thesolyanka

[thesolyanka]

3 years of russian (moskovian) full-scale invasion to Ukraine.

The Deep Folks

We will not say anything new, since these impressions have been strong for many years now - the people of the West perceive “russians” as residents of imperial centers. Guys, “russians” are only well-fed and prosperous residents of the city center of moscow, which are not much different from well-fed and prosperous citizens of the city centers of London, Rome or Paris. The same for residents of st. petersburg, a seemingly pro-European city and center of the so-called “russian culture”. However, you should find out that in the 18th century st. petersburg was built by Ukrainians captured in russia. Yes, yes, the “cultural capital of russia” stands on the bones of thousands of Ukrainians who were brought there in the same way as in the 20th century Ukrainians were taken to Siberia, where they built cities and developed infrastructure for russians. And just as it is happening now - in the 21st century.

In fact, friends, real “russians” are not at all spineless and pampered residents of a couple of russian megacities. Real “russians” are a deep folks. The same deep folks that lives in the vastness of Siberia and the Far East, unknown to most civilized people - that very “Northern Asia”. Strange name, right? You won’t meet it anywhere especially, because everyone is used to the fact that it’s “just russia”. This deep folks rarely leaves their habitats, where little is known about civilization - about paved roads, iPads, Xboxes, normal toilets or the same memetic washing machines or refrigerators. It is this deep folk, which makes up the bulk of the bulk of the russians, that brings the lenins, stalins and putins to power. And it is this deep folks that rapes Ukrainian children, kills pregnant Ukrainian women, destroys and robs Ukrainian houses.

If you think that they are doing this for the first time, then you, unfortunately, you are deeply mistaken. They have been doing this for centuries. It was this deep folks who did the same thing in 1917-1920, it was this deep folks who killed millions of Ukrainians by artificial starving in 1932-1933, in order to then rob and settle in the house in Ukraine. It is this deep folk that is doing this today.

If you think that the existence of a deep folks justifies the so-called “civilized russians” from moscow and st. petersburg, then you are mistaken again - this is the same deep folk who broke into the “closed club of satiety” and tries to impersonate civilized people. In fact, the inhabitants of moscow and st. Petersburg are the same deep folks - they just managed to wash themselves and find out what is a washing machine, computer, olive oil, Nintendo Switch and so on.

Perhaps you will say that the deep folks are not guilty, that their “politicians” or “czars” are guilty, that they brought this deep folks to such a pure state. However, no. They have been like this all their history. All these monsters lenins, stalins and putins are just aggregated deep folks, just aggregated “common russians”. And these aggregations are needed by deep folks to hang on them all their collective crimes. The deep folks have been doing this for centuries. And they will do so as long as it is allowed to do so.

In the early 1920s, they tried to deceive the people of the West by kneeling down and asking for help.

But it is enough to feed them and help them to get up form their knees, and they immediately begin to become impudent, behave aggressively, threaten, and then …then the deep folks from russia come to Ukraine, rob Ukrainians and doom millions of Ukrainians to starvation - this is called the Holodomor.

In the early 1990s, the people of the West again took pity on the deep folks, when they fed them, they thought that russians are struggling to be free, that they should be helped to get off their knees and start to live as civilized people.

But they just repeated everything by the same scenario. They get off their knees, created a putin, and as a result - Bucha, Mariupol, Kharkiv…

It is unprofitable for the Western states to know anything about the deep folks - it is better when 1/6 of the land sits quietly, drink vodka and sells its energy resources.

When we talk about this deep folks, about these “common russians” like this, they called us “nazi” and” fascists”. But Ukrainians didn’t rape and killed russian kids and women, Ukrainians didn’t rob their houses and steal their goods. This is what “russians”, this deep folks have done with Ukrainians, and then, they called Ukrainians “nazi”. Just because they can’t stand how we can live as civilized people when they live like a horde of orcs. And they will continue do this, until we won’t stop them.

[thesolyanka]

Вулиця 8-го Вересня

Вулиця "гвардєйцев-широнінцев - мабуть остання з найбільших вулиць Харкова, яка досі носить на собі кацапське тавро. Якщо вам здається, що представники влади, руками активного прошарку населення, займаються умовним окозамилюванням з процесами "декомунізацією", "деколонізацією", "дерусифікацією" і т.д., то вам треба трошки дізнатись значення цих двох слів у назві однієї з найбільших салтівських вулиць.

"Гвардійці-широнінци" - черговий відомий радянській міф, який був неодноразово розвінчаний не тільки в Україні, але на московії. Так званий "пьотр широнін", командувач тих самих "гвардійців", уродженець російського міста в'ятка, нині відомого як кіров рєспублікі удмуртія, який там же і похований. В 2022 році, післ�� початку Великої Війни, на московії почали формувати так звані "добровольчі батальйони". За інформацією як в наших ЗМІ, та і в московських, в кіровє було організовано так звані добровольчі батальйони "широнін" та "в'ятка". Очевидним є прямий зв'язок, між назвою харківської вулиці, яка достатньо сильно постраждала від московських обстрілів, та тими іменами, які московити дають своїм ордам, які йдуть в Україну вбивати українців.

Ця вулиця, як вже було сказано вище, є однією з найбільших салтівських вулиць, яка починається з Салтівського Хлібзаводу (буд. №1) на перетині із Салтівським шосе, тобто від району перших салтівських селищ, та простягається до межі міста через Північну Салтівку, де перетинається з вулицею Наталії Ужвій.

Навпроти торгового центру "Екватор" знаходиться гаражний кооператив "Північний". Чи думали колись мешканці Північної Салтівки, які роками паркували там свої автівки, що це місце колись потрапить на шпальти The Washington Post, коли по ньому будуть гатити з артилерії московити?

Так чому ж жертва має продовжувати носити тавро насильника?

Є пропозиція перейменувати вулицю "гвардєйцев-широнінців" на Вулицю 8-го Вересня. Чому саме така назва?

8-е Вересня це "середина" Харківського контрнаступу в 2022 році (принаймні за офіційною версією).

