#дружба це дивно

[loftysmb]

Сьогодні я вперше за дуже довгий проміжок часу провела час з друзями чоловічої статі. Ще й в маленькому приміщенні і ввечері. Ми робили домашку з операторства і було навіть весело. Це відчувається дуже дивно і навіть є якесь відчуття облегшення, бо для мене це великий крок вперед і назад одночасно.

Не знаю, скільки людей пам'ятає мої старі пости, де я розповідала, як закінчувалась моя "дружба" в школі, але не хочу надокучати.

Може не дуже нормальна думка, але я б навіть трохи хотіла аби це спілкування закінчилось тут і зараз. Аби лишилось тільки хороше і жодного жалю, жодного відчуття, що тебе в черговий раз вдаряють ножем в спину. Стає страшно.

[likaaaaaaaa]

Повернулися з відпустки, знову сиджу вдома і що я хочу сказати?

Мені треба друзі. Можливо якась подруга чи дві, з якими я зможу трохи поспілкуватися про усе на світі. Чесно, я вже більше ніж 6 років без близько�� подруги і це мене трохи втомлює.

Дивно жалітися щодо цього, але я реально відчуваю що дружби мені не вистачає.

Чи існує справжня жіноча дружба? Сподіваюся що так! У будь якому випадку, я хочу це перевірити самостійно)

[wrldwizards]

яке все таки дивне життя

так дивно, що люди при знайомстві уже підсвідомо розуміють чи знайдуть мову з цією людиною чи ні. на це буде вказувати дуже багато чинників.

так ось, коли у вересні я зустрілась із Верою -  мій голос всередині замовк. не було нічого. на перший погляд, вона здалась мені такою дивною і взагалі я не могла зрозуміти що в неї бляха муха в голові. але сьогодні, коли вона почала говорити що з неї знову коїтиться щось погане, що її симптоми повертаються я усе зрозуміла.

коли я стою біля Вери, я наче бачу відзеркалення себе. вона як моя тінь - як дві людини можуть бути такими схожими? у нас КАРДИНАЛЬНО різні погляди і НАСТІЛЬКИ різне життя - але як це можливо що кожного дня я відчуваю наче ми пішли з одного джерела і нас просто розділили в якийсь момент життя.

саме відчуття спорідненості душ. наче ми були одне ціле а потім нас просто розкинули у різні кутки світу. дуже дивним є факт, що ми зустрілись. 

в будь якому разі, наша зустріч і наша дружба зараз це просто неймовірне явище. я ціную кожну годину, кожен день проведений з нею. вона дарує мені радість і щастя. це відчуття, доволі рідкісне серед мого оточення.

[midnightrise]

Де Подивитися Мій Маленький Поні Українською

Гаразд, ось. І хоч я б хотіла щоб ви дивились законно на нього, не знаю де можете зробити це. Отже, якщо знаєте, скажіть мені.

Може зна��ти пісні тут:

https://www.youtube.com/c/JonasHanway

Йонас Ганвай також має текст з своїми відео. І з чого знаю, текст - точний.

Тут є Дружба - це дивно.

http://moviestape.net/katalog_multfilmiv/multserialy/6987-druzhba-ce-dyvo.html

Немає субтитрів. І також, не всі пісні перекладені. Мені здаєтьса що перший сезон - добрий та з п'ятого сезону до останнього сезону також.

Ось перший фільм Дівчата з Еквестрії

http://moviestape.net/katalog_multfilmiv/multfilm/5944-dvchata-z-ekvestryi.html

Я не пам'ятаю якщо пісні перекладені, але знаю що Леганда про Еверфрі має перекладені пісні:

http://moviestape.net/katalog_multfilmiv/multfilm/8985-divchata-z-ekvestrii-legenda-pro-everfri.html

Сайт також має інший фільми, отже можете шукати там.

Й ось Нове Покоління:

https://uaserials.pro/5400-my-little-pony-nove-pokolinnya.html

Цей фільм - найкращий щоь вчитися українською, мені здається.

Знову, якщо знаєте місця щоб подивитися законно на них, скажи мені. Але, не знаю десь щоб зробити це з Північної Америки, навіть з VPN.

[midnightrise]

Старлайт: Школа вирішила запозичувати академічний звичай з сучасної школи магії. Ми призначимо 4 гуртожитки студентам, кожний рівний, але кожний має інші значення, що кожний студент або студентка втілює.

Оселлус: ....(піднімає повільно копито)

Старлайт: Так, Оселлус?

Оселлус: Це потік.

Старлайт: Що?

Оселлус: У, навчальними виразами, це потік студентів. Він зумовлювати зданості студентів або призначати риси їм і групувати їх у класовій структурі те, що заснована на тих рисах.

Старлайт: Так.

Оселлус: Це просто...довели що він дуже неефективний та шклідливий групувати студентів заснована на...справді просто групувати їх узагалі.

Старлайт: Просто, так, ти би була права якщо ми не були школа магії, але тут, це доказане й звісне що хто ви є коли вам 11-18 років, це хто ви будете для все ваші життя.

Сільверстрім: Чорт...

Ґаллус: Мені знається, що якби ви думали про це для просто одну секунду, ви б знали, що ви помиляєтесь. Помиляєтесь!

Смолдер: Я грала з Барбі коли мені ніби...

Сільверсрім: Мій розум ще не повністо сформований!

Starlight: The school has decided to adopt an academic practice from one of our contemporary magic schools. Assigning students to four houses, each equal but representing different values that each student embodies.

Ocellus: ……….. (slowly raises hoof)

Starlight: Yes, Ocellus?

Ocellus: This is tracking.

Starlight: What?

Ocellus: Um, in educational terms, this is tracking students. It’s predetermining students’ abilities or assigning traits to them and grouping them into a class structure based on those traits.

Starlight: Yes.

Ocellus: It’s just a really… It’s really proven ineffective and harmful to the students to group them based on these sorts of… Really, just to group them.

Starlight: Well, that may be true for non-magical schools, but here, it is proven and known that who you are at ages 11 to 18 is who you will be for the rest of your life.

Silverstream: Holy shit…

Gallus: I feel like if you thought about that for one second, you would realize that was wrong! That’s wrong!

Smolder: I played with fucking Barbies at, like, age-

Silverstream: My brain isn’t even fully formed yet!

[nadehika]

Тут я прошу у вас поради, бо не знаю як поступити🙏

Якщо що, то нічого кримінального 😅

Коротше в мене в дитинстві була подруга (паралельно це моя далека родичка). Ми почали дружити років з 3-х. Знаю, це звучить дивно, але наші тати троюрідні брати одного віку і з одним хобі, тому дружили вони і логічно що ми подружилися з нею, так як ми часто бачилися і жили майже по сусідству. Вона, до речі, на рік молодша за мене. В дитинстві ми бачилися щодня, і в нас було багато спільного. В підлітковому віці ми також дуже дружили, і навіть коли я поступила в університет, а через рік вона, наше спілкування не припинилося, а перейшло в онлайн. Перші закоханості, невдачі в любові - ми знали одна про одну все. Я думала що це дружба на все життя... Але в якийсь момент ми перестали дружити. Ні це не була сварка чи щось подібне. Просто в якийсь момент мені здалося що наше спілкування в основному тягну я. І я вирішила не писати їй першою, і почекати коли вона мені напише перша сама.

