#Книжкова полиця

[foolish-neko-reads]

"Таємна троянда" В.Б. Єйтс

Майже випадково мені трапила на очі друга збірка оповідань Єйтса з циклу його видань українською мовою. Мені кортіло її прочитати одразу після "Кельтських сутінків", але чи то вона мені тоді ніде не трапилась, чи що, але потрапила вона до мене тільки зараз.

Мушу сказати, що я у цілковитому захваті від ілюстрацій Олега Кіналя у обох книгах. Вони чудово передають настрій творів та чарівний стиль Єйтса.

Дві третини цієї книги - бувальщини, сповнені ірландської міфології, її зелених пагорбів, вересових пусток та глибоких дзеркальних озер. Поетична натура Єйтса у оповідках змальовує вічні, досі живі мотиви кельтських легенд. Вони нагадують казки, розказані імлистого дня біля груби. В них присутні всюдисущі в Ірландії сиди, друїди, мандрівні співці (що чимось нагадують кобзарів) та божевільні, що бачать реальність повнішою, ніж люди при тямі.

Найбільше мені сподобалось оповідання про "Мудрість короля", де дитя ші стало королем над людьми, бо ті втомилися від своїх недоладних й незграбних правителів. Мені неймовірно припала до душі ідея Єйтса про те, що мудрість юного короля короля була непридатною для людей. Його слова приносили людям одкровення, прозріння, розуміння стану речей, але ніколи не давали розради. Його розум був несьогосвітнім, а тому - не призначеним для людського розуміння. Й хоч придворні поклонялися його мудрості, королівство занепадало, а його поради робили людей нещасними. Гадаю, це дуже влучне зображення різниці між фейрі та людьми. Й те, що, довідавшись правду, юнак-ші зрікся корони та ��казав людям обрати собі короля з-поміж таких самих людей, а тоді зник назавжди (чи то ставши птахом у лісі, чи то повернувшись до Чарівної країни), теж є прикметним. Той, хто був королем, не знайшов щастя серед людей й проміняв владу над ними на долю лісового птаха. Дуже по-фейрівськи, чи не так?

А от цикл про "Алхімічну троянду" мені не дуже сподобався. Розумію, що він є завуальованою алегорією та присвятою "культовому" життю Єйтса, оскільки він був членом окультного ордену. Розумію, що культистам у ній відкриються таємні знання та сенс. Але мені ця остання частина збірки нагадала Аластора Кровлі. Звісно, Єйтс є незмірно приємнішою особистістю та письменником, ніж Кровлі, але оця таємнича алхімічна філософія не для мене. Було цікаво дізнатися нові алхімічні терміни, бо Магнум Опус та його етапи є доволі цікавим явищем, але мені не припала до душі така мішанина між реальністю та мареннями. Дивні видіння, зміст яких, мабуть, зрозуміли б лише спільники Єйтса по ордену, посилання на якість (як я розумію) вірування ордену про ґельську культуру тощо - я на цьому не розуміюся, тому схожі за атмосферою "Оповідки про Рудого Ганрагана" мені сподобались значно більше.

Також після праці Ейтне Месі стало трохи легше орієнтуватися у посиланнях та згадках кельтських міфів, бо з'явилося краще розуміння того, кими є Даґда, Луґ тощо, що то за чотири священних предмети Ірландів й так далі.

В цілому, вважаю, добре, що в мене тепер є повне зібрання перекладів Єйтса українською. В нього чудові оповідання за мотивами ірландських міфів, а самі книги гарно оформлені ілюстраціями О. Кіналя.

[zakladynka]

Знайомство!

🙋🏻‍♀️Мене звати Аліна, за освітою я філологиня-перекладачка з англійської та німецької, а за покликом душі — "о, знижки на книги від "Віват".

