#для школи

[nepoedakievua]

Стільчики дитячі та табуретки

[julia--blake]

What a unique find!

A star of the Ukrainian and world avant-garde, the artist Oleksandr Bogomazov was so poor that when he was asked to provide a photo for the identification card of a teacher of the Boyar Railway School, he painted a self-portrait.

Found the document several years ago and published Andrii Kovalev.

Source: Back to the Roots

-------

Дивіться яка у��ікальна знахідка!

Зірка українського та світового авангарду, художник Олександр Богомазов був настільки бідним, що коли його попросили надати фото для посвідчення вчителя Боярської залізничної школи, він написав автопортрет.

Знайшов документ кілька років тому і опублікував Андрій Ковальов.

Джерело: •Back to the Roots•

[meowluox]

коли я розмовляю українською на язику смак свіжого теплого хліба з дитинства смородини диму від багаття під шашлики і листя щавеля з городу рідного дому.

англійська на смак як кава сріблі прикраси свіжі персики губна помада зимове сонце і зародження впевненості в собі.

французька — як перше кохання. перший поцілунок і перше розчарування. вона перша для мене в усьому саме тому я так і не змогла відпустити її навіть після закінчення школи. на смак вона нагадує мені море. дикий морський вітер і водорості. мамину вермішель з м'яском і зеленню. перестиглі черешні в кінці липня. засліплюючий захід сонця. молоко з медом і корицею. улюблена міні-піцца з фургончику недалеко від школи і набережної. я можу нескінченно перелічувати асоціації до неї.

іспанська — апельсиновий сік мед і обліпиха. річкові хвилі яскраво-білі хмари та маленька яхта біля причалу. на смак вона як прийняття своїх демонів і видача собі дозволу бути собою. як маслини червоне вино дуже солоний сир і п'яна широка усмішка. як ягоди шипшини з сусідських кущів і тихенький сміх друзів дитинства.

японська на смак наче зимовий сонячний ранок. як лапша з гострими приправами і ледве теплий зелений чай. як квіти лотоса і запах океану. як залізні двері за які важко потрапити. як баж��ні але зависокі плоди абрикосів.

кримськотатарська — стиглі солодкі інжири. свіжі хачапурі звук мирних хвиль і біла піна на морській воді. як прогулянки по набережній і проводи сонця за обрій. як крики чайок смак шоколаду дитинства на язику і тепла рука дідуся на плечі. як безмежні степи всіяні квітами. як уроки кримоведення і креслення й розмальовування контурних карт Криму. як далека зірка що єдина здатна залишатись орієнтиром у шторм.

[miserable-tea]

Мій блог перетворюється на ниття щодо навчання. На цю неділю очікуйте щей скарги на однокласників чи однокласниць. Короче наче все дз зробила. Крім діалогу, тема ідіотська, все ідіотське, я його робити не буду 😇😇😇. Всьо. От така от я типу бунтарка, антидіалогова бунтарка.

Радує тільки те що завтра 7 уроків. Але я вже уявляю, як ми весело пів дня ходимо в укриття, яке знаходиться не на території школи 😇. Мені погано. Хочу згорнутися в ліжечку, і стати каменем. Не існувати. Ні про що не думати. Не відчувати. Нічого не.

Чесно, я втратила відчуття ніби все це має якийсь сенс....Хоть я певна майже все має сенс, крім того що мене оточує. Тай сама я не маю сенсу. Якби можна було зчесати з світу без наслідків для сім'я, і без наслідків для оточуючих...

[halamydnyk]

так мені весело, бо іду до школи

повітряна тривога сповіщає про початок навчального року

першачки вперше заховаються

в підвалі школи.

букети з хашок по всьому місту для вчителів,

один уламок припав навіть комусь до душі.

кожен рюкзачок тепер тривожний, адже за плечима

як і попереду - війна.

свято вересня вже звично

розпочнеться хвилиною

тиші,

урок перший - плетіння сіток.

02.08.24

[koy5z]

Коли я вперше побачив тебе в школі, я зрозумів по твоїй зовнішності, що ти будеш мати найкращі оцінки в класі.

Так і сталося.

По тому, як ти посміхався і сміявся, я знав, що ти завоюєш серце кожної дівчини в школі.

Так і сталося.

Коли ми були у випускному класі, всі думали, що ти виграєш чемпіонат з тенісу для нашої школи.

І ти виграв.

Коли ти запросив мене на побачення, ти пообіцяв, що завжди кохатимеш мене.

І ти кохав.

Коли нашу церкву розбомбили, я знав, що ти будеш першим, хто допоможе відновити її, тому що твоя любов до Нього була понад усе.

Так і сталося.

Коли тебе призвали в армію, я знала, що ти віддаси все за свою країну і помреш за її свободу.

Так і сталося.

Дмитро, ти залишив мене з порожнім серцем і головою, повною спогадів.

