#б-19

[sovamurka]

Как хорошо, что я подождала и не купила артбук по Лиге сразу. ПОТОМУ ЧТО ИМЕННО СЕГОДНЯ ТАМ ЦЕНА УПАЛА НА 300 РУБЛЕЙ. КОНЕЧНО ЖЕ Я ЗАКАЗАЛА-

[lastivkaa]

Письмова замальовка Проул & Джаз; 1090 слів

Легка тривога

Пре-слеш (де слеш це риска ака / бо вони роботи і я відмовляюся вірити в ґендер)

Канон трансформерів (ака його відсутність)

Вільний переклад назв та імен

Без редагування

Пов 3 обмеженої особи Проула

____

– Ти хоч знаєш який це ризик?! – Джаз гарчав.

– Великий – Проул відповів [89% бути захопленим (98% серйозно пораненим в процесі), 44% вбитим, 65% серйозно пораненим добираючись назад, 46%..] але данні будуть відправлені [78%] та знищені [99%] вне залежності від функціональності агента і їм це критично необхідно – але ми маємо..

– Я не відправляю свого агента на вірну смерть – Джаз сказав різко

– Не пам'ятаю щоб ти був схильний до такого драматизму – Проул відповів холодно – Це не вірна смерть, і нам потрібні ці данні, нам потрібно знищіти..

– Тоді піду я – Джаз випрямився.

– Не будь навмисно... – Проул потер переніся в роздратуванні яке не міг стримати – твоя втрата вдарить по нам набагато більше ніж втрата Бамблбі, наскільки б хорошим він не був.

Це похитне їх командування і загальний процес розвідки [86%], окрім того що немає достатньо кваліфікованої замніни [продуктивність зменшиться на 47% у проміжку від 4 до 19 стелар циклів і це в найкращьому випадку(15-23%}] це послабить їх на проміжок в який заміну треба буде знайти, і як Джаз просто не розуміє.

– О, ну тоді ми можемо відправити звичайного солдата, дитину...

– Так, – Проул перебив, чітко, навмисно грубо – він найкращя людина для цього завдання – помітність не так важли��а на початку місії і він достатньо її компенсує малим розміром, додати до того що його шанси вийти звідти живим більші ніж майже у будь якого іншого агента {14-68%) тому що Меґатрон знає Бамблбі [98%] і знає що той важливий Прайму[87%] – і він знає ризики які несе будучи Автоботом

– Це надто ризиковано – Джаз повторює знову.

– Ризики того варті – Проул каже з відчуттям що вони ходять по колу.

– Проул, – Прайм звучить втомлено [79%], і Поул знає, без слів що той стане на сторону Джаза [98%] і ця слабкість їх врешті решт знищіть (ця конкретна [34%] чи будь які подібні наступні {68-96%}) тому він дозволяє собі грубу неформальність і непрофесійність, і не дозволяє тому продовжити.

– Ми не можемо врятувати всіх, і маємо приймати розраховані ризики не зважаючи на нащі емоційні зв'язки – Прул дивиться в обличча Прайму, і він знає що його тон і поза настільки ж рівні як і зазвичай, але той має зрозуміти.

– Має бути компроміс – Прайм каже, хитаючи головою, Проул шумно видихає.

Компроміс. Відправити більше агентів тільки підвищює рівень захвату чи поранень {65-89%), шлях який прокладено вже настільки безпечний наскільки це можливо (безпечніший за інщі у межах від 2 до 90%), який заради Праймуса тут може існувати..!

– Ти казав що його схоплять, так? – Джаз каже, тихо.

Проул переводить свою оптику на нього, але той не дивиться у відповідь. Проул все одно киває.

– Це найбільш верогідний розвиток подій.

– Тоді ми можемо перехопити його в них назад, – Джаз розмірковує – влаштувати рятувальну місію, завчасно підготовлену. Перехопити, коли його будуть перевозити на основну базу для головного допиту.

Проул нахиляє голову, роздумуючи. Це непотрібний ризик, але.. Враховуючи все, доки Бамблбі не поруч з головними командуючими силами Десептиконів, йому не загрожують невиправні поранення у ході допиту [26%], і ланка буде послаблена у ході переміщення, що дасть змогу іншим оперативникам безпечніше перехопити..

– Це може спрацювати – Проул відповідає, все ще замислено.

***

Бамблбі живий.

Проул ще ніколи не почувався таким ідіотом.

– Його не мало там бути – Проул казав про себе, ходячи колами. Він щось пропустив, якась критична важлива частк�� інформації пройшла повз нього {P+U|×5(n)..}, тому що ймовірність поя��и Меґатрона становила мізерну частку [6%], але він там був і це немає жодного сенсу.. – Чому він там був?

– Все що може піти не так, піде не так – голос Джаза змусив Прула збентежено підняти очі. Його процесор не зупинявся, і він ігнорував вікна перегріву і надмірну роботу вентиляторів, але Джаз його бентежив, забрав основний тягар уваги на себе.

– Що? – спитав він лаконічно. Джаз підняв на нього голову, Проул відчував як крізь козирьок на нього дивиться оптика.

– Шанс був мізерний, але він був – Джаз пожав плечима – ти наврядч міг прорахувати краще.

– Я міг – Проул не знає навіщо він сперичається – Я щось пропустив – [27%] – я мав додати до важливості інформації..

– І що б це змінило? – Джаз нахилив голову, і Проул відвів свою оптику – Більший процент отримати травму? Ми й так знали що це трапиться.

