#плавання

[apatiya-ua]

Мама мені пропонує поїхати в один табір (оце прикол, пам'ятаєте як вона на це раніше відреагувала?)

І в тому таборі є басейн☠️ З однієї сторони це круто, але з іншої... Крч зараз поясню.

Проблема № 1:

Треба купувати купальник, але УСІ купальні труси тупо ВУЗЬКІ! НАЩО!? Я думаю про те, щоб купити плавки, але невпевнена

Проблема № 2:

Треба голитись. Тут, мабуть, тільки дівчата зрозуміють, бо саме в "тому місці" дуже складно голитись і волосся все одно залишається (але деякі Дурнєви, цього блін не розуміють говорять шо не голитись це "огидно"🙄)

Проблема № 3:

Комплекси🤪 Я не знаю чи зможу там спокійно ходити в купальнику, може я одягну поверх купальника якийсь одяг, але це, мабуть, буде дуже дивно виглядати, тому я хз

[not4yourmind]

Кожного разу, коли я приїжджаю в село до рідних на декілька днів мене накриває не дуже зрозуміла туга. Саме туга, не можу підібрати якесь інше слово. Вона утворюється на місці дірки всередин�� мене, з якою я сюди їду. Зазвичай ж я завжди їздив в гості з нею. В нас були свої ритуали, як от сходити обов’язково на піцу. «Підтримати малий бізнес». І з’їсти її ще теплою біля лікарні на лавочці під двома великим синіми ялинками. А сьогодні так ще все склалось. В маршрутці я заковтнув десь 60 останніх сторінок «Нудоти», за вікном тарабанив дощ, який збирався останніх два тижні. Буквально все сприяло дуже меланхолійному настрою. А ще сюжет цієї книги… не знаю. Події, герой, його роздуми та висновки. буквально все таке, ніби я це писав. Навіть деякі порівняння… Я порівнював зі своїми записами в щоденнику. І це так дивно. Таке враження, що я це вже читав. Або просто проблеми в мене настільки типові… Зрештою, сьогодні я не такий життєрадісний, як був вчора чи позавчора. Чи тиждень тому. Якось напір негативних емоцій сьогодні трохи розмив мою захисну дамбу. А ще цей Сартр. Його герой врешті віднайшов причину загорітись знову, хоча.. мені здається фінал дещо відкритий і в результаті це чергова затичка. Всі їх час від часу мають, і герой сам про це говорив.

Може й в мене весь час це була лише симуляція адекватності. А зараз от все повернулось туди, де має бути за замовчуванням. Навряд, але така ймовірність є. Вона навіть дуже велика. Ця ймовірність компенсації всього та спроби в задоволення власних ідеалів того, як би це мало виглядати.

Такі дрібнички, як от думки про оці сині ялинки насправді стабілізують ситуацію, хай і в дещо меланхолійному ключі. Після таких от випадкових спогадів приходить усвідомлення, що я дійсно не хочу стосунків. І не тому, що «свобода має свої бенефіти». Ні, це брехня. Точніше, не зовсім правда. Думаю певною мірою це пов’язано з тим, що ті мої емоції були максимально щирими. І кращих вже не буде, бо вони були перші та були еталонні. Оці всі прогулянки по лузі, дурнуваті фотки на березі річки, вино з смаколиками, плавання. Так багато різних інтимних моментів. Як я маю їх перебити? Що має статись, щоб ці моменти перестали мати значення, а поряд з іншою людиною з’явились нові, кращі та насиченіші? Що може замінити те, як ми в кінці серпня грілись в палатці один об одного і годували залишками бутербродів Люцика? Нічого. І всі ці минулі побачення, насправді, це доводять. Тому так. Нові стосунки навряд можливі, бо як і герой Сартра мені лишилось лише доживати віку та існувати, бо все прекрасне лишилось в минулому. Навіть, якщо більшість з того гіперболізоване мною. Я знаю, що часто я перебільшую значення певних моментів. Мені багато хто про це говорить. І я завжди так думав. Але… Що якщо ці моменти дійсно для мене були аж настільки важливими? Що як процес приготування 12 страв на Святвечір і вся оця передсвяткова «суєта» дійсно мала для мене фундаментальне значення, як образ спокою та затишку? І справа зовсім не в релігії. Я взагалі не релігійна людина. Це просто традиція.

