#укрсучліт

[sofilovverk]

Поки є кого любити, допоки є цигарки та руки, що тримають чашку кави, цікава книжка - жити можна.

Це є моє багатство.

[you-should-not-read-this]

«Рок-Н-Рол» Сергій (Колос) Мартинюк

[lialka-o]

Жадана багато не буває

А якщо хочете отримувати сповіщення в рандомний момент з якимись його цитатами, велкам:

https://t.me/zhadan_s

[tushkovanakapusta]

Чорна кіптява спадає зі стелі

На білі постелі

Ти чекаєш когось?

А дарма

Після десятої до твого міста рейсів нема

А дарма?

Не бреши, Дездемоно, коханому 

Ти не молилась

І як?

Отримала чого хотіла?

У вінках твоє тіло

[reenabel]

У мене приголомшливий день сьогодні видався! З ранку, під час шопінгу, зустріла @max.kidruk з його командою і очам не повірила, а під вечір несподівано потрапила на презентацію його нової книги #ДокиСвітло. Вельми дякую за чудову лекцію-презентацію та автограф. Макс, бажаю подальшого творчого натхнення і чекаю на нові проекти! ❤️📖☕ #maxkidruk #ДокиСвітло #укрсучліт #читайукраїнське #yamisscoffee #позитив https://www.instagram.com/p/B39-n_vnMrS/?igshid=1u1qkp53vfb3x

[sofilovverk]

найжахливіший, найдорожчий і проклятий.

Найжахливіший, найдорожчий і проклятий. Віднині ти мій спогад. Ти розчинився у травневому Києві та став частиною цього міста, частиною повітря, привидом кожної вулиці. Пробач мені, що так  зухвало та зовсім нечемно замикаю тебе у свій крихкий спогад, навіть не запитавши, чи ти не будеш цього проти. Та гадаю, що зовсім не був би. Знаю, що ти такий самий романтик як і я. Тому, збережу тебе для себе зашифрувавши в літери. Можливо, це трохи егоїстично, але я не вмію інакше. Чи він досі існує?(пошепки) Ти поїхав тоді, коли столицю присипало літнім снігом - пухом, що є передвісником теплої пори року, коли повітря терпке, люди спраглі до кохання, а ввечері опускається запах ще зовсім сором'язливого червня, що вийшов прогулятися перед сном. Найжахливіший, найдорожчий і проклятий. Мені було приємно проводити тебе на вокзал. Я б хотіла востаннє бачити твою посмішку від котрої у мене майже тижневе похмілля... А коли воно пройде, я знову буду сміятися над собою, за те, що навигадувала стільки дурниць.

Найжахливіший, найдорожчий і проклятий(пошепки).

[sofilovverk]

друже

Твоя тепла та вишукана душа викликає незрозумілий трепет у межах мого тіла, що розтікається по ньому наче я вилізла точно із ванни наповненою солодким шампанським; з кінчиків пальців ліниво стікають золотисті краплинки. Ти пішов, а я досі відчуваю поколювання на шкірі та легке запаморочення від твого погляду. Мені подобається бути для тебе другом.

[sofilovverk]

Станція Університет. Декілька хвилин до повного західну зимового сонця, вискочила з роботи раніше звичайного через повітряну тривогу і змогла застати таку красу.

Я більше не живу там та не бігаю з метро вниз до Кониського на роботу, яка завдала шкоди моїй нервовій системі. Не любила її зовсім, але всі колеги були моїми друзями, шкода, що то не мій світ видався. Не хотілося спиватися на кафедрі разом з її завом. Один із моїх улюблених спогадів - це її день народження. День народження цієї чарівної квітки. Ми дуже вузьким колом випивали допізна і до такого стану, що почали курити у приміщенні кафедри. А наступного дня мене звільнили, хоча на столі директора вже місяць висіла моя заява.

Тепер я живу за тисячі кілометрів від мого колись улюбленого міста, що будоражив мій настрій та серце. Сподіваюсь, що мене ще чекають в гості.

Київ, я тебе люблю. Залишайся в колекції моїх сновидінь. Ми були разом три роки.

