#книжки українською

[poisonousmelissa]

В Аврору біля мене завезли книгу. Вгадайте хто купив її. Звісно я

Вона ще переливається і деякі частини малюнку майже не видно під кутом. Ще й зріз чорний

Робітниця так раділа, що я взяла книгу. В цьому році я вже не встигну її прочитати, а ось в наступному я з неї і почну.

[strawberryspider777]

Прочитав мамі цю його цитату, вона сказала :правильно, так і треба відноситись до себе:D

[zephyread]

привіт, укртумбочко! я почала книжковий блог

тут ви знайдете огляди книг і не тільки, сучасне, класичне, українське і світове

буду вдячна за поширення!

[kharytyna]

Прочитала дитячу книжку й аж захотілось заново щось читати

Знаю, це дуже дивно звучить

Але після того, як книжка про Майнкрафт допомогла нарешті вийти з нечитуна, я готова битися на ножах із людьми, які засирають легку дитячу/підліткову літературу

[lisa-is-chilling]

значить вирішила я влаштувати собі a walk down the memory lane, ака перечитати книжки, які читала підліткою - у 12-15 років. почала з найлегшого: "кава з кардамоном". і що я можу сказати, я вже розписала план для її обговорення на подкасті.

ця книжка виявилася ніби дороге вино - з часом лише краща. у 13 років вона здається поверхневою, простою, але з роками розкриваються нові і нові рівні сприйняття. на момент, коли я її читала вперше, авторка опублікувала лише 2 частини, зараз їх уже 4. остання книга про небажану вагітність у юному віці. це інтригує.

я прикінчила її за 2 дні. читати легко, ніби мастити підтоплене масло на хліб. дуже хочу записати про це епізод, поділитися своїми думками, бо у мене є що сказати.

[owlmara]

В спробах вийти з нечитуна намагаюся читати "Я бачу, вас цікавить пітьма" Іларіон Павлюк. І, знаєте, допомагає. Прочитала поки що тільки 108 сторінок, але вже втягує в сюжет(там 600 з чимось)...

[thalia-pages]

про книгу, яку сьогодні в мене попросила сфотографувати жінка в черзі за українським паспортом в Братиславі

Дисклеймер: Я не є фахівцем з даної теми, і лише ділюсь своїми враженнями від прочитаного. Використана термінологія та згадані симптоми можуть бути помилковими. В жодному разі не ставте собі діагноз спираючись на цей пост та звертайтеся за допомогою до фахівця.

У першій частині книги Джудіт Герман про психологічну травму йдеться, власне, про травму. Зокрема, розглянуто три симптоми, які виникають після травматичного досвіду. Першим симптомом є гіперзбудження, яке можна пояснити нездоровою настороженістю людини. Оскільки мозок та нервова система відтепер спрямовані на запобігання повторення травми за будь-яку ціну. Умовно другим симптомом є інтрузивні (нав'язливі) спогади про пережите, зокрема, у формі нічних жахіть та флешбеків. Водночас протилежним симптомом зі складною назвою "констрикція" є забуття. В такому разі людина не має чітких послідовних спогадів про травму. На цьому важливо наголосити, оскільки люди, що зазнали знущання, можуть плутатись у своїх свідченнях. Це можна також пояснити, зокрема, спричиненою стресом амнезією. Тому ми не маємо права засуджувати людей за їхні часом нелінійні свідчення. Авторка книги також зауважує, що певний аспект травматичної ситуації, який є вкрай важливим на думку стороннього слухача, може таким не бути для безпосередньої жертви, і навпаки. Деталі, яким слухач надає ваги, можуть бути другорядними для жертви.

У другій частині книжки Герман розповідає про стадії відновлення після травми. На першій стадії важливо забезпечити безпеку постраждалої особи. Наприклад, якщо людина зазнає кривди в сім'ї, не можна розпочати терапію доки особа перебуває в точксичному середовищі. Тому перший етап - це фізична та емоційна безпека людини. На другому етапі вона оплакує те, що з нею трапилося. Відбувається поступова реконструкція травми, в індивідуальній чи груповій терапії працюють над відновленням чітких послідовних спогадів про травматичний досвід. Людина мусить визнати, що з нею насправді відбулись жахливі події, зрозуміти яких речей вони її позбавили, зрозуміти причину своєї дії або ж бездіяльності в пережитих складних обставинах. Цей етап відновлення є тривалим, складним, деякі люди можуть навіть потребувати госпіталізації. На цьому кроці людині важливо побачити, що їй вірять, що їй співпереживають. Тобто ситуація, зовсім протилежна до звинувачення жертви. Завершальним етапом відновлення є налагодження стосунків із собою та іншими. Людина вчиться заново довіряти іншим, але при цьому боронити власні кордони. Якщо до терапії між людиною та її друзями, сім'єю могла існувати таємниця травми, то тепер вона не боїться розповісти про свій досвід. А в деяких випадках - піти до суду. Постраждалій особі повертається почуття власної гідності, вона починає планувати своє майбутнє, намагається виправити наслідки завданої їй шкоди.

Насамкінець авторка визнає, що від психологічної травми неможливо вилікуватись повністю. Загострення симптомів може відбутись після таких подій як, наприклад, народження дитини або смерть близької людини. І пройти терапію повторно - це нормально, а не доказ нездоланності наслідків травми. Так, минуле вже не можна змінити. Але воно не матиме сили над теперішнім та майбутнім.

