омелька») і передав йому на зберігання 29 гвинтівок, 1 кулемет, 15 кг цукру, 15 кг сухофруктів та 10 м шкіряного пасу.

Загальний обсяг завданих збитків визначався сумою 1.5 мільйонів рублів.

05.03.1950 року в бою з Романом Шухевичом був ліквідований Начальник 3-го відділення 4-го відділу управління 2-Н МГБ УРСР майор А.О.Ревенко.

24.04.1945 було ліквідовано начальника Заложцівського районного відділу НКВД Тернопільської області старшого лейтинанта Петра Кериченка.

21.05.1949 року пятеро вояків УПА під командуванням "Кузьми" на дорозі між селами Головецьке — Гвоздець Стрілківського району Дрогобицької області із засідки ліквідували підполковника Омеляна Колодяжного - начальника 5-го (оперативного) відділу Управління МГБ Дрогобицької області.

На відстані одного кілометра від с. Головецько Стрілківського р-ну по автомашині “Вілліс” повстанці, які перебували у засідці на схилі крутої гори (30 м. від дороги), відкрили кулеметний і автоматний вогонь, у результаті чого Омеляна Колодяжного було вбито. Самі підпільники писали, що засідку зорганізував старший вістун “Кузьма”, впродовж двох днів (20–21 травня), попри облави, які відбувалися у райцентрі Стрілки, пролежав у болоті (навіть під час проливної зливи), очікуючи на автомобіль підполковника МГБ.

У відповідь на цю збройну акцію радянські органи виселили в Сибір більше 400 осіб із сусідніх сіл.

Із повстанського звіту :

....Засідка на підполковника МҐБ Колодяжного з Дрогобича

Дня 21.V.1949 р. о год. 19:20 друга група підвідділу під командою ст. віст. „Кузьми", зробила засідку на старшин МҐБ з області, що верталися з облави при гостинці між с. Головецьке — Гвоздець.

Опис засідки:

Завзятий ст. вістун. "Кузьма" виконав даний йому наказ з повною посвятою. Він через цілий день 20-го і 21-го, не зважаючи на ворожі облави і на засідку, яка відбулася в райцентрі, лежить в болоті під час великого дощу, ожидаючи легкої автомашини.

Точно о год. 19:20, над’їхала таксівка, а в ній 5 офіцерів і рядовий шофер. Не зважаючи на те, що кругом був присутній ворог, "Кузьма" відкриває вогонь по таксівці, відтак зривається і біжить наступом на таксівку.

Тут на місці кул. ст. вістун "Тигрис" чергою з "дехтяра" вбиває підполковника Колодяжного, а інші вбивають одного майора, одного капітана, одного лейтенанта, одного старшого лейтенанта і рядового шофера. Три перші упали біля машини, а три останні вибігли в жита. Від ран повмирали заки ще прийшла поміч.

Тут забирають здобуту зброю, важливі документи МҐБ, спалюють автомашину і відступають.

Ворожі втрати: 6 убитих, ��іж ними підполковник Колодяжний з Дрогобича, а документи інших старшин не знайдено, бо їх вони біля себе не мали.

Здобуто: 1 кулемет — "Дехтяр", 2 ППШ, 1 ППС, 1 кріс, 2 пістолі „токар", амуніцію, ґранати, 1 торбу з документами підполковника Колодяжного. Вистріляно амуніції: 70 шт. крісової російської, 120 до ППШ. У нас втрат не було. Ворожі сили 6, наші — 5 людей. В засідці відзначився ст. віст. „Кузьма", ст. віст. „Тигрис" і ст. віст. „Ослава". Ця друга засідка ще більше викликала у ворога паніку, а між українським населенням і повстанцями великий підйом і радісний настрій.

(Літопис УПА т.18 с.199-200)

Із радянської книги "Безопасность Родины храня" :

…С польской стороны советскую границу перешла большая группа оуновцев из ба��ды Черняка. По поступившим данным, они продвигались к селу Головацкое в надежде запастись там продовольствием. Через час небольшой отряд чекистов на двух грузовиках (Колодяжный с тремя бойцами и шофером ехала в «газике») углубился в лес неподалеку от села.

Был май. Деревья еще только примеряли зеленое убранство. Но уже благоухали лесные цветы, пели птицы. — Красота-то какая! — воскликнул Колодяжный, оглядываясь вокруг. — И не верится, что где-то рядом бродят лютые звери, — промолвил, словно продолжая его размышления, шофер, остановив «газик» по сигналу начальника. Подошли разведчики. Они доложили, что в Головацком бандитов еще нет. — Ну что ж, — сказал Колодяжный. — Необходимо предупредить людей.

Весть о приближении банды разнеслась по селу мгновенно. Люди прятались в погребах, сараях. Колодяжный же решил предпринять ложный маневр: оставить село, мол, поиски банды переносятся в другой район, а вечером снова нагрянуть сюда. Был уверен, что к этому времени бандиты обязательно заявятся в Головацкое. Грузовики с бойцами двинулись в обратный путь.

Тронулся за ними и командирский «газик». Но тут какой-то человек с крыльца сельсовета позвал Колодяжного: — Товарищ подполковник, вас к телефону. Емельян Павлович вошел в дом, взял телефонную трубку. Она молчала. «Эге, да это какая-то шутка!» — подумал и оглянулся. Но человека, позвавшего его к телефону, и след простыл. Пожав плечами, Колодяжный сел в «газик» и приказал шоферу догонять ушедшие вперед грузовики. Но не успела их машина выехать за околицу, как вдруг за крутым поворотом проселочной дороги из зарослей орешника по «газику» ударил град пуль.

Трое бойцов были убиты сразу же. Из засады выскочили бандеровцы и со злобным ликованием навалились на тяжелораненого подполковника. — Это Колодяжный! — раздался чей-то выкрик, и бандиты отпрянули от машины. Они боялись его даже теперь, когда у него были прострелены грудь и рука. — Сволочи! Все равно вам скоро конец! — прохрипел он, захлебнувшись кровью. Это были последние слова Емельяна П��вловича....

...Как-то Павла Емельяновича пригласили преподаватели и учащиеся Стрелковской школы-интерната, что в Старосамборском районе. Ее пионерская дружина носит имя Е. П. Колодяжного.

На встрече ребята сказали, что в тот год, когда погиб отважный чекист, их еще не было на свете, но они знают, что свою жизнь он отдал за их счастье. Потому и благодарны ему — человеку, память о котором сохранят навсегда. Да, Емельян Павлович оставил глубокий след в сердцах людей, среди которых жил, работал, вместе с которыми и ради которых воевал.

В Дрогобыче, на доме, где жил Колодяжный-старший, — мемориальная доска. Его многочисленные награды — орден Ленина, два ордена Красного Знамени, орден Красной Звезды, медали — хранятся в музее..

13.05.1945 року між селами Біличі і Стрільбичі Старосамбірського району Львівської (в той час - Дрогобицької) області підрозділом УПА було здійснено резонансну акцію - розгромлено групу радянсько-партійного активу Старосамбірського району.

Одна з радянських газет так описувала цю подію :

«...Свято шанують радянські люди пам’ять 26 бакинських комісарів, що загинули за владу Рад пам’ятного 1918 року. Та є свої герої-комісари і на західноукраїнських землях.

Двадцять шість партійних і радянських активістів районного центру Старий Самбір – 26 прикарпатських комісарів, як їх називають сьогодні – виїхали літнього дня для агітаційно-масової роботи у села району і дорогою, із засідки, були по-злодійському вбиті бандерівцями.

Ось імена патріотів: перший секретар райкому партії В. К. Нудьга, жінорг райкому В. Ф. Шаульська, вчительки Т. С. Вов’янко, Т. І. Кужель, завідуючий відділом соціального забезпечення інвалід Вітчизняної війни М. Т. Романцов...»

Спеціальне донесення секретаря Дрогобицького обкому КП(б)У С. Олексенка секретаревi ЦК КП(б)У М. Хрущеву про знищення підрозділом УПА радянсько-партійного активу Старосамбiрського району

КОМУНİСТИЧНА ПАРТİЯ (бiльшовикiв) УКРАÏНИ ДРОГОБИЧСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ КОМİТЕТ

«14» мая 1945 р.

№ 00599

Секретарю ЦК КП(б)У

Товарищу Н. С. ХРУЩЕВУ

СПЕЦИАЛЬНОЕ ДОНЕСЕНИЕ

13-го мая 1945 года, в 6 часов вечера, на дороге между селами Биличи и Стрельбичи, Старо-Самборского района, попав на ��асаду банды украинско-немецких националистов, погибли:

1. НУДЬГА Василий Кондратьевич — 1-й секретарь РК КП(б)У

2. ОРЕЛ Иван Иванович — зав. отд. агитации пропаганды РК КП(б)У

3. РОМАНЕНКО Вера Антоновна — зав. парткабинетом РК КП(б)У

4. ШОУЛЬСКАЯ Валентина Федоровна — женорг РК КП(б)У

5. ЗИРЧЕНКО Неонила Ивановна — пом. секретаря РК КП(б)У

6. РОМАНЦОВ Михаил Терентьевич — зав. райсобезом

7. ДРИЖЕРУК Татьяна Сидоровна — зав. сектором кадров райисполкома

8. СТЕПАНОВ Павел Лукич — райпрокурор

9. СОСНОВЦЕВ Василий Герасимович — пом. оперуполномоченного райотдела НКГБ

10. АВДЕЕВ Михаил Петрович — оперуполномоченный райотдела НКГБ

11. БОХАН Николай Иванович — вахтер НКГБ

12. ЗАЛИМСКИЙ Павел Осипович – участ. уполномоченный райотдела НКВД

13. ЛУКИН Иван Федорович — оперуполномоченный НКВД

14. ДУБРОВСКИЙ Николай Константинович — участковый уполномоченный НКВД

15. РАССАДИН Алексей Петрович — оперуполномоченный ББ НКВД

16. ЗУЕВ Валентин Васильевич — сын начальника РО НКВД

17. ДУДУКАЛО Федор Иванович — лейтенант райвоенкомата

18. ВОЛОХ Николай Афанасьевич — деловод райвоенкомата

19. ХМЫЗ Евдоким Иванович — сержант райвоенкомата

20. РЯБОВА Татьяна Ивановна — лит. работник редакции

21. КУЖЕЛЬ Татьяна Ивановна — учительница СШ Ст. Самбор

22. ВОВЯНКО Таисия Степановна — учительница СШ Ст. Самбор

23. КОНОВАЛОВ Петр Никитович — директор маслозавода

24. КИРИЧЕНКО Демьян Иванович — уч. уполномоченный НКВД

25. КИТ Федор Петрович — конюх прокуратуры

26. ПЕКУР Василий Александрович — конюх райфинотдела.

Из общего числа погибло: коммунистов — 7 человек, комсомольцев — 6 человек, женщин 7 чел., приехавших из восточных областей 25 чел., один — местный.

Погибли при таких обстоятельствах:

Секретарь райкома КП(б)У тов. НУДЬГА, зная, что в лесах возле сел Биличи и Стрельбичи находится боевка — около 30 человек,— организовал группу партийно-советского актива в количестве 37 человек для выезда в эти села по проведению массовой работы по займу.

Группа взяла с собой 4 пулемета, около 15 автоматов и 15 винтовок, гранаты и т. д. и на б подводах в 12 часов дня 13-го мая выехали в село Стрельбичи. Когда приехали в Стрельбичи, люди еще были в церкви. Тогда тов. НУДЬГА дал задание председателю сельского совета, чтобы он собрал на 6-ть часов вечера собрание, а сами уехали дальше в горы, в соседнее село Биличи.

В Биличах тоже еще был�� богослужение в церкви, поэтому они подождали и, когда народ вышел с церкви, начали собирать собрание. На собрание, по сути, никто не явился — явилось около 30 человек. С этими людьми они провели собрание, собрали наличными свыше 200 рубл. денег и начали собираться уезжать.

Непонятно почему, тов. НУДЬГЕ захотелось ехать дальше в горы, в село Волошине, и поэтому он предложил председателю сельского совета дать дополнительно одну подводу. Председатель сельсовета ответил ему, что подводы он не даст потому, что он жалеет своих людей.

Тов. НУДЬГА ему ответил — «Значит, ты крестьян жалеешь, а нас нет»; председатель сельсовета ответил ему, что он жалеет и их и советует сегодня туда не ехать.

Присутствующие из группы слышали этот разговор и стали предлагать тов. НУДЬГЕ ехать обратно в село Стрельбичи, уже, мол, половина шестого, а там же на 6 часов назначено собрание. Решили ехать обратно. Многие обедали в селе Биличи и, вероятно, с водкой.

Из 3-х, кого я видел, что остались в живых,— один сказал, что во время обеда в селе Биличи пили, а два говорят, что не обедали и в хатах не были и не видели, чтобы пили.

Выехав за село, ехали на 6-ти подводах скученно и пели песни.

Когда они подъехали к лесу, на них обрушился перекрестный огонь — основной слева с горы и поддерживающий по тем, что удирали рекой справа,— вдоль реки.

Место такое, что при том состоянии, как они ехали,— принять бой не было возможности.

Только с передних подвод, когда от огня лошади немного унесли (пока не были побиты лошади), некоторым удалось бежать. Видно, удирало много, но место засады такое выгодное, что банда, поставив 2—3 пулемета на горках,— большинство тех, что удирали,— скосила. Многие сопротивлялись, но запасы патронов и пулеметы были на возах, отстреливались только до тех пор, пока выстреляли из обойм.

Через несколько минут банда выскочила на дорогу и достреливала в упор. По ранам видно, что несколько человек себя застрелили и подорвались на гранатах. Банда забрала все оружие, а у некоторых и документы, и немедленно ушла. Причем председатель райисполкома тов. ШЕЙКО и инструктор райисполкома притворились убитыми, перележали осмотр и остались живы.

Кроме этих двоих, с поля боя удрало 9 человек, из них два раненых: народный судья и машинистка РК КП(б)У.

Об этом месте, как опасном, знали почти все ехавшие.

Обстрелы в этом месте были уже неоднократно.

Из расспросов тех, что остались в живых, я сделал вывод, что погубила преступная беспечность и то, что некоторые были после обеда с рюмкой водки, и то, что взяли с собой очень много молодых женщин, которые абсолютно не нужны были ни для массовой работы, а тем более для боя.

Выезд в эти села был не организован и не продуман. Если опасные села, то зачем брать 9 женщин, когда можно было взять вместо них отделение или взвод бойцов — в райцентре дислоцируется рота внутренних войск НКВД.

Приехав в с. Биличи группой в 37 человек, и не обеспечили не то массовой работы, а даже собрать людей не сумели. Получается, не серьезный выезд для серьезных дел, а какая-то воскресная вылазка. Кто организовал засаду?

Днями в районе был убит самборский окружной проводник — ЧЕРНЫЙ. Его боевка СБ искала случая отомстить за убийство своего проводника. Этот случай и подоспел. Помогли боевке ОУНовцы из с. Стрельбичи во главе с председателем сельсовета. Еще в апреле тов. САБУРОВ проводил в районах крупную операцию.

Приехав из операции, он мне рассказал, что в селе Стрельбичи председатель сельсовета — отец двух бандитов,— одного уже выявили, а другой в банде.

Я тогда же предложил тов. НУДЬГЕ немедленно убрать такого председателя. Больше того, в своем решении бюро обкома КП(б)У от 29 апреля с. г. по вопросу о привлечении к ответственности бандпособников на селе, было приведено как пример, что в селе Стрельбичи до последнего времени сидел предсельсовета — отец двух бандитов.

Тов. НУДЬГА ничего не сделал с председателем сельсовета, и он сидел на своем месте. Этому-то председателю тов. НУДЬГА и заказал собрать собрание на 6-ть часов, а мы, мол, к этому времени вернемся из с. Биличи.

У председателя сельсовета было достаточно времени передать боевке о движении группы райактива; что это было сделано в отместку за Черного, говорят данные агентуры за 14 мая. Некоторые агенты говорят, что в с. Стрельбичи имеются разговоры, что это сделано «хлеб за соль».

Жаль людей, многие погибли без толку. Мы стянули в Старый Самбор достаточное количество войск, чтобы найти я уничтожить боевку и поднять всех связанных с бандитами и оказывающих им содействие.

Секретарь Дрогобычского обкома КП(б)У

С. Олексенко

09.05.1951 року в с. Лисівка Корнинського (тепер Попільнянського) району Житомирської області опертивно-військова група Житомирського обласного управління МГБ чисельністю 18 осіб оточила будинок місцевого жителя, де перебувало двоє повстанців Сильвестр Примак - "Бутько" та Григорій Утченко - "Остап" , в ході бою будинок загорівся, повстанці пішли на прорив , Григорій Утченко - "Остап" зумів вирватися, Сильвестр Примак - "Бутько" загинув, але зумів ��астрелити начальника Радомишльського райвідділу МГБ Івана Кезова.

Сильвестр Примак - "Бутько" - 1924 року народження, уродженець Костопіль Рівненської області, в рядах УПА із 1943 року , із 1945 року діяв у східних областях України. Степан Янишевський - "Далекий" згадував про нього так:

“… грамотний, здібний, багато читає, чудово вивчив історію ВКП(б), “Капітал” Маркса, успішно студіює праці класиків марксизму-ленінізму, … часто виступав на націоналістичних мітингах, скромний, скупий, гарний конспіратор, здатний знаходити безпечні місця для перебування.

Прикмети: “вище середнього зросту, худий брюнет, одягнений у цивільний костюм, голова маленька, видовжене обличчя, одна губа розрізана”. У 1946 його родину було вислано в Іркутську область РСФСР.

Інформація про даний бій серед інших потрапила в постанову ЦК КП(б)У "О некоторых фактах провала чекистско-войсковых операций, проводимых органами МГБ"

Постановление Политбюро ЦК КП(б)У

"О некоторых фактах провала чекистско-войсковых операций, проводимых органами МГБ"

№ 78/ 9 24 августа 1951 г.

ЦК КП(б)У отмечает, что Министерство Госбезопасности УССР и его органы на местах плохо организуют подготовку многих чекистско-войсковых операций и проваливают их. Отдельные чекистско-войсковые операции, проводимые даже некоторыми руководящими работниками МГБ УССР и начальниками областных управлений МГБ не дали положительных результатов и были провалены.

Операция по захвату бандита, проведенная в феврале с.г. группой работников в 22 человека, которой руководили начальник Винницкого областного управления МГБ т. Касаткин К.Н. и заместитель начальника управления МГБ УССР т. Шорубалко А.К., была провалена, а бандит, ранив четырех человек, скрылся.

В Корнинском районе Житомирской области в мае с.г. начальник областного управления МГБ т. Марковский К.М., возглавляя оперативную группу в количестве 18 человек, допустил растеряность и не обеспечил проведение операции по задержанию двух бандитов, находившихся в доме, окруженном оперативной группой, в результате чего бандиты подожгли дом колхозника, убили начальника Радомышльского райотделения МГБ т.Кезова, и один из бандитов скрылся.

Начальником Киевского областного управления МГБ тов. Бондаренко в июле с.г. безответственно и оперативно неграмотно была организована и проведена операция в Ставищанском и Володарском районах по задержанию двух бандитов, которые убили четырех оперативных работников и одного ранили.

В селе Судобичи Вербского района, Ровенской области днем 9 июня с.г. оперативная группа в количестве 12 человек, получив сообщение о находящхся в сарае колхозника спящих бандитах, плохо организовала захват их и в результате проявленной трусости три бандита, убив начальника райотдела МГБ т.Кутицына, тяжело ранив его заместителя т.Милова и сержанта Соколова, скрылись.

