#мій тамблер

[not4yourmind]

Така якась дурня.

Сьогодні ходив наклеїти захисне скло в один невеличкий магазин на новий телефон. Зайшов, запитав чи є, уточнив чи входить поклейка у вартість скла. Все підійшло, дівчинка – продавець приступила до роботи. В неї щось не виходила, вона в результаті зіпсувала 3 скла і все одно, навіть під третім, були пухирці повітря. Це все робилось не швидко, зайняло хвилин 20. Я старався максимально не заважати їй. Навіть виходив у сусідній магазин одягу чисто, щоб вона не так переживала. По ній було видно. Вже на третій спробі вона ледь не плакала і сказала, що поклеїти не зможе. Дуже вибачалась, казала, що їй соромно і що зараз зніме скло, бо пухирці повітря пофіксити не виходить. Пробувала пояснити там щось про брак і таке інше… Зрештою мені стало якось шкода її. Я подивився на телефон і сказав, що оплачу останню спробу, хай вже буде як є. Тимчасовий варіант, а потім спробую знайти десь інше скло. Вона трохи зраділа, навіть подякувала. Я розрахувався і пішов. Вона ще декілька разів вибачалась і казала, що їй соромно. Я реагував доволі по��итивно, що всяке буває і це нічого. Може дійсно брак.

І так якось дивно стало після цього. Максимально двозначне відчуття, яке в результаті мене загнало  трохи в екзистенційну яму. Бо формально. Чи отримав я нормальне скло? Та ні. Я потім його мав би все одно знімати та замінювати, бо пухирці були майже по центру. Але я все одно це оплатив. Чи міг би я сказати, що не буду брати скло, нехай знімає? Теоретично так, міг би. Але практично, знаючи себе, цього би ніколи не сталось. Мені її стало шкода. І виходить, що як покупець я не отримав функціональний результат і по суті заплатив ні за що. І якось… Я довго йшов потім по вулиці. Мені згадувались різні погані слова в мій бік. І виходить, що по-суті, всі ці люди в певній мірі були праві. Я надто інертний, щоб захистити себе та свої інтереси. Інертний, щоб отримувати якісно нові зміни. Виходить слабкий? Якось так і є. Ці думки прямо довели мене знову до відчуття огиди від себе. Заплатив по суті за те, що мав би завтра чи колись в найближчий час замінювати все одно. Заплатив ні за що. Слабак і терпіла.

Зрештою отаке. Доходився до того, що пішов додому і почав виправляти ситуацію, бо адекватно сприймати ті пухирці я не міг.  Взяв свою стару кредитку і почав витискувати те повітря. Хвилин 5 помучився і все стало ідеально. Наче ідеально. Бо відчуття нікчемності трохи залишилось. І якось … З одного боку, наче як зробив нормально. Невідомо чи тій дівчинці доведеться оплатити дві невдалі спроби зі своєї кишені. А так хоч третя оплачена. Може їй хоч не так сумно стало від цього. А з іншого боку є певне відчуття, що я десь поза цим життям чи що. Що я просто інструмент, яким постійно маніпулюють та використовують для власних потреб. Я розумію, що частково це навіяно останніми подіями в житті. Але все ж. У всьому є частина правди.

Та й таке.

[strawberryspider777]

[lastivkaa]

Письмова замальовка Проул & Джаз; 1090 слів

Легка тривога

Пре-слеш (де слеш це риска ака / бо вони роботи і я відмовляюся вірити в ґендер)

Канон трансформерів (ака його відсутність)

Вільний переклад назв та імен

Без редагування

Пов 3 обмеженої особи Проула

____

– Ти хоч знаєш який це ризик?! – Джаз гарчав.

– Великий – Проул відповів [89% бути захопленим (98% серйозно пораненим в процесі), 44% вбитим, 65% серйозно пораненим добираючись назад, 46%..] але данні будуть відправлені [78%] та знищені [99%] вне залежності від функціональності агента і їм це критично необхідно – але ми маємо..

– Я не відправляю свого агента на вірну смерть – Джаз сказав різко

– Не пам'ятаю щоб ти був схильний до такого драматизму – Проул відповів холодно – Це не вірна смерть, і нам потрібні ці данні, нам потрібно знищіти..

– Тоді піду я – Джаз випрямився.

– Не будь навмисно... – Проул потер переніся в роздратуванні яке не міг стримати – твоя втрата вдарить по нам набагато більше ніж втрата Бамблбі, наскільки б хорошим він не був.

Це похитне їх командування і загальний процес розвідки [86%], окрім того що немає достатньо кваліфікованої замніни [продуктивність зменшиться на 47% у проміжку від 4 до 19 стелар циклів і це в найкращьому випадку(15-23%}] це послабить їх на проміжок в який заміну треба буде знайти, і як Джаз просто не розуміє.

