#хто б здогадався

[ferviks]

Oh would you look at that: my toxic “I’ve been drawing for ages, so what if I had an artblock for 4 years, I can start digital art and I’ll be just fine without any guidance” trait has finaly butned out and I watch the fucking tutorials and take my doodles seriosly. Good for me (◔_◔)

О, ви тільки подивіться, моя токсична риса «Я малюю роками, то й шо, шо у мене був арт-блок 4 роки, я зможу почати займатися діджитал мистецтвом, і мені все буде добре без будь-якої допомоги» нарешті зникла і я дивлюсь йобані туторіали та серйозно сприймаю свої малюночки. Оце молодець (◔_◔)

[katalina27ua]

Мюриїл чудово обдурює всіх, виглядаючи тупенькою, але ж це насправді абсолютно не так)

1. З перших хвилин її появи на екрані кидається в очі, що вона копіює Азірафеля) А Азірафель має звичку прикидатись дурником 90% всього часу, оскільки так йому прикольніше) Достатньо подивитись, як Мюриїл косплеїть поліцейського інспектора, а сам Азірафель - журналіста-розслідувача (але не тільки)) Але ж ми знаємо, що Азірафель лише прикидається, а насправді він геній (підтверджено самим Нілом Ґейманом). Мюриїл, очевидно, теж) 2. Коли Азірафель виправляє її, що її костюм - це костюм інспектора, а не констебля, вона одразу ж вигадує, що Констебль - це прізвище) Тупенька людина навряд чи б так змогла) 3. Після того як Азірафель і Кроулі виходять в підсобку для приватної розмови, Мюриїл скошує очі в їхню сторону з виглядом "а гарно я вас розвела!")) 4. Ставлю що завгодно, що вона також підслуховувала під дверима їхню розмову (а також, скоріш за все й поцілунок в 6й серії теж бачила у вікно)) Але коли вона доповідає Михаїл та Уриїл про своє "розслідування", все, що вона каже, це повторення фрази Кроулі "люди дивні, тому треба почекати 3 дні". Кроулі сказав це, щоб виграти час. Мюриїл чула як мінімум більшість їхньої розмови, а також все, що Кроулі сказав їй, коли вона увірвалась до кімнати, але Небесному керівництву вона видала лише те, що треба було Азірафелю і Кроулі)) Думаю, це не випадковість)) 5. Також вона каже доволі дивну річ про "помічника" Азірафеля, якого вона нібито "не бачила". Але ж якщо не бачила, тоді як вона про нього знає? 6. Але вишеньку на торт Мюриїл заготувала наостанок. Як вона познущалась над Михаїл та Уриїл, розповівши, що вона не знає, про що розмовляли Азірафель та Кроулі, бо ж розмова була приватна!))) Ага, і це не вона підслуховувала під дверима, а потім навіть увірвалась без запрошення)) Віримо-віримо)) 7. Також саме Мюриїл довелось підказувати Кроулі на Небі, що треба вдягнути щось більш маскувальне, а то запалять і виженуть)) Кроулі так і не зрозумів, що це було (тобто, що вона йому підказала)))

8. Ну й те, як Мюриїл буквально приклеїлась до книжок, теж явно показує її інтелект)

Ну і сюди ж окремо напишу, чому я вважаю, що Мюриїл - це сама Боженька:

1. Завжди ходить в білому, на Небі додається лише "небесний тартан". 2. Завжди стоїть так, що світло падає прямо на неї. Примудряється робити це навіть посеред ночі на вулиці, оповитій туманом. 3. В мінізоді про Йова вона розповідає Азірафелю про парі Боженьки та Сатани так, ніби вона була присутньою. 4. Азірафель одразу називає її "they", хоча вона очевидно не просила його про це) Саме так в серіалі називають Боженьку. (Можливо, Азірафель все ж не купився на її гру й здогадався, хто вона така) 5. Ім'я "Мюриїл" за твердженням Ґеймана означає "smells like God" (підозріло пахне Боженькою, так))) 6. Коли Михаїл спитала, хто вона така, Мюриїл відповіла "ніхто", чудова відповідь для Almighty під прикриттям) 7. Відсутність Боженьки як наратора в 2му сезоні. На питання про це Ґейман відповів, що "не було потреби". 8. Ми знаємо, що Боженька дуже любить погратись)) 9. Мюриїл - писар 37 розряду. Тобто вона буквально пише, тобто створює світи ("на початку було слово" й таке інше) Тоді як 3 і 7 - улюблені Боженькіни числа)

