#львова

[arttegpsalterion]

Зуб Дракона

Легенда алхимика. Утомленный путник за бессмертием/ Великое делание, прежде всего, создание человеком себя самого, то есть, полное и всеобщее раскрытие его способностей, власть над своей судьбой, и, в особенности, совершенное освобождение его воли. Ссылка на источник: Читать дальше »

[wpristav]

Взрывы от Харькова до Львова: ВС РФ нанесли комбинированные удары по объектам противника

В ночь на 1 июня громко было в целом ряде...... Читать дальше »

[tomorrowusa]

A Ukrainian teen who was moved by Russian authorities from Russian-occupied Ukraine to Russia last year was told he could get drafted into Putin's pathetic army after he turns 18.

After an international outcry, Bogdan may finally be returned to Ukraine.

A 17-year-old Ukrainian who was moved from Ukraine to Russia found out recently he was facing the prospect of being conscripted into the army fighting against the country of his birth. Bogdan Yermokhin, originally from the Ukrainian city of Mariupol, tried to return to Ukraine in March but was stopped by Russian border guards. He is soon due to turn 18 and was ordered to report to a Moscow region draft centre next month. But then his plight became public knowledge and after his lawyer appealed to President Volodymyr Zelensky for help, Russia appears to have had a change of heart. Russian's children's commissioner Maria Lvova-Belova announced on Friday that he would soon be taken abroad to meet his cousin, and Ukraine confirmed the plan. Bogdan Yermokhin was orphaned in 2014 and before Russia's invasion of Ukraine he lived with a foster family in the port city of Mariupol. The director of a technical college where he was studying became his legal guardian in 2021. In 2022, Mariupol was seized by Russian forces after one of the bloodiest battles of the war, and Bogdan ended up in Russia. It remains unclear how or why he was moved.

Russia has been illegally transporting Ukrainian kids from occupied territories since not long after Putin's invasion began. This is banned by international law.

[I]n March 2023, the International Criminal Court issued arrest warrants for Ms Lvova-Belova and President Vladimir Putin. The ICC said Russia's aim was "permanently removing these children from their own country." Bogdan Yermokhin was transferred first to the city of Donetsk in Russian-occupied Ukraine and later to a youth summer camp in the Moscow region with a group of 30 Ukrainian children, including one boy fostered by the children's rights commissioner herself. The teenager was eventually put in the care of a local foster family and given Russian documents. He entered a college in Russia to continue his studies and Ms Lvova-Belova also claimed that he worked in summer camp aiming to "integrate" teenagers from Russian-occupied Ukraine.

Russia is losing population and the standard of living outside a few of the larger cities is plummeting. Kidnapping kids from Ukraine is one of the few options the Putin dictatorship has to slow down population implosion.

Ms Rudnitskaya argued that he was not at risk of being sent to fight in Ukraine. "He is a student," she said, adding that "new recruits do not take part in the Special Military Operation" - using Russia's official term for its full-scale war. Maria Lvova-Belova agreed, accusing the media of "hype". Russian authorities have frequently insisted that new recruits are not sent to the front line, but the BBC has established on multiple occasions that this has in fact happened.

Yep, it's been documented that not all of the members of Putin's dismal army in Ukraine are exactly "volunteers".

In April 2023, Maria Lvova-Belova announced at a news conference that Bogdan Yermokhin had tried to return to Ukraine on his own. She said that Russian border guards had managed to stop him. "We caught him on the border with Belarus," she announced. "We managed to stop him at the last minute."

Of course. Why on earth would anybody want to remain in Russia?

After a lot of bad publicity, indicted war criminal Maria Lvova-Belova is attempting to revise the narrative on Bogdan.

