#на майданчик

[zabavaua]

Пісочниці – гармонійний розвиток та захоплююча гра

Дитячі пісочниці – невід'ємний ігровий елемент будь-якого майданчика. всі діти люблять у них пора��ися грати годинами. Дитяча пісочниця – не просто місце для захоплюючих ігор, а й величезна користь для гармонійного розвитку малюків. Інтернет магазин товарів для дітей Забава (Київ, Україна) величезний вибір моделей різних параметрів та дизайну на будь-який смак: дерев'яні, пластикові, з навісом, у формі звірів та автомобілів, пісочниці-басейни, пісочниця малюк. Кожна модель відповідає стандартам безпеки та якості. До кожної додається схема установки. Ціна на дитячу пісочницю в українському супермаркеті Забава найоптимальніша. Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Запоріжжя – міста, де малюки вже радіють новому ігровому елементу та активно грають у пісочницях, придбаних у нас. 

[sportigraua]

Гойдалки дитячі вуличні відмінної якості Гойдалки дитячі вуличні – це конструкція з принципом маятника для активного відпочинку та розваг дітей на відкритому повітрі. Зазвичай встановлюється на дитячих майданчиках, дворах чи дачі. Таке собі сидіння підвішане на каркасі, що закріплене на підвісах, таких як ланцюги або підшипники, які дозволяють люльці гойдатися вперед і назад. Гойдалки можуть бути одномісними, двомісними, тримісними або комбінованими і зазвичай мають додаткові елемент�� безпеки, такі як поручні і ціпок. Гойдалки вимагають монтажу для стійкості та дотримання зони безпеки. Конструкція гойдалок може відрізнятися залежно від типу. Одні гойдалки мають каркас, виготовлений з металу, інші - з дерева. Також можуть бути варіанти із сидінням гойдалки у вигляді човника на каркасі або плетені круглі гойдалки Гніздо на каркасі, які часто ставлять на сучасних ігрових комплексах. Гойдалка може відрізнятися за висотою, залежно від вікової категорії. Звертайте увагу на параметр Висота при виборі гойдалки та її допустиме значення по навантаженням.

[nepoedakievua]

Дитячі спортивні комплекси для вулиці для майданчика

Поставляємо дитячі спортивні комплекси та гімнастичні турніки в комплекті до спорткомплексам для дітей, підлітків і дорослих різної конструкції та комплектації. Вироби встановлюються на ігрових майданчиках в житлових мікрорайонах, паркових зонах, на заміських ділянках, на території шкіл, на території навчальних закладів, в розважальних закладах.  Вони комфортні та нешкідливі для здоров'я наших маленьких непосид і старших хлопців. Конструкція вуличних спорткомплексів для дітей вимагають обов'язкового бетонування в грунт. Служать длго і не вимагають особливого догляду.

[neposedam]

Спортивні комплекси для вулиці

Дорослі і дитячі спортмайданчики & ndash; найкраща можливість організувати цікавий, корисне дозвілля для населення міста або селища. Спеціально обладнану територію з вуличним спорткомплексом можна використовувати в будь-якому дворі житлового будинку, біля школи і навіть в безпосередній близькості від державної установи. Застосування різних спортивних снарядів і тренажерів розвиває у людини здоров'я, силу, гнучкість, витривалість, координацію рухів і т.д. Фізичні вправи також є корисною і змістовною формою відпочинку. Розрізняють декілька ви��ів спортивних майданчиків & ndash; в залежності від того, для якого віку вони призначені.

[domanskascheme]

Усе про ставки на спорт! Betaura — ваш гід у світі беттінгу

Ставки на спорт давно перестали бути простою грою удачі. Сьогодні це цілий інформаційний всесвіт, де знання, аналітика та стратегія відіграють ключову роль. І саме тут на допомогу приходить Betaura — інформаційна платформа, створена для всіх, хто цікавиться ставками на спорт і прагне робити їх усвідомлено.

Що таке Betaura? Betaura — це сучасний онлайн-ресурс, який надає користувачам усе необхідне для аналізу спортивних подій: прогнози експертів, статистику, огляди матчів, новини команд і гравців. Це не букмекер, а незалежний інформаційний майданчик, що допомагає ставити обґрунтовано, а не навмання.