[frnkieroukraine]

Переклад інтерв'ю для The Noise + фото (Фінікс, Аризона, квітень 2019)

(Джерело: х)

– Поставлю, можливо, найлегше або найважче запитання серед усього, про що я тебе запитаю сьогодні: що було найкращою річчю, яку ти побачив тут у Музеї Музичних Інструментів (Фінікс, Аризона)?

ФА: "Уф. Телекастер Томмі Тедеско. Це було нереально. Я гадки не мав, що він є у цьому музеї. Я бачив документальні фільми про The Wrecking Crew, завдяки яким дізнаєшся, наскільки чудово вони всі вміли грати і на скількох піснях була саме та гітара, про що б ти навіть не здогадався. Тож побачити її просто перебуваючи тут було як "вааау".

– Є якісь нові інструменти, які б ти хотів викорис��ати на якомусь зі своїх альбомів?

ФА: "В цьому-то �� справа: коли тобі випадає можливість потримати новий інструмент в руках, спробувати дізнатися, як він працює і який з нього можна отримати звук, – це чудово. Мені подобається іноді пробувати підходити до цього з боку, який мені невідомий, і думати: "Як би я думав про цей інструмент, якби ніколи не бачив, як хтось інший грає на ньому? Як би я міг отримати з нього звук, який я ніколи раніше не чув?" Це цікаво."

– Яким, на твою думку, був найбільш унікальний інструмент, який ти коли-небудь використовував у записі альбому?

ФА: "Ну, коли я ще грав у My Chem, то терменвокс був на одному альбомі, але це точно не один з таких, які можна помітити. Бо насправді це була просто така маленька прикраса. На цьому інструменті дивно грати. На новому альбомі Barriers є пісня за назвою Basement Eyes. Я хотів використати церковні дзвони, я хотів, аби приспів мав вайб від Філа Спектора, з перкусією і ніби таким відчуттям, яке отримуєш, коли слухаєш The Crystals, як-от пісню And Then He Kissed Me. Тож ми позичили таке собі піаніно, але воно ніби настільне, може, близько метра у висоту, десь на одну з половиною октави. Воно називається Vibrachime, і його продавали церквам, у яких не було багато грошей і які не мали орга́ну, і тоді вони могли грати різні штуки на цьому клавішному інструменті. І я маю на увазі, що це мало бути десь у 50-ті. У нього були заплутані кабелі, все виглядало так, ніби зараз загориться. І саме цей інструмент створює той гучний звук на тій пісні. Ось як ми цього досягли."

/Про альбом і запис в Electrical Audio: "Над цим було цікаво працювати, бо мені вдалося досягти звуку, який я хотів отримати. Зазвичай, багато часу в студії ти не маєш, особливо якщо ти не дуже популярний музикант чи на самофінансуванні й усе таке. […] Ми записали 17 пісень за 17 днів. Стів Альбіні був інженером. Він просто майстер своєї справи. І насправді він єдиний, з ким працюєш там, тобто в нього немає ніяких помічників, це тільки він у студії. Типу, іноді хтось принесе каву, а так нікого більше нема, ніхто не чіпає мікрофонів, нічого. Він усе сам влаштовує; він сидить за мікшерським столом. Він редагує плівку, звісно, це пряма дводюймова плівка. Ти маєш працювати із майстром своєї справи, аби зробити все, як треба, за таку кількість часу. І зміксували ми все теж у той же час." Така інтенсивна робота втомлює, пояснює Аїро: "Це важко. Ночуєте ви теж у студії там. Тож ви записуєтеся весь день, і після робочого часу теж працюєте над усіляким. Та ти проводиш там багато часу."/

– Деяких людей, яких ти залучив до запису альбому, ти знаєш вже досить довгий час. Такер ��ул, наприклад. Як ти почуваєшся, отримавши можливість грати у гурті разом із ним?

