#книжки українською

[poisonousmelissa]

У ксд почались знижки. А я ніколи не була прям в книгарні, лише в супермаркетах у відділах книг. І от видимо настав той час. Якщо звісно я доберусь і мені щось сподобається бо я буваю такою привередою перебірливою, що можу нічого не купити бо от настільки перебераю. А буваю взагалі не перебірливою як помийний є��от.

Я настільки перебірлива, що декілька разів задивлялась на Моторошне Сяйво і не брала його, бо якось воно не то. А потім одна з улюблених книг.

А ще настільки не перебірлива, що взяла всю серію королівства нечестивих тому що сказали що там детектив і відьми з демонами. Всі три книги одразу!

Так що тут як прийдеться.

[strawberryspider777]

Прочитав мамі цю його цитату, вона сказала :правильно, так і треба відноситись до себе:D

[zephyread]

привіт, укртумбочко! я почала книжковий блог

тут ви знайдете огляди книг і не тільки, сучасне, класичне, українське і світове

буду вдячна за поширення!

[kharytyna]

Прочитала дитячу книжку й аж захотілось заново щось читати

Знаю, це дуже дивно звучить

Але після того, як книжка про Майнкрафт допомогла нарешті вийти з нечитуна, я готова битися на ножах із людьми, які засирають легку дитячу/підліткову літературу

[lisa-is-chilling]

значить вирішила я влаштувати собі a walk down the memory lane, ака перечитати книжки, які читала підліткою - у 12-15 років. почала з найлегшого: "кава з кардамоном". і що я можу сказати, я вже розписала план для її обговорення на подкасті.

ця книжка виявилася ніби дороге вино - з часом лише краща. у 13 років вона здається поверхневою, простою, але з роками розкриваються нові і нові рівні сприйняття. на момент, коли я її читала вперше, авторка опублікувала лише 2 частини, зараз їх уже 4. остання книга про небажану вагітність у юному віці. це інтригує.

я прикінчила її за 2 дні. читати легко, ніби мастити підтоплене масло на хліб. дуже хочу записати про це епізод, поділитися своїми думками, бо у мене є що сказати.

[owlmara]

В спробах вийти з нечитуна намагаюся читати "Я бачу, вас цікавить пітьма" Іларіон Павлюк. І, знаєте, допомагає. Прочитала поки що тільки 108 сторінок, але вже втягує в сюжет(там 600 з чимось)...

[thalia-pages]

про книгу, яку сьогодні в мене попросила сфотографувати жінка в черзі за українським паспортом в Братиславі

Дисклеймер: Я не є фахівцем з даної теми, і лише ділюсь своїми враженнями від прочитаного. Використана термінологія та згадані симптоми можуть бути помилковими. В жодному разі не ставте собі діагноз спираючись на цей пост та звертайтеся за допомогою до фахівця.

У першій частині книги Джудіт Герман про психологічну травму йдеться, власне, про травму. Зокрема, розглянуто три симптоми, які виникають після травматичного досвіду. Першим симптомом є гіперзбудження, яке можна пояснити нездоровою настороженістю людини. Оскільки мозок та нервова система відтепер спрямовані на запобігання повторення травми за будь-яку ціну. Умовно другим симптомом є інтрузивні (нав'язливі) спогади про пережите, зокрема, у формі нічних жахіть та флешбеків. Водночас протилежним симптомом зі складною назвою "констрикція" є забуття. В такому разі людина не має чітких послідовних спогадів про травму. На цьому важливо наголосити, оскільки люди, що зазнали знущання, можуть плутатись у своїх свідченнях. Це можна також пояснити, зокрема, спричиненою стресом амнезією. Тому ми не маємо права засуджувати людей за їхні часом нелінійні свідчення. Авторка книги також зауважує, що певний аспект травматичної ситуації, який є вкрай важливим на думку стороннього слухача, може таким не бути для безпосередньої жертви, і навпаки. Деталі, яким слухач надає ваги, можуть бути другорядними для жертви.

У другій частині книжки Герман розповідає про стадії відновлення після травми. На першій стадії важливо забезпечити безпеку постраждалої особи. Наприклад, якщо людина зазнає кривди в сім'ї, не можна розпочати терапію доки особа перебуває в точксичному середовищі. Тому перший етап - це фізична та емоційна безпека людини. На другому етапі вона оплакує те, що з нею трапилося. Відбувається поступова реконструкція травми, в індивідуальній чи груповій терапії працюють над відновленням чітких послідовних спогадів про травматичний досвід. Людина мусить визнати, що з нею насправді відбулись жахливі події, зрозуміти яких речей вони її позбавили, зрозуміти причину своєї дії або ж бездіяльності в пережитих складних обставинах. Цей етап відновлення є тривалим, складним, деякі люди можуть навіть потребувати госпіталізації. На цьому кроці людині важливо побачити, що їй вірять, що їй співпереживають. Тобто ситуація, зовсім протилежна до звинувачення жертви. Завершальним етапом відновлення є налагодження стосунків із собою та іншими. Людина вчиться заново довіряти іншим, але при цьому боронити власні кордони. Якщо до терапії між людиною та її друзями, сім'єю могла існувати таємниця травми, то тепер вона не боїться розповісти про свій досвід. А в деяких випадках - піти до суду. Постраждалій особі повертається почуття власної гідності, вона починає планувати своє майбутнє, намагається виправити наслідки завданої їй шкоди.

Насамкінець авторка визнає, що від психологічної травми неможливо вилікуватись повністю. Загострення симптомів може відбутись після таких подій як, наприклад, народження дитини або смерть близької людини. І пройти терапію повторно - це нормально, а не доказ нездоланності наслідків травми. Так, минуле вже не можна змінити. Але воно не матиме сили над теперішнім та майбутнім.

[nelligekata]

Путлер говорил, что Украину придумал Ленин, а вот московия вела борьбу с украинским языком веками до наших дней".

Этот пост я разместил год назад, но он актуален и сегодня, пока московия не исчезнет с карты мира:

"Коли іноземці запитують, чому так багато українців розмовляють російською мовою, наведіть частину історичних фактів, що показують хронологію русифікації та знищення української мови, культури і нації від 1708 до 1990 року . Хоча почалося це раніше.

1708 р., листопад – Зруйнування за наказом Петра І гетьманської столиці Батурина (з винятковою жорстокістю було замордовано всіх його мешканців – 10 тис. чоловіків, жінок і дітей, а місто дощенту зруйновано і спалено.