8-е Вересня це день народження Наталії Ужвій, вулицею якої завершується Харків, та Вулиця.

8-е Вересня може мати релігійні та традиційні елементи, наприклад, адже в цей день святкують прадавнє свято Рожаниці.

8-е Вересня може мати як особистий, так і загальний контекст в залежності від сприйняття.

А ще, в Іспанії, яка нам активно допомагає, це день волонтера, а в нікчемному оон це день вибачень.

Перші дні осені на Північній Салтівці завжди були особливими. Через наш двір, посеред вишні та абрикосів, знову простягались потоки школярів, а місцеві дідугани намагались щось наловити в ставку за домом серед болотних черепах.

Хоча життя ніби все ще там, серед понівечених будинків, треба бути реалістами і розуміти - як було вже не буде. Фотографія нижче зроблено з того вікна, яке стало дірою на фото вище. Тому немає вулиця, де стоїть цей будинок, нести на собі тавро, під яким московські живодери приходять нас вбивати.

[thesolyanka]

Діти 20,25-го Століття

Розтрощений московської ракетою кабінет російської мови та літератури №50 в Харківський Школі №17 - яскрава ілюстрація Українського світу в якому ми живемо. Та як би ми не намагались відокремити себе від цього світу - ми є його складовою частиною. Взагалі, бажання відокремити себе від оточуючого світу є можливо головною формуючою ознакою нашого покоління - покоління створеного в романтичних та наївних 1990-х, та сформованого в теплих і комфортних 2000-х.

Час від часу чуємо, що ось ніби нещодавно 1980-ті були позавчора, а 1960-ті якихось 30 з гаком років тому. Але реальність робить не приємний бац, і виявляється, що 1980-ті вже були ціле людське життя потому, а ці кольорові 1960-ті - більш ніж півстоліття тому. Час минає швидше, ніж ми встигаємо його відчути, бо коли все ж таки відчуваємо, то виявляється, що час вже сплинув. Чи то така природа людини, чи то таким є космос, чи то людина в космосі, або космос - в людині. Так чи інакше, але у вирі хороших і поганих подій, епідемій і війн, голоду і руїни, смертей і поїздок на море, формується те, що ми називаємо "життя", яким би воно час від часу мерзенним і порожнім не здавалось. "Життя", якому ми постійно шукаємо пояснення, натрапляючи як на чужі, так і на власні маніпуляції. Ми (не всі) постійно копирсаємось в собі, в світові, в сенсах (і не тільки), намагаючись осягнути це "життя", поки плин часу поступово його розмиває. Процес амортизації починається від народження. Так само, як природа не жаліє будинки, за якими не доглядає людина, так само природа не жаліє людей, за якими не доглядають інші люди.

Кожне покоління, хоче воно того чи ні, представляє собою як суб'єкт, так і об'єкт цього світу. Від свого народження до згасання і смерті, покоління балансує між цими двома станами - покоління використовують інші покоління, або підлаштовувати світ під себе, а саме покоління робить те ж саме з поколіннями молодшими. Слово на букву "с", що в буддизмі позначає вічне коло переродження вже настільки тхне смітником біля макдональдзу, як його багаторазово використовували всякі хіпстери 2010-х та екзальтовані псевдоінтелектуали. Але так, слово на букву "с", що в буддизмі позначає вічне коло переродження, на жаль, ідеально підходить для того, щоб описати життя будь якого покоління - в цілому й для кожного індивідууму зокрема.

Безпосередньо те безіменне покоління, про яке йде мова, з'явилось в епоху, що була породжена ейфорією 1989-1990 років. Колись давно, Західній Цивілізації довелось піти угоду із "меншим злом", аби перемогти, як їм здавалось, "більше зло". І ось Західна Цивілізація переживала останні роки свого Золотого Віку, який, як здавалось, вона виборола не в останню чергу через угоду із "меншим злом". Ейфорія цих останніх років була забезпечена нібито "безкровним" вирішенням питання з "меншим злом" - нібито зло само собою якось "розсмокталось", і тепер ми всі будемо жити дружно. Нарешті, тепер, наприкінці кривавого та людожерського, але такого карколомного ХХ століття, настане той омріяний "мир у всьому світі"! І саме в цю натхненну епоху кінця 1980-х початку 1990-х на світ з'являється наше покоління - покоління дітей 20,25.

Шкода, що ці "надії дорослих" були лише солодкою (само)брехнею, ніби примарою оазісу в пустелі, якби її зробили штучно. І все би було б нічого, крім одного маленького нюансу - ціле покоління, що з'явилось в роки цієї ейфорії, у фіналі ХХ століття, увібрало в себе цей оманливий запах свободи, цей фантастичний смак найвищої, здавалось би, точки розвитку нашої цивілізації. Ніби ось воно все перед нами - в дитинстві цього покоління народжується нібито найкраща музика, знімаються нібито найкращі кінострічки, кордони й межі нібито стираються, а технології розвиваються швидше ніж будь коли. Нібито. Річ у тім, що це маленький нюанс якраз і полягає в тому, що покоління, що з'явилось буквально на вершині піраміди Маслоу, в наступні чверть століття має не злетіти ще вище, а впасти буквально до самісінького фундаменту цієї піраміди. Ніхто не пояснив, і не міг пояснити, що ейфорія скоро закінчиться, і хоча ми ще по інерції будемо жити у цьому ж самому вирі у легендарні Нульові, все остаточно пройде в 2010-х, а в 2020-х все стане набагато гірше.

