#тривожність

[sweetsoursalty]

коли дуже тривожно:

пишу щоденник

мию голову

дихаю “по квадрату”

дихаю “4 на 6″

лежу на підлозі 10 хвилин (з таймером), без відволікань, розслабляючи по черзі всі м’язи тіла

роблю самомасаж від пальців ніг до маківки

видаю звуки і кривлю обличчя, щоб розслабити щелепу

складаю списки (будь-чого)

розфарбовую розмальовку, слухаючи укрт’юб

йду гуляти пішки

слухаю плейлист, що змушує мене плакати, і плачу

слухаю супер-енергійний плейлист і танцюю

А ви що робите?

[kekineko]

а знаєте що насправді?

я це зроблю. я зможу вирішити всі ті проблеми що у мене є зараз, я в це вірю

не можу не зізнатися що це дуже важко. мені страшно, мені сумно, мені боляче, я постійно хочу спати, через тривожність сіпається око а через стрес випадає волосся

я нікому не зізнаюся наскільки сильно хочеться здатися. проте.. я знаю себе. і я знаю що я зможу це пережити.

в мене в житті траплялося багато чого поганого. купа сорому, купа приниження, самотності і відчаю. але знаєте що в ньому було ще? дуже багато радості. лише заради того щоб відчути її ще раз я буду продовжувати йти далі

так, зараз світ втратив яскраві барви, а з появою купи справ та обов'язків миготіння зірок зникло зовсім

та я пам'ятаю як колись вони вказували мені шлях і здійснювали мої бажання. тому хоч їх зараз і не видно це ж не означає що їх там більше немає, так?

я вірю що одного разу дорогою додому я підійму голову і знову побачу як вони мені посміхаються

а поки мене чекають два енергетики, пачка цигарок, ноутбук з пустим шаблоном для доповіді в університет і безсонна ніч.

[alwayshungryofelia]

13.03.24

Думай про яблуко.

Про його смак, текстуру і колір.

Уяви його в голові - його вагу і запах, і те, як відчувається перший шматочок між твоїми зубами.

Наш мозок працює таким чином, що не відрізняє фантазію від реальності, і

це чудово,

бо твої маленькі нейрони у нервовій системі вже почали передавати сигнали до залоз під твоїм язиком, підвищуючи рівень pH, аби зберегти твій шлунок від кислотності яблука.

Ось чому плацебо працює.

Мозок не відрізняє фантазію від реальності.

Якщо завтра ти зійдеш з розуму, ти не зрозумієш цього.

Цей маленький факт я дізналася у тендітні тринадцять. Мій власний маленький дебют.

Якщо тебе тошнить від одного погляду на таблетки, якщо твій мозок погано реагує тільки на згадку маленьких жовтих таблеток, які починають діяти через шість годин, від яких і досі мутить і здригається тіло навіть коли ти пишеш це, десять років потому,

Що ж

Думай про яблуко. Уяви його смак, вагу, текстуру і колір.

Твій мозок не зможе концентруватися на очищенні шлунку і запуску слиновиділення одночасно.

Якщо тобі погано - думай про яблуко.

Якщо ти не знаєш як жити далі - думай про яблуко.

Якщо ти заїбалася пити кожного вечора кляті таблетки,

Якщо ти ненавидиш те, що бачиш,

Якщо ти почув повітряну тривогу,

Якщо твоя власна тривожність сходить з розуму,

Якщо ти втрачаєш сенс свого існування і не можеш відрізнити реальність від фантазії

Думай про яблуко.

[lorrttes]

уперше розповіла вчора мамі про свою тривожність і те, щ моє тіло смикається по 7-8 разів на день, а вона накричала, що це через те, що я не їм молочку і сказала неси телефон. я їй, до речі, не дала пароль. ЦЕ ТАК ТИПУ АБСУРДНО З ЇЇ БОКУ ХЗШКІ, ну ладна видала ще, що не хоче мене знати й бачити.