Чому ставки на спорт популярні? Азарт, емоції та можливість виграшу — ось що приваблює мільйони людей у ставках. Але без підготовки легко втратити гроші. Betaura допомагає уникнути необдуманих рішень, пропонуючи якісний контент: передматчеві розбори, порівняння коефіцієнтів у різних конторах, а також навчальні матеріали для новачків.

Яку інформацію можна знайти на Betaura?

Аналітичні прогнози від досвідчених авторів;

Статистика команд і гравців;

Тренди у світі спорту та беттінгу;

Пояснення популярних стратегій ставок;

Огляди букмекерських контор та бонусних пропозицій.

Для кого створено Betaura? Сайт стане у пригоді як новачкам, які лише починають свій шлях у ставках, так і досвідченим гравцям, які хочуть покращити результати. Завдяки доступному поданню матеріалів, ви швидко розберетеся в темі, навіть не маючи досвіду.

Висновок Ставки на спорт — це цікаво, але лише за умови, що ви підходите до них відповідально. Betaura допомагає гравцям мислити стратегічно, аналізувати та приймати зважені рішення. Якщо хочете підвищити свої шанси на успіх — почніть із перевіреної інформації. Почніть з Betaura!

[traveler-from-ukraine]

Помпеї. Італія

Частина 1: Прогулянка сучасним містом

Моє знайомство з західним узбережжям Італії почалось з міста Помпеї. Воно розташувалось на березі Неаполітанської затоки Тірренського моря поряд з ще одним відомим містом — Неаполь.

Місто Помпеї збудоване у долині, що майже з усіх сторін оточена горами. А північна його частина доходить до підніжжя вулкану Везувій, який не раз впливав на історію цього міста.

Я ж почав знайомитись з містом з центральної частини, де одразу ж привернула увагу вражаюча будівля базиліки Діви Марії Розарії.

Будівництво цього величного собору почалось в 1873 році, а завершено було в 1901 році, і крім своїх вражаючих масштабів ця будівля вражає ще й своїм оздобленням, особливо внутрішнім.

Тому і не дивно що вона є одним із популярних туристичних місць міста Помпеї. Крім туристів, сюди зʼїжджаються ще й паломники з усього світу. А загальна кількість відвідувачів на рік більш ніж чотири мільйони.

На території собору є ще й неймовірний пальмовий сад, що розташований одразу поруч з дзвіницею.

Яка доречі є найвищою будівлею міста, і досягає 80 метрів у висоту та має 7-метровий бронзовий хрест на вершині.

Крім того на дзвіниці є оглядовий майданчик, доступний для всіх охочих, на який можна піднятись за допомогою ліфту.

Звідти відкривається неймовірний краєвид не тільки на місто

а ще й на вулкан Везувій (перше фото).

Під час перебування на оглядовому майданчику, мені, ще й до того, пощастило спостерігати мальовниче атмосферне явище, яке відбувалось над південною частиною міста.

Доречі про неї, тут, на схилі гори Файто, розташувалось декілька цікавих будівель.

Перша будівля, це Relais al Castello — готель, який і зараз працює. Не знаю наскільки комфортабельний він, однак вигляд має дуже цікавий.

Інша ж будівля це середньовічний замок Castellammare di Stabia, щоправда фото з ним не зовсім вдале: зліва за деревом видно лише одну його башту.

Збудований він був ще в X сторіччі і виконував свої функції аж до XVIII, після чого був покинутий і занепав. Однак в 1930х роках був відновлений, а зараз він знаходиться в приватній власності і виконує роль садиби. Цікаво, що я неодноразово зустрічав середньовічні зображення цього замку, роботи різних авторів, в декількох картинних галереях Італії.

Однак їхав я сюди не для того щоб побачити ці будівлі, це було чистою випадковістю, а для того щоб помилуватись тутешнім заходом сонця.

І недарма, адже як бонус я отримав мальовничий краєвид на Неаполітанську затоку і вулкан Везувій, в яскраво-пурпурових кольорах заходу.

📍Помпеї

Підтримати ЗСУ

[lisa-is-chilling]

я свято вірю в тамблер як майданчик для креативності, та читаю майже усі фанфіки тут, тому публікую сюди свій. я усвідомлюю, що це мабуть єдиний в природі фанфік по книжці "майже хороші хлопці", але подаруйте йому трішки любові, поширюйте та реагуйте, якщо вам сподобалось!

