#Українська творчість

[timeinformalin]

"Плем'я", 2014

Режисер: Мирослав Слабошпицький

"Плем'я" — це унікальний український фільм, який розповідає про життя глухих підлітків у спецінтернаті. В центрі сюжету — новий учень Сергій, який потрапляє в кримінальну групу, що займається рекетом і проституцією. Розповідь побудована виключно за допомогою жестової мови, без озвучення чи субтитрів, що створює особливу атмосферу і дозволяє глядачеві повністю поринути у світ героїв.

"Плем'я" отримав визнання на міжнародних кінофестивалях, зокрема здобув Гран-прі на Каннському кінофестивалі у секції "Тиждень критики". Стрічка не тільки привернула увагу до українського кінематографу, але й викликала дискусії про межі мистецтва та етичні питання в зображенні насильства.

(Постер і деякі кадри взяті з ua.kinorium.com)

[gwenllianwales]

Моє слово

Моє слово розстріляне,

Спалене.

Моє слово хрестами

Заставлене.

Моє слово іншим

Замінено.

Моє слово у темряві

Сховано.

Моє слово постійно

Стирається.

Моє слово вперте:

Тримається.

Моє слово завжди

Житиме!

Поки моїм словом...

Хтось

Говоритиме.

[stasi-writes]

Я прямую за сонцем вечірнім,

Намагаючись все наздогнати

Ті останні вогні ейфорії —

Золотаві, згасаючі барви,

Що вкривають гілки на деревах,

Що ховаються спритно за хати,

Що лишаються за небосхилом

І ніколи не будуть чекати.

Я лечу крізь шляхи, як комета,

Набираючись сили палати.

Я не бачу повз себе нічого,

Лиш невпинно я рину на захід.

Може, вдасться щасливою стати,

Без вловимої л��дь ейфорії,

Перевершити хочу я швидкість

Із якою згорають всі мрії.

stasi_writes .𖥔 ݁ ˖

[alicedarkmair]

Я сьогодні вперше пошив сумку, і я самостійно зробив це на машинці (я до цього не робив нічого на ній та і до вчорашнього дня не вмів нею користуватися, дякую матусі, великій людині та найтерплячої до мого тупизму)

І це не для мене, а скоріш подарунок для однієї з найближчих людей в моєму житті 🌚🌚 (не скажу хто))

Я вбив на цю сумку майже весь день, та декілька разів панікував коли машинка не хотіла строчити шви, бо там щось застрягло або нитка вилітіла, тому так, я ще більше посивів, але я зробив це :")

[thelastrenaissance]

Кохання з огірком та інші принади дослідження себе, сексуальності та світу

       Режисер Йоргос Лантимос в своєму фільмі «Бідолашні створіння» несподівано запропонував переглянути інвертовану версію «Квітів для Елджернона» Даніела Кіза. Зазначена як чорна комедія картина з’явилася на екранах в 2024 році.

      Похмура реальність перших 20-ти хвилин фільму в стилі «Людини-слона» Лінча знову ставить одвічне питання перед людством: «Quo vadis?» Кадри розповідають історію «Бога з собачою мордою», що являється новітнім Франкенштейном, але навідміну від класичної історії Мері Шеллі, потворний велетень сам постає деміургом, вдихаючи життя у Беллу – дорослу жінку зі свідомістю дитини, що швидко розвивається.  

      Нам пропонують протягом двох годин простежити за ще одною версією Пігмаліона, де шлях до гармонії веде через пізнання себе. В першу чергу своїх бажань, реакцій та імпульсів тіла, сексуальності. Фільм точно не варто рекомендувати до перегляду поціновувачам Вікторіанської епохи, коли навіть слово «нога» вважалося вульгарним. Сцен еротичного характеру в картині вистачає.

       Необмежена заборонами соціуму, людяністю та мораллю головна героїня фільму занурюється в буремні води пригод і нових відкриттів. Лісабон, Афіни, Париж розкриваються через призму досвіду Лоліти та Емманюель.

       Потішними моментами й жартами цей фільм викликає в спогадах «Скромну привабливість буржуазії» Луїса Бунюеля. Тут палаючий від жаги та ревнощів коханець намагається скинути в океан бабусю, яка за останні 20 років більше переймалася питаннями розуму, ніж стосунками з протилежною статтю. Філософ, захищаючись від світу, стає циніком, а матрос в білому костюмі здійснює вендету над чайкою. Що це все має означати? Істина у вині, не піддавайся абсурду.

