#ніколи знову

[kafkaesquegf]

[beastblade69]

я ригаю

[bogdansavchenko]

Пройшло 717 днів того як Україна захищає світ

Я створив цей плакат ще на початку вторгнення по своїм першим враженням.

і ось знову наближається річниця яку ми не забудемо ніколи. "Лютий ранок"

717 days have passed since Ukraine defends the world

I created this poster at the beginning of the invasion based on my first impressions.

And now, once again, we are approaching an anniversary we will never forget.

[lastivkaa]

Письмова замальовка Проул & Джаз; 1090 слів

Легка тривога

Пре-слеш (де слеш це риска ака / бо вони роботи і я відмовляюся вірити в ґендер)

Канон трансформерів (ака його відсутність)

Вільний переклад назв та імен

Без редагування

Пов 3 обмеженої особи Проула

____

– Ти хоч знаєш який це ризик?! – Джаз гарчав.

– Великий – Проул відповів [89% бути захопленим (98% серйозно пораненим в процесі), 44% вбитим, 65% серйозно пораненим добираючись назад, 46%..] але данні будуть відправлені [78%] та знищені [99%] вне залежності від функціональності агента і їм це критично необхідно – але ми маємо..

– Я не відправляю свого агента на вірну смерть – Джаз сказав різко

– Не пам'ятаю щоб ти був схильний до такого драматизму – Проул відповів холодно – Це не вірна смерть, і нам потрібні ці данні, нам потрібно знищіти..

– Тоді піду я – Джаз випрямився.

– Не будь навмисно... – Проул потер переніся в роздратуванні яке не міг стримати – твоя втрата вдарить по нам набагато більше ніж втрата Бамблбі, наскільки б хорошим він не був.

Це похитне їх командування і загальний процес розвідки [86%], окрім того що немає достатньо кваліфікованої замніни [продуктивність зменшиться на 47% у проміжку від 4 до 19 стелар циклів і це в найкращьому випадку(15-23%}] це послабить їх на проміжок в який заміну треба буде знайти, і як Джаз просто не розуміє.

– О, ну тоді ми можемо відправити звичайного солдата, дитину...

– Так, – Проул перебив, чітко, навмисно грубо – він найкращя людина для цього завдання – помітність не так важлива на початку місії і він достатньо її компенсує малим розміром, додати до того що його шанси вийти звідти живим більші ніж майже у будь якого іншого агента {14-68%) тому що Меґатрон знає Бамблбі [98%] і знає що той важливий Прайму[87%] – і він знає ризики які несе будучи Автоботом

– Це надто ризиковано – Джаз повторює знову.

– Ризики того варті – Проул каже з відчуттям що вони ходять по колу.

– Проул, – Прайм звучить втомлено [79%], і Поул знає, без слів що той стане на сторону Джаза [98%] і ця слабкість їх врешті решт знищіть (ця конкретна [34%] чи будь які подібні наступні {68-96%}) тому він дозволяє собі грубу неформальність і непрофесійність, і не дозволяє тому продовжити.

– Ми не можемо врятувати всіх, і маємо приймати розраховані ризики не зважаючи на нащі емоційні зв'язки – Прул дивиться в обличча Прайму, і він знає що його тон і поза настільки ж рівні як і зазвичай, але той має зрозуміти.

– Має бути компроміс – Прайм каже, хитаючи головою, Проул шумно видихає.

Компроміс. Відправити більше агентів тільки підвищює рівень захвату чи поранень {65-89%), шлях який прокладено вже настільки безпечний наскільки це можливо (безпечніший за інщі у межах від 2 до 90%), який заради Праймуса тут може існувати..!

– Ти казав що його схоплять, так? – Джаз каже, тихо.

Проул переводить свою оптику на нього, але той не дивиться у відповідь. Проул все одно киває.

– Це найбільш верогідний розвиток подій.

– Тоді ми можемо перехопити його в них назад, – Джаз розмірковує – влаштувати рятувальну місію, завчасно підготовлену. Перехопити, коли його будуть перевозити на основну базу для головного допиту.

Проул нахиляє голову, роздумуючи. Це непотрібний ризик, але.. Враховуючи все, доки Бамблбі не поруч з головними командуючими силами Десептиконів, йому не загрожують невиправні поранення у ході допиту [26%], і ланка буде послаблена у ході переміщення, що дасть змогу іншим оперативникам безпечніше перехопити..

– Це може спрацювати – Проул відповідає, все ще замислено.

***

Бамблбі живий.

Проул ще ніколи не почувався таким ідіотом.

– Його не мало там бути – Проул казав про себе, ходячи колами. Він щось пропустив, якась критична важлива частка інформації пройшла повз нього {P+U|×5(n)..}, тому що ймовірність появи Меґатрона становила мізерну частку [6%], але він там був і це немає жодного сенсу.. – Чому він там був?

– Все що може піти не так, піде не так – голос Джаза змусив Прула збентежено підняти очі. Його процесор не зупинявся, і він ігнорував вікна перегріву і надмірну роботу вентиляторів, але Джаз його бентежив, забрав основний тягар уваги на себе.

– Що? – спитав він лаконічно. Джаз підняв на нього голову, Проул відчував як крізь козирьок на нього дивиться оптика.

– Шанс був мізерний, але він був – Джаз пожав плечима – ти наврядч міг прорахувати краще.

