#якісь нотатки

[benjamiina]

закінчила перегляд фільму ''пропала грамота''. це той фільм, який би я хотіла дивитися малою в дідовій кімнаті. він на ліжку зосереджено куняє, я на підлозі чищу яблука. не ''пригоди шуріка'', а це. як би багато змінилося в нашій свідомості, якби змалку нас не підживлювали лайном на мальованій кераміці.

''твоя служба - вірний кінь та чисте поле. людям служи''

[cinnabar-pandochka]

Неочевидна річ, але мені поштовхом для мотивації і бажання писати став стілус!

З ним трошки сумна історія була. Перший я купила навесні цього року, але загубила його на другий тиждень школи. Потім ми замовили новий, але нас наїбали обдурили китайці (а ми його ще півтора місяці чекали!). Потім замовили втретє (паралельно намагаючись повернути гроші за другий) вже в того ж чувака, де й перший раз. Тепер вже вдало. І ось буквально тижень тому він приїхав! Нарешті, моє сонечко, моє щастя, він такий комфортний (๑꧆◡꧆๑)

І тепер, окрім того, що я можу зручно працювати з онлайн-матеріалами на уроці, я повернулася до кліну манхви (називається «Лиходій дізнався мож справжнє обличчя», можете знайти на манґа іні) і, що неочікувано, він дає мені мотивацію писати. Я не впевнена у причинах, але ось мої варіанти.

Ну в цьому я майже впевнена: зручні швидкі нотатки. Коли в голові є ідея, яку треба терміново записати, то набагато зручніше відкрити «швидку нотатку» (на стілусі навіть є "гаряча кнопка", тож це робиться в один клік) і швидко написати думку, ніж відкривати прогу, шукати папку з фф і там в потрібний файл тайпити. Та й пишу від руки я швидше, ніж друкую. Ну, якщо поганим подчерком.

Друга це те, що я дуже люблю схеми. Bullet points, багато стрілок, якісь домальовані значки, зрозумілі лише мені. При друці доступні лише bullet points, ну ще можна кольорами виділяти, але це не так комфортно, коли мені треба оформити ідею.

Третє це мабуть відчуття. Хоча фф я все ж друкую, а не від руки пишу, але відчуття того, що ти саме пишеш в момент натхнення дуже файне. Але ще мій стілус супер-комфортний, я його обожнюю ˙˚ʚ(´◡`)ɞ˚˙

Чому я тоді не пишу ідеї ручкою блокноті, якщо мені подобаєтсья відчуття? Не трохи непрактично. 1. Блокнот з ручкою має завжди бути з собою. Це прадва і для ноута, але його я ношу з собою в школі постійно, бо там навч. матеріали. 2. Те, що я напишу на ноуті буде завжди зі мною, коли, якщо мені треба щось із блокноту, то мені треба сам блокнот. А деякі програми мають і мобільну версію, тож маю доступ до матеріалів навіть з телефону. 3. Гумка і функція "назад"! 4. Блокноти це естетично, але я більше фан діджиталу.

Ще бонусом можна додати, що з ноутом легше приховувати чим я займаюсь. Подивляться на мене і далі що? Пише? Друкує? Ну всі пишуть і друкують, може там завдання чи есей. А там фанфік, хі-хі. А враховуючи що я в міжнародній школі, то навіть якшо зазирнуть в екран — все одно нічого українською не зрозуміють. Evil mind. (▼∀▼)

Отак мінімалістично вигядає моє щастя. Стрілки показують на кнопки.

Завдяки ньому скоро ви зможете побачити фанфік по системі ૮ ˶ᵔ ᵕ ᵔ˶ ა , який, до речі, має потенціал стати найдовшим моїм на данний мометн фф ✩⚫꒳⚫✩

P.S. у мене раптова любов до камоджі, не питайте

[newermindiary]

Про письменницькі щоденники. Мій досвід, поради. Письменницька кухня.