Коротше ще досі чекаю. Вже сьомий рік😅 Серйозно. Наше спілкування закінчилося, походу, лише тому що вона мені так і не написала. Я знаю, це максимально дивна ситуація 😅

Так от, я хотіла запитати вашої думки: чи варто мені їй написати першою?

Для цього є декілька причин. Мені нещодавно снився сон в якому ми знову/ чи ще досі дружимо. І він був таким приємним. Типу в сні я відчувала спокій і радість від того що ми друзі. А друга причина - мені зараз дуже не вистачає спілкування з однолітками жіночої статі. Коротше, з подругами😅 Моя єдина і найкраща подруга тут, на жаль, не може повністю задовільнити мою потребу в спілкуванні. Ні, у нас все прекрасно в ��лані дружби, просто ми дуже рідко бачимося, так як вона живе в іншому місті, і в моє приїжджає в кращому випадку раз на місяць. А завтра вона взагалі їде спочатку подорожувати Європою, а потім планує подавати документи на канадську візу, і щоб її отримати, вона залишиться в Польщі на +- місяць. І мені немає, навіть, з ким поговорити (крім батьків і родичів), але то не те. З дівчатами з якими я працювала в Хмельницькому ми теж переписуємось/зідзвонюємось. Але мені хочеться живого спілкування. Особливо тепер, коли моя робота займає 2-3 дні на тиждень, і я маю багато часу яким не знаю як раціонально користуватися🙄

Так от це все мене надихнуло, а сьогодні коли я листала контакти в телеграмі - побачила що вона використовує ще досі той номер телефону. І це бажання написати знову засіло в мене в голові.

Але я не знаю що і як їй написати. Типу пройшло вже десь сім років. Не факт що вона відповість. А якщо і відповість, то що? Як себе поводити? Плюс це вона мені не писала так довго, тому можливо вона просто не хотіла зі мною спілкуватися?

І от я не знаю писати їй чи ні🤔 Що б ви зробили на моєму місці?

[cozy-stacy]

chapter 155/cold//

Усе моє життя це асоціації зі спогадами які формують аромати та музика. Атмосфера, книги, візуальна естетика. Я люблю жити, мені подобається ця авантюра.

Я зараз скажу річ, яку я напевно ніколи б не сказала будучи при своєму розумі ще півроку тому - я хочу лишитись в Луцьку, я так щиро полюбила це місце, я знаю його ліпше за БЦ, це не дивно, бо тут я провела найкращі інтровертські студентські роки про які могла мріяти моя бідна душенька. І кожен рік по своєму особливий, кожен щось приніс в моє життя, особливо один вечір на третьому курсі, коли я гуляла з одним милим (хоч і трохи дивним) кавоманом. Тут я вперше зрозуміла що таке справжня дружба і як можна любити людей не тому що вони твої родичі, не тому що вони зробили щось хороше і не тому що вони люблять тебе, а просто любити їх бо вони є, і вони такі чудові. 

Бути вдячною світові за те, що він звів мене з цими людьми, кохати і бути коханою, бути здоровою (ну більшість часу), пити гарячий чай у Рінгу і теревенити з Ромкою про тонкощі рестораного бізнесу, грати в карти у Джулі з Максом і дивитися психотропні фільми. Бухати з Артуром і тусити з компашкою людей, які здавалося б тобі абсолютно чужі, але вас об’єднує щось в одній компанії. Ти розумієш, що на все свій час і хоч колись ти була “дурушкою” та сірою мишкою в школі, яку ніхто не вважав за повноцінну особистість (навіть ти сама), та зараз ти маєш друзів і маєш кохану людину і ти сама оточила себе цим. 

Це я вам про те чому я хочу лишитись в Лу. Я вже провела тут хворобливий тиждень у ліжку, і в Рінгу була лише 4 рази (несправедлива хрінь, чи не так), а у Джулі ми взагалі були лише раз. Та сьогодні ми готуємо імпровізований день подяки і виправимо це. 

До речі завтра чорна п’ятниця, я добре до неї підготувалась, деякі речі по знижками купила вже зараз, головне не вдаритись “во всє тяжкие” і не накупити купу всякого непотребу витративши ще більше грошей. 

Сиджу зараз в кав’ярні, ніс забитий, температура, п’ю смородиновий чай з надією, що він наповнить мене вітамінами і змусить зникнути суху шкірку біля мого носа, яка утворилась через те, що я постійно його терла. Зараз я проведу багато годин за написанням завдань до загального мовознавства і певно буду страждати, але тут нічого не зробиш. Ввечері ми з Джоном пїдемо до Джулі та Макса, приготуємо щось смачне і будемо щасливо дивитись третю. частину Джона Віка. 

Бажаю вам  всім знайти своє місце, те місце де ви почуватимите себе комфортно і щасливо. 

[svyatosogodni]

🎉9 червня — Що сьогодні за свято? ⠀ 👫 Міжнародний день друзів — свято, яке зародилося у США в 1935 році, досить швидко стало популярним в усьому світі. І це не дивно, адже друзі — дуже дорогі нам люди, часто-густо навіть ближчі, ніж деякі родичі. Коли ж як не сьогодні привітати своїх друзів з цим днем, за потреби висловити ��м свою підтримку й надати допомогу. У найважчі часи дружба перевіряється якнайкраще. А вже після закінчення війни вийдемо з друзями на головну площу міста, щоб відсвяткувати перемогу України і міць дружби, яка пережила лихі часи. А потім вже й на шашлики🍢)) ⠀ ✝️🐱 У Всесвітній день пам'яті домашніх тварин згадаймо про наших чотирилапих, хвостатих та вусатих улюбленців, яких вже немає поруч з нами, але котрі залишилися в наших серцях назавжди. ⠀ 😇 Іменини сьогодні святкують Іван, Леонід, Леонтій, Ніл, Петро, Ян, Анастасія, Діана, Людмила. ⠀ ✅ Події, які увійшли в історію: ⠀ 👉 1866 — у Закарпатті упав метеорит «Княгиня» 👉 1847 — художника та поета Тараса Шевченка віддали в солдати за вироком, підписаним імператором Миколою І. 👉 2009 — відбулась українська прем'єра та кінотеатральний реліз фільму «Las Meninas» (режисер Ігор Подольчак). ⠀ 🎂 Відомі іменинники 9 червня: 👉 Іван Мар'яненко (Петлішенко), український актор, режисер, педагог 👉 Сергій Василюк, фронтмен і засновник гурту «Тінь Сонця» ⠀ Свято кожен день на https://sogodnisvyato.com.ua/9-chervnya-svyato/

[vitaliavkr]

