#пагорби | Explore Tumblr posts and blogs

ugandawar · 1 year ago

Text

Продовження війни

Битва за пагорби Гаяза або Битва за Каджурунгусі (кіс. суахілі: Mapigano ya Kajurungusi) — конфлікт угандо-танзанійської війни, який відбувся наприкінці лютого 1979 року навколо пагорбів Гаяза та озера Наківале на півдні Уганди, поблизу міста Гаяза. Танзанійські війська атакували угандійські позиції на пагорбах, і хоча вони зазнали великих втрат у засідці, вони успішно захопили територію до кінця дня.

Полковник Іді Амін захопив владу в результаті військового перевороту в Уганді в 1971 році і встановив репресивну диктатуру. Через сім років він спробував вторгнутися в Танзанію на південь. Угандійські війська зайняли виступ Кагера, а потім вбили місцевих цивільних і знищили майно. Зрештою атаку було відбито, і президент Танзанії Джуліус Н'єрере, незадоволений відмовою Аміна відмовитися від своїх претензій на територію Танзанії та нездатністю міжнародного співтовариства рішуче засудити вторгнення, наказав своїм військам просунутися на південь Уганди з метою захоплення міст. Масака і Мбарара.

Між Мбарара та кордоном Танзанії були пагорби Гаяза, з яких відкривався вид на озеро Наківале. Відступаючи угандійські війська зайняли їх, і 21 або 23 лютого 1979 року танзанійська 206-та бригада атакувала їхні позиції. Бої були запеклими, і 24 танзанійські солдати були вбиті, коли угандійські війська влаштували засідку на батальйон у Каджурунгусі, який намагався їх переслідувати. До кінця дня танзанійці обійшли угандійців з флангів і закріпили пагорби. Танзанійці захопили Мбарару 25 лютого. Засідка залишилася однією з небагатьох військових операцій, добре виконаних армією Уганди протягом усієї війни, тоді як втрати, які зазнали танзанійці, були найбільшими втратами в одній сутичці.

Танзанійці почали ретельно планувати наступ на два міста. Генерал-майор Девід Мусугурі був призначений командиром 20-ї дивізії TPDF і отримав завдання контролювати просування до Уганди. TPDF призначив 201-у, 207-му та 208-му бригади атакувати Масаку , а 206-й бригаді на чолі з бригадним генералом Сайласом Маюнгою було доручено рухатися на Мбарару . TPDF розпочали наступ у середині лютого. У той час як танзанійські війська, що билися в напрямку Масаки, досяг��и значного успіху, зокрема в битві біля пагорбів Сімба, 206-та бригада просувалася звивистими дорогами через нерівну, горбисту місцевість. Ситуація ускладнювалася ще й тим фактом, що деякі угандійські війська тікали від лінії фронту до Мбарари, тоді як підкріплення розгорталися з Мбарари до кордону з Танзанією. Невеликі осередки опору затримали танзанійців і відстали від плану. У селі під назвою Ішозі 2-й батальйон 206-ї бригади зіткнувся з 2-м десантним батальйоном Уганди. У цьому зіткненні танзанійці були частково розсіяні, але знищені кілька машин контингенту армії Уганди.

Приблизно в 45 кілометрах (28 милях) від кордону на південь від Мбарари було місто Гаяза. Поруч з містом були пагорби Бусага, Кібінго та Гаяза — разом відомі як пагорби Гаяза — з яких відкривався вид на озеро Наківале. 20 лютого 206-та бригада, підкріплена групою угандійських повстанців, зайняла села Мурема, Касесе та Кігарагара. Угандійські сили відступили з цього району та зайняли позицію на пагорбах Гаяза.

21 або 23 лютого 206-та бригада TPDF атакувала пагорби Гаяза . Бої були запеклими , і біля міста Гаяза угандійські війська вразили ракетами два танки Танзанії. Угандійці відступили, але їх переслідував 20-й батальйон на чолі з підполковником Н. Д. Ншімані. Поруч із озером Наківале дорога перетинала нерівну місцевість, і угандійський 2-й десантний батальйон закріпився та влаштував засідку під керівництвом Йорокаму Тізіхвайо у Каджурунгусі, що лежав на захід від озера. Злякавшись, що він міг завести своїх людей у пастку, Ншімані зупинився перед поворотом дороги, щоб запитати старого чоловіка, чи не бачив він поблизу угандійських солдатів. Чоловік працював з угандійцями і тому збрехав Ншімані, сказавши йому, що всі угандійські війська відступили з цього району.

Коли 20-й батальйон обігнув поворот, угандійські війська відкрили вогонь з кулеметів з трьох позицій атаки . Деякі з танзанійських солдатів розбіглися і втекли в чагарники, де вони пропали протягом трьох днів. Більшу частину решти дня залишок батальйону утримував свої позиції, обмінюючись вогнем, тоді як два інші танзанійські батальйони, надіслані Маюнгою, рухалися, щоб обійти угандійців з флангу. Бої були інтенсивними, і в деякі моменти солдати вдалися до рукопашного бою, тоді як танзанійці підтягнули танки, щоб зміцнити свої позиції. Після того, як танзанійці здійснили фланговий маневр, два батальйони змогли чинити достатній тиск на угандійців, щоб дозволити Ншімані відвести своїх людей на висоту. Загалом у засідці було вбито 24 танзанійця Наприкінці дня танзанійці зайняли пагорби Гаяза , а вцілілі угандійські солдати втекли .

Наступна битва мала одну з визначальних ролей війни.

Битва при Масаці — битва угандо-танзанійської війни, що відбулася з 23 по 24 лютого 1979 року в місті Масака, Уганда. Після артилерійського обстрілу більшість урядових сил Уганди втекли, а повстанські сили Танзанії та Уганди захопили місто.

Полковник Іді Амін захопив владу в результаті військового перевороту в Уганді в 1971 році і встановив жорстоку диктатуру. Через сім років він спробував вторгнутися в Танзанію на південь. Угандійські війська зайняли виступ Кагера, а потім вбили місцевих цивільних і знищили майно. Зрештою атаку було відбито, і президент Танзанії Джуліус Н'єрере, незадоволений відмовою Аміна відмовитися від своїх претензій на територію Танзанії та нездатністю міжнародного співтовариства рішуче засудити вторгнення, наказав своїм військам просунутися на південь Уганди з метою захоплення міст. Масака і Мбарара.

Після ретельного планування Сили народної оборони Танзанії (TPDF) перетнули кордон у січні 1979 року та впевнено просувалися на північ. Гарнізон Масаки становив до кількох тисяч угандійських військ, включаючи батальйон смертників. Їхню діяльність підірвали низький моральний дух і внутрішні розбіжності. TPDF оточили місто з трьох боків і 23 лютого, відбивши кілька угандійських зондів, які турбували, почали артилерійський обстріл, зосередившись на казармах батальйону смертників. Кілька угандійських загонів відійшли до Лукаї, залишивши батальйон смертників сам захищати Масаку. 201-ша та 208-ма бригади TPDF атакували на світанку. Батальйон угандійських повстанців і 207-ма бригада, підкріплена ескадрильєю танків, також увійшли до міста. Батальйон смертників відійшов до села Вілья-Марія, і, окрім опору в таборі Касіягірва, TPDF захопили місто з мінімальним опором. Як помста за шкоду, завдану угандійцями в Кагері, TPDF зруйнувала більшу частину Масаки. Втрата міста сильно вдарила по моральному духу угандійських військ і викликала проблеми угандійських командирів. Амін віддав наказ про контратаку, яка зазнала поразки в Лукаї. Його обіцянка помститися місцевим цивільним за те, що вони привітали вторгнення, частково сприяла рішенню Н'єрере напасти на Кампалу. Значна частина Масаки була пізніше перебудована.

