#зеле

[mokkkunn]

seele 🦋

[m-y-rk]

[vilistime]

Лесна рецепта с прясно зеле и пилешко

Когато бях студентка ми пращаха колети с буркани, в които имаше всякакви различни манджи – баба готвеше каквото й поръчам. Любима ми беше нейната мусака ❤️ Добре, че са спомените, защото каквото и да ви напиша, няма как да си я представите! Хубава тема подхванах, но сега искам да ви разкажа за още една манджа, която много обичам. Имаше и други приятели от университета, които се радваха на вкусна…

[bubachef]

Класическа рецепта - Свинско със зеле на фурна ✅ 1-1,5 кг зеле 🥬 ✅ 500 гр свинско месо 🥩 ✅ Доматено пюре 🥫 ✅ Ябълков оцет ✅ Олио ✅ Черен пипер ✅ Червен пипер ✅ Дафинов лист ✅ Сол Начин на приготвяне ❇️ Започваме като нарязваме месото на малко парчета; ❇️ Загряваме 2-3 с.л. олио и слагаме месото в сгорещеното олио. Оставяме го без да разбъркваме за 2-3 мин.; ❇️ След като месото отдели течност, разбъркваме докато побелее от всички страни; ❇️ Оставяме да се готви, докато се изпари по-голямата част от течността; ❇️ След като се изпари, го подправяме със сол, черен и червен пипер. Количеството на подправките е на вкус; ❇️ Добавяме вряла вода и намаляме котлона; ❇️ По този начин готвим месото за 30 мин; ✳️ Докато чакаме месото да се задуши, нарязваме зелето. Не трябва да е много ситно, за да не се смие. ❇️ След като го нарежем, го поставяме в тенджера, посоляваме и намачкваме в продължение на няколко минути. По този начин зелето намалява своя обем и не е жилаво; ❇️ Добавяме 5-6 с.л. олио, слагаме на котлона без вода. След около 10 мин зелето ще пусне вода; ❇️ Добавяме 2-3 с.л. ябълков оцет, 4-5 с.л. доматено пюре, червен пипер и черен пипер на вкус. Разбъркваме много добре. Добавяме около 500 мл гореща вода и оставяме на среден котлон за 30 мин.; ❇️ След като и месото и зелето са готови, прехвърляме всичко в тава и добавяме 2-3 листа дафинов лист; ❇️ Печем на 220 градуса за 40 мин; Добър апетит! Ще се радвам да споделите, ако рецептата ви е харесала!😊 #рецепти #храна #домашнакухня #кулинария #recipe #recipes #food #foodblogger #cabbage #pork #зеле #свинско #вечеря #идеизавечеря #dinner #свинскосъсзеле https://www.instagram.com/p/Cn3-ttcodks/?igshid=NGJjMDIxMWI=

[samodivas]

making sour cabbage outside a specialized vault should be illegal

[s0ph1a-burke]

я ебала хср, мне уже не нравится эта игра 🤡🤡🤡🤡

и дело не в персонажах, сюжете или чём-то ещё, а ебучих ивентах и в целом геймплее, то есть, да, ивент с новостями крут, но там боссы непроходимые (лично для меня), хотя у меня есть и зеле, и цзинлю, и блэйд, и цзинь юань, НО БЛЯТЬ у меня не получается ими пройти

там нужна строгая последовательность, строгий алгоритм и прочее, а я не хочу прям строить ебать стратегию.... я хочу просто драться и убивать этих мобов без ожидания того, пока они меня отпиздят, чтобы пизданула я, а потом снова они, а потом снова я и так, пока у меня не сдохнет даже ХИЛЛЕР

сука, у меня лоча, который прокачен и хиллит по 4к, УМИРАЕТ 🤡🤡🤡🤡🤡🤡🤡

[doorsblacksea]

Absolutely fantastic #BlackSea #OceanLiteracy event at IO-BAS yesterday with students (12-18) learning about #ArgoFloats #marinelitter, lab experiments and a mini-submarine visit!

I learned that 'Say Cheese' is зеле [zele] in Bulgarian!

All Photos: https://bit.ly/3K1IgAj

[pansnovydinnia]

"Коробки"

Джон Константин/Бернард Блек, текст українською. Жанри в теґах.

