#реальність

[yakumenkko]

Я ніколи не уявляла себе мамою. Але зараз я мама, моєму сину 2,7 роки, і в нього криза 3 років. Моє миле янголятко перетворюється в бісесятко за долю секунди і назад. Інколи в мене просто їде дах. Через це я не маю достатньо часу для своїх хоббі, та навіть просто щось написати. А коли приходить вечір і тиха година, я обираю свої бажання(почитати, переглянути соц мережі, почитати). І тільки коли я буду мати більше вільного часу я зможу більше. Я знаю.

[zhitomir]

Окуляри Apple Vision Pro. Розповідаємо все про нову гарнітуру: скільки коштує, перші враження, технічні характеристики. ВІДЕО

19 січня Apple відкрила передзамовлення гарнітури Apple Vision Pro. Базова модель коштує $3499, варіант із внутрішнім накопичувачем на 512 ГБ — $3699, а варіант із накопичувачем 1 ТБ — $38... Читать дальше »

[apatiya-ua]

У мене зараз таке відчуття ніби мою мрію знищили, висміяли та насварили за те що я захотіла її втілити в реальність.

Зараз чую як моя мама висміює мене за те що я посміла сказати що хотіла вступити в Пласт (я спочатку думала що це просто табір, а все виявилось набагато складніше і це як скаути)

Що вона говорила моїй сестрі: Ой де ти, а де скаути😂 Вона думає що за неї всі будуть працювати, а вона буде сидіти тєлефон втикати🙄 (А ще бонусом, як вона висміяла мої бажання прям переді мною: Там треба щось робити, а не на другий день плакати та просити тебе забрати. Причому коли вона це сказала, то ніби спарадіювала мене, а це дуже мене образило)

Вауууу, давно вона мене так не принижувала, вона ще до цього говорила що вона не хоче мене нікуди відправляти, бо я не "благодарная", через те що не хожу в школу🥰

Я в черговий раз розчарувалась в людях, до цього моменту я не зважала на деякі її ред прапори та думала що моя мама нормальна, не така як усі інші, але ні, вона просто мене висміяла та принизила, за мої бажання, вона виставила мене так ніби я якась дармоїдка, яка нічого не робить, нічого не вміє, але при цьому просить щось дуже дороге, та не зможе це все витримати за одразу ж буде плакатись і проситися додому. А також що я типу не знаю чого хочу, та моя мрія це взагалі ніщо й це все пройде, а плачучи я влаштовуючи істерику. (хоча мені просто стало дуже сумно що я не зможу туди потрапити і я заплакала)

Я давно ще так не плакала, бо я реально дуже хочу потрапити в Пласт, але мама цього не хоче, бо думає що я "на другий же день не витримую та попрошу забрати додому", бо для цього треба підготовка, і взагалі це не легко. Може це й так, але те як вона принижувала мене цілий день через цей пласт, капець як мене розбило. Блять я просто хочу бути кимось та робити щось корисне, а Пласт це те що мені потрібно(

[lonestone]

Зараз сиджу оце і думаю, що...люблю вас, люди, які тут щось лайкають, коменти залишають. Серйозно, це так чудово і прикольно, що хтось небайдужий і добрий дивиться на мій світ, який є тут, у цьому маленькому колі тихих та особливих перехожих.

Хоч моя реальність тут не найприємніша, але мені хочеться бути дуже чесною. Це місце саме для глибоких потаємних бесід з собою, коли ніхто нічого не знає, окрім цих слів. Іноді цього досить, щоб вижити в якусь хвилину.

[meowluox]

888.

що ж, ось уже по суті закінчилась доба 08.08.2024, яка формує дату 888, знамениті брами лева, всі діла.

навмисно полізла спочатку перечитувати по особистим тґк, що я робила і писала в минулому році, потім згадала, що більшу частину практик робила письмово на аркушах а4, які потім сховала в один зі своїх блокнотів.

знайшла. почала перечитувати. всміхнулась широко і закрила всі аркуші.

що ж.

