#пістоль

[yournextexmistake]

Джокер, коли Мік Рорі розповідає про минуле свого названого брата, через одне прохання, після усіх пригод задля цього: *знімає з запобіжника пістоль та притискає до своєї скроні*

[bez-nichoho]

Листи до смерті

Фердинанд думав, що з цим робити. Траплялись люди - а бувало це часто - які якось його денервували або ще якось не подобались йому. Іноді він ловив себе на думці про їхню смерть. Він уявляв, як та людина вмирає. Уявляв, що думають оточуючі, що думає він, як підбирає одяг, у якому піде на похорон, хоча йому не дуже хотілось туди іти, але все ж він гадав, що вартує, оскільки, як-не-як, ту чи іншу людину він знав. І нічого, що саме через його думки ту людину збив потяг чи вона впала у ріку. А ще на похороні можна поговорити з кимось із спільних знайомих, або людей, із якими завше хотілось познайомитись, але ніяк не випадало. Аж ось похорон - чим не нагода познайомитись, зійшовшись із кимось на думці про те, якою хорошою людиною був чи була людина, що вмерла.  Фердинанд навіть подумки уклав список, до якого входили теоретичні мерці, себто ті, хто якось його дратував, іґнорував, не подобався йому, видавався неприємним чи поганим. Список не був остаточним, він завше змінювався і коригувався. Однак були у ньому кілька імен, які доволі давно були у нього вписані і поки за жодних умов із нього не усувались. Була у ньому Ґертруда, акторка місцевого театру, яка в цілому завше була дуже приємною із Фердинандом, але щоразу відхиляла його пропозиції щодо прогулянки набережною. Фердинанд часом уявляв, як вона сама ввечері повертається тією ж набережною додому з театру після репетиції, і якоїсь миті спотикається і падає у ріку, яка саме наповнилась свіжими зливами, і готова поглинати усіх, хто не подобається Фердинанду. До списку також входив Альфред, листоноша, який завше приносив Фердинанду зім’яті листи. Фердинанд уявляв, що якогось дня він також впаде у ріку. Ще там був Рокуш, угорець, власник місцевої кнайпи, бо іноді - по четвергах, коли Фердинанд завше ходив випити - у кнайпі не було темного пива. Він вважав, що Рокуш шкодує пива для нього, постійного клієнта, зберігаючи його для поважніших гостів, як от поліцай Альберт, якого Фердинанд і не знав особисто, але який завше видавався йому занадто пихатим. Йому він теж бажав смерті. Замикала список людей, які найбільше вартували смерті, Беата, місцева повія, яка завше хохотала під час того, коли злягалась із Фердинандом. Йому здавалось, що їй було смішно тільки із ним. Фердинанд не міг зрозуміти чому вона сміється. На це у нього було багато думок, але жодну із них він не хотів приймати і був майже цілком певен, що вона вважає його поганим коханцем. Беата не завше замикала цей список. Вона постійно змінювала свою позицію у ньому. Але тільки через те, що була повією, а Фердинанд повій любив.  Усі інші імена у списку носили характер тимчасових. Але якщо хтось заподіяв поважну кривду Фердинанду - не привітався вранці, купив останнє пахуче мило, які у місцевий магазин завозили доволі рідко, зайняв його місце під іконою святого Франциска у костелі тощо - вписувався у цей список без найменших шансів бути із нього викресленим. Коли людина заподіювала Фердинанду важчі кривди - смертельні гріхи, як уважав він сам - вона очолювала цей список моментально.  Якось Фердинанд думав, що треба почати вбивати людей самотужки, бо чекати, допоки вони впадуть у ріку було надто довго. Невідомо як йому владося придбати у опришків пістоля. Якийсь час він носив його із собою, але так і не зміг нікого вбити. Фердинанд вирішив, що соромиться вбивати когось посеред міста. Відтоті пістоль лежав вдома, під шафою, чекаючи на кращі часи. Кулі так і зостались у кишені пальта, і щоразу майже нечутно дзвеніли, постукуючись, коли він його одягав. Згодом виявилось, що пістоль несправний. Якоїсь осені Феринанд саме вирішив лякати ним птахів над городом, які харчувались достиглими ягодами. На цей крок Фердинанд вирішив піти після довгих роздумів. Кілька днів курячи турецький тютюн, який дістався йому від діда, він думав. І врешті прийшов до думки, що має більше куль, аніж тих, кого точно треба вбити. І вирішив лякати пістолем птахів, допоки не позбирав усіх ягід. Але пістоль виявився несправним. Фердинанд викинув його у ріку. А кулі вкинув у вогнище, заздалегідь залишивши кілька - по одній для тих, хто був приреченим і ще дві про запас. Вогнище він розвів в дальньому куті городу. Кинув кулі у полум’я і сховався за великий валун, який лежав там бозна скільки років. Пройшло немало часу, допоки вони вистрілили. Лише одна втрапила у камінь, за яким сидів Фердинанд, зрикошетивши у стару яблуню, яка завше родила найсолодші ренети. Невдовзі дерево почало зсихатись і до весни остаточно померло. Кулі він сховав на горищі. Фердинанд гадав, що вони вже ніколи не стануть йому у пригоді, але і гадки не мав, наскільки помиляється. Він довго над тим всім думав, аж поки не вирішив, що більше не намагатиметься вбивати. Навіть випадково. Смерть сама має прийти до них усіх. А він буде чекати і спостерігати. І ховатись від неї, якщо вона вирішить прийти нього раніше, аніж до людей з його списку. Але все сталось геть не так, як він собі планував. 211219

