#молодість

[dimishap]

Молоді соціалісти завжди починають з того, що перевиховують католичок, а закінчують тим, що католички перевиховують їх. Хуліо Кортасар, "Виграші"

[2572331]

один писав :"я кажу тобі: молись на серпень і молися за тишу,

кажу тобі: молися за серпень і молися за тих, хто в дорозі."

якби рік тому мені сказали, що я буду "отут і зараз" - ніколи б не повірила. справді. за цей рік стільки всього змінилось, що аж смішно.

це просте щастя, що завжди зі мною було і воно завжди товаришило слову "спокій".

а воно і є земніше не придумаєш. ми дивимось на воду, жартуємо, живемо повільне життя, гуляємо, цілуємось на пустій вулиці , в якийсь момент ти знову робиш цей "перший акт інтимності", я не відчувала такого раніше. сидимо в сквері, який, може, моє улюблене місце на землі. ми сміємось. я показую тобі "коли падають дерева". ми слухаємо польський реп.

падає (дощ).

я прошу у бога пам'ятати це й ніколи не втрати в очах.

я дякую, що це місто стоятиме скільки я житиму, що ми колись повернемось сюди, але це вже буде, коли молодість забуде нас - проковтне.

я любитиму тебе вічно й ти любитимеш мене теж, тими самими словами, що саме на розі цих вулиці, де ми ділили мову на двох - мою, що ти нею навчився, ми їх казали.

С.

[billornot]

УКРАЇНСЬКІ МУЗИЧНІ КЛІПИ

ОТОЙ - етнокод

Антон Крамер, ЮВІ - До краплі

ТУЧА — СЛЕЄРКА

THE HARDKISS - 00:00

Jerry Heil - ТРИ ПОЛОСИ

ENLEO - молодість

[lonestone]

Щоб відволіктися від негативу, завжди пам'ятаю про мою свободу, що відчуваю неймовірно яскраво весною та літом, дякуючи воїнам світла. Ще одна моя любов - це наш край та простий нарід. Ця любов лікує рани, дає віру у найкраще, робить мене по-справжньому живою.

Це чудове відчуття, коли ти їдеш на швидкості в нікуди через широкі поля, які тримають блакитне небо і в машині голосно звучать пісні Скрябіна, які так само несамовито співаю я та мої друзі. Десь неподалік чутно вибухи, сонце пече шкіру, галявини і квіти, вітер здіймає на озері хвилі та...чудернацькі хмари все так само над нашими головами формують цілу історію...

У цьому житті я зрозуміла, що найбільше задоволення приносять звичайні речі та добрі люди, що стоять за цим всім. Неха�� ці речі бувають не зовсім правильні та для когось дурні, але в нас молодість проходить крізь пальці. Ми не можемо це пропустити, ми не можемо стояти на місці, бо враження лікують душу.

Ще не все втрачено, ще не все хороше сталося, ще зустрінеться моє, ще є шанс розпочати знову.

[girl-with-demons-in-her-soul]

Основна моя помилка полягає в тому, що я досі час від часу читаю пости мого уже колишнього коханого чоловіка. І те, який біль я відчуваю, показує, що ще власне не колишнього коханого, але що вже поробиш. Так, я його люблю досі, але рухатися потрібно далі.

Чому мені болить? Бо я вчергове якась чужа, незрозуміла, далека. Що моя любов не помічалася, мої зусилля знецінювалися і марнувалися. Раптом виявилося, що я сприймала його ��к данність (сказав хтось зі сторони), хоча насправді я просто сигналила, що йому потрібно до психолога, попіклуватися про себе, намагалася робити все, щоб йому було комфортно і добре.

Болить, бо я регулярно витрачала купу часу на поїздки в інше місто. Нехтувала своїм здоров'ям і самопочуттям, щоб його побачити. Дарувала дрібнички, підтримувала в покупці великих речей. Намагалася обіймати і цілувати щодень, щогодини, поки він за комп'ютером. Коли проходжу поруч чи просто скучаю. Робила чаї, пропонувала смаколики. Це все такі дрібниці, але мені здавалося, що байдужі люди цього не роблять. Це все такі дрібниці ,але мені цього дуже не вистачало.

Невже, невже я просто врешті не вмію любити? Якщо це не любов, то що тоді любов? Вечірні діалоги по душам? "Я не маю що відповісти". Інтелектуальне єднання? "Замовкни і погодься". Спільне часопроведення? "Той еліас ,фільм і прогулянка були для тебе, я цього не хотів".

У мене просто пухне голова. Я у такому відчаї, що скоро кусатиму собі лікті. Всім розповідаю про великі істини, що насправді дійшла до зрілості обрати себе, що змогла врешті зосередитися на навчанні. Але насправді мені так погано, що це все просто намагання забутися, сховатися за маскою, де ніхто не засудить і не скаже, що от — ооооот це ти та сама людина, яка не вміє любити.

Навіть зараз я неповноцінна. Навіть зараз після купи років, де я благала, буквально щодня благала "скажи, що ти хочеш, просто озвуч і я спробую це зробити. Просто визначи, що ти нарешті хочеш", виявляється, що саме я чогось не дала в стосунках.

Тим часом сьогодні на парі дійшли до того, що все це досить трагічно. Ерос завжди супроводжується трагічністю, бо ж він заходить і виходить, він плинний, він любить молодість. Він п'янить, але сам не вміє кохати. Ох же ж Еросе, освяти і зціли мене, бо якщо в тебе немає планів на мою скромну персону, то й жити толком немає сенсу!

[ukrgleb]

Мені наснився сон, і я зрозумів що моя молодість минула.