1720 р. – Указ Петра І про заборону друкування нових книжок українською мовою в Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях, а старі книжки перед друкуванням було наказано привести у відповідність з російськими.

1721 р. – Указ Петра І про цензурування українських книжок.Знищення Чернігівської друкарні.

1729 р. – Указ царя Петра ІІ, який зобов’язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.

1755,1766,1769,1775,1786 рр. – Заборони Петербурзького синоду друкувати українські книжки.

1764 р. – Інструкція Катерини ІІ князю О. В’яземському про посилення русифікації України,Смоленщини,Прибалтики та Фінляндії.

1769 р. – Указ синоду про вилучення в населення українських букварів та українських текстів з церковних книг.

1786 р. – Заборона церковних відправ українською мовою, запровадження російської вимови церковнослов’янських текстів. Наказ про обов’язковість російської мови в Київській академії.

1817 р. – Закриття Києво-Могилянської академії.

1831 р. – Скасування царським урядом Магдебурзького права (це поклало край неросійському судочинству, виборам урядовців та місцевій автономії в Україні).

1847 р., 5 квітня – Арешт і безстрокове заслання Тараса Шевченка рядовим солдатом в окремий Оренбурзький корпус за резолюцією Миколи І під найсуворіший нагляд,із забороною писати й малювати, що було рівнозначне ув’язненню (пробув там до 2 серпня 1857 р.).1862 р. – Закриття українських недільних і безплатних шкіл для дорослих.

1863 р, 18 липня – Циркуляр міністра внутрішніх справ Росії П.Валуєва про заборону друкування книг українською мовою.

1869, 1886 рр. – Укази царської адміністрації про доплати чиновникам російського походження в Україні за успіхи в русифікації.

1876, 18 травня – Таємний Ємський указ Олександра ІІ про заборону ввезення з-за кордону до імперії будь-яких українських книг і брошур, заборону українського театру й друкування українською мовою оригінальних творів художньої літератури, текстів українських пісень під нотами.

1881 р. – Заборона виголошення церковних проповідей українською мовою.

1888 р. – Указ Олександра ІІІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами.

1895 р. – Заборона українських книжок для дітей.

1907 р. – Закриття царським урядом української періодичної преси, конфіскація виданої в роки революції 1905-1907 рр. української літератури, репресії проти діячів української культури.

1908 р. – Указ сенату Російської імперії про «шкідливість» культурної та освітньої діяльності в Україні.

1914 р., березень – Заборонення царським режимом святкування 100-річчя від дня народження Т.Шевченка.

1914 р. -Указ Миколи ІІ про скасування української преси. Заборона в окупованих російською армією Галичині та на Буковині вживання української мови, друкування книг, газет і журналів українською мовою. Розгром товариства «Просвіта», зруйнування бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка. Депортація багатьох тисяч свідомих українців до Сибіру.

1921-1923 рр. – голод у степових районах України, спричинений політикою «воєнного комунізму» та продовольчою розверсткою на селі, унаслідок якого загинуло до 1,5 млн. селян.

1929 р. вересень – Арешт визначних діячів української науки, культури, й УАПЦ – за «належність» до вигаданих ОДПУ Спілки визволення України (СВУ) та Спілки Української молоді (СУМ).

1929-1930 рр. – Перша фаза колективізації й «розкуркулення» в Україні. Виселення сотень тисяч українських заможних селян до Сибіру та на Далекий Схід.

1930 р., 9 березня-19 квітня – Судовий процес у Харкові над 45-ма діячами української науки, літератури, культури,УАПЦ – за належність до так званої «Спілки Визволення України» (СВУ).

1932-33 р.р. – Організація більшовицьким режимом штучного голодомору в Україні, унаслідок якого загинуло 8 млн українських селян. Масове переселення росіян у вимерлі українські села.

1933 р. – Погром українців на Кубані.

1934-41 рр. – Знищення архітектурно-культурних пам’яток у різних містах України, арешт і страта 80% української інтелігенції.

1937 р., листопад – Масовий розстріл ув’язнених на Соловках українських письменників та інших діячів української культури (до 20-річчя жовтневого

перевороту).

1938 р., 24 квітня – Впровадження російської мови як обов’язкової в усіх школах України.

1939-1941 рр. – Широкомасштабні репресії органів НКВС проти українців західних областей. Масові депортації українського населення у віддалені райони СРСР.

1947 р.,3 березня – Призначення Л.Кагановича першим секретарем ЦК КП (б) У і нова «чистка» серед українських культурних кадрів, звинувачених в «українському буржуазному націоналізмі».

1949 р. – Чергова «чистка» в КП (б) У у зв’язку з рішеннями її 16-го зїзду 25-28 січня (за звинуваченням в українському націоналізмі від січня 1949 р. до вересня 1952 р. було виключено з партії 22175 її членів).

1954 р. 23-24 березня – 18 з’їзд КПУ схвалив набір юнаків і дівчат з України на Cибір і до Казахстану для освоєння цілинних і перелогових земель (протягом 1952-1956 рр. туди виїхало приблизно 100 тис.осіб).

1957-61 рр. – Посилені антирелігійні акції в УРСР, ліквідація приблизно половини церковно-релігійних установ (парафій, монастирів, семінарій).

1959 р.,15 жовтня – Убивство C.Бандери агентом КДБ Б.Сташинським.

1961 р., січень – Закритий суд у Львові над членами Української Робітничо-Селянської Cпілки (Л.Лук яненко, І.Кандиба, С.Вірун та ін.), які обстоювали право виходу УРСР зі складу CРСР. Засудження Л.Лук’яненка до смертної кари.

1962 р. – Судовий процес над 20 членами Львівського Українського Національного Комітету, чотирьох з яких було засуджено до розстрілу.

1963 р. – Підпорядкування національних Академій наук союзних республік московській Академії наук СРСР.

1965 р., серпень-вересень – Перша велика хвиля арештів українських діячів в Україні (Богдан і Михайло Горині, П.Заливаха, С.Караванський, В.Мороз, М.Осадчий, А.Шевчук та ін.).

1969 р.,червень – Лист українських політичних в’язнів (М.Гориня, І.Кандиби, Л.Лук’яненка) до Комісії охорони прав людини в ООН про отруювання політв’язнів.

1972 р., січень-травень – Друга велика хвиля арештів інтелігенції в Україні.

1972 р., травень – Усунення з посади першого секретаря ЦК КПУ П.Шелеста за український націоналізм; чистка керівних кадрів КПУ.