Еліти Західної Цивілізації обіцяли, що справжній Золотий Вік "миру у всьому світі" настане у XXI-му столітті. Невідомо достеменно, чи ці еліти підозрювали, що говорять неправду, чи дійсно вірили в те, що кажуть, або ж спеціально створювали ілюзію. Так чи інакше, але саме це Покоління стало головним об'єктом в глобальному світі. Вони були впевнені у свободі та відсутності кордонів, які мають від народження. Ці відчуття були сформовані у Покоління на певному метафізичному рівні. Неважливо хто ти, де ти народився, як ти розмовляєш, і що тобі подобається - ти нібито можеш сам обирати будь-який елемент власної особистості. Більше того - ти сам можеш створити для себе будь-яку особистість, а завтра, якщо вона тобі набридне, то створити нову. Тепла, а іноді занадто гаряча, ванна ейфорійного кінця ХХ-го століття навчила Покоління фокусуватись на собі, проживати це життя крізь себе. А для того, аби закріпити цей ефект, Покоління навчилось відокремлювати себе від оточуючого світу, аби він не заважав бути максимально зосередженим на собі. Тому так і відбулось - вони самі обирають собі Батьківщину, мову, зовнішність та стать. Якщо цей світ лізе до них із своїми правилами і моральними компасами, від яких Покоління нудить, то вони просто знову переводять фокус всередину себе. Для Покоління справжній світ - всередині, а все що навколо - ресурс задля підтримки свого внутрішнього світу.

При цьому не всі представники Покоління саме такі, адже багато з них вже принесено �� жертву кривавому молоху, якого нібито вже й поховали ще в ХХ-му столітті. Що ж пішло не так? Може не варто було укладати угоду з "меншим злом"? Еліти думали, що воно якось само собою розрулиться? Ні, на жаль це так не працює. "Менше зло" вижило, як то завжди буває, бо наш світ є самою звичайною, але складно влаштованою системою. І так, аби Західна Цивілізація, ядро нашого світу, п��одовжувало існувати, йому потрібне "менше зло". Воно як той знесилений Волдеморт - якась закривавлена кулька, щось ледве дихає. Воно знову відроджується, розростається, знову гине, але знову не до кінця. Це "менше зло" ніколи не добивають, завжди дають можливість вижити та відродитись, бо без нього не буде функціонувати система нашого світу. Та сама система, що дає можливість Західній Цивілізації існувати в ситих і теплих умовах, а Поколінню - жити з фокусом на свій внутрішній світ.

Наскільки можна бути безрозсудним, щоб думати, що це буде тривати вічно? Наскільки можна бути безрозсудним, щоб будувати довгостроковий перспективний "мир у всьому світові" маючи у фундаменті цієї конструкції угоду із самим злом? Але, задля свого виживання, еліти Західної Цивілізації будуть йти до кінця, аби довести, що вони були праві, що угода зі злом може принести злагоду. Вони будуть приносити у жертву все, що не шкода, і в першу чергу - Покоління. Так, воно перше піде на жертовний вівтар, у дурнуватих намагання "задобрити зло". Нібито "ось зараз вони нажруться, і ми знову заживимо, як раніше". Але ні. Угода зі злом, якщо продовжувати проводити аналогії зі світом Гаррі Поттера - книжки, які буквально навчили наше Покоління читати - це те саме, що намагання Дамблдора знищити перший голокракс.

Західна Цивілізація, через свою угоду з "меншим злом" самостійно і добровільно інфікувала себе. Народжуючи Покоління в ейфорії кінця ХХ століття, вона не розуміла, що вже хвора, і далі буде тільки гірше. Але яка приємна новина для еліт Західної Цивілізації - нове Покоління прийме на себе основні симптоми хвороби - чи то буде гинути в найкривавіший війні після Другої світової, на яку всі намагаються закрити очі, чи то буде споживати наслідки глобалізації та лівацької лібералізації. Що в першому, що в другому випадку наслідок один - наше Покоління може стати останнім. Якщо не останнім, то наступне покоління буде іншим - чисельно меншим, якісно не напитаним ейфорією свободи кінця ХХ-го століття.

Наше Покоління Дітей 20,25 вже пройшло шлях щонайменше чверті століття - хтось давно вже в землі, хтось з посмішкою видаляє собі геніталії, а хтось намагається знову повзти по піраміді Маслоу. Наше Покоління було при��еченим стати жертвою угоди Західної Цивілізації із злом. Кого більше з нами немає навряд отримає безсмертя у пам'яті тих, хто так і залишився дитиною кінця ХХ-го століття - інфантильною, віруючою у примарну неіснуючу "свободу", впевненою у власних правах та відсутності обов'язків, самозакохану, але іноді готовою принести себе на жертовний вівтар заради інших.

Бо діти 20,25-го століття це сучасні дорослі, котрі так і залишились тими дітьми на зламі віків, і яким випало на долю втримати цей світ - як мінімум спробувавши полагодити той старенький моральний компас.

[thesolyanka]

Holodomor

The 23rd of November, 2024 is The Memory Day of victims killed during the Holodomor - a genocide of Ukrainians organized during 1932-1933 by moscow, using artificially created famine.

At this time, Kharkiv was not only the capital of the Ukrainian cultural revival, but also the “capital” of the moscow (russian) occupation government. Kharkiv turned into the epicenter of the Holodomor. The “wounds” from this terrible crime committed by the moscow (russian) occupiers and their accomplices have not yet healed, both on Kharkiv’s body and in it’s soul.

Today, during the full-scale russian-Ukrainian war, moscow is trying to repeat this crime, arranging mass murders and rapes of Ukrainian women, children and men (Bucha, Irpin, Izium, Mariupol…), massive missiled attacks on the public objects (Kyiv, Vinnytsia, Kremenchug, Kramatorsk, Lviv, Odesa, Izmail…) and on objects of critical infrastructure all over Ukraine.

The occupiers from the moscow, which calls itself as “russian federation”, are robbing the civilians and taking away food from the occupied districts of the Kherson and Zaporizhzhia regions, in exactly the same way as their “heroic grandfathers” did during the Holodomor of 1932-1933.

The occupiers are mass-deporting the civilians, including kids, from the occupied districts of Donetsk and Luhansk regions.

Ukrainian Crimea is still occupied by muskovites (russians).

Despite everything, Ukraine and Ukrainians continue to put up heroic resistance to the forces of evil, which call themselves “russians and the russian federation.”

[thesolyanka]

ШІ виходить на новий рівень розуміння культурно-історичних процесів.

P.S. Це до речі 2000-й пост в тамблері злючого харківського журналу "The Solyanka" з моменту його запуску в далекому листопаді 2016.

