#краєвид

[kobzars]

“Весняний краєвид”, монотипія 38 х 48,5 см., 1970 рік, Глущенко Микола Петрович (1901-1977).

На зворотному боці аркуша авторський напис:

Вячеславу Ивановичу в память посещения моей мастерской Н. Глущенко, Киев, 10 июня 1970.

Микола Глущенко, монотипія “Весняний краєвид”, 1970

[alcestas-sloboda]

"Нам не знати, коли закінчиться ця війна. Однак я знаю, що робитиму у день перемоги.

Я вийду на широку дорогу, яка пролягає між полями. Високе небо. Дивовижний краєвид переді мною. Мине ще тиждень-два - і зміниться сезон, ховаючи шрами війни.

Моє тіло калататиме. Холодний вітер битиме в обличчя. Десь у грудях зароджуватиметься гарчання, хрипіння, що переростатиме в крик.

Внутрішня пружина, що лишалася зажатою весь цей час, вистрілить.

Не знаю, скільки це триватиме. Мить, десятки хвилин. Не знаю, скільки в мені буде крику за всіма полеглими, закатованими, вбитими, викраденими, знищеними, зґвалтованими, покаліченими, зруйнованими, зниклими безвісти, непохованими.

Я кричатиму болем. Кричатиму до болю. І з кожною миттю я вичавлюватиму з себе той уламок снаряда, що застряг у стіні в домі моїх батьків.

Бо він не може визначати все"

-"Позивний для Йова. Хроніки вторгнення", Олександр Михед.

[traveler-from-ukraine]

Прага. Чехія

Частина 2: Центральна частина

В історичному центрі міста Праги знаходиться величезна кількість визначних і історичних будівель всієї Чехії. Тут, в яку б сторону ви не рухались вулицями міста, натрапите на якусь історичну памʼятку.

Однією з таких памʼяток є Карлів міст (перше фото). Це один із найстаріших мостів Чехії. Він був збудований через річку Влтаву ще в 1380 році, за правління Карла IV. Поруч з входом до мосту знаходиться і памʼятник цьому правителю.

Архітектор Петро Палерж, крім самого мосту, побудував ще мостову вежу на лівому березі річки. Вона ж слугує і входом на цей міст.

З мосту відкривається неймовірний краєвид на річку Влтава і на історичну частину Праги.

Міст з обох сторін прикрашений скульптурами, велика частина яких присвячена різним святим. А з іншої його сторони входом слугує вже подвійна вежа.

Якщо ж рухатись далі в цьому напрямі, то ви вийдете в, так звану, Малу Страну, де знаходиться величний костел святого Мікулаша. Також звідси можна піднятись до Пражського граду, про який я вже розповідав.

Ми ж повернемось до самісінького центру історичного міста — Староміської площі. Тут в самому серці Праги знаходиться будівля Староміської ратуші.

Це, мабуть одне з найбільш людних ��ісць Праги. Однією з причин цього є ще одна памʼятка, встано��лена безпосередньо на будівлі ратуші — Празькі куранти. Це механічний годинник, який працює вже понад 600 років.

Староміська ратуша зараз є музеєм. І придбавши квиток, ви також зможете піднятись на її башту, звідки відкривається неймовірний краєвид на всю Прагу.

Також це чудове місце щоб роздивитись і історичні памʼятки, що розташовані поруч — церкву святого Миколая.

Староміську площу і, одразу за нею, вражаючий Тинський храм.

📍Прага

Підтримати ЗСУ

[katiapuzderko]

Прощення

Запах гару та металу різав ніздрі. Асока розплющила очі. Темні, пошарпані стіни коридору, освітлені далеким сяйвом вибухів, грізно нависали над тогрутою, погрожуючи обвалитися на неї за першого ж хибного кроку.

    Фабрика мала от-от вибухнути.

    Тано озирнулася довкола в пошуках вчителя. Сила підказувала їй куди бігти. 

    Коридор здавався їй нескінченним. Вона бігла чимдуж, але ніяк не могла дістатися своєї цілі. Уламки дроїдів, тіла давно мертвих клонів, шматки каркасу і металічних конструкцій загороджували їй шлях. Але Асока не зупинялася.

    Фабрика от-от вибухне.

    Нарешті жаданий вхід, але… Це глухий кут. Вона обернулася. Вхід у цех у протилежному кінці коридору. 

    Асока бігла не відчуваючи ніг. Вона мала його врятувати, мала… Вона не припуститься цієї помолки знову. 

    Ставало спекотно, ніби жар вибуху навздоганяв її… 

    Перестрибнувши через обвалену балку, “Шпилька” ледь не врізалася у стіну, що вмить постала перед нею.

