#нотатки

[notatkygida]

Інтро

За роки назбиралось трохи матеріалу по різних зошитах та ресурсах, який хоче більше світла і свіжого повітря.

Та й я хочу врешті звести всі розкидані по записниках, файлах, закинутих сайтах тексти, щоб мати їх завжди під рукою в одному місці.

Останнім часом писав тільки англійською і вже заскучив за власним українським контентом. Може і хто інший вподобає. Тож побажаю собі рясного і доброго писання, а комусь забавної читанки.

В “Нотатках гіда...” має бути багато Львова, трохи спогадів з мандрів Україною і Європою. А також там буде Осло, по якому я маю честь ходити і досліджувати останні кілька років. А де Осло, там і Норвегія з її казковими фйордами, гарним узбережжям, срібними водоспадами і вгодованим тлустим лососем. Отакі от плани…

Тож вйо до “Нотаток”!

Фото автора

[syservicenter]

[veatrix]

Розклад письма

Записую приблизний розклад щоб я сама не заплуталась в своєму таймінгу та ідеях. Тут буде з мінімумом спойлерів бо вони в рукописному зошиті =)

Примари минулого Еланʼї:

До кінця весни (а краще до кінця квітня) дописати Under the surface - тут буду більш ніж рада фідбеку та конструктивній критиці, це добре поможе моїй продуктивності та самооцінці.

В квітні написати драблик що буде передісторією серії (про полон)

Протягом літа перекласти українською та перередагувати Особисті рахунки

Мінік про університет та як Річард і Рон почали зустрічатись.

Космічна станція + чума (отут буде чистий сайфай, слеш + фемслеш по направленостям)

Кайлакс про універ в Празі (треба порісьорчити більше про філософську факульту карлівки і чи хтось взагалі буде читати великий Кайлаксний фік з БДСМ і явним прошиперством чи як воно там, йой)

[benjamiina]

закінчила перегляд фільму ''пропала грамота''. це той фільм, який би я хотіла дивитися малою в дідовій кімнаті. він на ліжку зосереджено куняє, я на підлозі чищу яблука. не ''пригоди шуріка'', а це. як би багато змінилося в нашій свідомості, якби змалку нас не підживлювали лайном на мальованій кераміці.

''твоя служба - вірний кінь та чисте поле. людям служи''

[lastivkaa]

I decided to re-watch the third season of earthspark just to say here how I would re-write each episode

Spoilers if it's not obvious

Episode 1 

Mo can't open that dome. Hashtag, who is trying to research how to open the dome because she feels sympathy for Starscream and how in was episode 16 of 1st season she tries to understand him. Hashtag somehow manages to make a hole in it but she doesn't know what to do with this information and goes to Dorothy for advice and Bee accidentally overhears. 

In the episode it was said that Optimus wouldn't let this happen, so show us that. Show us that Optimus says that we can't let the Decepticons out, maybe even hiding it from Megatron in some stupid comedy scene. 

Hashtag doesn't know what to do, so she distracts herself with comics with her family, the same as in the episode only instead of Mo we have Hashtag. 

And Bumblebee doesn't just go with them, he intentionally baits and coaxes these two into going for the new chapter, reminding them that you can Hashtag and besides they do not need to say Optimus/Dot everythig. Otherwise, it's the same thing, except now that scene with Starscream really hurts because Hashtag has a bond with him, Bumblebee is proactive, and we finally have an unusual Terrans dynamic aka Hashtag and Trash.

[strawberryspider777]

[okkkkk-w]

мені просто потрібно виговоритися, потрібні розуміння та підтримка від незнайомців з тамблеру, які я знаходжу у звичайних вподобайках (відчуваю себе почутою чи що). з цієї причини я опублікую цей шедевр, а не кину в чернетки.

тато чув як я плакала. чув, постояв (за моїми припущеннями) під ванною, в якій я зачинилася і намагалася дихати якомога тихіше, увімкнув якесь відео в ютуб на всю хату як він любить, і пішов відволікати сестру від мене. на цьому дякую.

прийшла мама з роботи, і майже відразу "що у вас з сестрою було? тато розповів що ти плакала". я посміхнулася (з усіх сил намагалася не засміятися), сказала "все добре" і пішла в душ. маму, задається, образила подібна реакція, не знаю. ми більше ні словом не перекинулися.

