thesolyanka

[thesolyanka]

Holodomor

The 23rd of November, 2024 is The Memory Day of victims killed during the Holodomor - a genocide of Ukrainians organized during 1932-1933 by moscow, using artificially created famine.

At this time, Kharkiv was not only the capital of the Ukrainian cultural revival, but also the “capital” of the moscow (russian) occupation government. Kharkiv turned into the epicenter of the Holodomor. The “wounds” from this terrible crime committed by the moscow (russian) occupiers and their accomplices have not yet healed, both on Kharkiv’s body and in it’s soul.

Today, during the full-scale russian-Ukrainian war, moscow is trying to repeat this crime, arranging mass murders and rapes of Ukrainian women, children and men (Bucha, Irpin, Izium, Mariupol…), massive missiled attacks on the public objects (Kyiv, Vinnytsia, Kremenchug, Kramatorsk, Lviv, Odesa, Izmail…) and on objects of critical infrastructure all over Ukraine.

The occupiers from the moscow, which calls itself as “russian federation”, are robbing the civilians and taking away food from the occupied districts of the Kherson and Zaporizhzhia regions, in exactly the same way as their “heroic grandfathers” did during the Holodomor of 1932-1933.

The occupiers are mass-deporting the civilians, including kids, from the occupied districts of Donetsk and Luhansk regions.

Ukrainian Crimea is still occupied by muskovites (russians).

Despite everything, Ukraine and Ukrainians continue to put up heroic resistance to the forces of evil, which call themselves “russians and the russian federation.”

[thesolyanka]

ШІ виходить на новий рівень розуміння культурно-історичних процесів.

P.S. Це до речі 2000-й пост в тамблері злючого харківського журналу "The Solyanka" з моменту його запуску в далекому листопаді 2016.

🍺🍲

[thesolyanka]

[thesolyanka]

[thesolyanka]

[thesolyanka]

[thesolyanka]

Фотосерія "Осінь в Харкові"

згенеровано ШІ, звичайно.

[thesolyanka]

[thesolyanka]

[thesolyanka]

What IF - "Old Man James"

Стрічка про Джеймса Бонда “Number 007” зірвала шалений куш в кінопрокаті, та побивши попередній рекорд "Skyfall" стала найуспішнішою картиною про агента 007. Режисер та сценарист цього прориву, Голліс Мартенсон, як ніколи був на коні. Незважаючи на те, що Голліс вже дописував свій новий оригінальний сценарій, плануючи зняти авторське експериментальне кіно, ідея зробити ще один фільм про Бонда не відпускала його. Особливо в умовах, коли родини Брокколі та Флемінгів, шаленіючи від грошей, які вони отримали з “Number 007”, вимагали від кінематографіста "зробити це ще раз". Врешті, Мартенсон піддався вмовлянням продюсерів і власної зацікавленості. Тим не менш, умова була такою, що цей фільм буде останнім, аби сформувати з “Number 007” окрему завершену ділогію. Аби досипати у майбутню стрічку трошки фансервісу, на роль агента 007 вдалось затягти Тімоті Далтона. І ось що вийшло...

1963 рік.

Пролог:

Східний експрес. Група радянських агентів намагається зловити людину, яка викрала у них закодовану базу даних зі списком радянських спецагентів, інспірованих на Заході. Цією людиною виявляється Джеймс Бонд, який переносить погоню на дах поїзда, де розправляється з усіма ворожими агентами. З повітря атакує гвинтокрил, але Бонду вдається потрапити на його борт, захопивши апарат.

Крутезні титри

1969 рік.

Джеймс Бонд пішов зі служби і оселився на віллі на Багамах. Він маскується під сноба-орнітолога, і проводить свої дні спостерігаючи за птахами, піднімаючи та опускаючи чарки, і заводячи нові романи час від часу.

Єдина людина, яка знає де знайти Бонда - Фелікс Лейтер. Він відвідує Джеймса, і просить того за старою дружбою допомогти, з дуже заплутаною справою, а саме допомогти у справі Еріка Голдфінгера - впливового мультимільйонера з Британії, який, ймовірно, є найбільшим контрабандистом золота у світі. Бонд відмовляється і Фелікс самостійно проводить операцію з занурення в організацію Голдфінгера під прикриттям. На жаль, його розкривають, і люди Голдфінгера ��бивають Фелікса. Коли Джеймс дізнається про це від колеги Лейтера, агента ЦРУ Джека Вейда, то вирішує помститися за друга. З ним на зв'язок виходить новий М, і пропонує тимчасово відновитися на службі, а також працювати разом з агентом Олівією Менсфілд - новим агентом 007.

Джеймс Бонд, за допомогою Олівії, виходить на колишнього радянського агента, грека Крістатоса, у якого є зв'язки зі злочинним світом Європи, і який підтримує бізнес-контакти з Голдфінгером. За підтримки зв'язкового МІ-6 Рене Матіса, Джеймсу та Олівії вдасться дістатися до Кристатоса, а також зірвати його вартісну нелегальну операцію. З'ясовується, що Голдфінгер використовує у торгових операціях одну і ту саму партію золота, яку після переплавки “перепродає” своїм “партнерам”, таким чином відмиваючи брудні гроші. Після перестрілки, внаслідок якої гине Крістатос, Джеймсу та Олівії, вдається втекти, забравши всі гроші від зірваної операції.

