#на трьох

[zabavaua]

Дитячі гойдалки для вулиці

Комфортний відпочинок у теплу пору року в заміському будинку, на дачі для малюків та дітей старшого віку забезпечують дачну гойдалку та каруселі для вулиці. Яку гойдалку краще вибрати для дитини із запропонованих моделей в інтернет-магазині «Забава»? Всі існуючі дитячі варіанти для дачі або присадибної ділянки відрізняються за декількома ознаками, бувають стаціонарними та знімними. ��еякі моделі розбираються та переносяться на зберігання в зимовий період. Однак з метою безпеки рекомендується купувати стаціонарну дитячу гойдалку або карусель. Встановлена ​​за допомогою бетонування опор гойдалка безпечна для дитини.

[lisa-is-chilling]

щаслива власниця трьох дерев'яних кухонних дощечок.

щаслива, бо ви бачили взагалі ціни на адекватні дерев'яні дощечки не з аврори, щоб не з дсп і не розмокали як картонка?

але якось випадково знайшла бабулю на хмельницькому базарі, в якої дощечки взагалі дешеві. за оці три я сумарно заплатила 200 гривень.

я вважаю, шопінг вийшов успішним.

p.s. вони біля вікна, бо сохнуть, зазвичай я тримаю дошки на кухні

p.s.s. в якій ситуації зацікавленість кухонним приладдям робить із мене природжену домогосподарку та хранітєльніцу сємєйноґо очаґа? (це ви ше не бачили мою обсесію контейнерами для зберігання)

[greenpostua]

🤬В Соломʼянському районі Києва під час нічної атаки на багатоповерхівку загинула 15-річна дівчинка.

Також відомо про трьох поранених у житловій багатоповерхівці Дніпра, в тім ліку 8-річна дівчинка.

📹: відео з соцмереж

[draumurt]

RUSSIA IS A TERRORIST STATE

РОСІЯ ДЕРЖАВА ТЕРОРИСТ

Today, except of the deaths from 128 brigade, I want to mourn the death of the warrior from Odesa - Yurii Hlodan. His whole family: his wife, 3 months old kid and mother-in-law died in April 2022 due to the ruzzian attack on the residential complex where he lived. He went for groceries, but when he came back his home and family were destroyed and dead. After that he went to the front, to defend our country. Today he was found dead. Rest in peace.

Сьогодні, окрім смертей 128 бригади, я б хотіла оплакати смерть військового з Одеси - Юрія Глодана. Він втратив всю родину: жінку, трьох місячну дитину і тещу внаслідок російської агресії в квітні 2022 року на ЖК, де він проживав. Він пішов в магазин, але коли повернувся, його дім і родина вже були знищені та мертві. Після цього він пішов на фронт, захищати нашу країну. Сьогодні його знайшли мертвим. Спочивай з миром.

Donate to the Ukrainian army, spread information about the ruzzian war crimes, Stand With Ukraine

[rihu-w]

запросили в більярд вчора. погодилася.

7 хвилин чекаю цих трьох вилупків на площі в центрі міста, голодна, холодна, з болями в животі і диким бажанням відвідати туалет. придушу їх (вилупків).

[du-sha]

До нас в лікарню на швидкій привезли трьох дітей: їх побили батьки до такої степені, що діти сині від синців і не можуть ходити нормально, також повибивали їм зуби. Дівчинк��, наймолодша з дітей, боїться людей і не розмовляє, а її брати більш комунікабельні та все ж бояться.

Я працюю на сервісі, тому про це мені розповіла подруга з відділу, де і лікують тих дітей.

Просто хочу нагадати, що світ всюди жорстокий.

