#нічого нового

[yellowcry]

[amelancholic]

Сьогодні забомбасило дуже гучно, я йшла по вулиці і будинки затряслись, птахи розлетілись, та завила сигналізація у машин. Але мені повезло, ракети не потрапили в те місце де я була. Цікаво ,що побомбасило, і ми далі живем, плануємо, намагаємось триматись. Не хочеться складати руки і чекати поки ракета прилетить в мене. Немає сенсу боятись. Що буде те буде.

П.с. усі росіянці їбануті люди

[sicheslavchyk]

Блять, останні два дні в Марганці шось такий мрак, я єбу🚬

На третій рік війни вже треба було звикнути, напевно, що на фото можна побачити знайомі до останнього сантиметра місця, але мене досі розйобує в хлам, пробачте

[poisonousmelissa]

Підсумки 2024 року

Все як завжди в останній день, бо, а коли ще підбивати ці ваші підсумки.

В'яальні

Почну з в'язальних напевно. Я зв'язала собі варежки, мітенки, шкарпетки, светр, кардиган, майже дов'язала ще один кардиган з квадратів, і здається топ я теж в цьому році дов'язувала. А, ще светр, який я буду розпускати, бо мені не подобається. Це все це багато чи мало? Бо мені здається, що мало.

А планувала я... А нічого я не планувала. Ясно. Ну, те що я в'язала, я дов'язала, так що будемо рахувати, що план я виконала.

А на наступний рік я планую:

Дов'язати кардиган з квадратів

Зв'язати кардиган з жовтої пряжі

Зв'язати светр

Дов'язати прабабусі шкарпетки

Мітенки прабабусі

Подруга шарф просила

Треба отой светр, що я дов'язала, але тепер він мені не подобається в кофту перев'язати, але я ще думаю, тому можливо просто розпущу його

Мама просила плюшевого кота зв'язати

І топ, що я на це літо в'язала треба або перев'язати, або розпустити

Я вже другий рік дивлюсь на люрікс і пряжу на светр і ніяк не почну

Пряжа на сукню також вже другий рік просто так лежить, теж пора почати

Ніби нічого не забула. Губа не трісне, я не спішу що от обов'язково треба все встигнути зв'язати і обов'язково в ті строки які я собі поставила. Не зв'язу в 25 році, зв'яжу в 26, я нікуди не спішу.

Читацькі

Книжки мої книжки. Рорк каже, що я в цьому році прочитала аж 12 книжок. Давайте я просто скрін вставлю і не буду перечисляти всі ці книжки.

Ота де написано, що автор і назва з'являться згодом це пісок у склянці.

А ще ви можете помітити, що я аж пів року читала аж цілих нічого, насправді навіть більше, бо я робила дійсно великі перерви між книгами. І іноді посеред книг.

Планувала я звісно ціле нічого. Тому вважаю, що свої читацькі плани я виконала. Я дочитала майже все, що в мене було.

В планах дочитати всі непрочитанні книги, що в мене лежать. А саме: Корчма на перехресті світів, трилогію Королівство нечестивий/проклятих/страхітливих, трилогію Жорстокий принц/Лихий король/Королева порожнечі і в мене ще є з цього всесвіту Як колороль Ельфгейму зненавидів оповідки. І я дивлюсь коли там виходить продовження серії розпусних хлопців. Як раз Король Неверленду перша книга серії. Якщо не помиляюсь їх там чотири. Ну і все що я там куплю теж сюди ж. Я, до речі, назвала вам всі непрочитані книги, що в мене є. Поки я встигаю читати все що купую, але може в майбутньому щось зміниться. А може і ні.

Ну і просто життєйські плани

Якщо пам'ятаєте я писала про фанфіки. І звісно я дописала, аж ціле нічого. Буде мем звісно, якщо я за пару годин до нр ультану і допишу хоча б одну роботу. В цьому році в мене назріла одна ідея по фанфіку по вінкс. І я навіть намалювала ОС для нього. Так що в плани ставлю хоча б почати його. Так що тут плани не виконала. Оттака я бука.