       Рівня Маестро в своєму фільмі автор картини не сягає. Рубати стіни сокирами й тягти за собою на плечах рояль, на якому лежить мертвий осел та зручно вмостилися, щоб вести дискусію, політик з ченцем, здатні тільки великі. Прості ж смертні обмежуються кадрами зі свино-куркою чи гусо-козеням та іншим сюром, що стікає кров’ю та потом в амбулаторіях і прозекторських за кадром нашого буремного часу. 

       В розкішному вбранні та без нього героїня Емми Стоун навчиться не тільки тілесному, але й нарешті поставить питання: «Чи можу я змінити світ?»

       У відповідь хіба може пролунати безумний і замучений голос коханця, якого Белла після всіх своїх пригод залишає на засніженій площі в Парижі: «Сам Христос розбив би тобі голову булавою!»

       Ніхто не здатен відчувати, бачити, любити, як Христос, приймати Його рішення. У фільмі «Бідолашні створіння» ніцшеанський мотив богоборництва органічно вливається у світовий мейнстрим, такий популярний останнім часом.  Ad absurdum.

       Гра Емми Стоун заслужила нагород і визнання серед критиків. Крива і холодна маска роботоподібної істоти за понад дві години часу досягає константи, практично позбуваючись емоцій, їх проявів на обличчі. Уіллу Сміту з його роллю в екранізації Станіслава Лема є в кого повчитися. Після перегляду складається враження, що кожного з нас можна вдосконалити, як деталь в механізмі, вистругати рубанком, зняти трохи металевої стружки і готово. Вуаля!

       Подекуди своїм візуальним рядом фільм нагадує «Алісу» Тіма Бертона. Так само багато яскравих фарб, блискучий антураж, костюми та грим акторів, але найважливішого не вистає, катарсис не відбувається, лише відчуття легкого натяку на штучність. Зелене сонце десь існує, та режисер не змусив мене у нього повірити.

       Після слів Белли: «Я б хотіла провідати мого ледь живого Бога», я вхопився за примарний шанс, що цей фільм може потрапити до категорії улюблених, але помилився.

       «Якщо судилося потонути, то в річці кохання», - говорить чоловік-тиран до своєї доведеної до суїциду дружини. Любові в цьому фільмі я не побачив. Навіть в найважливішому кадрі, коли помирає Творець. Та, власне, й сама Белла повторює, що почуття їй не притаманні. Замало говорити слово «вражаюче!», щоб відчувати любов.

       Стосовно гендерного протистояння та питання жіночої емансипації автор картини на вірному шляху, але у фіналі не зважується розв’язати хід сюжету в радикальний спосіб. Окрім Творця, чоловіки на фоні головної героїні виглядають вторинними та тьмяними. Навіть тиран-антагоніст з пістолетом в руці замість того, щоб покарати втікачку за ганьбу й розтоптану гідність, веде з нею вишукані розмови за вечерею. За пропозицію позбутися клітора, любителька слова «емпіризм» Белла чомусь стріляє йому в ногу, а не в яйця. Яєць на такий хід режисеру Йоргосу Лантимосу не вистачило. Він точно не схиблений на своїй праці безумець, як Тарантіно, не цинік зі скальпелем для розтину реальності, як фон Трієр, хоча і намагається подекуди його наслідувати.

       Фінал сприймається майже як ідилія. Бог помирає за Ніцше. Гострі кути мають бути згладжені. Белла здобуває покликання та свободу. Чоловік-тиран – покараний. Генерал щипає траву на колінах. Балансу сил досягнуто. Справжній коханий, що весь час чекав і сподівався, непомітно губиться на задньому плані. Тільки от питання, чи потрібен він такий Беллі? А не краще згадати про старий-добрий огірок?

[studio-art-of-success]

Аудіо-твори на каналі «Літературні шедеври з тобою» | лютий 2024

https://www.youtube.com/channel/UCJJqrVeggWSpEYrA4Z9SmZg

[kvilabezodnya]

на різних кінцях живого ось моя сукня з мережива сну одягну безмовність в раму любові твого "поза часом" сутність

увінчана силою

сяють мінори такі ж як розмови про вічне коли ми на цій самоті вдихаємо небо надвиточених шедеврів на різних гілках усвідомлення

все не закінченим може бути

[newermindiary]

Україна - центр світу. Чому Україна може бути "місцем подій" не гіршим за Америку

Як ми чудово знаєм з Голівудських фільмів, якщо десь на землі висадяться іншопланетяни або прилетить метиорит, то місцем цих подій буде саме Америка. Що не дивно, бо американцям цікава їхня країна і інші американці, чому б їм розповідати про когось іншого?

