#попи

[adobreva33]

Серія яка підкорила моє сердце❤️

[verarussin8]

[mutiny-huyutiny]

@nonelyrabbers drew me!!!!!!!!!! Subscribe on her IMMEDIATELY.

[nebrizkiy]

Накатил

Накатил, закусил, попи#дел. Что еще надо для счастья?

Выпил в бедеге с товарищем, где официантка с сигаретой в зубах, прижав телефон плечом к уху, протерла стол и накрыла шикарную поляну из пельменей и салата. Замечательное заведение, куда можно со своим.

Всем приятного вечера пятницы.

[karubunnyrou961]

ребята короче я нарисовала попи и кедамоно

[ramkaart]

мы начали смотреть сериальчик по the Last of Us, епи попи, как же он крут, всем советую, надеюсь, я не разочаруюсь в конце

[ddaarriaia1]

хихихиии, попи плей там и меня захватил :3

потался кремово сделать :,)

[foolish-neko-reads]

"Зачарована Десна" О. Довженко

Знайшов ще одну перлину домашньої бібліотеки. Колись її подарували бабусі на 8 березня. Книга дуже красиво оформлена. Ілюстрації неймовірні. Навіть сама палітурка - суцільний малюнок. Не дарма називається "кіноповістю".

Повість дуже мальовнича, пейзажна. Є в ній й характерна українська туга, що так чи інакше присутня у багатьох класичних творах, й милування природою, й дитячі мрії. Оповідь є побутовою, буденною. Яскраво та натхненно Довженко розповідає про своє дитинство та дива, що його супроводжували.

І навіть у цій повісті можна відслідити, як країна-гній пригнічувала українство. Сільські попи розмовляють українською, проте святе писання цитують російською. Шкільний вчитель, людина освічена та пихата, розмовляє російською. Він питає в батька Олександра: "Как єґо зовут?" - "Сашко". І той каже: "Алєксандр!". Ось так навіть у автобіографічній повісті вбачаються наслідки заборони української мови на державному рівні та пропаганда думки, що українська є мовою селянства, а не освічених людей - духовенства, вчителів, спеціалістів...

В цілому, мені сподобалось. Дуже образно, не без гумору, з любов'ю до свого дитинства та рідної землі. Й ілюстрації красиві.

[weswqq]

Погляд жінок на секс

Чоловіки, на що ви сподіваєтеся, посилаючи незнайомим жінкам фото своїх веселих писюнов? Шокувати, здивувати або порушити? Вважаєте, що, побачивши ЦЕ, жінки миттєво стають мокрими і пересохлими губами шепочуть: «Візьми мене»? Ви серйозно? На що ви розраховуєте, коли рішучими натисканнями мозолястих пальців набираєте текст: «Ябывдул» під картинкою попи черговой очаровашки? Ви що, дійсно настільки в собі впевнені і вважаєте, що жінки жити не можуть без сексу і особливо без ваших чарівних болтів? Діти, їй богу. Поменше захоплюйтеся порнушкою і фантастичними розповідями про групові оргії. Жінки швидше себе самі задовольнять, ніж звернуть увагу на подібні пропозиції. І так, на майбутнє, щоб ви знали, дорогі власники забавних перців: жінка виставляє привабливі/призовних/млосні фото не для залучення дрібних дрочеров, — вона це робить, в першу чергу, для себе і підкреслення своїх можливостей. А вже потім — для певного чоловіка, показуючи, якою вона може бути для нього, якщо він їй сподобається. Жінки обожнюють секс, але не з першим зустрічним-поперечним, навіть якщо він виглядає карколомно і, багатозначно підморгуючи, мовить: «Давай, дитинко, я покажу тобі космос, зі мною дізнаєшся справжній рай». Він буде посланий відразу нахер. Без варіантів. Тому що він — чужинець. Жінки інші, і цим все пояснюється. Щоб залізти до них у ліжко, необхідно залізти у їх голову. Підкорювати вчинками, красиво доглядати і, найважливіше, — прописатися в їх думках. Однією вульгарною фрази і стріляючих очей замало, навіть якщо чоловік харизматичний/розумний/незрівнянний, — необхідно, щоб ще і мозок жінки «встав» на нього. Жінка зіллється в єдиному екстазі з тим, з ким буде емоційно близька. Вона не потребує ме��аніці зворотно-поступальних рухів, їй нецікаво займатися сексом заради траха, як чоловікам. Щоб отримати оргазм, одного чоловічого хрону їй мало, — вона отримує оргазм від сукупності хрону зі своїм ставленням до чоловіка. А для цього треба, щоб всі зірки зійшлися! Для жінки секс не є першочерговим завданням — в цьому і помилка багатьох чоловіків, які думають по-іншому. Секс у неї в голові. І «взяти» жінку можна лише при наявності емоційного фону, що буде внесений у її життя раптово співпала біохімією.