рейтинг: PG-13 (поцілунки, легка лайка), 2098 слів

— Ти думав, куди будеш вступати?

Я нервово крутив у руках ручку, бездумно витріщаючись на спинку ґеймерського крісла, яка ховала за собою згорблену над домашнім завданням спину Кіма. Я готувався до ці��ї розмови от вже декілька тижнів, нав’язливі думки гуділи в голові бджолиним роєм, і навіть важко викроєний час наодинці з моїм хлопцем — хлопцем! — не міг перевести мою увагу в інше русло. Кінець-кінцем, саме він був об’єктом цих думок.

Крісло коротко скрипнуло (пора б уже змастити, чи що), Кім повернувся до мене боком та з підозрою глянув на мене крізь примружені повіки:

— У Київ, я ж казав про це.

Так, ми справді говорили про це, і я вже вивчив Кімову мантру напам’ять — “От тільки заберусь звідси, і усе налагодиться”, — але справа була не у вступі, і навіть не в місті, куди він усе свідоме життя мріяв переїхати, а в тому, чи входив у ці плани та мрії я. Мені було страшно напряму задати це запитання, і не знаю яку відповідь страшніше було отримати: заперечну чи ствердну.

— Ага, — мугикнув я та повністю влігся на ліжко Кіма, втупившись поглядом у білу стелю. Я помітив тонкі тріщинки на стику панелей, які бігли через усю кімнату, та декілька дрібних плям підозрілого походження — чи то Кім бозна що у стелю запускав, чи вже почала рости пліснява, хоч жодному із цих варіантів я не здивувався би. — А в який універ подаватись будеш?

— Ще не знаю, — я помітив, як він потиснув плечима, — які там медичні є. 

— А ти інші міста не розглядав?

— Та не те щоб дуже, — крісло знову натужно скрипнуло: Кім відкинувся на спинку та витягнув свої довжелезні ноги. — Думав про Одесу чи Львів, щось таке, велике та толерантне. Ну, хоча б велике. Але чесно, для початку хоча б ЗНО здати. Якщо завалю, так і застрягну в Смілі до кінця своїх днів.

Крісло знову повернулось до мене спинкою, а я протяжно зітхнув. На відміну від Кіма, я поняття зеленого не мав, чим хочу займатись по життю. Я знав. що мені подобається футбол, що маю хист до мов та неточних наук — літератури, історії, географії. Поки Кім тяжів до хімії та біології, при тому з чітким наміром здати випускні екзамени, вступити в медичний та отримати вищу освіту, я навіть не визначився зі спеціальністю, яка мене хоча б трішки зацікавила. Я не був певен, що можу напряму пов’язати своє життя із футболом, але й умовним вчителем англійської мови теж не дуже хотілося би бути.

Я різко встав з ліжка: — Піду заварю чаю. Будеш?

— Мені кави, дякую, — відповів Кім, і я вийшов з кімнати на кухню. Поставив на плиту чайник, запалив конфорку, знайшов у шафці каву, чай та цукор, витягнув дві кружки — одна жовтогаряча з котом, інша біла, з червоними квітами. Знайомі рухи допомагали відволіктися та заспокоїти тривожні думки хоча б на п’ять секунд. Захотілось опинитись на футбольному полі, щоб легені пекло від нестачі повітря, м’язи горіли від напруги, і в полі зору лише ворота та потреба забити гол: там у мене не було часу тривожитись.

Чайник потихеньку почав подавати ознаки життя.

Батьків Кіма ще не було вдома — мабуть, пішли до нас в квартиру, залишаючи нас із Кімом вдвох. Іноді мені здавалося, що вони знали або принаймні здогадувались про наші стосунки, хоч ми їм нічого не казали. Але це треба бути повним ідіотом, щоб не помітити, як ми були разом ледь не 24 години на добу останні два місяці. Ми і раніше були близькі, проте тепер це було навіть трішки абсурдно: ми не говорили в школі, навіть не дивились один на одного, зате після закінчення навчального дня не відлипали один від одного — йшли або до мене, або до нього додому, іноді ходили гуляти чи навіть заходили у якісь кав’ярні. Кім був моїм хлопцем, проте він не перестав бути моїм найкращим другом, і це було найкраще відчуття в усьому світі.

