#старість

[greenpostua]

👁️🩺 Після 45 років кожен стикається з пресбіопією, але існують методи сповільнення цього процесу. Подробиці👇

[newsundphotos]

Чому у зрілі роки розумні люди обмежують коло спілкування

З роками багато людей, особливо ті, хто має високий інтелект, схильні звужувати сво�� коло спілкування, віддаючи перевагу самотності або обмежуються колом близьких. Це явище можна пояснити кількома причинами, повідомляє Третє око. 1. Перевага глибоких розмов над поверхневими Розумні люди часто надають перевагу змістовним і глибоким розмовам, уникаючи пліток та поверхневих світських бесід. Вони…

[zhitomir]

Як перемогти старість: поради професора генетики Девіда Сінклера

Девід Сінклер — австралійський біолог, професор Гарвардської медичної школи та один із провідних світових експертів у сфері генетики та довголіття. Його роботи змінили уявлення про старіння, доводячи,... Читать дальше »

[you-should-not-read-this]

пʼю з самого ранку комбучу, ніби то якийсь сидр.

старість вона така: хочеться випити, а не можеться, бо шлунок в ту ж секунду пошле тебе нахуй.

[benjamiina]

ще! не розумію, мабуть мені не вистачає близькості, бо часто сниться колишня, чи не колишня, а хтось зовсім новий. ми йшли вечірнім незнайомим містом, трималися за руки, і вона шось наспівувала, а я йшла і намагалась осягнути, чому я, котра завжди вибудовує стіну до співаків, смирено йду і дозволяю її співу торкатися чогось, що ховається прямо за серцем. і так мені було ніяково і водночас захоплююче. наступний сон був шось між міцним сексом і міцним сном, це викликає в мене однакові емоції. старість..

[sharp-as-c]

старість в 25 бі лайк:

втомлюєшся після всього двох годин прогулянки

не переносиш голод через біль і нудоту

завалюєшся спати і не можеш навіть розмовляти, як тільки збирається на дощ

4 години в транспорті? твоїм колінам жопа

невралгія

а артрит у мене з 15

[kalceferia]

Діалог з хлопцем

- ти так гарно пахнеш

-дякую, це старість і крем від синяків 😂

[zlabjola]

Щось насувається емоційний сплеск. Момент, коли я просто хочу поплакати без конкретної причини чт тригера. Таке буває. Рідко.

Останнім часом було забагато стресу через родичів. Але відчуття, що сам стрес накрив мене вже після самих подій. Запізніла реакція. Зараз я переймаюся, що не підтримую зв'язок з бабусею. Раніше мені це здавалося правильним рішенням. Але тепер не дуже. Наче мене обвели навколо пальця. Згадую про це кожен раз як дивлюся на розкладушку в коридорі. Я її не віддала. І не забрала паперовий скотч, який позичила їй щоб та заклеїла шпарини у вікнах на зиму.