– Я міг – Проул не знає навіщо він сперичається – Я щось пропустив – [27%] – я мав додати до важливості інформації..

– І що б це змінило? – Джаз нахилив голову, і Проул відвів свою оптику – Більший процент отримати травму? Ми й так знали що це трапиться.

– Я не думав що це буде так – Проул відчув іраціональне бажання себе обійняти. Він це ігнорував.

– Бі живий – Джаз втомлено [8k%] видихнув – і нам не треба щоб вбивав себе ти.

Проул кліпнув, і збентежено подивився на Джаза.

– Я приймав складніші рішення – Проул сказав тихіше, грубіше. Він похитав головою, навмисно зупиняючи розрахунки. Джаз має рацію. Це нічого йому не дасть, процент ��алий, але можливий, іноді таке трапляється, це було б не вперше і наврядч в останє [p^m×q^n-m..]

– Проул, я можу чути твій процесор – Джаз сказав роздратовано [7k%]. Проул розсіяно кивнув, закривши оптику. Так, зупинитись. Йому треба зупинитись.

– Ти маєш рацію – він визнав, врешті – гадаю я надто звик не зважати на низькі відсотки.

Проул підняв оптику, зібравшись з силами, і кивнув відчуваючи себе трохи більш собою. Джаз знизав плечима, тінь схожа на посмішку [m*%] промайнула в нього на лиці, і Проул намагався заговорити, спитати.

Він не міг видавити з себе слів, продовжуючи стояти там, дивлячись на Джаза. Було достатньо пізно. Проулу треба було йти, він не міг піти не спитавши, але і спитати сили не знаходив. Його процесор не надто любив парадокси.

– Бі в порядку, – Джаз заговорив, ніби знаючи про що думав Проул [-*%] – його голосова коробка... ну вона шлак. Не відновити, але окрім цього має бути як новенький через пару тижнів.

– Я.. – Проул зупинив те що хотів сказати, похитавши головою він висловився, знайшовши кращі слова – я радий знати що з ним все гаразд

– Тобі б краще бути – Джаз засміявся без гумору [^&?] іскра Проула дивно перевернулася від горячі в чужому тоні.

Проул звик до того що його не люблять через те що він робить, він знав що його роль перерве будь-які потенційні дружні знайомства, якщо не через репутацію чи професію як такову[89%], то по його власному бажаню ці дружні зв'язки навмисно не заводити. Йому було добре одному, а додаткові емоційні та синтементалі знаймоства тільки б затьмарювали йому судження [76%], і не були того варті[km% > 0].

А потім був Джаз. Він просто був, з його приємним та гострим гумором, яскравою та хитрою посмішкою, великими рухами що займали кімнату і наводили на себе погляд, що могли через секунду припинитись, зробивши його невидимим. Джаз який вривався в його офіс, і був достатньо формальним, щоб Проул терпів на початку, але не достатньо щоб насправді таковим бути. Який прокрався під обшивку, проти на те волі Проула щоб там лишитись, і нічого з цим не робити, можливо навіть не усвідомлючи [h5%].

Поул одразу кивнув на відповідь, приймаючи, не затр��муючись довше ніж необхідно пішов, не готовий підатися синтементам.

Джаз стане його смертю, і він не дозволив процесору вираховувати наскільки верогідна ця правда.

___

ФІК ПО ПРОВЛДЖАЗАМ ЩО НЕ ЧЕКАЛИ Я НАСТІЛЬКИ БЕЙСІК І МЕНІ П+П

[girl-with-demons-in-her-soul]

Вчора ходила гуляти з одногрупниками. Вони приволокли своїх знайомих, які, не знаю чи іронічно, заливали шось про "батька леніна", "комунізм", "большевізм", цитували росняві вірші, захоплювалися роснявими авторами. І це досить інтелектуально розвинута молодь, яка, проте, якогось чорта опинилася в дивній інфобульбашці. Ще одна дівчина, яка все життя прожила у Львові, раптом почала переходити на російську і тішитися, шо в неї десь там були родичі із падмасковья. Я довго не витерпіла і пішла, настрій був на нулі.

І от зараз, коли бачу новини про влучання в дитячу лікарню, бачу ці фотографії, мене знову накриває як в перші дні повномасштабної. Мене так давно не накривало, але ж це діти. Крихітні люди, які не заслуговують такого. Ніхто не заслуговує. Вони їхали туди, лікуватися, з шансом на виздоровлення, натомість опинилися під завалами, в кращому випадку з величезним страхом, який в майбутньому ще точно в них прокинеться.

Я ніколи не зрозумію тих людей. Ніколи не зрозумію ту молодь, яка вже майже не знає, що таке зросійщення (бо ж навіть значно молодша за мене і росла вже в період квот, більш українського інфопростору), але врешті все одно продовжує вважати, що це от весело. Що це от нормально.

Ніколи не зрозумію отих от, які кажуть, що "главноє штоби чілавєк бил харошим". Коли дивлюся на ці перелякані обличчя, намагаюся не думати, що краще б там була я. Але все одно відчуваю відповідальність за те, що раніше роками споживала ту культуру також.

Головне зробити все, що залежить від нас, зараз. І мінімальне це відмовитися від російського, якщо в цьому немає нагальної необхідності. Хоча насправді за ці три роки я вже забула, що таке критично нагальна необхідність до російської, бо ж в багатьох випадках можна знайти англомовні, а то й україномовні аналоги.

