#почуття

[calmguyyy]

Просто малюнок

Малював на телефоні стілусом

[0le9-mind]

[polubotok]

Щось на мене накатило. Настрій - просто знайти вільні вуха і виплакатись, понити, пожалітися на життя. Жалітись навіть на те, що не так важливо. Мені не вистачає живої комунікації. Вже просто голову рве. Срака!

Дійсно хочеться втікти кудись до людей, до молоді. В цьому йобаному селі, де я маю бути до кінця війни, з молоді тільки декілька людей, з якими мені немає про що говорити, пара чоловік, які я не переварюю, трохи заклопотаний молодими своїми родинами, і я.

І у мене тут, як би я не хотів, не має і не буде друзів. Тут немає з ким товаришувати і бути собою відкрито, як я це міг робити в Києві. Тут завжди треба буде кимось прикидатися. Прикидатися натуралом, прикидатися, що мені щось подобається, щоб просто бути в одній соціальній категорії, щоб мати з ким поговорити...

Дістало! Я банально ні з ким з друзів не бачився і не пив тієї ж кави за бесідою... Я вже мовчу про повну відсутність особистого життя. Я вже здригаюсь від спогадів, як я гладив руки чи волосся, як ми з кимось кохались... Як ми з колишнім їздили на ковзанах, тримаючись за руки. І ми могли це робити, бо він не вмів їздити, а я його вчив. І це виглядало нормально!

Я хочу, щоб триматись за руки було нормально не тільки на ковзанці!

Я хочу мати можливість бути собою!

Я хочу бути там, де я маю майбутнє, а не там, де я зараз марную свою молодість через обставини...

Така туга, що й ну...

[prymarnaa]

от знаєте, мені мій сьогоднішній стант схожий на глибоку прірву, в яку я сама себе й вкинула.

от я зважуюся, знаходжу якусь опору, починаю вилізати, іду скелястою стежкою або повзу, тримаючись за виступи-камінці-цеглинки, а тоді — бац! — і зриваюся, лечу головою вниз.

і там, сидячи на дні, я чекаю одну вічність. інколи вона триває кілька годин або днів, а інколи, якщо дуже не повезе, тижнів чи місяців. і от я знову беру себе в руки, наважуюсь спробувати знову і йду.

і десь дорогою я розумію, що це безодня. там немає дна, я або падаю вниз, або стою в якійсь точці, або рухаюся вгору. просто коли падаєш — то вже стрімголов, і зупинитися важко. залишатися у одній точці небезпечно, бо якщо не зібрати себе до купи вчасно, знову доведеться падати. а падати я не хочу. але дорога вгору надто важка, і мені ще ні разу не виходило не зірватися, принаймні це "не зірватися" поки не тривало дов��е тижня, бо один неправильний крок, очі топить у емоціях, які я недокінця розумію, оступаюся — і падаю.

а ше ж є точки неповернення. це коли ти розумієш, що привезти себе до тями і рухатися вгору буде в рази складніше. до них я поки-що, здається, не дібралась. кілька таких точно є, я їх перетнула дуже давно і колись. якщо вийде рухатися вгору, я до них дістануся.

але ще більше таких унизу, і кожна з них чекає на мене з нищівним нетерпінням, спостерігає своїми темними очима без зіниць і усміхається.

одна з таких, до речі, втрата стипендії. наступна, мабудь, виліт з університету, але ця настільки глибоко, що я не можу уявити, що під нею, а ще більше боюсь туди впасти.

і, знаєте, там, де я зараз стою, темно, але я хоча б розумію, куди мені рухатися. і найбільше що мене лякає це факт, що не зірватися, в мене не вийде :)

(пі сі для мене це "зірватися", яке я тут постійно повторюю, це бути настільки зайобаною, шо замість того, шоб шось із цим робити, хоча б не збільшувати борги з навчання, я йду спати. і сплю я до 16 годин на добу😕)

[dimishap]

Кохання двох руїн. Декому з вас це може здатися смішним, для всіх інших - безглуздим, але я вам так скажу, мій друже: безглузде кохання краще, ніж узагалі ніякого. Стівен Кінг “Зелена миля”

[wanderer-d23]