[ruushinynerve]

Стараюсь не відчувати провини за непродуктивне витрачання часу суцільно на байдикування, читання фф і книжок, перегляд серіалу і малювання розважальний замальовок. Я мала б вивчати програми, мови, робити якісь міні проєкти для практики та портфоліо. Мати в іншій країні займається справами, виховує трьох дітей (що складно робити самій так далеко), має адаптовуватися. Всі чимось займаються. Не знаю чи прийнятна моя лінь зараз. Я не перестаю тривожитися, і це відчуття постійне.

Дозвілля трохи відволікає зараз, особливо малювання, я буквально провалюсь на пів дня у часову діру. Кліп. Вже вечір і я майже не їла.

[zlabjola]

І так, стажування все таки не увінчалося успіхом. Я більш-менш справлялася, вже могла допомагати на другий день, мене похвалили. Але потім була розмова з начальством…

Спочатку я думала, що це просто лякалка, начальство все таке. Але як ��рийшла додому, почала помічати багато чого, що ігнорувала протягом робочого дня. Мій колега, що мене всьому вчив, як виявилося, виконував обов´язки 3-х чи 4-х людей. Часу на мене в нього було не багато. Плюс один зі старших при розмові з директором висловив надії, що я навчуся якомога швидше, та буду займатися розвитком цього всього, накинув ще зверху обовʼязки маркетолога… Дівчина, що була менеджером офісу, казала, що я якось розігналася. Це, мабуть, звичка така. Я боюся бути нездарою, не приносити користі, розчарувати. Я думала, що дуже повільно заповнювала табличку. Хоча зі сторони усі відзначили, що я дуже швидко вливаюся. І тоді ввечері я раптом зрозуміла, що вже ненавиджу цю роботу. Що жарт тої дівчини про те, що через тиждень в такому темпі мені буде хана, вже не звучить як жарт. Але я не можу інакше, я не впевнена у своїх силах, тому так стараюся. Але витрачати сили на продажі…я не хочу. Це не те, чого я прагну. Тож я відмовилася від роботи. На наступний день привезла робочий телефон і забрати трудову. Ту дівчину попросили поговорити зі мною. Типу я всім дуже сподобалося і директор дуже не хотів би втрачати такого працівника. Я подумала «звісно, що не хоче,роботодавці люблять тих, хто паше як кінь за трьох і платити як їм як за одного». Моєму наставнику не доплачували за ту купу чужої роботи, я не хотіла опинитися на його місці. А з тим, що його ймовірно скоро знову заберуть на службу (бо вже забирали не так давно), то це все на когось треба буде скинути.

Тооож, такі от справи. Я вирішила в такому разі все таки піти у відпустку, грошей я стараюся багато не витрачати на це. Я не вивезу ще півроку роботи без нормального відпочинку. Продивлялася схожі вакансії з думкою. Що може пощастить. Але всі вони такі самі. Щоб отримувати середню зп, треба пахати за трьох. Тож якщо вибору нема, то краще вже підготуватися і спробувати по спеціальності щось ��ошукати. У мене є час щоб трохи прокачати свої навички. Робота в продажах лише змарнує мій час. Та й я тільки почала на планшеті малювати частіше. Не хотілося б закидати це діло.

Ось цей малюнок був для подруги, вийшло не дуже. Вона фанатіє по Себастьяну з Чорного дворецького. Я шукала багато артів самої Тобосо (Яна Тобосо, авторка та мангала Чорного дворецького), щоб зрозуміти, як його малювати. Використала референс. Скажу чесно, я його обвела просто, саму позу, бо хотілося просто менше геморитися і отримати задоволення від процесу. Взагалі варто просто на нього дивитися як на приклад та малювати повністю свій скетч з позою.

