konstruktorego

[konstruktorego]

- Кого взагвалі збуджує священник у рясі? - наша розмова доходить до обговорення не зовсім типових уподобань.

- А кого от збуджує сисадмін, зігнутий в кріслі, неголений, і з оцим нечесаним ніколи волоссям та в окулярах? А, ще мабуть в светрі, котрий купувала йому мати - я дуже сміюся, бо то таки мій типаж.

Всі образи, що ми могли б перечислити обʼєднює одне - недоступність. Маленька, але така сексуальна можливість того, що людина, котра впринципі може не обирати нікого - обере саме тебе. Люди - збоченці або вони лише надто прості і хижі, коли мова йде про пошуки ідеального партнера? Минулого року я прочитала досить багацько жіночих романів, бо мала мету дослідити ринок. І скажу вам, що ниточка всюди дійсно одна - це важкодоступність. Головний герой - це і священник, і невиправний відлюдько соціофоб, і навіть колишній увʼязнений… Це герой, негативний, неначе диявол у пеклі, але він обовʼязково має змінитися заради однієї єдиної. Світом править нескінченна сексуалізація, часом ми дуріємо від «або ніхто, або ти», цьому нас вчать фільми, книги та розповіді знайомої знайомих. І можна кричати скільки завгодно про те, що це не здорово і так не має бути, жіночі романи про це нічого не чули. Ті героїні затулили вуха руками наче діти і чекають свого. «Не таке» зваблює, «не як всі» заворожує. Чи добре це? Ні. ��ле чи сексуально?

[konstruktorego]

сьогодні

сніг закручується у повітрі

наче моє волосся

такий нестримний

й непередбачувано хвилястий

це занадто - кажеш

сніг запорошує яблуні

випадково в зимі розквітлі

я кажу: ясно

та коли роздягнешся і ляжеш

зрозумієш уже по тому

я проста і я мʼякша

і читаюся несвідомо

наче молитви і наче субтитри

у кіно, яке ти уявляв інакше

[konstruktorego]

Інколи мої сеанси в психологині проходили, наче поганий стендап виступ. Я сиділа у кріслі навпроти та розказувала якісь смішняві дурнуваті історії із життя, а тоді помічала, що вона дивиться на мене зі співчуттям і навіть не посміхається.

- Настю, це не смішно, це лише ситуація, котра вас принизила й розчарувала - казала вона, зводячи брови докупи.

Мене це відверто ображало. Я їй довго розказувала, що мрію видати книжку і вона запевнила, що одного разу я прийду і таки принесу їй власну книгу, це буде наче святковий день. А я не знала, чи то буде святковий. А якогось разу взагалі не прийшла, бо завважала, що ми не підходимо одне одному як люди.

А потім я все ж написала книгу про секс, хоча я зовсім так її не характеризую. Я в соцмережах - це асексуальний персонаж, який давно склався, так гадаю. Комік, гуморист. І книга моя - то наче якісь сексуальні гуморески, мабуть, так я її освятила у себе в голові. Чи погано мені з цим? Нормально. Але я багато про це думала, якісь ситуації з мого життя, що в певний час вибили мене із колії я обігрую так, наче я дійсно веду стендап. Усі ж так роблять, ні? Якщо ні, то коли і від чого я увімкнула цей захисний механізм?

Захисні механізми - основа нашого життя. Мого, мого, перепрошую, потрібно говорити за себе. Не дихання, вода, їжа, сон, а гуморески десь там на вершині моєї піраміди потреб. Дурниця чи ні?

[konstruktorego]

У мене вийшла книжка. Я сама у це не вірю, але це точно так 🌝

Отже, Годину по тому - це пʼятнадцять еротичних новел про львівських жінок, таких ніжних та при цьому незалежних і відвертих у своїх бажаннях, про їх думки та сподівання.

Це розповіді про пошуки любові, про намагання знайти відповіді на запитання, чи існує кохання після сексу та навпаки. Про сміливість бути такими, якими є: наївними, закоханими, впевненими, обуреними, без зайвих прикрас і інакшомовностей.

Жінки, котрі самі вирішують, яким буде сьогоднішній день та знають, чого хочуть, в цій книзі говорять тобі про те, що зазвичай розказують лише подругам.

Посилання на сайт видавництва Крок, де можна придбати я прикріпила в цьому пості, а також воно є в моєму інстаграмі. Дякую за увагу 🥰

[konstruktorego]

Новий тамблер-рік розпочинаю із майже інтимного. Цей рік я планую присвятити написанню другої книжки і роботі над здоровʼям, ні того ні іншого іще не розпочала. І те і інше вже на мене тисне, чесно.

Приблизно шість років тому я покинула справу свого життя та перестала пиляти людям нігті, причина проста - я вигоріла та втомилась від безкінечної гонитви за почестями майстра у бʼюті сфері. Вісім років я лікуюсь у психіатра.

