#Потяг

[neboskhyl]

everything will be fine.

усе буде добре.

🚞

[demiurgeua]

Відновлено курсування пасажирського потяга між Україною та Румунією

18 січня 2023 року відновлено курсування пасажирського потяга між Україною та Румунією – курсуватимуть пасажирські поїзди №755/756 та №753/754 Рахів – Валя-Вішеулуй – Рахів. Курсування цих потягів значно прискорить транспортне сполучення України та ЄС, а також надасть українцям, які вимушено покинули Україну, додаткові транспортні можливості для повернення додому. Укрзалізниця запускає поїзд з…

[speedypatrolreview]

Miracle train

[poisonousmelissa]

Я дійшла до другої книги, я хотіла встигнути прочитати цього місяця. Дитяча книга 18+. Взяла суто через обкладинку та назву. Ну цікаво ж. Це збірник жахастик. З мінусів тут знову вбили кота. Можна, будь ласка, якесь попередження чи я не знаю. Мені надто сумно читати про вбивство котів, особливо після того як минулого року помер бабусин, а цього мій кіт. Ще й у подруги теж кіт помер в цьому році.

Так, я буду жалуваться на це кожного разу

Це збірник історій. Всі про дітей і їх буденні жахливі будні. Всі історії відбуваються в одному всесвіті де є вартові і чарівний потяг на який кожен рік сідають 4 дитини і про них більше ніхто не чув. Після кожної історії з'являється якийсь чоловік, який збирає ці історії і щось про себе розповідає і остання історія, як раз про нього.

Взагалі я думала тут будуть історії по типу страшних монстрів під ліжком, може там булінг в школі і типу таких от історій. А там в одній історії діти випадково вбили іншу дитину, в ще одній хлопець кинув психічно хворого брата заради дівчини, в ще одній дівчинку коли та вередувала лікували промиванням шлунку, або урінотерапією. Коли як пощастить. Я сиділа майже всю книгу з оттаким обличчям: 🗿 Я прийшла страшні історії почитати, а тут таке, що після кожної історії я настільки в шоці була, що мені треба було робити перерви між історіями, щоб просто в себе назад прийти.

А з історії де дівчинка з братом аля в казці ходили шукали головну повію, до якої пішов їх батько "король" бо їх мати завела собі нового чоловіка який пиячить і його друзі лапають дівчинку, а мати на це каже, що не буде нянчиться з дитиною я взагалі випала. Вони там ще поки шукали тата натрапили на канібала, втекли від нього. Знайшли повій, після цього потрапили в поліцію, і ось нарешті знайшли свого тата, а він привів їх назад до матері і почав з нею сваритися. Там ще молодший брат походу на все життя пішов у фрустрацію, бо зрозумів, що його нагодували людським м'ясом. І вся ця історія розповідається, як дитяча казка. Де дівчинка і хлопчик це принц і принцеса, ії вітчім - злий дракон, його друзі - орки, мати - зла королве, а батько - добрий король.

Я точно книгу жахів сіла читати, а не опис програм один за всіх, кохана ми вбиваємо дітей, хата на тата, детектор брехні і говорить вся країна. Там після цих історій, більш фентезійні де діти зникли і останння про чарівний потяг вже зовсім якісь не страшні були.

Ну і в одній історії кішку вбили. Та, там була саме кішка. А її котят втопили. А потім та бабка, яке це все зробила здохла. Хоча б щось хороше було в тій історії. Терпіти не можу людей які оттак жорстоко поводяться з тваринами. Навіть, якщо ці люди вигадані.

З бабками в цій книзі взагалі якийсь прикол. В одній історії бабка урінотерапію задвигає, в іншій після смерті невістки так дитину забулила, що той аж хату спалив. Здається більше бабок противних там нема.

Після всього того трешу, що там було, остання історія де розкривається вся історія з тим потягом, і що вся оця казка про вартових і про чарнівний потяг насправді не казка не здається вже такою моторошною і страшною.