Ось цей закінчила сьогодні. Це Мака з аніме «Пожирач душ». Вирішила її намалювати, коли шукала на девіант арт рифи для Себастьяна. Згадала про один класний сток і залила там. Серед жіночих поз була одна з косою. От і надумала. Позу я т��ж обвела, але потім обстругала її зважаючи на тіло удову Маки (вона ж підліток, а не доросла жінка), та мальовку. Хотіла зробити чистий лайн і заливку, але не могла обрати пензель для цього. Вирішила забити болт і лишити в ч/б. Почистила скетч, додала заливку чорним, щоб збалансувати контраст трохи. Додала трохи тіней. Коротше, зробила все, щоб скетч здавався більш-менш завершеним. Я довго дуже морочилася з черевиками. Я погано малюю кінцівки, особливо стопи і взуття. Особливо з видом ззаду. Але врешті-решт до мене дійшло і я зробила нормально. Думаю, непогано вийшло.

[yournextexmistake]

згадала, як мені в дитинстві хотілося рояль. ї я його знайшла, в підлітковому віці. знайома майже за копійки продавала, бо залишився від тітки. але я розуміла, шо перенси не дадуть мені на ньому "пілікать по мізкам" в хаті.

тепер, я вирішила, шо якщо я знайду рояль в норм стані та за дешево в продажі, знову, то придбаю, ї запхаю його в кімнату гуртожитку, де ми усі співіснуєм.

мені поїбать буде на незручності, бо я в дитинстві не отримувала УСЬОГО.

я терпіла відсутність власної кімнати, яку вони вирішили відремонтувати останньою. а це після трьох кімнат та двох прибудов у черзі. я існувала у прохідному залі, десять років.

а ще вони побудували сарай, прямо навпроти вікна моєї майбутньої кімнати, куди тхнуло лайном та сечею, ї кричали близько декілька сотень птахів у клітках. ВІДЧУВАЄТЕ ЇХНЮ ЛЮБОВ ?!

кімната була майже доремонтована в дві тисячі чотирнадцятому році, але на моє щастежаль, ми поїхали з Донецької області "на два тижні перечекати", ї осьо десять років у Харкові вже. ПІСЛЯ МОГО КОПНЯКА ДО РЕЧІ

час цінувати себе, й пілікать по мізкам перенсам, як вони робили мені в дитинстві.

[the-starry-raven]

Siblings (part 1 of 2)

Mykyta and his siblings facetiming during his downtime in his barracks, the only trigger warnings are google translated Ukrainian, possibly a bad attempt at a Scottish accent, and swearing :)

Also there might be a small bit of Mykyta x Soap at the end, I'm not 100% sure if I want to continue with that (tell me if I should).

@queermentaldisaster @forestshadow-wolf

Mykyta was currently laying on his bed as he looked up at the bunk above him. He hadn't noticed his phone ringing at first before he was smacked with a pillow from his bunkmate, Soap. "Yer damn phone is ringin', answer it already!" The Scotsman huffed out.

"You didn't have to smack me with the pillow." Mykyta grumbled before he answered the phone after seeing it was his little sister, the first thing he sees and hears his siblings yelling and his sister running.

"ВЕЛИКИЙ БРАТ! ВЕЛИКИЙ БРАТ!" She managed to say between laughter. "CENEK GOT STUCK IN A TREE-" She didn't get to finish as the youngest of the three tackled her.

"NO I DIDN'T, SASHA!" The boy screeched. There was one other boy in the background who picked up his older sister's phone. "She's lying, Mykie! Брехун, брехун, брехун!"

"Sergei, what the hell is happening?" Mykyta managed to get out between laughs, Soap had hopped down to see what was happening and was cackling.

"Yer nae kiddin' when ya said they were crazy, Night." Soap chuckled as he looked at his friend. "Crazy lot they are." He watched with a playful grin.

"Sasha, Sergei, and Cenek are the trio of chaoticness." Mykyta grinned before turning to look at the phone again. "Ви троє поводьтеся." He spoke, and the three siblings listened. "Meet Soap, he wanted to say hi."

Soap looked at them as he grinned, waving as Mykyta turned the phone towards him. "What're ya lot up to besides gettin' stuck up in a tree?" He grinned.