Фанфік на АО3: https://archiveofourown.org/works/45492709

John Constantine/Bernard Black, Ukrainian language. Genres in tags.

Fic on AO3: https://archiveofourown.org/works/45492709

Бернард - котик, що має котячі вушка, хвостик та приблизно подібні звички.

А книгарня раптом починає порожніти.

Сьогодні Бернард зробив дуже дивне, несподіване, зовсім не приємне, відкриття: книгарня його все-таки почала порожніти.

У плані книжок: деякі полички, що зазвичай тими книжками напхані, світили порожніми місцями, а навіть зазвичай похований під горою книжок Головний-Стіл-Для-Книжок уже під ними виднівся! Так, лише одним куточком (дуже привабливим, треба сказати, куточком, але в Бернарда зараз не весна, тож він про це не думав) та повною від того кутка ніжкою, але все-таки!

Погано, дуже погано. Невже навіть його спосіб продавати книжки може привести до аж таких кардинальних у книгарні зникнень?!

Тому Бернард був сьогодні дуже незадоволений. Він повторював собі під носик це запитання, точно кожного разу хтось відповідав «Зникнення книжок – нонсенс, і зовсім не твоя провина», пушив милі пухнасті вушка й тримав дибом хвостика, через що покупці не раз побоювалися навіть до каси підійти. Їм же на користь! І книгарні на користь. Книгарня має бути напхана книжками. Крапка!

Коли Бернард он якраз муркнув це собі під носик, поки готував собі же чаю, до книгарні повернувся другий її мешканець – Джон Константин. Він оминув покупців, що здивовано озирнулися на його щасливу усмішку, скинув із себе пальто, як жодному з покупців робити заборонено, та пішов за фіранки на кухню. Тут усі погляди, що його переслідували, згаснули, але опустімо це.

Джон зайшов на кухню, побачив там незадоволеного Бернарда, каштанові ніжні вушка якого вже повернулись у сторону звуку, та обі��няв самого Бернарда за животик, аби ткнутися носом поміж тих самих ніжних вушок.

- Привіт, котику, - відказав туди стиха; поцілував праве вушко. Воно у відповідь – ніжненько сіпнулося.

Бернард, що до цього був дуже незадоволений, зачаровано зажмурився; обернувшись, обійняв Джона поперек грудей та розслаблено замуркотів, коли хвостик його встиг схопитися за Джонове стегно.

- Коханий, - муркнув у відповідь, бо дуже-дуже скучив: Джон пішов уранці, коли Бернард іще спав, і це сильно засмутило. Бернард, як киця домашня та дуже прив’язана, засмучувавсь, якщо не видував коханого задовго. – Хочу на ручки.

- Ходи на ручки, - погодився Джон легко, бо й Бернарда йому тримати було легко. Той обійняв його ніжками за талію, сховався біля шиї та муркотіти продовжив саме туди, заспокоєний погладжуваннями по голівоньці. – Отак. Такий ти в мене теплий коханий котик. Я бачив, у тебе щось сталося, ти був чи то роздратований, чи то засмучений…

- Книгарня спорожніла, - пояснив Бернард уже без натяку на роздратування. – Мені це не сподобалось. Я не хочу, щоби книгарня стояла порожня, це ж усе-таки книгарня! Що же мені читати відтак?

Джон знову поцілував пухнасті вушка.

- Ми же з тобою можемо замовити нові, невже забув? – запитав, коли стикнулися поглядами. – Задзвонимо до видавництв, замовиш іще, і не порожнітиме. Домовилися, котику?

Бернард знов опустив ніжні вушка – тільки тепер з іншого приводу.

- Я не хочу спілкуватись із людьми сьогодні, - пояснив, відвівши в сторону зажурений погляд. – Вони дурні. Одна нахаба затягнула сюди псину! Справжню дворову псину! Він мало не вкусив мене за хвостик! – І, притуливши хвостик до животика, накрив його ручками. – Вони сьогодні мене дуже сильно розчарували. Досі хочуть якихось книжок, після того, що посміли мені зробити!

Усадивши Бернарда на стільницю, Джон обережно розвів його ручки, що на хвостику, та поцілував самий його кінчик, лагідно та ніжно.

- То проженімо всіх і влаштуймо вечір виключно на двох, - запропонував, коли Бернард далі муркотів у його обіймах. – Зготуєш нам смаколиків, котику?