Раз я заговорила про малювання, то перейдемо до нього. Я аж відкрию всі свої малюнки за цей і минулий рік. Цілей я особливо не ставила. Ото аби ж то малювала. І в цьому році я дійсно покращила свої навички. В минулому році я багато обводила і змальовувала, тому думаю не варто це показувати, а ось в цьому році в мене почали виходити пальці і руки в цілому. Не кожен раз, але хоча іноді. Це вже великий прогрес для мене. Я правда так і не зрозуміла, чому саме вони почали виходити. Просто в один момент, ні��и щось клацнуло і в мене почало виходити.

Малюник я кидати не буду, але скажу, що минулого року я намалювала аж 17 малюнків, тут і скетчі і повноцінки, а в цьому році аж 6 і один незакінчений. Ладно все стало гірше. От я в 2020 році нормально так малювала, а потім з кожним роком все менше і гірше стала. У мене в якийсь момент був скачок і прям сильно продвинулась, а потім майже нічого нового і не було і я ото досі застопорилась. Зараз потроху почався прогрес, але потроху. Так що сподіваюсь, що наступного року в підсумках я вам покажу останні роботи 24 і 25 року і там буде дійсно помітна різниця, бо поки, що з роботи минулого року я крінжую. А останню роботу цього року ви і так бачили. Ладно я покажу її ще раз, але тільки тому, що вона мені дуже подобається.

А так. План на цей рік у вигляді пункту вижити, виконаний. І я магістратуру закінчила. На роботу ще не влаштувалась, це вже в наступному році, так що з планів на життя просто працювати, купити пам'ять в ноут і манікюрну витяжку. Ну і книги. Так що всіх з минулим Різдвом і наступаючим Новим Роком.

[meowluox]

уже певний час у моєму житті не відбувається рівно нічого дійсно динамічного як було раніше. надто сильно схоже на штиль після руйнівного шторму і я чесно розумію що для початку нового сценарія треба пройти підготовчі етапи та достатньо розчистити простір як зовнішній так і внутрішній.

але мені почало здаватись що цей період надто затягнувся. мене почало турбувати що нічого все так само не відбувається. не уявляю чого такого я очікую але відчуваю якийсь пригнічений сором? провину? за те що нібито це тому що я ніхуя не роблю не лізу в нове пекло не наводжу суєту в житті яке з таким трудом відновила до більш-менш стабільного.

чомусь відчуваю провину навіть просто за припущення того що я за цей час встигла пропустити купу моїх можливостей і тепер у покарання я навічно в цьому болоті вже "токсичної стабільності".

це не так.

кажу з позиції спостерігача це не так.

все в житті відбувається саме вчасно. неможливо по-справжньому пропустити те що для тебе бо тебе потягнуть туди силою обставин і твоїх же імпульсів.

все відбувається вчасно і для всього виділено правильний період.

мені отже все ще необхідно побути на етапі підготовки очищення та перепису інвентаря і навичок.

щось ще варто підкачати я це усвідомлюю.

чим більше подібного часу на підготовку мені дають тим вищими будуть наступні хвилі. замість того щоб звинувачувати себе у вигаданих помилках краще витратити цей час із більшою користю.

все в порядку. я нікуди не поспішаю. мені і не потрібно.

[girl-with-demons-in-her-soul]

У мене було багато складного в житті. Пригадую, коли сепарувалася від батьків, то часто чула "от була ідеальна дитина, а пооотім" і те "потім" переростало в те, що я якась незрозуміла шлюха, яка їздить до хлопця додому і принесе в подолі.

Не принесла.

Пригадую, як мені казали, що я сама в усьому винна. Як мама розказувала всім, ЩО я роблю, як наголошувала на цьому всьому. Як мені бабця дзвонила і казала, що розчарована в мені.