Була невідома ранкова служба, я співав щось у терцію з якимось хлопом. А ось кинула швидкий погляд на мене дівчина, яка мені подобалась. Зараз вона давно одружена та має дитину. Мені подобалось співати, навіть був хтось третій, і ми видавали акорд. Прийшов друг, з яким я більше зараз не спілкуюсь. У сні він теж був якийсь токсичний. А мій молодший брат, я так люблю свого брата, у сні він ще дитина, закинув взуття на дерево, я підсадив його щоб ��істати. Я сказав йому, що як закінчиться літургія ми підемо до бабусі. Як у старі добрі... Більше ніколи так не буде...

[ualiya]

Вчора учні мені таку свиню підклали (не маю сил навіть описувати то), що я увесь вечір переживала і не могла заснути. А сьогодні ці шановні не те, що не вибачились, вони навіть не віталися зі мною і в очі не дивились. І при тому я взнала, що вони вибачалися перед класною керівницею, виправдовувались і ніхто ��оходу ніякого покарання не поніс.

Мене це знову підштовхнуло до пошуків іншої роботи, але я зі своїм дипломом вчительки історії нікуди не треба, окрім школи і подібного. Вирішила, що буду на канікулах закріплювати свої знання по програмі 10-11 класів (я веду в 5-9) і пробуватимусь у репетиторстві. Треба готуватися до звільнення з цього брєду.

Мене замахало, що я пахаю-пахаю, а віддачі майже нема. Ті одиниці учнів, які працюють, цікавляться, виявляють хоча б якусь мотивацію, мене тримають, але це дуже тонка ниточка, яку перерізати може кожен напад стресу і переживань, якими ця робота славиться.

Я хочу навчати тих, хто зацікавлений у навчанні, а не в тому, щоб довести мене до зриву.

Сучасна освіта все ще далека до того, що вона вимагає від мене. Особливо "мотивує" заробітна платня, якою я ледь перекриваю ту шкоду, яку моєму здоров`ю заподіює школа.

Тому знайте, я намагалась, два роки, але я більше не можу. Я не хочу витрачати свою молодість на це, ам сорі.

[lisa-is-chilling]

слухаючи альбом enleo "молодість" мені вперше за довгий час хотілось просто танцювати під музику❤️‍🔥

всім рекомендую, чудовий виконавець, неймовірні пісні (мої улюблені - "незнайомці" та "молодість")

[likaaaaaaaa]

Сьогодні почула фразу :

Гроші повертаються, а час ні.

І бляха, мене від цього розриває. Мені 21 рік і мої "золоті роки" проходять як у моєї 45-річної мами. Типу, як зрозуміти, що це молодість?

Так, в мене ще немає дітей, я навчаюся і тд.

Але, чорт, мені якось погано від думки що я застрягла в цьому місці - в цьому тупо ненависному, для мене, районі. В квартирі, яка мене дуже дратує останнім часом. Чи то через те, що я не можу впоратися з нею, чи то через те, що її зовнішній вигляд висмоктує мою енергію, я просто апатично дивлюся на безлад в ній і не маю сил і бажання щось робити.

Я не можу налаштуватися на якийсь креативний лад. Я маю на увазі не тільки мистецтво, а просто натхнення щось робити.

Натхнення - мій інструмент.

Але зараз я існую в світі де моє натхнення це лише плід уяви.

А ще, мій розбитий стан засмучує чоловіка, а я тупо не можу зібратися. Мені хочеться висловити йому свої думки, але я так глибоко це ховаю що не можу наважитися розібрати ті стіни.

Можливо сьогодні треба ��пробувати це зробити. Просто поговорити один з одним

Особливо враховуючи що дуже скоро мені доведеться поїхати в інше місто.

Все навколо стало таким тяжким, що мене це починає розпирати.

❤️‍🩹❤️‍🩹❤️‍🩹

[zlabjola]

Лажовий день сьогодні.

Сиджу зараз на бровці і чекаю трамвай. Я пішла раніше. Погуляла трохи. Тепер їду дивитися каверденс знайомої і її команди. Не знаю навіть мені це зараз. Бо я стомилася. І радше б повалялася трохи в ліжку. Але ми ні разу не бачилися. Не те щоб близькі були. Але ��росто хотілося познайомитися особисто і подивитися на таке шоу. Але й бурливих емоцій це не викликає.

Щодо лажі на роботі. Я неправильно проконсультувала людину. От прям зовсім неправильно. І неправильно порахувала касу пару днів назад, хоча наче все й зійшлося. Вчора був плюс, а виявилося, що мінус. Навіть не знаю, як так вийшло і де помилилася. Я завжди була неуважною. А зараз то взагалі. Про консультацію напарниця питала чи я взагалі розбираюся в тих контурах по тканині. Ні. Я звісно збрехала. Мені усі ці декоративні штуки далекі. Це звісно класно, що вона все пробувала, особливо декор. Але я ні. І це почало мене дратувати, хоч і знаю, що не мало, це ж я проїбалася.

Наступний тиждень буде важкий. Мені важко тримати увагу і концентрацію. Дивлюся в якусь точку довше ніж треба і мозок відрубається.

Я навіть не знаю, нащо мені той каверденс. Треба. Навіщо? Не знаю. Треба якось десь бути. Щось робити. Я мало що відвідую. Мало де буваю. Нещодавно бачила пост в каналі академії про якусь тусу. Наче має бути класно. Але як подумаю, що мені так робити? Мені нема чого там роботи. Мені буде нудно. Мені весь час нудно. І зараз теж. І буде нудно, коли подивлюся танець. Мені мало відчуттів якихось. Але такі речі не виклика��ть в мене багато емоцій. Іноді згадую розповіді напарниці як вона тусила в часи школи. Я свою молодість проїбу.