Цей канал був створений з метою читання усвідомлено, а не поспіхом для +1 цифри до кількості прочитаного. Оточивши себе різними книжковими каналами, я почала купувати літературу активніше за останні 3 роки, ніж за все своє життя. Обертаючись назад (буквально, у мене за спиною стоїть книжкова полиця), я бачу лише непрочитані книги, імпульсивні покупки, гонку за кількістю купленого, а не прочитаного. Якщо догортати до самого початку цього каналу, то можна прослідкувати за цією тенденцією: я намагалась показати кількість, спробувати виграти у крутості обраного. Тому цей канал має допомогти мені (а раптом і вам👀) зрозуміти, що читати швидко і багато, повільно і смакуючи, обирати будь-яку літературу, не читати кілька місяців взагалі — це нормально.

🙅🏻‍♀️Зараз я відмовляюся від демонстрації чеків у вигляді стосів книг, а натомість надаю перевагу відгукам на прочитане та власним думкам стосовно навкололітературної теми. Можливо, я буду публікувати фото початих книг або тих, які мене зацікавили описом, але я планую це робити дуже рідко.

Важливо сказати, що я все ще шукаю свій стиль подачі інформації. Тому буду рада будь-якому фідбеку та обговоренню.🧚🏻‍♀️

Нас усіх (байдуже, на якому каналі насправді) об'єднує любов навіть не до книг, а до їхнього читання. Давайте нормалізувати різну любов до читання: віддалену, постійну, тимчасову, моментну, повільну, швидку — будь-яку.

Давайте будемо єдиними в головному і різні в другорядному на цьому каналі🧡

Всіх обіймаю і вітаю тут!

[crbfranko]

Проєкт «Німецька книжкова полиця в Україні» 12.11.24 ЦРБ ім. І. Франка

[cbspodil]

Книжкова полиця «Марія Заньковецька – безсмертна зірка українського театру» 01.08.24 УПБ №11

[misshelenka]

Сегодня хочу рассказать вам про одно необычное заведение на улице Пушкинской. Моя книжкова полиця (@mybookshelf_ua ), это книжный магазин в котором можно не только купить книги, но и выпить кофе. Все книги представлены здесь на украинском языке и продаются по ценам издательств. Здесь какая-то нереальная атмосфера. Первое мое знакомство с этим чудесным местом состоялось зимним холодным вечером. Я шла по своим делам и вдруг заметила светящееся окно. Сквозь него были видны книжные полки и посетители, которые что-то выбирали, пили кофе и общались. Я немного понаблюдала за жизнью магазинчика и побежала дальше, дав себе слово вернуться. И сдержала его... (at Моя КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ)

[baseby-blog]

Білі oversize-футболочки не припиняють втрачати свою популярність 💖 І це не дивно! Адже ніщо інше не впишеться краще в гардероб істинних леді 😇 ⠀ (Моя КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ) https://www.instagram.com/p/B0LKQ79CTSA/?igshid=1unkwwf5jpgw9

[holovatenko]

Презентуємо книгу лікарки у сфері дієтології та ендокрінології Наталії Самойленко "Їж, пий, худни. Здоров'я без дієт". Вже упродовж 17 років вона створює індивідуальні раціони, що ідеально підходять під вік, стать, рівень фізичної активності та стан здоров'я людини. Клієнтами Наталії є Наталія Могилевська, Катерина Осадча, Марія Єфросініна, Юрій Горбунов, Марічка Падалко. Здоровий раціон - це вже не є даниною моді. Наше здоров'я, енергія, зовнішній вигляд безпосередньо залежать від того, чим і як ми харчуємся, до того ж їжа прямо впливає на емоції, настрій, поведінку, творчий потенціал та довге і щасливе життя. В книжці, поряд із науковими фактами й результатами досліджень Ви знайдете прості та дієві рекомендації щодо того, як створити свій персональний раціон, як скорегувати харчування так, щоб зросла працездатність, нормалізувалася вага й поліпшилося здоров'я. Більше новинок на сайті domknygy.org.ua або за адресою: Чернігів, проспект Миру, 45. Слухай! Дивуйся! Читай! https://ift.tt/35CTHsp

