#тривожність

[sweetsoursalty]

коли дуже тривожно:

пишу щоденник

мию голову

дихаю “по квадрату”

дихаю “4 на 6″

лежу на підлозі 10 хвилин (з таймером), без відволікань, розслабляючи по черзі всі м’язи тіла

роблю самомасаж від пальців ніг до маківки

видаю звуки і кривлю обличчя, щоб розслабити щелепу

складаю списки (будь-чого)

розфарбовую розмальовку, слухаючи укрт’юб

йду гуляти пішки

слухаю плейлист, що змушує мене плакати, і плачу

слухаю супер-енергійний плейлист і танцюю

А ви що робите?

[kekineko]

а знаєте що насправді?

я це зроблю. я зможу вирішити всі ті проблеми що у мене є зараз, я в це вірю

не можу не зізнатися що це дуже важко. мені страшно, мені сумно, мені боляче, я постійно хочу спати, через тривожність сіпається око а через стрес випадає волосся

я нікому не зізнаюся наскільки сильно хочеться здатися. проте.. я знаю себе. і я знаю що я зможу це пережити.

в мене в житті траплялося багато чого поганого. купа сорому, купа приниження, самотності і відчаю. але знаєте що в ньому було ще? дуже багато радості. лише заради того щоб відчути її ще раз я буду продовжувати йти далі

так, зараз світ втратив яскраві барви, а з появою купи справ та обов'язків миготі��ня зірок зникло зовсім

та я пам'ятаю як колись вони вказували мені шлях і здійснювали мої бажання. тому хоч їх зараз і не видно це ж не означає що їх там більше немає, так?

я вірю що одного разу дорогою додому я підійму голову і знову побачу як вони мені посміхаються

а поки мене чекають два енергетики, пачка цигарок, ноутбук з пустим шаблоном для доповіді в університет і безсонна ніч.

[victoriada]

Святвечір був повний дощу та сліз через безглузді суперечки. Тому в Різдвяну ніч я спустошена й знесилена.

Але життя навчило мене не втрачати оптимізму й віри в краще. Бо якщо занурюватися в песимізм, це призведе до руйнації — чи то ментального здоров’я, чи мене як людини загалом. Тому я не дозволяю собі йти в той бік, навіть коли в голову починають лізти не найкращі думки.

Без надії на краще й оптимізму не буде мотивації, а без них не буде цілей, мрій і сенсу. Майбутнє досі лякає своєю невизначеністю, а тривожність всередині потрібно контролювати. Тому це — єдиний шлях.

Я вірю, що Різдвяний день буде кращим.

Я вірю, що наступний рік буде набагато кращим за цей.

Інакше не буде ніякого сенсу.

[deadbattsblog]

справи налагоджуються, наче

до психіаторки треба....але я не знаю, соціальна тривожність сильна

[not4yourmind]

Я вже просто у відчаї. Я не знаю. Цей світ сам хоче мене добити.

Вночі не спав майже взагалі. Заснув на зранку десь на дві години. Але справа в тому, що вже десь три тижні, а то й більше я не сплю міцно. Це щось таке, ніби примарне. Я ніби сплю, проте геть все усвідомлюю. Ніби просто лежу з закритими очима, а мозок не відключається геть повністю. Час йде швидше, але думки в голові не зникають і відчуття реальності теж. Просто лежиш. Це дуже виснажує і гнітить. Сили закінчуються.

І сьогодні десь близько п’ятої я відчув невеликий потяг до сну. Закрив усі двері, вимкнув усі гаджети, комп’ютер, телеф��н, ноутбук, зашторив вікно. І дійсно провалився в сон під тяжким і гарячим одіялом на хвилин 30, поки мене не розбудили звуки виламування моїх вхідних дверей.