Два місяці, трясця твоїй матері. Два місяці ми були разом. А було відчуття, ніби пройшло два тижні. Все було настільки новим, і водночас знайомим, що часом голова йшла обертом. Ось він, Кім, хлопець, якого я знаю буквально з пелюшок, з яким ми пройшли вогонь, воду та мідні труби, який був мені найближчою у світі людиною, і тепер мені не потрібно було стримуватись, аби не цілувати його. Я міг затягнути його в закуток школи та притиснути до стіни, або дочекатись коли усі підуть додому після тренувань та цілувати його у роздягальні або під душем, повалити його на ліжко вдома чи посадити на стіл (якби мама про це знала, по голівці б не погладила). Це відчувалось природнім — бути його продовженням, притулятись так близько, що не розібрати, де закінчується він, а де починаюсь я. Просто бути поруч із ним, крутитись на одній орбіті, мати єдиний центр тяжіння. Два найщасливіших місяці у моєму житті, які, я сподів��вся, будуть тривати усе життя.

Та я не був наївним. Я розумів, що це мої перші серйозні стосунки, і вони навряд триватимуть до кінця наших днів. У Кіма теж досвіту було не те щоби багато, проте мені здавалося, що він почувався набагато впевненіше, ніж я. У мене і дівчат до цього не те щоби було багато, не кажучи вже про хлопців. Іноді його холодність лякала та дуже тривожила, але як же він дивився на мене. Під його поглядом у мене перехоплювало подих, кров у жилах закипала і розливалась по тілу опіками. Я почувався центром його всесвіту, повітрям, яке він вдихав, ніби я був життям після довгого періоду виживання. Але усе це не означало, що він хоче бачити мене у своєму майбутньому чи будувати зі мною спільне життя.

Зі свистом закипів чайник. Я налив у кружки окропу та тільки хотів взяти їх, аби віднести в кімнату, як мені та талію лягли чужі долоні, і я здригнувся від несподіванки. Кім опустив підборіддя мені на плече та притиснувся грудьми до моєї спини.

— Тебе щось тривожить, — це було не запитання. — Щось сталось?

— Ні, нічого, — відповів я та повернувся у його руках, зустрічаючи пильний погляд темних очей. — Все добре.

— Я може і не найвідкритіша людина на землі, проте я здатен зрозуміти, що з моїм хлопцем щось коїться. — Його хлопець! Я з усіх сил стримував ідіотську посмішку. — Поговори зі мною.

— Це так тупо, — пробурмотів я собі під ніс, опустивши голову. Мені несила було дивитись на Кіма, на його щиру стурбованість та зведені докупи брови. Неймовірно гарний, навіть коли насуплений. Від одного лиш вигляду його губ голова враз порожніла, і усі конструктивні думки зміщувались південніше, перетворюючись на зовсім не конструктивні.

— А що ще нового? — я відчутно штовхнув його в плече, від чого Кім похитнувся. — Ауч. Окей, вибач. Як би тупо це не було, ти можеш сказати мені.

Попри відкритість Кіма — що само по собі було дивом, — мені було боязко довіряти йому найзаповітніші думки. Ми вже це все проходили та дійшли висновку, що не говорити між собою зовсім не допомагає нашим стосункам. Проте набагато легше було на словах, аніж справді впускати людину в саме нутро, не зважаючи як довго ти цю людину знаєш. Мені досі здавалось, що ті відносини, які нам з Кімом вдалось налагодити, були крихкими, неначе кришталь: доторкнись — і усе піде тріщинами, а то й взагалі посипеться гострими уламкам��. Я не хотів ризикувати, проте мене буквально на фігурально “приперли”, тому доведеться зробити стрибок віри та сподіватись на краще.

— Я просто… — я зітхнув, — я поняття не маю, чим хочу займатись. Типу, мені подобається футбол, англійська мова, навіть українська мова, але пов’язати з цим життя? Не думаю що це настільки серйозно. Але що мені тоді робити? Хто я взагалі такий?

— Вау, — Кім вражено сіпнув бровами, — екзистенційна криза накрила неочікувано. — Він стиснув мої руки в своїх долонях та потягнув у бік кухонного столу, де відсунув стілець та посадив мене на нього, поки сам присів навпочіпки, не залишивши мені жодного шансу і надалі досліджувати розмальований під дерево лінолеум. 

