#зубко | Explore Tumblr Posts and Blogs

warsc-commynistsupa · 5 months

Text

Бойові Дії УПА проти комуністів

29 травня 1945 р. в бою проти підрозділу УПА на Івано-Франківщині загинув начальник штабу 14-го прикордонного загону НКВС майор Зубко Павло Петрович , згодом в бою проти УПА загинув і командир 14-го прикордонного загону НКВС підполковник Туляков Володимир Іванович.

14-й прикордонний загін НКВС під їх командуванням брав активну участь в боротьбі проти ОУН та УПА , так зокрема 15 жовтня 1944 р. на південь від гори Яворина поблизу с.Липа Долинського р-ну Івано-Франківської обл. було здійсноно напад на штаб та чоту охорони старшинської школи УПА “Олені" , де загинули близько 20 повстанців.

20 травня 1948 р. чота сотні УПА «Басейн» (відділ-91), 25 вояків під командуванням Василя Хащівського - "Рубаня" поблизу с.Нанчілка Велика Стрілківського р-ну Дрогобицької обл. здійснила резонансну акцію - із засідки розстріляла вантажний автомобіль 18-го стрілецького полку Внутрішніх військ МДБ.

У результаті вдалої засідки вбито 8 осіб - заступник командира 4 роти 18 полку ВВ МДБ старший лейтенант Корнєєв , капітан медслужби та 6 солдатів Внутрішніх військ МДБ.

На початку травня 1948 року повстацями Північно-Східного Краю "Одеса" було проведено декілька вдалих збройних акцій проти радянських сил , так 2 травня 1948 року в с.Бронне Березнівського р-ну Рівненської обл. відділом Кузьми Брички - "Черешні" вбито 4 радянських активістів - Петрук, Турлов , Юз та Колотушко, які здійснювали підписку на "добровільну радянську позику", що на практиці означало відкритий грабіж фінансів населення та конфіскацію майна в разі несплати.

4 травня 1948 року біля с.Руда Красна Рівненського району боївками керівника Клеванського районного проводу ОУН Олексія Білецького - "П`явки" та керівника Костопольського надрайонного проводу ОУН Івана Берника - "Ярослава" обстріляно вантажний автомобіль в якому їхала оперативна група районного відділу МДБ , в результаті обстрілу було вбито 10 осіб - працівників МБД, радянських активістів , солдатів військ МДБ.

6 травня 1948 року на хуторі Бор Сернинської сільської ради Зарічнянського р-ну Рівненської обл. повстанцями вбито 4 радянських активістів, що також здійснювали підписку на "добровільну радянську позику"

27.06.1946 р. підрозділами УПА - Підстаршинською школою ім.полковника Коника та сотнею "Ударник-7" в лісовому масиві між селами Конюша та Брилінці Перемишського повіту (тепер Польща) було розбито військову групу "підофіцерської школи імені Червоного Штандарту" 28 полку 9 дивізії Війська Польського чисельністю близько 80 солдатів.

Внаслідок бою підрозділ Війська Польського був повністю розбитий та зазнав великих втрат - за різними даними від 26 до 38 загиблих (серед загиблих - був і командир підофіцерської школи імені Червоного Штандарту поручик Зенон Краткий, командир взводу 28 полку 9 дивізії підпоручик Броніслав Рахвал, адьютан командира школи підпоручик Францишек Куницький) , 6 солдатів Війська Польського потрапило в полон - їх повстанці пізніше відпустили.

Вояками УПА було захоплено як трофеї 4 кулемети, 30 гвинтівок, 6 ППС, 2 ППШ, 85 гранат, польову радіостанцію типу "Функер."

Із звіту УПА :

Дня 27.06.46 р. підстаршинська Школа ім. полк. "Коника" в силі 3-х пвд. та пвд. з вд. "Ударник-7" звели бій з компанією підстаршииської школи 28 полку 9-ої дивізії "Червоного Штандару" в силі понад 80 вояків в лісі між сс. Кормапичі, Брилинці, Рокшичі , Конюша.

О 6.30 повернула стежа з напряму села Кошоша та

повідомила, що ворог зайшов у ліс і посувається дорогою в напрямі табору. Кільканадцять хвилин пізніше ворог наткнувся на підслуха від застави число 1 та обстріляв його, вслід за чим розпочав наступ на наші становища Перші дві сильні атаки більшістю своїх сил (около 5 роїв) провів ворог на наше ліве крило, де був розташований вд. "Ударник-7" і заатакував його від сторони зрубаного ліса (з півночі) та зі сторони поляни. Ворог кидався двократно в атаку з наложеними штиками на становища вд. "Удариик-7".

Обі атаки відбито і ворог був змушений цофпутися і залягти. Кілька хвилин пізніше ворог почав атакувати і наше праве крило, де були розташовані два вд. Підстаршинської Школи. Атаку ворога відбито і праве крило, перейшовши до протинаступу, почало ворога окружувати. Частина ворога (понад рій) продерлася через поляну і заняла першу лінію окопів па середущому відтинку нашої оборони, напроти становищ першого вд. Підстаршинської Школи, а друга частина почала в паніці відступати через поляну і вздовж поляни.

Праве крило нашої оборони в погоні за ворогом доходить до дороги Конюша (Брилипці) - Гелеха - Брилинці та захоплюють віз із амуніцією та полевим радіонадавчим апаратом. В цьому часі на середущому відтинку нашої оборони іде бій з групою ворога, який заняв першу лінію окопів напроти становищ пвд.пдстаршинської школи (якого оборонні становища були в другій лінії окопів) та на лівому крилі вд. "Удариик-7" відбиває атаку ворога, який після цього відступає взагалі. Вміжчасі зліквідовано вповні гранатами групу ворога (около два рої) на середущому відтинку нашої оборони і очищено та провірено побоєвіще.

Бій тривав около півтора години. У висліді бою ворог був вповні розбитий і спішно відступав, хоча це був один з найкращих відділів ВП, які оперували в цей час в цьому терені.

Власні втрати: три вбиті з вишкільпого відділу та один легко ранений.

Втрати ворога: 38 вбитих, в тому - п'ять старшин, 18 ранених; 6 ранених забрано в полон і зробивши перевязку та стягнувши слідство відпущено. Втрати ворога оцінено на підставі здобутих документів, власних обчислень на поляні та на оголошеннях, які розліплено в Перемишлі.

Здобуто: 4 легкі кулемети, 30 крісів, 6 ППС, 2 ППШ, 85 ручних гранат,, 2 пістолі, 2 ракетниці, полевий радіонадавчий апарат, 3 коні та воза, взуття, одяг, виряд, около 3000 амуніції.

Втрачено: около 6000 вистріляної амуніції.

Після бою відділи відступили планово на збірний пункт.

17.06.1948 р. підвідділ 513 із сотні "Ударник-5" (відділ-95а) під командуванням Василя Гудзика - "Оріха" між селами Смільниця та Терло Старосамбірського р-ну Львівської обл. із засітки обстріляли автомобіль 10-го спеціального дивізіону Внутрішніх Військ МДБ СРСР. Внаслідок нападу повстанцями був вбитий заступник командира 10-го спеціального дивізіону Внутрішніх Військ МДБ підполковник Боченков, лейтенант Макрушин , ще 1 офіцер та 2 сержантів ВВ МДБ.

Із повстанського звіту :

Дня 17. VІ., пвд. 513 у силі 2-ох роїв під командою ст. віст. ,,Оріха" зробив засідку на особове авто, в якому їхало 5-ть старшин МГБ при шосі між сс. Смільниця - Терло (р-н Хирів).

Опис засідки: Підвідділ прийшов на становище о год. 4-ій рано, Де лежав аж до год. 18:30. Цілий час переїжджали порожні, або з більшовиками і цивілями автомашини, так що не можна було до них стріляти. Щойно о год. 18:30 більшовики вислали в те місце, де лежала наша засідка, цивілів рубати дрова.

15-ть цивілів забрало 2-ох стрільців, загнали в одно місце, Де казали лежати на землі. Становища наші були погані, бо треба було лежати під зрубаними деревами, терен був відкритий, так що ворог міг нас скоро запримітити. Коли над'їхало особове авто, к-р підвідділу ,,Оріх" крикнув: ,,Бий голоту!".

