dante-prospero

[dante-prospero]

незважаючи на всі депресії, апатії та базавого нехотіння хоча б щось робити і міняти, певні події впливають і іноді впливають позитивно. Думаю, може забити болт на свою концентрацію на купівлі потужного компа і відновлення потужностей домашньої студії. Замість цього хоча б якось повернутися до процесів. Типу хоча б іноді вибиратися на студію, годинку щось пограти на студійному обладнанні, може навіть походити на вокал чи гітару. Довчити що не довчив, згадати що забув.

Але тут доведеться ще і силами зібратися і зрозуміти що не так стало з моєю гітарою, чому перші три струни майже не звучать коли їх затискаєш, не схоже що гриф повело.

А якщо ще зібрати волю в кулак і сходити до якогось психотерапевта, може мені ще і пігулочки які випишуть, може тоді і впринципі все почне ставати на свої місця і я припиню подальшу саморуйнацію і деградацію. Це дає якусь надію.

[dante-prospero]

як же я кайфую з цього трека

[dante-prospero]

Вітання з минулого

В одному зі своїх попередніх блогів я писав цю історію. Коротко опишу основні моменти. Сподобалась на роботі мені одна дівчина. Я зловив шизу, що я походу теж їй подобаюсь, тому що постійно біля мене почала крутитися і наче якісь дивні знаки йшли. Єдина спільна мова в нас була англійська і було досить ніяково, оскільки це перший досвід такого спілкування не з українкою. Там сходу була купа редфоагів, на які я чомусь(?) забив. Основний для мене це "слухає техно та ходить на рейви". Якщо не приймати до уваги, що вона постійно розповідала про свого колишнього.

Так чи інакше місяці 3-4 ми знаходилися в таких дивних просторах взаєморозуміння, що я був не певен шо я роблю і чого намагаюся досягнути. Особливо крінжово було, коли ми курили траву під мостом. Ну типу був у мене друг на роботі який допоміг з організаціює. А мій брат був "тверезим водієм". Загалом, третя година ночі, ми закінчили роботу. Я домовився з подругою, пропоную заїхати за нею. Відмовляється. Зустрічаємось, чілім. Це був перший мій такий захід і я в'єбав косяк як цигарку і спочатку типу нічого. А друго і подруга вже на розслабоні. Всі сидять, спілкуються. Я починаю відчувати, що в мене починає віднімати ноги і що трохи і я просто впаду. І це буде феноменальний вечір. Далі мене ще потрохи починає висажувати на параною і паніку. Але лайтову. Типу некомфортно, ніфіга не розслабляє. Звичайно, в'єбав увесь косяк. Лох, підр. Енівей, закінчуємо нашу двіжуху, пропооную її провести, бо якось трохи боявся за неї. Ніч, вона накурена (хоча це неперший її такий забіг). Відмовилася.

Може з місяць ми ще поспілкувалися, але так. Я вже забив болт, але тут вона давала про себе знати, почала писати, підходити на роботі, типу куди я зник. А потім я в інсті побачив її сторіс, як вона після роботи бухала з якимось тіпом і клала йому голову на плече і тд і тп. Я такий, ну єбать, це шо. А потім я як зрозумів наскільки глибоко я зайшов, забіг...залетів у френдзону, де я був якимось запасним варіантом №14.І я пишу їй, що більше не бачу сенсу в нашому спілкуванні. Вона пише що це несподівано і бла бла бла. А я написав якусь банальну крінжову хуйню, типу, нічого не триває вічно. На що вона лише відповідає смайликом. І все. І. Все.

Потім я звільнився. Покинув країну. Прожив рік хуйзна де. Ледь йобу не дав там. І повернувся назад. ЇЇ вже не було. По старій пам'яті заходив на її інсту, вона була у Португаліїї (Чому всі дівчата, які мені подобаються витрачають багато часу в ��оїй улюбленій Португалії?) і живе у греції.

І ось майже пройшов ще один рік як я повернувся.

Їду в автобусі в центрі і бачу у вікно знайоме обличчя. І тут я вихуїв. Я ще вдивився, чи не здалося. Ні, це вона. Всі варіації, всі шляхи всесвіту зійшлися в одній точнці, щоби нахуя? От яка вірогідність того, що саме я, саме вона, саме в той день, саме в той час зійдуться в одній точці? І ось з саме цього я випав. І якщо так подумати, я не можу назвати ось так ось з ходу хоча б одну людину з минулого, яку я був би радий випадково зустріти на вулиці.