В Лисецком районе Станиславской области в селах Ивановка, Тысменчаны, Братковцы и Хомяки за период с 26 по 29 марта бандитами совершено 5 террористических актов. Находившаяся в этих селах оперативная группа райотдела МГБ бездействовала, никаких мер по уничтожению бандитов не приняла. Подобные факты провала операций не единичны..

Із спогадів ветерана КГБ Георгія Саннікова :

...Случаи с Селивановым были крайне интересными. Вот один из них. Как-то летом 1950 года спецподразделение МГБ в составе роты с несколькими собаками обнаружило группу оуновцев из 4 человек и стало их преследовать.

Оуновцы сначала перестреляли собак, а потом, чувствуя, что от погони им не уйти, заскочили в одну из хат попавшегося по дороге хутора и дали бой. Дело было к вечеру, надо им было выиграть время и потом попытаться к ночи прорваться.

Долго гремели выстрелы на хуторе. Оуновцев было четверо, а огонь велся с семи точек. Ничего не мог поначалу понять Селиванов. И все выяснилось только спустя пару часов, когда у оборонявшихся кончились патроны и гранаты.

Солдаты ворвались в хату, где несколько человек было ранено выстрелами из пистолета четырнадцатилетним подростком, лежавшим у окна с перебитыми пулями ногами. Рядом с ним был автомат с пустым диском.

Это был последний живой из находившихся там людей. Кроме четверых оуновцев из обнаруженных в хате после боя еще трех автоматов стреляли пожилая женщина, ее дочь и сын-подросток, оставшийся в живых.

Вот почему автоматная стрельба велась одновременно с семи точек. В этом бою Селиванов потерял восемь солдат. Было несколько человек тяжело раненых. Ослепленный яростью майор вытащил мальчишку на улицу и расстрелял его здесь же, у хаты.

Из органов был у��олен. Долгое время находился под следствием. Ему удалось доказать свою невиновность – шел бой, рота понесла большие потери. Было доказано, что стреляли не только оуновцы, но и хозяева хаты.

Мальчик-подросток в данном случае тоже участвовал в бою и, даже сам раненый, на глазах у Селиванова стрелял в его солдат и ранил нескольких. Селиванов был оправдан и восстановлен на работе.

25.11.1945 року повстанськими підрозділ��ми було здійснено вдалий напад на райцентр Отинія Станіславської області - в ході нападу вдалося розгромити місцевий гарнізон та звільнити 41 арештованого із тюрми НКВД :

...25.11.1945 на ст. ОТЫНЯ совершено нападение банды численностью до 150 чел. в результате бандой освобождено из тюрьмы 41 задержанный и убит начальник 1-й части райвоенкомата.

Обстоятельства нападения : в 22.00 25.11.1945 на южной окраине ОТЫНЯ бандой был подожжен сарай. Из оставшихся 20 человек охраны местного районного НКВД , 15 человек было направлено к месту пожара. В это время бандиты напали на охрану тюрьмы и выпустили задержанных бандитов.

..На г.ОТЫНЯ производила нападение банда в составе сотен "Черного" , "Спартана" и "Богуна" общей численностью до 150 чел...

...В ночь на 25 ноября группа бандитов напала на районный центр Отыня. Обстрелу подверглись железнодорожная станция и райвоенкомат. Бандиты захватили железнодорожную станцию.

Старший лейтенант Родионов, начальник 1-й части райвоенкомата, пошёл на станцию, чтобы вызвать бронепоезд из г.Коломыя. Бандиты на станции убили Радионова, раздели его, захватили его кандидатскую карточку, пистолет и секретные документы.

Напад повстанців на підрозділ 24-ї бригади Внутрішніх Військ НКВД в с.Дермань на Рівненщині :

...30.12.1944 г. обоз 217 осб 24 сбр в количестве 19 подвод с охраной численостью 30 чел. под командой Врио Начальника КЕЧ батальона старшины Маркова следовал за дровами, при подходе к с.ДЕРМАНЬ бойцы из охраны обоза заметили группу военнослужащих на конях одетых в полевую форму КА , в шапках ушанках со звездочками , из-за своей доверчивости не насторожились и не приняли необходимых мер разведки продолжили следовать.

Втянувшись в с.ДЕРМАНЬ обоз подвергся интенсивному обстрелу бандитов.

В результате с нашей стороны было убито 8 чел. и ранено 3 чел. , убито 10 лошадей.

Бандиты забрали у убитых и раненых бойцов 6 винтовок, 3 карабина ,1 ППШ , 1 револьвер "НАГАН" и скрылись.

На фото - повстанці в радянській уніформі

Ліквідований бійцями "винищувального батальйону" за завданням підпілля ОУН працівник МВД УРСР Іван Медянкін, 1950 р. - із спогадів ветерана МГБ Павла Конончука :

...Был у меня очень хороший товарищ, Медянкин Иван Матвеевич, 24-го года рождения. Его убили 15 марта 1950-го года. Сволочи…

В 50-м он был участковым уполномоченным в селе Орихивчик (Орихівчик, Бродівський район Львівська область) Утром позвонил председатель сельского совета, сообщил, что в селе лежит труп. Но не сказал чей. Выехала опергруппа. Медянкин…

В то время при каждом селе были созданы группы общественного порядка, которые формировались из так называемых «ястребков».

И вот двое таких «ястребков», старший группы и один из его подчиненных, от бандитов получили задание убить участкового. Что характерно, один из них, сволочь, всю войну провоевал. Сержантом вернулся, имел награды. И связался с бандой. Они пришли к нему в караульное помещение. Уже было 11 часов вечера. Повели его ужинать. Он же им доверял, везде ходил с ними.

Суки! Сзади его, прямо с винтовки, в сердце. Партбилет пробило, удостоверение... Он упал, – выстрел слышала хозяйка, она потом нам рассказывала, – и закричал на них: «Ребята, да что ж вы делаете?» А они ему второй выстрел в челюсть – пуля выскочила через висок.

После того как они убили Медянкина, сбежали в лес. Но банда их не приняла. Им сказали: «Убейте еще одного участкового в другом селе, тогда поглядим».

- Эти «ястребки» чем закончили?

- Я ими сам занимался, лично. Через две недели зажали их в деревянном сарае у одного дядьки, на чердаке. Участковому поступили данные о том, что на чердак влезли два незнакомых человека. Тот быстренько сообщил в опергруппу. Мы тут же на машине приехали, обложили. Открываем дверь – тишина.

Собаковод прошел под стенкой. Открыл следующую дверь, пустил собаку. Собака заблажила: «А-ву-ву-ву». Они начали стрелять по собаке. У тех «ястребков» была штатная винтовка, ППШ Медянкина и его пистолет. Обоих положили прямо через стенку. Чего там, одни доски. Два солдата подскочили, и с автоматов врезали на звук выстрелов. Наверху сразу все заглохло. Лестницу приставили, снова собака пошла вперед... Слышим – «Р-р-р-р», она их там рвет. Уже и выстрелов нет, и кровь сверху начала капать.

А Ваню Медянкина похоронили возле села Подкамень, Бродовского района. Просил я начальника райотдела: «Сделайте хоть какой-то обелиск ему». Так никто и не сделал. То, что мы тогда успели, положили плиту и высекли: «Медянкин И.М. погиб от рук бандитов ОУН», так и осталось.

Но надпись про ОУН уже сегодняшние националисты сбили, чтобы не видно было.

Із виступу командуючого 38-ю армією генерал-полковника Москаленка на зборах партійного активу Станіславської області, 12.01.1946 року

Враг коварен, товарищи. Вот недавно случай в Тернопольской области. Только то, что я Вам скажу должно быть известно только Вам.

Недалеко от областного центра Чортково есть местечко Тлусте. Под прикрытием 20 человек, приехали проводить предвыборную кампанию в село Бураковку. Проезд был через село Слобидка.

Предупредили, что мы обратно будем ехать через это село, проведем здесь собрание. В селе Бураковка их очень хорошо встретили. Провели собрание. Устроили им жилище, хороший обед, даже не исключена возможность, что с водочкой был обед и после зтого хорошего обеда, когда они выезжали из села Бураковки, сразу был обстрел бандитский из засады.

Все руководство, которое прибыло из района и все бойцы бьли уничтожены.

Оказалось, что половина села участвовала в собрании активно, а другая половина готовила в зто время нападение на окраине села, где они будут проезжать. Хуже всего то, что об зтом стало известно только через 2-3 дня, когда проезжающая машина или повозка обнаружила кучу трупов лежащих наших бойцов, офицеров и гражданских работников.

Ни командир корпуса, ни командир дивизии, ни обком, ни НКВД, ни облисполком ничего не знали.

Тут же сто��л в Тлустом полк, летал туда член Военного Совета тов.Епишев - , ему тоже ничего не сказали, в результате обратные меры приняли, но безрезультатно. Видите, до чего может привести беспечность. Видимо, те люди, которые ехали, тоже говорили о бдительности, а на самом деле даже разведки не вислали.

Случай в 70 Станиславской дивизии в селе Глинивка Богородчанского района - в день расстановки гарнизона позавчера председатель сельсовета очень хорошо встретил наш гарнизон, , сам командование повел в хату, расположил, оказал «отеческую» заботу, причем сказал,

что меня инструктировал секретарь райкома партии и председатель райисполкома. Это правильно. Накануне их инструктировали как принять гарнизон, и он его принял. Потом Этот председатель в два часа ночи, в темноте, пробирается вдруг в расположение гарнизона.

Бойцы видят, что неизвестный человек, его за шиворот, там наверное неинтелигентно дали пинок по спине. Уполномоченннй НКВД, усльшав крик и шум, выбежал, видит, что председателя сельсовета бьют, допрашивают.

Он говорит — это наш человек, отпустите его. Его отпустили, но скажите — чего он лазил там в три часа ночи. Через 10 минут из 4 пулеметов бьш открыт огонь по дому, где расположился гарнизон.

В результате, уполномоченннй НКВД, который выскакивал в окно, был убит, два бойца было ранено и в результате оказалось, насколько мне докладывали, что председатель сельсовета был явным предателем и он навел банду на этих бойцов и офицеров.

Он же пришел ночью проверить, насколько они бдительны.

Анонімний лист про факти приховування вищим командуванням реальних показників радянських втрат в боротьбі проти УПА , надісланий групою офіцерів Прикарпатського військового округу до ЦК КП(б) України (осінь 1945 року) :

Когда-же кончится истребление наших лучших боевых товарищей бойцов и офицеров РККА в "братской" Прикарпатской Украине ? Каждый месяц Прикарпатский округ хоронит не менее 100 человек.

Почему не проводятся активные действия против оголделых "бендеров" ?

Почему допускается до того , что они уже имеют регулярные офицерские школы ? /между 1 и 2 перевалом по дороге на Ужгород/.

Ни на машинах , ни на поездах ехать небезопасно, единственно самолетом.

Все деревни и леса кишат этой заразой, которая состоит из дезертиров РККА, бывших полицаев, старост , германских фашистов, английских шпионов, и прикарпатских укринцев на 70%.

Почему не дан Указ Президиума Верховного Совета , что за каждого убитого офицера или солдата несет ответственность прилегающие на месте происшествия села и последние выселяются в глубокий Север ?

Почему не прочесываются все леса организовано окружениями ? Почему в таком осином гнезде оставили 30 % бойцов к штату мирного времени в ПрикВО ?

Разве за такое счастье мы воевали ? Чтобы нас по одиночке убивали каждый день.

Или Англии и США испугались, у себя в государстве не могут наладить порядок. Не думайте что это письмо бред сумасшедших или политически безграмотных людей.

ПРЕДУПРЕЖДАЕМ что если со стороны ЦИК ВКП(б) не будет принято мер к защите ни в чем не повинных бойцов, офицеров и русских людей и советских работников , то участниками бюро "по защите жизней русского народа" будет опубликовано и рассклеяно письмо ко всем трудяшимся РСФСР и других республик, о Вашем бездействии и гибели ни в чем не повинных от рук Прикарпатских бендер /и всей прочей сволочи включая/ и Английскую доставку боеприпасов.

На I.XI.1945 выразивши в гибели за 9 месяцев 2341 чел.

Кроме этого будем сжигать до тла те деревни где произошли убийства, или между деревнями. Хватит заниматся идеологией, это очень дорого нам обходится.

Агитировать можно людей но не мотерых бандитов.

Із повстанського звіту про бій 19.05.1946 р. проти підрозділу 28-го піхотного полку комуністичного Війська Польського :

...Дня 14 травня 1946 р. відділи "Ударник-2" і "Ударник-4" закватирували в с. Купна, звідкіля мали йти палити українські виселені села, заселені вже поляками. Провідник "Григір" мав прислати БСБ з 1 району та зв'язкових.

Відділи чекали на них 3 дні та вони не прийшли. Дня 19 травня 1946 р. відділи "Ударник-2" разом з вд. "Ударник-7" о год. 2 перейшли до ліса над с. Купна і там розтаборилися. Щоби в разі ворожого наскоку могли відділи прийняти оборону розложилися вони розстрільною в виді трикутника та виставили стійки та підслухи.

О год. 12 00 стійковий, який стояв від с. Гута Березка, завважив поляків, які підходили від Гута Березка, та вистрілив з кріса. Поляки йшли 3 роями. Плянували мабуть скок на село, бо думали, що відділи є в селі.

Наші стрільці підпустили їх на віддаль 20 м, та відчинили по них сильний огонь, та з окликом: "Слава!" подалися вперед. Тоді поляки залягли й відчинили кулеметний вогонь. Наші стрільці залягли, а тоді поляки почали наступати та кричали: "Не стжеляй, то свої", - але стрільці сильним вогнем спинили їх та знову почали наступ.

Ворог, коли побачив, що має втрати, почав панічно втікати, залишаючи на полі бою 6 вбитих. Після бою вд. "Ударник- 4" разом з бунчужним "Бісом" йшов на чоло відділу,

тоді з корчів, з віддалі 20 м, поляк, який там був заховався, одною чергою з ППШ поцілив в голову бунчужного "Біса" й вбив його.

Як опісля цивільна розвідка донесла була це випадівка з Бірчі в силі 150 вояків, з яких в часі бою 18 згинуло, 15 було ранених, а 25 не долучило до вд.

Вслід бою:

Ворожі втрати: 18 убитих (в тому 4 старшин), 15 ранених та 25 недолучило до вд.

Власні втрати: 1 вбитий (бунчужний вд. "Ударник-4" та 1 попав в полон.

Здобуто: 2 кріси, 2 ППШ та 250 шт. набоїв до важкого кулемета «Максима» (зброю від решти вбитих ворог забрав із собою).

(Літопис УПА том 33 с.340-341)

На фото - поховальна процесія в м.Перемишль на танках Т-34, вояків 28 піхотного полку Війська Польського, які загинули в бою 19.05.1946 року

Із свідчень Юліана Матвіїва - "Недобитого" про бої проти радянських сил на Прикарпатті восени 1944 р. - в одному з боїв 11.10.1944 р. підрозділом під його командуванням було вбито начальника Коршівського райвідділу НКВД старшого лейтенанта Кашіцина :

ПРОТОКОЛ ДОПРОСА

арестованного Матвиива Ю. Н.

гор. Станислав 30 мая 1952 г.

Матвиив Юлиан Николаевич, 1914 года рождения, уроженец с. Билявцы Бродского района Львовской области,с высшим юридическим образованием, беспартийный,до ��реста проживал нелегально.

...Примерно 20 сентября 1944 г. по распоряжению «Сталя» я со всеми бандитами сотни, около 15-ти бандитов, вышел в рейд к р. Днестр в районе гор. Городенка, так как в это время в Жабьевском районе проходил фронт.

К моей сотне присоединился «Сталь», окружная боевка СБ «Дика» и несколько других оуновцев из Городенковского и Чернелицкого районов, которых «Сталь» брал с собой для организации там оуновской деятельности.

Всего к моей сотне присоединилось около 50 бандитов. Этой группой мы перешли фронт в тыл советских войск. 21 сентября 1944 г. руководитель Кутского районного «провода» ОУН Лазорек из с. Старые Куты под кличкой «Богдан» донес «Сталю» о том, что в с. Ростоки выехала автомашиной группа работников МГБ.

«Сталь» дал мне распоряжение ликвидировать эту группу. Я с двумя «четами» «Хмары» и « Вихоря» («Вихорь» был четовым вместо «Боевира», который был назначен сотенным), организовал засаду около с. Тюдов на дороге из с. Ростоки в гор. Куты.

Вместо этой машины по дороге двигались пограничники, с которыми я вступил в бой и только ночью мог от них бежать. В этом бою пограничники понесли большие потери: около 20-ти убитых и столько же раненых.

Тогда же был убит какой-то майор пограничник, о чем мне стало известно от местных жителей.

Примерно 25 сентября 1944 г., находящаяся с моей сотней окружная боевка «Дика», провела операцию по ликвидации советских активистов в с. Слюдное Косовского района. Я и бандиты моей сотни в этой операции не участвовали.

В первых днях октября 1944 г. в с. Нижний Березов Яблоновского района я соединился с сотней «Скубы». В это время сотня «��кубы» ликвидировала гарнизон внутренних войск МВД в с. Космач.

В октябре 1944 г. с двумя четами «Вихоря» и «Кобзаря» («Кобзарь» был «четовым» вместо «Галайды») в лесу, точнее, в с. Жукотин Косовского района, я был обнаружен группой работников Коршевского райцентра, среди которых были начальник МГБ, начальник МВД, прокурор и работники военкомата.

В результате боя из этой группы 24 человека были убиты, двух бойцов истреббатальона мы захватили живыми, которые остались в банде и три бойца истреббатальона бежали.

15 октября 1944 г. по распоряжению « Сталя» боевка СБ провела операцию по ликвидации советских активистов в с. Корнив Чернелицкого района.

После этого, сотня « Скубы» ликвидировала группу работников Чернелицкого райцентра, где было убито17 человек. В это время со стороны Обратына к селу подьехали на 5-ти автомашинах войска МВД с двумя танкетками.

В бою с этими войсками участвовал и я с бандитами своей сотни, совместно с сотней «Скубы». Позднее я узнал, что в этом бою около 50 солдат было убито и ранено. Только ночью бой прекратился и войска вернулись в Обратын .

После этого боя обе сотни, моя и «Скубы», вернулись в Карпатские горы для пополнения банд. 1 ноября 1944 г. мы остановились в с. Космач Яблоновского района и находились там на протяжении месяца.

За это время в принудительном порядке пополнили сотни ипроводили с вновь набранными военное обучение. Каких-либо операций не проводили.

Допросил:

зам.нач следотдела УМГБ майор ( Жадан)

Розгром повстанцями 12.11.1944 року районних відділів НКВД та НКГБ в райцентрі Струсів на Тернопільщині :

12 ноября 1944 года банда "УПА", численностью до 100 бандитов, в райцентре Струсов напала на здание занимаемое райотделами НКГБ и НКВД. Бандиты, ворвавшись в первый этаж здания, освободили 60 арестованых, забрали оружие.

Неоднократные попытки бандитов проникнуть на второй и третий этажи этого здания, мужественно отбивались сотрудниками указанного апарата.

Озверевшие бандиты облили бензином деревяную лестницу, ведущую на 2-ой и 3-ий и подожгли, от огня загорелись чердачные перекрытия здания. В этом бою с бандитами погибло 7 сотрудников НКГБ-НКВД. В числе убытых пом.оперуполномоченного младший лейтенант НИКОЛАЕВ.