Нещодавно я відвідала батьків. Мати знову купила речі з секонду. Грошей в них немає, з батька досі вираховують за той аванс на операцію бабусі. Я намагалася трохи поговорити з ним особисто щодо їх фінансів. Він хотів дати мені грошей, щоб я доклала їх до айпада. Я відмовилася. У них у самих немає. І вони продовжують накопичувати борги за комунальні. Здається взагалі не платять. Не хочу брати гроші, коли такий борг висить. Хоча з іншого боку, вони однаково їх просруть. Здається вони дійсно збираються скинути це на нас із сестрою. Там більше ста тисяч. Може сто п'ятдесят вже. Я поки що не наважуюся підняти цю тему в розмові. А з приводу материних покупок. Батько казав, що вже шукав квартиру. І схоже обговорював це з колегами на роботі. Перше про що я подумала: він все таки брехав, коли казав, що начебто не розповідає нікому чужому про те, що відбувається у нашій сім'ї, тільки хороше. Друге: наврядчи він зважиться. Це нереально з його зарплатою знімати житло. Хіба що кімнату. Мати складає враження дитини. Наче її особистість за цей час деградувала зовсім. Можливо мені так здається, я давно не мала з нею повноцінних розмов. Щодо сестри. Вона п'явка. Можна сказати, що це не так, бо вона знайшла роботу і правильно робить, що витрачає гроші на себе. Але вона сприймає батьків чисто як гаманець. Просто спосіб підтримки свого фінансового стану. Їй начхати га стан здоров'я батька, чи на імпульсивні покупки матері, чи на те, що батько піде. Її хвилює тільки те, що вони не зможуть її забезпечити. Мене це теж хвилювало, але я всеодно відчува�� різницю між нашим сприйняттям. Згадала як ми одного ранку ��шли в школу і сестра вередувала через батьків, гроші, того що не отримує того, чого хоче. І як я робила їй зауваження і намагалася донести, що гроші на голову не падають, що батькі працюють аби їх заробити. Що зі своїми хотілками вона може і почекати. Тоді я ще була "розумною дитиною яка все розуміє не на свій вік". Вже потім я почала усвідомлювати наскільки вони безвідповідальні і як це несправедливо по відношенню до мене як до дитини. Але навіть так, здається, сестра завжди була більш меркантильною. Вона часто клянчить гроші у батьків. І іноді в мене. Або прямо просить, або жартує "купи мені це"/"оце подаруєш мені на день народження" не враховуючи чи я на це спроможна. Мені це неприємно. Я так не можу. Я рідко просила у батьків гроші. І формулювала запит не як запит, а типу як нагадування. Завтра буде ось це, на це треба ось стільки то. Не пам'ятаю, аби я колись казала "дай".

Ніколи не думала, що можу отримати щось якщо просто попрошу. І що не доведеться вертати. Хоча мені і неприємно, що і зустрічні пропозиції мені перепадають не часто. Можливо по мені видно, що я не братиму просто так. Але вцілому зараз ситуація краще. На вихідних подруга запропонувала мене пригостити. Я погодилася. Але більше через те, що я пригощала її попередній раз. Я завжди наче веду приблизний рахунок у голові. Скільки винна я і скільки винні мені. Навіть якщо я не можу повернути гроші одразу, я повертаю їх іншим способом.

Але за останні пару років я, здається, взяла більше, ніж віддала.

Ще один пункт, який мене бентежить це зовнішність. Це, звісно, завжди було присутнє. Але останнім часом я думаю про це частіше і саме про обличчя. Про стан шкіри. Про форму. Про старість. У мене багато думок крутиться щодо старості і плину часу. Мені наче рано про таке думати. Але суть у тому, що я не люблю себе. Я не задоволена своєю зовнішністю. Своїм тілом. Тим як я поводжуся. А час іде. І змінює мене. Зараз я більш-менш стабільно виглядаю. Пройшов шкільний період. Але це десь до 30-ти років. Може менше. Я не встигаю до себе звикнути. А потім доведеться миритися ще й зі змінами. Мене це бентежить.

[not4yourmind]