Нотування ідей – це ознака письменницької культури. Ось декілька порад як ви можете це робити з користю і задоволенням.

 Дуже складно просто сісти і написати текст. Більшість текстів, якими я задоволена(а бути задоволеним_ою своїми текстами автору_ці, якнамене - це головне), я пишу не за один присіст. Починаючи зі шкільного віку, я маю безліч блокнотів/зошитів/нотатників/записників/щоденників/тощо, де я записую усі цікаві чи цінні думки, що приходять мені в голову.

Мені це необхідно, тому що часто мені в голову цінні думки приходять неочікувано, це уривки, з яких цілісний текст не скласти, я їх записую, але далі думка не плине, тому працювати з нии не вдається. Якщо їх не записати, то потім я їх забуваю. Отже, я записую їх, аби повернутися до них пізніше.

Іноді з них можна скласти неординарний діалог чи красномовний опис, але до багатьох з них я не повертаюся. Тим не менш, мені складно сказати, наскільки думка вдала, коли вона надто свіжа. А поза часом, коли перечитуєш записник, одразу видно, маячня це була чи щось гоже.

 Отже, як "накопичувати" матеріал для плідної роботи чи просто полегшувати собі працю над твором.

 Якщо вам зручніше працювати з фізичними носіями:

 1. Придбайте зошит.

Зазвичай я обираю звичайні блокноти в клітинку. Головний критерій - аби був невеликий і зручний, аби можна було навіть покласти в кишеню. Вони ніяк попередньо не розплановані і сама я цього не роблю, бо вони мені потрібні аби нашвидкоруч записувати необхідне. У цих нотатниках у мене є окремі сторінки для висловлювань/реплік персонажей, для якихось філософських роздумів, сюжетних замальовок. Я заводжу окремі розділи для окремих текстів за своїми вигаданими світами.

У мене навіть є різні нотаники для різних цілей і творів. Загалом, за увесь мій творчий період у мене накопичилось від 20 блокнотів, деякі списані повністю, деякі наполовину, а деякі лише початі.

 2. Зараз можна знайти якісь готові письменницькі щоденники, де є "вбудовані" розпланування простору, поради, вправи для розминки. Це може бути дуже корисно для тих, хто не знає, з чого почати.

 Людям, що ненавидять усілякого роду конспекти, я раджу обирати естетичний і цікавий Блокнот за розплануванням робочого простору, щоб вам було приємно просто тримати його в руках. І тоді у вас буде більше мотивації, щоб зайвий раз прихопити його, дістати і зробити запис.

Можливо, ви також потребуєте гарної ручки з незвичайними чорнилами, яка просто залишає гарний слід на папері?

Це не школа і не універ, тож оберіть такий підход до справи, аби ця справа вас не обтяжувала, інакше вам не захочеться до неї повертатися.

АЛЕ ВІЗЬМІТЬ ДО УВАГИ, що якщо ви потім не зможете через час прочитати написане, то це лише ускладнить роботу.

 ПЕРЕВАГИ фізичного блокноту: автентичність процесу письма, що може сприяти вашому робочому настрою і збуджувати уяву; коли записів багато, то у ньому простіше орієнтуватися, бо у пам'яті відкладається, в якому місці на сторінці та в якій часттині блокнота(початок, середина, кінець) ви щось записували; також мені завжди було зручніше гортати книгу чи зошит, аби знайти щось для перечитування, ніж скролити документ; блокнот не може розрядитися і вимкнутися; блокнот викликає цікавість у людей, коли ви пишете в ньому у компанії.

НЕДОЛІКИ: блокнот може загубитися, зіпсуватися, записи можуть вицвісти і бути нечитабельними, якщо у блокноті поганий папір; треба постійно пам'ятати, аби взяти його з собою і взяти ручку; блокнот викликає цікавість у людей, коли ви пишете в ньому у компанії.