Я, очевидно, зірвався, хоч і не одразу зрозумів, що відбувається. Голова була важка, тому ще пів хвилини десь я просто сидів на ліжку і не розумів взагалі нічого. Але звуки не припинялись. Вийшов в коридор, підійшов до дверей, стояли якісь два чоловіка бидлуватого вигляду, яких я подивився через «глазок». Один навіть наче в якійсь формі чи що. В коридорі було темно, я не розгледів та й не до кінця реальність розумів. Щось там говорили між собою, матюкались і паралельно час від часу стукали в двері. Роздуплившись до кінця я пішов шукати речі аби вдягнутись та відкрити двері, але вони все ж пішли.

Чому саме зараз? Вже ж була сьома вечора, майже восьма. Якби це були якісь «домові» служби типу електриків чи сантехніків, то вони б мали приходити раніше. Це не через це. Взагалі не знаю хто це був, для чого і чому саме тоді, коли я міг виспатись.

Тепер до недосипу дуже жорсткого додалась мінімальна тривожність, що мене шукає хтось, кого я не знаю. Зрештою. Зрештою я дуже-дуже втомлений. Життєві події не дають мені виспатись. А цей сон в процесі стає не справжнім. Коли вже це закінчиться? Може це взагалі все галюцинація. Таке враження, що я вже десь гублюсь. Все таке неоднозначне… Вбийте мене вже хтось. Я дуже сильно втомився.

[alwayshungryofelia]

13.03.24

Думай про яблуко.

Про його смак, текстуру і колір.

Уяви його в голові - його вагу і запах, і те, як відчувається перший шматочок між твоїми зубами.

Наш мозок працює таким чином, що не відрізняє фантазію від реальності, і

це чудово,

бо твої маленькі нейрони у нервовій системі вже почали передавати сигнали до залоз під твоїм язиком, підвищуючи рівень pH, аби зберегти твій шлунок від кислотності яблука.

Ось чому плацебо працює.

Мозок не відрізняє фантазію від реальності.

Якщо завтра ти зійдеш з розуму, ти не зрозумієш цього.

Цей маленький факт я дізналася у тендітні тринадцять. Мій власний маленький дебют.

Якщо тебе тошнить від одного погляду на таблетки, якщо твій мозок погано реагує тільки на згадку маленьких жовтих таблеток, які починають діяти через шість годин, від яких і досі ��утить і здригається тіло навіть коли ти пишеш це, десять років потому,

Що ж

Думай про яблуко. Уяви його смак, вагу, текстуру і колір.

Твій мозок не зможе концентруватися на очищенні шлунку і запуску слиновиділення одночасно.

Якщо тобі погано - думай про яблуко.

Якщо ти не знаєш як жити далі - думай про яблуко.

Якщо ти заїбалася пити кожного вечора кляті таблетки,

Якщо ти ненавидиш те, що бачиш,

Якщо ти почув повітряну тривогу,

Якщо твоя власна тривожність сходить з розуму,

Якщо ти втрачаєш сенс свого існування і не можеш відрізнити реальність від фантазії

Думай про яблуко.

[lorrttes]

уперше розповіла вчора мамі про свою тривожність і те, щ моє тіло смикається по 7-8 разів на день, а вона накричала, що це через те, що я не їм молочку і сказала неси телефон. я їй, до речі, не дала пароль. ЦЕ ТАК ТИПУ АБСУРДНО З ЇЇ БОКУ ХЗШКІ, ну ладна видала ще, що не хоче мене знати й бачити.

[teawithatasteofwretchedness]

Мені трапилося відео про рак...аж цілих 2...я маю прийняти це, як знак? Чи шо мені з цим робити?.......моя тривожність мене вб'є раніше ніж якась хвороба 😭

[plupk]

з кожним днем все складніше чомусь радіти, і все легше відчувати сум.

не можу зрозуміти звідки береться бажання від всіх закритись.

не розумію, як можна не ненавидіти себе. просто не можу уявити. намагаюсь згадати як це було в минулому - не пам'ятаю. ніби на це просто не звертав уваги і проблеми були зовсім іншими.

ще мені дуже хочеться когось полюбити. але я не вірю, що це комусь потрібно. не вірю, що я колись змогу вгамувати свої думки, щоб це не заважало.