[helenascarestheshitoutofyou]

в дополнение поста о честере в снг-сеттинге: чтобы лучше понять тот образ честера, что я описала, советую послушать песни sadsvit "молодість" и "прощавай". они на украинском, так что переводчик в помощь, но эти два трека не выходили из головы, пока писала.

[karen-chan-nya]

Маю геніальний троп для головного злодія культиваційного роману

Він — власник однієї з найбільших шкіл для культиваторів. Вона відома тим, що туди приймають не тільки з прославлених сімей, а будь-кого, хто пройде вступний екзамен і шанс має кожен юнак чи дівчина.

Щороку звідти випускаються талановиті культиватори й репутація школи майже бездоганна. Мабуть, єдиний недолік — там час від часу трапляються нещасні випадки. Це не унікально — культивація важкий шлях і смерті учнів іноді бувають в усіх.

Просто в цій школі вони трапляються частіше, ніж будь-де. Але то, мабуть, і не дивно, що така велика школа є ціллю нападок.

Є лише одна дивність — рідко можна побачити тіла загинувших учнів. Часто вони зникають безвісти, а якщо ні, то керівництво відмовляємось показувати тіло.

Але якщо такс політика школи, то ніхто не сперечається. Може у них на це свої причини. І справді, причини на це є.

У власника і головного керівника школи.

Він вирощує юних культиваторів не просто так — раз на кілька років він обирає декількох, що вже сформували золоте ядро, і викрадає їх зі своєї ж школи, щоб вирізати у них це ядро. А всі зникнення підставляє як нещасні випадки на завданнях чи наслідки нападу злодіїв.

Хех, він сам тут головний злодій.

Ярда він використовує по різному. Дослідження, експерименти, але більше — на продаж.

Його досліди довели, що якщо ввібрати в себе чу��е золоте ядро, то будь-хто може отримати частину сил і продовжити свою молодість. Тому час від часу у нього з’явилося замовлення від гнилої аристократії на ядра молодих учнів, і він з радістю їх постачав.

Замовники не знали хто їх постачальник, схема викрадення відпрацьована роками, репутація ідеальна.

Він і справді найгірший злодій, якого можна уявити. Навіть якщо хтось почне здогадуватися, все одно ніколи не доведе цього.

Він — гниле ядро культиваційного світу.

[2572331]

всім привіт

трошки про життя, як я used to do два роки тому тут.

погода у нас просто супер, аж дихати хочеться.

хочеться гуляти багато прямо ходити і всотувати у себе все. бути в просторі, розчинитись.

зловила себе на думці, що "сила жінки у тому, щоб дати тому статись, а сила чоловіка - зробити." дати слабиночку хочеться? хочеться) і я це зроблю.

маю враження, що весною тут найкраще чути залізницю. я намагаюсь викувати в пам'яті це назавжди - кожен моментик, кожен вечір, кожен ліхтар, кожні руки-пальці-посмішки-слова-обійми-сміх-погляд й кожен потяг, що його чути.

бо це і буде моя молодість, моя юність. я звісно пам'ятатиму це все цими іменами й жаданівським геть усім: втомленими жінками і газовими плитами, листами, обіцянками, замираннями серця.

особливо хочеться сказати про подруг, бо я сказала якось : "chłopaki tak nie mają, mają solidarność, a kobiety między sobą mają miłość". я вірю в це. чоловікам - солідарність, а у жінок між собою дуже специфічне кохання.

я дивлюсь за ними й теж розчиняюсь. як вони сміються з мене, геть по-доброму, геть по-дитячому. і мені з цього смішно, бо вони ж геть усе знають) тому і сміються. я намагаюсь махати руками про це, але не виходить, у мене все на обличчі завжди. в моменти, коли я мушу їм допомогти - не можу. я просто кажу: ти просто мусиш це пережити й поки не зрозумієш, що з тобою так не можна - кіна не буде.

я дуже люблю їх.

щодня д��кую. закриваю очі і дякую.

[agneaske]

Тут, на сході Нотенбаунгля, є місця тихі, а ліси темні-темні. В одному з таких лісів мене поховали. Моє життя було в самому розквіті, я випромінювала красу, молодість, здоров’я — цього не стало однієї секунди, й сьогодні я поквитаюсь з тим, хто у всьому винен.

[«У тихих місцях, у темних лісах»; продовження - за посиланням]

[nyotka]

Компанія інтровертів на відпочинку і один постраждалий Толік

- Та давно пора зібратися! Не бачилася тисячу років, ну, справді! - Іра міряла кроками кімнату притиснувши телефон до вуха. Вона намагалася узгодити з друзями дати для відпочинку за містом. У всіх своє життя, різні графіки. Добре хоч смаки на дозвілля співпадають.

Та які нафіг настолки? – вигукнула в трубку Іра, - Цього разу я хочу геть інакшого проведення часу, ніж зазвичай! Літо закінчується, молодість – теж, треба тряхнути старовиною, щоб запам’яталося на роки! Краще ящик вина, а не ось це ось все! Сказано, зроблено. Вже в кінці тижня мчали з Києва у авто Віктор з Ірою, Артем з Юлею і ��аня з мрійливою посмішкою. В багажнику приємно дзвеніли плящинки у ящиках.

Ви куди стільки набрали? – здивувалался Юля, як побачила це вєліколєпіє.

Ну, Іра казала, що цей відпочинок має бути несхожим на інший.