 Коли ви віддаєте перевагу електронним носіям:

ПОРАДА 1. Записуйте у нотатник на телефоні.

Зараз у кожного в мобільному телефоні є нотатки, куди можна швидко записати цитату чи думку. Багато моїх друзів записують там вірші і я теж. Але писати прозу з телефона мені не надто зручно.

 Але якщо ви працюєте над довготривалим великим за обсягом текстом, одразу пишете сцени з різних частин сюжету (можливо, ви починаєте з кінця, або ведете нелінійне хронологічне оповідування), то вам може знадобитись простір з купою папок, де ви сортуватимете для зручності документи.

 Я думаю, ви достатньо знайомі з операційною системою Майкрософт, аби знати як користуватися Вордом і створювати папки на комп'ютері, де можна зберігати свою творчість, тому одразу перейду до наступного:

 ПОРАДА 2. Заведіть Гугл диск (якщо у вас досі його нема)

На своєму гугл диску я зберігаю багато матеріалів, що готові чи майже готові до публікації. У мене там багато папок з різними проектами, де відсортовані характеристичні таблиці, описи персонажей, шматки готового тексту тощо.

ПЕРЕВАГИ: Всі записи/відомості доступні вам за наявності електронного носія і ви матимете до них доступ у випадку втрати пристрою; 15 безкоштовних гігобайтів вистачить на кілька книг; у ньому можна працювати як з комп'ютера, так і з телефона

Недоліків я не виявила

 Якщо вам не достатньо уваги власне на сайті, де ви оприлюднюєте свої твори і ви хочете частише ділитися думками з людьми, то:

ПОРАДА 3.Заведіть твіттер

Можливо, якщо хтось дослухається до цієї поради, то вийде, що я !підклала йому свиню", бо певною мірою твіттер - це неабияке болото, що може затягувати в себе і навіть бути токсичним.

Але там є деякі переваги для щоденної прктики і організації своїх думок:

 1. Наприклад, там обмежена кількість символів, тому ви тренуєтесь розділяти, що є головним, а що -другорядним(і часто зайвим) у вашому тексті.

2. Ви вчитеся спілкуванню. Часто для письменників початківців, особливо тих, хто полюбляє експерементувати, буває складно порозумітися з читачем і в результаті, ніхто не читає його твори. Принаймні, якщо на вас підписуватимуться люди, ставитимуть лайки, писатимуть в коментарях, ви розумітимете, що вас прочитала і зрозуміла широка аудиторія(а ми усі хочемо, аби нас прочитало якумога більша кількість людей, чи не так?). Бо за своїми спостереженнями: якщо лайків нема, то вас не зрозуміли і ви знайшли відзив у чийомусь серці.

4. Ви вчитеся швидко формулювати свою думку і заощаджувати час написання. Насправді, це достатньо неочевидно, але коли заходиш написати твіт, то хочеш зробити це якнайшвидше. Якщо у вас бувають якісь "завтики", коли ви сідаєте і кілька абзаців пишете півдня, то соцмережа вас від цього відучить. там хочеться поділитися думкою якнайшвидше.

5. Ви вчитеся утримувати увагу читача. В твіттері є така цікава річ як "треди" - це ланцюжок послідовних твітів(а у твітів обмеження символів 140 знаків), де ви розкриваєте тези якоїсь теми. Суть у тому що людина бачить перший твіт у стрічці, читає його, і, якщо вам вдалося її зацікавити, вона прочитає все інше. Нічого сильно оригінального в такій ідеї нема, але твіттер як соцмережа прилаштований саме до змістовних повідомлениь. Людям там цікаві новини і чим коротше і яскравіше аи напишете, тим більше шансів отримати увагу у відповідь. А якщо ваш тред сподобався багатьом людям і вони поширювали його, ви можете бути певні, що вам вдалося привернути і утримати увагу читача.