Чи було це справедливо? Ні, звісно. Але вони настільки вірили цій правді, що готові були розчаровуватися в мені, забуваючи, що я, хоч і не найбільш уважна людина, але завжди готова була прийти на допомогу. Що я зичила гроші, забувала борги, приїздила чи просто говорила по телефону, коли це було треба.

Зараз відбувається схожа ситуація. Я намагаюся не розсмоктувати свій розрив, щоб ніхто не шукав винного. Так, мені було погано. Іноді дуже погано. Я поступово втрачала довіру, стабільність, почуття безпеки і комфорту, руйнуючи себе зсередини. Але було і добре. Було настільки добре, що я згадуватиму купу моментів з посмішкою і розповідатиму про це дітям.

Але врешті багато хто, чуючи лише одну правду, вважають мене просто "пафосною". Вважають, що "життя покаже, як воно буде". Роблять мене всесвітнім злом, яке позбулося щастя всього життя.

Прикол в тому, що я щиро боюся. Мені страшно зробити помилку, але хтозна чи не буде більшою помилкою перетворювати своє життя в життя своїх батьків. Мама теж казала, що я не доживу до 20 років і побачу, що з того буде. І я їй вірила, страхаючись ��ожного нового року свого життя.

До чого я веду? А чорт його зна насправді. Звиклася якось до того, що мене поносять. Звиклася до того, що, коли намагаєшся залишатися доброю, твої почуття відходять на другий план. Що бляхи твої стосунки здаватимуться ідеальними, але всередині ти маєш "замовкнути і погодитися", бо як же руйнувати цю картинку.

Найдивніше те, що від родини я отримала повну підтримку. Ні, вони не казали, що мій екс поганий. Але я чекала десь таких слів. Чекала, щось на кшталт "та хто тебе заміж візьме" чи "попадеться тобі якийсь алкаш". Але ні. Зовсім ні.

Я раптом почула мовчазну підтримку. Слова, що "ти красива, молода і розумна, тому в тебе все попереду". Почула, що я зріла і що незалежно від наслідків моє рішення підтримується. В житті не відчувала стільки підтримки від тієї ж таки матері, як зараз, тому хочеться запам'ятати це якомога на довше.

Так, хай мене мучить совість. Хай мені хочеться повернутися назад. Але таки так — нічого не зміниться. Розетки далі будуть неробочими, а кран тектиме. А так я хоч, на думку деяких людей (хоча це зовсім не так), вперше візьму відповідальність на себе.

І або я піднімуся догори, або впаду. Але якщо впаду, то знову встану, бо що ще робити в цьому світі.

[messyfentanyl]

Так от.

Як важко бути бісексуальним.

Як важко дивитися на людину і мріяти, що одного дня ти зможеш цілувати її м'які соковиті губи (найпухкіші, що я бачила коли-небудь в житті), і потім випадково дізнатися, що вона в парі?

Так, нерозділена закоханість сильно б'є в живіт, незалежно від статі і пори року. Але чому я мала надію цей раз?

Чому я ловила її погляд на мені, чому вона торкалася мене частіше, ніж роблять звичайні гетеросексуальні друзі? Навіщо вона дивилася мені подовгу в очі? Жоден. Чи жодна. Людина. В моєму житті. Яка була моїм другом/товаришем не робила цього. Тому питання відкрите.

І так, мій гей радар спрацював на неї. Він ніколи не помилявся.

Сумно. Неприємно. Гидко? Гидко від себе. Але я рада, що це не зайшло надто далеко. Все-таки, ми знайомі менше 2 місяців, і я зможу це пережити. Посумую. Подивлюсь декілька сумних відео. Мені стане легше.

Може для неї це соціальний експеримент.

Але мені вже все одно. Я переживу це і піду далі. Вдарюсь в роботу і навчання. (нічого нового). Колись все стане на свої місця.

