#john hambone mcguire | Explore Tumblr posts and blogs

frnkieroukraine · 5 years ago

Text

Фінал першого сезону СІ – епізод #9 – переклад (5/6/19)

youtube

[інфопост про подкаст] (посилання на переклад попереднього епізоду)

Епізод #9: “Хто боїться великого чорного кажана?!?” (05.06.2019)

Джон “Хембоун” МакҐуайр (ДМ), Френк Аїро (ФА), Шон Саймон (ШС)

Продовжують відповідати на запитання фанів… по-американськи жа��тують про канадців…

Запитання про надприродні явища й те, чи доводилося їм спостерігати щось на кшталт цього! Френк розповідає ту саму історію, яку розповідав отут (укр. суб.): https://youtu.be/XFQ43aAlpwI. Шон і Хембоун діляться своїми…

ШС: "Є одна історія. Бабуся моєї дружини… Хтось тоді помер, і вона спала на дивані. Й потім вона почала чути, ніби ця людина розмовляла з нею… ніби кликала її, кликала її ім'я й усіляке таке, може, запитувала, чи була вона тут. І це повторювалося кілька днів поспіль. Вона вже була до біса налякана. В результаті виявилося *сміється, а далі швидко*, що це був клятий кіт, який постійно натискав на кнопку автовідповідача, і це було повідомлення від тієї людини, яке постійно включалося!" *регочуть*

ФА: "Де в біса!"

Усі *повільно*: "Дідько!"

ФА: "Але почекайте! А якщо у кота вселився дух тієї людини і саме тому він постійно натискав на кнопку?"

ШС: "Оу!"

ФА: "Ось про що ти не подумав."

ДМ: "Це дуже мстивий дух, чуваче."

ФА: "В тому-то й справа, ага."

ШС: "Ну, та ймовірніше, це все не так, але…"

*сміються*

ФА *сміється*: "Мені подобається те, що вона все одно ніяк не слухала те повідомлення. *регочуть* "Ні, серйозно, повідомлення дуже важливе."

ДМ: "Моя бабуся казала мені, що наша сім'я "психічно налаштована на всяке".

ФА: "О. На що саме?"

ДМ: "Ну типу на все."

ФА *сміється*: "ОК."

ДМ: "На багато всякого. Багато років тому моя мати дала мені цю фігурку Будди з таким собі червоним брелком, що з нього звисав. Тепер він висить над моїми вхідними дверима, до речі. Вона сказала: "Це оберігатиме твій дім." Тож це ніби оберіг. Розказую: параноя і тривожність моєї матері передалися мені, а додати до цього ще й мій ОКР (обсесивно-компульсивний розлад)… Кожного вечора, перед тим, як лягати спати, я перевіряю, чи виключена плита на кухні, я тру живіт цієї фігурки Будди, три рази перевіряю, чи зачинені двері, а ��отім я лягаю. Коли я прокидаюся посеред ночі, аби сходити в туалет, то повертаючись у спальню я такий *пошепки*: "Ох, дідько. Зачекайте-но." Тож я включаю ліхтар на своєму телефоні та перевіряю, чи не лежить ніхто під ліжком, чекаючи там, аби вбити мене *ШС починає сміятися*. Тож ось як виглядає моє життя зараз."

ШС і ФА: "Вау."

ФА: "Але все-таки… Почекай! Що ти такого зробив *ШС сміється* у своєму житті, що є хтось, хто хоче вбити тебе?"

ДМ: "Не знаю!"

ФА: "До того ж настільки таємно!"

[..]

ФА: "Але штука в тому, що якщо вони прокралися всередину, то тікати нікуди. Я бачив твою квартиру."

ДМ: "Там є вікно."

ФА: "І ти вилізеш через вікно?"

ДМ: "Я… я не настільки жирний, Френку." *регоче*

ФА: "Ні! Я не про це!"

ДМ *регоче*: "Це досить маленьке вікно."

ФА: "Ти б справді зробив це? Якби ти почув, що у дім прокралися, ти би вистрибнув з вікна?"

