#листя під ногами | Explore Tumblr posts and blogs

foolish-neko-reads · 6 months ago

Text

"Спів зозулі" Френсіс Гардінґ

Чи винне пташеня зозулі у тому, що його підкинули до чужого гнізда?

Звісно ж прочитати цю книгу мене спонукало те, що сюжет обертається навколо фейрі. Я ніколи не пройду повз літературу про чарівний народ. Та, як виявилось, це є не єдиною принадою роману.

"Спів зозулі" відноситься до ніші янґ-едалту, що в нас прирівнюється до підліткової літератури. Враховуючи, що головною героїнею є 11річна (майже) дівчинка, то асоціювати себе з нею зможуть навіть не молоді люді, а саме діти. Проте написана ця книга не дитячою мовою, вона звертається до читача як до дорослого, тож насолодитись нею можуть як підлітки, так й дорослі люди. Я вважаю це перевагою - з підлітками не треба розмовляти, як з маленькими дітьми.

Також мені дуже сподобалось вміння Гардінґ створювати атмосферу. Забігаючи наперед та порівнюючи з ще однією її книгою, я ще чіткіше бачу, як вона гарно використовує стиль оповідання, щоб скерувати історію. У центрі сюжету перебуває відміна (підміна) - чарівна істота або зачарована обманка, яку залишають замість викраденої дитини. Головна героїна є опудалом, лялькою з гілок, листя, павутиння та особистих речей викраденої дівчинки, які наділені її спогадами. Гардінґ чудово обігрує це навіть в описах природи, у порівнянні звуків та явищ з сухим листям, плюскотом калюж, пташиним криком тощо. Вона описує світ знайомими для ��ідміни образами - природними, дикими, далекими від людського міського сприйняття. В цих описах відчувається подув прохолодного вітру, що пахне мохами та сирою корою, м'яка пружність гнилого підліска під ногами. Це створює чудову атмосферу у романі про фейрі.

Не можна оминути й самих фейрі. У романі Гардінґ вони ближчі радше не до кельтських та британських міфів, а до сільких казок, якими лякали дітей. Вони оманливі та зачаровують, та під привабливим фасадом ховаються древні химерні істоти. В них не багато людського, більше пташиного та звіриного. Вони ховаються серед людей, мімікрують, але не завжди розуміють закони людського світу. Вони завжди викликають легке відчуття чогось неправильного.

Сюжет також є цікавим. Він не нудний, не плаский. Події є динамічними та не завжди передбачуваними, мотиви людей - сірими, не однобічними. В романі немає однозначних поганців та добродіїв, кожен керується як високими ідеалами, так й низькими особистими мотивами. Спасіння цілого народу, але у той же час - помста. Захист людства, але й ксенофобне бажання винищити тих, хто лякає. Любов до родини, але й контроль над нею. Усе це сплітається у цілісну картинку, що створює правдоподібний світ на сторінках роману.

Мені було шкода як головного антагоніста, так й чоловіка, що йому протистояв. В них обох були як благородні мотиви, так й тваринні почуття - жага помсти, страх, жорстокість. Їх обох можна зрозуміти й шкода тільки, що вони зустрілися. Під кінець книги мені хотілося, щоб антагоніст вижив, але - на жаль.

Книгу було цікаво та приємно читати, відірватись - неможливо.

#укртумбочка #український tumblr #ukrainian tumblr #український тамблер #ukranian blog #український блог #український пост #книжковий блог #укртамблер #book review #книжковий тамблер #відгук на книгу #книгоблог #читацький блог #читання

1 note · View note

alisfel · 2 years ago

Text

#minsungAU, де Джісон — роздратований бариста, якому потрібно писати дипломну роботу, а Мінхо — поліцейський із відділку поблизу кав‘ярні, де працює Хан.

Осінь завжди була улюбленою порою року Джісона, бо нею можна виправдовувати свій поганий настрій. Не тим, що тобі потрібно писати дипломну роботу, але дуже ліньки, не тим, що на роботі люди зайобують, а тим, що зараз осінь. А ще листя опадає і хрустить під ногами. Прикольно.

Джісон ненавидить працювати. Йому кожного ранку хочеться застрілитись, коли лунає будильник, а на телефоні вже висять три повідомлення від наукового керівника про диплом. Не життя, а гівно на патичку, якщо чесно.

До роботи Хану потрібно добиратись на автобусі, ну, або пішки, якщо не встигає, але тоді й хруст опалого листя грає на нервах, бо йоб його мать. Цікаво, а мати листя — це гілка? Джісону потрібна кава, яку він сам зробить, бо мозок досі не прокинувся.

Хан не завжди ненавидить роботу, бо деколи йому трапляються хороші відвідувачі, які не виносять мозок, а найголовніше ведуть себе ввічливо. Людям, які його не бісять, він навіть деколи щось малює на каві. Одним із таких є поліцейський із відділку поблизу кав‘ярні.

Хан сам став одним із тих загальмованих людей, які його бісять, коли побачив цього поліцейського. Йому б в дорамах зніматись, а не ходити щодня у кав’ярню до Джісона в своїй формі, бо Хану з кожним разом стає все тяжче тримати себе в руках. І тримати стаканчики з його кавою теж.

— Доброго ранку, Хан Джісон, — каже поліцейський, коли заходить у майже пусту кав‘ярню.

— Доброго, — відповідає бариста, хоча у нього ранок гірший, ніж запах стухлих яєць. — Ви пробили по базі даних моє ім‘я?

