#хлопець

[nestronskaya]

Вспомнилось.

Навеяно пайтой, тормозком и прочим.

Вот казалось бы, айфон упрямо подчеркивает эти слова красной волнистой линией, будто они неправильно написаны. Но я и моя Донецкая прописка несогласны — тут ошибки быть не может.

Как-то вечером, пару месяцев назад, мы с парнем вернулись домой с прогулки.

Я сразу пошла в душ, а он возвращал нашу одежду на её законное место — в шкаф.

Сквозь поток воды я услышала какой-то звук и говорю:

— любимый, что там сломалось?

— да вешалка не выдержала, и…

— что-что? — не услышала я.

(Господь-вселенная-генетика или что-то ещё наградили меня отличным слухом, но перед стихией бессилен даже он!)

— Тремпель, малышка, у нас сломался тремпель!

Я тогда что-то ответила, мол, ну не кровать, и хорошо (хотя тут конечно как посмотреть, if u know what I mean 🫢).

А про себя подумала: «любовь — это когда он ради тебя говорит по-Донецки. Бо, ну що вже вдієш?…».

[mcqraw]

Скіф / Skif S.T.A.L.K.E.R. 2: Heart of Chornobyl

[markuseyes]

Guy's, wake up, pookie posted

So, this art was inspired by onibi vocaloid series, especially "The Fox's wedding". Both because of the twisted story behind this series and the character being cursed to turning into a kitsune (a fox), this reminded me of boyfriend to death and I wanted to draw Ren like one of the characters!

[loreniart]

У моєї знайомої була історія, коли хлопець думав, що вони зустрічалися, а вона про це не знала

Було дуже неловкєнько

[cartava-soroka]

Досить мені прокрастинувати, тож… УКР АВ ПО МАЛЕВОЛЕНТУ (йееей!)

синапсис Події розвиваються в часи близьки до подій голодомору 1932-33 року на території України. (Зустріч із Джоном відбулась 1931 році.) Відхилень у сюжеті (окрім місця подій), майже нема, окрім зазначених нижче. Почну з Артура. Народився 1899 році і зростав наш хлопець у Львові. Батько поляк, мати українка. Обидва батьки (звичайні робітники) спонукали вивчення культури і мови свого походження, тож у Артура закріпилась двомовна говірка. Потрапляє до сиротинцю близько 12 років, тут і розвиває захоплення мистецтвом. Старанний на уроках музики, вишукує свіжі вірші поетів (полюбляє творчість Франка, бачить себе у Шевченку, розповідає Вороного ��а пам'ять своїм друзям з сиротинцю). Із звичайним навчанням теж непогано, ще коли були батьки він вступив до гімназії, тож продовжував там навчання і подалі. З початком Першої Світової, ще два роки знаходиться у Львові. Але 1916 року, втікає до Києва. Молодий 16-ти річний Артур заворожений. Хоч боротьба все ще є, та це не натовти сиріт та облави Львову. Це революція бейбі. Він був дитиною, як спостерігав боротьбу між москвофілами та народовцями. Він не сильно розумів тоді, щось вичитував з батьківських газет і все. Але тут… Тут свобода. Стає редактором малої газети, щоб себе прогодувати, дає уроки з піано і бандури. В цей же час починає писати свої музичні твори, надихаючись роботою Лисенка і Леонтовича. Більше спирається на роботу з синтезом народного і сучасного. Вступає до Академії мистецтв вже у 1919 році. Продовжує працювати в періодиці, ходить по культурним салонам де і зустрічає Сольникову Єлену (мій прототип Бели. якщо у когось є кращі ідеї з іменами БУДЬ ЛАСКА пишіть). Молоді активно розмовляють, починають зустрічатись, і у 1923 році стають подружжям. 1924 році, народжується Фаро та помирає Єлена. Артур намагається виховувати Фаро, щоб заробити продовжує писати композиції (навіть декілька для ВУФКУ писав, чим пишається), та у віці 3 років вона помирає (тут все по канону, вибачай сонечко). Розбитий горем, Артур знов втікає, в цей раз в Коростень. В Коростені перший час живе за виручені гроші з саундтреків, та у кабаці його знаходить Петро. Він репортер місцевої газети. І так співпало, що конче як треба автор мистецької колонки. Тож Артур стає колумністом (що доволі складно, маючи до увагу збільшену цензуру). І от я нарешті добрався до основного сюжету: Якось у офіс редакції, приносять пакунок. Оскільки зазвичай Артур і Петро собі працюють над матеріалом додатково, то отримують її саме вони. У пакунку була непидписана книжка, з дивним символом. В кінці подій першого сезону, Артур і Іван (бо аналогів Джон Доу нема. буде Іваном Мельником), опиняються в Житомирі. саме тут вони потрапляють до Країни Мрій. Після Арки 20 епізоду, Артур, замість засніжених гір, потрапляє на розпечене порожнє поле Конотопу. на секунду він навіть думає що повернувся до пустель Країни Мрій, але нажаль він просто в одному з сел що потрапили на "чорну дошку". Андрій (як насправді багато імен гарно адаптується… це Ларсон, якщо що), є головою сільради. Замість печер, він у лісі має хижину. ("це і так мертві, хай з них хоч трохи користі буде" - Андрій). Пообіцявши того вбити, Артур їде до Києва. У потязі до Києва, починає переслідувати М'ясник. З Іваном, Артур винаймає у Марії квартиру (десь ближче до Шулявки. йому грошей на центр б на Хрещатик не вистачило). Її товаришом був якраз Оскар, священик Андріївсьої церкви (ТУТ БУДЕ ПОСТ ПРО ВПЛИВ ПРИ ЦЬОМУ АНТИЦЕРКОВНОЇ ПОЛІТИКИ, ЧЕСНО). Щоб подолати Дряпика, вони їдуть до Передмостової Слободи. А на 5 сезон, Артур стане козаченьком) ("Артурику, тиж хотів бути вільним? пам'ятаєш ти в дитинстві про козаків іноді слухав? не хочеш на січ піти?" - Кейн) ФУУУУУУХ. це поки головні пункти що є. Далі буде