🌻

[sher-oxide]

Люди, яким у дитинстві казали, що одяг, взуття, канцтовари для школи тощо — це і є подарунок на день народження, як ви почуваєтеся тепер, коли витрачаєте чи хочете витратити гроші на щось неважливе?

[konstruktorego]

- Все, що тебе не вбиває, робить тебе сильнішою - каже мені чувіха, яка теж переїхала жити назад до батьків і тепер оце переді мною розливає нам чай із термосу в б/в паперові стаканчики з-під капучино із заправки Окко.

Ми сидимо на камʼяних сходах під дверима молодшої школи, де обидвоє колись вчились і прикурюємо по цигарці, уже сутеніє. Я доводжу їй, що це несправедливо й тупо - «заспокоювати» моє теперішнє життя якоюсь дурнуватою найбанальнішою у світі фразою. Але вона налаштована на своє:

- Знаєш основне правило пограбування банку у фільмах?

- Яке це? - скептично дивлюся я.

- Нікого не убивати - видає і, побачивши, що я усміхаюсь, додає для певності - тільки переляк, так і у стосунках, ти відбулася лише переляком.

Я відбулася лише переляком, ні чорта ж собі! - думаю я, сидячи опівночі того дня на краєчку ліжка у батьківській квартирі.

Я дивлюся у стіну та розумію, що щось таки у тому є. Часом ми обираємо собі якісь ідеальні, склеєні лише в нашій голові сценарії фільму та намагаємось відтворити їх із людьми, які на це не погоджувались. І коли нічого не виходить, ти, налякана, але жива, йдеш додому сама, робиш рутинні справи, сумна, але таки жива. Ходиш на роботу, куриш цигарку за школою, пʼєш чай з б/в паперових стаканчиків, запихаєшся у ранкову маршрутку, в гіршому випадку переїзджаєш в дорослому віці до батьків. І далі, далі придумуєш усе якісь нові сценарії, де ніхто не помер, але хтось може налякатись. І це можна. Головне, знаєте, щоб стосунки не були такими нафіг не потрібними тому чоловіку, що їх треба дійсно штурмувати, як банк.

[ruushinynerve]

Англійська граматика, одним словом, пекло.

Мені здається це так важко тільки через те що ми активно думаємо про конкретний час в якому треба щось сказати і яку форму він має. Завчаємо ці конструкції і таблички. Для самого ознайомлення вони звісно потрібні, але, як на мене, легше вкласти в голові вживання цих форм якщо по справжньому відчувати які слова ти говориш. Це суто практика потрібна, щоб нарешті докумекати головою.

Чесно, в мене мізки димляться зараз. Я вирішила освіжити знання з часів, бо забула, аж перекотиполе гуляє в голові. Чомусь завжди так соромно братися за вивчення цієї клятої англійської. Ще зі школи. А тепер, коли всі в один голос "англійська це база" і кожен третій спокійно собі володіє нею, ти мав би вже давно вивчити і знати її, а досі застряг на основах. І яка ж самокритика і ненависть до себе піднімає голову і стукає тобі в потилицю "яка ж ти тупа, чому ти не розумієш, це ж так просто, ти мала б вже знати, всі можуть, а ти ні, чому ти така тупа, який сором, ти ніколи не встигнеш все вивчити, ти дуже повільна". Наче знову в школі. І чому саме з англійською? У школі я вчила іспанську, хтось каже що вона одна з найлегших, хоча я б не сказала що таке можна порівнювати, мова є мова, кожну треба вивчати наполегливо. Хоч зараз мені якось не згодилася іспанська, я не продовжувала її вивчати, тому зараз не багато чого пам'ятаю, але граматику і деякі слова я досі розумію. Освіжити ці знання не буде дуже складно. Можливо колись пізніше.

Але англійська... Чи це вчителя, чи їх підхід, проблеми завжди з нею були. Я через сльози намагалася зрозуміти. Коли чогось не розуміла зовсім, мені нічого не пояснювали, а просто знизували плечима і казали що просто так є і я маю просто зрозуміти. Як?! Я прямо питала, як мені зрозуміти, якщо я не розумію чому воно так. Мені потрібна була якась логіка. Ніхто мені не допоміг, ніхто не хотів зупинятися через мене, і в мене закарбувалося враження від неї як безглузда і хаотична мова. Більша частина граматики для мене була і лишається темними хащами.

Вивчити на адекватний рівень цю мову для мене неначе подвиг Геракла. Якщо я це зможу, подаруйте мені хтось медальку. Дитина в мені буде ридати.

Уф, яка це вже спроба подолати цього монстра? Збилася з ліку.