Зрозумів, що не хочу жити. Напевно це вже пік. Заспокійливі допомагають все менше. Серце болить більше. І до цього додається ще біль в шлунку. Він більш нестерпний. Я пробував їсти. Якщо з'їм більше, ніж "жменьку" то мене вивертає. Тому їв сьогодні декілька разів по невеликій кількості. І це жахливо. Шлунок просто коле, ніби всередині росте кактус. Не розумію для чого я зараз живу. Просто живу. Просто хапаюсь за якісь невидимі ниточки. Поки моя колишня, любов всього життя, відчуває щастя та відчуття звільнення від тягаря, який її тягнув на дно, я загибаюсь. Я щиро хочу продовжити жити. Продовжити якось існувати. Фактично я нічого критичного не втратив, якщо глянути зі сторони. Є робота, є рідні, є захоплення, які були колись. Навіть друзі, як виявилось є. Мені пропонували поїхати в Київ на тиждень в алкотур. Всі витрати беруть на себе. Але в душі я втратив все. І це факт. І жоден алкотур цього не змінить. Я хотів прожити разом. Я вкладав у цю нашу сім'ю велику любов. Уявляв собі дочку. Таку ж кучеряву та трошки смуглу. Непосидючу. Уявляв старість на пляжі з фруктами та домашнім вином. Напевно це найсильніше почуття, яке я лише міг згенерувати... І все зіпсував в результаті. Я старався йти на компроміси. Старався якось покращувати ситуацію. Але-але. Але любов буває різна. І я любив не так, як потрібно. Моєї турботи, ніжності, спроб було недостатньо. Завжди я якийсь не достатній. По життю. Якби я не старався ніхто не зміг мене прийняти саме таким, яким би я був. Чомусь я в це повірив. Чомусь я повірив, що "дівчина з іншого життя" прийме мене таким. Трошки повільним, трошки не достатнім. Але й тут я помилився. Ніхто й ніколи мене не прийме. І це, скоріше за все, теж факт. І я не знаю, що може зараз зробити мені легше) Мене тупо знищує все навколо. Вже фізичне здоров'я підводить. А що далі?) Для чого далі? Для чого ще оті решта років, які мені лишились, якщо вже не буде добре? Жити з думкою, що найкраще вже було. І якщо буде щось ще, то це ніколи не повторить ті емоції. Повна відсутність довіри до себе, до оточення, до суспільства. Це ніби після преміум підписки знову почати грати в демо-версію гри. Не реально. Така гра швидко набридне. Якщо в її взагалі почати грати. І як би я не хапався за якісь ниточки. За переїзд до Львова, за розширення бізнесу, за самовдосконалення. Це все не матиме сенсу, бо глобально... Глобально вже нічого не зміниш. Для чого масштабувати пустоту? Не знаю як буду сьогодні спати. Вип'ю потрійну дозу заспокійливого і як піде. Треба випити води. Можливо хоч так перестане душити шлунок та нудота.

[midnightscout]

їм нічого не буде їм ніхто нічого за це не зробить ми будемо вмирати наші землі руйнуватимуть ми втратимо дитинство юність старість ми пожертвуємо своїм здоров’ям а хтось пожертвує життям а всі навколо зроблять грусне їбало і скажуть “well. tough lucky, buddy. tough luck”

[plupk]

Відчуття, ніби я став гіршим, ніж був. Це і є старість?

[likaaaaaaaa]

Лімфома

Моїй зірці в небі💔

Вперше з того моменту, як я дізналася про діагноз бабусі я залишилася сама вночі. І ніби всі емоції, які я заглушувала, приховувала і ігнорувала одночасно накрили мене.

Спробую кожну з них віддиференціювати:

1) Злість. Вона як база для тих почуттів, що я не можу осягнути. Її більше за все. Злість на батьків, що тягнули з обстеженнями, злість на себе, що не зробила радикальних кроків до вирішення цих питань, злість на всі ці обставини та на саму хворобу. Злість на лікарку, що три місяці не дивилася на те сране КТ. І злість на себе, що сама його не подивилася.

2) Безпомічність. Безпорадність. Я не знаю, чим я можу допомогти. Я не можу ні фізично допомогти, ні фінансово. Я знаю що всі ці дослідження з лікуванням це про багато витрат. І про багато часу. А я цих ресурсів сама не маю (

3) Сум. Бо я розумію, що ба відчуває дуже сильний біль. І мені дуже хочеться його якось зменшити, але я нічого не можу зробити і це так розкриває мене.

4) Сором. Бо я дуже давно не дзвонила їй. І після того, як дізналася про діагноз, теж. Не дзвоню, бо соромно. Треба було заїхати, треба було подзвонити. Через це відчуваю себе максимально погано.

5) Страх. Страх, що лікування не допоможе. Що їй буде боляче. Страх, що я не зможу нічого вдіяти. Страх - що вона здасться. Страх, що ми втратили забагато часу.

І майже фізичний біль. Вже третя година ночі, а я досі не можу влягтися. Завтра рано на пари, а мене шторбить.

Я дуже прошу тебе, Всесвіте, допоможи їй. Я дуже її люблю. І дуже хочу, щоб її старість проходила не таким чином. Без болю. Без психологі��ного занепаду.

Вона заслуговує на гарну та щасливу старість, зі сном та без болю. Нехай її хвороба відступить, настане полегшення. Я мрію хоч раз відвести її до моря, як вона мене в дитинстві возила.

Я не заслуговую на таку бабусю, але дуже прошу залишити її зі мною.

