#мудрість

[0le9-mind]

[istoma-v-doma]

Любов до читання — це дуже особистий досвід, але ось кілька причин, чому

1. **Втеча від реальності**. Книги дозволяють відпочити від повсякденних турбот і поринути у нові світи. Це як можливість на кілька годин забутися і відкрити для себе щось зовсім нове — будь-то через фантазію, історії чи пригоди героїв.

2. **Задоволення від пізнання**. Читання — це постійне відкриття нового. Кожна книжка розкриває нові ідеї, концепції, фа��ти або просто цікаві аспекти життя. Це стимулює допитливість і бажання дізнаватися більше.

3. **Емоційне збагачення**. Книги здатні викликати сильні емоції, допомагають переживати радощі і суму героїв, що дає відчуття глибокого емоційного зв'язку.

4. **Розвиток і самопізнання**. Читання сприяє розвитку критичного мислення, саморозуміння і навіть допомагає вирішувати власні проблеми, коли ти знаходиш ідеї або мудрість у текстах.

5. **Естетичне задоволення**. Добре написані книжки — це справжні шедеври мови. Гра слів, метафори, описові сцени — це частина того, що може зачаровувати й захоплювати.

6. **Спільнота та розмови**. Книги дають теми для обговорень, знайомств та спільних захоплень. Це допомагає відчути себе частиною більшої спільноти людей, що поділяють твої інтереси.

7. **Задоволення від досягнень**. Кожна завершена книга — це маленька перемога. Вона дає відчуття задоволення від завершення великої справи.

Читання часто стає особистим шляхом до зростання, самопізнання та отримання справжнього задоволення від процесу.

[northern-vortex]

Чорт в мене резинка в трусах надійніше ніж деякі люди в моєму житті

©мудрість яка прийняла цим літом

[lisa-is-chilling]

Could

Вони могли б зірватися з місця та податися в світи. Переплисти океан, перейти материк, перелетіти весь світ. Зупинятися в дешевих готелях, де матраци підозріло жовті та пролежані, замки на дверях хиткі та ненадійні, який можна зламати без надзвичайних зусиль, із байдужим лисим дядьком за стійкою адміністрації, який зміряв би їх масним поглядом та підморгнув. Вставати зранку з болем у спині, снідати на заправці дешевими хот-догами, їхати порожньою трасою з повністю опущеними вікнами та співати пісні Тейлор Свіфт настільки голосно, наскільки можливо. Вони могли б доїхати до самого Парижу, гуляти по застелених сторічною бруківкоюю вулицях, тіснитись біля Ейфелевої вежі у натовпі туристів та намагатись знайти найдешевші круасани, щоб потім докупити pain au chocolat (бо круасани за один євро, виявляється, без начинки). Вони могли б вирушити на Майорку, де сонце лагідно пече обличчя, і все здається трішечки яскравішим лиш від того, що їх оточує вічне літо. Вони поїхали б у Лондон та обійшли усі книгарні (бо у Британії книжки англійською найдешевші), намагалися б скидатись на місцевих та виходити під дощ без парасолі, загубитись між гілками метро та від пуза наїстись звичайної смаженої картоплі, яка на смак тут чомусь особлива. Вони б полетіли до Нью-Йорка економ-класом, під музичний с��провід із криків малих дітей, що того було б варте, бо вони у Нью-Йорку - де Бруклін, де Бродвей, де Статуя Свободи, де пил, і бруд, і зубожіння, і відчуття абсолютної свободи. Вони б відвідали Індію, Китай, Єгипет, Австралію, Норвегію, Гренландію, Катар... Якби не були намертво притиснуті вантажем реальности, відповідальности та дорослого життя, де мають місце бути лише відповідальні рішення, життєва мудрість та зрілість. Де робота, сім'я, свіжа вечеря кожного вечора та "а коли вже діти?". Де нескінченні плани, які ніколи не виконані повністю, від��ладені зустрічі, жертви та компроміси, де суспільний осуд та ходіння по канату над безоднею з ризиком зірватись в "та що ви за люди такі". Де мрії всихають та відмарають, як перецвілі бутони квітів, бо ніщо не вічне, і їм вже не 25, коли життя лише починалось - їм 28, коли люди повинні мати все, тому що... просто тому що. І байдуже, що оте "усе" на них чекає за кермом старої автівки, яку вони виміняли на нову модель. Ну бо негоже їздити на ауді, якщо можна купити тойоту, правда?

[nyotka]

Компанія інтровертів на відпочинку і один постраждалий Толік

- Та давно пора зібратися! Не бачилася тисячу років, ну, справді! - Іра міряла кроками кімнату притиснувши телефон до вуха. Вона намагалася узгодити з друзями дати для відпочинку за містом. У всіх своє життя, різні графіки. Добре хоч смаки на дозвілля співпадають.

Та які нафіг настолки? – вигукнула в трубку Іра, - Цього разу я хочу геть інакшого проведення часу, ніж зазвичай! Літо закінчується, молодість – теж, треба тряхнути старовиною, щоб запам’яталося на роки! Краще ящик вина, а не ось це ось все! Сказано, зроблено. Вже в кінці тижня мчали з Києва у авто Віктор з Ірою, Артем з Юлею і Ваня з мрійливою посмішкою. В багажнику приємно дзвеніли плящинки у ящиках.

Ви куди стільки набрали? – здивувалался Юля, як побачила це вєліколєпіє.

Ну, Іра казала, що цей відпочинок має бути несхожим на інший.

То ви рішили заллятися спиртним, як наглою кров’ю?

Та нехай! – ��укнула з переднього сидіння Іра, - Нам давно пора стрепенутися. Вийти за рамки нашого інтровертного середовища, набратися нових вражень.

Або просто набратися, - муркнув Ваня

Ну, стрепенемся! - відсалютував пивом Артем. За 3 години вже трохи втомлені дорогою, сонцем і пивом компанія заселилася на базі відпочинку «Дубки».

От йо! – сплеснула руками Юля, - Я забула молоко взяти до кави

Обійдешся, значить, - розсудив Артем

А я думаю, ти знайдеш мені молоко…

З чого б це?

Бо інакше, Артемку, ти теж обійдешся!

Поняв, приняв, - підняв руки вгору чоловік, - Буде тобі молоко. За якийсь час в Дубках вже був натягнутий гамак, між двома березами. Накритий стіл із закусками. На мангалі весело шкварчали шашлики. Кружало сонця ліниво рухалося на захід, а біля психоделічно розфарбованого будиночка не стихали тости та розмови. Іра лежала в гамаку з бокалом вина і говорила:

Друзі, я вас так усіх люблю! Давайте вип’ємо за те, щоб на наступну вилазку нас було на одну людину більше.

Нє, якщо я завагітнію, то ми не зможемо так гарно алкогольно відпочивати, - захмеліло гикнула Юля.

Та тьху на тебе! Я маю на увазі, щоб Ваня собі пару знайшов.

А, ну так то да… Артем тим часом хитнув Юлі головою в бік будиночку. Не встигли за нею зачинитись двері, як чоловік гаряче прошепотів на вухо:

Не знаю, як щодо результату. А ось за процес я всіма стирчащими запчастями! – та потяг вгору її футболку.

А куди ми поставили презервативи? - пройшлась язиком по його шиї Юля.

Ах, ти ж… А презервативи ми забули, по ходу.

Тьху! - роздосадувано видихнула Юля, - Спокусник із вас, Містере, як я не знаю що!

Ну, люба, ну може ми якось так…

Навіть не думай. Роби, що хочеш. Шукай, де хочеш. І ти мені, між іншим, ще молоко обіцяв!

Та буде тобі молоко!.. Юля грюкнула дверима будиночка. Артем поплентався за нею.

Ей! – підморгнув йому Віктор, - Посварилися?

Та таке…

Клич Ваню, в мене є засіб від поганого настрою. Хлопці пішли до альтанки над берегом річки. Там Віктор дістав сірникову коробку і наспівуючи почав скручувати косячок. По якімсь часі Віктор з Артемом вже дико ржали дивлячись одне на одного аж поки Містер не спохватився:

Вікторе, – повів він осоловілими очима по навколишньому пейзажу, - А нас же наче було троє… Друг захихикав:

Ну, да. З нами був Ваааня

А де наш Ваааня?

