#хлопець

[nestronskaya]

Вспомнилось.

Навеяно пайтой, тормозком и прочим.

Вот казалось бы, айфон упрямо подчеркивает эти слова красной волнистой линией, будто они неправильно написаны. Но я и моя Донецкая прописка несогласны — тут ошибки быть не может.

Как-то вечером, пару месяцев назад, мы с парнем вернулись домой с прогулки.

Я сразу пошла в душ, а он возвращал нашу одежду на её законное место — в шкаф.

Сквозь поток воды я услышала какой-то звук и говорю:

— любимый, что там сломалось?

— да вешалка не выдержала, и…

— что-что? — не услышала я.

(Господь-вселенная-генетика или что-то ещё наградили меня отличным слухом, но перед стихией бессилен даже он!)

— Тремпель, малышка, у нас сломался тремпель!

Я тогда что-то ответила, мол, ну не кровать, и хорошо (хотя тут конечно как посмотреть, if u know what I mean 🫢).

А про себя подумала: «любовь — это когда он ради тебя говорит по-Донецки. Бо, ну що вже вдієш?…».

[mcqraw]

Скіф / Skif S.T.A.L.K.E.R. 2: Heart of Chornobyl

[markuseyes]

Guy's, wake up, pookie posted

So, this art was inspired by onibi vocaloid series, especially "The Fox's wedding". Both because of the twisted story behind this series and the character being cursed to turning into a kitsune (a fox), this reminded me of boyfriend to death and I wanted to draw Ren like one of the characters!

[haileensy]

в мене дуже великі проблеми з вибором

мені дуже важко щось обрати самій, бо я постійно сумніваюсь в своєму виборі

і знаєте, як мій хлопець придумав з цим боротись?

посадив мене біля себе і почав проходити Відьмака

і все б нічого, але вибір реплік чи сюжету завжди роблю я

господи, це пекло, поможіть

[konstruktorego]

Новий тамблер-рік розпочинаю із майже інтимного. Цей рік я планую присвятити написанню другої книжки і роботі над здоровʼям, ні того ні іншого іще не розпочала. І те і інше вже на мене тисне, чесно.

Приблизно шість років тому я покинула справу свого життя та перестала пиляти людям нігті, причина проста - я вигоріла та втомилась від безкінечної гонитви за почестями майстра у бʼюті сфері. Вісім років я лікуюсь у психіатра.

Пʼять років тому, на дуже великій невірній дозі антидепресантів я створила в інстаграмі комерційну сторінку, де продаю вінтаж із нульових та інші дивні речі. Я називаю цього інстаграм-персонажа своїм кольоровим альтер-его, бо там я лише безкінечно енергійна дівчина, що показує чудернацькі штуки. За цей час на вулиці кілька людей підійшли та сказали мені, що мене впізнали. За цей час я заробила трохи грошей, які витратила на ті ж дивакуваті речі на продаж.

У реальному житті я не вважаю себе такою ж позитивною й досі веду роздуми на тему: «хто я?». Привіт, мене звати Настя і я професійна жінка програміста, ще та нероба і все, що я справді люблю - то мити посуд, йти вдень по каву в місто та безкінечно писати свої писульки, в книжках, в нотатках, в тамблері, в голові. І коли я думаю, чим би я хотіла займатися, щоб забезпечувати себе, щоб, як то кажуть, стати на ноги - я не можу знайти відповідь.

Оцій дівчині із 2010го моя бабуся казала: «Ти умієш лише сидіти й косметикою мазатись». А оцьому гопнику з наклеєними віями мій тодішній хлопець казав, що я так і буду все життя курити під магазином, стоячи у вʼєтнамках. А я от де: доросла жінка, котра так і не знає, яка справа її життя та, але якщо мене розібрати наче цибулю, то там всередині віднайдеться та амбітна синьоволоса дівчина із 2010го. І якщо би хтось спитав, чи я щось часом хотіла б зробити не так - то ні, я там, де й хотіла б бути. А за якісь трохи грошей з продажу книги мрію купити сумку дольче габана, дрім біг, амінь

[strawberryspider777]

добрий ранок

як в мене справи ?Я вчора не міг заснути через те що мені самотньо і я хочу порізатись,але я вже давно заборонив собі наносити шкоду ...тому сидів і царапав руки нігтями )) Коли прокинувся ну думаю зараз все буде ок,виявилось що мій хлопець випив добову норму ліків і здаєтся буде спати до вечора (я сподіваюсь що все буде ок) і побачитись ми не зможемо.Слухаю Ado і курю з лицем людини пізнавшей дзен.(Здаєтся в лікарню лягу не тільки планово хе)