– Я не думав що це буде так – Проул відчув іраціональне бажання себе обійняти. Він це ігнорував.

– Бі живий – Джаз втомлено [8k%] видихнув – і нам не треба щоб вбивав себе ти.

Проул кліпнув, і збентежено подивився на Джаза.

– Я приймав складніші рішення – Проул сказав тихіше, грубіше. Він похитав головою, навмисно зупиняючи розрахунки. Джаз має рацію. Це нічого йому не дасть, процент малий, але можливий, іноді таке трапляється, це було б не вперше і наврядч в останє [p^m×q^n-m..]

– Проул, я можу чути твій процесор – Джаз сказав роздратовано [7k%]. Проул розсіяно кивнув, закривши оптику. Так, зупинитись. Йому треба зупинитись.

– Ти маєш рацію – він визнав, врешті – гадаю я надто звик не зважати на низькі відсотки.

Проул підняв оптику, зібравшись з силами, і кивнув відчуваючи себе трохи більш собою. Джаз знизав плечима, тінь схожа на посмішку [m*%] промайнула в нього на лиці, і Проул намагався заговорити, спитати.

Він не міг видавити з себе слів, продовжуючи стояти там, дивлячись на Джаза. Було достатньо пізно. Проулу треба було йти, він не міг піти не спитавши, але і спитати сили не знаходив. Його процесор не надто любив парадокси.

– Бі в порядку, – Джаз заговорив, ніби знаючи про що думав Проул [-*%] – його голосова коробка... ну вона шлак. Не відновити, але окрім цього має бути як новенький через пару тижнів.

– Я.. – Проул зупинив те що хотів сказати, похитавши головою він висловився, знайшовши кращі слов�� – я радий знати що з ним все гаразд

– Тобі б краще бути – Джаз засміявся без гумору [^&?] іскра Проула дивно перевернулася від горячі в чужому тоні.

Проул звик до того що його не люблять через те що він робить, він знав що його роль перерве будь-які потенційні дружні знайомства, якщо не через репутацію чи професію як такову[89%], то по його власному бажаню ці дружні зв'язки навмисно не заводити. Йому було добре одному, а додаткові емоційні та синтементалі знаймоства тільки б затьмарювали йому судження [76%], і не були того варті[km% > 0].

А потім був Джаз. Він просто був, з його приємним та гострим гумором, яскравою та хитрою посмішкою, великими рухами що займали кімнату і наводили на себе погляд, що могли через секунду припинитись, зробивши його невидимим. Джаз який вривався в його офіс, і був достатньо формальним, щоб Проул терпів на початку, але не достатньо щоб насправді таковим бути. Який прокрався під обшивку, проти на те волі Проула щоб там лишитись, і нічого з цим не робити, можливо навіть не усвідомлючи [h5%].

Поул одразу кивнув на відповідь, приймаючи, не затримуючись довше ніж необхідно пішов, не готовий підатися синтементам.

Джаз стане його смертю, і він не дозволив процесору вираховувати наскільки верогідна ця правда.

___

ФІК ПО ПРОВЛДЖАЗАМ ЩО НЕ ЧЕКАЛИ Я НАСТІЛЬКИ БЕЙСІК І МЕНІ П+П

[not4yourmind]

Дуже цікаво все змінилось.

Я завтра йду до психіатра. А на новий рік до мене на три дні приїздить дівчина, яка, як мені здається, відчуває до мене симпатію. Та й навіть сам факт 6 годин в автобусі лише в один бік. Ну це вже свідчить про щось, напевно.

Але таке. Постараюсь їй зробити гарні вихідні, бо вона гарна людина. Та й все.

Ще відкрив для себе асмр подкасти. Дивно, що з моєю гіперфіксацією на голосах я не слухав цього раніше. Це звичайно дуже дивне явище, але воно дійсно чимось розслабляє і заспокоює. Хоч і ефект доволі короткостроковий.

Не знаю, як взагалі проходять ті консультації з психіатром. Особливо, коли маєш певний скептицизм до цього ще на початку. Навіть не знаю, що я маю йому сказати. «Ну мені грусно більшість часу». Смішно. Але зрештою, якісь більш статичні та визначені проблеми є: порушення сну, знижений спротив емоційному тиску. Та й напевно навряд всі люди час від часу хочуть розбити собі голову об кутик столу. Загалом. Побачимо.

По сну ситуація краще не стала. Є лише дві крайнощі: спати по 15-19 годин в день, або спати по 2-3 години в день. Адекватного варіанту немає. Засинаю не раніше 6 ранку і сплю не міцно. А якщо вдається «вирубитись» в якийсь момент, то це може бути на дуже багато часу. Втрачається навіть певна орієнтація в просторі.

Та й загалом ця апатія… Я ж напевно мав би радіти, що до мене в гості їдуть. Відчувати там позитив та натхнення. А якось. Ну є відчуття відповідальності за ці події. Але немає такого якогось задоволення первинного. Хоча мало б бути. Мало б бути.

Працювати або бути продуктивним вдається лише під енергетиком або дуже міцною кавою. Випиваєш, чекаєш 15-20 хвилин і маєш -+ 3 години мотивації працювати, прибрати, наготувати їжі. Зрідка буває «природний» наплив енергії. Пів дня, коли прямо все за секунду набирає сенсу. Стає настільки легко та просто, що навіть важко описати. Але після них переважно апатія напливає з підвищеним тиском. Тому стараюсь завершувати всі важливі справи на фоні цього емоційного піднесення. Якось так все драматично звучить. Як я маю завтра розповідати свої «праблєми» лікарці, щоб це не звучало як підлітковий максималізм. Бо навіть для мене це так звучить.