Мені ще досить сумною здалась історія, де від хлопчика відвернувся батько, бо той поцілував однокласника. А потім всю історію заглядався на вожатого у таборі. Сумно зітхає. Бідний хлопчик.

Історії цікаві і реально моторошні. Вони не лякають прям одразу в обличчя, вони лякають під кінець, своєю буденністю, тим, як байдуже всім персонажам.

А остання історія вже не страшна, як на мене, але розкриває і вартових, і головного, і чарівний потяг, і чоловіка який в кінці історій нам щось розповідав. І таке собі логічне завершення всіх історій.

Книгу напевно треба було б читати в період геовіну, але я як завжди все пропустила і прочитала вже під Різдво.

Так що книга насправді класна, якщо вас не бентежить вбиство кішки. Топ травмуючих подій в книжках: бабка з'їла єнота, головний гер��й історії вбив кота, бабка з однієї з історій повісила кішку. Сподіваюсь більше такого не буде.

P. S. А ще просто подивіться на це поєднання кольорового зрізу і стрічки

[not4yourmind]

Я вже просто у відчаї. Я не знаю. Цей світ сам хоче мене добити.

Вночі не спав майже взагалі. Заснув на зранку десь на дві години. Але справа в тому, що вже десь три тижні, а то й більше я не сплю міцно. Це щось таке, ніби примарне. Я ніби сплю, проте геть все усвідомлюю. Ніби просто лежу з закритими очима, а мозок не відключається геть повністю. Час йде швидше, але думки в голові не зникають і відчуття реальності теж. Просто лежиш. Це дуже виснажує і гнітить. Сили закінчуються.

І сьогодні десь близько п’ятої я відчув невеликий потяг до сну. Закрив усі двері, вимкнув усі гаджети, комп’ютер, телефон, ноутбук, зашторив вікно. І дійсно провалився в сон під тяжким і гарячим одіялом на хвилин 30, поки мене не розбудили звуки виламування моїх вхідних дверей.

Я, очевидно, зірвався, хоч і не одразу зрозумів, що відбувається. Голова була важка, тому ще пів хвилини десь я просто сидів на ліжку і не розумів взагалі нічого. Але звуки не припинялись. Вийшов в коридор, підійшов до дверей, стояли якісь два чоловіка бидлуватого вигляду, яких я подивився через «глазок». Один навіть наче в якійсь формі чи що. В коридорі було темно, я не розгледів та й не до кінця реальність розумів. Щось там говорили між собою, матюкались і паралельно час від часу стукали в двері. Роздуплившись до кінця я пішов шукати речі аби вдягнутись та відкрити двері, але вони все ж пішли.

Чому саме зараз? Вже ж була сьома вечора, майже восьма. Якби це були якісь «домові» служби типу електриків чи сантехніків, то вони б мали приходити раніше. Це не через це. Взагалі не знаю хто це був, для чого і чому саме тоді, коли я міг виспатись.

Тепер до недосипу дуже жорсткого додалась мінімальна тривожність, що мене шукає хтось, кого я не знаю. Зрештою. Зрештою я дуже-дуже втомлений. Життєві події не дають мені виспатись. А цей сон в процесі стає не справжнім. Коли вже це закінчиться? Може це взагалі все галюцинація. Таке враження, що я вже десь гублюсь. Все таке неоднозначне… Вбийте мене вже хтось. Я дуже сильно втомився.

[lisa-is-chilling]

брата забрали на фронт.

це той момент, коли щось у світобаченні надломлюється. коли більше неможливо зберігати позитив, надію та віру в краще майбутнє, бо війна задовбалась стукати тобі в двері та увірвалася з ноги.

це мало статися, рано чи пізно. він локально служив з 2022 року, повернувся з Польщі аби воювати. це раціональна думка. це не повинно дивувати. але тепер всередині щось ворушиться, щось страшне і неприємне, і ти не можеш зупинити потяг думок, який завжди зупиняється на похороні.

