#реакція

[dimishap]

Людина старіє, коли те, що в молодості було пригодою, починає сприйматися як проблема. А реакцією на збудник стає не сміх, а агресія та роздратування.

[folklorespring]

Це мене поплавило чи це не ок коли перша та єдина реакція вестернів на відео з обстрілу Харкова це "поставте трігер ворнінг".... Вибач ??? Сподіваюсь не завдала шкоди тобі, людині в безпеці, своєю реальністю ???

[knightofdeer]

As another Ukranian (з Запоріжжя, не знаю які докази тобі знадобляться але може щось і зможу; далі текст англійською для міжнародної аудиторії), I of course can't blame you personally for not wanting to do anything with Russian culture, but don't present such sentiment as universal position.

Problems of Russia don't start and end with Putin, there are classes of population who are interested in war directly or benefit from it somehow, that's how history works. But it's never all people, because even if most are complicit most are pretty passive.

War criminals on low levels do exist, and since most of Russian soldiers are in it for easy money it's not like it makes a lot of sense to pity them. But also myself saw plenty of those neo-nazi brigades that are used to justify the invasion. Do you see what I am getting at?

Russian opposition will not accomplish anything any time soon, I was personally blocked twice from their telegram chats for asking do they like do anything at all.

But Russian culture is as worthwhile and important as any other culture. I am not a big fan of veneration of any culture, but using whatever crimes committed by current government to stigmatize entire culture, works of which sometimes came out centuries ago and sometimes were made by people who actively opposed such actions.

While Russia commits enough crimes, they are not (yet) close to what British Empire of 19th century or USA of today did. Shall both of those cultures be damned for all time? This is a personal attack, but inconsistency is inconsistency.

There are people who ignore the existence of current Russian war crimes altogether, but there is absolutely nothing wrong with foreigners enjoying Dostoyevsky.

i know people love to use Russian as a marker of "intellectualism" and "counterculture" or whatever the fuck but if I see another "Jason Todd knows Russian/reads Dostoyevsky for fun" headcanon or fic I am going to scream. Like, you do you, but it really is painful for me to read. and it really says unflattering things about you.

[rihu-w]

мені просто потрібно виговоритися, потрібні розуміння та підтримка від незнайомців з тамблеру, які я знаходжу у звичайних вподобайках (відчуваю себе почутою чи що). з цієї причини я опублікую цей шедевр, а не кину в чернетки.

тато чув як я плакала. чув, постояв (за моїми припущеннями) під ванною, в якій я зачинилася і намагалася дихати якомога тихіше, увімкнув якесь відео в ютуб на всю хату як він любить, і пішов відволікати сестру від мене. на цьому дякую.

прийшла мама з роботи, і майже відразу "що у вас з сестрою було? тато розповів що ти плакала". я посміхнулася (з усіх сил намагалася не засміятися), сказала "все добре" і пішла в душ. маму, задається, образила подібна реакція, не знаю. ми більше ні словом не перекинулися.

але що вони очікують? що я розповім все, що відчуваю, все що турбує? людям, які в важкий для мене період, прочитавши мої нотатки без мого дозволу, зробили висновки що я хочу вбити себе, і їх хонест реакшн це "таких як ти закривають в психушці і саджають на пігулки". люди, які дві години криками доводили, що через наявність у мене, вибачте, пизди і матки, я не здатна ні на що крім домогосподарства (ну хіба трохи погратися в бізнесвумен), що всі мої погляди і все сприйняття світу - "підлітковий максималізм" (вже фізично нудить від цих слів). через пів року тато сказав, що "не знав про твоє самопочуття, треба було повідомити що тобі погано, я б зрозумів". перевзувся іншими словами. як вони очікують щоб я їм довіряла??? якими силами божими??????

я можу зараз продовжити розпускати нюні, але якось іншим разом. хочу підсумувати тим, що навіть якщо б я розповіла все, а вони в процесі не накидалися вдвох через кожне моє слово з обвинуваченнями, то навіть за таких умов мене б не зрозуміли. я не потерпаю від домашнього насилля чи голоду, ні. у мене все прекрасно - повна, місцями щаслива родина, більшість часу є що їсти, а отже чому взагалі депресувати? іди радій життю, депресивна дура.

та мені чомусь, о диво!!!, все одно боляче і дуже самотньо в стінах, які я повинна з теплотою називати домом, в які я повинна радісно поспішати, а не уникати наскільки можливо. я хочу радіти поверненню батьків в квартиру, розповідати їм що нового відбулося за сьогодні, а не акуратно підбирати кожне слово під час розмов, щоб сказане мною не використали проти мене пізніше.

а ще я відчуваю себе жахливо бо нию. згадуючи, що інша авторка тут пише про реальний пиздець в її родині, з якого вона намагається утекти, мої "скарги" на її фоні виглядають знущанням якщо чесно.