— Хер з тим всім, — просто сказав він, ніби від цього не залежало усе моє подальше життя. Я хотів запротестувати, проте він швидко притиснув долоню до мого рота: — Дай мені закінчити. — Його рука зісковзнула, коли я мовчки кивнув головою, та прилаштувалась у мене на коліні, зігріваючи і без того гарячу шкіру. — У тебе буде ще купа часу зрозуміти, чого ти хочеш. Моя мама каже, що в нашому віці взагалі неможливо знати, куди нас заведе життя, тому варто просто розслабитись та плисти за течією.

— Ти ж у нас такий розслаблений, — скептично відповів я йому, натякаючи на гори додаткових завдань до іспитів, якими Кім завалив себе на початку року.

— У мене є ціль та я йду до неї, — він стиснув плечима, — не мати цілі теж нормально. Ти можеш влаштуватись кудись на підробіток, підназбирати коштів, поки не зрозумієш, в якому напрямку хочеш рухатись.

Я щось мугикнув собі під ніс, не відчуваючи ніяких змін. Це все звучало правильно і логічно; нічого такого, що я вже не чув раніше від мами або тієї ж тітки Ані, але і відповіді на своє запитання я не отримав: у моїй голові, Кім все ще залишав мене у Смілі, поки сам переїжджав у Київ. Я прикусив губу в секундних роздумах — згорів сарай, гори й хата.

— Це ще не все. Як щодо… нас?

— Нас? — тупо перепитав Кім. Він кліпа�� широко відкритими очима, ніби совеня, що підняло хвилю злості у мене в грудях.

— Так, нас. Я знаю що ми разом не так вже й довго, але я кохаю тебе до нестями, і я не можу уявити своє життя після того, як ти поїдеш в Київ, а я залишуся тут “розбиратись у собі”, бо ти був у моєму житті завжди. Хер з тим університетом, якщо тебе поруч не буде.

Повисло напружене ��овчання. Кім витріщався на мене з відкритим ротом, ніби вперше бачить, і я придушив внутрішнє бажання закотити очі або дати йому кулаком поміж тих же очей. Як на людину настільки розумну, Кім був неймовірним бараном коли мова заходила за емоції та почуття.

— О-о, — видав він після майже хвилини тиші, — я якось… не думав про це.

— Приємно знати, — я скорчив міну та хотів було встати, проте Кім всадив мене назад, за що потреба прикласти йому збільшилась вдвічі. — Та стій ти, гаряча голова. Я ще нічого не сказав.

— Тоді кажи, тобі ще домашку закінчувати.

— Та заради бога, — почув я його шепіт, проте не встиг нічого сказати, бо він одразу продовжив: — Я не думав про це — це правда. Але це ще не означає, що я покину тебе щойно вступлю в інше місто. Я просто… якось уявляв, що ми будемо переписуватись, зустрічатись час від часу. І, ну, — тепер він знервовано кусав губу, ніби сумнівався, чи варто казати це вголос, — я би звичайно хотів, аби ми переїхали разом.

Знову запала тиша. Я чомусь згадав за чай, який стигне у чашках на тумбочці біля плити, поки Кім біля моїх ніг незграбно переминався на місці — мабуть, втомились м’язи. Я хотів щось сказати, проте не знав, що саме. Вибач, що я такий придурок? Вибач, що сумніваюсь в тобі? Якого дідька ти не сказав мені про це? 

— А, і ще, — він випрямився в повний зріст, взяв моє обличчя в свої долоні та підняв догори. На його губах грала ледь помітна посмішка, від якої в мене на мить зупинилося серце, а очі блищали ніжністю, — я теж кохаю тебе, — і м’яко поцілував мене. Я відчув, як щоки починають рум’янитись, а дихання пришвидшуватись, проте поцілунок тривав декілька секунд, не більше ніж дотик губами, — і ось він знову дивився на мене згори до низу, пестив великими пальцями мої гарячі щоки. Клянусь богом, мені ніколи не набридне бачити його таким: лагідним та м’яким, ніби добре вим’ята глина, з якої можна ліпити все, що завгодно.

— Я знаю, — це було не вперше, коли ми кажемо один одному ці слова, і не вперше, коли я роблю один і той самий референс на “Зоряні війни”, проте Кім знову, як і вперше, коротко хрюкнув зі сміху, потягнув мене догори, і стиснув у міцних обіймах, варто було мені встати на ноги. Його вишнево-тютюновий запах звично лоскотав мені носа, я заховав обличчя в його плече та видихнув, відчуваючи миттєве полегшення. Можливо, мені варто було просто його обійняти замість того, щоб заводити цю розмову? Кім похитувався з боку вбік, заколисуючи нас, і я справді відчував, що от-от засну, проте він знову заговорив.