Десятки. Сотні. Сотні інтимних моментів, які були першими. На початку відносин я казав, що я надто романтичний. Протягом них, мене переконали в зворотному, вказуючи, що я не дарую квітів та мало говорю про любов. Зараз же я розумію, що я мав на увазі. Романтика для мене криється в дрібних деталях. В окремих елементах історії, які підживлюють її зсередини. Я назавжди запам’ятаю всі ці не  значні для неї і надзвичайно вартісні для мене події. Бо лише так.

Зрештою. Зрештою завтра новий складний день. З новими викликами та завданнями. Треба лягати. Під стукіт дощу, який зрадницьки нагадує холод тендітних долонь на моєму тілі.

[lisa-is-chilling]

здала.

на 4.9/5.0

лише одна помилка (йобані блять метафори).

усвідомлення того, що це кінець, накриває повільно. величезний шматок мого життя, який займав більшу частину мого часу, зусиль та простору, закінчився. і я не знаю, як бути далі.

мабуть це нормально. мені 21 (буде 8 липня, тому вважайте що вже є), я вступила в університет в 17. за ці 4 роки багато чого змінилось, і я усвідомила, що не готова йти у вільне плавання.

тому магістратура. не зараз, потім, через рік чи два, коли назбираю гроші та підготую усе необхідне. а може до того часу мені воно вже не треба буде. але зараз мені двадцять-йобаний в рот-один, я буквально ще бейбік у світі дорослих, мене ще годують груддю (дають гроші) і я нічого більше не роблю окрім як какаю, їм та плачу (приймаю дибільні рішення, шукаю себе та триво��уся).

поки що не дуже радію, якщо в цілому.

рада що ніколи більше не побачу свою завкафедри, це точно. хоча я буду сумувати за версією неї, якій я подобалась як людина, і овна мене не засирала при кожній можливості.

[sharp-as-c]

у мене сколіоз, є горбик і одне плече нижче, ніж інше

це не заважає мені жити, просто естетично не дуже гарно

все моє дитинство пройшло у боротьбі зі сколіозом

спорти, на які мене намагались впихнути, були від сколіозу - плавання і танці (плавання я покинула, не почавши, через непереносимість хлорки, а танці - через накладання графіків з хором)

щодня я робила зарядку для вирівнювання спини, щодня

декілька разів на рік їздила на масажі, де всілякі люди швендяли туди-сюди (бо це була дитяча поліклініка, чо там цим дітям стісняця; а я стіснялась = ненавиджу масажі зараз)

я носила корсет з металевою вставкою на спині по декілька годин на день; якось мене відправили в ньому в школу і я ніколи не забуду сором, який відчула, поки знімала корсет перед фізрою в дівчачій роздягальні

чи помогло мені щось із цього? нє

в мене досі одне плече там, інше сям. і горбик

[lpolinakig]

мої досягнення у 2023

     

отримала річну 11 по математиці

декілька разів була за кордоном

почала ходити на плавання

навчилася дихати під водою

зробила олімпіаду 

2рази їздила у табір

[ukr-au-ideas]

Літні ідеї для фіків

У А є кондиціонер, а Б мають нав'язливих сусідів, що постійно заходять “охолонути”

Всі герої працюють на пляжі

А працює у літньому кіоску з туристичними сувенірами, Б заходить через день і купує кулон (магніт, чашку тощо) з різними іменами. А стає цікаво, що ж робить Б

Офіс — АВ, але всі колеги або у відпустці, або працюють з дому, і саме в офісі тільки одна пара

А робить красивий замок на пляжі (самі чи з племінниками/малими кузенами), Б випадково руйнує цей замок

А обирає одяг для плавання, Б продавці, що допомагають їм підібрати щось привабливе

Випускний, всі герої випускники

Весь ЖК чи вулиця приватного сектору організовують літню вечірку з барбекю

Випускний, всі герої вчителі і адміністрація школи

Літній тімбілдінг/корпоративна вечірка у приватному будинку з басейном

Всі герої працюють у дитячому літньому таборі — АВ (бонус бали: це якийсь специфічний табір: музичний, математичний, театральний)

Герої працюють в кафе-морозиво чи стійці морозива

Знайомляться, коли А вирішує скупатися голим у морі, а Б лякається побачивши “морське чудовисько” біля берега