Ой… будь-як буде.

[darkks]

Список книг на лето 2024

1. Нефть - Г. Бридж, Ф. де Брийон (рассматриваются изменения в нефтянке в причинно-следственной связи с государственными изменениями)

2. Насилие и социальные порядки - Дуглас Норт (ето классика, ето знать надо, тут о том, почему конкуренция это хорошо)

3. Не ради прибыли. Зачем демократии гуманитарные науки - Марта Нуссбаум (очердной просвещенческий проект и критика современного образования)

4. Инородцы. Очерки дореволюционной этнографии - Д. Ю. Сивков (деколониализм в России до 1917)

5. Власть - Никлас Луман (ну ето тоже классика, руки не дошли, пока училась, теперь дошли. Как мы подкрепляем иерархию в повседневной коммуникации)

6. Демократия и традиция - Дж. Стаут (почему нельзя не говорить о нравственности, если хочется демократического общества)

7. Время банкетов - Венсан Робер (как на банкетах создавались партии и начинались восстания)

8. Последнее объятие мамы - Франс де Вааль (эмпатия и сотрудничество у людей и не только)

9. Философия панка - Крейг О'Хара (тут по названию всё понятно, давно хочу её полистать)

10. Капитализм без капитала - Дж. Хаскел, Ст. Уэстлейк (возможно, тут найдётся объяснение, почему все заводят тг-каналы)

11. Миф машины - Льюис Мамфорд (а тут найдётся объяснение, почему я не люблю технологии)

12. Средство Макропулоса - Карел Чапек (кто хочет быть бессмертным?))

13. Этика террора - Витторио Страда ("почему?")

14. Патриот - Терри Пратчетт (Лешп - наш! Или не наш?)

15. Это я, Эдичка - Лимонов (дадада, я так и не прочла)

16. Гадкие Лебеди - братья Стругацкие (представьте, что все дети ушли к мокрецам)

17. Мандарины - Симона де Бовуар (крушение надежд французской послевоенной интеллигенции)

18. Тихая оккупация - братья Меньшиковы (вмешательство в страны Ближнено Востока)

19. Дневник московского падонка - Дым (раньше правда так жили? это похоже на сон)

20. Вместо книги - Б. Р. Таккер (занимательные размышления и переписки анархиста-индивидуалиста)

[lillelily]

Отпуск

Обязательный двухнедельный отпуск закончился. Брала специально на ноябрь, потому что последние три года жестко болела именно в ноябре, и в этот раз решила нанести превентивный удар.

Первые пару дней, конечно же, просто валялась, гуляла, смотрела ролики на ютубе и читала книжки (прикончила незаконченную серию мистических детективов), но и что-то полезное тоже сделала:

А) Начала много есть. Ходила обедать и ужинать по часам, брала с собой еду, чтобы поесть вечером (сбился режим). И несмотря на то, что все еще не готовлю, прям очень горжусь тем фактом, что начала более-менее нормально питаться, находить момент, когда уже хочетсяесть, да еще и вроде как даже получать от этого удовольствие.

Б) Съездила к дерматологу - с приходом холодов усилился хейлит (воспаление в уголках губ) и я не могла нормально открыть рот. В итоге дошла до дерматолога, оказалось, что как и акне, хейлит пришел во время проблем с иммунитетом, да так и остался. Мазалась антибиотиковой мазью, использовала увлажняющие штуки - и хейлит пошел на спад, спустя неделю дерматолог диагностировала улучшение, посоветовала наносить мазь еще неделю, а дальше только увлажнять.

А вот с акне не все так радужно - несмотря на то, что аллергии на страшную мазь ("возможно, после применения у вас будет гореть кожа и вы начнете задыхаться") у меня не было, ожоги она таки вызывала, и в один прекрасный день утром я обнаружила, что теперь мое лицо горит красным, будто я из бани или с мороза. Пришлось резко прекращать применение и дать коже зажить. Без понятия, работает она или нет, срок накопительного эффекта еще не прошел. Впрочем, и ситуация с акне у меня не настолько страшная, я решила его полечить, раз уж все равно дошла до дерматолога.

В) Встречалась с друзьями, ездила на др. Голова ужасно разболелась - так я выяснила, что если количество человек переваливает за 5, мне становится тяжеловато. Но так то было прикольно, многих однокурсников я не видела уже очень давно.

Г) Переночевала у подруги.

Д) Съездила на юбилей кафедры и снова встретила огромное количество народу, которого давно не видела.

Е) Починила аккумулятор. Батарея на ноутбуке давно держала заряд полчаса максимум, а тут перестала заряжаться вообще и хуже - не давала нормально заряжаться и от сети. Заказала новую батарею и миниотверточку (раскрутить пилкой можно, но не очень удобно), купила стерильные перчатки, просмотрела несколько видосов в плохом качестве и села раскручивать ноут. В процессе потеряла один винтик (ума не проложу как, я собирала их в отдельную коробочку), перепугалась, что сломаю винты подъема или разъем в материнской плате, но в итоге все поставила. Задняя крышка теперь не очень плотно прилегает, хотя я старалась закрутить по максимуму, но комп работает, и новая батарея придает автономности.

Ж) Ну и сходила на показ в кинотеатре записи четырехсотого прогона спектакля Норд-Ост. Спектакль хороший, декорации классные, прикольно показан механизм взросления главных героев. Больше всего мне зашёл номер беспризорников и ария Ромашова, а вот женские персонажи немного смущают.