[dante-prospero]

я багато часу витрачаю в телеграмі. Різні канали чатікі. Є прикольні ком'юніті, але в менет ніколи не виходило в них вписатися. Навіть у тамблері. Тобто ти знаходиш шось цікаве, спостерігаєш, читаєш, реагуєш, шариш за всю двіжуху і розумієш всі контексти чату, групи чи спільноти, а коли пишеш і намагаєшся влитися в спільноту тебе ігнорять, за тебе крінжують або банять. І ти знову повертаєшся в режим read only. Незважаючи на те, наскільки я дистансіювався від людей і ��руп людей, все одно хотілося мати б свою спільноту, де можна покєкать, потягнути приколи і навіть шось побудувати. Шось соціально, культурно чи економічно важливе. Але за роки хоча і пасивних пошуків, я таке не знайшов. Єдине коли це спрацьовує, це коли ти об'єднуєшся з тими кого знаєш особисто. І те не часто і ненадовго.

За останні дні/тижні я пройшовся по тамблеру, подивився хто тут є, що пишуть, як і чим живуть, попідписувався на різні блоги з надією, що алгоритми виведуть мене на слід двіжух. Але шось якось такось.

[dante-prospero]

повертаючись до повсякдення.

Вчора пішов на роботу, стою на зупинці, дві хвилини до автобуса. Ловлю шизу, що я міг не вимкнути духовку. Стою на нервах. Під'їзжає автобус, двері відкриваються. Двері зачиняються. Я пиздую додому і все ок, все вимкнуто. Я ще більше горю жопою і дивлюсь, інший автобус приблизно за дві хвилини. Ну, думаю, торба, не встигну, доведеться на таксі, а це євриків 20-25. На автобус я таки встиг, але всю дорогу був певен, що точно запізнюсь на робочій автобус і тоді точно доведеться їхати на таксі. Був дуже пригнічений і капав собі на мізк��, що забайтив себе і поставив у таке положення нестабільності від якого бере лють. І раптом все змінилось. Давно такого не було. Довкола наче все стихає і починаю чути кожен удар серця. Ніколи до цього я ще не ловив панічну атаку на публіці, невже це буде вперше? І від цієї думки ставало що гірше. Я швидко дістав телефон, зайшов у спотіфай, знайшов bring me the horizon і увесь свій тяжкий плейліст, який як інгалятор для астматіка. Закрив очі, довгий, спокійний вдох, довгий повільний видих.

І наче вивіз. В такі моменти головне перестати думати. А важка музика допомагає вивільняти, спалювати шторм всередині. Остання моя панічна атака була ще напевно півтора два роки тому, я думав на тому і все. Але це частина чорної діри, яка завжди зі мною. І тільки чекає, щоб завдати нового удару.

Ще мені батько надіслав мої щоденники з моїм життям з 2013го року по 2021й. І тепер я не знаю чи варто їх перечитати, тому що є свої ризики. Можливо одного дня під пляшку джина або віскі.

[dante-prospero]

зайшов подивитись що там з рецензіями. Досі переважно схвальні. 70% з 2500 рецензій. Я ще раз почитав найсвіжіші і це тупо крінж. Декому не подобається що вони зробили з грою і як реалізували перспективні фічі, але поставили схвальну оцінку у пам'ять до першої частини чи інших ігор серії. Ну це тупо крінж х2. Ви ж оцінюєте не розробника, не видавця і не головного героя. Ви оцінюєте сам продукт - гру. І вона слабка і виморожує своїми рішеннями і розвитком сюжету. Як в останньому сезоні ріка і морті, який генерував част грпт, окрім 2х-3х серій. Запам'ятав тільки Джері виніс собі мізки і епічна серія з Прайм Ріком. Тобто якщо це гівно, то треба ��азивати це гівном і ставитися як до гівна, щоб не створювати ілюзію що все добре і так і треба. Тоді розробник такий: "блін, ми взагалі не запарилися за цю гру і на ізічах зробили шедевр, які ми молодці, давайте ще". Тобто ви всі кому не зайшла гра і ви поставили схвальні відгуки, паразити які живуть в задзеркалі. У вас викревлене відчуття реальності і я боюся уявити які сумнівні рішення ви приймаєте у своєу житті і як впливаєте на життя інших. Можливо я трохи різкий у своїх промовах, але це зайвий раз підкреслює важливість цієї серії ігр для мене і мій обов'язок бути чесним перед собою та іншими. Тим паче, що навіть The Polarized взяла свою назву звідти.