Так дивно. Люди приходять у твоє життя і йдуть з нього. У моєму житті є люди, яких я називаю друзями і знаю півжиття. З кимось ми постійно бачимось, з кимось бачимось дуже рідко, з кимось раз у кілька років. Є одна дівчина з якою ми говоримо два рази в рік - на день народження, і це круто. Є люди з якими я познайомилась менше року тому і вони най��риємніші люди, яких я зустрічала за останній час. З деким ми уже не спілкуємось, і я сумую за цією дружбою. Але якщо людина зі мною говорити не хоче я ж її не заставлю. Значить, моя скромна персона більше не потрібна у їхньому житті. Шкода. Є люди з якими я познайомилась в інтернеті і ми хороші друзі у реальному житті. А є люди перед якими мені соромно і в мене поки що не вистачає мужності попросити вибачення у них в реалі (Олеже, вибач, будь ласка, мені точно років 10 у душі і я поводжу себе як дитина). Так буває. Дивна річ - дружба. #likeforlike #like4like #tagfolike #friends #friendship #frankivskgram (Ratusha)

[belovedukraine]

Улюблені виступи українських художніх гімнасток

Зараз, під час карантину, думки стають густими і липкими, особливо перед сном. Майже щоночі перед сном без кінця щось згадую: то школу, то хати бабусь-дідусів, то університетські коридори, то їдальню і те, що ми з дівчатами там замовляли (”Маккава”, тістечко “Дружба”, бутерброд із сирокопченою ковбасою  - усе це продавав красунчик, схожий на Брюса Вілліса, а ми не парилися через таку кількість порожніх калорій).

Але я думаю не тільки про їжу. От згадала, як колись я любила художню гімнастику. Кажучи слово “любила” я маю на увазі активну любов: походи на турніри, більш-менш регулярний перегляд вправ, відстежування досягнень конкретних спортсменок... Усе це завдяки подрузі Ірі, яка вела прекрасний блог “Мистецтво зі смаком спорту” (це реаль��о найцікавіше, що я бачила в інтернеті про художню гімнастику). Живучи з Ірою, я просто не могла бути не в курсі))))

 Зараз я не можу сказати, що люблю художню гімнастику, тому що не уявляю, хто в нас зараз перший номер, хто там у світі лідер, які цікаві імена. Але колись все було по-іншому.

Колись ми ходили на всі Кубки Дерюгіної, а якось навіть з’їздили на Чемпіонат Європи з художньої гімнастики до Мінська. На вході нас дууже довго обдивлялися, особливо наш прапор України (уздовж і впоперек, досі  дивно про це згадувати). Вболівали ми активно, хоча нас було двоє. “Уууукраїна! Та-та-та-та-та-та!”.

І от. Хоч мій уболівальницький статус неактивний, це не значить, що я не дивлюся виступи наших гімнасток. Не тільки наших, звичайно. Але наших передусім.

Одразу скажу, що з-поміж моїх улюблених гімнасток нема росіянок, попри всі титули. Я терпіти не можу естетику і манеру російських шкіл: ось ці всі свистопляски, орли на костюмах, пафос і вічну необ’єктивність оцінювання. Є аж дві гімнастки, окремі виступи яких мені дуже подобаються: це Дар’я Кондакова та Маргарита Мамун. Усе. 

Натомість мені дуже подобаються білоруски Меліта Станюта, Любов Черкашина, Катерина Галкіна. Мені подобається грузинська гімнастка Саломе Пажава, болгарка Сільвія Мітєва.

Найбільше ж, звісно, люблю наших гімнасток. Особливо трьох: Анну Бессонову, Аліну Максименко та Ганну Різатдінову. Також у нас є круті груповички. Окремими виступами я хотіла б поділитися з тими, хто спраглий краси у спорті :)

Хоч більшість людей, уявляючи художню гімнастику, згадує стрічку, якраз стрічка - найменш улюблений вид для мене. І все-таки є окремі вправи, які я люблю. Наприклад, ось цей виступ Анни Бессонової. Це - типовий образ українських гімнасток: епічний, драматичний, надривний.... Обожнюю. Тільки російські коментатори, як завжди, бісять несказанно, але на красу виступу то не впливає.

А це - мій улюблений вид: обруч. І зоряний виступ Бессонової на ОІ в Пекіні. Ось це друга сторона гімнастики: ніжна, лірична, але все одно дуже драматична і надривна. (Ред. - відео чомусь завантажилося внизу)

А ось такою я хотіла б бачити гімнастику! Іра каже “все з тобою ясно, ти любиш трюкачество”. Так, я обожнюю “трюкачество”! Динамічну музику, неповторні елементи, шалену харизму! І хоч Аліна Максименко не сказати б що дуже титулована гімнастка, вона назавжди лишиться однією з улюблених! Радію, що бачила наживо її виступи.

Деяких гімнасток обожнюєш, а деяких дуже поважаєш. Для мене такою є Ганна Різадтінова. Її життєпис вартий книжки. Передусім ціную Ганну за характер, який із тавра вічно другого номера привів її до олімпійської бронзи. Ось дуже ніжний м’яч у її виконанні.

Шукаю відео й розумію, що можу дібрати ще багато роликів, але лишу ще одні кокетливі булави від Аліни Максименко. Буде що переглянути, коли душі захочеться перепочити :) 

[dante-sinner-blog]

Кицюха та пригоди на П’ятихатках

Одного осіннього дня, в затишному будиночку у добрих людей, поселилося кошеня. В цей день, лише за одну ніч до того, не тільки Старий Горіх в садочку, але й всі дерева в Лісі, який сусідствував з будинком, покрились суцільно золотаво-жовтим, місцями багряно-червоним листям. Цей день наче був чудом, оскільки ніхто з місцевих не пам’ятав, щоб так швидко, лише за ніч, всі дерева пожовтіли листям, поспіхом готуючись до зими. Ще вчора листя зеленіло у кронах дерев, а тут раз - одна ніч, і золота осінь прийшла! Так і кошеня, що раптово з’явилося у цей дивний ранок біля Старого Горіху, стало чудом для мешканців П’ятихаток.

Що таке П’ятихатки, спитаєте ви? Про це я розповім трохи згодом, добре? А зараз варто розповісти про героя нашої історії - кошеня.

Це дрібне з родини котових, яке так любили заводити люди у себе вдома, бо пухнасте створіння приносило радість дітям і затишок в оселі, було чорнявої масті з рудувати вкрапленями різних відтінків. Кішечка! Бо, на відміну від котів, мала більше двох кольорів у масті. Мала чорний писочок і великі вологі оченята, як два люстерка. Кошеня було настільки дрібне, що могло вміститися всім тілом у долонях дитини. Хутро у ньго було густе і плюшеве, як у іграшки. Але кошеня - не іграшка! Воно було живе! Весь час кліпало оченятами довкола у пошуках молочка.

