#вампіри

[poisonousmelissa]

Признавайтесь. Хто святкує

[gwenllianwales]

Переробила під них популярний мем. Отже, скоро знову до школи? Бідний Едвард, скажіть?

[maks-bookman]

Елізабет Костова «Історик»

Елізабет Кострова «Історик»

Ця книга писалася протягом 10 років й після виходу стала вибухом у своєму роді. Книга зайняла першу строку у списку бестселерів й стала найбільш продаваним дебютним романом в історії США. У 2006 році книга отримала премію Лорда Рутвена (вручається за найкращі твори про вампірів)

Сюжет книги поділяється на три часових лінії та розповідає нам про пошуки могили графа Дракули у різні часи.

Цей роман не тільки пригодницька книга, а ціле дослідження життя та смерті Влада Цепеша. Пошуки тривають по всьому світі. Різними людьми, але спорідненими однією ціллю.

Й с кожним новим відкриттям у пошуках, читача ведуть до думки, що Дракула живий, а вампіри й насправді живуть у нашому світі.

Ця книга написана у стилі Дена Брауна. Коли одна загадка приводить до другої. Одна таємниця притягує до себе другу. Й все це посолено й поперчене історичними фактами, легендами та оповідями про жорстокого правителя. А ще нагадує стиль Артуро Перес-Реверте. Такий симбіоз історичних фактів, домислів, фольклору, легенд, пригод, містики й детективу.

Я б сказав, що ця книга про роботу істориків, які у своїх пошуках істини можуть звернути гори, просочитися туманом у замкову свердловину, тільки б досягнути своєї мети. Історія в історії.

Авторка дуже цікаво розповідає про різні місця де проходять пошуки. Описи настільки живі, що перед тобою постають міста сьогодення та минулого, читач відчуває гомін вулиць й тишу храмів, запах свічок й природи. В мене виникало таке відчуття, що я побував у цікавій подорожі, а зараз переглядаю світлини. Туреччина, Румунія, Болгарія, Угорщина, Англія, Америка.

Сподобалось, що авторка не тільки опирається на фольклор про Дракулу. А ще й розповідає про реальну історичну людину, особистість, яка боролась за свою країну, вела визвольнику боротьбу проти загарбників.

Плюсом стала тема стародавніх книг, сувоїв та церков. Містами ця книга трохи страшна й моторошна. Але всі сюжети гармонічні й все балансує між реальністю та вигадкою.

Можливо роман надто затягнутий, але мені це не завадило насолоджуватися цією книгою. Величезний обсяг дрібниць, які доповнюють книгу. Спало на думку, що в цій книзі Дракула не тільки історичний персонаж, а ще й уособлення добра й зла. Авторка проводить паралель між Дракулою, Грозним, Сталіном. Це темний бік.

Але чомусь люди взяли у Дракули лише погане. А те що він був національним героєм, забули. А це вже світлий бік.

Книга вийшла атмосферною, з цікавим сюжетом, з цікавою історією. І якщо Брем Стокер зробив Дракулу найвідомішим та найбільш пізнаваним вампіром, то Елізабет Костова показала нам Дракулу з іншого боку, з боку живої людини, з важкою долею, долею людини, яка не підкорилася завойовникам, яку зрадили, яка загибла за таємничих обставин.

Моя оцінка 10 з 10.

А вам сподобалась ця книга? Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

*****************************************************************

Ставте вподобайку. Шукайте «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

*****************************************************************

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

*****************************************************************

#враження_UA #читаю_книги_щодня #ПроКниги_Що_почитати #Хроніки_Книголюба #ЕлізабетКострова #відгукнакнигу #сучасна_українська_проза #блог_про_книги #книжкове_суспільство #блог_українською #книгипровампирів

[ishytori]

Думаю, я викладатиму Інктобер-2024 раз в 5 днів (мені дуже ліниво сканувати щодня Т_Т ). Тож використаю цей час, щоб закинути сюди кілька своїх старих артів. Третя спроба акварелі.

Астольфо катували вампіри, а врятувала людина. Він проявив доброту до вампіра, однак той його зрадив.

Ванітаса катували люди, а врятував вампір. Він намагався убити Луну, однак та поставилася до нього з добротою і допомогла йому.