Сдавший дела райотдела старший лейтенант ПЕРЕПЕЛКИН Ф.Ф. и принимавший райотдел вновь назначенный начальником Струсовского РО НКГБ старший лейтенант МАЛОФЕЕВ А.Д. бандитами захвачены живыми и уведены в лес.

В лесу бандиты к ПЕРЕПЕЛКИНУ и МАЛОФЕЕВУ подводили освобожденных ими арестованых преступников на очные ставки, справшивали их как тов. тов. ПЕРЕПЕЛКИН и МАЛОФЕЕВ относились к арестованым и тут же их подвергали зверским пыткам.

Бандиты добивались чтобы тов. тов. ПЕРЕПЕЛКИН и МАЛОФЕЕВ выдали агентуру райотдела и др. сведения представляющие госсударственную тайну. Тов. тов. ПЕРЕПЕЛКИН и МАЛОФЕЕВ мужественно выдержали нечеловеческие пытки, но не изменили Родине.

Ветеран радянських спецслужб Георгій Санніков про напад групи підпільника Йосипа Миговича - "Ігора" (1926 - 1954) на оперативну групу МГБ :

..Позже, в октябре 1954 года, когда Игорь и Роман были ликвидированы, вышедшие ранее с повинной Грицько и Стефко поведали страшную историю, случившуюся в конце лета 1951 года на реке Днестр, в районе сел Тужановцы и Подднестряны.

В той части, где проходит болотистая местность, много пойм, стариц, где берега Днестра заросли камышом и часто бывают густые туманы, в поисках старых бункеров, которые здесь в свое время понастроили оуновцы, работала разведывательно-поисковая группа (РПГ) в составе 30 человек офицеров и солдат с собаками, в том числе несколько оперработников из Ходоровского райотдела МГБ.

Группа в течение недели вела поиск этих бункеров и оуновских складов-баз в районе сел Черный Остров, Рудковцы, Городище, а затем машинами была переброшена в Подднестряны, где переночевала и продолжала поиск вдоль Днестра с правой его стороны. Кроки маршрутов группы, планы работы обсуждались на совещаниях офицеров каждый раз перед ночевкой в хатах, правда хозяева не присутствовали, их удаляли при обсуждении оперативных вопросов, но каждый, кто бывал в украинских селах, знает, что разговор при желании в любой хате можно подслушать.

Как случилось, что бандитам стало известно о маршруте группы и о работе на Днестре именно в этом районе, не известно. Может быть, вообще произошло совпадение и бандиты не получали никаких данных от своих информаторов. Но факт остается фактом.

Ранним утром весь отряд находился на берегу Днестра, кучно расположившись отдыхать на плащ-палатках кто сидя, кто лежа. Солдаты, уставшие после десятикилометрового перехода, курили.

Офицеры отдельной группой работали с картой. Неожиданно из тумана, нависшего над серединой реки показалась рыбацкая лодка. В ней трое без головных уборов. Обычные сельские молодые мужики. Расстояние до лодки не больше 200 метров. Сидящий на веслах не гребет, только подправляет веслами медленно движущуюся по течению лодку.

Вот лодка поравнялась с группой. Все внимательно смотрят на людей в лодке. Никто, да и команды-то не было, не изготовил оружие к бою. Один из офицеров, закрывая ладонью глаза от слепящего солнца, кричит сидящим в лодке: «Кто такие? Давай к берегу!» В лодке не реагируют на окрик, смотрят в сторону военных.

Офицер повторяет свой приказ. Лодка, двигаясь по кромке тумана, начинает разворачиваться, как бы делая полукруг, но в сторону противоположного берега, и начинает входить в еще не рассеянный утренним солнцем туман.

И в это же мгновенье сидевший на корме человек резко вскидывает, наверное, лежавший у него на коленях автомат и открывает огонь в сторону военных. ППШ работает беспрерывно, пока не опустошает весь круглый диск – семьдесят два патрона.

И эти несколько секунд, пока пули шлепались в воду, секли песок, чавкая, уходили в глинистый берег, никто из лежавших не поднялся с земли и не ответил огнем. Лодка быстро уходила в туман, туда, где был еще невидимый заросший камышом противоположный берег.

Первым пришел в себя бывалый сержант, который вытянув перед собой автомат, ответил в сторону уже смутно видневшейся в тумане кормы уплывающей лодки двумя длинными очередями.

Это рожок – тридцать два выстрела. Бросился к «дектярю» , хозяин которого лежит без движения. Еще пару секунд, пулемет направлен в сторону смутно мелькавшей в клочьях тумана и уже не стреляющей лодки, и начинает гулко выбивать характерную для «дегтяря» дробь.

Еще секунда-две – к грохоту ручного пулемета примешивается трескотня автоматов. «Правее сто по течению!» – кричит кто-то из офицеров-войсковиков. Все дружно переводят огонь правее по течению. Через минуту следует команда: «Прекратить огонь!» Безумно лают собаки. Проводники их быстро успокаивают.

Погибших двое. Парни – из России, через несколько месяцев их ждала демобилизация. Нескольких человек бандитские пули только зацепили. Один из раненных в голову и щеку теряет сознание, наверное, от потери крови. Его, как и убитых, несут на самодельных носилках, сделанных тут же на берегу из тонких стволов нарубленного ивняка. Рации в группе нет.

Офицер и двое солдат бегом направляются в ближайшее село, чтобы по телефону сообщить в райотдел Ходорова о случившемся, остальные, неся убитых и раненых, спешат в сторону небольшого села Межиречье, где их заберут машинами из Жидачевского или Ходоровского райотделов МГБ. Все село видело и убитых, и раненых.

"Путівка в санаторій" - премія агенту МГБ, який видав останню групу підпілля ОУН в Білорусі.

25.02.1952 року група із 5-ти підпільників під керівництвом Володимира Лукашука - "Гриця" зайшла на ночівлю до жителя одного з хуторів Дрогичинського району Брестської області, який прийняв у себе підпільників , а сам повідомив про них МГБ.

В ході бою всі 5 повстанців загинули, з радянського боку були вбиті рядові Биков та Тютвін.

Із спогадів полковника МВД СРСР Івана Омельченка :

...Большое беспокойство у МГБ Республики вызывала банда ОУН под руководством атамана Грица, которая действовала в том числе и в Дрогичинском районе. Это была крупная для 1952 года банда, состоявшая, по нашей ориентировке, примерно из 7 человек, безжалостных и жестоких убийц.

На их счету, как мне помниться, было 38 терактов. А убийство ни в чем не повинного мор��ка, приехавшего домой в отпуск, и его девушки, которых бандиты встретили на улице и жестоко убили, вызвало бурю возмущения местного населения, в результате чего мы начали получать сообщения о передвижениях нелегалов.

Они периодически рейдировали на пограничье УССР и БССР. Мы ожидали, когда банда придет к нашим агентам и останется на ночевку. Зимой 1952 г. мы наконец по��учили сигнал о том, что она в полном составе прибыла к нашему агенту на один из хуторов Дрогичинского района.

Руководитель опергруппы, Либезник, молодой оперативный работник из Брестского УМГБ, не дожидаясь прибытия на место солдат, решил не упускать возможности задержать бандитов, и наша опергруппа выбыла на место их ночевки.

Мы окружили дом и, дождавшись прибытия солдат во главе с командиром взвода Владимиром Недельским, еще плотнее взяли его в кольцо.

Опергруппа дождалась, когда его хозяин, наш агент, вышел наружу и дал нам полные сведения о местонахождении внутри каждого бандита: два человека легли спать на печь, один лег между детьми на кровати, а остальные, в том числе сам Гриц, расположились на ночевку в другой половине дома.

Мы предложили агенту вывести семью из дома, но получили ответ, что этого делать ни в коем случае нельзя, т.к. бандиты могут проснуться и сообразив, что происходит, убить домочадцев.

Тогда было принято решение двум солдатам тихо зайти в первую половину дома и сразу уничтожить тех бандитов, что расположились на кровати и печи. Операция началась, однако не так гладко, как хотелось бы. Бандит, спавший в кровати был убит сразу, а из двоих на печи: один также был убит, а второй только ранен и успел бросить гранату на пол.

В результате взрыва — погиб сам, но был убит один наш солдат и ранен второй, пулеметчик. Ранены были и дети хозяина дома. Пулеметчик сумел выползти из дома и был отведен в безопасное место.

После этого наши солдаты стали стрелять по окнам и крыше, откуда открыли по нам огонь оставшиеся бандиты, убив еще одного солдата и нескольких ранив.

Предложение о сдаче они отклонили, а только лишь усилили огонь, бросили две гранаты, взрывы от которых, к счастью, никакого вреда нам не причинили.

Через 20 минут огонь бандитов сильно ослабел. Раздавались только редкие выстрелы автомата и винтовки.

Спустя некоторое время огонь вообще прекратился. Старший опергруппы направил в дом хозяйку.

Через некоторое время она вышла и сообщила, что из бандитов там никого нет, только один наш солдат ходит по дому. Эти слова хотя и насторожили Либезника, однако он все же попытался войти в дом. Осторожно стал открывать дверь, и в этот момен�� Гриц открыл по проему огонь из автомата, ранив офицера МГБ.

После этого Либезник дал команду уничтожить оставшихся бандитов. В окна и дверной проем полетели гранаты, а, подбежавшие к дому солдаты стали стрелять в оконные проемы, после чего все стихло. Все бандиты были ликвидированы. Была вызвана машина скорой помощи, которая забрала раненых.

Убитых погрузили на автомашину Белполка. Прежде чем погибнуть, бандиты уничтожили все свои документы, порезали все ремни, полевые сумки и другое имущество, чтобы нам не досталось.

Так была уничтожена самая сильная и вредная банда из числа остававшихся числиться по учетам МГБ БССР.

Следует отметить, что после выздоровления раненых детей хозяина дома, в котором были ликвидированы бандиты, семья получила путевку в санаторий на юге страны.

Грубешівська операція - поляки й українці разом проти комуністів

Нині Польща надає Україні неоціненну допомогу у війні з Росією. Польська держава приймає українських біженців, а натомість надсилає нам танки, ліки, харчі, спорядження, пальне. Ніколи ще в історії стосунки наших народів не були такими теплими.

Але ми співпрацюємо в боротьбі проти імперіалістичної Москви вже далеко не вперше. Сьогодні виповнюється ріниця одного з яскравих епізодів нашого бойового братства.

У ніч із 27 на 28 травня 1946 р. загони УПА разом із підрозділами польської антикомністичної організації «Воля і незалежність» («ВіН» – наступниця Армії крайової) вчинили напад на м. Грубешів (тепер – Люблінського воєводства Польщі). Номінальним командиром операції було призначено капітана Юзефа Домбровського («Віктор», «Азія») – командира «ВіН» Грубешівського повіту, але крім складання плану операції він участі в ній не брав. Усіми загонами у місті командував хорунжий УПА Євген Штендера («Прірва», «Нерв»).

Загальний план операції затвердили ще на конференції УПА та «ВіН» 18 травня 1946 р. З української сторони в операції брали участь відділи «Вовки І» (к-р хорунжий Петро Лагола – «Громовий»), «Вовки ІІ» (к-р Євген Ящук – «Дуда»), «Вовки ІІІ» (к-р – Степан Приступа – «Давид»), «Галайда ІІ» (к-р Василь Краль – «Чавс»), кілька боївок Служби безпеки ОУН (під загальним керівництвом Всеволода Пшепюрського («Ікар», «Скоб»), який не брав безпосередньої участі у бою), «торпедні» ланки (реактивних снарядів*) ст. булавного «Сушка» (Григорій Руденко, родом із с. Вовчик Полтавської обл.) та «Володі» – усього 120 чол. У резерві – 30 осіб.

Польськими загонами командували: у місті – поручник Генрик Левчук («Млот»), к-р загону «ВіН» у Холмському повіті; заставами за містом – поручник Чеслав Гайдук («Слепий»), к-р загону «ВіН» у Грубешівському повіті. У групі «Млота» діяли підрозділи поручника Казімежа Вітріляка («Гель», «Друк»), Вітольда Потерухи («Щербатий»), Яна Труся («Гаїк»). У заміських заставах під керівництвом «Слепого» перебували підрозділи поручика Мар'яна Гробовського («Кот»), Юзефа Ясінського («Гром»), Едварда Секульського («Ножице»). Усього: 150-160 чоловік.

За радянськими даними в Грубешеві розташовувалося 214 солдатів військ МВС, у тому числі 105 бійців (65 зі школи молодших командирів та 40 з 5-го батальйону), що прибули до міста 27 травня 1946 р. Розвідка «ВіН» та УПА мала такі дані: 250 осіб НКВС, до 60 – УБП (Управління громадської безпеки, польський аналог МВС), до 60 – Громадянська міліція (МО), 15 чол. - «Штурмівка», виселенча комісія - 20 чол., комендатура міста - 40 чол., Військо польське в казармах - 300 чол., контора Польської робітничої партії (ППР) - до 15 чол. З Військом польським була домовленість про нейтралітет. До речі, серед польських військових був поручник Войцех Ярузельський – майбутній президент Польської Народної Республіки.

Операція почалася о 1:30 28 травня за сигналом до атаки, яким був постріл торпедою (реактивним снарядом) по казармах МВС. На будинок МВС наступали відділи «Вовки» І, ІІ, ІІІ, «Галайда ІІ» та «торпедна» ланка «Сушка» (2 установки); будинок виселенчої комісії – бойовка СБ «Остапа» (20 чол.); на пошту – боївка СБ «Хоми»; будівля УБП – загін «ВіН» «Млота» (25 чол. та «торпеда»); на житлові будинки співробітників УБП – група Яна Труся («Гаїк») (10 бійців «ВіН» та 2 –СБ); на МО – 1 боєць «ВіН» та 2 УПА; на ППР – група Вітольда Потерухи («Щербатий») – 5 чол.

Сигнал до відступу було подано о 2:30.

В результаті операції було завдано значних руйнувань будинкам штабу, казарм, стайнях та гаражів МВС, спалено міст через річку Гучву. Повністю зруйновано приміщення ППР. Штурмом взято будинок УБП, випущено приблизно 30 ув'язнених (українців та поляків). Виселенчу комісію не вдалося знищити, оскільки розвідка донесла помилкові дані щодо кількості та ��зброєння її членів, які відбили наступ.

Пошта теж була знищена. Міліцію не роззброїли, лише взятли в полон 5 міліціонерів. Ворожі втрати становили 20-30 солдатів МВС, 15 – ППР та УБП, 4 солдати Війська польського (зокрема майор МДБ). Втрати УПА – 2 бійці СБ убитих та 2 поранених. Під час уникнення погоні протягом 28 травня підрозділи УПА втратили ще 6 осіб убитими та 10 пораненими, зокрема поранення отримав к-р операції «Прірва». Загальні втрати загонів «ВіН» склали 4 убитих та 5 поранених.

*«Торпеда» – 150 мм реактивні снаряди від німецького шестиствольного міномета. Снаряди осколково-фугасної дії мали порохові реактивні двигуни, що приводилися в дію від електричної іскри, проте упівці запускали їх із «торпедника» (станка) власної конструкції. Він мав U-подібну форму, до нього вставляли снаряд. Задню частину після наведення «на око» на мету обкладали соломою. Солому запалювали, від неї запускався пороховий двигун, і снаряд вилітав.

Радянська довідка про один з випадків участі дітей у підпільній боротьбі :

СПРАВКА

Об использовании бандитами подростков для совершения террористических актов.

Шифртелеграммой № 15248 от 1.9.50 г. командиры соединений ориентированы о том, что последнее время бандитами используются подростки для совершения террористических актов против советско-партийного актива и наших военнослужащих,

30.08.50 г. командир отделения 8 ср 215 сп мл.сержант ТАРАКАНОВ ушёл из расположения роты на рынок райцентра РОЖНЯТОВ /2090/ Станиславской области для покупки сапог.

В 14.00 во время примерки сапог ТАРАКАНОВ в упор выстрелом из обреза был смертельно ранен подростком в возрасте 15-16 лет. Стрелявший скрылся.

От личного состава требювалось повышение бдительности и укрепления дисциплины.

[warsc-commynistsupa]

Бойові Дії УПА проти комуністів

29 травня 1945 р. в бою проти підрозділу УПА на Івано-Франківщині загинув начальник штабу 14-го прикордонного загону НКВС майор Зубко Павло Петрович , згодом в бою проти УПА загинув і командир 14-го прикордонного загону НКВС підполковник Туляков Володимир Іванович.

14-й прикордонний загін НКВС під їх командуванням брав активну участь в боротьбі проти ОУН та УПА , так зокрема 15 жовтня 1944 р. на південь від гори Яворина поблизу с.Липа Долинського р-ну Івано-Франківської обл. було здійсноно напад на штаб та чоту охорони старшинської школи УПА “Олені" , де загинули близько 20 повстанців.

20 травня 1948 р. чота сотні УПА «Басейн» (відділ-91), 25 вояків під командуванням Василя Хащівського - "Рубаня" поблизу с.Нанчілка Велика Стрілківського р-ну Дрогобицької обл. здійснила резонансну акцію - із засідки розстріляла вантажний автомобіль 18-го стрілецького полку Внутрішніх військ МДБ.

У результаті вдалої засідки вбито 8 осіб - заступник командира 4 роти 18 полку ВВ МДБ старший лейтенант Корнєєв , капітан медслужби та 6 солдатів Внутрішніх військ МДБ.

На початку травня 1948 року повстацями Північно-Східного Краю "Одеса" було проведено декілька вдалих збройних акцій проти радянських сил , так 2 травня 1948 року в с.Бронне Березнівського р-ну Рівненської обл. відділом Кузьми Брички - "Черешні" вбито 4 радянських активістів - Петрук, Турлов , Юз та Колотушко, які здійснювали підписку на "добровільну радянську позику", що на практиці означало відкритий грабіж фінансів населення та конфіскацію майна в разі несплати.

4 травня 1948 року біля с.Руда Красна Рівненського району боївками керівника Клеванського районного проводу ОУН Олексія Білецького - "П`явки" та керівника Костопольського надрайонного проводу ОУН Івана Берника - "Ярослава" обстріляно вантажний автомобіль в якому їхала оперативна група районного відділу МДБ , в результаті обстрілу було вбито 10 осіб - працівників МБД, радянських активістів , солдатів військ МДБ.

6 травня 1948 року на хуторі Бор Сернинської сільської ради Зарічнянського р-ну Рівненської обл. повстанцями вбито 4 радянських активістів, що також здійснювали підписку на "добровільну радянську позику"

27.06.1946 р. підрозділами УПА - Підстаршинською школою ім.полковника Коника та сотнею "Ударник-7" в лісовому масиві між селами Конюша та Брилінці Перемишського повіту (тепер Польща) було розбито військову групу "підофіцерської школи імені Червоного Штандарту" 28 полку 9 дивізії Війська Польського чисельністю близько 80 солдатів.

Внаслідок бою підрозділ Війська Польського був повністю розбитий та зазнав великих втрат - за різними даними від 26 до 38 загиблих (серед загиблих - був і командир підофіцерської школи імені Червоного Штандарту поручик Зенон Краткий, командир взводу 28 полку 9 дивізії підпоручик Броніслав Рахвал, адьютан командира школи підпоручик Францишек Куницький) , 6 солдатів Війська Польського потрапило в полон - їх повстанці пізніше відпустили.