— Думаєте, я таким займаюсь?

— Хто ж Вас знає?

— Ну, а Вас знають усі відвідувачі, — усміхається поліцейський. — Ви не дуже добре скриваєте своє ім‘я на бейджику.

— А, боже, точно, — закочує очі Джісон.

— Я Лі Мінхо, до речі.

— Приємно познайомитись, Лі Мінхо, — усміхається Хан, вирішуючи, чи буде спримати цей діалог як флірт. — Вам карамельне лате, як завжди?

— Так мило, що Ви запам’ятали.

Джісон думає, що день, напевне, буде не таким вже й гівняним. А ще малює для Лі кленовий листок на його каві.

Мінхо приходить завжди, коли у Джісона зміна. Чи то ранкова, чи то вечірня, Лі прийде по своє карамельне лате й не пропустить можливості поговорити про щось дурне, щоб просто розважитись. Маленький Джісон у грудях самого Джісона щоразу пищить і скаче.

Деколи Хану доводиться зачиняти кав‘ярню, а це значить і мити підлогу, і прибирати. Тоді він ненавидить роботу ще трішечки більше.

— Добрий вечір… — каже Мінхо, з усмішкою заходячи у кав‘ярню, але зупиняється біля дверей. — Ой, а у вас вже зачинено?

— Ні, але я хотів пошвидше піди звідси, — каже Хан, відкладаючи швабру і йдучи до прилавку. — Будете моїм останнім клієнтом. Що замовите?

— Яка честь! Буду чай, м-м, обліпиховий.

— Мій улюблений, — каже Хан, відходячи, щоб зробити замовлення.

— А я? — Мінхо спирається ліктями на прилавок, щоб краще бачити Джісона.

— Що?

— Вам не страшно так пізно повертатися додому? — перев��дить тему Лі.

— Поки йду цим районом, то ні, не дарма ж тут поліцейський відділок, правда? — трохи нервово сміється Хан.

— А у своєму районі кажу, що знайомий із начальником цього відділку, і до мене ніхто не підходить.

— Он воно як, — усміхається Мінхо. — То, може, дати Вам ще й свій номер, щоб було ще більш правдоподібно?

— Ви так дбаєте про мою безпеку, — Джісон підносить чай до прилавку, щоб віддати його Лі. — Не відмовлюсь від номера. Різне в житті буває, знаєте.

— Я-то точно знаю.

Деколи їхні ось такі розмови заходять у надто незрозумілий кут. Де Джісона затискають біля стіни. Ну, він так собі думає. Відчувається все саме так, хоч і словесно! Хан себе не осуджує. Його осуджує тільки Хьонджін, який це одного разу почув.

А ще деколи, коли Джісон спить дві години за ніч, бо частину диплому потрібно скинути до 7 ранку, його мозок трохи гальмує. Саме тому під кінець зміни він більше не вміє думати — вимикає цю функцію.

— Мінхо, наскільки Ви будете злитись, якщо я скажу, що тільки що зробив Вам не карамельний лате, а какао? — Джісон дивиться великими очима на чоловіка, показуючи, що йому справді соромно.

— Як Ви могли? — награно обурюється Мінхо. — Це ж моє улюблене карамельне лате!

— Вибачте! Я зроблю Вам знижку, — усміхається Хан.

— Цього не достатньо, Вас потрібно покарати.

— М-м, як? Вдягнете на мене наручники?

— А Ви хочете? — підіймає одну брову Мінхо.

— А Ви? — Джісон відповідає в такому ж тоні, на декілька секунд закусивши нижню губу.

Із появою Мінхо в житті, Хан навіть трішки більше полюбив свою роботу. Він кожного разу чекає приходу цього сексі-поліцейського, щоб із ним пофліртувати й придумати, шо намалювати йому на каві. Так, Джісон тепер вважає це фліртом. Бо він може. Йому ніхто не заборонить. Навіть Хван.

— Намалюйте мені щось на каві теж! — ображено каже Мінхо, коли бачить, як Джісон віддає стаканчик іншому клієнту.

— Що? — перепитує Хан.

— Ну, не знаю, сердечко якесь, наприклад.

— Ні, що… Ви серйозно?

— Ну, так? Я хочу малюнок.

— Я ж кожного разу щось малював, а Ви не замічали?! Я ображений до глибини душі!

— Боже, вибачте, я не знімав кришки, — каже Мінхо, трохи сміючись. — Я обіцяю тепер дивитись на Ваші малюнки!

— Побачимо, чи мені ще захочеться їх залишати, — Джісон надуває губи та по-дитячому хмуриться.

— Ви милий.

— А Ви безсовісний!

Ні, от Джісон справді ненавидить замикати кав‘ярню. Йому ��отрібно спрвлятись із замком, який його ненавидить, зі сміттям, яке він сам ненавидить викидати, із жалюзями, які хочуть кожного разу його вбити. Хан ще й час від часу забуває навушники, що ще більше його виводить.

Джісон йде нічною вулицею, копаючи листя і думаючи про те, що сьогодні Лі не прийшов, коли раптом біля нього зупиняється авто.

— Хан Джісон! — кричать із машини, від чого хлопець аж смикається.

— О боже, Мінхо! — хлопець хапається за серце, показуючи, як злякався.

— Підвезти?

Джісон погоджується, бо йому хочеться. І Лі, здається, теж хочеться. Він розказує, що завтра в нього вихідний, а у Джісона, до речі, теж. Тому вже біля свого будинку Хан запрошує Мінхо додому. Їхній флірт під час поїздки дав хлопцю зелене світло, як і усмішка після запрошення.