– О, ну тоді ми можемо відправити звичайного солдата, дитину...

– Так, – Проул перебив, чітко, навмисно грубо – він найкращя людина для цього завдання – помітність не так важлива на початку місії і він достатньо її компенсує малим розміром, додати до того що його шанси вийти звідти живим більші ніж майже у будь якого іншого агента {14-68%) тому що Меґатрон знає Бамблбі [98%] і знає що той важливий Прайму[87%] – і він знає ризики які несе будучи Автоботом

– Це надто ризиковано – Джаз повторює знову.

– Ризики того варті – Проул каже з відчуттям що вони ходять по колу.

– Проул, – Прайм звучить втомлено [79%], і Поул знає, без слів що той стане на сторону Джаза [98%] і ця слабкість їх врешті решт знищіть (ця конкретна [34%] чи будь які подібні наступні {68-96%}) тому він дозволяє собі грубу неформальність і непрофесійність, і не дозволяє тому продовжити.

– Ми не можемо врятувати всіх, і маємо приймати розраховані ризики не зважаючи на нащі емоційні зв'язки – Прул дивиться в обличча Прайму, і він знає що його тон і поза настільки ж рівні як і зазвичай, але той має зрозуміти.

– Має бути компроміс – Прайм каже, хитаючи головою, Проул шумно видихає.

Компроміс. Відправити більше агентів тільки підвищює рівень захвату чи поранень {65-89%), шлях який прокладено вже настільки безпечний наскільки це можливо (безпечніший за інщі у межах від 2 до 90%), який заради Праймуса тут може існувати..!

– Ти казав що його схоплять, так? – Джаз каже, тихо.

Проул переводить свою оптику на нього, але той не дивиться у відповідь. Проул все одно киває.

– Це найбільш верогідний розвиток подій.

– Тоді ми можемо перехопити його в них назад, – Джаз розмірковує – влаштувати рятувальну місію, завчасно підготовлену. Перехопити, коли його будуть перевозити на основну базу для головного допиту.

Проул нахиляє голову, роздумуючи. Це непотрібний ризик, але.. Враховуючи все, доки Бамблбі не поруч з головними командуючими силами Десептиконів, йому не загрожують невиправні поранення у ході допиту [26%], і ланка буде послаблена у ході переміщення, що дасть змогу іншим оперативникам безпечніше перехопити..

– Це може спрацювати – Проул відповідає, все ще замислено.

***

Бамблбі живий.

Проул ще ніколи не почувався таким ідіотом.

– Його не мало там бути – Проул казав про себе, ходячи колами. Він щось пропустив, якась критична важлива частка інформації пройшла повз нього {P+U|×5(n)..}, тому що ймовірність появи Меґатрона становила мізерну частку [6%], але він там був і це немає жодного сенсу.. – Чому він там був?

– Все що може піти не так, піде не так – голос Джаза змусив Прула збентежено підняти очі. Його процесор не зупинявся, і він ігнорував вікна перегріву і надмірну роботу вентиляторів, але Джаз його бентежив, забрав основний тягар уваги на себе.

– Що? – спитав він лаконічно. Джаз підняв на нього голову, Проул відчував як крізь козирьок на нього дивиться оптика.

– Шанс був мізерний, але він був – Джаз пожав плечима – ти наврядч міг прорахувати краще.

– Я міг – Проул не знає навіщо він сперичається – Я щось пропустив – [27%] – я мав додати до важливості інформації..

– І що б це змінило? – Джаз нахилив голову, і Проул відвів свою оптику – Більший процент отримати травму? Ми й так знали що це трапиться.

– Я не думав що це буде так – Проул відчув іраціональне бажання себе обійняти. Він це ігнорував.

– Бі живий – Джаз втомлено [8k%] видихнув – і нам не треба щоб вбивав себе ти.

Проул кліпнув, і збентежено подивився на Джаза.

– Я приймав складніші рішення – Проул сказав тихіше, грубіше. Він похитав головою, навмисно зупиняючи розрахунки. Джаз має рацію. Це нічого йому не дасть, процент малий, але можливий, іноді таке трапляється, це було б не вперше і наврядч в останє [p^m×q^n-m..]

– Проул, я можу чути твій процесор – Джаз сказав роздратовано [7k%]. Проул розсіяно кивнув, закривши оптику. Так, зупинитись. Йому треба зупинитись.

– Ти маєш рацію – він визнав, врешті – гадаю я надто звик не зважати на низькі відсотки.

Проул підняв оптику, зібравшись з силами, і кивнув відчуваючи себе трохи більш собою. Джаз знизав плечима, тінь схожа на посмішку [m*%] промайнула в нього на лиці, і Проул намагався заговорити, спитати.