Одна цікава відмінність була у кошеняти від звичайних котів. Воно мало напрочуд, як для свого малого тільця, довгий та товстий від хутра хвіст! Ві�� був настільки чудернацьким та милим, що дехто з мешканців П’ятихаток спочатку сплутав його з лемуром, і жартома назвав мавпеням.

Познайомившись з кошеням, ми можемо перейти до його пригод на  П’ятихатках. А як же звуть нашого героя, спитаєте ви? А ось саме про це, наша перша історія.

Така пригода з кошеням трапилося саме в перший день, коли мешканці будинку, де оселилася наша героїня, надумали дати їй ім’я. А оскільки на  П’ятихатках жило багато мешканців, і всі хотіли взяти участь у цій важливій справі, імен було, як ми побачимо, запропоновано чимало.

Ім’я для кожної істоти дуже важливе! Треба ж якось кликати у великому Лісі, якщо на прогулянці хтось заблукав, запрошувати до столу на вечерю. Чи хоча б просити про послугу чи прохати вибачення. Ми завжди звертаємося один до одного на ім’я. Навіть деревам, улюленим іграшкам чи вірним друзям-тваринам ми даємо ім’я, яке їм найбільше личить.

Одже, з такою важливою місією - дати кошеняті ім’я, зібралися мешканці  П’ятихаток в Камінній залі, яке було назване так, бо лише тут був справжнісінькій Камін, і почали обгорювати, яке ім’я краще пасувало б їхній новій сусідці.

Всі присутні розсілися у зручних кріслах та на дивані колом, а кошеня з цікавістю переводил погляд з одного на іншого, хто говорив.

– Давайте назвемо її Вуглинкою! Он воно яке все чорняве, наче закіптюжене, і з рудими вкрапленнями, ніби жаринки у ньому жевріють. – запропонував перший.

– Тоді вже краще нехай буде Жаринка! Щоб підкреслити його характер і життєрадісність. Гляньте яке воно миле, аж сяє! – відповіла друга.

– Як на мене, краще його назвати Мавпеням! Подивіться на його довгий хвіт, як у лемура. – зауважив третій.

Всі в раз загомоніли і почалася гучна дискусія. Кожен мав свою пропозицію, і палко відстоював право назвати кошеня саме так і ніяк інакше... 

Так тривало якусь хвилину-другу. Друзі настільки захопилися дискусією, що в мить благий намір - дати кошеняті ім’я, ледь не переріс у суперечку між близькими людьми... А це не добре. Завжи треба пам’ятати про дружбу і не переходити меж. Вміти слухати і не підвищувати голосу. Кожен має право на власну думку і кожна думка важлива!

Нерозважливість друзів призвело до того, що ��ошеня злякалось галасу обговорення і кудись зникло... Всі одразу змовкли, помітивши відсутність маленького створіння, заметушилися і почали спільно шукати пропажу.

Хтось заглядав під диван і крісла, але окрім родини мишей, які саме снідали, і старого м’яча, нічого більше не виявили. Дехто поліз за сходи, але і там окрім павуків, які там мешкали з часів заснування будинку, нічого схожого на волохатий клубочок не побачили. Хтось навіть надумав перевірити холодильник, а раптом... але ні, і там нікого, лише морожені продукти і пакунок з молоком...

Тоді всі почали гукати кошеня і кожен по своєму. Один гукав: “Вуглинко! Вуглинко-о-оо...”, а друга: “Жаринко! Жаринко, де ти-и-и?!”, а третій не угавав: “Мавпенятко-о-о... Агов! ... Мавпочко?!”. Але на жодне з імен відгуку і хоча б поруху, ніде не було видно... чутко було лише посопування захеканих і занепокоєних пошуківців.

І тут наймолодша з мешканців П’ятихаток, яка не брала участі у суперечці, що призвела до зникнення кошеняти, почала ледь чутно гукати: “Кицюха!” ... повторила раз, вдруге, втретє і та все гучніше “Кицюха!”. І за четвертим гуканням раптом десь в кутку пропискало “Мняв”. Розумниця знову повторила: “Кицюха?!”, на що у відповідь гучніше отримала вже знайоме “МНЯВ”... з Каміна! В якому лежало декілька сухих полін.

Всі мешканці разом кинулися до Каміна і одним голосом гукнули радісно: “Кицюха!!!”. В цю мить, за найбільшим поліном визирнув чорний писочок кошеняти, який протяжно і вдячно відповів ще раз: “Мняв!”. Це була Кицюха!

Так із дискусії мешканців П’ятихаток, яка ледь не переросла в суперечку, кошеня отримало своє ім’я - Кицюха. Навчивши своїх нових друзів простій істині: “Завжди звертайтеся до того, кому хочете дати ім’я. Лише він відповість.”

...

Осінь цього року видалася напрочуд теплою. Життя Кицюхи було затишним і оточеним турботою її нових друзів. Вона їла досхочу, спала скільки заманеться і у перервах між першим і другим, мала безліч пригод з сусідськими котами, сороками-хуліганками і навіть бродячими собаками  П’ятихаток! Нікого не боялася і... Що-що? Я вам не розповів досі, що таке  П’ятихатки?! Хм, дивно, мабуть забув... Ну, добре, добре. Зараз же виправлюся. То ж уважно слухайте!

П’ятихатки - це місце, де живуть друзі! Тут немає чужинців. Всі мешканці добре один одного знають і довіряють як самому собі чи навіть більше. П’ятихатки - це в першу чергу люди які там мешкають. Як це, спитаєте ви? А ось так. Це коли дружба має назву -  П’ятихатки. Але,  П’ятихатки - це також величезний будинок у формі букви “ЗЮ”. Що?! Немає такої букви?.. Та ж є! Тю. Ну, добре, добре... я жартую. Насправді будинок більше нагадує латинську букву “G”, якщо дивитися на нього очима птаха, що летить у небі. Саме так! Сам будинок ніби загорнутий всередину калач, який має внутрішнє, дуже затишне подвір’я з великим столом посередині, де друзі часто збираються вдень, разом снідають, пьють какао і чай, дивляться кіно ввечері. Цей дивний і навпрочуд гарний будинок складається з п’яти помешкань, які мають окремі двері, тому й назва така проста, але гарна -  П’ятихатки! Кожне з цих помешкань має своє ім’я. Саме так! Бо всі помешкання дуже різні, в них живуть окремі люди, які мають свої власні причуди та звички, по своєму будують свій побут і мають різні захоплення. Але всіх їх об’єднує дружба і любов до П’ятихаток.

Перше з помешкань зветься “Ананасова хатинка”. Бо там затишно і завжди світло, як в середині ананасу! Ви ніколи не були в середині ананасу?! От чудні, це ж дуже просто. Берете спілий ананас, найбільший, який знайдете на базарі, вирізаєте в ньому велику дірку, засовуєте туди голову і дивитеся на Світ новими очима! Це ж просто і дуже захопливо! Спробуйте якось!