А я давно спостерігаю, що у українців інша думка з цього приводу. У нас дуже популярний фанфікшн, але фанфікшн не про самих себе і не про те, що відбувається у нас, а про будь-яке інше місце на Землі і людей, що живуть деінде, але не в Україні. Те, що можна назвати укрреалом лише потроху і дуже невпевнено входить у нашу творчість і навіть якщо автори створюють власні с��іти, то вони віддають перевагу якимось максимально іноземним назвам та іменам. І я можу це зрозуміти, адже історія України і наше з вами спільне минуле - це частина нашого травматичного досвіду, для перенесення ще й в площину вигаданих світів, подекуди, потрібна готовність зустрітися зі своїми страхами...

Тим не менш, хочу висловити думку, чому я вважаю, що Україна - це таке ж саме цікаве місце подій як і будь-яка інша "яскрава" країна, чому українська особистість може бути більш цікавою для іноземців, ніж наші спроби наслідувати їх же і чому нам варто просувати власний УКРАЇНСЬКИЙ БРЕНД

Почати хочу зі спростування думки про Україну як про аграрну країну без розвитку передових технологій і прогресу, а, значить і відбуватися нічого, наприклад науково-фантастичного тут не може. Звісно, історія України 20ст, тобто коли відбувався основний розквіт наукової фантастики, припала на дуже прикрий період радянського союзу, але попри всі утискання будь-якої національної творчості, геноцид українців і їхнє недопущення до якихось впливових посад(в тому числі виробничих наукових процесів), все ж таки українці брали участь у зміненні світу. Дуже показовим, є, наприклад, кейс Юрія Кондратюка і його "Траси Кондратюка", що потрапила у вигляді книжкового видання в Америку і саме на основі якої була здійснена місія Апполон - перший політ на місяць(але книжка, нажаль, написана російською мовою). Сам Кондратюк загинув десь на війні, можливо, навіть в концтаборі, до нас мало що дійшло про його смерть. Також, можна сказати, що саме українці відігравали вирішальну роль у ракетно-космічній промисловості совка. Наприклад, керівний склад науково-дослідницького бюро ракетних-двигунів: одесит Валентин Глушко(директор), одесит Домінік Севрук, Жиріцкий, вихований і отримавший освіту в Києві, житомирчанин Сергій Корольов (3 замісники директора і усі троє репресовані за доносом) Якщо говорити про комп'ютери і кібернетику, то перша в континентальній Європі ЕОМ (електронна обчислювальна машина, тобто комп'ютер) була створена 1951 року в Києві. А один із перших персональних комп'ютерів був створений у 1965 році в Києві в Інституті кібернетики Академії наук України під керівництвом Віктора Михайловича Глушкова(батько якого був українцем). Тобто навіть в часи совка, Україна - була центром подій для наукового прогресу, і, зважаючи на обставини, це багато про що говорить. Багато українців брали участь у світовій науковій діяльності. Харківчанин Юрій Кнорозов розшифрував письменність майя і висунув теорії щодо розшифрування письменності ронго-ронго і письменності долини Інда. Керосинова лампа Лукасевича. Гвинтокрил Сікорського. Рентген Івана Пулюя. Вакцина проти чуми і холери Хавкіна. Електричний трамвай Піроцького. Дугова сварка металів Бенар��оса. Компакт-диск Петрова. У 1893 році в Одесі були показані два фільми, знятих за допомогою першого кінескопа, Брати Люм'єр презентували перший фільм лише у 1895 році. Вміння комп'ютера розпізнавати обличчя розроблене Анчішкіним. Червоні лазери у CD- та DVD-програвачах Голоняка. Леонард Кляйнрок, батько якого був емігрантом з України вважається одним з "батьків" Інтернету. Американська термоядерна(воднева) бомба і навіть Мангеттенський проєкт - у всьому цьому брали участь емігранти або діти емігрантів з України.

Українці робили свій внесок і у метафізичну сферу розвитку: ідеї авангардного супрематизму Малевича, Ноосфера Вернадського - це перше, що спадає мені на думку. Один з творців Супермена був сином Києвлянки, ви знали? І ще багато, багато чого...