але що вони очікують? що я розповім все, що відчуваю, все що турбує? людям, які в важкий для мене період, прочитавши мої нотатки без мого дозволу, зробили висновки що я хочу вбити себе, і їх хонест реакшн це "таких як ти закривають в психушці і саджають на пігулки". люди, які дві години криками доводили, що через наявність �� мене, вибачте, пизди і матки, я не здатна ні на що крім домогосподарства (ну хіба трохи погратися в бізнесвумен), що всі мої погляди і все сприйняття світу - "підлітковий максималізм" (вже фізично нудить від цих слів). через пів року тато сказав, що "не знав про твоє самопочуття, треба було повідомити що тобі погано, я б зрозумів". перевзувся іншими словами. як вони очікують щоб я їм довіряла??? якими силами божими??????

я можу зараз продовжити розпускати нюні, але якось іншим разом. хочу підсумувати тим, що навіть якщо б я розповіла все, а вони в процесі не накидалися вдвох через кожне моє слово з обвинуваченнями, то навіть за таких умов мене б не зрозуміли. я не потерпаю від домашнього насилля чи голоду, ні. у мене все прекрасно - повна, місцями щаслива родина, більшість часу є що їсти, а отже чому взагалі депресувати? іди радій життю, депресивна дура.

та мені чомусь, о диво!!!, все одно боляче і дуже самотньо в стінах, які я повинна з теплотою називати домом, в які я повинна радісно поспішати, а не уникати наскільки можливо. я хочу радіти поверненню батьків в квартиру, розповідати їм що нового відбулося за сьогодні, а не акуратно підбирати кожне слово під час розмов, щоб сказане мною не використали проти мене пізніше.

а ще я відчуваю себе жахливо бо нию. згадуючи, що інша авторка тут пише про реальний пиздець в її родині, з якого вона намагається утекти, мої "скарги" на її фоні виглядають знущанням якщо чесно.

[youkomorie]

Уф

Сьогодні їздила на практику в область вперше, завтра їду на дві бази практики з невеликим інтервалом. Одна на 11, друга на 16(на другій, ще й з пересадкою буде).

На наступному тижні вже навчання повертається, і мені треба зробити по хорошому: 2 презентації(одна з англійської, друга з фізіології), 2 таска з англійської, підготувати доповіді по соціології, звісно вивчити анатомію і підготуватися до здачі з хотьбою на милицях(будемо вчити наших одногрупників як пацієнтів, як правильно ходити). Іі розібрати тему серце по фізіології і можливо наступну, щоб на парі було легше.

А, ще й усе повторювати по 4 предметам, щоб скласти сесію, яка наче почнеться 14 грудня(але може бути і раніше або пізніше).

🙃😶‍🌫️😮‍💨

Ха, це що перетворилося в нотатки тепер?

Написала так, щоб не забути зробити те, що маю.

[thalia-pages]

Купіть собі цей нон-фікшн. Читаю і паралельно роблю нотатки. Дуже чекаю на цей ефір книжкового клубу Вовчиць.

[lisa-is-chilling]

якби я могла, я б підкреслила тебе текстовим маркером

яскраво-жовтим, як сонце, яке ти мені нагадуєш

я б роздрукувала усі нотатки та наліпила стікери

щоб не дай бог не забути якусь дрібничку про тебе

я б складала частинки тебе в папки, кожну в окремий файл

я б читала, і читала, і читала, поки текст не піде мазками під моїми пальцями

я б залишала це чорнило на собі, щоб бути ближчою до тебе

ти, ти, ти

кожна стрічка просить бути заповненою тобою

кожен зошит, кожен нотатник порожній без тебе

дерева вмирають даремно, якщо я хоч раз не напишу твоє ім'я

- що?

- та нічого.

надихнулась постом @offellia

[notatkygida]

Довга дорога і перші кроки...

Пам'ятаю, мама розказувала, що першу свою самостійну подорож я здійснив, коли ледве навчився ходити. В селі, де жили бабця з дідом завжди кипіла робота. Притому саме "кипіла", з максимальною концентрацією всіх роботящих.

Про дитину, себто мене, як правило згадували в час обіду чи вечері. І якось, коли робота аж булькала і всі звісно були зайняті, я пішов собі по дорозі через село. І то йшов доти, поки якісь люди не побачили якесь не місцеве дітиско, а відтак розпитали сусідів і привели до батьків. Як виявилось пройшов я чимало )

"Дорога в тисячу миль починається з першого кроку", каже китайське прислів'я. Оце умовно був мій перший крок. Пам'ятаю, переглядаючи старі сімейні фотки, я натрапляв на мале хлопчисько в квітчастій балоновій куртці і в'язаній, завжди насунутій на очі, шапці з кутасом. Треба буде колись відсканувати до коллекції.

Я ж захотів якось відтворити ситуацію у Canva, в якій часом працюю. І один з результатів виявився досить вдалим. Дійсно подібний.