Друга зветься “Віспер Рум”, що англійською перекладається, як “кімната в якій шепочуться”. Бо там справді за стіною постійно чути якийсь шепіт і живе там одна дивна дівчинка, саме вона дала Кицюсі ім’я. А ще там любить ночувати п’ятихатківський домовик, з яким невдовзі познайомиться Кицюха. Але про це пізніше. В цій хатинці є все що треба для затишного і мирного життя. Тут на стінах висить велика кількість списів, мечів, сокир і рибальська сітка. Мешканка цього будинку дуже любить рибалити на Синьому озері, і часто її немає вдома. Але щоб не трапилося, всі знають де від тієї хатинки ключ, і що Дівчинку, яка любить ловити рибу, якщо її немає вдома, можна неодмінно знайти на Синьому озері, або в лісі, де та любить бігати з сокирою за метеликами. Вона дуже добра, і завжди готова прийти на допомогу, як це трапилося з Кицюхою у попередній історії.

Наступне помешкання зветься “Камінна зала”. Вона дуже простора і лише тут є справжній Камін, про який ми згадували. Тут тихими вечорами мешканці люблять створювати затишок, розпалюючи вогнище в Каміні, розповідати дивовижні історії, в��рити какао і читати один одному книги та вірші. Ще дехто цю хатинку називає - Гуртожиток, бо тут мешкають вічно молоді дівчата та хлопці! Вони гуртуються і живуть цікаво, тому й зветься “Гуртожиток”. Тут завжди чути музику, веселий гвалт та регіт від невпинних жартів. Це місце веселощів, дурощів і всіляких ненудних штук.

Четверта хатинка зветься “Дивна”, тут живе художниця, і в середині в ній все влаштовано так затишно і по-дивацьки, що помешкання дуже нагадує будиночок родини Візлі, із відомих книжок про пригоди Гаррі Поттера! Пам’ятаєте? Тут неймовірна кількість всіляких картин і доробок із глини, картону та дерева. Все це зробила мешканка Дивної хатинки! Тут багатсько різних цікавинок та приладь, які привезла господиня з собою із далеких екзотичних країн, де вона мандрувала. А ще, у неї неймовірна колекція чашок, більше ста штук! Різних кольорів, форм і об’ємів! Тут кожен, хто завітає у гості, знайде собі горнятко для чаю чи какако до смаку. У кожного гостя буде своє горня - особливе і на жодне інше не схоже. Це дуже зручно, бо ніхто не візьме не своє горнятко і кожному гостю Дивної хатинки приємно. Адже всі люди по своєму особливі і індивідуальні!

Останню, п’яту хатинку називають “Дупло великого дубу і сокири в ньому”. Так вона зветься, бо в ній живе велика родина індіанців! Саме так! Колись давно, коли будинок П’ятихаток тільки зводився, ця дивовижна родина прибула із-за Океану, з далеких прерій Північної Америки та Південної Канади, де вони колись мешкали. Як вони розповідають, вони познайомилися в Канаді з українцем Льонькою, який випадково завітав до них у гості. Той розповів їм про далеку країну, на іншому боці планети Земля. Там, за його розповідями, живуть найкращі люди у Світі, а земля така плодовита, що можна збирати врожай чотири рази на рік! А ще там водиться багато дичини, вода у р��ках - чиста і прозора, і ніхто ніколи не зачиняє дверей в оселях. Всі мешканці привітні і раді новим знайомствам. Так, Велика родина, яка завжди прагнула великих мандрів, подалася на інший бік планети, щоб розшукати ту дивовижну країну. Ця країна, як ви вже здогадалися, наша рідна - Україна! Коли вони сюди потрапили, майже все що розповідав їм “білолиций” українець Льоня, виявилося правдою. Це так захопило Велику родину, що вони вирішили тут оселитися, і саме на П’ятихатках, - подивитися, що з того вийде. А вийшло у Великої родини індіаців, як ви скоро дізнаєтеся, багато цікавого ��а захопливого!

Ще на П’ятихатка є розкішний Садок з кущами малини та борщевої крапиви, де діти люблять грати у гольф. По центру панує Старий Горіх, а по краях ростуть дуби в переміш з квітками хризантем, які місцями змагаються у висоті і силі зі стовбурами сусідів-дубів. Хто каже неправду, я?! Тю... як можна?! Ви самі сходіть у Садок П’ятихаток, і перевірте! Побачите на власні очі, що я кажу чистісіньку правду. 

На П’ятихатках з вісно ж є своя Баня, де мешканці та їх друзі набираються сил і розслабляють м’язи, звільняються від зайвих думок, особливо взимку, коли сонячний день такий короткий, і можна голяка бігати розпареним по снігу. Це дуже приємно і весело! Особливо в очах випадкових перехожих. Але треба бути обачним, - вчасно повернутися в тепло і не застудитися.

Всі помешкання П’ятихаток мають велику кількість лазів між собою, як у норах Родини Кротів, щоб вільно ходити один до одного в гості, а також велику кількість вікон різних форм: круглих, овальних, квадратних, малих і великих, щоб у кімнатах було багато світла для малювання, комфотного читання книжок та прокидання під променями ранкового сонця. Тут двері ніколи не зачиняються на ключ, адже всі мешканці один одному довіряють і завжди раді гостям - новим друзям. Саме тому П’ятихатки - це найкраще і найпривітніше місце у Світі, про яке тепер знаєте і ви!

Ось таке дивне та прекрасне місце є на Світі - П’ятихатки! Якщо ж у вас ще лишилися питання щодо П’ятихаток, напишіть мені їх у листі. Я на всі і всім неодмінно відповім! Як це зробити? Дуже просто. Вкладіть свого листа у конверт разом з пирогом чи ватрушкою, це важливо! На конверт наклейте марку з тваринкою чи квіткою, і напишіть на ньому адресу: Київ, П’ятихатки. Чому так просто та коротко? Це не дивно. Всі листоноші, поштові тхори та сови знають де це! Всі ваші листи неодмінно потраплять до адресату. Будьте певні! Адже П’ятихатки це не просто найкраще місце на Світі, воно ще на Гуглмапі позначене так, що до нього легко доїхати на велосипеді чи самокаті. Отже, чекаю ваших пирогів! Тобто... листів звісно ж!

А тепер давайте повернемося до нашої непосидюхи, нової мешканки П’ятихаток - волохатої Кицюхи!