мені зірвало всі запобіжники. не від втоми, а від відчаю. прокинувся гедонізм та екзистенційна істерія: я буду робити те, що хочу, тому що поняття не маю, як закінчу свій день - на похороні, будь то своєму чи чужому, чи без дому, чи без роботи.

прокинулась ще одна думка - як я можу допомогти армії ще більше? невеликі донати по можливості сумою в 20 гривень не заспокоюють сумління, тим паче тепер, коли ставки зросли до особистих.

думаю, чи буду я корисна на фронті? мене приймуть за рівну, чи окрім росіян мені доведеться боротися ще й з упередженнями, мізогінією та зневажливим ставленням? один бог знає.

тепер я розумію вираз "вибити з легень повітря", бо відчула, як фізично стала меншою. незначною. як люди живуть із цим день у день? як із цим впоратись?

питань багато, відповідей - жодної.

і на запитання "що робити, якщо він загине?" я відповідь знати не хочу.

[vallxlkzal]

Бля 🥀💔🥀💔🥀💔🥀💔🥀💔🥀💔🥀💔

Pov: Хороша робота, Детективе, Ви нарешті спіймали Валдо! Він каже, що такі, як ВИ, постійно забираєте у нього ЧАС і з-за цього разу Валдо спізнився на свій потяг. Він каже, що засмучений і роздратований з цього приводу, але все одно цікавиться у Вас, у чому НА ЦЕЙ раз справа?

Ви, очевидно, арештували його. Тепер він зовсім засмучений, але не тікає. Що таке, Детективе? Документи? Паспорт? Посвідчення ОСОБИ? Ви що, знущаєтесь?

Ви все рівно відводите його на ДОПИТ. Цього разу ви не дуже м'який і тактичний, тому випалюєте йому все, що думаєте, показуючи всі докази. Здається, Валдо наляканий і просить вас вимкнути страшні матеріали цієї заплутаної і жахливої справи! Він каже, що нікого не вбивав і вперше чує про це все. Ви не вірите йому, але він продовжує повторювати, що ніколи нікого не ображав. І тим паче — не вбивав! Ви ЗНОВУ йому не вірите, тому що бачите перед собою абсолютно ідентичну тому вбивці зовнішність і голос.

Це марна трата вашого часу. Валдо не зізнається ні в чому! Точніше, він повторює, що нікого не вбивав. Він просто нарешті хоче піти. До речі, він спізнився на потяг ДО ВЕНДИ. Ви марнуєте ЙОГО час. Це так, до слова, обережно додає він. Венда...

Ви розповіли йому про Венду і Валдо здивувався і навіть трохи образився! Він оглянув вас з ніг до голови трохи ПРИМХЛИВО, а потім щиро, але тактовно зазначив, що ви б не були у смаці Венди, тому що вона — його ДІВЧИНА! І він би не зрадив ні їй... ні Одлаву, і це працює в іншу сторону! Ви питаєте, Одлаву???? Фу... Якого біса? Як можна любити ОДЛАВА? Він же самий неприємний тип з усіх.

Мої дівчина і... дівчин... Мої дівчина і хлопець, каже Валдо і додає, що ви дуже дивний задавати такі питання! Вас навіть дивне створіння в смугастому светрі вважає дивним Детективе!

Ви показуєте йому листи з червоних конвертів і розповідаєте про дивну поведінку підозрюваного Валдо. Ви зрозуміли, що це, можливо, інший клон. Тому цього разу ви просто спокійно чекаєте на відповідь. Валдо каже, що ви верзете повну нісенітницю. Він тримає своїх клонів тільки для Венди і Одлава~. І тільки для Венди і Одлава посилає листи~ Ні, серйозно, питаєте Ви, ЩО БЛЯТЬ???

Нічого. А як ви думаєте, звідки Олдав ЗАВЖДИ знає, ДЕ Я, на відміну від різних там ДЕТЕКТИВІВ? А, а, а?