[alexabort]

#pznkart #tattoo #kievtattoo #ink #inked #tattookiev #neotrad #neotraditional #neotradeu #colortattoo #tattooideas #tattoodo #tattoogirls #tattoogirl (at Моя КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ) https://www.instagram.com/p/BqlSdjql6DD/?utm_source=ig_tumblr_share&igshid=1t3a7pzya50li

[mriytadiy-blog]

У творческой части нашей команды MriyTaDiy появилось новое любимое место😍❤️ #cafe #sweet #tea #weekend #стикербук #воскресенье #жизньпрекрасна #mriutadiy #lifestylemriytady (at Моя Книжкова Полиця Позняки) https://www.instagram.com/p/BooRfIqFTLT/?utm_source=ig_tumblr_share&igshid=19ip9sj0gmlp4

[foolish-neko-reads]

"Леґендарна Ірландія" Ейтне Мессі

Неочікувана, але дуже приємна знахідка. Виявляється, ще далекого 2006 року українською мовою видали чудову книгу про ірландську міфологію. На щастя, мені вдалося її знайти майже 20 років потому та навіть придбати.

��ені неймовірно сподобалось те, як укладена ця книга. Вона являє собою скарбницю ірландських легенд, переказаних легкою сучасною мовою, яка буде зрозумілою як дорослим, так і дітям. Кожній легенді передує вступ, що оповідає історію певної ірландської місцевості, де розгорталися події, опис пишних краєвидів та фотографії пам'яток. Таким чином читач має змогу не тільки пов'язати міфічні події з цілком реальним куточком Ірландії, а й отримати яскраве уявлення про те, як виглядає місце, де колись, ще до Різдва Христова, гарцювали на конях божественні фейрі, здобували звитяги великі воїни та королі з ірландського епосу, та втрапляв у пригоди простий люд.

У книзі всього 256 сторінок, не рахуючи приміток та словничка, але десятки цікавезних старовинних ірландських легенд, вік яких сягає тисяч років. Усі вони є неймовірно чарівними, дотепними та барвистими. Вони витворюють прекрасний світ древніх кельтів, коли земля під їхніми ногами була священною, а сиди (вони ж - фейрі) не просто вуханями з масової культури, а релігією, віруваннями, самою реальністю.

Я у захваті від того, як Ейтне Месі змогла так лаконічно в одній книзі зібрати цілу скарбницю фольклору. Стільки народних мотивів та переказів, що й досі впливають на культуру ірландців, зібрані в одній кропіткій праці. Вона немов взяла читача з собою у подорож Ірландією та веде його тими самими стежками, якими колись простували Фін, Ойсін та Кухулін. Кожна наведена легенда огорнута у передмову, в якій наводяться факти з історичних, етнографічних та археологічних досліджень, а також особисті спостереження авторки з її подорожей легендарними місцинами. Мені дуже сподобався цей формат.

І, звісно ж, мені неймовірно сподобався фольклор. У Ейтне Месі вийшло написати не просто сухе дослідження міфології, а заново оживити її. Неймовір��о вигадливі кельтські перекази у поєднанні з сучасним легким стилем вдихнули життя у щось нове - так само захопливе. Від цієї книги немає того важкого мулистого відчуття, ніби тонеш у словах. Вона читається легко й про��уджує уяву безсмертними міфами про прекрасний божественний народ сидів, величних героїв, кохання, дружбу, вірність, хоробрість, хитрість, зради, змагання. Про саме життя та про чари.

Дуже хотілося б знайти подібні книжки-збірки з легендами Шотландії, Велсу та, можливо, інших областей Британських островів. Поки що скидається на те, що в найбільш висвітленою є культура Ірландії та Велса, оскільки всім відомі хоча б Мабінога та Артуріана. На жаль, знайти їх українською вкрай складно, якщо взагалі можливо. Але дуже хотілося б ознайомитись ще з легендами інших куточків Островів.