@snakeunderyourboot - буду чекати на ідеї)

[haileensy]

в мене дуже великі проблеми з вибором

мені дуже важко щось обрати самій, бо я постійно сумніваюсь в своєму виборі

і знаєте, як мій хлопець придумав з цим боротись?

посадив мене біля себе і почав проходити Відьмака

і все б нічого, але вибір реплік чи сюжету завжди роблю я

господи, це пекло, поможіть

[konstruktorego]

Новий тамблер-рік розпочинаю із майже інтимного. Цей рік я планую присвятити написанню другої книжки і роботі над здоровʼям, ні того ні іншого іще не розпочала. І те і інше вже на мене тисне, чесно.

Приблизно шість років тому я покинула справу свого життя та перестала пиляти людям нігті, причина проста - я вигоріла та втомилась від безкінечної гонитви за почестями майстра у бʼюті сфері. Вісім років я лікуюсь у психіатра.

Пʼять років тому, на дуже великій невірній дозі антидепресантів я створила в інстаграмі комерційну сторінку, де продаю вінтаж із нульових та інші дивні речі. Я називаю цього інстаграм-персонажа своїм кольоровим альтер-его, бо там я лише безкінечно енергійна дівчина, що показує чудернацькі штуки. За цей час на вулиці кілька людей підійшли та сказали мені, що мене впізнали. За цей час я заробила трохи грошей, які витратила на ті ж дивакуваті речі на продаж.

У реальному житті я не вважаю себе такою ж позитивною й досі веду роздуми на тему: «хто я?». Привіт, мене звати Настя і я професійна жінка програміста, ще та нероба і все, що я справді люблю - то мити посуд, йти вдень по каву в місто та безкінечно писати свої писульки, в книжках, в нотатках, в тамблері, в голові. І коли я думаю, чим би я хотіла займатися, щоб забезпечувати себе, щоб, як то кажуть, стати на ноги - я не можу знайти відповідь.