Валдо також додає, що у вас З НИМ — ЖОДНИХ шансів, бо він має Венду і ОДЛАВА. Навіщо ВАЛДО потрібен хтось інший, та ще й людського виду? Не те, що б вас це обурило чи якось заділо, але... Гаразд, ви просто звикли, що Валдо є справою вашого життя, а тут він вам буквально... каже "ні"?(

Ще він каже, що ви — люди — трохи дивні, але він і його сім'я не вмішується у ваші справи. Просто залиште нарешті нас всіх в спокої. Стільки років спокійно жили і тут знову нас розшукують? Ну тепер є справжня проблема, але ми всі дійсно не винні! Хто ми, блять, питаєте Ви, ХТО МИ, БЛЯТЬ, ми ОДНІ В ЦІЙ КІМНАТІ, БЛЯТЬ! Валдо спокійно слухає вашу істерику і не перебиває.

Коли ваша срака припиніла горіти, він нарешті запитує, чи потрібна вам ДОПОМОГА, але ви знову РОЗЛЮТИЛИСЯ і звинуватили його. Валдо знову спокійно зазначає, що було приємно поговорити з Вами, але йому дійсно час йти. Якщо є така небезпека, схожа на НЬОГО, то він піде захищати СВОЮ сім'ю. Бувайте!

От лайно. Ну і де він ЗНОВУ? Чекайте, можливо, це був Оригінальний Валдо?

Гаразд, а якщо без жартів, то я просто хотів помалювати нові емоції для нього 😁

[adeseya]

Ситуація ✨️потяг✨️

Приходжу, на моїй нижні поличці сидить бабця. Ну я нічо, мені не шкода, най сидить собі поряд. Тримає значить телефон і постійно перекладає його від одного вуха до іншого. Чути якийсь тихий голос і вона теж щось шепоче. Думаю "ого, оце вона по телефону розмовляє дивно". Щось так минає десь хвилин 10. ВОНА ПОЧИНАЄ ХРЕСТИТИСЯ. І Я ПОМІЧАЮ, ЩО В НЕЇ НА ТОМУ ТЕЛЕФОНІ ГРАЄ ВІДЕО З МОЛИТВОЮ. Так вона молиться ще хвилин 10

А тоді повертається до мене і розповідає про те, що в неї верхня поличка. Просить помінятися. Я відмовляю. Вона встає і стоїть в проході, дивиться щось. Починає ходити запитувати інших людей хто віддасть їй місце. Повертається з невдачею. Сідає назад до мене. Моя подруга лягає спати і пані говорить

- а ви може теж хочете лягти?

- та ні, я посиджу

- а може тоді я тут ляжу, а ви скраєчку посидите?

АХХАХАХАХХА Я ВИПАЛА. КАЖУ НІ, ВИБАЧТЕ

Потім врешті я вирішила лягти і вона пішла кудись. Прокидаюся, приходить вона з зарядкою і телефоном. Просить поставити його на зарядку біля мене, бо вона розрядила вже, дуже мало відсотків, а їй треба зв'язок. Вмикає в розетку і на екрані висвічується 80...

Не знаю, що вона ще викине за дорогу, але я вже всикаюся

[elikinflower]

У мене якийсь особливий потяг до подібного роду відпочинку між парочками, коли персонажі ось так безтурботно сплять, обіймаються, ніжаться чи спокійно відпочивають ♡

[2572331]

сидимо. кажу : знаєш в Україні є один філософ і він казав :" miłość wynika z miłości. kiedy chcę żeby mnie kochali - sam pierwszy kocham".

і момент цей такий нереальний, і потяг їде. і я вперше шось таке чую, вперше - кажу.

кажу:" прикинь, на все життя тепер, назавжди! це місце будеш ��ам'ятати цією розмовою і тим, що ти мені кажеш. назавжди".

[ruushinynerve]

Боже бля. Мати скинула якусь езотеричну матрицю про долю. Нібито за датою вираховується яка ти людина і все про тебе.

Така маячня. В мене така відраза до таких речей, тому що я дуже дратуюсь, коли люди не хочуть просто увімкнути мізки і вірять в повну нісенітницю. Я розумію що комусь це ��опомагає, самообман і тд, але це точно не для мене.