А не знаю.

Пішли шукати?

Пішли. Ваню вони знайшли на мосту через Рось. Заплаканий чоловік намагався перелізти через перила. Віктор схопив його за штанину:

Ваня, ти куди?

Топитись.

З якої радості?

Із горя, - похмуро проказав друг.

Що за горе? – веселилися хлопці. Їм здавалося це дуже кумедним.

А ви усі разом, а я сааам, - захлипав Ваня

Відставити топитись, - вигукнув Артем, - ти зараз ідеш до дівчат їсти шашлики. А ми тобі знайдемо пару. Хлопці попросили дружин приглянути за другом, коротко обмалювавши ситуацію.

А ви куди? – насупилась Юля.

По молоко до кави тобі і кондоми, кохана, - шепнув їй Артем на вушко.

А, ну тоді ладно. Недовго лиш. До найближчого села навігатор показував кілька кілометрів.

Для скаженої собаки 7 верст не гак, - згадав народну мудрість Віктор і хлопці тримаючись попідручки та підпираючи один другого поплентали попри ліс присвічуючи собі смартфонами.

Толік матюкнувся та підтягнув панчохи. Вони неприємно хляпнули до ноги силіконовою смужкою і одразу ж прищемили волоски на ногах.

Та щоб тебе! – вилаявся хлопець. І як його угораздило так проспорити? А Лєна ж главне, така піська, подруга дитинства й так підставила – змусила не просто переодягтися у дівчину, а й прийти в такому прикиді в клуб та пробути там весь вечір. Сама ж і лахи підігнала – сукню, туфлі (благо, хоч на платформі), ліфак свій і панчохи – будь вони неладні! На голову обруч косою. Губи йому якоюсь липкою фігньою навозюкала… «Красунька», - каже. Красунька Толік доштиїуляла до клубу, поправила бюстгальтер.

Життя ігра, а ми в ньому актьори! – розправила плечі і походкою від бедра ввійшла в освітлену зону біля східців. Зустріли Толіка усі з гумором. Він жеманничав, хихотів, обіймався, навіть потанцював кілька медляків з хлопцями. Всі сприймали його переодягання на ура, розваг бо не так багато, а тут такий цирк. Близько півночі Толя вийшов на вулицю стрільнути у когось цигарку, як із темряви вийшли 2 мужика з коровою.

На ловця і звір біжить, - гикнув Віктор, вказуючи на худющу дівчину з обручем-косою на порозі сільського клубу.

Страшненька якась, - з сумнівом протяг Артем.

Ну, слухай, Ваня пив пиво. Потім коньяк. Тоді понизив градус вином і ще пихнув. Думаєш роздивиться? На крайняк… може в неї душа красіва!

Ну, ок, давай спробуємо, - Артем підійшов ближче, - Дєвушка, а де тут магазин?

Магазини вже закриті, - відповів Толя, - Але он там нижче є бар.

А ви нас проведете? Хлопець почухав ребра, куди впивався лівчик, подумав, ну, тут поруч і всі свої, що вони йому зроблять, зрештою?

Ну, ходіть, покажу. Мужики з коровою потупцяли за ним. Поки Артем скуплявся, Віктор розглядав дівчину. «Ріл, страшненька якась, але зате вже поруч»

А тебе як звати, красуне?

Т… т… Таааня, - промекав Толік.

А років тобі скільки?

19, - чесно відповів Толік.

Таня, а Таня. А пішли з нами.

Ттта ні, я краще додому… В цю мить із бару вигулькнув Артем.

Знайшов! – заволав він розмахуючи стрічкою презервативів довжиною у вічність, - Ходіть! Артем підхопив Толіка попід одну руку, Віктор під іншу.

Ти пойми, - втирали хлопці, волочачи буксуючих корову і Толіка за собою, - В нас друг є – отакий мужик! Плечі – во! Руки – во! Характер – золото. Тільки не щастить йому. А тут ти така… душею красива. Ми зараз йому покажемо, може що й зростеться у вас. Толік ледь не зомлів від почутого. Його ведуть в єбеня, до трьох бухих в сраку мужиків. Вони гандонів купили, як на роту. А от коли той їх Ваня плечистий і ручистий побачить, шо він Толік ше й не дєвочка. Як піть дать голову відірвуть і в лісі прикопають. Від таких перспектив хлопець аж схлипнув.

Тттти чого? – спитав той із резинками.

В туалет потрібно.

Ща ми тебе до кущиків проведемо, ік! Кавалери його нарешті відпустили. Толік присів, але замість зняти труси, розстебнув туфлі. Швиденько роззувся і припустив по росі тільки подолом майнув. «Живим добіжу додому, більше закладитися в житті ні на що не буду. Й палити кину. За розум візьмусь…» За ним чувся свист і п’яні вигуки.

До вікна будиночка зазирнув ранок. Юля розплющила очі, потягнулась, глянула на хроплячого поруч Артема. «Штин, хоч святих винось», - подумала дівчина вибралася з-під ковдри, натягла на себе шорти з майкою, відчинила двері на вулицю і….. її лункий вереск розрізав літню спеку та понісся над Россю, лякаючи поодиноких птахів. Вся компанія очуняла та помчала, хто в трусах, хто в ковдрі дивитися, що трапилося. Прямо на них із дверей дивилася корова. Вона мирно дожовувала забуту вчора кимось пачку цигарок і філософськи дивилася великими вологими очима прямо в душу усім присутнім.

Ццце звідки тут? – пробелькотіла Юля.

Ну, ти ж вчора хотіла молока до кави, - позіхнув Артем.

І де молоко?

В корові, вєстімо.

Чуєш ти, алкаш –стендапер, ти де її взяв?

Треба Віктора спитати, я щось не дуже пам’ятаю, якщо чесно. Вітя теж не особо пам’ятав, що було вночі. Але відвоював хлопцям право відвести тварину в село після обіду, як хоч голова перестане боліти. Тому вони поправили келихом здоров’я за сніданком і пішли кататися на човні. Трохи повеселілі дівчата косплеїли на кормі Титаннік, Артем сидів на веслах. Ваня з Віктором дуріли та перекривлялися з дівчат обіймаючи один одного. Та всякі приємності закінчуються, а необхідність відвести корову залишається. Вирушили в село по обіді знову вдвох, Ваня повів дівчат на пляж на сусідній базі.

Добре, що м�� удвох, Артеме, я поговорити хотів. Ти зі вчорашнього щось пам’ятаєш.

Ну, клуб помню. І шо дівчину Вані знайшли. Помню, як йшли втрьох і з коровою. А до цього і після – провал.

Я теж десь так пам’ятаю. Оскільки дівчини вранці не було, значить Вані вона не сподобалась, січеш?

Натякаєш, що сьогодні зробимо другу спробу знайти йому тьолку?

Другу спробу, так. Тьолку – ні.

Не поняв.

Та схоже, що йому не дівчинку треба, а хлопчика.

Йобу дав???

Та ти не гарячкуй! Сам розсуди, він давно один, дівчина йому не сподобалась. А сьогоднішні обнімашки на човні наштовхнули мене на думку, що ми не там шукали йому пару.

Ти хочеш сказати, шо наш друг задньопривідний???

Ну, а ��авіть якщо так, то що? Він же наша сім’я. Це ж Ваня! Надійний, як скеля, завжди прикриє спину…

Де він тобі, блядь, спину прикриє? В Макдональдсі, шоб в тебе піднос з картохою не спиздили?

Ну, а навіть так? Ти що хочеш відмовитись від багаторічної дружби через таку дрібницю, як Ваніні уподобання у ліжку?

Та нє?

Тоді ми маємо йому допомогти. Не вийшло з дівчиною, знайдемо йому хлопця.

А як ми будемо його шукати?

Та хз. Давай пихнем, може щось проясниться.

Давай! Хлопці розкурили косячок і потиняли далі. Сонце пекло, село невмолимо наближалось, але трава вже почала діяти, тож їм їх план здавався чітким та надійним, як швейцарський годинник.

А що це ви Василишину корову водите? – підозріло стрельнула на друзів очима жінка з граблями на початку села.

