#відгук

[blog-of-restless-dreams]

Нещодавно почав проходити першу частину Half Life, хоч ще 14-15 років починав в нього грати. Але зараз я отримую задоволення від цього. Хоча гра усього-навсього старше мене на 3 роки (я 2000 року), і графіка у неї не дуже хороша, хоча для того часу вона гарна, але ігролад тут прекрасний, ти отримуєш кайф від подій, у яких ти перебуваєш. А граємо ми за вченого тестера, звати його Ґордон Фрімен, і йому не пощастило опинитися у гущі подій, експеримент провалився, і відкрився портал, у якому мутанти-прибульці почали "гу��яти" та знищувати увесь науковий комплекс Black Mesa. Саме з такими виродками нам треба розбиратися, ну і взагалі вижити в цьому комплексі, адже він дуже великий.

Чим прекрасна ця гра? Просто своєю атмосферою, шутером, візуалом, головоломками і цікавим сюжетом. Культова гра, яку я раджу проходити усім. Якщо ремейк гри Black Mesa не тягне комп'ютер, раджу пограти в оригінал, він не менш прекрасний :)

[lisa-is-chilling]

значить вирішила я влаштувати собі a walk down the memory lane, ака перечитати книжки, які читала підліткою - у 12-15 років. почала з найлегшого: "кава з кардамоном". і що я можу сказати, я вже розписала план для її обговорення на подкасті.

ця книжка виявилася ніби дороге вино - з часом лише краща. у 13 років вона здається поверхневою, простою, але з роками розкриваються нов�� і нові рівні сприйняття. на момент, коли я її читала вперше, авторка опублікувала лише 2 частини, зараз їх уже 4. остання книга про небажану вагітність у юному віці. це інтригує.

я прикінчила її за 2 дні. читати легко, ніби мастити підтоплене масло на хліб. дуже хочу записати про це епізод, поділитися своїми думками, бо у мене є що сказати.

[foolish-neko-reads]

"Енеїда" І. Котляревський

видання ілюстроване А. Базилевичем.

Іноді на полицях сімейних бібліотек зберігаються справжні скарби. Як ось це подарункове видання 1969 року, що його подарував друг моєму дідусеві. Дідуся, на жаль, вже давно нема з нами, а книга збереглася. Їй уже 54 роки.

Тішить, що попри час, коли її надрукували, у книзі майже нема відбитку совка. Вона просякнута українським духом. В усіх улюстраціях, в кожному слові - українство. І я знаю, про що кажу. Бо скачав з інету інше видання, збірку трьох найвідоміших творів, і там від зносок усе ригає.

Ілюстрації Базилевича - це окремий витвір мистецтва. Жваві, барвисті, живі. І хоч сама по собі "Енеїда" - травестія і сатира (на відміну від Вергилієвої", що уславляла імператора), ілюстрації виконані з любов'ю та турботою. Не забув ілюстратор і про ледь помітні, але дуже важливі дрібнички, як то традиційні українські куманці на столах, характерні глечики та страви.

Мені дуже пощастило, що у мене вдома є ця книга.

Про те, що Енеїда - геніальний витвір мистецтва, про який ще за часів самого Котляревського віщували, що вона увійде у віки, нема й мови. Мені здається, що тут краще почитати літературознавців, бо я точно не зможу краще за них пояснити культурну, літературну, історичну, народну цінність цього скарбу.

Про що можу особисто я судити, як простий читач, то це про сприйняття твору з особистої точки зору.

Енеїда легка, грайлива, ритмічна. Її приємно читати. Особливо людям, які поціновують віршову форму і добре її сприймають. В мене з цим складнощі, але все одно Енеїда не може не сподобатись. Вона весела, ніби панібратська. Розмовляє з читачем як з другом. Вона одночасно оспівує героїв, але й кепкує з них. Не вивищує ні козаків, чиї подвиги описує, ні богів Олімпу, ні правителів. У цьому, здається, і криється українська душа. Вільна й незалежна, яка не знає сліпого поклоніння.

Також дійсно раджу перед Котляревським прочитати Вергілія. Це складно, але вартує того. Сюжет краще розкривається. Видно, де Котляревський посилається на оригінал, звідки які події взято, а де він підлаштовує античний сюжет під українські реалії. Де з чим я, до речі, не погоджуюсь. Мені не подобається як Котляревський змінив образ Камілли. У Вергілія вона оспівується як прекрасна, смілива амазонка, воїтелька, а Котляревський зробив із неї негарну кентаврицю. Він, звісно, і над Турном посміявся, і багато над ким ще, але ось ця заміна Камілли мені не сподобалась.

Гадаю, Енеїду треба читати з розумінням. Зі знанням витоків. Бо якщо просто зубрити як на уроці літератури і сліпо повторювати про геніальність та значущість, втрачається усе задоволення. Енеїда - це жартівливий переказ Вергілія, знання його поеми додає глибини. А ще читати примітки - добре і важливе заняття (якщо в них не пригадують малоросію у кожному слові, буе).

[bayraktarka-hanma]

Попри те, що деякі слова англійською я погано сприймаю, ЦЕ БУЛО ГАРЯЧЕ. Чудова еротична історія (після всіх тих горорів, що я подивилась, мене важко злякати) з психологічн��ю складовою. І те, як автор_ка сприймає Юджі та Сукуну, як дві різні особистості, просто прекрасно.

Brother (Part 2)

When you start dating Yuuji, you don't know that your sweet sunshine boy has an evil twin who wants to have his brother's girl, too.

Part 1 ++ Halloween Masterlist 2023

Pairing: Sukuna x Reader (female) + Yuuji x Reader Genre: Horror, smut Word Count: 6k Warnings: 18+, dark content, consensual sex with Yuuji + noncon with Sukuna. Rough sex, degradation, humiliation, getting called slut, whore, cheater. Forced orgasms, pussy spanking, squirting, cumshots, creampie, kind of forced breeding. Sukuna isn't a nice guy in this story. Sukuna and Yuuji look completely alike. Sukuna doesn't have his tattoos. All characters are of age. This story is 18+. Minors don't interact.

The flashbacks of that night haunt your every thought. The memories of being forced to watch yourself in that dirty bathroom mirror and Sukuna standing behind you with his hands all over your body. His sneer, his mocking laugh. The helplessness you felt. The humiliation of cumming against your will and getting taunted for it.

Sukuna broke you that night. And maybe you would have stayed there on the bathroom floor lying in a puddle of squirt and cum after he was finished with you, waiting for someone to walk in and find you. But there was one thought that kept repeating in your mind over and over again: Yuuji must never find out!

You knew he would blame himself for what his brother had done to you out of jealousy.

And so you scrambled to your feet and hastily cleaned yourself before you stumbled back to the party with a fake smile plastered onto your face. When you spotted Yuuji in the hallway, all your instincts screamed at you to run the other way. He looked too much like his brother.

But you forced yourself to stay and smile as he walked towards you and smiled that big sunshine smile and pulled you into his strong arms.

"Cutie! I was wondering where you went. Did you meet some friends? Oh, why are your clothes wet?"

You forced yourself to lie to him when his gaze trailed over you with a worried expression on his pretty face.

"Oh, I knocked into someone, and she accidentally poured her drink over me. It's ok, baby, don't worry."

You forced yourself to go home with him after the party and sleep in his arms. Arms that felt exactly like the ones that had held you captive.

And since that night, you keep forcing yourself to act like everything is fine. You do it to protect Yuuji from a knowledge that will hurt him.

It's been three days since the party. Three days since you met the evil twin. And the shame and disgust still cling to you.

And the fact that the man who did this to you has the same face as your boyfriend makes this whole thing even more fucked up. Anytime you look at Yuuji, you now also see his brother.

And another thing bothers you: Yuuji lied to you.

You remember your first date very clearly. The typical small talk the two of you exchanged to get to know each other. What are your hobbies? What is your favorite color? Do you have any siblings?

You remember loud and clear that Yuuji said he has no siblings.

You are currently sitting on Yuuji's bed, watching a movie, but all you can do is stare at his side profile, watching him with narrowed eyes. Was it a misunderstanding? You can't stop yourself from blurting out,

"Yuuji? Do you have a brother?"

"Huh?"

Big golden eyes blink at you in surprise, and Yuuji shakes his head,

"I only have my grandpa. Didn't I tell you?"