Огидно. Просто огидно, страшно, ненависно. Купа змішаних емоцій, які потрібно кудись вилити, то й виливаю їх сюди. Русня це гній, яка має понести колективну відповідальність. Власне, це все.

[not4yourmind]

Одним з останніх завдань моєї психотерапевтки мені було вигадати собі сенс життя та цілі на нього. Основний посил цього завдання був доволі простий. Вона прагнула сформувати в мене хоча б якесь бачення. Не важливо, що я мав би вигадати. Це могла бути досить банальна ціль, яку б можна було досягти на наступний день. Або навпаки якась велика та глобальна ціль, яку б взагалі ніколи не можна було досягти.

Це одразу здалось мені дурістю, насправді. В мене тоді були пр��блеми з відчуттям цієї реальності і я вбачав певну не логічність цього. Якщо я мушу вигадувати для себе сенс життя, то який з нього «сенс»? Але через певну свою відповідальність, я не міг прийти на наступну зустріч без відповіді чи придумав я його собі. І в ніч перед самим сеансом я сидів над чистим Word - листочком і думав, якщо це можна так сказати. Насправді я просто гортав Youtube та Tumblr з думками швидше закінчити це тупе (як мені здавалось) завдання. І оскільки воно для мене виглядало дурістю, саме по такому принципу я його й вирішив. Мені в стрічці потрапив фрагмент - нарізка меланхолії одного з персонажів аніме «Людина - бензопила». Тож, я просто «скопіював» його ціль на життя і вставив собі в листочок з певним оформленням. Іронічно? Так. Підходить під дурне завдання? Так.

Я закрив файлик. Але заснути не зміг. Я почав думати, які кроки можуть бути для реалізації цього завдання. Була третя ночі, але я взяв ноутбук, пішов на кухню і відкрив файлик назад. Дописав декілька речень, які теж були більше іронічними, ніж ні. Закрив все це діло і почав гладити кота. В процесі, я задумався про сенс котячого життя. Формально, коти живуть теж так само. Але для них цей вибір базується багато в чому на базових рефлексах. В голові якось самі по собі утворились цілі схеми та алгоритми змінних, які впливають на рішення кота зробити ту чи іншу дію. І мене це ще більш зацікавило.

Я знову відкрив ноутбук, але вже не Word, а Excel. І пішов «процес». Ціль з «Людини - Бензопили» лишилась флагманською, проте поруч утворилось ще декілька, які її взаємовиключали. Для досягнення цієї цілі було сформовано більше сотні різних алгоритмів та пунктів, які дозволяють покращити себе в тій чи іншій сфері. Все це розбито на 8 основних категорій, має певну % залежність, систему пріоритетів, розбиття на частини та кроки до реалізації. На це все пішло більше ніж 3 години. Я не спав до ранку, але закінчив. Це велика таблиця, яка формує досягнення доволі іронічної цілі в моєму випадку.

Після того, як я все зберіг я зрозумів суть цього завдання. Воно якось саме собою спрацювало. Оці «таблички» - це весь я. Я їх складав для клану, для роботи, для відпочинку. Я їх навіть складав, коли ходив в магазин. Оця структуризація. Розбиття примітивних цілей та ��пис кожного етапу дозволяє контролювати своє життя і мати певний план на більшість непередбачуваних ситуацій. Не впевнений, що психотерапевтка мала на меті отримати саме такий результат, але...

Але з того часу пройшов вже місяць. Я займаюсь «спортом», покращив сон, покращив харчування, вирішив деякі проблеми, які тягнулись вже дуже давно і покращую ще дуже багато чого. І глобально, вже намічається якийсь вектор чи що. Все йде «по плану» з таблички. Відчувається контроль, відчувається бачення того, до чого я йду. Хай воно і іронічне) Результат цих кроків в поточному випадку і буде ціллю життя. Іноді не серйозний підхід може сформувати досить чіткий план дій, який комплексно вплине на всі сфери твого життя. Головне - повертатись до себе тоді, коли втрачається орієнтир.

[meowluox]

888.

що ж, ось уже по суті закінчилась доба 08.08.2024, яка формує дату 888, знамениті брами лева, всі діла.

навмисно полізла спочатку перечитувати по особистим тґк, що я робила і писала в минулому році, потім згадала, що більшу частину практик робила письмово на аркушах а4, які потім сховала в один зі своїх блокнотів.

знайшла. почала перечитувати. всміхнулась широко і закрила всі аркуші.

що ж.

повністю весь лист всесвіту, який я писала у майбутнє в рамках практики на 08.08, був присвячений колишній дівчині, без якої я тоді не уявляла блятського життя. вдих, хотіла б я сказати, що повністю прийняла, що була такою колись, але не зовсім. хоча принаймні я розібрала, чому так почувалась, які емоційні потреби вона мені закривала, які травматичні сценарії я намагалась закрити завдяки ній. це все стільки мусолилось довгими вечорами на самоті перед екраном ноутбуку і відкритим особистим тґк з саморефлексіями, але я досі примудряюсь знаходити нові шари усвідомлень.