[not4yourmind]

31 березня. Підсумки моїх «поставлених цілей» місяць тому, трошки рефлексії та ниття(зовсім трошки).

Березень підходить до кінця, тож потрібно проаналізувати цілі та зробити підсумок мого «відновлення». Все ж, я б сказав, що я молодець. Враховуючи ситуацію я тримаюсь. Враховуючи те, що життя в мене котиться вниз чомусь, можливо все ще по інерції, але я багато чого роблю. Ітак по пунктах:

1) Зробити свій сайт  -  сайт бізнесу поки що не реалізовано. Я почав будувати його «sitemap» в екселі, але поки що через велику кількість сторонніх проблем+роботи він відклався.

Проте, я зробив сайт-блог. Він уже запущений, поки що на безкоштовному хостингу. Потрібно доробити ще декілька правок та обрати домен і залити на платний хостинг для більш стабільної роботи. Правок там на 20 хвилин (замінити стандартні блоки розробки на персональні штуки). Не можу обрати домен. Думаю вже дні три. Є один варіант, але він мені не дуже подобається. Але якщо за 1-2 дні нічого кращого не буде, то лишусь на ньому.

2) Запустити свій сайт. Формально сайт-блог запущений. Пости можна публікувати через спеціально інтегровану адмінку, є весь потрібний функціонал включно з крутою адаптивністю під мобільні пристрої. Лишилось підібрати домен, який мені сподобається.

3) Завести фейсбук та спробувати додатись в групи по інтересах. Фейсбук завів. Групи по інтересах поки що не дуже, проте додав декілька друзів і почав перекладати пісні українською мовою на одному з сайтів завдяки фейбуку. Вважаю це теж великим кроком. Поки що переклав лише 2, але обіцяю собі виділити цьому час. Бо це дійсно мені сподобалось. Думаю перекладу штук 30-50 і на цьому все. Переклади робив вручну. Навіть здивований, що мій рівень англійської дозволяє такі штуки робити.

4) Спробувати тіндер. Спробував. Навіть виклав туди 5 своїх фото. Але сам концепт тіндера як додатку мені не сподобався. Дуже якось там все «крінжово». Ти ніби на ринку обираєш помідори: сподобався - вправо в кошик, ні - вліво в кошик. Я пам’ятаю як зароджувались мої стосунки з колишньою, і це явно було не через зовнішність. Мені в першу чергу дуже сильно сподобалась її особистість та характер. Тому, напевно, додатки, де зовнішність є домінуючим фактором - не для мене. Бачив ще тг боти з «сліпими» побаченнями без фото, де дозволяється лише спілкуватись певний час і потім зустрітись. Можливо спробую щось таке трохи потім, коли розгребусь остаточно. Бо проблем накидається з кожним днем все більше і через слабку нервову систему я на них критично реагую.

5) Познайомитись з дівчиною (вживу або через тіндер). З дівчиною я не познайомився, бо це буде не чесно по відношенню до неї. Я ще надто «слабкий» і ніхто, крім мене, не має возитись зі мною в такому стані. Я мушу відновитись. Даю собі на це весну + літо. І на серпень-осінь буду дивитись в сторону нових стосунків. Але я познайомився з багатьма новими людьми. І завів нову, цікаву для себе соц. мережу, де стараюсь більше вникати в культурні явища сьогодення. Мені навіть трохи подобається.

6) Вирівняти самооцінку та довіру до людей. З цим прямо біда. І напевно на це доведеться витратити навіть не рік. І напевно не два. З кожним моїм самоаналізом я ще більше всього не розумію. І кожного разу доводжу себе до якихось «глухих» істерик всередині. Ніби щось в голові тріщить від того, що не може поєднати дійсність з уявленням. Дуже важко це все пояснити, проте кожного разу, коли я формулюю якусь думку, вона дуже швидко розбивається через якийсь максимально банальний контраргумент. Це все ознаки дуже слабкої нервової системи та самооцінки. Я читаю деякі книжки про це все, статті і тд. І багато людей з подібного стану не могли вийти самостійно. Їм допомагали колектив або людина, яка показувала кардинально протилежну поведінку, ніж була до того. Це ніби як відкриття зовсім іншої кімнати у світі. Причому іноді настільки іншої, що це може навіть не сподобатись. І загалом, я розумію, що вилізти самостійно з подібної штуки в мене може й не вийти. Але я стараюсь, бо розумію, що знайти «когось» потрібного може бути ще складніше. Зрештою, я все ще сліпо вірю в концепт атомів та того, що моя людина до мене сама прийде тоді, коли я не буду навіть чекати. Як це сталось минулого разу. Проте минулого разу трохи не склалось. Не розумію поки що це було. Чи підготовка до реального щастя чи просто трамплін для особистісного розвитку. Зрештою, це безцінний життєвий урок, який я запам’ятаю.

7) Написати хоча б один псевдоінтелектуальний розбір кліпу+пісні, які я колись хотів робити. (можливо взагалі спробувати це в ютуб-форматі?). Я придумав тему, я придумав «структуру» і я підбираю матеріали. Зараз дуже складно писати щось публіцистичне через нестабільність голови. Я бухаю заспокійливі пачками. А ще роблю роботу, яка теж базується на письмі. тому важко. Ну але. Блог зроблено, тому думаю за тиждень вже буде перший розбір в гуглі. Вважаю це топ кроком.

Отаке. З одного боку наче не так і багато. А з іншого боку це дуже багато, бо я стараюсь займати кожну хвилину свого життя, щоб менше думати. Зараз це деструктивно для мене. От.

