#ну тоді

[maarchantal]

Вийшов був розділ виявляється, тож як завжди кілька скриншотів

Ґавус: *просто намагається домовитись із драконом*

Юджин, який знає, що дракони сповнені ненависті до усіх людоподібних істот:

Поки що вони на стадії двох телепнів

Ну і безперечно хот Ґавус якому не потрібний одяг якого і так мало я вважаю

А ось і Ліберта за мить до падіння в лаву який чисто мій муд 24/7 без обідньої перерви та вихідних

Їхні взаємини наймиліші

Найкраще у цій сцені те що для прикриття голови Юджина в принципі не так багато сенсу. Виглядає так ніби Ґавус просто хотів його нагнути

Окей, це буде словберн...

[beastblade69]

таке враження ніби мене жували 50 років і виплюнули сука ну шо це за піздець, га? шо це за хуйня я не можу вже просто сука зпїьало все

[stringless-arthur]

якби я зробила тґ канал для своїх малюнків хтось хотів би приєднатись ?

[gwenllianwales]

Грушка розбрату

Надихнувшись "Кайдашевою сім'єю", "Енеїдою" та мітом "Яблуко розбрату", я вирішила написати цей невеличкий віршований фанфік. У ньому Кайдашиха, Мотря та Мелашка діють як богині в знаменитому міті (хто яка, краще вирішуйте самі). Тільки замість яблука... Груша!

Одного разу в Семигорах, А, може, зовсім і не там, З'явився парубок моторний, Прийшов і стука по шибках.

А стукав саме Кайдашиці, Її ж родині грушку ніс Тут вийшло аж три молодиці: Почухав носа наш Паріс.

«Це подарунок найгарнішій, — Сказав він й грушу простягнув, — Хто з вас така — хай він виріша!» І тицьнув пальцем десь у віз.

У возі, прямо на соломі, Лежав старий Кайдаш. І глянувши на гостя в домі, Швиденько впав і гайнув враз.

Схопила грушу Кайдашиха, Притисла її до грудей: «Мені принесли цеє диво!»

Сказала Мотря: «Тихо-тихо Покличу зараз я людей Та не віддам отій паршивій Грушечку мою». Ой, лихо, лихо! Вчепилась Мотря у свекруху, А та у неї теж як кліщ, Пішла двором злая розруха, Розбиті глечики й піч.

Стояла, думала й Мелашка: «Чому ж то та груша й не мені? Я он яка красуня, й кашка У мене кращая в селі. До Києва візьму ту грушу, У церкві її висвячу. Зроблю я це, тому що мушу, Тому що хочу грушу цю».

Поки дві куряву здійняли, Підняли дриґом все село, Мелашка швидко грушку взяла, Й сховала, ніби не було.

Прийшли обидві: Мотря, Уже без зібраной коси В її очах — чорна безодня, Під оком — синіє слід руки.

Та й Кайдашиха, та що стара, теж Гарнішою зовсім не стала: Без ока бідна, то, авжеж, Чудово Мотря постаралась.

Сказала Мотря як уміла: «Де той проклятий молодик, Спитаю хто тут з нас красива Тягнути буду за язик!» Та озирнувшись, зрозуміла: Той парубок давно вже зник. Та й груші тут ніде нема.

«Де наша груша? — запитала, Схопившись за серце стара. — Невже її ти затоптала?! Ну стережись, свиня мала!»

Кричить Мелашка: «Що ви, мамо, Як ви таке могли подумать? Забрав ту грушку отой самий, Що смів її нам всунуть!»

«Ой, брешеш, брешеш, ти, скотино, — Вже Мотря вереск здійняла, — Не прикидайся тут дитиной, Собі ти грушу забрала!»

Тепер сварились вони разом, Як три богині в міті тім. Отут хитнула Мелашка тазом: І груша покотилась в тин.