ФА: "Ох, це просто мрія, що стала реальністю. І Метт Армстронг також. Я їх обох знаю десь з 2000-2001. Я спостерігав за тим, як вони грали у гуртах, які я поважаю і яких вважаю нереальними. Thursday були одним із гуртів, які неймовірно грали наживо, і вони досі є такими. Пам'ятаю, як я думав: "Вау, мені б дуже хотілося пограти разом з Такером." І мені випала можливість пограти з ним пізніше у 2000-х, коли наш барабанщик з My Chem Боб Браяр захворів і мав поїхати додому. Думаю, Такер грав з нами під час австралійського туру тоді, і це було дуже круто. Він фантастичний барабанщик, і грати з ним було чудово. Але я також пам'ятаю, що думав: "Хотілося б написати з ним кілька пісень." Адже він грав партії, які хтось інший написав. І це завжди дивно. Це майже як одягати костюм свого батька. Мовляв, ти виглядаєш добре у ньому, але він ніколи не виглядатиме так, ніби він твій.

Тож я подумав: "Хіба не було би круто написати пісні з цим хлопцем?" І ще Метт, який грав у гурті Murder By Death. Я навіть пам'ятаю ті часи, коли вони ще називалися Little Joe Gould.  Вони увійшли до сім'ї лейблу Eyeball Records через Такера і Thursday. Я пам'ятаю, як подумав: "Вау, а я-то думав, що Thursday були найкрутішими. Святе лайно, цей гурт неймовірний!" Та в той же час, інструментал був зовсім різний. Звісно, вони мали віолончеліста та клавішника, і взагалі те, яку вони музику писали, – думаю, усе це дало усім з нашого мікрокосму зрозуміти, що це все не про "у мене є ці чотири акорди, я напишу ось цю пісню", а про "ти маєш і можеш зробити набагато більше." Думаю, це відкрило нам очі, показало багато нових можливостей, і тоді ми почали ставитися до цього більш серйозно і намагатися покращити свої навички. Пам'ятаю, як думав: "Ох, як круто би було пограти у гурті з отим хлопцем? Цей хлопець вміє грати."

– Тож дивно думати про те, що зараз ти ніби їхній бос, адже це твій гурт?

ФА: "Дивно знаходитися у цьому положенні, адже насправді я ніколи не хотів цього. Я завжди грав у гуртах, розпочинав гурти і опинявся у цій позиції тільки через те, що був саме тим, хто це розпочав, і ніхто інший не збирався виконувати цю роботу [головного], тож я думав: "Гаразд. Ну, хтось же має це робити, тож, напевно, я зроблю це." Але я дуже люблю ідею спільноти, мовляв, ми усі в цьому разом, кожен має право голосу. Мені подобається той процес написання пісень, коли ви всі перекидуєтеся ідеями між собою."

– Тож у цьому проекті процес написання пісень був колаборативним, спільним?

ФА: "У цьому проекті багато пісень розпочиналися з того, що придумував я, і саме так було протягом усього сольного проекту. Але саме у випадку цього альбому, думаю, саме через те, що я співпрацював з настільки майстерними музикантами, дві пісні розпочалися з ідей, які показав мій шурин Еван Нестор. А ще дві пісні, одна з яких увійшла до альбому, розпочалися з ідей Метта. Це сталося на кшталт: "Агов, у мене є цей риф. Як думаєте, можемо його використати?" І тоді ми джемили над цією ідеєю і раптово воно ставало піснею."

– У тебе є улюблена пісня з альбому? Яка?

ФА: "Є [сміється]. Вона називається Medicine Square Garden. Це була одна з таких пісень, яку я написав, уявляв, як вона має звучати, але думав, що буде важко пояснити комусь те, якою саме ця пісня має бути. І це або спрацює, або ні. І це буде один з тих випадків, що якщо воно не спрацює, то я засмучуся, адже я думаю, що вона дуже хороша, але мені потрібно, аби люди-…. Я не думаю, що зміг би записати цю пісню з будь-ким іншим, окрім цього гурту. Це божевілля. Це справді одна з тих пісень, з якою я зробив "стрибок віри". І оскільки все з нею вийшло добре і вона досі одна з моїх улюблених, я зрозумів, що це був успішний альбом."