- Зготую, - усміхнувся той сонячно; вушка його розправилися, хвостик – погладив Джона по підборіддю, а зелено-бронзові оченята засяяли. – Чого хоче мій коханий?

- Хочу щось, що нагадуватиме смаком тебе, - шепнув той, підсунувшись під самі Бернарда губки – ті самі, червоненькі, пухкі й дуже солодкі на поцілунок губки. – Або просто достатньо поживне, щоби відновити після клятих демонів сили й насолодитися твоїм смаком напряму. Домовилися?

- Домовилися. Ходи до мене, коханий.

Бернард розмуркотівсь уже інакше – податливіше; обійнявши Джона й за шию, сам почав поцілунок, поки Джон фоном огладив його стегна, животик та бочки, би насолодитися привабливим сексуальним об’ємом. Бернарда можна було би назвати вушастою булочкою чи вушастою хмаринкою, не інакше. Він іще й застогнав так ніжно, так ніжки податливо розвів – напевно був уже збуджений, залишилося тільки забратися рукою вниз та перевірити…

- Покупці, мій любий, - обізвався сам Бернард, а муркотливий його голос тремтів, і Джону захотілося цілувати його більше, глибше, пристрасніше, мокріше. – Спочатку вони, а потім-… потім перевіриш мене на вогкість. Навіть якщо вже все зрозуміло…

- Звісно, кошеня. Приватність, - усміхнувся Джон йому в заціловані червоненькі губки. – Зажди-но тут. Нікуди не тікай. Справа двох хвилин, сам розумієш.

Вигнати покупців – і справді справа двох хвилин. А от задовольнялися значно й значно довше, би вже за деякий час закінчити в убиральні, під потоком тепленької водички. Бернард тоді сам на нього сів, а Джон, якому таке подобалося ледве не найбільше, мало не втратив од цього глузд.

Дзвонили до видавництва вже на наступний день. Книгарню, до речі, Бернард не відчинив – бо поки що жадав приватності, бажано такої, щоби розділеної з Джоном. Той абсолютно цьому не опирався, навпаки: погодивсь із задоволенням, а тому Бернард дзвонив у видавництво не просто в спокої, а ще й у Джона на ручках: той час од часу цілував його вушка та гладив животик, найчутливіше котяче місце, звісно, якщо не враховувати те, що поміж ніжок. Туди його рука спустилась уже невдовзі, але виключно з дозволу – Бернард відкинувся йому на груди, коли договорив, і сам же затягнув у поцілунок, муркотінням лише підсиливши бажання обох.

Книжки, як виявилося, приїхати мали якщо не завтра, то післязавтра. Але приїхали за два дні, із цілим запізненням: за цей час книгарня встигла втратити ще кілька десятків екземплярів свого вмісту, який утрачати не мала, і тому Бернард знову ходив незадоволений.

...але справді потішився, коли побачив крізь віконце, що на подвір’я йому нарешті вивантажили десь штук сім чи вісім коробок.

- Коханий! – обізвався до Джона, що після роботи затягнув свого котика на ручки й дрімав у нього поміж вушок. – Книги привезли. Ти мав рацію, коли казав, що то станеться сьогодні.

Джон не розплющив очі, але всміхнувся; торкнувся животика, від чого Бернарда приємно пробрало, а Джону стало ще приємніше.

- То ходімо їх розберемо, - запропонував.

Бернард безшумним поступом вибрався з його обіймів, хоч і зовсім не мав на це бажання, і першим направився по коробки, які ще треба було затягнути всередину й розпакувати в принципі: у сенсі, витягнути книжки, розставити їх кудись, потім іще постраждати над документами… Але спочатку – вивантажити вміст, так.

Джон підійшов уже за хвилинку, і вони обидва встали на порозі. Бернард помахував хвостиком, задумливо розглядав коробки, а потім, опустившись, узяв одну з них собі. І незадоволено муркнув, коли замість того, щоби встати, гепнувся чутливою гарненькою дупкою на підлогу.