Там тексту купа, про якісь плюси і мінуси енергетики, числа і ще щось, якась схема, за якою нічорта не зрозуміло, тупі узагальнення, вода і настільки ні про що, що я не можу навіть читати це. Вона мені каже, почитай уважно. Ой, авжеж, біжу захламлювати голову цими дурницями.

Це так смішно, що вона таке мені кидає. Говорить про те, що вона про мене нічорта не розуміє. Це для неї хтось зробив ці всі розрахунки. Сміховинно.

Я їй сказала як є, що вважаю це маячнею, бо вдавати наче це щось значить для мене це смішно. Хоче вірити, нехай вірить, нехай вірить що життя саме за неї зробить усе. Нехай ображається, що мені це не цікаво, байдуже, я не зможу мати з нею близькі стосунки, цей потяг пішов, і ці люб'язності мене тільки душать, тому немає сенсу.

Я розумію, що все в наших головах, та я не можу себе настільки обманювати, щоб керуватися езотеричними штуками, це проти моєї логіки.

[sharp-as-c]

з психотерапевтичної сесії:

три роки тому я перестала жити і почала чекати

чекати, що ось ще трохи - і я повернусь додому

і я застигла на місці. стояла, не рухалась, не розвивалась, не планувала

та ось трапилось диво роботи над собою - і потяг зрушив з місця

я відчуваю, як починаю знову жити, дихання відновлюється в моїх легенях, час знову починає йти

я шукаю собі нові хобі, нові напрямки руху, нові мрії - і ось той лід, що сковував мене ці роки, поступово тане

чесно, до сліз. бо я вигризала у депресії цю можливість жити зубами; бо я не вірила, що колись знову зможу надіятись на щось добре

але життя одне. і я хочу встигнути прожити його

[victoriada]

30 уроків за 30 років

1. Сльози  — не показник слабкості.

2. Батьки не завжди праві.

3. Старший вік не означає наявність мудрості та не є автоматичним критерієм для поваги.

4. Праця на роботі не завжди вчить фінансовій грамотності.

5. Нормально не відчувати нічого до родичів, якщо немає емоційного зв’язку чи близькості.

6. Егоїзм буває потрібним.

7. Психологічне здоров’я не менш важливе за фізичне.

8. Злість і гнів можуть бути здоровою та потрібною реакцією.

9. Краще самотність, ніж люди, які викликають відчуття дискомфорту.

10. Людина сама собі вибирає авторитетів.

11. Авторитету не підкоряються, а поважають його думку.

12. Маніпулювати людьми можна несвідомо.

13. Йти на компроміс означає поступитися.

14. У будь-яких стосунках мають бути домовленості.

15. На все є свій вік.

16. Подарунки не повинні бути заслуженими.

17. Фундамент будь-яких стосунків — повага.

18. Не всі проблеми вирішуються самостійно; просити про допомогу — нормально.

19. Любов/кохання — це не тільки про почуття, але й про прийняття рішення бути разом.

20. Неопрацьовані в дитинстві “моменти” рано чи пізно випливуть у дорослому віці.

21. Треба на людину витрачати стільки енергії, скільки вона ж віддає.

22. Зміни в людині не подобаються тим, кому вона перестала бути зручною.

23. Усі люди навколо — експерти в якійсь галузі, особливо тоді, коли їх не питають.

24. Хороші та погані спогади зникають однаково.

25. Самовираження має в першу чергу приносити задоволення самій людині.

26. Одне вибачення — ввічливість; два та більше — знецінення себе.

27. Спочатку власні потреби та почуття, потім інших.

28. Тримати емоції в собі шкідливо для здоров’я.

29. Це не синдром самозванця чи низька самооцінка; це потяг довести оточуючим свою значимість.

30. Моє існування вже є причиною себе цінувати.

[sxgarbuzzzy]

Pearl x Mystery girl [Steven Universe fanart] 2023

today i changed one letter in my nickname!!!!!

