#пробач

[uig-record-label]

(CJUA&UIG #UAEDM)

[belegven]

твітер мені сказав «ноуп, я ото грузити не буду», а це все-таки моя перша анімація😔тож там нехай буде статика, а тут – гіфка

як прикро знову все не так

пробач, пробач

відверто серце бʼється в такт

не так, не так

[meowluox]

— кім… докча?..

очі суйон блимнули здивуванням, яке швидко перетворилось на сум і розуміння.

кім докча плакав.

— ох, що це?

він слабко розсміявся, ховаючи очі за костяшками пальців. губи його тремтіли, поки він старався стерти сльози, хоча зі сторони здавалося, ніби він радше намагався протерти діру у власних очах.

хан суйон м'яко зітхнула, протягнувши руку до його обличчя і торкнувшись вологої ланіти. чоловік дрібно сіпнувся, завмерши.

— ходи сюди.

голос дівчини ледь гучніший за шепіт. одним ніжним доторком вона змусила його прибрати руки від очей. вони вже були червоними і трохи припухли. хан суйон стиснула губи, стираючи його гарячі сльози ледь відчутними, обережними дотиками.

— пробач.

прошепотів він, і голос його зламався в кінці. замружив очі, важко ковтаючи, але все одно, можливо, навіть проти своєї волі, ластячись до ї�� ніжності.

дівчина тихо всміхнулась, відводячи прядку його волосся від лоба.

— бовдур.

кім докча хрипливо реготнув, подумки погоджуючись.

та навіть знаючи, який він бовдур, вона досі залишалась поряд.

[lonestone]

Я знала, що прийде день і він одружиться...цей день настав. І в яку ж символічну дату 08.08...дві вічності зійшлися у цьому безмежному вирії доріг. Як романтично , це ж треба. Як романтично і як же добре, що ця дата так само навічно вбила мою бідну надію навіть не на любов, а на розкаяння, на обійми в сльозах без єдиного натяку на майбутнє. На єдині слова, що шкребуть в душі "я кохаю тебе, пробач і прощавай". На єдиний останній доторк руки. Це було мені потрібно...це все, що хотілося б зробити. Хоча мені б ніколи не було достатньо, ніколи не надивилася б в оті янтарні очі, не наслухалася б віршів та довгих історій, не наспівалась би пісень 90х на старенькій кухні під час приготування вечері...

Мені боляче. У мене зламане серце та спотворена душа через нещасну любов, через дитячу наївну фантазію вічності, через скалічену віру у світлу парну подорож у дивний новий світ чарівних почуттів.

Я помилилась.Тепер лиш рухатись далі, хоча б за вітром, за мохом чи зірками. Мені вже невідома дорога...до того раю. Цей ніж в спині скоро заіржавіє, закостеніє біль спогадами, зайдеться плачем та колишня я...в білій сукні з широкою усмішкою на подвір'ї літнього двору.

Пробач. Кохаю. Прощавай.

У цьому світі нам не судилося, але я знайду тебе десь ще. Ми будемо разом. І на той раз все буде добре, моє сонце.

[sofilovverk]

найжахливіший, найдорожчий і проклятий.

Найжахливіший, найдорожчий і проклятий. Віднині ти мій спогад. Ти розчинився у травневому Києві та став частиною цього міста, частиною повітря, привидом кожної вулиці. Пробач мені, що так  зухвало та зовсім нечемно замикаю тебе у свій крихкий спогад, навіть не запитавши, чи ти не будеш цього проти. Та гадаю, що зовсім не був би. Знаю, що ти такий самий романтик як і я. Тому, збережу тебе для себе зашифрувавши в літери. Можливо, це трохи егоїстично, але я не вмію інакше. Чи він досі існує?(пошепки) Ти поїхав тоді, коли столицю присипало літнім снігом - пухом, що є передвісником теплої пори року, коли повітря терпке, люди спраглі до кохання, а ввечері опускається запах ще зовсім сором'язливого червня, що вийшов прогулятися перед сном. Найжахливіший, найдорожчий і проклятий. Мені було приємно проводити тебе на вокзал. Я б хотіла востаннє бачити твою посмішку від котрої у мене майже тижневе похмілля... А коли воно пройде, я знову буду сміятися над собою, за те, що навигадувала стільки дурниць.

Найжахливіший, найдорожчий і проклятий(пошепки).

[vallxlkzal]

It feels like "nice cock bro" 😭

а ще "пробач, якщо трахнув", але це не перекладається адекватно 😭

[maarchelll]

Так соромно за всі ці написані про тебе слова.