Він не міг видавити з себе слів, продовжуючи стояти там, дивлячись на Джаза. Було достатньо пізно. Проулу треба було йти, він не міг піти не спитавши, але �� спитати сили не знаходив. Його процесор не надто любив парадокси.

– Бі в порядку, – Джаз заговорив, ніби знаючи про що думав Проул [-*%] – його голосова коробка... ну вона шлак. Не відновити, але окрім цього має бути як новенький через пару тижнів.

– Я.. – Проул зупинив те що хотів сказати, похитавши головою він висловився, знайшовши кращі слова – я радий знати що з ним все гаразд

– Тобі б краще бути – Джаз засміявся без гумору [^&?] іскра Проула дивно перевернулася від горячі в чужому тоні.

Проул звик до того що його не люблять через те що він робить, він знав що його роль перерве будь-які потенційні дружні знайомства, якщо не через репутацію чи професію як такову[89%], то по його власному бажаню ці дружні зв'язки навмисно не заводити. Йому було добре одному, а додаткові емоційні та синтементалі знаймоства тільки б затьмарювали йому судження [76%], і не були того варті[km% > 0].

А потім був Джаз. Він просто був, з його приємним та гострим гумором, яскравою та хитрою посмішкою, великими рухами що займали кімнату і наводили на себе погляд, що могли через секунду припинитись, зробивши його невидимим. Джаз який вривався в його офіс, і був достатньо формальним, щоб Проул терпів на початку, але не достатньо щоб насправді таковим бути. Який прокрався під обшивку, проти на те волі Проула щоб там лишитись, і нічого з цим не робити, можливо навіть не усвідомлючи [h5%].

Поул одразу кивнув на відповідь, приймаючи, не затримуючись довше ніж необхідно пішов, не готовий підатися синтементам.

Джаз стане його смертю, і він не дозволив процесору вираховувати наскільки верогідна ця правда.

___

ФІК ПО ПРОВЛДЖАЗАМ ЩО НЕ ЧЕКАЛИ Я НАСТІЛЬКИ БЕЙСІК І МЕНІ П+П

[something-lonely]

Ого, невже я згадала, що вмію фотографувати :0

[darkne1tart-moved]

[vk21sj]

Здається я перешагнув той етап в житті, де починається димка і не зрозумілість від майбутнього. Коли навкруги всі масового одружуються, в них свої сім'ї, діти. Друзі все більше тебе покидають, в них свої справи. А ти стоїш і не можеш зрозуміти, що не так. Чому такий самотній і чи увірному напрямку рухаєшся....

Що роботи далі із свої життям.¿

[rey-solros]

Сьогодні я буду складати нмт

Мені лячно,хоча я розумію що навіть так в мене по історії стабільні 140 балів,і мабуть в мене все буде добре

Але надіємось на краще 💪💪

Потім відпишу що було

[feldem0n]

they r so silly, love them, spidie cinnamon roll 🥐🕷️

And her name is Levia Vieta, such cutie when not angry <3

[kitniavchyt]

When I saw “Plankton's Color Nullifier” I want to draw a fanart for this short so badly. Btw, it's SpongeBob's fav t-shirt 😉

Коли я подивилась короткометражку «Plankton's Color Nullifier», мені дуже захотілось намалювати фанарт. Футболка, до речі, належить Губці Бобу 😉

[keitu]

Закохалась 🙈

[not4yourmind]

Тиждень видався дуже насиченим. Були як невдачі, так і тотальні розчарування. Все це супроводжувалось максимально різноманітними емоціями, частково не виправданими очікуваннями, проте це виключно моя відповідальність. І зрештою зараз я максимально стабільний? Заземлення, напевно так би це назвав. Почав вчитись ловити приємні емоції з дрібних речей. І насправді, це виходить. А ще допомагають люди навколо. Якось так дивно, не звично і одночасно трошки приємно від тих компліментів, які мені роблять. І я їх роблю. Це теж не менш приємно. Тож, схоже робочий алгоритм знайдений. Але я трохи втомився від соціального життя, тому need some break. Як раз попрацюю над квізом.

[strawberryspider777]

Хочу рассказати про свого персонажа за якого зараз граю в Гоґвортсі:з По перше до цього персонажа грав лише за Слізерінців,а тут вирішив відіграти Рейвенкловця. В нього досить мякий характер і його легко вмовити на якусь авантюру:)Він трохи незграбний як в спілкуванні так і взагалі.Полюбляє вирішати головоломки,за цим зайняттям може загубити час.Дуже хоче з кимось подружитись. Мені дуже цікаво за нього грати бо по перше це не типовий для мене персонаж,по друге він мене надихає більше вирішати головоломки. Памятаю хтось десь писав що ревейнкловець це зовсім не обов`язково відмінник це в першу чергу людина яка сфокусована на праці розуму,в нього могуть бути свої пріорітети та зацікавленність яка ніяк не пов`язана з навчанням,і мій персонаж (Доречі його звуть Антоні) саме такий.Йому важливо вирішити головоломку,а навчання ....ну таке,теж непогано :D

[okkkkk-w]

цікаво, чи я одна така.