З позитивного ще:

1) Зараз слухаю «Курган і Агрєгат». Колись просто сміявся з їхніх пісень. Та й вони самі з них сміялись. Проте чомусь зараз я помічаю певні «сенси» в цьому потоці іронії.

2) Я вчусь будувати свої кордони. Я стараюсь розуміти як зі мною можна поводитись та як не можна. Тобто... поспілкувавшись з багатьма людьми, які мають успішні стосунки протягом багатьох років, я зрозумів, що в мене досить дефолтні потреби в них. І я маю право на це все. Мої минулі стосунки закінчились через відмінність пріоритетів у житті. Це не означає, що хтось поганий, а хтось хороший. Хоч моя колишня і робила дуже багато мені поганих вчинків, я на неї не серджусь і не хочу думати про неї щось погане. Я просто зрозумів, що я маю право мати неприйнятні для мене речі. Моя майбутня сім’я має базуватись не на індивідуальностях, які живуть окремо і увечері пересікаються для невеличкого контакту, моя сім’я повинна базуватись на добровільному бажанні проводити більшість часу поряд один з одним. Це коли додому будуть спішити, а не шукати способи та причини лишитись на довше десь ще. Це коли хочеться піклуватись, проявляти ніжність і отримувати її у відповідь. Це про тісні стосунки, сімейні стосунки. Дефолтну сім’ю, яка позиціонує в суспільстві себе як цілісну одиницю, а не як сукупність двох індивідуальностей, яким нормально і самому. Хочеться, щоб хотілось бути з кимось ще. Бо тоді нащо це все? І для цього я вже достатній. В тому плані що я не найгірший. Я чую, я слухаю та завжди йшов на зустріч. Навіть там, де це іноді змушувало мене робити крок назад у моїх переконаннях. Я був готовий змінюватись. Я розумію свої проблеми, розумію що багато в чому я «тяжкий на підйом», але я не найгірша людина.  І я впевнений, що колись зможу комусь «знадобитись» саме таким, яким я є. З цього випливає і третій пункт...

3) Через оці статті та книжки по психології я зрозумів, що все своє життя я старався купити любов через страх лишитись сам на сам з собою. Навіть не зовсім так. Я боявся бути відкинутим суспільством десь на бік. Мені відкрився не приємний спогад, який я чомусь чи то забув чи то підсвідомо заблокував. Десь в класі 2-3, можливо навіть раніше, я збирав гроші, які давали мені батьки чи бабуся і купував хлопцям з класу сухарики. Я просто віддавав їм цілу пачку, гроші на яку я збирав більше двох-трьох тижнів, щоб вони взяли мене до себе в компанію. Потім вони час від часу «викидали» мене з неї, бо ми ніби «сварились» через якусь дурню. І я знову купував пачку сухариків для «примирення». Наскільки ж це принизливо. Я спілкувався з ними ще до кінця 9-го класу. І завжди сам себе нав’язував до них. Якщо я не підходив до них, то вони до мене першими ніколи б не підійшли. Вони не кликали мене гуляти після школи, не кликали ходити разом в їдальню їсти. Взагалі нічого. Я ніби був п’ятим колесом. Потім я змінив клас (перемішали через напрямки в вищій школі) і знайшов собі нову компанію, яку «купив» собі через те, що я міг з ними набухатись. Весь свій 11 клас та 1 курс я з ними бухав кожного разу. Вони мене кликали випити пива, випити водкі, потусить. Але не кликали просто мене, як мене. Більшість наших зустрічей були пов’язані з алкоголем. Хоча це й було значно краще, ніж оте приниження в дитинстві, я все ж підсвідомо купував любов, бо знав - якщо я проявлю себе та перестану пити (бо алкоголь я не люблю), то мене просто перестануть кликати, а я цього боявся.

Все змінилось лише тоді, коли я свідомо відкинув від себе всі ролі суспільства та впав у іншу крайність. Крайність певних проявів соціопатії - я відкидав будь-які контакти з людьми, замикався в собі та міг нікому не писати\дзвонити тижнями, а то й місяцями. Я просто грав у Лігу Легенд, дивився серіали, захоплювався музикою та книгами. Тоді, як я зараз думаю, в мене був найбільший прояв себе саме такого, яким я є за замовчуванням без будь-яких масок. Я турбувався про себе, я допомагав рандомним дівчатам в гуртожитку або на вулиці (наприклад щось піднести, по��ати або притримати) і цим закривав свою потребу в проявах безкорисної турботи та піклування.

А потім якось сама на такого «похуїстичного» мене вийшла моя колишня. І я в ній розчинився, оскільки чомусь повірив, що ось воно. Ось мене прийняли саме таким, яким я є і можна перестати грати ролі. І я дійсно їх не грав. Я старався бути одразу таким, яким би був усе своє життя, щоб поставити всі крапки ще на березі. Але, напевно, не побачив цього у відповідь. Ну але це вже не важливо. Важливо лише те, що в результаті я вкінці знову прийшов до того, щоб купувати собі любов. Одразу такого не було, проте тоді, коли я почав відчувати, що мене перестали приймати, що мене можуть лишити через те, що я якийсь не такий, не підходящий, я почав знову купувати собі любов різними проявами. Можливо я помиляюсь, але напевно це велика моя проблема і вона складається з двох частин: з того, що мене ніхто не хоче приймати саме таким - інтровертним, тихим, спокійним та «домашнім» та того, що якщо цього не стається я не можу вибудувати свої кордони, а стараюсь змінити себе, активніше продавати те, що спрацює в моменті, але на довготривалу перспективу все одно призведе до одного.

