#збереження

[olegzhdanovkiev]

Залежний від Путіна Макрон шукає виходи для збереження атомної енергетики

Залежний від Путіна Макрон шукає виходи для збереження атомної енергетики - Жданов Якщо Макрон розірве відносини з Путіним, то Німеччина може залишитися без світла через зупинку ядерних реакторів. Президент Франції Еммануель Макрон не хоче сваритися з Путіним, адже у його країни є економічні зв'язки з країною-агресоркою Росією. Якщо диктатор заборонить використовувати територію РФ для французьких ядерних відходів, то Німеччина ризикує залишитися без світла. Про це в інтерв'ю Главреду р... Читати далі »

[julia--blake]

Taras Shevchenko  "The Tale", 1844

...Shevchenko's explanatory text to the etching:

" - And where and where does God take you, moscovian? and where did you take tobacco from: isn't it with veratrum?! Because we know you, underdogs!!!

- From Russia itself, we are going to the other world, lady death!… and the tobacco is truly from Lubensk…"

Also known in the literature as "The Soldier and Death".

The basis of the etching is a story about a soldier's conversation with death, common in Ukrainian folk art.

The dialogue between the soldier and death takes place on the outskirts of the village against the background of the Ukrainian landscape. Death with a large scythe in his right hand, dressed as a Ukrainian woman, does not look scary and relentless. Maybe she will just smell the tobacco, leave the "moskovian" and move on. Explanatory text, plot, images imbued with benevolent humor. The work is flooded with bright light - perhaps the action takes place at noon.

Previous places of preservation: T.G. Shevchenko Central Museum, Kyiv.

___________________________

Тарас Шевченко "Казка", 1844

Справа внизу на зображенні автограф і дата: Шевченко // 1844. Посередині назва: Казка. Нижче неї – пояснювальний текст Шевченка до офорта:

– А відкіля і куди Бог несе, господа москалю? і де таки табачку брали: чи не з чимиричкою часом?! бо ми вас знаємо, піддобрики!!!

– Из самой Расеи идем на тот свет, сударыня смерть!.. а табачок истинно лубенский…

В літературі відомий також під назвою «Солдат і смерть».

В основу офорта покладено поширений у народній творчості сюжет про розмову солдата зі смертю.

Діалог між солдатом і смертю відбувається на околиці села на тлі українського краєвиду. Смерть з великою косою у правій руці, вбрана як українська жінка, не виглядає страшною і невблаганною. Можливо, вона таки тільки понюхає табачку, залишить "москалика" і піде собі далі. Пояснювальний текст, сюжет, образи пройняті доброзичливим гумором. Твір залитий яскравим світлом, — можливо, дія відбувається в полудень.

Попередні місця збереження: Центральний музей Т. Г. Шевченка, Київ.

[ohsalome]

"After the war, the environment will take centuries to recover."

According to Roman Strelts, Minister of Environmental Protection and Natural Resources, about 20% of protected areas in Ukraine are under threat of destruction, and about two thousand cases of environmental damage have already been recorded.

Ruslan Hrechanyk, Deputy Minister of Environmental Protection and Natural Resources, says that the military aggression has left no component of the environment intact: air, water, soil, flora and fauna. Engineering infrastructure facilities that help preserve the environment have also been damaged.

"We need one trillion hryvnias to restore the environment. But every day the damage is increasing. The coordination headquarters of the State Inspectorate works 24/7 together with law enforcement agencies to record the damage and make calculations," says Grechanyk.

Oksana Omelchuk, an environmental activist, says that shell explosions lead to pollution of the area and the death of large animals, as they are more likely to activate mines. Fires are also dangerous, as they are difficult to extinguish in the midst of hostilities.

According to the WWF report, the largest areas of forests that have been in the danger zone due to military operations are located in Chernihiv (423.5 thousand hectares), Sumy (287.9 thousand hectares) and Luhansk (205.1 thousand hectares) regions. In Zhytomyr, Kyiv, Kharkiv regions and the Chornobyl Exclusion Zone, the hazardous areas reach 126-165 thousand hectares. In total, about 1,849 thousand hectares of forests are in the danger and occupied zone due to military operations.