Your heart is beating too fast. He is doing it again!

"I thought maybe you have a sibling who lives somewhere else....goes to college in another town or something, and you forgot to mention them."

"Oh, I see! But no. I am an only child."

He grins at you, that cute big boyish grin, and stretches, causing his hoodie to ride up and expose some of his firm tan abs before he laughs softly and lunges towards you to wrap you in his strong arms and pull you into one of his bear hugs.

You feel irritation well up in you. Why is he lying to you? Yuuji is such a sweet guy. Always smiling, always helping others, always so sweet and fun to be around. He always seems so genuine. And yet. He is keeping a dark secret from everyone. But why?

Is he worried you will leave him if you find out there is another guy who looks like Yuuji but is a violent and cruel sadist? You blink. Maybe that is it.

It must be hell for Yuuji to have a twin like that. Sukuna said he is the family curse. Now that you think about it, you realize that this is true. He is Yuuji's curse. Anytime Yuuji looks in the mirror, he sees the face of his evil twin. No wonder he doesn't want to talk about Sukuna! No wonder he moved far away from his hometown to attend college here!

But what was Sukuna doing at that party? Did he travel here to visit his brother and then see the two of you at the party? Is he gone again now? Or is he still somewhere near? Is he lurking in the shadows? Is he watching his brother's every move?

You gulp hard. It scares you to think Sukuna might be here, stalking you and Yuuji.

Instinctively, you snuggle closer to your boyfriend, seeking comfort, seeking his protection. And Yuuji reacts to it immediately, cuddling you tightly and pressing a tender kiss to your forehead, sighing softly before he tells you how happy he is to have you and how much he loves you. His lips find yours and kiss you sweetly before they wander down your body, kissing, licking oh so tenderly, the complete opposite of his brother's touch.

Your anger at him has dissipated. Yuuji is a victim, too, cursed with a twin like Sukuna. And so you let Yuuji touch you. You caress his soft pink hair and moan his name as you spread your legs for him willingly when he asks you in that sweet, low voice if he can please eat you out.

And when he is lying on top of you later that night, fucking you into the mattress with deep but loving thrusts, you find yourself digging your nails into the buff muscles of his back, clinging to him, scratching his skin, as if you want to make sure he will never leave again.

You need him here with you. As long as Yuuji is here, you are safe from Sukuna. You wrap your legs tightly around his hips, arching your back to meet his horny thrusts, begging him for a second round, begging him to fuck you again and again and stay inside you all night.

He doesn't know it, but you need him to claim you back. You need the good twin to overwrite what the evil twin did to you.

You feel guilty the next morning when Yuuji gets up and stands before the bed with his back to you, and you see the deep red scratches your nails left on his muscular back.

But he just shrugs and grins that cute sheepish grin at you,

"Don't worry, cutie. It doesn't hurt, and I really loved how you didn't want to let go of me. That was so cute! I love knowing that I made my girl feel good."

It's party time again on Saturday, but you go there with an uneasy feeling. You cannot stop the shudder running down your back. You cannot stop your gaze from wandering restlessly through the room, watching, waiting, worrying.

Is Sukuna somewhere near?

You cling to Yuuji desperately, holding his hand the whole time, hugging him, burying your face in his broad chest, unwilling to let go.

He thinks it's cute that you are so clingy and kisses you sweetly, smiling at you so innocent and sweet. It breaks your heart. You need to protect this smile, this innocence.

You realize with horror that Sukuna isn't just Yuuji's dark secret anymore. He is also yours.

He managed to force his way into your life, into your relationship, into your body, and into your mind.

Yuuji gently pries his hand out of your grasp, smiling apologetically before he presses a gentle kiss to your cheek and tells you that he has to use the bathroom real quick.

"I'll be back in a second, cutie!"

You feel like an idiot at how terrified you feel when your boyfriend leaves the room. You stare after him, watching him make his way through the crowd, taller than most of them, his pink hair standing out. Your gaze stays glued to that flash of pink, watching him walk further and further away from you, and with him, the safety you felt leaves you too.

You grab the cold bottle of coke from the table next to you, holding on to it as if it is your lifeline. You feel your breath speed up, and your hands cramp from how tightly you clutch the bottle while your gaze is fixed on the open doorway, heart hammering fearfully in your chest as you count the seconds waiting for Yuuji to come back. This time, you won't leave your spot. You won't wander around alone.

A flash of pink appears in the doorway, and you slump against the wall as a relieved smile lifts your lips. Until your mind provides a disturbing thought. Is that Yuuji? Or is that the wrong twin? How can you be sure this is Yuuji and not Sukuna, who is walking towards you? Isn't that gaze too devilish? Isn't that a smirk instead of a smile?

The relief you felt a moment ago is replaced by panic. Your heart is racing, your vision dancing with black spots. The bottle you were clutching so desperately slips out of your hand and lands on the floor.

You are frozen in place, watching an Itadori twin walk toward you without knowing which one it is. You stare at him like a deer trapped in the headlights, eyes wide, heart hammering wildly.

But then he blinks, and his lips lift in the typical broad smile. You can hear his happy laughter, even across the loud mix of voices.

You exhale loudly and shake your head to clear your thoughts. Stupid. You are so stupid! Of course, this is Yuuji! You curse yourself for being so paranoid and confusing your sweet, loving boyfriend with his evil twin.

Yuuji reaches you and leans down to peck your lips sweetly. He pulls away, and worry washes over his handsome face.

"Are you ok, baby? You look a bit sick. Do you need some cold water? Or some fresh air? Do you want us to leave?"

You smile at him weakly, shaking your head, still feeling shaken but refusing to let the memory of Sukuna ruin your evening.

"No, I'm fine, baby."

You step closer and wrap your arms around him, getting on your tiptoes to kiss him deeply, trying to chase every trace of his twin away. You just have to keep kissing Yuuji. When he kisses you, you know who he is. You know that this is the right twin. That this is your sweet Yuuji.

Your left foot steps in the small puddle of coke, soaking through the canvas of your Converse, dampening your sock uncomfortably, but your lips keep moving against Yuuji's desperately.

You spend the night at Yuuji's, falling asleep in his strong arms, spooned by his warm buff body, finally feeling at ease here in his bed with his body pressing so reassuringly against your back.

But your dreams aren't that comforting.

You dream of a black hallway with hundreds of mirrors lining its walls. On the other end of the hallway stand two men. They both have the same pink hair and undercut. They have the same face and the same build. And they watch you with the same eyes as they both lift a hand, reaching out for you, silently beckoning you over. Come here, come to your boyfriend.

You wake up with a gasp. The red neon digits on the alarm clock tell you it's still the middle of the night. Yuuji's strong arms are still wrapped around you, his body is still pressing against your back, his warm breath is on your neck.

Warm lips close around your skin and suck. You moan softly, pushing your ass against the warm body behind you, rubbing it over the growing bulge in those boxer briefs. Maybe a good fuck with Yuuji will chase away the lingering uneasiness from the bad dream.

The lips on your neck become bolder, sucking roughly on your skin. The arms around you tighten, making you squeak because it's painful. Large, strong hands dig firmly into the soft flesh of your belly.

Your eyes widen, your body turning rigid as fear crashes over you. Cold dread fills your every fiber as you realize this isn't Yuuji behind you.

"Missed me, brat?"

Sukuna's low, mocking laugh fills your ears, and you spiral into the dark again. You tumble from one nightmare into the next. But this time, you can't wake up from it.

How did Sukuna get into Yuuji's apartment? Does he have a key? Or did he break in? And most importantly...

"Wh.. where is Yuuji?"

Sukuna's nails dig painfully into your skin. His voice sounds rough, angry,

"I don't like it when you talk about him while I am with you! You have no manners, brat!"

His hands grab your tits firmly, kneading them roughly through Yuuji's shirt that you wear for the night. The huge hard bulge of his erect cock is rutting firmly against you, letting you know what he will do to you.

And you know there is no escape.

You are once again trapped in the evil twin's arms. You cannot run from him, and you can't even scream, or you will alert Yuuji. Yuuji, who is probably in the kitchen or bathroom, and if he comes in here and sees you with his twin... You must protect him! He must not know!

And that leaves you here in the arms of this monster.

Sukuna shoves one hand under your shirt, groping your tits roughly, squeezing them possessively, and pinching your nipples between his fingers until they sting from a mix of pain and pleasure.