— Я не питав тебе, бо сам про це ще не думав. Але я хочу бути з тобою. Навіть якщо ми опинимось у різних містах, я просто так тебе не відпущу.

— Добре, — сказав я йому в плече. — Поговоримо про це детальніше?

— Пізніше, я обіцяю, — відповів він, і бджолиний рій в моїй голові нарешті затих. — А зараз нам треба розгребти ту гору домашки, яку нам задали на завтра. У людей взагалі є поняття ліміту? Поки я сміявся, Кім взяв чашки з чаєм та кавою — ще гарячі, до речі, — та поніс в кімнату, я пішов слідом та зачинив за собою двері: не хотілось, щоб перше, що побачать батьки Кіма, коли прийдуть додому, це як я стою на колінах перед їхнім сином. Такий собі спосіб зробити камінґ-аут.

[sofilovverk]

запах запорошених килимів і шаф із пліснявою; альбом із наліпками, журнали, вид із дев'ятиповерхівки на дитячий майданчик, що сповнений щирих криків, а ми на кухні в старій кавомолці готуємо цукрову пудру. дитинство промайнуло, мов м'яч футбольним полем, і потекло воно в темряву галактик, віддаляючись дедалі далі...

куди все це поділося? ставлять собі запитання дорослі-дорослі, вкотре дивуючись швидкоплинності часу і стислості наших життів, забуваючи, що ми всі живемо на кам'яній кулі посеред космосу в оточенні таких самих кам'яних і газових тіл. але, попри це, дивовижним чином, ця куля сповнена всіляких смислів. напевно, більше ніде у Всесвіті немає стільки сенсу як тут - на Землі

[youkomorie]

Грати в баскетбол в білих шортах,та взагалі грати в чомусь світлому - погана ідея. Але я хочу пограти,а одяг можна і потім випрати). Або ні,не вийшло. Хотіла у чувака взяти м'яч пограти,але той розмовляв через навушники. Чому я просто не возьму свій м'яч і не почну тренуватися? Бо ліньки,потрібно йти додому,перевдягатися у спортивне,потім йти на майданчик..а тут,можна одразу грати,або покидати просто у кільце.

[arsenalna]

Плівка то наше все

Фоткала на одноразову фотокамеру Ilford Lifecolor, що мені її привезла здається з Болгарії прекрасна Поліна Лавренюк. Вона, до речі, тут є на останньому фото. Проявляла в Fotovramci. Дуже швидко, мило та доброзичливо. Для мене це важливо, тому що, хоча я вже рік навчаюся, досі почуваю себе край невпевнено в речах, що стосуються фотографії і відеозйомки. Хвилююся, коли щось говорю про це, а фото в рамці таке комфортне місце, як і тамблєр. Всі психи залишаються ззовні, а тут я можу вільно ділитися своїми думками.

Крім Поліна на першому фото можете побачити мою гарну подругу Настю, що є режисеркою і ми багато зняли разом. Кожний проєкт пройшли за ручку) На третьому фото режисер і актор Ігор Гнесь та його дівчина. Декілька постів тому було відео зі зйомок його фільму, а це фото було зроблено після зйомки останнього кадру, де він підняв штангу 140 кг. Так втомився, що аж заснув.

На третьому та четвертому фото мій друг і викладач операторської майстерності Женя, він на тих зйомках був оператором-постановником. Як зараз пам'ятаю, це було о 10 вечора, вони зняли цей страшний кадр, а там була довга проходка, яку вони тоньчили і тоньчили. І ось вони зняли, я згадую, що в мене в кармані плівка і я так за зміну нічого і не зфотографувала. Я говорю: "давай я тебе зфоткаю типу ти крутий зняв фільм". Майже вже натискаю кніпочку, але помічаю, що забула ввімкнути спалах. Навіть говорю це вголос, вмикаю. А в решті решт, фото все одно не сталося. Чомусь спалаху не було. Все згоріло на зміні

Насправді, всі ці фото були зроблені під час зйомок, або показів фільмів. Це гріє мені душу, тому що зйомки для мене стали домом. Через війну я втратила рідне місто і довго не могла не те що знайти десь новий дім (в духовному плані), я нікому не могла про це сказати. Знімальний майданчик став для мене новим домом. І справа не тільки в зйомках, справа в людях, що горять цим, спалахують і згоряють.