In her latest remarks on social media on Friday, the children's commissioner was adamant that up until October he had wanted to stay in Russia, and that Russian authorities had done nothing against his will. "Now Bogdan's opinion on where he would like to live has changed and he plans to return to Ukraine." Before his earlier failed attempt to leave Russia in March, at least one other Ukrainian teenager from Mariupol placed in a Russian foster family succeeded in returning to Ukraine. Ukraine's human rights ombudsman, Dmitry Lubinets, said the boy, who he named Serhiy, had sought help online from Ukrainian chat bots in December 2022. Bogdan Yermokhin was also active on social media, but he stopped posting under his name in March, at around the time of his attempt to leave Russia. [ ... ]

Bogdan's Russian foster family and his former Ukrainian guardians have confirmed to the BBC that Russian authorities now consider him a Russian citizen, so he would have been obliged to serve in the army under Russian law. But under international law issuing documents in occupied territories is illegal and Ukraine condemns the practice. This became one of the grounds for the ICC's arrest warrant for Maria Lvova-Belova. As far as Ukraine and the rest of the international community is concerned, Bogdan Yermokhin remains a Ukrainian citizen, and the Russian military summons is illegal. The Russian children's commissioner denies authorities have engaged in any illegal activity and Moscow rejected claims it impedes the return of minors to Ukraine. However, its authorities insist only mothers or other close relatives can make their way to Russia in person to take their children back to Ukraine.

Hopefully Bogdan will be back home in Ukraine before long where he can recover from his ordeal in Russia.

[newssocialite]

Юбилейный 25-й сезон «Ведогонь-театр» откроет спектаклем «Посадник»

В истории литературы мало таких произведений, которые бы могли так живо и точно передать сложные человеческие драмы и в то же время затронуть важные и универсальные темы. Одной из таких неоконченных и наименее изученных пьес является «Посадник» Алексея Константиновича Толстого. В центре сюжета — военно-политическое противостояние между Новгородской феодальной республикой и Суздальским княжеством…

[kazyavkicom]

Казино Львова - рейтинг

Казино Львова - это одно из самых популярных казино в Украине. Здесь можно найти множество игровых автоматов, рулеток, блэкджека и других азартных игр. Однако, в современном мире все больше людей предпочитают играть в онлайн казино. В этой статье мы рассмотрим топ онлайн казино Львова -

JoyCasino JoyCasino - это одно из лучших онлайн казино в Украине. Оно было основано в 2004 году и с тех пор завоевало множество поклонников. JoyCasino предлагает широкий выбор игр от ведущих производителей, таких к��к Microgaming, NetEnt, Quickspin и других. Также здесь можно получить щедрые бонусы за регистрацию и депозиты.

SlotV SlotV - это современное онлайн казино, которое предлагает множество игр от ведущих производителей. Оно было основано в 2017 году и уже завоевало множество поклонников благодаря своей щедрой программе бонусов. Здесь можно получить бонусы за регистрацию, депозиты, участие в турнирах и другие акции.

Play Fortuna Play Fortuna - это еще одно популярное онлайн казино в Львове. Оно предлагает большой выбор игр от ведущих производителей, таких как NetEnt, Microgaming и других. Кроме того, здесь можно получить щедрые бонусы за регистрацию и депозиты, а также участвовать в турнирах и других акциях.

Casino-X Casino-X - это одно из самых новых онлайн казино в Украине. Оно было основано в 2012 году и с тех пор завоевало множество поклонников благодаря своим играм от ведущих производителей, таких как NetEnt, Microgaming, Quickspin и других. Кроме того, здесь можно получить щедрые бонусы за регистрацию и депозиты, а также участвовать в турнирах и других акциях.

VulkanBet VulkanBet - это одно из самых популярных онлайн казино в Украине. Оно предлагает большой выбор разных игр.

[o-nexis]

23 серпня 2024

Цінність українського прапора вперше в усвідомленому житті я зрозуміла в Луганську напередодні окупації.

Для мене цей прапор - стікер, який я клеїла щодня в ліфті вночі, й щоранку хтось з сусідів його здирав, а я клеїла знов.

Це мітинг на 9 березня, коли тітушки напали на луганський майдан, виривали прапори в людей з рук та топтали його. А жінки позаду кричали "Даві его!!".