У Стім суперечлива система оцінювання. Ти або рекомендуєш, або не рекомендуєш. Все. Можливо я б поставив 3,5-4 бали по 10ти бальній шкалі. За графіку, за певну атмосферу, за музику і ту саму данину минулому.І десь 2-2,5 по 5ти бальній. Для мене взагалі основне - це сюжет. Якщо ��южет середній, відсутній чи слабкий, то тут треба витягувати атмосферою, маханіками. І тоді з шикарною атмосферою, але таким собі сюжетом можна було б залетіти на 7-8 балів. Але коли сюжет дірявий, абсурдний і крінжовий - ніяка механіка і атмосфера не витягне.

Розчаровують не тільки люди.

У якомусь зі своїх попередніх блогів на тамблері я зазаначав, що фанат мені подоюається серія ігр Life Is Strange. Ота ванільна лгбт+ підліткова серія ігр? Так. Я досі кілька разів на рік перепроходжу першу частину, Before the storm, розспробував true colour нарешті ( особливо Стеф, її магазин платівок і її длс)(в менедоречі з'явилась перша платівка, але нема програвача і вже думаю в цю сторону. Тому Стеф тепер ще більша приваблива персона і приваблива історія). Я не в захваті від другої частини, про братів. Але можливо від того, що сезон виходив протягом року і загальна картина була від цього не повна і негативна. Я сказав собі, що вдруге не буду грати у це. Але дідько, це дуже непогана гра і історія після другого проходження. А особливо у порівнянні з останньою частиною, мова про яку і піде далі.

В чому взагалі особлива і цікава франшиза? Пограйте в першу частину і питань не буде. Почну трохи здалеку. Я люблю скайрім за атмосферу. За північні сяйва, пейзажі планет і неба, за світ з його різноманіттям і дуже влучні та шедевральні саундтреки. Сам світ такий, в якому хочеться провести старість наживо. З LIS си��уація схожа. Світ не відкритий і достатньо покроково продуманий, але те як він виглядає, те як він пропрацьований, як шедеврально вони поєднали його з вдалими саундтреками і як сам світ підсилює і без того круту історію. Сценарістам та розробникам особлива подяка. Це просто теплий, живий і цікавий світ з дитинства, якого в тебе не було.

В останній частині вони вирішили реанімувати історію першу частину і наклали собі в штани. З самого початку достатньо непогані саундтреки створюють якусь трохи ворожу і холодну атмосферу. Сама історія так швидко зав'зується як і розв'язується. Тобто до третього сезону вже зрозуміло що відбувається і хто у всьому винен. Після третього сезону гра перетворюються убезросвітний брєд. Швидко і болісно як хєровий пластир. Тебе жорстоко і без права вибору тягнуть у всесвіт Сутінок та Марвел. І причому дуже не пропрацьований не логічний та просто поганий і неякісний. Окрім ключовий персонажів та пари другорядних, без яких гра нічого б не втратила, решта нпс не маюьб навіть імен. "Вчитель літератури", " Перший учень", "другий учень", "натхнений птахолюб" і так далі. Світ порожній і зроблений на від'єбись. Останній епізод я навіть не ходив досліджуючи світ і намагався скіпати діалоги, бо все виглядало дуже плоско, криво і відверто погано як класичні російські серіали. За сім років користування Стім я написав лише один відгук. Він був 11/10 на LIS Before the storm тому що він дав якісне продовження (хоча це історія до подій) серії. А тут я не полінився зробити другу рецензію. І там півтори сторінки люті і обгрунтованої критики. Це не проблема механік і розробників. Це відверто хуйовий сюжет який веде до наступної частини аля люди ікс і месники. Нікому така хуйня не потрібна. Ну, мало кому потрібна. Навіть Марвел всіх заєбав. Загалом, я наврядчи відкрию цю гру ще коли небудь і останній епізод я все таки дограв, лише шоб переконатися, що це не сон Макс і все реально закінчиться таким брєдом. А воно ще і крапку не поставило. 10 крінжа з 10.