[adeseya]

Мені дивно

І хочеться бути самою

Здавалося б, з'явилася людина яка дивиться на мене як на найбільший в світі скарб, готує для мене молочні коктейлі і налисники, сидить зі мною дві нічні зміни підряд, називає мене милими словами, поважає мої кордони, турбується щоб мені було комфортно і взагалі не квапить мене абсолютно ні з чим

І все це чудово, нам весело разом і ми спимо в обнімку

Але трясця сидить в мені оце лайно яке втомлюється від людей, втомлюється від хорошого ставлення до мене, від того що треба виходити з дому бо хтось хоче тебе бачити, від того що треба думати як не образити людину, коли хочеться замкнутися в кімнаті самій і що я не хочу якоїсь підтримки чи турботи через це

Мене втомлює все

І в моїй голові знову крутиться "я не створена для стосунків". А найгірше що я занадто запустила цей процес і все до того йде.

Я не знаю чи то в мене такий період, чи то ні

І взагалі буде неприємно якщо такі періоди повторюватимуться в подальшому

І я не знаю, я хочу поважати себе і людину

Але я не хочу щоб комусь було погано

Та і я не знаю чи хочу це все припиняти

Сука я їбала

І всі, ВСІ навколо прикували погляди і чекають коли я оголошу що в мене офіційно є хлопець. А Я В МОМЕНТІ РОЗУМІЮ ЩО Я ЗДАЄТЬСЯ НЕ ХОЧУ. І ЩО МОЖЛИВО Я МОРОЧУ ЛЮДИНІ ГОЛОВУ. І я знаю що якщо скажу йому щось таке він буде максимально милим і зрозуміє мене. Але я себе не розумію. Я бляха не гребу що робити

Це все звучить жахливо

І курва що мене ще харить — якщо я вже почала цю тираду то я продовжу крінжувати по повній — що мені здається ніби типу мене це все втомлює бо це надто ідеально і комфортно. Типу вау людина хвилюється чи прийнятно якщо він візьме мене за руку. А мені бракує якоїсь їбанутості. Драми. Якогось струску. Можливо невзаємності і страждань. Я не знаю

О, і ще я втомлююся що протягом всього дня мене зупроводує наша переписка. Типу, від доброго ранку і до затяг��утих побажань "на добраніч" ми разом.

Я звикла до суму через те що мені нема до кого написати. Я звикла бути сама. Господи я звикла не залежати і не бути предметом залежності

Я дурочка, вибачте

Можете писати коментарі я прочитаю але можна я на них не відповідатиму бо я крінжую

[wiviwx]

В мене були величезні проблеми з прийняттям своєї зовнішності.

З самого малечку я з усіх сторін чула, що капець яка худа. Деякі старші люди на повному серйозі питали, чи мене вдома годують. Також, ніколи не забували нагадати, що у мене криві зуби. В школі через це кликали бобром. Та пізніше я вирівняла їх брекетами, зараз вони ідеальні.

Якось, коли мені було 12, я гуляла з подругою і ми фотографувалися. Вийшла неймовірно гарна фотографія в профіль з цвітом вишні і з заходом сонця на фоні, але було одне але. Ніс. Я не розуміла тоді, що це таке, чому у всіх він гарно виходить а у мене ні. Тоді я підійшла до дзеркала, і виявилося, що у мене є горбинка на носі. Я ніколи раніше її не бачила і мені ніхто про неї не говорив. Я буквально почала соромитися виходити на вулицю з таким носом.

Приблизно через два тижні я змогла якось себе переконати, що це окей, що це просто моя особливість. В той же день я говорила з мамою, вона довго дивилася на мене, і потім сказала: «в тебе такий ніс не гарний». Дякую. З того часу комплекси щодо носа зі мною всюди. Після цього вона ще не раз мені про це нагадувала, доки я не сказала їй, що він передався мені від неї. Більше таких розмов не було.

Тоді комплекси почали з'являтися абсолютно до всього. Я весь час прибирала в фотошопі свою родимку над губою. Потім взагалі перестала фотографуватися, про що шкодую. У мене немає власних фото з періоду від 12 до 15 років. Тільки десь на сімейних я є.

Коли поступила в університет, у мене з'явився хлопець. Я взагалі не вірила в те, що таке може статися. Я ж не гарна, хто захоче бути зі мною. Він щодня говорив мені компліменти, хвалив ті риси, які я в собі ненавиділа, писав вірші про мою красу. І допомогло? Ні. Я повірила лише в те, що я гарна для нього, але для себе я так і залишалася жахливою.