Пʼять років тому, на дуже великій невірній дозі антидепресантів я створила в інстаграмі комерційну сторінку, де продаю вінтаж із нульових та інші дивні речі. Я називаю цього інстаграм-персонажа своїм кольоровим альтер-его, бо там я лише безкінечно енергійна дівчина, що показує чудернацькі штуки. За цей час на вулиці кілька людей підійшли та сказали мені, що мене впізнали. За цей час я заробила трохи грошей, які витратила на ті ж дивакуваті речі на пр��даж.

У реальному житті я не вважаю себе такою ж позитивною й досі веду роздуми на тему: «хто я?». Привіт, мене звати Настя і я професійна жінка програміста, ще та нероба і все, що я справді люблю - то мити посуд, йти вдень по каву в місто та безкінечно писати свої писульки, в книжках, в нотатках, в тамблері, в голові. І коли я думаю, чим би я хотіла займатися, щоб забезпечувати себе, щоб, як то кажуть, стати на ноги - я не можу знайти відповідь.

Оцій дівчині із 2010го моя бабуся казала: «Ти умієш лише сидіти й косметикою мазатись». А оцьому гопнику з наклеєними віями мій тодішній хлопець казав, що я так і буду все життя курити під магазином, стоячи у вʼєтнамках. А я от де: доросла жінка, котра так і не знає, яка справа її життя та, але якщо мене розібрати наче цибулю, то там всередині віднайдеться та амбітна синьоволоса дівчина із 2010го. І якщо би хтось спитав, чи я щось часом хотіла б зробити не так - то ні, я там, де й хотіла б бути. А за якісь трохи грошей з продажу книги мрію купити сумку дольче габана, дрім біг, амінь

[konstruktorego]

Шматочки

[konstruktorego]

Хотіла б написати і сюди якісь позитивні штуки типу підсумків року та, чесно, вже змучилась про них думати. Але скажу, що дуже радію, що повернулась на тамблер, люблю тамблер. Що ж, гарного 2025!

[konstruktorego]

Коли я була у 8му класі, то моя мама оформила на себе консультанство Avon, аби я продавала й заробляла свої перші гроші, це була популярна в той час схема.

Ми зустрілись в кафе коло дому з нашою агенткою Avon, її звали Оксана Падалка, я запамʼятала. Вона приїхала на маленькій червоній брендованій машині й мала дико кучеряве волосся, забране у пишний хвіст. То от ми сіли за столик й та любʼязно заплатила за каву і дала мені роздруківки, які я мала заповнити. Там на листку а4 була ціла комірка, куди треба було вписати десять своїх потенційних покупців. Я сиділа поряд з мамою та, довго думаючи, старанно вписувала туди однокласниць і дівчат з паралельних класів, з котрими я навіть словом не перекинулась за останній рік у школі. Але при Оксані Падалці я була такою малою бізнес вумен, що мусила когось вписувати в той листок.

Чи треба казати, що крім моїх трьох найближчих подруг та однієї доньки маминої подруги, я нікому так ніякого Avon і не продала більше?

То от я боюся, що так буде й з книгою. Я все таки не дуже продавець, але хочу й тут поділитись. Якихось 300 примірників, така піщинка у світі сучасної української літератури, здавалось би. Але все наче залежить лише від мене, ніяка Оксана Падалка вже не допоможе, це так страшно.

Та тим не менш, на правах реклами: 15ть еротичних новел про львівських жінок, 15ть одкровень і дурнуватих ситуацій, 15ть роздумів на тему кохання та сексу. Оце я запропоную купити, коли вона зʼявиться на сайті видавництва. От.

[konstruktorego]

Ніхто ніколи не знає, нащо люди публікують свої голі знимки в інтернетах, я от, інколи, коли настрій не дуже хороший

[konstruktorego]

в питаннях любові вповаю на бога, а ти кажеш, як ріжеш: подумаєш про це вранці і знову гостриш ножі і береш мене знову обманом любий, нам із тобою ще довга дорога доки ми заговоримо як коханці, а кохатися як чужі може так і не перестанем

[konstruktorego]

Колись на Тіндері мені написав чоловік, що одразу не сподобався. Я не відповіла, бо легше було просто проігнорувати те якесь звичне «Привіт». Та він не спинився і, вичекавши хвилин з 20ть, спитав, чи він точно мені не сподобався? Але ж це Тіндер, я не змушена була пояснювати, та чомусь я вирішила виділити на це сили, пояснити чому, на що він, видно, трохи образився. А потім, неочікувано, запропонував розказати мені про мене та моє минуле, бо він, бачте, такий собі провидець. Серйозно, серйозно, чувак з Тіндеру розказав мені мою долю!

- Ти - каже - виросла й ніколи так і не знайшла того, хто дійсно тебе полюбить.

«Раз я тут, то може й досі не знайшла, обгрунтовано.» - подумала я й зачекала на наступні пророцтва.

- Бо ти нікому не підходиш - продовжує - і жоден твій чоловік не був вищий за тебе зростом, тому ти ображена на життя - пише.

Що? Закриваю вкладку з цим сюрреалістичним діалогом та спираю лице на долоню, задумавшись про загальну дурість всієї ситуації. Мені стає раптово дуже смішно та я посміхаюсь сама до себе.