безумовно, кармічні стосунки власною персоною, хіхіх. у мене ніколи не було інших. i know, i'm god's strongest soldier, but i just wanted to be happy. але я вже примирилась із тим, що від постійних трансформацій і болю мені не втекти, то навіщо намагатись? тепер я увійшла в смак і хочу більшого. я з��аю, що впораюсь, переживу, оговтаюсь, підведусь на ноги, навіть, якщо вони будуть поламані. я піду далі, а якщо не піду, то поповзу. ах, це звучить драматично, але я щиро веселюсь, думаючи про це. it was so terrible, that i saved my life. дівчинка, яка в шкільні роки мріяла померти, зараз старанно хапається за життя і свою менталку, перетворивши свою вбивцю на кращого соратника.

і у цю мить відступає мій біль, і навколо світ вже не такий бру��ний. відчуваю знову я себе живим, але все ж один, але все ж один.

в цьому вся я. мій інстинктивний підтип в еннеаграмі це sx/sp, звичайно я старатимусь заради свого виживання, і буквально фізичного, і ментального.

08.08. насправді тепер, коли пройшов рік, коли я пережила не тільки отаку дату, а й інші подібні гарненькі й нібито потужні, я вважаю, що вони не мають особливої ваги для мене. просто тому, що кожна дата для мене потужна, бо це я. тому що я можу зламати кармічний цикл в будь-яку дату. я здатна переписати свою долю за одну ніч, і для цього мені не потрібне магічне число чи особливі положення на астрологічному небі.

а більшість маніфестацій, не пов'язаних із колишньою, все ж виповнились. усі до одного, і це так цікаво, бо я не дуже вірила, коли прописувала пункти по сферах здоров'я, навчання, саморозвитку, сенсу життя.

але знову ж... "голі" маніфестації на папері не працюють. без потрібних емоцій, без віри, без готовності прийняти бажане в свою реальність, без страху, що все дійсно виповниться, нічого не прийде.

і все во благо.

цього року я не писала ніякі практики, жодного листа всесвіту на наступний рік. просто... не відчуваю потреби? я можу не знати, куди конкретно рухаюсь, але в мене є довіра собі та своєму простору, і цього для мене достатньо.

and so i ask the universe to show me how good it all can be. please show me how much love and abundance i can give and receive back.

yours truly, the strongest and the cutest kitty soldier of yours. :p

[rihu-w]

дивний, дуже дивний день, дуже дивний тиждень, хоча він заледве почався.

сильно втомлююсь, цілий день нема часу, але ввечері не в змозі пригадати, чим таким я, власне, займалася, і що мене виснажило.

прочитала сьогодні з перервами 50 сторінок дрібного тексту (завтра буде усне опитування на уроці). пишаюся собою за це, бо думала що нездужаю і отримаю по вухах. кайдашева сім'я це вам не жарти. крінжую з "традиційного" устрою в суспільстві, але що було, те вже не змінити на превеликий жаль. потрібно подивитися на це і зробити теперішнє краще. прийти до якихось висновків.

але так лінь. задовбало все. відразу після приходу батьків в дім вони починають безцеремонно кричати - іноді по справі, іноді ні. мовчу в обох випадках, намагаюся зберігати свої нерви. буває, необережно вставляю слово або взагалі зриваюся, і тоді починається хаос.... іноді бувають спокійні години, в які ми мирно співіснуємо. але я звикла вже до всього, вчуся жити з таким устроєм вдома, бо що ще залишається? попередні роки я виборювала справедливість, чим робила гірше собі. ні, дякую, ніколи знову.

двоє людей сьогодні показали свої емоції: одна близька, з якою у нас два роки нестабільного спілкування за спиною, і одна - нова знайома. приємно, що вони довіряють. я нарешті зрозуміла, що відбувалося з другом весь цей час. мої побоювання виправдалися, але я, дуже сподіваюся, змогла хоч трохи допомогти словами. сказала, що завжди готова вислухати. дуже сподіваюся що, він це усвідомлює.

загалом залишилася ще одна особа, з якою емоційний зв'язок не встановлений нормально, і це мені дуууже заважає і створює гойдалки. неможливо близько спілкуватися, і при цьому не розповідати про себе геть нічого. я втомлююся, бо це людина, з якою я хочу ділитися ледь не всіма подіями свого життя, а по ітогу б'юся об постійні шифри. мене це не влаштовує. треба набратися сил і поговорити, бажано до зустрічі особисто (через тиждень). і або припинити спілкування, або розібратися. від цієї людини часто напряму залежить мій емоційний стан. ні, дякую вдруге, ніколи знову.

пс. починаю неймовірно цінувати людей, які проговорюють все напряму. ви - неймовірні сонечки🤗♥️.

а, ще у мене купа боргів по навчанню, but, i guess, сама винна що розслабилася в перший тиждень. неприємно, але вивезу. зрештою, тікати нікуди. хіба що з ліцею відрахуватися, але не дуже хочеться. поки що. нас просто за наукові роботи не чіпали, і всі сесії десь там попереду, маячать на горизонті, тож, спитайте мене ще раз про відрахування в грудні)

[ruushinynerve]

Англійська граматика, одним словом, пекло.

Мені здається це так важко тільки через те що ми активно думаємо про конкретний час в якому треба щось сказати і яку форму він має. Завчаємо ці конструкції і таблички. Для самого ознайомлення вони звісно потрібні, але, як на мене, легше вкласти в голові вживання цих форм якщо по справжньому відчувати які слова ти говориш. Це суто практика потрібна, щоб нарешті докумекати головою.