повністю весь лист всесвіту, який я писала у майбутнє в рамках практики на 08.08, був присвячений колишній дівчині, без якої я тоді не уявляла блятського життя. вдих, хотіла б я сказати, що повністю прийняла, що була такою колись, але не зовсім. хоча принаймні я розібрала, чому так почувалась, які емоційні потреби вона мені закривала, які травматичні сценарії я намагалась закрити завдяки ній. це все стільки мусолилось довгими вечорами на самоті перед екраном ноутбуку і відкритим особистим тґк з саморефлексіями, але я досі примудряюсь знаходити нові шари усвідомлень.

безумовно, кармічні стосунки власною персоною, хіхіх. у мене ніколи не було інших. i know, i'm god's strongest soldier, but i just wanted to be happy. але я вже примирилась із тим, що від постійних трансформацій і болю мені не втекти, то навіщо намагатись? тепер я увійшла в смак і хочу більшого. я знаю, що впораюсь, переживу, оговтаюсь, підведусь на ноги, навіть, якщо вони будуть поламані. я піду далі, а якщо не піду, то поповзу. ах, це звучить драматично, але я щиро веселюсь, думаючи про це. it was so terrible, that i saved my life. дівчинка, яка в шкільні роки мріяла померти, зараз старанно хапається за життя і свою менталку, перетворивши свою вбивцю на кращого соратника.

і у цю мить відступає мій біль, і навколо світ вже не такий брудний. відчуваю знову я себе живим, але все ж один, але все ж один.

в цьому вся я. мій інстинктивний підтип в еннеаграмі це sx/sp, звичайно я старатимусь заради свого виживання, і буквально фізичного, і ментального.

08.08. насправді тепер, коли пройшов рік, коли я пережила не тільки отаку дату, а й інші подібні гарненькі й нібито потужні, я вважаю, що вони не мають особливої ваги для мене. просто тому, що кожна дата для мене потужна, бо це я. тому що я можу зламати кармічний цикл в будь-яку дату. я здатна переписати свою долю за одну ніч, і для цього мені не потрібне магічне число чи особливі положення на астрологічному небі.

а більшість маніфестацій, не пов'язаних із колишньою, все ж виповнились. усі до одного, і це так цікаво, бо я не дуже вірила, коли прописувала пункти по сферах здоров'я, навчання, саморозвитку, сенсу життя.

але знову ж... "голі" маніфестації на папері не працюють. без потрібних емоцій, без віри, без готовності прийняти бажане в свою реальність, без страху, що все дійсно виповниться, нічого не прийде.

і все во благо.

цього року я не писала ніякі практики, жодного листа всесвіту на наступний рік. просто... не відчуваю потреби? я можу не знати, куди конкретно рухаюсь, але в мене є довіра собі та своєму простору, і цього для мене достатньо.

and so i ask the universe to show me how good it all can be. please show me how much love and abundance i can give and receive back.

yours truly, the strongest and the cutest kitty soldier of yours. :p

[haileensy]

зустрічати новий рік з шампанським в руках, чуючи вибухи - оце реальність, в якій ми живем

[alwayshungryofelia]

13.03.24

Думай про яблуко.

Про його смак, текстуру і колір.

Уяви його в голові - його вагу і запах, і те, як відчувається перший шматочок між твоїми зубами.

Наш мозок працює таким чином, що не відрізняє фантазію від реальності, і

це чудово,

бо твої маленькі нейрони у нервовій системі вже почали передавати сигнали до залоз під твоїм язиком, підвищуючи рівень pH, аби зберегти твій шлунок від кислотності яблука.

Ось чому плацебо працює.

Мозок не відрізняє фантазію від реальності.

Якщо завтра ти зійдеш з розуму, ти не зрозумієш цього.

Цей маленький факт я дізналася у тендітні тринадцять. Мій власний маленький дебют.

Якщо тебе тошнить від одного погляду на таблетки, якщо твій мозок погано реагує тільки на згадку маленьких жовтих таблеток, які починають діяти через шість годин, від яких і досі мутить і здригається тіло навіть коли ти пишеш це, десять років потому,

Що ж

Думай про яблуко. Уяви його смак, вагу, текстуру і колір.