[not4yourmind]

Я знову довірився людині. І знову поплатився за це. Свято. До мене в місто приїхали батьки з села. А я буду весь день робити проект, який взяла моя колишня і клялась виконати вчасно і правильно. Дедлайн роботи був на п'ятницю. Однак, вона не встигала,тому я взяв на себе відповідальність та переніс його на ранок суботи. Зранку вона мені його скинула. Я одразу подивився та побачив, що виконаний він не до кінця. Немає найскладнішої частини, яка забрала найбільше часу в мене. Я про це написав. Вона досить довго не виходила на зв'язок, а оскільки справа вже трохи горить - я подзвонив. Дзвінок збили і ще через декілька хвилин відписали, що "Але ок, раз то обов'язково, то до вечора добавлю". Я прийняв цей факт. Протягом дня написала замовниця уточнити що і як по роботі. Я сказав, що "увечері" буде. Але не було. Колишня просто написала в пів 11 ночі, що зробити цього не зможе і щоб я робив це сам. Подібна робота минулого разу забрала в мене 6 годин часу. Може навіть більше, бо робив я не в один день це. Там дуже багато формул та розрахунків. Плюс я дуже довго у цьому всьому розбирався і вже нічого не пам'ятаю. Як результат - у мене паніка. Замовниця пише про роботу, а я її ігнорую, бо не знаю, що сказати. В місті батьки з сестрою і я тупо не знаю куди діватись. Прекрасне свято вийшло. Прекрасний вихідний. Я просто знову довірився людині. І вкотре вона цю довіру розчавила та наплювала на неї. І я знову не відчуваю ніякої злості. Взагалі. Я просто відчуваю паніку, можливо трохи образу та відчуття безсилля. Бо я реально не знаю, що робити і як вийти з ситуації. На годиннику 10-та. Починаю працювати. Бо іншого варіанту немає. Нічого нового.

[maarchelll]

Коротко про останні тижні :

-ТАК ЯПІ У МЕНЕ НОВА ЗАЧІСКА!! <3

-Я знову бігаю по лікарях, нічого дивного, нічого нового..

-Прочитала "Танці з кістками". Книга настільки мене захопила, що я бахнула її за два дні.

Не ставила жодних очікувань, але тепер мушу сказати, що вона дуже крутецька.

-офіційно безробітня.

-ідея вести тк про мої спроби полюбити спорт відпала сама собою, бо найближчих 20 днів я маю прожити на таблетках і відсутності фізичних вправ :/

-з кожним днем все більше розчаровуюся у магазин. продуктах (точніше у їх складі). Все таке емульговане та шкідливе..

Особливо прикро бачити таблицю Менделєєва на обгортках "фіто-еко-веган-продуктів"

-вчора вперше за місця вийшла прогулятися, все таке зелене та живе..ого

.

Хочеться вірити, що ваші дні були чудовими.

[thesolyanka]

Знову про світ post-1945

Світ, сформований після 1945 року, в якому ми народились і живемо, є приреченим. І навіть, якщо ми вважаємо, що "приреченими" має бути лише те а світі post-1945, що нам не подобається, це не відміняє того факту, що приреченим є все. Бо сучасний світ, який ми знаємо, і який називаємо світом post-1945, побудований на лицемірстві та компромісі з "меншим злом".

Пам'ятаєте фінал "The Dark Knight" та події "The Dark Knight Rises" Нолана? "Новий світ" в Готемі було побудовано на брехні, що прокурор Гарві Дент загинув Героєм, коли насправді він став божевільним вбивцею. Пам'ятаєте скільки цей "новий світ" протримався на брехні, поки не настав ще глобальний піздєц за захопленням міста терористами з ядерною бомбою? В побудові нашого світу post-1945 участь приймали всі: і "негідники", яких визначили як "менше зло", і "герої", адже "never again" став їх проксі-релігією, а це означає, що жахи світу pre-1945 ніколи не постануть наново у світі post-1945. Це означає нічого іншого, як те що всі творці світу post-1945 приречені, і "герої", і "лиходії". Приречені таким самим чином, як був прир��ченим 4-ий реактор Чорнобильської АЕС ще на стаді проєктування.