То ви рішили заллятися спиртним, як наглою кров’ю?

Та нехай! – гукнула з переднього сидіння Іра, - Нам давно пора стрепенутися. Вийти за рамки нашого інтровертного середовища, набратися нових вражень.

Або просто набратися, - муркнув Ваня

Ну, стрепенемся! - відсалютував пивом Артем. За 3 години вже трохи втомлені дорогою, сонцем і пивом компанія заселилася на базі відпочинку «Дубки».

От йо! – сплеснула руками Юля, - Я забула молоко взяти до кави

Обійдешся, значить, - розсудив Артем

А я думаю, ти знайдеш мені молоко…

З чого б це?

Бо інакше, Артемку, ти теж обійдешся!

Поняв, приняв, - підняв руки вгору чоловік, - Буде тобі молоко. За якийсь час в Дубках вже був натягнутий гамак, між двома березами. Накритий стіл із закусками. На мангалі весело шкварчали шашлики. Кружало сонця ліниво рухалося на захід, а біля психоделічно розфарбованого будиночка не стихали тости та розмови. Іра лежала в гамаку з бокалом вина і говорила:

Друзі, я вас так усіх люблю! Давайте вип’ємо за те, щоб на наступну вилазку нас було на одну людину більше.

Нє, якщо я завагітнію, то ми не зможемо так гарно алкогольно відпочивати, - захмеліло гикнула Юля.

Та тьху на тебе! Я маю на увазі, щоб Ваня собі пару знайшов.

А, ну так то да… Артем тим часом хитнув Юлі головою в бік будиночку. Не встигли за нею зачин��тись двері, як чоловік гаряче прошепотів на вухо:

Не знаю, як щодо результату. А ось за процес я всіма стирчащими запчастями! – та потяг вгору її футболку.

А куди ми поставили презервативи? - пройшлась язиком по його шиї Юля.

Ах, ти ж… А презервативи ми забули, по ходу.

Тьху! - роздосадувано видихнула Юля, - Спокусник із вас, Містере, як я не знаю що!

Ну, люба, ну може ми якось так…

Навіть не думай. Роби, що хочеш. Шукай, де хочеш. І ти мені, між іншим, ще молоко обіцяв!

Та буде тобі молоко!.. Юля грюкнула дверима будиночка. Артем поплентався за нею.

Ей! – підморгнув йому Віктор, - Посварилися?

Та таке…

Клич Ваню, в мене є засіб від поганого настрою. Хлопці пішли до альтанки над берегом річки. Там Віктор дістав сірникову коробку і наспівуючи почав скручувати косячок. По якімсь часі Віктор з Артемом вже дико ржали дивлячись одне на одного аж поки Містер не спохватився:

Вікторе, – повів він осоловілими очима по навколишньому пейзажу, - А нас же наче було троє… Друг захихикав:

Ну, да. З нами був Ваааня

А де наш Ваааня?

А не знаю.

Пішли шукати?

Пішли. Ваню вони знайшли на мосту через Рось. Заплаканий чоловік намагався перелізти через перила. Віктор схопив його за штанину:

Ваня, ти куди?

Топитись.

З якої радості?

Із горя, - похмуро проказав друг.

Що за горе? – веселилися хлопці. Їм здавалося це дуже кумедним.

А ви усі разом, а я сааам, - захлипав Ваня

Відставити топитись, - вигукнув Артем, - ти зараз ідеш до дівчат їсти шашлики. А ми тобі знайдемо пару. Хлопці попросили дружин приглянути за другом, коротко обмалювавши ситуацію.

А ви куди? – насупилась Юля.

По молоко до кави тобі і кондоми, кохана, - шепнув їй Артем на вушко.

А, ну тоді ладно. Недовго лиш. До найближчого села навігатор показував кілька кілометрів.

Для скаженої собаки 7 верст не гак, - згадав народну мудрість Віктор і хлопці тримаючись попідручки та підпираючи один другого поплентали попри ліс присвічуючи собі смартфонами.

Толік матюкнувся та підтягнув панчохи. Вони неприємно хляпнули до ноги силіконовою смужкою і одразу ж прищемили волоски на ногах.

Та щоб тебе! – вилаявся хлопець. І як його угораздило так проспорити? А Лєна ж главне, така піська, подруга дитинства й так підставила – змусила не просто переодягтися у дівчину, а й прийти в такому прикиді в клуб та пробути там весь вечір. Сама ж і лахи підігнала – сукню, туфлі (благо, хоч на платформі), ліфак свій і панчохи – будь вони неладні! На голову обруч косою. Губи йому якоюсь липкою фігньою навозюкала… «Красунька», - каже. Красунька Толік доштиїуляла до клубу, поправила бюстгальтер.

Життя ігра, а ми в ньому актьори! – розправила плечі і походкою від бедра ввійшла в освітлену зону біля східців. Зустріли Толіка усі з гумором. Він жеманничав, хихотів, обіймався, навіть потанцював кілька медляків з хлопцями. Всі сприймали його переодягання на ура, розваг бо не так багато, а тут такий цирк. Близько півночі Толя вийшов на вулицю стрільнути у когось цигарку, як із темряви вийшли 2 мужика з коровою.

На ловця і звір біжить, - гикнув Віктор, вказуючи на худющу дівчину з обручем-косою на порозі сільського клубу.

Страшненька якась, - з сумнівом протяг Артем.

Ну, слухай, Ваня пив пиво. Потім коньяк. Тоді понизив градус вином і ще пихнув. Думаєш роздивиться? На крайняк… може в неї душа красіва!

Ну, ок, давай спробуємо, - Артем підійшов ближче, - Дєвушка, а де тут магазин?