Мені дуже легко уявити Україну - як батьківшину умів і талантів, а також крутих персонажів-науковців і супергероїв (один нюанс: якщо говорити відверто, особисто я б не писала фантастичні твори про період радянського союзу, бо ненавиджу все пов'язане з совком; вважаю справедливим у цьому зізнатися). Але тим не менш, якщо вам потрібне обгрунтування, чому ваш неймовірний науково-фантастичний винахід у творі був створений українськими студентами в гаражі - вважайте, ви його маєте! Можливо, сучасні українські виробничі потужності не можуть конкурувати з Американськими і ви не звикли думати про Україну - як "місце подій", але українці зараз і в минулому змінюють світ.

Я вважаю, писати науково-фантастичні твори про Україну - це не є чимось нереалістичним і самовпевненим, не є проявом націоналізму, егоїстичності і будь-чого ще. Це не "щось видумуєш". Навпаки, не писати про Україну - це применшення себе, ігнорування власного потенціалу і ціквості. Це безглуздо!

Навіть якщо говорити про політику, то і тут Україна і українці мають свою індивідуальність (навіть якщо вона століттями пригнічувалася нашими сусідами-людожерами, помилкою природи). Українська національна анархічність (так, ви мене правильно почули, саме анархічність, не націоналізм і навіть не демократичність) - є однією з найнедооціненіших рис українського менталітету. Козаки у свій час створити державу, що в контексті історичних подій того часу, розглядається як військова демократія(теж дуже своєрідний і цікавий політичний уклад), але якщо інтерпретувати їхні прагнення(які насправді не були достатньо задокументовані, та й втрачені під час спалення Батурина тощо) і те, до чого вони йшли - це скоріше анархія. Є причини вважати, що Русь теж не була роздрібленою через свою державну неповноцінність ци чвари. Ймовірно, можна припустити, що роздробленість була лише наслідком анархічного менталітету слов'ян, і, навпаки, об'єднання сталося лише через зовнішню необхідність в обороні, в той час як монархія і прагнення до монарха-самодержця в Європі та Азії були наслідком зовсім інших процесів політичного розвитку. Коротше, це не баг, це - фіча! (Я не можу розповісти тут і зараз прямо про все, що я відкрила для себе вивчаючи історію України і наш менталітет наново вже після школи, інакше ця стаття стане нескінченною. Але я дуже раджу вам перевідкрити для себе добу Відродження в Україні, а саме - часи Речі Посполитої; послухайте подкасти Локальної історії, і зокрема фсторикині Наталі Старченко. Цей період передував утворенню козацтва - феномену українського лицарства, саме з яким пов'язується СУЧАСНИЙ український менталітет і саме він зараз найбільш овіяних радянськими міфами, що заперечували будь-яку політичну участь українців у політичному житті того часу, і нав'язували нам абсолютно брехливу і токсичну думку про українців-історичних рабів і кріпаків)

БУДЬ-ЛАСКА НЕ ЗРОЗУМІЙТЕ МЕНЕ НЕПРАВИЛЬНО Я БОРОНЬ БОЖЕ НЕ НАМАГАЮСЯ СИЛУВАТИ ВАС ДО ЧОГОСЬ ЩО ВАМ НЕ ЦІКАВЕ не намагюся переконати у тому, що ви маєте покинути свої вигадані фентезійні світи і писати літературу, яку ви ненавиділи в школі - про згвалтованих Марій і стражденну неньку-Україну. Я прекрасно розумію, чому б вам хотілося ескапіювати від жахливої реальності, де ми століттями воюємо з нелюдами-росіянами і тисячоліття скоріше виживаємо під набігами орди, ніж живемо.

Нажаль, нам не змінити свого минулого(хоча я дуже сподіваюся, що ми змінимо своє майбутнє). І так, Японія має свою чарівну естетику сьогунів, самураїв, ніндзя, йокаїв, про що нам цікаво читати в манзі, а Америка пропонує всім американську мрію про можливості, успішність, втілення власного потенціалу...

Але якщо ви хочете психонути і сказати: "Добіса всіх, у мене є своє, рідне, улюблене, воно краще за ваше лицемір'я і імперіалізм! Це я справжній_ня, це моя правда і я такий який я є!", якщо ви хочете написати щось, що претендує увійти в українську літературу, хочете аби про вас говорили як про митця, що творив Україну, якщо хочете, аби вас знали як знають Шевченка, Франка, Українку, тільки як вас самого, сучасного, не схожого на інших,