Вояками УПА було захоплено як трофеї 4 кулемети, 30 гвинтівок, 6 ППС, 2 ППШ, 85 гранат, польову радіостанцію типу "Функер."

Із звіту УПА :

Дня 27.06.46 р. підстаршинська Школа ім. полк. "Коника" в силі 3-х пвд. та пвд. з вд. "Ударник-7" звели бій з компанією підстаршииської школи 28 полку 9-ої дивізії "Червоного Штандару" в силі понад 80 вояків в лісі між сс. Кормапичі, Брилинці, Рокшичі , Конюша.

О 6.30 повернула стежа з напряму села Кошоша та

повідомила, що ворог зайшов у ліс і посувається дорогою в напрямі табору. Кільканадцять хвилин пізніше ворог наткнувся на підслуха від застави число 1 та обстріляв його, вслід за чим розпочав наступ на наші становища Перші дві сильні атаки більшістю своїх сил (около 5 роїв) провів ворог на наше ліве крило, де був розташований вд. "Ударник-7" і заатакував його від сторони зрубаного ліса (з півночі) та зі сторони поляни. Ворог кидався двократно в атаку з наложеними штиками на становища вд. "Удариик-7".

Обі атаки відбито і ворог був змушений цофпутися і залягти. Кілька хвилин пізніше ворог почав атакувати і наше праве крило, де були розташовані два вд. Підстаршинської Школи. Атаку ворога відбито і праве крило, перейшовши до протинаступу, почало ворога окружувати. Частина ворога (понад рій) продерлася через поляну і заняла першу лінію окопів па середущому відтинку нашої оборони, напроти становищ першого вд. Підстаршинської Школи, а друга частина почала в паніці відступати через поляну і вздовж поляни.

Праве крило нашої оборони в погоні за ворогом доходить до дороги Конюша (Брилипці) - Гелеха - Брилинці та захоплюють віз із амуніцією та полевим радіонадавчим апаратом. В цьому часі на середущому відтинку нашої оборони іде бій з групою ворога, який заняв першу лінію окопів напроти становищ пвд.пдстаршинської школи (якого оборонні становища були в другій лінії окопів) та на лівому крилі вд. "Удариик-7" відбиває атаку ворога, який після цього відступає взагалі. Вміжчасі зліквідовано вповні гранатами групу ворога (около два рої) на середущому відтинку нашої оборони і очищено та провірено побоєвіще.

Бій тривав около півтора години. У висліді бою ворог був вповні розбитий і спішно відступав, хоча це був один з найкращих відділів ВП, які оперували в цей час в цьому терені.

Власні втрати: три вбиті з вишкільпого відділу та один легко ранений.

Втрати ворога: 38 вбитих, в тому - п'ять старшин, 18 ранених; 6 ранених забрано в полон і зробивши перевязку та стягнувши слідство відпущено. Втрати ворога оцінено на підставі здобутих документів, власних обчислень на поляні та на оголошеннях, які розлі��лено в Перемишлі.

Здобуто: 4 легкі кулемети, 30 крісів, 6 ППС, 2 ППШ, 85 ручних гранат,, 2 пістолі, 2 ракетниці, полевий радіонадавчий апарат, 3 коні та воза, взуття, одяг, виряд, около 3000 амуніції.

Втрачено: около 6000 вистріляної амуніції.

Після бою відділи відступили планово на збірний пункт.

17.06.1948 р. підвідділ 513 із сотні "Ударник-5" (відділ-95а) під командуванням Василя Гудзика - "Оріха" між селами Смільниця та Терло Старосамбірського р-ну Львівської обл. із засітки обстріляли автомобіль 10-го спеціального дивізіону Внутрішніх Військ МДБ СРСР. Внаслідок нападу повстанцями був вбитий заступник командира 10-го спеціального дивізіону Внутрішніх Військ МДБ підполковник Боченков, лейтенант Макрушин , ще 1 офіцер та 2 сержантів ВВ МДБ.

Із повстанського звіту :

Дня 17. VІ., пвд. 513 у силі 2-ох роїв під командою ст. віст. ,,Оріха" зробив засідку на особове авто, в якому їхало 5-ть старшин МГБ при шосі між сс. Смільниця - Терло (р-н Хирів).

Опис засідки: Підвідділ прийшов на становище о год. 4-ій рано, Де лежав аж до год. 18:30. Цілий час переїжджали порожні, або з більшовиками і цивілями автомашини, так що не можна було до них стріляти. Щойно о год. 18:30 більшовики вислали в те місце, де лежала наша засідка, цивілів рубати дрова.

15-ть цивілів забрало 2-ох стрільців, загнали в одно місце, Де казали лежати на землі. Становища наші були погані, бо треба було лежати під зрубаними деревами, терен був відкритий, так що ворог міг нас скоро запримітити. Коли над'їхало особове авто, к-р підвідділу ,,Оріх" крикнув: ,,Бий голоту!".

Славний кулеметник одною довгою чергою з МГ-42 з вільної руки перекосив усіх більшовиків, а стрільці ще своїм вогнем їм доправили. Однак ще вискочив тяжко ранений капітан, дав одну чергу з ППС, але наше праве крило вже добіґло. Перший добіґає до авта віст. ”Гриць", а от віст. ”Корінь" чергою з автомата добиває капітана.

В тій самій хвилині почали наступати на нас більшовики з с. Смільниці, пхаючи наперед себе цивілів. Так само робили другі, що наступали від с. Старяви (підїхали автомашиною). Однак повстанці забирають усе, що здобули, а до більшовиків не стріляють, бо між ними є наші селяни. Цивілі, котрі йшли напереді, з радости сміялися, робили комедії, і кричали до більшовиків, що повстанців страшна хмара, щоби їх тим спашкувати та уможливити повстанцям безпечний відступ. Між собою перешіптували: ,,А так їм треба. Дай Боже нашим здоров 'я!"

Наші втрати: не було.

Ворожі втрати: 5-ть убитих, між ними: пполк. ВВ МГБ Баченков Іван Михайлович, 1-н капітан ВВ МВД, ст. лейтенант ВВ МВД Макрушин Владимір Александрович, 1-н ст. сержант і 1-н сержант.

Здобуто: 2 ППШ, 2 пістолі ,,Токар", 1 кріс, 4 гранати, 4 пари чобіт, 3 цельтпалатки, 1 мапник з документами.

В ніч на 26 липня 1948 р. група політичних в'язнів, що складалася в більшості із засуджених членів ОУН та бійців УПА - Тонконогов І.М., Худенко В.М., Пуц Ф.С., Гой І.Ф., Дем'янюк Д.В., Клюк Д.О., Янцевич M.У., Бережницький Й.М., Сава М.М., Ігошин О.Ф., Солдатов М.О. та Маринів С.В. здійснила напад на озброєну охорону табірного пункту № 3 (золотодобувна шахта імені Горького) с. Ат-Уряха Ягодинського р-ну Магаданської області (РСФРР).

Повстанці вбили ст. наглядача Васильєва, чергового по взводу Рогова, чергового по вахті Перегудова, зв’язали дружину Перегудова Сироткіну, собаковода Гризункіна, захопили 7 автоматів, 1 ручний кулемет, гвинтівки, револьвери, понад 1000 патронів і втекли.

На пошуки втікачів було кинуто великі сили військ МВС. Протягом наступних двох тижнів 9 із 12 втікачів загинуть у збройних сутичках, застреливши при цьому командира дивізіону військ МВС лейтенанта Кондрашова та 2-х солдатів. 3-м захопленим в'язням додадуть нові 25-річні терміни.

Найдовше, до 06.08.1948 р., протрималися колишній політвиховник УПА Василь Худенко - "Хмара" та росіянин Олексій Ігошин , які загинули в сутичці в районі с. Есчан Магаданської області.

Худенко Василь Михайлович - "Остап" , "Хмара", (1921 р. в м. Кобеляки Полтавської обл. - 06.08.1948 р., район с. Есчан Магаданської обл.)

Із 1938 р. студент Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту.

Наприкінці 07.1941 р. був призваний до Червоної армії. Зарахований курсантом Дніпропетровської школи артилеристів. Під час боїв з німцями під Дніпропетровськом 26.08.1941 р. потрапив у полон. Перебував у таборі для військовополонених, 15.09.1941 р. звільнений та повернувся додому.

Член ОУН(б) із січня 1942 р. Працівник політичної референтури Дніпропетровського обласного проводу ОУН.

У травні 1943 р. в Оржівському лісі Рівненського р-ну вступив стрільцем до сотні УПА Микити Скуби - "Лайдаки".

Призначений 12.08.1943 р. політичним рефентом Військової округи "Заграва". Базувався в с. Орв’яниця Дубровицького р-ну Рівненської обл.

Призначений 22.01.1944 р. керівником медичного обозу з перевезення поранених вояків УПА. Доправив їх 25.03.1944 р. у с. Салашки Бродівського р-ну Львівської обл. У складі сотні УПА "Панаса" перетнув лінію фронту та прибув у Кременецькі ліси.

6.04.1944 р. призначений політвиховником куреня УПА "Непитайла".

Був учасником Гурбенського бою (21–25.04.1944). З рештками куреня "Великана" (Михайло Кондрась) пробився з оточення в Топчивицький ліс Корецького р-ну Рівненської обл. Після проведеної реорганізації призначений політвиховником куреня УПА "Гірчиці" (Іван Шеретюк). З 15.05.1944 р. нач. технічного зв'язку політреферентури.

Арештований 31.07.1944 р. підрозділом НКВС у криївці у Топчивицькому лісі

засуджений 20.02.1945 р. Військовим трибуналом Київського військового округу до розстрілу. Постановою Президії Верховної Ради СРСР від 27.03.1945 р. вирок замінили на 20 років каторжних робіт.

Загинув у бою на Колимі 06.08.1948 р.

Бій 14.08.1944 р. в с.Тучапи Городоцького району Львівської обл., де в бою проти підрозділу УПА загинув начальник Городоцького райвідділу НКДБ майор Лабузов

Прихід радянської влади в Галичину влітку 1944 р. місцеве населення зустріло вороже. Новий окупант відразу наштовхнувся як на пасивний опір населення (зрив хлібопоставок, мобілізації), так і на активну збройну протидію з боку відділів УПА та підпілля ОУН. Не була винятком і Городоччина, одним із найсвідоміших сіл якої були Тучапи, які навіть називали повстанською столицею.

В період між 8 і 13 серпня в селі було ліквідовано трьох більшовиків, зокрема оперативника райвідділу НКГБ, молодшого лейтенанта Івана Карєва, який приїхав для зустрічі з агентурою. 14 серпня вранці в село прибули вантажівкою три солдати з військової частини № 55766 для реквізиції продовольства. Їх затримано і ліквідовано, машину – спалено.

Не знаючи про присутність сотні УПА, кілька більшовиків пополудні заїхали бричкою в село на розвідку, прикривши зброю плащами. Це були начальник райвідділу НКГБ майор Михайло Лабузов, оперуповноважений райвідділу НКГБ, молодший лейтенант Микола Пасюнін, працівник райвідділу НКВД лейтенант Васильєв, а також старший лейтенант Бутенко і сержант Харченко (ймовірно, працівники військкомату). В центрі Тучап на містку вони були обстріляні повстанцями. Зіскочивши в яр, більшовики почали відстрілюватися, але невдовзі були ліквідовані. З боку повстанців тільки чотовий “Весна” (справжнє ім’я невідоме) був легко поранений в руку трьома кулями.

У хроніці сотні “Переяслави” про це подано наступне: “В рукопашному бою з майором НКГБ був легко ранений чотовий Весна, який двобій ��играв, вбиваючи майора”. Перекази про цей двобій і досі збереглися в пам’яті місцевих мешканців.

Втекти вдалося лише візникові на бричці, який попередив решту військової групи про напад. Її командир, працівник військомату старший лейтенант Герасюк повів своїх підлеглих у наступ на село з боку Речичан. У східній частині села дві чоти із сотні “Переяслави” звели з ними одногодинний бій. В результаті ворог був змушений відступити, втративши свого командира. Старший летенант Герасюк був важко поранений і добитий на полі бою. Також важко поранено ще одного бійця. Повстанці втрат не мали жодних. За твердженням більшовиків, набої воякам УПА підносили жінки і діти.

Кілька слів про майора госбєзопасності М. Лабузова. Народився 1907 р. у Царицині (тепер м. Волгоград), росіянин. Від 1928 р. – член ВКП(б). Був членом райкому комсомолу. В кінці 1931 р. скерований на роботу в ГПУ. В карально-репресивних органах від практиканта дослужився до начальника райвідділу. “Відзначився” при проведенні насильницької колективізації на Поволжі, згодом три роки боровся з “ворогами народу” на посаді старшого слідчого слідчої частини НКВД УРСР в Києві. З початком Другої світової війни переведений в Західну Україну, де працював помічником начальника Городоцького райвідділу НКВД, а з травня 1941 р. – начальником Радехівського райвідділу НКВД. Під час німецько-радянської війни служив в військовій контррозвідці СМЕРШ. В кінці липня 1944 р. повернувся до м. Городок, де 1 серпня очолив райвідділ НКГБ.

На фото - начальник Городоцького райвідділу НКДБ майор Лабузов

6.09.1944 р. Третя бригада (- імені Мазепи, «Холмська») УПА-Північ чисельністю 360 бійців під командуванням Олексія Громадюка - "О��трізького" здійснила вдалий напад на гарнізон 169 пол��у Внутрішніх Військ НКВД в с.Грива Камінь-Каширського р-ну Волинської обл. (село тепер не існує) . Внаслідок нападу ворог втратив понад 40 вбитих.

Із повстанського донесення :

... для організації харчів загін під командуванням сотника Остріжського та сотня Боза прибули до с. Грива. Розвідка донесла, що в селі знаходиться около 50-ти большевиків (пограничників). В зв'язку з тим ком. Остріжський дав такий наказ:

а) Сотеному Нерозлучному зробити заставу на дорозі Грива-Гриневичі.

б) Сотенному Кудиярові зробити заставу на дорозі Грива-Карасин.

в) Сотенному Ігорові зробити заставу по дорозі Грива.

г) Вести наступ на місце розташування ворога наказано старшому булавному Бравлинові.

Частини негайно зайняли свої намічені пункти, а старший булавний Бравлин почав наступати. Підсунувшись скрито під школу де мились червоні (цілковито роздягнені) козаки відкрили сильний вогонь. Червоні не змогли схопитись навіть за зброю, так що через 17 хвилин їх цілковито знищено.

На голос кулеметів до села негайно прибула поміч на автомашинах, що наїхала на засідку де стояв Нерозлучний. Підпустивши на віддаль 50-ти м застава відкрила вогонь по автомашині. Вогонь був так раптовий і цільний, що ворог не вспів навіть зайняти становища, а більшість вже зіскочила з машини. Додаткова поміч прибула ще з с. Карасин, що вв'язалась в бій з відділом Кудияра.

На сигнал ракет, що їх подав ком. Остріжський заряджено відмарш. Відділи зійшлися на зібраному пункті. По зроблених підрахунках ворог втратив в бою понад 40 вбитими та більше 30 раненими.

В бою здобуто 1 станковий кулемет "Максима", 5 ДП, 12 автоматів, 16 СВТ та 12 крісів.

Бій сотні «Перебийніс» поблизу Оборотова (Обертова) на Львівщині.

Обортів був присілком Виткова, лежить за два кілометри на північ, над потоком Бушків, який впадає до річки Білий Стік, правої притоки Бугу. Село в міжвоєнний час налічувало біля 30 господарств.

На початку квітня 1945 відділ сотні «Перебийніс» налічував 86 стрільців і старшин. Командир Юрій Рошик-«Шумський» поділив неповну сотню на три чоти по 2 рої кожна. Першу чоту очолив командир «Гроза» зі Стоянова, другу – «Бурко» родом з Кам’янеччини, а третю – командир «Ярослав». Бунчужним назначено командира «Ігоря» з Жовкви.

Про створення і організацію сотні «Шумський» особисто відзвітував курінному командиру «Лисові».

Щодня сотня відбували бойові навчання в лісах ��адехівщини; час від часу робила засідки на ворога. Великодні свята 1945 року, відділ провів в лісах Бабич-Дмитрова-Незнанова. Згодом сотня повернулася в радванецькі ліси.

Через невчасне повернення другої чоти з місць квартирування до складу сотні чотового «Бурка» понизили до статусу рядового стрільця, а новим командиром другої чоти був призначений командир «Гранітний».

У першій половині травня 1945 року сотня «Перебийніс» дислокувалася в лісах поблизу села Обертова, на Радехівщині. Тут до сотні «Перебийніс» доєдналися відділи командирів «Черняка» та «Янка». Місце перебування сотні здали «сексоти».

Спозаранку 17 травня 1945, о 5.00 загін НКВД взяв у кільце ліс і розпочали оточення сотні. Підрозділ НКВД допустився грубої тактичної помилки, розстрілявши підводу (фіру) дідуся з Обертова, який віз провізію для повстанців.

Почувши постріли, командир «Шумський» дав наказ негайно окопатися на місці півколом і суворо наказав бійцям не стріляти без його команди. За хвилю-другу позиції були готові.

Гебісти не помічали добре замаскованих позицій повстанців і підсувались щораз ближче. Лінія вогню становила 15 метрів, коли один з облавників зауважив у хащах дуло кулемета і прицілився до пострілу. Стрілець 1-ї чоти – «Охочий» одним пострілом зняв противника.

За мить ліс заглушила гучна луна канонади кулеметів та автоматів з обох сторін. Більшовики спробували з криками «Ура-а-а» йти на пролом, однак майже всі «упокоїлись» в хмільних лісових травах. Через 5 хвилин ринула друга хвиля наступу, однак теж була вщент розбита повстанцями.

Настало півгодинне затишшя, тільки повсюдно було чути крики та зойки поранених та добірну московську лайку. Через 40 хвилин ворог втретє пішов у наступ на позиції сотні «Перебийніс», однак знову був змушений відступати з великими втратами.

Десь вдалині почулась команда московським наріччям: «Удіраєм. А то уб'ют здесь всех на х..». Більшовики відступили. Залишили позиції й повстанці, знаючи про можливий прихід ворожої важкої техніки.

При переході дороги Корчин-Витків зі сторони Виткова почався густий обстріл, повстанці в сум’ятті почали стріляти хто куди, навмання. Командир сотні «Перебийніс» «Шумський» могутнім окриком наказував «Вогонь відставити! Кулемети на ліве крило!».

У паніці дехто з повстанців кинувся навтьоки. Командир третьої чоти «Ярослав» мало не крізь плач завертав здеморалізованих стрільців: «Хлопці не втікайте! Бо�� з нами! Нема нічого страшного! Тримаймо позиції».

Відділ із втратами відступив в ліс на 1 км відстані. Над лісом загуділи один-другий радянські літаки, почувся гуркіт гусениць танка. Через чотири години затишшя бій відновлюється. Командир сотні «Перебийніс» «Шумський», не маючи змоги протистояти натиску ворога, приймає рішення поділити сотню на окремі групи і так врізнобіч відступити.

Від ворожих куль впав командир 3- чоти «Ярослав» та командир «Янко», з ними впав 21 стрілець, 15 бійців дістали поранення. Більшовики два дні вишукували в лісі своїх загиблих, число яких нам так і не відоме понині.

На знімках - командир сотні “Перебийніс” Юрій Рошик-«Шумський» – хорунжий УПА, відзначений Бронзовим Хрестом бойової заслуги.