боже я не вмію писати англійською, короче уявіть собі хайп потяг, так от, я в кабіні машиніста прям зараз

[zvychaynedivchysko]

Я нещодавно дізналась що є фільм "місто, в якому не ходять гроші", як пише ютубі він 2018 року, але повість точно написана раніше.

Концепція в тому що дівчина попадає в світ в якому не ходять гроші, про��то використавши квиток який знаходить в своїй квартирі. Це щось схоже на Алісу в країні чудес, але набагато глибше і замість нори тут потяг.

Я слухала повість, але зараз вирішила ще й фільм глянути бо дізналась про нього на днях.

Провідник в потязі говорить "а біс його знає, я зазвичай на Крим їжджу, а сьогодні кума підміняю" (це не прям пряма мова, я ще те ледащо) це віддає таким теплом, здавалось би буденна фраза

[lisa-is-chilling]

ми з подругою напились на днях та якось зав'язали коротку розмову з чуваком, на якого в мене був величезний краш 10 років назад. величезний краш, який є результатом травми та булінгу за те, що мені подобався хлопчик, що змусило мене зафіксуватись на ньому. it wasn't pretty. мені знадобились буквально роки, аби не думати про нього кожен день, не вбиватись та не ненавидіти себе за це, бо я свято увірувала, що мене неможливо полюбити - люди непогано так вбивають тобі таке в голову, особливо в такому ніжному віці.

цей досвід мене зламав, у багатьох сенсах, і перетворив на невпевнену, тиху та закриту в собі дівчинку. за два роки до його появи я не соромилась проявляти свої почуття та ганялась за іншим хлопцем, аби поцілувати. різниця разюча, чи не так?

і от я п'яненька, гортаю його акаунт в інстаграмі, і мені так... дико. бо через травматичність цих емоцій він стояв у мене в голові на недосяжному п'єдесталі, до якого я так сильно намагалась дотягнутись. а зараз він постить абсолютно крінжові фотки, у відповідь на підписку о 12 ночі пише першим однокласниці, з якою не спілкувався з десяток років, отримує освіту аби не забрали в армію та неіронічно називає себе фріком.

я переросла свою фазу "я не така як інші дівчата" в 14 років.

видно, його фаза "я не такий як інші хлопці" в самому розпалі, що робить його емоційно зрілим на рівні 12-річки.

і це таке полегшення. я росла з гострим усвідомленням того, що я його не варта. тепер я чітко розумію, що він того не вартий. от ні краплі. і таке заземлення хлопців, які мені подобались, змусили мне усвідомити, що я нікого і ніколи щиро не любила.

були краші, була симпатія, що в молодшій школі власне і називають любов'ю. був потяг, була фіксація. можна навіть притягнути за вуха закоханість. але ніколи не було безумовної, відкритої любові просто за те, що вони є.

звичайно, дякую мамі і папі за те, що в мене з самого початку викривлене поняття про любов, і що її ніби треба заслужити, але терапія окупається, і я тепер сиджу і питаю себе:

як ти можеш вважати, що тебе не��ожливо покохати, якщо ти навіть не знаєш, що таке справжня любов?

існування так званої другої половинки, "того самого", справжнього кохання та споріднених душ питання дискутивне, але навіть попри мій доволі цинічний погляд на життя я не можу не дивуватись, наскільки out of touch я була зі своїми почуттями, і не розуміла, що переживаю.

я щаслива закрити цю сторінку з минулим, де і мусить залишитись та версія мене, яка вважає, що не гідна любові просто за те, що вона є. усі заслуговують на це, і я не виняток. я буквально за день відчула нейомовірне полегшення - за всі ці роки я перестала помічати, наскільки багато місця займає ця історія, і наскільки сильно вона тиснула мені на плечі. тепер я хоч танцювати, сміятись, ходити на побачення та знайомитись з новими людьми.

ми були дітьми. це не повинно визначати нас як людей. це я зрозуміла деякий час назад. проте лише зараз у мене з'явилась можливість зцілити ці рани. і я вдячна тому хлопцеві за цю можливість та за крінжові фотки в інстаграмі.