Василишину? О! А де та Василишина живе? Нам до неї треба. Жіночка знавігувала їх на сусідню вулицю. Але Василишина хлопцям не зраділа

Грошей не віддам, - заявила вона, щойно відповіла на привітання.

То ми її купили??? – охнули хлопці.

Аякже! Приперлися вночі по молочко і вмовили продати вам цілу корову.

Так в нас же готівки стільки не було.

А ви на карточку перечислили. Артем з Віктором полізли в кишені за смартфонами перевірити додатки банку.

Тваю ж мать! Та це стільки корова нам коштувала?

Ні, - гавкнула бабця, - корова пішла по ціні корови. Остальне ви заплатили за мотузку. Хлопці застогнали і забили фейспалми. Віктор оговтався першим:

Розумієте, - сказав він, - Ми були трохи не в собі. Відпочивали, випили вина…

Кіно, вино і доміно. Не вмієш пити – їж гавно! - войовничо виплюнула бабка та схопила вила, - А ну пішли звідси! Разом з коровою! Понаїхали, ходять ночами, грошей вимагають. Людонькиииии!… Хлопці дременули вулицею від скаженої пенсіонерки, поки на її ґвалт не збіглося усе село.

І що будемо робити? – з сумом спитав Артем. Віктор не встиг відповісти, бо з іншого двору вже виходила ще одна бабуся.

Що це ви Василишину корову тут вигулюєте

Уже не Василишину, - буркнув Артем, - Купили ми її. Хочете вам продамо?

Та мені нащо? Я маю своє хазяйство. А ви її купили, а чи ви в курсі, що її ше доїти треба? Дивіться, он як вим’я роздуло.

Та коли ваша ласка, може ви допоможете, та здоїте? А молоко собі заберете. Бабуся погодилась.

А ви хлопці звідки? – питала вона цвіркаючи тугими цівками у оцинковане відро, - А відпочиваючі? А корова з вами відпочиває? В мене там на сусідній базі невістка працює, то я її попрошу, вона приходитиме доїти, поки ви там будете. А молоко заберете? Не треба стільки? То я вам в слоїка налляю, будете мати до кави.

Тітонько, - згадав Віктор про ще одну їх міссію в селі, - А ми хлопця шукаємо. Молодого, красивого такого, худенького.

Нащо нам молодий і худий? – пошепки спитав його Артем.

Щоб не зміг Вані фейс начистити, на випадок чого, - підморгнув Віктор.

Аааа, ну да, тоді да, – і вже вголос, - Худого нам треба!

Молодий, худий… То ви Толіка, напевно, шукаєте! Вам треба на сусідню вулицю. Там раптом що спитаєте, де Толя сирота живе, вам розкажуть.

А Сирота, це прізвище?

Та де! Сирота, бо сам один живе. 19 годочків і нікого в нього не залишилось.

Толік сидів за столом під вишнею, обганявся від мух і мастив скибку хліба свіжо купленим маргарином. Він якраз примружився від сонця та в очікування смакового задоволення, коли хвіртка відчинилась і на подвір’я зайшли 2 мужика з коровою на мотузочку. «Шо за грьобане дежав’ю?» - подумав хлопець, - «Як вони мене знайшли?»

Чуєш, пацан, - сказав той мужик, що нижчий, - Нас до тебе направили. В нас до тебе діло є. Розумієш, в нас друг є Ваня. Плечі – во! Руки – во! Характер…. Далі слухати Толя не став і чкуранув у темпі городами.

Блядь! Блядь! Блядь! – думав Толік на бігу, зашпортуючись об гарбузиння, - Богинюшка, де я так нагрішив? Жив, нікого не чіпав. А їхній Ваня, шо всєядний? Вчора дєвочку йому, сьодні мальчіка…Чи вони мене впізнали? Йой, шо буде?… Толік впав у сусідську копицю сіна і не вилазив звідти до самісінького вечора. Хоча його ніхто не чекав. Віктор з Артемом та коровою повернулися на базу відпочинку й там до ночі заливали невдачу вином і жіночими звіздюлінами. Про свої невдалі спроби знайти Вані пару вони мовчали.

Ранок дня від’їзду зустрічав трохи запухшу компанію друзів тверезою тишею і коровою. Остання відв’язалася, але не пощастило, щоб втекла. Продовжила пастися обдриставши мотузку.

Хлопці, з цим рогатим чудовиськом треба щось рішати, - сказала Іра. Вона підійшла і спробувала трохи обтерти жму��ком трави мотузок, щоб можна було його тримати в руках.

А це і є налигач? – задумливо спитала вона.

Налигач – це ми вже 2 дні, - зітхнув Віктор, - А корова на поводку.

Може заберемо її до міста і на м’ясо здамо, - почухав потилицю Артем.

Як варіант, – підхопив Віктор, - Прив’яжемо за роги до машини і поїдемо потихеньку.

Ви дебіли? – звилася Юля, - Грінпісу на вас нема! Відведіть туди, де взяли.

Туди ми вчора водили, - хмикнув Артем, - Ледь на вилах не покатались. А що якщо… Якщо продати її тому сироті?

Там скоріше віддати. Бачив той двір і халупу?

Та, бляха, вже чи віддайте, чи продайте, але нам через 3 години виїжджати і, надіюсь, цього парнокопитного з нами не буде, - взяла руки в боки Іра. Хлопці поїжилися.

Та є проблема. Той пацан якийсь перешуганий.

Так, всьо! – піднявся з пенька Ваня, - Сьогодні я з вами піду.

Толік встав пізно. Натяг труси, попив водички, коли двері його будинку скрипнули. Він метнувся до входу і спинився об мужика. Той стояв у одвірку, як скеля, плечі – во! Руки – во!

Добрий день. Мене звати Ваня… «Кабзда!» - подумав Толік. Тікати було нікуди. «От і смерть моя прийшла. Анальна. За шо?» Хлопець так поринув у свої думки, що й не одразу зрозумів, про що мужик говорить. Корову? Яку корову?

Так ти купиш в нас корову, чи ні?

Яку корову? Я дай Бог, шоб гречку сьодні купив.

Пацан, забери тоді безплатно, га? Ну, не везти ж нам її в Київ. Забереш?

Безплатно заберу, - кивнув Толік, думаючи, що краще зі всім погоджуватись, може буде не так боляче.

Ну, слава Богу, - закотив очі Ваня, - Лишайте її тут мужики, пішли скоріше, поки цей чумний не передумав!

Іра, Юля, Віктор, Ваня і Артем їхали додому в повній тиші. Кожен осмислював все, що прожили за 2 дні. Артема щось муляло в задній кишені, не витримавши, сягнув в штани рукою і витяг сяючу фольгою стрічку дешевих презервативів. Якусь хвилю втикав на неї, а тоді протяг на Прибалтійський манер:

Не пригодиилоооось. Всі заржали нервовим сміхом, заговорили навперебій:

Оце так вийшли з зони комфорту!

Чуть ферму не завели!

Вчасно поїхали.

А як би ви охарактеризували відпочинок в двох словах? – сказала Іра

За що? – озвучив Ваня.

Більше ��іколи! – сказав Віктор.

Кидаю пити, - відповів Артем.

Краще настолки, - зітхнула Юля.

А в селі понад Россю залишався Толік. Щасливий власник вгодованої тільної корови. Тільки спав ще кілька місяців погано. Зривався на кожен шурхіт, чекав чи не прийде хтось забрати анальні дивіденди за рогатий подарунок. А потім і його відпустило.

[polubotok]

​​Без світла бачимо ми вашу сутність,

Без пам'яті згадаємо весь біль.

Коли ж ви запитаєте про мудрість -

Ми злижемо із ран криваву сіль.

Запам'ятаєм зло все і нехлюйство

Мільйонами і сотнями людей.

Віддячимо за кожнеє паскудство,

Що ви робили сотнями ночей.

Пробудимо всередині героїв,

Що полягли за нас і нашу землю.

Знекровимо ваші псевдотеорії

Не лишимо й цеглини ми від кремлю.

Не лишимо із вами ми контактів.

Не хочемо вас знати ані дня.

Роквітнемо, укладем сто контракт��в

Поїдем в поле, верхи на конях.

