#укрсучліт

[sofilovverk]

Поки є кого любити, допоки є цигарки та руки, що тримають чашку кави, цікава книжка - жити можна.

Це є моє багатство.

[you-should-not-read-this]

«Рок-Н-Рол» Сергій (Колос) Мартинюк

[lialka-o]

Жадана багато не буває

А якщо хочете отримувати сповіщення в рандомний момент з якимись його цитатами, велкам:

https://t.me/zhadan_s

[tushkovanakapusta]

Чорна кіптява спадає зі стелі

На білі постелі

Ти чекаєш когось?

А дарма

Після десятої до твого міста рейсів нема

А дарма?

Не бреши, Дездемоно, коханому 

Ти не молилась

І як?

Отримала чого хотіла?

У вінках твоє тіло

[reenabel]

У мене приголомшливий день сьогодні видався! З ранку, під час шопінгу, зустріла @max.kidruk з його командою і очам не повірила, а під вечір несподівано потрапила на презентацію його нової книги #ДокиСвітло. Вельми дякую за чудову лекцію-презентацію та автограф. Макс, бажаю подальшого творчого натхнення і чекаю на нові проекти! ❤️📖☕ #maxkidruk #ДокиСвітло #укрсучліт #читайукраїнське #yamisscoffee #позитив https://www.instagram.com/p/B39-n_vnMrS/?igshid=1u1qkp53vfb3x

[sofilovverk]

найжахливіший, найдорожчий і проклятий.

Найжахливіший, найдорожчий і проклятий. Віднині ти мій спогад. Ти розчинився у травневому Києві та став частиною цього міста, частиною повітря, привидом кожної вулиці. Пробач мені, що так  зухвало та зовсім нечемно замикаю тебе у свій крихкий спогад, навіть не запитавши, чи ти не будеш цього проти. Та гадаю, що зовсім не був би. Знаю, що ти такий самий романтик як і я. Тому, збережу тебе для себе зашифрувавши в літери. Можливо, це трохи егоїстично, але я не вмію інакше. Чи він досі існує?(пошепки) Ти поїхав тоді, коли столицю присипало літнім снігом - пухом, що є передвісником теплої пори року, коли повітря терпке, люди спраглі до кохання, а ввечері опускається запах ще зовсім сором'язливого червня, що вийшов прогулятися перед сном. Найжахливіший, найдорожчий і проклятий. Мені було приємно проводити тебе на вокзал. Я б хотіла востаннє бачити твою посмішку від котрої у мене майже тижневе похмілля... А коли воно пройде, я знову буду сміятися над собою, за те, що навигадувала стільки дурниць.

Найжахливіший, найдорожчий і проклятий(пошепки).

[sofilovverk]

друже

Твоя тепла та вишукана душа викликає незрозумілий трепет у межах мого тіла, що розтікається по ньому наче я вилізла точно із ванни наповненою солодким шампанським; з кінчиків пальців ліниво стікають золотисті краплинки. Ти пішов, а я досі відчуваю поколювання на шкірі та легке запаморочення від твого погляду. Мені подобається бути для тебе другом.

[sofilovverk]

Із нотаток за осінь 2023. Щось про душу та творчість (як завжди)

Мені завжди доводилося шукати. Але що я шукала весь цей час зрозуміла тільки нещодавно - слова.

Чому симптоми переродження душі такі схожі з її неминучою смертю найближчим часом? Агонія з думок атакує не тільки розум, але й тіло, змушуючи відчувати жар, дурман, марення та ��нші радощі безумства. Ще трохи й межу божевілля буде пройдено. Вкотре.

Завжди доводилося розплутувати. Доводилося вірити та сподіватися, у серця тримати надію, а в серці Любов. І завжди шукати форму. Не тільки для слів. Шукати форму для себе, для душі. Шукати себе. Та кожного разу, коли ти стаєш на цей одвічно вічний шлях - ти має вивертати себе назовні.

Роздивляйся та милуйся своїми обачно захованими таємницями, доставай же, ну! Всі погано освітлені куточки та думки, відкинь лушпиння, знай де ти закінчуєшся.

Періодами виходить так, що губишся шукаючи. Думки вже наче не твої, а мрії сфальсифіковані.

І знаєш, варто ще додати, якщо тіло - сосуд для душі, то життєво необхідно доставати її назовні та шукати ту саму форму, власну. Це і називається творчість.

[sofilovverk]

Тягаю всюди улюблений шарф та незліченні за кількістью мрії.

Я б сказала, що мені страх ні по чому,

але не люблю брехати.

Осінь нагадує руді пасма, що спадали до плечей,

тут є запах кави та спаленого листя,

наші ніжні та тендітні цілунки.

Я досі тебе люблю,

але вже зовсім інакше.

Вірші писати не вмію,

але люблю красиві оберти слів, що подекуди дряпають мені шкіру.