🍺🍲

[thesolyanka]

[thesolyanka]

[thesolyanka]

[thesolyanka]

[thesolyanka]

Фотосерія "Осінь в Харкові"

згенеровано ШІ, звичайно.

[thesolyanka]

[thesolyanka]

[thesolyanka]

What IF - "Old Man James"

Стрічка про Джеймса Бонда “Number 007” зірвала шалений куш в кінопрокаті, та побивши попередній рекорд "Skyfall" стала найуспішнішою картиною про агента 007. Режисер та сценарист цього прориву, Голліс Мартенсон, як ніколи був на коні. Незважаючи на те, що ��олліс вже дописував свій новий оригінальний сценарій, плануючи зняти авторське експериментальне кіно, ідея зробити ще один фільм про Бонда не відпускала його. Особливо в умовах, коли родини Брокколі та Флемінгів, шаленіючи від грошей, які вони отримали з “Number 007”, вимагали від кінематографіста "зробити це ще раз". Врешті, Мартенсон піддався вмовлянням продюсерів і власної зацікавленості. Тим не менш, умова була такою, що цей фільм буде останнім, аби сформувати з “Number 007” окрему завершену ділогію. Аби досипати у майбутню стрічку трошки фансервісу, на роль агента 007 вдалось затягти Тімоті Далтона. І ось що вийшло...

1963 рік.

Пролог:

Східний експрес. Група радянських агентів намагається зловити людину, яка викрала у них закодовану базу даних зі списком радянських спецагентів, інспірованих на Заході. Цією людиною виявляється Джеймс Бонд, який переносить погоню на дах поїзда, де розправляється з усіма ворожими агентами. З повітря атакує гвинтокрил, але Бонду вдається потрапити на його борт, захопивши апарат.

Крутезні титри

1969 рік.

Джеймс Бонд пішов зі служби і оселився на віллі на Багамах. Він маскується під сноба-орнітолога, і проводить свої дні спостерігаючи за птахами, піднімаючи та опускаючи чарки, і заводячи нові романи час від часу.

Єдина людина, яка знає де знайти Бонда - Фелікс Лейтер. Він відвідує Джеймса, і просить того за старою дружбою допомогти, з дуже заплутаною справою, а саме допомогти у справі Еріка Голдфінгера - впливового мультимільйонера з Британії, який, ймовірно, є найбільшим контрабандистом золота у світі. Бонд відмовляється і Фелікс самостійно проводить операцію з занурення в організацію Голдфінгера під прикриттям. На жаль, його розкривають, і люди Голдфінгера вбивають Фелікса. Коли Джеймс дізнається про це від колеги Лейтера, агента ЦРУ Дже��а Вейда, то вирішує помститися за друга. З ним на зв'язок виходить новий М, і пропонує тимчасово відновитися на службі, а також працювати разом з агентом Олівією Менсфілд - новим агентом 007.

Джеймс Бонд, за допомогою Олівії, виходить на колишнього радянського агента, грека Крістатоса, у якого є зв'язки зі злочинним світом Європи, і який підтримує бізнес-контакти з Голдфінгером. За підтримки зв'язкового МІ-6 Рене Матіса, Джеймсу та Олівії вдасться дістатися до Кристатоса, а також зірвати його вартісну нелегальну операцію. З'ясовується, що Голдфінгер використовує у торгових операціях одну і ту саму партію золота, яку після переплавки “перепродає” своїм “партнерам”, таким чином відмиваючи брудні гроші. Після перестрілки, внаслідок якої гине Крістатос, Джеймсу та Олівії, вдається втекти, забравши всі гроші від зірваної операції.

Матіс з'ясовує, що Голдфінгер влаштовує велику зустріч із партнерами у Римі. Джеймс та Олівія вирушають до Риму. Використовуючи гроші Крістатоса, вони планують видати Бонда за потенційного ділового партнера Голдфінгера. На великій зустрічі впливових багатіїв та міжнародних злочинців, Голдфінгер звітує, що гроші, які були ними вкладені в проєкт "Омега", вже дуже скоро повернуться в 50-ти кратному розмірі. Голдфінгер помічає та впізнає Бонда, хоча до цього вони жодного разу не бачились. Зав'язується перестрілка, і Джеймсу з Олівією доводиться втікати через весь Рим.

Тим не менш, ім вдається сфотографувати деяких з гостей Голдфінгера. Серед них: Макс Зорін, власник фармацевтичної компанії з США, афганський принц Камаль Хан та німецький океанолог Штромберг. Всі троє, як і Крістатос, колишні радянські агенти, згідно з базою даних, яку Джеймс викрав 6 років тому. За допомогою нового Q, який аналізує зібрані дані, Бонду та агенту 007 вдається з'ясувати, що бізнеси учасників зустрічі пов'язані: Голдфінгер відмиває брудні гроші своїх партнерів, які потім легалізуються у якості інвестиції в підприємства партнерів. Джеймс та Олівія вирішують проникнути в штаб-квартиру фармацевтичної корпорації Зоріна у Сан-Франциско, адже на зустрічі Голодфінгер наголошував, що найголовнішою ланкою таємничого проєкту "Омега", є корпорація Зоріна. Між тим, по всьому світу відбуваються чисельні теракти, і Бонд пов1язує їх саме з діяльніст�� синдиката Голдфінгера.

В штаб-квартирі Зоріна, Джеймсу та Олівії вдається знайти документації про проєкт "Омега": розробку вірусу, який знищує сільськогосподарські врожаї. Джеймс припускає, що нещодавні теракти й були влаштовані з використанням вірусу. Так чи інакше, агентів викривають, і цього разу їм не вдається втікти.

