#події

[ridne-info]

Культурні та музичні події Запоріжжя на ці вихідні

Запоріжжя готується зустріти хвилю захоплення серед мистецьких, кіно та розважальних подій на цьому тижні! Завтра, 28 липня, о 19:00 годині у ресторані LiHoy буде проведений довгоочікуваний концерт KISHE, який обіцяє стати справжнім музичним видовищем для гостей закладу. Також, цьо��о тижня кіноманів чекає низка захоплюючих емоцій! Від 27 липня до 2 серпня на великих екранах міста будуть представлені кілька нових фільмів з захоплюючими сюжетами та динамічними виставами: - "Маєток з привидами" - захоплююча містична пригода. - "Павутиння" - неординарна драма. - "Гра з дияволом" - захоплюючий трилер. Також, вже у прокаті можна побачити такі захоплюючі стрічки, як "Місія неможлива: Розплата. Частина 1", "Барбі", "Оппенгеймер", "Пташиний ульот 2" та "Стихії". Культурне життя Запоріжжя оживає і в театральному плані. В Запорізькому Театрі ляльок відбудуться захоплюючі лялькові вистави для дітей та їх батьків: - "Кошеня за іменем ГАВ" - казкові пригоди кошеняти Гава, що принесуть радість та усмішки малечі. Дата: 29 липня 2023, початок о 11:00. - "Гензель і Грітель" - неперевершена лялькова вистава, що занурить глядачів у чарівний казковий світ. Дата: 30 липня 2023, початок о 11:00. Важливо врахувати, що пільгові квитки для дітей до 3-х років не передбачені. А любителі музики можуть насолодитися "COSMO SHOW" в Запорізькій обласній філармонії. Цей захоплюючий музичний вечір обіцяє стати незабутнім досвідом для всієї родини. Дата: 30 липня 2023, початок о 12:00. Вартість квитків: 250 – 450 гривень. Дітям до 3-х років у супроводі дорослих вхід безкоштовний. Не пропустіть чудову можливість насолодитися культурою та музикою разом з вашою родиною в чарівних місцях Запоріжжя! ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ♦ Відкрийте нову гастрономічну симфонію смаків ♦ Туалетний папір: загрози для здоров‘я та альтернативи гігієни ♦ Шлях до щасливого дитинства ♦ Туреччина будує стелс-корвети для ВМС України (ФОТО) • Ми у Twitter, Facebook та Telegram. Приєднуйся до наших спільнот!  Read the full article

[ua2daynews]

Незаконні активи на 100 мільярдів гривень: олігарху Фуксу оголосили підозру

Його підозрюють в ухиленні від сплати податків через «масштабні фінансові махінації» зі стратегічними підприємствами України. Працівники СБУ викрили на масштабних фінансових махінаціях зі стратегічними підприємствами та ухиленні від сплати податків олігарха Павла Фуксу. За даними слідства, з 2018 року той незаконно заволодів активами українських компаній на понад 100 мільярдів гривень. Холдинг…

[leonid2013]

⚡️Генерал КРИВОНОС: Не пизд*ть! Фронт майже ПОСИПАВСЯ! Сирський ПІШОВ в ...

[folklorespring]

Не заскрінила, бо заблокувала, але хтось написав під постом про Україну мені щось типу "лав, я вас підтримую, але ставити рандомні хештеги погано, за це вас ненавидитимуть і заблокують" (але англійською). Які ж далекі від реальності мразі, я не можу. Вибамчте, так, хештеги тамблера це набагато важливіше за інформацію про актуальні події в іншій країні. На колінах вибачаюсь. І це при тому, що там всі хештеги були релеванті до посту 💀

[ostebee]

God blessed us with Ukrainian indie animated yuri, guys!!! Go check on Pravda and Kryvda by @unicorngunter (English subs are available too!).

Якщо чесно то я дуже рада що мені занесло у стрічку цей проєкт. Серія закінчується на надто цікавому місці і ДЕМННН як все закінчилось, просто от ЯК. Гризу лікті, демміт. Мені подобається от просто всьо, навіть манера мовлення Кривди дуже виділяється і всі ті хто її за це не люблять можуть kiss my ass тому що камон, для неї це працює, вона пам'ятає все, а отже і (гедканон) примусову русифікацію теж, вона не Правда в якої є можливість оновити прошивку так би мовити. Також доволі незвичний момент це транспортування у тому світі і як на мене ця деталь у вигляді канатної дороги красномовно показує, в якій приблизно епосі будуть подальші події (скоріше за все наближені до нашого часу). Якщо це дійсно так то вау, це круто коли навіть такі прості поняття як рай, пекло чи місце між світами осучаснюється. Плюс, канатка звертає на себе увагу тим, що виділяється у казково-кодед оточенні, то ж та. Це важливо!!!