1978 р., 11 листопада – Директива колегії Міністерства освіти УРСР «Удосконалювати вивчення російської мови в загальноосвітних школах республіки» (посилення русифікації).

1979 р., березень-жовтень – Нові арешти українських діячів в Україні: О.Бердника (6 березня), Ю.Бадзя (23 квітня), Ю.Литвина (6 серпня), М.Горбаля (23 жовтня) та ін. (усі вони були засуджені до максимальних строків ув’язнення в таборах суворого режиму й заслання у віддалені райони Росії).

1979 р., 18 травня – Загадкове вбивство композитора В.Івасюка біля Львова.

1980-81 р. – Арешт українських політичних діячів С.Набоки, Л.Мілявського, Л.Лохвицької.

1983 р. – Постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах і виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови та літератури («Андроповський указ») та директива колегії Міністерства освіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загально-освітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення русифікації.

1984 р. – Померли в таборах О.Тихий, Ю.Литвин, В.Марченко.

1985 р., 4 вересня – У концтаборі помер поет В.Стус.

1989 р. – Постанова Пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову (російську) в СРСР.

@Из Сети

PS:

Я сам татарин, Залман- это аватарка, родился в Казани, националист с детства, но пишу на русском языке , который мне не родной язык ,и никогда им не был.

Татарами нас назвал основатель марксизма- онанизма еврей Бланк- Ленин , мы все века были Волжскими булгарами, и я в детстве читал книжки написанные арабской вязью, потом была латиница, а уж потом ни фуя не виликий рЮсский язык .

В детстве в садике меня ставили в угол за то, что отказывался говорить на русском, и когда видел взрослых говорящих на русском , жаловался родителям, что вон "кафир" идет.

( Кафир- это враг. Мне было 5- 6 лет).

Моя кличка в саду долго была "Маугли". Русский заставили выучить после 6 лет, чтобы в школу взяли, хотя я просился в татарскую школу, где ВСЕ предметы преподавались на татарском языке, но их было мало и находились далеко. Любимая оценка по русскому языку и литературе была "Два", иногда

" Три", а за отказ читать бредятину психопата Достоевского про ипаната с топором убивавших бабушек, чуть из школы не выгнали. В знак протеста, я покрасил волосы в красно- оранжевый цвет Алжирской хной, и ходил так в школу три месяца в 1977 году, пока не постригли по решению Пед. совета( просто физдец), и в комсомол не приняли, чему я был очень даже рад.

Достоевского так и отказался рассказывать и читать.

Читаю, и понимаю все на украинском, говорю мало, иногда с женой. Я на русском то мало разговариваю, больше на английском. Часто спрашиваю жену или знакомых, как то или иное слово сказать на русском. Мой родной язык - татарский , знаю еще несколько языков.

Именно поэтому пишу на русском, но с ошибками , т.к. часто мою инфо читают за поребриком, а вот украинский язык им дается совсем плохо, типа челюсть не та.

Это политика россии по отношению к национальным языкам. У нас в татарском языке отстутствуют 4 бук��ы, так как вынуждены писать на кирилице и нам пр��шлось придумать эти буквы и написание самим, иначе язык просто пропал бы. Татарам не разрешают изучать в школах татарский язык в раше. Кокаин, героин, амфетамин, водка - всегда пжлста, а вот язык знать не должен, как и свою историю.

Московские по приказу Ивана "Психопата" в

1552 г.вырезали 350.000 татар, женщин и детей после подписания мирного соглашения с ними. Батуринская резня, это маленький повтор трагедии в Казани. Московским вообще верить нельзя никогда.

Я всю сознателтную жизнь живу по принципу:

" Если московские у тебя в друзьях, враги тебе не нужны!"

У меня нет ни капли московской крови, спецом провел ДНК тест, все мои родственники были из деревень, зажиточные

" крестьяне- кулаки", и их репрессировали, сослав в Сибирь и Казахстан, где было очень много депортированных украинцев. Там же мои дяди женились на депортированных украинках. И вот одна из моих тетушек - украинка баба Ганна, которых поселили в Бугульме как ссыльных, рассказывала мне по вечерам про НАСТОЯЩУЮ историю украинцев.

Я многое не понимал и всегда спрашивал, почему так прступали с украинцами, на что она мне отвечала, что

" они со всеми так поступали, не только с нами".

Хорошо, что хоть наблюдаем агонию и последние месяцы московии, которая тонет каждый день в собственном дерьме.

Миллионы населения сидят без света, тепла и воды.

Уверен, что кричат громко:"Гойда!", что помогает согреться.

Процессы в национальных образования московии кипят по полной , скоро крышку сорвет обязательно. Многие стали создавать свои ТРО и отряды самообороны , что очень хорошо.

Будем тушить пожар бензином.

Украина, как локомотив истории освободит многие народы на территории московии, когда раша развалится и счезнет с Глобуса навсегда. А Китай снова будет хозяином на Вострчных землях. Уверен, что с Китайцами будет легче договориться, когда Украина с ними будет иметь общую границу.

"Нихао, москва!"

Украина была, есть и будет, а московия со своими" зелеными потворами". И этот процесс НЕОБРАТИМЫЙ, верите вы в него или нет, и остановить его не возможно за ярды денег. Именно поэтому мы и наблюдаем панику и разрыв кошерных пердаков в Кремле и на Банковой.

Будьмо!

Zalman Shuher

[foolish-neko-reads]

"Леґендарна Ірландія" Ейтне Мессі

Неочікувана, але дуже приємна знахідка. Виявляється, ще далекого 2006 року українською мовою видали чудову книгу про ірландську міфологію. На щастя, мені вдалося її знайти майже 20 років потому та навіть придбати.

Мені неймовірно сподобалось те, як укладена ця книга. Вона являє собою скарбницю ірландських легенд, переказаних легкою сучасною мовою, яка буде зрозумілою як дорослим, так і дітям. Кожній легенді передує вступ, що оповідає історію певної ірландської місцевості, де розгорталися події, опис пишних краєвидів та фотографії пам'яток. Таким чином читач має змогу не тільки пов'язати міфічні події з цілком реальним куточком Ірландії, а й отримати яскраве уявлення про те, як виглядає місце, де колись, ще до Різдва Христова, гарцювали на конях божественні фейрі, здобували звитяги великі воїни та королі з ірландського епосу, та втрапляв у пригоди простий люд.