Твій мозок не зможе концентруватися на очищенні шлунку і запуску слиновиділення одночасно.

Якщо тобі погано - думай про яблуко.

Якщо ти не знаєш як жити далі - думай про яблуко.

Якщо ти заїбалася пити кожного вечора кляті таблетки,

Якщо ти ненавидиш те, що бачиш,

Якщо ти почув повітряну тривогу,

Якщо твоя власна тривожність сходить з розуму,

Якщо ти втрачаєш сенс свого існування і не можеш відрізнити реальність від фантазії

Думай про яблуко.

[not4yourmind]

Іронічно, що на свій день народження я замовив книгу Сартра «Нудота». Філософія екзистенціалізму. Філософія. Не знаю чому, але, коли «Книгарня Є» закинула це в рекомендації, я, чомусь, захотів це замовити. А потім, коли побачив знижку, то все ж замовив.

Сьогодні вона прийшла. Я почав читати, пару сторінок. Чи десятків. Але якось важко йде. Не тому, що написано складно. Просто якось надто життєво чи що. Взагалі це наче як художній твір, але чомусь доволі близький вже з перших сторінок. Причому це якось так дивно. Герой мені не імпонує, але, можливо, це те, що я стараюсь «фіксити», а він прийняв. Він відверто страждає від самотності, але з цим нічого не робить. Ніби як насолоджується цим відчуттям буквально з перших сторінок. Це помітно. Він шукає задоволення від страждань в плані розуміння власної одинокості.

І якось… це не зовсім про мене, бо за останній місяць я познайомився з дуже великою кількістю людей. Спілкуюсь з ними, просто якісь «смолтокі». Але чи це моє бажання?) Я називаю це «істерією», бо зараз моя активність життя перебуває на піку. Проте… Я не впевнений, що це саме те, що я хочу і потребую. Це «істерія», компенсація. Коли мої стосунки завершились, там був дуже великий список різних проблем. І одною з них було щось на кшталт низької соціальної активності та зацікавленості в житті. І читаючи оцю книгу, розмірковуючи про ситуацію дивлячись на дощ я починаю розуміти, що напевно, несвідомо стараюсь переконати себе у тому, що я щось вартий. І я роблю все по тому списку, але навпаки. «Безініціативний»? Будь ласка, нові проекти, нові знайомства, рішучі кроки. «Не зацікавлений»? Будь ласка, купа книг, філософія, псевдоінтелектуалізм.

І зрештою. Це відверто боляче чи що. Бо зараз я не можу зрозуміти, де я насправді. Чи все, що я зараз для себе роблю не є компенсацією всіх отих пунктів зі списку. В моєму житті з’явилось дуже багато чого. Та чорт, я навіть спортом почав займатись. Де я реальний, а де я той, який підлаштовується під параметри? Що як насправді я не люблю Одесу, як місто лише тому, що це вклалось мені колишньою? Навіть оця покупка книжки саме з «філософії»? Що як це все якась спроба стати кимось "гідним", але не собою? Бо якось… Оця вся соціальна і просто суспільна активність це круто. Воно мені наче як подобається. Але якби щиро відповісти, то я б легко віддав весь цей місяць на дві години гри в Hogwarts Legacy з кимось надзвичайно близьким. І де тоді реальність?

[yournextexmistake]

Занурення в жахіття, крізь сон, на межі божевілля.

Втеча.

Туди, де не можливо згадати, що є реальність та хто є я. Там, де Біси відстежують кроки, а Янголи не можуть захистити.

Порожнеча, яка існує в середині кожного.

Загадкове місце десь в ніде.

Хижий Ліс, де полюють чудовиська на людські душі, в землях Мрії.

темний та густий ліс.

крони високих дерев закривають сонце, ледве пропускаючи тонкі, як нитки, проміні світла. повітря вологе настільки, що мариться, ніби дихаєш водою.

Потопаєш.

холодний туман крутиться та димно повзе по траві й корінню.

Жінка в білій сукні. Блукає, як привид, під тінями чорних диких дерев, наче у власному садку.