[dante-prospero]

Держава завжди кине тебе

Минулі півтора роки були дуже неприємні. Довелося трохи поїздити. Знайшов знайомих друзів і один з них М., якось кинув мене на бабки. Я взагалі добрий і готовий допомогти, навіть коли мова йде про 500 баксів. М. потрапив в якусь цікаву історію, паралельно допомагав українцям, але в нього блокнули рахунок чи там якась помилка і треба було швидко допомогти. Я зробив скріншот всіх переписок як гарантію і довірився. Казав що інший наш спільний знайомий С. йому має віддати 2К баксів і він мені тоді віддасть. Проходить час і жодгих рухів, він перестав відповідати. Я дзвоню С. запитую чи було таке, він каже що "всміслі?". Знову пишу М. у вотсап. Три дні тищі потім пише шо я довбойоб і не побачу своїх бабок, тому що почав базікати його друзям брєд і тепер мені треба вибачитись. Була довга переписка де я його виводив на те щоб він написав про борг, точну суму і решту корисного. Робив скріни. Я йому пишу ти шо довбойоб, я з цим в поліцію піду. Він видалив переписку. Я йому пишу, "ти довбойоб?", "в мене скріни". Коротше він почав опасатися і писав, і дзвонив. Я йому сказав давай мої бабки і росходимося. А потім з'ясувалося, що інший наш спільний знайомий позичив йому 1,5К і таж сама історія. Ідемо в поліцію, надаємо скріни, відео всю фігню. Кажуть постраждали менше ніж на 10К тож ми нічого зробити не можемо, це цивільна справа йдіть в суд, ось номер адвоката. Ми такі всмислі, ось прямі докази, чувак можливо наєбав пів міста на десятки тисяч! Піхуй.

Прийшли до адвоката, яий не адвокат а юридичний консультант. Каже докази в нас вагомі і базовані. Спочатку треба надіслати М. листа сповіщення, щоб він на нього відреагуав (повернув бабки чи ні). Якщо ні подається заява в суд. Скоріш за все справу ми виграли б. Але як сказав консультант, в середньому такі процеси тривають 2 роки. Сиди, терпи.

Тебе можуть наєбати і державі похуй. Як би ти сам себе не захистив. Причому будь якій державі.

і це все трапилось коли я втратив роботу, на якій мене тежж почали найобувати. Я запитав у начальника, запитав прямо. Мені сказали, якщо я продовжу так розмовляти, то буду розмовдяти з адвокатом цієї контори і мені доведеться вибачатися. Це взагалі якийсь лютий кєк, коли тебе їбуть в рот і вимагають вибачень. І той чувак М., знав що у мене трабли на роботі і навіть допомагав контактувати з конторою з точки зору закону. А потім наєбав.

З останнього. Я був на лікарняному ще пару днів тому. Проблема зі спиною. Півтора тижні просто сидів, бо нічого не призначили, просто продовжували лікарняний. В останній день кажу шо мож вже вийду на роботу, наче ок, а наче не ок. Лікарка каже, окей закриваю лікарняний. Може виписати направлення до фізиотерапевта? І тут я охуїв. Мені лікарняний закрили і пропонують лікування...Я їбав ваші держави, адміністративні апарати і соціальні структури. Контора підарасів. По всьому світу.

Це надодачу до мого і так хиткого ментального стану. Але встояв. Дивом шизу не зловив і не вийшов з вікна.

[dante-prospero]

і що більш за все мене тригерить і ставить під сумнів увесь всесвіт, так це робота. Витрачати 8-14 годин свого дня на роботу, яка платить тобі рівно стільки щоб прожити шоби нахуя? Далі цікавіше, навіть якщо отримувати 3-5 тисяч євро на місяц, що може зробити далеко не кожний, ти наврядчи зможеш дозволити собі купити житло в цьому житті. Та і взагалі сумно коли все зводиться до того, щоб заробляти багато грошей щоб купити собі круту квартиру і круту машину, щоб круто їздити на роботу і комфортно відпочивати в будиночку після неї. Тут наче чогось бракує. Якогось сенсу, чогось великого і значного. Можна казати про емоції, друзів, подорожі, весілля, дітей. Але рутина все це схаває. Багато хто ставить собі за мету щастя. Але щастя це не мета. Це стан. Так само як кажуть про подорожі. Важливе не місце призначення, а сам шлях. Ти можеш бути щасливим кожного дня по 5 хвилин, коли бачиш свого краша, який/яка працює на касі магазину біля твого дому. Можеш бути щасливим коли тобі пощастило одразу знайти місце для парковки. А можеш бути щасливим просто побачивши гарного котика на вулиці. Це короткі моменти, які змінюються іншими короткими або тривалими станами, які роблять щастя таким цінним і бажанним. Дофамінові наркомани.