то у вас є для цього всі можливості. У вас є ваша країна, історія, потенціал, рефлексування яких можуть бути основою вашої творчості, мотивацією висловлюватися, писати, говорити і бути почутим! І додам ще це: я сама працюю над чимось типу "відновлення української мистецької естетики", шукаю "суто українські сюжети", які були б цікаві українцям і що відрізняють нас від усіх, шукаю і збираю на пінтересті(бо це зручно) дошки з одягом, архітектурою України різних історичних періодів, аби сформувати у себе в голові уявлення як все могло бути. І у мене все більше і більше перед очами прикладів, коли люди хочуть створювати українське, наприклад, українські магічні школи. Нещодавно в твіттері шукали письменників для виконання роботи по створенню світобудови. Також я підписана на художницю, що створює власну магічну школу і розповідає про процесс. Що вона навмисно шукає приклади візайнтійської архітектури(бо хоче взяти її як приклад для архітектури школи). Буквально щойно вона твітнула про те, що знайшла якийсь храм, який був майже знищений московитами, але потім ця церква була відновлена на честь нікалая пєрвава. Це ще один приклад того, що нам необхідно переглянути усю іторію. Це робота і зуссилля, але це також і наше життя. Ми починаємо шукати інформаці�� про себе і відкриваємо багато нового. Навіть якщо ви не збираєтеся створювати "українську магічну школу", ви можете почати творчий пошук, що надихне на нові сюжети і змінить вас.

PS/Для мене дуже показовою є прерії зі стадом буйволів у мультфільмі "Мавка" а також те, як Анімаград навіть не зробив, аби персонажі говорили українською: вони одразу робили анімацію ротового мовлення під англійську, тому український переклад - це просто професійний дубляж. Будь-ласка, не треба транслювати це заїзджене виправдання про кількість кінотеатрів в України. Це як треба не поважати себе, аби будувати свою творчість навколо обслуговування чужого ринку??? Можливо, деінде трава зеленіша, або це такий прояв комплексу менщовартості...

[ao3feed-destiel-02]

Старі фотографії

read it on AO3 at https://ift.tt/d6pN0AT by Gaycarstvo Дін Вінчестер – культовий американський фотограф, який жив у 1983-2024 роках. Він заснував елітну школу фотографії, видав десять унікальних збірок, та зробив понад дві тисячі фотографій свого чоловіка – Кастіеля. Ходять чутки, що саме в них розкривається його талант найбільше, щоправда ніхто і ніколи ці фото не бачив. Про життя, творчість та винятковий вплив коханого на поцілованого богом фотографа ми дізнаємось з його інтерв'ю. Це єдине інтерв'ю яке коли-небудь давав Дін. Words: 3435, Chapters: 1/3, Language: Українська Fandoms: Supernatural (TV 2005) Rating: Explicit Warnings: Major Character Death Categories: M/M Characters: Dean Winchester, Castiel (Supernatural), Sam Winchester, Hannah (Supernatural), Benny Lafitte, Charlie Bradbury, Balthazar (Supernatural) Relationships: Castiel/Dean Winchester Additional Tags: Alternate Universe, Photographer Dean Winchester, Protective Dean Winchester, Angst, Love, Hurt/Comfort, Love at First Sight, Non-Linear Narrative, Character Death, Disease, інтерв'ю, українська мова, нам потрібен дестіель українською read it on AO3 at https://ift.tt/d6pN0AT

[nelligekata]

🕯🗺19 листопада 1989 року відбулося перепоховання у Києві на Байковому цвинтарі українських письменників і політв’язнів совєцького комуністичного режиму

🕯🗺19 листопада 1989 року відбулося перепоховання у Києві на Байковому цвинтарі українських письменників і політв’язнів совєцького комуністичного режиму – Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого.

Василь Стус − український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Один із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників. Відстоював вільний розвиток української культури. Творчість Василя Стуса заборонена совєцькою владою. Двічі арештований та ув’язнений. Помер 4 вересня 1985 року в таборі біля села Кучино Пермської області.

Юрій Литвин − український поет, письменник, журналіст і правозахисник. Заарештований та звинувачений у створенні підпільної націоналістичної організації «Група Визволенн�� України» і засуджений до 10 років позбавлення волі. Покарання відбував у мордовських таборах для політв’язнів. Помер 5 вересня 1984 року в таборі біля села Кучино Пермської області.

Олекса Тихий − український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи. Виступав на захист української мови. Помер в лікарні табору біля ��ела Кучино Пермської області 6 травня 1984 року.

Їх прах привезли літаком із Уралу 18 листопада о 20.30 в аеропорт «Бориспіль». Там зі свічками й корогвами чекали близько тисячі людей. Домовини повезли до Свято-Покровської церкви на Куренівці. Там зранку 19-го покійних відспівали.