Це коли ми збиралися на луганський "майдан" вперше, виявилося, що українських прапорів в Луганську просто немає - всіх їх вилучили з магазинів. І моя тоді подруга шила його сама вночі. Він був грубо зроблений, з кольорами, які й не дуже-то відповідали, але все одно було зрозуміло, що це прапор України.

Пізніше, коли ми вибиралися з міста і вже були КПП, росіяни, обшуки та зброя, прапор лежав у мене в сумці захований між речами. Я боялася, що його знайдуть, але мусила його забрати.

Прапор - це маленькі стрічки, які ми носили на одязі перед окупацією, коли в місті вже були озброєні вічно п'яні "ополченці". Пам'ятаю, як одного разу мене зупинили та намагалися вивести на чисту воду, що я дрг бандерівка зі Львова. Відпустили тільки після того, як вдалося довести, що я місцева. Але пощастило не бути відпізженою.

За цей прапор 10 років українці віддають своє життя, залишають свої родини і все їм дороге. За цей прапор катують, знущаються, окупують. Прапор до війни - просто піктограма, яку ти радієш побачити на Чемпіонаті світу з футболу, Євробаченні чи Олімпіаді.

Прапор після війни - це символ. Символ супротиву, одвічної боротьби українців за право існувати, символ, що ми не вони.

Вітаю всіх з Днем прапора 🇺🇦

Дякую всім, хто нас захищає й вічна пам'ять тим, хто загинув на цій війні.

©ЛЮТЬ

t.me/angryangrier

[zvychaynedivchysko]

Я скоро почну жартувати що місто якого не існує то не Житомир, а Тернопіль!

Реальніше доїхати до Львова, а потім повернутись до Тернополя ніж нормально знайти квитки в УЗ.

[lloreleya]

И в продолжение предыдущего поста, ещё несколько снимков Львова:

[du-sha]

Я дійсно хочу переїхати до Львова. Така маленька мрія з дитинства)

[goshminherz]

Машинисту РЖД из Амурской области утвердили приговор за «финансирование ВСУ». Он переводил деньги маме в Украину

Верховный суд Амурской области утвердил приговор награжденному знаком «За безупречный труд на РЖД» 48-летнему машинисту Остапу Демчуку - суд первой инстанции назначил ему ранее 13 лет строгого режима и 400 тысяч рублей штрафа.

Родившийся неподалеку от украинского Львова Демчук был задержан еще в июне 2023 года. По версии следствия, он переводил деньги за границу, которые потом использовались в интересах ВСУ. В то же время он открыто поддерживал коллег, участвующих в «СВО», и даже получил за это грамоту от профсоюза.

В интервью «Первому отделу» Демчук рассказывал, что часть переведенных маме денег она «отдала на церковь», а «несколько тысяч отдала на заправку авто, которые возили гумпомощь по селу, купила пару комплектов теплых пижам бывшим военным, которые в психбольнице лежали с тяжелыми контузиями».

Всего, по версии следствия, Демчук якобы сделал 15 переводов «для покупки Вооруженными силами Украины дронов-камикадзе, амуниции и военной техники».

В январе 2023 года Демчука пытались также обвинить в поджоге военкомата — его допрашивали семь часов подряд, однако так и не доказали его вину.

[hirkyy]

лідер найвпливовішої опг львова. його боялися навіть бандерівці.

[unhonestlymirror]

🇩🇪 Записки лікаря в Німеччині:

Я працюю сімейним лікарем 5 місяців. За цей час я прийняла понад дві сотні українських пацієнтів.

Коли я уявляла собі роботу у Нойштадті (богемний район у центрі Дрездена), у голові виникав образ патлатих іпохондриків, які спочатку дивляться на свої біркенштоки, а потім довірливо повідомляють, що в них паморочиться в голові і німіють пальці. У чому справа, лікарю? Може в моїй новій веганській дієті, а може в тому, що я люблю Сартра?

Медикаментів ніяких не приймаю, не п’ю, курю тільки траву, але во��а біо. Зробіть мені аналізи на все і дайте отрути! Але тільки рослинного походження і місцевого виробника, не хочу підтримувати діяльність трансатлантичних корпорацій і великих фармкомпаній.