Я насправді ніколи не стояла на фізкультурі першою, бо якось виросла після років так чотирнадцяти, та я ніколи не мала комплексів щодо цього. Та у моїй сім‘ї завжди озвучувались такі штуки, що от виросту і буде у мене високий чоловік. То нічого, що я висока, чоловік то точно буде вищий, чоловік завжди високий. Ну, головне ж, щоб високий же був. І я росла з цим, чекала цього як манни небесної і при цьому ніколи не зустрічалась ні з ким, вищим за себе. А в якомусь віці просто випадково визначила про себе одну річ, що я, мабуть, не люблю високих чоловіків і бабусине пророцтво може і не збутись, і від цього не рухне всесвіт. І тоді я так з цим змирилась, зжилась і прийняла, що джинси в масмаркеті на мене завжди короткі, в машині зазвичай немає місця на ноги, а високі підб��ри - то не моє. Інколи ми надто боїмося собі у чомусь зізнатися, особливо якщо це не відп��відає загальноприйнятим стандартам. І це я зараз навіть не про короткі чоловічі ноги. Не комусь там по секрету сказати, а собі, собі боїмось. Але вдумайтесь, як давно ми почали мати секрети від себе?

[konstruktorego]

[konstruktorego]

єдине, що справді нестерпно - це ти сама, твоі коробки на шафі, твої розмови єдине, що діско інферно, усе обертається, нікого нема твоя руйнація, твоя відбудова - лише твоя справа. а всі твої хлопчики, дядечки, друзі в фейсбуці - щебінь, дрібна галька тільки кількох ти назавжди сховаєш й собі залишиш, запам'ятаєш і згадуватимеш твоя реставрація, твоя розруха - все твоє, якщо тільки витерпиш коли тремтітимеш, як тятива на луці, як жінка, що собі навигадувала - всі твої, тільки всі - колишні я колись пропалила дірочку сигаретою на куртці, а може і глибше

[konstruktorego]

- Все, що тебе не вбиває, робить тебе сильнішою - каже мені чувіха, яка теж переїхала жити назад до батьків і тепер оце переді мною розливає нам чай із термосу в б/в паперові стаканчики з-під капучино із заправки Окко.

Ми сидимо на камʼяних сходах під дверима молодшої школи, де обидвоє колись вчились і прикурюємо по цигарці, уже сутеніє. Я доводжу їй, що це несправедливо й тупо - «заспокоювати» моє теперішнє життя якоюсь дурнуватою найбанальнішою у світі фразою. Але вона налаштована на своє:

- Знаєш основне правило пограбування банку у фільмах?

- Яке це? - скептично дивлюся я.

- Нікого не убивати - видає і, побачивши, що я усміхаюсь, додає для певності - тільки переляк, так і у стосунках, ти відбулася лише переляком.

Я відбулася лише переляком, ні чорта ж собі! - думаю я, сидячи опівночі того дня на краєчку ліжка у батьківській ��вартирі.

Я дивлюся у стіну та розумію, що щось таки у тому є. Часом ми обираємо собі якісь ідеальні, склеєні лише в нашій голові сценарії фільму та намагаємось відтворити їх із людьми, які на це не погоджувались. І коли нічого не виходить, ти, налякана, але жива, йдеш додому сама, робиш рутинні справи, сумна, але таки жива. Ходиш на роботу, куриш цигарку за школою, пʼєш чай з б/в паперових стаканчиків, запихаєшся у ранкову маршрутку, в гіршому випадку переїзджаєш в дорослому віці до батьків. І далі, далі придумуєш усе якісь нові сценарії, де ніхто не помер, але хтось може налякатись. І це можна. Головне, знаєте, щоб стосунки не були такими нафіг не потрібними тому чоловіку, що їх треба дійсно штурмувати, як банк.

[konstruktorego]

Якби усе, що починається з поцілунку, не закінчувалось потім теж поцілунком? Якби ми більше не мали таких випадковостей чи моментів, в яких ми наче опиняємось на Різдво під омелою, наче хороша ідея приходить у голову, наче сходить на нас боже благословення, ми романтизуємо і стається той триклятий цілунок. Чи стало б це життя кращим, чи стали б стосунки легшими?

У мене були стосунки, які я почала зі спонтанного поцілунку на вокзалі і закінчила виваженим поцілунком, стоячи в дверях квартири. І це були єдині два поцілунки у цих стосунках, хочете вірте, хочете ні. Це їх і не зіпсуло, й не врятувало, вони собі були, і не задумувались надто романтичними. Але хтось із двох же завжди романтизує. Хто ж тоді винен, коли усе врешті ламається: романтик аб�� прагматик? Той, хто цілує, чи той, хто піддається? Я ніколи не та, хто піддається, вважаю, то така собі моя вада.

[konstruktorego]

я хотіла б не відчувати, тільки вміти розбивати серця кидати слова як дротики і завжди попадати в ціль не любити тебе, мати інші смаки та може у мене почуття? і я змушую їх зникати, як Девід Коперфільд змушує зникати літаки і великі баржі з причалу а може я виграла це життя? а може і навпаки програла

[konstruktorego]

Я: купую на олх костюм леопарда

так і живу