Матіс з'ясовує, що Голдфінгер влаштовує велику зустріч із партнерами у Римі. Джеймс та Олівія вирушають до Риму. Використовуючи гроші Крістатоса, вони планують видати Бонда за потенційного ділового партнера Голдфінгера. На великій зустрічі впливових багатіїв та міжнародних злочинців, Голдфінгер звітує, що гроші, які були ними вкладені в проєкт "Омега", вже дуже скоро повернуться в 50-ти кратному розмірі. Голдфінгер помічає та впізнає Бонда, хоча до цього вони жодного разу не бачились. Зав'язується перестрілка, і Джеймсу з Олівією доводиться втікати через весь Рим.

Тим не менш, ім вдається сфотографувати деяких з гостей Голдфінгера. Серед них: Макс Зорін, власник фармацевтичної компанії з США, афганський принц Камаль Хан та німецький океанолог Штромберг. Всі троє, як і Крістатос, колишні радянські агенти, згідно з базою даних, яку Джеймс викрав 6 років тому. За допомогою нового Q, який аналізує зібрані дані, Бонду та агенту 007 вдається з'ясувати, що бізнеси учасників зустрічі пов'язані: Голдфінгер відмиває брудні гроші своїх партнерів, які потім легалізуються у якості інвестиції в підприємства партнерів. Джеймс та Олівія вирішують проникнути в штаб-квартиру фармацевтичної корпорації Зоріна у Сан-Франциско, адже на зустрічі Голодфінгер наголошував, що найголовнішою ланкою таємничого проєкту "Омега", є корпорація Зоріна. Між тим, по всьому світу відбуваються чисельні теракти, і Бонд пов1язує їх саме з діяльністю синдиката Голдфінгера.

В штаб-квартирі Зоріна, Джеймсу та Олівії вдається знайти документації про проєкт "Омега": розробку вірусу, який знищує сільськогосподарські врожаї. Джеймс припускає, що нещодавні теракти й були влаштовані з використанням вірусу. Так чи інакше, агентів викривають, і цього разу їм не вдається втікти.

Захоплені агенти опиняються на базі Голдфінгера в Альпах, де антагоніст розкриває карти: насправді Голдфінгер це Блофельд, який вижив після провалу операції на Карибський островах. Він змінив свою зовнішність, щоб стати схожим на Еріка Голдфінгера - колишнього члена СПЕКТР - та від його імені керувати міжнародним злочинним синдикатом. Підприємство Голдфінгера-Блофельда фінансується генералом кгб Орловим, мета якого зруйнувати західні фінансові ринки. Для цього, Блофельд використовує широкий арсенал: від вірусу "Омега", до терактів та вбивств. Всі поважні бізнесмени та багатії, які приймають в цьому участь - діючі чи колишні радянські агенти інспіровані на Захід. Особиста мета Блофельда особливо не змінилась - максимальне особисте збагачення в обмін на знищення фінансових потужностей країн Заходу. При чому, Блофельд не думає о помсті Бонду за спричинені каліцтва, адже чудово розуміє, що Бондом знову керує жага помсти - Блофельд вбив не тільки дружину Бонда, але й його найліпшого друга. Тому, за логікою Блофельда, він спричинив Джеймсу куди більше болю, аніж Блофельд отримав фізичного болю від Джеймса.

Тим не менш, агентів стратять, але Олівія через спеціальний підшкірний передавач, вже встигла передати МІ-6 всі знахідки агентів, а Джеймс - залишити мікровибухівку в одному з приміщень бази. Агенти влаштовують диверсію та звільняються. Блофельд намагається евакуюватись та активує систему самознищення всієї бази, що знаходиться на альпійській вершині. Олівія намагається сфотографувати документи в кабінеті Голдфінгера-Блофельда, але раптом той вбиває її. Бонд женеться за своїм заклятим ворогом, до його гвинтокрилу. Блофельду вдається злетіти, але Джеймс потрапляє на борт, та б'ється з ним. База остаточно вибухає та руйнується, а гвінотокрил з Бондом та Блофельдом зазнає трощі на альпійських схилах. Поранені Бонд та Блофельд вибираються, та Джеймсу вистачає сил наздогнати ворога та вбити його. Ц��ого разу, Джеймс всаджує в Блофельда всі набої, що в нього є, аби переконатись, що його остаточно вбито.

Джеймс дивлячись на Альпи, пригадує, що десь тут загинули його батьки.

Сцена після титрів:

У москві, в своєму кабінеті генерал Орлов віддає наказ "зачистити" агентів, які приймали участь в операції Голдфінгера. Однак, самого Орлова, з снайперської гвинтівки, вбиває таємничий кілер.

В Лондоні, М зустрічається з Рене Матісом. З їх розмови стає зрозумілим, що база даних радянських агентів, яку поцупив Бонд, була лише часткова справжньою: загалом в неї були внесені вже вбиті агенти, а також ті агенти, яких кгб хотіло позбутись. М та Матіс приходять до висновку, що таємнича мережа радянських агентів на Заході не підкоряється москві, а веде свою окрему гру, і треба виявити того, хто керує цією організацією.