Це все тривало до одного дня. Я була не в настрої і настільки перенервувалась через свою зовнішність, що у мене стався серцевий напад, за симптомами схожий на інсульт. Я тоді дуже злякалася. Коли я звернулася до лікаря мені сказали, що це все від моїх нервів, треба уникати стресу і бла бла бла. В той момент я пообіцяла своєму хлопцю, що більше ніколи не буду комплексувати через свою зовнішність.

Обіцянку я виконую, і відчуваю справжні зміни в собі. Я навідріз заборонила собі думати про свою зовнішність щось погане. Інколи буває, що несвідомо з'являється якась думка, та я не надаю їй ніякого значення. Зазвичай про ніс. Хоча не розумію чому, адже я обожнюю носи з ��орбинкою, це дуже естетично на мою думку.

Раніше ще дивилася багато відео про стандарти краси і як нам їх нав'язали соцмережі. Так, воно так і є. Зрозуміти, що це лише відфотошоплена картинка не так вже і важко. Та що, якщо мої знайомі і друзі завжди виглядали як та сама відфотошоплена картинка? В реальності, а не в інсті. Це підсилювало в той момент мої комплекси.

Та думаю, це все вже в минулому. Я не хочу більше надавати цьому значення, і не хочу змінювати щось в собі шляхом операцій чи філлерів. Бо це буду вже не я, це буде хтось інший. Я є я, і я хочу бути собою.

[you-should-not-read-this]

я: *заходжу в туалет*

я: *виходжу з кабінки*

прибиральниця: це жіночий туалет.

я: *показую груди*

прибиральниця: оо, то зараз не розбереш хлопець чи дівчина.

[thalia-pages]

муд всіх книжок всіх часів, які я прочитала: хєр тебе хто ніжно кохатиме, якщо ти не або високий спортивний хлопець або струнка дівчина з приємним обличчям

і please prove me wrong в коментарях альтернативною історією

[sharp-as-c]

стукнулась головою в залі об контейнер з серветками, від несподіванки впустила на ногу гантелю 6 кг

підійшов якийсь хлопець, запитав, чи все ок, сказала йому, шо віскас герей (все добре)

а потім пішла до чоловіка і розревілася, бо було боляче і образливо

[unhonestlymirror]

I appreciate ageless Vytautas's love for red dresses

[haileensy]

хлопець: хочу найближчим часом купити собі 16 айфон, але є одна умова

я: бракує грошей?

х: ні, якщо я купую новий телефон собі, то й тобі теж

я: але ж я тільки нещодавно купила собі 14

х: а тепер будеш мати 16

здається, я ніколи не звикну до цього 🥲

[zvychaynedivchysko]

Я забуваю власні сни або вони зринають частинками. Мені нещодавно снився сон про табір, я там в ролі дитини. Це табір в учбовий час, тому в них були базові предмети. І щось я підслухала розмову за мого одногрупника, якого визначали куди розподілити в результаті виявилось що він в ХПІ закінчив магістратуру на хіміка, і вирішили що йому не треба ті знаняття для 11 класу. В реальності ж хлопець вчиться в моєму універі і в Німеччині паралельно.

[lonestone]

Давно не писала...перестала хотіти. Слово "хочу" стало рідко вживаним в моїх розмовах та думках.. а чого? Біс його зна. Мені, насправді, набридло про щось думати. Давно перестала до чогось приходити в цих безкінечних роздумах про буття та як же його стати кращою, а найголовніше - навіщо? Мені вистачає простих речей: квартира, їжа, тепло, робота, дещо спілкування, дещо своїх улюблених справ.

Парадокс в тому, що...все до мене прийшло. Абсолютно все, про що я могла мріяти в дитинстві, збувається саме зараз, що мені тепер не потрібно?..

У мене є чудовий хлопець, житло і робота. Я гарненька і талановита на перший погляд, багато усміхаюсь, але всередині мене не зароджується щось наївно прекрасне...щось давно вже втрачене. Це ��іжне дівчаче почуття до когось або до чогось, що вселяє надію та трепет серденька. Я працюю з дітьми і бачу інколи це чудо, бачу як горять їх великі очі, бачу і люблю себе колись дуже юну і дурну в них, в цих мрійливих підлітках.

Я б хотіла повернутися в ті роки, можливо в старшу школу і сказати своєму нареченому, який на той час вчився зі мною в одному класі: "поспішай, любчику, бо ніякої чарівної мене вже потім не побачиш...поспішай. Цілуй мене таку прозору, обіймай мене таку віддану і смішну".

Все потрібно робити вчасно, коли серце горить, коли крутяться слова на кінчику язика, коли ще є сила думати про щастя, коли любите, коли ви живі....