На сході світу post-1945, "герой" - західна цивілізація - та "лиходії" - московщина - зібрались разом та самостійно визначили правила нового світу: що буде вважатись "головним злом", хто буде вважатись "головним негідником", що буде рахуватись за "головний злочин". І що найбільш важливо - хто буде "головною вічною жертвою". І після "головного трибуналу" це все завірили штампом "never again". Але що робити, якщо раптом, виявиться, що новий світ post-1945 не буде працювати так, як замислили його архітектори? Бо проєктувався цей "new brave world" так само, як через пару десятків років будуть проєктувати й будувати 4-ий реактор Чорнобильської АЕС.

Так виходить, що жахіття світу pre-1945 повторюються, але колишні "герої" за��ривають на це очі, бо цього в принципі не могло б статись, за їх логікою. Адже "головний негідник" вже давно застрелився в бункері, "головний геноцид" вже був, "найстрашніше зло" у вигляді ось цих всіх ваших фашизмів-нацизмів-расизмів вже переможено, і перемагається ще кожного червня. Взагалі, який сенс відкривати очі і дивитись, що світ тріщить по швах, коли достатньо провести щорічні ритуальні заходи, типу V-Day чи D-Day та розійтись далі жити жеття?

Наша цивілізація, немов анатолій дятлов з ЧАЕС, який не вірить ані в реальність того, що катастрофа можлива, а не в реальність того, що процес катастрофи запущено. І так саме не повірить в те, що катастрофа вже відбулась.

[zlabjola]

Вчора написала одному з роботодавців, куди хотіла. Вже взяли пару стажерів. Написала іншому, хто сам мене знайшов. Я до них в принципі не збиралася йти. Але подумала, що немає сенсу відмовляти, гроші треба. Тож сьогодні мій перший робочий день тут.

Страшно. Багато нового. Я багато не знаю. Співробітник, який має мене вчити і так зайнятий і своєю і чужою роботою (тобто моєю, поки я не навчуся). Зараз його немає в офісі. Мене ніхто сильно не грузить, але відчуття, наче я вже маю все знати. Може мені так здається. Я давно не міняла роботу. Треба вивчити купу інформації про басейни взагалі, про маркетплецси. Добре, що їх всього два. Мені головне побачити раз, записати собі алгоритм дій і все. Далі я сама. У мене є старі інструкції з попередньої роботи. Як в 1с працювати. Треба їх знайти. Там є щось знайоме. Начебто і не багато всього, насправді, але все нове. Мене це лякає до усрачки. А ще ніяково, що в перші дні я нічого не можу нормально робити. Не можу бути корисною. Хочеться вже просто виконувати свої обов'язки і все знати.

А ще мене чекає виснаження. Я після робочого тижня встигла тільки два дні відпочити. Думаю, завтра напишу колегам, що мені треба заміна на мій наступний тиждень. Я все ще не впевнена, що це місце мені пі��ійде. Хоча вони наче налаштовані мене лишити. Завтра можна принести документи для оформлення.

Боже, в мене свій робочий стіл і навіть телефон робочий дали. Що я тут роблю...

В голові тільки і крутиться "я нічого не знаю, я нічого не вмію, це занадто багато відповідальності, я не зможу в цьому розібратися і не робити помилок, я надто дурна для цього, я не впораюся"

Хоча це не так. Не все, але я знаю певні речі, можу вчитися новому. Просто боюся. Але як себе переконати в цьому....