Чесно, в мене мізки димляться зараз. Я вирішила освіжити знання з часів, бо забула, аж перекотип��ле гуляє в голові. Чомусь завжди так соромно братися за вивчення цієї клятої англійської. Ще зі школи. А тепер, коли всі в один голос "англійська це база" і кожен третій спокійно собі володіє нею, ти мав би вже давно вивчити і знати її, а досі застряг на основах. І яка ж самокритика і ненависть до себе піднімає голову і стукає тобі в потилицю "яка ж ти тупа, чому ти не розумієш, це ж так просто, ти мала б вже знати, всі можуть, а ти ні, чому ти така тупа, який сором, ти ніколи не встигнеш все вивчити, ти дуже повільна". Наче знову в школі. І чому саме з англійською? У школі я вчила іспанську, хтось каже що вона одна з найлегших, хоча я б не сказала що таке можна порівнювати, мова є мова, кожну треба вивчати наполегливо. Хоч зараз мені якось не згодилася іспанська, я не продовжувала її вивчати, тому зараз не багато чого пам'ятаю, але граматику і деякі слова я досі розумію. Освіжити ці знання не буде дуже складно. Можливо колись пізніше.

Але англійська... Чи це вчителя, чи їх підхід, проблеми завжди з нею були. Я через сльози намагалася зрозуміти. Коли чогось не розуміла зовсім, мені нічого не пояснювали, а просто знизували плечима і казали що просто так є і я маю просто зрозуміти. Як?! Я прямо питала, як мені зрозуміти, якщо я не розумію чому воно так. Мені потрібна була якась логіка. Ніхто мені не допоміг, ніхто не хотів зупинятися через мене, і в мене закарбувалося враження від неї як безглузда і хаотична мова. Більша частина граматики для мене була і лишається темними хащами.

Вивчити на адекватний рівень цю мову для мене неначе подвиг Геракла. Якщо я це зможу, подаруйте мені хтось медальку. Дитина в мені буде ридати.

Уф, яка це вже спроба подолати цього монстра? Збилася з ліку.

[vallxlkzal]

Бля 🥀💔🥀💔🥀💔🥀💔🥀💔🥀💔🥀💔

Pov: Хороша робота, Детективе, Ви нарешті спіймали Валдо! Він каже, що такі, як ВИ, постійно забираєте у нього ЧАС і з-за цього разу Валдо спізнився на свій потяг. Він каже, що засмучений і роздратований з цього приводу, але все одно цікавиться у Вас, у чому НА ЦЕЙ раз справа?

Ви, очевидно, арештували його. Тепер він зовсім засмучений, але не тікає. Що таке, Детективе? Документи? Паспорт? Посвідчення ОСОБИ? Ви що, знущаєтесь?

Ви все рівно відводите його на ДОПИТ. Цього разу ви не дуже м'який і тактичний, тому випалюєте йому все, що думаєте, показуючи всі докази. Здається, Валдо наляканий і просить вас вимкнути страшні матеріали цієї заплутаної і жахливої справи! Він каже, що нікого не вбивав і вперше чує про це все. Ви не вірите йому, але він продовжує повторювати, що ніколи нікого не ображав. І тим паче — не вбивав! Ви ЗНОВУ йому не вірите, тому що бачите перед собою абсолютно ідентичну тому вбивці зовнішність і голос.

Це ��арна трата вашого часу. Валдо не зізнається ні в чому! Точніше, він повторює, що нікого не вбивав. Він просто нарешті хоче піти. До речі, він спізнився на потяг ДО ВЕНДИ. Ви марнуєте ЙОГО час. Це так, до слова, обережно додає він. Венда...

Ви розповіли йому про Венду і Валдо здивувався і навіть трохи образився! Він оглянув вас з ніг до голови трохи ПРИМХЛИВО, а потім щиро, але тактовно зазначив, що ви б не були у смаці Венди, тому що вона — його ДІВЧИНА! І він би не зрадив ні їй... ні Одлаву, і це працює в іншу сторону! Ви питаєте, Одлаву???? Фу... Якого біса? Як можна любити ОДЛАВА? Він же самий неприємний тип з усіх.

Мої дівчина і... дівчин... Мої дівчина і хлопець, каже Валдо і додає, що ви дуже дивний задавати такі питання! Вас навіть дивне створіння в смугастому светрі вважає дивним Детективе!

Ви показуєте йому листи з червоних конвертів і розповідаєте про дивну поведінку підозрюваного Валдо. Ви зрозуміли, що це, можливо, інший клон. Тому цього разу ви просто спокійно чекаєте на відповідь. Валдо каже, що ви верзете повну нісенітницю. Він тримає своїх клонів тільки для Венди і Одлава~. І тільки для Венди і Одлава посилає листи~ Ні, серйозно, питаєте Ви, ЩО БЛЯТЬ???

Нічого. А як ви думаєте, звідки Олдав ЗАВЖДИ знає, ДЕ Я, на відміну від різних там ДЕТЕКТИВІВ? А, а, а?