The Deputy Minister notes that cruise missile attacks, mine explosions and other dangerous objects have caused about 600 fires covering 13 thousand hectares. The environment is also severely affected by the burning of oil products, and harmful chemicals that get into the soil destroy it.

According to Ruslan Hrechanyk, the war has already affected 812 protected areas, the total area of which is almost one million hectares or 20% of the total area of all protected areas in Ukraine. The territories under occupation and those that have been subject to hostilities have suffered the most damage.

Under threat of destruction are 16 Ramsar sites (wetlands of international importance), about 160 areas of the Emerald Network (a network of protected areas created to preserve species that need protection at the European level) and two biosphere reserves. Some national parks are on the verge of a humanitarian catastrophe.

Environmental restoration requires a lot of money, so the Ministry of Environment is counting not only on the support of partners but also on compensation for damages from Russia after international courts. Ukraine may become the first country in the world to receive reparations for environmental crimes.

[not4yourmind]

Щось останнім часом залип на Ziferblat.

По життю все наче й стабільно, але не прямо, щоб дуже добре. Є проблеми в стосунках, є проблеми з менталочкою, які тягнуться вже дуже давно.

Стосунки на «паузі». Спочатку це здавалось мені хорошою ідеєю... Хоча, ні. Не так. Я раніше не розглядав взагалі концепцію «паузи» в стосунках, як щось здорове. В моєму розумінні це скоріше «репетиція» перед розлученням. Але потім, після тривалих дискусій та аргументацій, я дійшов, що, можливо, моїй (поки що?) Аліні це потрібно і вирішив погодитись. Але я був не дуже розумним, коли не визначив всі умови паузи задокументовано. Тому, деякі лишились в повітрі, а тому навряд є настільки важливими. Загалом, я повернувся до концепції «репетиції» і скоріше готую себе морально до всіх можливих сценаріїв. Мені буде дуже шкода втрачати цю людину, проте я все ж її люблю і, якщо відкидати всі-всі негативно-позитивні емоції,  в глибині душі я постараюсь пройти усі етапи гідно та з повагою як не до себе, то до спогадів, які в мене залишаться.

Що я в цілому планую робити? Якщо чесно не знаю. Буквально всі опитувальники, форуми та люди кажуть, що в мене серйозні проблеми з головою. І я насправді хочу їх чути, але в голові дуже часто виникають думки, що можливо це не правда. В тому плані, що є ймовірність, що я «підсвідомо» маніпулюю оточуючими і насправді є досить аб’юзивним партнером та й взагалі людиною. Не знаю. Складно це. Буквально всі рекомендують звернутись за допомогою, яка є досить таки вартісною: не менш 800-900 грн за сеанс, яких може бути чимало. Та й ще медичне лікування може влетіти в копійку, в разі чого. Не думаю, що я це все стяну на даному етапі. В тому плані, що гроші я заробити можу та й в мене є певні збереження. Але чи буде з того сенс, якщо насправді в мене немає проблем і це все маніпуляція мене та способи привернути увагу?

Про привернути увагу. Рефлексія протягом цих двох днів дала мені чітке розуміння, що більшість свого життя я був ніби запасна батарейка. Це звучить дуже пафосно, але дуже чітко демонструє моє життя. Буває в пульт потрібно 3 батарейки, а в магазині є лише комплекти з 4. Ти береш його, заряджаєш пристрій, а одна батарейка десь там лежить. Ти знаєш, що вона є. Але одразу не згадаєш де. Вона - запасна.

Так і я. І це тягнеться ще зі школи: в мене була «компанія» з першого класу. Дуже часто я відчував себе там зайвим. В тому плані, що всі троє людей з тієї компанії дружили не тільки в школі, а й в позашкільний час. Вони грали у футбол, ходили один до одного в гості і тд. Мене ніколи не кликали. Навіть в школі відчувалось так, ніби це я з ними дружу, а не навпаки. Потім компанія змінилась, почався 10-11 клас. Принципи трохи також змінились: єдина зв’язною став алкоголь та історії, які з ним пов’язані. Я насправді взагалі не люблю пити. Мені не подобається смак міцних напоїв і не дуже подобається ефект. Але іншого в мене не було. Я хотів відчувати себе потрібним, а тому був готовий навіть на таке.