А працює рятувальниками у місцевому басейну, Б хочуть з ними познайомитися і прикидаються, що тонуть

Герої — діти, що відпочивають у літньому таборі

Всі герої працюють в крутому (чи не дуже) аквапарку

Знайомляться на музичному фестивалі

А запрошує Б на перше побачення у кінотеатр під відкритим небом

А навчає Б плавати, серфінгу, дайвингу, все разом чи щось одне на ваш вибір

Йдуть зустрічати схід сонця разом

Компанія друзів, що їдуть разом на море

[umiledy]

- Хто Інеж після того, як повернулася зі свого плавання до Каза і почала йому знову допомагати?

- фрілансер.

[feyapyva15]

В нас було плавання. Спочатку ми просто плавали. Потім в нас була техніка безпеки. Ми типу рятували з води спочатку манекен, а потім своїх однокласників. Я радше топив, аніж допомагав (⁠´⁠；⁠ω⁠；⁠｀⁠).

[blogoyr]

мої досягнення в 2023 році 

1 перейшла в школу яку хотіла 

2 пішла на плавання багато чому навчилась 

3 почала ходити до репетитора по математиці

4 зїздила в табір 

5 знайшла друзів 

[lanadelroxi]

Невеличкий фанфік з вільним кінцем

Попередження: смерть основного персонажа

Благословення Ейви

 Зорі виблимували як завжди. На просторому небі їх розсипалася непомірна для підрахунку кількість. Вода легенько колихалася, як завжди. Після денних турбот вона спочивала. І весь всесвіт, здається,  разом з нею. Вся Пандора йшла на спочинок. Як завжди. Немов ніщо в цьому світі не змінилося. Нічого не сталося. Аонунґ спостерігав за безкраїм водяним простором мовчки. Його виводила з себе одна думка про те, що весь світ дозволяє собі поводитися так. Так, ніби смерть Нетеяма - дрібниця. Немов це не те, що мало б зупинити час, зупинити всі світила, всі води, перевернути всю землю. Бо саме так це відчував Аонунґ. Немов все зруйнувалося. Крихкі фрагменти, котрі він так старанно підбирав один за одним. Ні, котрі вони підбирали. Нетеям завжди казав "ми". Рівно з того моменту, як вони поцілувалися ввечері на узбережжі. Це була майже випадковість. Це могло майже нічого не значити. Але наступного ранку вони плавали разом. Так сказав Нетеям батьку, коли той спитав, де ж вони були. Аонунґ був чутливий до цих змін. Хто як не він мав відчувати найменші зміни в стихії. І ця стихія тепер належала йому. Ні, Нетеям був кимось, хто не міг належати. Міг бути поруч, але лише якусь мить, поки прудко не стрибне у воду так, ніби все життя тут прожив, ніби і не куций в нього той хвіст, і плечі не слабкі для плавання. Аонунґ не міг наздогнати його на суші, але міг у воді. Проте, це так і не врятувало їх. Він так і не наздогнав. Навіть не наблизився. Тепер Нетеям був надто далеко. Тепер він був стихією, яку ніколи не приборкає, ніколи не зловить і не підкорить Аонунґ. 

 Чесно, до такого він не звик. Завжди перемога та завжди удача в одному вигляді він ніяк не міг з тим миритися. І розпач душив його. Він не встиг назвати Нетеяма своїм. Не встиг зупинити його ще жодного разу. Чорт забирай, у Аонунґа не залишилося від цього лісового хлопчиська майже нічого. Все, що він, що вони збирали докупи - це тільки спогади. І в більшості своєму, Аонунґ міг згадати лише як кричав на нього, як висміював, як побився з ним. У них було тільки кілька моментів. У них було так несправедливо мало часу.  Він навіть заздрив його сім'ї. Ті мали куди більше спогадів про його Нетеяма. Аонунґ все б віддав, щоб поцілувати його ще раз, щоб побути поруч ще кілька довгих митей, спостерігати за його сяючою усмішкою, так обережно торкнутися долоні, щоб відчути як вона обережно стискає його руку і так тримаючись поряд пройти весь пляж. Аонунґ збився з ліку, скільки разів за цей день просив Ейву не забирати в нього Нетеяма. Але вона не змилувалася. 