Магазини вже закриті, - відповів Толя, - Але он там нижче є бар.

А ви нас проведете? Хлопець почухав ребра, куди впивався лівчик, подумав, ну, тут поруч і всі свої, що вони йому зроблять, зрештою?

Ну, ходіть, покажу. Мужики з коровою потупцяли за ним. Поки Артем скуплявся, Віктор розглядав дівчину. «Ріл, страшненька якась, але зате вже поруч»

А тебе як звати, красуне?

Т… т… Таааня, - промекав Толік.

А років тобі скільки?

19, - чесно відповів Толік.

Таня, а Таня. А пішли з нами.

Ттта ні, я краще додому… В цю мить із бару вигулькнув Артем.

Знайшов! – заволав він розмахуючи стрічкою презервативів довжиною у вічність, - Ходіть! Артем підхопив Толіка попід одну руку, Віктор під іншу.

Ти пойми, - втирали хлопці, волочачи буксуючих корову і Толіка за собою, - В нас друг є – отакий мужик! Плечі – во! Руки – во! Характер – золото. Тільки не щастить йому. А тут ти така… душею красива. Ми зараз йому покажемо, може що й зростеться у вас. Толік ледь не зомлів від почутого. Його ведуть в єбеня, до трьох бухих в сраку мужиків. Вони гандонів купили, як на роту. А от коли той їх Ваня плечистий і ручистий побачить, шо він Толік ше й не дєвочка. Як піть дать голову відірвуть і в лісі прикопають. Від таких перспектив хлопець аж схлипнув.

Тттти чого? – спитав той із резинками.

В туалет потрібно.

Ща ми тебе до кущиків проведемо, ік! Кавалери його нарешті відпустили. Толік присів, але замість зняти труси, розстебнув туфлі. Швиденько роззувся і припустив по росі тільки подолом майнув. «Живим добіжу додому, більше закладитися в житті ні на що не буду. Й палити кину. За розум візьмусь…» За ним чувся свист і п’яні вигуки.

До вікна будиночка зазирнув ранок. Юля розплющила очі, потягнулась, глянула на хроплячого поруч Артема. «Штин, хоч святих винось», - подумала дівчина вибралася з-під ковдри, натягла на себе шорти з майкою, відчинила двері на вулицю і….. її лункий вереск розрізав літню спеку та понісся над Россю, лякаючи поодиноких птахів. Вся компанія очуняла та помчала, хто в трусах, хто в ковдрі дивитися, що трапилося. Прямо на них із дверей дивилася корова. Вона мирно дожовувала забуту вчора кимось пачку цигарок і філософськи дивилася великими вологими очима прямо в душу усім присутнім.

Ццце звідки тут? – пробелькотіла Юля.

Ну, ти ж вчора хотіла молока до кави, - позіхнув Артем.

І де молоко?

В корові, вєстімо.

Чуєш ти, алкаш –стендапер, ти де її взяв?

Треба Віктора спитати, я щось не дуже пам’ятаю, якщо чесно. Вітя теж не особо пам’ятав, що було вночі. Але відвоював хлопцям право відвести тварину в село після обіду, як хоч голова перестане боліти. Тому вони поправили келихом здоров’я за сніданком і пішли кататися на човні. Трохи повеселілі дівчата косплеїли на кормі Титаннік, Артем сидів на веслах. Ваня з Віктором дуріли та перекривлялися з дівчат обіймаючи один одного. Та всякі приємності закінчуються, а необхідність відвести корову залишається. Вирушили в село по обіді знову вдвох, Ваня повів дівчат на пляж на сусідній базі.

Добре, що ми удвох, Артеме, я поговорити хотів. Ти зі вчорашнього щось пам’ятаєш.

Ну, клуб помню. І шо дівчину Вані знайшли. Помню, як йшли втрьох і з коровою. А до цього і після – провал.

Я теж десь так пам’ятаю. Оскільки дівчини вранці не було, значить Вані вона не сподобалась, с��чеш?

Натякаєш, що сьогодні зробимо другу спробу знайти йому тьолку?

Другу спробу, так. Тьолку – ні.

Не поняв.

Та схоже, що йому не дівчинку треба, а хлопчика.

Йобу дав???

Та ти не гарячкуй! Сам розсуди, він давно один, дівчина йому не сподобалась. А сьогоднішні обнімашки на човні наштовхнули мене на думку, що ми не там шукали йому пару.

Ти хочеш сказати, шо наш друг задньопривідний???

Ну, а навіть якщо так, то що? Він же наша сім’я. Це ж Ваня! Надійний, як скеля, завжди прикриє спину��

Де він тобі, блядь, спину прикриє? В Макдональдсі, шоб в тебе піднос з картохою не спиздили?

Ну, а навіть так? Ти що хочеш відмовитись від багаторічної дружби через таку дрібницю, як Ваніні уподобання у ліжку?

Та нє?

Тоді ми маємо йому допомогти. Не вийшло з дівчиною, знайдемо йому хлопця.

А як ми будемо його шукати?

Та хз. Давай пихнем, може щось проясниться.

Давай! Хлопці розкурили косячок і потиняли далі. Сонце пекло, село невмолимо наближалось, але трава вже почала діяти, тож їм їх план здавався чітким та надійним, як швейцарський годинник.

А що це ви Василишину корову водите? – підозріло стрельнула на друзів очима жінка з граблями на початку села.

Василишину? О! А де та Василишина живе? Нам до неї треба. Жіночка знавігувала їх на сусідню вулицю. Але Василишина хлопцям не зраділа

Грошей не віддам, - заявила вона, щойно відповіла на привітання.