His other hand pushes between your thighs, forcing them apart so he can yank your panties to the side and expose your pussy to him, giving it a mean, hard slap from behind that makes you gasp.

Sukuna's mocking laughter fills your ear.

"Gotta remind that pathetic little cunt again what it feels like to get fucked right."

His unrelenting fingers slip between your pussy lips and push inside you, making tears well up in your eyes. Sukuna doesn't give you time to adjust but starts fingering you instantly, fucking you with two long fingers, hard and fast, making your whole body tremble from fear and pleasure. To your horror, you can hear the filthy squelching noises of your wet cunt, creaming up against your will.

"Oh, do you hear that? Your slutty little cunt is weeping for me. You thought about my cock every day, didn't you? Don't be shy, tell me all about it, slut! Tell me how much you missed getting fucked by me!"

Against your better judgment, you try to beg for his mercy,

"S...Sukuna, please just stop..."

A long finger curls brutally inside your cunt, pressing against your g-spot and massaging it with firm, rough circles, making your thighs press together and your body shake.

"Uh uh, what did I tell you?"

Of course, you should have known there is no mercy in him. You know his game by now, know what he wants. Sukuna fingers you brutally, torturing your g-spot, laughing when your hips jerk uncontrollably. Your resistance breaks, and you sob softly as tears of shame run down your face, and you tell him what he wants to hear,

"I'm sorry... I missed your cock so much, Sukuna. Please fuck me. Please let me cum on your cock again."

He laughs, opening his mouth and letting his canines graze over your neck,

"Bet you thought about me anytime my brother fucked you. A naughty cunt like yours isn't satisfied with a guy like my brother. You cheating little slut need my cock to fuck you right."

Your breath hitches, and your body goes rigid because you know what will come when Sukuna pulls his fingers out of you.

For a moment, your pussy flutters around nothing, but then Sukuna rams his thick hard cock deep into your wet heat, impaling you on his fat length with one brutal thrust.

Long fingers get shoved into your mouth, stuffing it with them, muffling your cries, filling your mouth with the taste of your own juices. You choke around them, but Sukuna just presses them firmer into your mouth, forcing you to take him from two sides, stuffing your cunt and your mouth as he uses you for his sick pleasure.

He humps you like a rabid animal, fucks you with brutal hard snaps of his hips while he groans in your ear, voice filled with glee and arousal,

"Ah yeah, that feels good. My brother fucked that little cunt so often that it molded to our cocks. You're such a dirty little cock slut, so insatiable, huh? Wanting every Itadori dick to fuck you stupid. Good thing you have two of us to fuck that greedy cunt."

His pace is brutal and unrelenting. His fat mushroom head hammers against your g-spot, torturing you with his cock, making your body react to the stimulation against your will, pussy creaming up for him, body jerking from pleasure in his violent hold.

Sukuna growls in your ear as one large hand grabs your wet pussy, keeping you in place, pulling you back against him. You keen around his fingers when he pinches your swollen clit meanly between two fingers, making your hips buck wildly.

"Take my cock, you slut!"

His taut balls slap heavily against your cunt with every rough thrust. Sukuna's fat cockhead is pressed against your g-spot, hitting it brutally, while his fingers attack your clit with rough strokes, rubbing hard, fast circles around it.

It's too much, too intense. The pleasure is hot and red, making your whole body jerk uncontrollably as you cry and sob around Sukuna's fingers. Your cunt shudders and pulses hotly around his brutal cock.

Heat floods your body as an intense orgasm gets forced out of you. Hot and wild, making you cum so hard that you think you will black out from it.

Your body is shaking from the intensity of your orgasm, pussy twitching hard around Sukuna's fat cock, which doesn't go unnoticed by him, of course,

"You little slut. Milking my cock so eagerly. You want more, huh? Want my cum this time? Was the greedy little cockslut sad that I didn't fuck her full last time, hm? Want to have your pussy fucked full like a big girl? Yeah, tonight you're gonna take my cum. I'm gonna fuck that greedy cunt full of it."

He growls, wrapping his arms around you and manhandling you into another position, on your belly, your face pressed into the pillow as Sukuna mounts you from behind. One of his hands is in your hair, grabbing it painfully and pushing your face down, keeping you firmly in place. But you couldn't go anywhere anyways. Not with his heavy body on top of you, fucking you brutally into the mattress.

He fucks his cock into your tight heat with erratic wild thrusts, giving himself over to pure primal need, punishing you with every hard thrust, chasing his orgasm with rough horny thrusts until you feel him cum in you, flooding your pussy with his hot seed.

"Yeah, take all of it, you greedy slut! I hope you get pregnant and have to carry my brat!"

He groans and growls as he leans down, cock still deep in your pussy, as if he wants to plug you up. His voice is amused when his lips brush over your ear,

"Now say thank you, you little slut."

You sob softly, hiding your face in the pillow, crying from the humiliation you feel as you mumble,

"Th... Thank you..."

But Sukuna's fingers twist painfully in your hair and yank your head up, forcing you to look at his sneering face. You hiccup as you stare at him with wide, tear-stained eyes. His mocking smirk looks even more evil here in the dim red glow of the alarm clock's light.

"Where are your manners, brat? Look at me while you thank me."

You sob weakly but force yourself to do as he commands,

"Th.. thank you, Sukuna. Thank you for f... fucking me.. and for g... giving me your cum."

He chuckles at your words, a sound full of mocking and triumph. One of his large hands grabs your chin, strong fingers pressing into your skin as he leans closer to lick over your cheek, licking up your hot tears,

"See, you can be a good girl if you want. It's a shame that I have to leave already, but my brother will be back any second now. 'Til next time, princess. Can't wait to make you cry with my cock again."

He leaves you lying there, pussy throbbing and full of his cum. You feel dirty, debauched, crying softly into the pillow.

You hate Sukuna so much, and you hate yourself, you hate your body, for reacting that way to him. How can you do this to Yuuji? Cumming on his brother's cock right here in Yuuji's bed? Lying here with your pussy filled to the brim with Sukuna's cum, while sweet Yuuji has no clue. Maybe Sukuna is right, and you are really a slut.

The door opens, and your body goes rigid. Which brother is it now? Sukuna or Yuuji? Somehow, both options sound terrifying at the moment. You are scared of Sukuna, but you feel guilty when you think of Yuuji.

You hastily wipe your tears off and force yourself to calm your breathing as you roll onto your side, pretending to be asleep.

The heavy weight of an Itadori man makes the mattress dip as he gets in bed behind you. You gulp hard. You don't dare breathe as a pair of muscular arms slips around you and a warm, buff body presses against your back.

But then a soft kiss is breathed on your neck, and a happy sigh exhaled against your ear.

Yuuji.

Sweet, strong Yuuji.

You snuggle against his buff body instinctively, needing him, needing his love and strength, even while you are drowning in shame and guilt.

Yuuji chuckles happily,

"Aww, hey, cutie, did I wake you up? I'm so sorry. I got hungry and had to make a sandwich. Come here. I'll cuddle you so my princess can sleep again. Or maybe we can do something else that will make you sleepy..."

His voice turns into a low, raspy whisper, making your pussy flutter even in this situation, as if you are conditioned to react with arousal to the sexy sound of his voice when he gets horny.

Yuuji's strong, muscular arms tighten around you as he nuzzles his face against your neck. You can feel his smile, and it makes things better and worse at the same time.

The guilt makes you feel sick. Here you are, lying in your sweet and loving boyfriend's arms, with your pussy still leaking his brother's cum.

Yuuji's lips trail tender kisses up and down your neck while he hums softly, oblivious to your inner turmoil. His large hands start wandering over your body. But it's such a different touch from Sukuna's. Yuuji's hands are gentle, loving when they slip under the old t-shirt he gave you, caressing your tits sweetly, circling your nipples tenderly until they are stiff and pleasure throbs in your lower belly.

Yuuji moans softly against your skin,

"I love you, baby. You feel so soft and sweet. I wanna spoil my pretty girl."

You can feel his fat cock hardening and pressing hotly against your ass through his boxers, so needy for you. But Yuuji is sweet about it, not demanding, not aggressive. He slips a hand into your panties to lovingly caress your clit with gentle slow flicks, pampering your pussy with his tender caresses.