І та, ми можемо поговорити про Кривду???

В ній прекрасно все: вона настільки юкрейніан трікстерка кодед що прям от тут все найкраще від Солохи та будь-якої хитрої жінки з казок. We need more middle aged women in media бтв!!

На цьому коротеньке рев'ю всьо.

[derww]

okay, okay. Inspired by cit's suggestion, @nivalulu and I drafted out a mini-reflection about zam for the sake of demonstration. translation later. maybe. :sob:

поки щось відбувається в межах світу або пов'язане з вами, це все ще частина історії незалежно від ваших уподобань, незалежно від бажання чи небажання включити цю частинку, цей фрагмент в історію, і зам розуміє це якнайкраще

це відношення глибше за просте бажання дати цікавий контент другу, це повне прийняття всього світу і кожної події як частини історії, незалежно від того, чи буде це кимось почуто.

навіть якщо глядачі ніколи не побачать якусь подію, поки це існувало в світі, це не могло не вплинути на розвиток історії та персонажів. бо вони прожили цей досвід, досвід має вплив значно більший, ніж наміри та задуми.

це частина того, щоб бути персонажем історії, а не просто відігравати роль.

я думаю, таке ставлення може бути пов'язано з тим, що з початку четвертого сезону він грав на сервері, ставлячи себе на місце свого персонажа, постійно запитуючи себе, що б він сам зробив в такій ситуації та при таких обставинах. будь-яка гра тут це частково імпровізація, але і до неї можна ставитися і підходити по-різному.

через таке відношення до кожної секунди на сервері його присутність відчувається майже фізичною.

[gwenllianwales]

Грушка розбрату

Надихнувшись "Кайдашевою сім'єю", "Енеїдою" та мітом "Яблуко розбрату", я вирішила написати цей невеличкий віршований фанфік. У ньому Кайдашиха, Мотря та Мелашка діють як богині в знаменитому міті (хто яка, краще вирішуйте самі). Тільки замість яблука... Груша!

Одного разу в Семигорах, А, може, зовсім і не там, З'явився парубок моторний, Прийшов і стука по шибках.

А стукав саме Кайдашиці, Її ж родині грушку ніс Тут вийшло аж три молодиці: Почухав носа наш Паріс.

«Це подарунок найгарнішій, — Сказав він й грушу простягнув, — Хто з вас така — хай він виріша!» І тицьнув пальцем десь у віз.

У возі, прямо на соломі, Лежав старий Кайдаш. І глянувши на гостя в домі, Швиденько впав і гайнув враз.

Схопила грушу Кайдашиха, Притисла її до грудей: «Мені принесли цеє диво!»

Сказала Мотря: «Тихо-тихо Покличу зараз я людей Та не віддам отій паршивій Грушечку мою». Ой, лихо, лихо! Вчепилась Мотря у свекруху, А та у неї теж як кліщ, Пішла двором злая розруха, Розбиті глечики й піч.

Стояла, думала й Мелашка: «Чому ж то та груша й не мені? Я он яка красуня, й кашка У мене кращая в селі. До Києва візьму ту грушу, У церкві її висвячу. Зроблю я це, тому що мушу, Тому що хочу грушу цю».

Поки дві куряву здійняли, Підняли дриґом все село, Мелашка швидко грушку взяла, Й сховала, ніби не було.

Прийшли обидві: Мотря, Уже без зібраной коси В її очах — чорна безодня, Під оком — синіє слід руки.

Та й Кайдашиха, та що стара, теж Гарнішою зовсім не стала: Без ока бідна, то, авжеж, Чудово Мотря постаралась.

Сказала Мотря як уміла: «Де той проклятий молодик, Спитаю хто тут з нас красива Тягнути буду за язик!» Та озирнувшись, зрозуміла: Той парубок давно вже зник. Та й груші тут ніде нема.

