#реальність

[dimishap]

Несподівана реальність

Текст із 2018 року.

Пару тижнів тому ми їхали з Валок. Теплий день, траса, музика, швидкість. Позаду літургія в монастирі та пікнік із шашликами біля озера. Гарний спокійний настрій. І раптом усвідомлення: ось, саме в ці хвилини, на Синаксисі Константинопольського патріархату доповідають українське питання. Не новина – це було відомо. Відчуття. Наповненість миті. Концентрація часу і простору в одній точці. Секундне переплетення минулого і майбутнього. Особистого і загального. Я тут, у машині, за кермом. А всього у двох годинах льоту від рідного Харкова… У розіп'ятому континентами та історією місті... Біля площі Таксим… У храмі, в який заходив молитися… Люди, яких бачив або читав... Патріарх, який сам того не відаючи витяг мене з духовної кризи в 2015-му, руку якому цілував і з рук якого дружина приймала святе причастя… Митрополити Іоанн Зізіулас і, мабуть же, Каліст Уер, на статтях і книгах котрих я формувався... Інші, відомі та невідомі, котрі ланцюжками пов’язані з улюбленими Силуаном Афонським, Софронієм Сахаровим, Антонієм Блумом, Іоанном Меєндорфом, Олександром Шмеманом та навіть Іоанном Максимовичем… Усі вони. Живі. У цю мить. Благословляють майбутнє церкви моєї країни. Моє майбутнє. Несподіване відчуття. Відчуття причетності. Відчуття долання часу, відстаней, особистих незнайомств та інших умовностей. Відчуття, що тебе долучають до товариства, про котре ти й мріяти не міг. У щось дійсно вселенське. Це було, мов блискавичний особистий політ у космос. До вологих очей. Чесно. А зараз я читаю про синод РПЦ. Дивлюся на коментарі не найгірших російських священиків. І думаю. Господи. У Тебе шикарне почуття гумору. Але якщо Ти дійсно вирішив перевернути все місцями, щоб усі спробували себе в протилежних ролях – дай сили вже в нашій "канонічності" поводитися з ними не так, як вони поводилися з нами. Не відзеркалити слів, інтонацій і методів. Не спокуситися "справедливістю". Явити інакшу реальність – любові, співчуття і прощення. Хай це буде наш спільний залік з еклезіології. Який ми всі. Колись. Складемо нарешті добре.

[yakumenkko]

Я ніколи не уявляла себе мамою. Але зараз я мама, моєму сину 2,7 роки, і в нього криза 3 років. Моє миле янголятко перетворюється в бісесятко за долю секунди і назад. Інколи в мене просто їде дах. Через це я не маю достатньо часу для своїх хоббі, та навіть просто щось написати. А коли приходить вечір і тиха година, я обираю свої бажання(почитати, переглянути соц мережі, почитати). І тільки коли я буду мати більше вільного часу я зможу більше. Я знаю.

[zhitomir]

Окуляри Apple Vision Pro. Розповідаємо все про нову гарнітуру: скільки коштує, перші враження, технічні характеристики. ВІДЕО

19 січня Apple відкрила передзамовлення гарнітури Apple Vision Pro. Базова модель коштує $3499, варіант із внутрішнім накопичувачем на 512 ГБ — $3699, а варіант із накопичувачем 1 ТБ — $38... Читать дальше »

[not4yourmind]

Все вийшло навіть швидше, ніж я очікував. Хоч і втомився. З десяток годин, купка матюків, трохи гривень і "мрія" всього дитинства реалізована.

Відносно очкування/реальність я задоволений. На невеликий бюджет це найкраще, що можна було б реалізувати. Відносно чи принесло мені це радість? Не впевнений, бо зрештою.. Тепер треба вигадати нову "ціль", а з цим вже важче. Та й не знаю. Можливо я просто гівно не вдячне. Я колись відчував себе більш живим їбашачи по 14+ годин в Польщі на стройці, ніж зараз. І тоді, коли я нарешті повернувся і купив собі новий телефон, я декілька днів буквально стрибав від радості. А тут ціле "геймерське" місце та ще й своїми руками. А емоцій 0. Тільки спина болить.. Поки скрутив це все. Ой таке. Піду прибирати, може просто втомився.