That started in with rambling from each sibling starting with Sasha, who was getting ready to start medical school, then Sergei cut in to talk about all of his art projects, before finally the youngest of the lot got a say in.

"And then I snuck up on him and put snow down his shirt!" Cenek laughed and punched his older brother in the arm playfully, causing Sergei to yelp and rub his arm. Sasha had fallen asleep as they were out in the living room with her head faceplanted into the pillow that was there.

Mykyta noticed and smiled softly, it was getting late over there. "Alright, well I say you three should get some sleep. I'll see you when I come to visit. На добраніч, я люблю вас трьох. Поводься за маму, добре?" Those two who were awake nodded and said their goodnights before the call ended.

"Yer bringin' me with ya next time." Soap said as he looked at him, resting his head on his shoulder; his arms wrapped around him loosely.

TRANSLATIONS:

Великий брат - Big brother

Брехун - Liar

Ви троє поводьтеся. - You three behave

На добраніч, я люблю вас трьох. Поводься за маму, добре? - Goodnight, I love you three. Behave for mom, alright?

[foolish-neko-reads]

Зібрання творів Амброуза Бірса

Хоч Бірса й пов'язують з творчістю Лавкрафта, який вважав Бірса своєю "музою" та захоплювався ним, передусім він був прозаїком військової тематики. Його оповіді про військових суцільно присвячені Громадянській війні в США, протистоянню ідеалів півночі та півдня, красі й жаху війни. Але пам'ятають його також й за химерні оповідання про містичні випадки у цивільному житті.

Кілька років тому мені ці оповідання здалися б піднесеними, якимись наївно-пишними, нарочито сентиментальними. З прикрашенням війни як явища, деяким навіть захопленням естетикою протистояння з обох боків. Але зараз, коли Україна відбиває геноцидальну агресію росії, це просто складно читати. Це інша епоха, інші часи, інші люди, інший континент, інша держава, інша мораль, але все одно неможливо не асоціювати описи війни з подіями сьогодення. Й це та причина, з якої мені просто не вистачить менталки читати книги про російсько-українську війну - мені боляче просто жити. Боляче читати про війну чужого мені народу у 1860х. Боляче від новин, боляче бачити повернених з полону, цивільних жертв. Я просто не витримаю. Якщо чесно, складно було навіть не кинути читати Бірса.

Його оповідання про цивільних чимось нагадують О. Генрі, якби той писав жахастики. Є щось таке сентиментальне та навіть передбачуване у містичних історіях Бірса. У цьому його вини немає, я звинувачую сучасне перенасичення інформацією та жанрами. Люди бачать стільки сюжетів у кіно, театрі та літературі, що їх складно здивувати. Але Бірс мене здивував.

У своєму оповіданні "Дорога в місячному світлі" він виклав історію злочину та трагедії, які спричинив чоловік своїй родині. Надумавши собі, що дружина його зраджує, він підлаштував її вбивство. Дружина не підозрювала чоловіка, а тому навіть не думала йому помститися. Усвідомивши, що вона примарою застрягла на цьому світі, вона лише хотіла попрощатися з любими чоловіком та сином. Вона хотіла втішити їх й почути втішливі слова для себе. Для розкриття сюжету Бірс викладає події від трьох осіб - сина, батька та матері. І оповідь від особи матері я неіронічно вважаю чи не найкращим з усього, що написав Бірс.

Він описує, що привиди не бачать сонячного світла, вони бачать лише місячне. Отже, удень вони блукають у непроглядній темряві, а вночі можуть бачити світ лише у тьмяному світлі місяця, якщо він не сховається за хмарами. Така концепція примарного світу мене дуже вразила. Це не лише дотепно та лірично, а й дійсно моторошно, тривожно. Уявляючи світ привидів, де вдень усе поглинає абсолютна темрява, а вночі все постає химерним та тьмяним у слабкому місячному сяйві, можна відчути сироти на шкірі. Мені дуже сподобалась ця ідея.