Щоправда ШІ замість облізлого радянського села з болотом і колгоспниками намалював радше яку якусь Баварію на фоні. Але то таке... Ігорко вдався на славу !)

[offellia]

буду потроху повертатися в тамблер, бо є що сказати, але не іншим людям вживу. :)

[maarchelll]

3 листопада

Я маю стільки чудових фантазій, ідей для написання різноманітних оповідань.

З кожним днем їх стає все більше, я починаю виписувати їх у нотатки, обклеюю всі стіни та дзеркала в кімнаті, щоб вони завжди були перед очима. Мрію надати їм життя, показати світу, але невміння передавати свої абстрактні думки у речення - проблема, з якою я не можу справитися.

Я намагаюся багато читати, цікавлюся різними методами/жанрами написання, але цього замало.

Я не знаю, яким наступним має бути мій крок до покращення писемності.....до кого звернутися за порадою...?

[yournextexmistake]

Льоха скаржиться, шо я надто багато, концентрую свою увагу на Кьонігу.

я тим часом - пишу порнь з Гоустом... й лівою ногою, роблю нотатки про Астаріона.

чоловіче, ти навіть не уявляєш, як мало, моєї уваги приділяється Кьонігу.

[benjamiina]

так багато думок, які зводяться до однієї теми, що навіть не знаю з якого боку підібратися. але мушу, бо треба розтасувати собі ж на користь.

мені майже 21, і все частіше я бачу, як мої однокласники, чи просто знайомі однолітки створюють сім'ї, народжують дітей, типу займаються потенційно дорослими речами. і тоді я дивлюсь на себе, і думаю: любонько, якщо прирівнювати твої цінності до їхніх, то виходить одна народжена дитина - дорівнює одному вагомому твору мистецтва. тобто, я б вже мала написати книжку, чи намалювати 10 тисяч картин.

але ніщо не береться нізвідки, дитина не з'являється просто так у матці, цінність мистецтва не вимірюється суто техніками. щоб щось отримати, потрібно щось вкласти, типу час, ідею, зусилля, ну чи щось інше, у випадку з народженням дитини.

я щиро захоплююсь людьми, які створюють чарівні світи. чи то кіно, чи мультик, книжка або малюнок. я захоплююсь сміливістю авторів.

у світі де вдалий цикл життя - це коли ти створив сім'ю і маєш дитину, складно мати інші погляди. складно вживатися з допіканням соціуму/рідних, типу: ти займаєшся дурнею, пора дорослішати. але я не хочу, я завжди буду чимдуж бігти від цього, і якщо хтось таки зажене мене в цю клітку, я зламаю собі шию.

я хочу займатися цією дурнею, я хочу створювати щось, що буде магічним прихистком для мрійників, для дітей, що живуть в понівечених дорослих.

щоб досягти визнання, треба померти, або бути генієм. я помру, але після цього, хочу щоб мене згадували не за ''це твоя бабуся Дара, і вона була жахливою матір'ю'', а за написаними історіями, малюнками, теплом від них.

а поки ти не відомий нікому, руками піднімаєш власні ноги для наступного кроку, доти будеш стояти між двох вогнів. страх бути висміяним, чи визнаним посмертно (не факт).

а що як не вдасться, що як я помру наодинці з своїми світами? що як усі навколо будуть з жалем дивитися на мене, як на божевільну дорослу дитину?

мені потрібне щогодинне нагадування, що я це роблю, бо щиро люблю, тоді приходиш до тями, і не підкошуєшся, тихо любонько, тобі тільки от буде 21, і ти не плануєш здаватися

[lastivkaa]

У Мерліна в горлі застигла паніка, коли він бачив шок, недовіру і зраду в очах Артура.

Мордред не рухався застивши у положенні з витягнутою рукою, він завмер і навіть ліс онімів. Мерлін бачив паніку в чужих очах, і бачив як хлопця ледь помітно трясло.

Мерлін завжди боявся бути на місці Мордреда. Він розумів, як насправді легко використати магію у неконтрольованій спробі захиститись або захистити що йде не від розуму, а від інстинктів. Тільки у Мерліна були роки, щоб навчитися це стримувати, і можливість ховатися за деревами бід час бійки. У Мерліна було життя приховувань. У Мордреда такого не було.

І ось вони тут.

Артур дістав меча і підставив до чужого горла.

– Ти чаклун – він сказав, в голосі звучало більше недовіри ніж огиди, він шипів, але це все одно здавалося криком.

Мозок Мерліна панічно перебирав варіанти. Він міг би залишити це так, можливо навіть переконати Артура вбити тут чи пізніше стратити хлопця, і тоді б йому ніколи не довелося хвилюватися за долю. Йому б не довелося ходити у постійній напрузі що людина яка може вбити короля так близько до нього. Це було б легко.