«Де наша груша? — запитала, Схопившись за серце стара. — Невже її ти затоптала?! Ну стережись, свиня мала!»

Кричить Мелашка: «Що ви, мамо, Як ви таке могли подумать? Забрав ту грушку отой самий, Що смів її нам всунуть!»

«Ой, брешеш, брешеш, ти, скотино, — Вже Мотря вереск здійняла, — Не прикидайся тут дитиной, Собі ти грушу забрала!»

Тепер сварились вони разом, Як три богині в міті тім. Отут хитнула Мелашка тазом: І груша покотилась в тин.

Прийшли додому Кайдашенки, Ті два брати: Лаврін й Карпо. Не зрозуміли чому ненька Так сильно лупить невісток.

Вони, звичайно, їй теж жару Дають такого, що чорти Втекли всі з хати до корчмаря, Разом з Омельком всі пішли.

Швиденько описавши дійство, Про грушу й про хлопця, що Прийшов й скоїв тут злодійство: Найкрасивішой не знайшов.

Сказав Лаврін тоді до брата: «Карпе, дієм, прямо тут. Якщо продовжиться, то хата, Згорить й усі отут помруть».

Подумав трохи старший Карпо, Помацав вуса він свої. Сказав: «Тоді нам варто, Цю грушу посадить в землі».

Підтримав брата й молодший: «Ви тільки собі уявіть: Це скільки зекономим грошей, Якщо ця груша виростить!»

«Я хочу грушу цю негайно!» — Кричала Мотря знов і знов. «Велику дулю, на, звичайно! Вона моя, моя! Агов!» — Волала то вже Кайдашиха, Вертілась, била невісток. Поїхала давно вже стріха, Забився пес десь у куток.

***

Тим часом поряд, у селі, Підступна баба запитала Свого онука про сумні Й смішні події, що назвала: Грушкой розбрату у сім'ї.

«Усе чудово, як по маслу. Вони за грушу готові вбить. Жалію тільки... От нещасні, Вони ж бо можуть це зробить».

«Кого жалієш, ти, онуче? Мене потрібно тут жаліть! Бо на весілля, оте суче, Мене забули запросить!»

***

Здавалось б, що даремно Параска смутку на��ела. Брати ж встояли на своєму: Та грушка виросла, і яка!

Аж поки не вродила груша, Тоді все знову почалось. Колись тут хтось когось задушить: Через грушу... А може, через інше щось.

Читати можна також на АО3 та ФУМ

[lisa-is-chilling]

я живу в гуртожитку сімейного типу, у лютому буде рік як.

в цілому нормально, особливо ціна за оренду. на хмельницькому ринку нерухомости всі показилися і хочуть мінімум 8к за адекватну однокімнатну квартиру (до війни вона коштувала би вдвічі дешевше, тому я так злюсь).

але є щось, чого я не розумію:

перше: як можна в таких умовах заводити дітей? у них немає ні нормальних умов, ні особистого простору (хіба що ви викупили ще сусідню кімнату та пробили стіни, тут питань немає).

друге: як в таких умовах можна жити з батьками коли тобі за двадцять? є мінімум двійко молодих людей приблизно мого віку, які живуть з батьками, і як людина, яка з'їбала з двокімнатної квартири та погодилась на життя в гуртожитку, аби тільки сама, для мене це щось нереальне.

я не засуджую, насправді. обставини бувають різні, не у всіх життя складається однаково, але через таке порівняння я побачила, наскільки в мене все добре - у мене є можливість жити самій, працювати достатньо, аби оплачувати оренду та комунальні, у мене є батьки, які допомагають мішком картоплі чи декількома тисячами зверху, і при тому всьому ще й час від часу відвідую інші міста, події, проходжу курси та маю якесь дозвілля (кіно, гобі, балет).

але як би там не було, мій сусід через стіну доволі милий, і єдина причина, чому я до нього не підкатую - він живе з мамою. це можна вважати за ред флег, чи ред флег тут тільки я?

[poisonousmelissa]

Портрет Доріана Ґрея, нам задали прочитати його ще в 10 класі, але дібралась я до нього тільки зараз. Минуло вже десь 6.5-7 років? Напевно іноді краще не рахувати скільки часу пройшло з тої чи іншої події.

У мене ось таке видання. Схопила його в рості коли останній раз там була, бо походу це вже традиція повертатися з цього магазину з книгою.