Оцій дівчині із 2010го моя бабуся казала: «Ти умієш лише сидіти й косметикою мазатись». А оцьому гопнику з наклеєними віями мій тодішній хлопець казав, що я так і буду все життя курити під магазином, стоячи у вʼєтнамках. А я от де: доросла жінка, котра так і не знає, яка справа її життя та, але якщо мене розібрати наче цибулю, то там всередині віднайдеться та амбітна синьоволоса дівчина із 2010го. І якщо би хтось спитав, чи я щось часом хотіла б зробити не так - то ні, я там, де й хотіла б бути. А за якісь трохи грошей з продажу книги мрію купити сумку дольче габана, дрім біг, амінь

[wiviwx]

Хлопець: Я люблю митися в гарячій воді

Я: А я люблю в теплій

*Йдемо разом в душ*

Хлопець: АААААААААААА ВИМКНИ ЦЮ ЛАВУ

Я: Так то холодна, мені зимно

[strawberryspider777]

добрий ранок

як в мене справи ?Я вчора не міг заснути через те що мені самотньо і я хочу порізатись,але я вже давно заборонив собі наносити шкоду ...тому сидів і царапав руки нігтями )) Коли прокинувся ну думаю зараз все буде ок,виявилось що мій хлопець випив добову норму ліків і здаєтся буде спати до вечора (я сподіваюсь що все буде ок) і побачитись ми не зможемо.Слухаю Ado і курю з лицем людини пізнавшей дзен.(Здаєтся в лікарню лягу не тільки планово хе)

[poisonousmelissa]

Цікава задумка з ключем на обкладинці, але я не з першого разу взагалі прочитала назву. Купувала її на знижках ксд взимку і тільки зараз до неї дійшла.

На форзаці нас одразу зустрічають головні герої. Розоволоса Сія, темно волоса Астра, і хлопці: Мак і Лієн, я не запам'ятала хто з них хто. Я взагалі до кінця книги періодично забувала, що Лієн хлопець, а не ще одна дівчина, через ім'я.

Все починається з того, що ця компанія забридає у квест кімнату з якого потрапляє у будинок в нігде. Без вікон, але з купою дверей. Вони ходять по кімнатах будинку, вишукують інформацію про інших мешканців будинку і намагаються знайти вихід. І в своїй подорожі хтось стає мешканцем будинку здобувши нове ім'я і забувши про себе, а хтось зможе вийти з будинку.

Хоча книга і коротка, мені сподобалося, що нам у маленьких відривках показали життя героїв, до будинку. А ще як на героїв впливає будинок, як вони борються самі з собою, сумніваються і змінюються стаючи мешканцями будинку. Окрім Сії, вона щось прям надто різко стала мешканкою. Не чинила супротив, нічого. Просто прийняла ванну, перевдяглась і стала Господинею.

Мені сподобалося, що нам підкидали інформації трохи більше ніж героям, але при цьому нам все одно давали не всю інфомрацію про будинок.

Говорячи про кінець, я очікувал, що або ніхто не вибереться, або вибереться ота рожевоволоса, бо вона дуже розумна і клацала ті загадки на раз два, а вона стала Господинею і не захотіла полишати оцей будинок. Більш того будинок сам боявся, щоб вона не пішла і навіть після її смерті не відправив її у ту кімнату з трупами по сумісництву кімнату виходів і входів, а побудував для неї власну гробницю.

Так що книга мені прям сподобалась, дуже раджу почитати. Навіть з урахуванням того, що я тут все наспойлерила.

[adeseya]

Мені дивно

І хочеться бути самою

Здавалося б, з'явилася людина яка дивиться на мене як на найбільший в світі скарб, готує для мене молочні коктейлі і налисники, сидить зі мною дві нічні зміни підряд, називає мене милими словами, поважає мої кордони, турбується щоб мені було комфортно і взагалі не квапить мене абсолютно ні з чим

І все це чудово, нам весело разом і ми спимо в обнімку

Але трясця сидить в мені оце лайно яке втомлюється від людей, втомлюється від хорошого ставлення до мене, від того що треба виходити з дому бо хтось хоче тебе бачити, від того що треба думати як не образити людину, коли хочеться замкнутися в кімнаті самій і що я не хочу якоїсь підтримки чи турботи через це

Мене втомлює все

І в моїй голові знову крутиться "я не створена для стосунків". А найгірше що я занадто запустила цей процес і все до того йде.