[lonestone]

Зараз сиджу оце і думаю, що...люблю вас, люди, які тут щось лайкають, коменти залишають. Серйозно, це так чудово і прикольно, що хтось небайдужий і добрий дивиться на мій світ, який є тут, у цьому маленькому колі тихих та особливих перехожих.

Хоч моя реальність тут не найприємніша, але мені хочеться бути дуже чесною. Це місце саме для глибоких потаємних бесід з собою, коли ніхто нічого не знає, окрім цих слів. Іноді цього досить, щоб вижити в якусь хвилину.

[justacynicalromantic]

В цю гру треба пограти чисто щоб відчути як це - віртуальна реальність з присмаком наших повсякденних реалій.

Ну от подивіться на цей антураж!

Що це? Це скарб✨️✨️✨️

[kekineko]

десь роки півтора тому напевно, після того як затяжна депресія та ліки від неї загнали мене у глухий кут, я вирішила стати на шлях зцілення?? не знаю як це назвати правильно.

під час декількох місяців існування, коли встати з ліжка було для мене справжньою перемогою а похід в магазин давався крізь сльози, я не витримувала того, наскільки це жахливо відчувається. болючі наслідки деструктивної поведінки, алкоголю, важкої праці та війни.

помста за відсутність піклування та любові до самої себе.

я не хотіла такого життя. я хотіла бути щасливою і радіти, та вже давно забула як це. але коли ліки подіяли я наче вперше побачила який же яскравий і гарний цей світ. неймовірне відчуття, яке я не хотіла відпускати.

проблема була весь цей час всередині а не в самій реальності. світ жорстокий - правда, але і добрий теж, тому я вирішила зробити все щоб навколо мене було якомога більше речей (і людей) які будуть нагадувати про це.

прогулянки під сонечком. хороша музика. булочки з вишнею. розмови з подружками. компліментики собі. "молодець" за будь які дрібнички. жовто-зелений колір. відстоювання кордонів. просити про допомогу.

моя реальність може бути інакшою, бо саме я її створюю.

я це пишу зараз бо знову забуваю і починаю тонути у власних темних думках, які фарбують все навколо у відповідний відтінок.

як невеличке нагадування

[meowluox]

888.

що ж, ось уже по суті закінчилась доба 08.08.2024, яка формує дату 888, знамениті брами лева, всі діла.

навмисно полізла спочатку перечитувати по особистим тґк, що я робила і писала в минулому році, потім згадала, що більшу частину практик робила письмово на аркушах а4, які потім сховала в один зі своїх блокнотів.

знайшла. почала перечитувати. всміхнулась широко і закрила всі аркуші.

що ж.

повністю весь лист всесвіту, який я писала у майбутнє в рамках практики на 08.08, був присвячений колишній дівчині, без якої я тоді не уявляла блятського життя. вдих, хотіла б я сказати, що повністю прийняла, що була такою колись, але не зовсім. хоча принаймні я розібрала, чому так почувалась, які емоційні потреби вона мені закривала, які травматичні сценарії я намагалась закрити завдяки ній. це все стільки мусолилось довгими вечорами на самоті перед екраном ноутбуку і відкритим особистим тґк з саморефлексіями, але я досі примудряюсь знаходити нові шари усвідомлень.

безумовно, кармічні стосунки власною персоною, хіхіх. у мене ніколи не було інших. i know, i'm god's strongest soldier, but i just wanted to be happy. але я вже примирилась із тим, що від постійних трансформацій і болю мені не втекти, то навіщо намагатись? тепер я увійшла в смак і хочу більшого. я знаю, що впораюсь, переживу, оговтаюсь, підведусь на ноги, навіть, якщо вони будуть поламані. я піду далі, а якщо не піду, то поповзу. ах, це звучить драматично, але я щиро веселюсь, думаючи про це. it was so terrible, that i saved my life. дівчинка, яка в шкільні роки мріяла померти, зараз старанно хапається за життя і свою менталку, перетворивши свою вбивцю на кращого соратника.