    Фабрика от-от вибухне.

    Хвала Силі, вона знайшла вхід у цех. Він був збоку від новоутвореної стіни. 

    Варто було Асоці ступити крок всередину, як вона ледь не задихнулася. Спека, сморід горілого пластику і гар. 

    Вона подивилася перед себе. Залізні стіни, осяяні вогнем, що танцював пекельний танець унизу, під платформою, на якій вона стояла. З платформи відкривався жахаючий краєвид униз… 

    Висока постать, яка певне була тут доречною і водночас ні. Наче мить тому випрасувані, чисті синьо-коричневі джедайські мантії, що чудово пасували їх господарю, темно-русе, чудово причесане та вкладене волосся не вписувалися у картину довколишнього хаосу.

    Ана��ін Скайвокер власною персоною. 

    Джедай стояв до тогрути спиною, спершись об дивом вціліле поруччя платформи, і споглядаючи пекло, що робилося внизу. 

— Майстре! — гукнула вона до вчителя. — Нам потрібно негайно йти звідси! Тут небезпечно!

— Навіщо? — абсолютно спокійно відповів Анакін, не обертаючись. — Я не бачу тут ніякої небезпеки.

    Кров похолола в судинах: Асоку жахав спокій у голосі вчителя.

— Але ж, майстре! — здається в очах Тано з’явилися сльози. — Будівля от-от злетить у повітря! Нам потрібно тікати звідси, доки не пізно!

— Невже? — у голосі Скайвокера з’явилися нотки недовіри. Він повільно обернувся до “Шпильки”. 

    Здається крик застряг у горлі тогрути… 

    Незважаючи на тепле світло, лицар-джедай виглядав по-покійницьки блідим. Блакитні очі, що колись яскраво та жваво дивилися на юну джедайку, тепер були блідими, ніби небесну блакить добряче розвели водою. Його погляд виражав байдужість, а обличчя — спокій. 

    Він нагадував примару серед цього пекла.

— Майстре! Прошу, ходімо! — майже плачучи благала Асока. Вона схопила його за руку, намагаючись потягти з собою. Анакін вмить висмикує її, ніби його схопила не “Шпилька”, а ворог.

— Хто ти? — запитав він, ніби не впізнаючи свого падавана. У його голосі пролунало здивування, а лице на мить осяяла гримаса страху.

— Це я — Асока! Майстре, благаю… — тогрута простягла руки до джедая.

— Ти не Асока… — тихо проказав він, задкуючи до перил. Він зі страхом дивився на неї. На мить мертвецька білизна зійшла з його обличчя, а напів зруйнована фабрика змінилася на зелені сади Храму джедаїв. 

    Лише на мить… 

— Асока Тано мертва.

    Все повернулося на місця: вогонь, що танцює пекельний танець унизу, сморід, гар…

— Ні! — кричала Асока. Вона кинулася до вчителя, але було пізно.

    Скайвокер, перекинувшись через металеві поручні, полетів униз, розкинувши руки в сторони. Він летів у полум’я із заплющеними очима, випромінюючи абсолютні вмиротворення та спокій.

    “Асока Тано мертва” — жахливим ехом лунали ці слова промовлені ним…

    Мить. Полум’я внизу перетворюється на кривавий туман, пронизаний чорними тріщинами.

    Він розплющує очі… Вон�� червоні, з них летять блискавки… 

    З уст Анакіна злітає відчайдушний крик. Обличчя сповнене болю та…

    Ні. Ні. Ні! Асока кричала. Як вона могла? Як? Як вона могла з ним так вчинити? Він їй довіряв, він був її другом, він любив її… А вона його по-зрадницьки вбила!

— Ні! — вереск тогрути розрізав повітря, ніби скалки після вибуху. 

    Асока прокинулася. Серце калатало, немов навіжене. 

    Знову. 

    Асока заплакала. Вона не може собі пробачити його смерть. Не може…

Вітаю! Це мій перший фанфік як на Tumblr, так і взагалі. Прошу сильно не сварити за можливі помилки в тексті!

[shandoralexander]

Сонячний день у Карпатах завжди дарує відчуття спокою та гармонії. Краєвид, що зачаровує. Могутні гори, вкриті зеленню, піднімаються до блакитного неба. Кришталево чистий потічок. По дорозі йдуть люди, спокійно насолоджуючись природою, а вдалині, видніються затишні сільські будинки, які нагадують про справжню українську гостинність.

Це місце, де час зупиняється, а душа відпочиває.

[verbenasims]

я весь ранок намагаюсь будувати у сімс 3.. і клянусь: після цього я не скаржитимусь на будівництво у четвірці ніколи знову 😭

я не цінувала його достатньо.. 🚬

енівей.. 😮‍💨

оце будівельне пекло було для того, щоб виконати бажання мого мена Корі переїхати у новий дім!