Гадаю, хоч зараз лише січень, ця книга має всі шанси стати моєю найулюбленішою книгою 2025 року. Це був тиждень дуже приємного читання.

[foolish-neko-reads]

Говард Лавкрафт: повне зібрання творів.

Боязнь чогось — одне із найстарiших почуттів людини, а найбільш древня боязнь — це страх перед невідомим.

Прочитати три томи прозових творів Лавкрафта було самонадіяним рішенням - як через об'єм кожної книги, так й через особистість самого Лавкрафта.

Останнім часом мені взагалі бракує посидючості, до того ж постійно знаходяться цікавіші способи вбити час. Я занадто підсіла на Flight Rising. Те, що стиль Лавкрафта є надто розлогим, неквапливим та дещо нудним, аж ніяк не допомагало втримати увагу на читанні. Дуже часто я, здогадавшись про те, що буде на наступній чи через сторінку, подумки казала: "Та давай вже". Розумію, що Лавкрафт таким чином нагнітав атмосферу та хотів викликати у читача затамований перед подією подих, але мені це зволікання не сподобалось. Мабуть, я надто нетерпляча. Також мені дуже не сподобалось те, як особисті погляди Лавкрафта постійно вигулькували у творах - сексизм, расизм та класизм дуже заважали сприймати твори. Ще одне нагадування про те, що мистецтво не буває поза політикою, а також - поза загальнолюдською мораллю.

Якщо ж абстрагуватись від нетерпимості та мізантропічної упередженості Лавкрафта до усього, що не є білим цисгендерним чоловіком або котом, то не можу сказати, що його Всесвіт мене вразив. Мабуть тому, що я більше тяжію до містичного фентезі або класичної літератури про життя минулих епох, а не до космічно-фантастичних жахів. Жахи я дуже люблю, але теж - містичні. Можливо роль відіграло й те, що я не люблю сюрпризи та невідомість. Мені більше подобається, коли зло має образ, втілення, а не "неуявний, жахливий у своїй незрозумілості жах".

Найбільше мені взагалі сподобалась насмішкувата пародія на любовні романі - "Люба Ерменґард". Вона категорично не схожа на звичайну для Лавкрафта творчість і попри помітну іронію автора, мені все ж сподобалась головна героїня та її пригоди. Це був наче ковток свіжого повітря - гумор, ситуативна комедія, абсурд та посеред цього - жива та жвава (хоч і не з позиції автора) Ерменґард.

Чи не найвідоміший з творів, "Поклик Ктулху", мене взагалі розчарував. Через значущість Ктулху для масової літератури, я мала завищені очікування та сподівалась на щось грандіозне, величне, захопливе. А виявилось, що на мій смак оповідання було нуднувате, до того ж сам Ктулху виявився не таким вже й жахливим. Він навіть не зміг нашкодити головному героєві та якось вплинути на довколишній світ. Словом, "а розмов було".

З усіх вигаданих істот мені найбільше сподобався Ньярлатотеп. У "Сновидних пошуках Кадата" він постає загадковим та харизматичним, лукавим, живим, матеріальним. Є в ньому своя похмура чарівність. Лавкрафт описує Ньярлатотепа як такого, що має царствену постать, горду поставу та вродливе обличчя, що нагадує темного бога чи архангела. Вдягається він на манір єгипетського фараона й має таку саму смагляву шкіру, як древні правителі.

Також мені сподобались ґулі - доволі милі та інтелектуальні створіння, хоч Лавкрафт запевнює читача, що їм не можна довіряти і вони не є друзями навіть тоді, коли виявляють схильність до когось. Та цієї моторошності не було у їхніх діях, натомість вони допомагали героєві, за��тупалися за одноплеменців, та й взагалі - цікава раса містичних істот.