Прийшли додому Кайдашенки, Ті два брати: Лаврін й Карпо. Не зрозуміли чому ненька Так сильно лупить невісток.

Вони, звичайно, їй теж жару Дають такого, що чорти Втекли всі з хати до корчмаря, Разом з Омельком всі пішли.

Швиденько описавши дійство, Про грушу й про хлопця, що Прийшов й скоїв тут злодійство: Найкрасивішой не знайшов.

Сказав Лаврін тоді до брата: «Карпе, дієм, прямо тут. Якщо продовжиться, то хата, Згорить й усі отут помруть».

Подумав трохи старший Карпо, Помацав вуса він свої. Сказав: «Тоді нам варто, Цю грушу посадить в землі».

Підтримав брата й молодший: «Ви тільки собі уявіть: Це скільки зекономим грошей, Якщо ця груша виростить!»

«Я хочу грушу цю не��айно!» — Кричала Мотря знов і знов. «Велику дулю, на, звичайно! Вона моя, моя! Агов!» — Волала то вже Кайдашиха, Вертілась, била невісток. Поїхала давно вже стріха, Забився пес десь у куток.

***

Тим часом поряд, у селі, Підступна баба запитала Свого онука про сумні Й смішні події, що назвала: Грушкой розбрату у сім'ї.

«Усе чудово, як по маслу. Вони за грушу готові вбить. Жалію тільки... От нещасні, Вони ж бо можуть це зробить».

«Кого жалієш, ти, онуче? Мене потрібно тут жаліть! Бо на весілля, оте суче, Мене забули запросить!»

***

Здавалось б, що даремно Параска смутку навела. Брати ж встояли на своєму: Та грушка виросла, і яка!

Аж поки не вродила груша, Тоді все знову почалось. Колись тут хтось когось задушить: Через грушу... А може, через інше щось.

Читати можна також на АО3 та ФУМ

[lastivkaa]

Письмова замальовка Проул & Джаз; 1090 слів

Легка тривога

Пре-слеш (де слеш це риска ака / бо вони роботи і я відмовляюся вірити в ґендер)

Канон трансформерів (ака його відсутність)

Вільний переклад назв та імен

Без редагування

Пов 3 обмеженої особи Проула

____

– Ти хоч знаєш який це ризик?! – Джаз гарчав.

– Великий – Проул відповів [89% бути захопленим (98% серйозно пораненим в процесі), 44% вбитим, 65% серйозно пораненим добираючись назад, 46%..] але данні будуть відправлені [78%] та знищені [99%] вне залежності від функціональності агента і їм це критично необхідно – але ми маємо..

– Я не відправляю свого агента на вірну смерть – Джаз сказав різко

– Не пам'ятаю щоб ти був схильний до такого драматизму – Проул відповів холодно – Це не вірна смерть, і нам потрібні ці данні, нам потрібно знищіти..

– Тоді піду я – Джаз випрямився.

– Не будь навмисно... – Проул потер переніся в роздратуванні яке не міг стримати – твоя втрата вдарить по нам набагато більше ніж втрата Бамблбі, наскільки б хорошим він не був.

Це похитне їх командування і загальний процес розвідки [86%], окрім того що немає достатньо кваліфікованої замніни [продуктивність зменшиться на 47% у проміжку від 4 до 19 стелар циклів і це в найкращьому випадку(15-23%}] це послабить їх на проміжок в який заміну треба буде знайти, і як Джаз просто не розуміє.

– О, ну тоді ми можемо відправити звичайного солдата, дитину...

– Так, – Проул перебив, чітко, навмисно грубо – він найкращя людина для цього завдання – помітність не так важлива на початку місії і він достатньо її компенсує малим розміром, додати до того що його шанси вийти звідти живим більші ніж майже у будь якого іншого агента {14-68%) тому що Меґатрон знає Бамблбі [98%] і знає що той важливий Прайму[87%] – і він знає ризики які несе будучи Автоботом

– Це надто ризиковано – Джаз повторює знову.