Наспівує та нагострює золотого серпа, на березі дзеркального озера.

Перебирає темний пісок, котрий металево та різнокольорово виблискує, на її блідих долонях.

Торкається поверхні води, закривавленими пальцями. Щоб зіпсувати ідеально гладку поверхню хвилями. Зіграти скляні звуки, як по краю келиха.

Усі прикраси на ній, це його подарунки.

Дрімер.

боґ. демон. володар снів.

Чудовисько сновидінь. Істота з інших світів.

[kekineko]

моя така малесенька мрія це влаштувати з кимось марафон перегляду кінофільмів

щоб потім після побаченого можна було обговорити враження, який сенс був у тієї чи іншої стрічки, чи правильно вчинили головні герої і наскільки хорошою була кінцівка

НЕ ЗНАЮ найцікавіше завжди що у кожного можуть бути різні погляди і це прямий доказ того що у кожен бачить свою реальність. знаю що дуже очевидно, але мене особисто вражає цей факт кожного разу як про нього думаю

[rihu-w]

весь день ходила, наче снодійним чи заспокійливим накачана. взагалі відчужена від реальності, з напівсонним обличчям автоматично фотографувала красиві краєвиди і краєм вуха слухала розмови. мабуть, треба радіти - я в Болгарії, + ще одна країна в мій список подорожей. але якось.... байдуже було. зараз трохи оклималася, але досі не до кінця сприймаю реальність.

[bez-nichoho]

Про ніщо (43)

Вдруге я вирішую нічого не святкувати. Не ті часи. Приїжджаю додому і ховаюсь від світу. Намагаюсь видихнути. Набутися, бо невідомо, коли ще буде така нагода. Вдруге задумуюсь, чи варто підбивати якісь підсумки, бо час такий, що підсумок може бути лише один: добре, що живий. Днями, коли я сидів в коридорі і слухав, як наше ППО збиває дрони десь побіля мого будинку, якраз про це думав: які підсумки, тут аби ніч пережити. Вийшло пережити і ніч, і рік, що ось-ось завершиться. Тому варто згадати й про те, що було цього року. Хоча б лаконічно, коротко про головне. Вийшла моя поетична книжка, якраз на початку жовтня. Я дуже довго до цього йшов і багато працював над тим, аби ця книжка з'явилась у видавництві, а не в друкарні за мої гроші, бо так може будь-хто. З презентаціями поки не склалось. І не маю певності, що складеться. Відбув дві літературні резиденції — одну в Польщі, іншу в Івано-Франківську, на яких переклав дві збірки польської поезії. Одна з них вийде вже в січні 2024 року. Доволі багато виступав, порівняно мало писав. Наприкінці року отримав стипендію Президента для молодих митців. Буде з чого донатити. Донатив і організовував збори. Вперше відкрив власний збір в жовтні. Тоді вдалося зібрати 30+ тисяч замість запланованих 20. За один день (навіть не добу). Це видавалсоь успіхом. Та потім інші збори йшли важче. Втрачав. Спершу подругу — її росіяни вбили «Іскандером» у Краматорську, потім — друга, який загинув у своїй М113 від прильоту, коли їхав з побратимами на завдання. Між їхніми с��ертями — якийсь місяць. Важке було літо, важке. Пізньої осені втратив також любов (тут про смерть, на щастя, не йдеться), після чого досі збираюсь до купи й болю. Що там ще? Та щось було, але вже й не згадаєш ось так одразу. Та й нащо — це ж мали бути лаконічні підсумки. Так, для галочки. Я не знаю, яким буде 2024 рік. Найвірогідніше ще складнішим. Будуть втрати, поміж них будуть якісь здобутки, аякже. Буде важко, вбіса важко. Не варто лестити собі й дивитись на майбутнє крізь рожеві окуляри — це не для українців. Аби встояти, мусимо бути реалістичними. А реальність така: буде важко. Побажаю собі одного: пережити цей рік. Це дуже багато, звісно. Пережити і писати ось так скупі підсумки 2024го. Ото і все.