Валдо також додає, що у вас З НИМ — ЖОДНИХ шансів, бо він має Венду і ОДЛАВА. Навіщо ВАЛДО потрібен хтось інший, та ще й людського виду? Не те, що б вас це обурило чи якось заділо, але... Гаразд, ви просто звикли, що Валдо є справою вашого життя, а тут він вам буквально... каже "ні"?(

Ще він каже, що ви — люди — трохи дивні, але він і його сім'я не вмішується у ваші справи. Просто залиште нарешті нас всіх в спокої. Стільки років спокійно жили і тут знову нас розшукують? Ну тепер є справжня проблема, але ми всі дійсно не винні! Хто ми, блять, питаєте Ви, ХТО МИ, БЛЯТЬ, ми ОДНІ В ЦІЙ КІМНАТІ, БЛЯТЬ! Валдо спокійно слухає вашу істерику і не перебиває.

Коли ваша срака припиніла горіти, він нарешті запитує, чи потрібна вам ДОПОМОГА, але ви знову РОЗЛЮТИЛИСЯ і звинуватили його. Валдо знову спокійно зазначає, що було приємно поговорити з Вами, але йому дійсно час йти. Якщо є така небезпека, схожа на НЬОГО, то він піде захищати СВОЮ сім'ю. Бувайте!

От лайно. Ну і де він ЗНОВУ? Чекайте, можливо, це був Оригінальний Валдо?

Гаразд, а якщо без жартів, то я просто хотів помалювати нові емоції для нього 😁

[maarchelll]

7 вересня. 10:42

Скільки себе пам'ятаю, завжди думала про те, що люди, які проходять повз - це закриті книги з неповторними історіями, написання яких продовжуюється, навіть коли вони зникають з мого поля зору.

Під час таких роздумів, я відчуваю масштабність світу довкола та самотність ту, яка з'являється навіть перебуваючи з найближчими. Але не смуток.

Здається, ніби я фізично відчуваю стіни, що відділяють нас від інших людей.

Стає сумно лише тоді, коли приходить розуміння, що я ніколи не зможу прочитати всі існуючі історії.

Стіни ніколи не будуть зруйновані.

Ми і на далі будемо відокремленими.

Сиджу у кав'ярні, рахую жовте листя на деревах.

Сонця сьогодні не буде, тож я можу насолоджуватися краєвидом з вікна.

Переводжу увагу на дорогу, зустрічаюся поглядами з людьми. Перша, друга, п'ята.

Мати з дитиною - це вісім.

Чоловік на велосипеді - це дев'ять...

Вже не рахую, але раптом двоє людей зловили мій погляд. Вони у синій машині, колір якої нагадав про холодну, травневу річку, їх активна розмова затихла, коли вони поглянули на мене. Одна мить. Відчуття розтягування часу, немов сцена у фільмі. Машина промайнула повз.

Номера на машині встигли сповістити мене, що вони не місцеві. Інше місто, інша країна.

Що вони робили у цій країні? У цьому місті? Чому їхали цією вуличкою? Хто вони?

Можливо, через кілька десятків років, світ знову зведе нас, бо він полюбляє такі жарти, отримує насолоду, коли люди говорять, що він тісний.

Вони ніколи не дізнаються, що їх нова знайома - це та сама дівчина, яку вони 7 вересня побачили у вікні кав'ярні, а вона - що це ті люди, про яких вона записала допис у своєму тамблері.

[alwayshungryofelia]

28.02.24

Бери все, коли не знаєш, чого саме ти хочеш

Можливо, одного дня, ти не захочеш нічого.

можливо, одного дня, коли ти вкрадеш знання про себе

твій друг скаже тобі, що бачив твій злочин

І ти зрозумієш що нічого - прекрасний опис.

Не думай про це, коли нічого проросте в твоєму серці, як надія на майбутнє, якого ніколи не буде,

допоки на твоїх колінах розцвітають галактики,

через те, що нічого не ділиться простором зі сніданками

чи вечерями

бо тілесний не такий цікавий як чорний, чи синій, чи червоний,

чи трупний.

ти взяла все, і тепер плекаєш своє нічого.

Ти вкусила це яблуко щоб більше ніколи не робити це знову

бо енергії в ньому більше, ніж в твоєму тілі

бо в середині шлунку тебе зʼїдає нічого

І проростає синцями під віками.

[gwenllianwales]

Про вампірів з Рівного

Сьогодні я нагадаю вам про легендарну серію "Чи боїшся ти темряви". Якщо ви дивились цей серіал в дитинстві, мабуть, запам'ятали кілька сюжетів чи якихось пам'ятних уривків звідки. А от чи пам'ятаєте ви про вампірів з України?

Це 1 сезон, 8 серія. Вона називається "Історія про нічних сусідів". Англійською ви можете подивитися її просто на ютубі. Українською ви теж знайдете цей серіал в інтернеті.

Увага! Нижче будуть спойлери. Я розповім вам весь сюжет цієї серії.

Емма та її брат Дей-Дей стають свідками нічного переїзду дивних сусідів. Сусіди всі в чорному і бліді, ну, дорога з Рівного ж неблизька.

Наступного ранку діти йдуть до сусідів, аби привітатися. Щось велике та тяжке (аж дві штук��) доставляє вантажник. А далі легендарний діалог:

— Броуни, містер та місіс. Погляньте!

— Рівне, Україна. Вони з України!

— Це поряд з Діснейлендом?

— це поряд з росією

Пізніше діти зустрічають листоношу. Вони бачать пластир у нього на шиї, та й самопочуття чоловіка кепське. Листоноша каже, що вчора таємничі сусіди заходили до нього, і саме відтоді він занедужав. Емма вже починає щось підозрювати, ну звісно ж! Ще й холодильники сусідам привезли величезні...