[katalina27ua]

Зробила узагальнений пост про Метатрона)

Здається, я про це ще не писала, але мене почало трохи підбішувати, як всюди буквально всі ненавидять Метатрона, причому без жодних на те підстав. Тобто, звичайно, він ще може виявитись головзлодієм чи кимсь таким, але я щось поки не бачу жодної причини вважати його негативним персонажем. Десятиліття фанатіння по різноманітним неоднозначним злодіям привчили мене дивитись не на те, що персонаж каже, а на те, що він робить, і стосовно Метатрона я бачу наступне:

1. Двічі врятував Гавриїла на суді: спочатку коли відмовився його скидати в Пекло (звичайно, Гавриїл був до цього готовий, це був їхній з Вельзевул план, але Боженька та її Голос Метатрон не були готові піддавати Гавриїла настільки суворому покаранню й дали можливість його уникнути. А потім вже коли виявилось, що Гавриїл втік, і Михаїл спитала, чи треба піднімати загальну тривогу, він їй відмовив, сказавши, що просто треба Гавриїла знайти. І, оскільки професійність Михаїл та Уриїл була широковідомою у вузьких колах, це означає, що Метатрон по суті дав Гавриїлу стільки часу, скільки йому могло знадобитись для виконання його нового плана. 2. Двічі допоміг Азірафелю, спочатку оперативно відкривши портал для відправки демонів назад у Пекло, а потім врятував від Майкл з її погрозами Книгою життя, просто відправивши всіх архангелів під три чорти, тобто назад на Небеса)) 3. Що ж стосується його останньої пропозиції, то як він сам визнав, він знає про спільні походеньки Азірафеля та Кроулі на Землі, що означає, що він в курсі не тільки про провалений Армагеддон, але й, наприклад, про дітей Йова, а кейс дітей Йова дуже і дуже показовий. Адже те, що діти повинні були загинути, насправді не вимагалось, єдине, що було потрібно - це щоб Йов та Сітіс думали, що діти загинули. Так само, як і Азірафель з Кроулі повинні думати, що якщо вони нічого не зроблять, то Земля, людство і взагалі Всесвіт можуть загинути. Але хто сказав, що Боженькин план насправді потребує повного знищення всього цього?)) Правильно, ніхто) 4. Те, що Апокаліпсис в 1му сезоні не відбувся, підказує нам, що Кроулі був правий, коли запідозрив, що Боженька саме так все й спланувала. Вона не хотіла нікого знищувати в ядерний попіл, а всього-навсього потестувати як людей, так і окультно-ефірних істот. І Метатрон діє виключно за Її наказами: доводить до відома Азірафеля, що скинути проблему на плечі батьків не вдасться, треба самому попрацювати)) Так само ми знаємо, що Гавриїл в кінці 1 сезону пішов назад на Небеса виясняти, чи справді "великий план" і "невимовний план" є двома різними планами, як це сформулював Азірафель. І пішов він до Метатрона, до кого ж іще (Боженька, як ми бачили, напряму не відповідає). І оскільки війна між Небесами та Пеклом так і не розпочалась, ми точно знаємо, що Метатрон підтримав формулювання Азірафеля. А це, в свою чергу, прямо суперечить теорії про лиходія-Метатрона, який спить і бачить, як би тільки Апокаліпсис розпочати)) 5. Просте порівняння сцени, як Метатрон реагує на слова Мюриїл "Я читаю книжку!" і сцени, як Гавриїл реагує на пояснення Азірафеля, що він їсть суші, підказує нам, де тут добрий керівник, а де так собі)) Так й взагалі заохочення читати книжки з вуст лиходія - досить сумнівний маркетинговий хід, я вважаю)) Також Метатрон, очевидно, заздалегідь подбав про Азірафелеву книгарню, залишивши її у справді добрих руках не віддав якомусь Сандальфону, бггг)) 6. Окремо хочеться відмітити найбільш популярний закид Метатрону - нібито він розлучив Азірафеля та Кроулі. Мабуть всі керівники, що пропонують підлеглим посаду з підвищенням в іншому місті, роблять це для того, щоб зруйнувати їхнє особисте життя, іншої причини тут, звичайно, бути не може))) 

7. І останнє, але не менш важливе. Я вважаю, що не потрібно шукати чорну кішку в темній кімнаті, особливо якщо її там нема) Тобто якщо Метатрон, знаючи, що Азірафель та Кроулі зірвали попередній Апокаліпсис, пропонує Азірафелю очолити наступний, то він робить це саме для того, аби Азірафель зірвав і його)

[nelligekata]

Валерій Прозапас

На "уроках щастя" основною навичкою для українських дітей має стати вміння не сприймати нічого, що б хоч віддалено схоже на "квартал 95" та серіали про гівно виробництва цієї прибацаної студії.