6. У твіттері є пошук, за яким ви можете знайти свої записи по ключовому слову чи фразі тому, якщо ви пам'ятаєте, що щось писали, ви можете це знайти і використати в тексті за потреби. Я так роблю.

Недоліки твіттера:

1. Будьте готові, що вам не одразу вийде прорекламувати свої твори на інших платформах, якщо ви вже не є відомим письменником. Люди в твіттері не схильні переходити за посиланнями. Вам доведеться якимось чином прилаштувати свій текст до формату треду, аби його читали прямо там.

2. Аби в твіттері вас читали як письменника, а не автора мемів про новини, вам доведеться набрати певну кількість читачів. Аби стати популярним в твіттері, вам доведеться слідкувати за контекстом і вгадувати, що усім цікаво. Будьте готові, що вам доведеться сильно постаратися, аби привернути увагу до своєї творчості, якщо вона "не на часі". В твіттері швидко і легко реагують на те, що у всіх на слуху, але, насправді, передбачити, який саме ваш твіт "розлетиться", дуже складно. Іноді це може бути просто маячня, написана за секунду, а коли ви витратите кілька годин на інформаційне повідомлення - ніхто не зверне на вас увагу.

3. Недостатньо просто викласти свій твір на загал, і чекати, що його прочитають. Як і у всіх соцмережах, навіть тут, вам необхідно пості��но спілкуватися з іншими користувачами, аби вони познайомилися з вами як з людиною і були відкриті до вашої творчості. Це може сильно відволікати вас від власне процесу письма.

4. Твіттер як і будь-яка соцмережа викликає залежність.

*** Особисто я не роблю вибір між блокнотом і цифровим нотатником, а працюю одразу з усіми, тому що це для мене ефективніше. Не завжди є змога чи лежить душа писати суто в блокноті чи у Ворді.

 У своїй літературній роботі я віддаю перевагу не просто творам, що народжуються з потоку свідомості чи сюжетам, які я вигадую на ходу(хоча, безумовно, і такі у мене є), але задумам і концепціям, які завжди потребують планування. Я ставлю собі цілі типу "сюжет про українську школу чарівництва", "комікс про українського супергероя" і хочу втілити їх якісно. Буває, мені доводиться занурюватись у історію успіху автора_ки твору, який мені цікаво наслідувати і навмисно вивчати і аналізувати культуру власної країни, яку я досі сприймала інтуїтивно. Тому не тільки сам художній текст потребує постійного вдосконалення і редагування, а й сама ідея. Тоді я укладаю характеристичні таблиці, описую концепції вигаданого світу майже як наукові тези. У мене є ідеї, над якими я вже працюю 10 років. Це не постійна праця, а періодичні звертання до тексту, але, тим не менш, воно зростає разом зі мною. Але принаймні так я пересвідчуюсь, що мені вдається втілити саме те, що я хочу.

 А як ви пишете? Вам вдається писати одразу, чи ви плануєте трів наперед?

 Сподіваюся стаття була для вас цікавою і корисною. Бажаю вам натхнення до наступних робіт! І не забувайте спілкуватися(як іноді я), це корисно і для вашої творчості і для знаходження однодумців.

***

***

***

Нагадую, що маю профіль на Аркуші, де у зручному вигляді будуть зібрані мої роботи:  

https://arkush.net/user/2163?

[katrusyapsycho]

25.03 (коли треба зрозуміти, що життя продовжується?)