[sher-oxide]

«На відміну від чоловіків жінки можуть вільно плакати»

Тим часом реакція багатьох чоловіків на жіночі сльози:

а) впевненість, що це маніпуляція

б) стереотипні фрази на кшталт «Що, ніготь зламався?»

в) злість/огида

г) знецінення/вис��іювання

ґ) «Подивись, яка ти тепер некрасива!»

[yournextexmistake]

все ще маю проблеми зі зв'язком ї не маю доступу в деякі соцмережі, тож намагатимусь стисло та швидко.

мої перенси придбали йобаний генератор. ї у мене, одразу, сталася алергічна реакція, через бензин усередині та відсутність руху повітря в кімнаті.

добре, що ці генії, не встигли у ПРИМ��ЩЕННЯ БЕЗ ВИТЯЖКИ, ще й каністру єбаного бензину запхати.

зараз попиздували повертати. якщо не вдасться, то буде продовження пригод.

[maarchantal]

THE POWER OF LUV 💞

І реакція Ґавуса то просто "я знав ти мене теж кохаєш"

[meowluox]

наскільки я розумію це більше не жарти не драматизація і не романтизація. не інфантилізм не реакція на травми (хоча тут не впевнена) і не бажання привернути увагу.

мені легше самій по собі. особливо коли все стає гірше. о боже да знаю я про токсичні прояви своїх мов кохання але тепер це більше ніж просто прояви. це стало чимось на кшталт риси характеру.

[lisa-is-chilling]

[урок балету, виконуємо ферме, картинка для візуалізації]

я: ви помітили, що я вже чергую ноги?

викладачка: я помітила, що ти все неправильно робиш.

окей, ауч?

до цього мені постійно вказували, що я неправильно ставлю ноги при приземленні - їх потрібно чергувати вперед-назад (поза на третьому зображенні), а я просто їх вперед їбашу. і тут я нарешті змогла втовкти собі в голову те чергування, як мені вивалюють "в тебе нічого не виходить".

я розплакалась, звичайно. бо в мене пмс. в цей період мене плавить гірше, ніж коли в мене буквально з вагіни тече кров. але давайте об'єктивно.

навіть якби я не була гормонально та емоційно нестабільна, це хуйня. я не п'ятирічна дівчинка, мене не потрібно постійно хвалити, але тільки я почала відкриватися та почуватися на уроках вільно, як тобі пред'являють такі узагальнення.

а тепер уявіть як це працює на реальних дітях.

в мене аж флешбеки до уроків гітари, коли на мене накричали, бо я не хотіла відстукувати ритм ногою.

як викладачка кажу: not demure, not mindful.

мені важко оцінити цю ситуацію тверезо (очевидно), і мені здається, що моя реакція була би більш спокійною після менструації, але все одно боляче, бо одне накладається на друге - і виходить що кінець світу. це не знецінює мої почуття, бо таке все одно відкладається в голові. я стараюсь як можу, я працюю до сьомого поту, щоб мені сказали "в тебе нічого не виходить".

дякую блять. дуже приємно. навіть якщо ви не мали це на увазі.

[dimishap]

Що менше нервів у реакції на збудник — тим вона правильніша.

[istoma-v-doma]

Тільки напланувала собі "осінні прогулянки" щоб зробити гарні світлини в таку чудову погоду,яка була лише (вчора) .

На ранок у вікно без запрошення почали стучати дощові краплі все гучніше та гучніше тож всі плани скасувались і вихід на фотополювання відміняєтся,бо тільки нещодавно я більш меньш одужала... цей жовтень я провела майже цілком у хворобі і повторення її не бажаю тому тільки теплі речі і одяг. Але авітаміноз і звична реакція на холод не змусила довго чекати тож знову мої мастхев продукти це :

●гігієнічні помади,бальзами

●найжирніщі крема для рук та кремген від тріщін шкіри

● звісно-ж аскорбінки

Ось такий веселий осінній наборчик виходить. Ще окрім неприємних клопотів в моєї сестри скоро буде велика подія у вигляді шлюбу. Так символічно 9 листопада,наче в книзі Колін Гувер,а я безнадійно до того не готова,навіть гадки не маю чи треба мені сукню шукати і з чого починати готуватись....Цей дощ зовсім сумний настрій навіяв...може все ж таки треба провітрити голову? Хоч на хвилинку...до вогкого повітря...🌧🌂🍁

[rihu-w]

а у вас теж відчуття, наче всі (і ви в першу чергу) повинні ненавидіти себе? картати за якісь промахи, незадоволено розглядати відображення в дзеркалі? і навіть якщо в якийсь момент свого існування ви почуваєтеся привабливими і достатніми (типу як вислів "мене достатньо для будь-чого"), якось соромно стає що ви не відчуваєте щирої відрази до себе?