Двома великими містами на півдні Уганди були Масака та Мбарара. Перше було третім за величиною населеним пунктом у країні і місцем розташування південного штабу армії Уганди . Танзанійці вирішили захопити їх як помсту за спустошення угандійських військ у їхній країні та для підбурювання повстання. Оботе запевнив Ньєрере, що якщо місцеві жителі будуть захоплені, проти режиму Аміна відбудеться масове повстання, яке скине його за кілька тижнів і дозволить танзанійцям вийти з війни . Оботе також був упевнений (і Н'єрере був частково переконаний), що армія Уганди розпадеться, якщо Масака буде захоплена . Танзанійці почали ретельно планувати наступ на два міста. Генерал-майор Девід Мусугурі був призначений командувачем 20-ї дивізії TPDF і отримав завдання контролювати просування до Уганди. Спочатку сподівалися, що угандійські повстанці зможуть очолити атаку, але їх було лише близько 1000, тому танзанійцям довелося очолити операцію. Між позиціями TPDF і Масакою була низка місць, зайнятих угандійськими військами, які необхідно було зачистити, включаючи злітно-посадкову смугу та різні артилерійські батареї. 201-й, 207-й і 208-й бригадам було наказано звільнити шлях. Вони неухильно просувалися вперед, убивши десятки угандійських солдатів, знищивши велику кількість їхньої техніки та захопивши злітну смугу 13 лютого

Тим часом Амін заявив, що танзанійські сили та найманці захопили значну частину території Уганди. Зіткнувшись із запитаннями міжнародної спільноти, Танзанія наполягала на тому, що її війська окупували лише територію біля кордону з Угандою. Танзанійські дипломати повторили проголошення Н'єрере про те, що «Танзанія не бажає жодного дюйма території Уганди», але ухилилися від більш конкретних запитань про пересування своїх військ . Після того, як 24 танзанійці були вбиті в засідці біля озера Наківале, TPDF сповільнили свій наступ. Вони витіснили гарнізон Калісізо, міста за 28 кілометрів (17 миль) на південь від Масаки, завдавши великих втрат. Угандійці, які відступили до Масаки, перебували в паніці і деморалізували дислоковані там війська. Передбачаючи конфлікт, більшість цивільного населення, включаючи мера, покинули місто. Цивільне населення здебільшого залишило через страх перед гарнізоном Масаки, оскільки угандійські військові були сумно відомі тим, що переслідували мирних жителів . За рекомендацією індійського дипломата південноазіатська громада муніципалітету евакуювалася .

Танзанійські командири сформулювали свій остаточний план нападу на Масаку після захоплення Кізіби . Точна чисельність гарнізону Масаки була невідома танзанійцям, але в той час передбачалося, що вона налічує тисячі. Гарнізоном керував бригадний генерал Ісаак Маліямунгу, до складу якого входив батальйон смертників, який вважався одним із найкращих підрозділів в армії Уганди . Тим не менш, угандійським військовим загалом не вистачало дисципліни і вплинуло на внутрішні розбіжності, що знизило їхню боєздатність у Масаці.Підполковник Бернард Рвехуруру, командир батальйону смертників, підозрював, що після падіння Калісізо Масаку атакуватимуть. Він скликав нараду зі своїми товаришами по службі для обговорення оборонної стратегії. Погоджуючись, що місто не слід залишати, командири склали плани, які передбачали, щоб війська зайняли конкретні місця. Батальйон смертників мав захищати Масаку від доріг Мутукула, Мбарара та Букаката–Ньєндо, а також охороняти пагорб за допомогою місцевої телевізійної щогли. Солдатів Чуйського батальйону та Першої піхотної бригади було виділено на височини Китову та Бувала. За словами журналіста Фаустіна Мугабе, до складу гарнізону Масака також входили поліцейські, які були призвані до армії Уганди. Після перемоги під Калісізо танзанійці мали хорошу позицію для продовження наступу, але натомість зупинилися та перегрупувалися . Вони оточили Масаку з трьох боків, але їм було наказано не рухатися, оскільки в Найробі було скликано засідання ОАЕ для спроби забезпечити посередництво між воюючими сторонами. Амін помилково заявив, що Масака впала 22 лютого . Хвастливі угандійські політичні вигнанці в Найробі повторили цю заяву, про яку згодом повідомила міжнародна преса. Ньєрере був надзвичайно незадоволений, коли побачив неправдиву історію на першій сторінці Daily News Танзанії . Маліямунгу побачив можливість для контратаки, тому 23 лютого його війська провели низку зондів проти позицій Танзанії. TPDF легко відбили штурм, але, на жаль польових командирів, ще не було дозволено атакувати місто. Замість цього вони встановили артилерію та навчили свої гармати на Масаку. 201-ша, 205-та та 207-ма бригади піднялися до околиць міста, тоді як колона повстанців під командуванням підполковника Девіда Ойіте-Оджока просунулася в цей район.

Напередодні 24 лютого TPDF розпочали велике нічне бомбардування Масаки, зосередивши вогонь на казармах батальйону смертників. Вони випустили майже 1000 снарядів. Центр міста також був уражений реактивними снарядами «Катюша «Саба Саба». Угандійські війська з казарм не були на своїх оборонних позиціях на момент початку обстрілу і відійшли до пагорба Бома. Відчуваючи, що позиції на пагорбах є достатнім прикриттям для продовження їхнього розгортання, деякі з солдатів перебазувалися на ананасове поле в долині Масака та закріпилися . На той час серед рядового і старшинського складу виникли серйозні розбіжності щодо оборони міста. За словами Рвехуруру, багато солдатів вважали, що вся війна була спровокована батальйоном смертників, і тому вважали, що Масаку має захищати виключно цей підрозділ. Офіцери Судану, Конго та Західного Нілу вважали, що конфлікт мало вплинув на їхні місця походження, і не були віддані бою. Частково внаслідок внутрішньої напруженості перша піхотна бригада та чуйський батальйон негайно відійшли до Лукаї