Звучить дуже складно, але я й сам ще поки дуже далекий від якоїсь істини. Єдине що я зрозумів, так це те, що на початку стосунків моя позиція та самооцінка була дуже чіткою, а з часом, з кожним конфліктом та сваркою вона стухала і стухала аж поки не перетворилась на «купівлю» любові. І це є не дуже ок, бо потім почались якісь бартерні стосунки, що за замовчуванням проблема.

Я тепер розумію, що важливо мати дуже чіткі переконання в тому, що для тебе є важливо. Тобто є певні «постулати», які не можна змінити. І є більш гнучкі параметри, які можна вирішувати за допомогою компромісів. І от мій головний постулат полягає в тому, що для мене сім'я це не про індивідуальності, які живуть окремо і сходяться увечері. Для мене це про індивідуальності, які хочуть жити лише разом, але час від часу вимушені виходити в соціум і робити певні справи. Але після того, як ці справи закінчились вони біжать додому як найшвидше, щоб бути «вдома». Не обирають між партнером і зустрічами з іншими людьми інших людей, вони завжди вибирають «дім». Кожного дня. Кожної години. Бо це є найважливіша цінність - знайти та триматись за свою людину, бо тобі настільки добре, що більше нічого не потрібно.

Отак якось.

На квітень цілей не ставлю. Цей місяць хочу пожити в «потоці». Куди мене поведе, туди і піду. Цілі знову поставлю на травень. І обов’язково їх виконаю.

До зустрічей, майбутній я, який буде це чита��и.

[loftysmb]

Я: *спокійно читаю сайти, інструкції до електроніки і книжки англійською, щодня дивлюсь відео англійською і загалом непогано собі раджу*

Програма з англійської в університеті: ЯК БУДЕ ЦЕМЕНТ АНГЛІЙСЬКОЮ??? ЯКІ ВИДИ ДІРОК В ЦЕМЕНТІ ТИ ЗНАЄШ? ЯКІ ХІМІЧНІ РЕАКЦІЇ ВІДБУВАЮТЬСЯ В НАСЛІДОК ПОДАНИХ РЕАКЦІЙ? ЯК НА��ИВАЮТЬСЯ ЦІ БУДІВЕЛЬНІ ІНСТРУМЕНТИ? НЕ ЗНАЄШ?? НУ І ПІШЛА ТИ НАХУЙ.

Типу, агов, в нас нема ані хімії, ані натяку на будівництво, що це за питання такі? Я їх ані польською, ані українською не осилю.

[pansnovidinnia]

"Коробки"

Джон Константин/Бернард Блек, текст українською. Жанри в теґах.

Фанфік на АО3: https://archiveofourown.org/works/45492709

John Constantine/Bernard Black, Ukrainian language. Genres in tags.

Fic on AO3: https://archiveofourown.org/works/45492709

Бернард - котик, що має котячі вушка, хвостик та приблизно подібні звички.

А книгарня раптом починає порожніти.

Сьогодні Бернард зробив дуже дивне, несподіване, зовсім не приємне, відкриття: книгарня його все-таки почала порожніти.

У плані книжок: деякі полички, що зазвичай тими книжками напхані, світили порожніми місцями, а навіть зазвичай похований під горою книжок Головний-Стіл-Для-Книжок уже під ними виднівся! Так, лише одним куточком (дуже привабливим, треба сказати, куточком, але в Бернарда зараз не весна, тож він про це не думав) та повною від того кутка ніжкою, але все-таки!

Погано, дуже погано. Невже навіть його спосіб продавати книжки може привести до аж таких кардинальних у книгарні зникнень?!

Тому Бернард був сьогодні дуже незадоволений. Він повторював собі під носик це запитання, точно кожного разу хтось відповідав «Зникнення книжок – нонсенс, і зовсім не твоя провина», пушив милі пухнасті вушка й тримав дибом хвостика, через що покупці не раз побоювалися навіть до каси підійти. Їм же на користь! І книгарні на користь. Книгарня має бути напхана книжками. Крапка!

Коли Бернард он якраз муркнув це собі під носик, поки готував собі же чаю, до книгарні повернувся другий її мешканець – Джон Константин. Він оминув покупців, що здивовано озирнулися на його щасливу усмішку, скинув із себе пальто, як жодному з покупців робити заборонено, та пішов за фіранки на кухню. Тут усі погляди, що його переслідували, згаснули, але опустімо це.

Джон зайшов на кухню, побачив там незадоволеного Бернарда, каштанові ніжні вушка якого вже повернулись у сторону звуку, та обійняв самого Бернарда за животик, аби ткнутися носом поміж тих самих ніжних вушок.

- Привіт, котику, - відказав туди стиха; поцілував праве вушко. Воно у відповідь – ніжненько сіпнулося.

Бернард, що до цього був дуже незадоволений, зачаровано зажмурився; обернувшись, обійняв Джона поперек грудей та розслаблено замуркотів, коли хвостик його встиг схопитися за Джонове стегно.

- Коханий, - муркнув у відповідь, бо дуже-дуже скучив: Джон пішов уранці, коли Бернард іще спав, і це сильно засмутило. Бернард, як киця домашня та дуже прив’язана, засмучувавсь, якщо не видував коханого задовго. – Хочу на ручки.