[teawithatasteofwretchedness]

Мені трапилося відео про рак...аж цілих 2...я маю прийняти це, як знак? Чи шо мені з цим робити?.......моя тривожність мене вб'є раніше ніж якась хвороба 😭

[plupk]

з кожним днем все складніше чомусь радіти, і все легше відчувати сум.

не можу зрозуміти звідки береться бажання від всіх закритись.

не розумію, як можна не ненавидіти себе. просто не можу уявити. намагаюсь згадати як це було в минулому - не пам'ятаю. ніби на це просто не звертав уваги і проблеми були зовсім іншими.

ще мені дуже хочеться когось полюбити. але я не вірю, що це комусь потрібно. не вірю, що я колись змогу вгамувати свої думки, щоб це не заважало.

був день народження. і от мені вже 20. відчуваю себе ще більшою нікчемою. але я до цього готувався кілька місяців, тому все пройшло не так погано як очікувалось. було лише складно в момент, коли вітала бабуся і в кінці додала "і люби себе". в неї чомусь навертались сльози, а я намагався перестати думати, як я себе ненавиджу.

психотерапевтка пішла у відпустку, тому ці два тижні я скоріш за все буду більше сюди писати. це справді допомагає, коли в голові велика кількість думок.

з відключеннями світла жити трохи важче. добре, що зараз немає навчання. проте це сильно втомлює, коли ти не можеш нічого спланувати. я багато лежу, багато сплю. став гірше їсти, проте є бажання це трохи змінити.

став займатись пет-проектом. він не тільки складається з програмування, тому мене це цікавить трохи більше. я зміг налаштувати оплату і видачу фіскальних чеків, аби все було правильно. це вартувало величезних сил, проте сам проект не зможе окупитись. це просто цікавий досвід.

не знаю, як можуть поєднуватись бажання закритись і відчуття самотності. вони ніби суперечать один одному. а всередині мене це наче ок.

точно знаю, що не хочу відчувати тривожність. але засоби, які доступні зараз - мені не подобаються.

друг шукає роботу. останніми днями часто зідзвонюємось з цього приводу. а ще через те що я зайшов подивитись вакансію на сайт з пошуку роботи - мені прийшла пропозиція від якоїсь компанії. можливо піду на співбесіду, якщо покличуть. хоча мені подобається моє теперішнє місце роботи.

чомусь дуже сильно почали бісити соцмережі. раніше це приносило якусь нову цікаву інформацію. тепер це просто засіб себе виснажити.

[ruushinynerve]

В мене досі болить живіт на нерви. Відчуття чогось крихкого в органах. Важко спокійно їсти. Не знаю через що, але вже кілька днів ця тривожність.

[vtomleni]

Я подивились Материнський інстинкт (2024), і у мене змішані почуття стосовно цього фільму.

З гарних речей, досить реалістичне (як на мене) зображення параної та тривожності, оце відчуття що тебе постійно найобують та брешуть, розуміння що ти божевільні, але водночас супротив і намагання зрозуміти "як воно насправді було? чи справді я це бачили чи мені здалося??" — це було чудово, мені сподобалось, я під час перегляду постійно передумували чи підозріла Селін чи ні, бо є деякі докази але також вона людина і хочеться їй довіряти.

Пер��онажам хочеться співпереживати, серйозно в той момент коли Селін сказала "у мене щойно померла моя єдина дитина, а ти нишпорися у мене в будинку, бо тобі щось там здається?!" мені справді стало її шкода, бо це правда що вона не отримує багато емоційної підтримки. Про Еліс я вже вище написали, але так, її хочеться приголубити, і сказати що все буде добре, + факт того що її чоловік погрожував знову покласти її в психдиспансер це жах, втім як глядач я розумію чого.

Мені сподобалось що маленькі моменти які показують на початку (в більшості випадків) мають значення і потім грають роль, навіть якщо і лише символічну, момент з пігулками, згадка про те що Селін не може більше мати дітей, тривожність Еліс, пісня яку співають хлопчики та перли доволі... очевидні в якомусь сенсі, бо нам на них вказують камерою або/і діалогом, але всеодно мені подобається що речі які було показано мають сенс та що вони ведуть до чогось конкретного, є гарне відчуття завершеності в кінці.