Сьогодні одна дівчина затрималася на 5 секунд притримуючи в метро двері мені, вона поспішала і руки були зайняті, тому двері не втримала. Потім вона ще раз схопила двері, посміхаючись щиро і вибачаючись. А вчора інша жіночка, тримаючи купу сумок примудрилася плечем затримати двері, бо бачила що я їду позаду. Аж накочуються сльози від вдячності і любові до цих незнайомих мені Людей… Дякую Вам! *** Не знаю, в мене якийсь пунктик мабуть з цими дверями, які майже ніхто не притримує в метро і вони інколи з усієї дурі летять на тебе/ тому мабуть я сама в 99% ( теж буває забуваюся) притримую їх оглядаючись, навіть якщо позаду хлопець чи чоловік, всі ж люди 🙂

[s-terrikony]

Я too much втомлений, щоб жити це життя

[karp8]

автор цього чудового зображення - ania eiffel

428 days and counting

і це зовсім не про повномасштабну війну

бо все почалось за 6 днів до неї

я рахував. тому що це насправді важливо

немов щось впало на голову та все навколо перекрутилось. вибило ґрунт з-під моїх ніг. серце ніби стало втричі більшим і у грудях лишилось так мало місця, що перехопило подих і стало важко дихати. здавалось, що зараз виростуть крила і я злечу над тим дахом

до речі, кажучи про війну, взагалі-то це одночасно і смішно, і несподівано, наскільки у порівнянні з книгами та фільмами переживаєш її, під яким кутом на все дивишся, розставляєш пріорітети, пристосовуєшся до нової реальності. про що думаєш, які будуєш плани (ха, в моєму становищі), на що сподіваєшся. так і кортить іноді кричати самому собі “АЛО ТИ ЩО СОВСЄМ, ЩО ТИ СОБІ НАВИГАДУВАВ, ЗОСЕРЕДЬСЯ ТА ЇБАШ”

а зараз буде ще смішніше: справа в тому, що мені здавалось ніби війна мала б все спростити. так, ти в жорстких рамках, але тобі майже нема чого втрачати, ти маєш не тримати в собі почуття, відкриватись, казати що думаєш, бо якщо не скажеш - далі може вже не трапитись нагоди. війна розв’язує тобі руки, постійна загроза змушує ризикувати, ти в падаючому літаку, то що втрачати у порівнянні з мирним життям, якщо через 5 хвилин тебе може не стати?

виявилось, що все трошечки складніше. нерішучість нікуди не поділась, а зізнатись у своїх почуттях страшніше, ніж зголоситись їхати на нуль. авжеж, мова не лише про нерішучість, є й інші вагомі фактори. це насамперед повага до іншої людини, небажання робити її заручником твоїх обмежень, відсутності вільного часу, хоча б якогось вихідного, можливості кудись поїхати разом, щось запланувати бодай на півдоби вперед, та багато чого ще, насправді. власне, уміння ставити себе на місце іншої особи та співчувати їй - одна з тих моїх якостей, які я вважаю правильними, навіть пишаюсь нею. змусити проходити дорогу тобі людину через всі ті речі, пов’язані з війною - егоїстично. я не впевнений де опинюсь завтра, все міняється кожного дня, з шаленою швидкістю. не знаю коли стану вільною людиною, навіть не знаю чи доживу до кінця цього року. та що тут розписувати? мені просто страшно прив’язатись до іншої людини і все це втратити за одну мить, отак стисло і просто. це чесно. і це логічно. моя голова розуміє, що на війні я б мав думати не про те, чого мені зараз хочеться, а про те, чого потребує країна

але чому я маю? як же моє серце? невже ненависть та жага помсти повинні все затьмарити, заповнити собою мої думки; хіба відчуття боргу та обов’язку важливіші за якісь особисті переживання, почуття, власні інтереси? чи маю я моральне право бажати чогось теплого, гарного та приємного в той час, коли мої хлопці на виїзді накладають турнікети на відірвані кінцівки побратимів й працюють з розваленого підвалу та прислухаються, чи близько до них лягають снаряди?