/Інтерв'юер запитує про те, як аварія у Сіднеї у 2016 вплинула на пісні, та Аїро пояснює це так само, як пояснив у інтерв'ю для Font Row Live, яке ми вже перекладали, кажучи, що коли тобі треба розказати про якусь дуже важливу проблему, іноді це настільки важливо, що важко знайти слова, і це призводить до письменницького блоку./

– Чи виникали такого типу труднощі раніше у твоїй кар'єрі?

ФА: "Цього разу це була гігантська перепона."

– Чи бувало щось схоже на це раніше?

ФА: "Незначні речі. Знаєте, є певний досвід з дитинства, який важко переварити, поки не дорослішаєш. Як розлучення моїх батьків і різні речі такого типу, коли намагаєшся просто зрозуміти таке. Родина, залежність і певні речі, через які я пройшов. Але ніщо не було схоже на це, бо я думаю, що це було-… Це дивно. Дитячі травми розвиваються з часом. Ну, ти починаєш бачити речі з різних боків, і в тебе був час… Деякі люди кажуть: "У тебе є ціле життя, аби написати перший альбом," – а потім ти маєш, типу, 6 місяців, аби написати другий. Але з цим альбомом це все одно відчувалося дуже по-свіжому. І аварія сталася зі мною вже у моєму дорослому житті. У час, коли я вже мав сім'ю. Я думав, що я зрозумів, що до чого. І миттєво [плескає] усе змінилося."

– Це трошки cтрусонуло тебе.

ФА: "Так, звісно. Я думаю, коли тобі 25, ти божеволієш. Коли тобі вже 30, ти такий: "Гаразд, мені нормально, що я не знаю усього." Близько 35 ти думаєш: "Що ж, я вже починаю збирати усе до купи." А потім тебе збиває автобус [сміється]. І ти такий: "Оу мен, я знов нічого не знаю."

– Наостанок спитаю тебе про назви гуртів – Cellabration, Patience, Future Violents – чи вони якось пов'язані між собою?

ФА: "Із Cellabration була справа в тому, що тоді я тільки починав як соло музикант і не відчував себе комфортно у цій ролі, тож я хотів ніби "взяти із собою" щось, що відчувалося галасливим і захоплюючим [celebration – свято], аби відволікти від мого зніяковілого "ой, тут тільки я; це дивно". І я написав це слово інакше, бо мені подобалася ідея пов'язати це з клітиною [cell], типу цеглинкою у будівлі життя, чимось, що розпочинається звідси, а потім розвивається, росте та змінюється. Тож ось як це ім'я з'явилося. У випадку з Patience, терпіння мені було потрібно, аби впоратися, пройти через цей етап, де щось мало бути, аби "відволікати від мене". Я дуже хотів "узяти з собою" щось, що зрівняло би мене з усім іншим і що було би цією чеснотою, яка допомогла би зупинитися на хвилинку та почати цінувати теперішнє. Я витрачав так багато часу, думаючи про те, що буде далі, що буде після туру, що буде після перерви від туру, а потім після наступного туру. Мовляв, ти живеш так швидко, що не цінуєш те, що насправді відбувається. І я не хочу такого.

А в цьому випадку із Future Violents я почав думати про життя так, ніби ти стоїш біля озера і можеш пасивно вбирати все це в себе і бачити, що плаває у воді, як вітер впливає на течію. І ми іноді так робимо, ми живемо опосередковано через інших людей та іноді, коли все так спокійно, це непогано. Але є ще "активний" спосіб жити, коли ти можеш взяти камінець, і кинути його в озеро, і побачити хвилі від нього, і справді вплинути на світ. І я думаю, що ця дія – насильна [violent], і вона приносить неспокій, але не обов'язково несе у собі негативну конотацію. Це про залишок свого сліду та змінення речей, про те, як бути достатньо усвідомленим, аби хотіти ніби принести неспокій у щось, але у позитивному сенсі, й побачити, як ті хвилі підуть далі та вплинуть на інших людей. Тож у цілому мені подобається думати про сам гурт і про тих, хто слухатиме цей альбом, як про "майбутніх нападників" [future violents] – тих, хто виходить у с��іт, і змінюють його, і, сподіваюся, слухають цей альбом, який ми записали, – альбом, який я використав для того, аби зруйнувати ці стіни та бар'єри, які сам установив, – і потім використають його, аби зруйнувати власні бар'єри, і вийдуть у світ і зроблять речі, які до біса їх лякають. Адже саме тоді ми робимо щось по-справжньому прекрасне – коли ми настільки налякані, що не зробимо нічого "правильно". І це найкраща частина цього."