люблю тамблер і всіх в ньому за те, що маю можливість анонімно звернутися на широкий загал з максимально тупим питанням, і мене не вважатимуть дивною (сподіваюся). хоча дивачкою теж прикольно бути... не про це.

питання полягає ось в чому: ваш мозок може зосереджуватися на більше ніж одній справі? ви можете одночасно спілкуватися з кількома людьми в соц мережах, підтримувати живу розмову і розмірковувати якою дорогою краще піти? я особисто ні. коли думки в моїй голові виходять за межі звичайних (не знаю як охарактеризувати "звичайність" думок, у кожного це поняття означає щось своє), я завмираю, забуваючи де знаходжуся і що робила, тупо дивлюся в простір та повністю зосереджуюся на роздумах. мені важко існувати в безладі бо мій мозок буде вбачати невиконане завдання в кожному предметі, який знаходиться в полі зору і лежить не на своєму місці. у мене фанатична чистота в файлах пристроїв, тому що інакше я не можу функціонувати і відчуваю дикий дискомфорт та тривогу.

але багато людей з мого оточення спокійно сприймають і безлад на столі, і невідсортовані фотографії в галереї, і одночасний діалог на різні теми з кількома людьми.

до якого табору належите ви і чи розділяєте мої почуття щодо безладу?

пс. вибачте за довгий пост і купу каші, мені справді дуже хочеться знати скільки таких як я.

[something-lonely]

Доброго часу доби, або доброго вечора, шановні

Як і говорила, буду поступово повертатися в ці края (ааа, як же я сумувала за цією атмосфероюю)

Зараз трохи розкажу про своє життя, коли я тут не з'являлася, або з'являлася дуже рідко

Почалася школа (яке почалася, уже майже півтора місяці йде), тож трохи довбуся над домашнім, ехх. Майже не виходжу на вулицю бо погано, як фізично так і емоційно, а погано тому що не виходжу (замкнуте колоо). Останній тиждень стало трохи краще, майже кожен день виходила на вулицю. Так, з вівторка і до п'ятниці (вчора та сьогодні не виходила, погода не дозволяє :_). Намагаюся жити життя, але по більшій частині просто деградую або сплю, трохи допомагає спілкування з дуже близькою людиною і пару нових знайомих, які якимось дивом стали як рідні (ехх, чудово жити коли ти Гоголь кінні (вибачте за такі словечка)). Чомусь думаю, що я себе дуже накручую, що в мене погане життя і т.д. т.п, але й справді я себе просто накручую. А ще дуже сумно, що я закинула письменництво, думаю все ж таки повернуся

Ну що ж, отак і живемо

Дякую за увагу, в найближчому часі буду пробувати повертатися

Гарного настрою і вечора¿!!!

[maarchelll]

Останні дні відчуваю прилив мотивації та відчайдушного бажання внутрішніх змін.

Однак, я, майже завжди, кидаю нове захоплення на початкових етапах.

Зараз хочу дати собі ще один шанс.

Промовляючи щось у голос чи іншим людям - намагюся виконати обіцяне, тож зародилася ідея створити телеграм канал, який буде з іншою атмосферою, ніж мій Тамблер. Показати ще одну сторону моєї багатокутної особистості ахаха

(Не хочу засмічувати атмосферу свого блогу іншими ✨вайбами✨ )

Не певна, щодо тематики дописів у телеграмі, але це буде опис моїх спроб, віднайти мотивацію ззовні та гармонію всередині себе, спроби вбачати прекрасне у найменших дрібницях та, моментами, боротьба зі страхами, комплексами і тривожністю.

Чи буде комусь це цікавим?

Чи прагнете доєднатися до цієї авантюри?

Можете, будь ласочка, прокоментувати чи лайкнути цей допис, якщо це привернуло вашу увагу.

Дякую <3

[loftysmb]

Вчора перед сном скролила тамблер і, походу, через це мені наснилась одна людина, на яку я підписана.

Щоб ви розуміли, я поняття не маю як вона виглядає і ми ніколи не спілкувались, але мій мозок такий: давай ти половину сну посидиш з цією людиною на лавочці в гарну осінню погоду і помовчиш.

Було вайбово і комфортно, звісно, але почуваюсь божевільною і кріповою?

Зранку було настільки дивно прокидатись наскільки взагалі можливо, хаххаха.