А це означає, що Джеймс Бонд ще повернеться...

[thesolyanka]

Перший Кінематографічний Всесвіт

Багато хто забуває, що колись дуже давно, задовго до кінця 2010-х, коли Кевін Файгі нібито "придумав" зняти окремі фільми про Залізну Людину, Галка, Тора та Капітана Америка, а потім зробити фільм, де ці герої об'��днаються у команду Месники, голівудські продюсери вже дійшли до подібної ідеї. Вже були придумані й кросовери, як такі, і вже було сформульовано, що деякі гайпові персонажів є набагато більш популярні за акторів, які їх грають. Остання думка була також сформульовано набагато раніше до народження Квентіна Тарантіно, який оголосив її у 2020-х.

Звичайно, що мова зараз йде по легендарних класичних монстрів компанії Universal, які вже майже сторіччя є частиною світової поп-культури, і образи яких бачив кожен, навіть якщо не бачив їх старі фільми.

Нижче, до речі, малюнок Алекса Росса. з його твіттерського фан-акаунту. Знайомі образи?

Так у далекому 1931 році, дві доволі "вільні" екранізації готичних англійських романів стали культовими стрічками "Dracula" Тода Броунінга та "Frankenstein" Джеймса Вейла, які поклали початок цілого кіновсесвіту монстрів. Якщо сучасні стрічки MCU засновані на коміксах однойменного видавництва, то історії монстрів Universal були створені за мотивами творів англійської літератури. І варто зазначити, що сучасні "каноноборці" за те, щоб герої коміксів виглядали на кіноекранах один-в-один, як на сторінках журналів, були б дуже засмучені, якби вони бороли "канони" книжок Брема Стокера та Мері Шеллі.

Якщо ви уявляєте собі Дракулу приблизно так:

то можемо ствердно казати, що образ графа Дракули, створений у фільмі 1931 року абсолютно й безапеляційно є уособлює колективну уяву про цього персонажа.

Теж саме можна сказати і про монстра Франкенштейна, якого часто називають просто - Франкенштейн:

Цей образ повністю є продуктом класичної стрічки 1931 року - за описом з книги, монстр виглядає абсолютно інакше. Більше того, щоб простіше пояснити, чому створіння професора Франкенштейна саме "монстр, який вбиває", творці стрічки придумали сюжетний троп, згідно з яким, мозок для створіння професор взяв з тіла страченого вбивці.

Успіх стрічок "Dracula" та "Frankenstein" це буквально успіх "Superman" Річарда Доннера, чи "Batman" Тіма Бертона, чи "Spider-Man" Сема Реймі, чи навіть "Iron Man" Джона Фавро. З одного боку, він змусив продюсерів задуматись над негайною сиквелізацією обох історій, незважаючи на те, що літературного першоджерела для них вже не було. З іншого боку - перенести на кіноекран більше готичних історій, створивши з них популярні горори. При чому конвеєрна сиквелізація стрічок, почалась не одразу, навіть за умови того, що в 1930-х роках голлівудське кіновиробництво працювало набагато швидше.

Прикметною деталлю цієї історії у суперництво двох провідних зірок жанру того часу - угорця Бели Лугоши, який зіграв Дракулу, та англійця Боріса Карлоффа, який зіграв монстра Франкенштейна. Якщо Лушоши здебільшого застряг в образі Дракули, якого після першої стрічки так більше і не грав, то Карлофф, який зіграв фактично роль мовчазного велетня, навпаки приміряв на себе нові і нові образи монстрів. Вже у 1932 році Карлофф втілив образ ��мхотепа (так, майже того самого з фільмів з Бренданом Фрейзера початку 2000-х) у "The Mummy".

Після Мумії, у 1933 році на екранах з'явився "The Invisible Man", за мотивами твору Герберта Веллса.

Паралельно зі створенням "нових монстрів" студія почала виробництво горрорів по мотивам творів Едгара Алана По. По-справжньому знаковим стає 1935 рік: студія випускає "The Raven" по мотивам твору По, до якої вдалось залучити і Лугоши, і Карлоффа. Студія також випускає перший фільм про вервольфа "Werewolf in London", який, на жаль, стає перший серйозним провалом "монстрів Universal". І врешті, головним успіхом стає перший сиквел - "The Bride of Frankenstein".

Достатній проміжок між першою і другою стрічкою про монстра Франкенштейна є наочним поясненням звідки взялось це явище, сиквелізація - падіння доходів студії. Фільм про монстра Франкенштейна залишався найбільшим хітом студії на протязі кількох років, тому продюсери вирішили ризикнути із сиквелом, й зірвали куш. Адже "The Bride of Frankenstein" і досі називають одним з найкращих сиквелів в історії, який може перевершити навіть перший фільм. Монстр Франкенштейна з незграбного велетня еволюціонує до дійсно злобної й небезпечної істоти, яка чудово усвідомлює своє місце в цьому світі та свою власну особливість. Саме для цього, він потребує "самку", аби розмножитись та підкорити собі людство.