[pokrovworld-blog]

Про фентезі та християнство

Підійміть руки всі ті, хто дізнався про Церкву через Братство Персня. Всі ті, хто став християнином, проходячи крізь ліси Нарнії. Хто читав Інклінґів і не міг бачити звичайний світ інакше ніж через призму вигаданих ними. Чи хто хоч раз вирушав у Небезпечні Мандри, сподіваючись знайти заповітний пагорб. Бо я впевнена, що серед вас знайдеться ��ілька таких щасливців. Тих, хто навернувся чи укріпився у вірі, завдяки тому, що читав прекрасні твори, в яких йшлося про вигадані світи. Навіть сам Льюїс зізнався у своєму автобіографічному творі Surprised by Joy, що прийшов до Бога завдяки двом людям: Джорджу Макдональду і Джону Р.Р. Толкіну. Проте, якщо це дружба з останнім справила на Льюїса сильне  враження, то Джордж Макдональд вплинув на юного Льюїса саме через свої твори. Бо прочитавши їх, Льюїс вже не міг дивитися на звичайні ліси, не бачачи в них відгомін тих, фантастичних. Тож чому фентезі має такий великий вплив на нас? Чому прочитавши фентезі твір ми починаємо бачити те, чого раніше не помічали? Чому фентезі стає таким потужним шляхом до Євангелії? Можливо тому, що в порівнянні з іншими світами ми розуміємо щось більше про свій власний? У світах, сповнених чар, ми можемо говорити про християнство більш зрозуміло, пояснюючи ідеї на живих прикладах, нехай і фантастичних, не схожий на будь-що відоме нам в реальному світі. І це не виглядатиме дивно, бо ж і сам Христос розповідав учням притчі, бо ж сам Бог заповідав нам не любити нічого світового. Проте тут варто бути обережним, адже говорячи про цілий літературний жанр мусимо зробити велике уточнення. Так, є дуже багато християнських фентезі творів, які надихають нас і допомагають нам у вірі. Однак не всі фентезі-твори такі. Стосовно християнських ідей, фентезі варто розділити на три категорії: 1) твори, автор яких навмисно писав з метою популяризації християнства, 2) твори, які написали автори-практикуючі християни, 3) твори, в яких ми можемо знайти окремі християнські ідеї. Давайте розглянемо ці категорії на прикладах. До першої категорії ми, без сумніву, маємо віднести Льюїса, який створив Аслана, щоб у дорослому віці ми могли зустрітись з Христом. Він писав навмисно християнське фентезі і паралелі в його Хроніках Нарнії очевидні. Сюди ж можна віднести Складки часу Мадлен Л’Енґл і творчість Джорджа Макдональда. До другої категорії християнських фентезі творів належить творчість Толкіна. Звісно, у Середзем’ї ми можемо знайти багато алюзій на Біблійні історії, однак Толкін, швидше за все, не створював їх навмисно. Його мотивацією було створення нової англійської міфології, а не цілеспрямоване звіщення Євангелії. Ми можемо знайти певні християнські ідеї у Толкіна, бо він був практикуючим католиком. Для людини, яка ревно вірить в Бога, не може існувати щось поза Ним. Не може існувати світ, який не був ніким створений. Чи світ, в якому немає Церкви. Середзем’я є продуктом християнського ставлення до життя і мислення, яке, очевидно, мав Толкін. Сюди ж можна віднести творчість Льюїса Керрола, який писав, на перший погляд, абсолютно парадоксальні твори, однак дуже цікаві і цілком християнські. Остання ж група – це твори, які самі по собі не є християнськими, проте ми можемо віднайти в них окремі християнські ідеї. Наприклад, у серії Джоан Роулінґ про Гаррі Поттера чи, не побоюсь цього слова, у Джорджа Мартіна в його скандальній Грі Престолів. Загалом ця категорія дуже широка і сюди можна віднести багато-чого, якщо постаратись. Адже всі ми так чи інакше прагнемо пізнати Бога, а, отже, не дивно, що християнські ідеї проскакують у творчості багатьох людей. Або ж ми самі можемо розгледіти якісь натяки, де нам дуже хочеться щоб вони були. Фентезі, як і будь-яка література загалом, може стати чудовим поштовхом для подальшого дослідження Писань, звернення до Бога. Однак що особливо виокремлює цей жанр з-поміж інших так це те, що у вигаданих світах ми можемо подорожувати Вище і Далі, чого не дозволяє нам цей обмежений світ, в якому ми живемо. Ми можемо уявляти і бачити щось за цими звичайними буденними лісами і вчитись впускати прекрасні ідеї в свої серця. Без сумніву, читати фентезі варто. Бо ж письменник творить свої вигадані світи, будучи образом Бога. І у фентезі ця подібність помітна якнайкраще, адже як Бог створив цей світ, так і ми прагнемо створювати свої. Анна Ковальова для  Philosophical Orthodox Read the full article

[storytanya]

Давай дружити)

Привіт всім!!! Сьогодні ми поговоримо про дружбу, ми розглянемо як позитивні, так і негативні сторони дружби, буде цікаво і легко читати ці статті, перепрошую за те, що вони надто довгі, я не вмію поки коротко і зрозуміло доносити те, щоб людина замислилася над моїми короткими цитатами. Я просто намагаюся розглянути все те, про що я так думаю, тому я поки не філософ який може сказати один вислів і в цьому вислові є тисячі роздумів. На жаль я поки формую свій власний один роздум. 

Щиро дякую читачам мого новоствореного блогу, ви дійсно мені дуже потрібні і від вашої активності залежить подальше його існування. Цей блог я присвячую дівчині які мене надихає на створення чогось для себе нового, її звати Таня і вона навчається на психолога. Я насправді ніколи не писав на більш серйозні теми, такі як з психології, так як мій рівень у психології з точки зору науки нульовий, хоч і прочитав багато книжок пов’язних саме з психологією. По правді мені дуже складно писати на такі теми, да мені легко дається писати про своє життя, та якісь думки чи власна думка чи позиція.Але іноді приходить час коли ти змушений робити те, чого раніше навіть не починав. Можливо через деякий час я стану автором якогось бестселлеру з психології в майбутньому, а сьогодні мої починання. Як казав мій друг головне це початок, як ти стартуєш, такий і буде фініш. 

Спочатку, я би хотів запитати у вас,  для чого взагалі в житті потрібна дружба?

Можливо, щоб було кому вислуховувати про всі наші негаразди, проблеми, новини і про все те, що з нами трапляється? Щоб було з ким піти погуляти і гарно провести вечір? Може, для того, щоб не так відчувалась самотність? Для кожного з нас дружба означає щось своє, точно так же як і кохання, іноді я навіть багато паралелей провожу із коханням(звісно до іншої статі) і можливо в коханні найважливіший компонент це є дружба, що ж для мене є  дружба, це в першу чергу можливість відчувати життя разом із близькими моїй душі і серцю людьми. Дружба - це шанс зрозуміти себе і інших, це відчуття теплоти при зустрічі чи телефонному дзвінку, це посиденьки на кухні чи десь в кафе, ранкові пробіжки чи вечірні прогулянки, це обговорення важливих спільних проектів, книжок, та і власне потаємні теми, які ти не обговорюєш зі батьками та знайомими, одногрупниками… І не так важлива кількість друзів чи зустрічей із ними, головне, це самі люди…те, що ти можеш довірити їм все, а вони не підведуть тебе і завжди допоможуть тобі, але це ж стосується і тебе. Час проходить насправді дуже і дуже швидко. Люди змінюються і ми теж. Зникають старі пріоритети, натомість з’являються нові, але залишаються ті, хто був з нами поруч у різні моменти, щасливі й не дуже, ті, які знають, що і кого ти любиш і про що ти мрієш…

Хто ж такий цей друг, хто він?