[whowasnoone]

В градината лежеше лъвче. Малко, сладко и невинно със смело сърце, но сълзи на очите.

В градината под сянката на череша, то лежеше и плачеше. Времето се смръчи и заедно със сълзите на лъвчето започна на ръми. Скоро започнаха и мълнии да кънтят и небето да разцепват с всеки техен проблясък.

Лъвчето само бе, никой друг до него нямаше. Сълзите стичаха се и с капките едно ставаха и земята ги попиваше.

В бурята сокол летеше, видимо объркан и изгубен. Вятър го вееше към градината да кацне и да се скрие.

И така сокола срещна лъвчето. Кацна пред муцунката му и с клюн потупа го леко по главата.

Срещнаха очи и се разбраха.

Сокола сгуши се, перо откъсна си от крилата и с него сълзите попи от затворените на лъвчето очи.

И в този момент, бурята от нещо страшно, превърна се в утеха. Под клоните на тяхната череша те лежаха сгушени докато отмине. И когато спря и слънцето проби през мрачни облаци, лъвчето и сокола заедно останаха.

Два разлипни пътя, един станаха.

Световете се оплетоха, а лъвчето завинаги си имаше перо с което сълзите си да попива докато сокола повече да се изгуби не можа.

Заедно с перото бе подарил и своята душа.

[zaez2020]

4 глава попи плейтам выглядит превосходно!

[jarli66me]

Православнуті попи

[yaroslavkovalev]

ЗАМОРОЗИЛИ СЛАЙМ В POP iT! ЧТО СТАЛО С ПОП ИТ И СЛАЙМОМ!

[thesolyanka]

Фрейд та попи

by @pangalushka

Цікава, але трохи довга лекція в 3 частинах.

Частина 1. Супер-его.

Попи дуже люблять себе позиціонувати в якості первісних психологів: мовляв, це ми, церква, перша, справжня і найкраща психологічна допомога населенню. Мовляв, те, що ви, фрейдисти, вигадуєте собі про підсвідоме, то наша забота, у нас є на це власні терміни та дієві методи.

Ні, мої любі бородаті друзі. Так, ми дивимось на одні й ті самі симптоми. Але внутрішній голос, що не дозволяє здійснювати злочин проти іншого, це ніякий не бог. Почуття провини за скоєне це зовсім не гріх. Хуліганський поклик це ніякий не чорт. Фантазії щодо збочених сексуальних актів це зовсім не одержимість бісом. Сон, в якому з’явилася покійна бабуся це аж ніяк не попередження від янгола-охоронця. Ми накопичуємо досвід весь час. Постійно. З самих найперших секунд нашого життя. Поступово, подалі входячи у світ, ми набуваємо знань щодо оточуючої дійсності, знаходимо зв’язки між причинами та наслідками в діяльності оточуючих людей, набуваємо вмінь та навичок виживання в природі та суспільстві. Ми корегуємо власну діяльність в залежності від накопиченого досвіду. Для зручності люди називають це мораллю. Для дорослої ж людини моральні застави здаються вже не просто шаблонами поведінки батька та матері, а чимось більшим. Людина, як соціальна тварина, завжди хоче належати до чогось великого, більше, аніж вона сама, такого, що було б здатне на більшу можливість видобування їжі, дієвих заїодів безпеки, різноманіття подразників сексуального та нервового збудження, а також відпочинку. Людина прагне відчувати себе частиною культури. Бажано, великої культури, якомога більшої. З цим, між іншим, пов’язане притаманне людям з містичною свідомостю, тобто віруючим, тяжіння до космогонічних знань. Дуже легко для них приєднатися до релігійної сили, що вже є величезною, що має стійкі традиційні основи. З часом, набуваючи досвід, дитина відчуває здатність самостійно цензурувати власні бажання, прагнення, слова та дії. В будь-якому суспільстві, молодій людині не досягти цілісного статусу без цієї самоцензури: особи протилежної статі уникатимуть її, здобування та користування матеріальними благами стане обмеженим. Але, якщо ти ведеш себе пристойно, двері в кар’єру тобі відчинені, дівчата посміхаються тобі, поважні родини надають тобі рекомендації. Саме з цього часу юнак стає дорослим, повноцінним членом суспільства. Якщо ми подивимось на обряди ініціації будь-якої культури, ми знайдемо в них один й той самий принцип: корися традиціям. Ось тобі писемні та неписемні правила, завчи їх напам’ять та щоразу спирайся на них під час вибору. Вони колись були продиктовані. Диктуй їх собі. Слухай голос диктора. Будь сам собі диктором. Розповсюджуй їх далі. 