Коли я думала про роботу в Нойштадті, я уявляла собі гіпертонічну хворобу, застуди, геморої, грибки на нігтях і натовп молодих невротиків з хворобливою пристрастю до мистецтва, словом когось на кшталт мене самої.

На третій день моєї роботи я прийняла пацієнтку зі Львова, яка просто нагуглила кабінет сімейного лікаря біля свого будинку.

Їй пощастило.

Я говорила з нею українською і ще не цілком розібравшись, як усе працює, зробила повний медичний огляд і неврологічне обстеження.

Одразу зробила, замість того, щоб «дати термін» через місяць.

Пацієнтка скаржилася на біль у грудях.

Щоправда, протягом п’яти років.

З усім ентузіазмом і параноєю не надто досвідченого лікаря, я вирішила виключити інфаркт.

Взяла в неї кров на тропонін і зробила кардіограму.

Пацієнтка залишилася задоволена. Медсестри не надто.

Через два тижні жива черга сягала воріт, що виходять на вулицю.

Двір у нас великий, тож людей було не менше двадцяти. І це о 8-й ранку.

Українці множилися в геометричній прогресії.

Приходили на «гострі години прийому» як до себе додому, вигадували собі термінові скарги, а потім підморгували мені «лікарю, я їм там сказала, що пронос і блювота, але просто не хотіла чекати».

Приходили з немовлятами, кішками, хитромудрими формулярами німецькою і похоронними листами українською.

Приходили з претензіями, що я не педіатр і пропозиціями спекти київський тортик, якщо ми зробимо їм рекламу.

Приходили з переломами, зубним болем, панічними атаками.

Одним словом, приходили поговорити.

Необов’язково зі мною, іноді терапевтичний ефект мала бесіда в кімнаті очікування з іншими пацієнтами. Завжди приємно побачити, що комусь гірше, ніж тобі.

Згодом я навчилася розуміти хто з якого міс��а за скаргами.

Іноді я розуміла за говіркою, що людина з центральної України, безпомилково вираховувала одеситів за нашою флегматичною пихатістю, а галичан за цим прекрасним «пані Іринко».

Іноді лінгвістичної проникливості не вистачало і тоді мені на допомогу приходили симптоми.

За місяць роботи я зрозуміла, що якщо молода жінка астенічної комплекції не може спати і не може їсти — швидше за все, вона з Херсона.

Я зрозуміла, що якщо пацієнтка за шістдесят уперше в житті скаржиться на раптові напади безпричинного страху – швидше за все, вона з Харкова.

Я зрозуміла, що якщо 40-річна жінка схудла на 17 кг (і це не маніфестація цукрового діабету або онкологія) – найімовірніше, вона з Маріуполя і в неї хтось загинув.

Люди приходили різні.

Я завжди запитувала німецькою «auf russisch oder ukrainisch», багато хто говорив «та яка різниця», україномовні раділи і розповідали про те, як нещодавно були в російського сімейного лікаря, який називав їх націоналістами і просив перейти «з української на нормальну».

У Дрездені це часта історія.

Багато лікарів переїхали з Росії 20 років тому і досі живуть у затишній радянській реальності, ностальгуючи за морозивом по п’ять копійок і засланням до Сибіру.

Люди приходили різні.

Різного віку, професій, статусу, вірувань і переконань, усі вони приходили з надією на гіпотиреоз або нестачу вітаміну Д.

З надією на те, що вони отримають таблетку і їхнє життя стане менш нестерпним.

Фрау А. почала плакати, щойно сіла на стілець.

«Я нічого не встигаю, дитина в садочку, я ходжу на курси німецької, але нічого не запам’ятовую, зі мною щось не так, я тупа, будь ласка, перевірте щитовидку».

Через п’ять хвилин виявилося, що курси дуже інтенсивні. П’ять годин, щодня, дитина постійно хворіє, чоловік хоче йти на фронт, вона погано спить.

Коли вчителька німецької дає тест, у Пані А. тахікардія і пересихає в роті.