[cozy-stacy]

77. Піздєц

Спершу хотіла назвати пост «Бабине літо», але це піздєц без лапок.

Зараз о пів на другу ночі, горло наче хтось розрізав з середини тупою бритвою і намастив хріном, голова йде обертом, з носа витікає Ніагарський водоспад, жовті кольори міняються на зелені, а зелені на малинові. Я не відчуваю смаку улюбленої пасти болоньєз та оливкової олії – то є найгірше. Не думала, що колись скажу це, але від чаю з імбиром мене вже нудить. 7 місяців ти була ідеальна, не давала збою, ми йшли на рекорд, але чому ж ти, Імунно системо, так підступно мене зрадила, залишивши гнити в чотирьох стінах, коли на вулиці зараз найбільш інстаграмна погода?! Те саме грьобане бабське літо.

Цього б певно не сталося, якби я не лузала насіння. Всі ж знають, що від насіння горло подразнюється та голос сідає. Але моєму вже сідати нікуди, бо не може сісти щось чого нема. Хотіла б я ще нагрішити на 5-Б на яких я востаннє виоралася так, що на весь рік практики вистачило б, але чомусь мені таки здається, що це все мої передягання в громадських туалетах на автовокзалі+стресс+проблеми зі шлунком+осінь та її мінуси.

До речі, я здається не говорила як вчителювала в школі. Знаю, тут прям і не скажеш, що я дітей можу чомусь навчити, але таки можу, бо всі уроки (крім останньої заміни в 5-Б, яку мені впихнули, коли практика була вже закрита) проходили вдало та активно, я прям іноді сама собі дивувалася.

Два тижні дома, рідної 12 школи, недоїдання, спання на підлозі, «Відчайдушних домогосподарок», гівнячого смороду, домашніх скандалів які вже стали нормою та бабусиних ображань, які мені вже в печінках сидять…

Але це також були два тижні маминої турботи, їжі яка з’являлася сама собою, Даринчиних смішків, Ельзиного муркотіння, татових жартів. Але пардон, тільки два тижні, більше не витримую.

Думала про повернення додому написати окремий пост, бо то була колосальна пригода. #кавова_лихоманка уявлення не мав, що його кохана повернеться на 2 тижні раніше, я ж хотіла зробити сюрпрайз (який понятне діло не вдався, але про це пізніше). Все починалося підозріло добре, я спокійненько склала свої речі, сумка хоч і була важка, та була на колесах. Спершу від'їхала в Київ  – все добре. Далі автостанція, і як тільки я потрапляю туди то розумію, що хєр я сьогодні доберуся в Луцьк. Натовп, черги на бронь, матюки, квитків нема, місць нема (ні до Луцька, ні до Ковеля, ні до Рівного), всі водії лиш розмахують руками.

-          Що ж за день такий?

-          Так Покрова в неділю, а понеділок вихідний+ п’ятниця, студенти додому валять.

У той момент я мала б як завжди визнати, що такої дибілки як я світ ще не бачив і поїхати назад додому, але ж, такої дибілки ще світ не бачиув, тому я вирішила ризикнути. Шість годин стоючи в трьох чергах на бронь-місця (вільких просто не було, лиш куплені та бронь) я ще декілька разів переконалася в тому, якою абсурдною була моя ідея і думки а-ля: «От якби ти замовила квитки то вже була б в Луцьку» ситуацію не покращували. Хоча перед мною в черзі було декілька щасливчиків, які все ж потрапили в омріяний автобус і це давало надію. Якби лиш це, та бозюня нагородив мене по повній. Десь після години стояння �� почала відчувати нудоту. Кульмінація не змусила себе чекати, я проїбала місце в автобусі, навкарачках в турецькому туалеті автокзалу. Бридко навіть то згадувати. Добре, що я мала в своїй легкій сумці кофтину та штани могла переодягнутись, бо речі, що були на мені до цього придатними назвати було тяжко.