За вказівкою Мусугурі 201-ша та 208-ма бригади TPDF атакували на світанку. Їхній штурм зосередився на Кітову (який залишився незахищеним через дезертирство Чуйського батальйону), Ньєндо та ананасовому полі, перш ніж зосередитися на власне Макасі . 207-ма бригада під командуванням бригадного генерала Джона Уолдена, оснащена ескадрильєю танків, атакувала з Мутукули.Переважаючи чисельно, батальйон смертників відійшов через болото до дороги Вілла-Марія . Відступ, за словами Рвехуруру, переріс у «тисняву», оскільки він «втратив контроль» над ситуацією . Репортер New York Times Джон Дарнтон пізніше стверджував, що батальйон смертників де-факто «збунтувався» під час бою . Згодом батальйон смертників зайняв позиції на пагорбі Вілла-Марія, де спостерігав за входом танзанійців у Масаку. TPDF ��ахопили місто з мінімальними труднощами, виявивши, що більшість угандійських солдатів і цивільних осіб покинули місто. Кілька цивільних, що залишилися, зустріли танзанійців як «визволителів» . Танзанійці зіткнулися з рішучим опором у таборі Касіягірва, але змогли взяти його за допомогою 130-мм (5,1 дюйма) артилерії та реактивних снарядів «Катюша» . Пізніше Амін стверджував, що палестинські партизани допомагали в обороні міста. Батальйон угандійських повстанців захопив аеродром Бучуло, а потім знищив ратушу Масаки та місцеву поліцейську дільницю, які використовувалися як склади зброї . Танзанійці отримали «наказ» знищити місто як помсту за шкоду, завдану угандійцями в Кагері, і згодом почали руйнувати споруди, які не постраждали від бомбардування. До полудня велика частина Масаки була зруйнована вибухівкою . Будівля місцевого відділення Комерційного банку Уганди була зруйнована, в результаті чого установа мала дефіцит протягом року , як і адміністративний штаб округу Масака, Головний магістратський суд, готель Tropic Inn, офіси губернатора регіону . Поштове відділення , лікарня та база відпочинку Масака . Різне майно було розграбовано. 21-й батальйон 205-ї бригади TPDF був розгорнутий у Мбірізі, щоб запобігти прибуттю угандійського підкріплення з Мбарари.

Важливу роль також відіграли бої на Заході Уганди.Кампанія в Західній Уганді 1979 року — військова операція танзанійських сил і союзних угандійських повстанців, головним чином Фронту національного порятунку (FRONASA), проти військ армії Уганди (UA), вірних президенту Уганди Іді Аміну під час угандо-танзанійської війни. Операція була розпочата «оперативною групою» Народної оборони Танзанії (TPDF), що складається з двох бригад, у лютому 1979 року для прикриття західної осі просування Танзанії в Уганду. Після захисту важливого міста Мбарара від контратак армії Уганди оперативна група TPDF захопила кілька міст, а також шахти Кілембе в горах Рувензорі. Ці операції збіглися з розширенням сепаратистського руху Рувензуруру, групи повстанців, яка скористалася крахом угандійської армії на кордоні Уганди та Заїру, щоб захистити собі територію та зброю. З гір Рвензорі оперативна група просунулася до Хоіми; там вона об’єднала сили з іншими танзанійськими силами, 205-ю бригадою. Разом формування TPDF просунулися до Масінді, захопивши його після бою на південь від міста. Оскільки західна Уганда переважно перебувала під контролем Танзанії, оперативна група та 205-та бригада згодом знову розділилися, щоб захопити північно-західну та північно-центральну Уганду.

Оперативна група TPDF перебувала під загальним командуванням генерал-майора Сайласа Маюнга, тоді як 206-ю бригадою керував бригадний генерал Роланд Макунда, а бригадою Мінзіро – бригадний генерал Ахмед Кіте. 206-та бригада складалася з 2-го батальйону під командуванням підполковника Маганги, 14-го батальйону під командуванням Мфінанга , 20-го батальйону під командуванням підполковника Н. Д. Ншімані (також пишеться Шиманя), 25-го батальйону під командуванням підполковника Команди , 79-й батальйон під командуванням Мтумва, 80-й батальйон під командуванням майора Моша, Батальйон оперативної групи під командуванням майора Кесі та батальйон спеціального призначення підполковника Хаджі . Угандійські повстанці, призначені до оперативної групи, складалися з бойовиків FRONASA під керівництвом Мусевені , хоча він витрачав більше часу на політичні та адміністративні питання, ніж на військові , і в основному був відсутній на передовій у квітні та травні . FRONASA увійшла до Танзанії з приблизно 146 бійцями і завербувала більше під час маршу від кордону до Мбарари. У період реорганізації в Мбарарі FRONASA розділила свої війська на колони по 538 осіб, які в основному мали діяти як партизани та допоміжні сили TPDF. Журналісти Тоні Авірган і Марта Хані стверджували, що сили FRONASA загалом «виявилися майже нікчемними» для бойових і партизанських місій , звинувачення, яке спростовує Мусевені, який стверджував, що його послідовники були нетерплячі та порівняно ефективні у своїй допоміжній ролі.Окрім військ FRONASA, які супроводжували оперативну групу, бойовики Кікосі Маалум, вірні Оботе, також діяли на західній осі.

Війська армії Уганди, які захищали західну Уганду, включали батальйон Сімба, Західну бригаду, полк «Тигр», 2-й десантний батальйон (також відомий як «Батальйон «Місячні гори»), полк артилерії та зв'язку , а пізніше також батальйон смертників . Авірган і Хані відзначили, що батальйон Сімба, «хоча й зазнав поразки [у попередніх боях], здавалося, ніколи не здасться». Пізніше Мусевені заявив, що двома командирами UA, які доставляли Оперативній групі «багато клопоту», були Бернард Рвехуруру та Йорокаму Тізіхвайо . Рвехуруру командував батальйоном смертників , а Тізівайо очолював Західну бригаду . За словами Мусевені, солдати оперативної групи TPDF вважали, що армія Уганди, яка протистоїть їм, підтримується лівійцями та палестинцями. Хоча лівійські солдати та бойовики Організації визволення Палестини (ОВП) брали активну участь у війні на боці уряду Уганди, незрозуміло, чи були вони колись присутні на західному театрі дій. Мусевені вважав твердження про їх присутність у регіоні сумнівними.

Крім танзанійців, їхніх повстанських союзників і армії Уганди, до 1979 року в західній Уганді діяла ще одна сила. У горах Рувензорі сепаратистська повстанська група під назвою Рух Рувензуруру вела тривалий повстанський рух. Незважаючи на погане озброєння, рух Рвензуруру зберігав контроль над багатьма сільськими районами в горах під час правління Аміна, створив свого роду паралельну державу та під��яв власні податки. В основному він складався з бойовиків Конджо та Амба на чолі з Чарльзом Мумбером, який сподівався створити незалежне або принаймні автономне королівство в горах Рувензорі.

Після відступу з Мбарари батальйон Сімба закріпився на північ від міста. Він був посилений 2-м десантним батальйоном і почав обстріл танзанійських позицій . У березні армія Уганди здійснила три контратаки в районі Мбарара. Перший націлився на 79-й і 25-й батальйони, які зайняли позиції в Рухаро; танзанійські батальйони відбили штурм і вбили кількох угандійських солдатів до того, як прибули війська FRONASA, щоб допомогти розчистити околиці Рухаро в пошуках відсталих . Через кілька днів Мусевені наказав одній із колон FRONASA під командуванням Піпіно зруйнувати міст Акаяня, щоб посіяти заворушення серед групи солдатів UA, які таборували в Рубіінді. Чи була ця місія успішною, спірне; Мусевені стверджував, що група Піпіно послала кількох партизанів, які успішно підірвали міст, після чого лоялісти Аміна, побоюючись нападу з тилу, розсіялися та втекли . Навпаки, Авірган і Хані стверджували, що партизани FRONASA не змогли знищити міст, оскільки були налякані присутністю солдат армії Уганди . У якийсь момент була розпочата друга контратака ЗСУ з Рубінді через Рубаю, але її легко розгромив 2-й батальйон.