Коли трапилась нагода, Емма спо��терігала за сусідами. Вони ні з ким не розмовляли й завжди виходили лише вночі. Навіть їхній син Лекс ніколи не виходив удень. Аж тут цей Лекс з'явився на подвір'ї Емми та запитав чи можна йому погратися з ними. Емма сказала, що вже пізно, він, бідолаха, пішов.

Загадкова хвороба листоноші почала поширюватись. Люди слабшали й ледь тримались на ногах. А Еммі наснився жахастик про сусіда, який ледь не вкусив її. Тому вона вирішила взяти все у свої руки й стати Баффі! Ну, тобто пішла й розбудила брата, який заявив, що у неї не всі вдома.

Емма перераховує всі дивні події й показує на карті Рівне (?), а потім каже, що там поруч Румунія, Болгарія, Трансильванія та ще щось з закінченням на "я". Дівчинка збирається йти до вампірів додому, аби знайти домовини. Вона просто неймовірно смілива, але трохи... Ну, не думає про наслідки.

Посеред ночі Емма йде до підвалу сусідів, коли вони кудись вирушають. А брату каже ніколи не впускати їх до хати, бо ж вампірам тре запрошення! І тут...

ДОБРОГО ВЕЧОРА, МИ З УКРАЇНИ

Вампіри приходять в гості й запитують чи можна ввійти. Малий їх не впускає, а от його мама... Дуже любить запрошувати гостей

Поки Емма нишпорить у підвалі, вампіри розповідають її матері за чашкою чайочку, що приїхали сюди вивчати парамедицину. Вони хочуть перейняти досвід, аби потім застосувати його у себе вдома (так вони вже повернулись чи ні?) Вони кажуть, що я робота "трохи кривава", еге.

Броуни збираються додому, мабуть, чай їм не дуже вже й сподобався. Але ж Емм досі у них у хаті!!! Тож брат поспішає на допомогу, поки вампіри не повернулись. Емма, до речі, зламала замок на холодильну і... вже разом з братом знайшла багацько крові. Кляті кровосісі, хай їм грець!

На щастя, дітям вдається втекти непоміченими. Однак назріває величезне питання: "шо його робить? "Та невгамовна Емма, яка вже перевтілилась в Баффі, вирішила так: або ми їх, або вони нас. Тож вона, озброївши себе та брата кілками, хрестами й тд. знову йде на пошуки домовин.

Діти намагаються відчинити замок, під яким нібито знаходиться домовина, та його щось ніби заїло. Потім до підвалу хтось заходить, ходить туди-сюди та йде собі. Звісно, не помічаючи дітей. ВОНИ Ж ТАК ДОБРЕ СХОВАЛИСЬ, ПРОСТО НЕЙМОВІРНО ДОБРЕ ЯК

Коротше, чкурнувши й собі геть з підвалу, дітвора бачить, що...

Наші любі вампіри з Рівного гуляють ВДЕНЬ. Вони привезли кров додому, бо їм дозволили там її зберігати! Ну, взагалі-то, хочу вам сказати, що: ЦІ ВАМПІРИ НІЧОГО НЕ БОЯТЬСЯ, БО ВОНИ Ж З УКРАЇНИ.

Отже, Броуни просять Дей-Дея та Емму погратися з Лексом, їхнім милим сином. І Дей-Дей по��оджується. А старші Броуни знову хочуть зайти в гості.

Тут Дей-Дей насміхається, типу Емма щось собі придумала таке, а насправді то чудові люди з України (вони, може, й чудові, та не зовсім люди) приїхали в лікарні працювать Емма йде геть, так і не ставши переможницею вампірів, а нам показують підвал, де...

Вампіри розмовляють про сусідських дітей. Броуни точно знають, що тут були гості. А ще вони будять свого малого: "ПРОКИНЬТ��СЯ, ГОСПОДАРЮ, СОНЦЕ СІЛО!". Його підбадьорюють тим, що сьогодні у них будуть нові жертви. Здогадаєтесь хто ці жертви.

Згадали цю серію? Якщо ви ніколи не дивились цей серіал, то нестрашно. НІ, НАСПРАВДІ ЦЕ ДУЖЕ СТРАШНО! Бо вампіри з Рівного в американському серіалі дуже круті, шкода, що ви їх не знаєте.

Але... Тепер знаєте, еге ж?

[2572331]

один писав :"я кажу тобі: молись на серпень і молися за тишу,

кажу тобі: молися за серпень і молися за тих, хто в дорозі."

якби рік тому мені сказали, що я буду "отут і зараз" - ніколи б не повірила. справді. за цей рік стільки всього змінилось, що аж смішно.

це просте щастя, що завжди зі мною було і воно завжди товаришило слову "спокій".

а воно і є земніше не придумаєш. ми дивимось на воду, жартуємо, живемо повільне життя, гуляємо, цілуємось на пустій вулиці , в якийсь момент ти знову робиш цей "перший акт інтимності", я не відчувала такого раніше. сидимо в сквері, який, може, моє улюблене місце на землі. ми сміємось. я показую тобі "коли падають дерева". ми слухаємо польський реп.

падає (дощ).

я прошу у бога пам'ятати це й ніколи не втрати в очах.

я дякую, що це місто стоятиме ��кільки я житиму, що ми колись повернемось сюди, але це вже буде, коли молодість забуде нас - проковтне.