Your head is spinning, lust pulsing hotly in your clit, making you spread your legs eagerly for Yuuji, pushing your throbbing cunt needily against his loving fingers, wanting to feel him, wanting him to chase away every trace of his brother.

He moans loudly when he feels more of your hot wet cunt, voice so sweet and sexy,

"Fuck, cutie. You are already so wet. That's so hot."

And your eyes fill with tears. You are choking on the guilt and shame. Knowing that most of the wetness is from the orgasm, Sukuna forced out of you and from his cum that's seeping out of you and coating your pussy lips so obscenely.

Suddenly, you see red. You can't take it anymore. You can't just lie here and spread your legs and let Yuuji pamper you as if you deserve it. As if everything is ok.

Nothing is ok! And it's all because of that monster, Sukuna! You hate him! You hate him for doing this to you and to his brother! You hate him for driving this wedge between you and Yuuji! But you won't let him destroy what you and Yuuji have! You won't let him win! Yuuji is the only Itadori brother you want to belong to, and you will prove it tonight!

You turn around in Yuuji's arms, making him gasp in surprise when you attack his lips with a fierce kiss, your hands running roughly through his pink hair, tugging on it and biting his bottom lip as you moan his name.

"Yuuji... I want to fuck, you baby. Let me ride you."

He moans in answer and rolls onto his back, pulling you with him eagerly while he licks into your mouth. You climb on top of him, straddling his lap, taking his fat cock in your hand and giving it slow, firm strokes that make him throw his head back and moan loudly.

Your mouth falls open as you watch him in the dim light. He looks just like his brother, just like Sukuna, but the difference is that you are the one in control now. 

Yuuji is just as strong as Sukuna. He could manhandle you and use you just like his twin, but he isn't like that. He is so sweet for you, such a good boy, obediently giving himself to you. You are the one who can do anything you want with him.

It sends a thrill through you, making your skin tingle with excitement and pleasure.

You are breathing heavily, grunting and gasping, lost in a feral need. You hastily pull your soaked panties to the side, not bothering to take them off, too lost in this primal need to get your man's cock into your wet needy cunt.

Yuuji moans loudly when you bring his fat mushroom tip to your puffy wet clit, rubbing it against your little bud, using Yuuji's cock to pleasure you.

Hot waves of pleasure shoot through your whole body, your clit pulsing hotly as you rub it against Yuuji, almost in a frenzy now in your need to fuck him and fuck every thought of Sukuna away.

You feel exhilarated by the power you have. Rubbing your wet messy pussy over Yuuji's twitching fat cock, hearing him moan and gasp. You're teasing his fat cock, basking in what you can do to him, how you can reduce an Itadori brother to a whimpering needy mess.

You watch that pretty face as he moans and whimpers, so openly showing you his pleasure. So submissive and good for you. His lips open in a loud, strangled moan, and then he starts begging you,

"Fuck... ah ah baby! Oh, cutie, please fuck me. Fuck me, baby, please. I need you, please wanna feel you. Please let me feel your pretty pussy around my cock!"

Your cunt is twitching hornily at his words. The power surge almost makes you cum all over Yuuji's swollen tip. But you need more. You need all of him. You finally sink down on his fat length, taking him in you in one eager motion until you sit completely on Yuuji's muscular thighs, his cock buried all the way in you, and your feral groan fills the small bedroom.

You feel dizzy with lust, dizzy with power, unable to hold back now that your boyfriend's cock kisses your g-spot and fills you so fully. You cry out softly, cumming just from sitting on Yuuji's fat cock.

You dig your nails into his buff pecs as you let him feel your pussy twitch around his cock, watching his pretty eyes roll back when he feels your orgasm around his cock.

"Yuuji! Ah, baby, you feel that? That's what you do to me, baby! I love you so much! I love you and your pretty cock, oh god!"

Sukuna could never do this to you! He can break and humiliate you, force you to cum on his cock. But he can never make you want him! You clench your teeth, not giving yourself or Yuuji a break, and start bucking your hips against him, riding his cock eagerly.

Soon you are bouncing wildly on Yuuji's fat cock with your head thrown back, moaning and screaming his name as you ride him hard, not holding back. And he lets you use him, lets you fuck him while his large hands knead your ass. His hips buck needily fucking his cock even deeper into you, so eager, so horny. And so sweet with his loud, needy moans and mewls, with his moaned love confessions and sweet praises.

Your sweet Yuuji.

He doesn't know he is fucking his brother's cum deeper into you with each deep horny thrust of his cock. He doesn't know he is mixing two Itadori seeds in your greedy pussy when he cums with a loud cry and fills you to the brim with his hot seed.

You won't let Sukuna win! You won't let him spoil what you have with Yuuji! Yuuji is the one you love. Yuuji is the one who deserves to cum in you and who deserves your pussy, and who deserves your orgasms. You will give him that! You will be his girl! You will fuck him even harder and cum even more for him than you do for his brother!

You moan Yuuji's name, not stopping but going for another orgasm, smiling when Yuuji lets you, even though he is mewling from how overstimulated his cock is.

And you slide up and down on him feverishly, letting his fat girth drag over your swollen clit until the pleasure peaks again and you feel your next orgasm wash over you in hot waves.

And this time, you finally squirt on him, feeling your hot creamy wetness gush over Yuuji's fat cock and his heavy balls, giving him your all.

He moans loudly when he feels it, his large hands kneading your ass firmly, guiding you up and down on his cock, letting you cum and cum and cum.

"Fuck, baby!! Yeah, make a mess on me, cutie. Fuck!"

Your pussy is overstimulated and puffy from how hard you fucked yourself on Yuuji's gorgeous cock. But you don't stop but keep riding him wildly. It's messy, slippery, and wet from your combined fluids, your cream and squirt, and Yuuji's hot cum that is seeping out of your cunt.

But you need more! You are in a frenzy, driven by the urge to cum on him again and again, making sure Sukuna loses this fucking game!

Yuuji is mewling under you, overstimulated, but letting you use him regardless, so eager to give you pleasure. And you ride yourself to orgasm after orgasm on his gorgeous fat cock, while moaning and screaming his name over and over again.

"Fuck! Yuujiii! Yes yes!! You're gonna make me squirt again, baby!"

You almost black out when the next orgasm rips through you. Your body is shaking uncontrollably, so weak that you just slump on Yuuji's lap, moaning even louder when his fat tip presses even firmer against your g-spot.

But Yuuji's strong hands catch you and hold you, lifting you up and down on his fat cock, letting you ride your orgasm out on him, his golden eyes watching the spot where your pussy and his cock are connected. The spot where you squirt all over him again, making a sticky mess on his cock and his abs, showing him how good his cock makes you feel.

"Yes! Yes! Oh, Yuuji!! Oh, baby!! I love you! No one could ever fuck me as good as you!"

I hope you are still here somewhere, Sukuna. I hope you hear me fuck your brother and how much I love it. I hope you hear me scream his name like I will never scream yours.

You spend the following week being a clingy girlfriend to Yuuji. Always hugging him, always snuggling against him, following him from room to room. He notices it but doesn't mind. He wears a bright, sunny smile on his pretty face, happy that his girl loves him so much. And he moans so sweetly for you when you keep him up every night for hours, fucking him almost desperately until the bed is a mess from your combined cum.

You try to keep Sukuna away by always being by Yuuji's side, telling yourself that the evil twin will not dare approach you while his brother is by your side. 

But it is hard at times.

Yuuji, Sukuna. Sukuna, Yuuji. They look the same, and it fucks with your mind. Sometimes, you get scared. Sometimes, you think Yuuji's fingers dig too firmly into your flesh. Sometimes, you think he is smirking at you. Sometimes you shudder when he fucks you from behind with hard, fast thrusts, and his low voice growls in your ear, sounding too similar to his brother.

You hate that the evil twin has that effect on you. That Sukuna somehow always seems to be with you, even when you are with Yuuji. But you have to make the best of this. You will love and fuck Yuuji even harder. You will spend even more time with him. Maybe this way, you can chase Sukuna completely away from your mind.

Maybe after college, you and Yuuji can move far away, making sure Sukuna will never find you again.

An old friend of Yuuji visits for the weekend. A guy with tousled black hair and dark blue eyes who watches his surroundings with a cool, intelligent gaze.

Fushiguro Megumi. He grew up with Yuuji. Went to school with him. They played together as little kids.