Їхнє ставлення до вампірів - результат їхнього минулого і людей, яких вони зустріли. Якби їхнє минуле було протилежним, якби Ванітаса зрадив вампір, а Астольфо вампір врятував, з великою вірогідністю, вони б помінялися місцями.

-----------------------------

I think I'll post Inktober-2024 every 5 days (I'm very lazy and I don't want to scan every day T_T ). I'll use this time to post few old arts. This is my third watercolor try.

Astolfo was tortured by vampires and saved by human. He was kind to vampire, yet unnamed vampire boy betrayed him.

Vanitas was tortured by humans and saved by vampire. He tried to kill Luna, still Luna was kind to him and helped him.

Their attitude towards vampires is a result of their past and people they've met. If they had an opposite past, if Vanitas was betrayed by vampire and Astolfo was saved by vampire, most likely they would change places.

[miserable-tea]

Якщо вампіри харчуються кров'ю. А кров це ледь не основний шлях передачі різних хвороб. То можна вважати вампірів носіями багатьох хвороб? Чи вони мають імунітет до такого...

Якби я мала свій світ, де були б вампіри. Скоріше за все вампіри мали б імунітет до всяких хвороб, які передаються через кров. Але звичайні люди про таку б здібність не знали б.

Ну й сюжет:

І ось якась розумна жінка доходить до такого відкриття, і пропонує сексі вампірчику з нею співпрацювати. І звісно ж головна умова співпраці це займатися сексом з вампірчиком, натомість жіночка може використовувати його задля блага людства ..

Ох ці ж ідеї..

[youkomorie]

Я не можу, на сонці, особливо коли воно пече, відчуваю себе вампіром..

От знаєте, вампіри на сонці не можуть бути, бо їм не комфортно, бо вони згорають.

От і я, тільки я не сгораю, мені просто дуже погано стає. Якби воно не пекло було б ок.

[vojit]

Redraw from 2021

Бу! Текст українською!!

Раніше я часто малювала себе у костюмі вампірки на геловін, бо вампіри одні з моїх улюблених тварюк >:3

Я вирішила не дуже змінювати од��г, а лишень додати кілька аксесуарів і трохи змінити кольори, на жаль у мене немає сил, щоб придумати шось нове

TW: pink bood below!!

eng: initially I didn't plan to do a gif of such low quality but it looks pretty cool imo

укр: першочергово гіфка не планувалася бути настільки низькоякісною, але це додає вайбу імо

[dhr-ao3]

Душа з печаттю вічності

Душа з печаттю вічності https://ift.tt/hT0Oq1p by Lucky_9 Герміоні знадобилося майже десять років, щоб вистежити Драко, але в момент, коли вона майже досягла своєї мети, усе пішло не за планом. Words: 1304, Chapters: 1/1, Language: Українська Fandoms: Harry Potter - J. K. Rowling, Supernatural (TV 2005) Rating: Teen And Up Audiences Warnings: Creator Chose Not To Use Archive Warnings Categories: F/M Characters: Hermione Granger, Draco Malfoy, Crowley (Supernatural) Relationships: Hermione Granger/Draco Malfoy Additional Tags: Vampires, Alternate Universe - Supernatural, Supernatural Setting, Romance, вампіри, Згадка смерті другорядного персонажу, Перевтілення, Зміна сутності via AO3 works tagged 'Hermione Granger/Draco Malfoy' https://ift.tt/hKLMW1s January 23, 2024 at 09:37PM

[simkiraki]

Swallow's nest | Nido de golondrina

Details 📏 30x30 lot ⛺️ 1+ Bedrooms 🛁 2 Bathrooms 🍪 117.373 ➡️ NO CC

Have you remembered for a long time that vampires and magicians are among us? Let's remember the old days. Initially, there is only one bedroom in the house, but you can always add several bedrooms, because I have left several rooms for you that you can rearrange at your discretion.

Ви давно пам'ятаєте, що вампіри і маги є серед нас? Згадаймо старі часи. Спочатку в будинку тільки одна спальня, але ви завжди можете додати кілька спалень, тому що я залишив для вас кілька кімнат, які ви можете переставити на свій розсуд.