То ми її купили??? – охнули хлопці.

Аякже! Приперлися вночі по молочко і вмовили продати вам цілу корову.

Так в нас же готівки стільки не було.

А ви на карточку перечислили. Артем з Віктором полізли в кишені за смартфонами перевірити додатки банку.

Тваю ж мать! Та це стільки корова нам коштувала?

Ні, - гавкнула бабця, - корова пішла по ціні корови. Остальне ви заплатили за мотузку. Хлопці застогнали і забили фейспалми. Віктор оговтався першим:

Розумієте, - сказав він, - Ми були трохи не в собі. Відпочивали, випили вина…

Кіно, вино і доміно. Не вмієш пити – їж гавно! - войовничо виплюнула бабка та схопила вила, - А ну пішли звідси! Разом з коровою! Понаїхали, ходять ночами, грошей вимагають. Людонькиииии!… Хлопці дременули вулицею від скаженої пенсіонерки, поки на її ґвалт не збіглося усе село.

І що будемо робити? – з сумом спитав Артем. Віктор не встиг відповісти, бо з іншого двору вже виходила ще одна бабуся.

Що це ви Василишину корову тут вигулюєте

Уже не Василишину, - буркнув Артем, - Купили ми її. Хочете вам продамо?

Та мені нащо? Я маю своє хазяйство. А ви її купили, а чи ви в курсі, що її ше доїти треба? Дивіться, он як вим’я роздуло.

Та коли ваша ласка, може ви допоможете, та здоїте? А молоко собі заберете. Бабуся погодилась.

А ви хлопці звідки? – питала вона цвіркаючи тугими цівками у оцинковане відро, - А відпочиваючі? А корова з вами відпочиває? В мене там на сусідній базі невістка працює, то я її попрошу, вона приходитиме доїти, поки ви там будете. А молоко заберете? Не треба стільки? То я вам в слоїка налляю, будете мати до кави.

Тітонько, - згадав Віктор про ще одну їх міссію в селі, - А ми хлопця шукаємо. Молодого, красивого такого, худенького.

Нащо нам молодий і худий? – пошепки спитав його Артем.

Щоб не зміг Вані фейс начистити, на випадок чого, - підморгнув Віктор.

Аааа, ну да, тоді да, – і вже вголос, - Худого нам треба!

Молодий, худий… То ви Толіка, напевно, шукаєте! Вам треба на сусідню вулицю. Там раптом що спитаєте, де Толя сирота живе, вам розкажуть.

А Сирота, це прізвище?

Та де! Сирота, бо сам один живе. 19 годочків і нікого в нього не залишилось.

Толік сидів за столом під вишнею, обганявся від мух і мастив скибку хліба свіжо купленим маргарином. Він якраз примружився від сонця та в очікування смакового задоволення, коли хвіртка відчинилась і на подвір’я зайшли 2 мужика з коровою на мотузочку. «Шо за грьобане дежав’ю?» - подумав хлопець, - «Як вони мене знайшли?»

Чуєш, пацан, - сказав той мужик, що нижчий, - Нас до тебе направили. В нас до тебе діло є. Розумієш, в нас друг є Ваня. Плечі – во! Руки – во! Характер…. Далі слухати Толя не став і чкуранув у темпі городами.

Блядь! Блядь! Блядь! – думав Толік на бігу, зашпортуючись об гарбузиння, - Богинюшка, де я так нагрішив? Жив, нікого не чіпав. А їхній Ваня, шо всєядний? Вчора дєвочку йому, сьодні мальчіка…Чи вони мене впізнали? Йой, шо буде?… Толік впав у сусідську копицю сіна і не вилазив звідти до самісінького вечора. Хоча його ніхто не чекав. Віктор з Артемом та коровою повернулися на базу відпочинку й там до но��і заливали невдачу вином і жіночими звіздюлінами. Про свої невдалі спроби знайти Вані пару вони мовчали.

Ранок дня від’їзду зустрічав трохи запухшу компанію друзів тверезою тишею і коровою. Остання відв’язалася, але не пощастило, щоб втекла. Продовжила пастися обдриставши мотузку.

Хлопці, з цим рогатим чудовиськом треба щось рішати, - сказала Іра. Вона підійшла і спробувала трохи обтерти жмутком трави мотузок, щоб можна було його тримати в руках.

А це і є налигач? – задумливо спитала вона.

Налигач – це ми вже 2 дні, - зітхнув Віктор, - А корова на поводку.

Може заберемо її до міста і на м’ясо здамо, - почухав потилицю Артем.

Як варіант, – підхопив Віктор, - Прив’яжемо за роги до машини і поїдемо потихеньку.

Ви дебіли? – звилася Юля, - Грінпісу на вас нема! Відведіть туди, де взяли.

Туди ми вчора водили, - хмикнув Артем, - Ледь на вилах не покатались. А що якщо… Якщо продати її тому сироті?

Там скоріше віддати. Бачив той двір і халупу?

Та, бляха, вже чи віддайте, чи продайте, але нам через 3 години виїжджати і, надіюсь, цього парнокопитного з нами не буде, - взяла руки в боки Іра. Хлопці поїжилися.

Та є проблема. Той пацан якийсь перешуганий.

Так, всьо! – піднявся з пенька Ваня, - Сьогодні я з вами піду.

Толік встав пізно. Натяг труси, попив водички, коли двері його будинку скрипнули. Він метнувся до входу і спинився об мужика. Той стояв у одвірку, як скеля, плечі – во! Руки – во!