У книзі всього 256 сторінок, не рахуючи приміток та словничка, але десятки цікавезних старовинних ірландських легенд, вік яких сягає тисяч років. Усі вони є неймовірно чарівними, дотепними та барвистими. Вони витворюють прекрасний світ древніх кельтів, коли земля під їхніми ногами була священною, а сиди (вони ж - фейрі) не просто вуханями з масової культури, а релігією, віруваннями, самою реальністю.

Я у захваті від того, як Ейтне Месі змогла так лаконічно в одній книзі зібрати цілу скарбницю фольклору. Стільки народних мотивів та переказів, що й досі впливають на культуру ірландців, зібрані в одній кропіткій праці. Вона немов взяла читача з собою у подорож Ірландією та веде його тими самими стеж��ами, якими колись простували Фін, Ойсін та Кухулін. Кожна наведена легенда огорнута у передмову, в якій наводяться факти з історичних, етнографічних та археологічних досліджень, а також особисті спостереження авторки з її подорожей легендарними місцинами. Мені дуже сподобався цей формат.

І, звісно ж, мені неймовірно сподобався фольклор. У Ейтне Месі вийшло написати не просто сухе дослідження міфології, а заново оживити її. Неймовірно вигадливі кельтські перекази у поєднанні з сучасним легким стилем вдихнули життя у щось нове - так само захопливе. Від цієї книги немає того важкого мулистого відчуття, ніби тонеш у словах. Вона читається легко й пробуджує уяву безсмертними міфами про прекрасний божественний народ сидів, величних героїв, кохання, дружбу, вірність, хоробрість, хитрість, зради, змагання. Про саме життя та про чари.

Дуже хотілося б знайти подібні книжки-збірки з легендами Шотландії, Велсу та, можливо, інших областей Британських островів. Поки що скидається на те, що в найбільш висвітленою є культура Ірландії та Велса, оскільки всім відомі хоча б Мабінога та Артуріана. На жаль, знайти їх українською вкрай складно, якщо взагалі можливо. Але дуже хотілося б ознайомитись ще з легендами інших куточків Островів.

Гадаю, хоч зараз лише січень, ця книга має всі шанси стати моєю найулюбленішою книгою 2025 року. Це був тиждень дуже приємного читання.

[not4yourmind]

31 березня. Підсумки моїх «поставлених цілей» місяць тому, трошки рефлексії та ниття(зовсім трошки).

Березень підходить до кінця, тож потрібно проаналізувати цілі та зробити підсумок мого «відновлення». Все ж, я б сказав, що я молодець. Враховуючи ситуацію я тримаюсь. Враховуючи те, що життя в мене котиться вниз чомусь, можливо все ще по інерції, але я багато чого роблю. Ітак по пунктах:

1) Зробити свій сайт  -  сайт бізнесу поки що не реалізовано. Я почав будувати його «sitemap» в екселі, але поки що через велику кількість сторонніх проблем+роботи він відклався.

Проте, я зробив сайт-блог. Він уже запущений, поки що на безкоштовному хостингу. Потрібно доробити ще декілька правок та обрати домен і залити на платний хостинг для більш стабільної роботи. Правок там на 20 хвилин (замінити стандартні блоки розробки на персональні штуки). Не можу обрати домен. Думаю вже дні три. Є один варіант, але він мені не дуже подобається. Але якщо за 1-2 дні нічого кращого не буде, то лишусь на ньому.

2) Запустити свій сайт. Формально сайт-блог запущений. Пости можна публікувати через спеціально ��нтегровану адмінку, є весь потрібний функціонал включно з крутою адаптивністю під мобільні пристрої. Лишилось підібрати домен, який мені сподобається.

3) Завести фейсбук та спробувати додатись в групи по інтересах. Фейсбук завів. Групи по інтересах поки що не дуже, проте додав декілька друзів і почав перекладати пісні українською мовою на одному з сайтів завдяки фейбуку. Вважаю це теж великим кроком. Поки що переклав лише 2, але обіцяю собі виділити цьому час. Бо це дійсно мені сподобалось. Думаю перекладу штук 30-50 і на цьому все. Переклади робив вручну. Навіть здивований, що мій рівень англійської дозволяє такі штуки робити.

4) Спробувати тіндер. Спробував. Навіть виклав туди 5 своїх фото. Але сам концепт тіндера як додатку мені не сподобався. Дуже якось там все «крінжово». Ти ніби на ринку обираєш помідори: сподобався - вправо в кошик, ні - вліво в кошик. Я пам’ятаю як зароджувались мої стосунки з колишньою, і це явно було не через зовнішність. Мені в першу чергу дуже сильно сподобалась її особистість та характер. Тому, напевно, додатки, де зовнішність є домінуючим фактором - не для мене. Бачив ще тг боти з «сліпими» побаченнями без фото, де дозволяється лише спілкуватись певний час і потім зустрітись. Можливо спробую щось таке трохи потім, коли розгребусь остаточно. Бо проблем накидається з кожним днем все більше і через слабку нервову систему я на них критично реагую.

5) Познайомитись з дівчиною (вживу або через тіндер). З дівчиною я не познайомився, бо це буде не чесно по відношенню до неї. Я ще надто «слабкий» і ніхто, крім мене, не має возитись зі мною в такому стані. Я мушу відновитись. Даю собі на це весну + літо. І на серпень-осінь буду дивитись в сторону нових стосунків. Але я познайомився з багатьма новими людьми. І завів нову, цікаву для себе соц. мережу, де стараюсь більше вникати в культурні явища сьогодення. Мені навіть трохи подобається.

6) Вирівняти самооцінку та довіру до людей. З цим прямо біда. І напевно на це доведеться витратити навіть не рік. І напевно не два. З кожним моїм самоаналізом я ще більше всього не розумію. І кожного разу доводжу себе до якихось «глухих» істерик всередині. Ніби щось в голові тріщить від того, що не може поєднати дійсність з уявленням. Дуже ��ажко це все пояснити, проте кожного разу, коли я формулюю якусь думку, вона дуже швидко розбивається через якийсь максимально банальний контраргумент. Це все ознаки дуже слабкої нервової системи та самооцінки. Я читаю деякі книжки про це все, статті і тд. І багато людей з подібного стану не могли вийти самостійно. Їм допомагали колектив або людина, яка показувала кардинально протилежну поведінку, ніж була до того. Це ніби як відкриття зовсім іншої кімнати у світі. Причому іноді настільки іншої, що це може навіть не сподобатись. І загалом, я розумію, що вилізти самостійно з подібної штуки в мене може й не вийти. Але я стараюсь, бо розумію, що знайти «когось» потрібного може бути ще складніше. Зрештою, я все ще сліпо вірю в концепт атомів та того, що моя людина до мене сама прийде тоді, коли я не буду навіть чекати. Як це сталось минулого разу. Проте минулого разу трохи не склалось. Не розумію поки що це було. Чи підготовка до реального щастя чи просто трамплін для особистісного розвитку. Зрештою, це безцінний життєвий урок, який я запам’ятаю.