– Ризики того варті – Проул каже з відчуттям що вони ходять по колу.

– Проул, – Прайм звучить втомлено [79%], і Поул знає, без слів що той стане на сторону Джаза [98%] і ця слабкість їх врешті решт знищіть (ця конкретна [34%] чи будь які подібні наступні {68-96%}) тому він дозволяє собі грубу неформальність і непрофесійність, і не дозволяє тому продовжити.

– Ми не можемо врятувати всіх, і маємо приймати розраховані ризики не зважаючи на нащі емоційні зв'язки – Прул дивиться в обличча Прайму, і він знає що його тон і поза настільки ж рівні як і зазвичай, але той має зрозуміти.

– Має бути компроміс – Прайм каже, хитаючи головою, Проул шумно видихає.

Компроміс. Відправити більше агентів тільки підвищює рівень захвату чи поранень {65-89%), шлях який прокладено вже настільки безпечний наскільки це можливо (безпечніший за ін��і у межах від 2 до 90%), який заради Праймуса тут може існувати..!

– Ти казав що його схоплять, так? – Джаз каже, тихо.

Проул переводить свою оптику на нього, але той не дивиться у відповідь. Проул все одно киває.

– Це найбільш верогідний розвиток подій.

– Тоді ми можемо перехопити його в них назад, – Джаз розмірковує – влаштувати рятувальну місію, завчасно підготовлену. Перехопити, коли його будуть перевозити на основну базу для головного допиту.

Проул нахиляє голову, роздумуючи. Це непотрібний ризик, але.. Враховуючи все, доки Бамблбі не поруч з головними командуючими силами Десептиконів, йому не загрожують невиправні поранення у ході допиту [26%], і ланка буде послаблена у ході переміщення, що дасть змогу іншим оперативникам безпечніше перехопити..

– Це може спрацювати – Проул відповідає, все ще замислено.

***

Бамблбі живий.

Проул ще ніколи не почувався таким ідіотом.

– Його не мало там бути – Проул казав про себе, ходячи колами. Він щось пропустив, якась критична важлива частка інформації пройшла повз нього {P+U|×5(n)..}, тому що ймовірність появи Меґатрона становила мізерну частку [6%], але він там був і це немає жодного сенсу.. – Чому він там був?

– Все що може піти не так, піде не так – голос Джаза змусив Прула збентежено підняти очі. Його процесор не зупинявся, і він ігнорував вікна перегріву і надмірну роботу вентиляторів, але Джаз його бентежив, забрав основний тягар уваги на себе.

– Що? – спитав він лаконічно. Джаз підняв на нього голову, Проул відчував як крізь козирьок на нього дивиться оптика.

– Шанс був мізерний, але він був – Джаз пожав плечима – ти наврядч міг прорахувати краще.

– Я міг – Проул не знає навіщо він сперичається – Я щось пропустив – [27%] – я мав додати до важливості інформації..

– І що б це змінило? – Джаз нахилив голову, і Проул відвів свою оптику – Більший процент отримати травму? Ми й так знали що це трапиться.

– Я не думав що це буде так – Проул відчув іраціональне бажання себе обійняти. Він це ігнорував.

– Бі живий – Джаз втомлено [8k%] видихнув – і нам не треба щоб вбивав себе ти.

Проул кліпнув, і збентежено подивився на Джаза.

– Я приймав складніші рішення – Проул сказав тихіше, грубіше. Він похитав головою, навмисно зупиняючи розрахунки. Джаз має рацію. Це нічого йому не дасть, процент малий, але можливий, іноді таке трапляється, це було б не вперше і наврядч в останє [p^m×q^n-m..]

– Проул, я можу чути твій процесор – Джаз сказав роздратовано [7k%]. Проул розсіяно кивнув, закривши оптику. Так, зупинитись. Йому треба зупинитись.

– Ти маєш рацію – він визнав, врешті – гадаю я надто звик не зважати на низькі відсотки.