Правда, тільки-но коли вони заходять до квартири, Джісон отримує повідомлення від наукового керівника про те, що в Хана залишилась година, щоб скинути розділ диплому.

— Бля-я-ять, — вголос тягне Джісон. — Я зовсім забув про диплом. Мені потрібно закінчити його за годину.

— Я можу допомогти?

— А Ви розбираєтесь у квантовій фізиці?

— Давайте я краще приготую щось перекусити, поки Ви закінчите із завданням?

— А я сподівався, що розбираєтесь, — засмучено зітхає Хан. — Окей, йдіть на кухню. Почувайте себе, як вдома, поки я страждатиму.

— Я вже, — підморгує Мінхо.

Джісон трохи затримується із написанням розділу, бо все, про що він може думати, — це Мінхо на його кухні. Він не в формі, але в сорочці, що не набагато краще, тому Джісон бачить перед очима не букви у Ворді, а груди Лі. Особливо коли цей Лі заходить до кімнати, несучи млинці.

Вони тільки переглядаються, бо Джісон робить вигляд, що сконцентрований на дипломі. Не на широких плечах Мінхо. Ні. Лі кладе тарілку на тумбочку, сам сідає на ліжко позаду Джісона, а потім підносить млинець йому до рота.

— Я можу сам, — каже Джісон, але відкушує шматочок.

— Смачно?

— Угу.

— Чудово, — каже Лі, підсуваючись поближче.

Він чекає, поки хлопець пережує, а потім обіймає його зі спини однією рукою і заглядає у ноутбук, майже дихаючи у шию.

— Що Ви робите? — тихо питає Джісон, який завмер декілька секунд тому.

— Думаю, ми нарешті можемо перейти на ти.

— Окей, що ти робиш?

— Отримую свою увагу, якої так довго добивався, — відповідає Мінхо.

— О, то ти добивався моєї уваги?

— Ага, — каже Лі, все-таки видихаючи у шию Хана. — Ти не помічав цього?

— Ну, як сказати, — дражниться Хан, облизуючи губу і відчуваючи, як по тілу ніби проходить струм. — Міг би й більше постаратись.

Мінхо тихо сміється, а потім заламує руки Джісона за спиною, тримаючи їх за зап‘ястя, ніби вдягнувши на нього наручники. Хан впирається спиною в груди Лі, трохи відхиляючи голову назад.

— Мені потрібно закінчити розділ, — каже Джісон, закусуючи губу.

— Скажеш, що тебе затримала поліція, — відповідає Мінхо, зовсім легко цілуючи шию хлопця.

— Думаєш, мені повірять?

— Ну, завезу тебе зранку у відділок, — Лі цілує сильніше.

— А ти хіба не вихідний завтра?

— Зради такої справи поміняю зміни.

— Я вже боявся, що мені доведеться порушувати закон, щоб ти нарешті пішов дальше флірту, — видихає Джісон, коли Мінхо проводить рукою по його пресу під футболкою.

— Як добре, що я наважився швидше.

— Дійсно, як добре, — погоджується Джісон, однією рукою закриваючи ноутбук і повертається так, щоб можна нарешті було поцілуватись із цим самовдоволеним поліцейським.

