wiviwx

[wiviwx]

Згадала, як на сімейному застіллі сказала всім, що хочу поступати в ЛНУ (за столом сиділи всі, хто вчився в політехніці).

Настала гробова тиша, всі застигли, пролилась горілка на стіл, та більш засуджуючих лиць я ще в житті не бачила.

[wiviwx]

Відписатися від усіх однокласників, а також знайомих, які не подобаються, (ще й видалити їх всіх з підписок) було найкращим рішенням.

[wiviwx]

Мене дуже нервує суржик. Але набагато більше нервують люди, які на нього ледь не моляться. Одні хочуть, щоб їх навчили ним говорити, а інші кажуть: «суржику неможливо навчитися, його треба чуствовать». Проте, я всеодно бачила відео на тему: «вчимося суржику».

Якщо набрати в ґуґлі «суржик» то ось що першим висвітлиться:

«Су́ржик — елементи двох або кількох мов, об'єднані штучно, без дотримання норм літературної мови».

Це просто спаплюжена мова. Нічого більше. Так ще й з якою мовою нашу змішали? З московською? І ви цим пишаєтесь?

Я навіть зустрічала людей, які кажуть: «та ми коли говоримо суржиком псуємо російську мову». Ви серйозно?

По-перше, московитам це ваше "псування" до одного місця. Вони того не чують, бо ви знаходитесь в Україні, а не на болотах.

По-друге, ви хочете сказати, що псуєте гнилу, мерзенну мову наших ворогів красивою, рідною і милозвучною? Суржиком ви знущаєтеся хіба з української.

Це стосується саме різновиду суржику, де українська мова змішується з московською. Бо це сильний суржик. Там половина слів однієї мови а половина іншої.

Проте, є і слабкий суржик, він притаманний західноукраїнському регіону. Тут вже українська мова змішується з польською або румунською. Та він тут справді слабкий. Це буквально декілька слів де-не-де, які використовують не так часто. А от роснява, на жаль, тільки більше в'їдається.

[wiviwx]

Сьогодні я викинула свої улюблені кросівки, які купила на Хмельницькому базарі в 2018 році 😔 Кращих за них я ніколи не знаходила 😓

[wiviwx]

Як казала моя сестра:

«Якщо ваш чоловік не може знайти свої шкарпетки, поприбирати, приготувати їсти або хоча б посмажити яйце, то можете вернути його мамі, він бракований».

[wiviwx]

«Бє бє бє» це напевно найсильніший аргумент. Якось я їхала на пари автобусом і в нього врізалась машина з чебуреками. Прям у вікно, біля якого я сиділа. Водії вийшли і почали сперечатися. І тут якась жінка кричить на весь автобус «ТАК ТО ВІН НАС ПІДРІЗАВ!!! ХАЙ ДИВИТЬСЯ КУДИ ПРЕ!!! А БЄ БЄ БЄ». Люди до того злилися, адже всі кудись поспішають, але це підняло всім настрій.

[wiviwx]

В моїй кімнаті звідкись з'явилося ось таке чудо.. Не знаю, як він тут опинився і що з ним робити.

[wiviwx]

Дуже хочу знову в Карпати..

Щороку там буваю. Навіть по декілька разів, оскільки живу не так далеко. І кожного разу як ступаю босими ногами в холодну гірську річку я ніби набираюся сил та енергії. Люблю відчувати це каміння під ногами, і холодну воду, яка весь час кудись безупинно біжить, в той час, коли я можу просто видихнути і спостерігати. Гірські річки, для мене, — місце сили.

[wiviwx]

Знайшла фото, які зробила одного літнього вечора. Тоді було дуже тепло, а небо набуло таких кольорів.

Тоді ще з'явився грім. Насувалась гроза. Але такої красивої грози я ще ніколи не бачила.

Я сиділа на траві і просто дивилася в небо, як воно переливається різними барвами. Слухала звуки грому. А запах повітря був просто неймовірний. Хотілося якнайдовше так сидіти і милуватися.

[wiviwx]

Здається.. ми втрачаємо щось дуже важливе..

