#опіки

[dole4ka]

Божого благословення вам, опіки та захисту!

[koichizeni-dunkminimi]

18+warning!!!!

The photo shows a scar in the shape of a swastika on the face of a Ukrainian prisoner of war, who was tortured by the Russians. Another crime on the conscience of the Russian army, which none of the international organizations will remember or do anything about. organizations, which are supported by huge amounts of money from the pockets of taxpayers from all over the world. is it worth sponsoring them at all, if they are unable to provide minimum security and safety conditions?

The man underwent a procedure that helps to get rid of the scar.

Source: Світлину опублікував проєкт "Неопалимі", який безкоштовно лікує людей, що отримали опіки та рубці внаслідок війни в Україні.

[nadehika]

10.09.2024

Пишу про те що мені зараз дуже болить.

Десь в березні-квітні цього року я була в найтяжчому за моєї памʼяті психо-емоційному стані. Причин було декілька:

1. Мій двоюрідний брат був на війні і я дуже за нього переживала.

2. Моя бабуся (мамина мама) десь в той момент отримала інсульт і в неї стала паралізована ліва сторона тіла (вона не могла ворушити рукою і ногою). І через це моя мама їздила до неї кожні свої вихідні. А моя мама працює 2 через 2 (день/ніч і потім 2 вихідних). І з 4 ночей моя мама могла спати лише 2, так як одна була нічною зміною, а наступну вона проводила в селі в бабусі з дідусем, тому що мій дід теж старенький і йому самому було дуже тяжко міняти бабусі памперси, готувати їсти і кормити її. Благо йому ще допомагала бабусина сестра. Але суть в тому що в баби крім паралізованої ��івої сторони тіла почалися деякі проблеми з головою. Вона іноді не впізнавала людей, не розуміла де вона, не розуміла яка пора року говорила про людей яких ніхто з нас не знав, питала де її мама яка померла 12 років тому і т.п. Але моя мама не могла спати тому що ночами бабуся кричала від болю (і не можна було зрозуміти чи це їй дійсно щось болить чи це в неї в голові). Вона кричала майже кожну і цілу ніч.

І в той момент мені було дуже шкода всіх, і бабусю яка дуже мучиться, і дідуся який біля неї, і мама яка не спала, ходила на роботу і ще мала хазяйство в нас вдома (благо моя інша бабуся дуже допомагала в цьому), мала доглядати свою маму (так як її брати працюють і не можуть приїхати навідати свою маму). І ще городи і т.д.

І я відчувала свою вину що я тут закордоном, адже якби я була б вдома, я б могла трохи допомогти мамі і взяти якусь частину роботи чи догляду на себе + могла б возити маму в село так як у мене є машина. І ці відчуття мене дуже пригнічували. Плюс у мене були певні проблеми на роботі (я вирішила спробувати працювати на кухні джуніор шефом, і головний шеф мене постійно абʼюзив), плюс робота була фізично тяжкою, в мене постійно були опіки на руках, боліла спина і ще приходилося ходити на роботу на 6 ранку.І це все мене просто вбивало. Переживання за сімʼю, за брата який на війні, за себе так як я фізично вже не вивозила цю роботу… Тоді я в черговий раз почала займатися з психотерапевтом, і мені ніби стало легше незважаючи на те що в основному я їй тільки жалілася на життя і плакала. Я трішки вилізла з того стану, потім ще пішла в спортзал і стала почуватися ще трохи краще.

Потім перевелася з кухні назад до кейтерингу і стало ще легше.

А потім мій двоюрідний брат загинув на війні. І весь цей стабільний стан розбився.

За декілька днів до смерті він говорив зі своєю мамою, і казав що у них зовсім немає зброї. І їм немає чим відбиватися. А потім на нього і його побратимів скинули протитанкову гранату.

Я була вдома (але на похорони я не встигла).

Його смерть відчулася так ніби якась частинка мого серця почорніла і висохла.

Але ще ця поїздка дала мені змогу побачитися з сімʼєю. Я ходила, всіх втішала, обіймала, смішила…

А по приїзду назад і залишившись на самоті ця пустота почала їсти мене зсередини.

Але я знала що на кінець серпня в мене запланована відпустка і куплені квиточки додому. Напевно тільки це тримало мене на плаву ще 2 з половиною місяці. Спочатку я рахувала тижні, а потім почала дні.