 Він вже плив туди, де міг встановити з нею зв'язок, де міг встановити зв'язок зі спогадами. З ним. В першу чергу з ним. Ейва була глуха до Аонунґових прохань. Тож, він дозволив ��обі побачити те єдине, що від них з Нетеямом лишилося. Той вечір, коли обоє лежали на піску, споглядаючи, як світило тоне у воді. Ще мить тому провели дурнувате змагання, хто довше протримається під водою. Аонунґ був певен, що виграє аж поки Нетеям не посміхнувся йому. Тоді кисню критично не вистачило, а серце забилося як шалене. І на суші довелося вислуховувати, який же ж він лузер та палати від сорому. Він не міг програти перед Нетеямом. Він не міг програти Нетеяму. Але той прямо зараз сміявся під боком і, напевне, програш того коштував. Аонунґ міг слухати цей дзвінкий, мов весняний дощ, сміх вічно. Повернувши голову, він мить споглядав щасливий, обведений останніми променями, профіль Нетеяма. <<Прекрасний >>, – подумав тоді. Зашарівся. Хотів, було відвернутися, та саме в той момент Нетеям глянув на нього. Його прекрасні очі. Аонунґ міг говорити про те, скільки в них приховано невідомого цілими днями. Там були ті спогади про ліс, про рідний дім, про те, що було водяному хлопчику невідоме. Безкраї, неприборкані і небезпечні ліси Пандори. І в тім були вони прекрасні. Там, в тих очах, були страждання тих лісів, що принесли люди з неба. Аонунґ тоді ще не розумів. Не розумів наскільки боляче було Нетеяму втрачати, бачити руйнацію рідного дому.  Аонунґ не здогадувався, яку ж насправді небезпеку, розруху і втрату несуть люди з неба. І зрозумів тільки тоді, коли вони забрали в нього Нетеями. Знищили те єдине, що він так щиро і безнадійно кохав. Але того вечора Аонунґ думав лише про прекрасну усмішку, про прекрасні очі навпроти, про легкий дотик пальців Нетеяма до його щоки, про солоний смак його губ. Легенький, ледь вловимий дотик. Але скільки він тоді для них значив. Аонунґу здавалося, що весь його всесвіт тоді зосередився в одному лише на'ві. Він думав лише про своє прискорене серцебиття, про слова, що так легко злетіли з уст: <<Я тебе бачу>>, – врешті-решт,  Аонунґ думав тоді лише про Нетеяма.  І зараз думав лише про нього. І завжди буде. Бо від них надто мало лишилося, щоб ще й те загубити. 

 Аонунґ вже кілька разів витирав сльози з обличчя, але його щоки все одно були мокрими, а перед очима все розмите. Він і не помітив спочатку,  як вода, що відображала в собі все полотно неба, заколихалася ще дужче. Подумав, що вже марить, коли хтось з'явився над хвилями. І вкотре витерши очі споглядав. Нетеям. Розгублений. Справжній. Сяючий. Прекрасний. Його Нетеям виходив з води. Пов��лі ступав на сушу, підходив ближче і дивився так по-справжньому, що защемило у грудях. 

– О, Ейво, що ж ти робиш зі мною… – промовив, не тямлячи себе. Схопився з місця і побіг до свого марева, др свого Нетеяма. Той був ще по коліна у воді і лиш простяг руки, щоб його обійняли. 

– Ти… Нетеяме, вона повернула тебе? Повернула тебе мені? Мій Нетеяме, – Аонунґ не міг спинити сліз, обіймаючи його. 

– Я вже з нею, – прошепотів у відповідь його лісовий хлопчик. 

 Аонунґ прокинувся на тому ж узбережжі вранці. Його марево, єдина його мука…

– Нетеям…– шепотів, стримуючи ридання, та закрив обличчя руками. 

– Що таке? Я поруч, – той теплий голос, той стурбований погляд… Аонунґ стиснув його в обіймах. Знову. 

– Ейва не забере тебе у мене знову?  – боязно спитав. 

– Вона повернула мене, бо ти благав. Вона повернула мене для того, щоб ми були знову поруч,  – заспокійливо шепотів Нетеям над вухом. Аонунґ не розумів де марево, де реальність, але йому було так спокійно. Спокійно там, де є Нетеям. Його Нетеям. 

[not4yourmind]

Останні дні проходять максимально успішно, я б сказав.