Захоплені агенти опиняються на базі Голдфінгера в Альпах, де антагоніст розкриває карти: насправді Голдфінгер це Блофельд, який вижив після провалу операції на Карибський островах. Він змінив свою зовнішність, щоб стати схожим на Еріка Голдфінгера - колишнього члена СПЕКТР - та від його імені керувати міжнародним злочинним синдикатом. Підприємство Голдфінгера-Блофельда фінансується генералом кгб Орловим, мета якого зруйнувати західні фінансові ринки. Для цього, Блофельд використовує широкий арсенал: від вірусу "Омега", до терактів та вбивств. Всі поважні бізнесмени та багатії, які приймають в цьому участь - діючі чи колишні радянські агенти інспіровані на Захід. Особиста мета Блофельда особливо не змінилась - максимальне особисте збагачення в обмін на знищення фінансових потужностей країн Заходу. При чому, Блофельд не думає о помсті Бонду за спричинені каліцтва, адже чудово розуміє, що Бондом знову керує жага помсти - Блофельд вбив не тільки дружину Бонда, але й його найліпшого друга. Тому, за логікою Блофельда, він спричинив Джеймсу куди більше болю, аніж Блофельд отримав фізичного болю від Джеймса.

Тим не менш, агентів стратять, але Олівія через спеціальний підшкірний передавач, вже встигла передати МІ-6 всі знахідки агентів, а Джеймс - залишити мікровибухівку в одному з приміщень бази. Агенти влаштовують диверсію та звільняються. Блофельд намагається евакуюватись та активує систему самознищення всієї бази, що знаходиться на альпійській вершині. Олівія намагається сфотографувати документи в кабінеті Голдфінгера-Блофельда, але раптом той вбиває її. Бонд женеться за своїм заклятим ворогом, до його гвинтокрилу. Блофельду вдається злетіти, але Джеймс потрапляє на борт, та б'ється з ним. База остаточно вибухає та руйнується, а гвінотокрил з Бондом та Блофельдом зазнає трощі на альпійських схилах. Поранені Бонд та Блофельд вибираються, та Джеймсу вистачає сил наздогнати ворога т�� вбити його. Цього разу, Джеймс всаджує в Блофельда всі набої, що в нього є, аби переконатись, що його остаточно вбито.

Джеймс дивлячись на Альпи, пригадує, що десь тут загинули його батьки.

Сцена після ти��рів:

У москві, в своєму кабінеті генерал Орлов віддає наказ "зачистити" агентів, які приймали участь в операції Голдфінгера. Однак, самого Орлова, з снайперської гвинтівки, вбиває таємничий кілер.

В Лондоні, М зустрічається з Рене Матісом. З їх розмови стає зрозумілим, що база даних радянських агентів, яку поцупив Бонд, була лише часткова справжньою: загалом в неї були внесені вже вбиті агенти, а також ті агенти, яких кгб хотіло позбутись. М та Матіс приходять до висновку, що таємнича мережа радянських агентів на Заході не підкоряється москві, а веде свою окрему гру, і треба виявити того, хто керує цією організацією.

А це означає, що Джеймс Бонд ще повернеться...

[thesolyanka]

Перший Кінематографічний Всесвіт

Багато хто забуває, що колись дуже давно, задовго до кінця 2010-х, коли Кевін Файгі нібито "придумав" зняти окремі фільми про Залізну Людину, Галка, Тора та Капітана Америка, а потім зробити фільм, де ці герої об'єднаються у команду Месники, голівудські продюсери вже дійшли до подібної ідеї. Вже були придумані й кросовери, як такі, і вже було сформульовано, що ��еякі гайпові персонажів є набагато більш популярні за акторів, які їх грають. Остання думка була також сформульовано набагато раніше до народження Квентіна Тарантіно, який оголосив її у 2020-х.

Звичайно, що мова зараз йде по легендарних класичних монстрів компанії Universal, які вже майже сторіччя є частиною світової поп-культури, і образи яких бачив кожен, навіть якщо не бачив їх старі фільми.

Нижче, до речі, малюнок Алекса Росса. з його твіттерського фан-акаунту. Знайомі образи?

Так у далекому 1931 році, дві доволі "вільні" екранізації готичних англійських романів стали культовими стрічками "Dracula" Тода Броунінга та "Frankenstein" Джеймса Вейла, які поклали початок цілого кіновсесвіту монстрів. Якщо сучасні стрічки MCU засновані на коміксах однойменного видавництва, то історії монстрів Universal були створені за мотивами творів англійської літератури. І варто зазначити, що сучасні "каноноборці" за те, щоб герої коміксів виглядали на кіноекранах один-в-один, як на сторінках журналів, були б дуже засмучені, якби вони бороли "канони" книжок Брема Стокера та Мері Шеллі.

Якщо ви уявляєте собі Дракулу приблизно так:

то можемо ствердно казати, що образ графа Дракули, створений у фільмі 1931 року ��бсолютно й безапеляційно є уособлює колективну уяву про цього персонажа.

Теж саме можна сказати і про монстра Франкенштейна, якого часто називають просто - Франкенштейн:

Цей образ повністю є продуктом класичної стрічки 1931 року - за описом з книги, монстр виглядає абсолютно інакше. Більше того, щоб простіше пояснити, чому створіння професора Франкенштейна саме "монстр, який вбиває", творці стрічки придумали сюжетний троп, згідно з яким, мозок для створіння професор взяв з тіла страченого вбивці.

Успіх стрічок "Dracula" та "Frankenstein" це буквально успіх "Superman" Річарда Доннера, чи "Batman" Тіма Бертона, чи "Spider-Man" Сема Реймі, чи навіть "Iron Man" Джона Фавро. З одного боку, він змусив продюсерів задуматись над негайною сиквелізацією обох історій, незважаючи на те, що літературного першоджерела для них вже не було. З іншого боку - перенести на кіноекран більше готичних історій, створивши з них популярні горори. При чому конвеєрна сиквелізація стрічок, почалась не одразу, навіть за умови того, що в 1930-х роках голлівудське кіновиробництво працювало набагато швидше.

Прикметною деталлю цієї історії у суперництво двох провідних зірок жанру того часу - угорця Бели Лугоши, який зіграв Дракулу, та англійця Боріса Карлоффа, який зіграв монстра Франкенштейна. Якщо Лушоши здебільшого застряг в образі Дракули, якого після першої стрічки так більше і не грав, то Карлофф, який зіграв фактично роль мовчазного велетня, навпаки приміряв на себе нові і нові образи монстрів. Вже у 1932 році Карлофф втілив образ Імхотепа (так, майже того самого з фільмів з Бренданом Фрейзера початку 2000-х) у "The Mummy".