Не дивитись нікогда, ніколи, never - тоді у нового покоління може з'явитись шанс не проржати своє майбутнє, як це премудро зробило теперішнє.

[meowluox]

спонтанно. ніякий сьогодні не "енергетично сильний день" і тд. просто вирішила остаточно спалити ниточки які ще навіть гіпотетично пов'язували мене з гілкою реальності про яку я мріяла рік тому а зараз коли нарешті все скінчено точно знаю що вона не для мене і щаслива там я не буду.

спалила... любовні листи та маніфести. один із них як раз на те саме 08.08 ах. як воно файно горіло.

все було виконано згідно техніки безпеки! хоча було трохи страшно особливо коли я все ж обпіклась проте нічого неочікуваного — знаючи наскільки я обережна зазвичай було очевидно що в такій ситуації опіки все одно залишаться хоч що я роби. така енергія. я в ту —гіпотетичну— реальність вкладала дуже багато енергії уваги та зусиль вона не відпустила б мене так просто.

на фотографіях можна помітити що один з аркушів а точніше два водночас горіли яскравіше ніж усі інші і полум'я набагато вище я навіть злякалась що зачепить пластиковий кран. це той самий маніфест. виявляється ось вона яка — сила намірів.

але тепер усе з кінцями скінчено остаточно пробачте мені мою тавтологію хіхіх. і на моїх пальцях був попіл цієї гіпотетичної такої бажаної колись реальності. я спалила до тла цілий світ. яким колись так хотіла керувати. проте я вирушаю в дорогу — створювати новий. кращий і світліший де я реалізую весь свій потенціал.

я досі пахну полум'ям і попелом хоча вже півгодини минуло...

іще з цікавого і милого це розмова з дядьками коли вони прийшли на кухню бо відчули запах гарі:

один сказав «тільки дивись не спали хату нам і бідним сусідам а так добре що не постраждала».

інший сказав «хтось смажив шашлики гм? як смачно й привабливо пахне смажений папір ммм. полюшка магічить і чаклує тут».

я люблю цю ніч.

моїх рідних за підтримку любов і просто за те що вони існують.

і звичайно себе. тупо за все блять я пиздата крута неймовірна смілива сильна і далі буду тільки харашеть;)

всередині ніби звільнилося місце для чогось нового кращого і більшого. да буде так.

догорали ці аркуші з маніфестом довше ніж інші. ще плюс підтвердження для мене що я туди навіть надто багато енергії зливала.

я у мами підпальниця.🎀

тепер сиджу жую халву. я заслужила.

а ємність та раковину почистила з миючим та сіллю звичайно.

[girl-with-demons-in-her-soul]

Треба заснути. Але я лежу і міркую, намагаючись надати собі ваги. Натомість я - пусте місце, яке ніколи не зможе зробити своє буття для цього світу значимим. Зі мною не цікаво спілкуватися, я не можу розкрити нічого нового, побачити повну картину, бо мій розум впирається в стелю. Я не можу рушити ту стелю вгору - вона в кожного своя і щодня я картаюся тим, що моя зовсім низька, геть крихітна, порівняно з неймовірним оточенням навколо. Я безмежно далека до більшости, бо одночасно не можу стати частиною ні інтелектуального світу, ані жити мирним життям.

Це почуття розриває мене. Хочеться плакати, битися головою в стіну, гризти ��уби і царапати руки, натомість просто лежу з байдужим виразом обличчя і клацаю слова на смартфоні замість того щоб спати. Врешті ця двоїстість моєї натури колись мене й погубить.

[yourr-heartache]

Замість того, щоб сказати прямо, що не так, у відповідь агресія та ігнор. Вау. Нічого нового. Люди такі одноманітні в цьому плані.