19 ноября 2024

[zlabjola]

Я вчора трохи почитала ту книгу з лекціями Фройда. Боже, яка нудьга. Вірніше, не те щоб саме нудно. Радше душно. Дуже багато художніх вставок між фактами. Я досі не можу прорватися крізь чотири лекції про хибні дії на самому початку. Я б їх скоротила мінімум вдвічі. Все таки добре, що стиль мовлення змінюється з часом. Якби ми всі говорили як люди кінця 19-го століття, я б здуріла.

[kimasov]

19 декабря 1939 года Постановлением Политбюро ЦК ВКП(б) и СНК СССР (уже через день после испытаний) на вооружение РККА был принят тяжёлый танк КВ-1.

[2572331]

суть життя в тому, щоб просто жить.

кажу це висновком до подальшого тексту.

***

намалювала нігті, як малювала в 16. згадую ту себе і сміюсь. мені 19 в травні. 3 роки, в так швидко!

сама собі геть не змінилась, але розумію, що це не так.

як в 16, так і зараз завжди зі мною буде шось від легкості, оптимізму, про те, що не можна вішати носа.

завжди буде краще, як паршиво не було б.

треба просто буть-буть-буть-буть вдячним- і- любить!

[youkomorie]

19 вечора,а я тільки зробила лабораторну по виробам:

Я потім подумала,може замість рулету потрібно було зробити піцу? Було б швидше,бо ковбаситься з маком таак довго. Зате,я сама вперше зробила опарне дріжджове тісто.

[poisonousmelissa]

Моторошне сяйво одна з книг, яку я хотіла прочитати до кінця цього місяця і нарешті щось прям, що дуже мені сподобалось.

Взагалі я прочитала книгу в кінці листопада, але потім почалась сесія та і диплом треба було дописувати. А зараз я нарешті вільна і можу нормально все розписати.

Це детектив, про дівчину, яка працює медіумом і її запорошують у маєток графа допомогти йому знайти вбивцю його коханої нареченої.

Тільки наша гг не справжній медіум і вона просто так на життя заробляє. Вибір невеликий. Або не справжні спіритичні сеанси, або проституція. Та і її не зовсім запрошують у маєток, а сімейний адвокат графа її привозить і таким чином рятує її з в'язниці.

Адвокат каже, що граф дуже закоханий у свою наречену, яка померла скинувшись зі скелі, і граф не може повірити в офіційну версію - самогубство. І тільки наша гг може дарувати графу душевний спокій своїм сеансом. Тим часом граф, який не кохав ту наречену, просить гг провести фальшивий сеанс і знайти вбивцю, бо хоче хоча б таку справедливіть в житті його нареченої. Наречену звуть Одрі і граф наслідує титул графа тільки тому, що батько Одрі помер, а Одрі жінка і не може стати главої сім'ї. От і знайшли далекого родича, який запропонував Одрі одружитися, щоб вона продовжила жити в маєтку.

Одрі то окрема тема. В книзі приблизно кожну другу главу, іноді більше, йдуть записи Одрі у її щоденику, і гг пізніше його знайде. І я заплуталась у чоловіках Одрі. А ще посміялась з того, що у дівчини не вийшло з першої зустрічі звабити графа і вона знайшла собі іншого чоловіка. В той час графу було тупо некомфортно в новому місці серед незнайомих людей і йому просто треба було трохи часу, щоб освоїтися. Він пізніше гг казав, що очікуваав, що в нього з Одрі з часом будуть теплі стосунки.

Повернемося до чоловіків пані Одрі, вона весь щоденник пише про якогось коханого і це виявляється пес з картини в її кімнаті. Хоча я спершу думала, що це ще один чоловік. Одрі в нас ледь не замутила зі своїм братом. Тільки вона не знала, що він її брат. Дізналась вже коли за графа виходила. Як раз цей брат хотів і захопити титул графа. Брат виходить бастард, але він знайшов документ який підтверджує, що він може бути наслідником і цей документ розірвала Одрі. Прорахувався, але де. Потім Одрі замутила з сімейним лікарем, який був кращим другом графа і вагітніє від лікаря. А ще вона там пише що любила розважатися з прислугою. Щоб це не означало. Дивна вона короче. Дуже дивна.

Там ще є про сімейне прокляття, дід, батько та і сама Одрі зійшли з розуму. З гг теж цікава історія, пару разів згадується, що гг напророчили смерть біля моря до 19 років. Гг як раз після цього розслідування і сеансу виповнювалось 19. А маєток стоїть на скелі біля моря. Гг до речі майже загинула там. Ще цікава річ гг згадує, що вона сама вбила когось. В кінці з'ясується, що нікого вона там не вбила.

Все заплутано, дуже цікаво і всю книгу гг така привидів не існує, це все фікція. Події в книзі: зараз повіриш. Хоча виявилось, що насправді ніяких привидів і не було, то Одрі лякала всіх, поки лазила по таємних ходах. А ще я щось посміялась з того що нам підкинули натяки на романтичну історію гг з графом і в кінці вони хоба і разом вже. І він її врятував ще.

Так що я дуже наполегливо раджу прочитати вам цю чудову книгу. Навіть після того як я проспойлерила весь сюжет і всі події, я все одно наполегливо раджу прочитати книгу.