❤️‍🩹❤️‍🩹❤️‍🩹

PS: діагноз не підтвердили, але поставили карциному мигдалини 💔

[bez-nichoho]

Резиденція. День 6.

Вранці ми поїхали в Гайнувку на ринок. Казали, що там по середах і суботах є справжнісінький базар, на якому можна знайти все — від локального гендмейду до домашніх продуктів. Мене й перекладачку зі Львова забрала автом інша перекладачка, яка мешкає на сусідній резиденції. Дорогою ми заїхали до її будинку, вона нама його показала. Марта мешкає сама в невеликому будиночку, з усіх сторін оточненому лісом. Їй можна не заздрити. А можна і позаздрити. Я б радше належав до другої категорії.

Звідти ми подались до Гайнувки. Спершу не могли знайти той базар. А потім — повірити, що те, що ми бачимо — це справді він. В цілому звичайний барар — перекупки з продуктами, ятки з фруктами і овочами, різне побутове приладдя, якась косметика (там я не втримався і купив олдскульний крем в банці, яких у нас не знайти (нівеа не рахується), бо він пахне моїм дитинством), китайські кросівки, шкарпетки-труси-халати. Словом, нічого надзвичайного. Єдине цікаве, що там трапилось — місцеві жінки з вишивкою. Вона незвична насамперед тлом — бо чорне. І самі візерунки — ще той наїв. Це дуже гарні приклади народного наїву. Я зацінив. Але вирішив не купляти.

Опісля ми подались до книгарні. Дорогою наша водійка повернула не туди, проїхала знак і заплатила 250 злотих шт��афу. Неприємно було всім. Книгарня в містечку — невеличка. Я хотів взяти собі нові книжки Токарчук і Стасюка. Їх не було. Вийшли з пустими руками. Подались по продукти, дорогою зайшли в центр туристичної інформації, де набрали мап і всяких флаєрів. А ще — магнітів, як справжні туристи. Я ніколи не хотів бути туристом. А лише мандрівником. Але мандрівники, мабуть, не купляють магнітів. Тому це або старість, або ще щось недобре. А опісля вже не в найкращому настрої після усіх тих пригод подались додому.

По нашому приїзді нашу колеги приготували смачнючий обід. Який ми ще й запили вином. Спершу сухим, солодким опісля, бо я знайшов у супермаркеті якесь локальне вишневе вино. Солодне, густе, майже як наливка. Гріх було не взяти. Поїли, поговорили, випили вина. Пішли працювати. Не знаю, як моїм колегам, а мені нормально працювати не вдалось. Вимучив два вірші, сяк-так переклав. Завтра вочевидь вжахнусь, коли їх читатиму.

Через ті вірші мене взяла якась розпука. Запалив у каміні й довго медитував на вогонь. Спершу слухав і спостерігав вогонь, а потім слухав FM Галичина (не радіо, а аудіокнижку; навмисне без лапок) і спостерігав вогонь, поки той не погас. Потім — ще намагався перекладати, але марно. На тому й завершую день. Але аби було не так гірко, наливаю ще келих вишневого винця. Зайвим точно не буде. І може на фото це виглядає як блаженний відпочинок, як чіл, але ні. Це щось ��нше. (Заберіть дітей від екрану). Це щось з життя дорослої людини, яка (надто) багато працює. Але на сьогодні з неї точно досить.

[thalia-pages]

той момент, коли людина не бачила тебе рік, і перше, що каже «у тебе так покращилась шкіра! Ти по програмі (вмиваєшся), еффаклар?»

- Це старість, - відповідаю я.

Привітаймо мене у 25 із закінченням пубертату! Оце і є вступ до нового етапу життя.

А дорослішала я важко. Оцей момент, коли ви тиняєтесь з подружками-підлітками по магазинах, і раптом я натрапляла на своє відображення в дзеркалі. При всіх лампах. Почуття сорому, розчарування.

І от, жеру що хочу, так, є розширені пори, почервоніння. Але немає цих гнійних прищів. Збіг чи ні, та я два місяці тому, коли в мене не стало роботи, замість ефакларру перейшла на пінку-нівею, втричі дешевшу. Іноді взагалі вмиваюсь лише зранку.