- Понапхали! Коханий, воно заважке, - обурився, опустивши розчаровано вушка. – Чи то я заслабкий…

- Ні, воно заважке. Ходи-но, я допоможу, - зачарований цією ніжною милотою та ще й незадоволеним «мурк», усміхнувся Джон; опустившись, узяв коробку собі та зціпив од не меншого обурення зуби: Бернарда тримати легше, чим цю кляту картонну книжкову Пандору. – От же ж…

Бернард підхопився з підлоги, нашорошивши вушка назад, і поспішно взявся під відносно вільну частину коробки, щоби його коханому не довелося тягати все самому. Щоправда, Джону не те щоби було насправді аж так важко, але неприємність він відзначити встиг.

А потім сталося дещо цікавіше.

- Зажди-но, - обізвалися вони водночас, так і не зрушивши з місця.

Зелено-бронзові оченята Бернарда знову засяяли – він неймовірно обожнював, коли ставались отакі от милі моменти.

- Я перший, - нап’явши від задоволення хвостика, вирішив він. – Ми робимо дурню, коханий. Краще перетягнімо самі книжки.

- Я намірявся запропонувати те саме, кицю, - вигнув брову Джон, утім, абсолютно не здивований. За п’ять років шлюбу то вже був не перший такий випадок, а тим паче – і не останній. – Опустімо це на три чорти й візьмімо її вміст.

- Візьмімо.

Коробка опустилася на землю (точніше, плитку), вони обидва опустилися також і, понабиравши книг у руки, понесли то все всередину. Там Бернард відставив на момент свої, а потім – упевненим байдужим рухом зсунув із Головн��го-Столу-Для-Книжок те, що на ньому лежало. Саме туди й наказав складати все нове. Ах, не вперше не востаннє…

Наостанок залишилися лише самі порожні коробки; Джон хотів був скласти їх стосом, аби затягнути за раз, але зібрати зумів не всі – одну Бернард затягнув власноруч, причому – із таким зосередженим виразом миленького личка (його хвостик іще знову нап’явся, чим уявнив вигин пругкої дупки), яке Джон уже цілий день не бачив.

Коробку Бернард узяв не найменшу, але й не найбільшу; вона йому ще при розпаковуванні сподобалася – принаймні, так Джону пригадалося. Він затягнув свій картонний стос також, зачинив, нарешті, двері, а коли зайшов, одклавши в сторону тягар, - то побачив те, чого побачити… не сподівавсь, але зовсім не здивувався.

Бернард, задоволено зажмурившись та сонячно усміхнувшись, іще й вушка розпушивши, сидів у коробці, склавши на колінках ручки. Кінчик його пухнастого хвостика мірно похитувавсь у такт задоволення, і в Джона серденько оскаженіло від цієї милоти. Він дихати побоявся, би тільки не переполошити цей момент, це ніжне котяче щось; Бернард іще якраз трохи повозився, мабуть, аби всістися зручніше, а потім розплющив оченята й розставив приязно ручки:

- Коханий!

- Іду-іду, - усміхнувся у відповідь Джон; зачинивши поспіхом двері, підійшов до Бернарда й усівся на підлогу поруч, а вже за момент – почув розніжене чарівне муркотіння. І знов, як зачарований, цілував вушка, теплі, пухнасті, милі каштанові вушка…

[yoyoooj]

я наконец-то выбила зеле в хср!!! а еще, видимо, до конца прошла весь сюжет, что есть на данный момент и немного охуела, мне казалось его больше и теперь хз, что делать

а сейчас смотрю аниме повседневная жизнь старшеклассников, слышала раньше, но не видела, очень зря, оно пиздец угарное, я скоро лопну от смеха блять ахзп

написала все билеты, у меня есть один день, чтобы все это выучить?? хаха, это импосибл бл

[monkeycake]

Моя семья в Хонкай Звезданутый поезд

Это Химеко. Химеко - моя жена.

Она очень ревнивая и не пускает ко мне никаких других персов из стандарта, только оружки. Даже на других аккаунтах. Но я не злюсь, может быть однажды она мне разрешит хотя бы её лд-шку пригласить. В первом Хонкае она умерла. Если умрёт и здесь, то мне придётся взорвать хуевё��с.

Это Блэйд. Он мой муж.

Блэйд ещё об этом не знает и появится только в 1.2, но я уже подготовила брачный контракт и 98 прыжков. Он ходячий red flag 🚩, но любовь зла, полюбишь и козла.

Это Сушан. Она моя дочь.