Успіх сиквела про Франкенштейна підбурив студію, як це буває і до сьогодні, повторити його із сиквелом фільму про Дракулу - "Dracula's Daughter" стрічка, що вийшла у 1936 році, стала фінансовим і творчим фіаско, який змусив студію переглянути свою творчу й фінансову стратегію. Нових фільмі про монстрів (старих чи нових) не з'являлось аж до 1939 року, коли на екранах з'явився триквел - "Son of Frankenstein". Студії Universal вдалось одразу залучити до проєкту і Карлоффа, і Лугоши, який зіграв хрестоматійний персонаж горбуна Ігоря, який допомагає вченим в їх експериментах, але завжди шукає в цій допомозі власний зиск.

На загальний подив, стрічка вийшла достатнью сильною, та набагато більш якіснішою за сиквел Дракули, хоча й програвала першим двом фільмам. Успіх знову надихнув продюсерів Universal продовжувати "тему монстрів", а точніше сиквелізувати їх. Ця історія є наочним прикладом формування однотипних менеджерських рішень, які голлівудські студії приймають вже майже 100 років поспіль.

В 1940 році, студія випускає "The Mummy's Hand" та одразу два сиквели про Людину-невидимку: "The Invisible Man Returns" та "The Invisible Woman". При чому, аби гарантувати успіх, Universal створює сиквели про Людину-невидимку в різних жанрах та зі зниженими бюджетами. Це дає можливість перевірити смаки авдиторії, аби розуміти, ��уди далі рухатись безпосередньо з цим "монстром". Гротексно-комедійна "The Invisible Woman" проявляє себе успішніше, ніж "The Invisible Man Returns", що призводить врешті до створення фільмів "The Invisible Agent" (1942) та "The Invisible Man's Revenge" (1944) які врешті збирають непоганий бокс-офіс. А в 1940 році "The Mummy's Hand" робить непогану касу, хоча й не викликає такого резонансу, як перша стрічка, що в принципі недивно. "The Mummy's Hand", в якій вже немає Карлоффа, продовжується стрічками "The Mummy's Ghost" та "The Mummy's Curse" (1944) з Лоном Чейні-мол. у ролі Мумії, які завершують істор��ю Мумії разом з історією Людини-невидимки. Варто зазначити, що в сиквели доволі не часто повертався головний акторський склад першого фільму, а бюджети сиквелів зазвичай були скромнішими. Цю тактику потім використає Disney зі своїми найгітовішими анімаційними стрічками наприкінці XX-го ст..

У 1941, Universal вирішує знову спробувати зробити фільм про вервольфа, після фіаско зі стрічкою "Werewolf in London", і на цей раз досягає успіху - "Wolf Man" і досі є класикою класик на рівні з першими фільмами про Дракулу, монстра Франкенштейна, Мумію та Людину-невидимку. Головну роль зіграв Лон Чейні-мол., який перетворився на нову зірку Universal, на рівні Лугоши та Карлоффа, та буквально на обличчя "серії про монстрів" у 1940-х роках. Однак, іронія в тому, що в 1940-х нові сиквели, в яких приймав участь Чейні, якому врешті довелось грати і Дракулу, і вервольфа, і монстра Франкенштейна, постійно опускали планку рівня якості все нижче і нижче. Кар'єра Карлоффа тільки йшла вгору, і він вже не повертався до горрорів Universal, а Лугоши, в свою чергу, отримував лише прості другорядні ролі.

В 1942 році виходить четвертий фільм про монстра Франкенштейна - "The Ghost of Frankenstein" - в якому Лугоши повернувся до ролі горбуна Ігоря, а Чейні-мол замінив Карлоффа у ролі монстра Франкенштейна. Сюжет цього фільму чудово ілюструє черговий етап сценарної деградації фільмів про монстрів Universal - Ігор шукає чергового, ще одного, сина Віктора Франкенштейна, який через хитру схему Ігоря, має допомогти пересадити мозок горбуна в тіло монстра, аби той отримав надзвичайну фізичну силу.

В 1943 році Universal знову вдається зробити невеликий прорив - на екрани виходять перший кросовер "Frankenstein Meets the Wolf Man", триквел про Дракулу "Son of Dracula" та оригінальний культовий і кольоровий "The Phantom of Opera".

Це правда, саме Universal задовго до Marvel дійшли до ідеї поєднання двох персонажів, які ще можуть "конвертити" в одному творі. "Frankenstein Meets the Wolf" виступає продовженням одразу і для "The Ghost of Frankenstein", і для "Wolf Man", де обидві головні ролі грав Чейні-мол.. Більше того, з тим, що сюжетна лінія горбуна Ігоря нарешті завершилась у попередній стрічці, тепер монстра Франкенштейна грає сам Бела Лугоши. Як і в наші днів, ставка на те, що зіштовхнути на екрані двох культових монстрів, і водночас двох культових акторів жанру, себе повністю окупила. Незважаючи на скромний творчий потенціал, стрічка де в протистояння вступили монстра Франкенштейна та вервольф є куди більш культовою ніж попередні франкенштейнівські сиквели.

"Phantom of Opera" - кольоровий ремейк німого фільму від тих же Universal, який крім того, що зайняв місце в світовій поп-культурі, також отримав два технічні "Оскари". Тим самим, Universal якби довели, що ще можуть робити серйозні стрічки "про монстрів".