the end🤍

#мінсонАВ #мінсони

5 notes · View notes

open-armed · 4 years ago

Photo

Вогні сплячого міста де-не-де виблискували на фоні чорного, як смола, неба. Падав лапатий сніг. Вона поверталася додому тоді, коли деяким лишалися лічені години для сну. Йшла повільно, підбираючи чоботями біле місиво і наспівуючи мамину колискову. Або ж просто колискову, адже звідки вона могла памятати голос матері? Їй було неповних 2 роки, як зникла безвісти жінка, що дала їй життя. Батька вона ніколи не бачила, тому малечу забрала до себе бабуся, одна єдина. У них був надзвичайно тісний зв'язок, настільки тісний, що не потрібно було жодних пояснень. Спостерігаючи лише за тим, з яким теплом дивилися на онуку світло-блакитні очі, як торкалися її каштанових пасм тремтячі холодні пальці, чи з яким трепетом цілували перед сном дівчинку сухі вуста. Саме завдяки старенькій, вона навчилася відчувати цей світ крізь призму доброти та співчуття, дихати на повні груди і нічого не боятися. Та це тривало до минулої осені. Коли ховали бабусю, вона одна не зронила ані сльозинки. Мовчки стояла і дивилася, як холодна земля поглинає частинку її душі. Відтоді щовечора вона власноруч заплітала своє каштанове волосся у тугу косу і лягала у ліжко, залишивши недопитий чай на столі. Але не сьогодні. Вона йшла порожньою вулицею, як раптом якась чорна тінь промайнула на стіні будинку навпроти. Вона зупинилася. Серце калатало як навіжене і було настільки тихо, що вона чула як крижані сніжинки вдаряються об її плечі. Кажуть, що у такі моменти не потрібно піддаватися паніці і навіювань власної фантазії, адже це всього лиш тінь. “Певно бродячі пси”- подумала вона і ступила крок. Сніг під підошвою зарипів, як стара гума, створюючи неймовірний шум посеред нічної тиші. “Ні, там нічого немає” – повторювала, хоч відчувала, як спітніла її спина під одягом. Зціпивши зуби і стиснувши щосили в кишені якийсь папірець, вона таки рушила з місця і ледь не біжучи попрямувала далі. Прибувши додому і замкнувши усі можливі замки, вона кинула своє втомлене тіло на м.яку постіль і навіть не відчула, як поринула у сон. Глухий звук змусив розплющити очі. Сусідські діти безжалісно кидали один в одного снігові кульки, і одна з них прилетіла саме у вікно цієї оселі. Прокидатися не хотілося. Темне нерозчесане волосся заплуталося і нагадувало риболовецьку сітку, що ніяк не могла спіймати свою здобич. Годинник невпинно ляскав хвилини. Вона підвелася, протерла обличчя долонею і взяла своє пальто, намагаючись дістати щось з кишені. То був зім.ятий, як осіннє листя конверт з єдиним написом “тобі”. Вона дістала звідти лист, який діставала так уже десятки разів і пробіглася очима по тексту, який знала вже, як молитву. Вона брала його усюди, куди йшла і у наймоторошніші секунди стискала цей паперовий клаптик, як колись у дитинстві бабусину руку, коли вночі снились жахи. Прочитавши вкотре, підійшла до вікна, вдивлялась у місто. В один момент вона потягнулася до дерев.яної рами та вхопилася за скрипучу ручку. Холодне зимове повітря увірвалося у кімнату, ледь не скинувши її з ніг. Каштанове волосся так і витанцьовувало у повітряному танці, нагадуючи сотні дрібних медузок. Вона вдихала морозяний кисень усім об.ємом своїх легень, пропускала його крізь ніздрі, уявляючи як циркулює кров у її плоті. Потягнулася. Впершись долонею у віконне скло, стала босими ногами на підвіконня. Вітер відчайдушно обіймав її, намагався повернути назад у тепло. Серце тріпотіло, як зимова оголена гілка. Один момент. На сніг, витоптаний дітлахами ліг зім.ятий клаптик паперу, пожовклого, як старий пергамент, з єдиним написом “тобі”. Ніхто не знає, що саме трапилося. Не знає, що було у тому листі, і від чого він рятував її, коли перед нею проскочила тінь. Ніхто так і не дізнається, що то була за тінь. Ніхто не знає, звідки вона поверталася тієї ночі, і чому ніколи не допивала чай, лишаючи його на столі. Єдине відомо точно: тієї ночі падав лапатий сніг. 15/01/21

1 note · View note

cozy-stacy · 5 years ago

Text

/15.10.19/

Сьогодні:

Слухала хрускіт листя під ногами

Насолоджувалась довгою поїздкою в маршрутці з музикою

Ходила до лора у приватну клініку

Знову вдягнулась не по погоді

Гріла Ельзу

2 notes · View notes

solodkasolomia · 3 years ago

Text

Київ: Маріїнський палац, Верховна Рада України і “Всі. Свої”

Сьогодні ми з Магдою вирішили прогулятися в районі Печерських пагорбів, подивитись на тамтешні будинки. Все ж таки естетика дореволюційного Ярославового Валу нас дуже надихнула і захотілось пройтись красивими вулицями обрамленими осінніми деревами.

Маріїнський палац та Маріїнський парк

Та спершу ми захотіли все ж таки побродити в районі Маріїнівки і зазирнути на екскурсію в палац. Його, до речі, зовсім нещодавно відкрили для відвідування після довгої реставрації. Мабуть років 15 тут не проводили екскурсій.

Перш ніж потрапити до палацу ми прогулялись парком. Я захопила каштанового настою для того, щоб почастувати ним засмучену подругу. Нещодавно у неї помер ховрашок. Зробивши ковток мого зілля на її обличчі, хоч і не одразу, але з’явилась стримана посмішка спокою.

Я люблю гуляти парками саме восени, у золоту пору. В цей час у маріїнівці все незвично - трава соковито зелена, ніби квітень, а не жовтень надворі. А листя навпрочуд жовтогаряче, вкриває золотими пацьорками ідеально вистрежену газонку. Та все ж кленові листки ще не набрались холоду, поки жовтіють де-не-де. Маріїнівський парк я люблю за спокій: тихий, тінистий зі старими липами, каштанами та кленами, з нерівними доріжками та схилами, що нагадують про те, що ми знаходисмось саме на пагорбах. Тут гарно пахне прілим листям, воно так солодко хрустить під ногами. Фонтан на площі все ще працює, близько нього можна знайти незвичайний пам’ятник квітучому каштану.

Перейдемо до палацу. Нарешті можна помилуватися розкішною архітектурою бароко не за гратками. Розкішна кована брама палацу нарешті стала відкрита. Маріїніаський палац вважається офіційною резиденцією Президента України, ця споруда представляє нас на державному рівні. Тут проводяться офіційні прийоми та саміти, церемонії вручення нагород, вречення грамот послами іноземних держав, зустрічі іноземних делегацій на найвищому рівні.

Звів нам цю бірюзову красу італійський архітектор Бартоломео Растреллі у 1752 році (будівництво тривало 8 років) на замовлення імператриці Єлизавети, яка дуже любила тутешнього чолов’ягу Олексія Розумовського, а він, за щасливим збігом обставин, був братом останнього гетьмана Кирили Розумовського. І кожна деталь цього замку кричить про те, що тут все зроблено так як подобається Розумовським (ви ж знаєте, що улюблений колір Кирила блакитний?).