DOWNLOAD

Gallery ID: simkiraki Tiktok | Pinterest| YouTube | Instagram

[poisonousmelissa]

А ще традиція купувати в рості книгу продовжується. Цього разу брат навіть собі обрав одну.

А ще тато дивився на книгу, але не взяв її. Що дивно, бо він не читає книги. А ще я починаю думати, що до мене з моїми книгами він сексистстки ставиться, бо брату залюбки купує і радіє, що той читає, а мені каже, щоб я не брала нічого. Ще й усе моє дитинство казав, що я марно час проводжу читаючи книги, які мені не задавали в школу, а так, просто.

В собі я взяла детектив, з отаким гарним кольоровим зрізом. Насправді на книгу я звернула увагу тільки через кольоровий зріз, бо спершу побачила його, а потім вже взяла книгу. Я обожнюю вампірів і Дракулу, тому пройти повз не змогла. Хоча судячи з анотації наврядчи там є вампіри.

[gwenllianwales]

Про вампірів з Рівного

Сьогодні я нагадаю вам про легендарну серію "Чи боїшся ти темряви". Якщо ви дивились цей серіал в ��итинстві, мабуть, запам'ятали кілька сюжетів чи якихось пам'ятних уривків звідки. А от чи пам'ятаєте ви про вампірів з України?

Це 1 сезон, 8 серія. Вона називається "Історія про нічних сусідів". Англійською ви можете подивитися її просто на ютубі. Українською ви теж знайдете цей серіал в інтернеті.

Увага! Нижче будуть спойлери. Я розповім вам весь сюжет цієї серії.

Емма та її брат Дей-Дей стають свідками нічного переїзду дивних сусідів. Сусіди всі в чорному і бліді, ну, дорога з Рівного ж неблизька.

Наступного ранку діти йдуть до сусідів, аби привітатися. Щось велике та тяжке (аж дві штуки) доставляє вантажник. А далі легендарний діалог:

— Броуни, містер та місіс. Погляньте!

— Рівне, Україна. Вони з України!

— Це поряд з Діснейлендом?

— це поряд з росією

Пізніше діти зустрічають листоношу. Вони бачать пластир у нього на шиї, та й самопочуття чоловіка кепське. Листоноша каже, що вчора таємничі сусіди заходили до нього, і саме відтоді він занедужав. Емма вже починає щось підозрювати, ну звісно ж! Ще й холодильники сусідам привезли величезні...

Коли трапилась нагода, Емма спостерігала за сусідами. Вони ні з ким не розмовляли й завжд�� виходили лише вночі. Навіть їхній син Лекс ніколи не виходив удень. Аж тут цей Лекс з'явився на подвір'ї Емми та запитав чи можна йому погратися з ними. Емма сказала, що вже пізно, він, бідолаха, пішов.

Загадкова хвороба листоноші почала поширюватись. Люди слабшали й ледь тримались на ногах. А Еммі наснився жахастик про сусіда, який ледь не вкусив її. Тому вона вирішила взяти все у свої руки й стати Баффі! Ну, тобто пішла й розбудила брата, який заявив, що у неї не всі вдома.

Емма перераховує всі дивні події й показує на карті Рівне (?), а потім каже, що там поруч Румунія, Болгарія, Трансильванія та ще щось з закінченням на "я". Дівчинка збирається йти до вампірів додому, аби знайти домовини. Вона просто неймовірно смілива, але трохи... Ну, не думає про наслідки.

Посеред ночі Емма йде до підвалу сусідів, коли вони кудись вирушають. А брату каже ніколи не впускати їх до хати, бо ж вампірам тре запрошення! І тут...

ДОБРОГО ВЕЧОРА, МИ З УКРАЇНИ

Вампіри приходять в гості й запитують чи можна ввійти. Малий їх не впускає, а от його мама... Дуже любить запрошувати гостей

Поки Емма нишпорить у підвалі, вампіри розповідають її матері за чашкою чайочку, що приїхали сюди вивчати парамедицину. Вони хочуть перейняти досвід, аби потім застосувати його у себе вдома (так вони вже повернулись чи ні?) Вони кажуть, що я робота "трохи кривава", еге.