Збудуємо міцнішую державу!

Високу стіну зведемо від вас.

В Криму будемо пити львівську каву,

Видобувати свій природний газ.

Оздобимо хатини квіточками -

Ті квіти будуть спогадом німим.

Помолимось за тих, хто ще є з нами,

Пишаючись, що маєм власний дім.

[yarikvadila]

"хай мовчать америки й росії коли я з тобою говорю" та "наша національна ідея від'єбіться від нас нахуй" це така велика мудрість нашого народу

[123-er--ed]

США жорстко вдарили по Москві! Кремль покарано за нову ракету. Санкції о 1. Заклик до миру: глобальна відповідальність за ядерне роззброєнняМи не можемо продовжувати жити під тінню зброї, здатної знищити наш світ. Настав час для світових лідерів, включно зі США, Європою та Росією, взяти на себе історичну відповідальність і розпочати реальне ядерне роззброєння. Це починається з відновлення прямих переговорів, подібних до тих, що колись привели до угод, таких як Договір про СНО, де держави домовилися скоротити свої арсенали.Людство неодноразово доводило, що здатне на великі звершення, коли об’єднується. Ядерна зброя — це не символ сили, а суворе нагадування про небезпеку, з якою ми стикаємося. Жодна країна, навіть найсильніша, не виживе у ядерній війні. Рішення має бути глобальним, а відданість — беззаперечною.2. Захист без руйнування: стратегія НАТО та її союзниківНАТО має бути не лише військовим щитом, а й прикладом співпраці між країнами для захисту життя та основних прав. Замість того, щоб зосереджуватися виключно на розробці зброї, пріоритетом має стати посилення розумної оборони: систем перехоплення ракет, кібербезпеки та стратегічних альянсів з країнами, які цінують демократію та права людини.В Україні підтримка має бути комплексною. Не лише військовою, а й економічною, освітньою та соціальною. Кожна українська родина, яка чинить опір, кожна громада, яка бореться за виживання, повинна знати, що вона не самотня. Україна — це не лише поле битви; це народ, який заслуговує на мир, надію та безпечне майбутнє.3. Ізоляція насильства, а не людейЕкономічні санкції можуть бути потужним інструментом, але вони мають бути цілеспрямованими. Ми не повинні карати цілі народи за рішення їхніх лідерів. Звичайні росіяни, як і всі інші, також заслуговують на краще майбутнє без війни та страху. Санкції мають бути спрямовані на еліти, відповідальні за агресію, залишаючи можливість для діалогу з тими, хто прагне змін.4. Розірвати цикл ненависті та помстиЛегко говорити про "перемогу" чи "поразку", але справжня перемога полягає в уникненні війни. Вбивство науковців, лідерів чи військових не лише є етично неприйнятним, а й продовжує нескінченний цикл насильства. Замість руйнування ми повинні будувати. Замість закриття дверей ми повинні відкривати канали комунікації. Це складний шлях, але єдиний, який забезпечить, що майбутні покоління не житимуть із травмою війни.5. Сила людей: непереборна силаЛідери приймають рішення, але люди втілюють їх у життя. Громадянське суспільство відіграє ключову роль. Від Лондона до Києва, від Вашингтона до Москви, ми повинні об’єднатися з чітким посланням: майбутнє належить не зброї, а людям. Мирні протести, громадські рухи та міжнародні ��ережі солідарності сильніші, ніж багато хто вважає. Кожен голос має значення.6. Послання Україні та світуНашим друзям в Україні: ваша стійкість нагадує, що означає боротися за свободу. Ви захищаєте не лише свою землю; ви стоїте за цінності гідності та надії, які ми всі поділяємо. Лідерам світу: ваші рішення сьогодні впливають не лише на ваші країни, а й на долю всього людства. Історія буде судити вас, але, що важливіше, мільйони людей розраховують на вашу мудрість і співчуття.Війна ніколи не є остаточною відповіддю. Єдиний спосіб перемогти — це забезпечити, щоб не було третьої світової війни, щоб ядерна зброя була роззброєна, а наші народи могли співіснувати в мирі.Фінальна рефлексіяТе, що нам зараз потрібно, — це не більше зброї, а більше розуміння. Не більше ненависті, а більше людяності

[ukrainianvibe]

Вишиванка: Символ української культури та гордості

Вишиванка — це не просто одяг, це символ української душі та багатовікових традицій. Кожен візерунок і кожен стібок на вишиванці несе у собі глибоке значення, передаючи спадщину та культурну ідентичність України. У сучасному світі, вишиванка стала відомою не лише в Україні, а й за її межами, як модний та стильний елемент одягу. На сайті Ukrainian Vibe ви знайдете широкий вибір вишиванок, що втілюють справжній дух українського народу та його творчість.

Історія та значення вишиванки

Вишиванка має давню історію, коріння якої сягає ще дохристиянських часів. Українці вишивали одяг для захисту від злих духів, хвороб і негараздів, а також для підкреслення своєї національної приналежності та соціального статусу. Кожен регіон України має свої унікальні візерунки та кольори, які відображають місцеві традиції і культуру.

Основні символи, що зустрічаються на вишиванках:

Квіти — символізують красу, родючість та життя.

Геометричні орнаменти — втілюють мудрість, гармонію та зв’язок з природою.

Птахи та звірі — вказують на духовну силу, свободу і захист.

Вишиванка у сучасній моді

Сьогодні вишиванка стала не лише символом національної ідентичності, але й частиною світової моди. Вона вдало поєднується з сучасними стилями та трендами, надаючи унікальності будь-якому образу. Ukrainian Vibe пропонує вишиванки на будь-який смак: від традиційних сорочок до сучасних футболок з вишивкою. Це дає можливість кожному знайти свою вишиванку, яка підходить під індивідуальний стиль та уподобання.

Види вишиванок на Ukrainian Vibe

В Ukrainian Vibe ви знайдете широкий асортимент вишиванок для всіх, хто хоче виразити свою любов до України та її культури:

1. Традиційні вишиванки

Традиційні вишиванки зберігають багатовікові візерунки та техніки вишивки. Ці сорочки часто мають насичені кольори та детальні орнаменти, які підходять для особливих подій, культурних заходів або національних свят. Традиційна вишиванка — це не ��ише одяг, а й спосіб вираження патріотизму та гордості за свою країну.

2. Сучасні вишиванки

Ukrainian Vibe також пропонує сучасні інтерпретації вишиванок. Це можуть бути футболки, сукні або навіть куртки з елементами української вишивки. Вони ідеально підходять для щоденного носіння і виглядають модно та стильно. Сучасні вишиванки — це чудовий спосіб поєднати традиції з актуальними модними тенденціями.

3. Вишиті аксесуари

Крім одягу, Ukrainian Vibe пропонує також вишиті аксесуари, такі як шарфи, сумки та головні убори. Ці аксесуари доповнять будь-який образ, надаючи йому українського колориту. Вишиті сумки та шарфи підходять для тих, хто цінує українську культуру, але хоче додати її елементи до свого стилю ненав’язливо.

Як обрати свою вишиванку?

Вибір вишиванки може бути непростим завданням, адже кожна з них унікальна та має свою енергетику. Ось кілька порад, які допоможуть вам знайти ідеальну вишиванку:

Оберіть свій стиль: Рішення залежить від того, для яких подій ви плануєте носити вишиванку. Для урочистих заходів більше підійдуть традиційні варіанти, а для повсякденного носіння — сучасні моделі.

Зверніть увагу на кольори та орнаменти: Оберіть ті візерунки та кольори, які найбільше вам подобаються і підкреслюють ваш стиль.

Оберіть матеріал: У Ukrainian Vibe доступні вишиванки з різних матеріалів, таких як льон, бавовна та інші натуральні тканини. Вибирайте тканину, що буде комфортною для вас.

Догляд за вишиванкою

Щоб зберегти красу та якість вишиванки, важливо дотримуватись правильного догляду. Ось декілька рекомендацій:

Прання: Ручне прання або делікатний режим в пральній машині. Уникайте агресивних миючих засобів.

Сушіння: Вишиванки краще сушити природним шляхом, не використовуючи сушарку, щоб зберегти кольори.

Прасування: Прасуйте на низькій температурі, вивернувши на виворітну сторону.