ДМ: "Ох, не знаю, я би мав спробувати. Не знаю, що б я зробив."

ШС: "В тебе має бути план."

ФА: "От і я про це."

ДМ: "У мене є кілька планів насправді…"

ФА: "У тебе є зброя?.. Схована?"

ДМ: "У мене є ніж у шухляді."

ФА: "Який саме ніж?"

ДМ: "О ні, я його дістав звідси, він тепер у машині. Дідько!"

ФА: "Що ж ти тепер робитимеш?"

ДМ: "Що ж я тепер робитиму?" *сміються*

ФА: "Тобі треба було би вистрибнути з вікна, піти до машини…" *регочуть*

ШС *сміючись*: "Повернутися назад і встромити ніж у вбивцю."

ДМ: "Я накидаю на підлогу всякого, типу пульти, ще щось."

ШС: "Ти маєш покласти кокоси на підлозі біля ліжка."

ДМ: "Шоне, ти геній!"

ФА: "Лайнокульки!"

ШС і ДМ: "Лайнокульки." *сміються* (це посилання на жарт із сьомого епізоду)

ФА: "Тож ти перевіряєш, чи нема нікого під ліжком… Бо…"

ДМ: "Так. Бо у мене в голові є ця дивна манія, що змушує мене думати, що хтось застрелить і вб'є мене. Поки я спатиму."

ШС: "А мені здається, з усіх ти би був останньою людиною, яку хто-небудь хотів би вбити."

ФА: "Я теж так думаю."

ДМ: "І я сподіваюся- Дякую! Я теж на це сподіваюся, але мій маленький скажений мозок іноді перенавантажується…"

ФА: "А чому ти думаєш, що вони б прокралися і чекали би, поки ти повернешся у ліжко і заснеш, аби вбити тебе?"

ДМ: "Розумієш, я не знаю."

ШС: "Аби він спочатку сходив у туалет. *ФА регоче* Спочатку треба дати йому поссати!"

ФА: "Так, хотілося б, аби він спочатку спустив це." *сміються*

ДМ: "Отут і є вся шиза. Я багато разів сам із собою це обговорював, мовляв, окей, я поссав, зайшов у кімнату і я усвідомлюю, зачиняючи двері- Адже там подвійний замок."

ФА: "НІ!!!"

ДМ: "Ще б пак. Я маю зачинити двері у спальню. У кожній квартирі, де я жив, я зачиняв двері."

ФА: "Ти знущаєшся!"

ДМ: "Ага. Тож я лягаю у ліжко і наступає цей момент реального, логічного усвідомлення, коли я думаю *повільно і спокійно*: "Ок. Чесно. Ніхто не проліз у твій дім. Ніхто не збирається прийти та вбити тебе. Ніхто *пауза і далі виразно* не є настільки хорошим убивцею *ШС і ФА РЕГОЧУТЬ*, що зміг би прокрастися у дім через вхідні двері, що зачинені *сміються*, і прокрався би у твою спальню, поки ти ссеш…"

ФА: "По стелсу."

ДМ: "… До того ж ти не так голосно ссеш. І прокрався би у кімнату, не вдарившись колінами об ліжко, яке знаходиться одразу після дверей, і не врізався у… Адже там повна пітьма."

ФА: "Повна темінь. І потім їм потрібно знову чекати."

ДМ: "Чекати, затримуючи подих, поки я повернуся. Бо, може, я пішов "по великому" *регочуть*, не знаю, я там уже якийсь час. *сміються* Тож цей план ніяк не міг би бути втілений в життя, але я все одно думаю: "Якщо я не перевірю, то я не зможу заснути, бо мій мозок думатиме про те, що, можливо, я все-таки мав би перевірити. Тому я просто перевіряю. Це легше."

ФА *сміючись*: "Хтось сидить там і думає: "БУДЬ ЛАСКА, ЗАСНИ ВЖЕ. Аби я міг тебе вбити. Чекаю тут вже 20 хвилин, ти не перевірив, і я чую, що ти не спиш." *врегочуються*

ДМ: "Тепер: це досить дивно, але коли я з кимось зустрічаюся і вони сплять у моєму ліжку…"

ФА: "Ти зачиняєш двері?"