[dhr-ao3]

Пісня Авґурії

Пісня Авґурії https://ift.tt/5S6x1CM by Jero3000 Не може такого бути, щоб усе було добре. Варто було Драко оговтатися після суду, як він отримує запрошення на конференцію в Чилі. Чесно кажучи, краще б він туди не їздив... Words: 2815, Chapters: 2/43, Language: Українська Series: Part 2 of Докази Невинуватості Fandoms: Harry Potter - J. K. Rowling Rating: Teen And Up Audiences Warnings: No Archive Warnings Apply Categories: F/M Characters: Hermione Granger, Draco Malfoy, Lavender Brown, Theodore Nott, Harry Potter, Seamus Finnigan Relationships: Hermione Granger/Draco Malfoy, Lavender Brown/Theodore Nott Additional Tags: Detectives, Action/Adventure, Action, Drama, Drama & Romance, DramioneUA, Ukrainian|українською, українською, Драміонаукраїнською via AO3 works tagged 'Hermione Granger/Draco Malfoy' https://ift.tt/H8PGazl June 19, 2024 at 07:33AM

[danyamoss]

стих от 19 июля 2024г

"ты сломаешься однажды"

давно не слышал твой голос в голове,

на самом деле, даже слава богу,

твой голос уже больше не мил мне,

от него бросает в дрожь и лишь в тревогу.

я давно не видел твоих глаз,

не знаю, изменились ли они.

интересно, заглянув бы вдруг сейчас,

увидел ли я прежние огни?

я давно не знаю твоё имя,

а может никогда я и не знал...

интересно, пройдя случайно мимо,

в толпе других людей, тебя б узнал?

интересно, меня ты ещё помнишь?

если помнишь, то помнишь лишь плохое.

тонешь,

тонешь,

не потонешь.

вспоминая вновь былое.

вспоминаю сразу, сразу плачу,

вспоминая, не могу заснуть.

вот бы лишь сложилось всё иначе,

и получше было бы чуть-чуть.

может, наша история невечна,

но я надеюсь, это точно не конец.

и вспоминать я буду бесконечно,

несмотря на разбитых склад сердцец.

это не может закончиться вот так,

я надеюсь, буду вечно верить.

в жизни моей

и так кавардак,

но я тебе её не против вверить.

я бы с радостью вернулся бы назад,

и наслаждаясь ещё секундой каждой.

полил в последний раз свой сад,

ты сломаешься однажды.

и всё вернется на круги своя,

и снова лето, снова та квартира,

и снова та любовь, моя, твоя.

любовь моя, что для тебя как гиря.

моя любовь, что для тебя как якорь,

но в том дне, ты останешься со мною,

в том дне, я ещё не плакал,

руку твою держал своей рукою.

и не наступит там твой день рожденье,

и никогда не наступит новый год.

два дня подряд зациклены в забвеньи,

и оттуда

никто не уйдёт.

и там

никто не умрёт,

и новый никто не придёт.

там лишь ты и я.

мой вечный астрал,

моя вечная петля.

там где никогда не наступит июль,

и об пол не ударится стул.

ты, я,

и наша история любви.

я, ты, петля,

с зари

до зари.

тгк: https://t.me/liliesandmoss

[drakulabielaruskaj]

19-га жніўня

Дзёньнік Міны Марэй

19-га жніўня. – Радасьць, радасьць, радасьць! Хоць і не зусім. Нарэшце весткі пра Джонатана. Мой любы быў хворы, таму й не пісаў. Цяпер, калі мне ўсё стала ведама, я ўжо не баюся ані думаць, ані казаць пра гэта. Пан Гокінс адаслаў мне ліст і сам напісаў колькі ласкавых радкоў. Ураньні выпраўляюся да Джонатана, каб дапамагчы выхадзіць яго пры неабходнасьці ды вярнуць дамоў. Пан Гокінс думае, што мы адразу можам ажаніцца там. Я плакала над лістом тае добрае Сястры, пакуль не адчула, што ён ужо мокры ад сьлёзаў – ён пра Джонатана, і цяпер я трымаю яго бліжэй да сэрца, таму што Джонатан заўсёды ў маім сэрцы. Плян май��о падарожжа складзены, а багаж сабраны. Я бяру з сабой толькі адну зьмену вопраткі; Люсі прывязе мой куфар у Лёндан і пратрымае, пакуль я не пашлю па яго, бо можа стацца так, што… Ня мушу пісаць далей; захаваю словы для Джонатана, майго мужа. Ягоны ліст будзе мне суцяшэньнем, пакуль мы не сустрэнемся.

Дзёньнік доктара Сьюарда

19-га жніўня. – Дзіўная і раптоўная зьмена ў Рэнфілдзе ўчора ўвечары. Каля восьмай ён узбудзіўся й пачаў прынюхвацца, як сабака, які напаў на сьлед. Санітар быў уражаны ягонымі паводзінамі, і, ведаючы пра маю зацікаўленасьць ім, паспрабаваў разгаварыць яго. Рэнфілд звычайна ветла ставіцца да санітара, а часам і лісьліва, але гэтым разам ён быў пагардлівы й не прынізіўся да размовы зь ім, а толькі сказаў:

– Не хачу з вамі гутарыць; вы больш ня маеце значэньня, Гаспадар ужо блізка.