- Ходи на ручки, - погодився Джон легко, бо й Бернарда йому тримати було легко. Той обійняв його ніжками за талію, сховався біля шиї та муркотіти продовжив саме туди, заспокоєний погладжуваннями по голівоньці. – Отак. Такий ти в мене теплий коханий котик. Я бачив, у тебе щось сталося, ти був чи то роздратований, чи то засмучений…

- Книгарня спорожніла, - пояснив Бернард уже без натяку на роздратування. – Мені це не сподобалось. Я не хочу, щоби книгарня стояла порожня, це ж усе-таки книгарня! Що же мені читати відтак?

Джон знову поцілував пухнасті вушка.

- Ми же з тобою можемо замовити нові, невже забув? – запитав, коли стикнулися поглядами. – Задзвонимо до видавництв, замовиш іще, і не порожнітиме. Домовилися, котику?

Бернард знов опустив ніжні вушка – тільки тепер з іншого приводу.

- Я не хочу спілкуватись із людьми сьогодні, - пояснив, відвівши в сторону зажурений погляд. – Вони дурні. Одна нахаба затягнула сюди псину! Справжню дворову псину! Він мало не вкусив мене за хвостик! – І, притуливши хвостик до животика, накрив його ручками. – Вони сьогодні мене дуже сильно розчарували. Досі хочуть якихось книжок, після того, що посміли мені зробити!

Усадивши Бернарда на стільницю, Джон обережно розвів його ручки, що на хвостику, та поцілував самий його кінчик, лагідно та ніжно.

- То проженімо всіх і влаштуймо вечір виключно на двох, - запропонував, коли Бернард далі муркотів у його обіймах. – Зготуєш нам смаколиків, котику?

- Зготую, - усміхнувся той сонячно; вушка його розправилися, хвостик – погладив Джона по підборіддю, а зелено-бронзові оченята засяяли. – Чого хоче мій коханий?

- Хочу щось, що нагадуватиме смаком тебе, - шепнув той, підсунувшись під самі Бернарда губки – ті самі, червоненькі, пухкі й дуже солодкі на поцілунок губки. – Або пр��сто достатньо поживне, щоби відновити після клятих демонів сили й насолодитися твоїм смаком напряму. Домовилися?

- Домовилися. Ходи до мене, коханий.

Бернард розмуркотівсь уже інакше – податливіше; обійнявши Джона й за шию, сам почав поцілунок, поки Джон фоном огладив його стегна, животик та бочки, би насолодитися привабливим сексуальним об’ємом. Бернарда можна було би назвати вушастою булочкою чи вушастою хмаринкою, не інакше. Він іще й застогнав так ніжно, так ніжки податливо розвів – напевно був уже збуджений, залишилося тільки забратися рукою вниз та перевірити…

- Покупці, мій любий, - обізвався сам Бернард, а муркотливий його голос тремтів, і Джону захотілося цілувати його більше, глибше, пристрасніше, мокріше. – Спочатку вони, а потім-… потім перевіриш мене на вогкість. Навіть якщо вже все зрозуміло…

- Звісно, кошеня. Приватність, - усміхнувся Джон йому в заціловані червоненькі губки. – Зажди-но тут. Нікуди не тікай. Справа двох хвилин, сам розумієш.

Вигнати покупців – і справді справа двох хвилин. А от задовольнялися значно й значно довше, би вже за деякий час закінчити в убиральні, під потоком тепленької водички. Бернард тоді сам на нього сів, а Джон, якому таке подобалося ледве не найбільше, мало не втратив од цього глузд.

Дзвонили до видавництва вже на наступний день. Книгарню, до речі, Бернард не відчинив – бо поки що жадав приватності, бажано такої, щоби розділеної з Джоном. Той абсолютно цьому не опирався, навпаки: погодивсь із задоволенням, а тому Бернард дзвонив у видавництво не просто в спокої, а ще й у Джона на ручках: той час од часу цілував його вушка та гладив животик, найчутливіше котяче місце, звісно, якщо не враховувати те, що поміж ніжок. Туди його рука спустилась уже невдовзі, але виключно з дозволу – Бернард відкинувся йому на груди, коли договорив, і сам же затягнув у поцілунок, муркотінням лише підсиливши бажання обох.

Книжки, як виявилося, приїхати мали якщо не завтра, то післязавтра. Але приїхали за два дні, із цілим запізненням: за цей час книгарня встигла втратити ще кілька десятків екземплярів свого вмісту, який утрачати не мала, і тому Бернард знову ходив незадоволений.

...але справді потішився, коли побачив крізь віконце, що на подвір’я йому нарешті вивантажили десь штук сім чи вісім коробок.

- Коханий! – обізвався до Джона, що після роботи затягнув свого котика на ручки й дрімав у нього поміж вушок. – Книги привезли. Ти мав рацію, коли казав, що то ��танеться сьогодні.

Джон не розплющив очі, але всміхнувся; торкнувся животика, від чого Бернарда приємно пробрало, а Джону стало ще приємніше.

- То ходімо їх розберемо, - запропонував.

Бернард безшумним поступом вибрався з його обіймів, хоч і зовсім не мав на це бажання, і першим направився по коробки, які ще треба було затягнути всередину й розпакувати в принципі: у сенсі, витягнути книжки, розставити їх кудись, потім іще постраждати над документами… Але спочатку – вивантажити вміст, так.