ДМ: "Я зачиняю двері."

ФА: "НІ!!!"

ДМ: "Це правда. Я зачиняю двері, але під ліжком не перевіряю, бо я думаю *починає сміятися*, що я би почув, як спочатку їх вбивають. *регочуть* І якщо таке станеться, то мені ок."

Ще більше реготні, жартів і "локальних мемів". ФА ще каже: "Не дочекаюся, коли сам прокрадуся до тебе тепер і сховаюся під ліжком." ДМ каже, що це було чудове запитання, і вони переходять до наступного…

"Чи маєте ви улюблений мем з вами?"

ФА сміється і каже, що так. "Хтось відправив його мені нещодавно. Він неймовірний. Я не знаю, хто його зробив і чому. Не знаю, чи це посилання на їхній "локальний жарт" про мене… Але мені ��ого відправив хтось, не знаю, чи сам автор. Самий жарт настільки смішний, що змусив мене сміятися вголос 20 хвилин, і я відправив його усім, кого знаю."

ШС: "Але ми не бачили його."

ФА: "Справді?"

ДМ: "Ні, нам ти не відправив."

Далі ФА нарешті знаходить цей мем і показує усім. Вибух сміху. ФА: "Це до біса геніально! Не знаю, чому його взагалі зробили. Це такий хороший мем. Я часто бачу різні дивні речі з моєю дивною пикою на них. Але цей мем такий смішний. Тут моє фото з якогось в біса 2001 чи щось таке, де я виглядаю максимально неохайно, а на тлі, як я розумію, фотка стелажів з предметами жіночої гігієни у супермаркеті, й підпис: "Агов кралю, я у відділі з прокладками, який у тебе розмір піхви?"

Хлопці регочуть і обговорюють те, що це дуже дивно, але все одно смішно. ФА пояснює, що йому хтось прислав це у Твіттері: "Я не знаю, чи мене хтось тегнув у розмові між двома іншими людьми, але я побачив цю хрінь зі своїм обличчям і подумав: "Джизаз, що це?" Іноді я клікаю на ці @нікнейми, знаєте? І клікаю на свій і просто починаю скролити вниз, а потім рандомно зупиняю десь і дивлюся, що там."

Далі серйозне запитання, на яке вони відповідають досить коротко. "Чи були якісь сварки між учасниками гурту, коли хтось йшов з нього?" (Не зрозуміло, про який саме гурт йдеться, може, про всі, у яких вони грали.)

ФА: "Оу мен. Ну, всі ми люди, тому іноді таке стається і важко одразу зрозуміти, що це не така вже й гігантська штука, але коли ти граєш у гурті у своєму юнацтві, коли присвячуєш цьому своє життя, а хтось просто каже: "З мене все, я пішов," – то це спантеличує, знаєш? Коли усю свою душу в ��е вкладаєш. Тож іноді тобі важко таке сприймати, але думаю, згодом це проходить."

ДМ: "Так. З віком ти перестаєш перейматися речами, які могли спантеличувати тебе тоді у юнацтві. Мовляв, і чому ми навіть злилися через це тоді?"

ФА: "Ага."

"Якби ви могли змінити ваші імена, які б ви вибрали?"

ФА – Стів, ШС – Чарльз Істер, ДМ – Дракула. ФА пропонує: Д-р Акула (Доктор Акула. Якщо чесно, українською це навіть краще, ніж англійською, бо Acula на жаль нічого не значить. Більше про цей прикол з Dr. Acula можете дізнатися отут на Вікі, до речі.) Жартують, сміються… ДМ каже, що було би кльово, якби в Старбаксі його називали Дракулою, але він ніяк не може насмілитися сказати, що його так звати. Ще ФА каже, що змушує своїх дітей називати його Доктор Батько (Doctor Father. Він твітив про це), але вони не дуже вірять, що це його справжній "титул", у чому він намагається їх переконати.