Психоаналіз Фрейда відкриває нам доступ до того самого джерела цього голосу, отриманого у дитинстві та успішно забутого нами самими після статевого визрівання. Фрейд назвав його супер-его, тобто щось таке, що є над твоїм власним.  В ньому є голос твого батька, наказуючого не лізти під колеса, матері, що вчить здороватися зі старшими, дідуся, який вчить подавати руку дамам, бабусі, що радить з ніжністю ставитися до малих. В цьому супер-его звучить голос першої вчительки, вусатого дядька в погонах, що вперше навчив тебе грати в карти, хлопчика Віті з дитсадку, що навчив тебе першому страшному матюку. Там є голоси вигаданих фантастичних лицарів, що скоюють героїчні подвиги, злодіїв, що на суді пояснюють свої жорстокі вчинки. Там дуже багато всього. Дуже.

Попи називають це богом. Зовнішньо воно немов би нічим не відрізняється, але є фундаментальна розбіжність. Ви можете пізнавати своє супер-его, бога ж пізнати неможливо. Ви можете позбутися бога, але не можете позбутися супер-его. Ви можете використовувати супер-его, але не можете використовувати бога. Супер-его не використовує вас, а бог використовує вас, як захоче. Добре, що бога нема, а супер-его є.

Частина 2. Воно.

- Отче, я грішний. 

 - Стережись гріха, бо грішнику не війти в Царство Небесне. Розповідай мені, а я помолюся за тебе. Бог прощає всі гріхи тому, хто увіровав в Нього. Страшно. Страшно вмирати грішним - добре, коли бога нема, а раптом він є?  

Відчуття власної “грішності” - усвідомлене розуміння власної вразливості. Бути вразливим страшно. Кожна людина в процесі свого дорослішання все більше занурюється в оточуючу дійсність, пізнає її небезпечність і своє місце в цьому світі небезпек. Дитина щиро вважає себе безсмертною та навіть дещо недоторканою лише до першого покійника в своєму житті, до першого падіння з велосипеда. Тоді їй стає страшно.  На щастя, щоб витіснити страшні думки про власну уразливість, дитина рятується забуттям цих знань. Тиждень тому вмерла любима бабуся, поридав онучок, а тепер грається в пісочку знову. Дякуємо, мозок, за дар забуття. Ніхто не хоче вмирати. Ніхто не хоче калічитись. Частина свід��мості немов керує нами, підказуючи: їж, пий, кохай, живи. Майже ніхто не пручається цим наказам. Ніхто, крім тих, хто втратив порозуміння з власним свідомим, з власним “я”, з власним “его”. Коли ж забутого жахіття, забутого пережитого хвилювання, забутих, витіснених спогадів стає забагато, або коли їх викликають із забуття нервові збудження, хвилювання, коли спрацьовують тривожні асоціації, з пітьми схованки успішно забутих хвилювань вилазить “воно” - підсвідоме. В його присутності стихають голоси свідомого “я” та навіть емпіричного “супер-его”. В якийсь момент голос підсвідомого виходить на перший план. З цього часу вже воно керує вами, а не ви самі. Несвідоме змушує людину повертатися знову і знову до пережитих хвилювань, нездійснених бажань, до відкладених забаганок і забутих обіцянок помститися. “Воно” всяк час нагадує вам, що ви ажніяк не недоторкані, що ви зовсім не безсмертні, що люди, на яких ви звикли спиратись, далеко від вас, а самі ви не здатні ні на що. Захиститися від цих думок людина не здатна. Так виникає невроз: нав’язливий стан роздратованості та незадоволеності, коли подражник не ззовні, а всередині. 