You wait until you are alone with him before you ask,

"Megumi?"

"Yeah?"

"Have you ever met Yuuji's twin brother, Sukuna?"

Megumi's head whips around, and he frowns at you. His gaze is surprisingly hostile. Blue eyes narrow as he looks at you and answers in a cold voice,

"What do you mean? What sick game are you playing? Of course, I haven't met him. Sukuna died in the womb! Yuuji consumed his brother before he could be born. It's something that bothers him a lot. That's why he doesn't talk about it!"

The world around you seems to crumble away. You stare at Megumi, eyes wide, fingers tingling. For a long moment, a heavy silence fills the room. And then hysterical laughter bubbles out of your mouth. You can feel your mouth lift, stretching your cheeks in a horribly grotesque shape as your loud, hysterical laughter carries through the apartment, sounding shrill and insane.

And deep inside Yuuji, his evil twin throws his head back and laughs, too.

Do you understand it now, you stupid girl? There is no running from me. He is I, and I am he.

Thank you so much for reading the last part of "Brother"!! I hope you enjoyed it!! I had a lot of fun planning and writing this story. I love the horror elements, and I hope it could give you an uneasy feeling too lmaooo. It's so terrifying to me to imagine that the guy you love has the same face as the guy who does all those horrible things to you.

And how did you like the ending?? Ahhahaa, I am laughing with Sukuna. So much for running away together with Yuuji to escape his evil twin ;)

The smut part with Yuuji affected me A LOT. I hope my fellow Yuuji lovers had a feast with this!!

I hope you enjoyed this horror mini-series! Thank you so much for reading! Comments and reblogs would be sweet.

[ya-chytouch]

— Чому ви так пізно прийшли? — спитала. І саме тому, що від цих слів облилася рум'янцем, Орест Білинський не знав, як йому розуміти її слова: у прямому чи, може, чого доброго, у переносному значенні?

***

Змушений був признатись собі, що його перше враження, ніби Олена на якомусь відтинку не досягла свого духовного повноліття, було помилкове. Її наївність походила від того, що вона в душі залишалась чужою світові, в який ввів її Аркадій. Вона просто не прийнялась на новому грунті, куди її штучно пересадили.

[zahnybida-blog]

(via Прощавай Крістофер Робін (2017). Рецензія на фільм)

[sicheslavchyk]

Настільки anxious через свій же власний фанфік, що стоячи на морозі записали голосові на сумарно 32 хвилини двом людям, і в цих голосових нили про те, наскільки мені стрьомно викладати це все на ао3, бо "а раптом це погано" і "а якщо в порівнянні з роботами *ім'я райтера* це виглядатиме, як meaningless slop"

А ще враження, що я в процесі заново вчилися писати, нікуди не зникло🚬

[meowluox]

я розумію що все роблю правильно коли створюю чи вивчаю щось не просто тому що бажаю результат отримати а і тому що закохана в сам процес. часто я забуваю що в мене є якась мета мені так подобається сидіти за новими розділами іспиту з психології та соціології мені подобається потихеньку писати свою книгу мені подобається писати любовні листи своїй коханій в окремому блокнотику.

насправді підглянула останню ідею в одного хлопця-філософа за спеціальністю на ют він розповідав про notes to my wife і я одразу відчула відгук та імпульс зробити те саме.

це набагато краще ніж порожній скролінґ який тільки підвищує тривожність яку я намагалась ним же заглуш��ти. замість стрічок твіттеру тамблеру чи навіть корисного для мене сабстаку я сідаю і пишу. під час завантаження оновлення ігор під час перерви між сесіями навчання під час нудьги.

сідаю виписувати свої думки — або в блокнотик кохання або до окремого нотатнику саморефлексій або в блокнот який я люблю називати "для споглядання". споглядання своїх думок речей з літератури аніме та відео на ют які зачепили мою увагу чимось.

я люблю проводити час з собою таким чином. друкувати все це в обсидіані чи окремому тґк для думок теж дуже корисно але оце відчуття... що пишучи від руки я роблю свої думки більш реальними? звичайно я чула про те що думки від его і нам свою голову треба перестати слухати але я не можу??? не хочу скоріше. точніше як...

я просто надто дорожу всіма своїми думками. навіть якщо вони умовно негативні та погані я люблю їх я надто довго йшла до цього стану коли здатна без перешкод і труднощів чути себе. я знаю що щоб дійсно себе заспокоїти та заглушити голос внутрішнього критика чи панікьора потрібно його спочатку почути. як на мене дуже глупо ігнорувати його і думати що це допоможе. для когось може і так але не мені точно я пробувала.

я завжди маю зіштовхнутися з усіма своїми сумнівами страхами почуттями та пристрастями прямо.

бо все для чогось мені потрібно і зайвого всередині мене немає.

[sharp-as-c]

УРА МОЮ КНИЖКУ ПРОЧИТАЛИ І ДАЛИ ХОРОШИЙ ВІДГУК

тепер я не боюсь нести її у видавництво

[not4yourmind]

Хуйово від розуміння, що найкраща письменниця сучасності (на мою суб’єктивну думку) – твоя колишня.

Сьогодні одна моя добра знайома зробила реліз своєї нової книги на платформі Букнет. Поділилась посиланням, попросила почитати та дати відгук. Нічого серйозно, наче. Проте моя прагматична натура (ненавиджу її) знайшла десятки помилок на самій першій сторінці. Необгрунтовано складні речення, мінімальна художність написаного та просто нульове занурення в сетинг. І це все з дрібними орфографічними помилками, проблемами з пунктуацією, тощо. Навіть якщо відкидати все, то сам сюжет та спосіб його передачі мені взагалі не сподобався. І зрештою, вона є досить успішним автором на Букнеті, що дозволяє зробити висновок – більшість творів на платформі мають подібний рівень якості.

Я не претендую на роль літературного критика. Це все очевидно виключно моя думка, яка взагалі не є експертною. Я сам роблю дофіга різних помилок та критикувати вмію краще, ніж писати. Але… В колишньої не було цього всього. Я щиро кайфував від написаного нею. Здавалось, ніби кожне слово виварене, обдумане та поставлене саме там, де це потрібно. Є достатній рівень художнього забарвлення тексту, але в міру. Є постійний логічний зв’язок між реченнями. Відчувається складність написаного, але одночасно можна знайти в ньому первинний сенс, який обгортається в щось своє. Саме те, що я люблю в літературі. Певна критичність, яка межує з сучасним розумінням графоманства, але ним зовсім не є. Я б назвав це такою собі квінтесенцією володіння словом. Колись я часто виступав в ролі «бета рідера» і це мені щиро подобалось. Зрештою. Зрештою якось отак. Не всім дано писати. Але багато хто хоче це робити, чим лише шкодить літературі як явищу. Знову ж таки, моя суб’єктивна думка.

І що робити в поточній ситуації я не знаю. Я постарався підібрати правильні слова, щоб не образити відносно близьку мені людину. Повідомлення – відповідь було щось компромісним між моєю критикою та адекватним сприйняттям, що подібна творчість точно не моя. Вона нормально сприйняла це все. Але оця думка про оце все не давала мені спокою весь день. І зараз не дає.

Максимально хуйове відчуття.

[katiapuzderko]

Прощення. Частина третя

    Останні промені сонця слабко відблискували об рештки дроїдів та броню клонів. 

    Безкрає піщане поле, всіяне тілами та брухтом, що простягалося у безкраю далечінь. Таке порожнє, ніби тут не було життя… 

    Вона почувала себе самотньою…

    Багато життів забрав цей бій. Армія дроїдів безжально наступала, не бажаючи втратити останній форпост. 

    Війна має закінчитися… Але якою ціною?

    Тано дивилася на захід сонця. Щось змінилося всередині неї. Ніби… щось зламалося. 

    Вона подивилася клонів, що копали домовини. Багато побратимів загинуло. Сотні вірних братів по зброї… Заради чого?

    Асока спостерігала як несуть та ховають тіла у вже викопані ями. Неподалік, довго стояв генерал. Він прощався з Рексом. Найліпший друг, хороший капітан і… 

    Рекс загинув у бою. У бою за що? 

    Асока не наважувалася підійти. Вона мовчки спостерігала, як Аполло і її майстер несли покійника до могили. Скайвокера сильно хилило на ліву сторону, проте, незважаючи на всі вмовляння решти, він продовжував нести тіло вірного капітана.