З наступним запитанням хлопці обговорюють те, що у ДМ є багато гральних кубиків/дайсів, бо він любить грати в Dungeons and Dragons і колекціонувати різні кубики, з різних матеріалів і бла-бла-бла. Саме запитання було, щоправда, про те, як вони пораються з депресією, і вони відповідають, що до цього треба ставитися серйозно і звертатися за допомогою. Далі запитання від "Френка з Нью Джерсі": хлопці повертаються до теми з привидами та обговорюють те, коли саме вони почали з'являтися, що потрібно для того, аби істота перетворилася на привида, і озвучують купу прикольних думок… [..]

"Френку, який твій улюблений рядок з однієї з твоїх пісень?"

ШС: "Я можу сказати, яка частина однієї з пісень Френка мені найбільше подобається."

ДМ і ФА: "О давай."

ШС: "Кінець в… Дідько, як вона називається… Почекайте. Я не буду тебе запитувати, хоча ти прям тут сидиш."

ФА: "Та я все одно напевно не зможу сказати."

ШС: "А, друга пісня. Veins. Саме кінець цієї пісні. Я завжди думаю: "Чому цього так мало?" Думаю, це одна з моїх улюблених частин з однієї з пісень Френка."

ФА: "Мені теж подобається. Дякую. Кльово. Є кілька рядків з тієї пісні, які мені здаються суперовими. [..] Не знаю, є кілька чудових рядків з альбому Pencey, які Хембоун написав, які мені дуже подобаються. “See you around sometime on the 6th of never.” ("Побачимося шостого числа ніколи-місяця," щось таке. Це останній рядок з PS Don't Write.) Цей рядок завжди виділявся для мене. І ще увесь текст 8th Grade."

ДМ: "Так, це була емоційна пісня для мене."

ФА: "Це була крута пісня."

Далі ДМ називає кілька своїх улюблених пісень, тексти до яких написав він: з його гурту Bride and Bastards такі пісні, як Prayer For a Homesick Sailor, Last Call, Fear and Loathing in New Jersey. Потім він каже, що його улюблена пісня з репертуару Френка це She's The Prettiest: "досконале аранжування, досконалий текст". ФА розповідає більше про пісню: "Це цікава пісня. Мені подобається, як з кожним разом, коли приспів повторюється, то до нього додається новий рядок. І це така пісня, яку, мені здається, я не чув раніше; саме написана про важкі романтичні стосунки. Бо зазвичай люди пишуть любовні пісні, де співається: "Все чудово, все ідеально," адже, ну, вам добре один з одним і все таке, але іноді ти перебуваєш у таких стосунках, де не через усе ти почуваєшся добре, знаєте? Але це не зменшує реальність і вагомість самих стосунків. Тож це була одна з таких пісень, коли я подумав: "Я ніколи раніше не чув пісню про такі незвичайні, нестандартні стосунки."

Далі хлопці відповідають на запитання про татуювання і розказують різні історії. ДМ поділився "п'яною" історією тату на його дупі… зате це було безкоштовно. Хтось порадив йому набити "heartbreaker" і розбите серце, а потім хтось, Шон чи Френк, запропонував "Hambreaker", адже його прізвисько це "Hambone". Тепер зрозуміло, чому в Хембоуна такий нікнейм у Твіттері. Коротше, жарти, сміх, весело.

Ще є вставочка де Хембоун каже, що це останній епізод першого сезону подкасту, і більше епізодів не буде до осені. Тим не менш, у середині липня вийшов десятий бонусний епізод, у якому брали участь The Future Violents, але про це вже у наступному пості.

(посилання на переклад наступного епізоду)

#fiua translation #frank iero #casual interactions #podcast #shaun simon #john hambone mcguire #pencey prep

0 notes

st-percocet · 5 years ago

Text

XØ: A BLOOD SPLATTERED PRESENT FROM THE PAST

In 2007 LeATHERMØUTH formed, ready to create some noise. Originally the hardcore punk band from NJ were to be signed by Frank Iero’s label Skeleton Crew after he heard their demos. Later, Iero replaced the vocalist, joining Rob Hughes and the other original members- who later left in ’08. Iero & Hughes were then joined by Ed Auletta, John ‘Hambone’ McGuire, and James Dewees, signing to Epitaph and getting to work on their album. Unafraid to speak their minds, they wrote rather macabre lyrics blended with gritty distorted instrumentals, merging them all into a short and sweet 25 minutes of chaos.

