#витребування з незаконного володіння

[supremecourtua]

Черговий бульварний роман у виконанні судді трирічки, що має мало спільного з судовим рішенням, як завжди. Мабуть, хотів бути письменником, а батьки змусили стати юристом от тепер і вся Україна страждає від нездорових амбіцій і не письменника, і не судді, на мій погляд. Вважаю, що професійні судді йому повинні пояснити різницю між судовим рішенням і лекцією для студентів підготовчих курсів юридичного технікуму.

Судячи з рішення, схоже справа Данішевської живе. Суд продовжує приймати рішення про які жодна зі сторін не заявляла і при цьому в залежності від температури повітря чи наближеності до сторін справи замість відмови, у зв`язку з неправильним способом захисту, як це зазвичай робить, приймає рішення на свій розсуд.

Горе літератор виснував, що замість витребування з незаконного володіння, якого позивач не вимагав, потрібно робити реституцію, щоб якось задоволити позивача, але можна її й не робити бо відповідач недобросовісний і не заявляв вимогу про повернення коштів. При цьому літератор, мабуть, за нестачею життєвого досвіду, а може і фахового рівня не розуміє, що така вимога не заявлялась і не могла завалятись у зв`язку з тим, що відповідач не визнавав свого порушення.

Тому висновуватель вирішив, що реституцію можна проводити на половину. От такі вони трирічки, що мріяли стати письменниками, які не розуміють різницю між реституцією за якою і не потрібно заявляти вимоги, на те вона і реституція, і витребуванням з незаконного володіння.

Ефективність прийнятого рішення заслуговує на окрему нагороду - золота малина для судді Великої палати. Суд зобов`язав повернути земельні ділянки самостійно відповідачу. От цікаво, а той хто це писав, розуміє, що це технічно за таким рішенням неможливо зробити. Після цього повірити у безкорисність цього рішення вкрай важко.

[supremecourtua]

Чергове рішення підготовлене професійним суддею без натягувань сови на глобус.

Суд зазначив, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).

Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

Заявлені позивачем вимоги про визнання протиправними рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування записів про державну реєстрацію права власності не впливають і не можуть вплинути на права позивача щодо права на предмет іпотеки.

Тому в позові необхідно відмовити.

[supremecourtua]

Яскравий приклад перекручування та дуже гнучкого підходу з натягуванням сови на глобус у черговому рогачівському рішенні. На відміну від інших рішень тут Велика палата змінила курс на 180 градусів. Складається враження щодо корупції та звичайної покупки результату.

Суд зазначив, що добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

6.54. Враховуючи викладене, судові рішення у цій справі слід скасувати, а в позові відмовити з тих підстав, що за встановлених судами обставин майно у відповідача не може бути витребувано в порядку статей 387, 388 ЦК України, а права позивача в зв`язку з цим захисту не підлягають.

[supremecourtua]

Це ще одне дембельське рішення Данішевською. Фактично Велика палата анулювала інститут права власності. За допомогою висновків у цій постанові, прокурор має можливість витребувати будь-яке нерухоме майно, що на думку суду незаконно видуло з власності держави.

Велика палата зазначила, що особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

64. Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

65. З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке по��відчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

66. Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

[supremecourtua]

Велика палата в прямому сенсі витерла ноги о третейські суди. Суд зазначив, що згідно зі статтею 2 Закону України «Про третейські суди» сторони третейського розгляду - позивач та відповідач. Позивачами є фізичні та юридичні особи, що пред`явили позов про захист своїх порушених чи оспорюваних прав або охоронюваних законом інтересів. Відповідачами є фізичні та юридичні особи, яким пред`явлено позовні вимоги.

69. Обов`язковість виконання рішення третейського суду передбачена тільки для сторін третейського розгляду справи. Оскільки ОКП ЛOP «БТІ та ЕО» залучено до розгляду справи як третю особу, рішення третейського суду від 25 березня 2009 року не створило для ОКП ЛOP «БТІ та ЕО» жодних правових наслідків і не підлягало виконанню, оскільки ОКП ЛOP «БТІ та ЕО» не може бути зобов`язаною особою за таким рішенням третейського суду. Отже, ОКП ЛOP «БТІ та ЕО» неправомірно здійснило реєстрацію права власності на спірні об`єкти нерухомості за ОСОБА_2 .

70. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що судове рішення, ухвалене у справі, за жодних обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб. Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла в ухвалі від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19) та в пункті 10.28 постанови від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19).