Славний кулеметник одною довгою чергою з МГ-42 з вільної руки перекосив усіх більшовиків, а стрільці ще своїм вогнем їм доправили. Однак ще вискочив тяжко ранений капітан, дав одну чергу з ППС, але наше праве крило вже добіґло. Перший добіґає до авта віст. ”Гриць", а от віст. ”Корінь" чергою з автомата добиває капітана.

В тій самій хвилині почали наступати на нас більшовики з с. Смільниці, пхаючи наперед себе цивілів. Так само робили другі, що наступали від с. Старяви (підїхали автомашиною). Однак повстанці забирають усе, що здобули, а до більшовиків не стріляють, бо між ними є наші селяни. Цивілі, котрі йшли напереді, з радости сміялися, робили комедії, і кричали до більшовиків, що повстанців страшна хмара, щоби їх тим спашкувати та уможливити повстанцям безпечний відступ. Між собою перешіптували: ,,А так їм треба. Дай Боже нашим здоров 'я!"

Наші втрати: не було.

Ворожі втрати: 5-ть убитих, між ними: пполк. ВВ МГБ Баченков Іван Михайлович, 1-н капітан ВВ МВД, ст. лейтенант ВВ МВД Макрушин Владимір Александрович, 1-н ст. сержант і 1-н сержант.

Здобуто: 2 ППШ, 2 пістолі ,,Токар", 1 кріс, 4 гранати, 4 пари чобіт, 3 цельтпалатки, 1 мапник з документами.

В ніч на 26 липня 1948 р. група політичних в'язнів, що складалася в більшості із засуджених членів ОУН та бійців УПА - Тонконогов І.М., Худенко В.М., Пуц Ф.С., Гой І.Ф., Дем'янюк Д.В., Клюк Д.О., Янцевич M.У., Бережницький Й.М., Сава М.М., Ігошин О.Ф., Солдатов М.О. та Маринів С.В. здійснила напад на озброєну охорону табірного пункту № 3 (золотодобувна шахта імені Горького) с. Ат-Уряха Ягодинського р-ну Магаданської області (РСФРР).

Повстанці вбили ст. наглядача Васильєва, чергового по взводу Рогова, чергового по вахті Перегудова, зв’язали дружину Перегудова Сироткіну, собаковода Гризункіна, захопили 7 автоматів, 1 ручний кулемет, гвинтівки, револьвери, понад 1000 патронів і втекли.

На пошуки втікачів було кинуто великі сили військ МВС. Протягом наступних двох тижнів 9 із 12 втікачів загинуть у збройних сутичках, застреливши при цьому командира дивізіону військ МВС лейтенанта Кондрашова та 2-х солдатів. 3-м захопленим в'язням додадуть нові 25-річні терміни.

Найдовше, до 06.08.1948 р., протрималися колишній політвиховник УПА Василь Худенко - "Хмара" та росіянин Олексій Ігошин , які загинули в сутичці в районі с. Есчан Магаданської області.

Худенко Василь Михайлович - "Остап" , "Хмара", (1921 р. в м. Кобеляки Полтавської обл. - 06.08.1948 р., район с. Есчан Магаданської обл.)

Із 1938 р. студент Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту.

Наприкінці 07.1941 р. був призваний до Червоної армії. Зарахований курсантом Дніпропетровської школи артилеристів. Під час боїв з німцями під Дніпропетровськом 26.08.1941 р. потрапив у полон. Перебував у таборі для військовополонених, 15.09.1941 р. звільнений та повернувся додому.

Член ОУН(б) із січня 1942 р. Працівник політичної референтури Дніпропетровського обласного проводу ОУН.

У травні 1943 р. в Оржівському лісі Рівненського р-ну вступив стрільцем до сотні УПА Микити Скуби - "Лайдаки".

Призначений 12.08.1943 р. політичним рефентом Військової округи "Заграва". Базувався в с. Орв’яниця Дубровицького р-ну Рівненської обл.

Призначений 22.01.1944 р. керівником медичного обозу з перевезення поранених вояків УПА. Доправив їх 25.03.1944 р. у с. Салашки Бродівського р-ну Львівської обл. У складі сотні УПА "Панаса" перетнув лінію фронту та прибув у Кременецькі ліси.

6.04.1944 р. призначений політвиховником куреня УПА "Непитайла".

Був учасником Гурбенського бою (21–25.04.1944). З рештками куреня "Великана" (Михайло Кондрась) пробився з оточення в Топчивицький ліс Корецького р-ну Рівненської обл. Після проведеної реорганізації призначений політвиховником куреня УПА "Гірчиці" (Іван Шеретюк). З 15.05.1944 р. нач. технічного зв'язку політреферентури.

Арештований 31.07.1944 р. підрозділом НКВС у криївці у Топчивицькому лісі

засуджений 20.02.1945 р. Військовим трибуналом Київського військового округу до розстрілу. Постановою Президії Верховної Ради СРСР від 27.03.1945 р. вирок замінили на 20 років каторжних робіт.

Загинув у бою на Колимі 06.08.1948 р.

Бій 14.08.1944 р. в с.Тучапи Городоцького району Львівської обл., де в бою проти підрозділу УПА загинув начальник Городоцького райвідділу НКДБ майор Лабузов

Прихід радянської влади в Галичину влітку 1944 р. місцеве населення зустріло вороже. Новий окупант відразу наштовхнувся як на пасивний опір населення (зрив хлібопоставок, мобілізації), так і на активну збройну протидію з боку відділів УПА та підпілля ОУН. Не була винятком і Городоччина, одним із найсвідоміших сіл якої були Тучапи, які навіть називали повстанською столицею.

В період між 8 і 13 серпня в селі було ліквідовано трьох більшовиків, зокрема оперативника райвідділу НКГБ, молодшого лейтенанта Івана Карєва, який приїхав для зустрічі з агентурою. 14 серпня вранці в село прибули вантажівкою три солдати з військової частини № 55766 для реквізиції продовольства. Їх затримано і ліквідовано, машину – спалено.

Не знаючи про присутність сотні УПА, кілька більшовиків пополудні заїхали бричкою в село на розвідку, прикривши зброю плащами. Це були начальник райвідділу НКГБ майор Михайло Лабузов, оперуповноважений райвідділу НКГБ, молодший лейтенант Микола Пасюнін, працівник райвідділу НКВД лейтенант Васильєв, а також старший лейтенант Бутенко і сержант Харченко (ймовірно, працівники військкомату). В центрі Тучап на містку вони були обстріляні повстанцями. Зіскочивши в яр, більшовики почали відстрілюватися, але невдовзі були ліквідовані. З боку повстанців тільки чотовий “Весна” (справжнє ім’я невідоме) був легко поранений в руку трьома кулями.

У хроніці сотні “Переяслави” про це подано наступне: “В рукопашному бою з майором НКГБ був легко ранений чотовий Весна, який двобій виграв, вбиваючи майора”. Перекази про цей двобій і досі збереглися в пам’яті місцевих мешканців.

Втекти вдалося лише візникові на бричці, який попередив решту військової групи про напад. Її командир, працівник військомату старший лейтенант Герасюк повів своїх підлеглих у наступ на село з боку Речичан. У східній частині села дві чоти із сотні “Переяслави” звели з ними одногодинний бій. В результаті ворог був змушений відступити, втративши свого командира. Старший летенант Герасюк був важко поранений і добитий на полі бою. Також важко поранено ще одного бійця. Повстанці втрат не мали жодних. За твердженням більшовиків, набої воякам УПА підносили жінки і діти.

Кілька слів про майора госбєзопасності М. Лабузова. Народився 1907 р. у Царицині (тепер м. Волгоград), росіянин. Від 1928 р. – член ВКП(б). Був членом райкому комсомолу. В кінці 1931 р. скерований на роботу в ГПУ. В карально-репресивних органах від практиканта дослужився до начальника райвідділу. “Відзначився” при проведенні насильницької колективізації на Поволжі, згодом три роки боровся з “ворогами народу” на посаді старшого слідчого слідчої частини НКВД УРСР в Києві. З початком Другої світової війни переведений в Західну Україну, де працював помічником начальника Городоцького райвідділу НКВД, а з травня 1941 р. – начальником Радехівського райвідділу НКВД. Під час німецько-радянської війни служив в військовій контррозвідці СМЕРШ. В кінці липня 1944 р. повернувся до м. Городок, де 1 серпня очолив райвідділ НКГБ.