– Ви взагалі збираєтеся тут залишатися? – запитала я, – вам навіщо потрібна німецька?

– Та ні, думаю, що влітку додому, не будемо ми тут, не хочу.

– Ну так сприймайте це як спосіб провести час і соціалізуватися.

Пані А. здивувалася, вона чекала, що я буду її лаяти за це.

Так і сказала.

Це також пострадянська травма — весь час чекати, що інші знають краще, що тобі потрібно.

У неї не було гіпотиреозу, але їй допоміг лікарняний на два тижні.

Пані Б. прийшла з іншим питанням.

«Я не хочу свого чоловіка, інших – так, а його – бачити не можу», вона зробила паузу: «Знаю, недобре так казати, у багатьох чоловіки далеко, вони страждають, але ми першого дня війни виїхали з дому, ми біля кордону з Польщею живемо. Лізе постійно, вже сил немає! Знайома казала, може в мене щось з гормонами».

У неї не було гіпотиреозу, але виявилося, що чоловік її б’є.

Гіпотиреоз був у Пані С. із Нікополя, яка думала, що в неї гіпертиреоз, бо серце стукало як ненормальне щоразу, коли вона читала новини.

Нікополь обстрілювали щодня, там залишилися її мама і сестра.

Люди приходили різні, але всі за одним і тим самим.

Будь ласка, дайте нам якусь причину. Чому так погано? Як далі жити?

Подаруйте діагноз, дайте те, з чим можна боротися, те, що можна контролювати.

Найчастіше я цитувала Франкла і говорила:

«Усе, що ви відчуваєте, – природно. Ненормальна реакція на ненормальні обставини – нормальна. Ви – жива людина».

Я валідувала їхнє право бути розчавленими через власне безсилля.

Я виписувала антидепресанти і заспокійливі частіше ніж ібупрофен.

Багатьом пацієнтам було соромно від того, що їм погано.

Не може ж випадати волосся через війну? А кола під очима, відсутність сил, я вчора вдарила свою дитину, невже це теж через війну? А чому в мене щотижня застуда?

У Києві діти теж ходили в садок і все було нормально. А постійна печія? А чому стрибає тиск і ночами я прокидаюся від того, що серце вистрибує з грудей?

Я — просто руїна, війна тут ні до чого, перевірте гемоглобін!

Особливо соромно було чоловікам.

Я ж не на війні, не в окупації, тут мирне небо, мені б гарувати, а я сиджу на соціалці і ще по лікарях тиняюся.

Люди недооцінювали кількість зусиль, які доводиться витрачати на виживання в умовах нової реальності.

Біженство — це не туристична поїздка.

Біженство — це спроба вмістити своє життя у дві валізи і водночас удавати, що все нормально, щоб не налякати дітей.

Біженство — це коли ти повністю залежиш від інших людей і бюрократичних інституцій.

Люди бояться джоб-центру більше ніж лейкозу.

Я взяла аналізи у літнього чоловіка в рамках чек-апу і мене насторожив його загальний аналіз крові.

Я відправила його до гематолога і довго пояснювала йому і його дружині чому важливо туди піти.

Говорила про те, що є варіант, що це хронічна інфекція, тоді потрібно шукати фокус, але найімовірніше це лейкоз.

Вони помітно нервували і я почала думати, що перевантажила їх інформацією. Виявилося, що нервували вони не через це.

Завтра у них був призначений термін у джобцентрі.

Люди зі сльозами на очах благають дати їм антибіотики, бо не можна пропускати курси, за які платить держава (ну і ще тому, що в Україні антибіотики без рецепта і люди звикли ковтати їх як цукерки).

Люди приходять у пошуках причини, яка пояснила б, чому їм так погано, але сподіваються переконатися, що все нормально.

Навіть найзавзятіші хроніки, які роками ігнорували свій ХОЗЛ, туберкульоз або серцеву недостатність, раптом приходять на прийом. Почасти тому, що на шару і оцет солодкий, а за страховку все-таки платить держава. Почасти через те, що бояться залишитися без ліків, а в аптеці тут так просто не купиш ні антибіотики, ні транквілізатори. Почасти тому, що їм важливо знати, що смерть наразі на іншому боці річки. Вони не помруть найближчим часом. На чужій землі. Не попрощавшись із найближчими.