Коли сили Маюнги реорганізовувалися в Мбарарі, оборона армії Уганди на заході була порушена через внутрішній хаос. 10-11 березня Уганда та її союзники зазнали поразки від танзанійців у битві при Лукаї на східній осі. Згодом армія Уганди почала розпадатися. Багато вояків УА, дислокованих у районі Лукаї, дезертирували й бігли на захід, дорогою грабуючи. Західні міста, такі як Масінді, були розграбовані військами, що втікали . Абду Кісууле, командир полку артилерії та зв'язку, повернувся до Масінді після битви при Лукаї та спробував відновити певний порядок.

25 березня 1979 року війська армії Уганди під командуванням Тізівайо розпочали ще одну атаку на Ругаандо в районі Мбарара. Контингент UA , включаючи війська полку «Тигр» , пройшов весь шлях від форту Портал і почав свій штурм без достатньої розвідки. Коли угандійці досліджували позиції Танзанії в Ругаандо, укомплектовані 80-м батальйоном, вони не знали, що батальйон оперативної групи був розміщений на фланзі 80-го батальйону. Згодом танк TPDF 80-го батальйону дав задній хід, щоб поповнити боєприпаси; Поблизу танзанійські піхотинці вважали, що танк повністю відступає, і почали відходити з поля бою. Однак саме тоді, коли угандійці просувалися проти 80-го батальйону, батальйон оперативної групи під командуванням Кессі контратакував і розгромив війська Тізівайо. Незважаючи на те, що війська FRONASA прибули на місце події лише після закінчення бит��и, місцеві цивільні жителі вшановували їх як тих, хто перемогв лоялістів Аміна.

Після того, як бої за околиці Мбарари припинилися, армія Уганди спробувала атакувати тилові позиції танзанійців, повернувши район Кікагаті; однак Маюнга дізнався про цю спробу обстрілу з флангу і послав 79-й батальйон перехопити лоялістів Аміна на осі Нтунгамо-Кафунджо. У якийсь момент після зіткнення в Ругаандо танзанійська пропагандистська програма стверджувала, що Тізіхвайо контактував з повстанцями FRONASA і планував втекти. Згодом він був заарештований і страчений розвідувальним агентством Уганди, Державним дослідницьким бюро (SRB).

Після конференції в Моші, під час якої різні повстанські групи проти Аміна були об'єднані в Фронт національного визволення Уганди (UNLF), війська TPDF завершили свої зусилля з реорганізації в Мбарарі та відновили свій наступ. Оперативна група почала просуватися вглиб західної Уганди, зіткнувшись з угандійськими військами, які вели ар'єргардні оборонні дії. Солдати UA загалом відступали, але вони влаштували багато невеликих засідок, щоб затримати наступ Танзанії. Оперативна група також мала проблеми з рельєфом, оскільки на заході Уганди переважають гори, і під час західної кампанії йшов сильний дощ. Сили Маюнги рухалися через Нтунгамо, Ішаку та Камвенге до гір Рувензорі. Бригада Мінзіро була направлена для охорони шахт Кілембе; там солдати TPDF не зустріли опору, а натомість були зустрінуті широким прийомом. До ночі більшість присутніх напилися, а бригадний генерал Кайте виголосив емоційну промову про прощення, згадавши, що працівники Kilembe Mines підірвали міст Кіака в Танзанії під час вторгнення Кагера. Зворушений промовою один інженер зізнався, що допоміг зруйнувати міст; Потім Кайте тихо сказав одному зі своїх офіцерів «заарештувати виродка». Чотирьох працівників шахти зрештою було заарештовано за їх роль у руйнуванні мосту Кяка, хоча через кілька місяців вони були звільнені.

Коли 206-та бригада підійшла до Касесе, їх обстріляли війська армії Уганди, але нападники швидко втекли. Населення міста радісно вітало танзанійців, багато будівель були прикрашені кольорами Народного конгресу Уганди Оботе . У цей момент війська TPDF перебували біля кордону Заїру (нинішня Демократична Республіка Конго); забезпечити його виявилося складно. Заїрські прикордонники були неукомплектовані, погано оплачувані та ізольовані; вони не заважали ані відсталим угандійцям, ані військам TPDF. Багато солдатів армії Уганди скористалися цим, щоб спочатку втекти через кордон, а потім розпочати рейди зі своїх нових баз у Заїрі на окуповану Танзанією територію Уганди . Серед цих сил UA були залишки військ Тізіхвайо. Оскільки заїрські прикордонники нічого не робили, щоб зупинити їх, TPDF відповідали на рейди, часто переслідуючи українських рейдерів углиб території Заїру. Ц��вільне населення Заїру загалом доброзичливо та привітно ставилося до військ TPDF. Коли танзанійці захищали кордон, а війська армії Уганди покинули регіон, сепаратистський рух Рвензуруру скористався заворушеннями. Він перемістився в райони, звільнені послідовниками Аміна, і захопив зброю, залишену армією Уганди. Таким чином, рух зміг оснастити свої війська, які раніше часто обмежувалися списами, сучасними гарматами та мінометами та розширити свій територіальний контроль. За словами історика Дерека Р. Петерсона, рух Рвензуруру зіграв недооцінену роль «у вигнанні Іді Аміна в 1979 році».

Захопивши Касесе, основний контингент Оперативної групи продовжив свій марш до форту Портал; ця частина подорожі була дуже важкою для танзанійських солдатів через місцевість. Прибувши до міста, оперативна група використала свою артилерію для бомбардування місцевих казарм протягом однієї ночі. Коли TPDF наступного дня увійшли до форту Портал, гарнізон армії Уганди втік. Вони залишили велику кількість зброї та боєприпасів. Місцеве населення постраждало від угандійських солдатів, які грабували та ґвалтували, і коли танзанійці виявили деяких агентів SRB, які переховувалися, місцеві цивільні лінчували одного з них.