наскільки взагалі доречно втрачати зараз голову, чомусь радіти, закохуватись як б��вдур, хотіти бачити симпатичну тобі людину щодня? хіба це так погано та несправедливо по відношенню до всіх навколо? не розумію, не знаю, нормальні ці терзання чи ні. але нічого з собою не можу зробити, здається. та й не хочу. з останніх сил тримаюсь. заради чого приносити себе в жертву темним, деструктивнив відчуттям й думкам, розчинятись у люті, гризти себе щодня? чи не природніше для людини бажати світлого почуття, весь час думати про красиву усмішку неймовірної дівчини, про її зводячий з розуму погляд?

мабуть, немає правильного рішення. сумління або сміливість? холодний розум чи палкі емоції? правильність ціною самопожертви або відчайдушний стрибок заради можливості бути щасливим? давай роби вже щось! ти ж знаєш відповідь. відчуваєш серцем та душею. підсів на неї і вже не зіскочиш. по самі вуха. ніжно. прекрасно. надихаюче. легко. чисто та відверто. так несамовито! аж до мурах)

[kitniavchyt]

[dedtoot]

[meowluox]

як мені приймати себе повністю якщо буквально всі хто позиціонували себе як ті що мають романтичні почуття до мене в підсумку віддалялись зі словами або "я тебе не заслуговую я не зможу кохати тебе гідно" або "ти надто високо я не потягну"?

звичайно підсвідомо я буду подавляти себе я буду пригнічувати свою силу.

як же дратує. просто слухай що тобі кажуть і йди далі вони всі зрештою просто мали рацію.

[stasikiero]

Немезида, або Немезі́да (грец. Νέμεσις) — богиня людської долі, покровителька суспільного порядку, уособлення кари богів у давньогрецькій міфології.

У ранніх описах Немезида була уособленням почуття страху чи сорому за порушення закону. В пізніших джерелах вона виступає богинею-заступницею справедливості, котра забирає у людей те, чого в них забагато, та додає те, чого бракує.

[rihu-w]

навіть не знаю як почати... коротше, сьогодні потрапила в неп��иємну ситуацію, і хочу почитати думку інших про неї. все це несерйозно і примітивно, але чомусь засіло в голові і не відпускає цілий день.

переписувались з другом, я спробувала пожартувати (моя особистість +- пів року тримається на клоунських спробах сказати щось смішне). він зупинив мене, написавши що жарт не кумедний, "без образ" і все таке. я усвідомлюю, що моє почуття гумору доволі примітивне, але однаково було/є неприємно. замовчала про свої почуття в той момент бо банально розгубилася, відповіла "окей, окей" і втикакала у стіну кілька хвилин.

чомусь дуже зачепило. не стільки те, що йому не смішно, більше бо взагалі довелося це проговорювати. або він вважає всі мої жарти не смішними, і не зміг тримати в собі, або... чому взагалі? я приймаю те, що людям не завжди смішно, але чи нормально казати "твій жарт не смішний", тим паче враховуючи що це переписка і можна перевести тему абощо...

теоретично він висловив свою думку і в цьому немає нічого поганого, навпаки, але відчуття дивні. можливо я помиляюся і не можу адекватно сприймати критику?

пс. цілком вистачить коментаря "так" (це нормально) / "ні" (не нормально), головне напишіть🥹. завчасно дякую.

[cuterozhok]

Oh my God, Crimsonne, this is so magical... I didn't know you write music, it is breathtaking! Do you have a platform where you publish your tracks? I'd very much love to listen your music

Sometimes I write music.

A few days ago I felt unwell and quickly wrote this. The song has nothing to do with the picture, but it fits the vibe I think.

[dimishap]

У запалі боротьби люди схильні забувати про свої справжні інтереси і дозволяють емоціям взяти гору над розумом. Дешилл Гемметт, "Мальтійський сокіл"

[teawithatasteofwretchedness]

Ось, пів годинки назад додивилися думками навиворіт 2. А перед цим дивилася огляд на цей мультик від психологині. І там вона сказала була одну таку річ, над якою я задумувалася, але не мислила більш масштабно. А треба було...

Там вона була звернула увагу на те що, "ведучою" емоцією у Райлі була радість, у мами Райлі сум, а у тата Райлі, це була злість.

Так от, до чого я, я давно усвідомила, що моєю ведучою емоцією була злість, але я не задумувалася над тим що в інших людей також є ведучі почуття, і вони бляха різні🥲 І хотіла спитати, яке ведуча емоція у вас? Хто керує вашими рішення, і життям?