Броуни збираються додому, мабуть, чай їм не дуже вже й сподобався. Але ж Емм досі у них у хаті!!! Тож брат поспішає на допомогу, поки вампіри не повернулись. Емма, до речі, зламала замок на холодильну і... вже разом з братом знайшла багацько крові. Кляті кровосісі, хай їм грець!

На щастя, дітям вдається втекти непоміченими. Однак назріває величезне питання: "шо його робить? "Та невгамовна Емма, яка вже перевтілилась в Баффі, вирішила так: або ми їх, або вони нас. Тож вона, озброївши себе та брата кілками, хрестами й тд. знову йде на пошуки домовин.

Діти намагаються відчинити замок, під яким нібито знаходиться домовина, та його щось ніби заїло. Потім до підвалу хтось заходить, ходить туди-сюди та йде собі. Звісно, не помічаючи дітей. ВОНИ Ж ТАК ДОБРЕ СХОВАЛИСЬ, ПРОСТО НЕЙМОВІРНО ДОБРЕ ЯК

Коротше, чкурнувши й собі геть з підвалу, дітвора бачить, що...

Наші любі вампіри з Рівного гуляють ВДЕНЬ. Вони привезли кров додому, бо їм дозволили там її зберігати! Ну, взагалі-то, хочу вам сказати, що: ЦІ ВАМПІРИ НІЧОГО НЕ БОЯТЬСЯ, БО ВОНИ Ж З УКРАЇНИ.

Отже, Броуни просять Дей-Дея та Емму погратися з Лексом, їхнім милим сином. І Дей-Дей погоджується. А старші Броуни знову хочуть зайти в гості.

Тут Дей-Дей насміхається, типу Емма щось собі придумала таке, а насправді то чудові люди з України (вони, може, й чудові, та не зовсім люди) приїхали в лікарні працювать Емма йде геть, так і не ставши переможницею вампірів, а нам показують підвал, де...

Вампіри розмовляють про сусідських дітей. Броуни точно знають, що тут були гості. А ще вони будять свого малого: "ПРОКИНЬТЕСЯ, ГОСПОДАРЮ, СОНЦЕ СІЛО!". Його підбадьорюють тим, що сьогодні у них будуть нові жертви. Здогадаєтесь хто ці жертви.

Згадали цю серію? Якщо ви ніколи не дивились цей серіал, то нестрашно. НІ, НАСПРАВДІ ЦЕ ДУЖЕ СТРАШНО! Бо вампіри з Рівного в американському серіалі дуже круті, ��кода, що ви їх не знаєте.

Але... Тепер знаєте, еге ж?

[lenmuni]

Кунізай.

Ацуші: Дазай-сан, чому ви вчора пішли раніше?

Дазай: я мав певні невідкладні справи~

Рампо: Кунікіда, що у тебе на шиї?

Кунікіда: комар вкусив.

Ацуші: але ж в нас є москіт��а сетка та засоьи проти комарів...

Дазай: нуу

Кунікіда: *кидає в Дазая блокнот*

Рампо: ..... здається я зрозумів що то за комарі

Ацуші: ЙОСАНО НА КУНІКІДУ НАПАЛИ ВАМПІРИ ВОНИ ЗНОВУ ПОВЕРНУЛИСЬ *панікує*

Йосано: мгм... я зараз цьому вампіру влаштую

Кунікіда, пошепки: в мене що, задралась рубашка на шиї?

Рампо, пошепки: дуже.

Дазай: *тікає від Йосано*

Ацуші: аааа що відбувається!?!?!?!?

Кунікіда: все впорядку. Просто Дазай з де-чим напортачив. Ось і все.

[pleaseyoustayalive]

ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤ ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤ ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤ ㅤㅤㅤㅤㅤ«Бо всі ваші люди – вампіри та ваші історії вже зачерствіли. і хоч ви вдаєте, що можете зрівнятися з нами, але ви впевнені, що ми вам програємо»

[zlatakhodos-writer]

Бабн. Дєдн.