З форт-порталу оперативна група TPDF просунулася до Хоіми. По дорозі він не зустрів опору, а рельєф був рівнішим, що дозволяло легше рухатися головною дорогою. На цей момент битва при Сембабуле на сході завершилася. Танзанійська 205-та бригада під командуванням бригадного генерала Мухіддіна Кімаріо згодом переїхала до Мубенде, а звідти до Хоіми. 11 квітня столиця Уганди, Кампала, була захоплена східною армією TPDF . Коли новини про цю подію поширилися, армія Уганди втратила залишкову згуртованість. На західному театрі бойових дій командир полку артилерії та зв’язку Абду Кісууле стверджував, що він наказав усім військам Української армії в регіоні Буньоро зібратися в Масінді, але замість цього «всі вони втекли, рятуючи своє життя». Незабаром після цього Кісууле також втік з міста, побоюючись, що він може стати метою змови вбивства. Зрештою він здався UNLF у Кампалі, і був відправлений назад на захід, щоб виступати в якості провідника для танзанійців . Тим часом танзанійська 205-та бригада захопила Хойму майже без опору, окрім невеликого зіткнення, під час якого було вбито п’ятеро солдатів армії Уганди. Місто було розграбоване угандійськими солдатами. Невдовзі після того, як підрозділ зайняв Хойму, оперативна група також прибула до міста. Два підрозділи спочатку не знали про присутність один одного, і оперативна група підготувалася обстріляти Хойму, перш ніж її попередили про можливість дружнього вогню по радіо. Хоча регулярні солдати обох сил були раді бачити один одного, Маюнга був незадоволений, відчуваючи, що східна армія втручається в зону його операцій. Тим часом велика кількість ��ійськ армії Уганди відступила до Масінді. Це зібрання включало батальйон смертників Бернарда Рухуруру. Коли звістка про падіння Хоіми дійшла до Масінді, більшість угандійських військ, що залишилися, запанікували та втекли до Кігумби. Вважаючи, що він повинен затримати наступ Танзанії, щоб забезпечити більш упорядкований відступ військ армії Уганди, Рухуруру згуртував батальйон смертників і влаштував засідку на дорозі Масінді-Хойма. Він обрав Булінді, місце поблизу невеликого мосту на південь від Масінді. Коли об’єднані контингенти оперативної групи та 205-ї бригади продовжили наступ до Масінді , Кісууле, який на той час виконував обов’язки гіда TPDF, попередив, що район попереду добре підходить для засідки. Повідомляється, що танзанійський командувач не прислухався до його попередження , і наступаючі війська потрапили в засідку Рувехуруру . Згідно з Рувехуруру, битва при Булінді тривала шість годин. Коли наступного дня танзанійці рушили в Масінді , він був покинутий і розграбований; знову лоялісти Аміна залишили багато обладнання. З Масінді батальйон смертників Рувехуруру відступив до Заїру.

Наступна битва відбулась вже в березні 1979 року.

Битва при Тороро — битва угандо-танзанійської війни, що відбулася з 2 по 4 березня 1979 року в Тороро, Уганда та його околицях. Війна велася між угандійськими повстанцями, вірними Мілтону Оботе, та підрозділами армії Уганди, вірними президенту Іді Аміну. Намагаючись дестабілізувати правління Аміна та захопити зброю для повстання, група партизанів розпочала рейд з Кенії на Тороро, гарнізон якого частково повстав і приєднався до них після короткого бою. Збройні сили Лоялістської Уганди, особливо її військово-повітряні сили, розпочали широкомасштабну контратаку та повністю розбили повстанців після важких боїв.

Рейд було здійснено приблизно 200 партизанами, які були переодягнені в стару форму армії Уганди Побоюючись перехоплення кенійськими прикордонниками, лише лідери перетнули Уганду по суші. Основні сили переправилися на човнах і висадилися на берег і прилеглі острови. Вони розділилися на невеликі групи, і їх прихилили співчуваючі селяни, поки не настав час розпочати атаку. Пізніше вони прибули до казарм авіаційно-морського батальйону, які знаходилися за 1+1⁄2 милі від Тороро. Бій був ініційований заколотниками з повітряного та морського батальйонів , які відкрили вогонь по своїх товаришах близько 6 години ранку 2 березня 1979 року . Почувши стрілянину, партизани увірвалися в казарму. Спочатку бойові дії велися у військовому таборі , а повстанці підпалили казарми . Незважаючи на підтримку військово-повітряних сил армії Уганди , лоялісти Аміна були розбиті після багатогодинної битви . Під час бойових дій загинуло близько 50 осіб, переважно мирних жителів. Багато місцевих жителів відреагували на спалах насильства втечею з Тороро до сусіднього Мбале. У лікарні Мбале лікували як військових, так і цивільних осіб.

Захопивши місто та ��ого склад, партизани спробували евакуювати захоплену зброю та боєприпаси, але не змогли цього зробити, оскільки не мали достатньої кількості відповідних транспортних засобів. Вони планували використовувати транспортні засоби казарм. щоб перемістити матеріальні засоби до кущів, але їх не було знайдено — оч��видно, їх вже забрали втікачі угандійські офіцери . Амін відповів на напад, мобілізувавши приблизно 2000 своїх військ на захід від Кампали, щоб притупити подальше просування повстанців до Уганди . У другій половині дня 2 березня лояльний батальйон Каддафі під командуванням підполковника Хуссейна Мохаммеда розпочав контратаку зі своєї бази в Джінджі . Захопивши велику кількість цивільних транспортних засобів, батальйон Каддафі кинувся до Тороро, і незабаром зустрів опір повсталих військ, які самі просунулися до Кампали по дорозі . Обидві сторони встановили блокпости на дорогах , а місцеві жителі повідомили, що між заколотниками та батальйоном Каддафі точилися «важкі бої» . Передбачуваний партизанський лідер пізніше заявив, що солдати армії Уганди виявилися погано навченими, стверджуючи, що лоялісти «в'їхали на вантажівках прямо в наші засідки, і ми вбили їх». Потім лоялісти були додатково посилені . Східна бригада підполковника Абдулатіфа Тіюа з Мубенде. 3 березня група з'явилася в Найробі, Кенія, стверджуючи, що представляє повітряний і морський батальйон, і закликала до повстання армії та народу Уганди проти Аміна. , і відновлення Оботе на посаді президента. До 4 березня батальйону імені Каддафі вдалося оточити багатьох повстанців у казармах Тороро, завдавши їм значних втрат. Поразка повстанців була забезпечена, коли МіГи ВПС Уганди почали масову атаку. бомбардування району за наказом президента Аміна. Бомбардування МіГів «зрівняла» казарми. Однак урядова авіація не робила різниці між повстанцями, лоялістами та цивільними, натомість атакуючи всіх; Таким чином, битва переросла в повний хаос, оскільки велика кількість партизанів, армії та місцевих жителів втекли до Кенії, щоб уникнути авіаударів . Кенійська прикордонна поліція та солдати обслуговували кордон, чекаючи, щоб їх перехопити. Декількох згодом було схоплено та заарештовано кенійською владою, хоча іншим вдалося втекти в ліс. Кілька повстанців, які залишилися в Уганді, були схоплені або вбиті угандійськими силами безпеки. Під час нападу було вбито від 30 до 50 партизан ФНР, 10 з них були заарештовані кенійською поліцією та видворені з країни. Інтерновані угандійські солдати були звільнені назад у свою країну.

Битва при Тороро стала поразкою для повстанців, вірних Оботе , що довело їх неспроможність перемогти вже ослаблених і дезорганізованих лоялістів Аміна або надихнути народне повстання в Уганді . Їм та��ож не вдалося вилучити значну кількість зброї або порушити транскордонні автомобільні перевезення; протягом двох днів кенійські нафтові вантажівки відновили свої регулярні маршрути через цей район. Лояльне до уряду Радіо Кампала хвалилося, що військові «знищили та вбили всіх агресорів», тоді як хтось із співробітників військового штабу Ентеббе описав битву як «бійню» . 8 квітня 1979 року президент Амін особисто відвідав Тороро і підвищив Абдулатіфа Тіюа до бригадного генерала за його участь у боях . Провал рейду спровокував серйозні розбіжності між ФНР і СУМ, останні звинуватили першу в поразці . ФНР опублікувала заяву в Найробі, стверджуючи, що вбила щонайменше 400 угандійських військових і знищила казарми Тороро.