І от коли я була на етапі рахування днів - померла моя бабуся. Померла у сні. Не дочекалася мене хоча обіцяла. І я знову не попала на похорон (я б і не встигла). А я майже не плакала за нею. Не знаю чому. Точніше десь в глибині душі я навіть раділа за неї. Що може бути краще за смерть у сні? А вона ще й дуже мучилася перед смертю. Як і моя мама і дідусь які її доглядали. А за день до смерті до неї ніби повернувся її здоровий мозок. Вона питала в мами коли я приїду бо казала що скучила за мною. Мені здається я майже не плакала за нею. Мій мозок не розуміє що вона померла. Я плакала тільки коли збирала чемодан і клала в нього консерви, які вона у мене просила щоб я їй привезла. Я їх привезла, але бабуся мене не дочекалася…

Я плачу зараз

А потім була відпустка і я повернулася додому. Я виявляється дуже сумувала за сімʼєю. І я так боюся втратити когось наступного… Вдома було добре. Я допомагала як і чим могла батькам, ходила на кладовище, і намагалася жити це життя. А потім були новини про Полтаву (моє серце застигло). На наступний день про Львів (ракета впала на будинок який навпроти того де живе моя найкраща подруга) здається тут моє серце заніміло. І поїздка назад сюди - де мене ніхто не чекає.

Але в дорозі сталася ще одна річ яка по суті не така страшна як смерть і яку я вирішила, але мені здається що ця ситуація остаточно зжувала останки моєї психіки.

Моєму молодшому братові- 22 роки. Він вже півроку працює за спеціальністю і паралельно вчиться. Я його дуже люблю.

Але я нічого не замітила. Точніше я думала що в нього постійний сум через те що і в мене, але була штука яка його дуже гризла, і яку він мені сказав лише коли я була напівшляху в Ірландію. Надіюсь для когось це стане уроком, і ніхто більше не потрапить в таку ситуацію.

Коротше в мого брата був акаунт в пейпал який хтось зламав і хз як але взяли кредит? (Я сама в цьому не розбираюсь і не знаю чи так можливо чи ні) на 15000 грн. І почали вимагати ці гроші з мого брата. Він ��е мав такої суми бо тоді ще не працював, і взяв мікрокредит. Після отриманих грошей цей акаунт видалили і ці шахраї пропали, а мікрокредит ні. Оскільки в нього не було таких грошей, і повертав він їх зовсім потрохи, відсоток ріс, він брав інший мікрокредит і т.д. Хз як це все відбувалося, але коли він попросив в мене про допомогу (я підозрюю що він був за декілька кроків до самогубства), це стало 115000грн. Я надіюсь що мій брат не думав про самогубство але з багатьох фраз це було зрозуміло. Можливо я не права (я надіюсь що я не права). Але дуже багато факторів на це вказувало. Мої батьки цього не знають. Сума досить велика для нашої сімʼї. На секунду в моєї мами зп 7000 грн а в тата 10000грн.

Чому він не звернувся до мене раніше? Тому що думав що якщо візьме ще мікрокредит то зможе закрити той, і так далі. Як назбиралася така сума? Я в душі не розумію тому що для мене мікрокредити ніколи не були зоною інтересів.

В результаті ситуація жахлива. Борг велетенський. Моя сімʼя нічого не знала тільки я. І моя сімʼя не мала таких грошей. Я просто не бачила виходу.

Я дала йому 2500 євро і він закрив всі борги.

Я не бачила іншого варіанту. Він сам би його точно не закрив бо в нього немає таких грошей як і в батьків.

Але як мені шкода всіх в цій ситуації. Я думаю що він би не зміг сказати про борг батькам як і я, адже вони в подвійному траурі. Я не хочу, навіть, уявляти яким би це ударом стало для мами. Мені шкода і батьків. І його дурня такого, тому що всі ці півроку він крім навчання і роботи був ще й в постійному стресі через цей борг, і що брехати мені шкода моїх грошей, бо щоб назбирати таку суму мені треба десь півроку. І незважаючи що брат дуже дякував і обіцяв все повернути, я розумію що це буде не зовсім скоро. Я ще згадала як як я жаліла цих грошей собі на корекцію зору чи щоб зробити ринопластику а в результаті віддала її щоб погасити не свій борг🙂 Більше того я згадала як вже більше десяти років я для себе жаліла 100 євро на електронну книжку…

Я знову плачу

Просто в мені знову пустота. Мені здається що ця ситуація мене просто морально добила. Я більше не хочу нічого відчувати. Я просто зрозуміла що я та людина яка допомагає всім, і ще жодного разу ніхто не допоміг мені. Я та людина яка рятує всіх, але ніхто не рятує мене. Більше того тепер в мене немає грошей на психотерапевта 🙂 Я не знаю як це все вивезти, і за що це все мені…