Після того, як я відмовився від зустрічей з психотерапевткою, я думав, що стане гірше. Але, як не дивно, поки що стало навпаки. Звичайно, пройшло ще не так багато часу, проте я зосередився на своєму житті ще сильніше. Минулий тиждень «відпочинку» був дуже правильним рішенням. В мене трохи прояснилось в голові, негативні думки з’являються значно рідше і я почав краще спати. А бажання встати зранку з ліжка проявляється значно швидше.

Можливо це через доволі радикального психолога, якого я дивлюсь зараз в YouTube. Я б не сказав, що він мені подобається, проте щось в його словах мене бадьорить. Висновки по власному досвіді терапії в мене досить змішані. З одного боку я розчарований, а з іншого боку все звелось до того, що всі три спеціалісти, до яких я ходив пробували допомогти мені в одному напрямку, просто з інших сторін. І це якось дивно. І не зрозуміло водночас. Можливо варто написати про це окремий пост.

Зрештою, чергова емоційна яма завершена. Я закрив ще декілька питань для себе і дотиків до колись коханої людини стає все менше. Це однозначно плюс.

Біг та активний спосіб життя теж дають про себе знати. Я схуд на 5 кг. Не те, щоб в мене було багато зайвої ваги. На ріст 188 см, я зараз маю 87 кг. Теоретично все в межах норми. Якби ще поставу вирівняти, то взагалі досить не погане, підтягнуте тіло. Ну але цікаво виходить. Бігаю все далі і далі. Шкодую себе менше і змушую бігти ще далі. А іноді, після перерви, біжу ще трохи. І після цього всього - плавання. Приємно, насправді. Відчуття болю в м’язах надихає чимось.

А ще одна дівчина запросила мене на побачення. Максимально відверто і максимально прямим текстом. Можливо аж надто прямим. Що мене й злякало трохи. Це було випадкове знайомство і, як я дізнався їй заледве виповнилось 18. Тож я відмовився. Судячи з її наполегливості вона розраховувала на багато чого. А для мене вона надто юна. Тож, відмовився... Вважаю, що зробив правильно, бо використовувати когось або бути використаним не дуже хочеться. Це порушує мої основні принципи на життя. Через них насправді складно. Бо мені дуже не вистачає близькості з кимось. Але я не хочу близькості заради близькості. Завжди розглядав лише довготривалі відносини, а не випадкові. Тож, поки не буду впевнений, що людина мені підходить, я не буду вдаватись в подібні авантюри.

Ну але, це приємно, напевно. Я їй пояснив, вона все зрозуміла. Ми ще трохи поговорили і на цьому тема закінчилась. Шкода буде, якщо її хтось образить. Не хотілось би.

Зрештою, довіра до людей та життя поступово (дуже поступово) налагоджується. Щиро сподіваюсь, що ніяких нових ситуацій, які вибиватимуть цю землю з-під ніг не буде. Бо відбудовувати все з нуля дуже важко. А падає воно все одразу каскадом.

[attributetime]

Електронні годинники не просто вимірюють час — вони стали незамінними аксесуарами, що поєднують у собі стиль, технології та функціональність. Особливо це стосується таких брендів, як Casio і Timex, які вже десятиліттями задають стандарти в індустрії.

⏱️ Casio – піонер у світі електронних годинників. Японський бренд відомий своїми технологічними інноваціями. Годинники Casio оснащені цілим рядом функцій:

Водонепроникність: більшість моделей мають захист від води, що робить їх ідеальними для плавання або активного відпочинку.

Стійкість до ударів: годинники з серії G-Shock забезпечують захист від механічних пошкоджень, що ідеально підходить для екстремальних умов.

Додаткові функції: такі як будильник, секундомір, календар, підсвітка та таймер, роблять ці моделі ідеальними для любителів багатозадачності.

Casio особливо популярний серед спортсменів, мандрівників та тих, хто шукає годинник на всі випадки життя.

⌚ Timex – американський бренд з багатою історією, який об'єднує стиль і функціональність. Що робить Timex особливим?

Індикатор Indiglo: унікальна технологія підсвічування, що дозволяє легко бачити час у темряві.

Часовий будильник і хронограф: зручні для планування зустрічей та тренувань.

Доступність: Timex пропонує великий асортимент моделей за доступною ціною, що робить його привабливим для широкої аудиторії.