[dante-prospero]

Життєво-буденне

більшу частину свого робочого життя я думав, що ледачій, повільний і тд. Ну типу я можу працювати швидко, ефективно і без шаленої втоми. Просто тому що решта людей можуть і роблять. І це правда, я теж можу. Але відкрив для себе, що не можу відповісти на питання " а нахуя?". Все впирається в питання мотивації. Я розумію, що я ходжу на цю роботу і не отримую ніякого задоволення. Мені треба гроші щоб сплачувати рахунки, жити. Тому я маю працювати.Відповідно, більше працюю - більше отримую. В цьому і має полягати мотивація працювати більше. А замість того, працюю я ще менше і неефективніше. Мені треба багато грошей щоб прожити. Я спокійно проживу на 700-800 євро включно з оплатою житла, хоча раніше рік-два тому ледь вистачало 1500. І навіть щось залишиться. Я нікуди не ходжу, нічим не займаюсь. А ще більше працювати видається безглуздим. Тобто наче зникла якась глобальна ціль яка рухала вперед. Просто байдуже. І це на рівні відчуттів. А їх неможливо просто раціоналізувати і преконати себе робити щось або не робити щось. А на рівні розуміння, я знаю що це піздєц і треба якомога швидше вилазити з цього стану і прагнути до своїх амбіцій.

Шлейф невдач наочно показує, що навіть не намагайся. Вивчена безпорадність. Здається так називається цей феномен. Коли ти покидаєш боротьбу тому що кожна твоя спроба може і не робить тобі гірше, але точно закінчується невдачею. А якщо ти при цьому витрачаеш роки часу, купу фінансів, емоцій та іншого, то це взагалі ставить хрест на тобі як функціональній особі. Я не одноразово намагався проходити онлайн курси в ІТ або довкола ІТ у менеджерських колах. І через тижні два-три закидав, навіть маючи успіх. Я усвідомлюю що це довгий і не простий шлях. І він може закінчитися черговим фіаско. Відчувається, що колись таке фіаско може стати останнім, бо внутрішньої сили нуль. І ти наперед закінчуєш всі спроби, щоб зекономити час і сили. І деградуєш. Самокопаєшся і саморуйнуєшся. Ти закриваєшся, тому що стаєш дуже вразливим і будь яка негативна ситуація вибиває тебе на дні. Це дуже сильне вигаряння, яке не лікується простим сном, вихідними чи відпусткою на морі. З 2020 по 2021й рік я не працював. Багато гуляв, сидів за компом, навіть писав музику і пасивно шукав роботу. Тобто мінімум стресу. Але порожнеча і ось цей поглинаючий стан за той рік так і не розсіявся. За рік. Що вже казати за 2018й рік, який я вважаю датою своє смерті?

Провалена соціалізація, плани, проекти, люди, держави. Майбутнє.

Я дуже не хочу, але розумію що потрібно звернутися до свого лікаря за направленням щоб мене перевірили на шизу і може виписали якісь пігулки. Може тоді безодня відпустить і чорна діра схлопнеться і я потрохи поверну собі сили взаємодіяти з цим всесвітом і будувати своє місце в ньому.

[dante-prospero]

я вже боюся представити що може статися в сталкер 2, який я взяв теж в ультраверсії за попереднім замовленням. Дивишся довкола і все якесь максимально розчаровуюче. Зайшов вчора почитати відгуки на останню ЛІС, а вони на 75% схвальні. Кажуть, що гідне протдовження першої частини. Гівноїди. Я тепер розумію чого існує відверто погане кіно,відверто погана музика, відверто погані книги і музика. Томущо є люди які схавають будь яке гівно в пам'ять про старі часи. Я ще замовив якийсь лут бокс на сайті гри в очікуванні на шедевр. Прийшов він доречі наступного дня пісяля релізу гри. Сам по собі він непоганий. Там була платівка з саундтреками гри, арт бук (дуже сумнівний), портрети герої гри і маленький значок сови, яку можна причепити на піджак, рюкзак або д�� фантазії вистачить.

Загалом таке все, хз

[dante-prospero]

Розчаровують не тільки люди.

У якомусь зі своїх попередніх блогів на тамблері я зазаначав, що фанат мені подоюається серія ігр Life Is Strange. Ота ванільна лгбт+ підліткова серія ігр? Так.