Мені реально так боляче і одночасно так пусто. Це життя таке несправедлив��…

Я взагалі не розумію чи варто далі жити його…

І я не знаю як витягнути себе з цієї ями. На цей раз дійсно не знаю…

І мені немає з ким поділитися цією ситуацією. Дійсно немає. Немає в кого попросити хоча б про моральну підтримку…

Пишу сюди з надією що хоч так виговорюся і мені стане хоч трішки легше…

Але ж ми всі розуміємо що не стане…

[meowluox]

спонтанно. ніякий сьогодні не "енергетично сильний день" і тд. просто вирішила остаточно спалити ниточки які ще навіть гіпотетично пов'язували мене з гілкою реальності про яку я мріяла рік тому а зараз коли нарешті все скінчено точно знаю що вона не для мене і щаслива там я не буду.

спалила... любовні листи та маніфести. один із них як раз на те саме 08.08 ах. як воно файно горіло.

все було виконано згідно техніки безпеки! хоча було трохи страшно особливо коли я все ж обпіклась проте нічого неочікуваного — знаючи наскільки я обережна зазвичай було очевидно що в такій ситуації опіки все одно залишаться хоч що я роби. така енергія. я в ту —гіпотетичну— реальність вкладала дуже багато енергії уваги та зусиль вона не відпустила б мене так просто.

��а фотографіях можна помітити що один з аркушів а точніше два водночас горіли яскравіше ніж усі інші і полум'я набагато вище я навіть злякалась що зачепить пластиковий кран. це той самий маніфест. виявляється ось вона яка — сила намірів.

але тепер усе з кінцями скінчено остаточно пробачте мені мою тавтологію хіхіх. і на моїх пальцях був попіл цієї гіпотетичної такої бажаної колись реальності. я спалила до тла цілий світ. яким колись так хотіла керувати. проте я вирушаю в дорогу — створювати новий. кращий і світліший де я реалізую весь свій потенціал.

я досі пахну полум'ям і попелом хоча вже півгодини минуло...

іще з цікавого і милого це розмова з дядьками коли вони прийшли на кухню бо відчули запах гарі:

один сказав «тільки дивись не спали хату нам і бідним сусідам а так добре що не постраждала».

інший сказав «хтось смажив шашлики гм? як смачно й привабливо пахне смажений папір ммм. полюшка магічить і чаклує тут».

я люблю цю ніч.

моїх рідних за підтримку любов і просто за те що вони існують.

і звичайно себе. тупо за все блять я пиздата крута неймовірна смілива сильна і далі буду тільки харашеть;)

всередині ніби звільнилося місце для чогось нового кращого і більшого. да буде так.

догорали ці аркуші з маніфестом довше ніж інші. ще плюс підтвердження для мене що я туди навіть надто багато енергії зливала.

я у мами підпальниця.🎀

тепер сиджу жую халву. я заслужила.

а ємність та раковину почистила з миючим та сіллю звичайно.

[2572331]

ми робимо все, що належить робити дуже гарним, закоханим.

проводжаємо її на автобус пізно ввечері - повертаємось додому. я маю твоє " одіяніє " - малувате на тебе худі. мені не те, щоб холодно, але ти знаєш, правда?

ти питаєш чи можеш до мене залицятись. ти геть гарний, такий, як ніколи раніше. без окулярів і я розповідаю тобі про книги.

спочатку про легку еротику Фаулза, а потім про сімейну сагу й кажу :" ти такий гарний і знаєш зараз я дивно почуваюсь, бо не звикла, що ти без окулярів. є така книга і там є сцена, де вона вибачається перед ним, як вибачається жінка у відчаї, а він гасить лампу і вона не розуміє до чого це було, " як перший акт інтимності " чи просто бо заважа�� йому. отак я почувалась, коли знімала з тебе окуляри - перший жест інтимності і якоїсь опіки. " ( цікавий факт : я ношу окуляри)).

ми увесь час міцно-міцно стискаємо руки й будуємо ту саму " міфологію стосунків", багато говоримо, сміємось, тулимось ( бо ми саме тулимось), ми багато відкриваємо й майже безупинно зізнаємнось, як та сама писала: " а зізнавшись, повторюватиму ледь не щохвилини - за браком інших, місткіших слів - я люблю тебе, я люблю тебе, я люблю тебе".