На фото - начальник Городоцького райвідділу НКДБ майор Лабузов

6.09.1944 р. Третя бригада (- імені Мазепи, «Холмська») УПА-Північ чисельністю 360 бійців під командуванням Олексія Громадюка - "Острізького" здійснила вдалий напад на гарнізон 169 полку Внутрішніх Військ НКВД в с.Грива Камінь-Каширського р-ну Волинської обл. (село тепер не існує) . Внаслідок нападу ворог втратив понад 40 вбитих.

Із повстанського донесення :

... для організації харчів загін під командуванням сотника Остріжського та сотня Боза прибули до с. Грива. Розвідка донесла, що в селі знаходиться около 50-ти большевиків (пограничників). В зв'язку з тим ком. Остріжський дав такий наказ:

а) Сотеному Нерозлучному зробити заставу на дорозі Грива-Гриневичі.

б) Сотенному Кудиярові зробити заставу на дорозі Грива-Карасин.

в) Сотенному Ігорові зробити заставу по дорозі Грива.

г) Вести наступ на місце розташування ворога наказано старшому булавному Бравлинові.

Частини негайно зайняли свої намічені пункти, а старший булавний Бравлин почав наступати. Підсунувшись скрито під школу де мились червоні (цілковито роздягнені) козаки відкрили сильний вогонь. Червоні не змогли схопитись навіть за зброю, так що через 17 хвилин їх цілковито знищено.

На голос кулеметів до села негайно прибула поміч на автомашинах, що наїхала на засідку де стояв Нерозлучний. Підпустивши на віддаль 50-ти м застава відкрила вогонь по автомашині. Вогонь був так раптовий і цільний, що ворог не вспів навіть зайняти становища, а більшість вже зіскочила з машини. Додаткова поміч прибула ще з с. Карасин, що вв'язалась в бій з відділом Кудияра.

На сигнал ракет, що їх подав ком. Остріжський заряджено відмарш. Відділи зійшлися на зібраному пункті. По зроблених підрахунках ворог втратив в бою понад 40 вбитими та більше 30 раненими.

В бою здобуто 1 станковий кулемет "Максима", 5 ДП, 12 автоматів, 16 СВТ та 12 крісів.

Бій сотні «Перебийніс» поблизу Оборотова (Обертова) на Львівщині.

Обортів був присілком Виткова, лежить за два кілометри на північ, над потоком Бушків, який впадає до річки Білий Стік, правої притоки Бугу. Село в міжвоєнний час налічувало біля 30 господарств.

На початку квітня 1945 відділ сотні «Перебийніс» налічував 86 стрільців і старшин. Командир Юрій Рошик-«Шумський» поділив неповну сотню на три чоти по 2 рої кожна. Першу чоту очолив командир «Гроза» зі Стоянова, другу – «Бурко» родом з Кам’янеччини, а третю – командир «Ярослав». Бунчужним назначено командира «Ігоря» з Жовкви.

Про створення і організацію сотні «Шумський» особисто відзвітував курінному командиру «Лисові».

Щодня сотня відбували бойові навчання в лісах Радехівщини; час від часу робила засідки на ворога. Великодні свята 1945 року, відділ провів в лісах Бабич-Дмитрова-Незнанова. Згодом сотня повернулася в радванецькі ліси.

Через невчасне повернення другої чоти з місць квартирування до складу сотні чотового «Бурка» понизили до статусу рядового стрільця, а новим командиром другої чоти був призначений командир «Гранітний».

У першій половині травня 1945 року сотня «Перебийніс» дислокувалася в лісах поблизу села Обертова, на Радехівщині. Тут до сотні «Перебийніс» доєдналися відділи командирів «Черняка» та «Янка». Місце перебування сотні здали «сексоти».

Спозаранку 17 травня 1945, о 5.00 загін НКВД взяв у кільце ліс і розпочали оточення сотні. Підрозділ НКВД допустився грубої тактичної помилки, розстрілявши підводу (фіру) дідуся з Обертова, який віз провізію для повстанців.

Почувши постріли, командир «Шумський» дав наказ негайно окопатися на місці півколом і суворо наказав бійцям не стріляти без його команди. За хвилю-другу позиції були готові.

Гебісти не помічали добре замаскованих позицій повстанців і підсувались щораз ближче. Лінія вогню становила 15 метрів, коли один з облавників зауважив у хащах дуло кулемета і прицілився до пострілу. Стрілець 1-ї чоти – «Охочий» одним пострілом зняв противника.

За мить ліс заглушила гучна луна канонади кулеметів та автоматів з обох сторін. Більшовики спробували з криками «Ура-а-а» йти на пролом, однак майже всі «упокоїлись» в хмільних лісових травах. Через 5 хвилин ринула друга хвиля наступу, однак теж була вщент розбита повстанцями.

Настало півгодинне затишшя, тільки повсюдно було чути крики та зойки поранених та добірну московську лайку. Через 40 хвилин ворог втретє пішов у наступ на позиції сотні «Перебийніс», однак знову був змушений відступати з великими втратами.

Десь вдалині почулась команда московським наріччям: «Удіраєм. А то уб'ют здесь всех на х..». Більшовики відступили. Залишили позиції й повстанці, знаючи про можливий прихід ворожої важкої техніки.

При переході дороги Корчин-Витків зі сторони Виткова почався густий обстріл, повстанці в сум’ятті почали стріляти хто куди, навмання. Командир сотні «Перебийніс» «Шумський» могутнім окриком наказував «Вогонь відставити! Кулемети на ліве крило!».

У паніці дехто з повстанців кинувся навтьоки. Командир третьої чоти «Ярослав» мало не крізь плач завертав здеморалізованих стрільців: «Хлопці не втікайте! Бог з нами! Нема нічого страшного! Тримаймо позиції».

Відділ із втратами відступив в ліс на 1 км відстані. Над лісом загуділи один-другий радянські літаки, почувся гуркіт гусениць танка. Через чотири години затишшя бій відновлюється. Командир сотні «Перебийніс» «Шумський», не маючи змоги протистояти натиску ворога, приймає рішення поділити сотню на окремі групи і так врізнобіч відступити.

Від ворожих куль впав командир 3- чоти «Ярослав» та командир «Янко», з ними впав 21 стрілець, 15 бійців дістали поранення. Більшовики два дні вишукували в лісі своїх загиблих, число яких нам так і не відоме понині.

На знімках - командир сотні “Перебийніс” Юрій Рошик-«Шумський» – хорунжий УПА, відзначений Бронзовим Хрестом бойової заслуги.

Значна частина членів УПА складалася з молодих хлопців від 18 до 22 років. Їх було понад 65% всієї армії. Попри такий малий вік вони були дуже сміливими та відважними.

30.10.1953 р. при спробі прорвати кільце оточення військ МВД на хуторі Вигін біля с. Сельце Ковельського р-ну Волинської обл. загинув керівник Ковельського надрайонного проводу ОУН Григорій Грушовець - "Хома" та його охоронець Анатолій Свобода - "Степан".

Будучи оточені в будинку в будинку жителя хутора Вигін Гетьманчука, "Хома" та "Степан" вели бій понад 2 години , ведучи вогонь по оператиній групі МВД із німецького кулемета MG та гвинтівки СВТ, та загинули під час спроби прориву.

Із радянського боку загинули - заступник начальника УМВД по Волинській обл. підполковник Сергій Рожков (1914 р.н. , уродженець с.Буяново Божецького р-ну Калінінської обл. , РСФСР, в органах держ.безпеки із 1939 р.), старший лейтенант Лабушев, сержант Мікляєв та рядовий Северюхін.

Напередодні цих подій, в жовтні 1953 р. демобілізований із радянської армії місцевий житель надіслав до МГБ листа :

"Житель с.Грушів Олександр Бондар тричі затримував мене самого і цікавився не тим , чим інші люди. Він наприклад розпитував , яка в армії техніка, скільки і де я бачив військових аеродромів і тому подібне. А ще я помітив що він часто ходить із Грушівки в ліс в напрямку с.Літин."