Я досі кілька разів на рік перепроходжу першу частину, Before the storm, розспробував true colour нарешті ( особливо Стеф, її магазин платівок і її длс)(в менедоречі з'явилась перша платівка, але нема програвача і вже думаю в цю сторону. Тому Стеф тепер ще більша приваблива персона і приваблива історія).

Я не в захваті від другої частини, про братів. Але можливо від того, що сезон виходив протягом року і загальна картина була від цього не повна і негативна. Я сказав собі, що вдруге не буду грати у це. Але дідько, це дуже непогана гра і історія після другого проходження. А особливо у порівнянні з останньою частиною, мова про яку і піде далі.

В чому взагалі особлива і цікава франшиза? Пограйте в першу частину і питань не буде. Почну трохи здалеку. Я люблю скайрім за атмосферу. За північні сяйва, пейзажі планет і неба, за світ з його різноманіттям і дуже влучні та шедевральні саундтреки. Сам світ такий, в якому хочеться провести старість наживо. З LIS ситуація схожа. Світ не відкритий і достатньо покроково продуманий, але те як він виглядає, те як він пропрацьований, як шедеврально вони поєднали його з вдалими саундтреками і як сам світ підсилює і без того круту історію. Сценарістам та розробникам особлива подяка. Це просто теплий, живий і цікавий світ з дитинства, якого в тебе не було.

В останній частині вони вирішили реанімувати історію першу частину і наклали собі в штани. З самого початку достатньо непогані саундтреки створюють якусь трохи ворожу і холодну атмосферу. Сама історія так швидко зав'зується як і розв'язується. Тобто до третього сезону вже зрозуміло що відбувається і хто у всьому винен. Після третього сезону гра перетворюються убезросвітний брєд. Швидко і болісно як хєровий пластир. Тебе жорстоко і без права вибору тягнуть у всесвіт Сутінок та Марвел. І причому дуже не пропрацьований не логічний та просто поганий і неякісний. Окрім ключовий персонажів та пари другорядних, без яких гра нічого б не втратила, решта нпс не маюьб навіть імен. "Вчитель літератури", " Перший учень", "другий учень", "натхнений птахолюб" і так далі. Світ порожній і зроблений на від'єбись. Останній епізод я навіть не ходив досліджуючи світ і намагався скіпати діалоги, бо все виглядало дуже плоско, криво і відверто погано як класичні російські серіали. За сім років користування Стім я написав лише один відгук. Він був 11/10 на LIS Before the storm тому що він дав якісне продовження (хоча це історія до подій) серії. А тут я не полінився зробити другу рецензію. І там півтори сторінки люті і обгрунтованої критики. Це не проблема механік і розробників. Це відверто хуйовий сюжет який веде до наступної частини аля люди ікс і месники. Нікому така хуйня не потрібна. Ну, мало кому потрібна. Навіть Марвел всіх заєбав. Загалом, я наврядчи відкрию цю гру ще коли небудь і останній епізод я все таки дограв, лише шоб переконатися, що це не сон Макс і все реально закінчиться таким брєдом. А воно ще і крапку не поставило. 10 крінжа з 10.

[dante-prospero]

Вийшов після лікарняного попрацювати в п'ятницю. Пртягом дня ловив жосткі вайби відрази до того де знаходжусь і що роблю. Так часто буває, коли я вириваюсь з якойсь системи, яка доводить тебе до отупіння. Забирає всі сили, бажання і мотивацію. І я щиро хочу це змінити. Ні, я не про те що, нарешті настав момент коли я стану рок зіркою. Впізду цю хуйню. Я про спокійний стан душі та тіла. Коли мені не треба думати за виживання і здоровий глузд. Коли є ще щось окрім роботи. Більше місяця тому мені треба було пройти кілька аналізів для роботи. В тому числі і психолога, чи хто він там. Стандартні питання на виявленні твоїх проблем та відхилень.

А тут ще дещо треба сказати. В останнє на співбесіду я ходив ще в Україні. Вже тоді я не розумів доцільність тупориліших питань. "Мені аюсолютно байдуже на те, хто ви, що ви, перспективи вашої контори та колектив. Якщо ви платите стільки скільки я вважаю прийнятним, а я впораюсь з обов'язками, то ��авайте без тупих питань та шаблонних відповідей. Починати робочі відносини з двостороннього найобу брєд, ще сили і час на це витрачати".

Тому зараз я ще відчуваю приреченим в плані зміни роботи. Я ��упо не хочу розмовляти з людьми.