Світ дуже змінився. І, на жаль, в гіршу сторону.

Так, він жорсткий і несправедливий, таке було і буде завжди. Це ніяк не зміниш. Щоб побороти і знищити все зло і жорстокість треба хіба стати ще злішим і жорстокішим ніж те зло. Змусити його тебе боятися. Але і це не переможе зло, бо ним станеш ти. Та тут я би хотіла розповісти не про це.

Хоч і все так жахливо, всеодно було те, що давало поштовх жити і боротися. І невже це щось настільки прекрасне, що змушувало терпіти? Думаю так.

У всьому була душа.

Художники вкладали у свої картини не лише свої вміння але й душу. Архітектори вкладали душу. Скульптори та інші різні люди вкладали частинку своєї душі у свої витвори. І ці витвори оживали. Вони несли в собі якусь цінність, як окрема особистість. Бо у них була душа. І вони могли жити набагато довше ніж той, хто це створив.

Натомість, тепер все стало штучним.

Картини, з шедеврів, перетворилися на незрозумілі мазки та приклеєний банан на стіні, а цікаві та витончені візерунки на будівлях перетворилися на звичайні коробки. В цьому немає душі. В цьому немає нічого прекрасного. В цьому немає нічого. Воно пусте, холодне, мертве. Жахливе.

Так, знаю, я драматизую. Розумію, що світ стає сучасним і у людей тепер інші цінності та запити АЛЕ ДО БІСА ЦЕ ВСЕ!

Світ став неживим. Він помер. Ми всі мертві у ньому.

Єдине, що його могло б врятувати, це любов. Любов до прекрасного та готовність вкладати в це прекрасне душу, щоб воно ожило.

Але і це тепер неможливо. Це нікого не вразить. Таке саме тепер можна попросити намалювати ШІ. А душі вже ніхто й не відчуває.

Для чого я це все пишу? Не знаю. Просто потік думок, які вже давно засіли в моїй голові. Чи мене хтось зрозуміє? Теж не знаю. Можливо так, а можливо прочитають і подумають, що я якась божевільна і романтизую все підряд.

Та й впринципі всеодно. Я не можу змінити світ, але я можу змінити своє оточення та своє бачення світу. Можу тікати у свою мильну бульбашку і ховатися від усього, що не подобається. Швидше всього я так і зроблю, бо наврядчи у мене вистачить сили повстати проти всього світу.

[wiviwx]

Сьогодні я чомусь прокинулась о 6:20. Хотілося ще поспати, але почула звуки з вулиці які мене пробудили остаточно. Спросоння здалося, що це вибухи і я вже подумала, що проспала тривогу. Але ні. Виявилося, що це просто мої коти залізли на дах будинку і почали там стрибати і бігати.

Через годинку лежання в ліжку я все ж таки вирішила встати і зазирнула у вікно, а там мене чекала несподіванка. СНІГ!!! Ще навіть толком не розвиднілось а я вже зібралася і побігла на вулицю, щоб погратися снігом.

[wiviwx]

Привіт! Я Вікторія! Мені 18 років. Я навчаюся в університеті на японській філології. Люблю аніме, манґу, книги, геншин та багато іншого. Трохи пишу вірші, трохи малюю. Всього потрохи хахах)

Вчора ввечері з'явилося бажання вести якийсь блоґ, щоб інколи розповідати про свій день, публікувати aesthetic фото та викладати свою непопулярну думку щодо різних тем. І мій вибір зупинився на тамблері.

Я не можу навести конкретні причини чому так, та й думаю нікому це не цікаво. Я просто хочу. Цього достатньо, щоб почати діяти.

Я не женуся за популярністю, але буду рада, якщо хтось мене помітить. Це просто затишний блоґ, щоденник, для душі, але я буду рада, якщо його раптом хтось оцінить. Про тамблер я дізналася не так давно. Тому мені потрібно ще дуже багато вчитися як тут вижити.

І з самого початку я хочу оголосити головне правило. Якщо ви вживаєте російський контент, говорите російською чи толеруєте росіян то це місце не для вас. Йдіть до біса. Дякую за увагу!