7) Написати хоча б один псевдоінтелектуальний розбір кліпу+пісні, які я колись хотів робити. (можливо взагалі спробувати це в ютуб-форматі?). Я придумав тему, я придумав «структуру» і я підбираю матеріали. Зараз дуже складно писати щось публіцистичне через нестабільність голови. Я бухаю заспокійливі пачками. А ще роблю роботу, яка теж базується на письмі. тому важко. Ну але. Блог зроблено, тому думаю за тиждень вже буде перший розбір в гуглі. Вважаю це топ кроком.

Отаке. З одного боку наче не так і багато. А з іншого боку це дуже багато, бо я стараюсь займати кожну хвилину свого життя, щоб менше думати. Зараз це деструктивно для мене. От.

З позитивного ще:

1) Зараз слухаю «Курган і Агрєгат». Колись просто сміявся з їхніх пісень. Та й вони самі з них сміялись. Проте чомусь зараз я помічаю певні «сенси» в цьому потоці іронії.

2) Я вчусь будувати свої кордони. Я стараюсь розуміти як зі мною можна поводитись та як не можна. Тобто... поспілкувавшись з багатьма людьми, які мають успішні стосунки протягом багатьох років, я зрозумів, що в мене досить дефолтні потреби в них. І я маю право на це все. Мої минулі стосунки закінчились через відмінність пріоритетів у житті. Це не означає, що хтось поганий, а хтось хороший. Хоч моя колишня і робила дуже багато мені поганих вчинків, я на неї не с��рджусь і не хочу думати про неї щось погане. Я просто зрозумів, що я маю право мати неприйнятні для мене речі. Моя майбутня сім’я має базуватись не на індивідуальностях, які живуть окремо і увечері пересікаються для невеличкого контакту, моя сім’я повинна базуватись на добровільному бажанні проводити більшість часу поряд один з одним. Це коли додому будуть спішити, а не шукати способи та причини лишитись на довше десь ще. Це коли хочеться піклуватись, проявляти ніжність і отримувати її у відповідь. Це про тісні стосунки, сімейні стосунки. Дефолтну сім’ю, яка позиціонує в суспільстві себе як цілісну одиницю, а не як сукупність двох індивідуальностей, яким нормально і самому. Хочеться, щоб хотілось бути з кимось ще. Бо тоді нащо це все? І для цього я вже достатній. В тому плані що я не найгірший. Я чую, я слухаю та завжди йшов на зустріч. Навіть там, де це іноді змушувало мене робити крок назад у моїх переконаннях. Я був готовий змінюватись. Я розумію свої проблеми, розумію що багато в чому я «тяжкий на підйом», але я не найгірша людина.  І я впевнений, що колись зможу комусь «знадобитись» саме таким, яким я є. З цього випливає і третій пункт...

3) Через оці статті та книжки по психології я зрозумів, що все своє життя я старався купити любов через страх лишитись сам на сам з собою. Навіть не зовсім так. Я боявся бути відкинутим суспільством десь на бік. Мені відкрився не приємний спогад, який я чомусь чи то забув чи то підсвідомо заблокував. Десь в класі 2-3, можливо навіть раніше, я збирав гроші, які давали мені батьки чи бабуся і купував хлопцям з класу сухарики. Я просто віддавав їм цілу пачку, гроші на яку я збирав більше двох-трьох тижнів, щоб вони взяли мене до себе в компанію. Потім вони час від часу «викидали» мене з неї, бо ми ніби «сварились» через якусь дурню. І я знову купував пачку сухариків для «примирення». Наскільки ж це принизливо. Я спілкувався з ними ще до кінця 9-го класу. І завжди сам себе нав’язував до них. Якщо я не підходив до них, то вони до мене першими ніколи б не підійшли. Вони не кликали мене гуляти після школи, не кликали ходити разом в їдальню їсти. Взагалі нічого. Я ніби був п’ятим колесом. Потім я змінив клас (перемішали через напрямки в вищій школі) і знайшов собі нову компанію, яку «купив» собі через те, що я міг з ними набухатись. Весь свій 11 клас та 1 курс я з ними бухав кожного разу. Вони мене кликали випити пива, випити водкі, потусить. Але не кликали просто мене, як мене. Більшість наших зустрічей були пов’язані з алкоголем. Хоча це й було значно краще, ніж оте приниження в дитинстві, я все ж підсвідомо купував любов, бо знав - якщо я проявлю себе та перестану пити (бо алкоголь я не люблю), то мене просто перестануть кликати, а я цього боявся.

Все змінилось лише тоді, коли я свідомо відкинув від себе всі ролі суспільства та впав у іншу крайність. Крайність певних проявів соціопатії - я відкидав будь-які контакти з людьми, замикався в собі та міг нікому не писати\дзвонити тижнями, а то й місяцями. Я просто грав у Лігу Легенд, дивився серіали, захоплювався музикою та книгами. Тоді, як я зараз думаю, в мене був найбільший прояв себе саме такого, яким я є за замовчуванням без будь-яких масок. Я турбувався про себе, я допомагав рандомним дівчатам в гуртожитку або на вулиці (наприклад щось піднести, подати або притримати) і цим закривав свою потребу в проявах безкорисної турботи та піклування.

А потім якось сама на такого «похуїстичного» мене вийшла моя колишня. І я в ній розчинився, оскільки чомусь повірив, що ось воно. Ось мене прийняли саме таким, яким я є і можна перестати грати ролі. І я дійсно їх не грав. Я старався бути одразу таким, яким би був усе своє життя, щоб поставити всі крапки ще на березі. Але, напевно, не побачив цього у відповідь. Ну але це вже не важливо. Важливо лише те, що в результаті я вкінці знову прийшов до того, щоб купувати собі любов. Одразу такого не було, проте тоді, коли я почав відчувати, що мене перестали приймати, що мене можуть лишити через те, що я якийсь не такий, не підходящий, я почав знову купувати собі любов різними проявами. Можливо я помиляюсь, але напевно це велика моя проблема і вона складається з двох частин: з того, що мене ніхто не хоче приймати саме таким - інтровертним, тихим, спокійним та «домашнім» та того, що якщо цього не стається я не можу вибудувати свої кордони, а стараюсь змінити себе, активніше продавати те, що спрацює в моменті, але на довготривалу перспективу все одно призведе до одного.