Я не знаю як саме автори задумали те що Еліс хотіла знову почати працювати в газеті, але потім відмовилась, може це мала бути паралеллю до бажання її чоловіка мати ще одну дитину і що потім вона каже що теж хоче мати дитину, намагаючись сепарувати себе від спогадів коли вона там працювала? Не знаю, може вони про то забули.

Я не очікували вбивств, і мені трохи сподобалось що вони мене так шокували, бо з одного боку це все має сенс бо вони вказали на докази та мотив, а з іншого мені до останнього хотілось вірити Селін. Відчуття ніби сам наратив тебе газлайтить, постійно вказує на докази та намагається зобразити Селін як підозрілу але потім показує її як гарну людину яка страждає і намагається комунікувати, і нагадує що Еліс, наш протагоніст, психічно нестабільна. Я не вважаю це відчуття поганим в медіа, воно гарне для трилера, і воно змушувало мене намагатись зрозуміти що саме відбувається, це було цікаво.

Я до сцени з суддею не могли зрозуміти що саме прагне Селін - чи вбити Тео як помсту Еліс, чи можливо зайняти "місце" Еліс і як матері Тео і як дружини її чоловіка, чи забрати Тео, чи забрати Тео вбивши його. Ця сцена з суддею та на пляжі просто пояснює її мотив, і він має сенс, я їй співпереживаю.

Також мені сподобались будівлі, інтер'єр, та одяг, вони гарні, я не розбираюсь чи вони достовірні до часового проміжку, але виглядають гарно і, як мінімум, в око не кидається як анахронізми, тому, на фільм як мінімум приємно дивитись 👍

З речей які мені не сподобались, я не дуже розумію нахіба було робити цей фільм у 60х, типу, одяг та інтер'єр звичайно гарний, але оці білі перісекс цисгет субурби у Штатах мені якось набридли трохи, я розумію звичайно щоб щось поміняти з цього скоріше за все мали б поміняти сюжет бо воно в 60х, але, мати Василева, те що воно в шістдесятих важливо лише трошки питанням прав жінок ( Еліс запрошує Селін жити з ними після "суїциду" її чоловіка, і тригер "суїциду" чоловіка теж трохи з цим пов'язаний ) та можливо тим що газом тоді більше людей користувалось, але і сексизм і газ в будівлях все ще є, тож якось не розумію прикола. Може я шось не розумію, поясніть мені якщо знаєте.

Ще хочу поговорити трохи про перісекс, мені було б цікаво дізнатись що саме було у Селін, бо на питання Тео вона відповіла що у неї "всередині дещо було зламане, вони полагодили" і тепер вона не може мати дітей. Мені, чисто по людські, цікаво шо в неї, бо список досить довгий: там і PCOS і рак, і все шо хочеш. Я розумію що це має сенс що вони залишили це як Хворобу™️ бо це 60х, + вона пояснює дитині + її єдина дитина тіки померла, очевидно вона не захоче пояснювати всі її діагнози, але було б добре побачити трохи репрезентації якшо чесно. Це не прям проблема фільму, але у мене є відчуття що зображувати жінок які не можуть завагітніти як людей що вб'ють щоб мати дитину це такий собі троп. Чи може вони навпаки намагались показати мов материнство це "природне бажання кожної жінки"? Це підійшло б під назву фільму, але я не прям впевнені.

Мені здається цей фільм був би кращий якби вони нам не показали як Селін вбиває і перемотали до сцени з суддею, їм варто було б залишити чи це вбивство під питанням, тоді це був би кетбокс, чи це й справді була Селін чи це була параноя Еліс? Можливо це мій умінеко мозок такі речі просто любить, я не знаю, але той факт що кінцівка дуже пряма відчувається трохи дивно порівняно з усім іншим, це відчувається як відповідь до загадки в підручнику, і в якусь сенсі так і є, це відповідь до питання який ставить фільм, що так, це не параноя Еліс, і Селін справді вбила бабцю та свого чоловіка. Відчувається трохи... зайвим, як на мене.