був день народження. і от мені вже 20. відчуваю себе ще більшою нікчемою. але я до цього готувався кілька місяців, тому все пройшло не так погано як очікувалось. було лише складно в момент, коли вітала бабуся і в кінці додала "і люби себе". в неї чомусь навертались сльози, а я намагався перестати думати, як я себе ненавиджу.

психотерапевтка пішла у відпустку, тому ці два тижні я скоріш за все буду більше сюди писати. це справді допомагає, коли в голові велика кількість думок.

з відключеннями світла жити трохи важче. добре, що зараз немає навчання. проте це сильно втомлює, коли ти не можеш нічого спланувати. я багато лежу, багато сплю. став гірше їсти, проте є бажання це трохи змінити.

став займатись пет-проектом. він не тільки складається з програмування, тому мене це цікавить трохи більше. я зміг налаштувати оплату і видачу фіскальних чеків, аби все було правильно. це вартувало величезних сил, проте сам проект не зможе окупитись. це просто цікавий досвід.

не знаю, як можуть поєднуватись бажання закритись і відчуття самотності. вони ніби суперечать один одному. а всередині мене це наче ок.

точно знаю, що не хочу відчувати тривожність. але засоби, які доступні зараз - мені не подобаються.

друг шукає роботу. останніми днями часто зідзвонюємось з цього приводу. а ще через те що я зайшов под��витись вакансію на сайт з пошуку роботи - мені прийшла пропозиція від якоїсь компанії. можливо піду на співбесіду, якщо покличуть. хоча мені подобається моє теперішнє місце роботи.

чомусь дуже сильно почали бісити соцмережі. раніше це приносило якусь нову цікаву інформацію. тепер це просто засіб себе виснажити.

[ruushinynerve]

В мене досі болить живіт на нерви. Відчуття чогось крихкого в органах. Важко спокійно їсти. Не знаю через що, але вже кілька днів ця тривожність.

[kekineko]

важко зрозуміти що відбувається і чому я відчуваю те що відчуваю

рот є для того щоб говорити, особливо про моменти які тебе не влаштовують - моя найулюбленіша фраза яку я повторюю всім друзям якщо вони мають проблеми у відносинах

раніше я слідувала їй теж, хоч це і забирало багато сміливості. мовчання і безглузде терпіння було моєю звичкою, а від звичок важко позбуватися. та коли я бачила як більшість непорозумінь вирішуються пі��ля простого діалогу, старі звички почали відходити на другий план

але як говорити коли ти не знаєш що відчуваєш? як говорити коли погано але незрозуміло від чого? як почати розмову коли тривожність переконує в тому що іншому це взагалі не треба?

розплутати рій відчуттів та розкласти все по поличкам в мене не виходить, тому вони всі трансформуються в гнів та злість.

трошечки у відчаї і не знаю що робити, бо якщо не знайду вихід я, за мене все вирішать емоції. а вони діють різко і жорстко, і боюсь наслідки будуть дуже сумні

[victoriada]

Постаралася підбити підсумки року. Якщо коротко, то виходить так.

На початку 2024 року:

- працювала менеджером з продажів - не знала мову - реальних знайомств не було - усі друзі онлайн - проблеми в шлюбі - купа незакінчених творів - тривожність - апатія - страх перед майбутнім

Наприкінці 2024 року:

- працюю копірайтеркою та контент менеджеркою - не знаю мову - реальних знайомств немає - усі друзі онлайн - проблемі в шлюбі вирішені - купа незакінчених творів - досі тривожна - досі є страх майбутнього - оптимізм і віра досі присутні

Найяскравішим моментом 2024 року стало те, що моя подруга приїхала в Болгарію, до мого міста, і ми провели разом цілий день зі спільною подругою. Це був ще й найживучіший день в усьому році, тому він і запам'ятався найкраще всіх.

Я тонула в роботі та власних думках, тому не хочу думати багато про минулий рік.

Хочу натомість бути готовою до наступного! Хочу, щоб наступний рік дійсно став кращим, радіснішим, з більшою кількістю яскравих і пам'ятних моментів!