"Son of Dracula" неочікувано вийшов кращим за "Dracula's Daughter", та як вважається завдяки не тільки тому, що Дракулу зіграв Лон Чейні-мол., але й сюжетному фінту, який ще дуже часто будуть використовувати аж до наших днів. Триквел повністю ігнорує події невдалого сиквелу, а Лон Чейні-мол. наче й іншого персонажа, але фактично Дракулу. З цих пір ім'я "Дракула" стало в першу чергу асоціюватись не з самим персонажем, а з образом, що створив в оригінальному фільму Бела Лугоши. Вже неважливо, як цей персонаж представляється іншим, чи який актор його грає. Якщо глядач бачить схожі риси з "тим самим Дракулою", а врешті персонаж проявляє свій вампіризм- це Дракула! До речі, кожен раз коли Дракула гине від сонячних променів, не лякайтесь - в наступному фільмі він знову повернеться, наче нічого й не було.

В 1944 році, Лон Чейні-мол. грає Мумії в двох останніх фільмах про цього монстра, і врешті стає єдиним актором, який зіграв чотирьох провідних чудовиськ студії Universal - Дракулу, вервольфа, монстра Фракненштейна та Мумію. В цьому є ж році, виходить ще один кросовер - "The House of Frankenstein" - який є прямим продовженням "Frankenstein Meets the Wolf", та для закріплення успіху має в колоді монстрів ще й графа Дракулу.

Через те, що лори монстрів перетнулись, а також через відмову Лугоши приймати в цьому участь, ролі та актори дещо змінились - Чейні-мол. продовжив грати роль Лоренса Телбота, який шукає ліки від прокляття вервольфа. На роль монстра Франкенштенйа взяли Глена Стрейнджа - другопланового актора вестернів, а на роль графа Дракули - Джона Керрадайна. Боріс Карлофф погодився повернутись в горрору Unviersal - він отримав роль чергового безумного вченого професора Неймана, який мав поєднати у сюжеті лори трьох ключових монстрів. При чому, сюжет фільму не може вивезти одночасно всіх трьох монстрів одночасно - подібно до того, як це зробив з трьома антагоністами Сем Реймі у "Spider-Man 3" (2007). В якості протагоніста, або такого собі антигероя по типу Брюса Беннера, позиціонується Лоренс Талбота, а професор Нейман - в якості антагоніста. Дракула Керрадайна - з'являється, трошки всіх лякає, а потім знову помирає від променів Сонця. Монстр Франкенштейн знову "оживає" ближче до кінця стрічки, щоб наче Галк "все крушити".

Незважаючи на доволі скромну якість, "The House of Frankenstein" непогано показав себе в прокаті, що призвело до появи у 1945 році фінальної стрічки про Дракулу, вервольфа та монстра Фракненштейна, яка умовно закрила сюжетні лінії для них всіх - "The House of Dracula". Карлофф не повернувся до цієї стрічки, але колода пер��онажі все ж та сама - монстри, безумні вчені, горбуни й так далі.

Цікавим є розвиток "головної трійці" монстрів Universal. Граф Дракула, починаючи ще з культового образа Бели Лугоши - чудовисько, вбивця та негідник за визначенням. В сиквелах цей образ навіть не намагаються "копати", бо його найголовніша роль та місія - лякати глядача. В той же час, монстр Франкенштейна пройшов кілька етапів розвитку цікавого розвитку. В першому фільмі, аби "легко" пояснити вбивства, які скоює монстр, був використаний троп про "мозок вбивці", про який згадувались у тексті раніше. Таким чином пояснювалась "злодійська" сутність монстра, і нівелювалась певна глибина персонажу, яка була присутня у романі Мері Шеллі. Тим не менше, як і книзі, в подальшому монстр "розвивався": в сиквелі він вже планує підкорити собі світ. Однак чим далі знімають продовження, тим монстр все сильніше деградує перетворюючись на таку собі вегетаріанську версію Джейсона Вурхіза, яким маніпулюють всякі "злі горбуни" та "злі вчені". Монстр, якого в останніх фільмах грає Глен Стрейндж, а не легенди типу Карлоффа, Лугоши чи Чейні-мол., взагалі немає реплік, та скоріш за все розуму.

Найбільш вдалий та цільний образ вийшов у Лона Чейні-мол. та його Лоренса Телбота, з образом якого Чейні-мол. асоціюється в першу чергу. Телбот не хоче бути монстром вервольфом, та майже всю свою історію, на протязі чотирьох фільмів, намагається вилікуватись від цього прокляття. Такий собі Брюс Беннер без ступеня доктора. І так, наприкінці останнього фільму, кожен отримає своє - Телбот лікується від прокляття та стає звичайною людиною, а Дракула та м��нстр Франкенштейна знову гинуть.

В 1954 році, Universal випускають чергову культову стрічку - "Creature from the Black Lagoon". І незважаючи на всю важливість Тварі з Чорної Лагуни для сучасної поп-культури, в середині 1950-х епоха класичних монстрів Universal вже минула.