Значна частина членів УПА складалася з молодих хлопців від 18 до 22 років. Їх було понад 65% всієї армії. Попри такий малий вік вони були дуже сміливими та відважними.

30.10.1953 р. при спробі прорвати кільце оточення військ МВД на хуторі Вигін біля с. Сельце Ковельського р-ну Волинської обл. загинув керівник Ковельського надрайонного проводу ОУН Григорій Грушовець - "Хома" та його охоронець Анатолій Свобода - "Степан".

Будучи оточені в будинку в будинку жителя хутора Вигін Гетьманчука, "Хома" та "Степан" вели бій понад 2 години , ведучи вогонь по оператиній групі МВД із німецького кулемета MG та гвинтівки СВТ, та загинули під час спроби прориву.

Із радянського боку загинули - заступник начальника УМВД по Волинській обл. підполковник Сергій Рожков (1914 р.н. , уродженець с.Буяново Божецького р-ну Калінінської обл. , РСФСР, в органах держ.безпеки із 1939 р.), старший лейтенант Лабушев, сержант Мікляєв та рядовий Северюхін.

Напередодні цих подій, в жовтні 1953 р. демобілізований із радянської армії місцевий житель надіслав до МГБ листа :

"Житель с.Грушів Олександр Бондар тричі затримував мене самого і цікавився не тим , чим інші люди. Він наприклад розпитував , яка в армії техніка, скільки і де я бачив військових аеродромів і тому подібне. А ще я помітив що він часто ходить із Грушівки в ліс в напрямку с.Літин."

Заарештований МГБ Олександр Бондар , що був інформатором Григорія Грушовця - "Хоми" , на допитах не витримав тортур та видав місце розташуваня криївки "Хоми".

Григорій Грушовець "Хома" - 1927 р.н. , уродженець с. Озеряни Турійського р-ну. Волинської області

З весни 1944 р. воював у загоні червоних партизанів ім. Кармелюка, невдовзі мобілізований у Червону армію, звідти дезертирував, перейшов на налегальне становищ��.

З літа 1944 р. в УПА. Восени 1948 р. Григорій Грушевець стає керівником Турійського районового проводу ОУН, з 1952 р. Керівник Ковельського надрайонового проводу ОУН.

20.10.1955 р. в с.Черетів Верховинського р-ну Івано-Франківської обл. в бою проти оперативної групи КГБ загинув Микола Марусяк -"Богдан" , один з останніх повстанців карпатського краю, в бою застрелив лейтенанта КГБ Григорія Пугача.

Фото Богадана

Як УПА боролася з вирубкою карпатських лі��ів :

Секретарю ЦК КП(б)У

товарищу КАГАНОВИЧУ Л. М.

ДОКЛАДНАЯ ЗАПИСКА

об активизации бандитских групп украинских националистов на лесоразработках треста “Донбассшахтолес” в западных областях Украины

За последнее время в леспромхозах нашего треста, расположенных в западных областях Украины – Дрогобычской и Станиславской сильно активизировали свою террористическую и подрывную деятельность банды украинских националистов, что в большой мере отражается на нормальную производственную деятельность в предприятиях и выполнение плана лесозаготовок трестом.

Из листовок, которые распространяются бандитами в большом количестве на лесоразработках наших предприятий, видно, что банды украинских националистов ставят своей целью срыв заготовки и вывозки леса из западных областей Украины, срыв выполнения годового плана лесозаготовок и выполнение плана 4 Сталинской пятилетки восстановления и развития народного хозяйства СССР.

Поэтому террор последних направлен исключительно против руководящего состава передовых предприятий и лучших рабочих – стахановцев, перевыполняющих план лесозаготовок. Большая активность террористической и подрывной деятельности со стороны банд украинских националистов проявляется на лесоразработках в Сколевском леспромхозе Дрогобычской области.

За период с 15 мая 1946 г. по 25 мая 1947 г. в Сколевском леспромхозе убито и повешено 12 человек трудящихся леспромхоза, в том числе два начальника участка.

В сентябре 1946 г. было организовано покушение на директора Сколевского леспромхоза тов. Лернер, к счастью неудавшееся. В апреле и мае месяцах сегогода действия банд националистов сильно ув��личились, в результате, в течение только мая месяца с. г. убито и повешено бандитами 5 человек, в том числе лучший в тресте начальник лесозаготовительного участка тов. Ровенский.

Часто имели место, также, случаи разгона рабочих с лесосеки, как это было 22 мая с. г., когда группа бандитов окружила на лесосеке лучших стахановцев-лесорубов Сколевского леспромхоза. Вывели их на лесосеки, предложили в лес больше не приходить и предупредили, что если они будут продолжать работу в лесу, хотя бы на другом месте, то они будут повешены.

Многим шоферам, работающим по вывозке леса, также, причем неоднократно, предлагалось бандитами прекратить вывозку леса. Кроме террористических актов, направленных против лучших людей предприятий, бандитами причиняется большой материальный ущерб предприятиям нашего треста.

В Сколевском леспромхозе на протяжении года уведено бандитами лесовозных лошадей – 28, сожжено автомашин – 1, ограблено магазинов – 2, дважды ограблены общежития на Коростовском лесоучастке.

Аналогичное положение имеет место в Дрогобычском леспромхозе Дрогобычской области и в Долинском леспромхозе Станиславской области. Отмечено много случаев террора против передовых рабочих: поджог заготовленной древесины (в Долинском леспромхозе), сожжение автомашин (4 студебеккера в Домбровицком леспромхозе Ровенской области) и других фактов подрыва и срыва работы на лесоразработках.

Кроме всего, бандиты требуют от рабочих соблюдения всех религиозных местных праздников, угрожая расправой в случае работы в эти дни. Такая обстановка в леспромхозах деморализующе действует на трудящихся этих предприятий, так, например, Сколевский леспромхоз – инициатор социалистического соревнования на досрочное выполнение плана к 30-й годовщине Октябрьской социалистической революции, выполнивший досрочно план первого квартала и получивший второе место решением Коллегии Министерства и ВЦСПС, – в апреле и мае работает, в связи с названными выше причинами, с большими перебоями, тяжело отражающимися на выполнение плана.

Следует сказать, что в настоящее время руководство леспромхозов и треста испытывают большие трудности с подбором инженерно-технических руководящих кадров в эти леспромхозы, т. к. события последних дней вызвали отказы некоторых, особенно низовых командиров производства – начальников участков и мастеров, от руководства работой в лесосеке.

Само собой разумеется, что без командира производства нельзя ожидать и какихлибо эффектов в работе. Исходя из вышеизложенного, считаю необходимым создание в каждом леспромхозе военизированной охраны в виде гарнизонов в 40-50 б��йцов регулярных воинских частей внутренних войск МВД для личной охраны руководителей производства, рабочих на лесосеках, а, равно, всех материально-

имущественных ценностей предприятий, т. к. сегодня таковые находятся под постоянной угрозой со стороны действующих банд украинских националистов.

Управляющий трестом “ДОНБАССШАХТОЛЕС”

26.V – 47 г.

Вишневатый

(Літопис УПА , нова серія , т.5 с.365-367)

22.11.1944 р. відбувся символічний бій - бригада УПА - "Північ" "Помста Базару" під командуванням Григорія Троцюка - "Верховинця" , якраз в річницю розстрілу більшовиками 359 полонених бійців армії УНР в 1921 р. під с.Базар на Житомирщині , таки "помстилася" - на висоті 144 поблизу с.Вечище тодішнього Дивинського р-ну Брестської області БРСР повстанцям вдалося розбити та знищити групу 1-го батальйону 220 - го пограничного полку НКВД.

Напередодні , 19.11.1944 р. підрозділ УПА з боєм , знищивши охорону, перейшов Дніпро-Бузький канал. Поява повстанців в південних регіонах Білорусії викликала підвищену увагу радянських органів.

Одна з висланих на проти повстанців груп 1-го батальйону 220 пограничного полку НКВД під командуванням старшого лейтенанта Васильченка чисельністю 51 боєць , виявивши повстанців на висоті 144 , атакувала їх та зайняла висоту, однак потрапивши під сильний мінометний обстріл , в ході контратаки підрозділу УПА , була розбита та зазнала значних втрат , за різними даними від 31 до 40 вбитих.

Зі звіту УПА:

дня 22.ХІ. 1944 р. загін, прибувши на хутір Теребунь, затримується для кількаденного відпочинку. О год. 12.10 зі східної сторони почала вести вогонь кулеметна застава. Контрольний командир - булавний Бойовий зголосив, що від Вітина наступають червоні. Командир Верховинець дав наказ булавному Бойовому розташувати чоту до оборони на південно-східному узгір'ї хуторів і вмить чота зайняла свої становища.

По цілості табору алярм. Чоту, що стримувала наступ ворога й її бойову заставу негайно відтягнено з поля бою, з огляду на несприятливе положення тієї чоти.

Ворог почав атакувати узгір'я з ціллю зайняти хутір. На правий фланг оборони введено чоту ст. вістуна Граба та вислано удар ззаду ст. вістуна Мирового. Захоплений ворожий боєць зізнав, що сили ворога виносять 175 озброєних пограничників НКВД. Командир Верховинець дав наказ чотовому Бойовому втягнути в бій основні сили ворога, одночасно атакуючи ззаду й правого крила чотами Мирового й Граніта.

Після поданого ракетного сигналу чоти Мирового й Граніта пішли в наступ, змусивши ворога прийняти оборону на не вигідних для нього становищах. Поле ворожої оборони піддано мінометному обстрілові, після якого перейшов в атаку ст. булавний Бравлин, що сильним ударом ламає лінію ворожої оборони з північної сторони.

Бій тривав 4 години 30 хвилин. У висліді бою забито понад 40 енкаведистів. В тому числі 6-ох старшин та 27 сержантів. 9 большевиків - бійців захоплено в полон. Майже всі ворожі бійці зістали поранені, лишень з причин ночі невеликій ворожій частині вдалося втікти. Власних втрат було 4-ох вбитими та 3-ох раненими.

ЦДАВО, ф. 3836, оп. 1, спр. 197, арк. 215-217

На фото Григорій Троцюк - "Верховинець"

Станіславівщина

Вересень 1945 р.

Справа засітки під с.Рафайлова Надвірнянського району

Протокол

Дня 2 вересня 1945 р. в с.Зелена відбулося народне гуляння з приводу проголошення перемоги над Японією. З Рафайлової на Зелене переїзджали рафайлівські комсомольці , большевицькі вислужники та пограничники.

Чотирьох стрільців боївки СБ під проводом друга П. зробили засітку між с.Рафайлова та с.Зелена на т.зв. "Студенім зворі".Пропустивши авто з цивільними наші вдарили кулеметним вогнем по фірі енкаведистів-пограничників, в момент коли ці співали "відїзджали комсомольці на граджанскую войну".

Короткий бій пройшов для нас з повним успіхом. У висліді більшовики втратили 6 вбитими на місці , двох важко ранені які в короткому часі померли. Один згинув відбіши кількасот м. від місця бою. Врятувався тільки один. По нашій стороні втрат не було жодних

На фото - невідомі повстанці

13.11.1945 р. підрозділами УПА було здійснено вдалий напад на райцентр Пробіжна Тернопільської обл. :

...13 ноября также значительная банда напала на районный центр Пробижня Тернопольской области. Банда застала врасплох работников райвоенкомата. РО НКВД и НКГБ, партийных и советских местных работников. Сопротивление было организовано слабое. Бандиты сожгли ряд зданий в городе. Сгорели дома райвоенкомата, РК КП(б)У, РИКа, управление НКГБ, кинотеатр, райпотребсоюз и его база.

Во время налёта банды было убито 13 и ранено 17 местных работников РО НКВД и НКГБ, партийного и советского актива, военнослужащих местных частей. Как показывает следствие, нападение совершили две банды с главарями по кличкам «Голубь» и «Копыто».

Состав банды был разношерстный, во время нападения слышались выкрики на русском, украинском и даже на казахском языках.

Преследование банды было организовано плохо. Они сумели даже увезти с собой на повозках часть товаров, награбленных в складах райпотребсоюза

18.12.1949 р. загинули підпільники ОУН "Буг" та "Сергій" , напередодні вони зупинилися у селі Ходаки Барського району Вінницької області у місцевого колгоспника. Останній, будучи інформатором МГБ, одразу ж повідомив про це до райвідлілу МГБ.

На місце виїхала оперативна група на чолі з начальником Барського райвідділу МГБ капітаном Соболєвим. В ході бою підпільниками ОУН були застрелені : начальник Барського райвідділу МГБ капітан Соболєв , дільничний уповноважений МВД Каліцинський, міліціонер Захарчук, поранення отримав старший оперуповноважений РВ МГБ капітан Сурфін.

Василь Бей - "Улас" так описував ці події : (радянський переклад)

...В декабре 1949 года в с. Ходаки, Барского района, на Винничине, были окружены органами МГБ в крестьянской хате друзья Сергей и Буг.

Первый из них был сразу смертельно ранен и весь бой на себя принял Буг. Во время этого боя, будучи сам легко ранен, он убил четырех МГБистов (в том числе начальника РО МГБ),

после победного боя революционер БУГ забрал раненого друга, который по дороге умер, и все трофейное оружие, и начал отступать, но вследствие ранения и истощения, вынужден был, в связи с МГБистской погоней, дострелится.

За это, удивления достойное, поведение БУГ был посмертно награжден «Боевым Крестом Заслуги»...

В 1946 р. в підпілля ОУН на Буковині радянські органи державної безпеки заслали свого агента Якова Козлова - "Богуна" з метою втертися в довіру до керівника ОУН на Буковині Василя Савчака – “Сталя” та вбити його.

Яків Козлов - 1912 р.н. уродженець с.Вишетарасівка Томаківського р-ну Дніпропетровської області, в органах ВЧК−ОГПУ−НКВД-НКГБ із 1932 р.

В 1938 р. нагороджений знаком «Почетный работник ВЧК-ОГПУ»

Під час війни Яків Козлов - "Богун" був керівником спецгруп зафронтової розвідки 4-го управління НКГБ УРСР , що діяли на території Чехословаччини.

Козлов розповідав, що на території Словаччини він зі своєю групою підірвав 19 військових ешелонів, знищив 6 стратегічних залізничних мостів. Навесні 1945 р. із диверсійним загоном НКГБ «Факел» у складі 18 бійців десантувався біля м. Прага.

Одним із «визначних» досягнень Я. Козлова було захоплення у квітні 1945 р. начальника штабу Андрія Власова генерал-майора Федора Трухіна (якого він насправді вкрав у командира іншої спецгрупи).

Та не забував «Богун» і про себе, він так завзято боровся із нацистами, що в 1945 р. до Києва привіз особисто 8 кг золота і срібла, 5 чемоданів всілякого награбованого добра і приїхав на власному авто. Після важких “ратних трудів” главк скерував цього диверсанта із групою на відпочинок до Львова.

А вже на місці вони провели так звану “хозяйствєнную операцію” і в довколишніх селах грабували селян та вбили вісім цивільних. Терпець у київського керівництва НКВД урвався. До того часу вже назбирали достатньо компромату на “героя” і відкрили кримінальну справу. “Командир-диверсант” потрапив на півроку за грати. Посадили іншого на вісім років, а його випустили.

Не менш цікавими фрагментами біографії Я. Козлова є його робота агентом-внутрішньокамерником у київській, львівській та ін. тюрмах. Зокрема, він «розробляв» керівника ОУН по м. Одеса Мефодія Павлишина-«Матвія», особистого секретаря А. Шептицького о. Івана Котіва, упівця Дениса Ординця, Миколу Дужого та ін.

В 1946 р. засланий в підпілля ОУН на Буковині , однак був викритий Службою Безпеки ОУН та розстріляний.

17.02.1946 р. біля с.Яромель на Волині в бою проти військ НКВД загинули командир УПА-Північ майор Петро Олійник – «Еней» та повстанці "Вихор" , "Марко" та "Ліда".

Петро Олійник («Еней», «Роман», «Сергій») – народився 9 липня 1909-го в селі Молодинче на Львівщині. Навчався в Львівському університеті, виключений за націоналістичну діяльність (1934). Заарештований поляками в жовтні 1938-го, звільнився з початком німецької окупації. В 1942-му – керівник обласного проводу ОУН на Дніпропетровщині.

Командир військової округи УПА «Богун» (1943-1944), керівник Східного краю ОУН на Північно-західних українських землях (1944-1945), з вересня 1945-го виконував обов’язки командувача УПА-Північ.

Зберігся опис бою в якому загинув "Еней", складений його охоронцем "Семеном":

Геройська смерть славної памяті к-ра Сергія 17.2.46 р.

В половині лютого 1946 р. наша кінна група (почот к-ра Сергія) кватирується в мидзькому лісі Деражненського р-ну. Великі сніги, які часто почали падати, заставили нас безнастанно рухатись по лісах. 15.2.46 р. рано, натрапивши на наші сліди, приїхали на наш постій два кіннотчики Бондаренко і Калина.

Ми їх задержали і через них вночі з 15-16.2.46 р. нав'язались з Миколою, який ще ті ж ночі прибув до нас. Командир, обговоривши деякі справи з Миколою, постановив негайно, взявши зв'язкових Бондаренка і Калину, від'їхати з частиною кінноти на захід.

16.2.46 р. командир дає мені певні зарядження відносно деяких справ, а передусім щодо відділу Ольхи і, визначивши мені ряд пунктів (після 20.2 і 1.З.46 р.), відїжджає з кількома стрільцями (Вихор - ройовий, Назар - Легень, Марко - Бережний, Яструб і Ліда) плюс Калина та Бондаренко. З рештою кінноти я остаюсь в тому ж терені.

16.2.46 р. вечером на Мидзьких хуторах стрінув я Назара, який від'їжджав з к-ром. Від нього я дізнався яка трагедія стрінула командира і тих, що з ним відїхал��.

Назар розказував: "...з мидзького лісу їхали ми в західньому напрямку. Минувши Сильно, задержалися на хуторах між Журавичами та Омельном

Цуманського р-ну, Тут, вже майже над ранок, закватирувались в одній хаті під лісом. Коні примістили в клуні, а самі пішли в хату. За клунею виставили варту, яка мала зорити по слідах аж до лісу і на невеличку галяву, якою ми проїжджали.

Під хатою біля дверей стояв алярмовий. Заки розвидніло, Калина замаскував гілляками і санчатами слід від галяви (в лісі) аж до хати. Скоро пройшла перша зміна і на варту стали: Калина- за клунею по слідах і Яструб- під хатою, як алярмовий. Не пройшла година часу, як по хаті посипались густі стріли.

Ми кинулися до дверей, але по них вже строчили ворожі кулемети і автомати так, що декому доводилось вискакувати через вікна. Вискочивши з хати, ми, відстрілюючись, почали пробиватися до лісу. Ворожий вогонь посилювався. Не добігаючи до лісу, паде подруга Ліда, Ми вскочили в ліс. На краю ліса, під одним грабом, залягає Вихор і з “Дехтяра” почав обстрілювати большевиків, які хмарою гнались за нами до лісу.

Але скоро похиливсь, поцілений ворожою кулею. Командир, як і завжди, дуже холоднокровний, вдержував порядок і ми скоро і планово відступали дальше. Попереду глубоким снігом бродили вже ранені Бондаренко і Яструб, за ними командир і я з Марком по боках. Дальше не бігли за нами большевики. Тяжко було бігти глубоким снігом, але ми, не зважаючи на те. поспішали, бо сподівались ворожої погоні. Змучившись до краю, ми покидали свої шинелі й інші речі.

