#поговоримо

[rihu-w]

я не почуваюся вдома в безпеці. навіть у власній кімнаті, бо двері зачиняти неможна.

тільки-но тато зайшов до мене зі словами "іди на кухню, поговоримо", я саркастично подумала, що зараз він накричить і я піду ридати до себе. як у воду дивилася.

я розумію, що на фоні війни і усіх тих жахів, які переживають інші, мої проблеми просто ніщо. і... я не знаю що можна додати, просто загалом я усвідомлюю, що нию по дрібницям.

[gwenllianwales]

Про важливість укрліт мемів

Короткий тред про укрліт меми. Одразу попереджаю: я не проводила досліджень, а просто пишу те, що думаю. Як людина, яка часто створює меми про укрліт та мові, гадаю, маю право.

Отже, якби меми існували, коли я готувалась до ЗНО, я б склала його ще краще. Скільки балів я набрала скажу пізніше, а поки поговоримо про меми.

Що це таке всі знають: яскрава дотепна картинка з коротким влучним надписом. Саме на меми ми звертаємо увагу більше, ніж на текстові пости (хоча є винятки). Меми про укрліт з’явились ще в одній російській соцмережі. Звідти вони пішли в фейсбук, інстаграм та твіттер. Існував великий та цікавий акавнт у твіттері, зараз неактивний, на жаль.

Меми використовують ��ля поширення важливих зборів, що там вже казати про літературу. Однак літературні меми сприяють кращому засвоєнню інформації. Наприклад, якщо прочитати «Кайдашеву сім’ю», а потім поглянути на меми, то краще запам’ятаєш хто є хто і хто саме де втопився чи яке дерево засохло.

До речі, здається, саме з Кайдашами найбільше мемів. Здогадатися чому неважко. Сам сюжет прямо кричить про меми, а ілюстрації Базилевича додають бажання створювати жарти. Це ж стосується «Енеїди».

А як же важкі твори, твори се��йозні, трагічні? Їх в українській літературі чи не ��айбільше. Звичайно ж тут меми робити важче, однак можливо. Можна посміятися з імен літературних героїв чи їхніх безглуздих вчинків. Чи, зрештою, пригадати щось про самого автора.

Такі меми допомагають посміятися над тим, що раніше викликало у нас журбу та навіть завдало психологічних травм. Привіт, «Федько-Халамидник». Але жартувати з такими творами треба обережно.  Ба навіть з такими постатями як Хвильовий чи Стус, чия доля, без сумніву, тяжка, є меми.

Найбільш мемна постать укрліт — Тарас Шевченко. Звісно, він найпопулярніший поет, однак хіба його твори комедійні (є винятки), вони ж такі глибокі та серйозні! Однак його образ, його стиль, його картини, його доля, рядки з його віршів — меми. Знамениті: «як умру, то пох», «немає дол��» тому приклад. Шевченко — це непочатий край для мемів та жартів. Жартів різних, але таких, аби точно не образити нашого Кобзаря.

Замало мемів про твори Кулішів (обох), Карпенко-Карого, Старицького, Багряного, Кобилянську, Костенко та інших. Найпопулярніший мем з Багряним створений вже давно, але його досі поширюють. Це ще одне свідчення того, що меми про укрліт важливі та майже такі ж безсмертні як твори, на основі яких зроблені.

Звичайно, ви можете сказати, що меми не несуть в собі нічого корисного і треба читати книжку. Треба читати! Читати треба! Однак візуальне сприйняття та смішний жарт при цьому допоможуть учням. Меми ж не лише несуть освітню мету (здебільшого не несуть взагалі, якщо так подумати), а популяризують щось, змушують усміхнутися чи аж зареготати. Літературні — популяризують літературу, українську літературу, на уроках з якої буває… так нудно!

Ще один сучасний спосіб прищепити любов та популяризувати укрліт — фанфіки. Але про них поговоримо якось пізніше. Дякую за увагу.

Поділіться своїми улюбленими мемами про укрліт чи покажіть свої! А ЗНО я тоді скалала на 192. Зараз би не склала. Однак зараз я роблю меми не лише заради жартів, а тому, що знаю: це важливо.