Про бажання твоїх дотиків на моєму тілі.

Пробач мені, за цю нестабільність і втечу,

За невиконанні обіцянки та запізнілі дії.

Ти цього не прочитаєш.

Нехай так і буде.

Прошу, не читай.

[2572331]

привіт, друже

привіт, скільки тобі сьогодні двадцять і один чи двадцять і два? я вже не пам'ятаю, отака прикрість.

пам'ятаю тільки, як з вересня '22 до самого лютого '23 фотографувала місяць, бо він майже завжди був у повні - у число твого народження. люблю ті фото, але спогади занадто паршиві. очі тоді у мене були не мої.

друже, я не вітатиму тебе, але мрію сказати: прости. пробач, я не хотіла. я знаю, що не вміла з тобою дружити. ми обоє це заварили.

я завжди матиму любов в своєму серці до тебе, хай навіть спогади вже поблякли. ти завжди для мене будеш тим болючим перетіканням з лютого в березень і тією холодною квартирою, де ми з тобою сміялись, де моє серце вперше розбилось.

багато речей про тебе, буває, нагадають: деруни, шоколадні цукерки, забужко, й коли я думаю про свої долоні, я досі думаю, що була занадто різка з тобою, але вони (долоні, ручки) і правда у мене самі звичайні, не тендітні �� створені тільки для того, щоб чистити картоплю на деруни.

я надіюсь, ти в порядку, друже, досі бережу те фото з 25 лютого, що ти мені його зробив.

бережись.

[victoriada]

А поставлю-ка той чайник, що ми привезли з Праги.

Будеш чаю?

Вибираєш каву? Гадки не мала, що ти її п'єш.

Давно в тебе ця нова звичка? Еге ж, з того моменту, як почалися відрядження.

Єгеній також із тобою їздить? Жодна зустріч без нього не обходиться. Звісно ж заздрю, ти ж у відрядженнях буваєш частіше, ніж у дома!

— И-и-и, — завиває вітер за вікном.

Йдуть разом з ним останні теплі дні.

Коли ти вже зрозумієш, що мені тут зовсім не місце? Ліпше було б не повертатися взагалі, але я не міг вчинити так з тобою! Ми давно мали б це припинити.

Не знаєш, що саме? Обман, у який я загнав себе й тебе заодно. Пробач, що кажу про це тільки зараз. Сьогодні так багато змінилося... Тепер нема сенсу щось приховувати.

У Євгенія кава смачніша. Фаворит серед усіх напоїв. Хотів би, щоб і ти якось спробувала. Це звучить неправильно, розумію, але тобі б дійсно сподобалося.

Чесно, нема чого більше казати. Шалено з мого боку думати, що нам вдасться залишитися навіть просто знайомими. Що ти будеш дивитися на мене без суму в очах.

Юрієвичу передавай від мене привіт і найщиріші побажання для його сім'ї.

Я ніколи не забуду твою доброту.

[stepforwarduniverse]

Мы как наркотик друг для друга.

Все по кругу… мы просто тянем друг друга на дно, каждый раз. Снова и снова.

Зачем??? Хотела бы я знать ответ на этот вопрос, но его нет..

12 лет. Именно столько я не могу найти ответы на множество вопросов.

За все это время я поняла только одно , Что я тебя настолько сильно люблю, что мне не обязательно что бы мы были парой, мне просто важно, что бы ты был счастлив , здоров , у тебя всё было хорошо, и даже если любовь только с моей стороны, ее хватит на нас двоих.

Пусто сейчас без тебя, невероятно пусто… мы не виделись больше года, и ощущение будто я тебя потеряла на всю жизнь, но на самом деле я тебя только получила, твои слова «я тебя люблю» впервые сказанные сделали еще больнее, ведь я была уверенна , что это не взаимная любовь и так было мне легче, а сейчас… это расстояние убивает меня изнутри.

Мы как Сид и Нэнси. И да, ничем хорошим это не закончится. Деструктивные и в какой-то мере абьюзивные отношения, которые выстраиваются на привычке и сексе…

«Зачекай… Скоро все мине!

Витри сум в очах, біль як час піде

Залиш почуття , більше так не плач

Просто відпусти і його пробач…»

[du-sha]

Йшла з роботи, і якийсь п'яний мужик причепився до мене і просив за щось вибачення.

Він: Доню, ти ж мене пам'ятаєш?

Я: Пане, вибачте, але я вас не знаю.

Він: Ну вибач мене. Пробач мені. Я дійсно жахливий. Будь ласка, колись, пробач те, що я зробив. Доню, пробач.