Сушан милая и старательная, убивает врагов в помощью цыплят. Сама тоже выглядит как цыплёнок. То есть, всё логично. Не знает поговорку "После драки кулаками не машут", но я тоже люблю после ссоры идти и жаловаться друзьям, поэтому тут я ничего поделать не могу.

Это Март 7. Она тоже моя дочь.

Март гиперактивная, но вместо воспитательных процессов я гиперактивничаю вместе с ней. Но я победила, когда полезла по всем мусоркам собирать провизию, а она зассала. Любит сок. Я тоже.

Это Дань Хэн. Мой сын.

Он делает вид, что оч серьёзный, но в душе такой же, как Март 7, может чуть более заботливый из-за комплекса старшего брата. Однажды он пиздился в бойцовском клубе. С тех пор я продаю там его фотки его фанатам.

Это Вельт. Вельт мой папа.

Он умный и лучшая подружка Химеко. Хочет, чтобы я помогла ему поставить аватарку с трансформером в ваттцапе.

Это Зеле и Броня. Они мои тёти.

Они женаты.

Наташа. Она моя русская жена.

Я подсунула ей брачный контракт вместо справки. Для неё я немного подкаблучница и ворую лекарства, ну как ей отказать.

Клара. Она моя младшая сестра.

Я учу её плохим смайликам. А ещё у неё секси отец.

[georgy-stuff]

СОСКИН: ВПЕРЕДИ СТРАШНОЕ: погибнут МИЛЛИОНЫ! Война в НОЯБРЕ станет… Зеле...

[asbestgid]

28 апреля в истории Асбеста

О чем сообщал "Асбест-Гид" в этот день. В 2016 году в гараже найден мертвым капитан асбестовской полиции, участковый уполномоченный. Тело обнаружили коллеги погибшего. Его телефон долгое время был недоступен, участковый уполномоченный не явился на инструктаж. Знавшие погибшего горожане характеризуют его исключительно положительно, в каких-либо скандальных историях он замечен не был. В 2009 году Арбитражный суд Свердловской области отстранил от должности временного управляющего компании «Зеле... Читать дальше »

[tamgdenettebya]

Зашлюшницы

Залужный плачет: ему не хватает мяса. Потери ВСУ растут с каждым днем, ведь обученные в НАТО нацисты закончились еще летом, сегодня на фронте все чаще видно 50-летних неудачников и 18-летних детей с промытыми мозгами. Украинский Кейтель грозит в Верховной Раде, если ему не дадут полмиллиона новых солдат, то в окопы пойдут сами депутаты! Зря старается, эти политические шлюхи нужны Зеле, кто-то же должен изображать демократию для западных хозяев.

Поэтому киевская хунта по западным же трендам решила двигать феминизм в массы и намерена призывать в армию женщин. Сбылась мечта феминисток, на Украине полное гендерное равенство: право сдохнуть от огня русской артиллерии есть у каждого взрослого! Минобороны страны уже радостно отчиталось о разработке женских моделей бронежилетов и поставках в армию.

Есть еще одна отличная идея, Залужный, дарим тебе абсолютно бесплатно! Весь мир знает украинских "Оксанок", свободных нравами и жадных до денег! Потратьте крохотную часть от того потока денег, что льется с Запада, на них, девушки недорого берут. Страну-проститку во главе с президентом-шлюхой будут оборонять шлюхи-защитницы! Отличное комбо!

👍 - отличная идея!

[diaryrh]

Что заставило Цезаря произнести Veni, Vidi, Vici?

  Юлий Цезарь всегда напоминает знаменитое изречение Уинстона Черчилля: "История будет добра ко мне, потому что я пишу ее!" В своих трудах Юлий Цезарь дает яркий и подробный отчет о своих вторжениях. Они вошли в историю как неприукрашенная правда. Отчасти потому, что у нас мало других письменных источников того времени.   Veni, vidi, vici - одна из самых известных фраз всех времен. Эта фраза - мастер-класс по лаконичному написанию и аллитерации.   Veni, vidi, vici означает "Я пришел, я увидел, я победил" и используется для злорадства по поводу быстрых военных побед уже более двух тысяч лет. Эти слова приписывают Юлию Цезарю, но мало кто знает, к кому они относятся. Кем был Цезарь, кого он увидел и кого победил? Цезарь - один из самых плодовитых полководцев в истории, поэтому неудивительно, что именно ему принадлежат эти бессмертные слова. Но кто же был теми несчастными неудачниками?    