Впродовж століть Маріїнівський палац реконструювали. Значнішу реконструкцію провели у 1868-1870 роках після страшної пожежі, що знищила другий поверх та всі парадні приміщення палацу. Під час відновлення палацу надбудували кам’яний поверх та оздобили фасад новими деталями, оновили інтер’єри в стилі класицизму з елементами бароко та ренесансу. Під час Великої Вітчизняної війни в Маріїнку взагалі поцілила бомба.

У 1945-1949 роках палац відбудували під керівництвом українського архітектора Павла Альошина. При цьому фасади палацу не зазнали істотних змін, а внутрішні приміщення були пристосовані для потреб урядових та громадських організацій. У зв’язку з цим було здійснено перегрупування деяких приміщень і дещо змінено інтер’єри. Однак, 1975 року було вирішено відновити палац у формах, максимально наближених до архітектури Растреллі.

Історія у цього палацу доволі насичена і яскрава. За те щоб оселитися у цьому місці постійно боролись представники влади. У 1992 -- палац став свідком важливої події в історії України ХХ століття – тут відбулася передача останнім президентом УНР в екзилі Миколою Плав’юком клейнодів еміграційного уряду УНР новообраному президенту незалежної України Леонідові Кравчуку.

На екскурсії ми почули мало нової інфрмації. Здебільшого те, що і так маємо у вільному доступі. Та і бу��лет про те, хто і коли оселявся у величному палаці видають безкоштовно. Там просто скопійована інформація з сайту офісу президента. Зате помилувалися експозицію картин і подарукнів президентів України, прогулялись церемоніальним залом та залом для переговорів. Побачили славнозвісний ліфт, який наказав тут збудувати Брєжнєв, зруйнувавши один з царських кабінетів.

Для мене територія Маріїнівки - незмінна локація для учасників революцій протягом останнього століття. Саме тут ховали учасників Жовтневої революції 1917 року. Під час Помаранчевої революції тут збиралась частина протестувальників, а в період Євромайдану, полохливо ховались “тітушки”.

З оглядового майданчика ми зробили декілька панаромних знімків з дніпровським мостом і вирішили зазирнути у ще одну політично-адміністративну будівлю поблизу.

Верховна Рада України

Я буду непопулярна в своїй думці, але мені подобається будівля ВРУ. Архітектура будинку втілює притаманні тому часу класичні прийоми і форми. Світлий колір і співзвучність природному ландшафту роблять його справді київською спорудою. Будинок Верховної Ради є зразком справжньої «української архітектурної класики» . До речі знаходиться споруда напроти центрального входу до Маріїнського парку на площі Консититуції і її спроєктував талановитий український архітектор Володимир Заболотний. Ви не повірите, але ми з Магдою вирішили завітати не лише в тутешній музей, але і в їдальню, швиденько перекуси. Зачасту вхід сюди вільний, тому тут постійно вештаються натовпи протестувальників та журналісти з центральних телеканалів.

У приміщенні засідання нам не потрапити навіть маючи посвідчення журналістів (яке ми маємо, але не станемо зловживати своїми правами задля того, щоб розповідати про оббивку крісел). Проте можна належним чином оцінити фасад та коридори. Увінчує будинок купол із металу та скла. Скляний купол з освітлювальним плафоном забезпечує приміщення природним світлом. У центрі його розміщено кришталеву люстру, що за формою нагадує соняшник мотив якого часто використовується в українському народному мистецтві. На основі національних мотивів в освітлювальний плафон зали введено кольорове скло. Пласка покрівля сучасної споруди додає їй композиційної гармонії.Під час німецько-радянської будин��у верховної ради було завдано значних пошкоджень. У процесі реконструкції роках до головної споруди було добудовано триповерхову північно-західну частину для службових приміщень, що має в плані напівкільцеву замкнуту форму з внутрішнім подвір'ям. Саме туди нам і лежить дорога.

Також, перед центральним входом я звернула увагу на скульптурний елемент, який раніше не потрапляв до моїх очей. Як виявилось це чотири скульптурні групи, що передбачалося оригінальним проєктом. Ці скульптури репрезентують різні верстви населення України: робітників, селян, науковців та інтелігенцію. Ззовні споруда виконана у світлих тонах завдяки застосуванню світлого теразитового тиньку та світло-сірого турчинського граніту. З цими тонами контрастує темний тон цоколя, виконаний з полірованого лабрадориту і має значний виступ відносно площини стін.

Гармонійність архітектурних форм відчувається й у вирішенні інтер'єрів. Якісний тиньк, різні види природного та штучного мармуру, цінні породи дерева, нікельований метал, мідь, бронза, інкрустація, кольорове високоякісне скло, різьблення по дереву та гіпсу, мозаїка, кольорове рішення — це палітра, яку з великим художнім смаком застосував автор в оформленні внутрішніх приміщень.

Усе, включно з дверними ручками, виконане за авторськими проєктами, що забезпечує єдність стилю в оформленні інтер'єрів. За спеціальними ескізами та проєктами виготовлялися люстри, меблі, розписувалися плафони тощо.

Під час парламентських слухань та розгляду конкретних питань у сесійній залі у фоє третього поверху виставляються тематичні інформаційні експозиції. Періодично проводяться виставки живопису, графіки, народної творчості, фото, книжкових, документальних, музейних та інших експозицій.

Ще опишу декілька цікавих елементів ВРУ, які мені особливо подобаються:

Композиція “Квітуча Україна”

Парадні сходи до сесійної зали

Прапор України, внесений до сесійної зали Верховної Ради 24.08.1991 р. (його можна побачити в музеї)

А тепер про їдальню і тамтешні ціни

Наше депутатський обід:

Гречана каша - 13 грн.