Повідомлення про рейд Тороро пізніше було виявлено у файлах Державного дослідницького бюро, організації секретної поліції Аміна. Автором офіцера поліцейської розвідки було докладно, що 1 березня були помічені підозрілі особи, які перевозили пакети через кордон Кенії. Угандійці запідозрили, що це були партизани, які займаються контрабандою зброї, і попросили кенійську поліцію перешкодити їм. Влада Кенії нібито обіцяла заарештувати таких осіб, але затримати нікого не вдалося. Офіцер написав, що наступного ранку йому повідомили, що на казарми Тороро було здійснено напад і що місцева поліція покинула свої пости. Він також записав, що пізніше він допитав чотирьох тяжко поранених партизанів, але вони померли, перш ніж надати йому будь-яку суттєву інформацію.

Посол Лівії в Уганді І. С. Ісмаель вважав, що битва показала, що військова ситуація в Уганді покращується. Повідомляється, що президент Амін був підбадьорений перемогою в Тороро. У результаті командири армії Уганди змогли переконати його схвалити великий контрнаступ на Лукаю, щоб відкинути танзанійців . Однак, незважаючи на перемогу над послідовниками Оботе, режим Аміна перебував у кінцевому занепаді, а його армія розпадалася. Заколот у Тороро надихнув інші армійські підрозділи на повстання , тоді як рейд поширив паніку серед угандійських військ і змусив Аміна відтягнути ресурси з південного фронту Ослаблена армія Уганди зазнала подальших поразок від рук. танзанійців у битвах при Лукаї та Ентеббе. До квітня багато міст по всій Уганді, включаючи Тороро, без опору здалися різним повстанським групам або TPDF. Кампала впала 11 квітня, і Амін згодом втік з країни. Бригадний генерал Тіюа та його сили (на той час лише 100 солдатів) були одними з останніх елементів армії Уганди, які здалися; як наслідок, новий уряд Уганди розглядав його як військового злочинця, і врешті-решт він приєднався до повстанської групи, що складається з колишніх лоялістів Аміна . Повстанський ветер��н битви при Тороро, Патрік Масетт Куя, брав участь у конференції Моші, яка призвела до створення першого уряду Уганди після Аміна

Битва при Лукаї (суахілі: Mapigano ya Lukaya) — битва під час угандо-танзанійської війни. Воно велося між 10 і 11 березня 1979 року навколо Лукаї, Уганда, між танзанійськими силами (за підтримки угандійських повстанців) і урядовими силами Уганди (за підтримки лівійських і палестинських військ). Після короткої окупації міста танзанійські війська та угандійські повстанці відступили під артилерійським вогнем. Згодом танзанійці розпочали контратаку, повернувши Лукайю та вбивши сотні лівійців та угандійців.

Президент Уганди Іді Амін спробував вторгнутися до сусідньої Танзанії на півдні в 1978 році. Напад було відбито, і Танзанія розпочала контрнаступ на територію Уганди. У лютому 1979 року Сили народної оборони Танзанії (TPDF) захопили Масаку. Тоді 201-й бригаді TPDF було доручено захищати Лукайю та її дамбу на півночі, яка служила єдиним прямим шляхом через велике болото до Кампали, столиці Уганди. Тим часом Амін наказав своїм військам відбити Масаку, і для цієї мети було зібрано військо, що складалося з угандійських військ, союзних лівійських солдатів і жменьки партизанів Організації визволення Палестини на чолі з підполковником Годвіном Суле.

Вранці 10 березня 201-ша бригада TPDF під командуванням бригадного генерала Імрана Комбе, підкріплена батальйоном угандійських повстанців, зайняла Лукаю без пригод. Пізно вдень лівійці обстріляли місто ракетами, а підрозділ прорвався і втік у сусіднє болото. Командири Танзанії наказали 208-й бригаді вирушити до дороги Кампала, щоб обійти угандійсько-лівійські сили з флангу. На світанку 11 березня 208-ма бригада досягла своєї цільової позиції, і танзанійська контратака почалася. Перегрупована 201-ша бригада атакувала лівійців і угандійців з фронту, а 208-ма — з тилу. Суле був убитий, що прискорило крах угандійської оборони, а лівійці відступили. Сотні урядових і лівійських військовослужбовців Уганди були вбиті. Битва при Лукаї була найбільшою битвою війни. Наслідки негативно вплинули на війська Аміна, і опір Уганди зазнав краху. TPDF змогли продовжити дорогу і згодом атакувати Кампалу.

Єдина дорога з Масаки в Кампалу проходила через Лукая, місто за 39 кілометрів (24 милі) на північ від першого. Звідти маршрут продовжувався 25-кілометровою (16 миль) дамбою, яка проходила через болото, поки не досягла Набусанке. Болото було непрохідним для транспортних засобів, і руйнування дамби відстрочило б напад Танзанії на Кампалу на кілька місяців. Незважаючи на те, що TPDF були вразливі на переході, Мусугурі наказав своїм військам закріпити його. 207-ма бригада TPDF була направлена через болото на схід, 208-ма бригада була направлена на захід для проведення широкого зачистки, щоб обійти північний край болота, а 201-ша бригада під командуванням бригадного генерала Імрана Комбе мала наступати вгору по дорозі. прямо в місто. 201-й майже повністю складався з ополченців, багато з яких ��оїв не бачили. Однак підрозділ був підкріплений батальйоном угандійських повстанців на чолі з підполковником Девідом Ойіте-Оджоком.

План знищення дамби був представлений Аміну в Кампалі, але він відхилив його, заявивши, що це перешкодить здатності його армії розпочати контрнаступ проти танзанійців. Він також вважав, що за підтримки Лівії TPDF незабаром зазнає поразки, і, таким чином, руйнувати та потім відновлювати дамбу пізніше буде непотрібним. За словами дипломатів, Амін спочатку планував створити оборонну «останню позицію» в Мпігі, місті, розташованому на південь від Кампали та на північ від Лукаї. 2–4 березня армія Уганди перемогла атаку повстанців під час битви при Тороро, підбадьоривши Аміна. Разом із спонуканнями його командирів перемога під Тороро переконала президента наказати контрнаступ. 9 березня пона�� тисячу лівійських військовослужбовців і близько 40 партизанів Організації визволення Палестини (ОВП), що належать до ФАТХ, було доставлено до Уганди . Вони підсилили близько 400 бойовиків ООП, які вже були в країні. Лівійські сили включали регулярні підрозділи, підрозділи народного ополчення та членів Панафриканського легіону . Їх супроводжували 15 танків Т-55, понад дюжина бронетранспортерів, кілька Land Rover, оснащених безвідкатними рушницями калібру 106 мм (4,2 дюйма), десяток варіантів 12-ствольної реактивної системи залпового вогню «Катюша» БМ-21 «Град». та інші великі артилерійські знаряддя, такі як 122-мм міномети та дві батареї гаубиць Д-30. Силами ООП командували полковник Мутлак Хамдан (псевдонім «Абу Фаваз»), майор Вассеф Ерекат, капітан Джума Хасан Хамдалла та капітан Ібрагім Авад .