Після Мумії, у 1933 році на екранах з'явився "The Invisible Man", за мотивами твору Герберта Веллса.

Паралельно зі створенням "нових монстрів" студія почала виробництво горрорів по мотивам творів Едгара Алана По. По-справжньому знаковим стає 1935 рік: студія випускає "The Raven" по мотивам твору По, до якої вдалось залучити і Лугоши, і Карлоффа. Студія також випускає перший фільм про вервольфа "Werewolf in London", який, на жаль, стає перший серйозним провалом "монстрів Universal". І врешті, головним успіхом стає перший сиквел - "The Bride of Frankenstein".

Достатній проміжок між першою і другою стрічкою про монстра Франкенштейна є наочним поясненням звідки взялось це явище, сиквелізація - падіння доходів студії. Фільм про монстра Франкенштейна залишався найбільшим хітом студії на протязі кількох років, тому продюсери вирішили ризикнути із сиквелом, й зірвали куш. Адже "The Bride of Frankenstein" і досі називають одним з найкращих сиквелів в історії, який може перевершити навіть перший фільм. Монстр Франкенштейна з незграбного велетня еволюціонує до дійсно злобної й небезпечної істоти, яка чудово усвідомлює своє місце в цьому світі та свою власну особливість. Саме для цього, він потребує "самку", аби розмножитись та підкорити собі людство.

Успіх сиквела про Франкенштейна підбурив студію, як це буває і до сьогодні, повторити його із сиквелом фільму про Дракулу - "Dracula's Daughter" стрічка, що вийшла у 1936 році, стала фінансовим і творчим фіаско, який змусив студію переглянути свою творчу й фінансову стратегію. Нових фільмі про монстрів (старих чи нових) не з'являлось аж до 1939 року, коли на екранах з'явився триквел - "Son of Frankenstein". Студії Universal вдалось одразу залучити до проєкту і Карлоффа, і Лугоши, який зіграв хрестоматійний персонаж горбуна Ігоря, який допомагає вченим в їх експериментах, але завжди шукає в цій допомозі власний зиск.

На загальний подив, стрічка вийшла достатнью сильною, та набагато більш якіснішою за сиквел Дракули, хоча й програвала першим двом фільмам. Успіх знову надихнув продюсерів Universal продовжувати "тему монстрів", а точніше сиквелізувати їх. Ця історія є наочним прикладом формування однотипних менеджерських рішень, які голлівудські студії приймають вже майже 100 років поспіль.

В 1940 році, студія випускає "The Mummy's Hand" та одразу два сиквели про Людину-невидимку: "The Invisible Man Returns" та "The Invisible Woman". При чому, аби гарантувати успіх, Universal створює сиквели про Людину-невидимку в різних жанрах та зі зниженими бюджетами. Це дає можливість перевірити смаки авдиторії, аби розуміти, куди далі рухатись безпосередньо з цим "монстром". Гротексно-комедійна "The Invisible Woman" проявляє себе успішніше, ніж "The Invisible Man Returns", що призводить врешті до створення фільмів "The Invisible Agent" (1942) та "The Invisible Man's Revenge" (1944) які врешті збирають непоганий бокс-офіс. А в 1940 році "The Mummy's Hand" робить непогану касу, хоча й не викликає такого резонансу, як перша стрічка, що в принципі недивно. "The Mummy's Hand", в якій вже немає Карлоффа, продовжується стрічками "The Mummy's Ghost" та "The Mummy's Curse" (1944) з Лоном Чейні-мол. у ролі Мумії, які завершують історію Мумії разом з історією Людини-невидимки. Варто зазначити, що в сиквели доволі не часто повертався головний акторський склад першого фільму, а бюджети сиквелів зазвичай були скромнішими. Цю тактику потім використає Disney зі своїми найгітовішими анімаційними стрічками наприкінці XX-го ст..

У 1941, Universal вирішує знову спробувати зробити фільм про вервольфа, після фіаско зі стрічкою "Werewolf in London", і на цей раз досягає успіху - "Wolf Man" і досі є класикою класик на рівні з першими фільмами про Дракулу, монстра Франкенштейна, Мумію та Людину-невидимку. Головну роль зіграв Лон Чейні-мол., який перетворився на нову зірку Universal, на рівні Лугоши та Карлоффа, та буквально на обличчя "серії про монстрів" у 1940-х роках. Однак, іронія в тому, що в 1940-х нові сиквели, в яких приймав участь Чейні, якому врешті довелось грати і Дракулу, і вервольфа, і монстра Франкенштейна, постійно опускали планку рівня якості все нижче і нижче. Кар'єра Карлоффа тільки йшла вгору, і він вже не повертався до горрорів Universal, а Лугоши, в свою чергу, отримував лише прості другорядні ролі.

В 1942 році виходить четвертий фільм про монстра Франкенштейна - "The Ghost of Frankenstein" - в якому Лугоши повернувся до ролі горбуна Ігоря, а Чейні-мол замінив Карлоффа у ролі монстра Франкенштейна. Сюжет цього фільму чудово ілюструє черговий етап сценарної деградації фільмів про монстрів Universal - Ігор шукає чергового, ще одного, сина Віктора Франкенштейна, який через хитру схему Ігоря, має допомогти пересадити мозок горбуна в тіло монстра, аби той отримав надзвичайну фізичну силу.

В 1943 році Universal знову вдається зробити невеликий прорив - на екрани виходять перший кросовер "Frankenstein Meets the Wolf Man", триквел про Дракулу "Son of Dracula" та оригінальний культовий і кольоровий "The Phantom of Opera".