Потім купа проблем з випуском. Дівчина, яка мала йти зі мною на імпровізований випускний бал сказала, що я огидний урод і ніхто мене ніколи не захоче, що в цілому підтвердило мої потаємні думки. Це було дуже складно, хоч я зараз і розглядаю це як поштовх. Після того моменту я дуже сильно змінився. Почав вдягатись так, як хотілось мені. Слухав музику таку, як хотілось мені. Відростив довге волосся і воно мені личить краще, ніж коротке. Хоч і все ще не ідеально. Це, звичайно, стало дуже негативним досвідом в моєму житті, проте це був поштовх довести собі, комусь ще, що я можу жити в гармонії з собою і мені більше ніхто не потрібен. Звичайно, були спроби завести якесь спілкування, проте це не настільки важливо було. Головне було в га��монії. Я відчував себе впевненим та собою. Отаким от мовчазним одинаком. Я пізнавав свою «нірвану». Не вистачало мені лише людини, яка б прийняла мою любов та турботу такою, якою б вона була. Людина знайшлась, але зараз не про це.

Посил в тому, що все життя я намагався не бути запасним, а самодостатнім, бо це відчуття «запасу» в мене лякає ще з самого дитинства. Звичайно, це лише власні спроби зрозуміти що взагалі коїться. Якщо відкидати весь пафос, я виню себе у всьому: від того, що зіпсував стосунки до того, що не заслуговую бути НЕ запасом. І що зробить психолог? Він лише скаже, який я класний і що насправді мені потрібно розкривати свої сильні сторони. Він ж не скаже, що я маніпулятивний аб’юзер. Бо я більше йому не заплачу, як клієнт. Принаймні, мені здається, що психотерапія працює саме таке.

Я вчусь знову жити в гармонії з собою. Звичайно, ще трохи зриваюсь, але пообіцяв собі, що з свого боку буду дотримуватись усіх домовленостей в повній мірі. Все таки, я завжди вважав себе чесною людиною слова.

З хорошого: починаю оговтуватись. Насправді, можливо лишитись самому не таке вже й погане вирішення ситуації. Так, я перестану знову довіряти людям на дуже багато років. Та й чомусь впевнений, що тривалих стосунків більше в мене не буде. Але життя продовжується. Сьогодні мені в рекомендаціях вибився якийсь івент. Можливо сходжу. Єдине лякає те, що місце проведення дуже далеко. Та й можливо настільки інтерактивні «Ігри для еліти» (назва івенту) можуть лише зробити гірше.

Замовив собі недорогий подарунок, бо вичитав, що потрібно рефлексувати та виконувати свої бажання. Було не погано, але відчувається прихована провина за те, що я його не заслужив, зруйнував, знищив стосунки і турбується про себе. А ще зробив вчора дуже багато різної роботи. Зовсім трохи поговорив про ситуацію з рідними. Я не розповідаю всіх деталей, бо це виключно особисті справи. Але якось... В мене немає більше кому розповісти. Хотілось би мати якусь таку людину, кому без відчуття провини можу розповісти хоч частину всього, що я переживаю. Батьки та брат не підходять, бо вони не є об’єктивними. Та й враження, що це буде маніпуляція. Загалом максимальна каша в голові, яка варіюється від того, що можливо я не найгірша людина в світі до того, що насправді найгірша - маніпулятивна та аб’юзивна, яка потребує лише того, щоб її жаліли та в дупку цілували. Отаке.

По планах - з усіх сил тримати себе в руках та демонструвати не таку велику кількість унивання. В першу чергу потрібно знайти те, що приноситиме мені позитивні емоції. Раніше це була Аліна, гра та ще ряд дрібничок, які були так чи інакше підв’язані до моєї партнерки. А зараз гра вже взагалі не вставляє. Ніколи не думав, що цей момент настане, але шляхи буремні. Треба думати та шукати.  Думати, працювати і шукати. Життя не зупиняється, потрібно повертатись до відголосків себе та існувати на одинці з собою.