Звучить дуже складно, але я й сам ще поки дуже далекий від якоїсь істини. Єдине що я зрозумів, так це те, що на початку стосунків моя позиція та самооцінка була дуже чіткою, а з часом, з кожним конфліктом та сваркою вона стухала і стухала аж поки не перетворилась на «купівлю» любові. І це є не дуже ок, бо потім почались якісь бартерні стосунки, що за замовчуванням проблема.

Я тепер розумію, що важливо мати дуже чіткі переконання в тому, що для тебе є важливо. Тобто є певні «постулати», які не можна змінити. І є більш гнучкі параметри, які можна вирішувати за допомогою компромісів. І от мій головний постулат полягає в тому, що для мене сім'я це не про індивідуальності, які живуть окремо і сходяться увечері. Для мене це про індивідуальності, які хочуть жити лише разом, але час від часу вимушені виходити в соціум і робити певні справи. Але після того, як ці справи закінчились вони біжать додому як найшвидше, щоб бути «вдома». Не обирають між партнером і зустрічами з іншими людьми інших людей, вони завжди вибирають «дім». Кожного дня. Кожної години. Бо це є найважлив��ша цінність - знайти та триматись за свою людину, бо тобі настільки добре, що більше нічого не потрібно.

Отак якось.

На квітень цілей не ставлю. Цей місяць хочу пожити в «потоці». Куди мене поведе, туди і піду. Цілі знову поставлю на травень. І обов’язково їх виконаю.

До зустрічей, майбутній я, який буде це читати.

[poisonousmelissa]

В Аврору біля мене завезли книгу. Вгадайте хто купив її. Звісно я

Вона ще переливається і деякі частини малюнку майже не видно під кутом. Ще й зріз чорний

Робітниця так раділа, що я взяла книгу. В цьому році я вже не встигну її прочитати, а ось в наступному я з неї і почну.

[strawberryspider777]

Дивіться що в мене є :ззз

[loftysmb]

Я: *спокійно читаю сайти, інструкції до електроніки і книжки англійською, щодня дивлюсь відео англійською і загалом непогано собі раджу*

Програма з англійської в університеті: ЯК БУДЕ ЦЕМЕНТ АНГЛІЙСЬКОЮ??? ЯКІ ВИДИ ДІРОК В ЦЕМЕНТІ ТИ ЗНАЄШ? ЯКІ ХІМІЧНІ РЕАКЦІЇ ВІДБУВАЮТЬСЯ В НАСЛІДОК ПОДАНИХ РЕАКЦІЙ? ЯК НАЗИВАЮТЬСЯ ЦІ БУДІВЕЛЬНІ ІНСТРУМЕНТИ? НЕ ЗНАЄШ?? НУ І ПІШЛА ТИ НАХУЙ.

Типу, агов, в нас нема ані хімії, ані натяку на будівництво, що це за питання такі? Я їх ані польською, ані українською не осилю.

[pansnovidinnia]

"Коробки"

Джон Константин/Бернард Блек, т��кст українською. Жанри в теґах.

Фанфік на АО3: https://archiveofourown.org/works/45492709

John Constantine/Bernard Black, Ukrainian language. Genres in tags.

Fic on AO3: https://archiveofourown.org/works/45492709

Бернард - котик, що має котячі вушка, хвостик та приблизно подібні звички.

А книгарня раптом починає порожніти.

Сьогодні Бернард зробив дуже дивне, несподіване, зовсім не приємне, відкриття: книгарня його все-таки почала порожніти.

У плані книжок: деякі полички, що зазвичай тими книжками напхані, світили порожніми місцями, а навіть зазвичай похований під горою книжок Головний-Стіл-Для-Книжок уже під ними виднівся! Так, лише одним куточком (дуже привабливим, треба сказати, куточком, але в Бернарда зараз не весна, тож він про це не думав) та повною від того кутка ніжкою, але все-таки!

Погано, дуже погано. Невже навіть його спосіб продавати книжки може привести до аж таких кардинальних у книгарні зникнень?!

Тому Бернард був сьогодні дуже незадоволений. Він повторював собі під носик це запитання, точно кожного разу хтось відповідав «Зникнення книжок – нонсенс, і зовсім не твоя провина», пушив милі пухнасті вушка й тримав дибом хвостика, через що покупці не раз побоювалися навіть до каси підійти. Їм же на користь! І книгарні на користь. Книгарня має бути напхана книжками. Крапка!

Коли Бернард он якраз муркнув це собі під носик, поки готував собі же чаю, до книгарні повернувся другий її мешканець – Джон Константин. Він оминув покупців, що здивовано озирнулися на його щасливу усмішку, скинув із себе пальто, як жодному з покупців робити заборонено, та пішов за фіранки на кухню. Тут усі погляди, що його переслідували, згаснули, але опустімо це.

Джон зайшов на кухню, побачив там незадоволеного Бернарда, каштанові ніжні вушка якого вже повернулись у сторону звуку, та обійняв самого Бернарда за животик, аби ткнутися носом поміж тих самих ніжних вушок.

- Привіт, котику, - відказав туди стиха; поцілував праве вушко. Воно у відповідь – ніжненько сіпнулося.

Бернард, що до цього був дуже незадоволений, зачаровано зажмурився; обернувшись, обійняв Джона поперек грудей та розслаблено замуркотів, коли хвостик його встиг схопитися за Джонове стегно.

- Коханий, - муркнув у відповідь, бо дуже-дуже скучив: Джон пішов уранці, коли Бернард іще спав, і це сильно засмутило. Бернард, як киця домашня та дуже прив’язана, засмучувавсь, якщо не видував коханого задовго. – Хочу на ручки.

- Ходи на ручки, - погодився Джон легко, бо й Бернарда йому тримати було легко. Той обійняв його ніжками за талію, сховався біля шиї та муркотіти продовжив саме туди, заспокоєний погладжуваннями по голівоньці. – Отак. Такий ти в мене теплий коханий котик. Я бачив, у тебе щось сталося, ти був чи то роздратований, чи то засмучений…

- Книгарня спорожніла, - пояснив Бернард уже без натяку на роздратування. – Мені це не сподобалось. Я не хочу, щоби книгарня стояла порожня, це ж усе-таки книгарня! Що же мені читати відтак?