Пробігли кілька кілометрів і вийшли на якусь незнану мені колонію. Тут пошукали за кіньми, а не знайшовши іх, подались дальше в ліс. Нігде не було найменшого сліду, бо сніг, що падав цілу ніч, прикрив усі стежки й дороги. Пройшли ще кілька кілометрів, як на наших конях наганяють нас большевики.

Посипались по нас густі стріли. Ми, відстрілюючись, бігли дальше. Втім паде друг Марко, а відтак коло нього похилився друг командир. Тільки тихий стогін вирвався з його грудей. Я скочив в густу посадку й слідами наздогнав Яструба й Бондаренка...“.

На початку травня 1946 р. я, нав'язавшись з районовим провідником Цуманщини Гонтою, стрінув між його стрільцями друга Калину, який мені ось як розказував:

“...Стою я під клунею коло дверей на варті і роблю папіроса. Десятка сперта на стіну. Нараз з-за клуні виходить большевик і каже до мене: “Здравствуйте”. Я одним рухом схопив десятку, загнав набоя в цівку і наставив большевикові в груди, але він скочив за клуню. Раптом посипались по хаті густі стріли.

Я скочив в клуню, думаючи, що наші зараз будуть бігти до коней. Сів на свого коня й чекаю, що дальше буде. Бачу, що з хати біжать до лісу, чи це наші, чи большевики, не знаю. До клуні ніхто не приходив. Побачив я на дворі хатню дівчину і спитав іі, що робиться. Вона відповіла. що нікого нема. Тоді я виїзджаю з клуні і прямую в ліс.

В лісі два рази напоровся на большевиків і з трудом добився в свої терени, де нав'язався з місцевою сіткою...”.

Про наслідки бою взнав я пізніше, коли попровадив розвідку. Коло хати вбито двох большевиків, а в лісі, недалеко, де впали Командир і Марко, вбито 4-ох большевиків. Це командир і вірний йому Марко вбили тих 4-ох, коли ті підлазили до них, щоб взяти їх живими. Ранені обидва, відстрілювались доки була змога, аж вкінці самі подострілювались.

Після цього большевики говорили, що це група командирів- східняків їхала кудись на відправу. Східняками вважали їх тому, що вони бились з небувалою мужністю і завзяттям з переважаючими ворожими силами і, будучи раненими, самі кінчали з собою.

08.02.1945 р. в м.Турійськ Волинської області місцева вчителька Галина Січкарук (1924 р.н., уродженка с.Новий Двір Турійського р-ну Волинської обл.) здійснила резонансну збройну акцію - за завданням керівника надрайонного проводу ОУН "Ворона" застрелила начальника Турійського районного відділу НКВД старшого лейтенанта Антона Гаркушу , забрала та передала підпіллю його зброю та документи.

Доля Галини Січкарук склалася трагічно - вбивство начальника РО НКВД викликало лють в партійних органах та НКВД , на її розшук кинуті значні сили, в кінці лютого 1945 р. вона була затримана агентурно-бойовою групою НКВД, що діяла під виглядом УПА , а уже в квітні 1945 р. за вироком трибуналу - розстріляна.

На фото - Галина Січкарук

Скеля "Трьох чекістів"

Поблизу села Дихтинець Путильського району Чернівецької області розташована скеля "Острива", яку також називають скелею "Трьох чекістів".

На цьому місці 23.09.1944 р. в засідці підрозділу УПА були вбиті :

Заступник начальника управління НКВД по Чернівецькій області майор Олексій Меняшкін , 1908 р.н., уродженець с.Єрмиш Єрмишського району Рязанської області РСФСР, росіянин, член ВКП(б) із 1932 року, в 1942 році присвоєно звання "Заслужений працівник НКВД СРСР"

Заступник начальника управління НКГБ по Чернівецькій області майор Михайло Новожилов, 1911 р.н., уродженець м. Лихославль Калінінської області РСФСР , член ВКП(б) з 1932 року. Закінчив транспортний інститут, до 1939 року працював на залізничному транспорті. З 1939 року – в органах НКВД-НКГБ. В квітні 1944 року Новожилов керував боротьбою із повстанцями в Дубровицькому районі Рівненської області

Начальник санітарної частини управління НКВД по Чернівецькій області капітан Петро Большаков 1907 року народження, уродженець станиці Єкатеринівка Єкатеринівського району Саратовської області РСФСР, росіянин, кандидат в члени ВКП(б) з серпня 1943 року

12.07.1947 р. в 16:00 у м. Сколе (тоді - Дрогобицької області) двома пострілами з пістолета місцевий житель Василь Шимків за завданням підпілля ОУН застрелив начальника Сколівського райвідділу МВД майора Бєлоусова, коли той виходив з приміщення РО МВД. Атентатник намагався втекти, однак загинув при перестрілці.

Василь Шимків 1928 р.н., уродженець с. Кам’янка Сколівського р-ну, псевдонім «Запорожець» , протягом 1945 – березня 1946 рр. перебував у боївці «Гонти», згодом легалізувався, проживав у с. Кам’янка, а з весни почав працювати на кам’яному кар’єрі в м. Сколе, та з метою полегшення підпільної діяльності став радянським активістом і комсомольцем, чим і скористався для вбивства майора Бєлоусова.

Як син помстився за арешт батька - застреливши заступника начальника Букачівського райвідділу МГБ :

Заместитель начальника Букачевского РО МГБ лейтенант КОМИССАРОВ в 13.30 18 сентября 1948 г. проходя по базарной площади райцентра Букачевцы встретил жителя села Явче Букачевского района - ПОПУКА , в возрасте 20 лет , отец которого в 1947 году Букачевским РО МГБ арестован , как участник ОУН , с которым вступил в разговоры и в это время ПОПУКА выстрелом из пистолета в упор убил КОМИССАРОВА и скрылся.

До того ПОПУКА проживал на легальном положении и в Букачевском райотделе МГБ данных о его связи с подпольем ОУН не было. По розыску и ликвидации терориста ПОПУКА работают две оперативно-войсковых группы под руководством ст.оперуполномоченого Букачевского РО МГБ ст.лейтенанта ВЕСНИНА и оперуполномоченого того же РО МГБ лейтенанта МАЛИНИНА

Документ знайшов дослідник Дмитро Проданик

Із автобіографії написаної в 1948 р. керівником Любомльського надрайонного проводу ОУН Сергієм Богданом - "Биковим" :

...в місяці серпні 1945 р. мене ком.Ігор призначив бути командиром опер-групи по Головнянськім і Любомльськім р-х. Оперував я з 12-ма стрільцями, з них двоє було підстаршин Крук і Медвідь, аж по вересень 1946 р. В часі своєї операції знищено понад 40 озброєних ворогів, здобуто автомашину з деякими возними річами, в місяці серпні на шляху Любомль-Маціїв.

На автомашину посадили двох большевицьких полонених стр.л-нта і шофера-бійця з котрими поїхало 5 стрільців в тім числі я до села Підгородно Маціївського і Любомльського р-ну де підїхавши під станицю стрибків і сільську управу звели бій із стрибками - бій був виграний. Знищено 5 озброєних комуністів.

28.10.1944 р. підрозділом УПА було здійснено резонансну акцію - напад на радянську групу в с.Головин Костопільського р-ну Рівненської області.

Напередодні до села прибула радянська група чисельністю 90 осіб - у складі роти 231-го окремого батальйону Внутрішніх Військ НКВД під командуванням командира 231 ОСБ ВВ НКВД підполковника Нікульченка , групи працівників НКВД і НКГБ під керівництвом начальника Костопільського райвідділу НКГБ старшого лейтенанта держбезпеки Біляєва, група партійних активістів під керівництвом секретаря Костопільського райкому партії Олійника , районний прокурор Кравець , голова райради Бутко та інші, з метою проведення хлібозаготовок у навколишніх селах. Для ночівлі група розташувалася у приміщенні школи та сусідніх будівлях.

О 2-й годині ночі 28.10.1944 р. підрозділом УПА (за радянським даними під командуванням "Лиса" та "Панька") було раптово здійснено напад на приміщення школи, яка внаслідок інтенсивного обстрілу загорілася і вибігаючі з палаючої будівлі потрапляли під прицільний вогонь повстанців.

Для допомоги оточеній групі було вислано підняту по тривозі 20-ту бригаду Внутрішніх Військ НКВД із танками.

Всього в ході нападу з радянської сторони було вбито 12 осіб - начальник Костопільського райвідділу НКГБ старший лейтенант держбезпеки Біляєв, оперуповноважений Єфремов, дільничий уповноважений міліції Юров, начальник пошти Гаврилов, та 8 солдатів 231-го окремого батальйону Внутрішніх Військ НКВД. Були поранені секретар Костопільського райкому партії Олійник, начальник відділу боротьби з бандитизмом райвідділу НКВД Воробйов, завідувач агітації райкому Демченко та 7 солдатів.

Винним у раптовому нападі радянські органи держбезпеки зробили командира 231-го окремого батальйону Внутрішніх Військ НКВД підполковника Павла Нікульченка, якого наказом Лаврентія Берії звинуватили в боягузстві та втратою керівництва в бою - він був відданий під суд військового трибуналу та очікуючи засідання трибуналу покінчив життя самогубством.

ПРИКАЗ

НАРОДНОГО КОМИССАРА ВНУТРЕННИХ ДЕЛ СОЮЗА ССР

27 октября с.г. 2 рота 231 отд.стр.бат 20 стр.бригады ВВ НКВД УО, под командой командира батальона под-ка Никульченко П.К. ,расположилась на отдых в с. Головин Костопольского р-на Ровенской обл. В 2 часа 28.10.44г на помещения , занимаемые ротой , произвела внезапное нападение банда , открыв по ним сильный огонь и зажигательными пулями подожгла дома .

В завязавшемся бою рота понесла потери в людях и технике , также было убито и ранено несколько человек из местных советских партийных работников , располагавшихся вместе с ротой На рассвете банда безнаказанно скрылась Расследованием установлено , что виновным во внезапном нападении банды на роту , Является командир 231 отд. Стр. батальона 20 стр. бригады ВВ НКВД под. Никульченко,

Который, при расположении роты на отдых , проявил преступную беспечность Необходимой разведки и охранения не организовал , никаких указаний о действиях роты на случай тревоги не дал .Во время боя п-к Никульченко проявил трусость , боем не руководил и преследование отходящей банды не организовал

ПРИКАЗЫВАЮ

За преступную беспечность , отсутствия руководства боем и проявленную трусость командира 231 отд.стр. б-на 20 стр. бригады Внутренних Войск НКВД Украинского округа под-ка Никульченко Павла Кузьмича –

предать суду Военного Трибунала Приказ объявить всем офицерам состава войск от командиров частей и выше

НАРОДНЫЙ КОМИССАР ВНУТРЕННИХ ДЕЛ ГЕНЕРАЛЬНЫЙ КОМИССАР ГОСУДАРСТВЕННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ

(Л. Берия)

Із повстанського донесення :

..дня.27.10.44 відділ УПА р-ну Костопіль зробив наскок на большевиків в с.Головина , які були закватировані в будинку школи. Бій тривав три години. У висліді бою вбито 12 партійних, 25 рядових бійців (між вбитими нач.НКГБ Костопіль та його заступник, секретар райпарткому) , понад 25 ранених.

В будинку школи , що зайнявся під час бою згоріло 2 гранатомети, 2 "Максим" інша зброя та амуніція. Власні втрати 1 вбитий і 4 ранених. Здобуто кулемет, автомат, кріса, пістоля, 2 ящики амуніції.

(Літопис УПА том 8, с.1188-1189)

На фото - командир 231-го окремого батальйону Внутрішніх Військ НКВД підполковник Павло Нікульченко

12.10.1959 року в лісі біля села Тростянець Бережанського району Тернопільської області при збройній сутичці з підпільною групою ОУН Петра Пасічного - "Петра" був вбитий оперуповноважений Бережанського районного відділу КГБ – лейтенант Віктор Стороженко, на сьогодні він є останньою відомою втратою з радянського боку у боротьбі радянських органів держбезпеки проти підпілля ОУН.

23 января 1946 на хуторах близ села Загаецкое, Дедеркальского района, оперативно-войсковая группа РО НКВД в составе оперуполномоченного РО НКВД ПОПОВА, начальника штаба истребительного батальона КОБЗАРЕНКО, 12 красноармейцев стрелкового полка войск НКВД и двух бойцов истребительного батальона столкнулась с бандой "Герасима".

Некоторые участники банды были одеты в форму военнослужащих Красной Армии. Во время перестрелки, от банды отделилось несколько человек во главе с одним в форме майора, которые, крикнув "мы свои", предложили прекратить огонь.

Опервойсковая группа прекратила огонь и пошла на сближение, в результате чего все 16 человек были захвачены бандой, разоружены и убиты. После этого бандиты мелкими группами скрылись в лесу на территории Острожецкого и Мизочского районов, Ровенской области. Ведутся поиски банды. Ориентировано УНКВД Ровенской области.

Як УПА боролася з вирубкою карпатських лісів :

Секретарю ЦК КП(б)У

товарищу КАГАНОВИЧУ Л. М.

ДОКЛАДНАЯ ЗАПИСКА

об активизации бандитских групп украинских националистов на лесоразработках треста “Донбассшахтолес” в западных областях Украины

За последнее время в леспромхозах нашего треста, расположенных в западных областях Украины – Дрогобычской и Станиславской сильно активизировали свою террористическую и подрывную деятельность банды украинских националистов, что в большой мере отражается на нормальную производственную деятельность в предприятиях и выполнение плана лесозаготовок трестом.

Из листовок, которые распространяются бандитами в большом количестве на лесоразработках наших предприятий, видно, что банды украинских националистов ставят своей целью срыв заготовки и вывозки леса из западных областей Украины, срыв выполнения годового плана лесозаготовок и выполнение плана 4 Сталинской пятилетки восстановления и развития народного хозяйства СССР.

Поэтому террор последних направлен исключительно против руководящего состава передовых предприятий и лучших рабочих – стахановцев, перевыполняющих план лесозаготовок. Большая активность террористической и подрывной деятельности со стороны банд украинских националистов проявляется на лесоразработках в Сколевском леспромхозе Дрогобычской области.

За период с 15 мая 1946 г. по 25 мая 1947 г. в Сколевском леспромхозе убито и повешено 12 человек трудящихся леспромхоза, в том числе два начальника участка.

В сентябре 1946 г. было организовано покушение на директора Сколевского леспромхоза тов. Лернер, к счастью неудавшееся. В апреле и мае месяцах сегогода действия банд националистов сильно увеличились, в результате, в течение только мая месяца с. г. убито и повешено бандитами 5 человек, в том числе лучший в тресте начальник лесозаготовительного участка тов. Ровенский.

Часто имели место, также, случаи разгона рабочих с лесосеки, как это было 22 мая с. г., когда группа бандитов окружила на лесосеке лучших стахановцев-лесорубов Сколевского леспромхоза. Вывели их на лесосеки, предложили в лес больше не приходить и предупредили, что если они будут продолжать работу в лесу, хотя бы на другом месте, то они будут повешены.

Многим шоферам, работающим по вывозке леса, также, причем неоднократно, предлагалось бандитами прекратить вывозку леса. Кроме террористических актов, направленных против лучших людей предприятий, бандитами причиняется большой материальный ущерб предприятиям нашего треста.

В Сколевском леспромхозе на протяжении года уведено бандитами лесовозных лошадей – 28, сожжено автомашин – 1, ограблено магазинов – 2, дважды ограблены общежития на Коростовском лесоучастке.

Аналогичное положение имеет место в Дрогобычском леспромхозе Дрогобычской области и в Долинском леспромхозе Станиславской области. Отмечено много случаев террора против передовых рабочих: поджог заготовленной древесины (в Долинском леспромхозе), сожжение автомашин (4 студебеккера в Домбровицком леспромхозе Ровенской области) и других фактов подрыва и срыва работы на лесоразработках.

Кроме всего, бандиты требуют от рабочих соблюдения всех религиозных местных праздников, угрожая расправой в случае работы в эти дни. Такая обстановка в леспромхозах деморализующе действует на трудящихся этих предприятий, так, например, Сколевский леспромхоз – инициатор социалистического соревнования на досрочное выполнение плана к 30-й годовщине Октябрьской социалистической революции, выполнивший досрочно план первого квартала и получивший второе место решением Коллегии Министерства и ВЦСПС, – в апреле и мае работает, в связи с названными выше причинами, с большими перебоями, тяжело отражающимися на выполнение плана.

Следует сказать, что в настоящее время руководство леспромхозов и треста испытывают большие трудности с подбором инженерно-технических руководящих кадров в эти леспромхозы, т. к. события последних дней вызвали отказы некоторых, особенно низовых командиров производства – начальников участков и мастеров, от руководства работой в лесосеке.

Само собой разумеется, что без командира производства нельзя ожидать и какихлибо эффектов в работе. Исходя из вышеизложенного, считаю необходимым создание в каждом леспромхозе военизированной охраны в виде гарнизонов в 40-50 бойцов регулярных воинских частей внутренних войск МВД для личной охраны руководителей производства, рабочих на лесосеках, а, равно, всех материально-

имущественных ценностей предприятий, т. к. сегодня таковые находятся под постоянной угрозой со стороны действующих банд украинских националистов.

11.11.1944 р. підрозділом УПА під керівництвом Никона Семенюка - "Стального" було здійснено резонансну акцію - напад групу 205 окремого стрілецького батальйону 16 бригади Внутрішніх Військ НКВД.

Напередодні органам НКВД стало відомо, що підрозділ УПА під керівництвом Никона Семенюка - "Стального" чисельністю більше 300 осіб, маючи на озброєнні 23 кулемети, 30 СВТ, 25 автоматів , 250 гвинтівок, переправився через річку Случ, розмістився в лісових масивах Сарненського та Рокитнянського районів Рівненської області та провів ряд диверсій на залізниці.

Для розшуку повстанців було відправлено оперативно-військову групу складі 80-ти чол. із 205 окремого стрілецького батальйону 16 бригади Внутрішніх Військ НКВД під командуванням заступника командира батальйону капітана Стулова.

08.11.1944 р. група мала декілька збройних сутичок з повстанцями в лісових масивах і отримавши на підмогу додаткові сили перейшла до с.Біловіж, де проводила реквізицію продовольства та сіна для потреб Внутрішніх Військ НКВД.

11.11.1944 р. оперативно-військова група та колона із 30 підвод із реквізованим сіном рушила до місця дислокації гарнізону в м.Рокитне і біля с.Залав'я Рокитнівського району Рівненської області підрозділ ВВ НКВД потрапив у засітку повстанців - в 14.00 вийшов на лісову галявину і в момент переходу містка були раптово обстріляний .

Внаслідок нападу за радянськими даними було убито 26 бійців , загинув заступник командира 205 осб 16 бригади ВВ НКВД капітан Стулов , командир кулеметної роти молодший лейтенант Дудінов, командир взводу ПТР молодший лейтенант Бага та фельдшер 205 осб лейтенант Пушкарьов, 1 солдат зник безвісти, було поранено 10 солдатів. Також було вбито 2 місцевих сільських активістів та голова сільської ради , що вели по дорозі радянський підрозділ.

Також загинуло 7 осіб , які були заарештовані в навколишніх селах та конвоювалися до райвідділу НКВД.