«Приблизно 30 тисяч людей вийшло на вулиці Києва, − згадував колишній товариш Стуса Василь Овсієнко. − Як ішли Володимирською повз будівлю КДБ, боялися, щоб не було провокацій. Але це була перша акція, де влада не посміла трощити синьо-жовті прапори, де нас не лупили древками й кийками».

Труни спочатку повезли на Софіївську площу, потім до пам’ятника Тарасові Шевченку. А звідти вже несли на руках до Байкового кладовища. Рух у центрі міста зупинився. Люди стояли зі свічками вздовж Володимирської вулиці. На мітингу виступили В’ячеслав Чорновіл, Іван Драч, Михайлина Коцюбинська.

На могилах установили однакові дубові хрести. У березні 1990-го їх підпалили. Винних не знайшли. 1993 року встановили три козацькі хрести із сірого пісковику.

💛Василь Стус був абсолютно свідомим того, що в імперії місця для України немає і місця для українців немає і що він сидить тільки тому, що він – українець.

Він це розумів. І його пророчі слова: «Народе мій, до тебе я ще верну, і в смерті обернуся до життя…» – вони ж не просто про те, що він повернеться у ту саму «совєтську» Україну.

Стус знав, що його повернення в Україну стане тим, чим було повернення в Україну Тараса Шевченка.

Перепоховання Тараса Шевченка 22 травня 1861 року повернуло Україні відчуття окремішності і єдності, повернуло Україні національну ідею, ним і прописану: «В своїй хаті й своя правда, і сила, і воля».

Повернення Шевченка, вдруге після Богдана Хмельницького, відродило нас як націю. Це був момент, коли провідна верства українців усвідомила необхідність мати власну державу.

На перепоховання Василя Стуса, за даними уґб урср, збирається від 90 до 110 тисяч людей – за весь день, в різні часові відрізки під час перепоховання.

І ці люди не боялися іти із національними, на той момент забороненими, синьо-жовтими прапорами. І їх стільки було, прапорів і людей, що ні кґб, ні міліція вже не ламає, уже не хапає, уже не забирає. А усі вони уже не бояться. Уже бачать, що то нарешті прокидається українська свідомість.

[sorrynoroomsavailable]

Там була якась історія Резиденція Вибачте Номерів Немає Галерея Коридор, 16.00, 1 липня, 2023 року Кураторка Наталія Лісова

Учасники: Віталіна Бойків, Габріел Булеца, Софія Голубєва, Світлана Заприлюк, Райвіс Капілінскіс, Анастасія Колібаба, Кус Іштван, Наталія Лісова, Інна Лук’янець, Марина Малютіна, Михайло Мельниченко, Марія Пелішенко , Віктор Покиданець, Петро Ряска, Андрій Стегура, Роберт Саллер, Габріелла Федяєва, Павло Фулей, Вадим Харабарук, Наталія Шевченко

Резиденція Вибачте Номерів Немає представляє в галереї Коридор праці колективного проєкту "Художні дії в довкіллі: "Вправи з лендарту", кураторки Наталії Лісової. Художні дії відбувалися щосуботи впродож з 27 травня по 24 червня, 2023 року на заздале��дь визначених місцях, а саме: на березі водойму Карєру, на березі озера Цегельне, в Боздоському парку, на Ботанічній набережній та на Набережній незалежності річки Уж

Текст Наталії Лісової:

Форма - ні що інше, як порожнеча,

Порожнеча - ні що інше, як форма.

Все видиме порожньо.

Сутра «Серце непереборної мудрості», поч. ІІІ ст.                                                                                                                             

У східній мудрості порожнеча сприймається в позитивному значені як простір, який можна заповнити, місце аби щось додати, в той час я заповнена форма унеможливлює цей процес і є завершеною у своєму розвитку. Дослідження учасниками виставки локальних територій за допомогою спостереження, виявлення та підкреслення особливих рис місцевого ландшафту, намагання відчути його контекст, історію, знайти гармонію в процесі художніх дій в довкіллі, розкрити його потенціал, є спробою знайти та заповнити пусті місця живописних куточків Ужгорода власною творчою взаємодією з ним. Водночас демонстрація мистецьких напрацювань у просторі галереї Коридор способом показу документації є вимушеною умовою тому, що твори лендарту можуть існувати лише тимчасово і є невід'ємними від свого місця реалізації. Таким чином простір галереї фактично не є заповненим власне лендарт об'єктами і залишається вільним, як і місцини художніх дій, порожніми.