Джон підійшов уже за хвилинку, і вони обидва встали на порозі. Бернард помахував хвостиком, задумливо розглядав коробки, а потім, опустившись, узяв одну з них собі. І незадоволено муркнув, коли замість того, щоби встати, гепнувся чутливою гарненькою дупкою на підлогу.

- Понапхали! Коханий, воно заважке, - обурився, опустивши розчаровано вушка. – Чи то я заслабкий…

- Ні, воно заважке. Ходи-но, я допоможу, - зачарований цією ніжною милотою та ще й незадоволеним «мурк», усміхнувся Джон; опустившись, узяв коробку собі та зціпив од не меншого обурення зуби: Бернарда тримати легше, чим цю кляту картонну книжкову Пандору. – От же ж…

Бернард підхопився з підлоги, нашорошивши вушка назад, і поспішно взявся під відносно вільну частину коробки, щоби його коханому не довелося тягати все самому. Щоправда, Джону не те щоби було насправді аж так важко, але неприємність він відзначити встиг.

А потім сталося дещо цікавіше.

- Зажди-но, - обізвалися вони водночас, так і не зрушивши з місця.

Зелено-бронзові оченята Бернарда знову засяяли – він неймовірно обожнював, коли ставались отакі от милі моменти.

- Я перший, - нап’явши від задоволення хвостика, вирішив він. – Ми робимо дурню, коханий. Краще перетягнімо самі книжки.

- Я намірявся запропонувати те саме, кицю, - вигнув брову Джон, утім, абсолютно не здивований. За п’ять років шлюбу то вже був не перший такий випадок, а тим паче – і не останній. – Опустімо це на три чорти й візьмімо її вміст.

- Візьмімо.

Коробка опустилася на землю (точніше, плитку), вони обидва опустилися також і, понабиравши книг у руки, понесли то все всередину. Там Бернард відставив на момент свої, а потім – упевненим байдужим рухом зсунув із Головного-Столу-Для-Книжок те, що на ньому лежало. Саме туди й наказав складати все нове. Ах, не вперше не востаннє…

Наостанок залишилися лише самі порожні коробки; Джон хотів був скласти їх стосом, аби затягнути за раз, але зібрати зумів не всі – одну Бернард затягнув власноруч, причому – із таким зосеред��еним виразом миленького личка (його хвостик іще знову нап’явся, чим уявнив вигин пругкої дупки), яке Джон уже цілий день не бачив.

Коробку Бернард узяв не найменшу, але й не найбільшу; вона йому ще при розпаковуванні сподобалася – принаймні, так Джону пригадалося. Він затягнув свій картонний стос також, зачинив, нарешті, двері, а коли зайшов, одклавши в сторону тягар, - то побачив те, чого побачити… не сподівавсь, але зовсім не здивувався.

Бернард, задоволено зажмурившись та сонячно усміхнувшись, іще й вушка розпушивши, сидів у коробці, склавши на колінках ручки. Кінчик його пухнастого хвостика мірно похитувавсь у такт задоволення, і в Джона серденько оскаженіло від цієї милоти. Він дихати побоявся, би тільки не переполошити цей момент, це ніжне котяче щось; Бернард іще якраз трохи повозився, мабуть, аби всістися зручніше, а потім розплющив оченята й розставив приязно ручки:

- Коханий!

- Іду-іду, - усміхнувся у відповідь Джон; зачинивши поспіхом двері, підійшов до Бернарда й усівся на підлогу поруч, а вже за момент – почув розніжене чарівне муркотіння. І знов, як зачарований, цілував вушка, теплі, пухнасті, милі каштанові вушка…

[poisonousmelissa]

Портрет Доріана Ґрея, нам задали прочитати його ще в 10 класі, але дібралась я до нього тільки зараз. Минуло вже десь 6.5-7 років? Напевно іноді краще не рахувати скільки часу пройшло з тої чи іншої події.

У мене ось таке видання. Схопила його в рості коли останній раз там була, бо походу це вже традиція повертатися з цього магазину з книгою.

Книга мені прям дуже сподобалась. В середині правда був момент де забагато розмірковувань, але це не було якось надто нудто, бо в мене в голові вже почалась вимальовуватися картинка як Доріан сидить в кімнаті, в розкішному кріслі з книгою.

А ще оцей опис на початку книги про відчуття Доріана які в нього викликав Генрі, було настільки гейськими, що я тепер розумію чого їх всі шиперять.

Зараховую цю книгу до списку книг, які я точно буду перечитувати інколи.

[strawberryspider777]

Дивіться що в мене є :ззз

[sweetsoursalty]

Найпопулярніші книги, що я читала в 2022 році: ч.1

від 4 мільйонів до 100 тисяч читачів

Починаю серію постів про всі книжки, які окрім мене читали ще мінімум 1000 людей, від найбільш до найменш популярних. Пишу назву і авторів тією мовою, якою читала книгу. Даруйте за картинки різних розмірів, сподіваюся, це не дуже муляє око!

1.  1984 - Джордж Орвел, США, 1949

Тоталітарне суспільство майбутнього, де цілком іґноруються базові гуманістичні принципи, а влада здійснюється за допомогою безкінечної війни, терору, залякування й інформаційного одурманення неселення.

Зараз - саме час нарешті прочитати цю книгу. Хоча б тому, що більше такого шансу може і не випасти. Текст викликає дуже сильні та складні почуття, з якими треба побути наодинці. Мене він схвилював аж занадто, набагато більше за...   ↓

2. Колгосп тварин - Джордж Орвел, США, 1945

В романі алегорично відображено події під час становлення та існування епохи Сталінізму перед Другою світовою війною.