Саме неврози береться лікувати психотерапія методами психоаналізу Фрейда. Метод полягає в тому, щоби відновити весь ланцюжок забутих та неусвідомлених бажань, хвилювань, переживань з підсвідомого та змусити клієнта усвідомити нікчемність минулих подій: перевести з підсвідомого в свідоме, де весь цей багаж може бути керованим та контрольованим. Для цього клієнта занурюють у спогади максимально - з раннього дитинства до вчорашніх ранкових снів. Клієнт має вимовити, вербалізувати свої потайні думки, дізнатися правду про себе і усвідомити її, а тоді виправити наслідки на практиці і, нарешті, заспокоїтися.

Що ж роблять попи? Те ж саме, але навпаки. Сповідь - це вербалізація правди про себе, але з завчасно відомою штучною пресуппозицією: поп спочатку робить клієнту страх, вимагає усвідомити себе беззахисним, поп змушує людину цілком стати керованим власним “воно”, а тоді страхом більшого розміру задавлює менші страхи. Так поп успішно примиряє людину з фактом, що нічого не виправиш. Це вигідно попу: страх клієнта це їхня пожива. Клієнт, який не боїться втратити “вічне життя” чи “заступництво боже”, ніколи не прийде до попа, ніколи не принесе йому карбованця. Саме тому попам потрібні віруючі. Саме тому психоаналіз не допоможе віруючим. 

Є гарний анекдот про невротика з енурезом, якому порадили піти до психолога, а тоді питають: “Ну що, був у психолога? Був. Позбувся енуреза? Ні, але тепер я ним пишаюсь.”

Так от, ��е він був у психолога юнгіанської школи. Юнгіанці ті ж попи. Добре, що ми не юнгіанці.

Частина 3. Его.

Чи є в людини душа? Це питання знов і знов ставлять довбойоби, що хотіли б жити вічно. Уявляєте, світ безсмертних довбойобів? Добре, що душі ніякої нема, бо це був би дійсно жахливий світ. Одне з лих психології полягає в її назві. Ми знаємо про це, нам дуже соромно, але ще досі не час для ребрендінгу. Попам же сором незнайомий, вони легко вимовляють слово “душа”. Деякі з них, просунуті попи, наприклад, так звані “свідки єгови” трохи розумніші за інших: вони називають душою саму людину (так само, як московські барє рахували своїх рабів - душами), тому їх ми тут не беремо, до них інші претензії. На думку попів, “душа” це істинна субстанція людини, але нетілесна. Метафізичне тіло, що утримує в собі дух божий, страх божий та пам'ять власних гріхів. Душа здатна страждати, відчувати біль, розпач та інші цікаві процеси: у пеклі її чекає довічні (!) муки, а в раю - довічна (!) радість від наближення до бога. Ми дійсно відчуваємо страждання та радість. Ми страждаємо від фізичного болю, коли наше тіло штрикають голкою, але так само здатні страждати від болю уявного, тобто такого, що не існує, але здатен викликати досвід, який може бути описаний, вербалізований. Ми страждаємо від власних хвилювань за завтрашній екзамен, вчорашню сварку, втрачений гаманець, пропиті гроші, зраджену дружину, скоєний злочин. Це біль не фізичний, але усвідомлений.  Ми радіємо зустрічі, що відбудеться аж за неділю, спогадам смачної вечері, вишуканим шторам, картині чи віршам, цікавій книзі, що вперше лише беремо в руки. Це хвилювання, що створені лише у нашій свідомості.  Страждання і радощі ці відбуваються іманентно, лише всередині нас самих, всередині того, що ми позначаємо простим словом “я” - у нашій свідомості.  На відміну від супер-его, наше “я” нас не карає, не нагороджує, не відштовхує і не мотивує. Воно любить нас безмежно, а ми любимо його, безмежно любимо, бо “я” це і є ми самі. Тому нашу свідомість, це саме “я”, Фрейд назвав “его”. На відміну від підсвідомого “воно”, свідоме “его” нічого не приховує. Ми чудово знаємо всі наші таємниці про себе, то чого ж тут приховувати і від кого?  Також “его” нічого не вимагає від нас: усвідомлені бажання швидкопливні, якщо вони нездійсненні, то маркуються як зайві, і свідомість позбувається їх. Задоволення здійснюються саме тут. Свідомість не пов'язана з самоідентифікацією, за це відповідає супер-его. Свідомість пов'язана з адекватним сприйняттям поточного становища: вибір боротися чи тікати здійснюється саме тут. Свідомість це простір мислення, робочий стіл, на який весь час скидаються нові й нові шматочки пазлів. Свідомість це і первинний фільтр цих шматочків: погані, рвані, такі, що з іншого панно, просто не допускаються до цього столу.     