У черзі я потаваришувала з багатьма людьми, але найкориснішим було знайомство з Вовчиком із Ківерців. Той теж провтикав купити квиток, стояв за мною в черзі третім. Ми обмінялися номерами телефонів та заключили угоду, що якщо він зможе знайти хоча б неофіційний маршрут в Луцьк, то забронює два місця, а як не вийде то я візьму його з собою в Рівне на бла бла кар (яку я забронювала на край випадок).

І о чудо! Маршрутка на Ковель, що йде через Луцьк – здавалося б ми врятовані. Водій жадібно хапа наші з Вовчиком 600 грн і каже.

- Ну вы же понимаите шо мест нет. На сумках поедете. И сверху приложить надо, патамуша если чо то штраф.

Ми докладаємо по 200 кожен, вмощуємося на валізках, я відчуваю як від комірця тхне вчорашніми котлетами з новуса і розумію, що стало причиною отруєння.

-          Ну з Богом!

-          Точно що з Богом!

Кароче дурдом веселка. Пробки в Києві в цей день були атас. 2 години по самому місту і тільки 4 по трасі, з одного боку це було непомітно і швидко, а з іншого – то була моя найжахливіша дорога за все життя. Навіть гірше ніж тоді, коли ми їхали по пагорбам Словакії. Музики слухати не хочеться, тіло починає знобити, я розумію, що гірше вже нікуди, але це ніщо в порівнняні з моїми сподіваннями про те якою буде наша зустріч, коли я розбуджу його своїм голосом, а він відкриє свої очі, а я побачу в них здивування перемішане з щастям...

СМС: «Сьогодні я ночую в Городищі.»

От чому Боже???

Я згадала ті 9 кіл пекла, які мені довелося пройти, щоб зробити йому цей «сюрприз», а він саме в цю ніч вирішив ночувати в Городищі блін?!

Звісно без бою я не здавалась, намагалась вмовити його переночувати в себе дома, але безпалівно це зробити, як виявилось, неможливо, мій сюрприз прогорів і він легко здогадався, що його ��обре так підкошена кохана прямує до нього.

Побачити свою дом��вку було чимось нереальним. Але я переступила поріг дому настільки вбитою, що в мене лишились сили лиш на.

-          Зроби мені чай і дай ліки.

Про ніжності тут мови бути не могло. Але наступного дня ми виправились.

Сказати, що я уявляла ці вихідні іншими то нічого не сказати. Мою голову так затуманило завищеними очікуваннями, що я вже забула, яким жорстоким та непередбачуваним іноді буває життя.

Пристрасні цілунки була замінені затишнии обнімашками, глінтвейн замінив чай через кожні 2 години, похід в ресторан проміняли на затишну вечерю вдвох та цілу миску пасти болоньєз з горою сиру, сексуальний пенюар з шовку я сховала в шафі, натомість вдягнувши вовняні шкарпетки та пухку піжамку. Так, сюрприз мій прогорів, але він забрав мене вночі з холодної безлюдної автостанції, привіз додому та усю ніч дбав про мене, як про сліпе котеня, яке нічого не може вдіяти.

У такі моменти, коли все валиться з рук, коли здавалося б будь-яка дрібничка здатна вивести тебе з себе, я розумію наскільки ми доповнюємо одне одного.

Я емоційне дитя, добре але ще трохи дурне, він цинік з добрим серцем та безкінечним терпінням. І я це ціную, хоча іноді так хочу заліпити йому такого щигля, щоб він до місяця й назад пролетів.

Якось це все перетекло в дуже інтимне русло, перепрошую.

Я не думала, що цей пост вийде таким довгим та насиченим, та у цьому вся я і я не маю сорому розповідати про це. Тим хто дочитав до кінця респект і такі от слова, які ви вже точно чули не один раз: життя – то сувій, що складається з клаптиків хорошого і поганого – вони формують цілісну картину нашого всесвіту, але тільки зараз я усвідомила, що навіть клаптики поганого містять у собі вкраплення з найщасливіших моментів нашого життя.