Словом, інколи було цікаво читати, інколи погляди Лавкрафта повністю псували враження.

Звісно, творчість Лавкрафта не можна звести лише до трохи монотонного стилю оповіді або його дискримінаційного світогляду. Він створив цілий Всесвіт, який вдало поєднав з реальністю та навіть міфологією. Хоч я й не прихильниця цього, але не можу не відмітити, що є доволі цікавим те, як він поєднав свою міфологію з реальними міфами та легендами. До прикладу, у його Всесвіті легенди про дивний народець, що населяє безлюдні пагорби в непрохідних глибинах лісів, були спровоковані тим, що ці усамітнені місця є центром видобутку корисних копалин для позаземної розумної раси. Міфи про снігову людину походять від зустрічей людей з доісторичною расою прибульців, що населяли Землю ще задовго до виникнення на ній життя на тому місці, де згодом утворилася Антарктида. Перекази та казки про рулалок, либонь, утворилися після зіткнень людей з підводною расою безсмертних істот, що є підданими Ктулху. Це оригінальний та доволі цікавий погляд.

Ще однією особливістю Лавкрафта є те, що він постійно обґрунтовує щось містичне наукою, історією ��и світобудовою. Кожне з його жахіть має мати (псевдо)наукове пояснення.

Також мені цікаво, чи були свідомими збіги у творчості Лавкрафта з деякими творами Герберта Велса. Навряд про це можна щось знайти, але хотілося б знати, чи він це запозичив у якості посилання, чи просто надихнувся. Бо дуже вже “Ex Oblivione” нагадує “Хвіртку в стіні”, а у “Зачаєного жаху” є дещо спільне з "Машиною часу".

Тепер я хочу ознайомитись з письменниками, яких асоціюють з Лавкрафтом, зокрема з Р. Чемберсом та його "Королем у жовтому". Але спершу, мабуть, прочитаю "Луд-в-імлі".

[foolish-neko-reads]

"Королева порожнечі" Г. Блек

Зрештою ця книжкова серія мені дуже сподобалася. Я люблю історії, в який добрий кінець, а тут він є саме таким. Усі, навіть ті, хто не дуже на це заслуговував, отримали подобу щасливого завершення.

І хоч це чергова історія про те, як чудовисько перетворилося на принца, а буллі закохався у свою жертву та змінився, я не можу на це нарікнути. Це не відбулося на рівному місці. Сюжет розвивався планомірно, поступово та зі своєю внутрішньою закономірністю.

І хоча кінцівка дещо є кліше, та це мене теж не дуже засмутило. Вона приємна та добра. А зараз хочеться хоч десь бачити мир, злагоду та добро.

Тепер мені хочеться ще більше ельфійської літератури. Звісно, я ще не у такому відчаї аби знов спробувати опанувати Толкіна, але я все ж хочу нової страхітливої казки. Можливо, я наново перечитаю "Леді з Ґрейс-Адью", до якої досі не дібрався повноцінно українською. А, може, знайду щось нове. І буду сподіватись, що таких непоганих книжок, як ці, побільшає.

[foolish-neko-reads]

"Блакитна кімната та інші історії" Проспер Меріме

Найцікавішим у цій збірці є переклад Василя Софроніва (Левицького). Мова автора стилізована під лемківську говірку, принаймні у тексті зустрічаються лемківські слова. Стиль перекладу Василя Софроніва дуже відрізняється від тієї "глянцевої" української, яку ми звикли бачити. Гадаю, це є чудовим доповненням до атмосфери, яка має бути у творі письменника 19 сторіччя. Цей переклад є автентичним, незвичним та вартим того, щоб із ним ознайомитись. Можу впевнено сказати, що переклад Софроніва є тим, що мене найбільше вразило під час читання.