Котлета по-київські - 48 грн.

Салат “Царський” - 85 грн.

Млинці “Помпадур” - 76 грн

Бутерброд з сьомгою - 48 грн.

Сирники - 43 грн.

Апельсиновий фреш - 30 грн.

Зелений чай - 10 грн.

Сирники надто солодкі та приторні, нежирні, їх подають зі сметаною. Мені смакує, бо мене не годуй хлібом, а годуй білим цукром. А ось Магдалина тактовно сказала “гидота”. Салат “Царський” грубо нашинковане олів’є з соленою червоною рибою та ікрою. У гречці мало масла, а млинці “помпадур” виявились подібним на вивернутий чебурек з жульєном (з залишків курки), шкода що тільки залитий майонезом. Загальний висновок який я можу зробити про їжу в депутатській їдальні, що то є ще той пережиток радянського минулого. Проте тут доволі дешево (і депутати навіть харчуються тут, ми з Магдою бачила декількох, наминали борщ та пили каву).

А остаточно для себе вирішила, що навіть адміністративні будівлі можуть бути цікавими, якщо на них дивитися під правильним кутом, і я зараз не про очевидний Маріїнівський палац.

крамниця “Всі. Свої” на Хрещатику

Мають два шоуруми на Хресті. Вони розташовані одне напроти одного і уявляють собою 2 окремі магазини з одягом та декором для дому. Мені подобається концепція цього бренду в загальному і я обожнюю їх сезонні маркети, вважаю їх рівноцінною альтернативою Куражу, хоча навіщо обирати якщо можна тусити і там і там.

Я залюбки детальніше розповім вам про бренди представлені в крамниці одягу, але сьогодні ми з Магдою завітали в крамницю з декором, я не була тут років 100 хотілося б пошопитись, знайти якісь нові цікаві бренди, посуд, аромадиф’юзори, косметику в тому числі (після їдальні у верховній раді, хочеться чогось такого, людськького, сучасного, і з нашого часу).

1. Соуси та джеми від “Marry Jams”. Я взяла невеличкий бакалійний набір від свіжого бренду, у крайньому разі я про такий ще не чула. Зазвичай я беру маленькі баночки для проби, тому що у мене є мої власні партії закруток (так, я роблю консервацію) і якщо мені дуже подобається то обов’язково стаю прихильницею і довго не можу припинити купувати той товар. Торгова марка зареєстрована в Херсоні і це вже є хорошим знаком, тому що Таврія славиться своїми солодкими врожаями.

Апельсиновий соус з прованськими травами (буде файним доповненям до риби, я гадаю)

Гостра слива з ��еленю (сподіваюся буде нагадувати ткхемалі і взагалі сливові соуси я дуже полюбляю)

Джем вишнево-шоколадний з коньяком (я не можу пройти повз поєднання шоколаду та вишні)

Джем полунично-банановий (то є один із улюблених конфітюрів мого дитинства, щось подібне готувала моя бабуся і подавала це з кисломолочним домашнім сиром, мені то дуже смакувало і гадаю смакуватиме багатьом, то просто як смузі у банці)

2. Десерт горіхово-кавовий від “Aumi”. Навідмінно від джемів про представлену марку я чула і склад їх паст та десертів у баночках мене заворожує. Я взяла велику банку горіхово-кавової намазанки, то буде своєрідна заміна нутелли на сніданок.

3. Аромасаше “Floral Hands”. Я взяла цей мішечок для того, щоб повісити його на кухні для ще приємнішого аромату. У складі різнотрав’я: чебрець, ялівець, майоран, рожеве дерево

4. Аромадифузор від бренду “Poetry Home” аромат “ Silence in Florence ”. Моя дім цієї осені пахнутиме сумішшю: іланг-ілінгу, карамелі, гвоздики, персику, сливи, ванілі, пачулі, евкаліпту, бобів тонка та червоної кущової троянди.

5. Керамічна блакитно-сіра чашка від бренду “Ряба ВОШ”

6. Керамічна рожева цукерниця у формі серця від бренду “B R U N C H”

7. Дерев’яна свічка від бренду “Wood Mood”

8. Деревяна масажна щітка від бренду “Wood Lavka”

9. Набір наліпок “Гусью Мать твою” від бренду “GIFTY”

10. Скраб для тіла з ладаном та трояндою від бренду “Чистотіл”

0 notes

denisbodnar · 3 years ago

Photo

Теплі дні вже майже скінчилися, але сонячні - ні. Листя поопадало майже з усіх дерев і тепер просто ностальгійно лежить під ногами пригнане звідкись вітром. І це гарно (at Lviv, Ukraine) https://www.instagram.com/p/CV8ePHnt2ou/?utm_medium=tumblr

0 notes

svyatosogodni · 3 years ago

Text

🎉 10 жовтня — Що сьогодні за свято?

⠀

😌 Всесвітній день психічного здоров'я. Це свято спрямоване на дестигматизацію усіх ментальних захворювань. Вперше він відзначався у 1992 році за ініціативою Всесвітньої федерації психічного здоров’я. В цьому році свято має тему «Психічне здоров’я у світі нерівності».

⠀

🪁 Всесвітній день повітряних зміїв. Це свято зародилося в Індії, у штаті Гуджарат, який славиться великою кількістю щорічних фестивалів. Мешканці Гуджарату починають виготовляти повітряних зміїв за місяці заздалегідь, щоб їх вистачило на мільйони людей, що відвідають Гуджарат.

