#почуття

[roksolaana]

чи не міг би ти, любий друже, звільнити територію мого серця і голови? дуже вже важко з тобою

[0le9-mind]

[wanderer-d23]

Сьогодні одна дівчина затрималася на 5 секунд притримуючи в метро двері мені, вона поспішала і руки були зайняті, тому двері не втримала. Потім вона ще раз схопила двері, посміхаючись щиро і вибачаючись. А вчора інша жіночка, тримаючи купу сумок примудрилася плечем затримати двері, бо бачила що я їду позаду. Аж накочуються сльози від вдячності і любові до цих незнайомих мені Людей… Дякую Вам! *** Не знаю, в мене якийсь пунктик мабуть з цими дверями, які майже ніхто не притримує в метро і вони інколи з усієї дурі летять на тебе/ тому мабуть я сама в 99% ( теж буває забуваюся) притримую їх оглядаючись, навіть якщо позаду хлопець чи чоловік, всі ж люди 🙂

[s-terrikony]

Я too much втомлений, щоб жити це життя

[kitniavchyt]

[sicheslavchyk]

Пісня Абіє дуже страшна, якщо знати посил

Коли я наклала її промову на текст, я 5 хвилин сиділа і дивилася в стіну, бо я не знала, як взагалі реагувати🚬

[gaysataniakavictordavidson]

Моє почуття гумору інколи мене вбиває

[novivi]

Я жадаю спокути

А не любов, і її атрибути

Дитячі гойдалки і батути

Святе каяття

До чого тут почуття?

[harris0247]

щодо руки ріхтера - хз як зараз, але в срсирі любили шмагати лінійкою по руці, якщо не пишеш правою рукою.

скіф як завжди тримає раму. до речі, мені здається той мав велику кількість відносин/дружба чи інше, що з часом перетворилися на купу проблем, які він постійно мусить розгрібати.

типу друже, мені маман розбила голову дзерзкалом чи ми будемо зараз пиздитись - потрібна твоя допомога.

в нього точно якась нестабілка є, бо йому постійно потрібно бути найстрашнішою цеглиною у будь-якій ситуації, тож проблема з експресивностю це одна сторона, а інша:

почуття – то тільки під асфальтним пресом

- - - я тут дізнався що ріхтер може померти і гравець може залутати його плеєр. плюс, виявилось, що плеєр досить пойобаний, тож грає тіко одну й ту ж пісню: край - микола мозговий.

[maarchelll]

Фрагмент зі щоденника...

січень, 2025.

Я не впізнаю себе .

Чомусь здається , що у моєму тілі потроху починає жити хтось інший, повільно витісняючи мою зовнішність, свідомість.

Я менше дивлюся на своє відобрадення, бо все частіше після цього з'являється думка, ніби у мені щось невпинно змінюється

І я ніяк не впливаю на ці метаморфози, а отже і не в силах їх зупинити.

Та чи взагалі можливо їх зупинити?

З моїх пальців намагається втекти перстень, який я ношу вже 5й рік поспіль, бо вони стали схожими н�� гілля осіннього дерева,

Такі ж висохлі та худі.

Тепер мої руки нагадують мамині. Від цього не з'являються ніжні почуття.

Мої плечі, раніше такі красиві та охайні, тепер схожі на невдалу спробу каменаря зробити з граніту

мармурову статую.

Знайомі, рідні риси обличчя,

загострилися, набувши нових, абсолютно чужих схожестей.

Я обожнювала свої очі, вони ж бо віддзеркалення моєї яскравої душі, моїх смутків та радостей, але зараз погляд, колись такий життєрадісний, став відстороненим. Відтінки зеленого, як літні крони дерев, та карого

змішалися в болотний...

[du-sha]

Я хочу кохати, але не знаю як це. Інколи здається, що я не здатна на такі почуття

[meowluox]

як мені приймати себе повністю якщо буквально всі хто позиціонували себе як ті що мають романтичні почуття до мене в підсумку віддалялись зі словами або "я тебе не заслуговую я не зможу кохати тебе гідно" або "ти надто високо я не потягну"?

звичайно підсвідомо я буду подавляти себе я буду пригнічувати свою силу.

як же дратує. просто слухай що тобі кажуть і йди далі вони всі зрештою просто мали рацію.

[stasikiero]

Немезида, або Немезі́да (грец. Νέμεσις) — богиня людської долі, покровителька суспільного порядку, уособлення кари богів у давньогрецькій міфології.

У ранніх описах Немезида була уособленням почуття страху чи сорому за порушення закону. В пізніших джерелах вона виступає богинею-заступницею справедливості, котра забирає у людей те, чого в них забагато, та додає те, чого бракує.

[freedomgolden]

ɿՈқ੮૦ც૯Ր 14 : Ꮢ𐒀Ꭿ𐒄

∘₊✧───✧₊∘ -ˋ🏴‍☠️ˊ- ∘₊✧───✧₊∘

Ходити по єдиному збереженому від Апокаліпсису шматочку землі — це наче рай.

У повітрі немає пилу й диму, зелені зарослі викликають дивне почуття насо��оди. Тиша, гомін листя, шурхіт. О, це твій знайомий? Ти в цьому пеклі не один... не.. один.. Я НЕ ОДИН!

©AA!Caramba

-ˋ☠️- - - - -💛- - - - -☠️

[girl-with-demons-in-her-soul]

Ненависть наповнює мої груди, коли згадую минулі стосунки. Взагалі це почуття руйнує. Якщо дати цьому вогню розгорітися надто сильно, воно просто спалює бажанням помсти й підлості. О, ні, мені цього не хочеться, але й дозволити собі ненавидіти я просто мушу.