Санітар думае, што яго зьнянацку апанавала нейкая рэлігійная манія. Калі так, мусім быць гатовыя да бяды, бо дужы мужчына адначасна з забойчай і рэлігійнай маніямі можа быць небясьпечны. Жахлівае спалучэньне. А дзявятай гадзіне я наведаў яго сам. Ягонае стаўленьне да мяне было такое ж, як да санітара; празь ягонае ганарыстае пачуцьцё ўласнае вялікасьці, розьніцы паміж мной і санітарам для яго не было аніякай. Гэта напраўду нагадвае рэлігійную манію, і хутка ён удавацьме зь сябе Бога. Такія бясконца малыя адрозьненьні паміж людзьмі занадта нязначныя для Ўсёмагутнага стварэньня. Як гэтыя вар’яты выдаюць сябе! Запраўдны Бог дбае пра кожнага вераб’я; а Бог, створаны людзкой пыхлівасьцю, ня бачыць розьніцы паміж арлом і вераб’ём. О, калі б людзі толькі ведалі!

У наступныя паўгадзіны ўзбуджэньне Рэнфілда безупынна расло. Я рабіў выгляд, што не сачу за ім, але, тым ня менш, трымаў пад наглядам. Раптам ягоныя вочы забегалі, як звычайна бывае з вар’ятамі, якія ўчапіліся за нейкую думку, а разам з тым зьявіліся ўжо такія знаёмыя санітарам рухі галавы й цела. Ён супакоіўся й пакорліва сеў на край ложка, гледзячы ў прастору цьмянымі вачыма. Я выра��ыў высьветліць, ці зьяўляецца ягоная апатыя праўдзівай, ці ён толькі прыкідваецца, і загаварыў пра ягоных улюбёнцаў – тэма жывёлаў заўсёды выклікала ягоную цікавасьць. Спачатку ён не адказаў, а потым раздражнёна прамовіў:

– Чорт зь імі! Цяпер яны мяне не цікавяць.

– Што? – зьдзівіўся я. – Хочаце сказаць, што больш ня дбаеце пра павукоў?

(Павукі былі ягоным апошнім гобі, і ягоны нататнік поўніўся слупкамі дробных лічбаў.) На гэта ён таямніча адказаў:

– Дружкі цешаць вочы, якія чакаюць на маладую; але калі маладая набліжаецца, яны губляюць свой бляск.

Ён не растлумачыў сваіх словаў і ўпарта сядзеў на тым жа месцы ўвесь час, пакуль я быў зь ім.

Я змораны і ў дрэнным гуморы. Не магу ня думаць пра Люсі й пра тое, што ўсё магло скласьціся па-іншаму. Калі адразу не засну – хлярал, сучасны Марфэй (C2HCl3O H2O)! Аднак мушу быць асьцярожны, каб не прызвычаіцца да яго. Не, сёньня не прымацьму яго! Не хачу зьнеслаўляць Люсі, зьмешваючы думкі пра яе з хляралам. Лепш правесьці бяссонную ноч…

Рады, што так пастанавіў; яшчэ больш рады, што ўтрымаўся. Ляжаў, варочаючыся з боку на бок, і пачуў, як гадзіньнік прабіў толькі два разы, калі прыйшоў вартаўнік і паведаміў, што Рэнфілд уцёк. Накінуў вопратку й адразу пабег да ягонае палаты – мой пацыент занадта небясьпечны, каб блукаць па навакольлі; ягоная манія можа разыграцца пры сустрэчы зь незнаёмцамі. Санітар чакаў на мяне. Ён сказаў, што бачыў Рэнфілда недзе зь дзесяць хвіляў таму праз акенца ў дзьвярах – ён нібыта спаў. Ягоную ўвагу прыцягнуў гук разьбітага акна. Ён пабег да палаты і ўбачыў, як ступы Рэнфілда зьнікаюць за вакном; і адразу паслаў па мяне. Ён быў у начной кашулі й ня мог далёка адысьці. Санітар вырашыў, што лепш прасачыць, куды Рэнфілд накіраваўся, чым гнацца за ім празь дзьверы і такім парадкам згубіць яго з поля зроку. Ён чалавек каржакаваты, і таму ня мог выбрацца праз акно. Я ж шчуплы, і зь ягонай дапамогай забраўся на падваконьне, спусьціў ногі й саскочыў долу, балазе там было толькі колькі футаў да зямлі. Санітар сказаў, што пацыент пабег улева, а потым проста, таму я як мага шпарчэй пабег за ім. Калі я бег міма паласы дрэваў, я заўважыў белую постаць – яна ўзьбіралася па высокім муры, які аддзяляў тэрыторыю нашай установы ад суседняй, дзе знаходзіўся закінуты дом.

Я тут жа пабег назад і наказаў вартавому ўзяць трох-чатырох людзей – на выпадак, калі наш таварыш у небясьпечным стане – і неадкладна рушыць да Карфаскага маёнтку. Сам я ўзяў драбіны й пералез цераз мур на другі бок. Я ўбачыў, як Рэнфілд зьнік за рогам дому, і кінуўся за ім. Знайшоў яго на другім канцы будынку – ён прыпаў да акаваных жалезам дубовых дзьвярэй капліцы й відочна з кімсьці размаўляў. Я пабаяўся падыходзіць бліжэй, каб чуць, што ён гаварыў, бо гэта магло адпудзіць яго, і ён мог зьбегчы. Ганяцца за пчаліным роем – нішто ў параўнаньні з пагоняй за чыстым вар’ятам, які здольны на ўцёкі. Па колькіх хвілях, аднак, зразумеў, што ён не зварачае ўвагі на тое, што дзеецца навокал, і таму рызыкнуў наблізіцца да яго – тым больш што мае людзі ўжо пералезьлі цераз мур і пачалі акружаць яго. Я пачуў, як ён кажа:

– Я пад Вашэцевай камандай, мой Гаспадару. Я Вашэцевы нявольнік, і Вашэць узнагародзіць мяне за маю адданасьць. Я шанаваў Вашэця здаўна й здалёк. Цяпер Вашэць тут, і я чакаю на Вашэцевы загады, і Вашэць не абміне мяне, праўда, мой Гаспадару, у часе раздачы ўзнагародаў?