Заарештований МГБ Олександр Бондар , що був інформатором Григорія Грушовця - "Хоми" , на допитах не витримав тортур та видав місце розташуваня криївки "Хоми".

Григорій Грушовець "Хома" - 1927 р.н. , уродженець с. Озеряни Турійського р-ну. Волинської області

З весни 1944 р. воював у загоні червоних партизанів ім. Кармелюка, невдовзі мобілізований у Червону армію, звідти дезертирував, перейшов на налегальне становище.

З літа 1944 р. в УПА. Восени 1948 р. Григорій Грушевець стає керівником Турійського районового проводу ОУН, з 1952 р. Керівник Ковельського надрайонового проводу ОУН.

20.10.1955 р. в с.Черетів Верховинського р-ну Івано-Франківської обл. в бою проти оперативної групи КГБ загинув Микола Марусяк -"Богдан" , один з останніх повстанців карпатського краю, в бою застрелив лейтенанта КГБ Григорія Пугача.

Фото Богадана

Як УПА боролася з вирубкою карпатських лісів :

Секретарю ЦК КП(б)У

товарищу КАГАНОВИЧУ Л. М.

ДОКЛАДНАЯ ЗАПИСКА

об активизации бандитских групп украинских националистов на лесоразработках треста “Донбассшахтолес” в западных областях Украины

За последнее время в леспромхозах нашего треста, расположенных в западных областях Украины – Дрогобычской и Станиславской сильно активизировали свою террористическую и подрывную деятельность банды украинских националистов, что в большой мере отражается на нормальную производственную деятельность в предприятиях и выполнение плана лесозаготовок трестом.

Из листовок, которые распространяются бандитами в большом количестве на лесоразработках наших предприятий, видно, что банды украинских националистов ставят своей целью срыв заготовки и вывозки леса из западных областей Украины, срыв выполнения годового плана лесозаготовок и выполнение плана 4 Сталинской пятилетки восстановления и развития народного хозяйства СССР.

Поэтому террор последних направлен исключительно против руководящего состава передовых предприятий и лучших рабочих – стахановцев, перевыполняющих план лесозаготовок. Большая активность террористической и подрывной деятельности со стороны банд украинских националистов проявляется на лесоразработках в Сколевском леспромхозе Дрогобычской области.

За период с 15 мая 1946 г. по 25 мая 1947 г. в Сколевском леспромхозе убито и повешено 12 человек трудящихся леспромхоза, в том числе два начальника участка.

В сентябре 1946 г. было организовано покушение на директора Сколевского леспромхоза тов. Лернер, к счастью неудавшееся. В апреле и мае месяцах сегогода действия банд националистов сильно увеличились, в результате, в течение только мая месяца с. г. убито и повешено бандитами 5 человек, в том числе лучший в тресте начальник лесозаготовительного участка тов. Ровенский.

Часто имели место, также, случаи разгона рабочих с лесосеки, как это было 22 мая с. г., когда группа бандитов окружила на лесосеке лучших стахановцев-лесорубов Сколевского леспромхоза. Вывели их на лесосеки, предложили в лес больше не приходить и предупредили, что если они будут продолжать работу в лесу, хотя бы на другом месте, то они будут повешены.

Многим шоферам, работающим по вывозке леса, также, причем неоднократно, предлагалось бандитами прекратить вывозку леса. Кроме террористических актов, направленных против лучших людей предприятий, бандитами причиняется большой материальный ущерб предприятиям нашего треста.

В Сколевском леспромхозе на протяжении года уведено бандитами лесовозных лошадей – 28, сожжено автомашин – 1, ограблено магазинов – 2, дважды ограблены общежития на Коростовском лесоучастке.

Аналогичное положение имеет место в Дрогобычском леспромхозе Дрогобычской области и в Долинском леспромхозе Станиславской области. Отмечено много случаев террора против передовых рабочих: поджог заготовленной древесины (в Долинском леспромхозе), сожжение автомашин (4 студебеккера в Домбровицком леспромхозе Ровенской области) и других фактов подрыва и срыва работы на лесоразработках.

Кроме всего, бандиты требуют от рабочих соблюдения всех религиозных местных праздников, угрожая расправой в случае работы в эти дни. Такая обстановка в леспромхозах деморализующе действует на трудящихся этих предприятий, так, например, Сколевский леспромхоз – инициатор социалистического соревнования на досрочное выполнение плана к 30-й годовщине Октябрьской социалистической революции, выполнивший досрочно план первого квартала и получивший второе место решением Коллегии Министерства и ВЦСПС, – в апреле и мае работает, в связи с названными выше причинами, с большими перебоями, тяжело отражающимися на выполнение плана.

Следует сказать, что в настоящее время руководство леспромхозов и треста испытывают большие трудности с подбором инженерно-технических руководящих кадров в эти леспромхозы, т. к. события последних дней вызвали отказы некоторых, особенно низовых командиров производства – начальников участков и мастеров, от руководства работой в лесосеке.

Само собой разумеется, что без командира производства нельзя ожидать и какихлибо эффектов в работе. Исходя из вышеизложенного, считаю необходимым создание в каждом леспромхозе военизированной охраны в виде гарнизонов в 40-50 бойцов регулярных воинских частей внутренних войск МВД для личной охраны руководителей производства, рабочих на лесосеках, а, равно, всех материально-

имущественных ценностей предприятий, т. к. сегодня таковые находятся под постоянной угрозой со стороны действующих банд украинских националистов.

Управляющий трестом “ДОНБАССШАХТОЛЕС”

26.V – 47 г.

Вишневатый

(Літопис УПА , нова серія , т.5 с.365-367)

22.11.1944 р. відбувся символічний бій - бригада УПА - "Північ" "Помста Базару" під командуванням Григорія Троцюка - "Верховинця" , якраз в річницю розстрілу більшовиками 359 полонених бійців армії УНР в 1921 р. під с.Базар на Житомирщині , таки "помстилася" - на висоті 144 поблизу с.Вечище тодішнього Дивинського р-ну Брестської області БРСР повстанцям вдалося розбити та знищити групу 1-го батальйону 220 - го пограничного полку НКВД.

Напередодні , 19.11.1944 р. підрозділ УПА з боєм , знищивши охорону, перейшов Дніпро-Бузький канал. Поява повстанців в південних регіонах Білорусії викликала підвищену увагу радянських органів.

Одна з висланих на проти повстанців груп 1-го батальйону 220 пограничного полку НКВД під командуванням старшого лейтенанта Васильченка чисельністю 51 боєць , виявивши повстанців на висоті 144 , атакувала їх та зайняла висоту, однак потрапивши під сильний мінометний обстріл , в ході контратаки підрозділу УПА , була розбита та зазнала значних втрат , за різними даними від 31 до 40 вбитих.

Зі звіту УПА:

дня 22.ХІ. 1944 р. загін, прибувши на хутір Теребунь, затримується для кількаденного відпочинку. О год. 12.10 зі східної сторони почала вести вогонь кулеметна застава. Контрольний командир - булавний Бойовий зголосив, що від Вітина наступають червоні. Командир Верховинець дав наказ булавному Бойовому розташувати чоту до оборони на південно-східному узгір'ї хуторів і вмить чота зайняла свої становища.

По цілості табору алярм. Чоту, що стримувала наступ ворога й її бойову заставу негайно відтягнено з поля бою, з огляду на несприятливе положення тієї чоти.

Ворог почав атакувати узгір'я з ціллю зайняти хутір. На правий фланг оборони введено чоту ст. вістуна Граба та вислано удар ззаду ст. вістуна Мирового. Захоплений ворожий боєць зізнав, що сили ворога виносять 175 озброєних пограничників НКВД. Командир Верховинець дав наказ чотовому Бойовому втягнути в бій основні сили ворога, одночасно атакуючи ззаду й правого крила чотами Мирового й Граніта.

Після поданого ракетного сигналу чоти Мирового й Граніта пішли в наступ, змусивши ворога прийняти оборону на не вигідних для нього становищах. Поле ворожої оборони піддано мінометному обстрілові, після якого перейшов в атаку ст. булавний Бравлин, що сильним ударом ламає лінію ворожої оборони з північної сторони.