Перше видання українською мовою водночас було другим перекладом повісті іншою мовою. Перша передмова, написана Дж. Орвеллом до цієї книги, була саме для українського видання, автор також сам сплатив кошти за український наклад.

3.  Сховище. Щоденник у листах - Анна Франк, Нідерланди, 1944

Голокост очима підлітка. Щоденник 13-річної єврейської дівчинки, яка разом із своєю родиною ховалася від нацистів на горищі будинку в окупованому Амстердамі.

Плакати, сміятися, надихатися, знову плакати. Наш світ був би набагато багатшим, якби певні нації не вирішували час від часу робити геноциди.

4.  Опівнічна бібліотека - Метт Гейґ, Великробританія, 2020

Десь між життям і смертю існує бібліотека з незліченними книгами. І кожна з них — це історія паралельної реальності. В одній книзі викладена історія вашого життя таким, яким воно є; в інших — історії життів, які ви могли б прожити, якби в певний момент наважилися щось змінити. Уявіть, що у вас з’явилася можливість піти в таку бібліотеку і переглянути всі варіанти… Нора Сід — одна з тих, хто отримав такий шанс.

Антисуїцидальна книга, що змушує задуматися над своїм життям та тими виборами, що робила впродовж нього. Одночасно сумна, легка та надихаюча. Сподобалася більш-менш відкрита, досить адекватна кінцівка без слащавого романтичного хеппі-енду, якого я трішки боялася, поки читала.

5.  У дикій глушині - Джон Кракауер, США, 1996

Захоплива історія Кріса Мак-Кендлесса, що знехтував можливостями блискучої кар’єри і відцурався родини, аби втілити свою заповітну мрію — пожити самітником у глушині Аляски. Чому за здійснену мрію юнаку довелося заплатити найвищу ціну?

Розслідування безславного життя і не менш безславної смерті молодого американця, який начитався російської ��ласики, пішов до лісу і помер. Написано цікаво, але тема - м’яко кажучи так собі.

6.  Татуювальник Аушвіцу - Гізер Морріс, Австралія, 2018

У 1942 році у концентраційному таборі «Аушвіц» зустріли одне одного Лалі Соколов та Гіта Фурман. У неї стерлося татуювання з порядковим номером, він мав набити новий… Це було кохання з першого погляду.

Моя найгірша книга 2022 року. Абсолютно брехлива і маніпулятивна історія, романтичне порно про концтабір. Написана без будь-якої поваги до пам’яті Голокосту. Книга внесена до чорного списку музею Аушвіцу.

7.  Кораліна - Ніл Ґейман, Великобританія, 2002

Шукаючи цікавих розваг, Кораліна насмілилася пройти через таємничі двері у світ, який хоч і подібний до її власного, але прикро від нього відрізняється, і там їй доводиться кинути виклик моторошній істоті, яка називалася її «іншою мамою», щоб врятувати себе, своїх батьків і душі трьох інших дітей...

Так і не зрозуміла, чого всі так пруться від цієї історії, люди рекомендують її дітям, а сам автор взагалі писав її для своїх маленьких донечок: вона ж реально страшна! Я і в 23 роки погано спала після прочитання, добре що в моєму дитинстві цієї книжки не було, а то б вирісла ще більш полохливою та невротичною, ніж я є тепер.

8. Молоко і мед - Рупі Каур, Індія, 2014

Ліричний збірник Рупі Каур — це відверта, хоробра й чуттєва поезія, яка захоплює з перших сторінок. Кожен може знайти в цих коротких, емоційно сконцентрованих й пронизливих історіях щось із власного життя.

В мене щодо Каур були занижені очікування - якась тп-шна інста-поєзія, так думала я, поки не прочитала її сама. Вельми сильна і нестандартна збірка в прекрасному українському перекладі.

9. Мистецтво війни - Сунь-дзи, Китай, 500—200 до нашої ери

Один з найвідоміших трактатів всіх часів про війну й тактику військових дій, який є путівником для багатьох відомих воєначальників і політиків.

Щодо Сунь-дзи мої очікування були, навпаки, сильно завищені: хотіла прочитати щось на кшталт маккіавелівського “Державця”, але було нудно до позіхання, попри невеличкий розмір.

10.  Зоряний пил - Ніл Ґейман, Великобританія, 1998

Трістран пообіцяв повернути зірку, що впала з неба. Він вирушає у подорож, щоб здійснити бажання коханої, прекрасної Вікторії Форестер — і опиняється у зачарованому світі, що лежить за муром простого англійського селища.

Це було смішно, еротично, захопливо і справило на мене куди краще враження, ніж “Кораліна”. Тільки для дорослих читачів!

11. How the Grinch Stole Christmas! - Dr. Seuss, США, 1957

Злобний Грінч викрадає Різдво, але щось іде не так...

Дуже дивна - як і все, що написав С’юс - американська дитяча класика, з якою ми знайомі хіба що за фільмом, що, можливо, й на краще.

12. Oh, the Places You'll Go! - Dr. Seuss, США, 1990

Віршована ода дорослішанню.

Одна з найбільш мотивуючих і цілющих дитячих книжок що я коли-небудь бачила. Просто прекрасно. Готує маленьких читачів для реалій дорослого життя, а тим, хто це життя вже побачив, буде натхненням йти далі.