Добрий день. Мене звати Ваня… «Кабзда!» - подумав Толік. Тікати було нікуди. «От і смерть моя прийшла. Анальна. За шо?» Хлопець так поринув у свої думки, що й не одразу зрозумів, про що мужик говорить. Корову? Яку корову?

Так ти купиш в нас корову, чи ні?

Яку корову? Я дай Бог, шоб гречку сьодні купив.

Пацан, забери тоді безплатно, га? Ну, не везти ж нам її в Київ. Забереш?

Безплатно заберу, - кивнув Толік, думаючи, що краще зі всім погоджуватись, може буде не так боляче.

Ну, слава Богу, - закотив очі Ваня, - Лишайте її тут мужики, пішли скоріше, поки цей чумний не передумав!

Іра, Юля, Віктор, Ваня і Артем їхали додому в повній тиші. Кожен осмислював все, що прожили за 2 дні. Артема щось муляло в задній кишені, не витримавши, сягнув в штани рукою і витяг сяючу фольгою стрічку ��ешевих презервативів. Якусь хвилю втикав на неї, а тоді протяг на Прибалтійський манер:

Не пригодиилоооось. Всі заржали нервовим сміхом, заговорили навперебій:

Оце так вийшли з зони комфорту!

Чуть ферму не завели!

Вчасно поїхали.

А як би ви охарактеризували відпочинок в двох словах? – сказала Іра

За що? – озвучив Ваня.

Більше ніколи! – сказав Віктор.

Кидаю пити, - відповів Артем.

Краще настолки, - зітхнула Юля.

А в селі понад Россю залишався Толік. Щасливий власник вгодованої тільної корови. Тільки спав ще кілька місяців погано. Зривався на кожен шурхіт, чекав чи не прийде хтось забрати анальні дивіденди за рогатий подарунок. А потім і його відпустило.

[nance-oliver-reddies]

Фантастична тварь "эба" і чому її НЕ треба шукати

Дисклеймер: авторка не має на меті дискредитувати згадані в тексті музичні гурти та чийсь музичний смак. По-перше їй похуй, а по-друге - русня сама чудово себе дискредитувала на прийдешні роки. Це моя суб'єктивна думка, не погоджуєтесь - розходимось.

"Ведь если мьі вошли, значит нас впустили" (с) Хлеб

Я маю удачу проводити свою студентську молодість у Львові, відвідуючи різні культурні заходи, одним з яких стала лекція Остапа Українця, після якої мав бути ДРИҐ. Я абсолютно завтикала погуглити що це і хто це, тому для мене стало сюрпризом те, що замість концерту почалися танці. Ще більшим сюрпризом стало те, що я до них доєдналась і прокайфувала. Поверталась я додому на радощах. Ні про що більше думати не могла. Як же це класно! Полька! Народні танці! А я і близько поняття не мала як воно танцюється! Але разом з тим прийшло і питання: "А про що ж я взагалі маю поняття?" Що подібного було у моєму житті? І чи було взагалі? Ну і здавалося б, ні. Недовго погортавши сторінки свого відносно недовгого свідомого життя, я не знайшла нічого подібного. Але за деякий час відповідь наздогнала мене. Флешбеком у голову. І тому ми маємо перенестись у часі на кілька років назад.

Я мала удачу відпочивати кілька разів у літньому таборі, гуляючи з нашим загоном у лісі, виступаючи на естрадах і просто інтровертно страждаючи через кількість людей, що проживали в одній кімнаті, а ще й інколи не давали мені спати. Табірна молодь після насиченого дня мала два варіанти:  дивитись кіно або ж запалювати на танцмайданчику на головній площі табору. Туди нам і дорога. Лунає все, що завгодно. Точніше те, що панові діджею замовила усе та сама табірна молодь. Зазвичай, грає якийсь середній репертуар, повний російського попу та заїдаючої фігні. Останньої моєї поїздки зіркою дискотек був Тима Беларусских, для прикладу.  Зі мною завжди виникали проблеми на ґрунті музики: “мєдлякі" я ненавиджу всією душею (і досі), тоді я могла лише підспівувати "Яхта, парус" Валентина Стрикала. На все інше я просто плювалась, бо ані "Нервьі", ані Баста мені не до душі.  Слава добре розвиненій музичній індустрії світу, що інколи на танцмайданчику  можна було почути закордонні треки і відверті хітяри типу “Song 2”, “Freestyler”, “Loca Gente” та інші. Після оголошення "мєдляка" я тікала кудись у затінок, покидаючи свій загін (що не було дозволено, на секунду) і могла безцільно шастати площею, чекаючи коли цей сентиментальний кошмар закінчиться. Звісно ж, далі планувався веселий трек. Але існувала певна пісня, при перших акордах якої я знала: час єднання настав. Всі вишиковувались у коло, інколи навіть по два-три загони разом. Далі - обіймались за плечі. І вже трошки було начхати що свого сусіда зліва ти недолюблюєш, а дівчину справа ти вперше бачиш. Не час. Усі дружно чекають приспів. Зараз почнеться.

"ЭБА! ЭБА! ЭБА! ЭБА! ЭБА! САААНЯЯЯ!"

І під дроп всі дружно повторюють ті сами рухи ногами. Триматись за чиїсь плечі важко, бо хитаєшся. І той самий сусід зліва досить активний і дригається так, що за нього не втриматись.

Флешбек не вдаряє в голову, а вистрілює в скроню. Несвідомо хочеться вхопитись за голову і питати "чому". Від разючої різниці пережитого увечері у ляльковому та моєї табірної юності плавило не на жарт. 