Усё ж такі ён эгаістычны стары нябога. Думае пра хлеб і рыбу, нават калі верыць, што перад ім Бог. Ашаламляльнае спалучэньне маніяў. Калі мы акружылі яго й паспрабавалі затрымаць, ён змагаўся, як тыгар. Ён надзвычайна дужы і нагадваў больш дзікага зьвера, як чалавека. Дагэтуль я ніколі ня бачыў вар’ята ў такім прыпадку шалу; і спадзяваюся, што больш ніколі не пабачу. Гэта шчасьце, што мы загадзя даведаліся, які ён дужы й небясьпечны. З такой сілай і рашучасьцю ён мог бы нарабіць нешта непапраўнае, перш як яго пасьпелі б абясшкодзіць. Ува ўсякім разе цяпер ён не зьяўляецца пагрозай. Сам Джэк Шэпард ня змог бы вызваліцца з утаймавальнае кашулі, якую мы надзелі на яго, да таго ж, ён прыкаваны да сьцяны ў мяккім пакоі. Ягоныя крыкі часам жахлівыя, але за імі надыходзіць яшчэ больш страшная цішыня, бо ў кожным ягоным руху чытаецца прага забойства.

Толькі цяпер ён прамовіў нешта зразумелае:

– Мушу быць цярплівы, мой Гаспадару. Яно набліжаецца… Ужо хутка… Хутка!

Тады я пакінуў яго. Я быў занадта ўсхваляваны, каб заснуць, але дзёньнік супакоіў мяне; думаю, мне ўсё ж удасца крыху паспаць сёньня.

[foolish-neko-reads]

"Міддлмарч" Джордж Елліот

Вузьким є розум, який не здатний поглянути на предмет з різних точок зору.

Міддлмач є романом Мері Енн Еванс (Джордж Елліот), який зустріли без захвату за часів його друку, але пізніше визнали одним з надбань англійської літератури. Д. Елліот, доводячи різнобічність своїх поглядів та здатність до багатомірного сприйняття й складних сюжетів, описала історію кількох сімей у взаємозв'язаних обставинах. Події відбуваються у вигаданому провінційному місті Міддлмарч на початку 1830х років.

Стиль авторки є дуже "вікторіанським" - розлогим та повним, в якому знаходиться місце філософуванням, алегоріям та якійсь дуже вікторіанській церемонності. Словом, він може здатися нудним. Багатослівним, педантичним та повчальним. Не можу назвати його жахливим, але деколи було складно дочекатися якоїсь дії замість розлогих описів чиїхось мотивів.

Загалом "Міддлмарч" є яскравим зображенням 1830х років від людини, яка зустріла ті часи в уже доволі свідомому віці. Вона добре ознайомлена з манерами, модою та поведінкою людей тих часів, оскільки сама за ними спостерігала, тож "Міддлмарч" є набагато достовірнішим, ніж "Звіяні вітром", котрі написала авторка з іншого століття, або будь-який інший історичний роман, написаний пізнішими авторами. Тому людям, що цікавляться Вікторіанством, буде цікаво ознайомитись з "Міддлмарчем", адже він напрочуд детально описує всі подробиці життя людини на початку 19 століття.

У книзі дуже багато персонажів, але основним для мене стала Дорот��я. Стримана, зверхня, мов черниця, охоплена високими ідеалами та прагненням до пізнання. Мріючи стати дотичною до чогось великого, але усвідомлюючи долю жінки та скляну стелю над її головою, вона обмежилася прагненням стати дружиною вченого чоловіка та допомагати йому з якоюсь великою працею. Таким для неї став Едвард Казобон (або Кейсобон), священник та любитель міфології, який десятиліттями пише монографію-огляд на міфології світу. Він мріє написати цю вчену працю, але вже багато років пише лише примітки, трактати та уточнення, що мають доповнювати книгу, а упорядкувати їх ніяк не може. Доротея сподівалася стати дружиною людини, що увійде в історію зі своїм доробком, та таким чином долучитися до важливої справи. Вона щиро мріяла допомагати чоловікові, заради нього вивчити латину, грецьку, а може й інші іноземні мови, брати участь у його трудах й освічуватись під його чуйними напучуваннями. Але дуже скоро вона зіштовхнулася зі справжніми реаліями шлюбу з людиною похилого віку - закостенілою, примхливою, як усі люди, що звикли жити за певним розкладом та ні під кого не підлаштовуватись. Кейсобон шукав скромну, покірну, тиху, молоду дружину, яка б розраджувала його та тішила его своєю пристойністю та мораллю. Він не розуміє її прагнення допомогти через жагу до знань та всіляко обмежує це її бажання. Він, очікувано, бачить у дружині те, що й бачив би похилий чоловік у 19 столітті. Він недооцінює її розумові здібності, ігнорує інтелектуальні потреби та починає злитися, коли раптом помічає, що його дружина є дечим більшим, ніж просто декорація на пасторальному пейзажі його життя.