п.с. усі меми, окрім кольорового з Багряним, мої

більше мемів у мене у твіттері, блускаї або тг-каналі

[sharp-as-c]

ні, ще понию

чоловік кошмарить, щоб я йшла в психотерапію

а я шукаю співчуття і емпатії; а в психотерапії цього не буде, інакше терапевти би довбанулись; на тобі таблеточки, методи заземлення, поговоримо про проблеми з дитинства, наступний

і тому я не хочу в психотерапію; бо егоїстично хочу бути особливою, щоб мене шкодували з любові, а не за гроші

а з любові ніхто не шкодує; бо моя депресія всім набридла, бо хворі нікому не треба

[girl-with-demons-in-her-soul]

Взагалі розрив був для мене дуже важким. Я спочатку наважувалася, перебирала варіанти, багато говорила та намагалася щось налагодити. Тоді врешті зрозуміла, що нічого не вийде, тому сказала, що йду. Власне, здається, кожна людина має мати таке право в стосунках. Зробити паузу, піти, спробувати щось інше, мабуть. Я знаю купу пар, які розходилися на декілька місяців, рік, декілька років, а тоді поверталися, бо раптом усвідомлювали, що вони рідні люди. І це теж ок.

Але в мене все було інакше. Це була неділя, я їхала забирати речі. Зранку мені пообіцяли, що все буде ок, але коли я приїхала, мій колишній був не сам. Він був зі своїм братом.

До цього мій колишній написав моєму татові. Це були гарні слова, мій тато сказав, що завжди радий буде його бачити, незалежно від наших стосунків. Мені тато сказав, що йому шкода, що так склалося, але ми дорослі люди і він буде радий, що ми помиримося.

Врешті я написала теж повідомлення його батькам. Велике і щире. Мені хотілося за все подякувати, бо вони дійсно багато для мене зробили. Здавалося, що вони теж будуть мудрими, приймуть це і відреагують так само.

Я приїхала по речі. Поставила чайника ще в своїй квартирі. Квартирі, де в мене було купа спогадів і де навіть чайник був куплений за моєї ініціативи. Я його обирала. Врешті мене зустріли фразою "хочу подивитися тобі в очі". Потім його брат почав кричати на мене, що я зробила, яке я мала право і взагалі як я їм дивлюся в очі (дивний збіг, я не знаю хто кого накрутив).

Найсмішніше було те, що я настільки повірила в порядність колишнього, що навіть не подумала, що таке може статися. Що на мене будуть стартувати два високі дорослі чоловіка, одному з яких я навіть наївно помахала при вході в квартиру.

Якби я знала, що там вся сім'я на нервах. Якби я знала, що буде далі, я б підготувалася. Але я просто розслаблена приїхала в надії на те, що ми поговоримо і все буде добре.

Врешті я вийшла з хати по коробки. Я ��ула налякана. В паніці. Плакала. Подзвонила татові, хотіла, аби він мене захистив. А він сказав не панікувати і що я знаю, куди їхала. Врешті після цього ми з ним поговорили, він сказав, що злякався і пояснив свою позицію чіткіше, вона виявилася мудрою, але в моменті я зрозуміла, що залишилася одна.

В паніці бігала районами і писала друзям. Серйозно, було так страшно, що я хотіла зв'язатися хоч з кимось. Як на зло, не було взагалі нікого. Врешті вимкнула телефон, зібрала себе докупи і пішла назад.

Але там на мене чекав інший сюрприз. Колишній викликав свою маму, яка одразу ж порогу почала звинувачувати мене в маніпуляціях, всеможливих гріхах. Виявилося, що він показував їм мій тамблер, мої записи, через які мені добряче прилетіло. Під криком я пообіцяла не розповідати цього, але врешті зрозуміла, що не можу не прорефлексувати цього випадку.

Майже 4 години я збирала речі до коробок під крик трьох дорослих людей. Вони поливали мене брудом за те, що я пішла з стосунків, казали, що мої вчинки "на шляху до блядства", що я награюся і прийду, але вони все одно мене приймуть.

Коли я була емоційною, мені закидали, що не вірять, бо я лицемірка. Коли була беземоційною, намагалися вивести на емоції. Коли мовчала, казали, що соромно говорити. Коли говорила, то мої слова не сприймалися. Тому врешті я просто трималася, складала як-небудь речі до коробок, аби поїхати додому.