новий будинок свіжий, не обставлений меблями, практично не має покриттів.. але хей! зате який шикарний краєвид

(Корі тепер живе прямо біля пляжу)

коли я казала, що у новому будинку немає нічого, я мала це на увазі) з іншого боку.. мені здається, це доволі реалістично - коли ти переїздиш у нове місце і перший час страждаєш від браку меблів?..

тому Корі-бой поки поспить у спальнику, солодко дякуючи за це оцьому приколу із шпалерами у сімс 3

кажуть, 35+ то є найкращі роки життя, тому що ти нарешті здобуваєш фінансову незалежність і починаєш жити в комфорті

[adeseya]

я зловила якусь шизу

чому чим ближче ти підходиш до вікна, там сильніше віддаляється картинка? і навпаки, коли робиш кроки назад, краєвид за вікном ближчає

я чомусь ніколи не помічала цього і зараз у мене тупе відчуття ніби я ненормальна

ходжу кімнатою назад-вперед як дурепа

поясніть

[greenpostua]

❄️Зимові шляхи Житомирщини та Вінничини.

Зима перетворює звичні дороги на мальовничі полотна, де кожен поворот відкриває новий краєвид.

���: Іван Загрійчук

[inspectchenk]

Ось такий гарний краєвид я сьогодні зранку побачив.

Думаю, це найкраща соцмережа для такого поширення.

[yorg0s]

Так далеко від моря. Краєвид Розлитий в прірві, виділеній оку, І шепіт хвиль із шепотом молитв Обидва тонуть в рокотанні кроків.

Лягає тінь найкращою із дів, Лягає воїн, випалений сонцем, І по орбітах жвавий перебіг Переривають велетні-дозорці.

В обіймах п'ят широкі береги. Перестрічає в вичорненим небі, Не від кохання, просто од снаги, Молочний Шлях принцесу Андромеду. 21.06.24

[aalmaaa1]

Який красивий краєвид був на пляжі.

Більше туди не поїду

[homebody-lu]

люблю знімати в туман. попри ризик побачити перед собою лише білу матову стіну і носки власного взуття. в туман все здається містичнішим, точно перебуваєш на іншій планеті. а миті, коли він, бодай на дві секунди, та все ж розсіюється, і перед очима повстає вся велич природи — незабутньо вражаючі. тоді кожен зроблений кадр ще цінніший, а захоплення масштабами гостро відчутне.

те, як перегукується стиглий зелений із сіруватою пеленою. як колишуться високі трави від вітру, а на фоні оцей білий шум. як перехоплює подих, коли краєвид таки визирає знизу. і боїшся пропустити цю швидкоплинну мить, тому жадібно все споглядаєш. закарбовуєш у памʼяті.

[nati3197]

Враховуючи що вони обоє тепер без житла, ще й власник перестав бути їх роботодавцем було прийнято рішення з'їхати в житло подешевше та поменше

Чудовий сонячний світанок та неповторний краєвид з балкону якого в цьому ракурсі вони вже не побачать

А ось і новий будинок. Їхня невелика квартирка на останньому поверсі та має своє горищне приміщення й терасу

Дуже уютний вхід до квартири

[traveler-from-ukraine]

Будапешт. Угорщина

Частина 1: Знайомство з містом

Наступним містом Угорщини, в якому я зупинився, була столиця країни — місто Будапешт. Це надзвичайне місто. Перед усім своєю архітектурою.

Гуляючи вузенькими вуличками, по обидва боки яких знаходиться величезна кількість кафе, ресторанів та інших закладів, які тут постійно заповнені, — відчуваєш особливу атмосферу цього міста. Мабуть саме через це сюди приїжджає величезна кількість туристів з усього світу.

А ще Будапешт має дуже цікаве розташування. Адже місто розкинулось по обидва береги річки Дунай. З цим, до речі, повʼязана і його історія — воно було утворене обʼєднанням міст Буда і Пешт. Буда розташоване на правому березі Дунаю, на деякому підвищенні, адже збудоване на пагорбах. Пешт, в свою чергу, — на рівнині. Завдяки чому, з однієї частини міста відкривається гарний краєвид на іншу.

Обʼднання було досягнуто завдяки побудові великої кількості мостів через річку, які також стали однією з візитиівок міста.

Крім цього, є тут і мальовничі парки.

А ще велика кількість різних статуй і монументів, розкиданих по всьому міст��.

📍Будапешт

Підтримка ЗСУ

[katiapuzderko]

Прощення. Частина третя

    Останні промені сонця слабко відблискували об рештки дроїдів та броню клонів. 