13.  Маус: Сповідь уцілілого - Арт Шпіґельман, Польша, 1980

Автобіографічна розповідь нью-йоркського художника-інтелектуала, що його батьки, польські євреї, пережили свого часу Голокост. І формула “свого часу” тут є великою умовністю, адже мовби передбачає, що головний герой, альтер еґо автора, живе вже в іншому часі (мирному, повоєнному, віддаленому від злочинів минулого).  Насправді ж історичний досвід значно ближче, ніж хочеться сподіватися, від нього не втекти, адже всі ми на великий відсоток складаємося з історії – великої й малої, родинної.  Значною мірою, “Маус” досліджує саме те, як можна приручити минуле і жити з ним далі.

Це приклад вже ставшого класичним візуального та наративного сторітелінгу, що мітить в саме серце і не лишає байдужим жодного читача. Вважаю, що цей мальопис потрібно вивчати в школі.

Далі буде :)

[timedwarf]

✨Культ, Любко Дереш✨

Огляд КУЛЬТового (хе-хе) сучукрліту, котрий настільки суч-, що старший за мене на рік.

Власне, варто сказати, що мені кайнда сподобалось читати Культ) Не те що�� це найкращий український твір, що я читав евер, але це і не розчарування штибу Химородів. З розмов про Культ з різними людьми і з моїми колегами по спільночиту я очікував якийсь потік трешу, хаосу і трохи Лавкрафта. Проте, хоч треш та Лавкрафт був, він був не такий стрімкий, яким я його очікував, а треш в Мідних Буках з приближенням фіналу історії хоч і досягав рівня, коли його тяжко було читати, проте це спокійно пояснювалось самим сюжетом.

Взагалі сюжет зірок з неба не хапає, інколи відбувається просто бо так треба, але поганим я його не назву, а враховуючи що це дебютний твір (хоча як я розумію Поклоніння ящірці було написано, ще до Культу, але видано на рік пізніше). Лавкрафтіанські речі вписані наче прикольно, я не те щоб експерт з Лавкрафта, але сильного дисонансу я не відчував і виглядало прикольно. Кивок у сторону Мекена теж зарахований, хоч оцей прикол Сатира-Гітариста, мене трохи заплутав, але завдяки колегам зі спільночиту вирішення у вигляді Поклоніння ящірці були знайдено відносно швидко.

Щ�� також відмічу трохи фінал самого сюжету, де через наближення часу відкриття воріт до Азатоту, в Мідних Буках ситуація доходить до все більшого трешу та жорстокості, що показана дуже гарно і при чому до місця. Насправді мене здається, що сцену зґвалтування в Культі і сцену зґвалтування в оповідання Знаряддя з Химородів.

Після прочитання з обидвох текстів мені чесно здається, що Дереш і Кузнєцов додавали зґвалтування в свої твори з однаковою метою — показати жорстокість часу навколо. Проте, в той час як сцена зґвалтування в Кузнєцова відчувається недоречною і позбавленою емпатії від автора, сцена зґвалтування від Дереш, хоч і написана тяжче за Кузнєцова, відчувається не тільки доречною в сюжетному плані, але й має в собі емпатію до жертви зґвалтування. Ця сцена є прям гарним прикладом, чого я хотів від Кузнєцова, але це огляд не Химородів, тож повернемось до наших Культів)

Останнім я хочу зачепити культурні відсилання. Не сюжетні складові Лавкрафта, Мекена і т.д. а саме культурні відсилання. Як вже раніше писав в себе Мовний дощ, музичні та літературні уподобання персонажів є таким собі вододілом свій/чужий у творі, де всі свої це неформали, що слухають непопулярний King Crimson і читають Кінґа (може на початку нульових це і було неформальство, але зараз це було дуже смішно, бо читати Кінґа це не виклик системі, а прям дууууже поширене явище серед читачів українською, тому я на таких моментах кричав мартином). І проблема цих відсилок в тому, що їх тупо забагато. Навіть не так… ЇХ ВІДВЕРТО ДОХУЯ!!! І така кількість відверто починає бісити, вже на першій третині книжки (але не сподівайтесь, що далі їх стане менше), в якийсь момент я вже просто починав говорити в екран: "Дерешу, я вже зрозумів, що ти охуїти який нонконформіст і дохуя культурний, давай ближче до діла." Проте, варто визнати, інколи це викликає дуже комічний ефект, наприклад у вітанні Дарці Борхес (НАВІТЬ У ПРІЗВИЩАХ!!!).

Але це може дати вам і місце для розваг, якщо ви будете читати/перечитувати Культ, пропоную вам влаштувати дрінк ґейм!

Пийте чарку/робіть ковток того, до чого у вас душа лежить, кожен раз коли бачите культурну відсилку в тексті. Для безпеки вашого здоров'я, пропоную робити це в декілька підходів з перервами в кілька днів між ними.

В загальному, це надивовижу гарний твір, котрий навіть приємно читати, не зважаючи на деякі нотки кринжу і трешу, які нам підносить підліток-Дереш)

P.S. Окремо хочу відзначити ілюстрації від ВСЛ. Вони доволі смішні і кринжові. Проте! Ілюстратор породив нашу з Євою улюблену хтонь)

[lisa-is-chilling]

так і не хвалилася своїм останнім поповненням в сім'ї.

виловлюю книжки з квір-персонажами українською так, ніби від того залежить моє життя (так і є).

[taubengrau-tttm33]

чи вважатимуть мене ахуєвшим, якщо я скажу, що неможливість спіратити книжки українською призведе до, підштовхне до повернення до текстів російською(((