завжди моя перша реакція на людину з високою (в хорошому сенсі) самооцінкою - "чому ти такої високої думки про себе?!?!?", і вже потім згадую, що це не ознака нарцисів, а нормальна риса нормальних людей.

таке лікується?

[loftysmb]

Сьогодні грала з сестрою в Human fall flat, це було так смішно. Це її перша гра, яка використовує WASD, як клавіші для переміщення, і вона ДУЖЕ багато плуталась і падала. Важко зрозуміти, наскільки ходьба по прямій лінії є величезним скілом, поки не бачиш якийсь такий процес дослідження від людини, яка вперше грає, хахахахах.

Єдине що шкода, що в дорослих так мало терпіння і адекватності. Мала весь час стресувала, коли в неї щось не виходило і думала, що я сержусь. Хоча я хз, чого там сердит��ся. Ясна справа, що мені простіше це робити, бо я граю в ігри десь років +/-15, а вона десь з шість місяців.

Все, що я можу робити, це на її "Почекай, я спробую ще раз і в мене вийде", відповідати, що я чекатиму стільки, скільки в неї є настрій і мотивація спробувати.

Але її оця реакція на невдачі...мені хоч��ться її просто обійняти, дорослі бувають такими ідіотами. Постійно згадую як в більшості батьки кричать під час робіння домашки/прибирання/готування. Таке відчуття, що в старших людей емпатія і порозуміння зникає з віком. Діти буквально бачать і пробують все вперше, зрозуміло, що це важко.

[yournextexmistake]

як я ненавиджу, коли у моїх перенсів відбувається реакція "страусів, котрі намагаються запхати голову в дупу"

заїбли, у мене немає сил це всьо стягувать.

[temiyiy]

АХВХВХАХВ ЇХНЯ РЕАКЦІЯ

[not4yourmind]

*екстремум синусоїди самооцінки на максимумі сьогодні*

і хоч я не "конвенційно привабливий" все ж, я досить таки нічо. Подивився фотки з крайнього квізу і в цілому побачене мене порадувало. І хай там багато чого залежить від фотографа та якості освітлення чи камери, але все ж навіть в природніх умовах, коли я не дивлюсь в бік фотографа, а просто собі існую, я виглядаю досить таки не погано.

До того ж, не варто нехтувати, що останнім часом мені роблять чималу кількість компліментів різноманітного характеру. Від "крута футболка" до "стильно виглядаєш". Ну типу. Це ж прикольно, нє?

Зрештою "вайб" квізів мені подобається. Навіть просто своєю атмосферою. Там переважно цікаві та ерудовані люди збираються, тому я точно хочу стати частиною того руху на постійну основу. Мене вже навіть в існуючу команду запросили. Але я ще не погодився прямо на 100%, скоріше лишив абстраговану відповідь.

Взагалі, якось останнім часом відчуваю себе доволі впевнено? Не без приколів, звичайно. Але спілкування з іншими людьми прямо допомагає. Іноді такі вже не очікувані повороти себе знаходяться, що це прямо надихає. З ними (людьми) все якось більш прямолінійно чи що. Ти не шукаєш своєї провини в кожному слові і кожній дії. Вони просто є і на них є реакція. Щирість чи що. А людей в моєму житті дійсно побільшало. Тепер досить часто є ситуації, коли я просто йду по місту і вітаюсь з кимось. Це ж круто? Напевно. Відчувається залученість до соціуму, але одночасно зберігається власна ідентичність.

Звичайно, все було б краще, якби я був "екстравертом", а так мені доволі часто хочеться загубитись, або ж просто мовчати. Ну але, зрештою, це теж частина мене, тож потрібні люди зрозуміють.

Сподіваюсь з часом всі ці відверто крінжові речі забудуться. Потрібно було надто багато шансів та спроб, щоб зрозуміти, що з деякими людьми ми живемо просто в іншій системі координат. І вона взагалі може не перетинатись ніяк. Однакові події можуть виглядати зовсім інакше через відмінність цих же самих координат. І зрештою, з цим нічого не зробиш. Щирість важлива. Послідовність важливо. Повага важлива. Тому, тому отак.

І ще зрозумів, що саморуйнація не призведе ні до чого хорошого. Останній тиждень я трохи пустився берега. Забив на важливі речі. Додав алкоголь в раціон. Та й взагалі ставився до життя так, ніби завтра взагалі не важливе. Я навіть сигарет декілька викурив, але знову зрозумів, що окрім пафосу куріння не дає нічого. Я хотів отримати відповіді на певні питання для себе. І насправді їх отримав. Не можу поки сформулювати, але в один день прийшло усвідомлення, що надто довго знищував себе різними способами. І сенсу з цього абсолютно немає. Саморуйнація - це прояв слабкості. А я не впевнений, що слабкий. Тому. Повертаюсь до первинної колії. Конвенційність суб'єктивна.