Спортивні функції: моделі для активного способу життя оснащені функціями вимірювання пульсу, крокоміром та хронографом.

Ці бренди продовжують завойовувати довіру користувачів по всьому світу, завдяки своїй надійності, багатофункціональності та стильному дизайну.

Електронні годинники від Casio і Timex – це ваш ідеальний партнер у будь-яких умовах: на роботі, у спортзалі чи в подорожах. Вибір, що поєднує сучасні технології та вишуканий стиль.

[sharp-as-c]

- 20 хв плавання з маскою

- 10 тис кроків

- 50 хв тренування

моє тіло: ха, лохушка, цього недостатньо, щоб бути стрункою!

[buchanews]

У літніх Паралімпійських іграх-2024 приймуть участь 9 спортсменів з Київщини

У літніх Паралімпійських іграх-2024 приймуть участь 9 спортсменів з Київщини

На XVII літніх Паралімпійських іграх-2024 представлятимуть Україну 9 спортсменів з Київської області. Волейбол, паратриатлон, плавання, легка атлетика – саме у цих дисциплінах виступатимуть спортсмени з Київської області, повідомили у Київські

[jyideshyzyk]

лодка, корабель, весло, веслувати, плисти, плавання, рейс, море, моряк, ріка, рибалка, риба, рак, вудити рибу, вудка, ловити рибу

shifl, shif, rudern, rudern, zegl, zegl, nesye, im, matros, taykh, fisherman, fish, rak, khapn fish, rut, khapn fish

שיפל, שיף, רודערן, רודערן, זעגל, זעגל, נעסיע, ים, מאַטראָס, טייַך, פישערמאַן, פיש, ראַק, כאַפּן פיש, רוט, כאַפּן פיש

[trofimmix]

Про мене

Мене звати Жанна Трофіменко, і я горда тим, ким стала. У свої 35 років я очолюю відділ продажів у компанії "Sikabud" (https://sikabud.com/). Мій шлях до цієї посади був нелегким, але кожен крок був вартим зусиль і наполегливої праці.

Я виросла в мальовничому містечку на півдні України. З дитинства була активною та ініціативною, захоплювалася бігом і плаванням. Ці заняття прищепили мені наполегливість, витривалість і цілеспрямованість – якості, що стали фундаментом мого професійного успіху.

Після школи я вступила до Київського національного економічного університету на факультет маркетингу. Студентські роки дали мені не лише теоретичні знання, а й практичний досвід у сфері продажів і маркетингу. Після університету я проходила стажування в кількох компаніях, де зрозуміла, що моя справжня пристрасть – це продажі.

Моя кар'єра почалася з посади менеджера з продажів у невеликій фірмі. Перші кроки були складними, але я завжди вірила в себе і наполегливо працювала. Мої зусилля були помічені, і через кілька років я приєдналася до "Sikabud", де змогла повністю реалізувати свій потенціал.

"Sikabud" спеціалізується на будівельних матеріалах та інноваційних рішеннях для будівництва. Як керівник відділу продажів, я розробляю і впроваджую стратегії продажів, керую командою менеджерів і підтримую відносини з клієнтами. Я завжди прагну бути на передовій, вивчаючи нові ринкові тенденції та впроваджуючи сучасні методи для досягнення найкращих результатів.

Поза роботою я веду активний спосіб життя, який допомагає мені тримати себе у формі. Біг, велосипед і плавання приносять мені не лише фізичне задоволення, а й емоційний відпочинок. Нещодавно я почала серйозно готуватися до участі в айронмені – одній з моїх найзаповітніших мрій. Підготовка до цього змагання вимагає великої самодисципліни та витривалості, але я впевнена, що зможу досягти своєї мети.

Життя – це постійний рух уперед. Я завжди ставлю перед собою нові цілі й досягаю їх з повною віддачею. Моя історія свідчить про те, як важливо вірити в себе, не боятися змін і наполегливо працювати задля досягнення своїх мрій. Кожен новий день – це шанс стати кращою версією себе, і я не збираюся зупинятися на досягнутому.

Я впевнена, що попереду мене чекають нові успіхи як у професійній, так і в спортивній сфері. І я готова прийняти цей виклик з радістю та ентузіазмом, адже життя надто коротке, щоб витрачати його на сумніви і страхи.