Загалом мої враження позитивні, фільм мені сподобався хоч і були деякі дивні моменти, дев'ять чи навіть десять (баба стара не чує) з дванадцяти 👍

[yournextexmistake]

зазвичай, я контролюю свою апатію, як командири, які перевіряють новобранців на стресостійкість - криком та наказами... знаєте, ті шо в кумедних коричневих капелюхах.

але інколи, я втрачаю контроль.

спочатку, я змушую себе зробити крок, а потім наступний, ї так поки не зроблю те, що треба.

депресія намагається тягнути мене в сторону петлі, але я її тягну за комір в сторону спогадів та речей, які мене тримають, й дають спертися. втримати рівновагу, на деякий час.

діабет, то причина моєї тривожності. постійний контроль глюкози крові, котрий не можливо контролювати повністю. будь-яке навантаження чи нервування, й коливанню неможливо запобігти.

особливо, коли роботодавців не їбуть мої потреби чи необхідності, й я повинна виконувати те, що роблю, без відволікання. + купа всіляких приладів та препаратів, від яких залежить моє життя та які коштують, як бюджет ще однієї людини.

ще ї судоми незрозуміло від чого, й лікарі, які не хочуть розбиратися з цим та усе скидають на діабет.

матір додає монетку, в мою тривожність, своєю панічністю, ї власними зайобами.

батько, то крема причина моєї зламаної психіки, але про це можна забути, бо там нічого вже виправляти. я помітила, що така ситуація з батьками є у більшості людей. тож, байдуже.

у мене ще є родичі, але вони усі обрали рашку, й їх у мене, по факту, ніколи не було, бо вони зйобували, як тільки мені потрібна була допомога.

моє коло спілкування, постійно змінюється на трикутник, бо моя соціальна батарейка мертва.

я сама проти себе та моїх хвороб, ї людей, які намагаються мене притиснути чи знищити.

осьо, чому я втомлена.

[lisa-is-chilling]

навіщо тобі парк атракціонів, якщо є тривожність.

тривожність - відчуттів вистачить на рік вперед.😀👍

[kekineko]

важко зрозуміти що відбувається і чому я відчуваю те що відчуваю

рот є для того щоб говорити, особливо про моменти які тебе не влаштовують - моя найулюбленіша фраза яку я повторюю всім друзям якщо вони мають проблеми у відносинах

раніше я слідувала їй теж, хоч це і забирало багато сміливості. мовчання і безглузде терпіння було моєю звичкою, а від звичок важко позбуватися. та коли я бачила як більшість непорозумінь вирішуються після простого діалогу, старі звички почали відходити на другий план

але як говорити коли ти не знаєш що відчуваєш? як говорити коли погано але незрозуміло від чого? як почати розмову коли тривожність переконує в тому що іншому це взагалі не треба?

розплутати рій відчуттів та розкласти все по поличкам в мене не виходить, тому вони всі трансформуються в гнів та злість.

трошечки у відчаї і не знаю що робити, бо якщо не знайду вихід я, за мене все вирішать емоції. а вони діють різко і жорстко, і боюсь наслідки будуть дуже сумні

[lorrttes]

24.07.24

починаю тамблер загалом з метою просто відкрити це роки через три і просто ахуєть. мені виповнюється 16 через 10 днів. здається вперше, за чотири роки мене так сильно не з'їдає тривожність. ЦЕ ТАК СИЛЬНО ДИВУЄ. єдині стрьомні думки, що залишились це все ще про нмт, МАМА ТАК СИЛЬНО НАКРУЧУЄ З ЦЬОГО ПРИВОДУ (БЛЯХА, Я ЇЙ ОКРЕМИЙ ПОСТ ПРИСВЯЧУ).

[teawithatasteofwretchedness]

Не можу зрозуміти штуку з продуктивною продуктивністю🙄 Ми наче намагаємося відійти від того, що треба працювати 24/7 на всіх крім себе, і що треба цінувати себе і виділяти час для себе і для свого відпочинку. А наче з'являється заміна цьому їбашенню 24/7 так звана продуктивна продуктивність.