Прикметним також є те, що у тексті відсутні апострофи. Особисто я пов'язую це не з особливостями правопису, а з тим, що за часів видання цього перекладу українська мова могла зазнавати утисків. Не знаю, якою була цензура для друку у Львові 30х років, але не знаю й чим пояснити відсутність апострофів. Хоча, зрештою, я можу помилятися й це виявиться особливістю тогочасного правопису, бо разом з тим відрізняється написання деяких слів, як то "буцім-то", "денеде" тощо.

Словом, переклад мені дуже сподобався. Це був дуже цікавий досвід та, не побоюсь цього слова, насолода.

Збірка називається за назвою першого оповідання, що в ній є. Але "Блакитна кімната" не є найбільшим чи центральним оповіданням, воно просто є першим за розташуванням на сторінках книги.

Це доволі мила невеличка замальовка про пригоду двох закоханих. Вона є дещо наївною та сюжетний поворот вгадується з перших нот, але це не робить історію гіршою. В цілому, вона мені сподобалась. Не можу сказати, що це шедевр, бо оповідання є дещо передбачуваним та не є якимсь унікальним. Існує безліч ситуативних комедій подібного штибу. Це просто кумедна історія, щоб згаяти час. Але, як не дивно, вона сподобалась мені більше, ніж решта.

Також у цій збірці є оповідання "Вовкулака" та "Таманґо".

Перше - про литовського графа, який, передбачувано, виявився перевертнем. Хіба що мені здалося, що він був не вовкулакою, а саме перевертнем і обертався на ведмедя. Гадаю, це таке собі оповідання-жахастик, яке мало наганяти моторош на тогочасного читача. Вочевидь, Проспер Меріме дуже любив різноманітний культурний колорит (він навіть про Україну писав) та намагався створити атмосферу литовського села. Точніше, литовської аристократії, яка живе за містом. Особисто на мене саспенс не спрацював, мені взагалі дуже швидко стало зрозуміло що до чого. Загиблу панночку шкода. Не знаю що ще сказати сприводу цього оповідання.

"Таманґо" оповідає про вождя африканського племені, який продавав своїх співплемінників работорговцям. Ну, в цілому, доволі реалістично та передбачувано. У наративі автора трохи відчувається зверхність білої людини, а ще мені не сподобалося, що Таманґо вижив. Работорговців спіткала справедливість, бідолашних африканців, на жаль, спіткав Таманґо. Та й таке. Гадаю, це оповідання мало б справити враження на тогочасних французів, пристидити їх та навіяти високоморальні роздуми про свою погану поведінку. Не знаю, наскільки в нього виходило на той момент. Мені, як людині, яка живе в країні, де ніколи не поневолювали інші народи, складно оцінити.

На жаль, на ґудрідс цієї книги немає, тому мені довелося позначити прочитаним якесь німецьке видання "Таманґо", щоб закрити свій річний "goal". Можу тепер розслабитись і до наступного року взагалі нічого не читати, річний ліміт досягнено хД

На черзі, мабуть, вищезгадана книга про Україну, бо, по-перше, цікаво, а, по-друге, в мене на телефоні накопичилась вже купа скачаних книжок "на прочитати пізніше", які все не вичерпуються, бо я постійно читаю щось геть інше, що кинулося в очі. Треба це якось виправляти.

[foolish-neko-reads]

"Піранезі" Сюзанни Кларк

Хай ваші Шляхи будуть безпечними, ваша Долівка - цілою, а Будинок наповнить ваші очі Красою.

Я дуже довго чекав на цю книгу - з переживанням та відчуттям непевності, бо не було певності, що її переклад вийде. Але тепер вона моя.