І це все в моїх руках!

[likaaaaaaaa]

Любий, Санта !🎅🏻

В цьому році я бажаю в першу чергу, мир. Як і у минулі роки, звісно. Але тепер більш масштабно. Щоб він був в Україні. В усьому світі. Але, окрім цього, я хочу відчувати його в собі.

Бути спокійною, незалежно від обставин. Вірити в найкраще, не відчуваючи тривожність. Просто зосередитися на головному, не нервувати через дрібниці.

Здоров'я, легкості, впевненості.

А тобі Санта, я також бажаю вдалого року!

Нехай все буде добре 🎄🙏🏻💕

[yournextexmistake]

зазвичай, я контролюю свою апатію, як командири, які перевіряють новобранців на стресостійкість - криком та наказами... знаєте, ті шо в кумедних корич��евих капелюхах.

але інколи, я втрачаю контроль.

спочатку, я змушую себе зробити крок, а потім наступний, ї так поки не зроблю те, що треба.

депресія намагається тягнути мене в сторону петлі, але я її тягну за комір в сторону спогадів та речей, які мене тримають, й дають спертися. втримати рівновагу, на деякий час.

діабет, то причина моєї тривожності. постійний контроль глюкози крові, котрий не можливо контролювати повністю. будь-яке навантаження чи нервування, й коливанню неможливо запобігти.

особливо, коли роботодавців не їбуть мої потреби чи необхідності, й я повинна виконувати те, що роблю, без відволікання. + купа всіляких приладів та препаратів, від яких залежить моє життя та які коштують, як бюджет ще однієї людини.

ще ї судоми незрозуміло від чого, й лікарі, які не хочуть розбиратися з цим та усе скидають на діабет.

матір додає монетку, в мою тривожність, своєю панічністю, ї власними зайобами.

батько, то крема причина моєї зламаної психіки, але про це можна забути, бо там нічого вже виправляти. я помітила, що така ситуація з батьками є у більшості людей. тож, байдуже.

у мене ще є родичі, але вони усі обрали рашку, й їх у мене, по факту, ніколи не було, бо вони зйобували, як тільки мені потрібна була допомога.

моє коло спілкування, постійно змінюється на трикутник, бо моя соціальна батарейка мертва.

я сама проти себе та моїх хвороб, ї людей, які намагаються мене притиснути чи знищити.

осьо, чому я втомлена.

[lorrttes]

24.07.24

починаю тамблер загалом з метою просто відкрити це роки через три і просто ахуєть. мені виповнюється 16 через 10 днів. здається вперше, за чотири роки мене так сильно не з'їдає тривожність. ЦЕ ТАК СИЛЬНО ДИВУЄ. єдині стрьомні думки, що залишились це все ще про нмт, МАМА ТАК СИЛЬНО НАКРУЧУЄ З ЦЬОГО ПРИВОДУ (БЛЯХА, Я ЇЙ ОКРЕМИЙ ПОСТ ПРИСВЯЧУ).

[teawithatasteofwretchedness]

Не можу зрозуміти штуку з продуктивною продуктивністю🙄 Ми наче намагаємося відійти від того, що треба працювати 24/7 на всіх крім себе, і що треба цінувати себе і виділяти час для себе і для свого відпочинку. А наче з'являється заміна цьому їбашенню 24/7 так звана продуктивна продуктивність.

Якщо треба відпочити, значить треба відпочити, і зайнятися своїми хоббі якщо вас це розслабляє, чи подивитися фільм чи ще щось від чого ви отримуєте відчуття відпочинку...

Не думаю, що від того, що під часу припливу тривожності почнете щось робити, вчити англійську наприклад, перестанете тривожиться. Ноу, просто почнеться тривога через англійську ніц не зміниться ...

Фух накипіло 😔💔

Бачила тт з цим бажанням бути продуктивною продуктивністю, і в тамблері пост побачила де хтось говорить за тривожність від нічогонеробства, короче прям прорвало😭😭😭