Книга мені прям дуже сподобалась. В середині правда був момент де забагато розмірковувань, але це не було якось надто нудто, бо в мене в голові вже почалась вимальовуватися картинка як Доріан сидить в кімнаті, в розкішному кріслі з книгою.

А ще оцей опис на початку книги про відчуття Доріана які в нього викликав Генрі, було настільки гейськими, що я тепер розумію чого їх всі шиперять.

Зараховую цю книгу до списку книг, які я точно буду перечитувати інколи.

[meowluox]

...і всі без виключення проблеми перетікали в це.

нарешті дійшли лапки перечитати останній запис у нотатнику і мені є що сказати.

все почалося з дуже важкого але важливого рішення стосовно мого майбутнього і я з самого початку знала що вся сім'я буде намагатися мені завадити і відговорити. тому перед тим як вскриватися (айм соррі фор май метафору) я пішла в саморефлексію щоб відкопати що саме в мені взагалі провокує подібні події та підштовхує рідних мене контролювати все життя.

бо навіть якщо вони просто ось такі я чомусь продовжувала весь цей час дозволяти їм так із собою вчиняти. виходити з позиції жертви це необхідний і важливий крок.

копала і докопала. багато всього всплило багато наших схожостей знайшла які в собі подавила і відмовилась приймати бо ці риси було в моїх рідних.

а потім якось... випадково докопала до свого призначення яке було і в принципі залишається двосічним мечем. я можу захищати і допомагати а можу калічити і шкодити. все залежить від застосування і в тому числі я можу завдавати шкоди собі. знову ж як я застосую.

і так забавно розуміти що взагалі-то сімейне прокляття весь цей час було даром і призначенням наймолодшої з сім'ї.

у мене також на жаль є жахлива і дуже в'їдлива звичка лізти в чуже життя і хоч і м'яко але вперто розповідати як на мою думку людині правильніше і краще вчинити. я не агресую і не тисну аж настільки сильно як мої родичі та все ж я слідую цьому патерну разом із ними.

я нічим не відрізнялась від моїх кривдників.

і тоді я задумалась а чи потрібно мені цю мою рису прибирати взагалі? я роблю добру справу об'єктивно просто особливо раніше я часто лізла допомагати людям які не просили ні порад ні допомоги. і якщо і прибирати то... це.

а потім логічна думка піти в допомагаючу професію щоб реалізовувати себе та свої таланти і дати людям можливість попросити в мене допомоги вже не звучить такою дитяче-наївною. бо все життя я більше прагнула до таких професій чисто щоб не повірите "врятувати світ і людей і зробити життя всіх кращим!!". так мило і наївно а ще дуже маніпулятивно та егоцентрично. як же мені не вистачало любові в дитинстві що я хотіла продати світу себе на будь-яких умовах лише б тільки вже він гарантовано давав мені любов і тепло.

жодних гарантій обіцяти ніхто не буде.

і я вважаю це і є свобода.

типу все просто ніхто нікому нічого не винен кожен робить те що вміє і кожен заслуговує відповідного енергообміну на цьому все.

[cartava-soroka]

Досить мені прокрастинувати, тож… УКР АВ ПО МАЛЕВОЛЕНТУ (йееей!)