Потім я носила ті коробки на пошту. Якісь чоловіки питали чи все добре, хтось допомагав. Одну коробку я тягнула сама, хоч мені не можна носити важкого.

Частину речей взагалі забула.

Коли востаннє виходила з дому, то побажала невістки, яка зможе виконувати все по дому, вчасно бритиме ноги та не матиме сумки, з якою буде соромно в селі.

І на вулиці в мене порвалася величезна сумка, яку я навіть підняти не могла, аби завести на таксі на іншу пошту. Якби не таксист, який мені допомагав постійно, я б не встигла нікуди. Я б просто сіла і заплакала, але він жартував зі мною, допоміг з порваною на дві частини сумкою, допоміг всі речі перевантажити ще на дві коробки на грузовому відділенні пошти, а тоді повіз на автовокзал. Додаткової плати за це не взяв, хоча я наполягала.

Вперше за той день я випила води в 17:00. Мене трусило. Була ��ака безвихідь і огида, що я не могла отямитися. Досі як тільки родина колишнього з'являється на горизонті в соціальних мережах, мене починає трусити. Цілий тиждень я лежала в ліжку, мені снилися кошмари через це. Навіть мої батьки злякалися від того в якому вигляді після цілого дня тиску я приїхала. Нагадаю: я розплакалася на українській мові через те, що вчитель грубо вказував мені на мої помилки. А тут на мене тиснули три дорослі людини в той час, коли психологічний стан в принципі не стабільний.

Тато каже, що я насправді героїня, що це витримала і не зламалася. Що змогла пересилити себе. Що викликала таксі і з усім домовилася, хоча не в стресових ситуаціях через РАС маю значні з цим проблеми.

Я не знаю чи це так. Дуже важко тепер вірити, що мої слова не передаються кудись ще. Що я не така як тоді розповідали. Що я не маніпуляторка, яка хоче, аби її пожаліли. Але я дуже стараюся.

Загалом, це був найжахливіший день мого життя опісля 24 лютого 2022 року і, сподіваюся, що більше такого мені переживати не доведеться.

[sogigglejellie]

ну що, поговоримо про травми, пов'язані з днем народженням?)

колись, у сиву давнину (так, трохи драматизую), це було моє найулюбленіше свято у році. адже можна було прикинутися, що тебе хоча б день люблять просто за твоє існування.

не за кількість гарних оцінок у школі, яка все одно ніколи не була достатньою, не за те, що ти щось зробила з хатніх справ, не за спортивні досягнення, а просто тому, що ти є.

люди, яких люблять просто за існування, як вам живеться у чужій мрії?

я настільки насправді жахнута головою, що навіть не маю впевненості, що колись зможу з цим ужитися. зможу послабити реакції чи навчуся справлятися зі своїми травмами.

[meowluox]

безперечно люди з ахуєнними здібностями але низькою самооцінкою та вірою в себе це трагедія

але давайте поговоримо про людей які щиро і сильно вірять у свої здібності можливості досягати успіху та в цілому мають високу стабільну самооцінку проте

просто

переоцінюють себе

в підсумку не маючи необхідних навичок і сил для досягнення бажаного.

звичайно на цій вірі можна виїхати і через важку працю напрацювати собі все необхідне для своїх цілей.

але від цього трагедія меншою не стає.

це надто особисте.

[poison-raika]

Як закінчити війну в Україні?

