#укрсучліт

[sofilovverk]

так кумедно, тільки прокинулась а вже все з рук валиться: гречка розсипалася на килим, косметика попадала ц брудний посуд, не вписуєшся в повороти власної кімнати, ахаха. полегше, я просто намагаюся прокинутися…

але день обіцяє бути сонячним, вже чекаю повернення додому з навчання, аби продовжити читати книжку.

інколи відчуваю себе пенсіонером (не в образу пенсіонерам), але о восьмій вечора я вже читаю книжку перед сном і лякаю спати о дев‘ятій, а прокидаюсь о шостій ранку. на вихідних ліпила вареники… як це ще можна назвати?

[lialka-o]

Жадана багато не буває

А якщо хочете отримувати сповіщення в рандомний момент з якимись його цитатами, велкам:

https://t.me/zhadan_s

[you-should-not-read-this]

«Рок-Н-Рол» Сергій (Колос) Мартинюк

[tushkovanakapusta]

Чорна кіптява спадає зі стелі

На білі постелі

Ти чекаєш когось?

А дарма

Після десятої до твого міста рейсів нема

А дарма?

Не бреши, Дездемоно, коханому 

Ти не молилась

І як?

Отримала чого хотіла?

У вінках твоє тіло

[reenabel]

У мене приголомшливий день сьогодні видався! З ранку, під час шопінгу, зустріла @max.kidruk з його командою і очам не повірила, а під вечір несподівано потрапила на презентацію його нової книги #ДокиСвітло. Вельми дякую за чудову лекцію-презентацію та автограф. Макс, бажаю подальшого творчого натхнення і чекаю на нові проекти! ❤️📖☕ #maxkidruk #ДокиСвітло #укрсучліт #читайукраїнське #yamisscoffee #позитив https://www.instagram.com/p/B39-n_vnMrS/?igshid=1u1qkp53vfb3x

[sofilovverk]

звісно, я сумую. для мене це показник того, що я це любила. любила в моменті та люблю досі. дай боже мені сил рідше заходити в галерею…

треба далі йти читати, а я відволікаюся на спогади. світ широкий, нагадую собі про це. і поки ти молодий, ще маєш право на те, аби не мати нічого.

дивовижно те, як непомітно лине час. спочатку ти хочеш, щоб це скоріш закінчилося, а потім «бац» - і вже пройшло два роки. останні мої гарні вірші були написані 2-3 роки тому. куди ж ділась та юна панянка, що зовсім у себе не вірила? зараз я вірю, і нічого мені більше не страшно.

[sofilovverk]

Ця зима значно краща за минулу. Із плюсів:

Більше не живу в задрипаному гуртожитку, не працюю на стресовій роботі, нормально харчуюсь, в безпеці, живу з коханою людиною!! Відкоригувавши всі ці сфери життя почала відчувати себе значно краще. Тож коли все, що вас оточує - це піздец, то і настрій піздец.

Із того, що зараз «піздец» це заняття з німецької мови. Так, я сама обрала ходити на заняття 5 разів на тиждень🫰 Але вже як є! Вона мені подобається, але прокидатися кожен день о 6 ранку - ні, і та�� до червня місяця…План був надійний як швейцарський годинник. Швиденько вивчити німецьку та поступити в університет провалився. Тепер я розумію що до рівня С1 мені як мінімум ще 1,5 роки. Звучить страшно. Наче я кудись спізнююсь. Та куди?

Мабуть років з 6 не писала тут жодного тексту про своє життя у виді «як я живу», але хочется кудись діти ці думки вже і трошки понити. Від такого навантаження вже нічого не хочется. Пропрацювання внутрішніх якостей, піймати гармонію, стати краще - пофіг. Мені просто треба це пережити, і байдуже в якому стані буду через 5 місяців по завершенню курсів.

[sofilovverk]

Поки є кого любити, допоки є цигарки та руки, що тримають чашку кави, цікава книжка - жити можна.

Це є моє багатство.

[sofilovverk]

І примарилося мені під ранок, що живу я не у місті бозна де, а в селі моєї бабуні, що лежить на річці Псел, неподалік від рідного мого городу. А щоб пройти до баби в гості треба пройти через поле. Я чую та бачу його коливання від вітру. Скільки разів це місце лікувало мої рани, зализувало мов улюблена дворняга. Скільки наснаги та спокою дали мені ці дерева.

Сниться, як прошу чоловіка свого зустріти мене, бо не хочется одній по темряві йти додому. І подумала, що добре тут, і най буде так.