Це правда, саме Universal задовго до Marvel дійшли до ідеї поєднання двох персонажів, які ще можуть "конвертити" в одному творі. "Frankenstein Meets the Wolf" виступає продовженням одразу і для "The Ghost of Frankenstein", і для "Wolf Man", де обидві головні ролі грав Чейні-мол.. Більше того, з тим, що сюжетна лінія горбуна Ігоря нарешті завершилась у попередній стрічці, тепер монстра Франкенштейна грає сам Бела Лугоши. Як і в наші днів, ставка на те, що зіштовхнути на екрані двох культових монстрів, і водночас двох культових акторів жанру, себе повністю окупила. Незважаючи на скромний творчий потенціал, стрічка де в протистояння вступили монстра Франкенштейна та вервольф є куди більш культовою ніж попередні франкенштейнівські сиквели.

"Phantom of Opera" - кольоровий ремейк німого фільму від тих же Universal, який крім того, що зайняв місце в світовій поп-культурі, також отримав два технічні "Оскари". Тим самим, Universal якби довели, що ще можуть робити серйозні стрічки "про монстрів".

"Son of Dracula" неочікувано вийшов кращим за "Dracula's Daughter", та як вважається завдяки не тільки тому, що Дракулу зіграв Лон Чейні-мол., але й сюжетному фінту, який ще дуже часто будуть використовувати аж до наших днів. Триквел повністю ігнорує події невдалого сиквелу, а Лон Чейні-мол. наче й іншого персонажа, але фактично Дракулу. З цих пір ім'я "Дракула" стало в першу чергу асоціюватись не з самим персонажем, а з образом, що створив в оригінальному фільму Бела Лугоши. Вже неважливо, як цей персонаж представляється іншим, чи який актор його грає. Якщо глядач бачить схожі риси з "тим самим Дракулою", а врешті персонаж проявляє свій вампіризм- це Дракула! До речі, кожен раз коли Дракула гине від сонячних променів, не лякайтесь - в наступному фільмі він знову повернеться, наче нічого й не було.

В 1944 році, Лон Чейні-мол. грає Мумії в двох останніх фільмах про цього монстра, і врешті стає єдиним актором, який зіграв чотирьох провідних чудовиськ студії Universal - Дракулу, вервольфа, монстра Фракненштейна та Мумію. В цьому є ж році, виходить ще один кросовер - "The House of Frankenstein" - який є прямим продовженням "Frankenstein Meets the Wolf", та для закріплення успіху має в колоді монстрів ще й графа Дракулу.

Через те, що лори монстрів перетнулись, а також через відмову Лугоши приймати в цьому участь, ролі та актори дещо змінились - Чейні-мол. продовжив грати роль Лоренса Телбота, який шукає ліки від прокляття вервольфа. На роль монстра Франкенштенйа взяли Глена Стрейнджа - другопланового актора вестернів, а на роль графа Дракули - Джона Керрадайна. Боріс Карлофф погодився повернутись в горрору Unviersal - він отримав роль чергового безумного вченого професора Неймана, який мав поєднати у сюжеті лори трьох ключових монстрів. При чому, сюжет фільму не може вивезти одночасно всіх трьох монстрів одночасно - подібно до того, як це зробив з трьома антагоністами Сем Реймі у "Spider-Man 3" (2007). В якості протагоніста, або такого собі антигероя по типу Брюса Беннера, позиціонується Лоренс Талбота, а професор Нейман - в якості антагоніста. Дракула Керрадайна - з'являється, трошки всіх лякає, а потім знову помирає від променів Сонця. Монстр Франкенштейн знову "оживає" ближче до кінця стрічки, щоб наче Галк "все крушити".

Незважаючи на доволі скромну якість, "The House of Frankenstein" непогано показав себе в прокаті, що призвело до появи у 1945 році фінальної стрічки про Дракулу, вервольфа та монстра Фракненштейна, яка умовно закрила сюжетні лінії для них всіх - "The House of Dracula". Карлофф не повернувся до цієї стрічки, але колода персонажі все ж та сама - монстри, безумні вчені, горбуни й так далі.

Цікавим є розвиток "головної трійці" монстрів Universal. Граф Дракула, починаючи ще з культового образа Бели Лугоши - чудовисько, вбивця та негідник за визначенням. В сиквелах цей образ навіть не намагаються "копати", бо його найголовніша роль та місія - лякати глядача. В той же час, монстр Франкенштейна пройшов кілька етапів розвитку цікавого розвитку. В першому фільмі, аби "легко" пояснити вбивства, які скоює монстр, був використаний троп про "мозок вбивці", про який згадувались у тексті раніше. Таким чином пояснювалась "злодійська" сутність монстра, і нівелювалась певна глибина персонажу, яка була присутня у романі Мері Шеллі. Тим не менше, як і книзі, в подальшому монстр "розвивався": в сиквелі він вже планує підкорити собі світ. Однак чим далі знімають продовження, тим монстр все сильніше деградує перетворюючись на таку собі вегетаріанську версію Джейсона Вурхіза, яким маніпулюють всякі "злі горбуни" та "злі вчені". Монстр, якого в останніх фільмах грає Глен Стрейндж, а не легенди типу Карлоффа, Лугоши чи Чейні-мол., взагалі немає реплік, та скоріш за все розуму.

Найбільш вдалий та цільний образ вийшов у Лона Чейні-мол. та його Лоренса Телбота, з образом якого Чейні-мол. асоціюється в першу чергу. Телбот не хоче бути монстром вервольфом, та майже всю свою історію, на протязі чотирьох фільмів, намагається вилікуватись від цього прокляття. Такий собі Брюс Беннер без ступеня доктора. І так, наприкінці останнього фільму, кожен отримає своє - Телбот лікується від прокляття та стає звичайною людиною, а Дракула та монстр Франкенштейна знову гинуть.

В 1954 році, Universal випускають чергову культову стрічку - "Creature from the Black Lagoon". І незважаючи на всю важливість Тварі з Чорної Лагуни для сучасної поп-культури, в середині 1950-х епоха класичних монстрів Universal вже минула.