і у цю мить відступає мій біль, і навколо світ вже не такий брудний. відчуваю знову я себе живим, але все ж один, але все ж один.

в цьому вся я. мій інстин��тивний підтип в еннеаграмі це sx/sp, звичайно я старатимусь заради свого виживання, і буквально фізичного, і ментального.

08.08. насправді тепер, коли пройшов рік, коли я пережила не тільки отаку дату, а й інші подібні гарненькі й нібито потужні, я вважаю, що вони не мають особливої ваги для мене. просто тому, що кожна дата для мене потужна, бо це я. тому що я можу зламати кармічний цикл в будь-яку дату. я здатна переписати свою долю за одну ніч, і для цього мені не потрібне магічне число чи особливі положення на астрологічному небі.

а більшість маніфестацій, не пов'язаних із колишньою, все ж виповнились. усі до одного, і це так цікаво, бо я не дуже вірила, коли прописувала пункти по сферах здоров'я, навчання, саморозвитку, сенсу життя.

але ��нову ж... "голі" маніфестації на папері не працюють. без потрібних емоцій, без віри, без готовності прийняти бажане в свою реальність, без страху, що все дійсно виповниться, нічого не прийде.

і все во благо.

цього року я не писала ніякі практики, жодного листа всесвіту на наступний рік. просто... не відчуваю потреби? я можу не знати, куди конкретно рухаюсь, але в мене є довіра собі та своєму простору, і цього для мене достатньо.

and so i ask the universe to show me how good it all can be. please show me how much love and abundance i can give and receive back.

yours truly, the strongest and the cutest kitty soldier of yours. :p

[haileensy]

зустрічати новий рік з шампанським в руках, чуючи вибухи - оце реальність, в якій ми живем

[dimishap]

Ніхто з нас на це не скаржився - без толку. Просто земля обертається, і все. Можна крутитися разом із нею, а можна зупинитися на знак протесту, і тоді тебе змете. Стівен Кінг “Зелена миля”

[alwayshungryofelia]

13.03.24

Думай про яблуко.

Про його смак, текстуру і колір.

Уяви його в голові - його вагу і запах, і те, як відчувається перший шматочок між твоїми зубами.

Наш мозок працює таким чином, що не відрізняє фантазію від реальності, і

це чудово,

бо твої маленькі нейрони у нервовій системі вже почали передавати сигнали до залоз під твоїм язиком, підвищуючи рівень pH, аби зберегти твій шлунок від кислотності яблука.

Ось чому плацебо працює.

Мозок не відрізняє фантазію від реальності.

Якщо завтра ти зійдеш з розуму, ти не зрозумієш цього.

Цей маленький факт я дізналася у тендітні тринадцять. Мій власний маленький дебют.

Якщо тебе тошнить від одного погляду на таблетки, якщо твій мозок погано реагує тільки на згадку маленьких жовтих таблеток, які починають діяти через шість годин, від яких і досі мутить і здригається тіло навіть коли ти пишеш це, десять років потому,

Що ж

Думай про яблуко. Уяви його смак, вагу, текстуру і колір.

Твій мозок не зможе ��онцентруватися на очищенні шлунку і запуску слиновиділення одночасно.

Якщо тобі погано - думай про яблуко.

Якщо ти не знаєш як жити далі - думай про яблуко.

Якщо ти заїбалася пити кожного вечора кляті таблетки,

Якщо ти ненавидиш те, що бачиш,

Якщо ти почув повітряну тривогу,

Якщо твоя власна тривожність сходить з розуму,

Якщо ти втрачаєш сенс свого існування і не можеш відрізнити реальність від фантазії

Думай про яблуко.

[yournextexmistake]

Занурення в жахіття, крізь сон, на межі божевілля.

Втеча.