Проул підняв оптику, зібравшись з силами, і кивнув відчуваючи себе трохи більш собою. Джаз знизав плечима, тінь схожа на посмішку [m*%] промайнула в нього на лиці, і Проул намагався заговорити, спитати.

Він не міг видавити з себе слів, продовжуючи стояти там, дивлячись на Джаза. Було достатньо пізно. Проулу треба було йти, він не міг піти не спитавши, але і спитати сили не знаходив. Його процесор не надто любив парадокси.

– Бі в порядку, – Джаз заговорив, ніби знаючи про що думав Проул [-*%] – його голосова коробка... ну вона шлак. Не відновити, але окрім цього має бути як новенький через пару тижнів.

– Я.. – Проул зупинив те що хотів сказати, похитавши головою він висловився, знайшовши кращі слова – я радий знати що з ним все гаразд

– Тобі б краще бути – Джаз засміявся без гумору [^&?] іскра Проула дивно перевернулася від горячі в чужому тоні.

Проул звик до того що його не люблять через те що він робить, він знав що його роль перерве будь-які потенційні дружні знайомства, якщо не через репутацію чи професію як такову[89%], то по його власному бажаню ці дружні зв'язки навмисно не заводити. Йому було добре одному, а додаткові емоційні та синтементалі знаймоства тільки б затьмарювали йому судження [76%], і не були того варті[km% > 0].

А потім був Джаз. Він просто був, з його приємним та гострим гумором, яскравою та хитрою посмішкою, великими рухами що займали кімнату і наводили на себе погляд, що могли через секунду припинитись, зробивши його невидимим. Джаз який вривався в його офіс, і був достатньо формальним, щоб Проул терпів на початку, але не достатньо щоб насправді таковим бути. Який прокрався під обшивку, проти на те волі Проула щоб там лишитись, і нічого з цим не робити, можливо навіть не усвідомлючи [h5%].

Поул одразу кивнув на відповідь, приймаючи, не затримуючись довше ніж необхідно пішов, не готовий підатися синтементам.

Джаз стане його смертю, і він не дозволив процесору вираховувати наскільки верогідна ця правда.

___

ФІК ПО ПРОВЛДЖАЗАМ ЩО НЕ ЧЕКА��И Я НАСТІЛЬКИ БЕЙСІК І МЕНІ П+П

[meowluox]

у мене не було особливих проблем з тим щоб прийняти безвідповідальність батька але його слабкість? hell no.

я помічаю як усе частіше дозволяю собі бути "безвідповідальною" їбланити коли хочеться йти куди хочеться купляти що хочеться і помічати що мені нічого за це не прилітає. тому що я дозволяю собі. і моїй підсвідомості не треба мене карати.

безвідповідальність — це насправді просто свобода якщо врахувати що я нікому не завдаю шкоди. просто живу для себе.

але слабкість.

хочеться це слово нахуй з усіх мов виключити знищити заборонити цензуру накласти. с*******ь. фух так набагато краще.

ладно жартую бо клін кліном вишибають соу...

слабкість

слабкість

слабкість

СЛАБКІСТЬ

БІСОВА СЛАБКІСТЬ

фу але вже терпимо.

якщо казати об'єктивно зараз я можу згадати багато моментів коли справді була слабкою. я не визнала цього прямо і щиро жодного разу. але йєа. і кожного разу... поряд магічним чином знаходився хтось сильний. умовно. я не визнавала його чи її такими але вони надавали підтримку були поряд навіть якщо тільки здогадувались що я проходжу через важкий період. і уж тим паче я не просила їх про підтримку.

але сам факт. коли все ж в силу обставин я опинялась у позиції слабкості простір завжди дуже оперативно давав мені людей які були для мене сильними. і я потроху починала розслаблятись не розуміючи до кінця чому.

тобто

якщо я буду слабкою це не означатиме смерть. правда?