Любий Щоденнику! Сьогодні наше місто вийшло на новий рівень світломаскування - видно зорі. Сьогодні я сердилась, брала на себе забагато, дратувалася, намагалася втримати контроль і, врешті-решт, змогла дозволити собі лють, яка змінилася жалем до себе, і я навіть трохи поплакала. Сеанс самотерапії пройшов успішно. Боролася на своєму фронті. Мій фронт - душі людей. Зцілити, підтримати, не дати занепасти духом, привнести іскорку світла та вронити її на легкозаймистий грунт. Телефонувала колега, проговорили з нею майже годину. Потім була переписка по групі кризового консультування, і я навіть трохи псіханула. Коли я бачу повідомлення, що наша група не потрібна, на групи зараз ніхто не ходить, групи не допомагають і т.д., і тут ще й з собою важко, то нелегко це витримати. Я написала, що якщо немає бажання працювати - закриємо проєкт. Потім була власне ця група. Спробувала підключитися одна учасниця, але в неї не вийшло. Ми з ко-терапевтом проговорили цілу годину. Вона намагалася мене підтримати. Хах... не тільки я. Проте... Я все одно була якась роздратована та зневірена. Аж поки не почала проговорювати про себе всі ті речі, які мене бісять. А бісять мене навіть дрібниці. Щось на кшталт того, що хтось поряд зі мною розповідає про шкідливість цукру. А не запхати б вам думку туди, звідки ви її витягли? Їбала я в рот ваші уподобання. Потім якимось дивом знайшла в собі сили написати клієнтці. Відчувала, що їй самій важко вийти на зв'язок. Домовились про зустріч. Вона сказала "Дякую, що ви написали". Так отож, блять. Я ж знаю, як і де треба торкнутися чужої душі, що це принесло полегшення. Але чомусь моєї душі торкаються в тих ділянках і таким чином, що я маю витримувати біль. Заїбало це. Ходила вдень на вулицю. Випила каву, викурила передостанню цигарку. Розмовляла з колегою годину. Купила чоловіку навушники на завтра на День народження. Подарунки цього року: навушники, миша та спідня білизна. Набір біженця. До речі, спідню білизну купила його мама. Це тільки я бачу, що ситуація якась не ок? Проте... не то шо прям легше писати, а в голові крутяться якісь фрази посту на професійній сторінці. Типу рефлексувати вже достатньо боляче, щоб можна було надати цим думкам форми та вилити їх у загальнодоступні нотатки. Щось типу того. Не знаю, що зі мною буде завтра. А, ще одне. В якомусь американському стендапі була фраза "Я не знаю, коли після 9/11 можна дрочити". В мене пройшов місяць.

[kiryushchenkodarina]

Привіт, мене звати Дарина і мені 16. І я майбутній соціальний працівник.

Мій блог буде складатися із декількох частин.

Перша частина. Це буде особистий щоденник, у якому я буду розповідати про моє життя, навчання, емоції, откровення. Особисто це і є основна частина мого блогу.

Друга частина. Це будуть нотатки, які я буду записувати. Тобто, якісь важливі дати, події, важливі примітки.

Третя частина. В цій частині будуть виставлятися різні відоси, фотографії та музика.

Четверта частина. Тут будуть мої вірші, це також майже основна частина блогу, так як деякі вірші можуть бути для мене особистісними та откровенними.

П'ята частина. Це розповідь про мою майбутню професію. Тут постараюся максимально все розповісти, але пошагово та з великим інформаційним вмістом. Тільки основне, головне та суттєве.

Ну і на цьому можна закінчити.

[bez-nichoho]

Музика у конвертах

Колись листів було багато. Вони приходили часто і густо. Це видавалось невідомою магією, яка мені неочікувано відкрилась. У листах було різне: історії, думки, сни, настрої, розповіді, оповіді, легенди, казки, байки, нотатки, чернетки, малюнки, шкіци, світлини, ілюстрації, листівки, листочки, квіти, шматки плодів, запахи, трави, чаї. Було ще багато всякого. Листи були різних форм, різного змісту і величини. Якісь з них приходили від тих, з ким листування тривало місяцями, інші - вперше, від невідомих раніше людей. Якісь з них продовжували приходити, інші - одразу переставали. Великою втіхою було прийти додому і побачити листа у поштовій скриньці.