Могло б то бути так, якби з дитинства прекрасне не лізла шукати і завжди б не бажала більшого, ніж маю.

[sofilovverk]

Станція Університет. Декілька хвилин до повного західну зимового сонця, вискочила з роботи раніше звичайного через повітряну тривогу і змогла застати таку красу.

Я більше не живу там та не бігаю з метро вниз до Кониського на роботу, яка завдала шкоди моїй нервовій системі. Не любила її зовсім, але всі колеги були моїми друзями, шкода, що то не мій світ видався. Не хотілося спиватися на кафедрі разом з її завом. Один із моїх улюблених спогадів - це її день народження. День народження цієї чарівної квітки. Ми дуже вузьким колом випивали допізна і до такого стану, що почали курити у приміщенні кафедри. А наступного дня мене звільнили, хоча на столі директора вже місяць висіла моя заява.

Тепер я живу за тисячі кілометрів від мого колись улюбленого міста, що будоражив мій настрій та серце. Сподіваюсь, що мене ще чекають в гості.

Київ, я тебе люблю. Залишайся в колекції моїх сновидінь. Ми були разом три роки.

З любов‘ю

Софія, найпалкіша шанувальниця твоїх викрутасів

[sofilovverk]

найжахливіший, найдорожчий і проклятий.

Найжахливіший, найдорожчий і проклятий. Віднині ти мій спогад. Ти розчинився у травневому Києві та став частиною цього міста, частиною повітря, привидом кожної вулиці. Пробач мені, що так  зухвало та зовсім нечемно замикаю тебе у свій крихкий спогад, навіть не запитавши, чи ти не будеш цього проти. Та гадаю, що зовсім не був би. Знаю, що ти такий самий романтик як і я. Тому, збережу тебе для себе зашифрувавши в літери. Можливо, це трохи егоїстично, але я не вмію інакше. Чи він досі існує?(пошепки) Ти поїхав тоді, коли столицю присипало літнім снігом - пухом, що є передвісником теплої пори року, коли повітря терпке, люди спраглі до кохання, а ввечері опускається запах ще зовсім сором'язливого червня, що вийшов прогулятися перед сном. Найжахливіший, найдорожчий і проклятий. Мені було приємно проводити тебе на вокзал. Я б хотіла востаннє бачити твою посмішку від котрої у мене майже тижневе похмілля... А коли вон�� пройде, я знову буду сміятися над собою, за те, що навигадувала стільки дурниць.

Найжахливіший, найдорожчий і проклятий(пошепки).

[sofilovverk]

мабуть дорослішання це просто бажання мати зранку більше часу на зарядку та сніданок, бо і так ранні підйоми о 6 це ту мач для мене. раніше вставала на роботу о 7:20, до якої треба було їхати 30 хвилин і ще й на 9 ранку! для мене це скарб.

на вихідних готували чізкей та дивилися кіно, була дуже тепла погода!! тому мене так сильно прибило до ліжка в понеділок зранку через пасмурну та дощову погоду.

[sofilovverk]

з таким кайфом пройшлася сьогодні в магазин під музику лише в одному худі. світило сонечко і на зворотньому шляху пила сок. відчувала себе якимсь школярем. як відразу стає краще коли світить сонце.

сьогодні ще тренування а завтра тест з німецької А2. хоча відчуваю себе досі на рівні А1.2. на який Б1 мені переходити в п‘ятницю ви взагалі а чьом??

ще нова сусідка займається манікюром, піду до неї в суботу і капець як на це чекаю!!

[sofilovverk]

я відчуваю жах та смуток

[sofilovverk]

друже

Твоя тепла та вишукана душа викликає незрозумілий трепет у межах мого тіла, що розтікається по ньому наче я вилізла точно із ванни наповненою солодким шампанським; з кінчиків пальців ліниво стікають золотисті краплинки. Ти пішов, а я досі відчуваю поколювання на шкірі та легке запаморочення від твого погляду. Мені подобається бути для тебе другом.

[sofilovverk]

Ці спогади в мені лежать, а як достаю - відразу тануть мов сніг на весні. Люблю бачити дати під фото, вони викликають приємну хвилю смутку, що огортає грудну клітину легкою ковдрою та доповзає до очей.

Вони нагадують про те, ким ми були і вже ніколи не будемо; нагадують про деякі дні, що прикрашені мереживом та сонячним сяйвом. А деякі віддають морозом, запахом табаку та теплими втомленими посмішками.

Цей світ викарбуваний у моєму серці. Я б розчинилася у просторі, щоб обійняти всіх, кого люблю, але це станеться лише після моєй смерті.