17 вересня 2004

Було не так багато місць, де минало моє дитинство. Наша з батьками квартира на самісінькій півночі Оболоні, бабусі й дідуся через один під’їзд та садок. Точніше, садок варто було ставити на друге місце. Звідти мене забирав або дідусь, або тітка, рідше батьки, і заводили до дідусевої квартири.

Там мене годували до репання пуза й ротяки, пхали до рота помідори, які я терпіти не можу навіть на запах, а потім розважали. З бабусею ми перемальовували квіти, які стояли у вазі на столі, малювали наряди з суконь, спідниць та блуз, або просто виводили на журналістських чернетках моєї тітки кольорові абстракції кульковими, гелевими ручками або фломастерами під ��аку пластикову зубчату штуку з кругляками або трафаретки, які дідусь вичіплював дорогою додому. Так ми розважались, допоки мама чи тато не повернуться додому після роботи.

Зазвичай малювали ми у столовій на величезному обідньому столі із клейончастою скатертинкою із трояндами та прозорими вставками або у дідусевому кабінеті. Там була своя атмосфера: гітара та кольорова штука для струшування пилу на одному гвіздку, карта зоряного неба, телескоп, накритий блакитною наволочкою та дві великі шафи. Завжди було цікавезно через вид на Дніпро та бінокль, який дозволяв спостерігати за водою та деревцями на набережній або навіть на Троєщині зблизька. У тій же шафі, поряд із біноклем стояло ще дещо цікаве, що заполонило мою увагу.

Ці дві патлаті іграшки, що стоять у дідусевій шафі поміж довідників та будівельної документації — суцільна сміхота. Я назвала їх «бабн» та «дєдн». Майте на увазі, що обидва імені треба промовляти так, ніби ви гітарна струна, скажімо, п’ята, і вас смикнули. Бабббннн. Дєдннн.

Бабн була у фіолетовому костюмчику, дєдн був у зеленому. Обоє мали короткі ніжки (рахуйте, тільки стопи в блакитних черевичках). Виглядали вони відверто дивакувато: білі штучні довгі коси, зведені-скошені очі, і перекошені ікла над нижньою губою. Такі собі гумово-пластмасові вікінги-вампіри.

Щоразу, коли я казала «бабббннн. дєдддннн», то заливалася дзвінким дитячим тривалим сміхом, хапаючись за живота і закидуючи голову назад, а бабуся з дідусем складали долоні біля підборіддя та закохано дивились на мене, сміялися, певно, більше з мого сміху, аніж цих імен.

Час від часу бабну і дєдну я намагалась заплітати коси. Але робити щось із синтетичним волоссям, таке собі задоволення, бо якось колеться воно і стирчить, неначе солома. Не те що моє.

До речі, про волосся. Була в мене ще одна улюблена іграшка у квартирі бабусі й дідуся: кругла розчіска. Кожного разу, коли я заходила ��о ванної, я підходила до кошика з різними гребінцями, діставала саме той червоно-чорний кругленький і розчісувалась. Мама казала не робити так, що красти чужі гребінці не гігієнічно, і що в мене має бути свій, але дуже той подобався. Мав прикольну пластикову ручку з ребрами, що попід самими зубчиками була прогумована і в пупирку. Ну і з бабусею в нас однакові колір та довжина волосся, тому ніхто нічого не має помітити. Але бувала проблема, коли гребінець реально перетворювався на забавку, і я… намотувала на нього волосся, а останнє на там феєрично заплутувалось. Так, що я відпускала руку, а цей гребінець на моїй маленький п’ятирічній голівоньці прекрасно тримався й не падав. Тоді думка була одна:

– О-оу-у…

Дві голосні, що водночас передають здивування, розпач та страх, що доведеться або обрізати своє блискуче світло-русяве волосся до вух під горщик, або все життя носити гребінець так, що той аж вросте або волосся стане таке довге, що в ньому не буде вже помітно того нещасного гребінця. В один із таких разів бабуся поралась на кухні, а я вийшла до неї. Гребінець теліпало в моїх косах, а я тоді опустила руки й не тримала, аби ще більше не заплутати.

– Ба…

– Златочка, сонечко, що ти наробила? Біжи сюди.

Певне, в той момент вона думала щось у дусі «собака ти рукожопа, що ти наробила?», але поки мені не можна було так казати. Бо ж училася та запам’ятовувала все миттєво. А дідусь лишень сміявся, і казав, що я юна експериментаторка.