Ця засітка мала великий резонанс в радянських силових структурах, та ще довго "гриміла" на нарадах всіх рівнів :

В стенограмі обласної наради секретарів райкомів партії, голів райвиконкомів, начальників НКВС і НКДБ при Рівненському обкомі КП /б/У, з участю першого секретаря ЦК КП/б/ М.С. Хрущова від 14 січня 1945 року зазначено :

- ... С октября месяца ОУНовские банды увеличились. Сейчас орудует в Тынное группа Пащенко, имеет 100 человек. В Екатериновке была боевка. Имеются большие силы банды Яремы до 400-500 человек, его местопребывания - округа села Немовичи, в Рокитно заходит под кличкой Стальной.

Начальник р/о НКВД Карпенко К.М.

-Что сказать по Клесовскому, Рокитновскому району, там войска ходили безрезультатно. Войска опаздывают с оперециями. Пошли войска за бандой Яремы в Рокитно и банд не нашли, возвращались и сами в засаду попали. Это было в конце ноября месяца.

Серебрянський И.К.- начальник РО НКВД:

- Банда Стального - самая опасная, постоянно в нашем районне не дислоцирует, а переходит в Рокитно, в Рафаловку. Когда я приехал в район, то вижу - Ярема или Стальной - это опасная сволочь. Он больше всех бывает в Рокитновском районе и Клесовском. По показаниях пленных в банде 340 человек.

Повстанський звіт по іншому оціював радянські сили і втрати - за повстанськими звітами сили ВВ НКВС складали 130 солдатів і внаслідок бою загинуло 117 радянських бійців , при власних втратах 4 загиблі вояки УПА.

В наказу УПА про відзначення учасників вдалої засітки зазначалося :

НАКАЗ

Дня 11.XI.1944 р. загін УПА під командуванням к-ра Стального звів бій з гарнізоном військ НКВД м. Рокітна, котрого гарнізон виїхав був того дня грабувати населення с. Залав'я Рокітянського району. В результаті бою ворожий гарнізон був знищений. На полі бою ворог залишив 117, в тому 11 офіцерів. Здобуто зброю і амуніцію.

Майстерним керуванням бою відзначився к-р загону Стальний. Вмілим командуванням відділами і особистою відвагою під час бою відзначилисяк-ри Сівач і Негус Вояцьку мужність проявили козаки загону, а особливо відзначилися особистою відвагою козаки: Дранко, Гайдамака, Стрибунець.

За проявлену військову майстерність і відвагу висловлюю к-рові загону Стальному, к-рам відділів Сівачові і Негусові, козакам загону, а зокрема Дранці, Гайдамаці і Стрибунцеві признання.

Бій під селом Залав'я доказав, що український повстанець здібний перемагати сильніше озброєного і більше чисельного ворога. Запорукою побіди являються факти, що український повстанець воює за святу справу, справу визволення свого народу від імперіялістичних загарбників.

Військовий чин загону к-ра Стального і вищезгаданих к-рів та козаків, зокрема, повинен бути взором наслідування для інших наших повстанців.

Нехай ворог кидає проти нас дальші свіжі банди посіпак, український народ руками своїх повстанців змете їх з лиця своєї землі і ворожою кров'ю запише в історію своє право до незалежності.

18.12.1949 року в селі Ходаки Барського району Вінницької області , у бою проти МГБ загинули повстанці "Боян-Буг" та "Сергій" - в ході бою ними були вбиті начальник Барського райвідділу МГБ капітан Соболєв , дільничний уповноважений МВД Каліцинський та міліціонер Захарчук.

Це були перші бойові втрати ОУН Віньковецького надрайонного проводу, в подальшому боротьбу вдалося продовжити практично до січня 1952 року.

Фактом залишається й те, що десь тут у мальовничих та таких глухих, стрімко вимираючих краях, на стику Барського та Віньковецького районів на околиці села Ходаки лежить двоє молодих хлопців, друзів, бандерівців, повстанців, борців за волю України. І нема над ними ні могили, ні пам'ятної дошки, є лише спогад у поодиноких серцях та дописах дослідників, істориків, краєзнавців, активістів.

А більшість населення як і 70 років тому, у записах загиблого тут повстанця " Сергія", залишається покірним, аполітичним, безграмотним, байдужим до минулого та майбутнього, стурбованим лише власним достатком та добробутом.

14.10.1949 р. в бою проти підпілля ОУН в Коростенському районі Житомирської області, були ліквідовані співробітники УМВД Житомирської області Іван Лівоха та Леонід Інгер.

У 1944 році, на Хмельниччині бійці УПА ліквідували групу комуністів окупантів:

Хмельникское РО НКВД сообщает, что 25.V.1944 г. в 10 часов утра получено сообщение из Зиновенского сельсовета о наличии банды бандеровцев в колич��стве 7 человек в квартире гражданки В. Что 4 человека из них ушли в лес по направлению с. Медведовка, а 3 человека окружены сельским активом в этой квартире.

Требовалось подкрепление. Получив сообщение, оперуполномоченный Никифоров принял меры: через райком партии и райвоенкомат организовал боевую группу в количестве 7 человек, как-то: 2-х уполномоченных Павлова и Компаневича, одного милиционера Околодько и 4-х бойцов истребительного батальона Ситкина, Полищука, Иванкова и Мачкова. Вооружил их 2-мя ручными пулеметами, одним автоматом и 4-мя винтовками.

По прибытию в с. Зиновенцы (Шевченково) бандеровцев уже не оказалось, и актив из 3-х сел: Шевченково, Медведовка и Кожухов преследовали банду по направлению с. Медведовка, куда наша группа тоже направилась и, не доходя до с. Медведовка, соединилась с сельским активом. Боевая группа состояла в количестве 25 человек.

В этот момент встретился проезжающий по служебным делам на легковой автомашине райвоенком — майор Назарчук, который остановился и получил информацию о банде в количестве 3-х человек, бежавших в лес. Майор Назарчук учел малочисленность банды и небольшого леса, преобладающее большинство нашей боевой единицы и дал распоряжение прочесать лесной массив между селами Шевченково, Медведовка и Лука.

Отдав распоряжение, майор Назарчук уехал. Как только наша группа вступила в лесной массив от с. Медведовка, банда бандеровцев открыла сильный пулеметно-ружейный огонь и подняла шум наподобие звериного воя для создания паники среди наших бойцов. В результате оказалось, что банда состоит не из 3-х человек, а примерно около 100, кроме того, хорошо замаскировалась в лесу, что нашей группой не было замечено.

В результате столкновения с бандой имеются потери с нашей стороны — убитых 7 человек и 1 ранен. Убиты следующие:

1. Игнатенко Николай, 1914 г. рождения, родом из Кубани, боец Красной Армии. Этот боец охранял мины, оставленные при продвижении воинских частей;

2. Иванков Дмитрий Николаевич, 1927 г. рождения, с. Лелитки Хмельникского р-на, боец истребительного батальона;

3. Котельницкий Никифор Спиридонович, 1891 г. рождения, председатель сельсовета с. Зиновенцы;

4. Владыко Трофим Степанович, 1892 г. рождения, председатель колхоза с. Зиновенцы;

5. Околодько Федор Кузьмич, 1916 г. рождения, с. Угриновка, милиционер РО НКВД;

6. Ситник Анатолий, боец истребительного батальона;

7. Валищук Арсентий Яковлевич, сельисполнитель с. Медведовки.

Ранен — Мельник Фома Федорович, председатель сельсовета с. Кожухов.

Потери со стороны противника: убит один бандеровец и один ранен.

[warsc-commynistsupa]

Операції УПА проти комуністичних окупантів.

Українська повстанська армія, яка була утворена в жовтні 1942 року. Для боротьби з окупантами України. З 1944 року сили УПА розпочали боротьбу проти комуністичних окупантів. Сили УПА діяли в Західній та Центральній частині України. УПА поділялась на відділи УПА Захід, УПА Північ, УПА Південь. Головнокомандувачем УПА був Роман Шухевич. Також УПА як повстанська армія мала свою розвідку та спец служби СБ ОУН, які мали виявляти ворожих комуністичних агентів. Окрім радянських окупантів, повстанці вели боротьбу також і проти польських окупантів, котрі захопили владу в Польщі з 1944 року. Зараз розглянемо основні битви УПА проти комуністичних окупантів.

11 листопада 1944 р. підрозділ 205 батальйону 16 бригади Внутрішніх Військ НКВС чисельністю 97 бійців під командування заступника командира батальйону капітана Стулова повертався із операції.

Біля с.Залав'я Рокитнівського району Рівненської області підрозділ ВВ НКВС в 14.00 вийшов на лісову галявину і в момент переходу містка були раптово обстріляний підрозділами УПА - відділом Володимира Кобриновича - «Сівача» відділом «Моряка» та сотнею «Кантового» із загону «Прилуцький», під під загальним командуванням Никона Семенюка - «Стального».

Внаслідок нападу за радянськими даними було убито 26 бійців , в тому числі капітан Стулова й З офіцери , 1 зник безвісти й було поранено 10 солдатів. Підрозділ ВВ НКВС витративши майже весь боєзапас відійшов. Повстанський звіт по іншому оціював радянські сили і втрати - за повстанськими звітами сили ВВ НКВС складали 130 солдатів і внаслідок бою загинуло 117 радянських бійців , при власних втратах 4 загиблі бійці УПА.

В наказу УПА про відзначення учасників вдалої засітки зазаначалося :

НАКАЗ

Дня 11 XI 1944 р. загін УПА під командуванням к-ра Стального звів бій з гарнізоном військ НКВД м. Рокітна, котрого гарнізон виїхав був того дня грабувати населення с. Залав'я Рокітянського району. В результаті бою ворожий гарнізон був знищений. На полі бою ворог залишив 117, в тому 11 офіцерів. Здобуто зброю і амуніцію.

Майстерним керуванням бою відзначився к-р загону Стальний. Вмілим командуванням відділами і особистою відвагою під час бою відзначилисяк-ри Сівач і Негус Вояцьку мужність проявили козаки загону, а особливо відзначилися особистою відвагою козаки: Дранко, Гайдамака, Стрибунець.

За проявлену військову майстерність і відвагу висловлюю к-рові з��гону Стальному, к-рам відділів Сівачові і Негусові, козакам загону, а зокрема Дранці, Гайдамаці і Стрибунцеві признання.

Бій під селом Залав'я доказав, що український повстанець здібний перемагати сильніше озброєного і більше чисельного ворога. Запорукою побіди являються факти, що український повстанець воює за святу справу, справу визволення свог о народу від імперіялістичних загарбників.

Військовий чин загону к-ра Стального і вищезгаданих к-рів та козаків, зокрема, повинен бути взором наслідування для інших наших повстанців.

Нехай ворог кидає проти нас дальші свіжі банди посіпак, український народ руками своїх повстанців змете їх з лиця своєї землі і ворожою кров'ю запише в історію своє право до незалежності.

10 грудня 1944 р. підрозділами УПА під командуванням Юліана Матвіїва - "Недобитого" було здійснено вдалий напад на радянський гарнізон м.Яремче. В ході бою було ліквідовано 60 комуністів, які служили в МВС. Також було 30 окупантів поранено.

5 січня 1946 р. повстанський підрозділ під командуванням Дмитра Гуцула - "Сави" біля с.Буряківка Заліщицького р-ну Тернопільської обл. знищив опергрупу Товстенського райвідділу НКВС , було ворог втратив 25 осіб вбитими , в тому числі начальника райвідділу НКВС - майора Слєпцова.

У доповідній Тернопільського обкому партії повідомлялося :

5 января 1946 г. оперативная группа Товстенского райотдела НКВД Тернопольской обл. в 8 часов утра выехала в села : Кошиловцы , Слободка и Бурякивка, с задачей оперативных мероприятий и проведения предвыборных собраний.

Оперативную группу возглавалял начальник Товстенского райотдела НКВД майор тов.Слепцов. В группу входили : 2 оперативных работника Товстенского райотдела НКВД , 5 работников милиции , 6 бойцов истребительного батальйона , 10 бойцов подразделений войск НКВД , а также с ними выехал нарсудья этого района тов.Цымбаленко для проведения собраний в селах Бурякивка и Слободка.

Опергруппа была вооружена тремя ручными пулеметами , автоматами и винтовками.

В с.Бурякивка было проведено предвыборное собрание , на котором присутствовало население свего села. После собрания всю группу пригласили на обед , затем «тепло» их провожали.

В 2 часа дня группа выехала из с.Бурякивка , отьехав от села не более 200 метров , спустилась тремя подводами , на которых ехала вся группа , в глубокий овраг и тут же попала в засаду , сначала была забросана гранатами , а потом был открыт огонь из 2 ручных пулеметов. Наша группа держала бой с 2 до 5 часов дня. Но так как пути отхода были только по дороге , которую бандиты спереди и сзади перекрыли огнем из ручных пулеметов , а также вследствии растеряности нашей группы , бандитами убиты 23 товарища этой группы.

Все погибшие бандитами были раздеты.

О случившемся стало известно только утром 6 января 1946 г. через агента НКГБ , посланная немедленно усиленна опергруппа в селе бандитов не обнаружила.

Следствием установлено :

А) когда проходило собрание и обед в доме бандита Мельника Василия Ивановича и Церковного Антона Михайловича, жителей с.Бурякивка – были бандиты и обсуждали методы нападения на нашу группу. начальник райотдела НКВД майор Слепцов будучи в с.Бурякивка с агентурой этого села не связался , зная о том что дорога из с. Бурякивка в с.Слободку проходит через глубокий овраг никакой разведки не выслал , три подводы ехали на очень близком расстоянии одна от другой.

Будучи уверенным что село спокойное майором Слепцовым допущена исключительная беспечность.

Б) засадой руководил бандит по кличке «Савва» житель села Кошиловцы. В засаде было 18-20 бандитов. Среди них – Рудый П.И , Мельник В.И , Дудка Ф.М , Засоцкий В.М , Дмитрик А.В , Ратылюк Т.К , Ушкарь И.М , Мошлюк В.П , Засоцкий М.В из сел Кошиловцы , Слободка и Бурякивка , все 1927 года рождения.

Приняты следующие ответные репресии : изьято семей бандитов и нелегалов 12 , бандпособников – 10.

Арестовано проходивших на учете в НКВД и НКГБ и другого антисоветского элемента – 120 человек.

Выброшена спецгруппа НКВД которая ведет розыск банды совершившей нападение.

Прошу разрешения на выселение всех жителей с.Бурякивка (40 дворов) и расселить их в северных районах обл. – Дедеркальском , Вишневецком , Почаевском – что даст морально-политический эффект как ответная мера на совершонное банд проявление.

Секретарь Тернопольского Обкома КПБ(У) И.Компанец

У боях 26-27.02.1946 року сотня "Ударник-5" під командуванням Степана Стебельського - "Хріна" захопила в полон ряд бійців 34-го піхотного полку 8-ї піхотної дивізії Війська Польського (ВП). Вони були учасниками знищення українського села Завадка Морохівська та масового вбивства понад 70 українців 25.01.1946 року. Комуністична влада Польщі, яка була маріонеткою СРСР з 1944 року вела бойові дії проти УПА і мирного українського населення.

Зокрема серед полонених були рядовий Владислав Павловський, старший сержант Францишек Кутило та старший лейтенант Броніслава Кузьма. Полонені дали цінні свідчення, щодо організаторів та виконавців знищення Завадки Морохівської.

Зі звіту сотні "Ударник - 5" :

Дня 26 лютого 1946 р. о год. 2:00 вд. висадив при помочі мін двірець залізничний та хату, в якій кватирували недобитки 34 полку піхоти в с. Мокре. Поляків було там 30 вояків.

Тому що сніг сильно скрипів, поляки почули, як наближався вд. і відчинили вогонь, але протягом 5 хв. їх розігнано. В часі бою зловлено одного вояка ВП, шо брав участь в мордах в с. Завадка Морохівська та арештував батька станичного у с. Чашин.

Дня 27 лютого 1946 р. о год. 14:00 їхало ВП в силі около 100 вояків підводами до Буківська через с. Волиця, шоби на слідуючий день виселювати с. Прибишів.

Вд. підсунувся яром, а два рої зійшли поміж хати та, мимо того, що ворог відбивався, вони зловили 7 поляків: 1 підпоручника 34 полку піхоти 8 дивізії, (к-р мінометів, шо мордував українців у с. Карликів, сам розстріляв 7 хлопців в с. Вислок Великий, а у с. Завадка Морохівська різав дитину багнетом, показуючи як його стрільці мають робити.

Сам комуніст, довго був у Сталінграді), 1 хорунжого, що при переселюванні с. Сянічок і с. Загутинь бив людей, 1 стрільця, що сам признався до вбивства 9 жінок і дітей в с. Завадці Морохівській. Їх передано СБ. А решту 2 капралів та 1 стрільця, по поясненні їм цілі нашої боротьби та врученні пропагандивного матеріалу,відпущено.

(Літопис УПА, Т. 33, С. 278)

Свідчення полонених бійців Війська Польського (радянський переклад)

№ 1. Показание Владислава Павловского:

Владислав Павловский, рождения 1925 года, 3 мая, уроженец деревни Бузани, района Врокловка, сын Станислава и Клементины, поляк, римско-католического вероисповедания, окончил начальную школу, в настоящее время служит в 34-м пехотном полку в Саноке, сообщил:

22 января 1946 года наш второй батальон получил приказ полковника Плуто подготовиться к рейду на следующие села: Морочив, Мокре и Завадка Морочивска. Нам разрешалось забрать у украинцев все, что они имеют — обувь одежду и все то, что может быть у них найдено.На следующий день мы получили другой приказ идти на село Завадка Морочивска для того, чтобы сжечь его.

В селе Мокре был расквартирован другой батальон который являлся нашей резервной силой. Нашему батальону оказывали помошь около 20 специальных агентов УБ из Санока.

Основная задача была выполнена четвертой и пятой ротами, которым была дана особая инструкция перед отправкой в село. Но я не в состоянии сообщить о характере этих инструкций. Моя шестая рота, так же как и рота тяжелой артиллерии (СКМ), заняла позиции вокруг села с целью прикрытия этих рот, которые были заняты в операции. Поэтому я не принимал участия в том, что происходило в селе.

№ 2. Показание старшего сержанта Франтишека Кутило

Старший сержант Франтишек Кутило, родился 15 мая 1918 года в Катьене, района Леско, сын Теофила и Софии, уроженец Курдзиел, поляк, римско—католического вероисповедания, окончил 6 классов средней школы; в настоящее время старший сержант Пятой роты, 34-го пехотного полка, 8—й дивизии в Саноке‚— показал:

С сентября 1945 года я лично принимал участие в основных террористических операциях, имеющих целью заставить украинское население подчиниться репатриицнонным приказам в следующих селах: Дубривка Руска, Сяничок, Захутин, Просик, Стороци - Велики, Стороци Малы, Завадка Морочивска и наконец Волиця, где я был взят в плен Украинским подпольным движением.

Большая часть террористических операций против украинцев проводилась под командованием лейтенанта Левицкого и его заместителя Могульского. Часто эти налеты совершались пятым батальоном, и в частности, на окрестности города Букивского; после каждого такого налета солдаты продавали свою добычу и устраивали пьяные оргии.

Во время нашей стоянки в Дукле наш третий батальон принимал участие в насильственной репатриации украинцев из села Тзока и Тулава. Все жители этих деревень силой были изгнаны из своих жилищ, а все их имущество у них было отобрано. Лейтенант Левицкий, который возглавлял репатриацию украинцев, награбил себе целое состояние.