Бій тривав 4 години 30 хвилин. У висліді бою забито понад 40 енкаведистів. В тому числі 6-ох старшин та 27 сержантів. 9 большевиків - бійців захоплено в полон. Майже всі ворожі бійці зістали поранені, лишень з причин ночі невеликій ворожій частині вдалося втікти. Власних втрат було 4-ох вбитими та 3-ох раненими.

ЦДАВО, ф. 3836, оп. 1, спр. 197, арк. 215-217

На фото Григорій Троцюк - "Верховинець"

Станіславівщина

Вересень 1945 р.

Справа засітки під с.Рафайлова Надвірнянського району

Протокол

Дня 2 вересня 1945 р. в с.Зелена відбулося народне гуляння з приводу проголошення перемоги над Японією. З Рафайлової на Зелене переїзджали рафайлівські комсомольці , большевицькі вислужники та пограничники.

Чотирьох стрільців боївки СБ під проводом друга П. зробили засітку між с.Рафайлова та с.Зелена на т.зв. "Студенім зворі".Пропустивши авто з цивільними наші вдарили кулеметним вогнем по фірі енкаведистів-пограничників, в момент коли ці співали "відїзджали комсомольці на граджанскую войну".

Короткий бій пройшов для нас з повним успіхом. У висліді більшовики втратили 6 вбитими на місці , двох важко ранені які в короткому часі померли. Один згинув відбіши кількасот м. від місця бою. Врятувався тільки один. По нашій стороні втрат не було жодних

На фото - невідомі повстанці

13.11.1945 р. підрозділами УПА було здійснено вдалий напад на райцентр Пробіжна Тернопільської обл. :

...13 ноября также значительная банда напала на районный центр Пробижня Тернопольской области. Банда застала врасплох работников райвоенкомата. РО НКВД и НКГБ, партийных и советских местных работников. Сопротивление было организовано слабое. Бандиты сожгли ряд зданий в городе. Сгорели дома райвоенкомата, РК КП(б)У, РИКа, управление НКГБ, кинотеатр, райпотребсоюз и его база.

Во время налёта банды было убито 13 и ранено 17 местных работников РО НКВД и НКГБ, партийного и советского актива, военнослужащих местных частей. Как показывает следствие, нападение совершили две банды с главарями по кличкам «Голубь» и «Копыто».

Состав банды был разношерстный, во время нападения слышались выкрики на русском, украинском и даже на казахском языках.

Преследование банды было организовано плохо. Они сумели даже увезти с собой на повозках часть товаров, награбленных в складах райпотребсоюза

18.12.1949 р. загинули підпільники ОУН "Буг" та "Сергій" , напередодні вони зупинилися у селі Ходаки Барського району Вінницької області у місцевого колгоспника. Останній, будучи інформатором МГБ, одразу ж повідомив про це до райвідлілу МГБ.

На місце виїхала оперативна група на чолі з начальником Барського райвідділу МГБ капітаном Соболєвим. В ході бою підпільниками ОУН були застрелені : начальник Барського райвідділу МГБ капітан Соболєв , дільничний уповноважений МВД Каліцинський, міліціонер Захарчук, поранення отримав старший оперуповноважений РВ МГБ капітан Сурфін.

Василь Бей - "Улас" так описував ці події : (радянський переклад)

...В декабре 1949 года в с. Ходаки, Барского района, на Винничине, были окружены органами МГБ в крестьянской хате друзья Сергей и Буг.

Первый из них был сразу смертельно ранен и весь бой на себя принял Буг. Во время этого боя, будучи сам легко ранен, он убил четырех МГБистов (в том числе начальника РО МГБ),

после победного боя революционер БУГ забрал раненого друга, который по дороге умер, и все трофейное оружие, и начал отступать, но вследствие ранения и истощения, вынужден был, в связи с МГБистской погоней, дострелится.

За это, удивления достойное, поведение БУГ был посмертно награжден «Боевым Крестом Заслуги»...

В 1946 р. в підпілля ОУН на Буковині радянські органи державної безпеки заслали свого агента Якова Козлова - "Богуна" з метою втертися в довіру до керівника ОУН на Буковині Василя Савчака – “Сталя” та вбити його.

Яків Козлов - 1912 р.н. уродженець с.Вишетарасівка Томаківського р-ну Дніпропетровської області, в органах ВЧК−ОГПУ−НКВД-НКГБ із 1932 р.

В 1938 р. нагороджений знаком «Почетный работник ВЧК-ОГПУ»

Під час війни Яків Козлов - "Богун" був керівником спецгруп зафронтової розвідки 4-го управління НКГБ УРСР , що діяли на території Чехословаччини.

Козлов розповідав, що на території Словаччини він зі своєю групою підірвав 19 військових ешелонів, знищив 6 стратегічних залізничних мостів. Навесні 1945 р. із диверсійним загоном НКГБ «Факел» у складі 18 бійців десантувався біля м. Прага.

Одним із «визначних» досягнень Я. Козлова було захоплення у квітні 1945 р. начальника штабу Андрія Власова генерал-майора Федора Трухіна (якого він насправді вкрав у командира іншої спецгрупи).

Та не забував «Богун» і про себе, він так завзято боровся із нацистами, що в 1945 р. до Києва привіз особисто 8 кг золота і срібла, 5 чемоданів всілякого награбованого добра і приїхав на власному авто. Після важких “ратних трудів” главк скерував цього диверсанта із групою на відпочинок до Львова.

А вже на місці вони провели так звану “хозяйствєнную операцію” і в довколишніх селах грабували селян та вбили вісім цивільних. Терпець у київського керівництва НКВД урвався. До того часу вже назбирали достатньо компромату на “героя” і відкрили кримінальну справу. “Командир-диверсант” потрапив на півроку за грати. Посадили іншого на вісім років, а його випустили.

Не менш цікавими фрагментами біографії Я. Козлова є його робота агентом-внутрішньокамерником у київській, львівській та ін. тюрмах. Зокрема, він «розробляв» керівника ОУН по м. Одеса Мефодія Павлишина-«Матвія», особистого секретаря А. Шептицького о. Івана Котіва, упівця Дениса Ординця, Миколу Дужого та ін.

В 1946 р. засланий в підпілля ОУН на Буковині , однак був викритий Службою Безпеки ОУН та розстріляний.

17.02.1946 р. біля с.Яромель на Волині в бою проти військ НКВД загинули командир УПА-Північ майор Петро Олійник – «Еней» та повстанці "Вихор" , "Марко" та "Ліда".

Петро Олійник («Еней», «Роман», «Сергій») – народився 9 липня 1909-го в селі Молодинче на Львівщині. Навчався в Львівському університеті, виключений за націоналістичну діяльність (1934). Заарештований поляками в жовтні 1938-го, звільнився з початком німецької окупації. В 1942-му – керівник обласного проводу ОУН на Дніпропетровщині.

Командир військової округи УПА «Богун» (1943-1944), керівник Східного краю ОУН на Північно-західних українських землях (1944-1945), з вересня 1945-го виконував обов’язки командувача УПА-Північ.

Зберігся опис бою в якому загинув "Еней", складений його охоронцем "Семеном":

Геройська смерть славної памяті к-ра Сергія 17.2.46 р.

В половині лютого 1946 р. наша кінна група (почот к-ра Сергія) кватирується в мидзькому лісі Деражненського р-ну. Великі сніги, які часто почали падати, заставили нас безнастанно рухатись по лісах. 15.2.46 р. рано, натрапивши на наші сліди, приїхали на наш постій два кіннотчики Бондаренко і Калина.

Ми їх задержали і через них вночі з 15-16.2.46 р. нав'язались з Миколою, який ще ті ж ночі прибув до нас. Командир, обговоривши деякі справи з Миколою, постановив негайно, взявши зв'язкових Бондаренка і Калину, від'їхати з частиною кінноти на захід.

16.2.46 р. командир дає мені певні зарядження відносно деяких справ, а передусім щодо відділу Ольхи і, визначивши мені ряд пунктів (після 20.2 і 1.З.46 р.), відїжджає з кількома стрільцями (Вихор - ройовий, Назар - Легень, Марко - Бережний, Яструб і Ліда) плюс Калина та Бондаренко. З рештою кінноти я остаюсь в тому ж терені.

16.2.46 р. вечером на Мидзьких хуторах стрінув я Назара, який від'їжджав з к-ром. Від нього я дізнався яка трагедія стрінула командира і тих, що з ним відїхали.