ну блять да я тільки-но купу прикладів згадала подумки.

але батько все ще слабкий. і я — його продовження.

я ніби бачу слабкість якось викривлено. що таке слабкість взагалі в моєму розумінні?

це м'якотілість неспроможність виконувати свої обов'язки це жалюгідність коли ти чекаєш блятського порятунку від інших людей це плакати перед людьми це програвати в тому де ти хороша це вразливість і неспроможність захистити себе в разі потреби.

добре прийнято. чому мені не можна такою бути?

бо... бо батько був таким? ну не прям повністю там ще описи того за що мене сварила мама.

ага. але я вже визнала і прийняла той факт що батько діяв згідно власних бажань які ніяк не були пов'язані зі мною. я дозволила йому вчиняти як він хоче бо він окрема людина. тоді чому його слабкість так бентежить мене?

бо мама хотіла зробити з мене сильнішу за батька. я надто нагадувала їй його навіть просто зовнішністю тому вона виховувала мене сильною.

прийнято. і чому я маю продовжувати нести цей тягар уже розуміючи що вчинок батька це не моя відповідальність? якості батька не робляться екстра негативними просто тому що вони належать йому. то чому слабкість це ледь не щось від диявола?

тому що через слабкість мене залишили саму. і через слабкість мене продовжують залишати саму всі партнери.

тоді я сама же провокую в них усіх постійні прояви слабкості щоб спустити курок і знову відіграти сценарій?

...

тоді я сама обираю собі бідось які є слабкими навіть без моєї участі? яких ще додатково врятувати треба щоб точно начепити на них борг і прив'язати до себе?

...

тоді...

я сама же тягнусь до слабкості в жалюгідних спробах прийняти її але факаплюсь кожного разу.

exactly.

що робити в такому випадку?

м дозволити слабкості існувати. зрештою це уособлення того хто є моїм родителем. навіть якщо друга цей прояв активно ненавидить. я маю право на своє бачення речей і світу. спростовувати і забороняти його існування дорівнює забороняти власне життя. я маю право самостійно для себе вирішити що слабкість — це не гріх і не злочин.

це просто щось людське. щось що має право існувати і може проявлятись як сила. наприклад здорові прояви слабкості бачаться мені каталізаторами зближення людей. відкрито і щиро просити про посильну допомогу — це навіть сильно. це красиво.

відкрито і чесно визнавати що я не відчуваю моральних сил на щось — це норма. це підтвердження що я людина.

слабкість? я можу водночас бути і слабкою і сильною дозволяючи собі боятись і діяти також водночас. я можу попіклуватись про свої вразливі сторони.

і я можу довірити турботу про свої вразливості іншим.

...я ніби через блятський шторм пройшла всередині такий свіжий штиль тепер.

я дозволяю батьку бути слабким. я дозволяю йому покинути мене тому що він був слабким і безвідповідальним. я дозволяю йому зробити свій вибір і розумію що це ніяк не пов'язано з моєю цінністю. я дозволяю і собі бути такою як він. спільні якості не зроблять з мене його копію. я боялась що мама відмовиться від мене також якщо побачить в мені його риси. я дозволяю собі бути такою як він.

я... вдих так я дозволяю йому покинути мене. я дозволяю його слабкості перемогти і зруйнувати нашу сім'ю. я блять дозволяю йди куди тебе веде життя ти вільний. і я вільна все ще приймати твої риси в собі. бо я все ще твоя донька і не зможу зламати це в собі.

[okkkkk-w]

батьки вдвох докопалися за волосся під пахвами. не голила тиждень і планувала зробити це завтра, але ж "ну тоді можеш зуби не чистити, і не митися"!!!!! люблю свою родину💋💋💋

[lisa-is-chilling]

*урок англійської, говоримо про британську та американську культуру, хто віддає перевагу якій. 3/4 обирають американську*

учениця: я б обрала британську, мені подобається гумор.