Переваги покупки вишиванок на Ukrainian Vibe

Ukrainian Vibe є надійним магазином для всіх, хто цінує українську культуру та прагне підтримати українських виробників. Ось декілька причин, чому варто вибрати саме цей сайт:

Висока якість: Всі товари на Ukrainian Vibe виготовлені з якісних матеріалів та ручної роботи.

Автентичність: Ukrainian Vibe пропонує лише справжні українські вишиванки, що відображають багатовікові традиції.

Доставка по всьому світу: Незалежно від вашого місця проживання, Ukrainian Vibe пропонує доставку по всьому світу.

Безпечний досвід покупок: Сайт пропонує зручні способи оплати та надійний процес оформлення замовлення.

Відповіді на часті запитання

Чи є вишиванки на Ukrainian Vibe автентичними? Так, всі вишиванки виготовлені відповідно до традиційних українських технологій і мотивів.

Чи здійснюється доставка по всьому світу? Так, Ukrainian Vibe пропонує міжнародну доставку, що дозволяє вам отримати свою вишиванку незалежно від місцезнаходження.

Як зв’язатися з Ukrainian Vibe? Ви можете написати на eurotekdigital@gmail.com або зателефонувати за номером +1 609-372-0333 для отримання консультацій чи допомоги.

Слідкуйте за Ukrainian Vibe у соцмережах

Щоб бути в курсі останніх новинок та акцій від Ukrainian Vibe, підписуйтесь на їхні соціальні мережі:

Facebook: Знайдіть нас у Facebook

Instagram: Слідкуйте за нами в Instagram

Вишиванка є невід'ємною частиною української культури та прекрасним способом виразити свою ідентичність. Незалежно від того, чи є ви українцем за походженням, чи просто захоплюєтеся культурою України, Ukrainian Vibe допоможе вам знайти вишиванку, яка стане символом вашої поваги та любові до цієї прекрасної країни. Відвідайте https://ukrainianvibe.com/ сьогодні, щоб знайти свою ідеальну вишиванку та додати трохи українського колориту у свій стиль!

[maks-bookman]

Алеcсандро Барікко "Море-океан"

Алеcсандро Барікко "Море-океан"

Ця книга залишила в мене подвійне відчуття. Не можу сказати що вона не сподобалась, та не можу сказати, що я від неї в захваті.

Ця книга про все та ні про що. Гарно написана, чудові словосполучення, кучеряві. Але загалом вони не будують сюжет. Одні натяки на щось надлюдське.

Всі персонажі ні як між собою не пов’язані. Їх об’єднує тільки місце де вони опинились.

Вони мають ціль, кожен свою. Мені здалося, що це книга про людське життя, яке зупинилося на якісь стадії й ця пауза не дає рухатися далі. Всі персонажі мають таку паузу. Але не розуміють, як знятися з неї. Як подолати цю зупинку, як справитися зі своїми тарганами.

Коротенькі оповідання, які складають цю книгу, це ніби частинку якогось пазла, який ти намагаєшся зібрати, але в тебе не виходить, тому що частинки не підходять чи ти не бачиш усієї картини.

Сюжетні лінії скачуть й важко зібрати все до купи. Було відчуття, що автор намагається щось розповісти цікаве. Але його думки не можуть з'єднатися в одну й він скаче від одного сюжету до другого. Можливо це був такий задум, але мене це не сподобалось.

Книга насичена символами, натяками, метафорами тощо. Це надає її атмосферності.

Я ще думаю, що можливо не зрозумів цю книгу, не дійшов до мети автора. Таке теж буває, коли книга і читач на різних хвилях. В мене так було з книгою «Ловець океану».

Якщо автор дуже глибоко копнув, то можливо переграв сам себе. На мою думку, не всі читачі зрозуміють ідею автора.

Я б зрівняв цю книгу з картиною, яку пише художник. Багато мазків, багато штрихів. Деякі акуратно лягли на полотно, деякі не вдалися й художник пробує якийсь другий спосіб, щоб виправити. З кожним мазком шар фарби товстішає й через нього важко продертися.

Я відчував себе як на гойдалках, то підносився до неба, то опускався до землі. Єдине що було цікаве, то розповідь про море. Тут автор перевершив самого себе.

Море - це дзеркало, в якому відображаються життя. Море це й Б-г, який все породив, якого не можна побачити, але можна відчути, торкнутися. Море це доля, це нескінченний розум, мудрість. Море це порятунок. Море перевіряє людей, спокушає. Море дарує людям спокуту.

Книга не проста для читання. Вона дивна.Можливо цю книгу читати декілька разів, щоб зрозуміти душу оповідання.

******************************************************************************************  

А вам сподобалась ця книга? Яке враження залишилося у вас? Пишіть у коментарях.

****************************************************************

Ставте вподобайку. Шукайте   «Хроніки Книголюба» у соцмережах. Рекомендуйте своїм знайомим та друзям.

******************************************************************

Текст пройшов перевірку на плагіат. Унікальність тексту 100%

Якщо знайдено помилку в тексті – пишіть

*********************************************************************************

#враження_UA #читаю_книги_щодня #ПроКниги_Що_почитати #Хроніки_Книголюба  #Алеcсандро_Барікко #відгукнакнигу   #блог_про_книги   #книжкове_суспільство  #блог_українською        

[svyatosogodni]

День Святої рівноапостольної княгині Ольги ⠀ Сьогодні День Святої рівноапостольної княгині Ольги — свято на честь однієї з найвпливовіших жінок в історії Київської Русі, яка першою з князів прийняла християнство і значно зміцнила державу. Її мудрість і сміливість стали прикладом для наступних поколінь. ��ізнатися більше про цю видатну постать та її внесок у розвиток нашої країни можна за посиланням у нашій статті: https://sogodnisvyato.com.ua/den-svyatoyi-rivnoapostolnoyi-knyahyni-olhy/

[markeduke]

Відкрийте для себе свій стиль, здоров’я та життєву мудрість за допомогою журналу моди Blique

Ви втомилися гортати журнали, які лише дряпають поверхню того, що вас справді цікавить? Не дивіться далі, ніж Blique Fashion Magazine — Український інтернет-журнал Blique.com.ua, який настільки ж різноманітний і всебічний, як і ваші інтереси. Від модних тенден��ій до цілісного оздоровлення, кмітливих ділових поглядів та життєвих порад, Blique має все це під одним стильним дахом.

Почнемо з моди, бо, будьмо чесними, хто не любить гарного вбрання? Журнал Blique – це ваше джерело для всього, що стосується моди. Незалежно від того, чи займаєтесь ви високою модою чи вуличним стилем, Blique куратує Статьи про моду и стиль от Blique. Це як мати особистого стиліста під рукою, вести вас по постійно мінливому світу моди з впевненістю та чуттям.

Але мода полягає не лише в тому, щоб виглядати добре —, а й у тому, щоб почувати себе добре. Ось чому Blique присвячує значну частину своїх сторінок спорту та здоров’ю. Від процедур тренувань та здорових рецептів до порад щодо психічного оздоровлення та порад щодо самообслуговування, Blique має скарб Статті про спорт та здоровʼя. Незалежно від того, чи є ви любителем фітнесу чи просто починаєте оздоровчу подорож, Blique надає інструменти та мотивацію, щоб допомогти вам жити своїм найздоровішим життям.

Тепер поговоримо Бізнес від Blique. Незалежно від того, чи є ви підприємцем, корпоративним професіоналом чи прагнучим магнатом, Blique пропонує неоціненну інформацію про світ бізнесу. Від галузевих тенденцій та історій успіху до практичних порад щодо просування по службі та управління фінансами, Blique оснащує вас знаннями та натхненням для процвітання конкурентного бізнес-пейзажу. Це як мати наставника, який там був, зробив це і готовий поділитися з вами своєю мудрістю.

І звичайно, жоден всеосяжний журнал не був би повним, не пропонуючи керівництва щодо багатьох аспектів життя. Від орієнтації на стосунки та особистісний розвиток до управління фінансами та вивчення світу, Blique охоплює все це з глибиною та співчуттям. Незалежно від того, чи шукаєте ви поради щодо пошуку кохання, подолання перешкод чи здійснення пристрастей, Blique надає дорожню карту для життя найкращим життям.