Але насправді я заздрю Кейсобонові у тому ж сенсі, в якому можна позаздрити Ґілбертові Норреллу з "Джонатана Стрейнджа та м-р. Норрелла". Це заможні аристократичні джентльмени, які мають достатньо грошей та вільного часу, щоб провадити суто аристократичний спосіб життя - не працювати, не перейматися тим, як себе утримувати, а скуповувати книги та займатися графоманією. Мені б теж хотілося жити у маєтку й цілими днями сидіти у бібліотеці, попивати чай, що його приносять слуги, та графоманити. Не життя, а казка. Кейсобон ще й має можливість мандрувати задля своїх досліджень.

Доротеї, звісно, не позаздриш. Вона думала, що буде щасливою, побравшись зі вченим чоловіком, бо матиме можливість перейняти його знання та долучитися до наукових праць. Вона не думала про його гроші чи те, що може стати забезпеченою вдовою, її при��аблювала вченість Кейсобона. Натомість вона, як будь-яка дружина стариганя, опинилася у пастці хворої, старої та через свій вік примхливої людини. Але, гадаю, наступний шлюб загладив тяжкість попереднього.

Доротею, певно, справедливо буде назвати головною героїнею, хоча вона не є єдиним персонажем, за чиїми думками та діями спостерігає читач. Д. Елліот дуже глибоко та правдоподібно розкриває вдачу та мотиви своїх персонажів. З широтою філософа та проникливістю психолога вона неймовірно повно змальовує типажі людей та що ними керує. Це дуже глибока у плані занурення у людську психологію книга, хоча й була написана у 19 столітті. Д. Елліот була дуже освіченою та розумною жінкою, що змогла реалістично та дуже ретельно проаналізувати людей, їхній спосіб мислення та як двоє внутрішніх світів взаємодіють одне з одним у світі зовнішньому.

Я одночасно захоплююсь тим, наскільки неперевершено Д. Елліот описала персонажів, якими живими вона їх створила та якою правдоподібністю наділила, але й мушу визнати, що мене трохи втомила ця книга. Вона дуже велика за об'ємом та, якщо можна так сказати, помпезна. Величава. Авторський стиль дуже підвищений та церемонійний, якби не це, книга могла б вийти чи не на третину коротшою.

Як на мене, це тверда 4 з 5. Мені дуже сподобалась концепція та глибина роздумів авторки й як вона крізь внутрішнє сприйняття людей вибудовує зовнішні події, але особисто мене втомив такий об'єм й не сподобалась авторська мова. Але не шкодую витраченого часу.

[plupk]

Випадково заснув. А в нас в компанії виявляється почався мітинг з усіма працівниками, де тімлід розповідав які зміни нас чекають (сподіваюсь мене не звільнять). Під'єднався лише під кінець, тому побув лише кілька хвилин.

Спитав в менеджерки про що там було.

Я не можу з того яка вона мила..

Може усе що мені не подобалось в цій компанії скоро зникне. Принаймні кілька речей вони прямо проговорили.

А ще мені іноді (не іноді) здається, що я якась балувана дитина, яка хоче купу грошей у свої 18. Хоча мені скоро буде 19... Це лякає сильно до речі. Типу, якби не війна, то в мене через пів року була б власна квартира. Батьки тоді зробили подарунок у вигляді першого взносу, а все інше довелось би оплачувати самому. Проте, я досі не розумію нащо мені тут житло. Я не знаю в якому місті чи в якій країні буду жити через кілька років. Це якось дивно так далеко планувати життя. Навіть не через війну.

[alicalesovskaya]

Мне часто снятся чаще бредовые, но бывает под стать фанфику. Сегодня приснился под стать, решила одним из них поделиться.

Сон. Мы приехали в Москву к кому-то на праздник. Это было высокое здание с большими стёклами вместо стен. Вместо парочки. Виднелась из него река и типо дамбы. Больше похоже как у ГЭС. Мы кушали. Говорили, что вот был дождь в других городах и тут лил. Потом я пришла с каким-то копом чьо ли. Или американец где-то снимался копом и у него была не очень роль, которая у других вызывала смех. Честно хз почему он искал отдел белорусского банка. Он хотел другой и почему-то называл бкб что ль сокращено, но моя знакомая сказала что туда запрещено и наверное тот искал Бугалтерию. Тип БББ. Хз, короче. Потом мы приходим а это кафе. На верхнем самом этаже прям у лестницы у нас столик. Потом я залипаю на тот мост. Мне говорят пройти сесть. Шутят над новым знакомым, его бывшей ролью

И наверное тогда начинается дождь. Хз. Мы начинаем говорить, что вот �� других городах тоже лил.

Я почему-то говорю, что вот, главное, что б не снесло дамбу, иначе река выйдет и будет печально.

Потом что-то произошло и дамба будто взрывается и естественно поток воды. Мы отключились. Когда пришли в себя, то выход был завален, а где стекла, много воды. Мы давай думать что раз так, то люди пойдут вверх, они не смогут выйти из здания. Но мы тупицы. Вместо того что б собирать ещё еду, мы искали хорошую чуть просторную комнату с санузлом. Хоть она и была завалена кучей одежды, мы перетаскивали туда папу, ощущение было будто моего. Он перепил и был в каматозе тип. К этому моменту появились другие и стали занимать комнаты. Я говорю вот, надо еды. Ключ брала? Тип от комнаты. Она, да. И я такая, блин, жалко толка не будет, всё равно захотят выломают. И всё, я проснулась

Кстати, у моей сестры сегодня др. Это ж пипец. Ей уже 19. В следующем году уже 20 будет. Вопрос, куда летит время? Ну вот рил.

Вот ток мелочь пузатая была. Уже 19.

Аааа, карл