25 января во время операции в Завадка Морочивска наш батальон как резерв оставался в Мокре и предназначался для поддержки Второму батальону, который пошел на Завадку Морочивску, Поэтому я не участвовал в убийстве жителей села Завадка Морочивска.

№ 3. Показания старшего лейтенанта Бронислава Кузьмы:

Старший лейтенант Бронислав Кузьма, родился 13 октября 1917 года в Ленинграде, сын Игната и Адельфины, уроженец Котелов, римско-католического вероисповедания, белорус, в настоящее время командир Первой роты 2-го батальона 34-го пехотного полка 8-й дивизии в Саноке,— показал:

Командир нашего 34-го пехотного полка советский офицер, полковник Плуто. Командир 2 го батальона, к которому принадлежит моя 1-я рота,— тоже советский офицер, капитан Гутовский. Вместе со своим батальоном я принимал участие во многих операциях выселения украинцев из сел, в частности, села Прибишев.

У нас был категорический приказ изгнать всех украинцев и конфисковать их имущество, которое мы должны были доставить на квартиру нашего капитана в бараках. Я часто слышал, что бендеровцы насчитывают в своих рядах несколько тысяч и что не так давно с Украины пришла группа численностью в 6000 человек. Я знал, что они борются за независимость Украины и против Советов.

Мы имели особый приказ убивать бендеровцев, где бы мы их не встречали.23 или 24 января мы получили приказ отправиться на села Морочив, Мокре и Завадка Морочивска. Капитан Гутовский приказал искать оружие, но одновременно конфисковать сапоги и все то, что может быть взято. Мы проделали это в селах Морочив и Мокре.

Затем мы двинулись на Завадку Морочивску. По дороге мы увидели одного бендеровца, который только показался из леса. Куезинский из четвертой роты и два других солдата выстрелили и ранили его, он сразу же упал.

Капрал Онезевский из четвертой роты и два других солдата подбежали к раненому. Витольд Осмьянчук из Белостока приколол его штыком и раздробил ему голову. Другие также избивали его до тех пор, пока он не умер. Затем они сняли его сапоги, шинель и взяли деньги, сколько не знаю.

Позже мы двинулись на Завадку Морочивску. Следуя приказам Гутовского, они проделывали там то же, что и в других селах. Но неожиданно нас атаковали бендеровцы и началась перестрелка. Тринадцать наших было убито, восемь ранено, и мы потеряли свои подводы с аммуницией.

На следующий день полковник Плуто издал приказ Второму батальону сжечь Завадку Морочивску, в то время как Третий батальон, как резерв, был направлен в село Мокре. По приказу полковника Плуто командиру З-го батальона капитану Козура было поручено руководство операцией в Завадка Морочивска, не смотря на то, что его батальон находился в Мокре Капитан Гутовский, наш батальонный командир, был в то время с 3-м батальоном.

Четвертая, пятая и Шестая роты были посланы в центр села, где они жгли дома и убивали всех, кого находили там. Рота тяжелой артиллерии заняла позиции с обстрелом околицы села с тем, чтобы никто не мог убежать.

Я и моя рота жгли центральную часть села, убивали украинцев. Лично я проколол насмерть украинца примерно 40 лет, Я распорол ему живот и потом проколол его еще несколько раз. Он был единственным, кого я убил тогда.

Но были среди нас и те, кто наслаждался этой резней. Они убивали детей, выкалывали им глаза или вырезывали у женщин груди. Среди подобных садистов были: сержант Станислав Куко, 27 лет, из моей роты; сержант Мичневич, 29 лет‚ из шестой роты и капрал Романовский из шестой роты.

В массовом убийстве населения Завадка Морочивска, кроме меня, принимали участие: лейтенант Конус, 35 лет, старший лейтенант Киселев, 29 лет, дежурный офицер Островский, 40 лет‚ ��ейтенант Перлеки, 24 лет, старший лейтенант Богданович. На следующий день после сожжения села и убийства большей части населения, наш второй батальон получил высокую похвалу полковника Плуто за хорошо исполненную операцию.

12 лютого 1945 р. відбувся успішний бій , підрозділом УПА - сотнею "Левадного" під загальним командуванням Федора Воробця - "Верещаки" поблизу с.Топча Корецького р-ну Рівненської було розбито групу Корецького райвідділу НКВС - противник втратив 12 вбитих, 19 осіб було захоплено повстанцями в полон.

В подальшому полонені були публічно повішені.

Із протоколу допиту Федора Воробця - "Верещаки" від 23.03.1946 р.

...Наиболее серьезными фактами бандитских проявлений на

обслуживаемой мною территории являются: убийство командующего фронтом — генерала Ватутина в Острогском районе Ровенской области в апреле месяце 1944 года‚ убийство группы советских офицеров, в том числе майора, капитана и других в количестве 12 человек, в Клесовском районе Ровенской области в феврале 1945 г., убийство 10 военнослужащих НКВД и повешение 17—ти участников истреббатальонов в феврале 1945 г., уничтожение группы работников НКВД и ответственных советско-партийных работников, в количестве 20-ти человек, весной 1945 г. в Костопольском районе, Ровенской области, не говоря уже о массовых боестолкновениях и уничтожении мелких групп и одиночек, о проведенных диверсионнно-террористических актах на железнодорожном транспорте и на шоссейных дорогах.

ГДА СБУ— Ф. 5. — Спр. 48139. — Арк. 137- 140 ,

ПОЛИТДОНЕСЕНИЕ о деятельности бандеровских и бульбовских банд на территории Ровенской области по состоянию на 20 апреля 1945 г.

...истребительный отряд, численностью в 39 человек, проводил боевую операцию в с. Тонча. Днем в 3 ч. истребительный батальон был окружен бандой численностью до 100 человек пехоты и 50 человек кавалерии и из 39 человек, 21 были захвачены бандитами, в числе которых был оперуполномоченный, возглавляющий операцию.

С 11 по 20 февраля 1945 г. бандиты учинили жестокую расправу над захваченными истребителями путем повешения их по месту жительства их родных. Повешение бандитами производилось за ноги, а перед повешением учиняли дикую казнь, отрезая уши, языки, уродовали телесные поверхности и наносили огнестрельные ранения в грудь и в голову. На каждом повешенном были приклеены приговоры бандитского суда.

В кінці березня 1946 р. відбувся ряд найуспішніших боїв УПА проти польських комуністичних сил на Закерзонні.

20 березня 1946 р. сотнями "Ударник-5" під командуванням Степана Стебельського -"Хріна" та сотнею "Булава" під командуванням Володимира Гошки - " Мирона" було здійснено напад 38-му польську пограничну заставу ВОП (ВОП - "Войско Оборони Погранічя"- польські прикордонники) в с.Яселі Сяніцького повіту .

Після мінометного обстрілу , прикордона застава була взята штурмом, було вбито 24 польських солдати , а 79 захоплено в полон. В подальшому 20 полонених було відпущено а решту польських вояків - котрі брали участь у вбивствах і знущаннях з українського населення - розстріляно.

Після розгрому застави ВОПу в с.Яселі, сусідні польські підрозділи, будучи відрізаними від основних сил, втекли разом із міліцією та цивільною польською адміністрацією із сіл Воля Міхова, Команьча, Радошці до с.Лупкова поблизу польсько-чехословацького кордону.

Для допомоги блокованим польським прикордонникам був висланий підрозділ 3-го батальйону 34 полку Війська Польського чисельністю 170 бійців під командуванням радянського майора Фролова. 26 березня 1946 р. в селах Височани та Кожушне сотнями "Хріна" та "Мирона" ця група була розбита, внаслідок бою було вбито 40 польських солдатів та 37 солдатів потрапило в полон до УПА. Майор Фролов, щоб не потрапити в полон покінчив життя самогубством.

Того ж дня польські підрозділи, що скупчилися в с.Лупків, під натиском повстанців, змушені були відступити на територію Чехословаччини. Втеча польських частин від бандерівців на територію Чехословаччини мала широкий резонанс в пресі.

Всьго цьому районі в боях проти УПА в кінці березня 1946 р. , згідно даних головного уповноваженого УРСР по справах переселення Ромащенка, Військо Польське втратило понад 200 вбитих та у відповідь спалило 15 українських сіл.

...В районе активизировались бандеровские банды. В ряде сел гмин Щавне, Рыманув, Мжиглуд производят мобилизацию украинского населения в банды. Здесь же разгромлены три польских пограничных заставы на Чехословацкой границе, а также войско, охранявшее железную дорогу. На ветке Загуж—Каманча взорвано и сожжено 12 железнодорожных мостов. Взорвана станция Каманча и здание гмины. Во многих местах взорвано железнодорожное полотно, срезаны телеграфные столбы. Польское Войско в ответные действия против бандеровцев сожгло более 15 украинских сел, а также приняло целый ряд других мер. Борьба ведется на уничтожение банды. В боях с бандеровцами Войско Польское потеряло до 200 солдат и офицеров, большое количество вооружения и боеприпасов.

25.03.1945 р. українських повстанці ліквідували одного із керівників знищеня польськими підрозділами с.Сагринь та інших українських сіл на Холмщині навесні 1944 р.- командира 1-го батальйону Хлопського Станіслава Басая - "Рися", який особливо відзначився в терорі проти українського населення.

Станіслав Басай - "Рись" був захоплений в полон вояками куреня "Вовки" під командуванням Мар`яна Лукасевича - "Ягоди" в с.Крилів Грубешівського повіту , під час нападу на відділ польської міліції обивательської (МО).

Того ж дня Стaніслав Басай - "Рись" був розстріляний разом ще із 17 міліціонерами і 25 цивільними озброєними поляками , що брали участь в убивствах українців на Холмщині.

Із хроніки відділу "Вовків" :

'...Коли розвиднілось, пробоєва чота в совітських уніформах входить до містечка. Міліцію рішено взяти підступом. Одного нашого стрільця Манька, знаного вже віддавна поляками в Крилові, як завзятого ворога поляків, ведуть стрільці закованого в кайдани на чолі стрілецького ряду.

Поляки вибігають з хат і вдоволені тим, що стр. Манько "сотенни попадл сен", не замічують нашого підступу. З вікон усміхаються молоді польки. За стрільцями біжить зграя дітвори. Недалеко від станиці МО перед повстанців виходить один узброєний міліціянт-стійковий. Чот. Сушко, який грає ролю совітського капітана, наказує йому, щоби завів на станицю. Він радо погоджується.

Підійшовши під станицю, починають стукати в двері, щоб відчинили. По кільканадцятьох хвилинах, зібрані міліціянти запрошують стрільців до середини. Дві маленькі групи в совітських уніформах, які відлучилися в середині міста, зробили недалеко від станиці заставу. Шиковні поляки спокійно переходять попри хлопців. Польки кокетливо усміхаються до стрільців та пробують нав'язати з нами розмову. Інші запрошують на снідання. На станиці є лише 8 міліціянтів, решта находиться в приватних помешканнях.

Арештованого стрільця Манька стрільці передають міліції та наказують замкнути до пивниці. Поляки дуже вдоволені, кричать та хочуть його бити. Але їм наші не дозволяють. Заступникові команданта міліції (командант від'їхав до Грубешова) наказують, щоб негайно замовив 15 фірманок та снідання.

Міліціянти починають сходитися на станицю. Вже їх є около 25. За тими, які ще не прийшли, пошукують наші "совіти". Деякі стрільці ідуть на снідання. Готові фірмани під'їжджають під станицю. В цей час стрільці, які стояли навкруги міліції, майже всі разом крикнули "руки вверх!" та спрямували до них автомати.

Всіх поляків пов'язано і положено на підлозі.

Інші стрільці приводять "Басая", відомого поляка-терориста, який палив села на Холмщині, та трьох з його охорони. Важніших пов'язаних поляків відводимо на підводи, всіх інших розстрілюємо. Один міліціянт, якого щойно привели, кидається на чот. Сушка та хоче вирвати від нього автомата. В цей час стрілець Ґонта вбиває його зі свого автомата й одночасно ранить в руки чот. Сушка. Усіх поляків розстріляно....."

28 березня 1945 р. розпочалася збройна акція куреня “Месники” на відділи польської міліції.

Операція становить зразковий приклад планування і виконання партизанських операцій. В одну ніч відділи куреня "Месники" силою 8 чот знищили 8 польських відділків Міліції обивательської (МО, Громадянської міліції).

Ворог поніс значні втрати, так наприклад , в с. Брусно-Нове вбито 16 міліціонерів , в с. Залісся - 16 , в с. Соплях -4 , в с. Лівча - 32 , в с.Горинець - 13 , повстанцями було захоплено значну кількість зброї.

29 і 30 березня знищено дві наступні відділи МО, а 5 і 12 квітня - ще два. Додатково проведено ще відплатну акцію на Вязівницю 17 квітня, внаслідок чого майже вся територія Любачівського і велика частина Ярославського повітів були звільнені від польської влади.

Внаслідок цієї добре запланованої (план опрацював ком. Іван Шпонтак-“Залізняк” у порозумінні з провідником Равської округи '“Остапом”) та рішуче проведеної акції, на території Любачівського повіту постала якісно нова ситуація.

Насамперед значно вшух польський терор. Другою важливою рисою була зміна ставлення польського резистансу, керованого спадкоємницею АК, організацією “Вольнощ і Незавіслощ” (ВіН), до українського питання і започаткування переговорів з УПА.

Звільнення українським підпіллям великої території (постання упівської республіки), зменшення, а в деяких районах повне затримання, припинення примусового виселення українців, встановлене перемир'я між українським і польським підпіллям і колапс польської адміністрації спричинили повну зневіру радянських представників у спроможності польської адміністрації, міліції та відділів Внутрішніх військ НКВС справитися зі своїми завданнями.

За словами чільного енкаведиста УРСР Кальненка, “обставини, які склалися в Польщі, вимагають провести великі операції для розгрому бандформувань, тому що польська влада не є в стані ліквідувати ці банди".

9 квітня 1944 р. в с.Обгів (тепер с.Соснівка) Дубенського р-ну Рівненської обл. відбувся великий бій підрозділів УПА- Південь у складі куреня "Довбенка" проти частин 17 бригади Внутрішніх військ НКВС, в ході бою підрозділи НКВС були розбиті та з великими втратами (за радянськими даними - 41 вбитий, за повстанськими- 60) змушені були відступити.

У повстанському повідомленні про бій зазначалося :

Відділ командира Довбенка заквартирував у с. Обгові, вечором напередодні Вербної неділі 8.ІV.44 р. багато людей пішло до церкви, а частина спала спокійним сном. Не спали тільки вартові, які пильно стежили, щоб більшовицькі грабіжники не вдерлись до села. Біля 4 год. ранку застава, яка знаходилась коло церкви, підпустила на близьку віддаль більшовицьких енкаведистів.

Почалась стрільба. Всі зірвались на ноги. Більшовики, вдершись в село, запалили кілька будинків і почали захоплювати хату за хатою. Наш відділ пішов в атаку. Під силою міткого вогню ворог був вимушений відступити на край села. Сконцентрувавши свої сили в мурованому будинку і в кузні, голодні розбійники вперто відстрілювались. Занявши вигідне оборонне становище, ворог почував себе, як у фортеці. Але повстанці не мирились із таким становищем. Потрібно було за всяку ціну вибити ворога з мурів, а потім знищити.

Друг Довбенко дав команду: “Штурмом взяти будинки. Вперед!” - і сам за хвилину опинився під хатою. За ним нестримною лавою ринули всі. Довго більшовики не здавались. Коли від запальних куль загорівся будинок, енкаведисти як перепякані миші, висипались на голий беріг. Заграли наші скоростріли. Беріг вкрився трупами енкаведистів. В дикій паніці, в повному безпорядку ворог тікав геть, а командир, переслідуючи його по п'ятах, гукав: “Вперед!”

Через короткий час повстанці із заслуженою гордістю переможців ходили селом і підбирали трофеї, здобуті у ворога. В цім бою ми здобули 7 скорострілів, 10 фінок, 37 крісів і багато амуніції. Вечором з південної сторони села інша група ворога розпочала з нашим відділом бій. Одна чота бійців із Східних українських земель на чолі з командиром Орленком, наступаючи на ворога, почала бойову пісню: “Попід лісом, темним бором...”

Бадьорі слова бойової пісні, зливаючись із клекотом скорострілів, творили чудну симфонію бою, яка нагонила тваринний страх на сталінських розбійників. “Доблесні і непереможні" почали тікати. Іто так летіли, що навіть не встигли зняти своі застави. Ринувши в наступ, наші бійці очищували село від червоної нечисті.

Наш стрілець, бойовий житомирець, наткнувся на більшовицького кулеметчика із застави. - Кто идет? - Запитав той. - Свой! - преспокійно-байдужим тоном відповідає др. Холодний. Один спритний скачок - і смільчак повалив енкаведиста, схватив кулемет і направив із нього вогонь по бандитах.

Більшовики, залишивши 20 трупів, розбіглись в різні сторони лісу. Результат бою за цей день: 60 енкаведистів убитих і багато більше ранених, яких ворог забрав з собою. Повстанці мали 5 убитих і 4 ранених. Тіла героїв поховано на кладовищі в с. Ступні.

1 квітня 1947 р. сотня "Ударник-3" під командуванням Василя Шишканинця - "Біра" здійснила вдалу засітку на дорозі Тісна - Балигород , на тому самому місці де напередодні, 28 березня 1947 р. в засітці УПА був ліквідований заступник міністра оборони Польщі генерал Кароль Сверчевський.

В засідку потрапила спецгрупа ВОП (ВОП - Войско оборони погранічя, - польські прикордонники) з Тісної, яка 23 січня 1947 p. знищила повстанський шпиталь на горі Хрещатій. За різними даними ворог втратив від 25 до 30 загиблих та 6 польських бійців потрапило в полон.

Повстан��ькі донесення повідомляли :

...1.4.47. вд к-ра Б. зробив засідку на спецгрупу ВП з Тісної, яка переїжджала автом з Тісної до Балигорода. Поляки, по засідці на ген.Свєрчевского, переходили стрибками з Тісної до місця засідки. Вкінці всіли до авта і переїхали ок. 100 м. та попали під вогонь наших кулеметів. Деякі з бандитів вспіли ще вискочити з авта та відстрілюватись, але їх знищили в наступі наші стрільці. Двох старшин, бачучи безвихідне положення, розірвало себе гранатами.

На місці засідки полягло 25 бандитів. 6-ох здалось в полон, а 1 ранений втік до с. Бистрого, де помер в хаті українських виселенців. Серед вбитих було 7 старшин (поручники), та 4-ох підстаршин. З нашої сторони впав чотовий.

Здобуто 5 кулеметів, 20 дисків, 6 пістоль, 8 автоматів і 11 крісів, амуніцію, 22 кожушки, 8 шинель і інші речі. Серед вбитих був також комендант МО з Тісної Дупляк Ян (капраль). Всі побиті належали до спецгрупи капітана Антошляка, яка під час зими була дуже активною.

...1.4.47. відділ УПА під командуванням к-ра "Біра” зробив засідку на 32-ох польських бандитів з ВОП, які переїжджали автом з Тісної до Балигорода. Знищено 26 бандитів, 6-ох зловлено в полон. Серед вбитих було 7 старшин, та комендант МО з Тісної Фалішевскі. Здобуто 5 кулеметів, 20 дисок, 7 пістоль, 9 автоматів, кріси, амуніцію, 22 кожушки, 8 плащів і інші речі. З нашої сторони впав чотовий “Яр”.