Бірсу взагалі була цікава тема привидів, що видно з того, як багато його творів присвячені заблукалим душам. Його оповідання цілком можна читати замість кріпіпасти темної ночі, хіба що ліричний стиль навіває радше містичні настрої, аніж переляк.

[girl-with-demons-in-her-soul]

Взагалі розрив був для мене дуже важким. Я спочатку наважувалася, перебирала варіанти, багато говорила та намагалася щось налагодити. Тоді врешті зрозуміла, що нічого не вийде, тому сказала, що йду. Власне, здається, кожна людина має мати таке право в стосунках. Зробити паузу, піти, спробувати щось інше, мабуть. Я знаю купу пар, які розходилися на декілька місяців, рік, декілька років, а тоді поверталися, бо раптом усвідомлювали, що вони рідні люди. І це теж ок.

Але в мене все було інакше. Це була неділя, я їхала забирати речі. Зранку мені пообіцяли, що все буде ок, але коли я приїхала, мій колишній був не сам. Він був зі своїм братом.

До цього мій колишній написав моєму татові. Це були гарні слова, мій тато сказав, що завжди радий буде його бачити, незалежно від наших стосунків. Мені тато сказав, що йому шкода, що так склалося, але ми дорослі люди і він буде радий, що ми помиримося.

Врешті я написала теж повідомлення його батькам. Велике і щире. Мені хотілося за все подякувати, бо вони дійсно багато для мене зробили. Здавалося, що вони теж будуть мудрими, приймуть це і відреагують так само.

Я приїхала по речі. Поставила чайника ще в своїй квартирі. Квартирі, де в мене було купа спогадів і де навіть чайник був куплений за моєї ініціативи. Я його обирала. Врешті мене зустріли фразою "хочу подивитися тобі в очі". Потім його брат почав кричати на мене, що я зробила, яке я мала право і взагалі як я їм дивлюся в очі (дивний збіг, я не знаю хто кого накрутив).

Найсмішніше було те, що я настільки повірила в порядність колишнього, що навіть не подумала, що таке може статися. Що на мене будуть стартувати два високі дорослі чоловіка, одному з яких я навіть наївно помахала при вході в квартиру.

Якби я знала, що там вся сім'я на нервах. Якби я знала, що буде далі, я б підготувалася. Але я просто розслаблена приїхала в надії на те, що ми поговоримо і все буде добре.

Врешті я вийшла з хати по коробки. Я була налякана. В паніці. Плакала. Подзвонила татові, хотіла, аби він мене захистив. А він сказав не панікувати і що я знаю, куди їхала. Врешті після цього ми з ним поговорили, він сказав, що злякався і пояснив свою позицію чіткіше, вона виявилася мудрою, але в моменті я зрозуміла, що залишилася одна.

В паніці бігала районами і писала друзям. Серйозно, було так страшно, що я хотіла зв'язатися хоч з кимось. Як на зло, не було взагалі нікого. Врешті вимкнула телефон, зібрала себе докупи і пішла назад.

Але там на мене чекав інший сюрприз. Колишній викликав свою маму, яка одразу ж порогу почала звинувачувати мене в маніпуляціях, всеможливих гріхах. Виявилося, що він показував їм мій тамблер, мої записи, через які мені добряче прилетіло. Під криком я пообіцяла не розповідати цього, але врешті зрозуміла, що не можу не прорефлексувати цього випадку.

Майже 4 години я збирала речі до коробок під крик трьох дорослих людей. Вони поливали мене брудом за те, що я пішла з стосунків, казали, що мої вчинки "на шляху до блядства", що я награюся і прийду, але вони все одно мене приймуть.

Коли я була емоційною, мені закидали, що не вірять, бо я лицемірка. Коли була беземоційною, намагалися вивести на емоції. Коли мовчала, казали, що соромно говорити. Коли говорила, то мої слова не сприймалися. Тому врешті я просто трималася, складала як-небудь речі до коробок, аби поїхати додому.