Те, що справді відрізняє Blique, – це його прихильність до автентичності, всеосяжності та цілісності. У світі, де досконалість часто зображується як норма, Blique відзначає різноманітність у всіх своїх формах. Від представлення моделей різної форми, розмірів та фонів до посилення голосів, які часто маргіналізуються, Blique прагне створити простір, де кожен відчуває себе побаченим, почутим та представленим.

Отже, якщо вам набридли журнали, які лише дряпають поверхню, настав час зануритися на сторінки журналу моди Blique. Незалежно від того, чи шукаєте ви натхнення в стилі, поради щодо оздоровлення, ділові поради чи життєву мудрість, Blique пропонує всебічний та всеосяжний досвід, який відповідає всім аспектам вашого багатогранного життя. Тож візьміть копію, влаштуйтеся за чашкою чаю і підготуйтеся до натхнення, уповноваження та підняття всього, що може запропонувати Blique.

[Related site1] [Related site2]

[drpbk-collegelibrary]

Всесвітній день вишиванки

Сьогодні ми відзначаємо одне з найяскравіших та найтепліших свят – Всесвітній День Вишиванки. Вишиванка – це не просто одяг, це символ нашої історії, традицій та єдності. Кожен візерунок на ній несе в собі частинку душі нашого народу, передає мудрість поколінь і об’єднує нас в спільну родину.Давайте сьогодні одягнемо наші вишиванки з гордістю і вдячністю. Нехай цей день нагадує нам про силу нашої…

[ozrti]

Ozrti

Ласкаво просимо на Ozrti – ваш надійний гід у світі астрології та східного календаря. Ми прагнемо допомогти вам відкрити глибини космічної мудрості та зрозуміти, як зірки й рік народження формують наше життя. На нашому сайті ви знайдете захоплюючі гороскопи, які розкривають характер та майбутнє для кожного знаку зодіаку, а також детальні інтерпретації впливу планет і зірок на вашу долю. Дослідіть секрети східного календаря та дізнайтеся, як рік вашого народження впливає на кар'єру, любовні стосунки, здоров'я та особистий розвиток. Наші статті та інструменти допоможуть вам зрозуміти приховані аспекти вашої особистості та обрати найкращий шлях у житті. Приєднуйтесь до спільноти Ozrti, де багатовікова мудрість зустрічається з сучасним світом, щоб ви могли краще пізнати себе та оточуючих. Відкрийте для себе своє істинне призначення разом із нами! -ozrti

[ya-chytouch]

Восьме життя (для Брільки)

Це був великий комітмент, навіяний відпусткою. В мене є переконання, що великі книжки не варто часто відкладати, а ліпше читати залпом - бо ще важче потім буде взятись за них знову після тривалої паузи. Люди шукають новизни, а комітитись на 1000 сторінок ��е протилежне від новизни. Це вияв довіри автору. Це треба довірити автору добрий шматок свого життя.

І так, в цьому випадку з 1000 сторінок ти отримуєш всі 1000. Жодної зайвої сторінки. Все доречно. Слухаємо розповідь про 5 чи шість поколінь однієї грузинської родини, таким чином отримуємо глибший погляд в ці всі міжпоколіннєві непорозуміння, також маємо сетинг, який змінюється, адже змінюються часи, і отримуємо періодичну зміну персонажів. Як на мене, безпрограшний варіант. 

Як можна здогадатись, в книжці на 1000 сторінок (досить то підкреслювати, теж мені досягнення) є багато всього, про що можна подумати. Але задисклеймерю, що писатиму про те, що відчитала, і не обіцятиму собі осягнути весь твір повністю. Книжка ця взагалі придатна до перечитування. Однозначно якісна. 

АЛЕ! Але читати її було нелегко. Не через те, що така довга історія тебе нудить, і хочеться чогось нового (бо це також буває). Скоріше, сідаючи до Восьмого життя, маєш бути готова читати про травмуючий досвід. Це не релаксове читання після роботи. Це не книжка, куди втікаєш під час нападів тривожності. Це книжка, яку маєш сприймати всерйоз, бо вона жива, relatable і щира. Навіть пафосні сцени там не over-the-top пафосні, а якраз так, як треба. Я навіть три рази плакала, і ще більше стримувала клубок в горлі - що для мене не є дуже типовою поведінкою під час читання (але з віком і війною ми стаємо сентиментальніші).

І, до речі, про війну там теж багато, бо останні 100 років не були найлегшими для Грузії (як і ні для кого, хто сусідить з росією). Проте авторка вміло розписує історичний контекст, і навіть непідготовлений не читатиме книжку з відчуттям нерозуміння, і не відкладе її серед сторінки з думкою “перше треба прочитати історію Грузії, а потім Восьме життя”. Ні, то книжка не з таких. Авторка тверезо оцінює свого читача, не змушує його знати всі історії на світі, аби вникнути в розповідь. Великий плюс за це.

Про що для мене ця книжка?

Про вміння втрачати. Проживати втрату. Втративши частину себе, усвідомити, наскільки то була велика частина. Бути вдячним за те, що було - або, що воно закінчилось.

Про вміння обирати себе, але іноді і жертвувати собою. 

Про неможливість втечі від минулого. Або непотрібність. А іноді необхідність.

Про важливість дому, і про людей, що відчуваються, як дім. 

Про примирення з собою. 

Про те, що прощати необов’язково. Про те, що іноді пробачити когось треба тобі самій, а не тій особі - бо так ти звільняєш саму себе. 

Про історію з погляду жінки - історію, яка розгортається в той час, коли чоловіки реалізовують свої амбіції, які виникли в результаті непропрацювання найпростіших дитячих травм. 

Про похитність его “непохитних” чоловіків від найменшого подуву вітру

Про егоїзм, що маскується під альтруїзм. 

Про те, як не контролювати дітей, а просто любити. 

Про важливість пам’яті. 

Про мудрість - і звідси дійсно можна набратись мудрості, бо ти проживаєш не одне життя, а цілих скількись там. 

Про те, що наші історії пов’язані, і завжди будуть пов’язані, хочемо ми того чи ні.

Розуміння себе через свою історію + Розуміння своєї історії через себе. Розуміння інших через їх історії, і через себе.  І навпаки - кал��брування себе через інших.  Про важливість розуміння інших, але й повагу до своєї перспективи. Незастигання, вічний рух по вічній вісімці; настоювання істини в собі, як вина, від якого колись маєш сп’яніти. Шукання себе по всьому світі, збирання пазлів по місцях, куди ніколи їх не клала, і, без сумніву - останній пазл завжди буде в тебе вдома.

Насправді, книжка місцями навіть дуже терапевтична - авторка не просто описує емоції персонажів, а тонко аналізує їх, делікатно підказує нам, які самі з цими емоціями колись, можливо, стикались, що треба довіряти собі і слухати свою інтуїцію.

Ну ви зрозуміли, що я дуже дуже раджу вам “Восьме життя (для Брільки)” від Ніно Харатішвілі. Але то не буде легко.

А ще жінки всі феміністки! Бабці-феміністки, що знають життя і собі ціну. Жінки, що будують собі шабетку спеціально для занять балетом в 80 річному віці.

А ще про історії, які зберігають наші шрами і тілА.

------------------------------------------------------------------

пасаж про один епізод, нижче якого підуть мої відібрані цитати і коментарі до них) - а, ну і далі будуть спойлери

------------------------------------------------------------------

“Щасливий” суїцид Кіті

А чи щасливий? Загалом, мене здивував цей новий концепт - “спокійного суїциду”. Вмиротвореного суїциду. Чи всі суїциди такі? Однозначно, в цьому має місце відчуття “it’s enough” - не втома, а скоріше, певно, якась повага до себе, до меж болю, які можеш витримати. Або передчуття, що насолоджуєшся зі всіх сил, а далі вже сил на насолоду не буде. Щось типу “зупинися мить, прекрасна ти” - але свідоміше, ніби тобі хочеться завершити свою історію саме так, бо все опісля - пусте. Також є роль "привидів" - якесь знамення, що речі цього світу тобі більше не цікаві, що ти більше резонуєш зі старим, першопочатковим, болючо-рідним. Це дуже неоднозначний момент “Восьмого життя”. Вибрати собі смерть, вибрати померти щасливою, втекти від майбутніх жахливих моментів. В цьому й полягає свобода, яку забрали в Гіоргі - обирати чи вмерти, чи жити - заради самого життя, заради загального блага. Бо людям некомфортно від смертей інших людей. Але річ в тому, що не для всіх людей більшим благом буде життя. 