учень: розкажи тоді якийсь британський жарт.

учениця (піднапружилась): 😐

учениця: ну я ж не стендап-комікеса

моя королева 🛐🛐🛐

(потім вона ж на моє питання "що ви дізнались нового" відповіла: дізналась, що у мене не ввічливий одногрупник.

убила, та ще й закопала)

[not4yourmind]

Думав обманути себе, ліг спати об одинадцятій. Заснув, але менше, ніж на дві години. І от вже 5 годин кручусь в ліжку. На годиннику шоста ранку. Чергова ніч без сенсу. Клавіатура липне від розлитого на неї «Живчику» і вже не так впевнено клацає. На кухні пищить холодильник, який чомусь перестав щільно закриватись. Хай пищить. Все одно щоразу, як я його поправляю він через деякий час продовжує це робити. Є в цьому якась символічність. Наче як його попускає на невеликий термін, а потім знову цей нав’язливий, однотонний та зовсім не потрібний нікому писк. Для чого він пищить? Щоб нагадувати, що він відкритий? Так я й так це знаю. Для чого ці думки? Щоб нагадувати, що щось не так? Так я й так це знаю.

Взагалі, проаналізувавши своє життя я зрозумів чому пішов «здвиг по фазі». Ну принаймні зараз мені здається, що зрозумів. Завтра може все змінитись, але все ж… Мене просто дуже багато найобували.

От прямо в найгіршому значенні цього слова. Саме найобували.

Починаючи від дошкільного періоду, де зі мною дружили через якісь практичні бенефіти по типу тих, що в мене завжди був м’яч або велосипед, продовжуючи шкільними, де два моїх «найближчих» друга буквально маніпулювали мною задля отримання певних вигод. Бували такі ситуації, що коли я проявляв якесь своє бачення ситуації. Наприклад на фізкультурі при грі у футбол на мене «ображались». Таким чином я лишався в тотальному ігнорі. І це могло тривати дуже довго. І ігнор цей поширювався на весь клас, бо «друзі» були доволі впливовими. Відмінники. Як і я. І продовжувалось це до того моменту, поки я не купував зі своїх збережень їм пачку сухариків. Сам її не їв. Це просто було «підношення» для «дружби». Який же сюр. Але це було регулярно. Принаймні зараз я дуже чітко пам’ятаю 5+ таких випадків. Як тільки я приносив цю пачку сухариків зі мною всі починали дружити.

Або з дисками на комп. Деякі диски я все ще не отримав назад. Не знаю чому я це все згадав… ситуація трохи покращилась, коли я перейшов у інший клас. Але там з’явились проблеми іншого типу. Взагалі так дивно. Зараз дуже легко простежувати ці всі якісь обмани та маніпуляції. Чому я все життя на них ведусь? Вони ж не зникли після «початку спочатку» в університеті. Я тоді дуже сильно змінився, в мене наче як з’явились нові товариші та проявились справжні, мої захоплення. Але все одно більшість спілкування було через лабкі, якими я ділився. Або есейками. Знову успішність.

Мене просто часто найобували. Це продовжилось в університеті, коли я робив одногрупнику курсову, витратив на це 20 годин життя, а він «забув» сказати, що йому вона більше не потрібна і оплачувати він її не буде. Чи коли мене наїбали на мої ж колонки. Та чорт. Мене навіть університетська бухгалтерія хотіла наїбати на гроші. І наїбала би, якби я не звернувся до ректора з беззаперечними пруфами, які вже не можливо було ігнорувати.

А потім ці стосунки. Зрада. Купа брехні в процесі. Постійно. Регулярно. Знову зрада. І навіть після них. Стільки всього. Чого так? Якщо вірити в закон всесвіту про «кожен отримує по заслугам», то виходить я теж все життя всіх найобую? Але це ж не правда. ChatGPT каже, що вся проблема в довірливості, в самооцінці, в бажанні бачити в людей краще та рівняти їх по собі. Тож, виходить все таки проблема в мені.