January 27th 2009, LM unleashed their first and only album, XØ. The 11-track record (including the often forgotten bonus track, Myself) tells a grim story of heartbreak, betrayal, guilt, and revenge. With gory imagery of murder, monsters, and misery, Iero didn’t write for listeners with a weak stomach.

Iero has a sickly beautiful way with words, making them incredibly gut-wrenching and hard to shake off. They stick with you. They hit like a bullet to the chest, despite knowing them fluently. Yet through the graphicness, his words are still poetic. Blunt, truthful. LM’s lyrics (and song titles) are gruesome, violent. For sure it isn’t for everyone, and they definitely aren’t used to promote or condone violence. Iero, when asked about his favourite lyric in a 2008 interview with Sound Factor, explained that he is not really proud of what he writes about in LM… Not that he’s going to hide those feelings either. He does it so he doesn’t go crazy. I believe we all have thoughts that we’re not proud of, especially when it comes from a place of hurt, anger, or fear. Iero spoke about how he could utilise the band to vent about the political and social climate of the time. In one interview he stated he used it to help cope with anxiety and depression, the lyrics reflecting his undiluted emotions, while in another he explained that they’re influenced by 80s horror-movie imagery.

However, without the gorgeous dissonant instrumentals behind Iero’s vocals, the album just wouldn’t be the same. To others, it may just sound noisy. Careless. Maybe it does, but you have to admit that it fucking WORKS. It splendidly represents a noisy, cluttered headspace. Everything comes together to give this extremely raw, dirty sound. It’s utterly unique. I think there’s something beautiful about both the instrumental content and the engineering of it. From the panning to the overlaying of melodies, to the feedback and noise. It’s like dirty rock n’ roll. You can hear the breaths Iero takes and the strain on his voice- it’s very natural, which I find makes it easier to relate to. LM uses contrasting indistinguishable vocal lines with spoken words, Sprechgesang techniques, and silence. This adds uncertainty, which I find emphasises this overall anxiety-driven, endlessly running feel that urges the songs forward. A few of the songs definitely have an end of the world vibe. They have a knack at interweaving catchy heavy guitar riffs, dissonant power chords, and tremolo harmonies. LM easily uses a wide register - very low tunings, deep bass tones, grimy fuzzy distortion, with these high Solo-Esque countermelodies and use of octaves - which makes it all the more impressive. Everything feels a tiny bit separate as if it's multiple internal monologues speaking at once, yet it all fits as this sole piece kept together with loud and fast drums. Some drum patterns return from one track to another, unifying the record. They give a strong sense of will power; a refusal to give up. They're a mix of complex heavily syncopated patterns, simpler heartbeat-like rhythms, and slow hesitant hits. It continuously feeds into this apocalyptic panic that looms over the record.

I am truly gutted I have not experienced LeATHERMØUTH live. After discovering XØ in 2013, I firmly believe this will be one of my all-time favourite records. Whether it's the raw, heartwrenching lyrics or those dirty, distorted instrumentals, something about this record speaks to me. When I first listened I was in a very angry and hurt mindset with no healthy outlet to rid this bitterness and hate. It's an album you can get away with ugly sobbing and screaming along to, you can get away with blasting it until your speakers can't handle it any more. It feels like an utter mindfuck and it is so cathartic to perform...even just alone in a bedroom. Every single time I stick it on, I am overwhelmed and shaken to my core at how chilling and wondrous the whole experience of listening to XØ is. I am in complete awe that just five people could do this and boil it down to a mere 25 minutes...yet it's a perfect length.

So here's my response, my imagery, to this beast of a record. I hope you enjoy it and thank you.

#st.jpg #this is page 1 of the zine :D #xo zine #xo review #leathermouth #frank iero

74 notes · View notes