Але замість того, щоб поплакати й перестати, я спитала на своїй сторінці у тві, чи знають люди “топові” треки з наших літніх дискотек. А далі пішло-поїхало і ви зараз читаєте даний текст.

Отже, результати вийшли такі: 1. Більшість опитаних знають, що таке хардбас. 2. Одна людина з чотирьох знає, що притоптувати поле можна не лише під час сільськогосподарських робіт. 3. І ніхто, (спойлер: на щастя) не знає що ж таке "эба", та фантастична тварь, через яку, власне, і з'явився даний заголовок і, почасти, текст.

   Що я можу сказати? Чудовий результат! Шкода, що моє опитування зовсім не може бути репрезентативним у рамках цілої країни, бо він лише відобразив думку людей, які читають мене, і то дааалеееко не всіх.

Оповідь про ці три треки я поведу за власною класифікацію відносного рівня зла, тобто “русского духа”. Погнали!

Если просто так стоять, можно зело заскучать (с)

Почнемо з найбільш лайтового треку з естетикою роботи в полі - “Притоптать”. Виконує його незвичайний персонаж - Нейромонах Феофан. Цього російського монаха можна було забанити ще до того, як закривати представництва Московського Патріархату стало мейнстримом, але що вже. Мені важко було пояснити, що саме мене бісить у цьому випадку, бо ніякого політичного чи дуже інтелектуального підтексту тут немає. Але Вікіпедія все сама пояснила за мене: “Выступления Нейромонаха Феофана стилизованы под русские народные гулянья с массовкой, одетой в лапти, онучи, косоворотки и сарафаны. Текст песен Феофана изобилует славянизмами и устаревшими русскими словами, а вокал наполнен характерным оканьем. “  Можете сказати, що я притягла все за вуха, бо на росію тут вказують лише мова та подача самого виконавця, а так чому б і не покружляти як на “русском народном гуляньи”. Лишаю це на вас.

А от наступний наш експонат вже несе значно більший damage. 

Saint Petersburg, metal shade, drug raves (с) 

Хардбас. Ті, хто шаряться по інтернетах або хоча б раз дивились Scorpo чи меми про росію, прекрасно мали б знати що це звір такий. Це - істинне творіння “русской культурьі”. Так, існує щось що вони не спиздили. Я сама здивована.  Те, що почалось як петербурзький електронний андерграунд перетворилось на:

“From the mid-2010…Internet meme, accompanying gopniks, squatting, alcoholic habits and poverty as the central stereotypes of the Russian and Slavic lifestyle.”

Я думаю не варто пояснювати, ЩО не так з тим, що даний двіж був гіперпопулярний серед мого оточення?  Гірше може стати, якщо прочитати усю статтю англійської вікіпедії, де вам покажуть і жаргон, і історію з 1488, а головне - що даний танок виник у відповідь на флешмоб молодих кавказців, що танцювали лезгінку. Рускіє вирішили, що хардбас буде їй чудовою альтернативою. No comments. Якби "эба" не стала центральним об'єктом оповіді, то саме на хардбасі я би зосередила увагу. Бо це найхардовіший бос, якого породила росія в плані “культури”. Чому?  Думаю, якщо спитати інтернет-вестерна зі стажем (чи без) що таке срср і він вам відповість: сука блять, сталін, водка й увімкне гімн союзу. Не Голодомор, не репресії, не терор, а саме це. Далі цей образ послідовно переліг на сучасну росію, але замість сталіна утвердився путін (хоча не дуже міцно), а замість гімну союзу - гімн “Hard Bass School”. А рускій - це веселий добрий гопнік з сємками, водярою і прапором совка. So cool! Як він може здійснювати геноцид? Так, це не стосується прямо усіх-усіх, але повірте, існує така частина вестернів, що мріє, щоб рускій та українець помирились і пішли топтать разом. 

"Ведь если мьі вошли, значит нас впустили..." (с)

Final boss. Не тому, що популярний. Не тому, що складний за сенсами. А тому, що несе в собі непомітну, проте, якщо розібратись, досить яскраву частину “русского духа”. Але про це ви не дізнаєтесь, не додумавшись погуглити. Пісня не важка і оповідає про відпочинок молодих людей у барі. Увесь акцент треку саме на слові "эба", бо це слово буквально є приспівом. Ця тварь таки насправді фантастична, якщо розібратись. Бо, виявилось, що коли ми усім загоном кричали це заклинання, ми насправді видавали звуки... російського алкаша! ��осійського алкаша, що подає дітям футбольний м'яч. І серед цих дітей колись опинився один з учасників гурту, якому дане слівце запало в душу. Надихнувшись, він почав характерно танцювати, копіюючи удар ногою по м’ячу того алкаша, а потім з цього і написали трек. А трек розійшовся. І прийшов на наші літні дискотеки, прости господи.

ЗАВІСА.

Дана історія не про те, що дитячі табори погані. Цей текст не про те, що ви маєте строго слідкувати за плейлистом своїх дітей та вмикати їм гімн України кожного ранку. Ця історія насправді про дві речі. Перша: вплив російського контенту. Особливо на дітей. Мені б дуже хотілось, щоб я була останнім поколінням, що чуло русский хардбасс на дискотеці. Що має спогади про "мєдлячок" Басти та іншу чухню.  Західні інтернети будуть ще довго носити славабу мемчики про водку та гопніків, але це не має лягти на нас. Навіщо вам чи вашій дитині знати про те, який звук видає алкаш в російській глибинці, пасуючи м'яч?  Друга: про те, що усю цю чухню можливо і потрібно перерости. Перед нами цілий світ, та ще й Батьківщина багата талантами, тому розвиваймося, панове.