Іноді ми так боїмось болі, що дозволяємо цьому страху забрати в нас частинку життя. Треба мати дуже велику сміливість, аби бути готовим до болю. 

2 грудня 2023 - 13 січня 2024

Тут підуть хаотичні нотатки. Скоріше для себе, але це теж дуже цікаво.

●～●～●～●～●～●～●～●～●～●～●～●～●～●～●～●～●

1- класна мудра бабця

✧ Столітніми сльозами я оплакувала облуду любові…

✧ Переживи всі війни.

✧ Боже, бо ж не може так бути, що я народилась з усіма своїми думками і бажаннями, а Ти хотів би, щоби я лише підкорялась.

✧ Текля воліла жити ілюзією, що досить лише перечекати, як цей ідіотський путч скінчиться, і все повернеться на свої місця….Текля сподівалась, і ці сподівання їй були необхідні, як повітря. - про важливість надії, і важливість ілюзій для людей, вік яких вже не дозволяє їм чекати кращих часів

✧ Хай навіть Текля небагато знала про життя, одну річ вона знала ��остеменно - що таке краса. - це речення навчило мене знову цінувати важливість деталей, дрібничок, які помаленьку, по ковточку роблять твоє життя кращим - текстури, кольори, вогники, жива гілочка ялини

♪♪ З чекання нечасто буває щось добре - ти мусиш танцювати, золотце! - танцюйте кожен свій танець!! Слухайте бабцю!

!!! вона нарешті відкрилася сльозам

2 - the perfect hostess

❉ … в ролі непрожитої мрії.

❉ Багато міст Союзу отримали нові назви: минуле стирали так, наче до революції життя не існувало взагалі.

❉ Формувались острівці безсилля - xмари громадились, небо тьмяніло і набувало барв хамелеона. Верба на березі ріки опускалась нижче і гладила землю, ніби втішаючи її: буде ще гірше, і природі слід підготуватись.

3 - a man 🚩

[Як на мене - Костя, то персонаж, який мусив би походити з рік на терапію, виплакатись і виговорити свої daddy і mommy issues, і через те перестав би виливати злість від своїх фрустрацій на сім’ю. Як втім, і кожен “мужній” чоловік.]

⊳ Досі її єдиною константою була безнадія, і вона боялась її втратити, адже вважала, що нова надія може поставити життя під загрозу.

[ Іда, і багато хто з нас, що бояться бути щасливими в моменті - от цікаво, вона любила б його і дорослим, чи тільки поки він ще рожевощокий і блакитноокий, і пахне молоком? чи любила б вона те, що з нього стало, а чи відчула б огиду до того? а з нього б стало те саме, навіть якби вона залишилась поруч? чи любила вона його, а чи його безтурботну юність, легкість, запал, волю? бо молоді чоловіки назагал дуже милі, поки.]

!!! Ділились теперішнім і дарували один одному спогади на майбутнє.

— Зараз війна і в такий час не одружуються— Або в саме такий і одружуються

!!! Вона дала йому ім`я, а потім знову закидала землею.

⊳ Iда притулилась до стіни, й слухала, як зачарована. Вона стежила з�� грою дівчини, яка з кожним звуком виганяла з її рук, тіла й голови війну та переносила в інший світ. Той, у якому були освітлені кав’ярні й осяйні бульвари, якими гуляли ситі люди. В місто з фіолетовими ліхтарями, доглянутими під’їздами і красиво вмебльованими помешканнями; туди, де до чаю можна було замовити яблучний пиріг і де пахнуло французькими парфумами. Де люди носили теплі пальта і шкіряні рукавички. Де можна було піти в кіно або послухати концерт.

4 - втеча

᯽ Утім, обоє були достатньо розумними, щоб усвідомлювати: вони стали б лише посередніми музикантами, тож ліпше вже стати найкращими у світі слухачами.

᯽ …це кохання було спогадом про інше кохання…

᯽ Крістіна зачаровано слухала, й не зменшувала гучності, аж доки співмешканці змирилися з оперою як постійним супроводом свого буденного життя.

᯽ Система й далі вимагала данини, люди боялись спогадів і пригадувань, адже ті могли вибити ґрунт з-під ніг, змінити життя до невпізнаваності, потопивши людину в ненависті до себе. І як жити після того, як дізнався цю кляту правду?

5 - Зина і порив

⍋ Нана дивилася на доньку. А цей ображений голос - як би їй хотілося записати це речення на плівку, щоби потім прокрутити його Кості. І цей глибоко прихований гнів в Елениному голосі!

⍋ І так само, як Фред не могла позбутися свого Мьодлінга, Кіті не могла змити з себе свій Схід.

⍋ Якщо вона мститься йому, думав Міка, то навіщо ж ранить і себе? Навіщо принижується?

⍋ Але коли людина, через яку ти проливаєш сльози, раптом опиняється перед тобою, тоді ти не плачеш, а використовуєш час, який маєш; а сльози зачекають, їх завжди можна виплакати навздогін.

⍋ Щось у ній зламалось, наче вушко в глека: вона застрягла між ненавистю до себе і зневагою до оточення і родини та шукала наступних пригод, щоби розбити той глек остаточно, аж доки він не перетвориться на друзки, які більше не можна буде склеїти докупи.

⍋ Вона вчинила дещо жахливе - в цьому Елена не мала сумніву, - але покарання за свої дії не отримала. Навпаки - покарали не того. Вона хотіла знайти Бога, бо якщо вже родин�� чи держава не думали її карати, то хай би це вже вчинив сам Господь. - це ТАКА Зина з Домонтовича, така!

⍋ І тієї миті, коли вона вимовила це лихе ім’я, це прокляття, її охопив справжній жах. Вона щось зруйнувала. Власними руками знищила свої ж сподівання. Тепер вона остаточно приречена, і…їй раптом стало добре, вона відчула полегшення.

⍋ Не відповідати жодним сподіванням. Не заслуговувати любові. Не мати жодних ілюзій про порятунок. Тепер вони підуть на дно разом. Із ним. Так. Якщо йому не потрібні її дари, то доведеться йому прийняти їхнє спільне нещастя. Так. Амінь. Алілуя. - це така лінія.така.

⍋ ЛИШИТИСЯ ЖЕРТВОЮ (це про вічну, зразкову жертву, а не Елену)

⍋ В ті миті вона з покорою приймала той факт, що вона - вбивця, і їй не годиться кимось гидувати, байдуже, що та людина вчинила або могла вчинити.

і ще сторінка 691 - про ілюзії Лани і Елени стосовно Міки, що допомагали їм не розчаруватись остаточно і усвідомити, що всі їх старання були lost on him

6 - ампліфікація і пошук криком

◈ Тоді я зрозуміла, що їй дуже погано, якщо вона вже не може стриматися - виконати одну з найважливіших своїх щоденних місій.

◈ Мабуть, саме того дня я збагнула, що в мою коротку, банальну історію життя вже вписано так багато інших історій, і всі вони співіснують з моїми власними думками й спогадами, які я збирала та з якими виростала. І що історії, які я виманювала в Стасі, не були байками, які вели мене в інший час, а творили той безпосередній ґрунт, на якому я росла. - цей пасаж збігається з моїм давнім пасажем про те, що кожен з нас є мікрокосмосом, в якому є свій лор, і лор наш формується з усього, що прилипає до нас впродовж життя, і ми передаємо це все далі і далі, і котимось по світу як липка кулька, яка чіпляє до себе кожен папірець, що лежить на її дорозі

◈ І звідтоді, як замість двох привидів під вишнею почало з’являтись троє, я знала одне: вимір нереальності, який для неї завжди співіснував з реальним, тепер переважає. - від таких слів мені іноді скоріше хочеться стати старою і мудрою, але для того потрібно пройти через багато ��олі

◈ Звісно, тієї ночі ми були розумнішими і мудрішими за саме життя. - ко-хан-ня

◈ Вона шукала прихистку в епіцентрі подій, і там його й знайшла.