71. Цей висновок є справедливим і для рішень третейських судів. Зокрема, рішення суду, третейського суду не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі, незалежно від того, чи було таке рішення в подальшому оскаржене і скасоване. Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє довід скаржника про те, що рішення третейського суду від 25 березня 2009 року не оскаржувалося і є чинним.

72. Львівська міська рада не була стороною третейського розгляду при ухваленні рішення про визнання права власності за ОСОБА_2 на спірні нежитлові приміщення. Крім того, на час розгляду справи третейським судом відповідно до статі 6 Закону України «Про третейські суди» третейським судам не були підвідомчі справи, однією зі сторін яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство. Оскільки рішення третейського суду у справі, в якій особа не була відповідачем, не створює для цієї особи правових наслідків, то рішення третейського суду від 25 березня 2009 року не спричинило припинення права власності позивача.

74. Водночас у цій справі відповідач ОСОБА_1 не покладався на судове рішення. Натомість він посилається на рішення третейського суду. Відповідно до статті 14 Закону України «Про третейські суди» сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів; за домовленістю сторін вони можуть доручити третій особі (юридичній або фізичній) призначення чи обрання третейського суду чи суддів. Закон містить мінімальні вимоги до третейських суддів (стаття 18 Закону України «Про третейські суди»). Рішення третейського суду зазвичай не мають такого рівня авторитетності, як судові рішення. Отже, особа, яка покладається на рішення третейського суду для того, щоб робити власні висновки про права та обов`язки, у тому числі сторін третейського розгляду, робить це на власний ризик. Тому Велика Палата Верховного Суду критично ставиться до посилання на рішення третейського суду з боку ОСОБА_1 і вважає, що наявність рішення третейського суду само по собі не свідчить про добросовісне набуття спірного майна.

86. Отже, ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна. Виходячи з цього в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності слід відмовити.

87. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис, як зазначено вище, вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.

[supremecourtua]

Велика палата відійшла від своїх позицій, що буди прийняті раніше, вірогідно потрохи набираючись досвіду й зазначила:

146. Інвестор після виконання ним фінансових зобов`язань за укладеними договорами купівлі-продажу цінних паперів та резервування об`єкта нерухомості (чи аналогічними правочинами, що підтверджують здійснення інвестування) отримує документи, які підтверджують реальність такого правочину та встановлюють для нього його особисті майнові права на конкретний об`єкт нерухомого майна. Для отримання права власності на такий об`єкт нерухомості інвестор має трансформувати свої майнові права у власність шляхом державної реєстрації речових прав на цей об`єкт нерухомості, але виконати це можна лише за умов завершення будівництва новоствореного об`єкта нерухомості відповідно вимог чинного законодавства та прийняття такого нерухомого майна до експлуатації (статті 328, 331 ЦК України).

147. Отже саме інвестор є особою, яка первісно набуває право власності на об`єкт нерухомого майна, що споруджений за його кошти.

148. Разом з тим у разі вчинення самочинного будівництва об`єкту нерухомого майна інвестор, рівно як і забудовник, не набуває права власності на об`єкт самочинного будівництва (стаття 376 ЦК України).

149. Інвестор наділений правами, тотожними правам власника нерухомого майна, пов`язаними зі створенням об`єкту нерухомого майна, а тому в разі порушення його речових прав він має право на звернення до суду за їх захистом шляхом пред`явлення позову про визнання за ним його майнових прав та витребування своєї власності з незаконного володіння іншої особи (статті 392, 388 ЦК України). При цьому не вимагається визнання недійсними нікчемних правочинів, які спрямовані на незаконне заволодіння майном інвестора іншими особами (стаття 228 ЦК України).

[supremecourtua]

На мій погляд, після цієї постанови Великої палати, все керівництво АРМА повинно перебувати за ґратами з повною конфіскацією майна в них та їх родичів до третього коліна.

Велика палата зазначила, що стаття 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» стосується загалом майна як активів, управління якими здійснює Агентство, та до яких належать кошти, майно, майнові та інші права, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави або які конфісковані за рішенням суду у кримінальному провадженні чи стягнуті за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.

Натомість абзац сьомий частини шостої статті 100 КПК України регулює збереження і реалізацію майна, яке є речовим доказом у кримінальному провадженні.

Вона розмежовує (1) передання речових доказів вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб Агентству для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості та (2) передання речових доказів для їх реалізації.