Нещодавно у всіх київських новинах передавали історію про жінку, яка відвезла сина до садочка, а потім в її авто прилетів уламок снаряда. Після обіду усіх дітей забрали, а за хлопчиком так ніхто й не прийшов.

Наступного дня в мене було три пацієнтки з панічними атаками.

У всіх маленькі діти.

«Чого ви боїтеся? Спробуйте зафіксувати думку, яка запускає страх», – запитала я у Фрау О., вона була в мене вже багато разів через сильну мігрень.

«Ну чого-чого» – Пані О. різко видихнула. – «Що з ними буде, якщо я того? Одному – дев’ять, другому – п’ять?»

Вона не змогла вимовити слово «помру».

Люди приходять різні, у когось букет зппп, у когось свята трійця: гіпертонія, діабет, серцева недостатність, у когось психіатричний анамнез завдовжки в життя, у когось рідкісне аутоімунне захворювання або генетична патологія, але status praesens – один і той самий.

Війна.

Майже у всіх хтось залишився в Україні. Старенька мама, брат-інвалід, кішка, яку ніяк не виходил�� взяти з собою, бо слінг із немовлям і друга дитина під боком. Залишився будинок, у якому щойно закінчили ремонт, робота, документи, закоханість, юність, могили рідних, іпотека…

Довелося бігти швидше, ніж вдавалося усвідомити, що відбувається.

А потім не було часу на усвідомлення, потрібно було вижити, доїхати, знайти де спати, оформити документи, влаштувати дітей до садочка чи школи, знайти квартиру, меблі, педіатра, спрей від астми для молодшого і засіб від цвілі на стінах. Чужою мовою, у чужій побутовій реальності.

Коли там усвідомлювати та й чи треба?

Цей біг завмер.

Завмер і залишився всередині.

Багато українців і українок усе ще біжать і не можуть зупинитися.

Біжать від минулого і від майбутнього, від страху, від війни і від її наслідків, від необхідності вибору і від прийняття катастрофи.

Однією ногою в Україні, іншою в Німеччині.

Паралельно у двох реальностях.

Вранці — німецька школа, ввечері — українська. А що? Дитина йшла на золоту медаль, треба не відставати.

Вранці — курси німецької, ввечері — онлайн університет. А що, у мене останній курс медичного університету.

Вранці — скайп із чоловіком (якщо в нього світло буде), ввечері — Різдво з німецькими сусідами і спроба пояснити на пальцях що таке кутя.

Вранці — співбесіда на роботу в пфлегегайм (з Б1 уже беруть працювати до будинку літніх людей), а ввечері істерика з приводу того, що чоловік віддав друзям дитяче ліжечко.

Вранці — сльози і битви з 5-річкою «не хочу в німецький садок», ввечері — український хор і підготовка до концерту з метою збору коштів для України.

Кажуть, ранок покаже, що вечір не скаже, але що робити, коли ранок пересварився з вечором?

Йти до сімейного лікаря.

Не за пігулкою – за надією. 💛💙

©️ Ірина Фінгерова, дрезденська лікарка.

®️ Infopost.Media.

[tomorrowusa]

Another Ukrainian teen, abducted by Russia, has managed to return home.

Denys Berezhniy was attending school while living with his deaf and mute parents when Russian authorities deported him and almost a dozen classmates to a camp in occupied Crimea. The kids were falsely told by the Russians that their parents no longer wanted them.

The International Criminal Court (ICC) has indicted Putin and Maria Lvova-Belova who ironically holds the office of Commissioner for Children's Rights in Russia. They have been charged with illegally deporting and attempting to brainwash Ukrainian kids.

How Moscow grabs Ukrainian kids and makes them Russians

Deported Ukrainian children sent to ‘survival training’ with Belarus military

Putin and Lvova-Belova are not in good company. Part of the Nazi SS "Lebensborn" program involved kidnapping "Aryan" looking kids in occupied countries to be raised as Germans in the Reich. From an article at the United States Holocaust Museum....