[maarchelll]

Всередині нього палав такий вогонь, що опіки залишалися на його власній шкірі.

[yournextexmistake]

у мене опіки на долонях ї пальцях од планшета

цікаво, коли він їбане від перегріву.

[kuvshnka]

Яблучний пиріг приготувала і отримала два опіки в подарунок

[sharp-as-c]

чому пантенол так смердить?

кожен мій вихід на кухню закінчується опіками

опіки жахливо болять, гірше, ніж порізи

але я така неуважна, і готувати ніхто замість мене не буде, тому отак

[nati3197]

Десь в Дель-Соль-Велі

Т.: Хто ви? Що хочете?

?.: Хто ми не має значення, а ось що хочемо ...

Т.: Не тягніть. Говорить швидше, в мене немає часу на таке сміття як ви

?.: Сміття? Обережніше зі словами, вони можуть дорого обійтися

Т.: Да ти що

P.S. pose @pixeles @sciophobis @effiethejay

Т.: Ти хоч знаєш хто я?

?.: О так знаю, ти той хто пише бульварні книжонки і докучає жінкам

Т.: Що? Яким жінкам?

?.: Наприклад колишнім) Тобі просили нагадати що не можна ображати слабших і щоб більше не згадував про неї

Т.: Да пішли ви

?.: Ми то підемо додому а ти до лікаря

Після повернення додому. До лікаря Тимур не поїхав, ніяких важких пошкоджень не було адже це було попередження, так декілька подряпин на обличчі.

P.S. pose @dearkims @eclypt0sims @alina-rubanenko @simsulanifinds @herecirmsims

Софі: Де ти був? Мені дзвонила твоя мати! Як ти міг це зробити?

Тимур: Не кричи. Голова болить. Вже донесли

С.: Що сталося? Що з твоїм обличчям

Т.: Зустрів на вулиці якихось подонків

С.: Який жах, навіщо ти там взагалі ходив?

Т.: Хотів прогулятися

С.: Приклади лід

Т.: Вже

С.: Повернемося назад до основної теми розмови. Як ти міг це зробити!?

Т.: Що саме?

С.: Написати заповіт з передаванням опіки над нашою донькою в разі смерті обох твоїй колишній дружині! Чому не матері?

Т.: Вона вже далеко не молода, куди їй маленьку дитину

С.: Все одно, як таке можливо

Т.: Ми не збираємося померти завтра, це лише перестрахування

С.: Все одно! Віддати нашу дівчинку чужій жінці яка нас ненавидить, вона буде над нею знущатися

Т.: Хто Ирл? Не думаю, занадто добра для цього. Недавно дізнався що вона народила мого сина

С.: І приховала це від тебе?

Т.: Так. Знала лише мама та бабуся. Якщо з нами щось станеться хотів би щоб моя маленька дівчинка була з братом

С.: Я проти, ти не мав права це робити без моєї згоди

Т.: Можливо але ти передавала мені довіреність за свої рішення перед родами

С.: І ти цим скористався!

Т.: Так це на краще. Їй буде добре з братом. Тим більше якщо їй буде більше 14 вона зможе вибрати з ким лишитися, ми це уточнили.

Знайомимося з маленькою дівчинко. Донька Тимура та Софії - Локрис Романов

[mmwe0il]

спогади

іноді, я сиджу на балконі, дивлюся на людей та їм морозиво.

на вулиці так спекотно

мене не врятує навіть кондиціонер

я хочу зиму..

ту холодну

коли її дотики зігрівали мене

коли вона сміялась

коли… 

коли було настільки холодно, що я моє тіло було скуто холодним залізним ланцюгом. цей ланцюг робив мені опіки, великі, болючі. 

їх вже не видно, але вони є. на моїй душі. 

мені було холодно, а я все одно сиділа в холодній ванній, я сиділа та мерзла.

а вона, пестила мене як дитину.

шепотіла мені на вухо.. щось таке.. хтиве..

цієї зими було холодно. і я сама дала дозвіл.

вона мене любила

зігрівала коли я кидалася в холод.

коли.. коли..

коли коли…

я думала, вважала що не можу більше жити, а вона.. вона.. розумієте..? вона… така…

я? я.. знову випадаю зі своєї реальності, коли ворушу ці спогади. тільки, чому? 

чому я знову це згадала? 

чому не відпустила?

чому я.. чому вона? 

я? я?... 

я… я хочу це згадати поки пам’ятаю.. 

бо вона врятувала мене тією зимою.