Власне тому ще однією з моїх улюблених іграшок у цій квартирі на Оболоні був дідусів калькулятор. Чорний такий, великий. Рази в три, напевно, більший ніж був у жіночок на ринку Героїв Дніпра, біля якого ми живемо. Мав величезні й високі клавіші, що аж клацали при натисканні, і від того було ще веселіше. Правда, на відміну від калькуляторів продавчинь, цей не мав червоних, синіх та зелених напівпрозорих кнопок, а мав лише злегка коричневі у двох відтінках. Зато тут був корінь квадратний. Я поняття не мала, як воно працює, а просто випадково тицяла, традиційно починаючи із 2+2=.

Було цікаво спостерігати, як цифри не поміщаються на екран, як себе в��стиме той девайс, чи видасть помилку, що буде, якщо скласти два числа, що вміщуються на екран впритул та що станеться, якщо я нескінченно натискатиму дорівнює. То було неймовірно цікаво, враховуючи, що потім бабуся показувала мені мої дії типу 10+15 на рахівницях. Удавала тоді, що все розумію, але насправді — нічогісінько. Мама вчила у таких випадках із зосередженим виглядом кивати головою.

30 червня 2020

Так я пішла у математичний клас. Потім у фізико-математичний. А потім на факультет прикладної математики. А потім аналітиком працювати у сфері товарно-транспортної та складської логістики. Згодом до ІТ-компанії.

12 грудня 2004

Якесь тут усе стало колюче. Бабуся зв’язала всім шкарпетки із шерсті, що із колючістю може позмагатися хіба що із тією самою противною козиною ковдрою. А дідусеві до-о-овгу зелену жилетку. Не знаю, чи її взагалі колись прали, бо ходив у ній щоразу, коли я була у гостях. Може й не прали, але все одно запах оцієї колючої вовни міг перебивати будь-який інший.

Але насправді ця колюча жилетка дуже вдало доповнювала дідусевий образ, а точніше його вже трохи сиву колючу щетину на підборідді. Він міг підіймати мене на руки, потім з усього дуру відпускати над ліжком (тут я познайомилась із вільним падінням, але поки не знала, що це називається саме так), починав лоскотати руками, а потім бородою шию. Я заливалась чи то сміхом, чи то криком про допомогу. Але всі тільки дивились на те і тихенько посміхалися.

[poison-raika]

Корпорації

Початкова ідея створення корпорації полягала в тому, щоб кожен об’єднав свої гроші, поділився багатством, отриманим від бізнесу, і разом збагатився, але зараз від цього не залишилося ні крихти. Сучасні корпорації перетворилися на монстрів, які просто зосереджують багатство в руках привілейованого малого класу, відомого як акціонери. Особливо неприємні вампіри, відомі як голосові акціонери. Вони думають лише про власну вигоду і висувають необґрунтовані вимоги одна за одною. «Скоротіть витрати більше», «Цього достатньо? Звичайно, ще є витрати, які можна скоротити», «Скоротіть час на розробку!», «Це добре, не витрачайте час на непотрібні речі!» і так далі. Вони тиснуть на компанію, щоб збільшити операційний прибуток і необґрунтовано скоротити витрати, висмоктуючи гроші з компанії, а потім, якщо вони вважають, що це не годиться, вони відрізають це як сміття. Поки він щасливий, йому байдуже, чи порушується філософія компанії, падає якість чи скільки людей звільняють. Поки я отримую прибуток, мене ні про що інше не хвилює. Результати прямо перед очима. Прірва між багатими та бідними збільшується, якість приноситься в жертву поспішній розробці нових продуктів і послуг, заробітна плата не підвищується, незалежно від того, наскільки важко ви працюєте, у той час як ціни продовжують рости, і незалежно від того, який прибуток отримує компанія чи якою великою вона стає, співробітники, які там працюють, майже не виграють від цього. Тож куди йдуть гроші? Місцем призначення для вищого класу є кишені великих акціонерів, іншими словами, привілейований клас. Ось як виглядають корпорації сьогодні: монстри-гроші.

<>