Первый Триумвират

  Чтобы разобраться, нам придется вернуться примерно в 50 г. до н.э. С 60 по 53 год до н.э. Цезарь, Красс и Помпей управляли Римом в составе Первого Триумвирата. Созданным для того, чтобы не дать какому-либо одному правителю сконцентрировать в руках слишком большую власть. Однако Триумвират не просуществовал долго. Цезарь выдал свою дочь Юлию замуж за Помпея, но ее смерть в 53 г. до н.э. означала, что мало что могло помешать вражде между двумя амбициозными лидерами. Когда Красс умер в 53 г. до н.э., союз распался. И Помпей и Цезарь начали открыто бороться за власть.     В 48 г. до н.э. Цезарь был назначен диктатором, но вскоре после этого покинул Рим, чтобы преследовать Помпея в Египте. К тому времени, когда он прибыл туда, Помпей был уже мертв. И Птолемей XIII, тогдашний правитель Египта, надеялся добиться одобрения Цезаря и его армии в войне против своей сестры Клеопатры VII. Однако план дал обратный эффект. Цезарь перешел на сторону Клеопатры, одновременно став ее любовником. Вместе они разгромили силы Птолемея.  

Битва при Зеле (47 г. до н.э.)

  После того как Цезарь вырвался из Египта после смерти своего соперника Помпея, он отправился на север. Пытаясь подавить любое оставшееся сопротивление своему правлению.     Одним из государств на его пути было Понтийское царство. Это было небольшое царство с богатой историей и давней враждой с Римом. Правящая династия Митридатов была персидской и постоянно искала способы отдалиться от Рима. И приобщиться к своему древнему наследию. Это стремление привело их к конфликту с очень нетерпеливым Юлием Цезарем. Когда Понтийцы продемонстрировали свое намерение бросить вызов Цезарю и Риму, Цезарь направил свою армию прямо к воротам их укрепленного лагеря и устроил сражение. Сражение было известно как битва при Зеле (современный город Зиле в Турции). И это была классическая римская победа. Цезарь разбил армию понтийцев и разгромил ее, уничтожив почти все их силы в одном бою. Потеряв свою армию, Понтус сдался, а его вождь, Фарнак бежал в соседнее царство.     Решающая битва при Зеле поразила не только своим результатом, но и быстротой, с которой она была достигнута. Силы Фарнака были полностью разбиты опытными легионами Цезаря в битве, которая была короткой, но решающей. Вся кампания против Понта длилась всего пять часов. Цезарь прибыл, провел сражение, одержал победу и отбыл.  

Знаменитые слова

  Кампания была настолько короткой и решительной, что Цезарь якобы написал знаменитые три слова и отправил их в Сенат. Это был его отчет о ходе битвы. Эта поразительная скорость и решительность были воплощены в триумфальном послании, в котором просто говорилось: "Veni, Vidi, Vici". Эта мощная фраза выразила суть кампании и подчеркнула репутацию Цезаря как полководца, обладавшего беспрецедентным мастерством и эффективностью.     Это был не просто отчет, это было заявление о силе, декларация непобедимости. Многие источники приписывают эти слова Цезарю, и мало кто сомневается, что именно он был первоначальным автором фразы. В одних источниках говорится, что эти слова были написаны в качестве военного отчета для сената. В других источниках говорится, что он написал эти слова в письме одному из своих сторонников в Риме. Цезарь был так доволен своей победой и игрой слов, что записал эти слова на табличках, которые должны были быть выставлены на параде победы, когда он вернется в Рим. Эти слова настолько лаконичны и сильны, что до сих пор звучат в истории.     Бедное Понтийское царство и его незадачливый вождь Фарнак были теми, кто вызвал эту фразу. Цезарь покорил их всего за пять часов после многих лет напряженной кампании по всему миру.       Read the full article

[lets-vladimir-us]

Я.Кедми: Запад потерял веру в свою собственную иллюзорную картину о Зеле...

[kirikos-stuff]

Кароче сегодня я хотел поиграть в ханкай ноооо с какой бы почты я не входил,меня не пускали на мой акк((( пришлось начать проходить с самого начала,я дошёл до появления Зеле.