З любов‘ю

Софія, найпалкіша шанувальниця твоїх викрутасів

[sofilovverk]

Захід сонця як спроба Всевишнього відірвати мирян від побуту й власних справ, щоб хоча б на хвилини заволодіти їх увагою та спрямувати на прекрасне, на вічне, на щось витончене, на щось, що торкається їх душі;

щоб навіть невіглас підійняв очі до гори та стрепенувся від того, що невидимі пальці торкнулися його серця (але лише на мить)

все добре, друже. невже? так, за дуже-дуже-дуже наче довгий час… ніщо не вічно, ця думка завжди принесе мені спокій.

[sofilovverk]

The first week of German classes was difficult but successful✅

I was a little sick.

There are still 7 months of 5/2 classes ahead. May God give us the strength to get through it all🫣🍎

[sofilovverk]

Із нотаток за осінь 2023. Щось про душу та творчість (як завжди)

Мені завжди доводилося шукати. Але що я шукала весь цей час зрозуміла тільки нещодавно - слова.

Чому симптоми переродження душі такі схожі з її неминучою смертю найближчим часом? Агонія з думок атакує не тільки розум, але й тіло, змушуючи відчувати жар, дурман, марення та інші радощі безумства. Ще трохи й межу божевілля буде пройдено. Вкотре.

Завжди доводилося розплутувати. Доводилося вірити та сподіватися, у серця тримати надію, а в серці Любов. І завжди шукати форму. Не тільки для слів. Шукати форму для себе, для душі. Шукати себе. Та кожного разу, коли ти стаєш на цей одвічно вічний шлях - ти має вив��ртати себе назовні.

Роздивляйся та милуйся своїми обачно захованими таємницями, доставай же, ну! Всі погано освітлені куточки та думки, відкинь лушпиння, знай де ти закінчуєшся.

Періодами виходить так, що губишся шукаючи. Думки вже наче не твої, а мрії сфальсифіковані.

І знаєш, варто ще додати, якщо тіло - сосуд для душі, то життєво необхідно доставати її назовні та шукати ту саму форму, власну. Це і називається творчість.

[sofilovverk]

Тягаю всюди улюблений шарф та незліченні за кількістью мрії.

Я б сказала, що мені страх ні по чому,

але не люблю брехати.

Осінь нагадує руді пасма, що спадали до плечей,

тут є запах кави та спаленого листя,

наші ніжні та тендітні цілунки.

Я досі тебе люблю,

але вже зовсім інакше.

Вірші писати не вмію,

але люблю красиві оберти слів, що подекуди дряпають мені шкіру.

Не знайшлося місця під сонцем сьогодні,

можливо завтра поталанить трошечки більше.

[sofilovverk]

запах запорошених килимів і шаф із пліснявою; альбом із наліпками, журнали, вид із дев'ятиповерхівки на дитячий майданчик, що сповнений щирих криків, а ми на кухні в старій кавомолці готуємо цукрову пудру. дитинство промайнуло, мов м'яч футбольним полем, і потекло воно в темряву галактик, віддаляючись дедалі далі...

куди все це поділося? ставлять собі запитання дорослі-дорослі, вкотре дивуючись швидкоплинності часу і стислості наших життів, забуваючи, що ми всі живемо на кам'яній кулі посеред космосу в оточенні таких самих кам'яних і газових тіл. але, попри це, дивовижним чином, ця куля сповнена всіляких смислів. напевно, більше ніде у Всесвіті немає стільки сенсу як тут - на Землі

[sofilovverk]

You know, I just like to think about simple things.

I love Kyiv, and my brother, and the people who live there. And streets that I am afraid to forget or remember forever

[sofilovverk]

Сон опустився на поле колосків; легка жовтувата димка окутала дівчину, що стояла неподалік від швидкісного шосе та розглядала щось. Кінець серпня. Вона чекала там на осінь, що мала б принести із собою надію на щасливе майбутнє та терпиме теперішнє. Темно-синє пальто покривало її щиколотки, довге волосся кохалося з вітром, а очі, здається - із самим небом, таким самим сірим як і її очі. З якої картини вона зійшла?

Нарешті свіже повітря та легкий запах вологого ґрунту після дощу, що орошив землю від довгої засухи. Легка посмішка танцювала на її обличчі так, наче вона спить та кутається у свій теплий шматочок бавовняної ковдри. Їй було добре. Руки легкі. То був сон.

[sofilovverk]

вбиті зимою -

вилікувані літом.

дихати треба

навіть якщо не хочеться.

які б там не були прогнози

від командирів,

президентів,

панів міністрів,

ворогів -

шлях лежить наш до орбіти земної й назад.

тому, дихати ще треба,

навіть якщо не хочеться.