Та ж сама історія з психологом. Мені потрібна допомога і вже дуже давно. Але всі оці безкоштовні, робочі, державні спеціалісти все так на від'єбись роблять шо можна і головою поїхати. Тому на всі питання я намагався відповідати максимально як нормальна людина. Але все одно навіть так цей лікар виявив початкову стадію депресію і сказав звернутися до свого терапевта. А я і не проти.

Там скоріше за все мені поставлять діагноз якусь хронічну депресію, яка триває вже половину мого життя і стає тільки вважчою. Знайдуть ще один чи два розлади, пропишуть терапію і можливо пігулки і за пару років я можливо стану таким, яким був років 15 назад. І це я розглядаю як найкращий з можливих варіантів. Але я на 88% переконаний, що вони всі довбойоби і зроблять тільки гірше. І вкрадуть вільний час, якого і так не багато.

З іншого боку, мені вже так на все похуй, що я не здивуюсь що десь посеред тижня просто візьму своє ніхуя і уєбу у якусь португалію пити портвейн і шукати радість у єднанні з природою.

[dante-prospero]

Взагалі, коли я чекав на твої відповіді днями і тижнями я багато про що почав думати. Багато чого став помічати. Я не знаю як у інших, але в мене змалювалася ситуації за якою всім завжди пишу я першим. Ну типу не у справах, а взагалі типу як справи чи го катку та інше. Я видалив нашу бесіду і почав дивитись з ким ще я так спілкуюсь. З усіма. Навіть брат, сестра. Вони взагалі давно забили болт на моє існування, практично одразу як познаходили собі пару. Ні, я завжди був не зовсім компанійським. Це виснажливо. Але і відверто грубим та неприємним ніколи не був. Частіше був тим, кого дівчата називають гарний хлопець, друг. І я усвідомив, що я взагалі у відриві від оточення. У всіх шось відбувається. Якісь пригоди, зміни, розвиток. Динаміка. А я просто сиджу і перетворююсь у скуфа. Я дуже здивований, що перестав пити і курити. Був період коли я працював в єбанутому режимі на єбанутій роботі. Я прокидався о 5й, виходив з дому о 5:30 їхав 25 хвилин на автобусі до метро, потім годину на метро, працював 10-12 годин, а зворотній шлях в середньому займав 2-3 години. Один раз я їхав додому десь 3,5 години. І це був піздєц. Я приходив додому, сходу випивав банку пива,душ, їв, а потім ще дві банки пива щоб швидше відключитись. Бо вставати за 4-5 годин. І втакому режимі я був десь пів року по моєму. Ще паралельно мені постійно, в режимі нон стоп єбали голову. Пив я тоді постійно, і курив. Дивно як шизу не зловив. Зараз у мене все відносно лайтово, але не без зайобів. Ал все одно дивує, що з поточним рівнем втоми і апатії немає абсолютно ніякого бажання пити і курити. Я б напевно багато чого змінив у своєму житті. Але тупо сил нема. Колосальна витрата енергії на втримання здорового глузду. Загалом пост вийшов про все і одразу. Ще хотів би розповісти про The Polarized, ESTRAY, Nebula Topia... та багато інших моментів минулого, проте якось і не хочу.

[dante-prospero]

І останнім часом слухаю багато музики. Просто розчиняюся в ній. Коли виходжу з дому, що буває не часто. Коли готую їсти чи йду в душ. Навушники у вуха і музика - гучніше, світ - тихіше. І якимось таємним чинном я почав отримувати від цього екстра задоволення. Коли ти не просто слухаєш і тобі кайфово. Ти відчуваєш прилив сил, пісня проходить по всьому тілу. І останні пів року це №1 Deftones, №2 Radiohead, №3 новий Linkin Park, №4 Kings Of Leon. Останні взагалі провідник у якийсь світ приємних флешбеків і теплих спогадів. Я по суті знаходжусь в еміграції в квадраті. Я далеко від дому і заліз ще й у внутрішню еміграцію. Цифровий відлюдник. І це добіса комфортно. Дуже не вистачає саме написання музики. В мене є всі компоненти для відновлення діяльності окрім натхнення і потужного компа. А коли купив собі Steam Deck то і взагаі якось перестав рухатись у напрямку цієї цілі. А ще гризу себе за те, що проєбав потенційні 50к євро. Кумедно. Багато чого можна було б вирішити. І цей рік якийсь період якийсь період між періодами. Все більше розумію і приймаю факт того, що я нпс. Я вже навіть не бачу сенсу за шось боротись, щось комусь доводити, до чогось прагнути. Хочу внутрішній спокій. І, здається, з цим цифровим і фізичним відлюдництвом я на правильному шляху. Принаймні я рідше відчуваю негатив