Туди, де не можливо згадати, що є реальність та хто є я. Там, де Біси відстежують кроки, а Янголи не можуть захистити.

Порожнеча, яка існує в середині кожного.

Загадкове місце десь в ніде.

Хижий Ліс, де полюють чудовиська на людські душі, в землях Мрії.

темний та густий ліс.

крони високих дерев закривають сонце, ледве пропускаючи тонкі, як нитки, проміні світла. повітря вологе настільки, що мариться, ніби дихаєш водою.

Потопаєш.

холодний туман крутиться та димно повзе по траві й корінню.

Жінка в білій сукні. Блукає, як привид, під тінями чорних диких дерев, наче у власному садку.

Наспівує та нагострює золотого серпа, на березі дзеркального озера.

Перебирає темний пісок, котрий металево та різнокольорово виблискує, на її блідих долонях.

Торкається поверхні води, закривавленими пальцями. Щоб зіпсувати ідеально гладку поверхню хвилями. Зіграти скляні звуки, як по краю келиха.

Усі прикраси на ній, це його подарунки.

Дрімер.

боґ. демон. володар снів.

Чудовисько сновидінь. Істота з інших світів.

[not4yourmind]

Іронічно, що на свій день народження я замовив книгу Сартра «Нудота». Філософія екзистенціалізму. Філософія. Не знаю чому, але, коли «Книгарня Є» закинула це в рекомендації, я, чомусь, захотів це замовити. А потім, коли побачив знижку, то все ж замовив.

Сьогодні вона прийшла. Я почав читати, пару сторінок. Чи десятків. Але якось важко йде. Не тому, що написано складно. Просто якось надто життєво чи що. Взагалі це наче як художній твір, але чомусь доволі близький вже з перших сторінок. ��ричому це якось так дивно. Герой мені не імпонує, але, можливо, це те, що я стараюсь «фіксити», а він прийняв. Він відверто страждає від самотності, але з цим нічого не робить. Ніби як насолоджується цим відчуттям буквально з перших сторінок. Це помітно. Він шукає задоволення від страждань в плані розуміння власної одинокості.

І якось… це не зовсім про мене, бо за останній місяць я познайомився з дуже великою кількістю людей. Спілкуюсь з ними, просто якісь «смолтокі». Але чи це моє бажання?) Я називаю це «істерією», бо зараз моя активність життя перебуває на піку. Проте… Я не впевнений, що це саме те, що я хочу і потребую. Це «істерія», компенсація. Коли мої стосунки завершились, там був дуже великий список різних проблем. І одною з них було щось на кшталт низької соціальної активності та зацікавленості в житті. І читаючи оцю книгу, розмірковуючи про ситуацію дивлячись на дощ я починаю розуміти, що напевно, несвідомо стараюсь переконати себе у тому, що я щось вартий. І я роблю все по тому списку, але навпаки. «Безініціативний»? Будь ласка, нові проекти, нові знайомства, рішучі кроки. «Не зацікавлений»? Будь ласка, купа книг, філософія, псевдоінтелектуалізм.

І зрештою. Це відверто боляче чи що. Бо зараз я не можу зрозуміти, де я насправді. Чи все, що я зараз для себе роблю не є компенсацією всіх отих пунктів зі списку. В моєму житті з’явилось дуже багато чого. Та чорт, я навіть спортом почав займатись. Де я реальний, а де я той, який підлаштовується під параметри? Що як насправді я не люблю Одесу, як місто лише тому, що це вклалось мені колишньою? Навіть оця покупка книжки саме з «філософії»? Що як це все якась спроба стати кимось "гідним", але не собою? Бо якось… Оця вся соціальна і просто суспільна активність це круто. Воно мені наче як подобається. Але якби щиро відповісти, то я б легко віддав весь цей місяць на дві години гри в Hogwarts Legacy з кимось надзвичайно близьким. І де тоді реальність?