Мистецька течія лендарт зародився у Сполучених Штатах наприкінці 60-х рр. 20 ст. як реакція митців на екологічні проблеми, як протест проти споживацького суспільства та комерціалізації мистецтва, і в перекладі з англійської мови означає «мистецтво землі», творчість поза межами галерейного простору відкрила перед художниками нову сферу діяльності – природу. Ідея руху полягала в тому, щоб покинути галереї та вийти у відкритий простір. Зазвичай лендарт-художники використовують природні матеріали: каміння, дерева, зелені насадження, воду в поєднанні із штучними матеріалами. Це заважає стати лендарту частиною ринкової системи та перетворитися на естетичний товар, тому у музеях і галереях лендарт можна побачити завдяки фото- та відео- документації.

Згодом, у 1990-х роках лендарт породив нову мову творчої взаємоді�� з природою і на теринах Україн��. Вітчизняні художники мистецтва довкілля розглядають ландшафт як засіб самоідентифікації й привертають увагу до історичного культурного простору та відображають глибоко вкорінені міфічні зв’язки між культурною ідентичністю й природними процесами. На думку художника Петра Бевзи  «українському ленд-арту притаманне «переплетіння» та «пристосування», яке передбачає «мінімальне залучення довкілля як засобу активації людської свідомості в боротьбі з «превалюючим культом споживання (…)», тому українські художники визначають мистецтво довкілля як «мистецтво створення художніх образів у навколишньому середовищі за допомогою природних засобів, з метою означення довкілля як джерела довічно існуючих тем та ідей (…)». Українська художня практика націлена на зняття відчуженості людини від природи, усвідомлення себе, як частини спільного природного простору, неперервний зв’язок людини із землею, космосом, що і є головною рисою української ментальності – любові до природи рідного краю.

Резиденція Наталії Лісової та Групова виставка стали можливими завдяки підтримці: European Cultural Foundation The beaux-arts Academy in Paris

Партнерство: Галерея Коридор

Кредит афіші: Аттіла Гажлінскі Кредит світлини у афіші Марина Малютіна

(eng)

There was a story Residence Sorry No Rooms Available Korydor Gallery, 4 p.m., July 1, 2023 Curator Natalia Lisova

Participants: Vitalina Boykiv, Habriel Buletsa, Sofia Holubeva, Svitlana Zaprylyuk, Raivis Kapilinskis, Anastasia Kolibaba, Kus Istvan, Nataliya Lisova, Inna Lukyanets, Marina Malyutina, Mykhailo Melnychenko, Maria Pelishenko, Viktor Pokydanets, Petro Ryaska, Andriy Stehura, Robert Saller, Habriella Fedyaieva, Pavlo Fuley, Vadym Kharabaruk, Natalia Shevchenko

Sorry No Rooms Available residence presents in the Korydor gallery works of the collective project "artistic activities in the environment: LENDART EXERCISES", curated by Nataliya Lisova. Artistic actions took place every Saturday continuously from May 27 to June 24, 2023 at predetermined locations, namely: on the banks of the Quarry reservoir, on the shore of Lake Tsegelne, in Bozdos Park, on the Botanical Embankment and on the Independence Embankment of the Uzh River

Text by Natalia Lisova:

Form is nothing but emptiness,

Emptiness is nothing but form.

Everything visible is empty.

The Heart of Irresistible Wisdom Sutra, beginning 3rd century

In Eastern wisdom, emptiness is perceived in a positive sense as a space that can be filled, a place to add something, while a filled form makes this process impossible and is complete in its development. The study of local territories by the participants of the exhibition by observing, identifying and emphasizing the special features of the local landscape, trying to feel its context, history, finding harmony in the process of artistic actions in the environment, revealing its potential, is an attempt to find and fill the empty places of picturesque corners of Uzhgorod with their own creative interaction with him. At the same time, the demonstration of artistic creations in the space of the Corridor gallery as a way of showing documentation is a forced condition because works of land art can exist only temporarily and are inseparable from their place of realization. In this way, the space of the gallery is actually not filled with proper Landart objects and remains free, just like the places of artistic actions, empty.

The Landart art movement originated in the United States in the late 60s of the 20th century. as a reaction of artists to environmental problems, as a protest against the consumerist society and the commercialization of art, and translated from English means "art of the earth", creativity outside the gallery space opened a new field of activity for artists - nature. The idea of the movement was to leave the galleries and go out into the open space. Landart artists usually use natural materials: stones, trees, greenery, water in combination with artificial materials. This prevents land art from becoming part of the market system and turning into an aesthetic commodity, so in museums and galleries, land art can be seen through photo and video documentation.