Бела Лугоши закінчив своєї життя, старим одинаком, в "полоні" навіженого фаната Еда Вуда - про це можна більше дізнатись зі стрічки Тіма Бартона "Ed Wood" (1995). Після цього захочеться подивитись найгірший фільм в історії кіно "Plan 9 from Outer Space" (1959), де Лугоши з'являється останні раз і буквально на кілька секунд. Саме цей, найгірший фільм в історії людства, став своєрідною "goodbye song" для всесвіту класичних монстрів Universal.

Карлофф та Чейні-мол. продовжили свої відносно успішні акторські кар'єри аж до самої смерті.

Історія монстрів студії Universal наочно демонструє, як подібні великі проєкти, який приносять компаніями шалені кошти, а акторам не менш шалену популярність, врешті решт згасають - сюжети стають більш примітивними, персонажі простішими, а їх кількість більшою. Якщо кінокомікс чекає майбутнє вестерна, то Marvel Cinematic Universe, мабуть, чекає майбутнє монстрів студії Universal.

[thesolyanka]

[thesolyanka]

Капіталізм та Лівацтво

"Кронос заздрив могутності свого батька, Урана, правителя всесвіту. Уран накликав на себе ворожнечу матері Кроноса, Геї , коли сховав гігантських молодших дітей Геї, сторуких гекатонхейрів та однооких циклопів, у Тартарі , щоб вони не побачили світла. Гея створила великий кам'яний серп і переконала Кроноса каструвати батька." - "Теогонії" Гесіода.

Дуже прикметно, що ліваки всю дорогу борють капіталізм, якому вони ж і мають завдячувати за своє існування. При тому, що більшість ліваків, скоріш за все, не знають що таке той капіталізм.

В епоху феодального суспільного ладу, серед підлеглих феодалів, напевно, були купа людей, які вважали поточний лад несправедливим. Адже статус "феодала" було майже неможливо отримати не народившись "феодалом", а він був напряму пов'язаний з ресурсами, які дають можливості, що покращують якість життя. Коли ліваки починають, а точніше продовжують, розповідати про те, що "капіталізм то зло, так не має бути, є інший шлях і т.д.", то вони (не)свідомо брешуть. В совдепівській історії перехід від "царату" до "республіки" відбувається в один конкретний визначений день, а вчорашні кріпосні моментально (ментально) стають вільними громадянами тоді, коли "люди зверху" підписують якійсь папірець. Найпримітивніший курс історії для більш менш дорослих людей, коли йде розгляд еволюції суспільно-економічного ладу, завжди має хоча б одну дві тези, які свідчать про те, що перехід від феодалізму до капіталізму це сукупність великої кількості подій, процесів та еволюційних змін, розтягнутих не на одне сторіччя. Безумовно, що в процесі багаторічного процесу зміни суспільно-економічного ладу, "підлеглі феодала" еволюційним шляхом отримали унікальну можливість самореалізації без прив'язки до свого фамільного статусу. Саме поступове розірвання залежності обсягів та доступності ресурсів від статусів обумовили появу лівацтва.

Очевидно, що поступове розірвання залежності якості ресурсів від статусів порушили тогочасний суспільний лад, надавши колишнім "підлеглим" феодала доступ до ресурсів без необхідності мати особливий статус від народження. Десь тут і з'являється та сама омріяна "рівність", про котру вже не перше століття скиглять ліваки. Ось тільки ця рівність обумовлює те, про що ми всі продовжуємо сперечатись й до сих пір: "на старті" всі повинні мати рівні можливості, а далі вже все вирішують особисті якості окремо взятої людини. Звичайно, що це "на старті" не з'являється само собою, а в деяких суспільствах досі немає натяку на це умовне "на старті". Хоча навіть без цього "на старті", колишні піддані феодала мають різні людські якості - фізичні, розумові, моральні й так далі. В процесі трансформації суспільного ладу, від феодалізму до капіталізму, абсолютно природним шляхом формуються ці, кого лівацтво ненавидить ще більше за самих феодалів - середній клас, чи як його таврували за совдепії, буржуї. Бо лівацтво, і всі його прояви, це органічна відповідь найслабших, найгірших й най нерозвиненіших колишніх підданих феодала, які не змогли стати буржуа, бо не вистачило ані фізичних сил, ані мізків.

Але річ у тім, що саме капіталістичний лад, дає їм змогу утворитись через самоосягнення, і врешті самоствердитись. Замість того, щоб через створення зайняти місце серед представників середнього класу, а то й вищого класу, ліваки шукають "легкі способи" досягнення кращій якості свого життя - як відняти те, що є у середнього (і не тільки) класу, які більш успішні й вдалі за слабкого й злобного колишнього підданого феодала.

Ліваки постійно придумують нові ізми, аби максимально підірвати фундаментальні основи поточного порядку денного: підривати родини, суспільства, створювати конфлікти в будь-якій спільноті, користуючись принципом "розділяй та володарюй". Ліваки створюють нові деструктивні концепції, та карбують їх в памфлетах до палких промов про "справедливість", яка насправді є просто ненаситною жагою слабкої людини до володіння якомога більшим обсягом благ.