Як закінчити війну в Україні? Це відповідь наложниці! По-перше, забезпечити необхідну зброю в необхідних кількостях. Ми надішлемо більше військ, звичайно необхідну кількість, ні, більше того. Він вторгся в Росію і завоював Москву, що зробив за короткий час. Причина полягає в тому, щоб не дати їм часу застосувати ядерну зброю! Захопити Путіна та керівників і ліквідувати російську військову промисловість, військову, авіаційну промисловість тощо. Повністю розвалив КДБ, парламент, політичну структуру. Що ж, нічого не допоможе, що окупація триватиме 10-20 років. Зрозуміло, що для справедливого завершення війни нам потрібно вторгнутися в Росію. Робити це потрібно якомога рідше! Найбільша перешкода полягає в тому, що західні країни не мають цього бажання. Розгромити Росію вони явно не мають наміру! Аттер каже, що з Трампом можна покінчити протягом 24 годин, але він говорить те саме, що Путін і Хобо. Інши��и словами, здайтеся на території, яку у вас відібрали, визнайте поразку, інакше кажучи, здайтеся! Так кажуть і Трамп, і Путін. Як ви думаєте, український народ сприйме таке? Схоже, західні країни і НАТО втомилися від («військових ігор»). Ймовірно, тому вони тиснуть на президента Зеленського, щоб він закликав до припинення вогню та скорішого завершення війни. Як ви думаєте, як ми можемо закінчити цю війну? Що мені потрібно зробити, щоб закінчити це знову? Я хотів би, щоб ви добре подумали. Поговоримо трохи про Самооборону. Наразі сили самооборони мають лише щити, але якщо вони просто захищатимуть, то з часом програють. Тому уряд намагається озброїти себе здатністю контратакувати ворожі бази, але цього недостатньо. Зрештою, їм нічого не залишається, як відправити наземні сили на територію противника. Причина проста: навіть якщо ви заблокуєте рух отруйної змії, вона згодом вирветься і нападе на вас знову. Тому зрештою вони будуть змушені потрапити в ситуацію, коли у них не залишиться іншого вибору, окрім як розтрощити голову отруйної змії. Президент Зеленський наразі просить зняти кайдани обмежень на використання донорської зброї, і він просить давно. Причина в тому, що Україна зараз має лише щит. Україні потрібен клинок, який зможе глибоко врізати ворожу територію, де сховані життєво важливі точки. Проблема в тому, що ніхто не хоче віддавати лезо. Не дай мені виграти, не дай мені програти. Іншими словами, не давайте йому жити, не вбивайте його. Здається, Захід давно грав у цю «гру» і нарешті втомився від неї.

[life20-24]

Поговоримо про кулінарію))))

Ми всі полюбляємо смачно поїсти і завжди хочеться щось смачненьке. Я, наприклад, полюбляю готувати вдома. Сьогодні мною було приготовлено «Чізкейк з полуницею».

Що таке Чізкейк?

Один із найпопулярніших десертів у світі. У нього яскравий смак, що запам'ятовується, ніжна текстура, а ще багато варіацій приготування.

Зайдіть до будь-якої кав'ярні, ресторану, магазину, і з великою ймовірністю ви побачите його в меню. Десерти з сиру з'явилися ще у Стародавньому Єгипті та Греції. Тоді сир перетирали до стану пасти, змішували з медом, борошном та випікали. Більш схожий на чізкейк пиріг почали робити вже в Середні віки, а з 18 століття склад доповнився яйцями. Коли європейські переселенці приїхали до Америки, вони захопили рецепт улюбленого сирного десерту. Але справжній переворот стався з винаходом крем-чізу (філадельфії). Коли знаменитий американський ресторан включив у меню чізкейк із новим сиром, усі відвідувачі були в захваті. Тоді слава про нього поширилася по всій країні та за її межі.

Моїм поштовхом приготувати чізкейк стало, що мій чоловік його просто обожнює, але купувати кожного дня не можемо його. Тому я вивчила декілька варіантів приготування чізкейку і обрала для себе найбільш актуальний.

[zvychaynedivchysko]

Поговоримо про олюблену самотність, мені так сподобався цей фрагмент, що гріх не поширити його:

"Самотність — це дар. Але, як і будь-яка коштовність, вона має потрапляти у правильні руки. Тому, хто здатен її витримати, пройти через її випробування і витягти з її серця камінь-самоцвіт. Потрапивши до слабака, самотність розтлумлює його, як комашку. Потрапивши до людини середньої сили, вона тріпає її туди-сюди, вона їй як чистилище, вона ще довго не може вирішити, скинути середнячка в купу роздушених чи винести на твердиню до кількох героїв. Вона душить людину зсередини. Повільно і довго. Схоже на проклятий секс, чи що. А потім таки роздушує, перетворює тебе на здутий гумовий матрац. Імпотентну людську оболонку. Що, можливо, сталося зі мною. А може, це тільки стадія?… По-іншому з сильними, їм усе й одразу. Проте… вони т��к нічого й не встигають помітити: «Той, хто виграв, одного дня програє все і залишиться без нічого. А той, хто програв, завжди матиме біля себе свій програш»."