Друг - це той, кому є діло до вас. Той, хто проявляє увагу до вас, підтримує, бере участь у вашому житті, небайдужий до ваших емоцій, проблем, успіхам, перемог і поразок. Друг - це той, хто заткне за пояс будь-яку свою точку зору і піде назустріч на благо не собі, але вам - своєму другові.

Все в нашому житті приходить і йде: гроші, робота, речі. Тільки люди залишаються з нами. Це просто люди, яких ми цінуємо. І часто набагато ближче до сім'ї і, у ��евному сенсі, навіть до близьких людей, вони стають друзями. Дружби, є свідченням того, як люди зацікавлені, важливим і цінним, один до одного. Основні якісні показники дружби є такі речі, як довіра, толерантность, взаєморозуміння, взаємоповага, можливість зустрітися і допомогти, щоб бути навколо складної ситуації разом. Справжня дружба є набагато більше, ніж просто за приємною бесідою щасливої компанії.  Справжні друзі, завдяки тому, що відмінно знають один одного (а інколи і з якихось інших причин) здатні розуміти один одного на відстані, без слів, за рухом рук, виразом очей, мімікою, жестами, емоціями. Іноді навіть буває так, що друзі, які пройшли разом «вогонь, воду і мідні труби», володіють якоюсь силою, немов телепатичного зв'язком: один може знати, про що думає інший, другий може передбачати дії першого і т. д. Чому так відбувається, напевно це те що ти з другом пройшов не одне випробування з ним і знаєш, що від нього чекати зараз. 

Значення та цінність дружніх відносин виникають через те, що кожна людина може покладатися на інший в будь-якій ситуації і надати необхідну підтримку та допомогу. В дружніх відносинах панує вірність, стійкість, рівноправність, розуміння, прийняття один одного з усіма позитивними рисами і недоліками. І якщо, наприклад, у любовних стосунках можуть бути розбіжності і непорозуміння,через яких дві людини можуть розлучитися, дружні відносини цього не сприймають. Тут ніхто не каже: «А я, а ти, а ось я, а ось ти». І навіть у тих випадках, коли один, так би мовити, вкладає в дружбу більше себе, ніж другий, почуття дружби залишається взаємним і впевненість в іншій людині залишається. Коли люди дружать, кожен з них без вагань переживе з іншим як хвилини радості і щастя, так і складні ситуації, біди і невдачі.

 Дружбу кожен розуміє, що він відіграє в житті іншого дуже важливу роль. Саме тому друзі довіряють один одному свої плани, мрії, думки, ідеї, таємниці і секрети, іноді навіть життя. Чим більше і глибше довіра і повага між людьми, тим сильніше їх дружба. Її неможливо виміряти ні кількістю грошей, ні якимись заслугами. Вона безцінна. І тільки справжній друг, якщо він дійсно є в твоєму житті, дає тобі зрозуміти, що ти не самотній, і додає сил. Це людина на всі випадки життя. Дружба показує і внутрішню силу людини, його якості. І нерідко саме це стає показником, оскільки людина проявляє себе. Люди, які не пройшли перевірку на міцність, переходять з категорії друзів у категорію хороших знайомих, а іноді й у категорію тих, з ким ти просто колись був знайомий, а зараз вас не пов'язує абсолютно нічого. Якщо ж в житті є хтось, кого ти відчуваєш по-справжньому, з ким можеш бути самим собою, не надягаючи масок, і хто розуміє тебе і завжди виручає, напевно, цей чоловік і є твій справжній друг. І відносини з ним варто берегти і зберігати, адже вони дійсно дорожче золота.

Одного не можна вибрати – він просто стає одним. Абсолютно не важливо, яка в нього зовнішність, звички, світогляд. Вам може щось не подобатися в ньому, ви можете навіть його критикувати час від часу. Але коли всі красиві і хороші втечуть кудись убік і помахають ручкою, коли ні в кого з них не залишиться на вас часу, саме ця людина буде поруч з вами і зробить те, на що ні в кого іншого не вистачило сил, бажання або сміливості.

Дружба – це випробування. З вигляду може здатися, що вона не вимагає зусиль, турботи і оберігання. Насправді ж вона ніколи не буде існувати без нашої особистої участі, адже ставитися до іншого навіть краще, ніж до себе самого – це велика справа. Саме з цієї причини можна сміливо сказати, що дружба є свої особливі закони, як би дивно, занадто голосно або наївно це не звучало. Ці життєві принципи є умовами для існування дружніх відносин. І їх має дотримуватися кожен, хто хоче, щоб у нього був друг чи друзі, і хто сам вважає себе справжнім другом.

Все залежить завжди від людини, перше це її виховання, відданість, вірність, розуміння. Щоб дотримувалась гармонія дружби необхідно розуміти, що необхідно дотримуватися:

Віра в дружбу означає, що потрібно без вагань і сумнівів приймати те, що вона є, не вимагаючи для цього жодних доказів чи підтверджень. Ця віра є основою, фундаментом справжніх дружніх стосунків, на якому будуть будуватися довіра, взаєморозуміння, взаємодопомога та інші невід'ємні складові дружби.

Людина, якщо він вважає себе здатним на дружбу, повинен виховувати в собі такі якості як мужність(для жінок логічно, що жіночність), сила духу, сила волі, витривалість і багато інших. Мужність(або жіночність) має на увазі цілеспрямоване напрям енергії своїх почуттів та емоцій в потрібне русло, тримати їх під контролем своєї свідомості. Сила духу – це вміння робити такі речі, на які інші люди не здатні, здатність не прогинатися під тиском обставин. Сила волі дозволяє людині робити щось всупереч своїм бажанням, обставинам, втоми або розуму. А витривалість дозволяє витримувати величезні навантаження, не вдаючись до використання яких-небудь інших особистісних якостей. Всі разом ��і та інші якості складаються в одну сильну, стабільну і цілісну особистість. І якщо людина змогла стати такою особистістю, то на нього можна покластися і бути впевненим в ньому, що і є одним з найважливіших показників дружби.

Що б не сталося, справжній друг просто зобов'язаний прийти на допомогу своєму другові, допомогти будь-яким можливим способом. І це не повинно залежати ні від місця, ні від зайнятості, ні від настрою або бажання. Якщо ти дізнався, що твій друг в біді чи йому потрібна серйозна допомога, у тебе немає вибору, крім того, щоб, незважаючи на будь-які перепони, допомогти йому.

Це правило, мабуть, найголовніше. Частково воно стосується питання взаємодопомоги, який ми розглянули вище. Однак тут допомогу другові розкривається в набагато більшою мірою. Самопожертва означає, що справжній друг цінує дружбу і життя іншої людини навіть більше, ніж своє власне життя. І в ситуаціях, коли на кону раптом виявляється життя, другий без жалю зробить все так, щоб врятувати товариша.