    …Він захищав її. Асока так безросудно кинулася в розпал бою, ніби тоді її інстинкт самозбереження зник, немов вранішня роса на сонці. Уміло відбивала постріли ворога, різала на шматки сепаратистських бляшанок. Ейфорія, адреналін, усе змішалося всередині неї в ту мить. Вона ніби не почула крик Анакіна. Тогрута безрозсудно кинулася у гущавину бластерних пострілів. Сповнена сил і піднесення… 

    Лише через хвильку вона зрозуміла свою помилку. Дроїди… Не ті бляшанки, що сотнями й тисячами відправляються на смітник після першої ж атаки, ні… А ці… Силове поле, яке майже нічим не проб’єш… і кулемети… Піднесення наче рукою зняло, а в очах з’явився страх. Наврядче вона втече від них зараз… Машини обступили її щільним колом і одномоментно почали стріляти. Під таким шквалом вогню вона точно не зможе провернути черговий маневр, аби бодай вирватися з цього кола Смерті.

    Певне стільки ж безросудності й ще більше відчайдушності мав її вчитель, бо тільки він міг кинутися в руки Смерті, аби рятувати її. З таким божевіллям, яке він мав у ту мить, можна було руйнувати всесвіт, а не просто на шаленій швидкості відбивати атаки дроїдів…

    … Не знати як, але через секунду Асока приземлилася на землю, поза колом Смерті. Тогрута з жахом поглянула туди, де щойно була вона. Дроїди, місиво червоних іскор та блакитна змія, що рухалася з шаленою швидкістю… Не встигла вона достатньо оговтатися, як їй в руку тицьнули гранату, а кілька дроїдів деактивовано покосилися. На мить можна було розгледіти його… 

    Хтось її штурхнув і отямившись, тогрута обережно пожбурила гранату. Один дроїд дезактивувався…

    …Здається, Тано почула крик. Генерал Скайвокер, незважаючи на біль, продовжував відбиватися, правда, не так шалено як раніше…

    Це була її провина… Але, зараз, немов хтось забрав у неї почуття… І лишилася тільки порожнеча. Вона спостерігала, як ховають її побратимів, друзів, людей, яким вона завдячувала багато чим… Але в цю мить їй було байдуже. Вони мертві, вже нічого не зміниш. 

    Армію сепаратистів розбито. Місію виконано. Час вертатися… 

    Сонце зникло за обрієм. Асока поглянула на імпровізоване кладовище. Поле, на якому вона померла…

— Шпилько! — від цього голосу в неї скрутило в животі. 

— Так, майстре, — відповіла вона. 

    Вона востаннє поглянула на краєвид. Поле, на якому вона померла…

Вітаю! Це третя частина мого фанфіку! Сподіваюся, вам сподобалася історія! Будь ласка, ставте лайки і залишайте коментарі, аби я знала, що моя праця не марна та має відгук у спільноті.

P.S. Прошу пробачення за можливі помилки.

[shchopidvalylo]

‘Пропитанно гомосятинойʼ відгук моеї матері о ганнібалу

[foolish-neko-reads]

Зібрання творів Артура Мекена

Я обсесивно читаю практично кожну книгу про фейрі, яку знаходжу, але тільки на другій половині цієї збірки мені сяйнула думка, що Мекен полюбляє цю тему. Мабуть, те, що його доробок зараховують до асоційованої з ГФЛ химерної літератури, мене заплутало, хоча мені й не хочеться "химерних" письменників сприймати саме як дотичних до ГФЛ.

Словом, так, усі оповідання з цієї збірки торкаються валлійської міфології, тож, звісно, у них присутні фейрі. Цікавою особливістю Мекена є те, що він пов'язав фейрі з давньо-римською культурою. Не знаю, чи це така особливість валлійської міфотворчої традиції, чи просто сам Мекен цікавився віруваннями давніх римлян, що перегукувались з релігією кельтських народів.

В цілому, мені сподобались твори Мекена, передовсім тому, що в нього є певне різноманіття у зображенні фейрі. В одному оповіданні його персонажка описує низькорослих створінь з мигдалевидними "монгольськими" очима та дивними обличчями, в іншому з'являються вродливі білошкірі "люди" з чорними волоссям та очима. Також мені дуже сподобалось, як у "Білому народі" він навів кілька традиційних казок (не знаю, чи він їх вигадав на основі народних мотивів, чи це справді перекази валлійських казок) про фейрі, з яких видно початкове ставлення людей до традиційного образу чарівного народу. Власне, це оповідання мені сподобалось найбільше. Другим поставлю, мабуть, "Троє самозванців". Мені сподобався задум, але якось не зрозуміло, чому ця трійця розповідала свої дивні історії головному героєві, хоча він був для них незнайомцем й, з їхньої точки зору, ніякої важливої ролі не відіграв. Можливо, вони думали, що він їм якось посприяє зі співчуття, а можливо й здогадувались про щось, не знаю.

Але кумедно, що кілька оповідань об'єднують двоє персонажів, яких звуть... Дайсон та Філіпс. Пилосмок та фен у пошуках містичного! хД

Найбільше мене здивувало те, що в одному з оповідань Мекен якось примудрився пов'язати фейрі з монголами та, скажемо так, болотяною народністю азійського походження на півночі. Як би прадавні монголи дісталися Вельса мені не відомо, але вважатиму, що це була теорія персонажа оповідання.

А найменше мені сподобалось останнє оповідання у збірці - "Уривок з життя". По-перше, на��то розлогі описи природи, відчуттів та фантазій були надлишковими й нудними. По-друге, після них було дуже прикро зрозуміти, що жодної розв'язки оповідання не має. Звісно, є певна чарівність у тому, щоб просто описати епізод з життя, але автор створив напругу та містичну загадку, а завершення не дав. Мало того, що довелось продертись крізь напівмарення головного героя, так воно ще й було намарне. А ще мене дуже розчарувало те, як Мекен зобразив дружину гг. Чомусь в інших оповіданнях жіночі персонажі мали хоч якусь самостійність та цікавість, а тут дружина просто тло для чоловіка. Вона навіть не поводиться, як самостійна жива людина, вона в сюжеті лише для того, щоб спонукати гг до розмови. Ну дуже не сподобалось.

[antaarf]

дякую дуже за відео із скетчбуками, тепер я відчуваю, що зможу заповнити свій скетчбук до кінця (вперше), дуже надихаєш малювати у традішці теж (⁠ ⁠◜⁠‿⁠◝⁠ ⁠)⁠♡

Дякую вам дуже за перегляд і за теплий відгук! Бажаю натхнення!

[ya-chytouch]

Восьме життя (для Брільки)

Це був великий комітмент, навіяний відпусткою. В мене є переконання, що великі книжки не варто часто відкладати, а ліпше читати залпом - бо ще важче потім буде взятись за них знову після тривалої паузи. Люди шукають новизни, а комітитись на 1000 сторінок це протилежне від новизни. Це вияв довіри автору. Це треба довірити автору добрий шматок свого життя.

І так, в цьому випадку з 1000 сторінок ти отримуєш всі 1000. Жодної зайвої сторінки. Все доречно. Слухаємо розповідь про 5 чи шість поколінь однієї грузинської родини, таким чином отримуємо глибший погляд в ці всі міжпоколіннєві непорозуміння, також маємо сетинг, який змінюється, адже змінюються часи, і отримуємо періодичну зміну персонажів. Як на мене, безпрограшний варіант. 

Як можна здогадатись, в книжці на 1000 сторінок (досить то підкреслювати, теж мені досягнення) є багато всього, про що можна подумати. Але задисклеймерю, що писатиму про те, що відчитала, і не обіцятиму собі осягнути весь твір повністю. Книжка ця взагалі придатна до перечитування. Однозначно якісна. 

АЛЕ! Але читати її було нелегко. Не через те, що така довга історія тебе нудить, і хочеться чогось нового (бо це також буває). Скоріше, сідаючи до Восьмого життя, маєш бути готова читати про травмуючий досвід. Це не релаксове читання після роботи. Це не книжка, куди втікаєш під час нападів тривожності. Це книжка, яку маєш сприймати всерйоз, бо вона жива, relatable і щира. Навіть пафосні сцени там не over-the-top пафосні, а якраз так, як треба. Я навіть три рази плакала, і ще більше стримувала клубок в горлі - що для мене не є дуже типовою поведінкою під час читання (але з віком і війною ми стаємо сентиментальніші).