синапсис Події розвиваються в часи близьки до подій голодомору 1932-33 року на території України. (Зустріч із Джоном відбулась 1931 році.) Відхилень у сюжеті (окрім місця подій), майже нема, окрім зазначених нижче. Почну з Артура. Народився 1899 році і зростав наш хлопець у Львові. Батько поляк, мати українка. Обидва батьки (звичайні робітники) спонукали вивчення культури і мови свого походження, тож у Артура закріпилась двомовна говірка. Потрапляє до сиротинцю близько 12 років, тут і розвиває захоплення мистецтвом. Старанний на уроках музики, вишукує свіжі вірші поетів (полюбляє творчість Франка, бачить себе у Шевченку, розповідає Вороного на пам'ять своїм друзям з сиротинцю). Із звичайним навчанням теж непогано, ще коли були батьки він вступив до гімназії, тож продовжував там навчання і подалі. З початком Першої Світової, ще два роки знаходиться у Львові. Але 1916 року, втікає до Києва. Молодий 16-ти річний Артур заворожений. Хоч боротьба все ще є, та це не натовти сиріт та облави Львову. Це революція бейбі. Він був дитиною, як спостерігав боротьбу між москвофілами та народовцями. Він не сильно розумів тоді, щось вичитував з батьківських газет і все. Але тут… Тут свобода. Стає редактором малої газети, щоб себе прогодувати, дає уроки з піано і бандури. В цей же час починає писати свої музичні твори, надихаючись роботою Лисенка і Леонтовича. Більше спирається на роботу з синтезом народного і сучасного. Вступає до Академії мистецтв вже у 1919 році. Продовжує працювати в періодиці, ходить по культурним салонам де і зустрічає Сольникову Єлену (мій прототип Бели. якщо у когось є кращі ідеї з ��менами БУДЬ ЛАСКА пишіть). Молоді активно розмовляють, починають зустрічатись, і у 1923 році стають подружжям. 1924 році, народжується Фаро та помирає Єлена. Артур намагається виховувати Фаро, щоб заробити продовжує писати композиції (навіть декілька для ВУФКУ писав, чим пишається), та у віці 3 років вона помирає (тут все по канону, вибачай сонечко). Розбитий горем, Артур знов втікає, в цей раз в Коростень. В Коростені перший час живе за виручені гроші з саундтреків, та у кабаці його знаходить Петро. Він репортер місцевої газети. І так співпало, що конче як треба автор мистецької колонки. Тож Артур стає колумністом (що доволі складно, маючи до увагу збільшену цензуру). І от я нарешті добрався до основного сюжету: Якось у офіс редакції, приносять пакунок. Оскільки зазвичай Артур і Петро собі працюють над матеріалом додатково, то отримують її саме вони. У пакунку була непидписана книжка, з дивним символом. В кінці подій першого сезону, Артур і Іван (бо аналогів Джон Доу нема. буде Іваном Мельником), опиняються в Житомирі. саме тут вони потрапляють до Країни Мрій. Після Арки 20 епізоду, Артур, замість засніжених гір, потрапляє на розпечене порожнє поле Конотопу. на секунду він навіть думає що повернувся до пустель Країни Мрій, але нажаль він просто в одному з сел що потрапили на "чорну дошку". Андрій (як насправді багато імен гарно адаптується… це Ларсон, якщо що), є головою сільради. Замість печер, він у лісі має хижину. ("це і так мертві, хай з них хоч трохи користі буде" - Андрій). Пообіцявши того вбити, Артур їде до Києва. У потязі до Києва, починає переслідувати М'ясник. З Іваном, Артур винаймає у Марії квартиру (десь ближче до Шулявки. йому грошей на центр б на Хрещатик не вистачило). Її товаришом був якраз Оскар, священик Андріївсьої церкви (ТУТ БУДЕ ПОСТ ПРО ВПЛИВ ПРИ ЦЬОМУ АНТИЦЕРКОВНОЇ ПОЛІТИКИ, ЧЕСНО). Щоб подолати Дряпика, вони їдуть до Передмостової Слободи. А на 5 сезон, Артур стане козаченьком) ("Артурику, тиж хотів бути вільним? пам'ятаєш ти в дитинстві про козаків іноді слухав? не хочеш на січ піти?" - Кейн) ФУУУУУУХ. це поки головні пункти що є. Далі буде

@snakeunderyourboot - буду чекати на ідеї)

[ua2daynews]

У колишнього народного депутата вилучили колекцію старожитностей

Й��овірно вони були протиправно вилучені з Музейного фонду України та об’єктів археологічної спадщини. За процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора в межах розслідування кримінального провадження за фактами здійснення групою осіб господарської діяльності з незаконними органами влади на тимчасово окупованій території, провели обшуки у членів цієї групи, у тому числі народного…

[not4yourmind]

Дуже цікаво все змінилось.

Я завтра йду до психіатра. А на новий рік до мене на три дні приїздить дівчина, яка, як мені здається, відчуває до мене симпатію. Та й навіть сам факт 6 годин в автобусі лише в один бік. Ну це вже свідчить про щось, напевно.

Але таке. Постараюсь їй зробити гарні вихідні, бо вона гарна людина. Та й все.

Ще відкрив для себе асмр подкасти. Дивно, що з моєю гіперфіксацією на голосах я не слухав цього раніше. Це звичайно дуже дивне явище, але воно дійсно чимось розслабляє і заспокоює. Хоч і ефект доволі короткостроковий.