Але блін. Це ж так тупо. Аналізуючи весь свій шлях. Навіть вчителі. От в чому я винен, якщо просто одного грудневого дня вчителька з літератури прийшла на роботу до моєї мами і розказала, який я ��оганий учень в присутності її колег та відвідувачів, не вивчив вірші і не здав якусь роботу. Але я здав. І вивчив. Весь клас це бачив. А коли я запитав для чого вона сказала не правду моїй мамі, два наступні роки мого шкільного життя перетворились на пекло. Виходить завжди я був винний сам. Чи як. Я вже не розумію. Стільки крінжі. Стільки обману. Чи це я сам себе найобую? Я навіть не знаю як реагувати.

Зрештою. Можливо всі з таким стикаються та я просто надмірно драматизую, як завжди. Відсутність сну, апетиту, втрата відчуття часу. Закономірні наслідки проявляються. Тому… не знаю. Сам винний. А на годиннику вже сьома ранку.

[plupk]

Мозок: нам треба спілкуватись з людьми

Я: ну то пішли

М: нііі, ми їх боїмося

Я: емм.. і що тоді робити?

М: страждати!!

Я: аа.. можна не треба..

М: нізя)))

[teawithatasteofwretchedness]

Робила призентацію для Укр історії щоб можливо додатку оцінку поставили і таке сяке, ну ви зрозуміли.

Взяла ноут у свій час ( ми з сестрою його ділим��)

Так ця істота бігала, і питала коли я дороблю презентацію 🙄 Боже яка тобі різниця? Це мій час, коли дороблю тоді й забереш ноут, я в твій час за ноутом не сиджу, і не прошу.

Іу.

[zlabjola]

Блять. Перед сном бабуся поговорила зі мною про всю цю сантабарбару в нашій сім'ї останнім часом і тепер мені самій треба про це з кимось поговорити.

Це все така дурня. Мати певна, що батько зраджує і тому вони посварилися. Забуваючи про її ненормальні витрати і ставлення до сім'ї. Бабуся теж певна, що він зраджує дочці, але при цьому закликає мене помирити їх. Камон. Ну як ви так певні, то чого сидіти і нити. Розлучення і вперед. Ми з сестрою вже дорослі. Немає чого переживати.

Бабуся ще й згадала якісь чутки які їй чоловік приніс з роботи, коли вони з батьком разом працювали. Наче він думає, що у батька хтось був. А чи бачив? А хрін його знає.

Піти до батька я з цим теж не можу. Бо так само як немає гарантії його вини, немає і гарантії невинності. А як все таки зрадив? Я тоді лишуся в лохах. Я просто сподіваюся, що вони самі розберуться. Треба просто не лізти. Перетерпіти цей свербіж і довіру до батька і не казати йому про цю розмову.

Думала поговорити з сестрою. Але вона з тих, хто теж може проговоритися та й тямить вона не багато. Початок тижня блискучий. Як на роботі так і в стосунках сімейних...

[youkomorie]

Я анатомію ледве на 3 сдаю, але піднімаю собі планку, здати наприклад, на 5, бо тоді такими темпами, я ніколи не наберу 60 балів.

Я не хочу, щоб мене відрахували, тільки тому що в мене не достатньо балів. Ну блін, я же вчу, хоч і туго дається.

І так, я розумію, що анатомію треба дуууже добре знати, аби працювати по спеціальності. Тому зрозуміло, чому так оцінюють.

[something-lonely]

Ну що ж, я не писала сюди близько місяця..

Не знаю навіть з чого й почати..