Те, що попи звуть сіма смертними гріхами, від яких душа страждатиме вічно, постійно знаходяться тут, в нашій свідомості, в нашому “его”. Більш того, це і є основні механізми роботи нашої свідомості: від гордині до хтивості, ці чудові інструменти дають нам можливість жити у людський, а не звірячий спосіб. Тваринна агресія інстинктів задавлюється саме цими, вже свідомими людськими замінниками: кар'єра, кохання, гідність, смак, воля, винахідливість, емпатія. Погодьтеся, саме свідоме керування “гріхами” відрізняє нас від інших тварин.

Людина - вершина життя. Свідома собі, своєму місцю в природі, керована досвідом поколінь, загартована в боротьбі з будь-якими уявними ворогами - хіба людина не здатна подолати всі перешкоди? Ми найкращі. То ж залишатимемося без душі, але при свідомості.

[nebrizkiy]

(Не)тихий район

Тот, кто пишет в объявлениях о продаже квартир, что у нас здесь тихий район города (+парк, почта, детский сад, супермаркет, школа, остановка) - тот откровенный пи#дун. Да, поблизости нет автострады, металлургических комбинатов (максимум - хлебзавод в конце улицы), жд путей, но есть пи#дец шумные люди. При том их недо#уя, меньше, чем пальцев на руке, но они задают общий фон, мешающий поспать днем.

Алкашиха-Светка со своим никогда не закрывающимся е#алом. Которая нет-нет, да и припи#дит мне под окна.

Старый ган#он, которому уже за 80, и у которого слуховой аппарат. Днем он вытачивает в гараже свои е#учие табуретки, которые на#уй никому не нужны, а теперь ему также срочно надо попи#деть у меня под окном.

Еще один старый ган#он, которому пока только 70+, но от него больше всего шума. Он может с кем-то пи#деть в 6 утра через весь двор. Может также в это время делать ремонт, стучать, шуметь, и самое главное, поскольку он гонит самогонку, с самого утра ему в дверь стучит всё отребье района - хромое, с запухшими рожами и воняющее на весь подъезд.

Еще один алкаш, который записался в шестые к предыдущему за бутылку водки и который активно помогает ему шуметь.

Как можно заметить, всем четверым персонажам давно пора обтераться землей в силу возраста или образа жизни. Но они назло всем продолжают ходить, издавать звуки и запахи и никак не скопытятся, обеспечив тем самым себе в будущем пышные похороны по случаю исчезновения очередного источника шума.

[gerry-unraveled]

Оранжево

Вдъхновението капеше от устните й

обляно в позлатен отблясък

и възрастната дама на седалката срещу й

съзря искрата на очите й захласната

А влакът сигурно и плавно милваше

старинните неравни релси

тъй плътно ги обгръщаше, целуваше

таейки страстно образа им

на топло в своите надежди —

само там те бяха безусловно негови

Под унеса на нежната ритмичност

песента на влака ги омайваше

разгръщаха извивките на пътя

естествено открити те пред него,

неподправени

И тази прелестна прелюдия спотайваше

желание, тъй тихичко забулено

под булото на тишина и нерешителност

ръждиво, търпеливо, поожулено

А тъмният ръждив отенък на желанието

неочаквано се бе пречупил

и отразен в едничка капка вдъхновение,

навлажнила толкова дълбоко онези устни

приблесна за момент -

оранжева ръжда

за миг бе злато

На възрастната дама

и без това не й оставаше и нищо друго

попи от блясъка на вдъхновението

усмихна се

и също се вторачи във прозореца...