◈ Раптом ці написи (на парті) здалися мені надійним орієнтиром, знаком того, що світ, який я знала, колись справді існував, і був не лише в моїй уяві.

◈ Мені треба було триматись фактів, надійних фактів, нормальних речей, яким можна було довіряти. Часу. Обличчя Міро. Запаху постільної білизни. Плям на своєму одязі. Евкаліпта на його підвіконні. Плакату зі швидкісною машиною на стіні. То були речі, які можна було збагнути, які я знала, і які не обтяжували. Все решта здавалось надмірним і вимагало надто великих сил.

!!! Я вчепилась в нього так, ніби його тіло могло допомогти мені стерти всі ті картинки й звуки, ніби їх ніколи не існувало.

◈ Ти не можеш прожити своє життя за когось. І за тебе ніхто не проживе твоє. Було б жахливо, якби це було можливо. Тому просто стань тією, ким ти хочеш, а іншим дай спокій.

Роби те, що вдається тобі найкраще.

!!! Якщо не знаєш, хто ти, то спробуй вибрати з-поміж усіх можливостей свого “Я” одну найнеймовірнішу, і стань саме нею.

◈ Збагнути себе я могла тільки через досвід, проживаючи саме життя.

!!! Люди починають усвідомлювати, що за такий омріяний суверенітет доведеться поплатитися способом життя.

◈ Мої припущення тільки міцнішали, вона робила все, щоб довести собі, ніби він має рацію, і вона справді відповідає його уявленням про неї, а отже, заслуговує саме такого ставлення. 

!!! Мене вже не цікавило, що я пишу, і чи воно взагалі добре. Головне, що я це робила.

◈ Війна і так уже всюди. Річ лише в тому, як дивитися - з заплющеними чи розплющеними очима.

◈ Погано було не те, що я не могла плакати чи скаржитись, і не те, що я все приховала, і навіть не те, що не могла більше торкатися Міро, і не могла йому нічого пояснити, караючи за те, в чому він не був винен і про що не мав жодного уявлення. І навіть не той факт, що свої гнів і ненависть я спрямувала не на тих, хто зі мною це вчинив, а на себе саму. Найгіршим було те оніміння. Нескінченна порожнеча всередині. Стриманість, із якою я проживала кожен день. Бездушне тривання звичного плину життя. Подальша німота існування - так, ніби нічого й не сталося. Оте нізащо-нічого-не-показати, тільки дисципліна і старанність.

◈ Мабуть, запас його співчуття вичерпався так само, як і моє бажання щось пояснювати.

◈ …привів мене в любов…

!!! На терасі я почула як велика Стася співає маленькій Анастасії колискову.

◈ Іноді людина значно сильніше, коли вона слабка

◈ Я знала, що якась часточка мене назавжди залишиться в цьому місці. Але також я знала, що ця частка більше не придатна до життя.

7. більше пошуку в порожнечі

✾ Ми не сказали ані слова. Тільки мовчки боролися, намагаючись розтягнути грудні клітини, щоби впустити туди одне одного, зішкрібаючи ті часові нашарування, що приросли до нашої шкіри, як струпи на ранах.

✾ І раптом, спрямувавши погляд у сіру морську далечінь, я збагнула, що в мені накопичилось аж забагато історій, які відволікали мене від погляду вперед, надто великою була спокуса Орфея - спокуса зосередити погляд лише на тому, що позаду.

✾ …уникати їх обох, і їх очікувань від мене

✾ Ніби вона прийшла в цей світ без пуповини, і її найбільшою метою було знайти цю пуповину.

✾ Всі ці маленькі хитрощі допомагали їй узяти під контроль буденність, захищали її від постійної уявної загрози, якою було не що інше, як смерть. (Дівчинці треба хтось, хто малював би листя плюща на цегляній стіні навпроти)

✾ Пишучи, я змушена була наново відкривати почуття. Як люди, що після важкої травми наново вчаться ходити чи говорити.

•────•~❉᯽❉~•────••────•~❉᯽❉~•────•

Бонус для тих, хто дочитав - моя натхнена поезія

все відмерло (більше нічого й втратити) залишились сумніви чи було все взагалі ІДИ лягай на траву притулись до землі послухай кроки якими топтався твій ряст коли минуле залишало в тобі сліди

[uageek]

🌟 Анонси фантастики від видавництва Апріорі на 2024 рік

📓⛰ «Скеля Прощання» Теда Вільямса, друга книга трилогії «Памʼять, Скорбота та Шип»

📜 Це час темряви, жаху та найвищого випробування для Ост��н Арду, адже дика магія та жахливі поплічники Короля Бурі поширюють своє, здавалося б, непереможне зло по всьому королівству. Поки принц Джошуа намагається згуртувати свої сили у пошуках останнього притулку і місця згуртування — Скелі Прощання, місця, оповитого таємницею і давньою скорботою, — Саймон відчайдушно намагається дізнатися правду про майже забуту легенду, яка приведе його із зруйнованих цитаделей людей до таємного місця, де майже безсмертні мають нарешті вирішити, чи варто їм об'єднуватися з расою людей у фінальній війні проти тих, хто має з ними спільну кров.

📘🗡 «Таке блискуче минуле» Ґая Ґевріела Кея

Роман у спільному з «Сарантійська мозаїка» світі через тисячу років після сарантійських подій. Оскільки це приквел «Children of Earth and Sky», то, можливо, з часом ми отримаємо і його, але скоріш за все після «All the Seas of the World», сиквелу «A Brightness Long Ago».

📜 У кімнаті з видом на нічні водні артерії морського міста чоловік згадує свою молодість і людей, які сформували його життя. Розум Даніо Серра допоміг йому вступити до відомої школи, хоча він був лише сином кравця. Він потрапив на службу до двору правлячого графа — і незабаром дізнався, чому цього чоловіка називали Звіром. Доля Даніо змінилася в ту мить, коли він побачив і впізнав Адрію Ріполі, яка однієї осінньої ночі увійшла до покоїв графа з наміром вбити. Народжена для влади, Адрія обрала замість комфортного життя життя, сповнене небезпеки — і свободи. Саме так вона зустрічає Даніо в небезпечний час і в небезпечному місці.

📗🦄 «Остання з однорогів. Два серця» Пітера Біґла

Класика фентезі з додатковою історією, що оповідає про події після завершення «The Last Unicorn».

📜 Вона була чарівною, красивою до неймовірності — і абсолютно самотньою… Одноріг жила з незапам'ятних часів у лісі, де смерть не могла нічого зачепити. Дівчата, які бачили її славу, були благословенні чарами, які вони ніколи не забудуть. Але за межами її дивовижного царства темні шепоти і чутки несли звістку, яку вона не могла проігнорувати: «Однороги зникли зі світу». З допомогою недолугого мага та незламної діви, вона вирушила дізнатися правду. Але вона боялася, що навіть її безсмертна мудрість нічого не значить у світі, де божевільний король, втілений прокляттям і жахом, жив лише для того, щоб переслідувати останню з однорогів, щоб приректи її на загибель…

📕🏰 «Сходження Сенліна» Джосаї Бенкрофта, перша книга тетралогії «Книги Вавилону»

📜 Вавилонська вежа — найбільше диво світу. Величезна, як гора, стародавня башта вміщує незліченну кількість королівств, воюючих і мирних, що накладаються одне на одне, як шари пирога. Це світ геніїв і тиранів, розкоші і загрози, незвичайних тварин і таємничих машин. Невдовзі після приїзду на медовий місяць до Вежі скромний директор маленької сільської школи Томас Сенлін втрачає свою дружину Марію у величезному натовпі туристів, мешканців та лиходіїв. Сенлін сповнений рішучості знайти Марію, але для цього йому доведеться пройти через божевільні, бальні зали та бурлескні театри. Він повинен пережити зраду, вбивць та ілюзії Вежі. Але якщо він сподівається знайти свою дружину, йому доведеться зробити більше, ніж просто вистояти. Ця тиха людина письма має стати людиною дії.