Назар розказував: "...з мидзького лісу їхали ми в західньому напрямку. Минувши Сильно, задержалися на хуторах між Журавичами та Омельном

Цуманського р-ну, Тут, вже майже над ранок, закватирувались в одній хаті під лісом. Коні примістили в клуні, а самі пішли в хату. За клунею виставили варту, яка мала зорити по слідах аж до лісу і на невеличку галяву, якою ми проїжджали.

Під хатою біля дверей стояв алярмовий. Заки розвидніло, Калина замаскував гілляками і санчатами слід від галяви (в лісі) аж до хати. Скоро пройшла перша зміна і на варту стали: Калина- за клунею по слідах і Яструб- під хатою, як алярмовий. Не пройшла година часу, як по хаті посипались густі стріли.

Ми кинулися до дверей, але по них вже строчили ворожі кулемети і автомати так, що декому доводилось вискакувати через вікна. Вискочивши з хати, ми, відстрілюючись, почали пробиватися до лісу. Ворожий вогонь посилювався. Не добігаючи до лісу, паде подруга Ліда, Ми вскочили в ліс. На краю ліса, під одним грабом, залягає Вихор і з “Дехтяра” почав обстрілювати большевиків, які хмарою гнались за нами до лісу.

Але скоро похиливсь, поцілений ворожою кулею. Командир, як і завжди, дуже холоднокровний, вдержував порядок і ми скоро і планово відступали дальше. Попереду глубоким снігом бродили вже ранені Бондаренко і Яструб, за ними командир і я з Марком по боках. Дальше не бігли за нами большевики. Тяжко було бігти глубоким снігом, але ми, не зважаючи на те. поспішали, бо сподівались ворожої погоні. Змучившись до краю, ми покидали свої шинелі й інші речі.

Пробігли кілька кілометрів і вийшли на якусь незнану мені колонію. Тут пошукали за кіньми, а не знайшовши іх, подались дальше в ліс. Нігде не було найменшого сліду, бо сніг, що падав цілу ніч, прикрив усі стежки й дороги. Пройшли ще кілька кілометрів, як на наших конях наганяють нас большевики.

Посипались по нас густі стріли. Ми, відстрілюючись, бігли дальше. Втім паде друг Марко, а відтак коло нього похилився друг командир. Тільки тихий стогін вирвався з його грудей. Я скочив в густу посадку й слідами наздогнав Яструба й Бондаренка...“.

На початку травня 1946 р. я, нав'язавшись з районовим провідником Цуманщини Гонтою, стрінув між його стрільцями друга Калину, який мені ось як розказував:

“...Стою я під клунею коло дверей на варті і роблю папіроса. Десятка сперта на стіну. Нараз з-за клуні виходить большевик і каже до мене: “Здравствуйте”. Я одним рухом схопив десятку, загнав набоя в цівку і наставив большевикові в груди, але він скочив за клуню. Раптом посипались по хаті густі стріли.

Я скочив в клуню, думаючи, що наші зараз будуть бігти до коней. Сів на свого коня й чекаю, що дальше буде. Бачу, що з хати біжать до лісу, чи це наші, чи большевики, не знаю. До клуні ніхто не приходив. Побачив я на дворі хатню дівчину і спитав іі, що робиться. Вона відповіла. що нікого нема. Тоді я виїзджаю з клуні і прямую в ліс.

В лісі два рази напоровся на большевиків і з трудом добився в свої терени, де нав'язався з місцевою сіткою...”.

Про наслідки бою взнав я пізніше, коли попровадив розвідку. Коло хати вбито двох большевиків, а в лісі, недалеко, де впали Командир і Марко, вбито 4-ох большевиків. Це командир і вірний йому Марко вбили тих 4-ох, коли ті підлазили до них, щоб взяти їх живими. Ранені обидва, відстрілювались доки була змога, аж вкінці самі подострілювались.

Після цього большевики говорили, що це група командирів- східняків їхала кудись на відправу. Східняками вважали їх тому, що вони бились з небувалою мужністю і завзяттям з переважаючими ворожими силами і, будучи раненими, самі кінчали з собою.

08.02.1945 р. в м.Турійськ Волинської області місцева вчителька Галина Січкарук (1924 р.н., уродженка с.Новий Двір Турійського р-ну Волинської обл.) здійснила резонансну збройну акцію - за завданням керівника надрайонного проводу ОУН "Ворона" застрелила начальника Турійського районного відділу НКВД старшого лейтенанта Антона Гаркушу , забрала та передала підпіллю його зброю та документи.

Доля Галини Січкарук склалася трагічно - вбивство начальника РО НКВД викликало лють в партійних органах та НКВД , на її розшук кинуті значні сили, в кінці лютого 1945 р. вона була затримана агентурно-бойовою групою НКВД, що діяла під виглядом УПА , а уже в квітні 1945 р. за вироком трибуналу - розстріляна.

На фото - Галина Січкарук

Скеля "Трьох чекістів"

Поблизу села Дихтинець Путильського району Чернівецької області розташована скеля "Острива", яку також називають скелею "Трьох чекістів".

На цьому місці 23.09.1944 р. в засідці підрозділу УПА були вбиті :

Заступник начальника управління НКВД по Чернівецькій області майор Олексій Меняшкін , 1908 р.н., уродженець с.Єрмиш Єрмишського району Рязанської області РСФСР, росіянин, член ВКП(б) із 1932 року, в 1942 році присвоєно звання "Заслужений працівник НКВД СРСР"

Заступник начальника управління НКГБ по Чернівецькій області майор Михайло Новожилов, 1911 р.н., уродженець м. Лихославль Калінінської області РСФСР , член ВКП(б) з 1932 року. Закінчив транспортний інститут, до 1939 року працював на залізничному транспорті. З 1939 року – в органах НКВД-НКГБ. В квітні 1944 року Новожилов керував боротьбою із повстанцями в Дубровицькому районі Рівненської області

Начальник санітарної частини управління НКВД по Чернівецькій області капітан Петро Большаков 1907 року народження, уродженець станиці Єкатеринівка Єкатеринівського району Саратовської області РСФСР, росіянин, кандидат в члени ВКП(б) з серпня 1943 року

12.07.1947 р. в 16:00 у м. Сколе (тоді - Дрогобицької області) двома пострілами з пістолета місцевий житель Василь Шимків за завданням підпілля ОУН застрелив начальника Сколівського райвідділу МВД майора Бєлоусова, коли той виходив з приміщення РО МВД. Атентатник намагався втекти, однак загинув при перестрілці.

Василь Шимків 1928 р.н., уродженець с. Кам’янка Сколівського р-ну, псевдонім «Запорожець» , протягом 1945 – березня 1946 рр. перебував у боївці «Гонти», згодом легалізувався, проживав у с. Кам’янка, а з весни почав працювати на кам’яному кар’єрі в м. Сколе, та з метою полегшення підпільної діяльності став радянським активістом і комсомольцем, чим і скористався для вбивства майора Бєлоусова.

Як син помстився за арешт батька - застреливши заступника начальника Букачівського райвідділу МГБ :

Заместитель начальника Букачевского РО МГБ лейтенант КОМИССАРОВ в 13.30 18 сентября 1948 г. проходя по базарной площади райцентра Букачевцы встретил жителя села Явче Букачевского района - ПОПУКА , в возрасте 20 лет , отец которого в 1947 году Букачевским РО МГБ арестован , как участник ОУН , с которым вступил в разговоры и в это время ПОПУКА выстрелом из пистолета в упор убил КОМИССАРОВА и скрылся.

До того ПОПУКА проживал на легальном положении и в Букачевском райотделе МГБ данных о его связи с подпольем ОУН не было. По розыску и ликвидации терориста ПОПУКА работают две оперативно-войсковых группы под руководством ст.оперуполномоченого Букачевского РО МГБ ст.лейтенанта ВЕСНИНА и оперуполномоченого того же РО МГБ лейтенанта МАЛИНИНА

Документ знайшов дослідник Дмитро Проданик

Із автобіографії написаної в 1948 р. керівником Любомльського надрайонного проводу ОУН Сергієм Богданом - "Биковим" :

...в місяці серпні 1945 р. мене ком.Ігор призначив бути командиром опер-групи по Головнянськім і Любомльськім р-х. Оперував я з 12-ма стрільцями, з них двоє було підстаршин Крук і Медвідь, аж по вересень 1946 р. В часі своєї операції знищено понад 40 озброєних ворогів, здобуто автомашину з деякими возними річами, в місяці серпні на шляху Любомль-Маціїв.