я любитиму тебе вічно й ти любитимеш мене теж, тими самими словами, що саме на розі цих вулиці, де ми ділили мову на двох - мою, що ти нею навчився, ми їх казали.

С.

[not4yourmind]

Така якась дурня.

Сьогодні ходив наклеїти захисне скло в один невеличкий магазин на новий телефон. Зайшов, запитав чи є, уточнив чи входить поклейка у вартість скла. Все підійшло, дівчинка – продавець приступила до роботи. В неї щось не виходила, вона в результаті зіпсувала 3 скла і все одно, навіть під третім, були пухирці повітря. Це все робилось не швидко, зайняло хвилин 20. Я старався максимально не заважати їй. Навіть виходив у сусідній магазин одягу чисто, щоб вона не так переживала. По ній було видно. Вже на третій спробі вона ледь не плакала і сказала, що поклеїти не зможе. Дуже вибачалась, казала, що їй соромно і що зараз зніме скло, бо пухирці повітря пофіксити не виходить. Пробувала пояснити там щось про брак і таке інше… Зрештою мені стало якось шкода її. Я подивився на телефон і сказав, що оплачу останню спробу, хай вже буде як є. Тимчасовий варіант, а потім спробую знайти десь інше скло. Вона трохи зраділа, навіть подякувала. Я розрахувався і пішов. Вона ще декілька разів вибачалась і казала, що їй соромно. Я реагував доволі позитивно, що всяке буває і це нічого. Може дійсно брак.

І так якось дивно стало після цього. Максимально двозначне відчуття, яке в результаті мене загнало  трохи в екзистенційну яму. Бо формально. Чи отримав я нормальне скло? Та ні. Я потім його мав би все одно знімати та замінювати, бо пухирці були майже по центру. Але я все одно це оплатив. Чи міг би я сказати, що не буду брати скло, нехай знімає? Теоретично так, міг би. Але практично, знаючи себе, цього би ніколи не сталось. Мені її стало шкода. І виходить, що як покупець я не отримав функціональний результат і по суті заплатив ні за що. І якось… Я довго йшов потім по вулиці. Мені згадувались різні погані слова в мій бік. І виходить, що по-суті, всі ці люди в певній мірі були праві. Я надто інертний, щоб захистити себе та свої інтереси. Інертний, щоб отримувати якісно нові зміни. Виходить слабкий? Якось так і є. Ці думки прямо довели мене знову до відчуття огиди від себе. Заплатив по суті за те, що мав би завтра чи колись в найближчий час замінювати все одно. Заплатив ні за що. Слабак і терпіла.

Зрештою отаке. Доходився до того, що пішов додому і почав виправляти ситуацію, бо адекватно сприймати ті пухирці я не міг.  ��зяв свою стару кредитку і почав витискувати те повітря. Хвилин 5 помучився і все стало ідеально. Наче ідеально. Бо відчуття нікчемності трохи залишилось. І якось … З одного боку, наче як зробив нормально. Невідомо чи тій дівчинці доведеться оплатити дві невдалі спроби зі своєї кишені. А так хоч третя оплачена. Може їй хоч не так сумно стало від цього. А з іншого боку є певне відчуття, що я десь поза цим життям чи що. Що я просто інструмент, яким постійно маніпулюють та використовують для власних потреб. Я розумію, що частково це навіяно останніми подіями в житті. Але все ж. У всьому є частина правди.

Та й таке.

[zlabjola]

Щось я розійшлася з зарплатою. Витратила забагато. Ну нехай. Не все з цього було прям потрібно. Але нехай. Вже не поверну. Наступного разу буду думати двічі. В принципі на місяць гроші є. Єдина проблема полягає в тому, що я поки не оформлена офіційно як треба, щоб мені зп давали як усім двічі на місяць. Але в мене є запасний план. Тооож, все буде гаразд. В будь-якому випадку, у мене немає іншого вибору, окрім як впоратися. З наступного місяця зп буде в повному розмірі. А це більше ніж цього разу.

А ще я налажала вчора. Наробила браку. Досить багато. Але не більше ніж інші роблять. Цього разу це зійшло мені з рук, але треба бути уважнішою. Цілий тиждень не було замовлень, а на останні два дні раптом всім все треба. Сподіваюся, наступний тиждень пройде швидко. Графік 5/2 поглинає мене, я сьогодні не зробила навіть усіх хатніх справ, а вже вмираю. Вчора я багато ходила пішки і в мене болять ноги. Наче мені і не 22...

Завтра я маю побачитися з подругою, я вже не так впевнена в своєму бажанні, але всеодно треба. Ми давно не бачилися. А через тиждень, на наступних вихідних, я маю поїхати до батьків. Або через два тижні. Не важливо, важливо те, що батько хоче, щоб я його намалювала. У мене з цим кепсько останнім часом. Я не маю ні сил ні часу особливо, щоб малювати навіть на планшеті. Тим паче в традішці. Сьогодні трохи почиркала, але розчарувалася.

Бачила хороший опис цього стану. Я наче на кожних вихідних заряджаю свою батарейку до 50% максимум і до кінця робочих вона знову падає до мінімуму. Навіть під час відпустки я не змогла відновитися до 100%. Третину я витратила на стажування і співбесіди. Плюс усілякі переживання та брак грошей. Це не відпочинок. Таке відчуття, що я ніколи не матиму можливість відпочити як слід...