Потім я носила ті коробки на пошту. Якісь чоловіки питали чи все добре, хтось допомагав. Одну коробку я тягнула сама, хоч мені не можна носити важкого.

Частину речей взагалі забула.

Коли востаннє виходила з дому, то побажала невістки, яка зможе виконувати все по дому, вчасно бритиме ноги та не матиме сумки, з якою буде соромно в селі.

І на вулиці в мене порвалася величезна сумка, яку я навіть підняти не могла, аби завести на таксі на іншу пошту. Якби не таксист, який мені допомагав постійно, я б не встигла нікуди. Я б просто сіла і заплакала, але він жартував зі мною, допоміг з порваною на дві частини сумкою, допоміг всі речі перевантажити ще на дві коробки на грузовому відділенні пошти, а тоді повіз на автовокзал. Додаткової плати за це не взяв, хоча я наполягала.

Вперше за той день я випила води в 17:00. Мене трусило. Була така безвихідь і огида, що я ��е могла отямитися. Досі як тільки родина колишнього з'являється на горизонті в соціальних мережах, мене починає трусити. Цілий тиждень я лежала в ліжку, мені снилися кошмари через це. Навіть мої батьки злякалися від того в якому вигляді після цілого дня тиску я приїхала. Нагадаю: я розплакалася на українській мові через те, що вчитель грубо вказував мені на мої помилки. А тут на мене тиснули три дорослі людини в той час, коли психологічний стан в принципі не стабільний.

Тато каже, що я насправді героїня, що це витримала і не зламалася. Що змогла пересилити себе. Що викликала таксі і з усім домовилася, хоча не в стресових ситуаціях через РАС маю значні з цим проблеми.

Я не знаю чи це так. Дуже важко тепер вірити, що мої слова не передаються кудись ще. Що я не така як тоді розповідали. Що я не маніпуляторка, яка хоче, аби її пожаліли. Але я дуже стараюся.

Загалом, це був найжахливіший день мого життя опісля 24 лютого 2022 року і, сподіваюся, що більше такого мені переживати не доведеться.

[lisa-is-chilling]

у мене помер кіт.

ну, не у мене, бо я ж кота так і не завела. сімейний кіт. кіт моєї мами, якого я пам'ятаю ще маленькою фасолинкою, яка поміщалась мені в одній долоні.

його звали фунтік.

він був чорним, кусючим, норовливим і до біса блохастим. він галасував голосніше за будь-якого кота, якого я зустрічала в своєму житті. він любив мене лише коли я годувала його більше трьох днів підряд. він приходив до мене спати тільки після переїзду, коли я гостювала в мами, бо сумував за мною. він клав купи у найкреативніших місцях, включно з ліжком, капцями та біля вхідних дверей, коли його довго не випускали на вулицю. він муркотів з гучністю трактора, і відповідав коли до нього говорили. він любив мою бабусю, яка живе поверхом нижче, та любив мого брата тільки вночі, коли лягав біля нього спати, а вдень кусав його за ноги. повністю прихильним від був тільки до моєї мами та постійно ходив за нею. він міг загулювати на три дні і вертатись побитим, голодним та брудним, і потім три дні сидіти вдома.

йому було близько чотирьох років. він помер від алергічної реакції на щеплення від сказу. його поховали за гаражем, у садку з яблунями та малиною. більш за все на світі я хотіла би бути з ним в його останні хвилини, але не судилося.

він був прислужником сатани останні роки свого життя, але я завжди пам'ятатиму його в тому числі як маленький згорсток шерсті, який спав у мене на грудях та на шиї, і за яким потрібно було слідкувати, щоб випадково не наступити, настільки крихітним він був.

я завжди буду його любити. і не забуду.