От наче й написав і легше стало. Враження, ніби поговорив з кимось.

[darkrwitch]

The book: Темний бік будинку

Author: Марина Макущенко

Publisher: Видавництво Старого Лева

Year: 2018

Genre: Українське фентезі

Pages: 328

Language: Українська

The description: Люди покинули красиві столичні маєтки, але забули забрати Духів Будинків. Голодні, самотні та невидимі мешканці продовжують захищати оселі та понад усе шанують споконвічні традиції. Яра — донька звичайного київського домовика — завжди підозрювала, що вона не така, як усі. Дівчина опиняється у вирі потойбічних інтриг і дізнається страшну таємницю свого народження. Та саме її інакшість допомагає їй протистояти злу, знайти кохання та зрештою порозумітись із батьками.

Історію записала письменниця та мисливиця за враженнями — після того, як особисто обійшла усі кімнати, зазирнула в пічки та кутки Будинків. Провела інтерв'ю з істориками та попрацювала в архівах, вивчаючи історію та міфи Києва. За збереження історичної архітектури авторка боролася як телевізійний журналіст, та як мрійниця вона бореться за те, щоб старі Будинки жили заради нових ідей і нових Духів.

Taken: 08.03.20

Started: 27.06.24

Finished: 30.06.24

First impression: Двоякі відчуття. Не можу сказати, що мені сподобалося, мені було дуже складно змусити себе дочитати останні десять сторінок, бо мене неймовірно сильно під кінець почала харити головна героїня Яра. Мені було складно читати перші 50-70 сторінок, я тричі кидала цю книгу, але зараз часте відключення світла, тож я сиділа за книгою з книжковим ліхтариком. Якщо поділити книгу на чотири частини: вступ, зав'язка, розв'язка, фінал – мені сподобалось десь між зав'язкою і розв'язкою, і окремі глави. Якщо б не Яра, то мені б сподобалося все, окрім якось затяжного вступу, хоча не знаю чи він настільки затяжний, як мені здавалося. Мало що можу пригадати нормального, це просто чергова книга про «особливу, не таку як всі», в якої в кінці буде найкращий чоловік. Нічого не маю проти, але головна героїня проста, надокучлива і не дієва персона, все, що допомагало просувати сюжет робили другорядні персонажі, хоч можна було зробити її ініціативнішою. Це найбільший мінус книги. Плюсом дуже дивно злили головну злодійку, хоча вона мені більше подобалася, а злодія тим більше (фактично одним реченням).

Про другорядних персонажів: головний любовний інтерес Дамід – дуже класний хлопець, навіть якщо мулат він все одно мені сподобався, авторка прописала його добре; так само брат гг Кош. Був прикольним малим, а як виріс ще краще став. Химери сподобались, але відношення Яри до них – ні. І ще згадаю ще одного чоловічого персонажа, бо його стокгольмський синдром, опис зовнішності і, чесно кажучи, натяки на ЛГБТ почуття були класні, колоритно, хоч теж бісив. Більше не згадаю, бо було не так цікаво.

Два бали за цікаву ідею, один за відсутність опечаток (помітила лише одну), за Дамда і Коша ще по балу. Себто п'ять. Було б шість, але Старий Лев в 2018 році проїбався з версткою і в книзі на 328 сторінок зробив зміст зі всіма главами на 146. Не знаю, як це сталося, але коли я це помітила, як людина, що версткою займалася і розуміється мінімально, я охуїла.

Rating: 5/10

[kalceferia]

Хочу потратити всі свої збереження на дрібниці з аліекспресу

[zvychaynedivchysko]

"За день ця мавпяча орда зжирала вагон бананів і, безсоромно нехтуючи законом збереження маси, висирала два вагони гівна."

Знаєте закон збереження в школі звучав приблизно "ні що ні звідки не з'являться, ні що ні звідки не зникає", але лише зараз я дізналась нормальну назву, а я колись цілком могла стати людиною пов'язаною з хімією, але в якій сфері то вже інша історія.

[karen-chan-nya]

Еконекромантія

Холод. Сніг. Ніч.