The Lebensborn program also became involved in the kidnappings of thousands of foreign children. During the war, the SS sought out ethnic Germans living in foreign countries and “repatriated” them to the Third Reich. Thousands of children—mostly from eastern and southeastern Europe—were kidnapped because they had German ancestry or simply the “appropriate racial features.” The Lebensborn program then helped place these children with German families. Adopting families believed that the children had been orphaned by the war.

^^^ Putin (AKA: "Putler") isn't terribly original.

The régime in Russia is totally evil. And anybody in the West who helps to prop it up is indirectly complicit in genocide.

[djinik0w0]

Время обзора покупочек :³

Это у нас с Львова

Наконец-то есть браслетик с пятнистой яшмачкой и кулон с аметистом (ура ура)

И подарочек в виде серёжек с кварцем и сандал . . .о боже вы не представляете как это вкусно пахнет я просто -ъваувуввв

И сувенир с океанариума - ортоцераси (я даже не думала что там будет такая вкуснятина ~~

Надо будет подобрать фурнитуру и буду носить )))

И вкуснятинка на закуску

У нас в городе не видела таких красивеньких ~💕

[bez-nichoho]

«У нас ту немає ночи»

Цю історію Старому Боляку розповів отець, в якого він проходив науку на той час, щоправда, ще не будучи старим. Діялось то все в 1922 році у Бродах — місті, в якому народився Йозеф Рот, хоча на той час минуло майже десять літ, відколи Рот його покинув і десь у іншому куточку Європи дописував свій перший роман — «Готель Савой». Особливо зануреним у літературу та, як то часто буває, занудним, може видатися що у тому містечку не діялося натоді нічого цікавого. А одначе діялося. На початку грудня 1922 року львівські священники отримали дивну новину,причину якої були покликані дослідити та вивчити: у одному з будинків у Бродах завелися духи. Старий Боляк переповідав мені цю історію, вже ледь будучи при пам'яти. Спершу він казав, що йому її розповів безпосередній учасник самої історії, його вчитель — отець Петро Кисіль. А згодом, оповідаючи її ще раз, казав, що він був погоничем, який того промерзлого ранку віз шановну комісію до міст�� від бродівського двірця. Як було насправді — я не знаю, адже не відаю, скільки насправді було років Старому Боляку, коли він став старим і зморщеним, як минулорічна картоплина, і вкотре оповідав мені цю історію. Як би не було, це не міняє її основи — у Бродах свого часу таки завелися духи. Йшлося про дух передчасно померлого Василька — сина місцевого пароха Демчинського. Василькові вкоротила віку дизентерія у 1920 році. Але восени 1922 року Василько повернувся до рідного будинку уже духом, який стукав по старій скриньці. Домашні навчилися із ним взаємодіяти — вони залишали йому презенти, які дивним чином зникали. Зазвичай то були яблука і шоколадки «Дануся», які малий любив за свого короткого життя. Натомість Василько з ними спілкувався постукуваннями — одне означало «так», два — «ні». Стукаючи тричі, Василько сповіщав про свій відхід. Але повертався наступного дня й історія повторювалась. Іноді Василко взаємодіяв через медіума — сусідську дівчину. Її рукою він вивів рисунок коня, три хрестики як свідчення любови до бога, напис «у нас ту немає ночи» та кілька інших записок.

Слухи про це спантеличили львівських отців, але з почуттям обов'язку ті рушили до Бродів. Спершу оглянули кімнату, опитали власника будинку та його сім'ю. Потім Василько навідався знову і отці вперше стали свідками його присутності. Ксьондз, який стояв на чолі комісії — такий-собі Гавриїл Костельник — при першому контакті з Васильком спитався, чи той знає, де є його донька, яка також передчасно покинула світ. Кришка скрині видала один глухий звук. «Чи вона біля тебе?», — спитав він. Знову один глухий звук. Але потім — скрегіт, мов хтось дряпав скриню довгими кігнями. У той момент тілом отця розлилося дивне відчуття — ніби й холодне поколювання прокотилось його спиною, але водночас він відчув тепле полегшення. По тому ще кілька свідків, зокрема й священники, випитували у духа про своїх померлих, хоча тамували відчуття страху від почутого скреготу.