Здається, мені немає сенсу повторювати тут те, що було написано на Друкарні. Ці відгуки все одно ніхто не читає х)

"Піранезі" геть не схожий на попередні твори С. Кларк. Мені ніколи не вдавалося оцінити якісь стилістичні особливості автора, відслідити їх (саме тому я не вмію розрізняти анонів, кєк). Я завжди орієнтувався на емоції, які викликає читання. Але ця книга є інакшою й за змістом, й за ��собою, від якої здійснюється оповідання, й за відчуттями. Це щось зовсім нове.

Мене тішить, що Сюзанна Кларк не є письменницею одного жанру, а може вийти за межі звичного формату. Я не сумнівався у її таланті, вона неймовірно ерудована та розумна жінка, але приємно підтвердити свою думку.

Також мені сподобалося те, що головний герой наприкінці книги не повернувся до колишнього життя, не "став знов собою", а змінився назавжди. Це не можна назвати щасливим кінцем, але це цікаво та незвично. Будинок вплинув на нього, залишився з ним. Він є чужинцем у нашому світі, так само як ми будемо чужинцями у Будинку. Мені, звісно, шкода Метью. Шкода Піранезі. Шкода, що їх обох не існує, а натомість є інша особистість, яка не є жодним з них. Але це здається правильним.

Також мені трохи шкода Кеттерлі. Звісно, він поганець, але чомусь мені стало сумно, коли він загинув. Певно, він це заслужив. Він чинив жахливі речі. Але якісь сентименти я до нього відчув. Та й таке.

На жаль, не можу сказати, що початок книги викликав у мене ті почуття, які, гадаю, мав би. Я не відчув тривожності, непевності, містичної похмурості та загадковості. Не відчув того, що відчуваєш, коли дивишся на загадкові світлини, картини чи читаєш про Залаштунки, наприклад. Гадаю, мені треба перечитати початок, щоб краще відчути атмосферу. Бо мене мало це вразити, але я щось пропустив і не вразило.

Але чим далі я читав, тим сильніше мене затягувало. Хоч у книзі всього ~240 сторінок, я рідко читаю книги всього за два дні. Піранезі мені захотілося прочитати за два дні - щоб чимшвидше осягнути цю історію.

Також мені дуже сподобалося оформлення. Книга загорнута у обкладинку - дуже приємну на дотик, якусь ніби трохи гумову, матову, а візерунок гладенький та рельєфний. Дуже цікава текстура, але брудниться та легко дряпається. Палітурка така сама, як була у "Джонатана Стрейнджа". Ребриста, з блискучим тісненням. Добре, що вона цього разу захищена обкладинкою, бо як я не беріг "Джонатана Стрейнджа", але кутики трохи обтерлися все одно.

Зрештою, я дуже задоволений, що цю книгу прочитав. Не думаю, що вона мене захопить так само як цикл зі всесвіту Короля Крука, але це теж цікава та особлива історія.

[foolish-neko-reads]

"Страшні історії від українських письменників"

Якщо чесно, то ця збірка виявилась геть не тим, чого мені б хотілося побачити. За назвою можна подумати, що це є збірка моторошних оповідань, жахів, але ні. Це просто містичні оповідки, а у випадку Марко Вовчок я й не знаю, куди ту історію віднести. Оповідання М. Вовчок мені взагалі найменше сподобалось.

А от найцікавішим, на мою думку, є оповідання Квітки-Основ'яненка "Ось тобі й скарб".

��озповідь йде про жадібного та дурнуватого чоловіка, що у погоні за дармовими грішми втратив все, ще й родину свою пустив за вітром. Й ось йому трааився дідько, який заманив цього чолов'ягу обіцянкою розповісти де скарбів шукати.