    Безкрає піщане поле, всіяне тілами та брухтом, що простягалося у безкраю далечінь. Таке порожнє, ніби тут не було життя… 

    Вона почувала себе самотньою…

    Багато життів забрав цей бій. Армія дроїдів безжально наступала, не бажаючи втратити останній форпост. 

    Війна має закінчитися… Але якою ціною?

    Тано дивилася на захід сонця. Щось змінилося всередині неї. Ніби… щось зламалося. 

    Вона подивилася клонів, що копали домовини. Багато побратимів загинуло. Сотні вірних братів по зброї… Заради чого?

    Асока спостерігала як несуть та ховають тіла у вже викопані ями. Неподалік, довго стояв генерал. Він прощався з Рексом. Найліпший друг, хороший капітан і… 

    Рекс загинув у бою. У бою за що? 

    Асока не наважувалася підійти. Вона мовчки спостерігала, як Аполло і її майстер несли покійника до могили. Скайвокера сильно хилило на ліву сторону, проте, незважаючи на всі вмовляння решти, він продовжував нести тіло вірного капітана.

    …Він захищав її. Асока так безросудно кинулася в розпал бою, ніби тоді її інстинкт самозбереження зник, немов вранішня роса на сонці. Уміло відбивала постріли ворога, різала на шматки сепаратистських бляшанок. Ейфорія, адреналін, усе змішалося всередині неї в ту мить. Вона ніби не почула крик Анакіна. Тогрута безрозсудно кинулася у гущавину бластерних пострілів. Сповнена сил і піднесення… 

    Лише через хвильку вона зрозуміла свою помилку. Дроїди… Не ті бляшанки, що сотнями й тисячами відправляються на смітник після першої ж атаки, ні… А ці… Силове поле, яке майже нічим не проб’єш… і кулемети… Піднесення наче рукою зняло, а в очах з’явився страх. Наврядче вона втече від них зараз… Машини обступили її щільним колом і одномоментно почали стріляти. Під таким шквалом вогню вона точно не зможе провернути черговий маневр, аби бодай вирватися з цього кола Смерті.

    Певне стільки ж безросудності й ще більше відчайдушності мав її вчитель, бо тільки він міг кинутися в руки Смерті, аби рятувати її. З таким божевіллям, яке він мав у ту мить, можна було руйнувати всесвіт, а не просто на шаленій швидкості відбивати атаки дроїдів…

    … Не знати як, але через секунду Асока приземлилася на землю, поза колом Смерті. Тогрута з жахом поглянула туди, де щойно була вона. Дроїди, місиво червоних іскор та блакитна змія, що рухалася з шаленою швидкістю… Не встигла вона достатньо оговтатися, як їй в руку тицьнули гранату, а кілька дроїдів деактивовано покосилися. На мить можна було розгледіти його… 

    Хтось її штурхнув і отямившись, тогрута обережно пожбурила гранату. Один дроїд дезактивувався…

    …Здається, Тано почула крик. Генерал Скайвокер, незважаючи на біль, продовжував відбиватися, правда, не так шалено як раніше…

    Це була її провина… Але, зараз, немов хтось забрав у неї почуття… І лишилася тільки порожнеча. Вона спостерігала, як ховають її побратимів, друзів, людей, яким вона завдячувала багато чим… Але в цю мить їй було байдуже. Вони мертві, вже нічого не зміниш. 

    Армію сепаратистів розбито. Місію виконано. Час вертатися… 

    Сонце зникло за обрієм. Асока поглянула на імпровізоване кладовище. Поле, на якому вона померла…

— Шпилько! — від цього голосу в неї скрутило в животі. 

— Так, майстре, — відповіла вона. 

    Вона востаннє поглянула на краєвид. Поле, на якому вона померла…

Вітаю! Це третя частина мого фанфіку! Сподіваюся, вам сподобалася історія! Будь ласка, ставте лайки і залишайте коментарі, аби я знала, що моя праця не марна та має відгук у спільноті.

P.S. Прошу пробачення за можливі помилки.

[ua2daynews]

З 1 травня Велика лаврська дзвіниця Києво-Печерської лаври вперше за час війни відкриється для відвідувачів

Велика лаврська дзвіниця – один з візуальних символів Києва. З дзвіниці відкривається величний краєвид на мальовничий Дніпро. У ХІХ ст. мандрівники свідчили, що за ясної погоди з далекоглядної труби можна бачити з верхнього ярусу лаврської дзвіниці Козелець, Переяслав, Васильків й околиці на відстані щонайменше 150 кілометрів.На дзвіницю можна піднятися, подолавши понад 200 сходинок, та з висоти…