Бела Лугоши закінчив своєї життя, старим одинаком, в "полоні" навіженого фаната Еда Вуда - про це можна більше дізнатись зі стрічки Тіма Бартона "Ed Wood" (1995). Після цього захочеться подивитись найгірший фільм в історії кіно "Plan 9 from Outer Space" (1959), де Лугоши з'являється останні раз і буквально на кілька секунд. Саме цей, найгірший фільм в історії людства, став своєрідною "goodbye song" для всесвіту класичних монстрів Universal.

Карлофф та Чейні-мол. продовжили свої відносно успішні акторські кар'єри аж до самої смерті.

Історія монстрів студії Universal наочно демонструє, як подібні великі проєкти, який приносять компаніями шалені кошти, а акторам не менш шалену популярність, врешті решт згасають - сюжети стають більш примітивними, персонажі простішими, а їх кількість більшою. Якщо кінокомікс чекає майбутнє вестерна, то Marvel Cinematic Universe, мабуть, чекає майбутнє монстрів студії Universal.

[thesolyanka]

[thesolyanka]

Капіталізм та Лівацтво

"Кронос заздрив могутності свого батька, Урана, правителя всесвіту. Уран накликав на себе ворожнечу матері Кроноса, Геї , коли сховав гігантських молодших дітей Геї, сторуких гекатонхейрів та однооких циклопів, у Тартарі , щоб вони не побачили світла. Гея створила великий кам'яний серп і переконала Кроноса каструвати батька." - "Теогонії" Гесіода.

Дуже прикметно, що ліваки всю дорогу борють капіталізм, якому вони ж і мають завдячувати за своє існування. При тому, що більшість ліваків, скоріш за все, не знають що таке той капіталізм.

В епоху феодального суспільного ладу, серед підлеглих феодалів, напевно, були купа людей, які вважали поточний лад несправедливим. Адже статус "феодала" було майже неможливо отримати не народившись "феодалом", а він був напряму пов'язаний з ресурсами, які дають можливості, що покращують якість життя. Коли ліваки починають, а точніше продовжують, розповідати про те, що "капіталізм то зло, так не має бути, є інший шлях і т.д.", то вони (не)свідомо брешуть. В совдепівській історії перехід від "царату" до "республіки" відбувається в один конкретний визначений день, а вчорашні кріпосні моментально (ментально) стають вільними громадянами тоді, коли "люди зверху" підписують якійсь папірець. Найпримітивніший курс історії для більш менш дорослих людей, коли йде розгляд еволюції суспільно-економічного ладу, завжди має хоча б одну дві тези, які свідчать про те, що перехід від феодалізму до капіталізму це сукупність великої кількості подій, процесів та еволюційних змін, розтягнутих не на одне сторіччя. Безумовно, що в процесі багаторічного процесу зміни суспільно-економічного ладу, "підлеглі феодала" еволюційним шляхом отримали унікальну можливість самореалізації без прив'язки до свого фамільного статусу. Саме поступове розірвання залежності обсягів та доступності ресурсів від статусів обумовили появу лівацтва.

Очевидно, що поступове розірвання залежності якості ресурсів від статусів порушили тогочасний суспільний лад, надавши колишнім "підлеглим" феодала доступ до ресурсів без необхідності мати особливий статус від народження. Десь тут і з'являється та сама омріяна "рівність", про котру вже не перше століття скиглять ліваки. Ось тільки ця рівність обумовлює те, про що ми всі продовжуємо сперечатись й до сих пір: "на старті" всі повинні мати рівні можливості, а далі вже все вирішують особисті якості окремо взятої людини. Звичайно, що це "на старті" не з'являється само собою, а в деяких суспільствах досі немає натяку на це умовне "на старті". Хоча навіть без цього "на старті", колишні піддані феодала мають різні людські якості - фізичні, розумові, моральні й так далі. В процесі трансформації суспільного ладу, від феодалізму до капіталізму, абсолютно природним шляхом формуються ці, кого лівацтво ненавидить ще більше за самих феодалів - середній клас, чи як його таврували за совдепії, буржуї. Бо лівацтво, і всі його прояви, це органічна відповідь найслабших, найгірших й най нерозвиненіших колишніх підданих феодала, які не змогли стати буржуа, бо не вистачило ані фізичних сил, ані мізків.

Але річ у тім, що саме капіталістичний лад, дає їм змогу утворитись через самоосягнення, і врешті самоствердитись. Замість того, щоб через створення зайняти місце серед представників середнього класу, а то й вищого класу, ліваки шукають "легкі способи" досягнення кращій якості свого життя - як відняти те, що є у середнього (і не тільки) класу, які більш успішні й вдалі за слабкого й злобного колишнього підданого феодала.

Ліваки постійно придумують нові ізми, аби максимально підірвати фундаментальні основи поточного порядку денного: підривати родини, суспільства, створювати конфлікти в будь-якій спільноті, користуючись принципом "розділяй та володарюй". Ліваки створюють нові деструктивні концепції, та карбують їх в памфлетах до палких промов про "справедливість", яка насправді є просто ненаситною жагою слабкої людини до володіння якомога більшим обсягом благ.

Соціалізм залазив людям в кишені, а сучасні веселкові борцуни - людям під нижню білизну. Супутні блми їм та радфеми є не просто дзеркальним уособленням расизму та шовінізму. Глобалізм - перефарбований червоний інтернаціоналізм. Печерні рускій мір - колишнє панславянство, а рускоє православіє - перефарбований лєнінізм. І обидва вони теж лівацька маніпуляція.

Під маскою мультикультуралізму та різноманіття є лише кілька "правильних культур та традицій", домінування яких надасть більше ресурсів обмеженому колу плутократів. Під маскою "давайте допоможемо" - повномасштабна війна та геноцид, а під маскою "допоможіть нам" - повзуча окупація та знову геноцид.

Зверніть увагу на того, кого більше за всіх лівак звинувачує в "несправедливості", і ви легко зрозумієте, хто є Кронос, а хто - Уран. Прикметно те, що врешті Кронос повторив долю Урана.

[thesolyanka]

Харківській міський цвинтар №1

Десь так, на думку ШІ, виглядав Харківській міський цвинтар №1 до того, як був знищений московською окупаційною владою в середині 1970-х років.