Subsequently, in the 1990s, landart gave rise to a new language of creative interaction with nature in the territories of Ukraine. Domestic artists of environmental art consider the landscape as a means of self-identification and draw attention to the historical cultural space and reflect the deep-rooted mythic connections between cultural identity and natural processes. According to the artist Petr Bevza, "Ukrainian land art is characterized by "interweaving" and "adjustment", which involves "minimum involvement of the environment as a means of activating human consciousness in the fight against the "prevailing cult of consumption (…)", therefore Ukrainian artists define environmental art as " the art of creating artistic images in the environment with the help of natural means, with the aim of identifying the environment as a source of eternally existing themes and ideas (…)". Ukrainian artistic practice is aimed at removing man's alienation from nature, realizing himself as a part of the common natural space, man's continuous connection with the earth, the cosmos, which is the main feature of the Ukrainian mentality - love for the nature of the native land.

Natalia Lisova's residence and the Group Exhibition were made possible thanks to the support of: European Cultural Foundation The beaux-arts Academy in Paris

Partnership: Korydor gallery

Poster credit: Attila Hazhlinski Photo credit the in Poster: Maryna Malyutina

[gwenllianwales]

Мамо, я приніс вам трохи їжі: Маленький кусень хліба, вже несвіжий…

Сестричкам ти залиш шматочок, Я не голодна, то для дочок.

Звичайно, я їм залишу хліб, І вам би з'їсти, не їли стільки діб!

Все буде добре обіцяю, синку. Лиш не забудь для батька половинку…

Будь ласка, з'їжте й ви змарніла, Зовсім немає у вас сили!

Добре, я поїм пізніше, після вас Ти ж розкажи: як там дід Тарас?

Немає, мамо, діда вже, нема. Немає майже вже села. Ми вимираєм, мамо, а всім все одно...

Вічна пам'ять жертвам Голодоморів.

[stasi-writes]

Літо мене прихистило,

Неначе маленького звіра.

Я сплю у обрамленні квітів,

Й дивлюся лавандові сни.

Я бачу тебе серед поля,

Уквітчана ти чистотілом

Й братками, моя ніжна мріє…

Я бачу тебе в своїм сні.

Тендітна й крихка, як метелик,

Кружляєш ти навколо мене.

Так хочу зловити, та певно

Пошкоджу я крильця легкі.

Можливо, я просто боюся,

Можливо, бракує наснаги.

Я сонно у далеч дивлюся:

Ти знову згубилась у травах…

stasi_writes .𖥔 ݁ ˖

Вирішила викласти щось літнє у останні дні осені 🪻

[daydreamingheadcamon]

Трішки про моє перебування тут...

У першому записі я розповіла про свою аватарку - гравюру з "книги одержимості" польського художника і письменника єврейського походження Бруно Шульца. Незабаром твіттер поставив на той допис мітку спільноти "для дорослих" і тепер мої дописи не відображаються у пошуку за тегами🤐 (отак я і потрапила в шедоубан на першому дні цього блогу) І, хоча я збиралась публікувати в цьому щоденнику фанфіки і, можливо арти, які можуть справедливо підпадати під це правило, все одно шкода, бо я так не знайду своїх читачів!😣 Наразі спробую змінити аватар на більш "пристойний"

Ця мила українська дівчина з квіточкою🌸✨ і зміїним хвостом😈🐍, а також кицька з обличчам жінки вгорі допису - іллюстрації до книги "Українська відьма", які я ніжно люблю.

[dariapestovapoetry]

Сьогодні я вийду з кімнати,

Сьогодні я вийду з дому

Там будуть сонячні промені,

А може — осінній дощ.

Помию свою філіжанку

З-під надто гіркої кави

І скажу привітно світу:

Я можу зробити щось!

Нехай не долає втома,

Якісь там погані думи —

Сьогодні я вийду з дому,

І навіть якщо геть сумно

Я буду собі дозволяти

Жити ці пристрасні дні

І неодмінно мати

Усі почуття свої.

@dariapestovapoetry

[nightingaleroman]

«Українська ніч».

-

Архип Куїнджі, 1876 рік

__

Ukrainian Night.

-

Arkhip Kuindzhi, 1876

__

«Украинская ночь».

-

Архип Куинджи, 1876