[dante-prospero]

Я не пам'ятаю чому закинув цей акаунт. Напевно через переїзд і початку всього з нуля. Можливо, я потонув у рутині і виживанні в нових умовах. А потім і початок війни, і повний хаос. І не повертався аж до недавна. Два роки минуло, чи не так? А ті ж самі проблеми, ті ж самі думки, страхи та надії. Досвіду більше... і "сивого волосся". Протягом цих років я тримався. Як останній кукол�� дивився як ти живеш �� Португалії. Ти не знала, а може і знала, що це особливе для мене місце. Що я хотів би зустріти старість в Лісабоні. Звідки б ти знала. Але ти поїхала саме туди, зайвий раз натиснула на болюче. Я не писав тобі, тільки раз на рік, на твій день народження. І не писав би далі якби не потрапив у водоворід подій, який коштував мені сил, емоцій, розуміння як працює світ, грошей і часу. Так щось навалилось все і я написав тобі. І все б наче нічого, ти відповідала навіть майже кожного дня. Потім майже кожного тижня. І раптом на мене зійшло розуміння, що я еблан. Я видалив нашу розмову і менше ніж за тиждень ти це помітила, написала якесь виправдання, що не хочеш, щоб я запам'ятав тебе як ту, що мене проморозила. Я лише скинув тобі пісню Defones. Я вчергове дуже щильно на них підсів.

Ні, я не намагався тобі про щось натякнути текстом їхньої пісні. Просто на той момент я вній розчинився, вона ідеально вписалася в той момент і ти залишила в ньому слід. Вже майже рік минув відтоді. Я як побита собака повернувся до того, з чого почав. Але тепер все інше. Навіть старі знайомі і стара робота інша. Я тепер наче зовсім нікуди не вписуюсь. Можливо тому я захотів створити свій власний світ, в якому мої правила, мої події та інше. Настільки все набридло і розчарувало, що навіть кинув палити і вже півроку не палю.

Напевно, все таки залишу цей акаунт живим. Для філософства і інших моментів я вже давно в телеграмі. А повністю бути відвертим перед собою я можу дозволити собі тут. Тим паче що я не використовую хештеги і тут пара підписників.

Я знову хочу тобі написати, розповісти наскільки все погано зараз і наскільки все може змінитися. Я хотів би дізнатись як твоє життя, що змінилось відтоді як ми в останнє переписувалися. Дідько, майже рік пройшов. Майже рік, а ти мені так і не написала. Ти мене не пам'ятаєш. Ми ледь знайомі. Ти потрібна мені більше ніж я тобі. Парадоксально наскільки така чужа людина, з якою я практично не спілкуюсь, знає про мене більше ніж найближчі люди. Розуміє мене і декларує свою віру у мене і мої мрії.

Я з усіх сил стримую себе, щоб не написати тобі. Я пообіцяв собі, що не буду писати тобі поки ти мені не напишеш. І ось ще один рік. Т��пер ми зовсім різні і чужі, пам'ятаємо тих себе і один одного, яких вже більше нема. Хай там як, я сподіваюсь що в тебе все добре і твої мрії зміцнюють тебе, а не руйнують як мої. Я сумую, мала.

[dante-prospero]

Ти ніколи не зможеш заробляти собі на життя писемництвом, малюванням чи музикою. Це хобі, а не професія. І в той самий час вони читають книжки вечорами, відвідують виставки і арт простори, дивляться кіно, ходять на концерти і слухають музику у машині, дорогою на роботу. Тобі на самому важливому етапі становлення творчості знецінюють всі твої прагнення, бо це якось абстрактно і не зрозуміло.

Ти не розкладаєш на молекули свою справу, досліджуючи натхнення. Ти просто робиш шедевр одного дня. Або не робиш.

[dante-prospero]

так і вийшло. Мені написали, що на 10 число роботи нема, а якщо і буде колись шось, то не раніше 17го. Тобто я з братом прилітаю в Таллінн і... і ніхуя. Хз,, що воно за життя таке, але я задовбався вже паритись за все. Емоціональний банк порожній, я банкрут. В пізду, якось буде.