Не знаю, як взагалі проходять ті консультації з психіатром. Особливо, коли маєш певний скептицизм до цього ще на початку. Навіть не знаю, що я маю йому сказати. «Ну мені грусно більшість часу». Смішно. Але зрештою, якісь більш статичні та визначені проблеми є: порушення сну, знижений спротив емоційному тиску. Та й напевно навряд всі люди час від часу хочуть розбити собі голову об кутик столу. Загалом. Побачимо.

По сну ситуація краще не стала. Є лише дві крайнощі: спати по 15-19 годин в день, або спати по 2-3 години в день. Адекватного варіанту немає. Засинаю не раніше 6 ранку і сплю не міцно. А якщо вдається «вирубитись» в якийсь момент, то це може бути на дуже багато часу. Втрачається навіть певна орієнтація в просторі.

Та й загалом ця апатія… Я ж напевно мав би радіти, що до мене в гості їдуть. Відчувати там позитив та натхнення. А якось. Ну є відчуття відповідальності за ці події. Але немає такого якогось задоволення первинного. Хоча мало б бути. Мало б бути.

Працювати або бути продуктивним вдається лише під енергетиком або дуже міцною кавою. Випиваєш, чекаєш 15-20 хвилин і маєш -+ 3 години мотивації працювати, прибрати, наготувати їжі. Зрідка буває «природний» наплив енергії. Пів дня, коли прямо все за секунду набирає сенсу. Стає настільки легко та просто, що навіть важко описати. Але після них переважно апатія напливає з підвищеним тиском. Тому стараюсь завершувати всі важливі справи на фоні цього емоційного піднесення. Якось так все драматично звучить. Як я маю завтра розповідати свої «праблєми» лікарці, щоб це не звучало як підлітковий максималізм. Бо навіть для мене це так звучить.

Ой… будь-як буде.

[1banderka9]

як мені подобається що роботи росіянською мовою на ао3 не толерують і там смішно мало переглядів/лайків (⁠ ⁠ꈍ⁠ᴗ⁠ꈍ⁠)

терпіти не можу росіян у фд сталкеру нахуй більшість навіть не викупають те що події гри ну В УКРАЇНІ ВІДБУВАЮТЬСЯ. у мене вже зібрався цілий розстрільний список з їх висерами ("пріпят била тіпічнай речкай в расії" and all things like that)

[kekineko]

я не знаю що буду без нього робити, я вимовила ці слова вголос

але якщо я скажу причину, то більшість напевно подумають що це дивно. хоч і байдуже але.. класно було б якби хтось зрозумів

у мого улюбленого веброману, який я читала два роки, залишилося всього лише 500 сторінок

я почала його, коли ще жила в гуртожитку. як зараз пам'ятаю, було дуже холодно через постійні відключення світла, без грошей і без друзів поруч

я почала читати бо мені не було чого робити, і це стало моїм ескапізмом. взагалі я ще з дитинства тікала з реальності, у книжки абощо

це доходило до такого ступеню що я хуй на справжнє життя клала інколи, і мені було максимально байдуже на інших, що я їла скільки спала - я жила історією, в важкі моменти поруч зі мною стояли персонажі і коли не знала як вчинити уявляла їх на моєму місці

і тут уявіть - історія про персонажа який був таким самим як і я

мене ніхто і ніколи ще так не розумів. я жила ним і говорила тільки про нього і події що відбувалися з ним. гіперфіксація то зникала, то з'являлася, але я завжди знала що ця історія зі мною поруч.

а тепер її не буде. я прям відчуваю як від мене відривають якусь частину душі, і мені дуже страшно. бо я забула як це йти далі без чогось що мотивує існувати

[istoma-v-doma]

Ескапізм

Ескапізм — це різновид психологічного захисту, коли людина тікає від реальності у вигадані світи. Бажання втекти може виникати після робочого дня, наприклад, почитати книжку чи переглянути фільм, щоб на деякий час зануритися в інший світ. Це здоровий ескапізм. 

Ескапізм може бути реакцією на постійний стрес чи жахливі події. Тоді втеча в інший світ замінює реальний. Інколи людина перестає їх відрізняти або перебуває у вигаданому настільки довго, що руйнуються сфери її життя. Потреба тікати зазвичай виникає в дитинстві, а пізніше повторюється, щоб не вирішувати конфліктну ситуацію.