Я не знаю чи то в мене такий період, чи то ні

І взагалі буде неприємно якщо такі періоди повторюватимуться в подальшому

І я не знаю, я хочу поважати себе і людину

Але я не хочу щоб комусь було погано

Та і я не знаю чи хочу це все припиняти

Сука я їбала

І всі, ВСІ навколо прикували погляди і чекають коли я оголошу що в мене офіційно є хлопець. А Я В МОМЕНТІ РОЗУМІЮ ЩО Я ЗДАЄТЬСЯ НЕ ХОЧУ. І ЩО МОЖЛИВО Я МОРОЧУ ЛЮДИНІ ГОЛОВУ. І я знаю що якщо скажу йому щось таке він буде максимально милим і зрозуміє мене. Але я себе не розумію. Я бляха не гребу що робити

Це все звучить жахливо

І курва що мене ще харить — якщо я вже почала цю тираду то я продовжу крінжувати по повній — що мені здається ніби типу мене це все втомлює бо це надто ідеально і комфортно. Типу вау людина хвилюється чи прийнятно якщо він візьме мене за руку. А мені бракує якоїсь їбанутості. Драми. Якогось струску. Можливо невзаємності і страждань. Я не знаю

О, і ще я втомлююся що протягом всього дня мене зупроводує наша переписка. Типу, від доброго ранку і до затягнутих побажань "на добраніч" ми разом.

Я звикла до суму через те що мені нема до кого написати. Я звикла бути сама. Господи я звикла не залежати і не бути предметом залежності

Я дурочка, вибачте

Можете писати коментарі я прочитаю але можна я на них не відповідатиму бо я крінжую

[messyfentanyl]

Чому вихідні знову пройшли. (я працюю, але менше у сб і нд).

Альбом від Architects - щось неймовірно шикарне, я і проплакалась нарешті, і зарядилась новою енергією від агресивних пісень.

Через це весь день відчуваю себе вижатою. А завтра знову на дві роботи :).

Рандомний факт: сьогодні думала про свою крашиху (о Всесвіте дай мені сил), намагалась зрозуміти, чи є в неї хоч якийсь міні краш на мене, і згадала, що вона принесла на роботу печиво, яке я люблю, і цукерки, які я обожнюю (принесла в різні дні). (цукерки були найперші і я тоді була дуже приємно здивована).

Так от. Можливо, було б простіше, якби вона не показувала таких проявів симпатії? Емпатії? Дружньої підтримки? Що це взагалі таке? Як вона поводиться із іншими колегами чи друзями? Як вона мене взагалі бачить?

Так, мені дуже приємно, але це розбиває мені серце 😭😭 Ще оці її жарти іноді. Чи погляд. Може я себе накручую, але оцей її погляд...

І в неї є хлопець, вітаю його з цим досягненням.

Мені потрібно абстрагуватись.

Мені потрібно тримати себе в руках і далі.

Я не буду робити чи казати щось, що б могло повпливати на неї. Я не збираюсь руйнувати сім'ї. Навіть такі молоді і неофіційні сім'ї.

Відчуваю себе середньовічним письменником, який закоханий у якусь одружену жінку з іншого міста, і він живе заради того потиску руки чи обіймів раз у півроку.

О Всесвіте, дай мені сил.

[unhonestlymirror]

I appreciate ageless Vytautas's love for red dresses

[du-sha]

Ситуація в кінотеатрі:

Я:*замовляю попкорн і прикладаю карту, не звертаючи увагу, що на терміналі на 50 гривень більше*

Хлопець на касі:*дивиться спокійними очима і відкриває касу*

Я, в той момент: А хіба я не середній замовляла?

Він: Та я теж помітив, але запізно. Зараз дам вам готівкою, гаразд?

Я: Ну, або дасте мені великий попкорн(я оплатила картою за великий, а замовила ж середній)

Він:*уже розгублений* А так тоже ж можна. Хочете великий?

Я:*забираю свій попкорн та 50 гривень, які він мені дав* Ні, мені і цього буде багато. Дякую)

Мила ситуація, адже ми всі люди і у всіх в нас може бути каша в голові коли працюємо)

[haileensy]

хлопець: хочу найближчим часом купити собі 16 айфон, але є одна умова

я: бракує грошей?

х: ні, якщо я купую новий телефон собі, то й тобі теж

я: але ж я тільки нещодавно купила собі 14

х: а тепер будеш мати 16

здається, я ніколи не звикну до цього 🥲