На автомашину посадили двох большевицьких полонених стр.л-нта і шофера-бійця з котрими поїхало 5 стрільців в тім числі я до села Підгородно Маціївського і Любомльського р-ну де підїхавши під станицю стрибків і сільську управу звели бій із стрибками - бій був виграний. Знищено 5 озброєних комуністів.

28.10.1944 р. підрозділом УПА було здійснено резонансну акцію - напад на радянську групу в с.Головин Костопільського р-ну Рівненської області.

Напередодні до села прибула радянська група чисельністю 90 осіб - у складі роти 231-го окремого батальйону Внутрішніх Військ НКВД під командуванням командира 231 ОСБ ВВ НКВД підполковника Нікульченка , групи працівників НКВД і НКГБ під керівництвом начальника Костопільського райвідділу НКГБ старшого лейтенанта держбезпеки Біляєва, група партійних активістів під керівництвом секретаря Костопільського райкому партії Олійника , районний прокурор Кравець , голова райради Бутко та інші, з метою проведення хлібозаготовок у навколишніх селах. Для ночівлі група розташувалася у приміщенні школи та сусідніх будівлях.

О 2-й годині ночі 28.10.1944 р. підрозділом УПА (за радянським даними під командуванням "Лиса" та "Панька") було раптово здійснено напад на приміщення школи, яка внаслідок інтенсивного обстрілу загорілася і вибігаючі з палаючої будівлі потрапляли під прицільний вогонь повстанців.

Для допомоги оточеній групі було вислано підняту по тривозі 20-ту бригаду Внутрішніх Військ НКВД із танками.

Всього в ході нападу з радянської сторони було вбито 12 осіб - начальник Костопільського райвідділу НКГБ старший лейтенант держбезпеки Біляєв, оперуповноважений Єфремов, дільничий уповноважений міліції Юров, начальник пошти Гаврилов, та 8 солдатів 231-го окремого батальйону Внутрішніх Військ НКВД. Були поранені секретар Костопільського райкому партії Олійник, начальник відділу боротьби з бандитизмом райвідділу НКВД Воробйов, завідувач агітації райкому Демченко та 7 солдатів.

Винним у раптовому нападі радянські органи держбезпеки зробили командира 231-го окремого батальйону Внутрішніх Військ НКВД підполковника Павла Нікульченка, якого наказом Лаврентія Берії звинуватили в боягузстві та втратою керівництва в бою - він був відданий під суд військового трибуналу та очікуючи засідання трибуналу покінчив життя самогубством.

ПРИКАЗ

НАРОДНОГО КОМИССАРА ВНУТРЕННИХ ДЕЛ СОЮЗА ССР

27 октября с.г. 2 рота 231 отд.стр.бат 20 стр.бригады ВВ НКВД УО, под командой командира батальона под-ка Никульченко П.К. ,расположилась на отдых в с. Головин Костопольского р-на Ровенской обл. В 2 часа 28.10.44г на помещения , занимаемые ротой , произвела внезапное нападение банда , открыв по ним сильный огонь и зажигательными пулями подожгла дома .

В завязавшемся бою рота понесла потери в людях и технике , также было убито и ранено несколько человек из местных советских партийных работников , располагавшихся вместе с ротой На рассвете банда безнаказанно скрылась Расследованием установлено , что виновным во внезапном нападении банды на роту , Является командир 231 отд. Стр. батальона 20 стр. бригады ВВ НКВД под. Никульченко,

Который, при расположении роты на отдых , проявил преступную беспечность Необходимой разведки и охранения не организовал , никаких указаний о действиях роты на случай тревоги не дал .Во время боя п-к Никульченко проявил трусость , боем не руководил и преследование отходящей банды не организовал

ПРИКАЗЫВАЮ

За преступную беспечность , отсутствия руководства боем и проявленную трусость командира 231 отд.стр. б-на 20 стр. бригады Внутренних Войск НКВД Украинского округа под-ка Никульченко Павла Кузьмича –

предать суду Военного Трибунала Приказ объявить всем офицерам состава войск от командиров частей и выше

НАРОДНЫЙ КОМИССАР ВНУТРЕННИХ ДЕЛ ГЕНЕРАЛЬНЫЙ КОМИССАР ГОСУДАРСТВЕННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ

(Л. Берия)

Із повстанського донесення :

..дня.27.10.44 відділ УПА р-ну Костопіль зробив наскок на большевиків в с.Головина , які були закватировані в будинку школи. Бій тривав три години. У висліді бою вбито 12 партійних, 25 рядових бійців (між вбитими нач.НКГБ Костопіль та його заступник, секретар райпарткому) , понад 25 ранених.

В будинку школи , що зайнявся під час бою згоріло 2 гранатомети, 2 "Максим" інша зброя та амуніція. Власні втрати 1 вбитий і 4 ранених. Здобуто кулемет, автомат, кріса, пістоля, 2 ящики амуніції.

(Літопис УПА том 8, с.1188-1189)

На фото - командир 231-го окремого батальйону Внутрішніх Військ НКВД підполковник Павло Нікульченко

12.10.1959 року в лісі біля села Тростянець Бережанського району Тернопільської області при збройній сутичці з підпільною групою ОУН Петра Пасічного - "Петра" був вбитий оперуповноважений Бережанського районного відділу КГБ – лейтенант Віктор Стороженко, на сьогодні він є останньою відомою втратою з радянського боку у боротьбі радянських органів держбезпеки проти підпілля ОУН.

23 января 1946 на хуторах близ села Загаецкое, Дедеркальского района, оперативно-войсковая группа РО НКВД в составе оперуполномоченного РО НКВД ПОПОВА, начальника штаба истребительного батальона КОБЗАРЕНКО, 12 красноармейцев стрелкового полка войск НКВД и двух бойцов истребительного батальона столкнулась с бандой "Герасима".

Некоторые участники банды были одеты в форму военнослужащих Красной Армии. Во время перестрелки, от банды отделилось несколько человек во главе с одним в форме майора, которые, крикнув "мы свои", предложили прекратить огонь.

Опервойсковая группа прекратила огонь и пошла на сближение, в результате чего все 16 человек были захвачены бандой, разоружены и убиты. После этого бандиты мелкими группами скрылись в лесу на территории Острожецкого и Мизочского районов, Ровенской области. Ведутся поиски банды. Ориентировано УНКВД Ровенской области.

Як УПА боролася з вирубкою карпатських лісів :

Секретарю ЦК КП(б)У

товарищу КАГАНОВИЧУ Л. М.

ДОКЛАДНАЯ ЗАПИСКА

11.11.1944 р. підрозділом УПА під керівництвом Никона Семенюка - "Стального" було здійснено резонансну акцію - напад групу 205 окремого стрілецького батальйону 16 бригади Внутрішніх Військ НКВД.

Напередодні органам НКВД стало відомо, що підрозділ УПА під керівництвом Никона Семенюка - "Стального" чисельністю більше 300 осіб, маючи на озброєнні 23 кулемети, 30 СВТ, 25 автоматів , 250 гвинтівок, переправився через річку Случ, розмістився в лісових масивах Сарненського та Рокитнянського районів Рівненської області та провів ряд диверсій на залізниці.

Для розшуку повстанців було відправлено оперативно-військову групу складі 80-ти чол. із 205 окремого стрілецького батальйону 16 бригади Внутрішніх Військ НКВД під командуванням заступника командира батальйону капітана Стулова.

08.11.1944 р. група мала декілька збройних сутичок з повстанцями в лісових масивах і отримавши на підмогу додаткові сили перейшла до с.Біловіж, де проводила реквізицію продовольства та сіна для потреб Внутрішніх Військ НКВД.

11.11.1944 р. оперативно-військова група та колона із 30 підвод із реквізованим сіном рушила до місця дислокації гарнізону в м.Рокитне і біля с.Залав'я Рокитнівського району Рівненської області підрозділ ВВ НКВД потрапив у засітку повстанців - в 14.00 вийшов на лісову галявину і в момент переходу містка були раптово обстріляний .