[sharp-as-c]

два дні поспіль ігнорую тренерські вправи з вагою, бо страшенно болять коліна і вся область ноги навколо коліна

я гуляла сьогодні 6 годин; спочатку не хотіла їхати автобусом і спрощувати собі життя, потім вирішила глянути, що ж там за оглядовий майданчик такий, потім знову проігнорувала автобус, потім сіла не на тей пором, і тюпала до стоянки ще хвилин 40, вкотре зробивши вигляд, що автобуса не існує

6 годин наче багато, а 26 тисяч кроків - мало

ми їли холодні печені картоплю і броколі з лоточка в національному парку; бо кому треба ті бутерброди, коли є лоточок

я стала дуже велика; поправилась наче на 10% своєї початкової ваги, але візуально збільшилась вдвічі; сили волі худнути назад нема, страждаю

відмовилась від ідеї поїхати в Норвегію, бо нема грошей

[zabavaua]

Висока Якість Матеріалів у круглих гойдалок

Гойдалка Гніздо створені для довговічного та безтурботного використання. Ми використовуємо матеріали найвищої якості, щоб гарантувати, що ваш відпочинок буде не лише захоплюючим, а й довговічним.

Подобається і Дітям, і Дорослим

Уявіть: легкий шепіт вітру, ніжне хитання, посмішки на обличчях. Наші Гойдалки Гніздо - це місце, де веселощі стає природною частиною вашого будинку. Їм насолоджуються і ваші діти, і ви, створюючи чудові спогади.

Витримують навантаження 90-120кг

Наші гойдалки гніздо - це не тільки зручність, а й надійність. Спроектовані з урахуванням безпеки, вони легко витримують навантаження від 90 до 120 кг, забезпечуючи безпеку кожної миті веселощів.

[sportigraua]

Вулична гойдалка балансири обов'язковий елемент дитячого майданчика Зверніть увагу на дитячі гойдалки балансир, якщо ви займаєтеся облаштуванням дитячого майданчика громадського користування або муніципального майданчика. Цей елемент ігрового обладнання підходить для масового використання на вулиці. Балансир гойдалки - це вдала пропозиція гойдалки для двох дітей. А принцип роботи дозволяє дітям кататися, як на терезах, рухаючись синхронно вгору і вниз

[neposedam]

Гірки та дитячі майданчики великий вибір в нашому магазині

Насправді дитячий ігровий майданчик прекрасний подарунок дитині за доступною вартості! Наш магазин пропонує великий вибір різноманітних варіантів. Ви можете купити гірку, дитячі майданчики прямо у нас на сайті, не виходячи з дому.

В нашому каталозі представлені різної категорії і класу ігрові майданчики, тому ви можете вибрати товар, функції і ціна якого відповідає саме вашим потребам. У нас ви знайдете дитячі гірки і комплекси , ігрові будиночки та рукоходи, пісочниці і покриття для дитячих майданчиків, ігрові доміки. Ми раді всім клієнтам з різними потребами, тому пості��но поповнюємо каталог цікавими варіантами.

[jdmfan2003]

Моє улюблене місце

Моїм улюбленим місцем є наша дача за містом там є річка, спорт майданчик та ще дуже багато цікавих місць. Ще в мене там є друзі але саме круте це наша компанія із трьох дітей з вигорілими на сонці мізками.

[traveler-from-ukraine]

Анталія. Туреччина

Частина 5: Водоспад Дюден

Ось такий водоспад можна побачити в парку Дюден в Анталії. Сам парк теж дуже гарний, з неймовірними краєвидами і екзотичними деревами і квітами.

В парку є щось схоже на амфітеатр, чи оглядовий майданчик напівкруглої форми.

Ось така бурхлива річка — Дюден, утворює водоспад. Цікаво, що перед самим водоспадом тут є рафтинг — можна перевірити себе в бурхливих водах і на порогах.

А ще, тут кожні 10-15 хвилин, прямо над водоспадом, заходять літаки на посадку.

📍Водоспад Дюден

Підтримуй ЗСУ!

https://savelife.in.ua/donate