Самотність справді є не від'ємною частиною життя, рано чи пізно ви її пізнаєте. Це не завжди погано, інколи навіть необхідно. Було б дійсно не погано мати супермаркет самотності, щоб купити час і всі люди щезли, це б зберегло купу життів.

Шматок тексту з "Супермаркету Самотності. Перламутрове порно" Ірени Карпи. Легка подача, не пройшли повз помаранчеву революцію, все як в житті лиш трохи вигаданий персонаж. Не кожному довподоби, але хіба це важливо?

[rihu-w]

🗣️: гроші не зроблять тебе щасливою і не вирішать всі твої проблеми.

ну............. дайте мені мільйон доларів і поговоримо через рік-півтора)

[adeseya]

давайте поговоримо хто-небудь га(

[ruslanbochkin]

Матеріали для будівництва

У будівництві використовують різного роду та для різних потреб будівельні матеріали. Їх можна розділити на певні категорії: матеріали для зведення фундаменту та стін, для внутрішнього та зовнішнього оздоблення, для проведення сантехніки та опалення,  благоустрою та озеленення, будівництва інженерних мереж, облаштування покрівлі.   Давайте коротко їх розглянемо.

Облаштовуючи фундамент палевий, плитний, стрічковий, ми не обійдемося без практично усіх видів сипучих матеріалів.Так, подушка виконується з піску та щебеню, для стрічкового фундаменту використовують або фундаментні блоки, або арматуру та бетон, а для палевого та плитного фундаменту – арматуру та бетон, тобто – залізобетон. Для зведення стін та перекриттів застосовують залізобетон, цеглу, піноблок, газоблок, причому із залізобетону будується каркас будівлі, а з цегли та інших матеріалів, перерахованих вище – зовнішні стіни та внутрішні перегородки. Для внутрішнього оздоблення зазвичай задіяні: шпалери, паркет, ламінат, сухі будівельні суміші, фарба, гіпсокартон, вагонка дерев’яна та пластикова, лінолеум, ковролін. Про деталі та предмети інтер’єру поговоримо в наступних публікаціях.

Зовнішнє оздоблення використовує деякі елементи утеплення (мінеральна вата, пінополістирол) та передбачає покриття декоративним шаром. Хорошою альтернативою декоративному стане вагонка, сайдинг, металопрофіль. Нерідким є застосування сендвіч-панелей. Сантехнічні роботи прогнозують наявність у виконавця наступних компонентів: рукомийники, труби, ванни, душові кабіни, унітази, змішувачі, утеплювачі труб, котли, радіатори, тощо. Для здійснення заходів із монтажу інженерних мереж слід запастися такими елементами: трубами металевими, пластиковими, колодязними кільцями, кришками, засувками, залізобетонними кільцями та лотками. Покрівля, у свою чергу, неможлива без керамзиту, піску, цементу, руберойду, бітуму. Ну і для того, щоб реалізувати задуми з благоустрою та озеленення арсенал виконавця повинен налічувати: пісок, щебінь, фігурні елементи мощення (ФЕМ), бордюри, сухі будівельні суміші, чорнозем, посівний та висаджувальний матеріал.

[thesolyanka]

The Solyanka на зв'язку

Всім привіт!

Давно в нас вже не було подібних постів - можливо з початку повномасштабного вторгнення москвинів. Тому маємо кілька важливих новин та ремайндерів.

За цей час ми написали кілька важливих текстів, так чи інакше пов'язаних з війною, а також зібрали всі пов'язані пости у гештегу #війна:

Моя генерація

Інтербелум 2.0

Пацифізм - мертве серце сучасного лівацтва

Трепанація черепа совєтської людини

The Deep Folks

2. Виростили свій лінктрі для швидкого доступу до всіх важливих "гілок" всього проєкту The Solyanka.

3. Один наш добрий знайомий нещодавно завершив перший драфт своєї нової книжки під назвою "Гіперборей з Нульових". А поки він всіма силами намагається завершити книжку, щоб викласти її на сайті вже в цьому році, він активно пише про книжку в патреоні. До речі, у вас також є змога кинути там кілька баксів на солянку.