Двоє чоловіків один на проти одного.

Один з дорослий і поважний джентльмен у пальто. Навпроти нього молодий хлопець у чорній мантії з емблемою на плечі.

Старший чоловік мав вигляд дуже освіченої людини. Бо він таким і був. Цей джентльмен — вчитель з великим стажем. І він завжди намагався бути тим викладачем, якому учні щиро подякують після випуску. І часто саме так і було. Він підтримував учнів і мав їх довіру.

Так само і зараз він намагався допомогти учню навпроти нього. Цей хлоп‘яга перед ним — учень 6-го й останнього курсу столичного університету. Колір його емблеми ясно казав — факультет некромантії.

— Але професоре, чому ні?! Моя проєктна підпадає під усі вимоги! І навіть більшість рекомендованих!

Треба уточнити: цей учень запросив свого професора в морозну і темну ніч на кладовище, щоб показати результати своєї випускної проєктної роботи.

— Несторе, ні, ні, і ще раз ні. Я розумію специфіку твого факультету, але навіть для некромантів є чітко визначені моральні норми. Я не можу допустити на здачу таку роботу.

— Але професоре, моє рішення може стати революційним! І в ньому немає серйозного виходу за моральні норми! Навіть більше, воно ідеально збігається з нинішніми пріоритетними вимогами до винаходів! Все для збереження нашої планети!

— Яке ще збереження планети! Несторе, от яким чином це допоможе збереженню планети!

Голос професора вже сходив на крик, але учень тримався впевнено і стояв на своєму. Він один із найкращих на потоці та стільки сил вклав у розробку свого проєкту! Щоб весь університет підняло й гепнуло, він не здасться зараз!

— Коли люди дійшли до створення магічних і не магічних технологій високого класу, ми почали використовувати надзвичайно об‘єми ресурсів. Але ці ресурси є вичерпними й наша планета почала спустошуватися. Щоб побороти цю проблему, всі процеси й технології тепер мають відповідати вимогам екологічної економії та реконструкції. Моя пропозиція використовування мертвих тіл задля важкої праці ідеально збігається з принципами повторного використання і перероблювання. Цей метод дасть нам не лише багато дешевої робочої сили, а й допоможе зекономити ресурси планети!

— Це. Все. Ще. Приниження. Честі. Загиблих.

— Це не зовсім так, професоре! За Статутом принципів некроманта, Том 2, параграф 24, злочинці, вбивці та відступники не заслуговують на право захисту їх тіла від маніпуляцій після смерті. Абсолютною є заборона лише над маніпуляціями з душами, живих чи загиблих, але цього моя робота не вимагає!

«Боже», — крізь зуби видихає професор. Йому часто доводилося мати справу з впертим учнями, але цей… гарно підготувався, але ще надто зелений, щоб зрозуміти, що не все що офіційно в рамках закону варто робити.

Як люди відреагують на те, що поряд з ними будуть працювати трупи. ба більше, трупи вбивць і злочинців! Навіть якщо цей план приведуть в дію, суспільство змусить їх зупинити його. Якщо не пощастить — ще й втопчуть репутацію хлопця, а разом з ним і університету, в багнюку.

— Ні. Використання трупів для такого неприпустиме.

— Але повторне використання! Перероблювання!

— Несторе, це примушення до роботи осіб, що не мають можливість висловити свою волю!

— Це трупи! У них немає волі, бо вони вже не особи! Вони лише ресурс, який можна повторно використати для власних цілей.

— Вони були людьми!

— Але вже ні! Вони більше не мають душі!

— Чи варто йти на такий ризик для соціуму задля такого? Ти не уявляєш, що це може спричинити!

— Що це може спричинити? Відлигу! Планета виснажена, виснажені й люди! Нам треба більше ресурсу. І чому б тоді мертвим не стати цим ресурсом.

Вони обидва тяжко дихали, створюючи навколо білу пару. Горла боліли від криків і морозу, але емоції пригнічують біль і холод.

— Професоре, прошу вас! Дайте мені шанс! Дайте шанс моїй роботі допомагати врятувати планету! Нехай давно загиблі зможуть врятувати тих, що ще живе!