Колись один із них приніс мені музичний інструмент. Єдиний, на якому я вмію грати. Справжній музичний інструмент. Інструмент, який видавав справжні звуки. Щоправда, кострубаті, як старі дошки, у моїх невмілих руках. Сьогодні я довго грав на ньому, повільно сповзаючи у стан розуму, який може створити лише його звук. У цьому напівтрансі я згадав про усі листи, про усі щастя і смутки, пов'язані із ними. Руки в чорнилах. Гори списаного паперу. Якась їх частина, здається, навіть була списана не дарма. А сьогодні листи уже не приходять. У поштовій скриньці з'являються тільки рахунки і непотрібні рекламки. У шкатулках, коробках, пуделках і скринях, ключі від яких невідомо де, лежать листи, що приходили раніше. Колись один із них приніс мені дримбу. Єдиний інструмент, на якому я вмію грати.

[tejasylvia]

Календарні нотатки на 13.05.22

Календарні нотатки на 13.05.22

Другий день тресени Води. Вона триватиме до 25 травня.Сьогоднішній день може показати хто був відвертим та вірним у партнерстві. А хто тільки робив вигляд та переслідував власні інтереси.Дії та рішення людей в цих питаннях сьогодні будуть показовими. *** За звичайних умов, сьогодні добре було б повертати борги та отримувати визнання. Просити про підвищення або якісь кращі умови. Чи доцільно це…

[gutsulkakcenia]

Давайте просто будемо свідомими до нашого життя, природи і майбутніх поколінь. Не можна все життя споживати, але не давати натомість нічого.

Що ти пропонуєш і що робиш сама?

- користуюся e-book або бібліотеками. Зараз є багато інших функцій, щоб зменшити попит на друковані книги. Існують зустрічі для обміну книжками, їх можна перепродувати або здавати до бібліотек, врешті їх можна читати прямо таки в книгарнях або завантажувати на свої пристрої.

- друкую необхідний мінімум та використовую листки з двох сторін. Це нормально вести якісь нотатки на іншій стороні друкованого листка. Я впевнена, що у кожного з нас є блокноти, котрі заповнені лише на половину. На ці самотні, тепер, листки теж були витрачені дерева, які могли б стати столітніми деревцями з історією та очищувати повітря.

- сортую сміття(конкретно в цьому випадку - папір). Вся ця тема з переробкою сміття дуже болюча як і для Львова, так і для України загалом, але це не знімає з нас відповідальності. Врешті, в нас є багато пунктів здачі макулатури. Що роблю я? Сортую папір(насправді це не так важко як ви собі думаєте) і залишаю все це від��ортоване добро біля баків, обов’язково, зі швидкістю світла, знайдеться той, хто цю коробку здасть замість вас. Так ви робите дві(маленьких) хороших справи одночасно.

- даю речам другий шанс. У всіх нас є одяг, котрий нам перестав подобатися чи не пасує. Його завжди можна переробити, самим чи за допомогою кравчині. Інколи обрізаєш джинси і думаєш, що це все магія. Також завжди є люди, котрим ваша тисячна футболка дуже потрібна. Ще можна здавати в комісійні магазини, продавати, ділитися чи залишати біля баків(так, можете знайти мене чи мої речі біля баків, приєднуйтеся!)))) До чого це я? Для виготовлення мізерних одиниць одягу витрачається велика кількість сировини(не лише дерев).

- не беру coffee to go. Так, все дуже мімімі і довкола багато рожевих поні, а ви такі з паперовими стаканчиками із запашною кавою. По-перше, вони не розкладаються, а потребують переробки. По-друге, це задоволення 5 хвилин коштує занадто дорого для природи. Ви уявляєте скільки таких стаканчиків викидають щогодини у Львові? А потім цей ваш стаканчик живе на сміттєзвалищі довше ніж ваші діти, без жартів. Пластикова(!!!) кришечка для нього - це окрема тема для розмов. Я вже не кажу про те, що пластик токсичний і небезпечний, коли нагрівається, а гарячий напій неодмінно при споживанні потрапляє на нього. Придбайте собі термочашку і носіть каву з собою завжди, за потреби можете попросити, щоб її ще у кафе перелили відразу у вашу посудину. Це не дивно, це елементарна відповідальність і свідоме споживання. 