І, до речі, про війну там теж багато, бо останні 100 років не були найлегшими для Грузії (як і ні для кого, хто сусідить з росією). Проте авторка вміло розписує історичний контекст, і навіть непідготовлений не читатиме книжку з відчуттям нерозуміння, і не відкладе її серед сторінки з думкою “перше треба прочитати історію Грузії, а потім Восьме життя”. Ні, то книжка не з таких. Авторка тверезо оцінює свого читача, не змушує його знати всі історії на світі, аби вникнути в розповідь. Великий плюс за це.

Про що для мене ця книжка?

Про вміння втрачати. Проживати втрату. Втративши частину себе, усвідомити, наскільки то була велика частина. Бути вдячним за те, що було - або, що воно закінчилось.

Про вміння обирати себе, але іноді і жертвувати собою. 

Про неможливість втечі від минулого. Або непотрібність. А іноді необхідність.

Про важливість дому, і про людей, що відчуваються, як дім. 

Про примирення з собою. 

Про те, що прощати необов’язково. Про те, що іноді пробачити когось треба тобі самій, а не тій особі - бо так ти звільняєш саму себе. 

Про історію з погляду жінки - історію, яка розгортається в той час, коли чоловіки реалізовують свої ��мбіції, які виникли в результаті непропрацювання найпростіших дитячих травм. 

Про похитність его “непохитних” чоловіків від найменшого подуву вітру

Про егоїзм, що маскується під альтруїзм. 

Про те, як не контролювати дітей, а просто любити. 

Про важливість пам’яті. 

Про мудрість - і звідси дійсно можна набратись мудрості, бо ти проживаєш не одне життя, а цілих скількись там. 

Про те, що наші історії пов’язані, і завжди будуть пов’язані, хочемо ми того чи ні.

Розуміння себе через свою історію + Розуміння своєї історії через себе. Розуміння інших через їх історії, і через себе.  І навпаки - калібрування себе через інших.  Про важливість розуміння інших, але й повагу до своєї перспективи. Незастигання, вічний рух по вічній вісімці; настоювання істини в собі, як вина, від якого колись маєш сп’яніти. Шукання себе по всьому світі, збирання пазлів по місцях, куди ніколи їх не клала, і, без сумніву - останній пазл завжди буде в тебе вдома.

Насправді, книжка місцями навіть дуже терапевтична - авторка не просто описує емоції персонажів, а тонко аналізує їх, делікатно підказує нам, які самі з цими емоціями колись, можливо, стикались, що треба довіряти собі і слухати свою інтуїцію.

Ну ви зрозуміли, що я дуже дуже раджу вам “Восьме життя (для Брільки)” від Ніно Харатішвілі. Але то не буде легко.

А ще жінки всі феміністки! Бабці-феміністки, що знають життя і собі ціну. Жінки, що будують собі шабетку спеціально для занять балетом в 80 річному віці.

А ще про історії, які зберігають наші шрами і тілА.

------------------------------------------------------------------

пасаж про один епізод, ни��че якого підуть мої відібрані цитати і коментарі до них) - а, ну і далі будуть спойлери

------------------------------------------------------------------

“Щасливий” суїцид Кіті

А чи щасливий? Загалом, мене здивував цей новий концепт - “спокійного суїциду”. Вмиротвореного суїциду. Чи всі суїциди такі? Однозначно, в цьому має місце відчуття “it’s enough” - не втома, а скоріше, певно, якась повага до себе, до меж болю, які можеш витримати. Або передчуття, що насолоджуєшся зі всіх сил, а далі вже сил на насолоду не буде. Щось типу “зупинися мить, прекрасна ти” - але свідоміше, ніби тобі хочеться завершити свою історію саме так, бо все опісля - пусте. Також є роль "привидів" - якесь знамення, що речі цього світу тобі більше не цікаві, що ти більше резонуєш зі старим, першопочатковим, болючо-рідним. Це дуже неоднозначний момент “Восьмого життя”. Вибрати собі смерть, вибрати померти щасливою, втекти від майбутніх жахливих моментів. В цьому й полягає свобода, яку забрали в Гіоргі - обирати чи вмерти, чи жити - заради самого життя, заради загального блага. Бо людям некомфортно від смертей інших людей. Але річ в тому, що не для всіх людей більшим благом буде життя. 

Іноді ми так боїмось болі, що дозволяємо цьому страху забрати в нас частинку життя. Треба мати дуже велику сміливість, аби бути готовим до болю. 

2 грудня 2023 - 13 січня 2024

Тут підуть хаотичні нотатки. Скоріше для себе, але це теж дуже цікаво.

●～●～●～●～●～●～●～●～●～●～●～●～●～●～●～●～●

1- класна мудра бабця

✧ Столітніми сльозами я оплакувала облуду любові…

✧ Переживи всі війни.

✧ Боже, бо ж не може так бути, що я народилась з усіма своїми думками і бажаннями, а Ти хотів би, щоби я лише підкорялась.

✧ Текля воліла жити ілюзією, що досить лише перечекати, як цей ідіотський путч скінчиться, і все повернеться на свої місця….Текля сподівалась, і ці сподівання їй були необхідні, як повітря. - про важливість надії, і важливість ілюзій для людей, вік яких вже не дозволяє їм чекати кращих часів

✧ Хай навіть Текля небагато знала про життя, одну річ вона знала достеменно - що таке краса. - це речення навчило мене знову цінувати важливість деталей, дрібничок, які помаленьку, по ковточку роблять твоє життя кращим - текстури, кольори, вогники, жива гілочка ялини

♪♪ З чекання нечасто буває щось добре - ти мусиш танцювати, золотце! - танцюйте кожен свій танець!! Слухайте ��абцю!

!!! вона нарешті відкрилася сльозам

2 - the perfect hostess

❉ … в ролі непрожитої мрії.

❉ Багато міст Союзу отримали нові назви: минуле стирали так, наче до революції життя не існувало взагалі.

❉ Формувались острівці безсилля - xмари громадились, небо тьмяніло і набувало барв хамелеона. Верба на березі ріки опускалась нижче і гладила землю, ніби втішаючи її: буде ще гірше, і природі слід підготуватись.

3 - a man 🚩

[Як на мене - Костя, то персонаж, який мусив би походити з рік на терапію, виплакатись і виговорити свої daddy і mommy issues, і через те перестав би виливати злість від своїх фрустрацій на сім’ю. Як втім, і кожен “мужній” чоловік.]

⊳ Досі її єдиною константою була безнадія, і вона боялась її втратити, адже вважала, що нова надія може поставити життя під загрозу.

[ Іда, і багато хто з нас, що бояться бути щасливими в моменті - от цікаво, вона любила б його і дорослим, чи тільки поки він ще рожевощокий і блакитноокий, і пахне молоком? чи любила б вона те, що з нього стало, а чи відчула б огиду до того? а з нього б стало те саме, навіть якби вона залишилась поруч? чи любила вона його, а чи його безтурботну юність, легкість, запал, волю? бо молоді чоловіки назагал дуже милі, поки.]

!!! Ділились теперішнім і дарували один одному спогади на майбутнє.

— Зараз війна і в такий час не одружуються— Або в саме такий і одружуються

!!! Вона дала йому ім`я, а потім знову закидала землею.

⊳ Iда притулилась до стіни, й слухала, як зачарована. Вона стежила за грою дівчини, яка з кожним звуком виганяла з її рук, тіла й голови війну та переносила в інший світ. Той, у якому були освітлені кав’ярні й осяйні бульвари, якими гуляли ситі люди. В місто з фіолетовими ліхтарями, доглянутими під’їздами і красиво вмебльованими помешк��ннями; туди, де до чаю можна було замовити яблучний пиріг і де пахнуло французькими парфумами. Де люди носили теплі пальта і шкіряні рукавички. Де можна було піти в кіно або послухати концерт.

4 - втеча

᯽ Утім, обоє були достатньо розумними, щоб усвідомлювати: вони стали б лише посередніми музикантами, тож ліпше вже стати найкращими у світі слухачами.

᯽ …це кохання було спогадом про інше кохання…

᯽ Крістіна зачаровано слухала, й не зменшувала гучності, аж доки співмешканці змирилися з оперою як постійним супроводом свого буденного життя.