[semenmonk-blog]

Напевно, десь так виглядали чоловіки на дуелях😉. Гарно? А як думаєте, що на цій світлині не так?😉 #козак #дуель #пістолет #пістоль #бойовімистецтва #рівне #martialarts #wayofamartialarts https://www.instagram.com/p/BnvOUqtDC98/?utm_source=ig_tumblr_share&igshid=3jfug278ng1y

[greenwaveme]

На цій фотографії є все, окрім того, що мені треба. Тут і старовинний пістоль, і якась сковорідочка і підсвічники. А я шукала медальйон, щоб закривався і розкривався і приховував в собі невеликі, або зовсім великі таємниці. Пошуки продовжуються. Я не дуже люблю цей ринок в Києві, в Чернівцях гарний. І по фотографіях, то у Одесі можна багато чого знайти, так як і к Львові. Сьогодні поб��чила друкарську маши��ку, може пізніше її візьму. Але я хочу Underwood, а вони тут рідкісні і дорогі. Ну і звісно я не пішла додому з порожніми руками і відхопила дві коричневі пляшки для квітів. Далі буде...;) ............................................... This photo has a lot of beautiful things but not the one I was looking for. I dream to find an old locket with some picture of beautiful lady inside. The one that can hold tiny and big secrets. The one that can keep stories. Also I found some typewriter but I didn't buy it because it wasn't vintage enough. I want to buy one of Underwoods and they are rare here. But obviously I couldn't leave with empty hands so I got 2 brown bottles for flowers. To be continued.... #littlewonderings http://ift.tt/2xAQF6T

[olesshalai]

Як же ж той пістоль забрати

via IFTTT from Blogger http://ift.tt/2lG0tcR via IFTTT

[yournextexmistake]

знаєте, куля в голову - буде милістю, в порівнянні з моїм теперішнім існуванням.

згадала, як сралися у твіттері "за" та "проти" дозволу на зброю.

думаю, ш�� мотузяка - практичніше за пістоль. нє, якщо є чиїсь вправні руки, то так, питань немає, се файна штука.

цікаво, яке почуття викликає людина, яка не боїться смерті?

(у мене, знову, гвинтить голову від температури. не звертайте увагу)

[yournextexmistake]

наснилась якась маячня, знову.

типу мені тре пройти "щорічний" ритуал "полювання", але я відмовляюся.

й за це мене можуть засудити до "жорсткої міри", бо типу ��сі неодружені чоловіки та жінки, "полюють" на своїх наречених... і це обов'язково, після двадцятиріччя.

ще є якісь додаткові ритуали "залицяння" до та після "полювання"

а саме "полювання" - гра в хованки чи ловилки, на спеціально відведених майданчиках...

батько та мати у мене інші, й якісь багатії ще. ї до мене почав залицятися якийсь батьків знайомий по роботі, старший на двадцять років, що мені не сподобалося.

а ще до всього цього - мене почав переслідувати якийсь хлопець з інституту.

доречі, "жорстокою мірою" називали - примусове запліднення.

але у мене була таємниця, й я про се давно знала, але мої перенси не знали.

коротше, я була безплідною.

тож всі їх погрози були мені до пизди. я повідомила перенсів про свою "особливість", й поїхала далі вчитися. але знайомому батька та хлопцю з інституту, схоже, що все було по хую, тож вони розпочали "нелегальне полювання" на мене.

що вже було порушенням якогось там додаткового закону для таких випадків, як у мене, й рахувалося переслідуванням, а не "залицянням".

я повідомила поліцію, але все, як завжди, було проігноровано.

тож довелося поганяти їх по території іншого міста, яке було дуже небезпечне, через те, що там оселялися кримінальні елементи.

до цього, я звернулася до якогось знайомого тіпа, котрий мені теж не подобався, але був терпиміше за тих двух дурників, які за мною ганялися.

й цей довбограй почав типу "офіційно залицятися" до мене, а я типу "прийняла залицяння", що дало мені захист в тому місті, бо він був неофіційним головою.

але тіп реально до мене залицявся, й я така типу - "окей, ти сам напросився"

ї почала всіляко вийобуватися, на шо він реагував типу - "ув, як чарівно"

феєрверком, цього всього шапіто, стало те, що він погрожував моїм перенсам (підчас спільної, обов'язкової, вечері на вихідних) за те, що вони почали висміювати обрану мною професію.

він поклав на стіл золотий, гравійований черепами, пістоль (ще б член вийняв, приколіст хуїв), й штовхнув довгу промову про своїх перенсів.

які теж на нього тисли, ї змусили його підкорятися їхнім бажанням, бо думали, що знають, як краще.

й через це все - він втратив дружину та дитину, а його перенси збанкрутіли та подохли десь у канаві, ї він вишкребає, як може, з нуля.

під кінець я, несподівано, кидаю ніж та виделку на тарілку. наливаю та випиваю повний келих вина, й кажу: "ми одружуємося"

він сміється та цілує мене у скроню, а перенси - шоковано дивляться на мене.

якась аморальна мораль в цій сторії певно існує, але... ені вей, ай донт кер.