- ні справжнім ялинкам вдома на Різдво. Задоволення від запаху і естетичності можна отримати і в лісі. Кілька днів щастя не вартують того, щоб заради цього помирало дерево. Я повинна зізнатися, у моїй сім’ї були справжні ялинки на свята. Проте я щаслива, що зараз розумію справжню цінність природи.

Присилайте свої зауваження та коментарі, а також адреси баків, де я вас можу знайти)) Якщо ви думаєте, що я зануда, дозволю вам заперечити, бо все те, що я роблю це крапля в морі, порівняно з кількістю сміття, створеного мною за все своє життя. Ніколи не пізно, правда? 

[zapys-blog]

Я розробила цей планер, щоб слідкувати за культурними подіями, а також, щоб робити підсумки: скільки вистав за сезон я відвідала, що мені сподобалося, куди ще треба завітати. Можливо вам це теж буде цікаво.

І, звісно, цей планер не тільки для вистав, а взагалі для всіх культурних подій. 

По-перше файл для завантаження (А4, PDF).

Файл містить 17 сторінок, та перед тим, як роздрукувати подивіться з чого він складається. Можливо якісь сторінки вам і не потрібні.

Перша сторінка - титульна. Ілюстрації для цього планера я брала звідси. 

Наступні п‘ять сторінок (2-6) - це календар. Щось накшталд тижневика. Щодо кожного тижня ви виписуєте культурні події: вистави, фестивалі, музеї тощо. 

Сторінки 7-9 - це список театрів Києва.

На 10 сторінці список цікавих вистав від спільноти Сьомий ряд восьме місце. І на наступних сторінках 11 - 14 номінанти та лауреати премії Київська пектораль.

На сторінці 15 - нотатки глядача. 

І два види сторінок для нотаток - в лінійку (16) та в крапку (17).

Ви можете скомпонувати ці сторінки у окремий зошит або додати їх до планера.

[benjamiina]

так багато думок, які зводяться до однієї теми, що навіть не знаю з якого боку підібратися. але мушу, бо треба розтасувати собі ж на користь.

мені майже 21, і все частіше я бачу, як мої однокласники, чи просто знайомі однолітки створюють сім'ї, народжують дітей, типу займаються потенційно дорослими речами. і тоді я дивлюсь на себе, і думаю: любонько, якщо прирівнювати твої цінності до їхніх, то виходить одна народжена дитина - дорівнює одному вагомому твору мистецтва. тобто, я б вже мала написати книжку, чи намалювати 10 тисяч картин.

але ніщо не береться нізвідки, дитина не з'являється просто так у матці, цінність мистецтва не вимірюється суто техніками. щоб щось отримати, потрібно щось вкласти, типу час, ідею, зусилля, ну чи щось інше, у випадку з народженням дитини.

я щиро захоплююсь людьми, які створюють чарівні світи. чи то кіно, чи мультик, книжка або малюнок. я захоплююсь сміливістю авторів.

у світі де вдалий цикл життя - це коли ти створив сім'ю і маєш дитину, складно мати інші погляди. складно вживатися з допіканням соціуму/рідних, типу: ти займаєшся дурнею, пора дорослішати. але я не хочу, я завжди буду чимдуж бігти від цього, і якщо хтось таки зажене мене в цю клітку, я зламаю собі шию.

я хочу займатися цією дурнею, я хочу створювати щось, що буде магічним прихистком для мрійників, для дітей, що живуть в понівечених дорослих.

щоб досягти визнання, треба померти, або бути генієм. я помру, але після цього, хочу щоб мене згадували не за ''це твоя бабуся Дара, і вона була жахливою матір'ю'', а за написаними історіями, малюнками, теплом від них.