Джон знову поцілував пухнасті вушка.

- Ми же з тобою можемо замовити нові, невже забув? – запитав, коли стикнулися поглядами. – Задзвонимо до видавництв, замовиш іще, і не порожнітиме. Домовилися, котику?

Бернард знов опустив ніжні вушка – тільки тепер з іншого приводу.

- Я не хочу спілкуватись із людьми сьогодні, - пояснив, відвівши в сторону зажурений погляд. – Вони дурні. Одна нахаба затягнула сюди псину! Справжню дворову псину! Він мало не вкусив мене за хвостик! – І, притуливши хвостик до животика, накрив його ручками. – Вони сьогодні мене дуже сильно розчарували. Досі хочуть якихось книжок, після того, що посміли мені зробити!

Усадивши Бернарда на стільницю, Джон обережно розвів його ручки, що на хвостику, та поцілував самий його кінчик, лагідно та ніжно.

- То проженімо всіх і влаштуймо вечір виключно на двох, - запропонував, коли Бернард далі муркотів у його обіймах. – Зготуєш нам смаколиків, котику?

- Зготую, - усміхнувся той сонячно; вушка його розправилися, хвостик – погладив Джона по підборіддю, а зелено-бронзові оченята засяяли. – Чого хоче мій коханий?

- Хочу щось, що нагадуватиме смаком тебе, - шепнув той, підсунувшись під самі Бернарда губки – ті самі, червоненькі, пухкі й дуже солодкі на поцілунок губки. – Або просто достатньо поживне, щоби відновити після клятих демонів сили й насолодитися твоїм смаком напряму. Домовилися?

- Домовилися. Ходи до мене, коханий.

Бернард розмуркотівсь уже інакше – податливіше; обійнявши Джона й за шию, сам почав поцілунок, поки Джон фоном огладив його стегна, животик та бочки, би насолодитися привабливим сексуальним об’ємом. Бернарда можна було би назвати вушастою булочкою чи вушастою хмаринкою, не інакше. Він іще й застогнав так ніжно, так ніжки податливо розвів – напевно був уже збуджений, залишилося тільки забратися рукою вниз та перевірити…

- Покупці, мій любий, - обізвався сам Бернард, а муркотливий його голос тремтів, і Джону захотілося цілувати його більше, глибше, пристрасніше, мокріше. – Спочатку вони, а потім-… потім перевіриш мене на вогкість. Навіть якщо вже все зрозуміло…

- Звісно, кошеня. Приватність, - усміхнувся Джон йому в заціловані червоненькі губки. – Зажди-но тут. Нікуди не тікай. Справа двох хвилин, сам розумієш.

Вигнати покупців – і справді справа двох хвилин. А от задовольнялися значно й значно довше, би вже за деякий час закінчити в убиральні, під потоком тепленької водички. Бернард тоді сам на нього сів, а Джон, якому таке подобалося ледве не найбільше, мало не втратив од цього глузд.

Дзвонили до видавництва вже на наступний день. Книгарню, до речі, Бернард не відчинив – бо поки що жадав приватності, бажано такої, щоби розділеної з Джоном. Той абсолютно цьому не опирався, навпаки: погодивсь із задоволенням, а тому Бернард дзвонив у видавництво не просто в спокої, а ще й у Джона на ручках: той час од часу цілував його вушка та гладив животик, найчутливіше котяче місце, звісно, якщо не враховувати те, що поміж ніжок. Туди його рука спустилась уже невдовзі, але виключно з дозволу – Бернард відкинувся йому на груди, коли договорив, і сам же затягнув у поцілунок, муркотінням лише підсиливши бажання обох.

Книжки, як виявилося, приїхати мали якщо не завтра, то післязавтра. Але приїхали за два дні, із цілим запізненням: за цей час книгарня встигла втратити ще кілька десятків екземплярів свого вмісту, який утрачати не мала, і тому Бернард знову ходив незадоволений.

...але справді потішився, коли побачив крізь віконце, що на подвір’я йому нарешті вивантажили десь штук сім чи вісім коробок.

- Коханий! – обізвався до Джона, що після роботи затягнув свого котика на ручки й дрімав у нього поміж вушок. – Книги привезли. Ти мав рацію, коли казав, що то станеться сьогодні.

Джон не розплющив очі, але всміхнувся; торкнувся животика, від чого Бернарда приємно пробрало, а Джону стало ще приємніше.

- То ходімо їх розберемо, - запропонував.

Бернард без��умним поступом вибрався з його обіймів, хоч і зовсім не мав на це бажання, і першим направився по коробки, які ще треба було затягнути всередину й розпакувати в принципі: у сенсі, витягнути книжки, розставити їх кудись, потім іще постраждати над документами… Але спочатку – вивантажити вміст, так.

Джон підійшов уже за хвилинку, і вони обидва встали на порозі. Бернард помахував хвостиком, задумливо розглядав коробки, а потім, опустившись, узяв одну з них собі. І незадоволено муркнув, коли замість того, щоби встати, гепнувся чутливою гарненькою дупкою на підлогу.

- Понапхали! Коханий, воно заважке, - обурився, опустивши розчаровано вушка. – Чи то я заслабкий…

- Ні, воно заважке. Ходи-но, я допоможу, - зачарований цією ніжною милотою та ще й незадоволеним «мурк», усміхнувся Джон; опустившись, узяв коробку собі та зціпив од не меншого обурення зуби: Бернарда тримати легше, чим цю кляту картонну книжкову Пандору. – От же ж…

Бернард підхопився з підлоги, нашорошивши вушка назад, і поспішно взявся під відносно вільну частину коробки, щоби його коханому не довелося тягати все самому. Щоправда, Джону не те щоби було насправді аж так важко, але неприємність він відзначити встиг.

А потім сталося дещо цікавіше.

- Зажди-но, - обізвалися вони водночас, так і не зрушивши з місця.

Зелено-бронзові оченята Бернарда знову засяяли – він неймовірно обожнював, коли ставались отакі от милі моменти.

- Я перший, - нап’явши від задоволення хвостика, вирішив він. – Ми робимо дурню, коханий. Краще перетягнімо самі книжки.

- Я намірявся запропонувати те саме, кицю, - вигнув брову Джон, утім, абсолютно не здивований. За п’ять років шлюбу то вже був не перший такий випадок, а тим паче – і не останній. – Опустімо це на три чорти й візьмімо її вміст.