Соціалізм залазив людям в кишені, а сучасні веселкові борцуни - людям під нижню білизну. Супутні блми їм та радфеми є не просто дзеркальним уособленням расизму та шовінізму. Глобалізм - перефарбований червоний інтернаціоналізм. Печерні рускій мір - колишнє панславянство, а рускоє православіє - перефарбований лєнінізм. І обидва вони теж лівацька маніпуляція.

Під маскою мультикультуралізму та різноманіття є лише кілька "правильних культур та традицій", домінування яких надасть більше ресурсів обмеженому колу плутократів. Під маскою "давайте допоможемо" - повномасштабна війна та геноцид, а під маскою "допоможіть нам" - повзуча окупація та знову геноцид.

Зверніть увагу на того, кого більше за всіх лівак звинувачує в "несправедливості", і ви легко зрозумієте, хто є Кронос, а хто - Уран. Прикметно те, що врешті Кронос повторив долю Урана.

[thesolyanka]

Харківській міський цвинтар №1

Десь так, на думку ШІ, виглядав Харківській міський цвинтар №1 до того, як був знищений московською окупаційною владою в середині 1970-х років.

[thesolyanka]

[thesolyanka]

Вітчизнянний кенселінг та нова плутократична номенклатура

Чергові явища, про які піде мова, незважаючи на свою інфернальність, насправді є реальними. По меншій мірі реальним є вплив цих явищ на цілком реальний оточуючий нас світ. Перше явище, своєго роду, є частиною другого. І так, ні цей раз мова піде не про лівацтво й московство, хоча явища, які ми розглянемо, є дотичними до цих "куриці й яйця, або яйця й курки".

Часто стикаємось з проблемою - коли намагаємось описати якесь явище, яке здається новим, то через потенційний брак загальновідомих знань про це явище, яке може бути вже загальновидомим, придумується якійсь новий "термін". Для цього мідлріду, викорстаємо слово "плутократи".

Чому саме "плутократи"? По-перше, чисто через фонетичні особливості слова. По-друге - існує певна дотичність між його академічним значенням, й темою цього тексту. Але врешті сенс нашіх "плутократів" буде трішки відмінним від загальноприйнятого.

Тому ось посилання на укрвікі, щоб не плодити дезінформацію:

В рамках теми, яку ми розглядаємо, плутократ це не просто аналог олігарха. Це особа, яка маніпулятивними шляхами зосередила в своїх руках владу й ресурси заради покращення особистого добробуту, усвідомлюючи (чи не усвідомлюючи, це немає значення), що це призвело до погіршення життя інших людей. Або навіть втрати здоров'я життя інших людей. Використання цього терміну, позбавить нас необхідності знову звертись до термінів "лівак" чи "московит". Бо ліваком може бути як сам плутократ, так і пересічний позитивний еко-лгбт-активіст, який збирає донати на бігмак. Або ж, наприклад, московитом може бути як і сам цар-хазяїн, так й його раб-холоп, який так і не став царем, хоча дуже би цього хотів.

Далі мова піде про два всім відомим явища, які були вказані у назві цього текста: це вітчизняний кенселінг та відтворення нової плутократичної номенклатури за всіма класичними лівацько-московитськими методами. При чому вітчизняний кенселінг є тою зброєю, якою нова плутократична номенклатура намагається бити в наше хоч й строкате, й понівечене, але все ж таки українське громадянське суспільство. Бо класичне "розділяй й володарюй" це майже закон природи, яке використовують, вочевідь, всі, хто хое володарювати.

В історії мабуть існує більше 100500 випадків, коли хтось написав в твіттері образи про українців, зробивши це абсолютно прямим текстом, ніяк не прикрашаючи свій відвертий гейтспіч. За це особа отримала спочатку праведний удар вітчизняним кенселінгом, або ще контрольний удар твіттерським бангаммером. Але погодьтесь, відвертого фізичного насильства не сталось - це ж нібито соцмережа, і інтернет. Тим не менш, подібні конфлікти мають декілька різних рівінів. На наступній стадії, нам зустрічаються тіктокерські дурачкі, які знову ж таки прямим текстом принижують та дегуманізують українців, або витворяють якусь аморальну неприкриту нічим дичину, прикро помиляючись, коли фіксують це все на відео. Буквально в той же день, знаходяться небайдужі люди, які знаходять тіктокерських воїнів, роблять їм усне або фізичне зауваження, після чого виходить наступне відео з вибаченнями. А є ще інший рівень - відбувається якійсь конфлікт в громадському місці, який хтось записав на відео, де хтось ображав когось за якоюсь ознакою. Врешті, словесний конфлікт переростає у фізичний. В цьому випадку також, знаходяться небайдужі, які знаходять винуватця конфлікта, роблять йому фізичне зауваження та записують його вибачення. Спостерігачі-споживачі контенту - тобто ми з вами - начебто всюди задоволенні. В першому прикладі - накинулись на подонка, забулили, та його врешті забанили. В другому й третьому випадках - хтось таки провів (не)лайтовий суд лінча, й публіка задоволена. В обох випадках справедливість, як здається нам, спостерігачам-споживачам, відновлена. В усіх перелічених випадках, ми впевненні в тому, що відбулось саме відновлення справедливості. Чому? Бо ми 100% впевненні в тому, що до цього відбулась несправедливість. Бо очевидно, що був кривдник, але він мав всі шанси оминути відповідальності, бо його "кривда" або не потрапляла під законодавчу базу, або неіснувало дієвих працюючих легальних механізмів відновлення справедливості. Начебто немає ніяких сумнівів. Однак сумніви щодо вітчизняного кенселінгу виникають тоді, коли не є очевидним "злочин". Тоді вспливає старий, і обожнюваний башатьма, термін "лінучавання". Так, кенселінг, що вітчизняний, що міжнародний, з певної точки зору, є різновидом лінчування. А "справедливість" лінчування не спирається на закон, але спирається на емоціі. Плюнути комусь в обличчя й вбити людину - є дві абсолютно різні речі, як за механікою та і за, скажімо так, змістом. Хоча не будемо сперечатись, що постмодернізм зможе прирівняти й плювок з вбивством, але це вже інша тема. За законом відповідальність за обидва вчинки точно різна. За кенселінгом - ні.