так.. врятувала..

[greenpostua]

💔Попередньо, загинуло 5 собак. Пожежа, вірогідно, виникла внаслідок підпалу. Власниця притулку Олена Джима отримала опіки, коли намагалась гасити полумʼя. Зоозахисники вимагають від поліції розслідування.

📹: zooliga_zp | Інстаграм

[kryvopust]

Вітчизняний пансіонат отримав гуманітарну допомогу від благодійників

Пансіонат “Промінь Надії”, який розташований в селищі Олександрія, Рівненської області отримав корисний гуманітарний вантаж для покращення умов перебування пацієнтів. Так, зокрема міжнародними і вітчизняними благодійниками до закладу були доставлені функціональні ліжка з матрасами та подушками.

Довідково: Пансіонат “Промінь Надії” призначений для проживання інвалідів, що потребують постійної опіки. На базі пансіонату щоліта проводяться літні табори для інвалідів з порушеннями опорно-рухового апарату, дітей з ДЦП та відставанням у розвитку.

Колектив пансіонату висловлює щиру подяку давнім і надійним партнерам: Андрію Кірічуку, Костянтину Кривопусту, Давиду Дідуху, благодійному фонду “Руєвит – Україна”, французькому благодійному фон��у “Soutien al Ukraine”, австрійській благодійній асоціації “Verbundene herzen”.

[maarchelll]

Я хочу фем.хлопчика, який буде потербувати опіки та мімшності...or...я хочу mommy, яка буде різкою та владною......Help me..

[sorrynoroomsavailable]

Пам'ятна записка / Pro memoria

Резиденція Вибачте Номерів Немає Закарпатський обласний народний музей архітектури та побуту, 19 квітня - 1 травня, 2024, Куратор: Петро Ряска

Вид на експозицію проекту Каріни Синиці “Закрите скине свою завісу”.

Текст авторки:

“Живописна серія, у якій використано образ штори чи шматків тканини, помічених у різних інтер'єрах. Складки тканини є певною мірою соціокультурним фемінним символом, відсилають до процесу опіки. Сам момент зашторювання чи закривання – захист від небезпеки. Зображені шматки тканини закривають поля бою або постраждалі території, залишені мешканцями кімнати в окупації, які на даний момент більшості неможливо побачити наживо. Вони як завіса що відокремлює людське умиротворене існування від безмежного жаху, що твориться і переслідує десь поруч”.

Проект резиденції Вибачте Номерів Немає підтримано в рамках програми (re)connection UA 2023/24, що реалізується ГО “Музей сучасного мистецтва” та Ukrainian Emergency Art Fund (UEAF) у партнерстві з UNESCO і фінансується через Надзвичайний фонд спадщини UNESCO.

Програма (re)connection UA 2023/24 спрямована на відновлення зв’язків між митцями та їх аудиторіями, підтримку художників/иць як áкторів у збереженні культурної ідентичності України, втілення нових підходів до культури пам’яті, посилення стійкості та адаптивності інституцій, громад, митців до викликів воєнного часу

#reconnectionua

Кредит світлин Михайло Мельниченко

(eng)

Пам'ятна записка / Pro memoria

Residence Sorry No Rooms Available Transcarpathian Regional People’s Museum of Architecture and Life, April 19 - May 1, 2024, Curator: Petro Ryaska

View of the exposition of Karina Synytsia's project "Closed will drop its veil".

Author's text:

"A painting series that uses the image of a curtain or pieces of fabric found in various interiors. Folds of cloth are to some extent a socio-cultural feminine symbol, referring to the process of guardianship. The very moment of blinding or closing is protection against danger. The depicted pieces of cloth cover the battlefields or affected areas left behind by the occupants of the occupied room, which at this point in time cannot be seen in person by most. They are like a curtain that separates a peaceful human existence from the boundless horror that is being created and haunting somewhere nearby."

Sorry No Rooms Available Residence project is supported as part of the (re)connection UA 2023/24 program, implemented by the NGO “Museum of Contemporary Art” and the Ukrainian Emergency Art Fund (UEAF) in partnership with UNESCO and financed through the UNESCO Emergency Heritage Fund.

The (re)connection UA 2023/24 program is aimed at restoring ties between artists and their audiences, supporting artists as actors in preserving the cultural identity of Ukraine, implementing new approaches to the culture of memory, strengthening the stability and adaptability of institutions, communities, artists to the challenges of wartime

#reconnectionua

Photo credit Mykhailo Melnychenko