– Ти не знав?! – Мерлін вигукнув, і його голос був наповнений недовірою. Він дивився прямо в очі Артура що в секунду стали збентеженими, всі обернулися на нього, і Мордред дивився на нього з такою самою збентеженістю, але і надією, ніби Мерлін власноруч повісив сонце на небо, і, чорт забирай.

– Що це має значити Мерлін?! – Артур спитав одразу переключившись на свого слугу, ��се ще зжимаючи меча біля чужого горла.

– Ти зараз жартуєш так? – дивлячись на Артура він молився, щоб був достатньо гарним актором – Ти.. о Боги, ти не можеш бути серйозним!

– Ти знав?!

– Ти теж знав! – Мерлін показав на нього руками ніби доводячи – Та годі тобі, маленький лячний хлопчик-друїд, якого ти, Моргана і я вивезли з підземель? Якого ми врятували від Утера? Ти забув?!

– Я ... – на мить Артур вагався, доки вираз його обличчя не прояснився, і в той момент він подивився на Мордреда ніби бачив його вперше.

– Ти справді просто забув?!

– Ти мав мені сказати! – Артур знову перемикнувся на Мерліна і його меч відійшов від горла Мордреда із широкими необережними рухами. На велике полегшення він зараз звучав не стільки зло, скільки ображено.

– Він сам нам сказав! Прямо в лице, як тільки ми його зустріли

– Так от звідки ти знав його ім'я! – Артур занурив руку у волосся – Ти.. чому ти мені не повідомив?!

Мерлін на секунду втратив дар мови.

– Я... Щож, Мордред – друїд, сер

Він чув сміх Ґвейна позаду себе і ввічливий кашель Ланселота, який прикривав його власну веселість.

– Дуже вчасно Мерлін – Артур почав ходити сжимаючи волосся в руках.

– Я думав що ви знаєте – Мордред звучав тихо і невпевнено, він боязко дивився на Артура періодично кидаючи дивні погляди на Мерліна. – Я думав.. якби я знав я б сказав вам сам сер. Мені шкода

– Шкода? Шкода? – Артур, здавалося, був на межі істерики – Ти вчинив державну зраду! І тобі шкода?

– Яким чином? – Мерлін перебив короля, на власний подив – Артур він тільки що захищав тебе, і він ніколи не ��икористовував магію у межах замку.

– Він чаклун Мерлін!

– Не те щоб він обирав бути друїдом. Ти хочеш стратити його за що? Народження?

Артур дивився на нього широко розкривши очі. Він був... здивований. Щиро збентежений ніби йому це ніколи і в голову не приходило.

– Стратити? Що ні.. я.. – він сказав, зупинивши себе.

Артур промовив тихе надругання.

– Ця ситуація залишиться між нами – чоловік врешті сказав, піднявши голову. Він звучав тихо, але казав це тим своїм голосом, яким він говорив у раді чи віддавав більшість наказів. – Я довіряю.. вам. Мені треба трохи часу наодинці, вільні.

Артур кинув останній погляд на Мордреда і розвернувся покрокувавши в глиб лісу.

Всі лицарі продовжили стояти на своїх місцях, трохи переглядаючись. Ленс, благослови його всесвіт, першим почав рух, він підійшов до Мордреда і поплескав його по плечу.

– Ти врятував короля, молодець – він ніжно посміхнувся, і отримавши невпевнений кивок і посмішку у відповідь повернувся до Мерліна – мені до речі цікаво, що ж це за історія така? Розкажеш?

– Так! – Ґвейн несподівано рукою обійняв Мерліна за плечі позаду, (це занадто сильно нагадувало захисний жест, щоб Мерлін міг стримати посмішку) – Б'юсь об заклад це має бути щось веселе

– Я... Я зроблю вогонь, сонце сідає – Леон обережно сказав не дивлячись ні на кого конкретно. Мерлін міг присягтися що його руки трохи трясло.

– Я допоможу – Еліон тихо додав, і вони розвернувшись пішли. Мерлін бачив як впало лице Ланселота та Мордреда на цих діях.

– Друїд, га – Персіваль кивнув і зловивши погляд Мордреда пояснив – Я був вихований у таборі друїдів. Я не як ти, але я розумію

– Радий це чути – Мордред слабко посміхнувся – це втішно мати одного з нас поруч

– Я не... – Персіваль почав, але потім зупинив себе. Його лице освітило розуміння, і Мерлін міг бачити в очах вдячність. Той не продовжив лише кивнувши