Й поки що це оповідання є найповнішим описом побуту та звичаїв традиційних українських чортів, що мені зустрічалося. Й ось що цікаво - ці чорти чимось схожі на англійських ельфів (так-так, кому про що...). Дідько звелів чоловікові замість великодньої служби в церкві піти до лісу та, як побачить мандрівний вогник, йти за ним. Той синій вогник вивів головного героя до хащів, де чорти з чортицями, вбрані та причепурені наче панство, сиділи за пишним святковим столом та збували весілля дідькової падчериці від дев'ятої дружини. Всі вони багато вбрані, з "відкритими шиями та руками" (тобто у панських сукнях), їли вишукані страви, пили французькі вина та грали їм шестеро музик. Та хоч які всі були пишні, у нвмистах та пір'ї, але ніщо не ховало їхні ріжки. І, вишенька на торті, дідько розповідає ГГ, що душі, які їм продають люди за бажання, відбувають панщину. Себто, як й викрадені ельфами, тяжко працюють на чортів.

Взагалі, простежується деяка схожість. Здається, англійські фейрі - це й є аналог наших чортів. Уособлення злих сил, що зачаровують, дурять, викрадають людей. Словом, ось це оповідання мені дуже припало до душі. Й не тільки тому, що я вбачаю тут улюблений фольклорний мотив, а й тому, що воно загалом добре написане, жваве та хоча б відповідає заявленій тематиці.

Хоча було ще одне непогане оповідання - "Закоханий чорт" Олекси Стороженка. Але воно сумне - про те, як чорт у подобі козака закохавсу у присиловану відьму й готовий був усе для неї зробити, аби з нею побратися. Навіть обіуяв зробити так, щоб її охрестили та позбавили тягаря відьмацтва. Але ГГ його перехитрив, скористався, а тоді охрестив відьму й одружився з нею. І чорта за після цього інші чорти вбили.

[foolish-neko-reads]

"Пак з Пагорбів", "Нагороди та феї" Р. Кіплінг

На жаль, цієї збірки немає в українському перекладі.

Але скільки живеш, стільки нового для себе відкриваєш. Усім з дитинства відоме ім'я Редьярда Кіплінга за такими культовими творами як "Книги Джунглів", "Ріккі-Тіккі-Таві" тощо, але мало хто знає, що він також написав цілу збірку фольклорних англійських казок, у яких, найперше, фігурує один з найвідоміших фейрі - Пак, а разом з ним багато інших міфічних істот.

Ці казки не є мітами, радше це добра та чарівна оповідь про дітлахів, що знайомляться з історією рідної землі.

Це такий собі екскурс у історію для дітей. В цих оповідках нема нічого міфологічного. Їхня структура побудована на основі того, що Пак (який, підозрюю, знудився від самотнього життя серед англійських пагорбів) познайомився з дітьми та влаштовує їм зустрічі з духами людей, що бували на цій землі. Вони зустрічаються з середньовічним феодалом, римським легіонером, людиною кам'яного віку тощо. Усі ці постаті розповідають свої історії - про часи, в які вони жили, про подвиги та пригоди, про зради та перемоги, про побут та кохання. Звісно, історичної достовірності у цих оповідях шукати марно, вони аж ніяк не можуть бути доповненням до шкільної програми. Це просто підбірка, так би мовити, навколоісторичних сучасних мітів. Відображення того, як людина часів Кіплінга уявляла собі давніших людей, що населяли її батьківщину.

Особисто мені ця серія здалася трохи нудною. Десь на середині від мого інтересу не залишилося й сліду, а читання довелося продовжити із принципу. Не думаю, що тут є вина Кіплінга, просто мої особисті очікування були інакшими. Але, певно, ці два томи однієї історії дуже схожі на "Книгу джунглів" за атмосферою. Вони геть інші за змістом та антуражем, але й де в чому подібні. Просто це виявилось не те, чого мені хотілося. Зате мені подобаються ілюстрації. Люблю книги з гарними ілюстраціями.

P.S: трохи більші сподівання маю щодо "Кельтських сутінків" Єйтса. Це взагалі чудова випадковість, що ця книга трапилась мені на очі під час чергової перевірки, чи не з'явил��сь у продажі "1795"(з'явилась). Сподіваюсь їх обидві прочитати до відпустки.