При цьому, за змістом частини шостої цієї статті, для реалізації можуть бути передані речові докази, зазначені в її абзаці першому, тобто тільки речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати із забезпечення спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню.

Земельна ділянка до таких видів майна не належить.

Крім того, суди встановили, що право власності на Земельну ділянку зареєстровано за Відповідачем-2 на підставі спірного Договору купівлі-продажу (див. підпункт 8.9 цієї постанови), що за висновками Великої Палати Верховного Суду хоча і не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану юридичну презумпцію права власності такої особи (див. підпункт 4.17 постанови від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17).

9.38. Отже, дійшовши висновку про незаконність електронних торгів та відсутність правових підстав для укладення договору, враховуючи ту встановлену судами обставину, що згідно із записом в Реєстрі власником спірного майна зазначений Відповідач-2, апеляційний господарський суд міг виходити з того, що Земельна ділянка вибула з володіння Позивача, тому ефективним способом захисту порушеного права власності Позивача є витребування Земельної ділянки від Відповідача-2.

9.41. Враховуючи, що ухвала слідчого судді, якою визначено порядок зберігання речових доказів у кримінальному провадженні та передано Земельну ділянку в управління Агентству, не є судовим рішенням, на виконання якого здійснюється продаж майна у значенні частини другої статті 388 ЦК України, доступність цього судового рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, обізнаність сторін Договору з положеннями законодавства, аналіз яких здійснено у цій постанові, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Відповідач-2, проявивши розумну обачність, не міг не знати про незаконність продажу Земельної ділянки, внаслідок чого вона вибула з володіння власника поза його волею.

9.42. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовна вимога про витребування майна - Земельної ділянки з чужого незаконного володіння підлягала задоволенню, у зв`язку із чим постанова апеляційного господарського суду в частині задоволення вимоги про витребування Земельної ділянки на користь Позивача зміні чи скасуванню не підлягає. При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що перебування майна під арештом, накладеним відповідно до вимог закону, правомірно обмежує права власника щодо цього майна.

[supremecourtua]

Ще одне пропрочеське рішення, яке більше нагадує нездорові амбіції ніж здійснення правосуддя. Замість виконання своїх же рішень з сері "суд сам знає закон" та ефективний захист. Особі відмовляють у захисті нібито з не таким способом захисту порушеного права. До речі, сам суддя-доповідач не може вже другий чи третій раз стягнути свою заробітну плату за період карантину, а тут щось розповідає про те, як потрібно позови подавати.

До речі, професійна суддя дуже доречно в окремій думці зазначила, що ні Конституцією, ні жодним законом України не передбачено можливості відмови в позові у випадку, якщо спосіб захисту є неефективним чи не передбачений законом або договором, оскільки це обмежує законодавчо встановлений принцип цивільного права, за яким право на обрання певного способу захисту порушеного права належить позивачу і обмежується лише у випадках, прямо передбачених законом. Стаття 16 ЦК України не містить вичерпного переліку способів захисту прав, оскільки не існує вичерпного переліку правовідносин, види яких, у свою чергу, постійно розширюються, змінюються, трансформуються.

На моє переконання, відмова в задоволенні позову через неправильність обраного позивачем способу захисту порушеного права є перешкодою у доступі до правосуддя, а відтак - порушенням статті 6 Конвенції, оскільки позивач визначає предмет, підстави позову та спосіб захисту прав, який він просить визначити у рішенні, а обов`язком суду, який наділений повноваженнями застосувати належний та ефективний спосіб захисту прав, є установлення обґрунтованості позову та вирішення спору по суті заявлених вимог із визначенням належного та ефективного способу захисту порушеного, оспорюваного чи невизнаного права.

У самому рішенні Велика палата зазначила, що якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, що має юридичну силу закону України, містять однопредметні норми, що мають різний зміст, то пріоритетними є норми ЦК України.

76. Суперечність між одночасно чинними нормами частини третьої статті 3 Закону № 1952-IV (у редакції Закону № 1878-VI) та частини четвертої статті 334 ЦК України (у редакції, чинній до 01 січня 2013 року) слід вирішувати на користь норми ЦК України: до 01 січня 2013 року право власності в набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало за правилами частини четвертої статті 334 цього Кодексу - з моменту державної реєстрації такого договору як правочину.

77. Особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

[supremecourtua]

Чергове пророчеське рішення яке доводить, що судді трирічки не можуть одразу отримувати посаду у Верховному суді без достатнього досвіду роботи у судді та з нещодавно особистою практикою захисту виключно однієї зі сторін спору. До речі, найближчим часом саме цей суддя повинен розглянути справу щодо стягнення коштів з Жеваго, який, за інформацією з телеграм-каналів виділив для захисту свого прав досить значну суму.

Щодо самого рішення, то в ньому також є окрема думка, щодо належного способу захисту та нерозуміння суддями Великої палати самої суті захисту порушеного права та його ефективного захисту.

На жаль це рішення відкриває простір для рейдерів, щодо незаконного переоформлення земельних ділянок і нерухомості, які можуть без інформування власника та оцінки цієї нерухомості безоплатно передаватись стягувачу. Суддя доповідач на це не звернув увагу, як і інші судді Великої палати, чи передуваючи земельну ділянку разом з об'єктом нерухомості буда проведена та врахована її оцінка, зате послався на Давній рим та Конституцію УРСР. Так завжди буває коли натягують сову на глобус.

[supremecourtua]

Судді Великої палати, а точніше знову господарської юрисдикції в черговий раз заплутались в юрисдикції спору перевернувши все з ніг на голову. При відсутності будь-якого майнового спору, вони все ж вирішили, що він на їх думку майновий та ще й вигадали спосіб захисту, якого сторона взагалі не потребує.

Суд зазначив, що виходячи з обставин цієї справи належним способом захисту позивача буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо позивач був позбавлений права володіння земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав.

53. Також Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те що відповідно до обраного позивачем способу захисту належним відповідачем, крім Уманської міської ради, може бути фізична особа, якій передано земельну ділянку, тоді залежно від статусу такої особи (фізична особа або фізична особа - підприємець) спір буде належати до юрисдикції цивільного або господарського суду.

[supremecourtua]

Дуже цікаве рішення. Ліко-Холдінг якимось чином ввело в експлуатацію житлові будинки на земельній ділянці, що їй не належить. Звичайно Кличко знову не винен, він, мабуть, в той час на ровері катався та не знав.

Суд прийшов до висновку, що у разі незаконного заволодіння майном власника іншою особою належним способом захисту є віндикаційний позов (стаття 387 ЦК України). Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. При цьому в тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (див. зокрема пункти 85, 114, 115 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадженням № 14-208цс18).

Отже, вимога Університету про визнання за ним права власності на спірне майно є неефективним способом захисту, бо Університет є тим суб`єктом, який набуває право власності на збудовані на відповідній ділянці об`єкти, а тому може заявити саме віндикаційний позов. З огляду на це зазначена позовна вимога задоволенню не підлягає. Суди попередніх інстанцій хоча й дійшли правильних висновків про відмову в задоволенні позову в цій частині, проте з інших мотивів.

У разі якщо об`єкти нерухомого майна не можуть бути витребувані від особи, яка незаконно заволоділа ними, зокрема, якщо вони відчужені добросовісному набувачу, який набув право власності на нього (стаття 330 ЦК України), то колишній власник нерухомого майна вправі вимагати відшкодування його вартості (пункт 2 частини третьої статті 1212, частина друга статті 1213 ЦК України).

[supremecourtua]

Чергове рішення де судді Великої палати призводять до колапсу у правозастосуванні, на мій погляд. Їх постійні висновки, а скоріше міркування про ефективність способу захисту йдуть в розріз з цією постановою.

Висновки до яких прийшли судді:

1. Витребувати можна з незаконного володіння навіть при відсутності рішення щодо незаконності відчуження майна. Потрібно виключно встановити право позивача на це майно.

2. Підставою для перегляду за нововиявленою обставиною є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення, постанови чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники розгляду справи не знали про неї та, відповідно, не могли надати суду дані про неї. Тобто перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами має на меті не усунення судових помилок, а лише перегляд вже розглянутої справи з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення судового рішення.

3. Суд не може змінювати суб`єктний склад учасників спра��и, за винятком випадків, коли така зміна відбувається в порядку правонаступництва, що відповідно до положень процесуального закону здійснюється на будь-якій стадії судового процесу (стаття 25 ГПК України в редакції до 15 грудня 2017 року, стаття 52 чинної редакції ГПК України).