4. Крім цього, ми працює над кількома цікавими матеріалами, тому концентрація старого контенту вже скоро має знизитись:

What IF - "Old Man James" -> сіквел іншого What IF про Джеймса Бонда "Number 007".

What IF - "The Man Of Tomorrow. Trilogy" -> уявимо, яка у Супермена могла б бути своя лампова трилогія в стилі нульових.

Ессе "Культурна Еволюція"

Трішки роздумів про "уваженіє"

Та ще поговоримо трішки про Термінатора

5. Найважливіше - будь ласка, не забувайте про виставку монобанок на допомогу нашім Титанам боронити нас та нашу країну від московитських сил зла.

На тепловізор для 3-ї штурмової бригади, 2-й мехбат -> https://send.monobank.ua/jar/78n6eEhQ1Q

На авто для 92-ї бригади -> https://send.monobank.ua/jar/5bArfgVbcii

На оптику та дрони для ОЗСП НГУ “Омега” на Харківщині -> https://send.monobank.ua/jar/A3c7U2zPzz

А ще на постійні потреби хлопцям з ОЗСП НГУ “Омега” ->  http://send.monobank.ua/jar/8DXN5NjHnN

На матеріали для маскувальних сіток для полтавських волонтерів -> http://send.monobank.ua/jar/8tTB9AHttm

А також на підтримку культурних та волонтерських проєктів дитячого журналу “Равлик”:

PayPal: gartnyk@gmail.com

monobank: 4035 2000 4098 8583

Ukrsibbank: 5582 5921 0082 7816

Залишайтись з нами!

[ruushinynerve]

Сьогодні щось знову тривога напала, ввечері взагалі дика стала, що в кашу мозок перетворила. І це за умовми, що я достатньо заспокійливого прийняла. Як зберігти кукуху?

Кожен раз я намагаюсь знайти причину, чого мене могло накрити, щоб зрозуміти, що причина є і я сама винна в ній, тож я ідіотка і не маю права якось засмучуватися через це, бо сама створила цю причину і не маю відчувати тривогу, а просто взяти і вирішити її.

Я знаю, що скоріш за все це не так працює і я помиляюсь у своїх висновках, але від цього нічого не міняється. Наприклад, розуміти, що твої переживання не мають знецінюватися, що "іншим гірше, а в тебе усе не так погано" це оманлива думка - не допомагає насправді так думати. Я чудово розумію всі ці штуки, але чомусь застосувати стосовно себе взагалі ��е можу. Я не вважаю, що маю право на ці всі переживання, що маю підстави для тривоги. Здається, що це все просто накручено мною з нудьги. Це здається дрібницею і драматизацією. Типу, що мені заважає просто кинути оці всі переживання і взяти себе в руки, наче мені зайнятися нічим і наче в мене є привід для цього?

Часом все це здається такою дурницею, що змушує мене злитися на себе, бо не можу зупинити це. Почуваюсь себе тупою, бо чому я витрачаю на це час, замість того, щоб дійсно щось робити і кинути вже ці дурниці? Особливо соромно стає, коли епізоди минають. Після вони здаються ще більш дурними. І говорити про це соромно. Наче кажеш всім "подивіться на мене, давайте поговоримо про мене". Марно бентежити повітря.

Гадаю це чимось схоже на те, як алкоголіки не визнають що вони алкоголіки і що в них є проблеми. Якщо так, то це справді важко.

[malviinnpublic]

Кохайтеся, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі — чужі люде,

Роблять лихо з вами.

Сьогодні українською

Були на побаченні. Наполовину італієць, наполовину росіянин. Взяв з собою друга-італійця. Пішли, бо був ніби норм, з початку війни втік з рф і активно виступає проти (у соцмережах). Ну ми такі: ок, ми проти зайвого хейту! Здавалось, хоча б поговоримо з кимось знайомою мовою.

Так ось. Все було не так погано, хоча навряд чи ми зустрінемось ще раз. Але! Війна.