᯽ Система й далі вимагала данини, люди боялись спогадів і пригадувань, адже ті могли вибити ґрунт з-під ніг, змінити життя до невпізнаваності, потопивши людину в ненависті до себе. І як жити після того, як дізнався цю кляту правду?

5 - Зина і порив

⍋ Нана дивилася на доньку. А цей ображений голос - як би їй хотілося записати це речення на плівку, щоби потім прокрутити його Кості. І цей глибоко прихований гнів в Елениному голосі!

⍋ І так само, як Фред не могла позбутися свого Мьодлінга, Кіті не могла змити з себе свій Схід.

⍋ Якщо вона мститься йому, думав Міка, то навіщо ж ранить і себе? Навіщо принижується?

⍋ Але коли людина, через яку ти проливаєш сльози, раптом опиняється перед тобою, тоді ти не плачеш, а використовуєш час, який маєш; а сльози зачекають, їх завжди можна виплакати навздогін.

⍋ Щось у ній зламалось, наче вушко в глека: вона застрягла між ненавистю до себе і зневагою до оточення і родини та шукала наступних пригод, щоби розбити той глек остаточно, аж доки він не перетвориться на друзки, які більше не можна буде склеїти докупи.

⍋ Вона вчинила дещо жахливе - в цьому Елена не мала сумніву, - але покарання за свої дії не отримала. Навпаки - покарали не того. Вона хотіла знайти Бога, бо якщо вже родина чи держава не думали її карати, то хай би це вже вчинив сам Господь. - це ТАКА Зина з Домонтовича, така!

⍋ І тієї миті, коли вона вимовила це лихе ім’я, це прокляття, її охопив справжній жах. Вона щось зруйнувала. Власними руками знищила свої ж сподівання. Тепер вона остаточно приречена, і…їй раптом стало добре, вона відчула полегшення.

⍋ Не відповідати жодним сподіванням. Не заслуговувати любові. Не мати жодних ілюзій про порятунок. Тепер вони підуть на дно разом. Із ним. Так. Якщо йому не потрібні її дари, то доведеться йому прийняти їхнє спільне нещастя. Так. Амінь. Алілуя. - це така лінія.така.

⍋ ЛИШИТИСЯ ЖЕРТВОЮ (це про вічну, зразкову жертву, а не Елену)

⍋ В ті миті вона з покорою приймала той факт, що вона - вбивця, і їй не годиться кимось гидувати, байдуже, що та людина вчинила або могла вчинити.

і ще сторінка 691 - про ілюзії Лани і Елени стосовно Міки, що допомагали їм не розчаруватись остаточно і усвідомити, що всі їх старання були lost on him

6 - ампліфікація і пошук криком

◈ Тоді я зрозуміла, що їй дуже погано, якщо вона вже не може стриматися - виконати одну з найважливіших своїх щоденних місій.

◈ Мабуть, саме того дня я збагнула, що в мою коротку, банальну історію життя вже вписано так багато інших історій, і всі вони співіснують з моїми власними думками й спогадами, які я збирала та з якими виростала. І що історії, які я виманювала в Стасі, не були байками, які вели мене в інший час, а творили той безпосередній ґрунт, на якому я росла. - цей пасаж збігається з моїм давнім пасажем про те, що кожен з нас є мікрокосмосом, в якому є свій лор, і лор наш формується з усього, що прилипає до нас впродовж життя, і ми передаємо це все далі і далі, і котимось по світу як липка кулька, яка чіпляє до себе кожен папірець, що лежить на її дорозі

◈ І звідтоді, як замість двох привидів під вишнею почало з’являтись троє, я знала одне: вимір нереальності, який для неї завжди співіснував з реальним, тепер переважає. - від таких слів мені іноді скоріше хочеться стати старою і мудрою, але для того потрібно пройти через багато болі

◈ Звісно, тієї ночі ми були розумнішими і мудрішими за саме життя. - ко-хан-ня

◈ Вона шукала прихистку в епіцентрі подій, і там його й знайшла.

◈ Раптом ці написи (на парті) здалися мені надійним орієнтиром, знаком того, що світ, який я знала, колись справді існував, і був не лише в моїй уяві.

◈ Мені треба було триматись фактів, надійних фактів, нормальних речей, яким можна було довіряти. Часу. Обличчя Міро. Запаху постільної білизни. Плям на своєму одязі. Евкаліпта на його підвіконні. Плакату зі швидкісною машиною на стіні. То були речі, які можна було збагнути, які я знала, і які не обтяжували. Все решта здавалось надмірним і вимагало надто великих сил.

!!! Я вчепилась в нього так, ніби його тіло могло допомогти мені стерти всі ті картинки й звуки, ніби їх ніколи не існувало.

◈ Ти не можеш прожити своє життя за когось. І за тебе ніхто не проживе твоє. Було б жахливо, якби це було можливо. Тому просто стань тією, ким ти хочеш, а іншим дай спокій.

Роби те, що вдається тобі найкраще.

!!! Якщо не знаєш, хто ти, то спробуй вибрати з-поміж усіх можливостей свого “Я” одну найнеймовірнішу, і стань саме нею.

◈ Збагнути себе я могла тільки через досвід, проживаючи саме життя.

!!! Люди починають усвідомлювати, що за такий омріяний суверенітет доведеться поплатитися способом життя.

◈ Мої припущення тільки міцнішали, вона робила все, щоб довести собі, ніби він має рацію, і вона справді відповідає його уявленням про неї, а отже, заслуговує саме такого ставлення. 

!!! Мене вже не цікавило, що я пишу, і чи воно взагалі добре. Головне, що я це робила.

◈ Війна і так уже всюди. Річ лише в тому, як дивитися - з заплющеними чи розплющеними очима.

◈ Погано було не те, що я не могла плакати чи скаржитись, і не те, що я все приховала, і навіть не те, що не могла більше торкатися Міро, і не могла йому нічого пояснити, караючи за те, в чому він не був винен і про що не мав жодного уявлення. І навіть не той факт, що свої гнів і ненависть я спрямувала не на тих, хто зі мною це вчинив, а на себе саму. Найгіршим було те оніміння. Нескінченна порожнеча всередині. Стриманість, із якою я проживала кожен день. Бездушне тривання звичного плину життя. Подальша німота існування - так, ніби нічого й не сталося. Оте нізащо-нічого-не-показати, тільки дисципліна і старанність.

◈ Мабуть, запас його співчуття вичерпався так само, як і моє бажання щось пояснювати.

◈ …привів мене в любов…

!!! На терасі я почула як велика Стася співає маленькій Анастасії колискову.

◈ Іноді людина значно сильніше, коли вона слабка

◈ Я знала, що якась часточка мене назавжди залишиться в цьому місці. Але також я знала, що ця частка більше не придатна до життя.

7. більше пошуку в порожнечі

✾ Ми не сказали ані слова. Тільки мовчки боролися, намагаючись розтягнути грудні клітини, щоби впустити туди одне одного, зішкрібаючи ті часові нашарування, що приросли до нашої шкіри, як струпи на ранах.

✾ І раптом, спрямувавши погляд у сіру морську далечінь, я збагнула, що в мені накопичилось аж забагато історій, які відволікали мене від погляду вперед, надто великою була спокуса Орфея - спокуса зосередити погляд лише на тому, що позаду.

✾ …уникати їх обох, і їх очікувань від мене

✾ Ніби вона прийшла в цей світ без пуповини, і її найбільшою метою було знайти цю пуповину.

✾ Всі ці маленькі хитрощі допомагали їй узяти під контроль буденність, захищали її від постійної уявної загрози, якою було не що інше, як смерть. (Дівчинці треба хтось, хто малював би листя плюща на цегляній стіні навпроти)

✾ Пишучи, я змушена була наново відкривати почуття. Як люди, що після важкої травми наново вчаться ходити чи говорити.

•────•~❉᯽❉~•────••────•~❉᯽❉~•────•

Бонус для тих, хто дочитав - моя натхнена поезія

все відмерло (більше нічого й втратити) залишились сумніви чи було все взагалі ІДИ лягай на траву притулись до землі послухай кроки якими топтався твій ряст коли минуле залишало в тобі сліди

[zahnybida-blog]

(via Рецензія на фільм "Персонаж" (2006). Stranger Than Fiction)