- Візьмімо.

Коробка опустилася на землю (точніше, плитку), вони обидва опустилися також і, понабиравши книг у руки, понесли то все всередину. Там Бернард відставив на момент свої, а потім – упевненим байдужим рухом зсунув із Головного-Столу-Для-Книжок те, що на ньому лежало. Саме туди й наказав складати все нове. Ах, не вперше не востаннє…

Наостанок залишилися лише самі порожні коробки; Джон хотів був скласти їх стосом, аби затягнути за раз, але зібрати зумів не всі – одну Бернард затягнув власноруч, причому – із таким зосередженим виразом миленького личка (його хвостик іще знову нап’явся, чим уявнив вигин пругкої дупки), яке Джон уже цілий день не бачив.

Коробку Бернард узяв не най��еншу, але й не найбільшу; вона йому ще при розпаковуванні сподобалася – принаймні, так Джону пригадалося. Він затягнув свій картонний стос також, зачинив, нарешті, двері, а коли зайшов, одклавши в сторону тягар, - то побачив те, чого побачити… не сподівавсь, але зовсім не здивувався.

Бернард, задоволено зажмурившись та сонячно усміхнувшись, іще й вушка розпушивши, сидів у коробці, склавши на колінках ручки. Кінчик його пухнастого хвостика мірно похитувавсь у такт задоволення, і в Джона серденько оскаженіло від цієї милоти. Він дихати побоявся, би тільки не переполошити цей момент, це ніжне котяче щось; Бернард іще якраз трохи повозився, мабуть, аби всістися зручніше, а потім розплющив оченята й розставив приязно ручки:

- Коханий!

- Іду-іду, - усміхнувся у відповідь Джон; зачинивши поспіхом двері, підійшов до Бернарда й усівся на підлогу поруч, а вже за момент – почув розніжене чарівне муркотіння. І знов, як зачарований, цілував вушка, теплі, пухнасті, милі каштанові вушка…

[lisa-is-chilling]

так і не хвалилася своїм останнім поповненням в сім'ї.

виловлюю книжки з квір-персонажами українською так, ніби від того залежить моє життя (так і є).

[timedwarf]

✨Культ, Любко Дереш✨

Огляд КУЛЬТового (хе-хе) сучукрліту, котрий настільки суч-, що старший за мене на рік.

Власне, варто сказати, що мені кайнда сподобалось ч��тати Культ) Не те щоб це найкращий український твір, що я читав евер, але це і не розчарування штибу Химородів. З розмов про Культ з різними людьми і з моїми колегами по спільночиту я очікував якийсь потік трешу, хаосу і трохи Лавкрафта. Проте, хоч треш та Лавкрафт був, він був не такий стрімкий, яким я його очікував, а треш в Мідних Буках з приближенням фіналу історії хоч і досягав рівня, коли його тяжко було читати, проте це спокійно пояснювалось самим сюжетом.

Взагалі сюжет зірок з неба не хапає, інколи відбувається просто бо так треба, але поганим я його не назву, а враховуючи що це дебютний твір (хоча як я розумію Поклоніння ящірці було написано, ще до Культу, але видано на рік пізніше). Лавкрафтіанські речі вписані наче прикольно, я не те щоб експерт з Лавкрафта, але сильного дисонансу я не відчував і виглядало прикольно. Кивок у сторону Мекена теж зарахований, хоч оцей прикол Сатира-Гітариста, мене трохи заплутав, але завдяки колегам зі спільночиту вирішення у вигляді Поклоніння ящірці були знайдено відносно швидко.

Ще також відмічу трохи фінал самого сюжету, де через наближення часу відкриття воріт до Азатоту, в Мідних Буках ситуація доходить до все більшого трешу та жорстокості, що показана дуже гарно і при чому до місця. Насправді мене здається, що сцену зґвалтування в Культі і сцену зґвалтування в оповідання Знаряддя з Химородів.

Після прочитання з обидвох текстів мені чесно здається, що Дереш і Кузнєцов додавали зґвалтування в свої твори з однаковою метою — показати жорстокість часу навколо. Проте, в той час як сцена зґвалтування в Кузнєцова відчувається недоречною і позбавленою емпатії від автора, сцена зґвалтування від Дереш, хоч і написана тяжче за Кузнєцова, відчувається не тільки доречною в сюжетному плані, але й має в собі емпатію до жертви зґвалтування. Ця сцена є прям гарним прикладом, чого я хотів від Кузнєцова, але це огляд не Химородів, тож повернемось до наших Культів)

Останнім я хочу зачепити культурні відсилання. Не сюжетні складові Лавкрафта, Мекена і т.д. а саме культурні відсилання. Як вже раніше писав в себе Мовний дощ, музичні та літературні уподобання персонажів є таким собі вододілом свій/чужий у творі, де всі свої це неформали, що слухають непопулярний King Crimson і читають Кінґа (може на початку нульових це і було неформальство, але зараз це було дуже смішно, бо читати Кінґа це не виклик системі, а прям дууууже поширене явище серед читачів українською, тому я на таких моментах кричав мартином). І проблема цих відсилок в тому, що їх тупо забагато. Навіть не так… ЇХ ВІДВЕРТО ДОХУЯ!!! І така кількість відверто починає бісити, вже на першій третині книжки (але не сподівайтесь, що далі їх стане менше), в якийсь момент я вже просто починав говорити в екран: "Дерешу, я вже зрозумів, що ти охуїти який нонконформіст і дохуя культурний, давай ближче до діла." Проте, варто визнати, інколи це викликає дуже комічний ефект, наприклад у вітанні Дарці Борхес (НАВІТЬ У ПРІЗВИЩАХ!!!).

Але це може дати вам і місце для розваг, якщо ви будете читати/перечитувати Культ, пропоную вам влаштувати дрінк ґейм!

Пийте чарку/робіть ковток того, до чого у вас душа лежить, кожен раз коли бачите культурну відсилку в тексті. Для безпеки вашого здоров'я, пропоную робити це в декілька підходів з перервами в кілька днів між ними.

В загальному, це надивовижу гарний твір, котрий навіть приємно читати, не зважаючи на деякі нотки кринжу і трешу, які нам підносить підліток-Дереш)

P.S. Окремо хочу відзначити ілюстрації від ВСЛ. Вони доволі смішні і кринжові. Проте! Ілюстратор породив нашу з Євою улюблену хтонь)