Внаслідок нападу за радянськими даними було убито 26 бійців , загинув заступник командира 205 осб 16 бригади ВВ НКВД капітан Стулов , командир кулеметної роти молодший лейтенант Дудінов, командир взводу ПТР молодший лейтенант Бага та фельдшер 205 осб лейтенант Пушкарьов, 1 солдат зник безвісти, було поранено 10 солдатів. Також було вбито 2 місцевих сільських активістів та голова сільської ради , що вели по дорозі радянський підрозділ.

Також загинуло 7 осіб , які були заарештовані в навколишніх селах та конвоювалися до райвідділу НКВД.

Ця засітка мала великий резонанс в радянських силових структурах, та ще довго "гриміла" на нарадах всіх рівнів :

В стенограмі обласної наради секретарів райкомів партії, голів райвиконкомів, начальників НКВС і НКДБ при Рівненському обкомі КП /б/У, з участю першого секретаря ЦК КП/б/ М.С. Хрущова від 14 січня 1945 року зазначено :

- ... С октября месяца ОУНовские банды увеличились. Сейчас орудует в Тынное группа Пащенко, имеет 100 человек. В Екатериновке была боевка. Имеются большие силы банды Яремы до 400-500 человек, его местопребывания - округа села Немовичи, в Рокитно заходит под кличкой Стальной.

Начальник р/о НКВД Карпенко К.М.

-Что сказать по Клесовскому, Рокитновскому району, там войска ходили безрезультатно. Войска опаздывают с оперециями. Пошли войска за бандой Яремы в Рокитно и банд не нашли, возвращались и сами в засаду попали. Это было в конце ноября месяца.

Серебрянський И.К.- начальник РО НКВД:

- Банда Стального - самая опасная, постоянно в нашем районне не дислоцирует, а переходит в Рокитно, в Рафаловку. Когда я приехал в район, то вижу - Ярема или Стальной - это опасная сволочь. Он больше всех бывает в Рокитновском районе и Клесовском. По показаниях пленных в банде 340 человек.

Повстанський звіт по іншому оціював радянські сили і втрати - за повстанськими звітами сили ВВ НКВС складали 130 солдатів і внаслідок бою загинуло 117 радянських бійців , при власних втратах 4 загиблі вояки УПА.

В наказу УПА про відзначення учасників вдалої засітки зазначалося :

НАКАЗ

Дня 11.XI.1944 р. загін УПА під командуванням к-ра Стального звів бій з гарнізоном військ НКВД м. Рокітна, котрого гарнізон виїхав був того дня грабувати населення с. Залав'я Рокітянського району. В результаті бою ворожий гарнізон був знищений. На полі бою ворог залишив 117, в тому 11 офіцерів. Здобуто зброю і амуніцію.

Майстерним керуванням бою відзначився к-р загону Стальний. Вмілим командуванням відділами і особистою відвагою під час бою відзначилисяк-ри Сівач і Негус Вояцьку мужність проявили козаки загону, а особливо відзначилися особистою відвагою козаки: Дранко, Гайдамака, Стрибунець.

За проявлену військову майстерність і відвагу висловлюю к-рові загону Стальному, к-рам відділів Сівачові і Негусові, козакам загону, а зокрема Дранці, Гайдамаці і Стрибунцеві признання.

Бій під селом Залав'я доказав, що український повстанець здібний перемагати сильніше озброєного і більше чисельного ворога. Запорукою побіди являються факти, що український повстанець воює за святу справу, справу визволення свого народу від імперіялістичних загарбників.

Військовий чин загону к-ра Стального і вищезгаданих к-рів та козаків, зокрема, повинен бути взором наслідування для інших наших повстанців.

Нехай ворог кидає проти нас дальші свіжі банди посіпак, український народ руками своїх повстанців змете їх з лиця своєї землі і ворожою кров'ю запише в історію своє право до незалежності.

18.12.1949 року в селі Ходаки Барського району Вінницької області , у бою проти МГБ загинули повстанці "Боян-Буг" та "Сергій" - в ході бою ними були вбиті начальник Барського райвідділу МГБ капітан Соболєв , дільничний уповноважений МВД Каліцинський та міліціонер Захарчук.

Це були перші бойові втрати ОУН Віньковецького надрайонного проводу, в подальшому боротьбу вдалося продовжити практично до січня 1952 року.

Фактом залишається й те, що десь тут у мальовничих та таких глухих, стрімко вимираючих краях, на стику Барського та Віньковецького районів на околиці села Ходаки лежить двоє молодих хлопців, друзів, бандерівців, повстанців, борців за волю України. І нема над ними ні могили, ні пам'ятної дошки, є лише спогад у поодиноких серцях та дописах дослідників, істориків, краєзнавців, активістів.

А більшість населення як і 70 років тому, у записах загиблого тут повстанця " Сергія", залишається покірним, аполітичним, безграмотним, байдужим до минулого та майбутнього, стурбованим лише власним достатком та добробутом.

14.10.1949 р. в бою проти підпілля ОУН в Коростенському районі Житомирської області, були ліквідовані співробітники УМВД Житомирської області Іван Лівоха та Леонід Інгер.

У 1944 році, на Хмельниччині бійці УПА ліквідували групу комуністів окупантів:

Хмельникское РО НКВД сообщает, что 25.V.1944 г. в 10 часов утра получено сообщение из Зиновенского сельсовета о наличии банды бандеровцев в количестве 7 человек в квартире гражданки В. Что 4 человека из них ушли в лес по направлению с. Медведовка, а 3 человека окружены сельским активом в этой квартире.

Требовалось подкрепление. Получив сообщение, оперуполномоченный Никифоров принял меры: через райком партии и райвоенкомат организовал боевую группу в количестве 7 человек, как-то: 2-х уполномоченных Павлова и Компаневича, одного милиционера Околодько и 4-х бойцов истребительного батальона Ситкина, Полищука, Иванкова и Мачкова. Вооружил их 2-мя ручными пулеметами, одним автоматом и 4-мя винтовками.

По прибытию в с. Зиновенцы (Шевченково) бандеровцев уже не оказалось, и актив из 3-х сел: Шевченково, Медведовка и Ко��ухов преследовали банду по направлению с. Медведовка, куда наша группа тоже направилась и, не доходя до с. Медведовка, соединилась с сельским активом. Боевая группа состояла в количестве 25 человек.

В этот момент встретился проезжающий по служебным делам на легковой автомашине райвоенком — майор Назарчук, который остановился и получил информацию о банде в количестве 3-х человек, бежавших в лес. Майор Назарчук учел малочисленность банды и небольшого леса, преобладающее большинство нашей боевой единицы и дал распоряжение прочесать лесной массив между селами Шевченково, Медведовка и Лука.

Отдав распоряжение, майор Назарчук уехал. Как только наша группа вступила в лесной массив от с. Медведовка, банда бандеровцев открыла сильный пулеметно-ружейный огонь и подняла шум наподобие звериного воя для создания паники среди наших бойцов. В результате оказалось, что банда состоит не из 3-х человек, а примерно около 100, кроме того, хорошо замаскировалась в лесу, что нашей группой не было замечено.

В результате столкновения с бандой имеются потери с нашей стороны — убитых 7 человек и 1 ранен. Убиты следующие:

1. Игнатенко Николай, 1914 г. рождения, родом из Кубани, боец Красной Армии. Этот боец охранял мины, оставленные при продвижении воинских частей;

2. Иванков Дмитрий Николаевич, 1927 г. рождения, с. Лелитки Хмельникского р-на, боец истребительного батальона;

3. Котельницкий Никифор Спиридонович, 1891 г. рождения, председатель сельсовета с. Зиновенцы;

4. Владыко Трофим Степанович, 1892 г. рождения, председатель колхоза с. Зиновенцы;

5. Околодько Федор Кузьмич, 1916 г. рождения, с. Угриновка, милиционер РО НКВД;

6. Ситник Анатолий, боец истребительного батальона;

7. Валищук Арсентий Яковлевич, сельисполнитель с. Медведовки.

Ранен — Мельник Фома Федорович, председатель сельсовета с. Кожухов.

Потери со стороны противника: убит один бандеровец и один ранен.

#УПА

0 notes