Не знайшлося місця під сонцем сьогодні,

можливо завтра поталанить трошечки більше.

[sofilovverk]

запах запорошених килимів і шаф із пліснявою; альбом із наліпками, журнали, вид із дев'ятиповерхівки на дитячий майданчик, що сповнений щирих криків, а ми на кухні в старій кавомолці готуємо цукрову пуд��у. дитинство промайнуло, мов м'яч футбольним полем, і потекло воно в темряву галактик, віддаляючись дедалі далі...

куди все це поділося? ставлять собі запитання дорослі-дорослі, вкотре дивуючись швидкоплинності часу і стислості наших життів, забуваючи, що ми всі живемо на кам'яній кулі посеред космосу в оточенні таких самих кам'яних і газових тіл. але, попри це, дивовижним чином, ця куля сповнена всіляких смислів. напевно, більше ніде у Всесвіті немає стільки сенсу як тут - на Землі

[sofilovverk]

You know, I just like to think about simple things.

I love Kyiv, and my brother, and the people who live there. And streets that I am afraid to forget or remember forever

[sofilovverk]

Сон опустився на поле колосків; легка жовтувата димка окутала дівчину, що стояла неподалік від швидкісного шосе та розглядала щось. Кінець серпня. Вона чекала там на осінь, що мала б принести із собою надію на щасливе майбутнє та терпиме теперішнє. Темно-синє пальто покривало її щиколотки, довге волосся кохалося з вітром, а очі, здається - із самим небом, таким самим сірим як і її очі. З якої картини вона зійшла?

Нарешті свіже повітря та легкий запах вологого ґрунту після дощу, що орошив землю від довгої засухи. Легка посмішка танцювала на її обличчі так, наче вона спить та кутається у свій теплий шматочок бавовняної ковдри. Їй було добре. Руки легкі. То був сон.

[sofilovverk]

вбиті зимою -

вилікувані літом.

дихати треба

навіть якщо не хочеться.

які б там не були прогнози

від командирів,

президентів,

панів міністрів,

ворогів -

шлях лежить наш до орбіти земної й назад.

тому, дихати ще треба,

навіть якщо не хочеться.

[sofilovverk]

Усе містить візерунок, що є частиною Всесвіту. Він симетричний, витончений, і граційний - саме ці риси проглядаються в творіннях справжніх митців. Їх можна відчути у зміні пір року, у плині піску по схилу, у плетені гілок креозотового куща або в мереживі його листя. Ми намагаємося втілити ці схеми в нашому житті та суспільстві, шукаючи заспокійливі ритми, танці, форми. І все ж таки можна побачити загрозу, що криється в пошуках найвищої досконалості. Очевидно, що вершинний візерунок має власну закономірність- досконалість усе рухає до смерті.

Принцеса Ірулан. Збірка речень Муад‘Діба

[sofilovverk]

«- Щоб перепливти океан, спочатку треба втратити із горизонту землю. То що, Ви в океан?»

- КС.

Найліпший академічний куратор та людина в університеті.

[sofilovverk]

На вулиці стояла травнева ніч, чиє небо захопила у кусачки глибока синь із загравою на небі, що палає від ворожих ракет. На той момент мені випало щастя жити без сусідів по кімнаті, тому довелося заглянути на перекур до свого товариша з 33-ї. Він сидів поблизу відкритого дерев'яного вікна, чия біла фарба була полущена часом. Дійсно, повітря було геть вологим вже тоді, а до літа залишалися лічені тижні. Моя спина прилинула до дверей, тут здавалося трохи безпечніше, а мій славний друже непорушно сидів на своєму ліжку та слухав важкі вибухи, що лунали бозна-де.

Інтер'єр був типовою хлопчачою кімнатою в гуртожитку: чотири ліжка, обдерті шпалери на стінах у різних місцях, склеєні старим скотчем, якісь рожеві шматки були й на стелі, незрозумілі плакати та наліпки з аніме-дівчатами, прапор УПА, іграшковий пістолет на мотузці, п'ятилітрова банка з бенеками, запах жовтого Кемел, зіпсованої їжі ��а сперми. Щоб мати менш збентежений вигляд ми розмовляли про релігію, сталінізм, жартували про радянську владу та різного роду непристойні інтелігентні речі, щоб заглушити тривогу котра пронизує все тіло, навіть якщо того не хочеш.

Якісь студенти стояли у коридорі, а хтось відразу пішов до сирого підвалу, що був спортивною залою водночас. Ми продовжували курити цигарки й розмовляли, розмовляли, розмовляли, допоки відчуття абсурдності нашого положення не натягнуло на сирі стіни тишу... Ці замерзлі юнацькі душі спраглі бажанням жити розійшлися спати, коли пролунав відбій повітряної тривоги.