Після двох днів перебування у помешканні Демчинського, комісія склала протокол, виснувавши, що це яви��е не підлягає поясненню і є результатом надприродньої сили. В процесі вони також довідались до духів є два — один добрий, себто дух померлого сина пароха Демчинського, а інший злий — властиво чорт, який пронизливо шкрябав по кришці скрині, відганяючи священників. Отці проводили обряд екзорцизму, промовляли молитви, але певності, що чорта було вигнано, у них не було.

Отець Костельник думав про це, коли вони поверталися до Львова. Він чувся незвично — мав відчуття, що холодне поколювання, яке він відчув надвечір першого дня, не покидає його тіла. Що воно наповнило його живіт і розливається тілом. Отець Гавриїл відганяв від себе це відчуття і натомість думав про свою доньку. Рана, яку зоставив по собі її відхід, мовби стала менш боючою — він відчував, як спокій помалу наповнює його. Аби остаточно відігнати від себе плутанину думок, отець Костельник почав молитися. Ставало холодніше. За шибами потяга почалась заметіль, яка сховала за собою світ.

У 1946 році Гавриїл Костельник взяв участь у Соборі, який мав на меті перехід УГКЦ до православ'я. Тоді це звали поверненням до коріння, одначе на ділі це був вигаданий КҐБ метод очолити й підпорядкувати собі УГКЦ. Костельник витупав на боці тих, які вважали такий перехід виправданим. Андрей Шептицький, який не дожив до цих подій заледве два роки, мабуть, у могилі перевертався, бачачи із засвітів, як його учень та послідовник зраджує рідну віру. Старий Боляк казав, що це був час смути. Львів тоді виглядав як суцільна похоронна процесія. «А все через того чорта, якого він підхопив у Бродах», — твердив Боляк. — «Тоді він забрав його із собою. І той чорт наробив лиха в особі Костельника. Але він ся за то поплатив». У 1948 році Гавриїла Костельника, який ввечері вийшов із храму після служби, невідомий застрелив на вулиці. Єдиний свідок цього дійства, який у той час був на прилеглому до сьогоднішньої вулиці Краківсьої балконі, бачив, як разом із життям із тіла Костельника випурхнуло щось чорне та лискуче. Хто став наступною жертвою нечистої сили, Боляк не знав, хоча намагався дошукатися правди довгими роками. У його Словнику, який мав пояснити усе на світі, не знайшлося місця д��я вияснення цієї таємниці. А будинок у Бродах, в якому було два духи — добрий і злий — в часі Другої світової війни зруйнувала авіабомба. Куди подівся дух Василько — дотепер невідомо. Ніяких свідчень про паранормальні явища більше не надходило. Свідченням його земного життя є залишки надгробка на місцевому цвинтарі, які вкрай важко розпізнати. А свідченням його загробного життя є книжка, яку написав Костельник. Зветься вона «Появи духів у Бродах». Саме цю книжечку серед інших речей я отримав у спадок від Старого Боляка. І щоразу, коли беру її до рук, маю відчуття, що паліткурка тієї книжечки з протоколами віддає незвичним холодом, який поколює пучки пальців.

[nemui-karrasu]

Наш друг розчарувався, що не зміг поїхати зі мною і нашою подругою до Львова. А коли дізнався, що пропустив мою випадкову зустріч із хлопцем, з яким я не спілкувалася два тижні, і який раніше неодноразово та надто прозоро натякав на стосунки, а також те як я фліртувала з барменом, він був м'яко кажучи дуже засмученим.

Тому що не враховуючи останні пів року, мені хоча б якусь увагу приділяли лише п'яні в зюзю мужики. І ці події були незвичними як для мене, так і для моїх друзів. Подруга після побаченого взагалі в шоці йшла додому.