⠀

🍚 Всесвітній день вівсяної каші. Ця традиційно шотландська страва є дуже популярною у всьому світі і відомою своєю корисністю для організму. До того ж свято також було засноване шотландською компанією, аби забезпечити усіх дітей світу поживною кашею.

⠀

🍂 День шелестіння листям. Середина осені, і це значить, що пора на прогулянку слухати шелест листя під ногами! Чи не найчарівніша це пора?

⠀

🎂 День прикраси торта. Декоровані торти набули популярності ще за часів правління Єлизавети I. Сьогодні ж існують торти на будь-який смак та колір — кожен знайде собі щось довподоби, адже деякі торти навіть виглядають як справжні витвори мистецтва!

⠀

🎊 Свято кожен день на https://sogodnisvyato.com.ua/

⠀

🎉 10 октября — Что сегодня за праздник?

⠀

😌 Всемирный день психического здоровья. Этот праздник направлен на дестигматизацию всех ментальных заболеваний. Впервые он отмечался в 1992 году по инициативе Всемирной федерации психического здоровья. В этом году праздник имеет тему «Психическое здоровье в мире неравенства».

⠀

🪁 Всемирный день воздушных змеев. Этот праздник зародился в Индии, в штате Гуджарат, который славится большим количеством ежегодных фестивалей. Жители Гуджарата начинают изготавливать воздушных змеев за месяцы заранее, чтобы их хватило на миллионы людей, посет��щих Гуджарат.

⠀

🍚 Всемирный день овсяной каши. Это традиционно шотландское блюдо является очень популярным во всем мире и известной своей полезностью для организма. К тому же праздник также был основан шотландской компанией, чтобы обеспечить всех детей мира питательной кашей.

⠀

🍂 День шелестья листьями. Середина осени, и это значит, что пора на прогулку слушать шелест лист��ев под ногами! Не самая очаровательная это пора?

⠀

🎂 День украшения торта. Декорированные торты приобрели популярность еще во времена правления Елизаветы I. Сегодня же существуют торты на любой вкус и цвет - каждый найдет себе что-то нравы, ведь некоторые торты даже выглядят как настоящие произведения искусства!

⠀

🎊 Праздник каждый день на https://segodnyaprazdnik.com.ua/

0 notes

olxer · 3 months ago

Text

Осінь – це чародійка, яка перетворює світ навколо нас. Зелене вбрання дерев змінюється на багряні шати, повітря наповнюється ароматом опалого листя та стиглих яблук. Сонце вже не пече так сильно, як влітку, а ніжно зігріває променями, позолочуючи все навколо.

В осінньому лісі панує особлива атмосфера спокою та умиротворення. Тиша переривається лише шелестом листя під ногами та мелодійним щебетанням птахів, які готуються до далекого шляху. А які ж чудові осінні пейзажі! Різнобарвний килим з опалого листя, прозоре блакитне небо з білими хмаринками, старі дуби, вкриті мохом, – все це надихає на творчість і роздуми.

Осінь – це не лише пора краси, а й час змін. Природа готується до зими, а люди підводять підсумки літа і планують нові справи. Це час, коли хочеться загорнутися в теплий плед, заварити чашку ароматного чаю і насолоджуватися спокоєм осіннього вечора.

#осінь #медитация #листья

3 notes · View notes

pedpresa · 4 years ago

Link

Креативні осінні поробки, в школу чи садочок – легко та просто

Якою буває осінь? Теплою. Золотою. Туманною. Яблучно-коричною. А ще осінь, як жодна інша пора року, буває креативною. Саме восени під ногами та на відстані витягнутої руки можна знайти силу-силенну матеріалу для створення власної затишної осені – чи то з листя, чи то з каштанів, чи то з гарбузів. Восени кожна людина стає Митцем. І кожен витвір вартий уваги.

Пропонуємо вашій увазі ідеї осіннього декору, що неодмінно сподобаються і дорослим, і дітям. Бажаємо натхнення!

#поробки своїми руками #день гарбуза #осінні поробки

0 notes

nikudyshko · 5 years ago

Text

Осінь у маленькому містечку

Осінь, мабуть, найсуперечливіша пора року: період депресій і холоду, і, в той же час – жовтогарячої роман��ики та прогулянок під дощем. Багато років тому, у вересні, я прийшов у цей світ, що вересня я старію на один рік. Завжди із нетерпінням чекав цей місяць – не через день народження, через початок школи/навчання. Так склалося, що кожне літо я проводив маже на самоті – всі друзі роз'їжджалися до бабусів і дідусів. Коли ж і мене відвозили в село – там також, вважай, не було однолітків. Тому вересень був для мене способом повернутися до соціуму, спілкування. Та й жага знань не давала спокою.

Жовтень – улюблений місяць. Як правило, ще достатньо тепло, щоб не натягувати на себе купу незручного одягу, але вже відчувається холодний подих змін. Кожен його день – немов маленькі двері у дитинство, шанс повернутися у своє маленьке містечко, де ти ріс, заводив друзів, уперше закохувався… Кожна прогулянка – наче подорож своїм спогадами, тільки наяву: таке ж саме шурхітливе листя під ногами, той самий його неймовірний запах, промінчики, які ще ніжно лоскочуть обличчя, аж мружишся від насолоди, і твоя рука, що тягнеться у незрозумілому бажанні – чи то торкнутися останніх, ще живих гілок дерева, чи то спіймати Сонце й затримати його тепло ще на трішечки.