Ці правила і якості повинні дотримуватися, так би мовити, підсвідомо і взаємно. Тобто їх розуміння або є, або його немає. Не можна, наприклад, сісти і сказати собі: «Ось з сьогоднішнього дня я починаю бути другом, тобто буду вірити в дружбу, виховувати в собі всілякі позитивні якості, буду завжди допомагати і, якщо що, швиденько віддам життя за друга». Все це повинно вже бути в людині, т. к. допомогою цього і виражається ставлення до оточуючих, тим більше до тих, кого ця людина вважає своїми друзями.

Отже, давайте підсумуємо. Справжні дружні відносини вимагають взаємних зусиль які перебувають у колі людей. Дві людини, якщо вони друзі, повинні правильно ставитися один до одного, відчувати взаємну симпатію і бажання надавати одна одній допомогу та підтримку. Але також такі відносини повинні мати і підживлення з обох сторін: відчувати потребу в спілкуванні повинні обидва, дзвонити один одному, планувати зустрічі, будувати плани також повинні обидва, адже зворотній зв'язок – це дуже важливо, цікавитися своїм другом, тоді лише буде віддача. Це все має дотримуватися обома сторонами, як і в коханні.

Тому, завжди пам'ятайте про своїх друзів, де б не були і де б не були вони. Підтримуйте зв'язок з ними, давайте їм зрозуміти, що вони важливі для вас. І найголовніше, будьте готові бути поруч у будь передбачуваної та непередбачуваної ситуації. Також майте на увазі те, що ви щось середнє у ваших друзях. Ви схожі у поглядах на життя. 

Таня пробач мені, але все погане я видалив зі статті, напевно я не хочу щоб всі знали про погані сторони окремої людини, я маю нести в цей світ тільки добро, а про поганих друзів ми особисто всі знаємо і знаємо як це боляче коли ти довіряв людині, а вона тебе зрадила. Не хочу, щоб кожен згадував ці неприємні моменти. Я більше схилився до того, що значить дружба і до чого нам варто прагнути. 

Таня, хочу запитати у тебе, а що для тебе значить дружба у житті, хто для тебе друг, а хто ні?

Я дякую всім хто читає мій блог, мої починання. З вами був Ходаківський Ігор, чекайте нових статтей вже зовсім скоро... 

05.07.2017

[cozy-stacy]

Частинки. Розділ другий: Життя

Дочка

Тепла кухня, чайник на плиті, яблучний пиріг в духовці, в ногах муркоче кішка, на фоні якась невимушена розмова з розряду сімейної хроніки і шум телевізійних новин. Ця кухня, то її зона комфорту з якої вона ніколи не вийде. Не тому що я її не пускаю, вона сама не хоче виходити, загорнувши ноги в плед та сміючись над татовими жартами. Їй подобається кепкувати, що батьки народили її лиш для того, щоб їм більше ніколи не доводилося заварювати чай і вона робила це за них. Вона суворо слідкує за дотриманням сімейних традицій, таких як вечірній перегляд кінофільмів з домашнім поп корном, сумісні сніданки, неквапливі вечері, прикрашання новорічної ялинки (обов’язково з серпантином) і недільні візити до бабці. Мама її кращий друг. батько радник, якого вона дужче всього боїться розчарувати, та ніхто не втішить її краще за Даринчині “Ну не плач, все буде добре, усі роблять помилки”. В неї багато дивацьких прізвиськ “лапушка”, “сонечко”, “ластівка”, “квіточка”, вона їх, як це не дивно, любить, це ознака того, що про неї піклуються та приділяють увагу.  Вона дуже розніжена, та дуже кумедна, говорить кумедно, та кумедно чхає, як хом’ячок. Трохи капризів, впертості та гордості роблять з неї достойного носія фамілії. Ця жовта кухня з соняхами на стінах, назавше залишиться місцем, де вона буде почувати себе частинкою цієї родини.

Подруга

Чесно, от чесно, я вважаю її жахливим другом. Не те щоб вона часто підставляла друзів чи створювала конфліктні ситуації, просто це стерво постійно кудись зникає. Вона ховається в будиночку інтровертчині, де краде в неї дорогоцінну життєву енергію і біжить назад. Їй не подобається говорити по телефону чи переписуватися в месенджерах, максимум, що вона може там зробити це домовитися про зустріч. Балаканина про спільні інтереси за чашкою кави це звісно дуже добре, але чи в цьому виміряється дружба? На її думку ні. Для неї “хороший друг”, то людина яка прийме тебе таким, який ти є,  допоможе змиритися з несподіваним горем, прийме тебе в себе посеред ночі, незважаючи на те, що сталося, людина яка завше дасть копняка, коли ти почнеш творити якусь “лютую дичь”. Так, вона рідко дзвонить, але старається час від часу заходити на їх сторінки в фейсбуці, аби переконатися, що все добре. Вона готова зірватися і поїхати в будь-яку мить, якщо щось сталося. Їй прикро, що вона не завжди поруч, але близькі знають, що коли світ відвернеться від них їм буде на кого покластися.  

Танцюристка

Станок, навушники,стерті в порох балетки, задуха в студії, шпильки боляче впиваються в голову, спітнілий купальник і купа пластирів на ногах. А потім вмикається музика... і вона забуває про увесь біль і віддає своє тіло ритму. Ритм - це все. Комбінація на дві вісімки: один, два, три, чотири, п’ять, шість, сім, вісім… і ще раз, потім фуете.

Так, вона обожнювала танцювати, хоча ні, брехня, вона досі це любить. Вона робить це всюди, лиш почувши хорошу мелодію в плеєрі вона вже придумує комбінації на ходу. Чи є щось краще, ніж провести дві години на розтяжці, а потім три години відточувати нову рутину під трек Musе.

А вона людина звички, їй в кайф слідувати своєму уявному графіку в блокноті, складати списки і повертатися після виснажливого тренування додому з задоволеною посмішкою. Вона завжди задоволенна собою, бо знає що віддається на всі 100. Музика то її крептоніт, музика її надихає, підбурює рухатися, музика підхоплює її, змушує робити просто неймовірні речі. Лише музика додає жару в її серце, лиш за рахунок цього вона досі живе в мені. Вона трохи чахне, їй тісно в тій кімнатці, в яку я її загнала. Тепер вона танцює тільки там. У цій кімнатці не завжди вистачає місця, щоб вона розігналася для грант батману, там немає обладнання, є лише зеркало за яким вона може спостерігати чи все робить правильно. Їй сумно. У неї є лише стара пара балеток і багато музики. Колись вона виблискувала на сцені, вже 4 роки вона мириться зі своїм положенням, з яким нічого не може зробити. ЇЇ енергія мене живить, в ній багато пристрасті і жаги, і за це я люблю цю граційну діву, вона прекрасна, вона точно краща частинка мене… і мені її шкода. Але худорлява дівчина в легкій білій сорочці і в кремових пуантах завше буде танцювати всередені мого сердечка, як в маленькій музичній скринці.