4. Рішення Київської обласної ради народних депутатів від 21 грудня 1993 року «Про перелік об`єктів комунальної власності області, які додатково передаються до комунальної власності районів і міста Бровари» є підставою набуття територіальною громадою Бориспільського району права власності на вказане у ньому майно. При цьому законодавство України, чинне на момент виникнення права власності територіальної громади Бориспільського району на спірне нерухоме майно, не передбачало обов`язкової реєстрації цього права та виникнення права з моменту такої реєстрації, тому відсутність державної реєстрації у цьому випадку не впливає на правовий статус зазначених об`єктів нерухомості.

5. Судове рішення, ухвалене у справі, ні за яких обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб.

6. Судове рішення про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно виключно у разі, якщо право власності на це майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

7. Позивач не позбавлений права звернутись до актуального володільця спірного майна з позовом про його витребування.

Виходячи з цих висновків, ефективність цього рішення дорівнює нулю і не поновлює право громади та потребує нового судового процесу. Однак тут чомусь судді мовчать про це на відміну від інших справ де вони самостійно змінюють за власним припущенням мету позивача.

[supremecourtua]

Велика палата прийшла до досить дивного висновку, що може свідчити про дуже обмежений досвід і нерозуміння норм права на мій погляд: а також призвести до зловживань і фактичної втрати можливості захистити порушене право. Крім цього суд якимось дивним чином не визнаючи протиправним вибуття майна з власності витребує його.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Тому не є ефективним способом захисту права власника для мети витребування ним його майна з чужого незаконного володіння оспорювання не тільки рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, але й договорів, інших правочинів щодо спірного майна та документів, що посвідчують відповідне право. Останні не є підставами набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності.

Суд відмовив у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору іпотеки саме з огляду на те, що визнання цього договору недійсним не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на спірну земельну ділянку та для її витребування. А власне таке витребування є метою власника.

[supremecourtua]

Чергове рішення Великої палати із серії натягування сови на глобус. І знову приз уходить господарський юрисдикції.

Не дивлячись на те, що спір не стосується приватизації, однак судді вирішили, що стосується і тому, навіть якщо про це не зазначено в позові, то все одно це стосується. От і вся аргументація.

Відтак, враховуючи характер спірних правовідносин, а також наявність прямої вказівки закону на вид судочинства, у якому має розглядатись така категорія справ, спір у цій справі підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а пред`явлення позову про витребування майна, як такого, що, на думку позивача, не підлягало приватизації, у тому числі до фізичної особи, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, не змінює правову природу юридичного спору та не є підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства.

Але у зв'язку з тим, що господарські суди вже відмовили у розгляді цієї справи, то справу може розглянути й цивільний суд. Навіщо та юрисдикція взагалі потрібна при такому підході.

[supremecourtua]

Велика палата зазначила, що оспорюваний правочин був вчинений на підставі рішення ОСОБА_1 як засновника (власника) товариства, покупцем вказаного транспортного засобу був сам ОСОБА_1 , який потім відчужив 100 % частку у статутному капіталі товариства на користь ТОВ «Ленакс Україна», таким чином цей спір господарського товариства з його учасником (засновником), який вибув з цього товариства, є тісно пов`язаним із корпоративними відносинами, а тому має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Чому це пов'язане з корпоративними відносинами не зовсім зрозуміло особливо коли мова йде не про частку товариство, не про нанесення шкоди, а про відчуження майна.

[supremecourtua]

Велика палата перевершила сама себе, в черговий раз замість ефективного та своєчасного розгляду справи ми отримуємо новий розгляд й при цьому ще з можливою зміною підстав та предмету позову. Це чергове підтвердження повного провалу судової реформи та не спроможності судової гілки влади ефективно розглядати судові спори.

Суд в цій справі зробив декілька висновків, зокрема, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення.

Також пославшись на свою суперечливу та взаємовиключну й ��умнівну за якістю судову практику зазначив,  що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу.

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

І самий цікавий висновок: відмова у задоволенні віндикаційного позову через обрання неналежного способу захисту не позбавляє позивача права заявити позов негаторний про повернення земельної ділянки водного фонду. У разі, якщо суд дійде висновку про належність обраного способу захисту, він має оцінити дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірними земельними ділянками, зокрема легітимну мету такого втручання та пропорційність цій меті повернення ділянок законному володільцеві.

Тобто на думку Великої палати Верховного суду (без України) хоча і не можливо володіти землями водного фонду, але якщо з якихось причин суд дійде висновку про надмірне втручання в право власності, то тоді можливо. Цікаво подивитись, чи порахувати такі аргументи.