а поки ти не відомий нікому, руками піднімаєш власні ноги для наступного кроку, доти будеш стояти між двох вогнів. страх бути висміяним, чи визнаним посмертно (не факт).

а що як не вдас��ься, що як я помру наодинці з своїми світами? що як усі навколо будуть з жалем дивитися на мене, як на божевільну дорослу дитину?

мені потрібне щогодинне нагадування, що я це роблю, бо щиро люблю, тоді приходиш до тями, і не підкошуєшся, тихо любонько, тобі тільки от буде 21, і ти не плануєш здаватися

[benjamiina]

сьогодні конаю від шаленого болю в попереку. пилососила під столом і почала плакати, бо подумала, що в моїй мамі також живе маленька вона, і так вже мені від цього гірко робиться, що хочеться головою об стіну гепатись. а ще я розбиваю серце своїй молодшій сестрі, і я ненавиджу себе за це. втікаю від думок якомога моторніше, та земля крутиться швидше ніж я біжу, тому щоразу думки мене наздоганяють та нагадують: ти жахлива сестра. і найбільше я боюсь, що як вася стане старшою, вона усвідомить це, і також буде мене ненавидіти.

[benjamiina]

мене вистачило лиш на 3 сльози, вони скотилися щокою, поки я робила скручування. і якщо мене не спиняють невдачі, то байдужість близьких також омине.

[benjamiina]

правило моїх малюнків: якщо один був вдалий, то два наступні будуть відстій. але така ціна, враховуючи, що малюю я тільки другий рік, а стиль знайшла в лютому цього року, бо все що було перед тим, я нарікаю "мертвим диханням".

вдалими я вважаю ті, які викликають у мене щось, на які хочеться дивитись, з яких я можу вичитати історію і вдивляючись довше відчути їхні мрії, болі, і додумати для них продовження історії.

провальні - це як правило досить швидкі у виконанні, або навпаки занадто довгі; без глибокої ідеї, або навпаки занадто конкретної, що аж примітивної.

відстій - це пересічні, такі, як "я ще не вигадала круту ідею, але малювати щось треба, тому малюєм, але не факт шо вийде, головне продовжуєм тримати ручку"

провальні/відстій: деякі одразу летять в смітник, але деякі все ж поповнюють арт-акаунти.

з моїх спостережень: найчастіше, люди дуже активні саме на пересічних, а мої улюблені роботи залишаються в тіні, сумно, але менше любити їх я не стану. (я одержима ними, тьфу)

тож, сьогодні весь день я працювала саме над пересічною роботою, хоча скетч був божевільно перспективний.

але! відпочивши, я випадково знову опинилась за столом, і за годину нашкрябала новий скетч, і вже навіть навела чорнилом, завтра залишиться розмалювати. і він ахуєнний.

[benjamiina]

я закутую себе у кокон з вигаданих історій. вплітаю персонажів собі під шкіру, наче дітей. минаю болі, і керую їх на щирість, але так чи інакше, підводні камені ріжуть їм ноги

моїм написаним, і не написаним долям

[benjamiina]

я лежала і думала про неминучу загибель усіх моїх рідних. якби це була я з минулого, то вона зарилась би в ковдру і тихо плакала, потім би згадувала усіх поіменно, бо вірила, що якщо подумала, то цього вже не станеться, принаймні в цій реальності. цікаво, скількох втратила дара з інших вимірів, вона мабуть щиро ненавидить мене, і одного дня явиться та вирве мені горлянку, але зараз не про це.

дара з теперішнього має девіз: нічого не має значення, але тоді вона чомусь увімкнула леді гагу, випила таблетку від мігрені, і пішла займатись спортом.

дара з майбутнього мною пишається

[benjamiina]

думаю, я б могла старатися більше, бути опорою собі і близьким, але день в день, я якась все більш немічна і втомлена, і ніяк мені не вдається досягнути того ефемерного відпочинку