Я, тупо не знаю як вдіяти, бо той мужик вже майже плаче: Пане, я дійсно вас не знаю, будь ласка, дайте пройти.

Дивне відчуття.

[osssvl]

Я лишу картату сорочку собі,

Ти це якось переживеш...

Все так просто в твоїй голові,

Немає ні повені, ні пожеж.

Я лишу тобі ароматне горнятко,

Щоб наповнити все запахом кави.

Терпіти не можу загадки,

Зачини те вікно, будь ласкава.

Я лишу все в минулому, тут і зараз,

Згадаю, коли натягну сорочку.

Пробач, що так стрімко увірвалась

І пішла без жодного дзвіночка.

~oleksandra.l

[yournextexmistake]

я не знаю, що мені б хотілося сказати тобі зараз. мабуть те, що мені не вистачає цього "ми" тепер.

порожнеча, яка залишилася після тебе, не заповнюється нічим. ї мені хотілося б повернути ті роки - насичені думками чи емоціями та описані словами, через електронні листи, тобі.

це так по дурному було, переписуватися, коли ми жили в одному місті.

це так по дурному було, одружитися, бо друзі жартували про нас.

ніхто не думав, що ми серйозно. ми надто серйозний жарт в історії людства. по дурному закохалися вже після, але це було шокуюче, й тільки для нас.

наше розлучення, було так само неофіційне, як і одруження. посварилися та розійшлися, на пів року. а потім, одночасно, надіслали одне одному повідомлення, через ес-ем-ес.

я шкодую, що ти приїхав. я шкодую, що не вмовила твого діда виїхати. я шкодую, що це не мене вбили тоді.

повернись.

пробач.

[anittss]

Спіймай мене у мить,коли кінець,

Коли тріщить земля вже під ногами,

Коли усе вже валиться, не йде,

Коли всі руки зв’язані думками.

Коли я помираю з безнадій,

Історії чужі вже не рятують ,

Хоч бери й плач, а хоч собі радій,

Слова твої мене усе ж гартують .

І ще болять, і ще деруть вони,

І все, що є, воно мені болюче,

Чи може я в житті, мов у човні:

Така черства та інколи колюча.

Бо може я живу не так, як треба,

Така я є: огидна і страшна,

Земле, пробач, мій вічний промінь неба,

Що я тепер проблема та біда!

[battmobile]

Довгий час мала в голові ідею і нарешті вирішила її реалізувати. Тож запрошую до прочитання невеликої скляної замальовки? з фем! Брюсом (Брайс) та Селіною Кайл.

!: смерть головної героїні.

Між зруйнованими будівлями, купою трупів злочинців та під місячним сяйвом, виднілись два жіночих силуета. Жінка у костюмі кажана, сидячи на колінах, тримала на руках Селіну, чиє дихання ставало все важчим. Вітер розвіював дим, через що відчувалась ледве помітна прохолода. Обом жінкам це нагадало день, коли вони вперше зустріли одна одну: літній вечір, чисте небо, на якому мерехтіли зорі та зостався повний місяць. Під його світлом Брайс зустрілась поглядами з карими очима Кайл, що виднілись з - під переливаючої ��аски.

У Вейн в думках було тільки те, наскільки це іронічно. Їхній перший та останній вечір до такої міри схожі, що хочеться істерично сміятись або плакати. Адже тоді вона спіймала Кайл і так само тримала її на своїх руках, поки та заграваючи жартувала, сприймаючи все доволі легко, і несерйозно. Ця риса характеру спочатку взагалі трохи дратувало Бет, адже була незрозумілою для неї самої, але згодом вона полюбила це в Кайл, як і абсолютно все інше в ній.

Тоді повітря також відчувалось невагомим та свіжим, що є рідкістью для забрудненого Ґотему.

Сьогодні Брайс тримала на своїх руках Селіну з розумінням, що її кохана отримала смертельні рани, але вона не хотіла це приймати. Жінка у зламаній масці кажана оглядала лице Кайл, наче бажала запам’ятати кожен сантиметр її ідеальної шкіри, колір її прекрасних очей або якісь ледве помітні особливості зовнішності.

Це були тривожні рухи, які Вейн вперше не контролювала. Тільки коли вони зустрілись поглядами, Бет трохи прийшла в себе і Кет, повільно піднімаючи руку, поклала її на щоку коханої, трохи погладжуючи великим пальцем руки.

— Ні, - випередила Селіну Брайс, – тільки не це.

— Мені шкода. Ми обоє знаємо, який кінець цього, пробач, що знову це переживаєш.