Кожна людина має дати собі можливість злитися і ненавидіти, коли з нею чинили погано.

Тож зараз я дуже сильно ненавиджу. Ненавиджу читати пости колишнього, який нічого не зробив, щоб врятувати наші стосунки. Який не бачив, в що він перетворює моє життя протягом всіх п'яти років, а потім грався в наївного і жалівся на мене в соціальних мережах.

Ненавиджу за те, що зґвалтував мене. Що трахав мене тоді, коли я цього зовсім не хотіла, повторюючи, як він хоче мене використати. Що змусив мене помитися, вимивати з себе весь бруд, бо ж я, на його думку, була такою - була зрадницею, яка варта такого ставлення. Який кінчав мені на лице, поки я плакала, а потім казав, що не помітив цього. Який промив мені мізки так, що я щиро вірила, ніби-то заслуговувала на це все і йому прямо говорила про це.

Ненавиджу за те, що змусив повірити, ніби я нікчема. Ніби не вмію тримати в руках сковорідку і доглядати за домом. Ніби я - просто красива іграшка, яку всі чоловіки навколо хочуть, але з якою не можна побудувати ніяких глибоких дружніх стосунків.

За те, що з першого року стосунків відрізав мене від всіх. Вбачав в прогулянках з друзями 17-річної дівчини щось небезпечне, а сам ходив на п'янки до 5 ранку. За те, що я відмовлялася від різних частин себе, вбивала в собі соціальність, розум, сексуальність, прагнення освіти, щоб бути поруч, а він не переїхав зі мною до мого рідного міста, аби я мала змогу вивчитися.

За те, що годував мене обіцянками. Що не чистив зуби. Що не слухав благань почати приймати таблетки чи зацікавитися чимось. Що не бачив моєї депресії. Що змушував мене займатися сексом, бо "невже важко заради мене, чому ми завжди робимо це тільки тоді, коли ти хочеш?"

Боже, та насправді я ненавиджу не його, я ненавиджу себе за те, що дозволяла робити це з собою. Що справді вірила в винятковість тих стосунків і наївно думала, що це на все життя. Що довго мучилася, роздвоюючись, розтроюючись, ділячись на все більше і більше частин, розсипаючись на дрібні пазлинки в думках, що зроблю неправильно, якщо піду. Що почуваюся неправильно, невдячно. Що повинна вдовольнятися тим малим, що я, бляха, маю, бо ж в багатьох людей немає і того. О, ні, якби ж то я тільки відчула, що насправді мною ��ак добре маніпулюють фразами "я такого не пам'ятаю", "ні, ти вигадуєш", "такого не було, ти собі щось вигадала". Якби ж то побачила, що в мене на лівому плечі спить не коханий чоловік, який мене захистить і з яким я хочу розділити майбутнє, а справжнісінький собі демон, що висмоктує мою енергію, я б пішла раніше. Значно раніше. Принаймні, так мені думається.

А головне ненавиджу за те, що продовжую це читати. Ви скажете - то не читай. І це справедливо. Я стримуюся, щоб цього не робити, щоб покинути ці всі думки про несправедливість, бо ж вони вирують десь всередині й не дають рухатися далі, але виходить не завжди.

Виходить не завжди і тоді я бачу наскільки лицемірно поводиться людина, яка завдала мені страждань. Скільки ницості заховано за постами, що видаються жертовними. Мене переповнює ненависть.

Хочеться знову написати йому і спитати - для чого? Невже ти дійсно бачив наші стосунки саме такими? Невже тобі було байдуже на те, що я робила для тебе?

Але тоді я заспокоююся. Ненависть влягається разом зі словами, бо ж не можна давати їй рухати мною. Не можна просто захлинатися нею, бо є ризик втратити те, що я такими зусиллями набула. Про що так мріяла, чого так жадала і за що безмежно вдячна вищим силам.

Та такі хвилинки ненависті потрібні. Потрібні, щоб відпустити. Щоб рухатися далі, розуміючи, що таким був мій шлях і що він продовжується. Продовжується, щоб врешті привести мене до майбутнього. Й більше ніхто не відбере в мене найціннішого - мене.

[2572331]

пам'ятаєте у кінці лютого мене таращило.

мене таращить знов!

оця легка меланхолія про "о, рік тому ми познаймились" - пройшла.

зараз у мене почнеться меланхолія на тему "о, це рік тому ми почали зустрічатись".

повертаючусь туди знову і знову я все більше починаю цінувати цей зв'язок.

взагалі я мега тверезо дивлюсь на речі. помітила, що люди уродсько зустрічаються. між ними ні ніжності, ні пристрасті. зійшлись-розійшлись, отака параша.

на фоні цього вага власних любовних переживань, а т��чніше їх відсутності - щастя дароване богом.

так от повертаюсь у минулий квітень все хочеться дякувати і дякувати.

варто теж розуміти, що я геть не проста дєвочька, щоб зустрічатись з нею. я дуже недовірлива на початку й треба до мене підступатись.

ця комунікація початково взагалі тільки й трималась на його бажанні мене зрозуміти. згадую всі ці квіти залишені на підвіконні, всі записки, пікніки, запрошення на побачення, всі ті мільйон лоточків з печивом, десь вкрадені котики. як у мене проросла троянда й я сказала її посадити у себе на ділянці.

я повертаюсь до цього, вже зараз, коли кожна нова зустріч тільки підсилює й підсилює довіру, це розпираюче почуття щастя.

я ніколи і нікому не була так вдячна, як йому.

як тій зустрічі.

тій терплячості, доброті і ніжності.