Постає класичне плебейське питання: "А хто буде вирішувати?"

І ось тут на сцену вступають ті, кого можна назвати плутократами. Вони пояснять, що крітерії й правила кенселінгу вирішує "вічно ображений, невдоволений й пригначений нарід". Але плутократи просто трішки допоможуть його "організувати", той "нарід". Звичайно, що кенселінг буде виглядати куд�� привабливішим за закон, бо крітерії "злочину" начебто вирішує сам нарід, але плутократи йому трішки допомогають, щоб точно все було "по-справедливості". Класична історія, більш ніж 100-річної давнини, тільки іншими словами.

І ось тут ми врешті повертаємось саме до вітчизняного кенселінгу й його нового рівня. Бо тепер здається, крітерій "злочину" визначається лише на основі ступеня розбіжностей думок, й "очевидність злочину" пропущена через оптику зовсім нелітературного постмодерна. Адже, якщо альтернати��на думка, яка викладена абсолютно адекватно без образ, призводить до реальних погроз життю та здоров'ю - щось мабуть працює не дуже правильно в нашому світі. І є припущення, що це через те, що вітчизняний кенселінг все ж таки потрапив в руки плутократів. Глобалізація ж непогана ідея, правда? В теорії. Наприклад, потрапивши до рук плутократів-ліваків, виявилось, що Австралія й Уганда - "рівні". Але через те, що в Австралії більше грошей, то вона має поділитись з Угандою. Теоретично. А може й ні. Глобалізація все ж таки. Справедливість. Схоже відбувається на нашіх очах. Вітчизняний кенселінг перетворився, як на інструмент конкретного гейт-накруту, так й на штучне виокремлення певних груп людей та їх налаштування один проти одного. В якості драйверів цього процесу - люди, які мають беззаперечний високоморальний статус. А інші, сприймають цих плутократів за "лідерів суспільних думок" саме тому, що моральні координати і справді мають сенс. Але плутократи крутять моральний компас так, як цк буде вигідно в цей момент конкретно їм.

Маніпулючі в царині моральних координат, плутократи виокремлюють себе в нову плутократичну номенклатуру - за всіма лекалами того, від чого ми намагались позбутись за всі роки Незалежності. Просто зараз, всі ці самі старі процеси й явища, мають трішки інший вигляд й реалізацію. Втілюючи принцип "розділяй й володарюй", нова плутократична номенклатура використовує класичні лівацько-московитські методи у своєму оновленому вітчизняному кенселінгу. Це про той вислів, який нібито вже й не Черчіля, про "фашистів" й "антифашистів": московити зробили все саме так, це вже давно очевидно. А що роблять наші плутократи? Вони виводять нтермін "русня" на новий рівень. Адже за кацапи/москалі алгоритми соцмереж можуть забанити, й "лідери суспільних думок" можуть втратити фолловерів та лайки. "Орки" - багато було пояснень, чому краще так не називати ворога. А от "русня" - воно якби й прямо каже, що наш ворог росіянє, й водночас якби й несильно ображає. При чому використовуюється як всерйоз, так і для всяких "шуточєк". Тут же й незвідкілля вспливає термін "вкраїнчик" - ніби й мило, ніби й "посмєяться", ніби й нічого такого. Ось тільки у плутократів є свої думки, як використовувати терміни "вкраїнчики" й "русня". Якщо твоя думка вписується в парадигму новой плутократичної номенклатури - "молодець, сідай на своє місце вкраїнчик!" Якщо твоя думка не вписується в парадигму новой плутократичної номенклатури - "ти русня! а що з русньою роблять на фронті?".

Тому сьогодні бачимо, як молотом вітчизнянного кенселінгу нов�� плутократична номенклатура виковує нову політичну націю "вкраїнчик" (НПН "Вкраїнчик"). А серпом того ж кенселінгу відсікає від НПН "Вкраїнчик" так звану "русню". Точніше тих, кого номенклатура вирішила вважати "руснею". А робота "серпом й молотом" йде знову по нашому, хоч й строкатому, проблемному й т.д., але суспільству. Від удару серпом чи молотом вбережеться той, який зможе правильно вгадати, куди сьогодні показує стрілка цього морального компасу, який привласнили собі нові плутократи.

[thesolyanka]