Амін наказав лівійцям разом з деякими угандійськими військами — включаючи полк артилерії та зв’язку , полк Chui та, можливо, батальйон смертників — і бійців ООП відбити Масаку та сили, зібрані для цієї мети на північному краю болота між Лукаєю та Бугангою. Командири Лівії та ООП розробляли плани контрнаступу у великій таємниці через побоювання, що армія Уганди включав нелояльні елементи. За винятком Аміна, військове керівництво Уганди було поінформовано про плани битви лише безпосередньо перед початком операції . Підполковник Годвін Суле, командир угандійського десантника, був призначений відповідальним за операцію. Бійці ООП були інтегровані в угандійські підрозділи, де полковник Хамдан став одним з командувачів танковими та піхотними силами, а майор Ерекат взяв на себе командування частиною артилерії . Лівійські війська були проінформовані про операцію в Мітала-Марія.Радіо Уганди оголосило про початок контрнаступу опівдні 9 березня , у той час як угандійські сили, присутні в Лукаї, відступили.

Вранці 10 березня TPDF провели легкий обстріл Лукаї, яку покинуло населення. Потім 201-ша бригада зайняла місто, щоб очікувати перетину дамби наступного дня , і вони почали копати траншеї як запобіжний захід . Танзанійці, угандійці та лівійці не знали про позиції один одного. Пізно вдень, близько третьої години , угандійсько-лівійсько-палестинські війська почали просування до Лукаї, отримавши наказ захопити Масаку протягом трьох годин. Побачивши танзанійців у сутінках, вони розпочали обстріл ракетами «Катюша». Артилерія перебила їх, але здебільшого недосвідчені танзанійські солдати були налякані, і багато з них зламали стрій і втекли. Незважаючи на те, що інші залишалися на своїх оборонних позиціях, вони були здивовані та швидко змушені були відійти в болото вздовж дороги Масака, побачивши лівійські Т-55 і три угандійські танки M4A1 Sherman, що рухалися до них. Під час бою ніхто не загинув. Незважаючи на наказ відбити Масаку, угандійсько-лівійські сили зупинилися в Лукаї , побоюючись, що танзанійці намагаються влаштувати на них засідку. Лівійці встановили оборонні позиції, але не копали траншей. Натомість військам дали відпочити, а командири готувалися до наступного етапу битви. Тільки три танзанійські танки охороняли дорогу. Комбе та його підлеглі намагалися знову зібрати свою бригаду, щоб вона могла продовжувати боротьбу, але солдати були приголомшені й не могли бути організовані.

Командири Танзанії вирішили змінити свої плани, щоб втрата Лукаї не перетворилася на фіаско. 208-й бригаді під командуванням бригадного генерала Мвіти Марви, яка перебувала за 60 кілометрів (37 миль) на північний захід від міста, було наказано повернути курс і якнайшвидше відрізати угандійців і лівійців від Кампали . Танки на дорозі Масака отримали вказівку наступати і відкривати вогонь по позиціях Уганди і Лівії. Їхні водії вагалися, чи робити це без підтримки піхоти, тому Мусуґурі відправив одного зі своїх офіцерів у район, щоб забезпечити виконання наказу. З 201-ї бригади були набрані добровольці, щоб проникнути в Лукаю через болото та збирати розвіддані. Вночі в ситуації панувала плутанина; угандійсько-лівійсько-палестинські сили та 201-ша бригада TPDF були дезорганізовані, і війська з обох сторін рухалися в темряві (не було місячного світла) уздовж дороги та в місті, не в змозі розрізнити один одного. В одному випадку Ойіте-Оджок очолював групу бійців Кікосі Маалум (КМ) по дорозі, коли почули, як інші люди розмовляють суахілі. Ойіте-Оджок і його група припустили, що вони союзники, але потім один із них сказав мовою луо — мовою, якою не розмовляють у Танзанії: «Почекай до ранку, і ми розгромимо цих дурних ачолі». Ойіте-Оджок наказав своїм чоловіків відкрити вогонь, але в темряві вони не змогли перевірити, ��и вдарили вони когось. Танзанійські патрулі в основному не змогли перевірити угандійсько-лівійські позиції, тому вогонь їхніх танків був неефективним . Протягом ночі вісім танзанійських солдатів і один боєць KM були вбиті

208-ма бригада досягла своєї флангової позиції на дорозі Кампала на світанку 11 березня і почала контратаку . Перегрупована 201-ша бригада атакувала спереду, а 208-ма — ззаду, створюючи таким чином великий тиск на угандійсько-лівійські сили . Угандійські повстанці під командуванням Ойіте-Ойока допомогли атаці Точно націлена танзанійська артилерія спустошила ряди угандійсько-лівійських сил , зокрема власні ракети «Катюша» TPDF . Угандійці та лівійці були зненацька нападом і не змогли чинити ефективного опору . Більшість лівійців згодом почали відступати. Бойовики ООП і пов'язані з ними угандійські солдати відреагували краще і спробували зібрати оборону. Одна група застосувала протитанкову гармату калібру 7,5 см, щоб відбити передовий танзанійський танк, трохи пошкодивши його та на короткий час зупинивши просування. Більшість командувачів ООП, у тому числі полковник Хамдан, майор Ерекат, а також капітан Ібрагім Авад були врешті-решт поранені під час боїв. У своєму штабі на півночі угандійський підполковник Абду Кісууле, командир полку артилерії та зв’язку , був розбуджений лівійцями, які відступали. Він наказав майору Алоїзіусу Ндібові заблокувати дорогу Кампала, щоб перешкодити відступу. Потім він рушив на передову з Каябве, а Суле прийняв командування декількома танками та поїхав до бою. Біля мосту Катонга танзанійські сили зайняли позиції в евкаліптовому лісі на західній стороні дороги. Вони влаштували засідку на угандійців і лівійців, завдавши великих втрат. Бої були запеклими , і кілька танків, а також БТРів було знищено в гаях і плантаціях цього району . Десятки джипів евакуювали поранених у Кампалу.