P.S. То я така позитивна під кінець стала, бо мені нарешті купили дорогу цяцю (телефон) і я ніяк не можу натішитися.

[middle-grope-dnz119]

Міжнародний день захисту тварин.

Відгадайте загадки:

Давно відомий він тобі: Коли на сонечку дрімає, Він колискову сам собі Під ніс тихесенько співає. Що в пісні тій – ніхто не зна, І ми про це тут не напишем. Ми тільки знаєм, що вона Не до вподоби мишам! (Кіт)

Довгі вуха, куций хвіст,

До мисливства в нього хист:

Все знаходить навмання

Це маленьке _ _ _ _ _ _.

(Цуценя)

Ти правильно відповів,молодець. Думаю, ти вже здогадався про те, що буде темою нашого заняття сьогодні? (Наші менші друзі – тварини)

Давай пограємо в гру «Кіт чи собака?

Називайте характеристики тварин, а дитина повинна вгадати, про кого це – собаку чи кота.

• охоронець; • майстер підкрадання; • любить ��агато спати; • любить вмиватися; • муркотун; • його легко дресирувати; • не любить купатися;

• приносить капці; • має чутливі вуса; • любить прогулянки на вулиці

Прослухайте аудіоказку про приручення людьми різних тварин:

Історія такої дружби розпочалася тисячі років тому, коли первісна людина помітила у тварин унікальні якості, що були набагато краще розвинуті, ніж у людини - За давніх часів людина приручила сірого вовчика. Він першим прийшов до неї із лісових хащ. Поступово хвостатий друг привчився охороняти дім, захищати, допомагати пасти череду, полювати на звірів. Відтоді пройшло дуже багато часу, стосунки людини і собаки розвивалися і збереглися аж до наших днів. Зараз на земній кулі немає такого місця, де б поруч із людиною

- Людина також приручила і котів. Колись ця тварина була св��щенною, божеством, їй поклонявся стародавній народ Єгипту. Поважали кішок за спритність та вміння охороняти дім від гризунів

- Як ви думаєте, діти, завдяки чому наші котики є такими хорошими мисливцями?

- У котів дуже гострі кігті і хороший слух, вони гарно бачать вночі. А що дозволяє нашим муркотунам рухатись непомітно і тихо?

- Коли кішки біжать, то вони ховають кігті і стають лише на товсті та м’які подушечки пальців, тому й рухаються безшумно.

Сьогодні не звичайний день!

4 жовтня – Міжнародний день захисту тварин

Це день допомагає об’єднати зусилля усіх, хто піклується та не залишається осторонь долі «братів наших менших», стає на захист прав диких, домашніх та безпритульних тварин.

В Україні він відзначається приблизно з 2000 року. І започаткували його аби об’єднати зусилля людей у збереженні тваринного світу. Якщо за попередні століття чимало видів диких тварин, у більшості випадків, загинуло через браконьєрство, то сьогодні вплив людини опосередкований. Вона знищує середовище існування – ліси, річки… Всесвітній день захисту тварин також покликаний допомогти братам нашим меншим відстояти своє право на захист. І мова йде не лише про диких звірів, а й домашніх вихованців та безпритульних тварин. Адже відомо безліч випадків, коли кішки або собаки піддавалися насильству з боку господарів або виявлялися просто викинутими на вулицю.

Чи знаєш ти, як правильно доглядати за тваринами?

Давай пограємо в гру – Правильно – неправильно.

Правила гри: під час гри учні мають сплеснути у долоні, якщо твердження правильне, або схрестити руки, якщо твердження помилкове (при цьому темп не повинен бути надто повільним). - Готовий? Починаємо! • В людному місці улюбленця треба водити на повідку. (Так) • Всі коти вміють плавати. (Ні) • У собак та котів має бути своє місце в квартирі. (Так) • Собаки вміють ловити щурів. (Ні) • Собаку можна дражнити. (Ні) • За домашнім улюбленцем потрібно прибирати. (Так) • Песиків і котиків можна годувати шоколадом. (Ні) • Після спілкування з улюбленцем потрібно мити руки. (Так) • Безпритульного котика та собачку можна підгодовувати лише з батьками. (Так)

Правила поведінки із безпритульними тваринами