#давньогрецька мітологія

[gwenllianwales]

Грушка розбрату

Надихнувшись "Кайдашевою сім'єю", "Енеїдою" та мітом "Яблуко розбрату", я вирішила написати цей невеличкий віршований фанфік. У ньому Кайдашиха, Мотря та Мелашка діють як богині в знаменитому міті (хто яка, краще вирішуйте самі). Тільки замість яблука... Груша!

Одного разу в Семигорах, А, може, зовсім і не там, З'явився парубок моторний, Прийшов і стука по шибках.

А стукав саме Кайдашиці, Її ж родині грушку ніс Тут вийшло аж три молодиці: Почухав носа наш Паріс.

«Це подарунок найгарнішій, — Сказав він й грушу простягнув, — Хто з вас така — хай він виріша!» І тицьнув пальцем десь у віз.

У возі, прямо на соломі, Лежав старий ��айдаш. І глянувши на гостя в домі, Швиденько впав і гайнув враз.

Схопила грушу Кайдашиха, Притисла її до грудей: «Мені принесли цеє диво!»

Сказала Мотря: «Тихо-тихо Покличу зараз я людей Та не віддам отій паршивій Грушечку мою». Ой, лихо, лихо! Вчепилась Мотря у свекруху, А та у неї теж як кліщ, Пішла двором злая розруха, Розбиті глечики й піч.

Стояла, думала й Мелашка: «Чому ж то та груша й не мені? Я он яка красуня, й кашка У мене кращая в селі. До Києва візьму ту грушу, У церкві її висвячу. Зроблю я це, тому що мушу, Тому що хочу грушу цю».

Поки дві куряву здійняли, Підняли дриґом все село, Мелашка швидко грушку взяла, Й сховала, ніби не було.

Прийшли обидві: Мотря, Уже без зібраной коси В її очах — чорна безодня, Під оком — синіє слід руки.

Та й Кайдашиха, та що стара, теж Гарнішою зовсім не стала: Без ока бідна, то, авжеж, Чудово Мотря постаралась.

Сказала Мотря як уміла: «Де той проклятий молодик, Спитаю хто тут з нас красива Тягнути буду за язик!» Та озирнувшись, зрозуміла: Той парубок давно вже зник. Та й груші тут ніде нема.

«Де наша груша? — запитала, Схопившись за серце стара. — Невже її ти затоптала?! Ну стережись, свиня мала!»

Кричить Мелашка: «Що ви, мамо, Як ви таке могли подумать? Забрав ту грушку отой самий, Що смів її нам всунуть!»

«Ой, брешеш, брешеш, ти, скотино, — Вже Мотря вереск здійняла, — Не прикидайся тут дитиной, Собі ти грушу забрала!»

Тепер сварились вони разом, Як три богині в міті тім. Отут хитнула Мелашка тазом: І груша покотилась в тин.

Прийшли додому Кайдашенки, Ті два брати: Лаврін й Карпо. Не зрозуміли чому ненька Так сильно лупить невісток.

Вони, звичайно, їй теж жару Дають такого, що чорти Втекли всі з хати до корчмаря, Разом з Омельком всі пішли.

Швиденько описавши дійство, Про грушу й про хлопця, що Прийшов й скоїв тут злодійство: Найкрасивішой не знайшов.

Сказав Лаврін тоді до брата: «Карпе, дієм, прямо тут. Якщо продовжиться, то хата, Згорить й усі отут помруть».

Подумав трохи старший Карпо, Помацав вуса він свої. Сказав: «Тоді нам варто, Цю грушу посадить в землі».

Підтримав брата й молодший: «Ви тільки собі уявіть: Це скільки зекон��мим грошей, Якщо ця груша виростить!»

«Я хочу грушу цю негайно!» — Кричала Мотря знов і знов. «Велику дулю, на, звичайно! Вона моя, моя! Агов!» — Волала то вже Кайдашиха, Вертілась, била невісток. Поїхала давно вже стріха, Забився пес десь у куток.

***

Тим часом поряд, у селі, Підступна баба запитала Свого онука про сумні Й смішні події, що назвала: Грушкой розбрату у сім'ї.

«Усе чудово, як по маслу. Вони за грушу готові вбить. Жалію тільки... От нещасні, Вони ж бо можуть це зробить».

«Кого жалієш, ти, онуче? Мене потрібно тут жаліть! Бо на весілля, оте суче, Мене забули запросить!»

***

Здавалось б, що даремно Параска смутку навела. Брати ж встояли на своєму: Та грушка виросла, і яка!

Аж поки не вродила груша, Тоді все знову почалось. Колись тут хтось когось задушить: Через грушу... А може, через інше щось.

Читати можна також на АО3 та ФУМ