[apatiya-ua]

Мені здається я сходжу з розуму, блять мені реально хріново, таке відчуття ніби я лунатик вдень, я ніби втрачаю відчуття реальності, десь годину назад я подивилась собі відео на ютубчику, вимкнули і ніби повернулась в реальність, але в один мом��нт я почала чути що я дихаю та почала дивитись на свої руки, і мені стало так стрьомно, типу, я почала думати хто це, що це за тіло та чому я дивлюсь на все з цього ракурсу (тобто від першої особи типу). Блять, будь-ласка дайте мені якісь таблетки, щоб я заспокоїлась. Мабуть, це через те що я була лунатиком, потім не спала через повітряну тривогу, а потім й через вибухи і в результаті взагалі не виспалась

[youkomorie]

Дуже рідко я можу лунатити. Останній раз був на початку повномасштабного вторгнення, коли 3 місяці жили в іншому місці.

І мені завжди так стрімко спати вночі з відчиненими вікнами або поряд з вхідними дверима, бо мене завжди тягнуло до них (за словами батьків).

І от, минулої ночі, це був не лунатизм, але я реальність трішки плутала зі сном. Мені якась місцевість знайома наснилася, і я вирішила чомусь підійти до відчиненого вікна та зазирнути. Була ще й інша думка..стрибнути..сітку в бік і все..

Тому, зазвичай я зачиняю вікна 😅, просто щоб не були навстіж.

[meowluox]

спонтанно. ніякий сьогодні не "енергетично сильний день" і тд. просто вирішила остаточно спалити ниточки які ще навіть гіпотетично пов'язували мене з гілкою реальності про яку я мріяла рік тому а зараз коли нарешті все скінчено точно знаю що вона не для мене і щаслива там я не буду.

спалила... любовні листи та маніфести. один із них як раз на те саме 08.08 ах. як воно файно горіло.

все було виконано згідно техніки безпеки! хоча було трохи страшно особливо коли я все ж обпіклась проте нічого неочікуваного — знаючи наскільки я обережна зазвичай було очевидно що в такій ситуації опіки все одно залишаться хоч що я роби. така енергія. я в ту —гіпотетичну— реальність вкладала дуже багато енергії уваги та зусиль вона не відпустила б мене так просто.

на фотографіях можна помітити що один з аркушів а точніше два водночас горіли яскравіше ніж усі інші і полум'я набагато вище я навіть злякалась що зачепить пластиковий кран. це той самий маніфест. виявляється ось вона яка — сила намірів.

але тепер усе з кінцями скінчено остаточно пробачте мені мою тавтологію хіхіх. і на моїх пальцях був попіл цієї гіпотетичної такої бажаної колись реальності. я спалила до тла цілий світ. яким колись так хотіла керувати. проте я вирушаю в дорогу — створювати новий. кращий і світліший де я реалізую весь свій потенціал.

я досі пахну полум'ям і попелом хоча вже півгодини минуло...

іще з цікавого і милого це розмова з дядьками коли вони прийшли на кухню бо відчули запах гарі:

один сказав «тільки дивись не спали хату нам і бідним сусідам а так добре що не постраждала».

інший сказав «хтось смажив шашлики гм? як смачно й привабливо пахне смажений папір ммм. полюшка магічить і чаклує тут».

я люблю цю ніч.

моїх рідних за підтримку любов і просто за те що вони існують.

і звичайно себе. тупо за все блять я пиздата крута неймовірна смілива сильна і далі буду тільки харашеть;)

всередині ніби зв��льнилося місце для чогось нового кращого і більшого. да буде так.

догорали ці аркуші з маніфестом довше ніж інші. ще плюс підтвердження для мене що я туди навіть надто багато енергії зливала.

я у мами підпальниця.🎀

тепер сиджу жую халву. я заслужила.

а ємність та раковину почистила з миючим та сіллю звичайно.

[alwayshungryofelia]

А що якщо ми створені штучним інтелектом але зрозуміти це можемо тільки тоді, коли спимо, тому що там важче генерувати реальність і саме тому нам сниться що у нас забагато пальців на руках і все таке дивне та химерне