Професор почувався виснаженим цією розмовою. За всю його кар‘єру скільки вже ризикових ідей він підтримав, але ця… може він ще пошкодує про це.

— Добре. Я не буду відхиляти твою роботу прямо зараз. Але ми про це ще поговоримо, Несторе!

І вчитель розвернувся на п‘ятках і пішов з кладовища.

Учень переможно усміхнувся, кричучи тому в спину «Дякую, професоре!». Пішла тріщина, професор здався. Якщо він погодився не відхиляти роботу одразу, значить у хлопця є всі шанси завершити й здати свою проєктну. Це перемога.

[lisa-is-chilling]

папа перестав давати кишенькові гроші.

-1 причина залишатись в університеті.🙃

зарплата зарплатою, а додаткові 3к на дорозі не валяються, особливо якшо вони одразу йдуть в мої збереження на поїздку до польщі.

[afarransilent]

Повертаючись до джерел

Окей, все ж треба час від часу відволікатися від самі-знаєте-чого. Відволікся ненадовго і виклав на ао3 черговий розділ "Джерел". Тринадцятий з тридцяти п'яти. Рано чи пізно, так чи інакше, я це доперекладаю.

Все ж цей фік зробив неабиякий внесок у збереження мого душевного здоров'я протягом весни і літа, коли майже не було за що триматися. Дивно, які нездорові штуки часом бережуть нам душевне здоров'я.

Оригінал:

Картиночка знову з просторів інтернету, але цього разу авторській підпис на ній видно)

[nelligekata]

20 листопада 1917 року Українська Центральна Рада прийняла Третій Універсал

🔱🗺 20 листопада 1917 року Українська Центральна Рада прийняла Третій Універсал, яким проголошувалася Українська Народна Республіка (УНР).

“Для того, щоби крайова власть стала справжньою фактичною властю, під нею повинна бути міцна підвалина, і такою може бути тільки проголошення Української Народної Республіки”,

такими словами Михайло Грушевський відкрив 20 листопада засідання Малої ради.

Через два дні у Софійському соборі відбувся святковий молебен, а на площі біля нього вишикувалися військові частини. В урочистій обстановці, під час великого народного віче було зачитано текст Універсалу.

У документі були окреслені кордони УНР включно з Київщиною, Поділлям, Волинню, Чернігівщиною, Полтавщиною, Харківщиною,  Катеринославщиною,  Херсонщиною, Таврією (без Криму). “Остаточне визначення границь… що до прилучення частин Курщини, Холмщини, Вороніжчини і суміжних губерній та областей, де більшість населення українське, має бути встановлено по згоді організованої волі народу”. Уся влада в країні, до проведення Установчих зборів належала Центральній Раді та Генеральному Секретаріату.

Проголошувалося збереження федеративного зв’язку із росією, яка б стала “федерацією рівних і вільних народів”. Йшлося не про російську радянську республіку, яку УЦР не визнала, а про буржуазну республіку.

Скасовувалася приватна власність на поміщицькі, удільні, монастирські, кабінетні, церковні та інші землі. “Право власності на землі поміщицькі й інші землі нетрудових хозяйств сільськогосподарського значіння, а також на удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі касується”. Рада обіцяла добиватися якнайшвидшого встановлення миру, запровадження державного контролю на виробництві, встановлення восьмигодинного робочого дня.

Проголошувалися демократичні права та свободи: слова, друку, віросповідань, зборів, спілок, страйків, недоторканність особи та житла, право використовувати місцеві мови у стосунках з державними установами, скасування смертної кари, амністію для всіх політичних в'язнів, незалежний суд. (https://telegra.ph/file/99c658f87e787aa1649fb.jpg)

Принципи, сформульовані в цьому документі, було розвинуто й закріплено в окремих законах УНР. Зокрема, на початку грудня 1917 року ухвалено низку законів про реорганізацію судів, а 9 січня 1918 року – закон про охорону прав національних меншин.