— Будь ласка, – почувся благаючию шепіт Вейн.

— Брайс, – покашлюючи продовжила Кайл, – ти не винна. Це було моє рішення. Пам’ятай, що весь світ в твоїх руках. Я кохаю тебе.

Це було останнє слово жінки, після якого вона зробила необтяжливий видих, який ще на початку давався їй важко. Зіниці Кет розширились і її очі стали скляними. Раптові хмари перекрили місяць, і обличчя Селіни вже не було таким сяючим, як до цього.

— Ні, будь ласка, Селіно, - тремтячим голосом благала Брайс, так наче це зможе повернути її кохану. В її голосі відчувалось неприйняття цього, а блакитні очі наповнились сльозами. Вона ненавидила це. Приймати те, що сталось. Ще в дитинстві довелось приймати смерть батьків, а пізніше те, що сталось з Гарві та Барбарою, смерть Джейсона, викрадення Ґордона, Альфреда, а тепер і смерть коханої. Ймовірно, Вейн так ніколи й не прийняла щось з цього, вона не змогла вийти з першої стадії горя, тільки робила вигляд та контролювала себе.

Тіло Селіни ослабло і Бет акуратно прибрала її холодну руку зі своєї щоки. Не відпускаючи вона поклала її на живіт коханої, накриваючи своєю долонею. Брайс не знала як реагувати, всі емоції були всередині, вона не хотіла говорити, рухатись, робити будь - що. Здавалось, Вейн чекає коли прокинеться і це все виявиться черговим страшним сном. Але цього не станеться, тому жінка, з нескінченою кількістю ран та шрамів, сидить нерухомо з опущеною головою, тримаючи Кайл за руку.

До жінок підбігли інші. Касандра та Стефані забрали Селіну, а Дік намагався допомогти піднятись Брайс, але почув звичне, холодне: «мені не потрібна допомога».

— Ще й як потрібна, – заперечив Найтвінґ, – поліція вже їде, нам треба йти.

Ґордон та Джейсон підняли Бет з колін та повели у бетмобіль.

— Де Селіна? – запитала Вейн у чоловіків.

Вони тільки кинули одне на одного сумні погляди.

— Не зупиняйся, Бет, – промовив комісар.

У неї не було сил заперечувати. Жінка була занадто виснажена для цього, як морально, так і фізично, хоча ніколи не дозволяла собі цього.

День похоронів.

Небо було вкрито сірими хмарами, а сильний вітер хитав дерева та зривав чорні капелюхи. Здавалось, сьогодні мав піти дощ: й справді час від часу починали падати маленькі краплі, які чимось нагадували сльози. Така погода не рідкість для Ґотему, але згадується прикмета, яка говорить: «коли когось хоронять і йде дощ, то це означає, що покійниця була настільки хорошою людиною, що за нею плачуть навіть небеса». Можливо, тому в цьому місті постійно дощить.

На церемонію поховання прийшло багато людей. Всі любили Селіну, для деяких вона була як мама, для інших - чудова наставниця, вірна подруга, надійна партнерка або непереможна противниця.

Вся сім’я Вейнів часто дивились на Брайс, яка непохитно стояла біля труни. Всі хвилювались за неї та нервово переглядались між собою. Вони тільки могли уявити, що вона відчуває, і боялись цього, бо не знали, до чого це може призвести. Вейн ніколи не показувала емоцій на публіці, їй не можно було зривати маску холодного розуму та контролю. Личина спадала тільки, коли та залишалась наодинці.

Травмуючі події можуть заморозити емоції і в людині буде тільки лють та рішучість, тому всі залишились насторожі. Їхні побоювання виявляться марними, адже ця смерть навпаки ослабила Брайс. Вона не бажала більше триматись. Все, чого їй зараз хотілось - це впасти колінами на холодну, мокру землю біля могили коханої і сидіти так наодинці з нею.

Церемонія підійшла до кінця, люди підходили до близьких Селіни і висловлювали співчуття та слова підтримки. Згодом почалась злива, тож всі розійшлись доволі швидко. Окрім Брайс.

За весь час вона не сказала ні слова і тільки зараз, кладучи самотню білу троянду на могилу коханої, промовила:

— Мій світ вже був на моїх руках…Бо ти і була моїм світом.

[sofilovverk]

Пробач мені, що нехтую твоїм коханням,

Моє нутро, ядро та серце

Затягують нічні примари

нечемні тіні…

кляті.

І очі зранку все розкажуть

Як кожну ніч

у мене

википає

кров.