Якщо треба відпочити, значить треба відпочити, і зайнятися своїми хоббі якщо вас це розслабляє, чи подивитися фільм чи ще щось від чого ви отримуєте відчуття відпочинку...

Не думаю, що від того, що під часу припливу тривожності почнете щось робити, вчити англійську наприклад, перестанете тривожиться. Ноу, просто почнеться тривога через англійську ніц не зміниться ...

Фух накипіло 😔💔

Бачила тт з цим бажанням бути продуктивною продуктивністю, і в тамблері пост побачила де хтось говорить за тривожність від нічогонеробства, короче прям прорвало😭😭😭

[yourr-heartache]

Тривожність це така хрень, яка покине мене напевно тільки, коли я буду в домовині. І то не факт.

[ruushinynerve]

Ось що буває, коли йдеш у відпустку.

Відчуття свіжості, прилив енергії і сил. Хочеться робити нове, світ стає приємнішим, а всередині відчуваєш спокій.

Ха ха ха. А як же. Жартую. Насправді , це наростаюче відчуття тривожності, зайвій енергії немає куди подітися, маю роздерті пальці на руках, роздерті ранки, режим сну вилетів у вікно, я вже не знаю скільки насправді сплю, забагато чи замало, заснути важко і думки мучать. Болить живіт, бо тривожність, не залежно від того що ти їси, провокує проблеми з травленням, сюрприз. Я їм багато солодкого, бо камон, що ще може хоч трохи порадувати. В тілі така напруга, що неможливо зосередитися ні на чому взагалі. Мої думки постійно сковзають одна з одної, а це тільки підсилює тривогу. Постійно щось бачиться на краю ока, наче щось недогледіла. Якийсь фоновий шум у голові який стає дедалі гучніше. Часом серце так сильно гупає, наче чуже. Звичні способи ескапізму трохи все це заземляють, але неможна 24 на 7 використовувати їх.

Є засоби, які я можу використати щоб це приглушити, і я постійно про них думаю, але це деструктивно і зачекає до гірших часів. Хоча я відчуваю досталь злості на себе, щоб надати перевагу їм, аніж іншим не деструктивним варіантам.

[nzarlissa]

Ця зима закінчиться, повір.

Ти без світла давно, і війна випускає по тебе сирен,

Щось приховує тиша, і нам лиш гармати виспівують трель.

Жах іде димарем.

Не зникають минулого привиди, місто кульгавить, як дід,

Нам із себе так хочеться скинути пам’ять останніх подій.

Ця зима закінчиться, повір. Треба лиш пережити добу.

Говори, говори, візаві! Про думки та про внутрішній бунт,

Говори про табу.

Говори, як нестерпно чекати - про рідних не відати ніц,

Хоч кричи та стискай щось руками… Ридай… Розкажи-но мені…

А якщо говорити не можеш, і дихати - кисень пропав,

Помовчи. Про страхи, про тривожність, про завданий біль і про пат,

І про кров на губах.

Та у цьому мовчанні, між цих невимовно болючих ридань

Протримайся, сховавши синці. Хтось чекає? Пиши, передам.

Ця зима закінчиться, повір. Залишилося трохи, ледь-ледь!

Треба лиш дочекатись новин, що прибудуть на крилах лелек -

І не буде вже зле.

І тоді ми з тобою поринемо в небо, забравши і тих,

Хто упав, наділивши їх крилами, тих, хто не в змозі іти.

Ми у довгому сні - повсякчас так здається, реальність - брехня.

Ми заручники долі-бича, і наш Бог нас на щось проміняв,

Ми б‘ємо навмання.

Покривається шаром зі зморщок невинне та юне лице,

У нас вибір один : стоїмо, щоб не лізти у землю живцем.

Сліз доріжки впереміш зі снігом, і руки - пекучі льоди,

Так нестерпно дивитись, як скніють, згорають сини молоді,

Як нівечить мундир.

Не згуби же себе між пожеж і між віхол, що тягнуть у вир.

Хоч немає надії, та все ж… Ця зима закінчиться, повір.

Синьоока