Листопад – сумний, пустий і холодний. Обпікаюче морозне чисте повітря, голі дерева, висушена вітрами земля. Він є найчеснішим місяцем, він зриває усі прикраси, змиває усі фарби, залишаючи тільки необхідне, саму суть речей… і людей.

Осінь назавжди буде асоціюватися із моїм домом. Як і моє місто – вона неоднозначна: десь прекрасна і рідна, десь сумна і чужа. Але, я ціную її з одну річ – вона дає нам шанс відчути недосяжне щастя минулого, тих часів, коли все було просто, коли твоє маленьке містечко здавалося тобі цілим світом.

Нікудишко

#нікудишко #псевдофілософія #графоманія #українською

0 notes

iceslenderman · 6 years ago

Text

Глибини

Глибше і глибше, поки тіло не зустрінеться з теплою піщаною подушкою. Приємно занурюватися в глибини кислотного безпам'ятства, розчинюючи в собі занепокоєння та турботи.

Пряні запахи підводних кав'ярень проникали через ніздрі і клацали по імпульсам, змушуючи їх швидше бігти мережами нервів. Тріщинки свідомості, що пестяться танцем прозорих медуз. В двері постукав Доглядач. Поправив окуляри на переніссі, кинув суворий погляд та нагадав про те, що настав час.

Завіса темряви спала з моїх очей, повернувши оманливе відчуття реальності, і я побачив це місце. Кімната зі стінами з грубої сірої кладки. Відсмикнувши важкі зелені штори, я виявив вирубане в стіні вікно. А за ним Безодня. У темряві квадратного провалу миготіли сріблясті відблиски. Білі фрагменти, кружляючи, збиралися в маску цього дня, який нічим не відрізнявся від усіх попередніх і наступних. Площина сонячного диска виходила з лівого краю горизонту, освітлюючи білу пустелю, повільно пропливала по дузі і зникала на іншому кінці, поступаючись місцем місяцеві. Її промені різали темряву і лягали на стіни і підлогу, широко розкинувши доріжки примарних стрічок. Сині тіні шепотіли тисячею голосів і ніжно торкалися тілами білої кромки. Коли світило заходило, його світло набувало форми метеликів. Новонароджені створіння пурхали в досвітніх сутінках та заспокоювалися, вчеплюючись іклами в люстру. Сонце, шо знову з’являлося, спалювало тріпочуче крильцями гроно. І синя фарба розтікалася по чорно-білим плитам, оплакуючи.

Фальшива картина за вікном, пародіююча зовнішній світ, давала оманливе уявлення про час доби. Коли я засинав або прокидався, то мимоволі дивився на висячі настінні годинники і машинально помічав положення стрілок. Безглузда застаріла звичка, яку так просто не віддерти, окрім як з болем і м'ясом. З разу в раз я пробігав очима разом зі стрілками коло циферблата. Знову і знову. Знову і знову. Ненавидів його, але все одно, погляд, немов за волею невидимого мучителя, линув до величезного годинника.

Безглузде існування. Треба чимось себе зайняти. Придумати мету. Сенс жити. Тільки так. Інакше буде занадто пізно. Сонно позіхаючи, з-під двох десятків вовняних ковдр на дні підсвідомості, виповзає в світло безумство. А слухати натхненну какофонію весело регочучого божевілля - сумнівне задоволення. Особливо, якщо це відбувається в твоїй власній голові. Знаю я його, пограється, обмалює тут всі стіни, потім переклеювати шпалери після нього. Сусіди на шум будуть скаржитися. Нічого хорошого, іншим словом. Не вигідно це все. Зайняти треба себе. Розіб'ю руками скло і буду викладати з нього мозаїку. Поміняю колір кривавими мазками. Свіжу поверх темної крові, що згорнулася. Вийшло непогано, хіба не так?

Часто я замислювався, чому я тут і чи можна звідси вибратися. ��астрягши в одній площині часу, захоплено будував в розумі прозорі пірамідки здогадок. Колодязі і фонтани вичерпалися, більше нічим поливати квіти в оранжереї. Бутони почуттів висохли, втратили цілющий ковток нових вражень, мертвими пелюстками шаруділи під ногами. Змащену акварель емоцій змінив букет тактильних відчуттів. Ніжний дотик до босих ніг холодного шовку протягу, що минає з тріщин в кам'яній кладці. Шорстка гладкість під пальцями. Всі вони замінили мені побляклий квітник внутрішніх переживань.

Часом я притискався вухом до стіни і намагався зрозуміти, що зовні. А там, за цими стінами коливалася безликість. Потоки викривлених свідомостей текли, збираючись в струмки. Вони існували і не усвідомлювали, наскільки потворні і наскільки спотворюють цей світ.

Клацаю ножицями, акуратно підстригаю кущики з пожухлим листям. Вони обсипаються під моїми руками, але я продовжую стригти. Під рівним крихким шаром висохлого листя весело сміються юні зелені паростки, погойдуючись у такт. Час моргає і послужливо тягнеться назустріч, вганяючи мене в повну розгубленість.

Я — у своїй обителі, а за стінами - холодний простір. Хвилі далеких невідомих голосів згладжують сірий камінь. Голосів з безлічі темниць.

iceslenderman, dreamer of dreams, 2019

#story #iceslenderman #prose poetry #prose #night #atmosphere #night time #mind

0 notes