Давайте з ниття 🥰😝

Знову профукала літо, але на це були причини (дуже важливі (справді важливі)

Але все ж, за ціле літо погуляла з кимось цілих три рази 😝

До речі про гуляння, після останніх двох прогулянок які були два дні підряд я впала зі сходів (приблизно тиждень назад), тому всі плани щоб нарешті спілкуватися в реалі відпали 💔

Чим же я тоді займалася цілий місяць (та й майже все літо)? Звісно що нічим 🥰

Трохи читала книги, дуже багато часу дивилася ютуб та тік ток (майже 24 години за минулий тиждень 😨), грала в ігри (нарешті 15к в бравлі 🤭) і намагалася допомагати батькам

Самим цікавим заняттям було ходити на річку, все-таки вийшло побувати на ній декілька разів

Також трохи змінила зовнішність

Відрізала волосся та пофарбувала його, ще й брови підфарбувала (в мене нарешті їх стало видно)

А ще в нас була дуже цікава історія як загубилася наша кішка яка й не губилася (якщо буде комусь цікаво, то колись напишу про це)

Таке от :))

[meowluox]

я вважаю що в деяких випадках коли в тебе закоханий письменник чи художник чи інша творча людина — це страшно і в стосунки з ними краще не вступати.

але перед тим як хтось почне надто романтизувати artists і захоче посперечатись — я не договорила.💋

буває так що кохання потрібне творчій людині виключно як паливо для своїх творів і для вираження себе. такі люди не зацікавленні в об'єкті свого кохання насправді — замість цього вони спочатку ідеалізують його потім страждають по ньому потім пишуть про це багато віршів і прози які будуть живими від справжності почуттів. цей ефект їм і потрібен.

або ж об'єкт кохання навпаки відповідає взаємністю ну раптом. і тоді творчу людину яка зацікавлена виключно у пошуку свого натхнення не будуть хвилювати ці стосунки — можуть початись різні провокації маніпуляції інше лайно для досягнення бажаних емоцій — чим яскравіше тим краще.

а найяскравішими часто є негативні емоції.

2+2? 4.

ось і тут складаючи все виходять токсичні стосунки які навіть стосунками в мене язик не повертається назвати.

мене кохала така людина я знаю про що кажу.

любовні трикутники — це теж дуже драматична і трагічна тема для віршу чи прози да.🍬

тому досить романтизувати творчих людей і особливо їхнє кохання. багато хто з них в підсумку обере гнатись за натхненням поки ноги не зітре в кров ніж побачити перед собою справжню реальну людину і працювати над собою і над стосунками сука.

на цьому мій тед-ток завершено кидаю мікрофон і таємничо насуваю капелюх на очі зникаючи в піщаній бурі.

[2572331]

той, про якого я буду сьогодні писати

той, про якого я буду сьогодні писати, я зустріла його рівно два роки тому. на мапп ягодин (з тих пір мапп ягодин і є для мене місцем щастя і спокою) в цілі -6 на вулиці. кажуть: люди двічі випадково не перетинаються.

я дуже сумую за цим часом, просто неймовірно. знаєте, як кажуть: на ��аль, мені не буде вічно 17. ну от так мені, на жаль, не буде 16. я вірю і знаю, що це було десь вище написано, інакше - ніяк.

я б мріяла в коло переживати ті події і вічно бути просто тією дівчиною.

я б дуже хотіла зайти в ті квартири, де ставались усі ті "вперше". вперше трохи п'яніти в тих квартирах, мерзнути, смітись в дзеркала і вирячуватись у відображення.

але я це я. тоді була і залишилась така сама. завжди швидко. я з людьми завжди швидко прощалась. краще раз відірвати і забути ніж бути в стані цієї підвішеності.

єдина правдиво токсична і мразотна в мені риса - я вітаю з днем народження. його - за місяць. але я його не привітаю. на цей раз)

бо нема тих квартир. я не балакаю телефоном з подружками. я не читаю Боднара, бо збірку "ще ще ще не зупиняйся!" я перечитала до дірок. бо я не розбиваю парфуми більше. не приймаю ванни.

я ношу тільки таку саму зачіску. і все.

бережіться. лав ю.