[nati3197]

Поки на вулиці дощ Михаїл разом з Ирл мирно читають книгу в кабінеті

P.S. pose @simmireen

Правда тиша була не довгою. До них приєднався Арктур, йому також дуже цікаво все чим займаються батьки

Фото на пам'ять

P.S. pose @katverse

Погода не проблема якщо ти хочеш пострибати по воді

Тато прийшов забрати Арктура з вулиці, там було досить прохолодно ще й босоніж

P.S. pose @maddoxx012

Ну що маленький пішли в дім

Рідке явище, це збереження перше в якому тварини в мене переважно сплять на своїх підстилках

[not4yourmind]

Моя улюблена книга - Портрет Доріана Грея

*дуже довгий пост про рефлексію стосовно любові та її важливості в моєму житті. Не вичитував і писав залпом. Може бути багато помилок*

На фоні останніх подій в моєму житті дійшов до дивного висновку. Дивного, але, можливо, не правильного. Просто про це мені ніхто досі не сказав і не зміг довести протилежне моїй думці. Останнім часом, приходить усвідомлення, що традиційні цінності в житті доволі суб’єктивні і зберігаються виключно на сторінках книг або кадрах романтичних комедій. Я не про біблійні стереотипи, де ти маєш строго відповідати одному чітко визначеному канону. Релігія, як і віра, то зло у всіх його виглядах. Але зараз не про це. Зараз скоріше про факт вибору і збереження вірності одному партнеру.

Світ дійсно змінився. Дуже сильно змінився. Люди хочуть більше емоцій за коротший проміжок часу. Причому, обов’язково ці емоції повинні відрізнятись і те, що змогло задовольнити вчора - видаватиметься нудним завтра. Така тенденція простежується скрізь. Раніше фільм на три години вважався дуже коротким і люди хотіли більше і більше, а зараз найпопулярнішим жанром є тікток, де контент максимум на хвилину. Раніше в попиті були великі сюжетні ігри з сотнями годин одноманітного грінду, а зараз швидкі двадцятихвилинні катки в різного плану МОВА забавки. Люди прагнуть жити швидко. І в це швидко слабо вписується довгі відносини з одною людиною. Любов живе три роки, сказав хтось розумний. Вже навіть не знаю хто. Далі лишається свідомий вибір супутника життя, оскільки нічого нового вже не буде.  Змінюватимуться лише обставини прояву характеру, але сутність вчинків, дій, реакцій та емоцій лишається незмінною. І з цього моменту починається сам процес ідентифікації пари як єдиного цілого.

В моєму житті все було доволі зрозуміло. Я завжди позиціонував себе як однолюба. Кордони окреслились самі собою. Навіть не знаю чому. Чи на це вплинуло дитинство з проблемами в сім’ї між батьками чи книжки, які я читав, чи фільми, що йшли на телевізорі. Не знаю. В будь - якому випадку, скільки я себе пам’ятаю найстрашніше для мене було зрадити партнера і, щоб вона зрадила мене.  Для мене вірність то не просто пусте слово. Це про повагу і прийняття. Про відданість, забезпечення надійності та комфорту. Зрештою, це про кохання, а не про любов. Я вважав, що так живуть багато людей. Що це той моральний інститут, на якому будуються щасливі та хороші сім’ї. Саме тому, для мене було дивно в компанії друзів оцінювати дівчат за зовнішністю. Ляскати їх по дупі, мацати за груди і розмовляти на дуже відверті теми з однозначно подвійним підтекстом. Туди ж питання сексу в трьох, сексу в клубах після знайомства, сексу через тіндер і т.д. Ні, я не ханжа. Я люблю секс і все, що з ним пов’язано. Я можу говорити про нього відкрито, впевнено та не боятись кривого погляду касира під час покупки презервативів. Але я люблю секс лише з моєю партнеркою, а не просто як явище. Мені важлива моральна близькість, а не фізична. Для фізичної розрядки я зроблю це рукою і значно краще, ніж це зробить хтось ще. Фактично, я люблю більше приносити задоволення, ніж його отримувати. А приносити задоволення хочеться лише коханій людині, а не рандомному статевому контакту. І оцей моральний зв’язок, на мою думку, формується задовго до першого інтиму. Він визріває та нагнітається поступово, з дотиком до рук, шиї чи щік. З перебиранням пальчиків, волосся або вух. Зрештою з поцілунками. Саме тому, іноді, банальний поцілунок для мене більше сприймається як зрада, ніж сам факт сексу. Як і чуттєва прогулянка за руки по парку. Сам секс є лише фіналом кохання , ментальний зв’язок між людьми, почуття кохання та прив’язаності формується задовго до нього і базується на таких простих речах.