Так, це - дорослішання, це саме воно. І от як би тепер так доглядати за шкірою, аби не нашкодити?

[dante-prospero]

Розчаровують не тільки люди.

У якомусь зі своїх попередніх блогів на тамблері я зазаначав, що фанат мені подоюається серія ігр Life Is Strange. Ота ванільна лгбт+ підліткова серія ігр? Так.

Я досі кілька разів на рік перепроходжу першу частину, Before the storm, розспробував true colour нарешті ( особливо Стеф, її магазин платівок і її длс)(в менедоречі з'явилась перша платівка, але нема програвача і вже думаю в цю сторону. Тому Стеф тепер ще більша приваблива персона і приваблива історія).

Я не в захваті від другої частини, про братів. Але можливо від того, що сезон виходив протягом року і загальна картина була від цього не повна і негативна. Я сказав собі, що вдруге не буду грати у це. Ал�� дідько, це дуже непогана гра і історія після другого проходження. А особливо у порівнянні з останньою частиною, мова про яку і піде далі.

В чому взагалі особлива і цікава франшиза? Пограйте в першу частину і питань не буде. Почну трохи здалеку. Я люблю скайрім за атмосферу. За північні сяйва, пейзажі планет і неба, за світ з його різноманіттям і дуже влучні та шедевральні саундтреки. Сам світ такий, в якому хочеться провести старість наживо. З LIS ситуація схожа. Світ не відкритий і достатньо покроково продуманий, але те як він виглядає, те як він пропрацьований, як шедеврально вони поєднали його з вдалими саундтреками і як сам світ підсилює і без того круту історію. Сценарістам та розробникам особлива подяка. Це про��то теплий, живий і цікавий світ з дитинства, якого в тебе не було.

В останній частині вони вирішили реанімувати історію першу частину і наклали собі в штани. З самого початку достатньо непогані саундтреки створюють якусь трохи ворожу і холодну атмосферу. Сама історія так швидко зав'зується як і розв'язується. Тобто до третього сезону вже зрозуміло що відбувається і хто у всьому винен. Після третього сезону гра перетворюються убезросвітний брєд. Швидко і болісно як хєровий пластир. Тебе жорстоко і без права вибору тягнуть у всесвіт Сутінок та Марвел. І причому дуже не пропрацьований не логічний та просто поганий і неякісний. Окрім ключовий персонажів та пари другорядних, без яких гра нічого б не втратила, решта нпс не маюьб навіть імен. "Вчитель літератури", " Перший учень", "другий учень", "натхнений птахолюб" і так далі. Світ порожній і зроблений на від'єбись. Останній епізод я навіть не ходив досліджуючи світ і намагався скіпати діалоги, бо все виглядало дуже плоско, криво і відверто погано як класичні російські серіали. За сім років користування Стім я написав лише один відгук. Він був 11/10 на LIS Before the storm тому що він дав якісне продовження (хоча це історія до подій) серії. А тут я не полінився зробити другу рецензію. І там півтори сторінки люті і обгрунтованої критики. Це не проблема механік і розробників. Це відверто хуйовий сюжет який веде до наступної частини аля люди ікс і месники. Нікому така хуйня не потрібна. Ну, мало кому потрібна. Навіть Марвел всіх заєбав. Загалом, я наврядчи відкрию цю гру ще коли небудь і останній епізод я все таки дограв, лише шоб переконатися, що це не сон Макс і все реально закінчиться таким брєдом. А воно ще і крапку не поставило. 10 крінжа з 10.

[sharp-as-c]

роблю зарядку вранці, бо сьогодні мають приїхати рідні

піт у три струмки, хоча наче нічого важкого не роблю… але важко

записана на вечір на примірку весільних суконь; примірка не безкоштовна, повернуть гроші тільки якщо щось в них придбати; у мене мандраж, бо а) ненавиджу шукати одяг за списком б) всі сукні як��сь галімі в) весілля наближається, отже, старість наближається, отже, я скоро вмру

купила рідним пиво в Брно і вафлі в честь лікувальних вод; поставила рибку розморожуватись; пропилососила, витерла пил, прибрала

сумуватиму за цією квартирою, вона дуже класна