[plupk]

Я погоджуюсь їхати до бабусі і дідуся, навіть коли волів би залишитись вдома. Навіть коли мені потрібно було б залишитись наодинці. Бо просто боюсь, що якоїсь миті когось з них не стане, і тоді я буду корити себе, що не їздив, коли була можливість.

Востаннє, після загонів посеред ночі, я прокинувся в поганому настрої. І так прокидався ще кілька днів.. просто живучи в цьому стані.

Позавчора вночі, я вирішив, що потрібно щось змінити. Захотів потрапити в книгарню. В якусь, де я ще не був. Нажаль, до трьох, що мені сподобались потрібно було добиратися з пересадками, тому я вирішив їхати на велосипеді. В спеку. Не поївши вранці... В першій книгарні книжки були лише іноземними мовами. Взяв одну і вирішив їхати в іншу. Вона виявилась зачиненою. В третю їхати сил вже не було, тому почав вертатись. Коли залишилось вже небагато, то зрозумів, що мені погано. Фізично. Поруч був мак, пішов туди перепочити. Від їжі стало ще гірше спочатку. Але потім стало легше. Сів в кутку. Побачив дівчину, що вчилась в паралельному класі, яка працювала на касі. Стало сумно, що залишився без роботи. Недалеко сиділа сім'я. Батько, мати й дочка. Не міг зрозуміти, чому люди створюють сім'ї. Після цього вирушив додому. Спускаючи велосипед по сходах злетів ланцюг. Помітив це, лише коли перейшов дорогу і спробував поїхати. Накинув обратно, але руки всі в мазуті. Якийсь дивний чоловік сказав витерти о листя, або піти на заправку й помити там. Попросив його дістати серветки з рюкзака. З карману, де лежить банківська картка, жуйка та десь 1.5к. Тоді він пішов, а я витирав руки і думав, що це той чоловік добрий, чи я настільки жалюгідний. Потім через хвилини дві він повернувся.. і попросив 15 гривень на проїзд в маршрутці... Все ж, його поміч виявилась не безкоштовною. Далі я вже нормально дістався дому і стояв під холодним душем, розуміючи, що ця ідея "щось змінити" була жахливою.

Хочу кидати камінці у воду з ледве помітними тихими хвилями. Чомусь це здається чимось добрим і теплим.

Зробив цю фотографію сьогодні сидячи в машині. Світло дуже гарно відблискувало від води. Нажаль, гарне фото зробити не вдалось, але цей момент чомусь запам'ятався.

В мене буде дистанційне навчання. Стало легше, але потім стало сумно. Є тихе бажання всередині кудись втекти. Кудись, де немає проблем, де мені не так погано.

[welovelofi]

The Duskwhales — інді-рок-гурт із трьох учасників, створений у Манассасі, штат Вірджинія, у 2010 році. Їхнє звучання нагадує такі групи 60-х, як The Beatles і The Doors, завдяки яскравому використанню клавішних і незабутнім вокальним гармоніям. Включаючи найкращі елементи свого психоделічного коріння, молоде тріо створює власний витончений стиль як у студії, так і на концертах. Вони ділили сцену з національними групами Car Seat Headrest, Diane Coffee, Little Green Cars і Frankie Cosmos, а також виступали перед переповненими аудиторіями по всьому Східному узбережжю. Зараз The Duskwhales працюють над проектом запису трьох частин, де кожен учасник гурту є основним автором пісень.

[istoma-v-doma]

Реальність - це Ральф

Вівчарка - коллі на ім'я Ральф,який загубився ,коли йогогосподарі були на вакаціях у Флориді. Через три роки Ральф прийшов додому. Він бу�� худий,без нашийника і з ранами на лапах,але в усьому іншому нормальний і здоровий. Просто підійшов до будинку,піднявся на ґанок і загавкав ,щоб його впустили.

Реальність - це Ральф,який приходить додому після трьох років блукань по світу,і ніхто не знає,як це йому вдалося.