Сучасне суспільств�� все менше починає засуджувати зраду. Поцілунок тепер це щось безневинне, що роблять усі з усіма. Тримання за руки це теж з розряду не романтичних стосунків, а чогось буденного та нормального. Та й сам секс знецінився до банального отримання фізіологічного задоволення. В моєму житті зараз відбуваються дуже складні події. Мене зрадили. Так, без сексу. Це були поцілунки, спочатку випадкові. Потім повторені не одноразово по власній волі та усвідомленню. Можливо я ще напишу про це пост, бо виговоритись мені немає кому, а можливо знайду якусь жертву, яка буде спроможна вислухати і дати пораду збоку. Сексу не було. Але я дуже часто повторював своїй коханій про важливість для мене ментального контакту. Про страх зради. Я душив свою надмірну ревнивість у речах, в яких не мав би. Пробачав брехню, повністю почав довіряти і дав свободу, яку в мене вимагали. Довірився і розчинився в цій довірі. Але це не допомогло і я отримав те, чого боявся найбільше. Пост зрештою не про це. Пост скоріше про те, що той, з ким це було зроблено усвідомлював, що в неї є пара. Є партнер. І в моменті не було ніякого стоп сигналу про те, що це не правильно. Потрібно поважати чужі кордони і завершити все минуле перед початком нового. Банальна чоловіча солідарність, про яку всі «мужекі» так кричать на кожному кроці. Її не було. Як і не було потім у дівчинки - подруги моєї коханої, яку я поважав, приймав у гостях, годував та допомагав подолати наслідки сильного алкогольного сп’яніння буквально вкладаючи спати як дитину. Ставив водичку на ранок, ставив телефон на зарядку та шукав нічник, щоб не було страшно спати. А перед тим прав постіль вручну. І навіть таке відношення не було тим стоп сигналом. Вона попросила мою кохану переспати з нею, добре знаючи, що у нас проблеми в стосунках, які ще не завершені і добре знаючи мене особисто. Для неї це було зовсім не важливо. А для мене було б. За всі 3 роки відносин. Майже 4 роки. Я ні разу не подивився в бік іншого. Ні разу не збрехав чи піддав сумніву свою вірність. Ні разу не фліртував чи натякав на близькість. Жодного клятого разу. Для мене «у мене є кохана людина» це по - перше, а не по-друге. І якби мені зараз, або будь - коли ще, запропонували хоч щось з кимось іншим я б одразу відмовився. І сам би не зміг комусь у стосунках таке запропонувати. Це про повагу до людей і до їх вибору.

Моя улюблена книга - Портрет Доріана Грея. Вона про те, як людей псує розпуста та до чого це призводить. Вона про моральні цінності та те, що тільки людина своїм свідомим вибором може захищати їх та оберігати. Адже піддатись негативу та потребам тіла в нових емоціях дуже легко. Важче пронести відданість та здорове ставлення крізь своє життя.

[gwenllianwales]

Дуб Ґрюневальда

Дуб Ґрюневальда — ботанічна пам'ятка природи України, дуб віком 800—900 років, який називають найстарішим дубом Києва.

Стовбур цього дерева має обіймище 7 метрів та висоту 20 метрів. Названий на честь німецького художника XV—XVI століть Матіаса Ґрюневальда. Дуб має велике дупло, в якому раніше розводили вогнища, від чого дерево значно постраждало.

З 2009 року проводяться заходи з лікування та збереження дерева. Отримав перше місце у номінації «Естетично цінне дерево України» у 2010.

Дуб відіграє важливу роль у моєму оріджиналі "Господар метро", тож, я знову ділюсь з вами цікавинками. Почитати можна на ао3 чи на фумі

Джерела: 1, 2