По-перше, він не розуміє, що ми біженки. Він думає про нас, як про емігранток, які, як і він, обрали сюди переїхати. Він не розуміє, що ми не обрали бути на чужій землі. І він не розуміє чому ми плануємо повернутись. Тобто, ми говоримо, що ми не знімаємо кімнату, що ми живемо в кооперативі для біженців, що у нас є сусіди, у нас є керівництво, за нас піклуються інші люди, ми не вільні (чому я, чесно кажучи, дуже рада). Реакція — здивування і небажання почути

По-друге, політичний діалог. Він бачить війну лише з боку рф: "у нас багато кого забрали". Я, думаючи, що переді мною людина не в пропаганді, кажу: "Розумію, але дуже важко співчувати, така складна ситуація; ось є у мене подруга-росіянка, батька якого призвали. Я тоді думала, що їй написати? Хотіла "бажаю йому потрапити в полон" (бо який вихід? Воювати поки не помреш?). Звісно, не сказала, лише "співчуваю"". Він здивувався, мовляв, як ти можеш про це так говорити, це ж полон! А я йому кажу: "А ти зрозумій, що ти сидиш і в цей час думаєш, що її батько напівдорозі до тебе додому, і він зробить все, щоб ти вмерла. Що ти будеш думати?"

І тоді я побачила в його очах страх. Типу, реальний страх. Жах. Він вперше зрозумів, що Україна — то не міфічна місцевість, де йде якийсь процесс, що називають "війна". Що це реально війна, де гинуть люди, де страждають місцеві, і що це не щось дуже далеке і незрозуміле, а це тут, перед тобою, очі в очі, дивиться хтось, в кого за спиною розкрита металева щелепа, що от-от відкусить голову.

[zlabjola]

Що це за тупа звичка вітати з днем народження з самого ранку. Опів на восьму. Мене розбудила бабуся. Вона сама це зрозуміла, що розбудила мене у мій вихідний. Але говорить далі. Схоже вона не вкурсі, що я окремо живу. За те вкурсі, що працюю.

Яка мати вибіркова. Бабуся передала мені гроші, цікаво чи мати про це згадає. Вчора я питала в сестри щодо подарунка батьку на його день народження, що був кілька днів тому. Сказала, що він сам нічого не даруватиме і мамин подарунок буде за її рахунок. А точніше за рахунок бабусі. Це вона не казала, я просто знаю. Я вже жалкую, що погодилася на цю вилазку... Бабуся питала за навчання. От немає більше що спитати. Чи скоро я закінчую. Якщо чесно, кидати усе так мені не хочеться. Але я фізично не вивезу це все разом з роботою. Може й встигну. Якщо не спатиму. Але жертвувати своїми нервами ще більше, ніж вже є, коли не буде можливості їх відновити, я не хочу. Воно того абсолютно не варте.

Вчора з подругою походили по магазинах. Чесно, я щось так і думала, що як тільки цей день настане я не отримаю задоволення. Грошей я на це злила менше ніж думала. Нічого не подобається. Просто не чіпляє. Або не сидить... Купила шкарпеток, бо їх треба часто міняти, а короткий в мене малувато. Погода вже не така холодна. Шкіряна спідниця трохи підняла мені настрій. Сидить класно. І светр. Більше вдома носити, бо він величезний. Пишу зараз і тільки розумію як мало це. Я хотіла більше купити. Я на їжу потім більше витратила, ніж на це все.

Я тепер не можу заснути. Сподіваюся, що ще пару годин вийде поспати. Бо завтра вже на роботу. Я пізно лягла і хотіла виспатися. Сподіваюся мати не змусить мене з ними посидіти і не задаватиме багато питань про навчання.

Треба відвезти кішку на друге щеплення. Взагалі вже час. Як раз на цих вихідних. Але я і так нікуди не хочу сьогодні виходити. А тягтися з переноскою туди тим паче. Не люблю, коли мені нагадують про конкретні дати. Дайте мені додаткові вихідні і тоді поговоримо про це все.

Я давно бабусі не телефонувала. Десь тижні два. Думала зателефонувати і все забуваю. Я сподіваюся вона не біситься через це. Бо це вже по свинські. Я надто ��аїбалася останній тиждень, щоб мені ще й за те, що я не телефоную виказували. Я і так достатньо часто з н��ю зв'язуюся.

З самого ранку зла. Тепер вже точно не засну. Варто хоч лягти раніше... цього разу.