[nepoedakievua]

Мат спортивний дитячий гімнастичний

[something-lonely]

Я знову захворіла 😃

Хворію тепер стабільно кожні два місяці 🥰

Буду тепер цілими днями задротити в ігри знову. Зате буде час щоб нарешті зробити декілька проектів та малюнків для школи, які треба було здати ще на цьому тижні 🥰💔 але нічого, не гонять, не вимагають, значить ще час є 🤪

(обожнюю ці довбані емоджі)

Дякую за увагу, гарного дня (чи вже вечора)

[mippatheseal]

(Перевертання цього малюнка смертельно небезпечне для вашого життя, особливо це стосується перфекціоністів)

Ехх, сьогодні г��ловін, а в мене ніяк не вийде сьогодні вбратися в якийсь костюм:( а брат сьогодні йде до школи в костюмі пірата!! От чорт, цим малим завжди все саме цікаве дістається -3-

Тим не менш, всіх з геловіном!

Насправді це минулорічний малюнок і очевидно, що я хотіла показати його вам ще минулого року, але на жаль, тоді нічого не вийшло:( Хоча він мені все ще подобається, не дивлячись на те, що зараз би я б його намалювала по іншому -3-

Не все так вже й погано, юхууу

О, доречі, "майже автором" цих персонажів є @/crycket_ в інстаграмі! Це класний художник! Обов'язково зайдіть на їх профіль і пролайкайте їх, там... Прокоментуйте... Ви знаєте, що робити:)

[miserable-tea]

З'їздили шось купити для школи, мені нічого не сподобалося 😔 В мене є певна "палітра" під яку підбираю речі. Там був костюм,який гіпотетично могла б взяти, але він був як біжама. Всьо більше ніц не найшла 😭😭😭😭😭😭 вже пізніше буду купувати шось....

[istoma-v-doma]

І в кого як у кого,а в українців за плечима стільки приводів для захвату,що кожному випускникові середної школи мало б на весь вік вистачити на підвищений рівень серотоніну без жодних стимуляторів. Якщо ж у молоді намічпються проблеми з серотоніном - це вжепевний знак,що пора переписувати шкільні програми. Оксана Забужко

[juls-tsim]

Все частіше замислююсь про повернення до дому так... абсолютно серйозно

Думаю над тим, щоб дати собі час до Вересня місяця

Якщо до осіні в мене не буде сертифікату б2 з німецької мови та роботи тут, то я повернусь назад

Буду шукати онлайн учнів та викладати англійську, вдосконалювати свій фах та розвиватися в цьому напрямку

На цьому можна заробляти

На це можна жити

Деякі діти-учні в мене є і якщо постаратися, то можна збільшити клієнтську базу, вдосконалитись

Покращити німецьку, щоб її також викладати хоча б для середньої школи, бо це також розширить спектр послуг

Бо тут я дійсно не можу. Мені морально гірше з кожним днем, я тупо нічого не хочу

Я хочу привести себе до нормального вигляду

Я хочу ходити на йогу або пілатес і ��об для цього не треба було витрачати 3-4 години і їхати бо зна куди

Я хочу до своєї парикмахерки щоб вони зробила щось нормальне з моїм волоссям

Я хочу вилікувати шкіру обличчя, перевірити кров та стан своїх гормонів, бо я не впевнена, що з цим все окей

І, нарешті, я хочу жити поряд зі своїми батьками

Я дурію від самотності і усвідомлення, що вони старішають без мене

Я повинна бути для них опорою

Поруч

Не десь там через 3 країни

[loftysmb]

В центрі Сарн стоїть танк. Пам'ятник визволителям міста ніби.

Коли я ходила до молодшої школи, разом з однолітками ми часто бігали до центру аби полазити на дивній споруді. Ніякого свідомого розуміння що це таке і чого воно там стоїть, звісно, не було. То є танк, колись він їздив і навіть стріляв. Прикольно, звісно, але думати про це було значно менш прикольно, ніж лазити по ньому. Сама самохідна установка стояла раніше на постаменті, довкола якого була величезна штучна мармурова яма. Тоді нікому з нас не було зрозуміло, чому дорослі так сердились, що діти обліплюють цей танк. Танк як танк, в фільмах таких купа, а цікавий він тільки тим, що якщо ти достатньо спритний, то можна дуже хвацько на руках проповзти прям по пушці.

Зараз думаючи про це, дивуюсь, як ніхто з нас не розбився, падаючи з такої висоти на мармур.

В якийсь момент старші діти знайшли, як залазити всередину. Пам'ятаю, як мені про це розказали однокласники і ми пішли перевіряти. Пам'ятаю, як мені не сподобалось тісне приміщення всередині і затхле повітря. Я не полізла. Іншим дітям така відмова не сподобалась, але мені було все одно.

Скільки років зараз тим, хто відкрив для моїх однокласників цей танк? Рік назад один помер на війні. Я знаходжу ці спогади дуже сюрреалістичними насправді. Думати, що цієї людини більше нема, згадувати якісь віддалені моменти і розуміти, що вона була.

В тому танку, якщо вірити місцевим медіа, під час Другої світової померло дві людини, а сам танк дістали з під води. Колись та кабіна всередині була жахливим моментом життя тих двох людей. Через тридцять років по ньому лазили діти і такі контрастні речі співіснували ще з десяток років. Танк, як місце смерті і, діти, початок життя, якому на той момент був виділений привілей не розуміння.