[rihu-w]

весь день ходила, наче снодійним чи заспокійливим накачана. взагалі відчужена від реальності, з напівсонним обличчям автоматично фотографувала красиві краєвиди і краєм вуха слухала розмови. мабуть, треба радіти - я в Болгарії, + ще одна країна в мій список подорожей. але якось.... байдуже було. зараз трохи оклималася, але досі не до кінця сприймаю реальність.

[bez-nichoho]

Про ніщо (43)

Вдруге я вирішую нічого не святкувати. Не ті часи. Приїжджаю додому і ховаюсь від світу. Намагаюсь видихнути. Набутися, бо невідомо, коли ще буде така нагода. Вдруге задумуюсь, чи варто підбивати якісь підсумки, бо час такий, що підсумок може бути лише один: добре, що живий. Днями, коли я сидів в коридорі і слухав, як наше ППО збиває дрони десь побіля мого будинку, якраз про це думав: які підсумки, тут аби ніч пережити. Вийшло пережити і ніч, і рік, що ось-ось завершиться. Тому варто згадати й про те, що було цього року. Хоча б лаконічно, коротко про головне. Вийшла моя поетична книжка, якраз на початку жовтня. Я дуже довго до цього йшов і багато працював над тим, аби ця книжка з'явилась у видавництві, а не в друкарні за мої гроші, бо так може будь-хто. З презентаціями поки не склалось. І не маю певності, що складеться. Відбув дві літературні резиденції — одну в Польщі, іншу в Івано-Франківську, на яких переклав дві збірки польської поезії. Одна з них вийде вже в січні 2024 року. Доволі багато виступав, порівняно мало писав. Наприкінці року отримав стипендію Президента для мо��одих митців. Буде з чого донатити. Донатив і організовував збори. Вперше відкрив власний збір в жовтні. Тоді вдалося зібрати 30+ тисяч замість запланованих 20. За один день (навіть не добу). Це видавалсоь успіхом. Та потім інші збори йшли важче. Втрачав. Спершу подругу — її росіяни вбили «Іскандером» у Краматорську, потім — друга, який загинув у своїй М113 від прильоту, коли їхав з побратимами на завдання. Між їхніми смертями — якийсь місяць. Важке було літо, важке. Пізньої осені втратив також любов (тут про смерть, на щастя, не йдеться), після чого досі збираюсь до купи й болю. Що там ще? Та щось було, але вже й не згадаєш ось так одразу. Та й нащо — це ж мали бути лаконічні підсумки. Так, для галочки. Я не знаю, яким буде 2024 рік. Найвірогідніше ще складнішим. Будуть втрати, поміж них будуть якісь здобутки, аякже. Буде важко, вбіса важко. Не варто лестити собі й дивитись на майбутнє крізь рожеві окуляри — це не для українців. Аби встояти, мусимо бути реалістичними. А реальність така: буде важко. Побажаю собі одного: пережити цей рік. Це дуже багато, звісно. Пережити і писати ось так скупі підсумки 2024го. Ото і все.

[kekineko]

інколи я задумуюся а що було б якби я обрала для себе інший шлях

займатися творчістю, думати і створювати. це єдине що мені по справжньому подобалося ще з дитинства, але дуже боялася що в мене в цьому нічого не вийде, тому і пішла "легшою" стежкою

звісно я могла опиратися суспільній думці. звісно я могла сказати батькам що я йду на творчу спеціальність, що я сама обираю свою долю. звісно мене б відмовляли і звісно було б багато сварок, але.. я б займалася тим що хочеться

та їх визнання і підтримка були для мене куди більш важливими. гарантована можливість вибратися з бідності - теж. бідність я ненавиділа більше ніж любила будь що.

хоча не думаю що саме ці речі перехилили чашу терезів в сторону більш раціонального і зручного вибору. я знала що не витримаю конкурентність, що не зможу прийняти той факт що я не найкраща і через це втрачу щось надзвичайно цінне для мене

я не була достатньо сильною тоді і прекрасно про це знала. тому ні про що не жалкую зараз, адже поки я жива в мене все ще є шанс

і я впевнена що зможу його схопити і перетворити свою реальність на мрію