Намагаючись зміцнити моральний дух, угандійський генерал Ісаак Маліямунгу та генерал-майор Юсуф Говон приєдналися до своїх військ на передовій. З невідомих причин позиції, які займали двоє чоловіків, часто піддавалися раптовому інтенсивному ракетному обстрілу. Угандійські молодші офіцери намагалися переконати своїх людей, що танзанійці, ймовірно, знали про присутність генералів і цілили їх точними бомбардуваннями. Тим не менш, угандійські війська вважали, що Маліямунгу та Говон були провісниками нещастя, і прозвали їх бісірані (англійською мовою: погана прикмета). Невдовзі Суле зрозумів, що генерали не мають позитивного ефекту, і попросив їх залишити фронт . Пізніше Суле був убитий після того, як на нього випадково наїхав один із його танків, коли він наказував йому повернути курс, щоб маневрувати навколо кратера, утвореного танзанійським артилерійським снарядом. Кісууле втратив з ним зв'язок і не знав про його долю до наступного дня Його смерть спричинила крах угандійської командної структури, а решта угандійських військ покинули свої позиції та втекли . Пізніше танзанійці повідомили, що в бою брали ��часть 7000 солдатів TPDF і угандійських повстанців . Після битви танзанійські сили нарахували понад 400 загиблих солдатів у цьому районі, у тому числі близько 200 лівійців . Більше тіл було доставлено відступаючими військами в Кампалу. Мешканці Каябве пізніше згадували, як бачили багато тіл лівійців, розкиданих по дорозі Кампала на північ від Лукаї та вздовж мосту Катонга. Танзанійські солдати не бажали брати лівійських солдатів у полон, натомість розстрілювали тих, кого знайшли, оскільки їхні політичні офіцери в попередні дні сказали їм, що араби приходять до Африки на південь від Сахари, щоб відновити рабство; один поранений капрал був схоплений. За даними палестинських джерел, один боєць ООП загинув, вісім отримали поранення. Три літаки евакуювали поранених лівійців з Кампали до Тріполі.Хамдан, Ерекат і Авад також були евакуйовані та лікувались у лікарні в Афінах . Втрати Танзанії були невеликими. Після бою в Лукаї радіо Уганди заявило, що 500 танзанійців було вбито і 500 поранено. Угандійські опозиційні вигнанці стверджували, що 600 урядових солдатів Уганди та невизначена кількість лівійців були вбиті. Африканський дослідницький бюлетень спростував цю статистику, написавши, що «жодна з цих цифр не є достовірною». Урядова преса Танзанії стверджувала, що два батальйони чисельністю близько 2000 угандійських солдатів були «знищені». Також повідомляється про знищення трьох танків. Незалежні дипломатичні джерела визнали, що безпосередні подробиці битви залишаються незрозумілими, але назвали завдані втрати, заявлені обома воюючими сторонами, як сильно перебільшені . На зустрічі з іноземними дипломатами 15 березня Амін заявив, що його війська зазнали великих втрат, у тому числі загинули підполковник і п'ять капітанів . Угандійсько-лівійські сили залишили багато зброї, а також копію плану бою, яку захопили танзанійці. Документ показав, що війська Аміна повинні були врешті-решт просунути далі Масаку та вибити TPDF з Калісізо.

Битва при Сембабуле — битва угандо-танзанійської війни, яка проходила з березня по 5-6 квітня 1979 року в місті Сембабуле, Уганда. Танзанія відбила вторгнення Уганди наприкінці 1978 року, а на початку 1979 року Народні сили оборони Танзанії (TPDF) перетнули південну Уганду. Невдовзі після цього танзанійці вирішили атакувати столицю Уганди Кампалу, і на початку березня було визначено 205-ту бригаду для відправлення на північ від Масаки, а потім на захід від міста. Президент Уганди Іді Амін оголосив по радіо, що його сили збираються оточити TPDF, що спонукало танзанійське командування направити 205-ту бригаду для боротьби з полком тигрів армії Уганди в Мубенде. Рухаючись на північ, 205-та бригада зіткнулася з полком Тигрів у Сембабуле, поклавши початок тритижневому бою. Деякий час «Тигровий полк» чинив ефективний опір танзанійцям, що спричинило зміну командування 205-ї бригади та її тактику, що призвело до остаточного захоплення Сембабуле танзанійцями 5 або 6 квітня. Битва при Сембабуле була найдовшою битвою війни.

Народні сили оборони Танзанії (TPDF) перетнули кордон Уганди 20 січня 1979 року. Вони неухильно просувалися, убивши десятки солдатів армії Уганди та знищивши велику кількість їхньої техніки . 24 лютого 1979 року TPDF захопили Масаку. Спочатку Ньєрере планував зупинити свої сили там і дозволити угандійським вигнанцям напасти на Кампалу, столицю Уганди, і скинути Аміна. Він побоювався, що сцени з танзанійськими військами, які окупували місто, погано вплинуть на імідж країни за кордоном. Однак сили угандійських повстанців не мали сил, щоб перемогти лівійські підрозділи, які прийшли на допомогу Аміну, тому Ньєрере вирішив використати TPDF, щоб взяти столицю.

У рамках плану захоплення Кампали 205-та бригада TPDF мала наступати на Мпігі на початку березня, а потім до Мітяни та розпочати наступ на столицю звідти. Амін зробив радіопередачу, вихваляючись, що його війська от-от оточують TPDF. Зацікавившись тим, чи ця претензія має якісь підстави, танзанійські командири проаналізували свої плани і зрозуміли, що полк тигрів у Мубенде зник безвісти. Вважаючи, що підрозділ прямує на південь, вони відправили 205-ту бригаду під командуванням бригадного генерала Германа Лупого з її позицій на північ у Масаці, щоб перехопити його.

205-та бригада зіткнулася з полком тигрів, який закріпився в Сембабуле, а також кількома солдатами та новобранцями піхотної школи армії Уганди в Кабамбі. 205-та бригада спробувала витіснити угандійців, ознаменувавши початок тритижневої битви Лупого розгорнув своїх людей невеликими підрозділами . 205-та бригада, новий і недосвідчений підрозділ , не змогла досягти значного прогресу у взятті міста, оскільки позиції, які вона захопила, часто відвойовувалися угандійцями. Танзанійські солдати знеохочувались, побачивши обезголовлені тіла своїх товаришів в окопах, і моральний дух впав до такого рівня, коли підрозділи розміром до батальйонів відступали під час вогню з боку угандійців .

Вважаючи, що битва має ключове стратегічне значення, начальник TPDF і командир дивізії вирушили до Матете, щоб переглянути стратегію TPDF . У спробі покращити ситуацію Лупого було відкликано та замінено бригадним генералом Мухіддіном Кімаріо. Кімаріо був підібраний літаком із Занзібару та доставлений до північної Танзанії для висадки ; врешті-решт він прибув до бою, виявивши дезорганізацію 205-ї бригади, низький моральний дух і близько 20 танзанійських солдатів, які були вбиті. Лупого передав командування Кімаріо, поки штаб бригади вів вогонь. Намагаючись підняти моральний дух, Кімаріо сказав своїм військам, що буде битися з ними на передовій. Він також відмовився від тактики невеликих підрозділів Лупого на користь стратегії «наступ до контакту», згідно з якою 205-та бригада маневрувала б цілим підрозділом для бою з угандійцями . Стратегія Кімаріо щодо 205-ї бригади була успішною. TPDF виділив два додаткових батальйони для останнього штурму, і їм вдалося розбити полк «Тигр» , захопивши Сембабуле 5 або 6 квітня . Угандійці залишили 25 загиблих. Битва при Сембабуле була найдовшою битвою угандо-танзанійської війни. Після перемоги під Сембабуле та успіху під Лукаєю, TPDF утримувала стратегічну ініціативу до кінця війни. Відновившись після бою, 205-та бригада рушила на північ і зайняла Мубенде. Школа піхоти в Кабамбі була знайдена покинутою та захоплена без інцидентів. Кампала впала 11 квітня. Бойові дії в Уганді тривали до 3 червня, коли танзанійські сили вийшли на суданський кордон і ліквідували останній опір. TPDF вийшла з країни в 1981 році.

У цій битві сили Танзанії втратили 20 убитими. Сили Уганди 25.

0 notes